Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу представника Лукаш Олени Леонідівни – адвоката Іващенка Юрія Івановича на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 листопада 2025 року № 2412/3дп/15-25 про відмову у притягненні суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіної Інни Олегівни, Семенникова Олександра Юрійовича, Михайленка Дмитра Григоровича до дисциплінарної відповідальності та припинення дисциплінарного провадження,

встановила:

1. Загальні відомості про дисциплінарне провадження

До Вищої ради правосуддя 21 листопада 2025 року надійшла скарга представника Лукаш О.Л. – адвоката Іващенка Ю.І., на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 листопада 2025 року № 2412/3дп/15-25 про відмову у притягненні суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіної І.О., Семенникова О.Ю., Михайленка Д.Г. до дисциплінарної відповідальності та припинення дисциплінарного провадження (вх. № І-5554/2/7-25).

5 серпня 2021 року набрав чинності Закон України від 14 липня 2021 року № 1635-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя», яким унесено зміни до Закону України «Про Вищу раду правосуддя», зокрема щодо порядку здійснення дисциплінарних проваджень стосовно суддів. Відтоді дисциплінарні скарги підлягали розподілу дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя, який також набув статусу учасника дисциплінарного провадження.

Після набрання чинності цим Законом здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів було призупинене.

З 19 жовтня 2023 року у зв’язку з набранням чинності законами України від 9 серпня 2023 року № 3304-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів» та від 6 вересня 2023 року № 3378-IX «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» дисциплінарну функцію Вищої ради правосуддя було відновлено.

19 жовтня 2023 року Вища рада правосуддя ухвалила рішення № 997/0/15-23 «Про розподіл скарг щодо дисциплінарного проступку судді та скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора».

Пунктом 23⁹ розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що дисциплінарні провадження, у яких станом на початок роботи служби дисциплінарних інспекторів вже було відкрито дисциплінарну справу, підлягали завершенню відповідною Дисциплінарною палатою за участю визначеного доповідача та не передавалися дисциплінарним інспекторам Вищої ради правосуддя.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 2 листопада 2023 року дисциплінарну справу, відкриту 19 травня 2021 року за дисциплінарними скаргами Лукаш О.Л., було передано члену Вищої ради правосуддя Кандзюбі О.В., який відповідно до пункту 23⁷ розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» тимчасово здійснював повноваження дисциплінарного інспектора.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 21 листопада 2025 року доповідачем щодо вказаного матеріалу визначено члена Вищої ради правосуддя Квашу О.О.

Скаргу подано з дотриманням вимог та у строки, встановлені Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

Учасників дисциплінарного провадження повідомлено про дату, час і місце розгляду зазначеної скарги та про можливість участі в засіданні Вищої ради правосуддя в режимі відеоконференції. Відповідне повідомлення розміщено на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

У засіданні Вищої ради правосуддя 5 травня 2026 року взяли участь судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіна І.О., Михайленко Д.Г., представники Лукаш О.Л. – адвокати Іващенко Ю.І. та Кравець Р.Ю.

Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу, дослідивши матеріали дисциплінарної справи стосовно суддів Калугіної І.О., Семенникова О.Ю., Михайленка Д.Г., заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Квашу О.О., яка запропонувала залишити без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 листопада 2025 року № 2412/3дп/15-25, суддів Калугіну І.О., Михайленка Д.Г., які надали в засіданні Вищої ради правосуддя усні пояснення, представників Лукаш О.Л. – адвокатів Іващенка Ю.І. та Кравця Р.Ю., дійшла висновку, що рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 листопада 2025 року № 2412/3дп/15-25 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення з огляду на таке.

Відповідно до абзацу другого пункту 10.6 Регламенту Вищої ради правосуддя, якщо Вища рада правосуддя не погодиться з висновком доповідача, проєктом рішення (ухвали) і ухвалить інше рішення, за дорученням головуючого на засіданні таке рішення виготовляє член Вищої ради правосуддя, який голосував за його ухвалення.

З огляду на зазначений припис Регламенту Вищої ради правосуддя виготовлення рішення, ухваленого Вищою радою правосуддя, було доручено члену Вищої ради правосуддя Бурлакову С.Ю.

Відомості про суддів

Калугіна Інна Олегівна, ____ року народження, Указом Президента України від 9 грудня 2010 року № 1083/2010 призначена на посаду судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області строком на п’ять років, Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 441/2017 – на посаду судді цього суду, Указом Президента України від 11 квітня 2019 року № 129/2019 – на посаду судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

Семенников Олександр Юрійович, ____ року народження, Указом Президента України від 23 серпня 2012 року № 484/2012 призначений на посаду судді П’ятихатського районного суду Дніпропетровської області, Указом Президента України від 11 квітня 2019 року № 129/2019 – на посаду судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

Михайленко Дмитро Григорович, ____ року народження, Указом Президента України від 11 квітня 2019 року № 129/2019 призначений на посаду судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

2. Стислий зміст дисциплінарних скарг

До Вищої ради правосуддя 22 та 25 січня 2021 року за вх. № Л-483/0/7-21, № Л-483/1/7-21 надійшли дисциплінарні скарги Лукаш О.Л. стосовно дій суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіної І.О., Семенникова О.Ю. та Михайленка Д.Г. під час здійснення перегляду ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к у кримінальному провадженні № ____.

У дисциплінарних скаргах зазначено, що судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, незважаючи на ухвалу Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року про непідсудність Вищому антикорупційному суду скарги захисників ОСОБА1 та ОСОБА2, поданої в інтересах ОСОБА3 щодо повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри, а також попри ухвалу Київського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року, якою залишено без змін ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року, 12 січня 2021 року здійснили розгляд апеляційної скарги прокурора на вказану ухвалу суду першої інстанції. За результатами такого розгляду колегія суддів частково задовольнила апеляційну скаргу прокурора, скасувала ухвалу слідчого судді та постановила нову ухвалу про закриття провадження за скаргою на повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 17 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні № ____ від 20 травня 2014 року.

На думку скаржниці, такими діями судді допустили істотне порушення вимог Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), що спричинило існування двох різних за змістом і правовими наслідками рішень судів апеляційної інстанції, а також фактично здійснили повторний апеляційний перегляд ухвали слідчого судді.

Крім того, Лукаш О.Л. вказувала, що апеляційний розгляд скарги прокурора відбувся фактично без участі сторони захисту, оскільки станом на 12 січня 2021 року повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри вже було скасоване ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року, яку Київський апеляційний суд ухвалою від 16 листопада 2020 року залишив без змін. За твердженням скаржниці, після скасування такого повідомлення був відсутній документ, який підтверджував би ОСОБА3 процесуальний статус, а отже, і відповідний обсяг процесуальних прав та обов’язків. На її переконання, адвокати ОСОБА2 та ОСОБА1 також уже не мали належного процесуального статусу для участі у справі.

