Акт ВРП

Україна

Вища рада правосуддя

Друга Дисциплінарна палата

Рішення

Київ

27.05.2026

№

1023/2дп/15-26

Про притягнення судді Нововолинського міського суду Волинської області Ушакова М.М. до дисциплінарної відповідальності

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Ковбій О.В., членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакова С.Ю., Мельника О.П., Спірідонової Т.В., заслухавши дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Дробчак Н.В., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за дисциплінарною скаргою Маселка Романа Анатолійовича стосовно судді Нововолинського міського суду Волинської області Ушакова Миколи Миколайовича,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 10 серпня 2021 року за вх. № М-3948/13/7-21 надійшла дисциплінарна скарга Маселка Романа Анатолійовича стосовно судді Нововолинського міського суду Волинської області Ушакова М.М.

Стислий зміст скарги

Звертаючись із дисциплінарною скаргою, автор скарги зазначає, що суддя Ушаков М.М. не забезпечив розгляд справ про притягнення осіб до адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП у межах строків, визначених законом, унаслідок чого провадження у відповідних справах було закрито у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, передбачених статтею 38 КУпАП.

На переконання скаржника, такі дії судді свідчать про неналежне виконання ним обов’язків судді, що призвело до безпідставного уникнення особами адміністративної відповідальності за керування транспортними засобами у стані сп’яніння.

З урахуванням викладеного скаржник просить притягнути суддю Ушакова М.М. до дисциплінарної відповідальності за ознаками дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 2, 3 та 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Процедура розгляду дисциплінарної скарги

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами Вищої ради правосуддя від 16 січня 2025 року зазначену дисциплінарну скаргу передано дисциплінарному інспектору Дробчак Н.В. для проведення перевірки.

За результатом попередньої перевірки дисциплінарної скарги, дисциплінарний інспектор Дробчак Н.В. склала висновок від 11 серпня 2025 року № 3644/0/24-25 з пропозицією про відкриття дисциплінарної справи за ознаками дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 вересня 2025 року № 1884/2дп/15-25 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Нововолинського міського суду Волинської області Ушакова М.М. у зв’язку з наявністю в діях судді ознак складу дисциплінарного проступку, що передбачений пунктом 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (https://hcj.gov.ua/doc/doc/54481).

За результатом підготовки дисциплінарної справи до розгляду дисциплінарний інспектор підготувала висновок від 20 жовтня 2025 року з пропозицією притягнути суддю Нововолинського міського суду Волинської області Ушакова М.М. до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 лютого 2026 року № 198/2дп/15-26 висновок дисциплінарного інспектора було повернуто на доопрацювання.

За результатом доопрацювання матеріалів дисциплінарної справи стосовно судді Нововолинського міського суду Волинської області Ушакова М.М. підготовлено цей висновок.

Обставини, встановлені під час розгляду дисциплінарної справи

1.Інформація про призначення судді

Указом Президента України від 18 червня 2009 року № 458/2009 Ушакова М.М. призначено суддею Нововолинського міського суду Волинської області. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/458/2009#Text

Постановою Верховної ради України від 21 травня 2015 року № 479-VIII Ушакова М.М. призначено суддею Нововолинського міського суду Волинської області. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/479-19#Text

2.Інформація про судові справи

Справа № 165/254/21

У провадженні Нововолинського міського суду Волинської області перебувала справа про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА1.

Протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 229755 від 9 січня 2021 року надійшов до суду 27 січня 2021 року.

За результатом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями, судді Ушакову М.М. справа надійшла 28 січня 2021 року.

Судове засідання призначено на 17 лютого 2021 року. Інформація про направлення повістки на вказану дату – відсутня. В судовій повістці міститься позначка «Залишив пов.» без підпису.

17 лютого 2021 року від адвоката ОСОБА2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи для підготовки до захисту.

В матеріалах справи наявна розписка, про вручення повістки ОСОБА1 на судове засідання призначене на 5 березня 2021 року.

5 березня 2021 року адвокатом ОСОБА2 в інтересах ОСОБА1 подано клопотання про відкладення судового засідання, внаслідок перебування останнього на лікуванні. Листок непрацездатності до клопотання не додано.

На призначене судове засідання 19 березня 2021 року ні особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ні її адвокат не з’явились. Адвокат повідомив про перебування на лікуванні.

На судове засідання, що призначено на 8 квітня 2021 року ніхто не з’явився. Адвокат повідомив про перебування ОСОБА1 на лікування, і власну зайнятість в іншому судовому засіданні. Підтвердження зайнятості адвоката, до матеріалів справи не додані.

В матеріалах справи наявна повістка на 23 квітня 2021 року. Інформація про відправку – відсутня.

В матеріалах справи наявна повістка на 13 травня 2021 року. Інформація про відправку – відсутня. В судовій повістці міститься позначка «Залишив пов.» та підпис невідомої особи.

13 травня 2021 року від ОСОБА1 надійшло клопотання про відкладення, у зв’язку із зайнятість його адвоката в іншому судовому засіданні, жодних доказів до клопотання не додано.

В матеріалах справи наявна повістка на 31 травня 2021 року. Інформація про відправку – відсутня. В судовій повістці міститься позначка «Залишив пов.» та підпис невідомої особи.

31 травня 2021 року від адвоката ОСОБА2 надійшло клопотання про відкладення, причин відкладення не повідомлено.

На судове засідання, що призначене на 16 липня 2021 року, адвокат ОСОБА2 подав клопотання про закриття провадження у справі.

Постановою від 16 липня 2021 року провадження закрито у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

В матеріалах справи наявна розписка про те, що громадянин ОСОБА1 та адвокат ОСОБА2 копію постанови отримали нарочно.

Справа № 165/793/21

Протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 229808 від 21 лютого 2021 року надійшов до суду 11 березня 2021 року.

Перше судове засідання у справі № 165/113/20 призначено на 26 березня 2020 року. Інформація про направлення повістки на вказану дату – відсутня. За наявною в матеріалах справи інформацією, судове засідання не відбулось внаслідок перебування судді на лікуванні.

Друге судове засідання призначено на 18 травня 2020 року. Інформація про направлення повістки на вказану дату – відсутня. В бланку судової повістки міститься позначка «Не відправлялось» і підпис невідомої особи. За наявною в матеріалах справи інформацією, судове засідання не відбулось внаслідок проходження суддею підготовки для підтримання кваліфікації в Національній школі суддів України.

Наступне судове засідання призначено на 4 червня 2020 року. В бланку судової повістки міститься позначка «Не відправлялось» і підпис невідомої особи. Інформація про направлення повістки на вказану дату – відсутня.

Постановою від 7 червня 2021 року провадження закрито у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Як встановлено з офіційного веб сайту «Судова влада України» ОСОБА3 неодноразово притягався до адміністративної та кримінальної відповідальності. Зокрема до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння 4 (чотири рази).

Справа № 165/3072/20

Протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 229676 від 24 жовтня 2020 року надійшов до суду 27 жовтня 2020 року.

Судове засідання у справі призначено на 13 листопада 2020 року. В матеріалах справи відсутні докази направлення повістки адресату.

Наступне судове засідання у справі призначено на 1 грудня 2020 року. В матеріалах справи відсутні докази направлення повістки адресату.

Постановою Нововолинського міського суду Волинської області від 1 грудня 2020 року суд постановив здійснити примусовий привід ОСОБА4 на судове засідання, призначене 17 грудня 2020 року.

Листом від 17 грудня 2020 року Нововолинського ВП Володимир-Волинського ВП ГУНП у Волинській області повідомлено, що здійснити привід ОСОБА4 не вдалось, у зв’язку з відсутністю останнього за місце проживання, внаслідок перебування на лікуванні у Іваничівській ЦРЛ.

В матеріалах справи наявне клопотання ОСОБА4 з проханням відкласти судове засідання, що призначене на 17 грудня 2020 року.

Судова повістка на судове засідання, призначене на 21 січня 2021 року, повернулась до суду з відміткою про не вручення адресату.

Постановою від 28 січня 2021 року провадження закрито у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Постанова направлена ОСОБА4 засобами поштового зв’язку та вручена адресату.

Справа № 165/540/20

Протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 220346 від 14 лютого 2020 року надійшов до суду 25 лютого 2020 року.

Перше судове засідання у справі № 165/540/20 призначено на 13 березня 2020 року. Інформація про направлення повістки на вказану дату – відсутня.

Друге судове засідання призначено на 8 квітня 2020 року. Згідно повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, повістка не була вручена, причина повернення – «інші причини, що не дали змогу виконати обов’язки щодо пересилання поштового відправлення».

Наступне судове засідання призначено на 22 квітня 2020 року. В матеріалах справи міститься конверт поштового направлення з прикріпленою до нього довідкою поштового відділення № 2 м. Нововолинськ з позначкою про невручення з «інших причин».

Постановою Нововолинського міського суду Волинської області від 22 квітня 2020 року суд постановив здійснити примусовий привід ОСОБА5. Згідно рапорту поліцейського СРПП Нововолинського ВП Володимир-Волинського ВП ГУНП у Волинській області сержанта поліції В. Зінкевича, встановити перебування гр. ОСОБА5 не виявилось можливим.

Постановою від 12 травня 2019 року справу ОСОБА5 повернуто Нововолинському ВП Володимир-Волинського ВП ГУНП у Волинській області для належного оформлення. В мотивувальній частині цієї постанов вказано: «В матеріалах справи про адміністративне правопорушення не зазначені і не враховані вимоги ст. 23, ст. 33, ст. 34, ст. 35 КУпАП та не додано будь-яких доказів, що характеризують особу порушника, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, тобто відсутні відомості, необхідні для правильного вирішення справи (ст. 256 КУпАП)».

Як вбачається з матеріалів справи № 165/540/20, адміністративні матеріали після доопрацювання повернуті 3 червня 2020 року та надійшли до суду 12 червня 2020 року.

Постановою від 22 червня 2020 року провадження закрито у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Згідно повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, постанова вручена адресату.

Справа № 165/113/20

Протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 229525 від 3 січня 2020 року надійшов до суду 13 січня 2020 року.

Перше судове засідання у справі № 165/113/20 призначено на 31 січня 2020 року. Інформація про направлення повістки на вказану дату – відсутня.

Друге судове засідання призначено на 18 лютого 2020 року. Інформація про направлення повістки на вказану дату – відсутня.

Наступне судове засідання призначено на 5 березня 2020 року. В матеріалах справи міститься конверт поштового направлення з прикріпленою до нього довідкою поштового відділення № 2 м. Нововолинськ з позначкою про невручення з «інших причин».

11 березня 2020 року сформовано повістку про призначення судового засідання на 27 березня 2020 року. Інформація про направлення повістки на вказану дату – відсутня.

Постановою від 8 квітня 2020 року провадження закрито у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

В матеріалах справи наявна розписка від 28 квітня 2020 року про те, що громадянин ОСОБА2 копію постанови отримав нарочно.

Справа № 165/3552/19

Протокол про адміністративне правопорушення серії ОБ № 013059 від 11 грудня 2019 року надійшов до суду 27 грудня 2019 року.

В матеріалах справи відсутні повістки про виклик у судові засідання. Проте, наявні повідомлення про вручення поштового відправлення, з яких вбачається, що такі відправлення були вручені адресату (ймовірно повістки про виклик).

21 січня 2020 року ОСОБА6 звернувся до суду із заявою, в якій просив відкласти розгляд справи про притягнення до адміністративної відповідальності, що призначене на 24 січня 2020 року, внаслідок перебування на стаціонарному лікуванні.

31 січня 2020 року ОСОБА6 повідомив, що у період з 2 лютого 2020 року по 22 лютого 2020 буде перебувати на санаторному лікуванні.

В матеріалах справи наявна розписка про дату наступного судового засідання, яку ОСОБА6 отримав особисто. 3 березня 2020 року він звернувся із заявою про відкладення розгляду справи, у зв’язку з необхідністю скористатись правничою допомогою.

В матеріалах наявні також заяви про відкладення розгляду справи від 6 березня 2020 року та 10 березня 2020 року.

Постановою від 13 березня 2020 року провадження закрито у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. В матеріалах справи наявна розписка про те, що громадянин ОСОБА6 копію постанови отримав нарочно.

Справа № 165/1318/19

Протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 206186 від 21 квітня 2019 року надійшов до суду 23 травня 2019 року.

Як вбачається з матеріалів справи, постановами від 25 червня 2019 та 11 липня 2019 року постановлено здійснити стосовно ОСОБА7 привід. Рапорти про результати цих постанов в матеріалах справи відсутні, водночас наявний лист Головного управління Національної поліції у Волинській області Горохівського відділу поліції Іваничівського відділення поліції від 25 липня 2019 року, про неможливість виконати постанови суду, оскільки на адресу відділку поліції вони надійшли із запізненням, а саме 24 липня 2019 року.

Постановою від 19 липня 2019 року справу ОСОБА7 повернуто Нововолинському ВП Володимир-Волинського ВП ГУНП у Волинській області для належного оформлення. В мотивувальній частині цієї постанов вказано: «В матеріалах справи про адміністративне правопорушення не зазначені і не враховані вимоги ст. 23, ст. 33, ст. 34, ст. 35 КУпАП та не додано будь-яких доказів, що характеризують особу порушника, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, тобто відсутні відомості, необхідні для правильного вирішення справи (ст. 256 КУпАП)».

Як вбачається з матеріалів справи № 165/1318/19, адміністративні матеріали після доопрацювання повернуті 10 грудня 2019 року та надійшли до суду 13 січня 2020 року.

Постановою від 13 січня 2020 року провадження закрито у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Як встановлено з офіційного веб сайту «Судова влада України» ОСОБА7 повторно притягався до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння - справа № 165/2277/22.

Справа № 165/3018/19

Протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 384117 від 27 жовтня 2019 року надійшов до суду 5 листопада 2019 року.

15 листопада 2019 року до суду надійшла заява ОСОБА8 з проханням відкласти розгляд справи, у зв’язку з наміром укласти договір про надання правничої допомоги.

Судове засідання, призначена на 6 грудня 2019 року було відкладено, внаслідок перебування судді у відпустці.

26 грудня 2019 року адвокат ОСОБА9 звернулась до суду з клопотанням про виклик свідків і просила відкласти судове засідання.

