Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Вищого антикорупційного суду Шкодіна Ярослава Віталійовича на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 лютого 2025 року № 229/2дп/15-25 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 21 лютого 2025 року (вх. № 826/0/6-25) надійшла скарга судді Вищого антикорупційного суду Шкодіна Я.В. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 лютого 2025 року № 229/2дп/15-25 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 21 лютого 2025 року зазначену скаргу передано члену Вищої ради правосуддя Лук’янову Д.В. для проведення перевірки.

Скарга судді Шкодіна Я.В. подана з дотриманням вимог, встановлених статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Шкодін Ярослав Віталійович Указом Президента України від 11 квітня 2019 року № 128/2019 призначений на посаду судді Вищого антикорупційного суду.

Суддю Вищого антикорупційного суду Шкодіна І.В., скаржника ­ – Апеляційну палату Вищого антикорупційного суду (судді Чорненька Д.С., Боднар С.Б., Панаід І.В.) повідомлено про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

У засіданні Вищої ради правосуддя 2 червня 2026 року взяв участь суддя Шкодін Я.В., скаржник ­– Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду (судді Чорненька Д.С., Панаід І.В.) взяли участь у засіданні в режимі відеоконференції.

Суддя Шкодін Я.В. та його представники підтримали подану скаргу, просили скасувати рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 лютого 2025 року № 229/2дп/15-25 та відмовити у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

За результатами перевірки скарги судді Вищого антикорупційного суду Шкодіна Я.В. член Вищої ради правосуддя Лук’янов Д.В. запропонував залишити без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 лютого 2025 року № 229/2дп/15-25 про притягнення судді Вищого антикорупційного суду Шкодіна Я.В. до дисциплінарної відповідальності.

Вища рада правосуддя, дослідивши скаргу судді Шкодіна Я.В., матеріали дисциплінарної справи, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Лук’янова Д.В., суддю Шкодіна Я.В., представників судді – Мартиновського Р.Ю., Навроцького В.О., суддів Панаіда І.В., Чорненьку Д.С., установила таке.

Стислий зміст окремої ухвали суду. Підстави відкриття дисциплінарної справи

До Вищої ради правосуддя 12 квітня 2024 року (вх. № 5519/0/8-24) надійшла окрема ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 9 квітня 2024 року щодо дисциплінарного проступку судді Вищого антикорупційного суду Шкодіна Я.В. під час розгляду клопотань щодо незаконності затримання, про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (справа № 991/2051/24).

В окремій ухвалі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, у складі колегії суддів (головуючий суддя Чорненька Д.С., судді Боднар С.Б., Панаід І.В. зазначено, що 13 березня 2024 року до Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання захисника підозрюваного ОСОБА1 – ОСОБА2, про зміну запобіжного заходу, у якому він просив зменшити розмір застави підозрюваному ОСОБА1 до розміру, що не перевищує 4 200 000 гривень.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 15 березня 2024 року у задоволенні скарги захисника підозрюваного щодо незаконності затримання відмовлено, клопотання про зміну запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА1 задоволено частково, змінено запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов’язання, з покладенням обов’язку прибувати до слідчих, прокурорів, слідчого судді, суду на кожну вимогу.

У мотивувальній частині ухвали слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Шкодін Я.В. зазначив: «Оцінюючи положення постанови прокурора САП Лучківа Ю.В. від 13 березня 2024 року про зміну підслідності за ГСУ НПУ, дослівно в частині: «на теперішній час у провадженні не зібрано достатніх доказів для кваліфікації їхніх дій (підозрюваних ОСОБА1 та ОСОБА3) за частиною п’ятою статті 191 КК України», об’єктивний незалежний спостерігач задав би наступні запитання, які на цьому етапі розслідування кримінального провадження № ____ залишаються риторичними:

– куди зникли докази причетності ОСОБА1 до предмету розслідування з матеріалів кримінальної справи, якщо на момент прийняття ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного від 12 лютого 2024 року їх було достатньо для застосування найсуворішого запобіжного заходу?

– хто ввів в оману суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного і, якщо це так, то яким чином?».

«Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного від 12 лютого 2024 року до ОСОБА1 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням застави у розмірі 50 000 000 грн та покладенням на ОСОБА1 відповідних обов’язків у разі її внесення (т. 2, а.с. 157-164).

Вважаю за необхідне зазначити, що слідчий суддя не переглядає рішення про застосування запобіжного заходу колег з апеляційної інстанції, а на підставі наданих сторонами відомостей встановлює наявність обставин, які можуть вплинути на застосований запобіжний захід до підозрюваного, який тримається під вартою. Крім того, діюче процесуальне законодавство не передбачає необхідності слідувати висновкам, які були зроблені попереднім слідчим суддею та/або суддями апеляційної інстанції (за виключенням статті 415 КПК України), а тому вважаю за можливе надати свою оцінку обставинам цього кримінального провадження, з урахуванням, у тому числі додаткових відомостей, які не були відомі під час застосування запобіжного заходу, та врахувати їх».

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду зазначила, що закон передбачає можливість зміни слідчим суддею запобіжного заходу за клопотанням сторони захисту. Водночас стаття 201 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) визначає чіткі підстави для такої зміни, до таких підстав закон не відносить роздуми і припущення слідчого судді, зокрема, про введення в оману суддів апеляційної інстанції, а навіть як би такий факт і мав місце, він має бути встановлений і підтверджений належними засобами доказування для його оцінки слідчим суддею як підстави для зміни запобіжного заходу.