Скаржниця зазначала, що колегія суддів у складі Калугіної І.О., Семенникова О.Ю., Михайленка Д.Г. без відповідних клопотань сторін, усупереч принципам диспозитивності, рівності та змагальності сторін, із власної ініціативи витребувала матеріали кримінального провадження № ____, які не були предметом дослідження слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва під час розгляду скарги захисників на повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри.

Лукаш О.Л. також акцентувала на безпідставному, на її думку, затягуванні строків виготовлення повного тексту судового рішення. Вона зазначала, що у скороченому тексті ухвали було вказано про проголошення повного тексту 16 січня 2021 року, однак фактично станом на вказану дату рішення не було підготовлене, а копію повного тексту ухвали адвокат ОСОБА2 отримала лише 19 січня 2021 року.

З огляду на наведені обставини Лукаш О.Л. просила притягнути суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіну І.О., Семенникова О.Ю. та Михайленка Д.Г. до дисциплінарної відповідальності на підставі підпунктів «а», «г» пункту 1, а також пунктів 2, 3 і 8 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

3. Підстави відкриття дисциплінарної справи, межі дисциплінарного провадження

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 19 травня 2021 року № 1088/3дп/15-21 відкрила дисциплінарну справу щодо зазначених суддів за ознаками дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «г» пункту 1 та пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Під час попередньої перевірки доводи скаржниці щодо наявності в діях суддів ознак дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 2 та 8 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», підтвердження не знайшли.

4. Рішення дисциплінарного органу за результатами розгляду дисциплінарної скарги

За результатами підготовки до розгляду дисциплінарної справи член Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кандзюба О.В. підготував висновок із пропозицією відмовити у притягненні суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіної І.О., Семенникова О.Ю. та Михайленка Д.Г. до дисциплінарної відповідальності та припинити дисциплінарне провадження.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя рішенням від 12 листопада 2025 року № 2412/3дп/15-25 відмовила у притягненні суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіної І.О., Семенникова О.Ю., Михайленка Д.Г. та припинила дисциплінарне провадження.

1. 1. Пояснення суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіної І.О., Семенникова О.Ю. та Михайленка Д.Г.

7 лютого 2025 року (вх. № 623/0/6-25) до Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіної І.О., Михайленка Д.Г., Семенникова О.Ю. надійшли письмові пояснення, у яких щодо дисциплінарних скарг Лукаш О.Л. вони повідомили таке.

У провадженні Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду (у складі колегії суддів: головуючої судді Калугіної І.О., суддів Михайленка Д.Г., Семенникова О.Ю.) перебувала апеляційна скарга прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі – САП) на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року про задоволення скарги адвокатів ОСОБА2 та ОСОБА1, які діють в інтересах ОСОБА3, на повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 17 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні № ____ від 20 травня 2014 року.

12 січня 2021 року за результатами розгляду зазначеної апеляційної скарги Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду (у складі колегії суддів: головуючої судді Калугіної І.О., суддів Михайленка Д.Г., Семенникова О.Ю.) постановила ухвалу, якою клопотання адвоката ОСОБА2, яка діяла в інтересах ОСОБА3, про повернення апеляційної скарги прокурору САП залишила без задоволення. Апеляційну скаргу прокурора САП задовольнила частково. Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року скасувала та постановила нову ухвалу, якою закрила провадження за скаргою адвокатів ОСОБА2 та ОСОБА1, які діяли в інтересах ОСОБА3, на повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 17 жовтня 2019 у кримінальному провадженні № ____ від 20 травня 2014 року.

Переглядаючи ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду (у складі колегії суддів: головуючої судді Калугіної І.О., суддів Михайленка Д.Г., Семенникова О.Ю.) врахувала, що зазначена апеляційна скарга за правилами предметної підсудності підсудна Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду. У письмових поясненнях судді стверджували, що ухвала Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к стосується вирішення питання передачі до іншого суду саме скарги, яка надійшла до Печерського районного суду міста Києва, а не апеляційної скарги, яка розглядалася в цьому провадженні.

У письмових поясненнях судді також зазначали, що не погоджуються з доводами щодо наявності в їхніх діях порушень, викладеними в дисциплінарних скаргах Лукаш О.Л., та пояснили, що із дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду» у, зокрема, кримінальних провадженнях, досудове розслідування яких здійснює Національне антикорупційне бюро України (далі – НАБУ), скарги, які надійшли до слідчих суддів і не розглянуті до дня набрання чинності зазначеним Законом України, передаються до Вищого антикорупційного суду для розгляду в установленому порядку слідчими суддями цього суду, а в разі якщо судовий розгляд у судах першої та апеляційної інстанцій не закінчено до дня набрання чинності наведеним Законом України, то такі кримінальні провадження передаються до Вищого антикорупційного суду для розгляду в установленому КПК України порядку (абзаци сьомий, восьмий пункту 20² розділу XI «Перехідні положення» КПК України).

У поясненнях судді Калугіна І.О., Михайленко Д.Г. та Семенников О.Ю. наголошували, що з тексту ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 січня 2021 року вбачається, що ОСОБА3 як Міністр юстиції України підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, зокрема в заволодінні чужим майном шляхом зловживання своїм службовим становищем із правовою кваліфікацією таких дій за частиною п’ятою статті 191 Кримінального кодексу України (далі – КК України) й у складанні та видачі службовою особою завідомо неправдивого офіційного документа із правовою кваліфікацією таких дій за частиною першою статті 366 КК України. Інкримінований злочин, передбачений частиною п’ятою статті 191 КК України, є корупційним відповідно до примітки статті 45 КК України та відповідає умовам, визначеним пунктами 1 та 2 частини 5 статті 216 КПК України. Досудове розслідування здійснюють детективи НАБУ під процесуальним керівництвом прокурорів САП, про що свідчить наявний у матеріалах провадження витяг із Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР), а також постанова про зміну групи прокурорів у цьому провадженні від 7 лютого 2020 року та постанова про доручення здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування від 21 жовтня 2019 року за підписом Генерального прокурора.

Ураховуючи, що визначальним є відповідність злочину, щодо якого здійснюється кримінальне провадження, критеріям предметної підсудності, передбаченим статтею 33¹ КПК України з урахуванням пунктів 1, 2 абзацу першого пункту 20² розділу XI «Перехідні положення» КПК України, судді Калугіна І.О., Михайленко Д.Г. та Семенников О.Ю. вважають, що вказане кримінальне провадження підсудне Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду, а інші суди, визначені КПК України, не можуть приймати до розгляду та розглядати апеляційні скарги в цьому кримінальному провадженні, а отже, саме в Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду підлягала розгляду подана апеляційна скарга.