24 січня 2020 року адвокат ОСОБА9 звернулась до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи внаслідок перебування ОСОБА8 на прийомі у лікаря кардіолога.

Постановою від 28 січня 2020 року провадження закрито у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Копія постави отримана нарочно.

Справа № 165/2167/19

Протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 220431 від 2 серпня 2019 року надійшов до суду 21 серпня 2019 року.

Судове засідання у справі призначено на 9 вересня 2019 року. В матеріалах справи наявне повідомлення про поштове вручення від 4 вересня 2019 року.

Повістка про виклик в судове засідання, призначене на 13 вересня 2019 року отримана ОСОБА10 нарочно в суді 9 вересня 2019 року.

Відомості про те, чи відбулось судове засідання в матеріалах справи відсутні, проте 13 вересня 2019 року ОСОБА10 звернувся до суду із заявою про виклик свідків.

В матеріалах справи наявна розписка про вручення повістки ОСОБА10 на судове засідання, призначене на 17 жовтня 2019 року. Відомості про те, чи відбулось судове засідання в матеріалах справи відсутні.

В матеріалах справи наявна розписка про вручення повістки на судове засідання, призначене на 29 жовтня 2019 року.

В матеріалах справи наявна розписка про вручення повістки на судове засідання, призначене на 12 листопада 2019 року. В розписці відсутні відомості про особу, яка викликається до суду та/або номер справи, в межах якої сформовано виклик. Відомості про те, чи відбулось судове засідання в матеріалах справи відсутні.

Постановою від 12 листопада 2019 року провадження закрито у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

В матеріалах справи наявна розписка про те, що громадянин ОСОБА10. Копію постанови отримав нарочно.

Справа № 165/1941/19

Протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 220411 від 19 липня 2019 року надійшов до суду 1 серпня 2019 року.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, справа № 165/1941/19 передана на розгляду судді Селинному М.С.

19 серпня 2019 року ОСОБА11 звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, з метою укладення договору про надання правничої допомоги.

У зв’язку із звільненням судді Селинного М.С. у відставку, справа передана на здійснення повторного автоматизованого розподілу.

9 вересня 2019 року справа передана на розгляд судді Ушакову М.М.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою від 17 вересня 2019 року постановлено здійснити стосовно ОСОБА11 привід. Рапорти про результати цих постанов в матеріалах справи відсутні.

Постановою від 4 листопада 2019 року провадження закрито у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Справа № 165/2169/19

Протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 220428 від 24 липня 2019 року надійшов до суду 21 серпня 2019 року.

Судове засідання призначене на 6 вересня 2019 року не відбулось внаслідок тимчасової непрацездатності судді.

Судове засідання 25 жовтня 2019 року не відбулось, згідно довідки, яка складена секретарем судового засідання, через перебування судді у відпустці.

Постановою від 28 жовтня 2019 року провадження закрито у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Справа № 165/1825/19

Протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 220407 від 2 липня 2019 року надійшов до суду 17 липня 2019 року.

Судове засідання призначено на 20 серпня 2019 року. Згідно повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, повістка вручена 22 липня 2019 року.

20 серпня 2019 року до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв’язку з потребою скористатися послугами адвоката.

У період з 30 серпня 2019 по 6 вересня 2019 року суддя не здійснював правосуддя внаслідок тимчасової непрацездатності.

Судова повістка на судове засідання призначене на 6 вересня 2019 року не вручена адресату.

Судова повістка на судове засідання призначене на 7 жовтня 2019 року не вручена адресату.

Постановою від 7 жовтня 2019 року провадження закрито у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Копія постанови отримана нарочно.

Справа № 165/1049/19

Протокол про адміністративне правопорушення серії ОБ № 111580 від 9 квітня 2019 року надійшов до суду 25 квітня 2019 року.

Постановами суду неодноразово було постановлено здійснити привід стосовно ОСОБА14, однак віднайти місце перебування останнього не вдалось.

Постановою від 19 липня 2019 року провадження закрито у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Стислий зміст пояснень судді

Суддя Ушаков М.М. у письмових поясненнях заперечує наявність безпідставного затягування розгляду справ за статтею 130 КУпАП та зазначає, що всі адміністративні матеріали призначалися до розгляду в середньому протягом двох-трьох тижнів після надходження до суду, що, на його думку, було обумовлено необхідністю належного повідомлення осіб та поверненням поштової кореспонденції.

Суддя вказує, що у кожній справі призначалося в середньому 4–6 судових засідань, а підставами для їх відкладення були об’єктивні обставини, які не залежали від нього, зокрема: відсутність доказів належного повідомлення особи про дату і час розгляду справи, повернення поштових відправлень без вручення, несвоєчасне надходження матеріалів з поліції, неналежне оформлення протоколів, необхідність їх повернення для доопрацювання, клопотання осіб про відкладення розгляду для залучення адвоката чи виклику свідків, перебування правопорушників на лікуванні, неявка свідків та працівників поліції, а також його тимчасова непрацездатність, відпустки та відрядження.

Окремо суддя наголошує, що пріоритетом для нього було дотримання права особи на захист та недопущення незаконного притягнення до відповідальності, оскільки, на його думку, незаконне притягнення є більш істотним порушенням прав особи, ніж закриття провадження у зв’язку із закінченням строків. У зв’язку з цим він вважав неприпустимим розгляд справи за відсутності належних доказів повідомлення особи.

Суддя також зазначає, що особи, які притягувались до адміністративної відповідальності, часто свідомо ухилялися від отримання повісток або використовували право на захист як спосіб затягування розгляду справи до спливу строків притягнення до відповідальності. При цьому він звертає увагу, що на той час законодавство не містило достатньо ефективних механізмів протидії такій поведінці.

Додатково суддя посилається на значне навантаження суду та кадровий дефіцит: при штатній чисельності шість суддів тривалий час правосуддя фактично здійснювали лише два-три судді, що, на його думку, істотно впливало на строки розгляду справ. Також він заперечує статистичні дані, наведені у скарзі, вказуючи, що значна частина справ за статтею 130 КУпАП завершувалась притягненням осіб до відповідальності, а не закриттям проваджень.

Підсумовуючи, суддя зазначає, що підставами для відкладення розгляду справ були саме об’єктивні причини, а не його бездіяльність чи умисел, і стверджує, що будь-якого умислу, спрямованого на ухилення осіб від адміністративної відповідальності, у його діях не було.

Правовий аспект

Згідно з положеннями частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, вимога щодо розгляду справи упродовж розумного строку є не лише процесуальною гарантією, а й складовою права особи на справедливий суд. Забезпечення своєчасного розгляду справи є обов’язком суду, а недотримання розумних строків негативно впливає на ефективність правосуддя, підриває довіру до судової влади та може свідчити про неналежне виконання суддею своїх професійних обов’язків.

Водночас у справах про адміністративні правопорушення, зокрема передбачені статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оцінка своєчасності розгляду справи не може обмежуватись лише загальним поняттям «розумного строку», яке має оціночний характер. У цій категорії справ законодавець встановив чіткий, присічний та граничний строк притягнення особи до адміністративної відповідальності, сплив якого не підлягає поновленню чи продовженню та безумовно тягне закриття провадження у справі.

Таким чином, якщо у цивільному, господарському чи адміністративному судочинстві оцінка розумності строку може здійснюватися з урахуванням складності справи, поведінки учасників процесу та інших обставин, то у справах про адміністративні правопорушення за статтею 130 КУпАП ключове значення має саме дотримання встановленого законом граничного строку, після спливу якого притягнення особи до відповідальності стає юридично неможливим незалежно від причин такого спливу.

Згідно зі статтею 1 КУпАП завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством.

Статтею 23 КУпАП визначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується, зокрема, з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до статті 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд зобов’язаний з’ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна конкретна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Пунктом 7 статті 247 КУпАП передбачено, що провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи строків, установлених статтею 38 цього Кодексу.

У КУпАП не передбачено продовження строків накладення адміністративних стягнень; у разі їх закінчення провадження у справі підлягає безумовному закриттю (без накладення адміністративного стягнення), попри встановлення судом вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення. У цьому випадку правопорушник не несе за свою протиправну поведінку, яка є джерелом серйозної потенційної небезпеки для життя та здоров’я учасників дорожнього руху, установленої законом міри відповідальності, яка застосовується, зокрема, з метою його виховання та запобігання вчиненню нових правопорушень, отже, не виконуються завдання цього Кодексу, у тому числі через незадовільну роботу державних інституцій, зокрема суду.

За приписами статті 38 КУпАП у редакції, чинній на час розгляду суддею Ушаковим М.М. зазначених справ про адміністративні правопорушення, адміністративне стягнення за правопорушення, передбачене статтею 130 КУпАП, могло бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення.

Статтею 277 КУпАП встановлено, що справа про адміністративне правопорушення розглядається судом у п’ятнадцятиденний строк з дня одержання протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.

Встановлення законодавцем такого скороченого строку розгляду справ про адміністративні правопорушення не є випадковим. Його запровадження зумовлене необхідністю оперативного реагування держави на вчинене правопорушення, забезпечення ефективного судочинства, досягнення превентивної та виховної мети адміністративного стягнення, а також виконання завдань адміністративного провадження, визначених статтею 245 КУпАП. Особливо це стосується справ за статтею 130 КУпАП, де своєчасність розгляду безпосередньо пов’язана із забезпеченням безпеки дорожнього руху та запобіганням повторному вчиненню правопорушень.

Саме тому призначення судових засідань із тривалими інтервалами, безпідставне відкладення розгляду справи або невжиття належних процесуальних заходів суперечить не лише вимогам статті 277 КУпАП, а й самій меті існування адміністративного провадження як механізму оперативного та ефективного реагування держави на правопорушення.

Таким чином, у справах про притягнення особи до адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП закон прямо покладає на суд обов’язок забезпечити невідкладний та своєчасний розгляд справи з урахуванням обмеженого тримісячного строку притягнення до відповідальності. Безпідставне зволікання з призначенням справи до розгляду, тривалі перерви між судовими засіданнями, невжиття належних заходів реагування на зловживання процесуальними правами або несвоєчасне вирішення питання щодо належності адміністративних матеріалів фактично унеможливлюють реалізацію завдань адміністративного провадження та призводять до закриття справи без вирішення питання про відповідальність особи.

Частиною другою статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» установлено, що суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права.

Обов’язок щодо здійснення контролю за дотриманням розумного строку розгляду справи покладено на суддю. Зокрема, частиною сьомою статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Таким чином, обов’язок забезпечення своєчасного розгляду справи та контролю за дотриманням установлених законом процесуальних строків покладається безпосередньо на суддю, який здійснює правосуддя. Саме суддя зобов’язаний організувати розгляд справи таким чином, щоб не допустити безпідставного затягування провадження, невиправданих відкладень чи пропуску строків, наслідком яких стає неможливість ухвалення рішення по суті.

Згідно з частиною першою статті 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Згідно з частиною першою статті 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Водночас за відсутності такої особи справа може бути розглянута, якщо є дані про її своєчасне повідомлення про місце і час розгляду справи та від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду.

При цьому частина друга статті 268 КУпАП не відносить справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП, до категорії справ, у яких особиста участь особи є обов’язковою.

Отже, у справах цієї категорії за наявності належного повідомлення особи суд не позбавлений можливості розглянути справу за її відсутності, а тому посилання виключно на неявку особи або її захисника саме по собі не може свідчити про неможливість своєчасного розгляду справи.

Методологія застосування наведених норм у контексті дисциплінарної відповідальності

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження за безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Поняття «розумний строк судового розгляду» найбільш детально розроблено у практиці Європейського суду з прав людини під час застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якого кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Під час розгляду скарг щодо порушення цієї гарантії Європейський суд з прав людини вирішував два основних питання: який саме період підлягає оцінці та чи був такий строк розумним у конкретних обставинах справи.

З урахуванням практики ЄСПЛ розумність тривалості провадження оцінюється з огляду на правову та фактичну складність справи, поведінку заявника та інших учасників процесу, поведінку органів державної влади, насамперед суду, а також значення спору для заявника (рішення у справах «Федіна проти України» від 2 вересня 2010 року, «Смірнова проти України» від 8 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 2 листопада 2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 5 лютого 2004 року, «Фрідлендер проти Франції» від 27 червня 2000 року).

У рішенні у справі «Броуган та інші проти Сполученого Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що для кожної справи існує свій прийнятний строк, а встановлення універсального кількісного обмеження для будь-якої ситуації було б штучним. Аналогічний підхід викладено і в рішенні у справі «Штеґмюллер проти Австрії», де Суд наголосив, що поняття «розумного строку» не може бути зведене до фіксованої кількості днів, тижнів чи місяців.

У рішенні у справі «Вергельський проти України» ЄСПЛ також зазначив, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

Отже, методологія, сформована ЄСПЛ, є найбільш релевантною насамперед для цивільного, господарського та адміністративного судочинства, де оцінка своєчасності розгляду справи здійснюється саме через категорію «розумного строку», яка має оціночний характер і не зводиться до чітко визначеного календарного періоду.

Водночас у справах про адміністративні правопорушення, зокрема передбачені статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оцінка наявності чи відсутності ознак дисциплінарного проступку за пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» має здійснюватися з урахуванням особливостей правового регулювання саме цієї категорії справ.

На відміну від цивільного судочинства, у справах про адміністративні правопорушення визначальне значення має не абстрактна оцінка «розумного строку», а дотримання встановленого законом присічного, граничного строку притягнення особи до адміністративної відповідальності, сплив якого не підлягає поновленню чи продовженню та безумовно тягне закриття провадження у справі.

Саме тому предметом дисциплінарної оцінки є не загальна тривалість розгляду справи, а конкретні дії чи бездіяльність судді, які призвели або могли призвести до спливу строку, встановленого статтею 38 КУпАП, та унеможливили вирішення справи по суті.

З огляду на це Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає за необхідне аналізувати обставини, встановлені під час перевірки дисциплінарної скарги, за такими критеріями:

1.Питання своєчасності первинного призначення справи до розгляду

Чи була справа призначена до розгляду в межах строку, встановленого статтею 277 КУпАП, а також наскільки швидко суддя відреагував після надходження адміністративного матеріалу до суду.