На думку колегії суддів, зазначене слідчим суддею Вищого антикорупційного суду Шкодіним Я.В. мотивування свідчить про порушення ним правил етичної поведінки (стаття 12 Кодексу суддівської етики), оскільки він фактично піддав сумніву судове рішення, яке набрало законної сили, припускаючи, що рішення суду, обґрунтоване перевіреними під час апеляційного розгляду доказами, можна оцінити як безпідставне, лише керуючись роздумами про введення в оману суддів апеляційної інстанції, постановою прокурора про зміну підслідності, без дослідження будь-яких нових доказів, які спростовували б обґрунтованість підозри або вказували на зменшення ризиків.

Крім того, колегія суддів зазначила, що суддя Шкодін В.Я. підтверджує висновки ухвали: «Дана ухвала прийнята з урахуванням висновків та встановлених обставин в ухвалі слідчого судді Шкодіна В.Я. від 29 січня 2024 року (справа № 991/726/24), яка знаходиться у відкритому доступі», яку суд апеляційної інстанції скасував та встановлено, що такі висновки слідчого судді є помилковими. Тобто слідчий суддя Шкодін В.Я. своїм рішенням фактично продовжує підтримувати висновки ухвали, яку скасовано, допускає висловлювання, що трьох членів колегії апеляційної інстанції, які переглядали постановлену ним ухвалу, ввели в оману, а його висновки, які висловлені в скасованій ухвалі, є правильними, і він, на відміну від колегії суддів, обману не піддався. Колегія суддів вважала, що в діях судді Шкодіна В.Я. є ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»: допущення суддею поведінки, що підриває авторитет правосуддя, зокрема недотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду (стаття 12 Кодексу суддівської етики). Колегія суддів вважала, що під час постановлення ухвали від 15 березня 2024 року, слідчий суддя Шкодін Я.В. порушив умисно або внаслідок недбалості засади рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (підпункт «г» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») з огляду на таке.

На переконання суду апеляційної інстанції, докази, що містились у матеріалах справи, чого не заперечували учасники апеляційного провадження, підтверджували, що всупереч вимогам статей 193, 201 КПК України слідчий суддя розглянув справу за відсутності прокурора та підозрюваного ОСОБА1, участь яких є обов’язковою, незважаючи на наявність клопотання сторони обвинувачення про відкладення розгляду справи, неможливість доставлення в судове засідання підозрюваного, тобто з порушенням загальних засад кримінального судочинства, що є істотним порушенням вимог КПК України, внаслідок чого прокурор і підозрюваний ОСОБА1 не мали можливості доводити свої позиції.

Участь у судовому засіданні захисників підозрюваного не є правовою підставою для невиконання вимог закону, оскільки розгляд справ, що пов’язані із застосуванням запобіжних заходів, за відсутності підозрюваного здійснюється лише у випадках, передбачених статтею 189, частиною шостою статті 193 КПК України, а тому відповідно не поширюються на розгляд клопотання, яке подано в порядку статті 201 КПК України. Мотиви слідчого судді для прийняття рішення про розгляд справи за відсутності прокурора та підозрюваного як виконання ним вимог частини четвертої статті 201 КПК України колегія суддів визнала безпідставними, оскільки строки розгляду клопотання спливали 16 березня 2024 року, тому він мав можливість розглянути справу наступного дня, проте таких дій не вчинив, утримання підозрюваного під вартою не було свавільним, відбувалось на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Недотримання строків розгляду справ порушує конституційне право на судовий захист, гарантоване статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади. Проте сам лише факт недотримання строку, встановленого законом, не може автоматично вказувати на необхідність порушення слідчим суддею прав та інтересів учасників кримінального провадження. Важливими є конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов’язковому виконанню відповідно до закону, були виконані з порушенням строків, чого у цьому провадженні суд апеляційної інстанції не встановив.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до частини третьої статті 135 КПК України особа, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця ув’язнення та має право бути заслухана в залі судового засідання безпосередньо чи за допомогою засобів відеоконференцзв’язку. На переконання колегії суддів, матеріали справи не містили доказів щодо надсилання підозрюваному ОСОБА1 судової повістки, що є істотним порушенням вимог КПК України в частині його належного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. Особа, крім доставлення до суду, має також право знати підстави виклику, щоб мати змогу завчасно підготуватися до захисту своїх прав, свобод та інтересів. На думку колегії суддів, зазначені вище обставини, а також: обґрунтування судового рішення не доказами, а процесуальним рішенням – постановою прокурора; відсутність належного мотивування судового рішення про зміну запобіжного заходу, з огляду на наявність рішення суду апеляційної інстанції, де були перевірені наявні у провадженні докази за відсутності нових, установлених слідчим суддею під час розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу, з урахуванням суддівського досвіду у судді Шкодіна В.Я. та його перемоги в конкурсі на посаду судді вищого спеціалізованого суду, вжиття ним заходів для виклику учасників в судове засідання, озвучення у судовому засіданні позиції сторони захисту про неможливість такого розгляду, у сукупності свідчать про усвідомлене ухвалення ним свавільних рішень, які не відповідають вимогам закону, що має наслідком наявність підстав для дисциплінарної відповідальності.