У письмових поясненнях судді стверджували, що згідно з положеннями статей 33¹, 306 КПК України виключно слідчі судді Вищого антикорупційного суду уповноважені здійснювати судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до їхньої підсудності, а слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва, отримавши вказану скаргу, був зобов’язаний відповідно до вимог пункту 2 частини другої статті 304 КПК України повернути таку скаргу особі, яка її подала, та роз’яснити, що повернення скарги не позбавляє права повторного звернення до слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом, тобто з дотриманням правил предметної підсудності.

Однак Третя судова палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду під час розгляду скарги ухвалою від 12 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к залишила без задоволення клопотання прокурора САП про передачу провадження № 757/12540/20-к за скаргою ОСОБА2 та ОСОБА1, які діють в інтересах ОСОБА3, на повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 17 жовтня 2019 року у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п’ятою статті 191, частиною першою статті 366 КК України, у кримінальному провадженні № ____, із Печерського районного суду міста Києва до Вищого антикорупційного суду.

Відповідно до висновків, викладених в ухвалі суду касаційної інстанції, повідомлення ОСОБА3 про зміну раніше повідомленої підозри від 17 жовтня 2019 року у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п’ятою статті 191, частиною першою статті 366 КК України, у кримінальному провадженні № ____ підписав заступник Генерального прокурора – Головний військовий прокурор Чумак В.В.

Оскільки вказану процесуальну дію вчинив не прокурор САП, скарга захисників ОСОБА2 та ОСОБА1, які діють в інтересах ОСОБА3, на повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 17 жовтня 2019 року у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п’ятою статті 191, частиною першою статті 366 КК України, за викладеною в ухвалі Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року в справі № 757/12540/20-к позицією, не підсудна Вищому антикорупційному суду.

На переконання суддів Калугіної І.О., Михайленка Д.Г., Семенникова О.Ю., ухвала Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к стосується вирішення питання передачі до іншого суду саме скарги, яка надійшла до Печерського районного суду міста Києва, а не апеляційної скарги, яка розглядається в цьому провадженні. Таким чином, якщо слідчий суддя місцевого суду і прийняв рішення у кримінальному провадженні, яке віднесено до підсудності Вищого антикорупційного суду, здійснювати апеляційний перегляд такого рішення може виключно Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду.

Під час вирішення питання про можливість розгляду апеляційної скарги ОСОБА3 судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіна І.О., Михайленко Д.Г. та Семенников О.Ю. керувалися тим, що визначальним є відповідність кримінального провадження критеріям предметної підсудності, передбаченим статтею 33¹ КПК України з урахуванням пунктів 1, 2 абзацу першого пункту 20² розділу XI «Перехідні положення» КПК України, а також тим, що питання про передачу кримінального провадження на розгляд із Вищого антикорупційного суду до іншого суду, зокрема до іншого апеляційного суду, станом на день розгляду апеляційної скарги не вирішувалося (у матеріалах справи відсутня така ухвала, а клопотання учасники провадження не заявляли), а отже, у колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду не було підстав не розглядати вказаної апеляційної скарги.

Судді Калугіна І.О., Михайленко Д.Г. та Семенников О.Ю. вважають доводи скаржниці Лукаш О.Л. щодо порушення правил юрисдикції суду такими, що не відповідають дійсності, а перегляд ухвали Печерського суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року за апеляційною скаргою прокурора у провадженні, яке предметно підсудне Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду, не може свідчити про незаконну відмову в доступі до правосуддя (зокрема незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

Щодо доводів дисциплінарної скарги Лукаш О.Л. про порушення права на захист у письмових поясненнях судді зазначали, що в судовому засіданні, яке відбулося 12 січня 2021 року, інтереси ОСОБА3 представляли захисники – адвокати ОСОБА2 та ОСОБА1, повноваження яких було підтверджено та перевірено в судовому засіданні.

З огляду на зазначене судді Калугіна І.О., Михайленко Д.Г. та Семенников О.Ю. вважають доводи дисциплінарної скарги, що вони істотно порушили норми процесуального права під час здійснення правосуддя, порушили рівність учасників процесу перед законом і судом, порушили право на захист також такими, що не підтвердилися.

Судді Калугіна І.О., Михайленко Д.Г. та Семенников О.Ю. також зазначали, що наведені Лукаш О.Л. у дисциплінарній скарзі доводи в сукупності не свідчать і про допущення ними поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

1. 2. Фактичні обставини, які встановила Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя під час здійснення дисциплінарного провадження

20 травня 2014 року до ЄРДР внесено відомості про кримінальне провадження № ____.

28 травня 2015 року в зазначеному кримінальному провадженні здійснено повідомлення про підозру ОСОБА3 у вчиненні злочину, передбаченого частиною п’ятою статті 191, частиною другою статті 366 КК України, за фактом заволодіння під час перебування на посаді Міністра юстиції України коштами державного бюджету України в розмірі 2,5 млн грн та вчинення службового підроблення, що спричинило тяжкі наслідки (обставини щодо проведення тендера на закупівлю послуг із виконання Загальнодержавної програми адаптації українського законодавства до права Європейського Союзу в 2013 році).

17 жовтня 2019 року заступник Генерального прокурора – Головний військовий прокурор Чумак В.В. вручив ОСОБА3 повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри, відповідно до якої ОСОБА3 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п’ятою статті 191, частиною першою статті 366 КК України.

Генеральний прокурор Рябошапка Р.Г. постановою від 21 жовтня 2019 року досудове розслідування у кримінальному провадженні № ____ від 20 травня 2014 року доручив здійснювати НАБУ.

18 березня 2020 року адвокати ОСОБА2 та ОСОБА1, діючи в інтересах ОСОБА3, звернулися до Печерського районного суду міста Києва зі скаргою на повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 17 жовтня 2019 року (справа № 757/12540/20-к).

30 вересня 2020 року прокурор у кримінальному провадженні – прокурор четвертого відділу САП Малик О.І. скерувала до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду клопотання про передачу вказаної вище скарги адвокатів в інтересах ОСОБА3 до Вищого антикорупційного суду.

5 жовтня 2020 року до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду надійшло заперечення захисника ОСОБА3 – адвоката ОСОБА2, на клопотання прокурора про передачу скарги з Печерського районного суду міста Києва до Вищого антикорупційного суду.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 жовтня 2020 року згадане клопотання прокурора залишив без задоволення.

У цій ухвалі колегія суддів зазначила, що скеруванню до Вищого антикорупційного суду підлягають виключно кримінальні провадження, розгляд яких у судах першої та апеляційної інстанцій не закінчено, досудове розслідування у яких здійснюється НАБУ або досудове розслідування яких здійснювалося НАБУ та закінчено прокурорами САП.