2.Питання дотримання граничного строку притягнення до адміністративної відповідальності

Скільки фактично часу залишалося до спливу строку, передбаченого статтею 38 КУпАП, на момент надходження справи до суду, та чи вживав суддя належних заходів для забезпечення її розгляду саме в межах цього строку.

3.Питання інтервалів між судовими засіданнями

Чи були інтервали між призначеними судовими засіданнями об’єктивно виправданими, чи свідчили про безпідставне зволікання, несумісне з обмеженим строком розгляду справ цієї категорії.

4.Питання належного повідомлення учасників справи

Чи були вжиті всі передбачені законом заходи для належного повідомлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та чи були наявні правові підстави для розгляду справи за її відсутності відповідно до статті 268 КУпАП.

5.Питання реагування на зловживання процесуальними правами

Чи перевіряв суддя обґрунтованість заяв про відкладення розгляду справи, клопотань про неможливість явки, посилань на зайнятість захисника чи інші підстави, та чи не допустив фактичного використання права на захист як способу уникнення відповідальності через сплив строків.

6.Питання повернення адміністративних матеріалів на доопрацювання

Чи відповідали підстави повернення матеріалів вимогам КУпАП, чи були такі дії законними та своєчасними, а також чи не використовувалося повернення матеріалів як спосіб фактичного перенесення розгляду за межі строку притягнення до відповідальності.

7.Питання причин відкладення, що залежали від самого судді

Чи мали місце відкладення розгляду у зв’язку з неналежною організацією судового процесу, несвоєчасним вирішенням процесуальних питань, безпідставним перенесенням засідань, неналежною підготовкою справи до розгляду або іншими причинами, що перебували у сфері контролю судді.

8.Питання причин, що об’єктивно не залежали від судді

Чи були наявні обставини, які об’єктивно унеможливлювали розгляд справи (тимчасова непрацездатність, відсутність повноважень, обставини непереборної сили тощо), та чи впливали вони реально на можливість розгляду справи у встановлений законом строк.

9.Питання причинно-наслідкового зв’язку

Чи перебуває саме поведінка судді у прямому причинно-наслідковому зв’язку зі спливом строку притягнення до адміністративної відповідальності та закриттям провадження у справі, або ж такі наслідки були зумовлені виключно об’єктивними обставинами, що не залежали від нього.

Саме сукупна оцінка наведених критеріїв дає можливість встановити, чи мало місце безпідставне затягування розгляду справи або невжиття суддею належних заходів для її своєчасного вирішення, а відтак — чи наявні підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя за результатами розгляду дисциплінарної справи із застосуванням наведеної методології

1. Питання своєчасності первинного призначення справи до розгляду

Одним із ключових критеріїв оцінки наявності ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є своєчасність первинного реагування судді після надходження справи до суду, а саме — призначення першого судового засідання в межах строку, встановленого статтею 277 КУпАП.

Статтею 277 КУпАП передбачено, що справа про адміністративне правопорушення підлягає розгляду судом у п’ятнадцятиденний строк з дня одержання протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.

Встановлення такого скороченого строку розгляду справ не є формальністю, а обумовлене необхідністю оперативного реагування держави на факт вчинення правопорушення, досягнення превентивної та виховної мети адміністративного стягнення, а також забезпечення реальної можливості застосування відповідальності до особи в межах присічного тримісячного строку, визначеного статтею 38 КУпАП.

З аналізу матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що у значній кількості справ суддя Ушаков М.М. вже на первинному етапі допустив порушення вимог статті 277 КУпАП, призначаючи перше судове засідання поза межами встановленого законом п’ятнадцятиденного строку.

Зокрема, у справах №№ 165/254/21, 165/540/20, 165/113/20, 165/3552/19, 165/2167/19, 165/1941/19, 165/2169/19, 165/1825/19, 165/1049/19 перше судове засідання було призначено із пропуском строку, встановленого статтею 277 КУпАП.

Так, у справі № 165/254/21 адміністративний матеріал надійшов до суду 27 січня 2021 року, а перше судове засідання було призначено лише на 17 лютого 2021 року, тобто фактично через 21 день після надходження справи.

У справі № 165/540/20 матеріали надійшли 25 лютого 2020 року, перше засідання призначено на 13 березня 2020 року, тобто на 17-й день.

У справі № 165/113/20 протокол надійшов 13 січня 2020 року, а судове засідання призначено на 31 січня 2020 року — через 18 днів.

У справі № 165/3552/19 протокол про адміністративне правопорушення надійшов до суду 27 грудня 2019 року. З матеріалів справи вбачається, що перше судове засідання було призначене на 24 січня 2020 року. Отже, перше засідання призначено щонайменше через 28 днів після надходження матеріалів, тобто з істотним порушенням п’ятнадцятиденного строку.

У справі № 165/2167/19 протокол надійшов до суду 21 серпня 2019 року, а перше судове засідання призначено на 9 вересня 2019 року, тобто через 19 днів після надходження матеріалів.

У справі № 165/2169/19 протокол про адміністративне правопорушення надійшов до суду 21 серпня 2019 року, а перше судове засідання призначено на 6 вересня 2019 року, тобто через 16 днів після надходження матеріалів, що вже виходило за межі строку, встановленого статтею 277 КУпАП.

У справі № 165/1825/19 адміністративний матеріал надійшов до суду 17 липня 2019 року, а перше судове засідання призначено на 20 серпня 2019 року, тобто через 34 дні після надходження справи.

У справі № 165/1049/19 протокол про адміністративне правопорушення надійшов до суду 25 квітня 2019 року, а перше судове засідання було призначено на 16 травня 2019 року, тобто через 21 день після надходження матеріалів до суду, що свідчить про порушення п’ятнадцятиденного строку, встановленого статтею 277 КУпАП.

У справі № 165/1941/19 матеріали справи після повторного автоматизованого розподілу надійшли судді Ушакову М.М. 9 вересня 2019 року, а вже 17 вересня 2019 року постановлено ухвалу про привід. Формально цей строк не перевищував 15 днів, однак з урахуванням того, що справа первісно перебувала в суді з 1 серпня 2019 року, а повторний розподіл відбувся лише після звільнення попереднього судді у відставку, загальний строк реагування суду суттєво скоротив можливість своєчасного розгляду справи в межах статті 38 КУпАП.

Лише у справах №№ 165/793/21, 165/3072/20, 165/3018/19, 165/1318/19 перше судове засідання було призначено формально в межах строку, передбаченого статтею 277 КУпАП. Водночас навіть у цих справах подальша організація розгляду свідчила про значні інтервали між засіданнями та відсутність належного контролю за дотриманням присічного строку притягнення до адміністративної відповідальності.

Особливої уваги заслуговує те, що переважна більшість зазначених справ надійшла до судді не в останні дні перед спливом строку, а щонайменше за два місяці до завершення тримісячного строку, встановленого статтею 38 КУпАП. Отже, суддя об’єктивно мав достатній час для належної організації розгляду таких справ.

Проте вже на початковому етапі розгляду суддя допускав безпідставне зволікання з призначенням справ до слухання, що свідчить не про об’єктивну неможливість дотримання строків, а про неналежну організацію здійснення правосуддя та відсутність належного контролю за строками розгляду справ цієї категорії.

Первинне несвоєчасне призначення справ до розгляду мало системний характер і стало одним із визначальних чинників подальшого спливу строків притягнення осіб до адміністративної відповідальності та закриття проваджень без вирішення питання по суті.

Таким чином, уже на стадії первинного призначення справ до розгляду в діях судді Ушакова М.М. вбачаються ознаки невжиття належних заходів для своєчасного розгляду справ, що є складовою об’єктивної сторони дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

2.Питання дотримання граничного строку притягнення до адміністративної відповідальності

За приписами статті 38 КУпАП у редакції, чинній на час розгляду суддею Ушаковим М.М. зазначених справ, адміністративне стягнення за правопорушення, передбачене статтею 130 КУпАП, могло бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення.

Після спливу цього строку провадження підлягало безумовному закриттю на підставі пункту 7 статті 247 КУпАП, а тому саме контроль за дотриманням цього строку мав бути пріоритетним завданням судді під час організації розгляду справ цієї категорії.

Під час аналізу матеріалів дисциплінарної справи встановлено, що переважна більшість адміністративних матеріалів надходила до суду не в останні дні перед спливом строку, а за наявності достатнього часу для їх належного розгляду.

Так, у справі № 165/254/21 адміністративне правопорушення вчинено 9 січня 2021 року, а матеріали надійшли до суду 27 січня 2021 року, тобто до спливу строку, передбаченого статтею 38 КУпАП, залишалося майже два з половиною місяці.

У справі № 165/793/21 адміністративне правопорушення вчинено 20 березня 2021 року, а матеріали надійшли до суду 2 квітня 2021 року, отже до завершення тримісячного строку залишалося понад два з половиною місяці.

У справі № 165/3072/20 адміністративне правопорушення вчинено 24 жовтня 2020 року, а адміністративний матеріал надійшов до суду 27 жовтня 2020 року, тобто у розпорядженні суду залишалося понад два з половиною місяці для розгляду справи.

У справі № 165/540/20 правопорушення вчинено 14 лютого 2020 року, матеріали надійшли 25 лютого 2020 року, а отже до завершення строку залишалося понад два з половиною місяці.

У справі № 165/113/20 правопорушення вчинено 3 січня 2020 року, матеріали надійшли 13 січня 2020 року, тобто у розпорядженні суду було майже два місяці і три тижні.

У справі № 165/3552/19 адміністративне правопорушення вчинено 15 грудня 2019 року, а матеріали надійшли до суду 27 грудня 2019 року, отже до спливу строку залишалося понад два з половиною місяці.

У справі № 165/1318/19 адміністративне правопорушення вчинено 21 квітня 2019 року, а матеріали надійшли до суду 23 травня 2019 року, тобто у розпорядженні суду залишалося майже два місяці до спливу строку притягнення до адміністративної відповідальності.

У справі № 165/3018/19 адміністративне правопорушення вчинено 8 листопада 2019 року, а адміністративний матеріал надійшов до суду 20 листопада 2019 року, що залишало суду понад два з половиною місяці для розгляду справи по суті.

У справі № 165/2167/19 адміністративне правопорушення вчинено 10 серпня 2019 року, а протокол надійшов до суду 21 серпня 2019 року, тобто до завершення строку залишалося понад два з половиною місяці.

У справі № 165/1941/19 адміністративне правопорушення вчинено 25 липня 2019 року, а матеріали справи первісно надійшли до суду 1 серпня 2019 року, що забезпечувало суду майже повний тримісячний строк для розгляду справи.

У справі № 165/2169/19 адміністративне правопорушення вчинено 9 серпня 2019 року, а матеріали надійшли до суду 21 серпня 2019 року, отже у суду залишалося понад два з половиною місяці для розгляду справи.

У справі № 165/1825/19 правопорушення вчинено 2 липня 2019 року, матеріали надійшли 17 липня 2019 року — до спливу строку залишалося понад два місяці.

У справі № 165/1049/19 правопорушення вчинено 9 квітня 2019 року, матеріали надійшли 25 квітня 2019 року — у суду було майже два місяці і три тижні для розгляду справи.

Попри наявність достатнього часу, суддя не забезпечив організацію розгляду справ таким чином, щоб вони були вирішені до спливу строку притягнення до адміністративної відповідальності.

Особливо показовими є справи № 165/540/20 та № 165/1318/19, у яких суддя повернув адміністративні матеріали до органу поліції для доопрацювання фактично за два дні до завершення строку притягнення до відповідальності.

Так, у справі № 165/1318/19 правопорушення вчинено 21 квітня 2019 року, а строк притягнення спливав 21 липня 2019 року. При цьому постанову про повернення матеріалів для доопрацювання винесено лише 19 липня 2019 року, а супровідний лист до органу поліції датований уже 22 липня 2019 року, тобто після спливу строку.

Аналогічно у справі № 165/540/20 правопорушення вчинено 14 лютого 2020 року, строк спливав 14 травня 2020 року, а постанову про повернення матеріалів винесено 12 травня 2020 року — фактично за два дні до завершення строку.

За таких обставин суддя не міг не усвідомлювати, що навіть у разі повторного надходження матеріалів до суду їх розгляд по суті вже буде фактично неможливим.

Такі дії не можуть розцінюватися як належне забезпечення своєчасного розгляду справи, а навпаки свідчать про втрату судового контролю за дотриманням присічного строку, встановленого законом.

Окремої уваги заслуговує й те, що в низці справ після неявки особи або подання формальних клопотань про відкладення суд не вживав достатніх заходів для недопущення зловживання процесуальними правами, хоча очевидно, що затягування розгляду у справах цієї категорії безпосередньо призводить до уникнення особою адміністративної відповідальності.

Таким чином, аналіз наведених обставин свідчить, що сплив строків притягнення осіб до адміністративної відповідальності у зазначених справах був зумовлений не об’єктивною неможливістю розгляду справ, а неналежною організацією суддею Ушаковим М.М. судового процесу, відсутністю належного контролю за строками та невжиттям своєчасних процесуальних заходів для забезпечення розгляду справ саме в межах присічного строку, встановленого статтею 38 КУпАП.

3.Питання інтервалів між судовими засіданнями

Аналіз інтервалів між призначеними судовими засіданнями у справах про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 130 КУпАП, має істотне значення для встановлення наявності чи відсутності ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки саме тривалі та необґрунтовані проміжки між процесуальними діями часто стають безпосередньою причиною спливу присічного строку притягнення особи до адміністративної відповідальності.

З урахуванням скороченого п’ятнадцятиденного строку розгляду справ, встановленого статтею 277 КУпАП, а також безумовного тримісячного строку, передбаченого статтею 38 КУпАП, призначення судових засідань із тривалими інтервалами потребує особливо ретельного процесуального обґрунтування.

У справі № 165/254/21 після первинного призначення справи на 17 лютого 2021 року наступні судові засідання послідовно призначались на 5 березня, 19 березня, 8 квітня, 23 квітня, 13 травня, 31 травня та 16 липня 2021 року. При цьому більшість клопотань про відкладення подавались стороною захисту без належного документального підтвердження причин неявки, зокрема без листків непрацездатності чи підтвердження зайнятості адвоката. Попри це суд не вживав належних заходів для перевірки добросовісності таких клопотань, а між окремими засіданнями допускались значні інтервали, зокрема між 31 травня та 16 липня 2021 року — понад півтора місяця, що за наявності присічного строку є явно надмірним та свідчить про втрату контролю за строками розгляду.