Окремою ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 9 квітня 2024 року постановлено звернутися до Вищої ради правосуддя для вжиття стосовно судді Вищого антикорупційного суду Шкодіна Я.В. заходів у межах наданих повноважень, відповідно до статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», щодо притягнення його до дисциплінарної відповідальності на підставі підпункту «г» пункту 1 частини першої, пункту 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Апеляційний суд дійшов висновку, що в діях судді Шкодіна Я.В. є ознаки дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «г» пункту 1 частини першої та пункту 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Окрема ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 9 квітня 2024 року була переглянута судом касаційної інстанції, який зазначив, що: «апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що в діях судді Шкодіна Я.В. є ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - допущення суддею поведінки, що підриває авторитет правосуддя, зокрема не дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду (ст.12 Кодексу суддівської етики «Суддя не може ….. піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили»)».

Будучи обізнаним, що станом на 15 березня 2024 року строк розгляду вказаного клопотання захисника ще не сплинув, отримавши мотивоване клопотання прокурора про відкладення судового засідання та повідомлення з ДУ «Київський слідчий ізолятор» про неможливість цього дня здійснити відеоконференцзв`язок з підозрюваним, слідчий суддя прийняв необґрунтоване рішення про проведення судового засідання за наявною явкою, чим порушив засади рівності та змагальності сторін, не надав усім учасникам кримінального провадження рівних можливостей для відстоювання своїх позицій, тобто не забезпечив справедливий і неупереджений судовий розгляд.

Отже, суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду щодо наявності підстав для постановлення окремої ухвали стосовно судді Вищого антикорупційного суду Шкодіна Я.В.

Рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 лютого 2025 року № 229/2дп/15-25 суддю Вищого антикорупційного суду Шкодіна Я.В. притягнуто до дисциплінарної відповідальності у зв’язку з наявністю в його діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктами «а», «б», «г» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Водночас Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про відсутність у діях судді Вищого антикорупційного суду Шкодіна Я.В. складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Фактичні обставини, встановлені під час розгляду дисциплінарної справи. Узагальнений зміст оскаржуваного рішення

13 березня 2024 року до Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання захисника підозрюваного ОСОБА1 – ОСОБА2 про зміну підозрюваному ОСОБА1 запобіжного заходу у кримінальному провадженні № ____ від 20 квітня 2023 року, у якому він просив змінити застосований до підозрюваного ОСОБА1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із правом внесення застави, а саме зменшити розмір застави до розміру, що не перевищує 4 200 000 гривень.

Згідно з телефонограмою секретаря судового засідання Вищого антикорупційного суду від 13 березня 2024 року розгляд клопотання було призначено на 15 березня 2024 року о 14:00. У судове засідання викликано: захисника ОСОБА2, прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Лучківа Ю.В. та представника Національного антикорупційного бюро України. Того ж дня, заявка на видачу та конвоювання підозрюваного ОСОБА1 до Вищого антикорупційного суду направлена на адресу ДУ «Київський слідчий ізолятор» та Національного антикорупційного бюро України.

14 березня 2024 року від детектива Національного антикорупційного бюро України до Вищого антикорупційного суду надійшов лист, у якому він повідомив, що постановою прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури від 13 березня 2024 року підслідність кримінального провадження № ____ від 20 квітня 2023 року визначено за слідчими Головного слідчого управління Національної поліції України, а тому підозрюваний ОСОБА1 рахується за цим органом, копію постанови долучено до листа.

15 березня 2024 року слідчий суддя Шкодін Я.В. надіслав до ДУ «Київський слідчий ізолятор» заявку щодо забезпечення участі підозрюваного ОСОБА1 в режимі відеоконфенції в судовому засіданні 15 березня 2024 року о 18:30. Крім того, цього дня судову повістку було надіслано на адресу Офісу Генерального прокурора.

Відповідно до телефонограми секретаря судового засідання від 15 березня 2024 року співробітники ДУ «Київський слідчий ізолятор» у телефонному режимі повідомили про неможливість забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції за участю підозрюваного ОСОБА1 через відсутність у приміщенні електропостачання.

15 березня 2024 року до Вищого антикорупційного суду надійшов лист Головного слідчого управління Національної поліції України, у якому повідомлено, що станом на 13:50 15 березня 2024 року детективами Національного антикорупційного бюро України не надіслано до ДУ «Київський слідчий ізолятор» перерахування підозрюваного ОСОБА1 за слідчими Головного слідчого управління Національної поліції України, тому забезпечити його доставлення до суду неможливо.

Водночас з урахуванням зазначених обставин слідчий суддя вирішив здійснювати розгляд скарги та клопотання за відсутності підозрюваного.

18 березня 2024 року у Вищому антикорупційному суді зареєстровано клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора від 15 березня 2024 року № 09/3/2-9899-23, в якому він повідомив, що повістку про виклик у судове засідання, призначене 15 березня 2024 року о 18:30, отримана ним 15 березня 2024 року о 17:45 та, зважаючи на необхідність ознайомлення із клопотанням сторони захисту, забезпечення можливості підготовки письмових заперечень, надання копій процесуальних документів і протоколів проведення слідчих (розшукових) дій, зокрема на факт передачі матеріалів кримінального провадження з одного органу до іншого, а також фізичну неможливість прибути в судове засідання на визначений час, просив відкласти розгляд на іншу дату та час, про що завчасно повідомити Офіс Генерального прокурора.