Верховний Суд встановив, що повідомлення ОСОБА3 про зміну раніше повідомленої підозри від 17 жовтня 2019 року підписав заступник Генерального прокурора – Головний військовий прокурор Чумак В.В. Здійснення досудового розслідування зазначеного кримінального провадження доручено НАБУ на підставі постанови Генерального прокурора від 21 жовтня 2019 року.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки вказана процесуальна дія була вчинена не САП, скарга захисників ОСОБА2 та ОСОБА1 в інтересах підозрюваної ОСОБА3 не підсудна Вищому антикорупційному суду.

Згідно з ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Волкової С.Я. від 20 жовтня 2020 року скаргу захисників ОСОБА2 та ОСОБА1 в інтересах підозрюваної ОСОБА3 задоволено, повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 17 жовтня 2019 року стосовно ОСОБА3 скасовано, зобов’язано компетентну (уповноважену) посадову особу Офісу Генерального прокурора у кримінальному провадженні № ____ від 20 травня 2014 року вчинити дії із виключення з ЄРДР відомостей щодо вказаного кримінального провадження про дату та час повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри ОСОБА3.

У резолютивній частині ухвали зазначено, що її може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів із дня її оголошення.

Не погодившись із указаною ухвалою, захисники ОСОБА2 та ОСОБА1 в інтересах ОСОБА3 подали до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу.

З огляду на відсутність обґрунтування апеляційної скарги та позиції сторони захисту, з урахуванням ідентичності змісту резолютивної частини оскаржуваної ухвали вимогам, викладеним у прохальній частині апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції 16 листопада 2020 року постановив ухвалу, якою апеляційну скаргу захисників ОСОБА2 та ОСОБА1 в інтересах ОСОБА3 залишив без задоволення, оскаржувану ухвалу – без змін.

28 жовтня 2020 року прокурор у кримінальному провадженні – прокурор четвертого відділу САП Малик О.І. також оскаржила ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Волкової С.Я. від 20 жовтня 2020 року як таку, що є незаконною та підлягає скасуванню у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, подавши апеляційну скаргу до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

Вказана апеляційна скарга надійшла до провадження колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі Калугіної І.О. (головуючий суддя), Михайленка Д.Г., Семенникова О.Ю. (справа № 757/12540/20, провадження № 11-сс/991/7/21).

3 листопада 2020 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла заява адвоката ОСОБА2, подана в інтересах ОСОБА3, про повернення апеляційної скарги прокурора, оскільки згідно з позицією Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 12 жовтня 2020 року (справа № 757/12540/20-к), скарга в інтересах ОСОБА3 не підсудна Вищому антикорупційному суду, її повинен був подавати прокурор до Київського апеляційного суду.

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду ухвалою від 12 січня 2021 року апеляційну скаргу прокурора на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к задовольнила частково, постановила нову ухвалу, якою скасувала оскаржувану ухвалу слідчого судді та закрила провадження за скаргою на повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 17 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні № ____ від 20 травня 2014 року.

За результатами моніторингу відомостей із Єдиного державного реєстру судових рішень, установлено, що 4 вересня 2023 року до Вищого антикорупційного суду із САП Офісу Генерального прокурора у порядку, передбаченому частиною першою статті 32, статтею 291 КПК України, надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № ____ від 20 травня 2014 року за обвинуваченням, зокрема, ОСОБА3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п’ятою статті 191 КК України, частиною першою статті 366 КК України (справа № 991/7772/23).

Вищий антикорупційний суд ухвалою від 18 вересня 2023 року у справі № 991/7772/23 призначив підготовче судове засідання.

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду ухвалою від 27 вересня 2023 року відмовила в задоволенні клопотання ОСОБА1 про передачу кримінального провадження № ____ із Вищого антикорупційного суду до іншого суду з тих підстав, що, на переконання суду, для розгляду цього кримінального провадження «судом, встановленим законом», є Вищий антикорупційний суд.

Вищий антикорупційний суд ухвалою від 10 листопада 2023 року задовольнив клопотання захисника обвинуваченої ОСОБА3 – адвоката ОСОБА1, про звільнення ОСОБА3 від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження, обвинувачену ОСОБА3 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв’язку із закінченням строків давності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України кримінальне провадження в цій частині закрито.

Вищий антикорупційний суд ухвалою від 18 квітня 2024 року у справі № 991/7772/23 закінчив підготовче судове засідання, призначив судовий розгляд кримінального провадження № ____, зокрема, щодо ОСОБА3, обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п’ятою статті 191 КК України.

Згідно з інформацією, розміщеною на офіційному вебпорталі «Судова влада України», справу № 991/7772/23 призначено до судового розгляду на 7 травня 2026 року.

1. 3. Стислий зміст доводів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя під час розгляду дисциплінарної скарги та застосовані норми права

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалила рішення від 12 листопада 2025 року № 2412/3дп/15-25 про відмову у притягненні суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіної І.О., Семенникова О.Ю., Михайленка Д.Г. до дисциплінарної відповідальності та припинення дисциплінарного провадження з огляду на таке.

Слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва Волкова С.Я. 20 жовтня 2020 року постановила ухвалу у справі № 757/12540/20-к, тобто після початку роботи Вищого антикорупційного суду (5 вересня 2019 року).

Правила визначення підсудності кримінальних проваджень встановлено статтями 32, 33¹ КПК України.

Відповідно до частини першої статті 33¹ КПК України Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних кримінальних правопорушень, передбачених у примітці до статті 45 КК України, статтями 206², 209, 211, 366², 366³ КК України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1–3 частини п’ятої статті 216 КПК України.

У примітці до статті 45 КК України встановлено, що корупційними кримінальними правопорушеннями вважаються кримінальні правопорушення, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364¹, 365², 368–369² цього Кодексу.

Відповідно до змін, унесених Законом України від 18 вересня 2019 року № 100-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду», які набрали чинності 22 вересня 2019 року, пункт 20² розділу XI «Перехідні положення» КПК України викладено в редакції, згідно з якою підсудність Вищого антикорупційного суду, передбачена цим Кодексом як суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції та слідчих суддів, поширюється на кримінальні провадження, відомості за якими про кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР: 1) з дня набрання чинності цим Законом; 2) до дня набрання чинності цим Законом, якщо досудове розслідування здійснюється або здійснювалося Національним антикорупційним бюро України та закінчено прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголосила, що на день постановлення Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду ухвали від 12 січня 2021 року ОСОБА3 підозрювалася як Міністр юстиції України у вчиненні кримінальних правопорушень, зокрема в заволодінні чужим майном шляхом зловживання своїм службовим становищем із правовою кваліфікацією таких дій за частиною п’ятою статті 191 КК України, у складанні та видачі службовою особою завідомо неправдивого офіційного документа із правовою кваліфікацією таких дій за частиною першою статті 366 КК України. Інкримінований злочин, передбачений частиною п’ятою статті 191 КК України, є корупційним згідно із приміткою до статті 45 КК України та відповідає умовам, визначеним пунктами 1, 2 частини п’ятої статті 216 КПК України.