У справі № 165/793/21 після надходження матеріалів до суду перше засідання було призначено на 26 березня 2021 року, однак не відбулось через перебування судді на лікуванні. Наступне засідання призначено лише на 18 травня — із проміжком понад півтора місяця, що є несумісним із природою цієї категорії справ. Після цього ще одне засідання було призначено на 4 червня 2021 року. Водночас матеріали справи містять відмітки «не відправлялось» щодо повісток, що свідчить про фактичну відсутність належного повідомлення учасників. Така організація процесу не забезпечувала реальної можливості своєчасного розгляду справи.

У справі № 165/3072/20 після надходження справи та її автоматизованого розподілу 27 жовтня 2020 року перше судове засідання було призначено на 13 листопада 2020 року, тобто із дотриманням відносно оперативного строку реагування. Наступне судове засідання призначено на 1 грудня 2020 року. 1 грудня 2020 року судом постановлено ухвалу про здійснення примусового приводу ОСОБА4 на судове засідання, призначене на 17 грудня 2020 року, що саме по собі свідчило про усвідомлення необхідності активного процесуального реагування з огляду на наближення спливу строку притягнення до адміністративної відповідальності.

Водночас після повідомлення органу поліції про неможливість виконання приводу у зв’язку з перебуванням особи на лікуванні, а також надходження клопотання ОСОБА4 про відкладення розгляду справи за станом здоров’я, суд задовольнив таке клопотання та призначив наступне судове засідання лише на 21 січня 2021 року.

Таким чином, між судовим засіданням, призначеним на 17 грудня 2020 року, та наступною датою розгляду минуло понад місяць, що з урахуванням обмеженого тримісячного строку, встановленого статтею 38 КУпАП, є надмірним інтервалом та потребувало більш активного процесуального контролю з боку суду.

За відсутності належної перевірки тривалості лікування, можливості участі особи у справі, а також інших альтернативних способів забезпечення розгляду справи, таке відкладення фактично призвело до втрати можливості розглянути справу по суті. 28 січня 2021 року постановою суду провадження було закрито у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

У справі № 165/540/20 після засідання 13 березня 2020 року наступне призначено на 8 квітня, потім на 22 квітня, а далі лише 12 травня 2020 року постановлено рішення про повернення матеріалів для доопрацювання. За наявності очевидних труднощів із повідомленням особи та невиконанням приводу суд мав вживати більш оперативних заходів, однак фактично значна частина строку була втрачена без результативного процесуального реагування, а повернення матеріалів відбулось фактично наприкінці строку.

У справі № 165/113/20 після засідань 31 січня, 18 лютого та 5 березня 2020 року наступне засідання було призначено на 27 березня 2020 року. Попри відсутність належного підтвердження вручення повісток та повернення поштової кореспонденції з позначкою про невручення, суд не вжив додаткових заходів для забезпечення явки особи, а постанову про закриття винесено вже 8 квітня 2020 року після фактичного спливу часу для реального розгляду справи по суті.

У справі № 165/3552/19 після призначення засідання на 24 січня 2020 року особа неодноразово подавала заяви про відкладення у зв’язку з лікуванням, санаторним перебуванням та необхідністю правничої допомоги. Водночас суд фактично задовольняв усі такі клопотання без критичної оцінки їх впливу на можливість розгляду справи в межах строку, а з лютого по березень 2020 року відкладення набули системного характеру. За відсутності належного судового контролю це призвело до спливу строку.

У справі № 165/1318/19 між постановами про привід від 25 червня та 11 липня 2019 року існував значний часовий проміжок, а фактичне виконання приводів не було забезпечено. Більше того, лист поліції підтвердив, що постанови про привід фактично надійшли до органу поліції лише 24 липня 2019 року, тобто вже після постановлення рішення про повернення матеріалів 19 липня 2019 року. Це свідчить про формальний характер вжитих заходів та відсутність реального контролю за їх виконанням.

У справі № 165/3018/19 після заяви про відкладення від 15 листопада 2019 року наступне засідання було призначено на 6 грудня 2019 року, однак не відбулось через відпустку судді. Наступні клопотання захисту про відкладення надходили 26 грудня 2019 року та 24 січня 2020 року. При цьому суд не забезпечив скорочення інтервалів між засіданнями з урахуванням наближення спливу строку, що призвело до закриття провадження.

У справі № 165/2167/19 після засідання 9 вересня 2019 року наступні дати призначались на 13 вересня, 17 жовтня, 29 жовтня та 12 листопада 2019 року. Особливо показовим є інтервал між 13 вересня та 17 жовтня — понад місяць, що є явно надмірним для справи цієї категорії. При цьому в матеріалах справи відсутні відомості про результати окремих засідань, що також свідчить про неналежну організацію процесу.

У справі № 165/1941/19 після передачі справи судді Ушакову М.М. 9 вересня 2019 року вже 17 вересня постановлено ухвалу про привід, однак після цього жодних ефективних дій для забезпечення явки особи не зафіксовано. До моменту закриття провадження 4 листопада 2019 року фактично відсутній належний процесуальний рух справи, що свідчить про пасивне очікування спливу строку.

У справі № 165/2169/19 перше судове засідання було призначено на 6 вересня 2019 року, однак воно не відбулося у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю судді. Водночас уже з 7 вересня 2019 року суддя приступив до виконання службових обов’язків, однак наступне судове засідання було призначено лише на 7 жовтня 2019 року, тобто фактично через місяць після першої дати розгляду.

При цьому причини непроведення судового засідання 7 жовтня 2019 року у матеріалах справи не зафіксовано.

Чергове судове засідання було призначено на 25 жовтня 2019 року, однак воно також не відбулося у зв’язку з перебуванням судді у відпустці. Уже 28 жовтня 2019 року постановою суду провадження у справі закрито у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

За таких обставин тривалий інтервал між виходом судді з лікарняного та наступним призначенням справи до розгляду, а також відсутність належної фіксації причин непроведення засідання 7 жовтня 2019 року свідчать про неналежну організацію судового процесу. З урахуванням обмеженого строку, передбаченого статтею 38 КУпАП, така процесуальна бездіяльність фактично унеможливила розгляд справи по суті до спливу строку притягнення особи до адміністративної відповідальності.

У справі № 165/1825/19 перше судове засідання було призначено на 20 серпня 2019 року. У цей день правопорушником подано клопотання про відкладення розгляду справи з метою реалізації права на правову допомогу та можливості скористатися послугами адвоката, що свідчить про належне повідомлення особи про дату, час і місце судового розгляду, а також підтверджує правильність адреси для направлення судової кореспонденції.

Наступне судове засідання було призначено на 6 вересня 2019 року, однак воно не відбулося у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю судді. Водночас уже з 7 вересня 2019 року суддя приступив до виконання службових обов’язків, однак наступне судове засідання було призначено лише на 7 жовтня 2019 року, тобто фактично через місяць після попередньої дати розгляду.

При цьому після 20 серпня 2019 року судова кореспонденція надалі не вручалась адресату, однак з огляду на подане правопорушником клопотання про відкладення розгляду справи та підтвердження факту його обізнаності про судове провадження, таке подальше неотримання повісток не може оцінюватися інакше як свідоме ухилення від участі у розгляді справи, а не наслідок неналежного повідомлення.

За таких обставин суд мав правові підстави для більш активного процесуального реагування, у тому числі з урахуванням положень статті 268 КУпАП щодо можливості розгляду справи за відсутності особи за умови її належного повідомлення, однак належних заходів для недопущення затягування провадження вжито не було.

Тривалий інтервал між виходом судді з лікарняного та наступним призначенням справи до розгляду, а також відсутність належного реагування на очевидне зловживання процесуальними правами з боку правопорушника свідчать про неналежну організацію судового процесу. З урахуванням обмеженого строку, передбаченого статтею 38 КУпАП, така процесуальна бездіяльність сприяла спливу строку притягнення особи до адміністративної відповідальності та закриттю провадження без вирішення справи по суті.

У справі № 165/1049/19 неодноразово постановлялись ухвали про привід, однак реальне місце перебування особи встановлено не було. Водночас відсутні дані про оперативність призначення наступних засідань після невиконання приводів, а сама справа перебувала в провадженні майже три місяці до моменту закриття 19 липня 2019 року, що свідчить про тривале процесуальне зволікання.

Таким чином, у більшості проаналізованих справ інтервали між судовими засіданнями були надмірними, не відповідали природі справ про адміністративні правопорушення за статтею 130 КУпАП та не були об’єктивно виправданими. Такі інтервали у сукупності з неналежним контролем за повідомленням учасників, формальним реагуванням на неявку та несвоєчасним застосуванням процесуальних заходів безпосередньо сприяли спливу строків притягнення осіб до адміністративної відповідальності та закриттю проваджень без вирішення справ по суті, що свідчить про наявність ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

4. Питання належного повідомлення учасників справи

Відповідно до частини першої статті 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Водночас за відсутності такої особи справа може бути розглянута, якщо є дані про її своєчасне повідомлення про місце і час розгляду справи та від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду.

Частина друга статті 268 КУпАП визначає перелік справ, у яких присутність особи є обов’язковою. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП, до такого переліку не віднесені, а тому закон не встановлює безумовного обов’язку особистої участі правопорушника у судовому засіданні.

Отже, за наявності належного повідомлення особи про дату, час і місце судового розгляду суд не лише має право, а й зобов’язаний оцінювати можливість розгляду справи за її відсутності, особливо з урахуванням присічного строку, встановленого статтею 38 КУпАП.

Водночас належне повідомлення не зводиться виключно до формального виготовлення судової повістки. За змістом Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом ДСА України від 20 серпня 2019 року № 814, за розпорядженням головуючого судді секретар судового засідання повідомляє про дату, час і місце судового засідання шляхом надсилання судових викликів, повідомлень та повісток. Отже, контроль за належною організацією цього процесу є складовою здійснення правосуддя та не може розглядатися як виключно технічна функція апарату суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2026 року у справі № 990SCGC/45/25 підтримала правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові ід 16 січня 2025 року у справі № 990SCGC/7/24, відповідно до якої суддя не може залишатися осторонь процесу контролю діяльності апарату суду щодо справ, які перебувають у його провадженні. Велика Палата прямо зазначила, що обов’язок судді сумлінно виконувати покладені на нього обов’язки передбачає не лише дотримання строків розгляду справ, а й забезпечення можливості реалізації учасниками процесу їхніх процесуальних прав та здійснення контролю за перебігом дій працівників апарату суду.

Окремо наголошено, що неналежне виконання працівниками апарату суду своїх обов’язків не може виправдовувати суддю в цілях дисциплінарної відповідальності, оскільки організація ефективної роботи «офісу судді» є його персональним обов’язком і відповідальністю (пункт 252 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2026 року у справі № 990SCGC/45/25).

Саме тому під час дисциплінарної оцінки має значення не лише факт направлення чи ненаправлення повісток, а й те, чи здійснював суддя належний контроль за фактичним повідомленням учасників справи, чи перевіряв причини неявки, чи оцінював добросовісність процесуальної поведінки особи та чи використовував передбачені законом механізми для недопущення затягування розгляду справи.

Так, у справі № 165/254/21 інформація про належне направлення повістки на перше судове засідання 17 лютого 2021 року відсутня, а у повістці міститься лише позначка «Залишив пов.» без підпису. Аналогічно відсутня інформація про направлення повісток на засідання 23 квітня, 13 травня та 31 травня 2021 року. Водночас особа та її адвокат неодноразово подавали клопотання про відкладення розгляду справи, що беззаперечно свідчило про їх обізнаність щодо існування провадження та судового розгляду. За таких обставин подальше неотримання повісток не могло бути безумовною підставою для нескінченного відкладення справи, а вимагало оцінки можливості її розгляду за відсутності особи.

У справі № 165/793/21 матеріали справи містять прямі відмітки «Не відправлялось» щодо судових повісток на засідання 18 травня та 4 червня 2021 року, а інформація про направлення повістки на перше засідання також відсутня. За таких умов саме суд не забезпечив реалізацію елементарного процесуального обов’язку щодо повідомлення особи, а отже подальше закриття справи у зв’язку із закінченням строків стало наслідком неналежної організації роботи суду, а не поведінки правопорушника.

У справі № 165/3072/20 у матеріалах справи відсутні докази направлення повісток на засідання 13 листопада та 1 грудня 2020 року. Водночас після постановлення ухвали про привід на 17 грудня 2020 року особа самостійно подала клопотання про відкладення розгляду справи за станом здоров’я, що підтверджує її обізнаність про розгляд справи. Надалі повістка на засідання 21 січня 2021 року повернулася без вручення, однак суд не надав оцінки цій поведінці з точки зору можливого свідомого ухилення від участі у процесі.

У справі № 165/540/20 перше засідання було призначене без підтвердження направлення повістки, а подальші поштові відправлення поверталися з відміткою «інші причини». Після цього суд постановив ухвалу про привід, однак замість вирішення питання по суті повернув матеріали до органу поліції для доопрацювання фактично напередодні спливу строку. За таких обставин належного контролю за повідомленням особи та реальним забезпеченням її участі у справі суд не здійснив.

У справі № 165/113/20 інформація про направлення повісток на перші два судові засідання відсутня, повістки містять примітку «лишила повідомлення», а надалі кореспонденція поверталася з відміткою про невручення з «інших причин». При цьому постанову про закриття провадження особа отримала нарочно, що свідчить про відсутність об’єктивної неможливості для комунікації з судом та потребувало більш активної оцінки причин неявки саме на стадії розгляду справи.

У справі № 165/1825/19 правопорушник особисто подав клопотання про відкладення розгляду справи 20 серпня 2019 року для залучення адвоката, що підтверджує належне повідомлення, правильність адреси та його обізнаність про провадження. Подальше неотримання повісток за тією ж адресою за таких умов має очевидні ознаки свідомого ухилення від участі у процесі. Проте суд не надав цьому належної правової оцінки та не вирішив питання про можливість розгляду справи за відсутності особи.