Клопотання прокурора було предметом розгляду слідчого судді в судовому засіданні 15 березня 2024 року. За результатами розгляду слідчий суддя Шкодін Я.В. ухвалив рішення про відмову в його задоволенні. У судовому засіданні 15 лютого 2024 року адвокат підозрюваного ОСОБА2 долучив доповнення до клопотання від 13 лютого 2024 року про зміну підозрюваному ОСОБА1 запобіжного заходу, в якому просив змінити застосований до нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання із покладенням на підозрюваного відповідних обов’язків.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 15 березня 2024 року в задоволенні скарги захисника підозрюваного ОСОБА1 – ОСОБА2 щодо незаконності затримання підозрюваного відмовлено, клопотання про зміну підозрюваному ОСОБА1 запобіжного заходу задоволено частково: змінено підозрюваному ОСОБА1 запобіжний захід із тримання під вартою на особисте зобов’язання з покладенням обов’язку прибувати до слідчих, прокурорів, слідчого судді, суду на кожну вимогу (слідчий суддя – Шкодін В.Я.).

Розгляд клопотання та скарги щодо незаконного утримання під вартою за відсутності прокурора та підозрюваного обґрунтовано таким: 1) стороною захисту дотримано вимоги частини другої статті 201 КПК України; 2) прокурори групи прокурорів повідомлені завчасно про дату та час розгляду; 3) підозрюваний не був доставлений на вимоги слідчого судді та не вдалося провести розгляд із його участю за допомогою відеоконференцзв’язку через відсутність електропостачання в ДУ «Київський слідчий ізолятор»; 4) підозрюваний ОСОБА1 був обізнаний із поданим клопотанням, та із ним попередньо узгоджено позиції із захисниками; 5) строк розгляду клопотання, визначений частиною четвертою статті 201 КПК України, становить три дні. Мотивом ухвалення рішення про відмову в задоволенні скарги на незаконність затримання слідчий суддя Шкодін В.Я. вважав наявність чинної ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 лютого 2024 року, якою санкціоновано тимчасове позбавлення ОСОБА1 свободи шляхом застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

За висновком Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя під час розгляду дисциплінарної справи встановлено, що судді Шкодіну Я.В. було відомо про зміну підслідності кримінального провадження відповідно до постанови прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури від 13 березня 2024 року у кримінальному провадженні № ____ від 20 квітня 2023 року, а також про постанову Офісу Генерального прокурора від 15 березня 2024 року про визначення нової групи прокурорів, яку прийнято в день розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу, оскільки зазначене вище клопотання прокурора Юревича М.В., у якому викладено ці обставини, було предметом розгляду в судовому засіданні 15 березня 2024 року.

Водночас в ухвалі Вищого антикорупційного суду від 15 березня 2024 року слідчий суддя Шкодін Я.В. зазначив, що станом на 15 березня 2024 року слідчий суддя не володів інформацією, хто саме входив до нового складу групи прокурорів, а тому керувався тим, що Генеральний прокурор 7 лютого 2024 року визначив спільну групу прокурорів та незалежно від зміни підслідності як мінімум до 15 березня 2024 року (до 23:59 14 березня 2024 року) старший групи прокурорів у цьому кримінальному провадженні залишався незмінним.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не погодилася з такими доводами судді та встановила, що клопотання про зміну запобіжного заходу було вручено 13 березня 2024 року прокурору Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Лучківу Ю.В., який вже не входив до групи прокурорів відповідно до постанови Офісу Генерального прокурора від 15 березня 2024 року, а тому у слідчого судді були відсутні підстави здійснювати розгляд справи за відсутності прокурора.

Згідно з висновком Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя слідчий суддя не зазначив належних мотивів наявності підстав для зміни підозрюваному запобіжного заходу.

Узагальнені доводи скарги судді Шкодіна Я.В.

Не погоджуючись із рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 лютого 2025 року № 229/2дп/15-25, суддя Шкодін В.Я. подав скаргу, у якій просив скасувати повністю рішення та закрити дисциплінарне провадження.

Обґрунтовуючи відсутність у його діях складів дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «г» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя Шкодін Я.В. зазначив, що ключовим для кваліфікації дій за цими складами дисциплінарних проступків є визнання прав та обов’язків учасників процесу, реалізація яких була унеможливлена внаслідок допущення суддею порушень норм процесуального права, такий зв’язок має бути прямим, неминучим та самостійно зумовленим порушенням норм процесуального права. Своєю чергою відсутність визначення конкретних прав і обов’язків, реалізація яких була унеможливлена діями судді, має визнаватися свідченням відсутності ознак такого дисциплінарного проступку.

На переконання судді, висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про допущення ним дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що полягав в унеможливленні реалізації прокурором права на участь у судовому засіданні та доведенні своєї позиції перед судом, спростовуються наявними в матеріалах справи відомостями, які навпаки свідчать про здійснення ним як слідчим суддею усіх можливих заходів для реалізації права сторони обвинувачення на участь у судовому засіданні з розгляду клопотання сторони захисту про зміну підозрюваному запобіжного заходу.