Пріоритет правил предметної підсудності порівняно із правилами територіальної підсудності у кримінальному провадженні означає, що під час визначення компетентного суду, який, зокрема, має повноваження розглядати апеляційну скаргу, насамперед необхідно перевіряти наявність ознак предметної підсудності, а в разі їх відсутності – визначати підсудність за правилами територіальної підсудності.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя проаналізувала судові рішення, ухвалені після початку роботи Вищого антикорупційного суду в різних справах, установила, що висновки про неможливість одночасної дії в межах одного кримінального провадження правил предметної підсудності, передбаченої статтею 33¹ КПК України, та територіальної підсудності, передбаченої статтею 32 цього Кодексу, узгоджуються із практикою Київського апеляційного суду, Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду та Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду. Оскаржуване рішення містить посилання на рішення у справах: № 757/22567/20-к – ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 29 липня 2020 року, ухвали Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 8 вересня, 27 жовтня та 4 листопада 2020 року; № 757/29952/20-к – ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 16 грудня 2020 року; № 757/15102/20-к – ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 16 грудня 2020 року; справа № 757/4965/21-к – ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 5 березня 2021 року, ухвали Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 25 лютого, 8 квітня та 13 травня 2021 року, ухвала Київського апеляційного суду від 15 березня 2021 року; справа № 757/1872/21-к – ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 25 січня 2023 року; № 757/32221/20-к – ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 5 квітня 2023 року; № 757/32952/20-к – ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 5 квітня 2023 року; № 761/44953/24 – ухвала Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 26 грудня 2024 року, ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 28 січня 2025 року; № 757/45632/24-к – ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 21 листопада 2024 року; № 757/56984/24-к – ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 13 січня 2025 року.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що аналогічне твердження, але вже про певний пріоритет підслідності НАБУ, висловила Об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (ухвала від 24 травня 2021 року у справі № 640/5023/19), зауваживши, що пріоритет підслідності забезпечується тим, що забороняється доручати здійснення досудового розслідування кримінального провадження, віднесеного до підслідності НАБУ, іншому органу досудового розслідування.

За вказаних обставин Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя погодилася з аргументами суддів Калугіної І.О., Михайленка Д.Г., Семенникова О.Ю., що під час розгляду скарги прокурора кримінальне провадження № ____ було підслідне детективам НАБУ під процесуальним керівництвом прокурорів САП (про що свідчить наявний у матеріалах провадження витяг з ЄРДР, а також постанова про зміну групи прокурорів у цьому провадженні від 7 лютого 2020 року та постанова про доручення здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування від 21 жовтня 2019 року за підписом Генерального прокурора) та підсудне Вищому антикорупційному суду.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя навела приклади із практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), згідно з якими, якщо суд не має юрисдикції судити підсудного відповідно до чинних положень національного права, він не є «встановленим законом», та зауважила, що стаття 33¹ КПК України не ставить наявності чи відсутності предметної підсудності Вищого антикорупційного суду в залежність від того, який суд постановив оскаржуване в апеляційному порядку рішення – Вищий антикорупційний суд чи інший. Така предметна підсудність встановлюється виключно на підставі сутнісних характеристик (юридичних властивостей) самого кримінального провадження і стосується саме кримінального провадження, а не окремих проваджень з перегляду судових рішень у межах цього кримінального провадження.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя врахувала викладену в рішенні зборів суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 26 травня 2021 року позицію суддів щодо предметної підсудності кримінальних проваджень Вищому антикорупційному суду.

З огляду на викладене, керуючись статтею 33¹ КПК України, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважила, що вид суду, який постановив рішення у кримінальному провадженні, що предметно підсудне Вищому антикорупційному суду, не може змінити чи усунути будь-яку ознаку цієї предметної підсудності, імперативно встановленої нормами КПК України, перетворивши кримінальне провадження на таке, що не підсудне Вищому антикорупційному суду.

На переконання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, навіть якщо у кримінальному провадженні, яке належить до підсудності Вищого антикорупційного суду, рішення ухвалив слідчий суддя місцевого суду, здійснювати апеляційний перегляд такого рішення може виключно Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду.

Ураховуючи викладене, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя погодилася із твердженням суддів Калугіної І.О., Михайленка Д.Г., Семенникова О.Ю., що підстави не розглядати апеляційну скаргу прокурора САП Малик О.І. в Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду були відсутні.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначила, що саме з огляду на підсудність кримінального провадження № ____ Вищому антикорупційному суду під час перебування у провадженні слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Волкової С.Я. скарги захисників ОСОБА1 та ОСОБА2 в інтересах підозрюваної ОСОБА3 прокурор САП надсилав до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду клопотання про передачу провадження за цією скаргою з Печерського районного суду міста Києва до Вищого антикорупційного суду. Станом на день розгляду вказаної апеляційної скарги учасники провадження не порушували відповідно до абзацу другого частини третьої статті 34 КПК України питання про передачу кримінального провадження № ____ з Вищого антикорупційного суду на розгляд до іншого суду. До того ж під час засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя представник Лукаш О.Л. – адвокат Іващенко Ю.І., підтвердив, що до, а також після звернення зі скаргою на повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри ОСОБА3 до Печерського районного суду міста Києва він та адвокат ОСОБА2 в цьому кримінальному провадженні неодноразово зверталися зі скаргами до слідчих суддів саме Вищого антикорупційного суду (зокрема на дії прокурора САП), про що свідчать ухвали слідчих суддів Вищого антикорупційного суду, постановлені за результатами розгляду таких скарг (ухвали від 11 листопада, 20 грудня 2019 року, 21 січня 2020 року у справі № 991/1303/19, ухвала від 1 червня 2020 року у справі № 991/4113/20).

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя з посиланням на висновки постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 237/1459/17, від 12 жовтня 2017 року у справі № 5-142кс(15)17 визнала слушними пояснення суддів Калугіної І.О., Семенникова О.Ю., Михайленка Д.Г. щодо можливості ОСОБА3 після розгляду апеляційної скарги прокурора, подати касаційну скаргу до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, якщо, на її думку, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду діяла за межами повноважень. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також узяла до уваги аргументи суддів Калугіної І.О., Семенникова О.Ю., Михайленка Д.Г., що до та після початку роботи Вищого антикорупційного суду слідчі судді Печерського районного суду міста Києва повертали скарги у кримінальних провадженнях, у яких досудове розслідування здійснювало НАБУ, на підставі пункту 2 частини другої статті 304 КПК України у зв’язку з тим, що такі скарги не підлягають розгляду в цьому суді, адже НАБУ перебуває за межами юрисдикції Печерського районного суду міста Києва.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя під час розгляду дисциплінарної справи також здійснила моніторинг судової практики суддів Печерського районного суду міста Києва щодо скарг (клопотань), поданих у кримінальних провадженнях, досудове розслідування в яких здійснювало НАБУ, і з’ясувала, що до та після початку роботи Вищого антикорупційного суду (2019 рік) такі скарги (клопотання) повертали заявникам, оскільки орган досудового розслідування, тобто НАБУ, перебуває за межами юрисдикції цього суду.