У справі № 165/1318/19 постанови про привід були постановлені 25 червня та 11 липня 2019 року, однак фактично до органу поліції вони надійшли лише 24 липня 2019 року, тобто вже після повернення матеріалів до органу поліції та після спливу строку притягнення до відповідальності. Це свідчить про формальне застосування приводу без реального контролю за його виконанням.

У справі № 165/1941/19 судом постановлено ухвалу про привід особи, яка притягувалась до адміністративної відповідальності, однак рапорти про результати її фактичного виконання в матеріалах справи відсутні, що свідчить про відсутність належного контролю за реалізацією постановленого процесуального рішення. Водночас у справі наявне клопотання правопорушника про відкладення судового засідання, призначеного на 19 вересня 2019 року, у зв’язку з наміром скористатися правовою допомогою адвоката. Це беззаперечно підтверджує обізнаність особи про існування провадження та перебіг його розгляду. Судові повістки надалі направлялись за відповідною адресою, однак поверталися з відмітками про неможливість вручення. За таких обставин суд мав надати належну оцінку поведінці правопорушника, перевірити наявність ознак свідомого ухилення від участі у процесі, забезпечити контроль за виконанням постановленого приводу та вирішити питання про можливість розгляду справи за відсутності особи. Проте такого належного процесуального реагування вчинено не було, що в підсумку сприяло спливу строку притягнення до адміністративної відповідальності без вирішення справи по суті.

У справі № 165/1049/19 адміністративний матеріал надійшов до суду 25 квітня 2019 року, перше судове засідання було призначено на 16 травня 2019 року. У подальшому суд неодноразово постановляв ухвали про привід особи, яка притягувалася до адміністративної відповідальності. Матеріали справи містять рапорти працівників поліції про неможливість виконання таких приводів, а повідомлення про вручення судових повісток поверталися з відмітками про невручення. За таких обставин суд був зобов’язаний надати належну оцінку причинам невиконання приводів, перевірити реальність ухилення особи від явки, а також вирішити питання щодо можливості розгляду справи за наявними матеріалами з урахуванням положень статті 268 КУпАП. Проте належного процесуального реагування здійснено не було, що в умовах майже тримісячного перебування справи у провадженні суду свідчить про недостатній контроль за належним повідомленням учасника та за фактичним рухом справи.

У справі № 165/3018/19 правопорушник спочатку звернувся із клопотанням про відкладення розгляду справи для укладення договору про правничу допомогу, після чого адвокат подавала клопотання про виклик свідків, а надалі — про відкладення у зв’язку з перебуванням особи на прийомі у лікаря-кардіолога. Таким чином, факт належної обізнаності особи про існування судового провадження не викликав сумнівів. Більше того, матеріали справи свідчать, що постанову суду особа надалі отримала нарочно, що додатково підтверджує її реальну участь у процесі та обізнаність про розгляд справи. Водночас суд не перевірив належним чином обґрунтованість подальших клопотань, не надав оцінки системності таких звернень та не використав можливість розгляду справи у межах строку, встановленого статтею 38 КУпАП, що свідчить про неналежне реагування на очевидне зловживання процесуальними правами.

У справі № 165/2167/19 справа була призначена до розгляду із пропуском строку, передбаченого статтею 277 КУпАП, а в подальшому між судовими засіданнями допускались значні часові проміжки. Водночас матеріали справи містять три розписки про особисте отримання правопорушником судових повісток, що свідчить про його безпосередню обізнаність щодо дати та часу судових засідань, а також про те, що він щонайменше з’являвся до приміщення суду. Крім того, у справі містяться клопотання про відкладення розгляду для виклику свідків. Отже, сумнівів у належному повідомленні особи та її обізнаності про розгляд справи фактично не існувало. Разом із тим причини подальших відкладень у матеріалах справи не зазначені, належної оцінки поведінці правопорушника та його клопотанням суд не надав, а також не вирішив питання про можливість розгляду справи за його відсутності. За таких умов сплив строку притягнення до адміністративної відповідальності став наслідком не відсутності повідомлення, а неналежного процесуального контролю за рухом справи з боку суду.

У справі № 165/2169/19 перше судове засідання було призначено на 6 вересня 2019 року та не відбулося у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю судді. Водночас уже з 7 вересня 2019 року суддя приступив до виконання службових обов’язків, однак наступне судове засідання було призначено лише на 7 жовтня 2019 року, тобто фактично через місяць. Причини непроведення засідання 7 жовтня 2019 року у матеріалах справи не зафіксовано. За таких умов відсутня належна фіксація повідомлення учасників та причин їх неявки, а подальше засідання 25 жовтня 2019 року не відбулося вже у зв’язку з перебуванням судді у відпустці. Це свідчить про неналежну організацію повідомлення учасників та відсутність належного процесуального контролю за рухом справи, що призвело до закриття провадження у зв’язку із закінченням строків.

У справі № 165/3552/19 особа, яка притягувалась до адміністративної відповідальності, системно подавала заяви про відкладення розгляду справи у зв’язку зі стаціонарним лікуванням, санаторним перебуванням, необхідністю отримання правничої допомоги та з інших підстав. Це свідчить про беззаперечну обізнаність особи щодо існування провадження та перебігу його розгляду. Водночас після таких заяв суд не надав належної оцінки добросовісності подальшої поведінки правопорушника, не перевіряв достатність підтверджуючих документів та не вирішував питання про можливість розгляду справи за відсутності особи за наявності очевидного затягування процесу. Формальне задоволення повторних клопотань фактично призвело до спливу строку притягнення до відповідальності.

Таким чином, у більшості проаналізованих справ проблема полягала не у відсутності правових механізмів для забезпечення участі особи у процесі, а у формальному підході до їх застосування, неналежному контролі за діями працівників апарату суду, відсутності оцінки очевидного ухилення від участі у розгляді справ та невикористанні передбаченої статтею 268 КУпАП можливості розгляду справи за відсутності належно повідомленої особи.

Важливо відмітити, що питання направлення судових повісток не може розглядатися виключно як технічна функція апарату суду, яка повністю виключає відповідальність судді за належну організацію цього процесу.

Дійсно, відповідно до Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 серпня 2019 року № 814, за розпорядженням головуючого судді секретар судового засідання повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання шляхом надсилання судових викликів, повідомлень та повісток.

Отже, технічне виконання обов’язку щодо формування та направлення судових повісток дійсно покладається на секретаря судового засідання, однак така дія здійснюється саме за розпорядженням головуючого судді та в межах організації судового розгляду конкретної справи, яка перебуває у його провадженні.

Саме суддя є особою, який здійснює правосуддя, несе персональну відповідальність за дотримання строків розгляду справи, забезпечення процесуальних прав учасників та реальну можливість розгляду справи по суті. Без належного виконання секретарем судового засідання обов’язку щодо повідомлення учасників провадження розгляд справи фактично стає неможливим, а отже контроль за виконанням цієї процесуальної дії є складовою обов’язку самого судді.

Щонайменше в день призначеного судового засідання, приступаючи до розгляду справи, суддя має об’єктивну можливість перевірити, чи було належним чином здійснено повідомлення учасників справи, чи містяться в матеріалах справи докази направлення повісток, повідомлення про вручення, відомості про повернення поштової кореспонденції, чи виконано постанову про привід, а також чи існують правові підстави для розгляду справи за відсутності особи.

У разі встановлення відсутності належного повідомлення суддя зобов’язаний вжити відповідних заходів реагування: забезпечити повторне направлення повістки, перевірити правильність адреси, надати відповідні розпорядження секретарю судового засідання, вирішити питання щодо приводу або оцінити можливість розгляду справи за відсутності особи відповідно до статті 268 КУпАП.

Саме тому відсутність у матеріалах справи доказів направлення повісток, наявність позначок «не відправлялось», несвоєчасне направлення постанов про привід або формальне невиконання цих дій не можуть бути виправдані виключно неналежною роботою секретаря судового засідання чи інших працівників апарату суду.

Неналежне виконання працівниками апарату суду своїх обов’язків не звільняє суддю від дисциплінарної відповідальності, оскільки організація ефективної роботи «офісу судді» та контроль за належним процесуальним рухом справи є його персональним професійним обов’язком. Саме такий підхід узгоджується як із положеннями статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», так і з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо неможливості перекладення суддею відповідальності за здійснення правосуддя на працівників апарату суду.

За таких обставин бездіяльність щодо належного забезпечення повідомлення учасників справи, несвоєчасне реагування на зловживання процесуальними правами та відсутність контролю за виконанням процесуальних дій працівниками апарату суду свідчать про невжиття суддею належних заходів для своєчасного розгляду справ і є складовою об’єктивної сторони дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

5. Питання реагування на зловживання процесуальними правами

Право особи на захист є однією з фундаментальних гарантій справедливого судового розгляду. Водночас його реалізація не може використовуватись як інструмент штучного затягування провадження та уникнення відповідальності. Суд, забезпечуючи право на захист, одночасно зобов’язаний запобігати зловживанню процесуальними правами та забезпечувати ефективне досягнення завдань адміністративного провадження.

Особливо це має значення у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП, де сплив присічного тримісячного строку, встановленого статтею 38 КУпАП, безумовно унеможливлює застосування адміністративного стягнення незалежно від доведеності вини особи.

Відповідно до статті 271 КУпАП участь захисника у справі про адміністративне правопорушення є правом особи, а не обов’язковою умовою розгляду справи. Аналіз у сукупності положень статей 268 та 271 КУпАП свідчить, що у справах за статтею 130 КУпАП відсутність адвоката сама по собі не унеможливлює розгляд справи.

Отже, посилання виключно на необхідність залучення захисника, зайнятість адвоката в іншому судовому засіданні чи перебування особи на лікуванні не могли автоматично бути безумовною підставою для неодноразового відкладення розгляду справи без перевірки реальної обґрунтованості таких причин.

Зайнятість адвоката в інших судових засіданнях дійсно може бути поважною причиною неявки, однак лише за умови її належного підтвердження відповідними доказами. Аналогічно і посилання на хворобу чи лікування повинні підтверджуватись належними документами, а суд зобов’язаний оцінювати, чи не використовується таке право як механізм затягування провадження.

У справі № 165/254/21 ОСОБА1 уклав договір про надання правничої допомоги з адвокатом ОСОБА2. Водночас у матеріалах справи наявна значна кількість заяв про відкладення: у зв’язку із захворюванням самого ОСОБА1 (5 березня 2021 року та 8 квітня 2021 року), захворюванням адвоката (22 березня 2021 року), зайнятістю захисника в іншому судовому засіданні (13 травня 2021 року та 31 травня 2021 року), а також з інших підстав.

При цьому не є обґрунтованим, чому підставою для відкладення двічі зазначалося саме захворювання ОСОБА1, оскільки він мав належного захисника, який повинен був забезпечувати представництво його інтересів у суді. Листки непрацездатності, підтвердження зайнятості адвоката чи інші належні докази до більшості клопотань не додавались. Відомості про неможливість залучення іншого захисника також відсутні.

Попри це суд послідовно задовольняв такі клопотання без належної перевірки їх обґрунтованості, що фактично дозволило стороні захисту використовувати право на захист як механізм затягування розгляду справи до спливу строків. Саме така поведінка суду свідчить про невжиття заходів для припинення очевидного зловживання процесуальними правами.

Подібна ситуація простежується і у справі № 165/3018/19, де спочатку ОСОБА8 просив відкласти розгляд для укладення договору про правничу допомогу, після чого адвокат ОСОБА9 подавала клопотання про виклик свідків, а згодом — про відкладення у зв’язку з перебуванням підзахисного на прийомі у лікаря-кардіолога. Сукупність таких послідовних процесуальних дій за наявності обмеженого строку вимагала від суду більш активної оцінки добросовісності поведінки сторони захисту, однак належного реагування не вбачається.

У справі № 165/3552/19 ОСОБА6 системно подавав заяви про відкладення у зв’язку зі стаціонарним лікуванням, санаторним перебуванням, необхідністю отримання правничої допомоги та інші повторні заяви про відкладення. Значна частина таких заяв подавалась безпосередньо напередодні або в день судового засідання, що за своєю сукупністю мало очевидні ознаки спрямованого затягування процесу. Однак суд фактично задовольняв усі клопотання без критичної оцінки їх добросовісності.

У справі № 165/1825/19 правопорушник звернувся із клопотанням про відкладення розгляду справи з метою скористатися послугами адвоката, що саме по собі є законним правом. Водночас після цього особа фактично припинила отримання кореспонденції та не з’являлась у судові засідання, хоча правильність адреси та факт її обізнаності про провадження були підтверджені. За таких обставин подальше неотримання повісток мало очевидні ознаки свідомого ухилення від участі у процесі, однак суд не надав цьому належної оцінки та не використав можливість розгляду справи за відсутності особи.

У справі № 165/3072/20 після постановлення ухвали про привід особа подала клопотання про відкладення розгляду у зв’язку зі станом здоров’я, а поліція повідомила про перебування особи на лікуванні. Проте суд не перевірив тривалість такого лікування, можливість участі особи у справі після завершення лікування та не забезпечив призначення справи у максимально стислі строки. Натомість наступне засідання було призначено із надмірним часовим проміжком, що сприяло спливу строку.

У справі № 165/1941/19 особа звернулась із клопотанням про відкладення розгляду для укладення договору про правничу допомогу, після чого суд обмежився постановленням ухвали про привід, однак фактичного контролю за її виконанням не здійснив. За відсутності подальшої активної процесуальної реакції це призвело до спливу строку без розгляду справи по суті.

Окремої уваги заслуговує справа № 165/113/20, де до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП притягувався безпосередньо адвокат ОСОБА2. У цій справі сформовано шість судових повісток, однак засобами поштового зв’язку направлена лише одна. Щодо інших містяться лише написи «лишала повідомлення», без довідок, телефонограм чи інших належних доказів повідомлення особи. Це свідчить не лише про неналежне повідомлення, а й загалом узгоджується з моделлю процесуального зволікання та формального руху справи без реальної мети її вирішення по суті.