Суддя Шкодін Я.В. зазначив, що у рішенні від 12 лютого 2025 року Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в якості обґрунтування висновку щодо розгляду клопотання сторони захисту про зміну підозрюваному запобіжного заходу без належного повідомлення сторони обвинувачення та надання прокурору необхідного часу для підготовки та прибуття за викликом зазначила, що таке клопотання (про зміну запобіжного заходу) було вручено 13 березня 2024 року прокурору Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Лучківу Ю.В., який станом на 15 березня 2024 року вже не входив до нової групи прокурорів. Водночас, знаючи про зміну підслідності кримінального провадження Головному слідчому управлінню Національної поліції України згідно з постановою від 13 березня 2024 року та про визначення нової групи прокурорів постановою від 15 березня 2024 року, слідчий суддя відмовив у задоволенні клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора Юревича М.В. (старший групи прокурорів у кримінальному провадженні станом на 15 березня 2024 року), яке було обґрунтовано необхідністю ознайомлення прокурора із клопотанням сторони захисту, підготовки заперечень, а також з огляду на фізичну неможливість прибути в судове засідання у визначений час.

Суддя вважає, що Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не надала жодної оцінки його твердженням щодо того, що навіть у разі зміни підслідності кримінального провадження за іншим органом, прокурори продовжують здійснювати свої повноваження до прийняття відповідної постанови про зміну групи прокурорів. Тобто зміна підслідності кримінального провадження 13 березня 2024 року не припиняла обов’язків прокурора Лучківа Ю.В. як старшого спільної групи прокурорів з числа прокурорів Офісу Генерального прокурора та прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до моменту зміни такої групи заступником Генерального прокурора 15 березня 2024 року, як і не позбавляла цього прокурора обов’язку з’явитися за відповідним викликом до суду. Суддя вважає, що прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Лучків Ю.В. був зобов’язаний прибути в судове засідання, у якому було би розглянуто питання можливості / неможливості його подальшої участі в розгляді справи, натомість він на власний розсуд оцінив обставини щодо необхідності такої явки з його боку та фактично проігнорував відповідний виклик.

На переконання судді, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, визнаючи неналежним повідомлення 13 березня 2024 року сторони обвинувачення про судове засідання (прокурор Лучків Ю.В.), оскільки 15 березня 2024 року прокурор Лучків Ю.В. вже не входив до нової групи прокурорів, жодним чином не відреагувала на його аргументи з посиланням на відповідні висновки Великої Палати Верховного Суду (постанова від 27 листопада 2019 року у справі № 629/847/15-к), у яких суд сформував позицію, що група прокурорів у кримінальному провадженні діє як єдиний процесуальний суб’єкт – прокурор, а тому отримання 13 березня 2024 року прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Лучківим Ю.В. (старший спільної групи прокурорів до 15 березня 2024 року) повідомлення про дату та час розгляду клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу було належним повідомленням сторони обвинувачення, яка здійснює процесуальне керівництво у цьому кримінальному провадженні, незалежно від подальшої зміни групи прокурорів.

Процесуальне рішення слідчого судді – протокольна ухвала, якою вмотивовано відмовлено в задоволенні клопотання прокурора Юревича М.В. про відкладення судового засідання, на переконання судді Шкодіна Я.В., жодним чином не може сприйматися як таке, що було спрямоване на умисне позбавлення прокурора Офісу Генерального прокурора Юревича М.В. можливості брати участь у судовому засіданні та доводити перед слідчим суддею свою позицію, а отже, не може свідчити про наявність у його діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Суддя Шкодін Я.В. акцентує, що прокурор Юревич М.В. був старшим групи прокурорів у межах цього провадження до зміни підслідності за Національним антикорупційним бюро України (до 5 лютого 2024 року), перебував у спільній групі прокурорів під час проведення досудового розслідування детективами Національного антикорупційного бюро України (перебував у всіх судових засіданнях разом / окремо із прокурором Лучківим Ю.В.).

Підсумовуючи викладене, суддя зазначив, що під час розгляду справи ним не було здійснено будь-яких дій, що унеможливили реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, так і жодним чином не було надано переваги одній стороні над іншою, засади рівності та змагальності були дотримані в повній мірі, сторонам були надані однакові можливості, а внутрішня неузгодженість між собою дій органів сторони обвинувачення (вирішення питання, хто із прокурорів має бути присутнім у суді тощо) та/або їхнє небажання реалізувати своє процесуальне право та виконати процесуальний обов’язок щодо явки в судове засідання за відповідним викликом, тобто бути присутнім у судовому засіданні та надавати суду свої докази і доводити перед судом їх переконливість, не може бути поставлено йому у вину та бути підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Щодо наявності в його діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя Шкодін Я.В. зазначив, що з «побудови цього підпункту вбачається», що встановлення відповідної підстави не передбачає оцінки Вищою радою правосудця мотивування судового рішення загалом, а охоплює лише один із його елементів – наявність мотивів прийняття чи відхилення аргументів сторін, що стосуються саме суті спору. Суддя вважає, що в дисциплінарному провадженні не підлягають оцінці належність і достатність мотивування судового рішення, оскільки це передбачає оцінку обставин і доказів у справі, що виводить її за межі предмета дисциплінарного провадження у сферу судового. Водночас згідно зі змістом рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, кваліфікуючи дії судді за цим підпунктом, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя посилається саме на мотиви постановлення ним ухвали про зміну застосованого до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання з оцінкою відповідних обставин у справі.