Згідно з мотивами оскаржуваного рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, під час розгляду дисциплінарної справи судді Калугіна І.О., Семенников О.Ю., Михайленко Д.Г. навели чіткі та переконливі аргументи про те, що:

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 жовтня 2020 року не вирішував питання підсудності кримінального провадження № ____, а лише здійснив розгляд у межах заявлених прокурором у клопотанні вимог, тобто вирішив питання передачі до іншого суду саме скарги адвокатів ОСОБА1, ОСОБА2 в інтересах ОСОБА3, поданої до Печерського районного суду міста Києва;

на момент розгляду апеляційної скарги прокурора колегія Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду була обізнана про постановлення Київським апеляційним судом ухвали від 16 листопада 2020 року за апеляційною скаргою сторони захисту, зокрема що таке рішення скасовано не було. Проте доводів захисту, які розглядав Київський апеляційний суд, а також ухваленого цим судом рішення Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду під час розгляду апеляційної скарги прокурора не переглядала та під сумнів не ставила. Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду переглянула ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року в межах поданої прокурором апеляційної скарги (частина перша статті 404 КПК України).

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначила, що твердження Лукаш О.Л. про відсутність у ОСОБА3 станом на дату розгляду Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду апеляційної скарги прокурора статусу підозрюваної пояснюється власним тлумаченням Лукаш О.Л. норм кримінального процесуального закону, зокрема щодо підсудності справи. На переконання дисциплінарного органу, доводи Лукаш О.Л. спростовуються тим, що в засіданні Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду 12 січня 2021 року брали участь захисники підозрюваної ОСОБА3 – адвокати ОСОБА1 та ОСОБА2. Крім того, у засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя представник Лукаш О.Л. – адвокат Іващенко Ю.І., підтвердив, що Офіс Генерального прокурора не виконав ухвали Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року, згідно з якою зобов’язано вчинити дії щодо виключення з ЄРДР відомостей про дату та час повідомлення про зміну раніше повідомленої ОСОБА3 підозри у кримінальному провадженні № ____ від 20 травня 2014 року. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважила, що до Вищого антикорупційного суду надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, зокрема, за обвинуваченням ОСОБА3 саме за епізодами кримінальних правопорушень, передбачених частиною п’ятою статті 191 та частиною першою статті 366 КК України, які її захисники оскаржували до Печерського районного суду міста Києва.

Щодо витребування Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду матеріалів кримінального провадження № ____ Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що такі дії суддя-доповідач у справі виконав на етапі підготовки апеляційного розгляду відповідно до положення пункту 4 частини першої статті 401 КПК України.

Під час розгляду дисциплінарної справи Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також погодилася зі спільною позицією суддів Калугіної І.О., Семенникова О.Ю., Михайленка Д.Г., викладеною в ухвалі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 січня 2021 року, що на стадії досудового розслідування повідомлення про підозру (про зміну раніше повідомленої підозри) в межах кримінального провадження, яке розпочато до 15 березня 2018 року, незалежно від дати повідомлення про підозру (про зміну раніше повідомленої підозри), оскарженню не підлягає. Таке обмеження щодо оскарження повідомлення про підозру в межах кримінальних проваджень, розпочатих до 15 березня 2018 року, не є обмеженням доступу до суду в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголосила, що з ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 27 вересня 2023 року убачається, що обвинувальний акт, зокрема за обвинуваченням ОСОБА3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 366, частиною п’ятою статті 191 КК України, склав 4 вересня 2023 року старший слідчий НАБУ та того самого дня затвердив заступник керівника САП, що також свідчить про підслідність кримінального провадження № ____ НАБУ під процесуальним керівництвом САП та підсудність цього кримінального провадження Вищому антикорупційному суду.

Оскаржуване рішення дисциплінарного органу містить посилання на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Калугіної І.О., суддів Боднара С.Б., Михайленка Д.Г., Панкулича В.І., Семенникова О.Ю., від 27 вересня 2023 року, відповідно до якої клопотання ОСОБА1 про передачу кримінального провадження № ____ від 20 травня 2014 року з Вищого антикорупційного суду до іншого суду було залишено без задоволення.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що, розглянувши апеляційну скаргу прокурора на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року, яку залишив у силі Київський апеляційний суд ухвалою від 16 листопада 2020 року, судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіна І.О., Михайленко Д.Г., Семенников О.Ю. діяли в межах повноважень. Такі дії суддів не є втручанням у компетенцію жодного іншого суду, судді, оскільки розгляд апеляційної скарги, у цьому випадку захисників ОСОБА3 – адвокатів ОСОБА2 та ОСОБА1, не було віднесено до компетенції Київського апеляційного суду.

За викладених обставин Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що дії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіної І.О., Михайленка Д.Г., Семенникова О.Ю. не містять складів дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «г» пункту 1, пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», отже, необхідно відмовити у притягненні суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіної І.О., Семенникова О.Ю., Михайленка Д.Г. до дисциплінарної відповідальності, а дисциплінарне провадження – припинити.

5. Стислий зміст скарги представника Лукаш О.Л. – адвоката Іващенка Ю.І., на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 листопада 2025 року № 2412/3дп/15-25 про відмову у притягненні суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіної І.О., Семенникова О.Ю., Михайленка Д.Г. до дисциплінарної відповідальності та припинення дисциплінарного провадження

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя рішенням від 12 листопада 2025 року № 2412/3дп/15-25 надала скаржниці дозвіл на оскарження рішення дисциплінарного органу.

21 листопада 2025 року представник Лукаш О.Л. – адвокат Іващенко Ю.І., подав скаргу (вх. № І-5554/2/7-25) на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 листопада 2025 року № 2412/3дп/15-25, обґрунтувавши так.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя всупереч принципу остаточності судового рішення проігнорувала факт існування двох протилежних за змістом судових рішень, безпідставно погодившись із позицією суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіної І.О., Семенникова О.Ю., Михайленка Д.Г., що перегляд Київським апеляційним судом ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року не усуває визначеної законом компетенції Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду щодо перегляду судових рішень у кримінальних провадженнях, досудове розслідування яких віднесено до підслідності НАБУ. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, оцінюючи дії суддів Калугіної І.О., Семенникова О.Ю., Михайленка Д.Г., не взяла до уваги позиції Верховного Суду у кримінальному провадженні № ____, викладеної в ухвалі Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року.