Особливо критично оцінюється позиція судді про те, що відсутність підтвердження вручення повістки автоматично виключала можливість розгляду справи. Верховний Суд сформував сталу практику відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для належного повідомлення особи, а отримання такого листа перебуває поза межами контролю відправника. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у справі № 800/547/17 та в інших рішеннях Верховного Суду (ухвала від 23 січня 2019 року у справі № 761/15565/16-ц, постанова від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, ухвала від 26 квітня 2021 року у справі № 916/335/18).

Так само Європейський суд з прав людини у справі «Пономарьов проти України» зазначив, що сторони у розумні інтервали часу повинні вживати заходів для того, щоб дізнаватися про стан відомого їм судового провадження.

У всіх справах про адміністративні правопорушення є беззаперечним факт того, що особи, стосовно яких були складені протоколи, знали про існування провадження та про необхідність судового розгляду. Більше того, показовим є те, що після ухвалення постанов про закриття проваджень особи нерідко з’являлися до суду та нарочно отримували копії постанов, хоча до цього системно не з’являлися у судові засідання. Це об’єктивно породжує сумнів у добросовісності такої поведінки та створює враження свідомого очікування спливу строків притягнення до відповідальності.

Сам суддя у своїх поясненнях фактично визнає, що сторони вживали заходів для затягування провадження з метою уникнення відповідальності. Однак замість протидії таким діям у межах своїх процесуальних повноважень суддя допускав їх реалізацію, що призвело до фактичного безрезультатного розгляду справ.

Таким чином, у більшості проаналізованих справ суддя не забезпечив належного балансу між гарантуванням права особи на захист та обов’язком забезпечити своєчасний розгляд справи. Клопотання про відкладення часто задовольнялись формально, без перевірки їх реальної обґрунтованості, без витребування підтверджуючих документів, без оцінки добросовісності процесуальної поведінки сторони та без врахування залишку часу до спливу строку притягнення до адміністративної відповідальності.

За таких обставин право на захист фактично використовувалось як інструмент уникнення відповідальності шляхом затягування розгляду справи до спливу строків, а відсутність належного реагування з боку судді свідчить про невжиття заходів для своєчасного розгляду справ, що є складовою об’єктивної сторони дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

6. Питання повернення адміністративних матеріалів на доопрацювання

Окремої дисциплінарно-правової оцінки потребують дії судді Ушакова М.М. під час розгляду справ № 165/540/20 та № 165/1318/19, у яких постановами суду адміністративні матеріали про притягнення осіб до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП були повернуті Нововолинському ВП Володимир-Волинського ВП ГУ НП України у Волинській області для додаткового оформлення.

У своїх поясненнях суддя Ушаков М.М. зазначив, що підставою для повернення матеріалів була необхідність належного оформлення та встановлення місця проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Проте наведені пояснення не відповідають змісту самих постанов про повернення матеріалів, оскільки у мотивувальній частині цих постанов суддя вказав зовсім інші підстави, а саме: відсутність у матеріалах справи відомостей про стан здоров’я особи, її матеріальне становище, сімейний стан, наявність осіб на утриманні, а також відомостей щодо наявності посвідчення водія.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає за необхідне звернути увагу, що КУпАП не містить прямої норми, яка б передбачала право суду повертати матеріали про адміністративне правопорушення для додаткового оформлення органу, який склав протокол, а також не визначає самостійних підстав для такої процесуальної дії.

Разом із тим у правозастосовній практиці сформовано усталену позицію, відповідно до якої повернення протоколу допускається лише у виключних випадках — коли протокол складено неуповноваженою особою або без додержання вимог статті 256 КУпАП, тобто за наявності істотних процесуальних недоліків, що унеможливлюють розгляд справи по суті.

Згідно зі статтею 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, дані посадової особи, яка його склала, відомості про особу правопорушника, місце, час та суть правопорушення, нормативний акт, що передбачає відповідальність, дані свідків і потерпілих (за наявності), пояснення особи, яка притягається до відповідальності, а також інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Повертаючи справи № 165/540/20 та № 165/1318/19 для додаткового оформлення, суддя Ушаков М.М. не зазначив, яким саме вимогам статті 256 КУпАП не відповідають складені протоколи, не навів жодного конкретного недоліку протоколу як процесуального документа та не встановив факту його складення неуповноваженою особою.

Хоча у постановах формально міститься посилання на статтю 256 КУпАП, фактично суддя ототожнив вимоги до змісту протоколу з необхідністю збирання відомостей, що характеризують особу правопорушника: матеріальний стан, стан здоров’я, сімейний стан, наявність утриманців, посвідчення водія та інші дані, які не є обов’язковими реквізитами протоколу в розумінні статті 256 КУпАП.

Більше того, стаття 256 КУпАП не містить вимоги щодо обов’язкового зазначення у протоколі посилань на статті 23, 33, 34, 35 КУпАП або долучення доказів, що характеризують особу правопорушника. Таким чином, зроблений у постановах висновок фактично є викривленням змісту статті 256 КУпАП та покладенням на органи Національної поліції обов’язку щодо збирання інформації, яку вони не зобов’язані встановлювати на стадії складання протоколу.

Особливої уваги потребує неправильне застосування суддею положень статей 33, 34, 35 КУпАП.

Так, стаття 33 КУпАП прямо визначає, що при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність.

Отже, за своєю правовою природою ці обставини підлягають оцінці саме на стадії вирішення питання про накладення адміністративного стягнення, тобто після встановлення судом факту вчинення правопорушення та доведеності вини особи.

Відповідно, суб’єктом, який зобов’язаний встановлювати та оцінювати такі обставини, є саме суд, який розглядає адміністративні матеріали та вирішує питання про притягнення особи до відповідальності, а не орган Національної поліції, який складає протокол.

Саме суд повинен у межах судового розгляду з’ясувати наявність чи відсутність обставин, що пом’якшують або обтяжують відповідальність, дослідити дані про особу правопорушника, оцінити його майновий стан та інші характеристики, необхідні для індивідуалізації стягнення.

Більше того, навіть виходячи з особливостей правозастосування статті 130 КУпАП, пом’якшуючі обставини не можуть впливати на застосування передбаченого санкцією позбавлення права керування, оскільки санкція частини першої статті 130 КУпАП у редакції, чинній на момент вчинення правопорушень, була безальтернативною та не передбачала дискреції суду щодо призначення цього виду стягнення.

Таким чином, покладаючи на органи поліції обов’язок встановлювати відомості про матеріальний стан, сімейний стан, утриманців, стан здоров’я чи інші характеристики особи з посиланням на статті 33, 34, 35 КУпАП, суддя фактично поклав на поліцію невластиві їй функції, які належать виключно до компетенції суду під час здійснення правосуддя.

Окремо слід звернути увагу на очевидну логічну неузгодженість дій самого судді.

У кожній із зазначених справ після надходження адміністративних матеріалів суддя приймав їх до розгляду, призначав судові засідання, формував судові повістки, викликав учасників процесу, а у справі № 165/540/20 навіть постановив ухвалу про примусовий привід особи. У справі № 165/1318/19 також неодноразово постановлялись ухвали про привід.

Тобто протягом тривалого часу суддя фактично здійснював розгляд справ, вчиняв процесуальні дії та не ставив під сумнів можливість розгляду справ по суті.

За таких обставин постає логічне питання: якщо адміністративні матеріали дійсно містили настільки істотні недоліки, що унеможливлювали розгляд справи, чому питання про необхідність їх дооформлення не було вирішено одразу після надходження матеріалів до суду, а виникло лише наприкінці строку притягнення до адміністративної відповідальності.

Саме така процесуальна поведінка свідчить, що підстави для повернення не були очевидними та реальними, а виникли лише тоді, коли наближався сплив строку, встановленого статтею 38 КУпАП.

Особливо показовою є справа № 165/540/20, у якій судові повістки про виклик у засідання поверталися з відміткою «адресат відсутній». Водночас постанову про повернення матеріалів від 12 травня 2020 року, а в подальшому і постанову про закриття провадження, суд направляв на ту саму адресу.

Тобто сам суд продовжував використовувати цю адресу як належну адресу повідомлення особи, що свідчить про відсутність реальних сумнівів щодо місця проживання правопорушника. За таких умов посилання у поясненнях судді на необхідність встановлення місця проживання особи є внутрішньо суперечливим та не узгоджується з його ж процесуальними діями.

Аналогічна ситуація простежується і у справі № 165/1318/19, де призначались судові засідання, постановлялись ухвали про привід, а питання про необхідність дооформлення виникло лише за два дні до завершення строку притягнення до відповідальності.

Це свідчить не про реальне усунення перешкод для розгляду справи, а про використання повернення матеріалів як способу фактичного завершення провадження без ухвалення рішення по суті.

Особливо показовим є час ухвалення таких постанов.

У справі № 165/1318/19 адміністративне правопорушення вчинено 21 квітня 2019 року (протокол ДПР18 № 206186), а отже строк притягнення до адміністративної відповідальності спливав 21 липня 2019 року. Матеріали надійшли до суду 23 травня 2019 року, однак лише 19 липня 2019 року, тобто за два дні до завершення строку, суддя дійшов висновку про необхідність їх повернення для доопрацювання. При цьому супровідний лист про направлення матеріалів до органу поліції датований 22 липня 2019 року, тобто вже після спливу строку притягнення до відповідальності.

Подібна ситуація мала місце і у справі № 165/540/20: правопорушення вчинено 14 лютого 2020 року (протокол ДПР18 № 220346), строк притягнення спливав 14 травня 2020 року, матеріали надійшли до суду 25 лютого 2020 року, однак лише 12 травня 2020 року, тобто також за два дні до завершення строку, суддя встановив підстави для повернення матеріалів на доопрацювання. Супровідний лист до органу поліції датований 19 травня 2020 року, тобто вже після спливу строку притягнення до відповідальності.

За таких обставин суддя, повертаючи матеріали лише за два дні до завершення строку, не міг не усвідомлювати наслідків своїх дій. Як особа, що володіє спеціальними знаннями у сфері права, суддя повинен був розуміти, що таке зволікання фактично унеможливлює своєчасний розгляд справи та притягнення правопорушника до відповідальності.

Якщо суддя дійсно вбачав наявність істотних недоліків у протоколах чи адміністративних матеріалах, належним і законним способом реагування було б їх своєчасне повернення на початковій стадії розгляду, а не після фактичного вичерпання строку, коли така процесуальна дія вже не могла мати реального правового результату.

Несвоєчасне повернення матеріалів за таких умов свідчить не про належне забезпечення законності, а про формальне завершення провадження без вирішення питання по суті та створює обґрунтоване враження удаваного здійснення правосуддя.

Додатково встановлено, що після повторного надходження справ з органу поліції до матеріалів не було долучено жодного з документів, про які суддя зазначав у постановах як про необхідні для повного та всебічного розгляду справи. Це ще раз підтверджує, що зазначені підстави не мали реального значення для вирішення справи по суті, а саме повернення не було спрямоване на усунення процесуальних перешкод.

Таким чином, у справах № 165/540/20 та № 165/1318/19 повернення адміністративних матеріалів не відповідало вимогам КУпАП, не було ані належно мотивованим, ані своєчасним, та фактично використовувалося як спосіб завершення провадження без ухвалення рішення по суті й без реального притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Такі дії свідчать про невжиття суддею належних заходів для своєчасного розгляду справ та утворюють ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

7. Питання причин відкладення розгляду справ, об’єктивних обставин та причинно-наслідкового зв’язку

Завершальним і визначальним критерієм оцінки наявності ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є встановлення реального причинно-наслідкового зв’язку між поведінкою судді та наслідком у вигляді спливу строку притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Для дисциплінарної відповідальності недостатньо самого факту закриття провадження у зв’язку із закінченням строків. Вирішальним є питання: чи стало таке закриття наслідком об’єктивних обставин, які не залежали від судді, чи воно було результатом неналежної організації судового процесу, бездіяльності або несвоєчасного реагування з боку самого судді.

У справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП, це питання має особливу вагу, оскільки після спливу тримісячного строку, встановленого статтею 38 КУпАП, суд повністю втрачає можливість накласти адміністративне стягнення. Такий строк є присічним, не підлягає поновленню чи продовженню, а тому кожне відкладення, кожна бездіяльність, кожне несвоєчасне процесуальне рішення мають безпосередній вплив на можливість досягнення результату правосуддя.

Сам по собі факт тимчасової непрацездатності судді, перебування у відпустці, неявки правопорушника, невиконання приводу чи подання численних клопотань про відкладення не може автоматично свідчити про наявність дисциплінарного проступку. Суддя не несе відповідальності за обставини, які об’єктивно перебувають поза межами його контролю.

Однак дисциплінарній оцінці підлягає те, яким чином суддя реагував на такі обставини: чи вживав заходів для їх оперативного усунення, чи компенсував втрачений час активними процесуальними діями, чи забезпечував реальний рух справи, чи, навпаки, допускав подальше безпідставне зволікання.

Саме ця різниця між об’єктивною перешкодою та пасивною реакцією на неї є ключовою для встановлення дисциплінарної відповідальності.

Так, у справі № 165/2169/19 перше судове засідання, призначене на 6 вересня 2019 року, не відбулося у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю судді. Безумовно, сам факт лікарняного не може бути поставлений судді у вину.

Проте вже з 7 вересня 2019 року суддя приступив до виконання службових обов’язків, а наступне судове засідання було призначено лише на 7 жовтня 2019 року, тобто майже через місяць. Такий проміжок часу за наявності присічного строку не може вважатися виправданим. Причини непроведення засідання 7 жовтня 2019 року взагалі не зафіксовані у матеріалах справи, а подальше засідання 25 жовтня 2019 року не відбулося вже через відпустку судді. Через три дні — 28 жовтня 2019 року — провадження було закрито.

Отже, не лікарняний як такий став причиною спливу строку, а відсутність оперативного призначення справи після виходу судді на роботу, відсутність належної фіксації причин непроведення засідання та загальна пасивність у процесуальному русі справи.

Подібна ситуація мала місце і у справі № 165/1825/19. Судове засідання 6 вересня 2019 року також не відбулося через тимчасову непрацездатність судді, однак уже з 7 вересня суддя продовжив виконання повноважень. Незважаючи на це, наступне засідання було призначено лише на 7 жовтня 2019 року.