З урахуванням викладеного суддя вважає, що Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла помилкового висновку щодо наявності в його діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Висновки за результатами перевірки скарги судді

Згідно з абзацом другим частини першої статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Дисциплінарний орган, діючи виключно в межах свого статусу, повноважень і порядку, наділений правом надати юридичну кваліфікацію фактичним правовідносинам, які склалися у зв’язку з діями та рішеннями судді, на предмет наявності в них ознак дисциплінарного проступку, не уповноважений перевіряти законність судового рішення, а зобов’язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності, та оцінити наслідки таких дій.

У межах цього дисциплінарного провадження здійснюється оцінка дій судді Вищого антикорупційного суду Шкодіна Я.В. під час розгляду ним як слідчим суддею на стадії досудового розслідування клопотання сторони захисту про зміну підозрюваному запобіжного заходу за відсутності прокурора та підозрюваного, а також оцінюються наслідки допущення суддею таких дій.

Кваліфікація діяння – це точна правова оцінка конкретного діяння, яка полягає у встановленні точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками, визначеними законом. Юридичною підставою кваліфікації діяння є його склад. Наслідки вчинення певних дій у кожному конкретному випадку мають бути встановлені і поставлені у вину суб’єктові дисциплінарного правопорушення, якщо між його діянням і наслідками існує причинний зв’язок.

Відповідно до підпунктів «а», «б», «г» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або внаслідок недбалості істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суб’єктивна сторона таких проступків – умисел або недбалість.

Під час оцінки дій судді щодо наявності в них складу зазначених вище дисциплінарних проступків дисциплінарний орган повинен встановити, які дії вчинив суддя; як процесуальний закон приписує діяти чи не діяти судді; на які дії встановлено обмеження чи заборону; чи діяв суддя відповідно до закону та нормативних положень, якщо чинив усупереч, то з яких причин, якими мотивами керувався, які наслідки для особи зумовили такі дії.

Повноваженнями на перегляд і надання правової оцінки законності рішення слідчого судді в питанні дотримання процесуальних норм під час його прийняття наділений виключно суд апеляційної інстанції, водночас порушення правових (процесуальних) норм, що проявляється в їх неправильному (помилковому) застосуванні, може охоплюватися предметом перегляду як судами вищих інстанцій, так і бути предметом дослідження в дисциплінарному провадження щодо судді, оскільки кожне із цих проваджень має свої завдання, функції, способи дослідження, повноваження компетентних органів і законодавчі застереження та заборону перебирати на себе повноваження одне одного.

Відповідно до частини першої статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно із частиною першою статті 201 КПК України підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, – до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 КПК України та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

Положеннями статті 28 КПК України передбачено, зокрема, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Частиною четвертою статті 201 КПК України визначено, що слідчий суддя зобов’язаний розглянути клопотання підозрюваного, обвинуваченого протягом трьох днів з дня його одержання згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Відповідно до частин п’ятої, сьомої статті 115 КПК України при обчисленні строків днями та місяцями не береться до уваги день, від якого починається строк, за винятком строків тримання під вартою, проведення стаціонарної психіатричної експертизи, до яких зараховується неробочий час та які обчислюються з моменту фактичного затримання, взяття під варту чи поміщення до відповідного медичного закладу. При обчисленні процесуального строку в нього включаються вихідні і святкові дні, а при обчисленні строку годинами – і неробочий час. Якщо закінчення строку, який обчислюється днями або місяцями, припадає на неробочий день, останнім днем цього строку вважається наступний за ним робочий день, за винятком обчислення строків тримання під вартою та перебування в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи.

Згідно частини першої статті 193 КПК України розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу здійснюється за участю прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, крім випадків, передбачених частиною шостою статті 193 КПК України.

Встановлено, що клопотання захисника підозрюваного про зміну запобіжного заходу, у якому він просив зменшити розмір застави, надійшло до Вищого антикорупційного суду 13 березня 2024 року приблизно о 13:30.

Усупереч вимогам статей 193, 201 КПК України слідчий суддя розглянув клопотання за відсутності прокурора та підозрюваного, участь яких є обов’язковою, незважаючи на наявність клопотання сторони обвинувачення про відкладення розгляду справи, неможливість доставлення в судове засідання підозрюваного, тобто з порушенням загальних засад кримінального провадження, що є істотним порушенням вимог КПК України, унаслідок чого прокурор та підозрюваний не мали можливості озвучити свої позиції із приводу заявленого клопотання. Входження прокурора Офісу Генерального прокурора Юревича М.В. до групи прокурорів у кримінальному провадженні до визначення підслідності цього кримінального провадження детективам Національного антикорупційного бюро України не спростовує такого висновку. Участь у судовому засіданні захисників підозрюваного не є правовою підставою для невиконання вимог закону, оскільки розгляд слідчим суддею клопотань, пов’язаних із застосуванням до підозрюваного запобіжних заходів за його відсутності здійснюється лише у виключних випадках, така можливість не поширюється на розгляд клопотання, поданого в порядку статті 201 КПК України.

Не є обґрунтованими та такими, що спростовують сформовані Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя висновки, доводи судді Шкодіна Я.В., викладені у скарзі на рішення щодо неврахування палатою висновку Великої Палати Верховного Суду (постанова від 27 листопада 2019 року у справі № 629/847/15-к), що група прокурорів у кримінальному провадженні діє як єдиний процесуальний суб’єкт – прокурор, оскільки встановлені в цій справі обставини не є релевантними тим обставинам, які мали місце під час розгляду слідчим суддею Шкодіним Я.В. клопотання про зміну запобіжного заходу. Важливою відмінністю в таких правовідносинах є те, що в зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду висловила висновки щодо процесуального статусу прокурора у складі групи прокурорів у частині реалізації ним права на апеляційне (касаційне) оскарження.