Адвокат Іващенко Ю.І. зазначив, що з огляду на приписи статей 21, 532 КПК України не допускається повторний апеляційний перегляд судового рішення, яке набрало законної сили. У цьому контексті наголошує на положеннях статей 19, 124, 129 Конституції України, зауваживши, що висновки дисциплінарного органу суперечать приписам статті 7, пункту 20 частини першої статті 3, частини другої статті 21, частини першої статті 33¹, частини п’ятої статті 216, частини четвертої статті 532, пункту 1, пункту 20² розділу XI «Перехідні положення» КПК України.

Адвокат Іващенко Ю.І. вказав, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № ____ здійснювали виключно слідчі Генеральної прокуратури, процесуальне керівництво здійснювали прокурори Генеральної прокуратури, відповідно, матеріалів кримінального провадження детективам НАБУ не передавали. Водночас у рішенні від 12 листопада 2025 року № 2412/3дп/15-25 Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя безпідставно стверджує, що зазначене кримінальне провадження розслідували детективи НАБУ, а процесуальне керівництво здійснювали прокурори САП.

За вказаних обставин адвокат Іващенко Ю.І. посилався на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Мойсака С.М. від 20 грудня 2019 року у справі № 991/1303/19, постановлену за результатами розгляду скарги адвоката ОСОБА2 у кримінальному провадженні № ____ від 20 травня 2014 року, згідно з якою матеріали кримінального провадження до НАБУ не передавали і станом на 22 жовтня 2019 року перебувають у розпорядженні прокурорів Генеральної прокуратури. На переконання скаржника, це підтверджують і відповіді на звернення ОСОБА3та її захисників: листи Генеральної прокуратури від 13 серпня 2018 року, НАБУ від 1 лютого 2019 року, від 22 квітня 2019 року, від 25 квітня 2019 року, САП від 21 травня 2019 року; письмові пояснення САП від 13 червня 2019 року, надані Печерському районному суду міста Києва, від 24 липня 2019 року, надані Солом’янському районному суду міста Києва.

Адвокат Іващенко Ю.І. наголосив на недоречності посилання в мотивувальній частині рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 листопада 2025 року № 2412/3дп/15-25 на судові рішення, які містять висновки про неможливість одночасної дії в межах одного кримінального провадження правил предметної підсудності, передбаченої статтею 33¹ КПК України, та територіальної підсудності, передбаченої статтею 32 КПК України, оскільки ситуації, яка стала підставою для звернення Лукаш О.Л. з відповідними дисциплінарними скаргами, ці висновки не стосуються. Судова практика у справах №№ 757/22567/20-к, 757/29952/20-к, 757/15102/20-к, 757/4965/21-к, 757/1872/21-к, 757/32221/20-к, 761/44953/24, 757/45632/24-к не є релевантною та не регулює обставин, подібних обставинам цього дисциплінарного провадження.

У частині аргументів оскаржуваного рішення, що в порядку абзацу другого частини третьої статті 34 КПК України питання про передачу кримінального провадження № ____ із Вищого антикорупційного суду до іншого суду на розгляд, у тому числі до іншого апеляційного суду, не вирішувалося, відповідна ухвала відсутня, а клопотань учасники не заявляли, отже, були відсутні підстави не розглядати апеляційної скарги прокурора САП Малик О.І. На переконання адвоката Іващенка Ю.І., таке питання не мало і не могло вирішуватися взагалі, адже справа за скаргою на повідомлення про підозру ніколи не перебувала на розгляді Вищого антикорупційного суду.

Щодо викладених в оскаржуваному рішенні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя мотивів, що ОСОБА3 могла подати касаційну скаргу на рішення, яке ухвалила Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду, до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, такі мотиви, на переконання адвоката Іващенка Ю.І., не відповідають вимогам частини четвертої статті 424 КПК України, згідно з якою ухвала слідчого судді після її перегляду в апеляційному порядку, а також ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на таку ухвалу оскарженню в касаційному порядку не підлягають. Адвокат Іващенко Ю.І. вважає недоцільними посилання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя на постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 237/1459/17, від 12 жовтня 2017 року у справі № 5-142кс(15)17, оскільки ці судові рішення стосуються перегляду ухвал слідчих суддів за обставин, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють відповідні питання кримінального провадження.

На переконання адвоката Іващенка Ю.І., є сумнівними й висновки дисциплінарного органу, що якщо слідчий суддя місцевого суду ухвалив рішення у кримінальному провадженні, яке належить до підсудності Вищого антикорупційного суду, здійснювати апеляційний перегляд такого рішення може виключно Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду. Адвокат наголосив, що під час визначення підсудності кримінального провадження оцінці підлягають приписи пункту 20² розділу XI «Перехідні положення» КПК України у їх взаємозв’язку з положеннями частини першої статті 33¹ КПК України, оскільки важливо, чи здійснювалося досудове розслідування кримінального провадження НАБУ та чи було воно закінчено прокурорами САП.

Згідно з позицією адвоката Іващенка Ю.І. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не надала оцінки доводам дисциплінарних скарг, що судді Калугіна І.О., Семенников О.Ю., Михайленко Д.Г., розглядаючи апеляційну скаргу прокурора, свідомо порушили права ОСОБА3 Таке порушення полягає в тому, що станом на дату розгляду зазначеної апеляційної скарги – 12 січня 2021 року, була чинною (з огляду на залишення її без змін Київським апеляційним судом) ухвала судді Печерського районного суду міста Києва Волкової С.Я. від 20 жовтня 2020 року про скасування зміни раніше повідомленої підозри ОСОБА3, отже, ОСОБА3 фактично не мала статусу підозрюваної у кримінальному провадженні № ____.

Адвокат Іващенко Ю.І. не погоджується з викладеною в оскаржуваному рішенні позицією Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, яка своєю чергою ґрунтується на висновках суддів Калугіної І.О., Семенникова О.Ю., Михайленка Д.Г., викладених в ухвалі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 січня 2021 року у справі № 757/12540/20, що на стадії досудового розслідування повідомлення про підозру (про зміну раніше повідомленої підозри) в межах кримінального провадження, яке розпочато до 15 березня 2018 року, незалежно від дати повідомлення про підозру (про зміну раніше повідомленої підозри), оскарженню не підлягає. На переконання адвоката, таке твердження є помилковим і суперечить положенням статей 8, 55, 124 Конституції України.

Недоцільними, на думку адвоката Іващенка Ю.І., є посилання в оскаржуваному рішенні дисциплінарного органу на обставини складення та погодження обвинувального акта від 4 вересня 2023 року, оскільки ці правовідносини виникли після постановлення суддями Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіною І.О., Семенниковим О.Ю., Михайленком Д.Г. ухвали від 12 січня 2021 року, отже, не стосуються предмета дисциплінарних скарг.