При цьому особа вже була обізнана про провадження, особисто подавала клопотання про відкладення для залучення адвоката, тобто суд мав усі підстави для активнішого реагування, у тому числі оцінки очевидного ухилення від участі у процесі. Натомість після виходу з лікарняного суд фактично допустив втрату ще одного місяця без результативних дій.

У справі № 165/793/21 тимчасова непрацездатність судді також мала місце, однак вирішальним стало інше: у матеріалах справи містяться прямі позначки «не відправлялось» щодо судових повісток. Це означає, що проблема полягала не у лікарняному, а в елементарному невиконанні процесуальних дій після усунення тимчасової перешкоди.

У справі № 165/3072/20 після постановлення ухвали про привід орган поліції повідомив про перебування особи на лікуванні, а сама особа подала клопотання про відкладення. Така причина могла бути об’єктивно поважною.

Однак навіть за таких умов суд не перевірив тривалість лікування, не з’ясував можливість участі особи після одужання, не призначив справу у максимально стислі строки після усунення цієї перешкоди, а допустив значний часовий проміжок між 17 грудня 2020 року та 21 січня 2021 року. Саме цей часовий розрив, а не саме захворювання особи, став критичним для подальшого спливу строку.

У справах № 165/540/20 та № 165/1318/19 суддя фактично намагався обґрунтувати неможливість розгляду справ необхідністю дооформлення адміністративних матеріалів.

Проте ця позиція не витримує жодної критики, оскільки протягом тривалого часу після надходження матеріалів суддя приймав їх до розгляду, призначав засідання, формував повістки, викликав учасників, а у справі № 165/540/20 навіть постановив ухвалу про привід. У справі № 165/1318/19 також неодноразово постановлялись приводи.

Тобто суд сам підтверджував, що матеріали є достатніми для здійснення правосуддя, а питання про «необхідність дооформлення» виникло лише за два дні до завершення строку притягнення до відповідальності.

Саме ця логічна суперечність свідчить, що мова йшла не про реальну процесуальну перешкоду, а про спосіб формального завершення справи без вирішення питання по суті.

Особливо показовим є те, що у справі № 165/540/20 повістки повертались із відміткою «адресат відсутній», однак постанову про повернення матеріалів, а в подальшому і постанову про закриття провадження суд направляв на ту саму адресу. Це виключає добросовісність посилання на необхідність встановлення місця проживання особи та свідчить про очевидну внутрішню суперечливість позиції самого суду.

Не може виправдовувати сплив строків і неявка осіб, які притягались до адміністративної відповідальності.

Стаття 268 КУпАП не відносить справи за статтею 130 КУпАП до категорії тих, де присутність особи є обов’язковою. Отже, за наявності належного повідомлення суд мав не лише право, а й обов’язок оцінювати можливість розгляду справи за відсутності правопорушника.

Аналогічно і зайнятість адвоката, подання повторних клопотань про відкладення, посилання на необхідність укладення договору про правничу допомогу чи лікування не могли автоматично виправдовувати безкінечне відкладення справ.

Право на захист не є правом на блокування правосуддя. Сам суддя у своїх поясненнях фактично визнавав, що сторони використовували такі механізми з метою затягування процесу та уникнення відповідальності, однак при цьому не вживав належних заходів для припинення такого зловживання.

Таким чином, аналіз усіх досліджених справ свідчить, що окремі об’єктивні труднощі дійсно існували: лікарняні, відпустки, неявка осіб, невиконання приводів, клопотання про відкладення, тимчасове лікування правопорушників.

Проте жодна з цих обставин сама по собі не унеможливлювала розгляд справ у межах строку, встановленого статтею 38 КУпАП.

Вирішальним фактором стала саме системна модель поведінки судді: несвоєчасне первинне призначення справ, надмірні інтервали між засіданнями, формальне реагування на неявку учасників, відсутність контролю за направленням повісток, безпідставне задоволення повторних клопотань про відкладення, невикористання можливості розгляду справ за відсутності особи, формальне застосування приводів та повернення матеріалів на доопрацювання напередодні спливу строків.

Саме ця сукупність дій і бездіяльності перебуває у прямому причинно-наслідковому зв’язку зі спливом строків притягнення осіб до адміністративної відповідальності та подальшим закриттям проваджень.

Іншими словами, закриття справ не було неминучим наслідком зовнішніх обставин, а стало прямим результатом неналежної організації судового розгляду з боку судді Ушакова М.М., який, маючи реальну можливість забезпечити своєчасний розгляд справ, не вжив усіх необхідних і передбачених законом заходів для досягнення цього результату.

Стосовно навантаження судді Ушакова М.М., як об’єктивного чинника, що впливає на своєчасність розгляду справи, слід вказати.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував про роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення у справі «Шульга проти України»). рішення у справі «Красношапка проти України»).

Відповідно до пункту 6.5. Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, суддя виконує всі свої обовʼязки, включаючи винесення відкладених рішень, розумно, справедливо та з достатньою швидкістю.

У пункті 62 Рекомендації CM/Rec(2010)12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки зазначено, що судді повинні розглядати кожну справу з належною ретельністю та впродовж розумного строку.

Разом з тим ще у 1986 році Комітетом Міністрів Ради Європи було прийнято Рекомендацію № R(86)12 державам-членам щодо заходів з попередження і зменшення надмірного робочого навантаження в судах, у якій Комітет Міністрів зазначив про зростання кількості справ, які направляються на розгляд судів, що може перешкоджати праву кожного на публічний судовий розгляд упродовж розумного строку, а також про необхідність скорочення будь-якого надмірного робочого навантаження на суди задля покращання якості відправлення правосуддя, для досягнення чого, з-поміж іншого, рекомендував державам-учасницям переглядати через регулярні проміжки часу компетенцію різних судів у плані обсягу і характеру позовів, які ними розглядаються, задля рівномірного розподілу робочого навантаження.

У Висновку № 2(2001) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про фінансування та управління судами в контексті ефективності судової влади та статті 6 Конвенції КРЄС вказувала, що існує очевидний зв`язок між фінансуванням та управлінням судами, з одного боку, та принципами Конвенції - з другого: доступ до правосуддя та право на справедливий суд не забезпечуються належним чином, якщо справа не розглядається впродовж розумного строку судом, у якого є необхідне фінансування та ресурси для ефективного виконання своїх обов`язків.

Відповідно до пункту 1.6 Європейської хартії про статус суддів 1998 року на державу покладається обов`язок забезпечувати суддів всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань і, зокрема, для розгляду справ у межах розумного періоду часу.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 24 листопада 2020 року № 3237/0/15-20 рекомендовано Державній судовій адміністрації України та Раді суддів України застосовувати показники середньої тривалості розгляду судових справ при ухваленні рішень та здійсненні заходів з питань організаційного забезпечення діяльності судів. Відповідно до зазначених показників середній час, необхідний для розгляду місцевими загальними судами судових справ, становить: кримінальні провадження – 547 хвилин, досудового розслідування (слідчі судді) – 91 хвилина, адміністративного судочинства – 379 хвилин, цивільного судочинства – 287 хвилин, адміністративні правопорушення – 130 хвилин.

Показники персонального навантаження на суддю за 2019 року наведений у таблиці 1.

Вид судочинства	Залишок нерозглянутих справ на початок звітного періоду		Справи та матеріали, розглянуті у звітному періоді		Кількість справ, що надійшли у звітному періоді	Залишок нерозглянутих справ
Вид судочинства	справи	матеріали	справи	матеріали	Кількість справ, що надійшли у звітному періоді	справи	матеріали
Кримінальне провадження	31	12	39	591	650	52	10
Цивільне судочинства	63	18	297	40	354	75	12
Адміністративне судочинство	11	0	15	14	14	6	0
Господарські справи	-	-	-	-	-	-	-
Справи про адміністративні порушення	31	0	212	0	212	31	0
Усього	136	30	563	645	1230	164	22

Показники персонального навантаження на суддю за 2020 року наведений у таблиці 2.

Вид судочинства	Залишок нерозглянутих справ на початок звітного періоду		Справи та матеріали, розглянуті у звітному періоді		Кількість справ, що надійшли у звітному періоді	Залишок нерозглянутих справ
Вид судочинства	справи	матеріали	справи	матеріали	Кількість справ, що надійшли у звітному періоді	справи	матеріали
Кримінальне провадження	52	10	96	359	498	90	12
Цивільне судочинства	74	9	451	48	540	103	17
Адміністративне судочинство	6	0	15	6	19	3	1
Господарські справи	-	-	-	-	-	-	-
Справи про адміністративні порушення	31	0	367	0	384	46	0
Усього	163	19	929	413	1441	242	30

Показники персонального навантаження на суддю за 2021 року наведений у таблиці 3.

Вид судочинства	Залишок нерозглянутих справ на початок звітного періоду		Справи та матеріали, розглянуті у звітному періоді		Кількість справ, що надійшли у звітному періоді	Залишок нерозглянутих справ
Вид судочинства	справи	матеріали	справи	матеріали	Кількість справ, що надійшли у звітному періоді	справи	матеріали
Кримінальне провадження	89	12	101	570	674	97	7
Цивільне судочинства	102	16	420	92	524	106	17
Адміністративне судочинство	3	1	13	6	22	6	0
Господарські справи	-	-	-	-	-	-	-
Справи про адміністративні порушення	45	0	277	1	306	73	0
Усього	239	29	811	669	1526	282	24

Проте, встановлені під час дисциплінарного провадження обставини свідчать про неефективну організацію суддею Ушаковим М.М. своєї роботи, що призвело до допущення під час здійснення правосуддя у справах про адміністративні правопорушення порушення визначеного частиною першою статті 277 КУпАП строку розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Надаючи оцінку письмовим поясненням судді Ушакова М.М., враховується, що статистичні показники роботи судді дійсно свідчать про високий рівень навантаження судді. Водночас надмірне навантаження судді не може слугувати єдиним та достатнім обґрунтуванням призначення судових засідань у справі зі значними інтервалами, які перевищують строки, встановлені законом, безпідставні відкладення судових засідань, не належний спосіб повідомлення осіб про розгляд справ, натомість вказані обставини свідчать про низький рівень організації судочинства. Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 11-247сап19.

З огляду на характер адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП, що має підвищену суспільну небезпеку порівняно з іншими встановленими цим Кодексом правопорушеннями, зважаючи на чітко регламентований КУпАП порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення, суддя Ушаков М.М. повинен був враховувати, що одним із завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне вирішення справ з дотриманням вимог закону, та вжити всіх заходів для вирішення справ у строки, визначені КУпАП.

Недотримання встановлених частиною першою статті 277 КУпАП строків призвело до того, що особи, уникли накладення адміністративних стягнень унаслідок закінчення строку, визначеного статтею 38 КУпАП.

За таких обставин встановлюється наявність прямого причинно-наслідкового зв’язку між поведінкою судді та настанням наслідків у вигляді спливу строків притягнення до адміністративної відповідальності, що є визначальною ознакою об’єктивної сторони дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Щодо складу дисциплінарного проступку

Конструкція норми пункту 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» містить чотири склади дисциплінарних проступків (безпідставне затягування розгляду заяви, скарги чи справи; невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом; зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення; несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень), а тому під час ухвалення рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності важливою є правильна кваліфікація дій судді за відповідним складом, одним з обов'язкових елементів якого є вина у формі умислу або недбалості.

Отже, для правильного вирішення питання про дисциплінарну відповідальність принципове значення має належна кваліфікація дій судді саме за відповідним складом дисциплінарного проступку, одним з обов’язкових елементів якого є вина у формі умислу або недбалості.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 990SCGC/11/24 звернула увагу, що за об’єктивною стороною перший і другий склади дисциплінарного проступку, передбачені пунктом 2 частини першої статті 106 Закону, істотно відрізняються.

Безпідставне затягування розгляду справи — це усвідомлене порушення суддею процесуальних строків, вчинення або невчинення процесуальних дій, які не спрямовані на своєчасний розгляд справи, а навпаки — мають на меті її затягування. Такий проступок може бути вчинений як шляхом дії, так і бездіяльності, однак з суб’єктивної сторони він можливий виключно у формі умислу, оскільки поняття «затягування» передбачає саме свідоме спрямування поведінки судді на порушення строків розгляду.

Натомість невжиття заходів щодо розгляду справи протягом строку, встановленого законом, полягає у необґрунтованому невиконанні суддею тих процесуальних дій, які він був зобов’язаний і міг вчинити для своєчасного розгляду справи. Такий проступок вчиняється виключно шляхом бездіяльності та з суб’єктивної сторни характеризується недбалістю.

Суддя через неналежну організацію роботи, відсутність належного процесуального контролю, недостатню професійну уважність або недооцінку значення строків не усвідомлює необхідності вчинення відповідних процесуальних дій, хоча повинен був і міг це усвідомлювати.

Саме такий підхід є усталеним і в дисциплінарній практиці Вищої ради правосуддя.

З урахуванням встановлених під час розгляду дисциплінарної справи обставин, у діях судді Ушакова М.М. вбачається саме склад дисциплінарного проступку у виді невжиття заходів щодо розгляду справ протягом строку, встановленого законом, а не безпідставного затягування розгляду справ.

Попри те, що окремі процесуальні рішення — зокрема повернення матеріалів на доопрацювання за два дні до спливу строку притягнення до адміністративної відповідальності у справах № 165/540/20 та № 165/1318/19 — об’єктивно створюють враження штучного завершення провадження без вирішення справи по суті, наявних матеріалів недостатньо для безспірного висновку саме про прямий умисел судді уникнути притягнення осіб до відповідальності.

Матеріали дисциплінарної справи не містять достатніх та беззаперечних доказів того, що суддя діяв із прямим умислом саме на досягнення результату у вигляді спливу строків притягнення осіб до адміністративної відповідальності чи свідомо спрямовував свої дії на уникнення розгляду справ по суті.

Водночас сукупність встановлених обставин беззаперечно свідчить про системне неналежне виконання суддею професійних обов’язків, відсутність належної організації судового процесу, невжиття своєчасних заходів реагування, формальний підхід до контролю за рухом справ та ігнорування очевидних ризиків спливу присічного строку, передбаченого статтею 38 КУпАП.

Суддя як професійний правник не міг не усвідомлювати, що у справах за статтею 130 КУпАП навіть одноразове безпідставне відкладення, неналежне повідомлення учасників, відсутність контролю за виконанням приводу чи повернення матеріалів напередодні завершення строку безпосередньо призводять до неможливості застосування адміністративного стягнення.