У контексті доводів судді про неврахування Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя під час прийняття рішення зазначеного висновку Вища рада правосуддя зауважує, що недоліки як процесуального, так і сутнісного характеру, допущені дисциплінарною палатою, можуть бути усунені Вищою радою правосуддя під час перегляду рішення палати (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24 червня 2021 року у справі № 11-2сап21), тому оцінка таким доводам надається на стадії перегляду рішення дисциплінарної палати Вищою радою правосуддя.

Як убачається з матеріалів справи (клопотання) та встановлено судами вищих інстанцій, слідчий суддя Шкодін Я.В. вживав заходів щодо належного повідомлення сторін про надходження 13 березня 2024 року клопотання захисника про зміну запобіжного заходу та призначення судового засідання на 15 березня 2024 року. Водночас, будучи обізнаним, що станом на 15 березня 2024 року строк розгляду вказаного клопотання захисника ще не сплинув, а також отримавши мотивоване клопотання прокурора про відкладення судового засідання та повідомлення з ДУ «Київський слідчий ізолятор» про неможливість цього дня здійснити відеоконференцзв’язок із підозрюваним, слідчий суддя прийняв необґрунтоване рішення про проведення судового засідання за відсутності прокурора й підозрюваного, чим порушив засади рівності та змагальності сторін, не надав усім учасникам кримінального провадження рівних можливостей для відстоювання своїх позицій, тобто не забезпечив справедливого та неупередженого судового розгляду.

Отже, з урахуванням викладеного Вища рада правосуддя вважає, що Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла обґрунтованого висновку, що слідчий суддя Шкодін Я.В. під час розгляду клопотання про зміну підозрюваному запобіжного заходу допустив умисне істотне порушення норм процесуального права, що унеможливило реалізацію прокурором, підозрюваним наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, а також порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Щодо висновків Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада правосуддя зазначає наступне.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи (рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) від 9 грудня 1994 року у справі «Ruiz Toriya v. Spaine»).

Критерії вмотивованості судового рішення на основі аналізу прецедентної практики ЄСПЛ полягають у такому: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін (позиція Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 9 грудня 2019 року у справі № 826/10083/14).

Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ у листі від 4 квітня 2013 року № 511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» зазначив, що, вирішуючи питання про застосування, продовження, зміну або скасування запобіжного заходу у процесі розгляду відповідних клопотань, слідчий суддя, суд щоразу зобов’язаний здійснювати повноваження з судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування і судового розгляду, діяти відповідно до вимог кримінального процесуального закону (пункт 18 частини статті 3 КПК); пам’ятати про критерії для обрання (зміни) того чи іншого запобіжного заходу, передбачені у частині першій статті 194 КПК, а тому слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування запобіжного заходу, якщо за результатами розгляду клопотання встановить наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених у статті 177 КПК, та на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. Обставини, визначені у статті 178 КПК, також слід враховувати у процесі зміни запобіжного заходу, хоча вони мають певною мірою факультативне значення, їх оцінка має відбуватися з дотриманням таких самих умов, що стосуються з’ясування мети та підстав цього заходу.

Отже, під час розгляду питання про зміну запобіжного заходу слідчий суддя був зобов’язаний дослідити питання обґрунтованості повідомлення про підозру, оцінити наявність (відсутність) ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, тощо.

Ухвалене за результатами розгляду клопотання сторони захисту рішення (ухвала від 15 березня 2024 року) мотивовано тим, що під час судового розгляду слідчий суддя встановив, що пред’явлена ОСОБА1 підозра відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра» такою мірою, що виправдовує подальше розслідування, а також існує ризик переховування від органів досудового розслідування та суду. Водночас за обставин, що склалися та були з’ясовані протягом розгляду справи, ставлячись із повагою до людської гідності, безпосередньо застосовуючи підходи ЄСПЛ та забезпечуючи право на свободу й особисту недоторканність особи, вважав за можливе застосувати до підозрюваного найменш обтяжливий запобіжний захід – особисте зобов’язання.

Під час розгляду дисциплінарної справи Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку щодо наявності в діях судді складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки слідчий суддя Шкодін Я.В., постановляючи ухвалу про зміну обраного підозрюваному запобіжного заходу, не встановив будь-яких нових доказів, які спростовували б обґрунтованість підозри або вказували на зменшення передбачених статтею 177 КПК України ризиків. Позицію слідчого судді було обґрунтовано зміною підслідності кримінального провадження.

Спростовуючи висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, у скарзі на вказане рішення суддя Шкодін Я.В. зазначив, що дисциплінарний орган Вищої ради правосуддя не наділений повноваженнями надавати оцінку достатності / недостатності доказів, можливості / неможливості врахування певних матеріалів справи, мотивів прийняття судового рішення по суті розглянутого клопотання. На переконання судді, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дослідила обставини справи щодо наявності / відсутності підстав для зміни підозрюваному запобіжного заходу, а отже – оцінила судове рішення.