Тобто йдеться не про доведене свідоме затягування, а саме про невжиття необхідних заходів для забезпечення розгляду справ у межах присічного строку, встановленого статтею 38 КУпАП.

Саме тому форма вини у даному випадку охоплюється недбалістю, яка проявилась у невиконанні суддею того рівня професійної уважності, обачності та процесуального контролю, який об’єктивно вимагався від нього як від судді при розгляді цієї категорії справ, а кваліфікація дій судді має здійснюватися за другим складом дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» — невжиття суддею заходів щодо розгляду справ протягом строку, встановленого законом.

Об’єктивна сторона дисциплінарного проступку у кожній із досліджених справ проявилась таким чином:

Справа № 165/254/21 — неодноразове безпідставне відкладення розгляду справи за формальними клопотаннями сторони захисту без належної перевірки їх обґрунтованості, відсутність контролю за належним повідомленням учасників, невикористання можливості розгляду справи за відсутності особи за наявності очевидного зловживання правом на захист.

Справа № 165/3552/19 — систематичне задоволення повторних заяв про відкладення розгляду у зв’язку з лікуванням, санаторним перебуванням та іншими причинами без критичної оцінки добросовісності такої поведінки та без забезпечення реального руху справи до спливу строку.

Справа № 165/3018/19 — формальне реагування на послідовні клопотання про відкладення для залучення адвоката, виклику свідків та посилання на стан здоров’я без належної оцінки очевидного затягування провадження.

Справа № 165/3072/20 — надмірний інтервал між судовими засіданнями після невиконання приводу та повідомлення про лікування особи, відсутність належної перевірки тривалості лікування і несвоєчасне повторне призначення справи до розгляду.

Справа № 165/2169/19 — безпідставне зволікання після виходу судді з лікарняного, значний проміжок між засіданнями, відсутність фіксації причин непроведення засідання 7 жовтня 2019 року та неналежна організація розгляду справи.

Справа № 165/2167/19 — несвоєчасне призначення справи до первинного розгляду із пропуском строку, встановленого статтею 277 КУпАП, надмірні інтервали між судовими засіданнями, відсутність належного реагування на неявку особи та допущення спливу строку без вирішення справи по суті.

Справа № 165/1825/19 — невикористання можливості розгляду справи за відсутності належно повідомленої особи, відсутність реагування на очевидне свідоме ухилення правопорушника від участі у процесі та надмірний часовий проміжок після виходу судді з лікарняного.

Справа № 165/793/21 — фактичне невжиття заходів щодо належного повідомлення учасників справи (позначки «не відправлялось»), відсутність контролю за діями апарату суду та несвоєчасний процесуальний рух справи.

Справа № 165/113/20 — неналежне повідомлення особи, відсутність належної перевірки причин неявки, формальний підхід до виклику учасників та допущення спливу строку без активного процесуального реагування.

Справа № 165/1049/19 — тривале перебування справи у провадженні суду за наявності присічного строку, неодноразове постановлення ухвал про привід без забезпечення їх фактичного виконання, суттєві інтервали між засіданнями та відсутність належного контролю за реальним рухом справи.

Справа № 165/540/20 — безпідставне та несвоєчасне повернення адміністративних матеріалів на доопрацювання за два дні до спливу строку притягнення до відповідальності, хоча суд тривалий час здійснював розгляд справи, постановляв привід та фактично визнавав можливість розгляду справи по суті.

Справа № 165/1318/19 — аналогічне безпідставне повернення матеріалів наприкінці строку притягнення до відповідальності, формальне застосування приводів без контролю за їх виконанням та фактичне завершення провадження без вирішення питання по суті.

Справа № 165/1941/19 — постановлення ухвали про привід без подальшого контролю за її фактичним виконанням, формальне реагування на клопотання про відкладення та бездіяльність, що призвела до спливу строку.

Таким чином, об’єктивна сторона дисциплінарного проступку полягає у системному невжитті суддею необхідних процесуальних заходів для своєчасного розгляду справ, що перебуває у прямому причинно-наслідковому зв’язку із закриттям проваджень у зв’язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності. Саме така сукупність дій та бездіяльності утворює склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Щодо обставин, які підлягають врахуванню під час обрання виду стягнення

Відповідно до частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності

Рішенням зборів суддів Нововолинського міського суду Волинської області № 5 від 30 вересня 2025 року судді Ушакову М.М. була надана характеристика:

«Ушаков Микола Миколайович з червня 1997 року по січень 2001 року працював на посаді юрисконсульта Волинської психіатричної лікарні м. Луцьк Волинської області, за сумісництвом, з липня 2000 року по вересень 2000 року – юрисконсульт юридичного відділу Волинського державного університету імені Лесі Українки, з вересня 2000 року по листопад 2000 року – начальник юридичного відділу Волинського державного університету імені Лесі Українки, з січня 2001 року по грудень 2001 року – помічник адвоката, старший помічник адвоката адвокатської приватної компанії «Конфідент» за контрактом, з грудня 2002 року по серпень 2007 року - провідний юрисконсульт ВАТ «Луцький підшипковий завод» (перейменовано – ВАТ «СКФ Україна»), з серпня 2007 року по 13 липня 2009 року – начальник юридичного відділу ВАТ «СКФ Україна».

Указом Президента України від 18 червня 2009 року № 458/2009 «Про призначення суддів» призначений на посаду судді Нововолинського міського суду Волинської області та відповідно до наказу Нововолинського міського суду Волинської області № 33/02-04 від 14 липня 2009 року зарахований з 14 липня 2009 року в штат Нововолинського міського суду Волинської області.

П’ятирічний термін повноважень судді закінчився 18 червня 2014 року.

Постановою Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 479-VIII обраний на посаду судді Нововолинського міського суду Волинської області безстроково.

Починаючи з 09.10.2012 суддю Ушакова Миколу Миколайовича обрано слідчим суддею (на період відсутності слідчого судді Галушки О.Г. та у разі задоволення його заяви про відвід (самовідвід).

Обрано слідчим суддею на період з 04 по 18 травня 2014 року (оскільки повноваження судді Ушакова М.М. закінчувалися 18 червня 2014 року тому відповідно до рішення зборів суддів Нововолинського міського суду Волинської області від 11.04.2013 року та п. 3.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду затвердженого рішення Ради суддів України № 30 від 26.11.2010 року (із змінами та доповненнями) йому не розподілялися справи).

З 02.03.2016 року обрано слідчим суддею та по даний час переобирається слідчим суддею Нововолинського міського суду Волинської області.

З 25.11.2015 року по 24.11.2018 року та з 24.07.2019 року по даний час визначено судді Ушакову М.М. спеціалізацію рішеннями зборів суддів щодо розгляду кримінальних срав проваджень стосовно неповнолітніх.

Під час здійснення правосуддя суддя Ушаков М.М. зарекомендував себе чесним та дисциплінованим, досвідченим та кваліфікованим суддею, який добросовісно виконує професійні обов’язки судді. Не допускає будь-яких вчинків, які можуть викликати сумнів в його об’єктивності, неупередженості та незалежності. При розгляді судових справ застосовує належну теоретичну підготовку та практичний досвід, у професійній діяльності дотримується принципу верховенства Закону, належним чином виконує обов’язки щодо здійснення правосуддя, вживаючи усіх необхідних заходів для забезпечення повного, всебічного і об’єктивного розгляду справ. Судові процеси веде з додержанням встановлених Законом вимог. Постійно працює над підвищенням професійного рівня, бере участь у навчальних заходах з підвищення кваліфікації суддів.

Суддя Ушаков М.М. має високий авторитет та користується повагою у колег та підлеглих, чесний, порядний, неупереджений.

За значний період (більше 16 років) роботи на посаді судді, Ушаков М.М. дисциплінарних стягнень не мав.»

Щодо строку дисциплінарного стягнення

Відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (в редакції, яка діяла на час подання дисциплінарної скарги) дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя. Дисциплінарне провадження розпочинається після отримання скарги щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або за ініціативою Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

Статтею 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», у чинній редакції, передбачено, що дисциплінарне провадження розпочинається після отримання Вищою радою правосуддя скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або за ініціативою Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

Днем початку здійснення дисциплінарного провадження є день отримання Вищою радою правосуддя відповідної дисциплінарної скарги або день ухвалення Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя рішення про відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою чи день отримання Вищою радою правосуддя відповідного звернення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Системний аналіз зазначеної вище норми свідчить, що дисциплінарне провадження щодо судді розпочинається з дня настання певних обставин, зокрема отримання скарги щодо дисциплінарного проступку судді.

Згідно із частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Тлумачення частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у взаємозв’язку зі статтею 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дає підстави для висновку, що термін «час здійснення відповідного дисциплінарного провадження» – це часовий проміжок, який розпочинається з дня отримання органом, уповноваженим здійснювати дисциплінарне провадження щодо суддів дисциплінарної скарги та закінчується у день ухвалення остаточного рішення у відповідному дисциплінарному провадженні.

З матеріалів дисциплінарного провадження вбачається, що дисциплінарна скарга Маселка Р.А. на дії судді Ушакова М.М. (вчинені, починаючи з 13 березня 2019 року – постанова про закриття провадження у справі № 165/3552/19) надійшла до Вищої ради правосуддя 10 серпня 2021 року.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 23 травня 2024 року у справі № 990/75/24, де надано аналіз нормам законодавства в частині обчислення строків притягнення судді до відповідальності після подання дисциплінарної скарги, перебіг строку застосування до судді дисциплінарного стягнення припинився фактом звернення скаржника зі скаргою.

У пунктах 95 – 99 цієї постанови зазначено:

«95. Частиною одинадцятою статті 109 Закону № 1402-VІІІ у зазначеній суддею редакції встановлено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

96. Частиною першою статті 42 Закону № 1798-VІІІ (у редакції, чинній на день звернення ТОВ «Зерноком Херсон Агро» з дисциплінарною скаргою - 07 квітня 2020 року) дисциплінарне провадження розпочинається, серед іншого, після отримання відповідно до Закону № 1402-VІІІ скарги щодо дисциплінарного проступку судді.

97. Отже, за змістом положень частини першої статті 42 Закону № 1798-VІІІ дисциплінарне провадження щодо судді ОСОБА_1 розпочалось після отримання ВРП скарги щодо дисциплінарного проступку судді, тобто 07 квітня 2020 року.

98. За таких обставин відповідно до частини одинадцятої статті 109 Закону № 1402-VІІІ трирічний строк застосування до судді дисциплінарного стягнення припинився, зокрема, із дня здійснення відповідного дисциплінарного провадження, тобто з 07 квітня 2020 року.

99. Оскільки суддя ОСОБА_1 вчинила дисциплінарний проступок 15 червня 2018 року, а 07 квітня 2020 року щодо неї розпочато дисциплінарне провадження, строк притягнення цієї судді до дисциплінарної відповідальності не закінчився.»

Отже, на момент звернення 10 серпня 2021 року з дисциплінарною скаргою трирічний строк не сплив.

Щодо виду дисциплінарного стягнення

Частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Необхідність урахування принципу пропорційності при обранні виду дисциплінарного стягнення відповідає принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України).

Принцип пропорційності є одним із елементів верховенства права, який означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини для того, щоб втручання було виправданим, воно має бути «встановленим законом», переслідувати одну або більше легітимних цілей та бути «необхідним в демократичному суспільстві», тобто пропорційним переслідуваній меті.

Відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку необхідно вирішувати питання пропорційності з урахуванням обставин справи, оскільки в одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Маноле проти Республіки Молдова» від 18 липня 2023 року суд зазначив, що звільнення заявниці було єдиним покаранням, яке могло бути застосоване на той час. Це була дуже жорстка міра покарання. Крім того, санкція не послідувала за іншими заходами, вжитими щодо заявниці раніше. Відповідні міжнародні документи та висновки, а також законодавство та практика держав-членів Ради Європи передбачають, що тест на пропорційність також повинен оцінювати суворість санкції, обраної з ряду доступних санкцій, щодо змісту та контексту оскаржуваних зауважень.

Як зазначено у Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про принципи й правила, що регулюють професійну поведінку суддів, зокрема етичні норми, несумісну з посадою поведінку та неупередженість (пункт 74), шкала дисциплінарних санкцій стосовно судді має відповідати принципу пропорційності.

Будь-яке дисциплінарне стягнення, що накладається на суддю, має бути пропорційним. Звільнення судді має відбуватися лише як крайній захід у винятково серйозних випадках (Висновок № 27 (2024) про дисциплінарну відповідальність суддів Консультативної ради європейських суддів).

З огляду на закріплені в законі особливості статусу Вищої ради правосуддя як колегіального, незалежного конституційного органу державної влади та суддівського врядування, а також на ті завдання, які покладено на нього в силу такого статусу, обрання виду і характеру стягнення за результатами дисциплінарного провадження щодо судді, в тому числі вирішення питання щодо його пропорційності, належить до виключної компетенції цього органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 11-638сап19).

Положеннями пункту 5.1 статті 5 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, на яку, зокрема, посилався ЄСПЛ у рішенні у справі «Олександр Волков проти України», встановлено, що шкала санкцій, яка може застосовуватися до суддів, визначається в законі та повинна відповідати принципу пропорційності.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено шість видів дисциплінарних стягнень, які дають змогу застосовувати до суддів дисциплінарні санкції з урахуванням принципу пропорційності. Застосування цього принципу передбачає також урахування обставин, що пом’якшують або обтяжують відповідальність, перелік яких не є вичерпним.

Отже, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді попередження є пропорційним учиненому дисциплінарному проступку та відповідає вимогам статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктами 13.40–13.44 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

вирішила:

притягнути суддю Нововолинського міського суду Волинської області Ушакова Миколу Миколайовича до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Головуючий на засіданні

Другої Дисциплінарної палати Вищої

ради правосуддя

Олена КОВБІЙ

Члени Другої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя

Сергій БУРЛАКОВ
Олексій МЕЛЬНИК
Тетяна СПІРІДОНОВА

1023_27.05.2026.docx

Ознака до документа:

Результати розгляду питань щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності

Пошукова форма

Повернутись до розділу Акти