Водночас такі аргументи судді не спростовують обґрунтованості висновків дисциплінарного органу щодо кваліфікації його дій за підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не вдавалася до оцінки доказів і перевірки законності ухваленого слідчим суддею рішення, а зосередила свою увагу не на невмотивованості судового рішення, а саме на відсутності в ньому належних і зрозумілих мотивів зміни підозрюваному запобіжного заходу в розумінні статей 177, 194, 201 КПК України, що охоплюється визначенням дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Непереконливими є також викладені у скарзі судді Шкодіна Я.В. аргументи, що підпункт «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачає можливості оцінки Вищою радою правосуддя мотивування судового рішення загалом, а охоплює лише один з його елементів – наявність мотивів прийняття чи відхилення аргументів сторін, що стосуються саме суті спору, оскільки відповідно до процесуальних норм чинного законодавства у прийнятому рішенні суддя повинен описати обставини, установлені під час розгляду справи, та навести обґрунтовані мотиви прийняття або неприйняття доказів, на підставі яких ухвалює судове рішення, у тому числі під час здійснення судового контролю на стадії досудового розслідування під час вирішення питання щодо наявності або відсутності підстав для зміни запобіжного заходу.

Водночас відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 9 вересня 2021 року у справі № 11-21сап21, підстави дисциплінарної відповідальності судді, визначені в підпункті «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», стосуються судових рішень незалежно від того, за яким законом відбувається їх ухвалення, і чи є за цим законом у відповідному процесі поняття «суть спору».

Порушення правових (матеріальних чи процесуальних) норм, а звідси – законність / незаконність судового рішення, що проявляється в їх неправильному застосуванні, може охоплюватися предметом дослідження дисциплінарного провадження і бути предметом перегляду й перевірки законності та обґрунтованості судового рішення, повноваження на які надано судам апеляційної та/або касаційної інстанцій. Кожне із цих проваджень має свої завдання, функції, способи дослідження, повноваження компетентних органів і законодавчі застереження та заборону перебирати на себе повноваження одне одного (висновок сформовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 травня 2020 року у справі № 11-51сап20).

Системний аналіз мотивувальної частини рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя свідчить, що, кваліфікуючи, наявність у діях судді складу дисциплінарного проступком, передбаченого підпункті «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не вдалася до оцінки доказів та обставин у справі в розумінні кримінально-процесуального закону, а лише надала правову оцінку діям судді.

З огляду на зазначене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя мала достатні підстави стверджувати, що дії (бездіяльність) судді містять склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору. Скарга судді Шкодіна Я.В. не містить переконливих доводів, які спростовують встановлені Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя факти допущення ним цього дисциплінарного проступку.

У скарзі на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя суддя Шкодін Я.В. стверджує про недотримання дисциплінарною палатою процедури ухвалення рішення про відкриття дисциплінарної справи, обґрунтовує це, зокрема, тим, що за правилами пункту 13.33 Регламенту Вищої ради правосуддя дисциплінарна палата мала би постановити ухвалу про відкриття відповідної дисциплінарної справи за ознаками дисциплінарних проступків, про існування яких не зазначено в поданій дисциплінарній скарзі (окремій ухвалі), за власною ініціативою та, у разі доцільності, об’єднати такі дисциплінарні справи в одну в порядку, визначеному пунктом 13.34 Регламенту Вищої ради правосуддя, однак такої процедури в цьому випадку дотримано не було, натомість Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя одразу відкрила дисциплінарну справу як за ознаками дисциплінарних проступків, про які зазначено в окремій ухвалі, так і за тими, які виокремила Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя з власної ініціативи.

Водночас такі доводи судді не є обґрунтованими та не свідчать про наявність підстав для скасування рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, оскільки встановлена законом вимога щодо необхідності зазначення в дисциплінарній скарзі конкретних відомостей про наявність у поведінці судді ознак дисциплінарного проступку, який відповідно до частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді, зобов’язує скаржника зазначати обґрунтовані відомості про ознаки дисциплінарних проступків, а не надавати юридичну кваліфікацію діям суддів із відповідним обґрунтуванням, що належить виключно до повноважень дисциплінарного органу, у тому числі на стадії вирішення питання про наявність або відсутність підстав для відкриття дисциплінарної справи. Дисциплінарна палата не обмежена в можливості відкрити дисциплінарну скаргу як за ознаками дисциплінарних проступків, про які зазначає скаржник, так і за самостійно встановленими.

Висновки

Згідно із частиною шістнадцятою статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» підстава для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності вважається встановленою Дисциплінарною палатою (Вищою радою правосуддя) за результатами розгляду дисциплінарної справи, якщо докази, надані та отримані в межах дисциплінарного провадження, є чіткими та переконливими для підтвердження існування такої підстави.

Чіткими та переконливими є докази, які з точки зору звичайної розсудливої людини у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Отже, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя обґрунтовано встановила наявність у діях судді складів дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «б», «г» частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. За формою вини дисциплінарні проступки характеризуються як умисні. Застосований вид дисциплінарного стягнення за допущені суддею Шкодіним Я.В. під час розгляду справи порушення в цьому випадку є співмірним і пропорційним з огляду на досліджені в межах дисциплінарного провадження обставини.

Передбачені статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» підстави для скасування рішення дисциплінарної палати, відсутні.

Відповідно до пункту 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя

вирішила:

залишити без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 лютого 2025 року № 229/2дп/15-25 про притягнення судді Вищого антикорупційного суду Шкодіна Ярослава Віталійовича до дисциплінарної відповідальності.

Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку, передбаченому статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

В. о. Голови Вищої ради правосуддя

Члени Вищої ради правосуддя