Щодо посилання в оскаржуваному рішенні на рішення зборів суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 26 травня 2021 року адвокат Іващенко Ю.І. вважає, що обговорення на цих зборах питання та констатація у протоколі зборів, що «жодний інший суд першої чи апеляційної інстанції, крім Вищого антикорупційного суду та його Апеляційної палати, не може без порушення статті 33¹ КПК України ухвалити будь-яке рішення у кримінальному провадженні, яке віднесене законом до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду», звернення Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду із цим рішенням до Вищої ради правосуддя зумовлено відкриттям стосовно суддів Калугіної І.О., Семенникова О.Ю., Михайленка Д.Г. 19 травня 2021 року дисциплінарної справи за фактом допущення повторного апеляційного перегляду ухвали, що призвело до існування двох протилежних за змістом судових рішень судів апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг в одній справі на одне й те саме рішення суду першої інстанції. Адвокат Іващенко Ю.І. вважає, що рішення зборів суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 26 травня 2021 року ухвалено в умовах наявного конфлікту інтересів, коли мала місце суперечність між приватним інтересом особи та її службовими повноваженнями. Водночас зазначене рішення зборів суддів адвокат також пов’язував з наявністю, на його думку, «публічної суперечки» між Офісом Генерального прокурора і НАБУ щодо справи за обвинуваченням ексміністра екології ОСОБА4.

На переконання адвоката Іващенка Ю.І., рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 листопада 2025 року № 2412/3дп/15-25 не відповідає визначеній частиною восьмою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» вимозі щодо вмотивованості.

З огляду на викладені вище обставини, вважаючи, що відсутні підстави для відмови у притягненні суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіної І.О., Семенникова О.Ю., Михайленка Д.Г. до дисциплінарної відповідальності, адвокат Іващенко Ю.І. просить скасувати повністю рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 листопада 2025 року № 2412/3дп/15-25 та ухвалити нове рішення, яким притягнути суддів Калугіну І.О., Семенникова О.Ю., Михайленка Д.Г. за дисциплінарними скаргами Лукаш О.Л. до дисциплінарної відповідальності.

6. Пояснення суддів Калугіної І.О., Михайленка Д.Г. щодо доводів скарги на рішення дисциплінарного органу

Судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіна І.О. та Михайленко Д.Г. у засіданні Вищої ради правосуддя 5 травня 2026 року надали усні пояснення щодо доводів скарги представника Лукаш О.Л. – адвоката Іващенка Ю.І., на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 листопада 2025 року № 2412/3дп/15-25. (https://www.youtube.com/live/PalglmB1FcM?si=MxJfmT5qvksik7_y&t=17531).

Судді зазначили, що погоджуються із вказаним рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, вважають його законним, обґрунтованим і таким, що ухвалене на підставі повного й об’єктивного дослідження обставин дисциплінарної справи. Судді наголосили також, що у своїх діях не вбачають порушень норм процесуального закону чи ознак дисциплінарного проступку, а під час розгляду відповідних матеріалів вони не здійснювали перегляду судових рішень, які набрали законної сили.

Суддя Калугіна І.О. окремо пояснила, що наприкінці 2020 року до її провадження надійшла апеляційна скарга прокурора на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20. За її словами, підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження, передбачених статтею 396 КПК України, не існувало, у зв’язку із чим апеляційне провадження було відкрито.

Після відкриття апеляційного провадження до Печерського районного суду міста Києва суддя Калугіна І.О. надіслала запити про витребування матеріалів кримінального провадження для здійснення апеляційного розгляду. У відповідь отримала повідомлення, що відповідні матеріали вже передано до Київського апеляційного суду для розгляду іншої апеляційної скарги. Надалі до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшли матеріали кримінального провадження та рішення Київського апеляційного суду, після чого апеляційний розгляд здійснювався з урахуванням наявних у справі процесуальних документів і судових рішень.

Судді Калугіна І.О. та Михайленко Д.Г. звернули увагу, що у вказаному кримінальному провадженні Печерський районний суд міста Києва, на їхню думку, не мав ані предметної, ані територіальної підсудності. Зазначили, що день подання скарги про скасування повідомлення про підозру органом досудового розслідування у провадженні було визначено НАБУ, тобто досудове розслідування здійснювали детективи НАБУ під процесуальним керівництвом САП. Судді зазначили, що підтвердженням цього є участь прокурора САП у судових засіданнях, а також витребування матеріалів кримінального провадження саме з НАБУ.

Крім того, Калугіна І.О. та Михайленко Д.Г. наголосили, що територіальна підсудність Вищого антикорупційного суду визначається місцезнаходженням органу досудового розслідування, яким у цьому випадку є Солом’янський район міста Києва, а тому, на їхнє переконання, звернення до Печерського районного суду міста Києва було безпідставним. Зазначили також, що підозрюваною у кримінальному провадженні була Міністр юстиції України, якій інкримінували особливо тяжкий злочин.

Судді Калугіна І.О. та Михайленко Д.Г. не погодилися з доводами представників Лукаш О.Л. щодо тлумачення поняття досудового розслідування виключно як здійснення слідчих дій. Вони послалися на усталену практику Верховного Суду, відповідно до якої досудове розслідування охоплює не лише проведення слідчих дій, а й інші процесуальні дії, зокрема відкриття матеріалів кримінального провадження згідно з статтею 290 КПК України. За твердженням суддів, саме детективи НАБУ здійснювали відкриття матеріалів, а завершення досудового розслідування відбулося шляхом скерування прокурорами САП обвинувального акта до суду.

Щодо доводів про існування двох протилежних судових рішень, які набрали законної сили, судді зазначили, що таких рішень не існує. За їхніми поясненнями, одне рішення стосувалося відмови в задоволенні апеляційної скарги сторони захисту щодо «…постановлення нової ухвали, якою скасувати повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, зобов’язання вчинити дії щодо виключення з ЄРДР відомостей у вказаному кримінальному провадженні…» (https://reyestr.court.gov.ua/Review/93051847), тоді як рішення Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду про «…задоволення апеляційної скарги прокурора щодо скасування оскаржуваної ухвали та постановлення нової, якою провадження за скаргою закрити та скаргу повернути особам, які її подали…» (https://reyestr.court.gov.ua/Review/94186239). Судді наголосили, що апеляційні суди діяли виключно в межах поданих апеляційних скарг та відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Судді Калугіна І.О. та Михайленко Д.Г. також зазначили, що Київський апеляційний суд не мав повноважень скасовувати ухвалу слідчого судді про скасування повідомлення про підозру за апеляційною скаргою сторони захисту, оскільки за результатами розгляду такої скарги неможливо погіршити становище підозрюваної особи. Водночас прокурор оскаржив відповідне рішення до дати ухвалення рішення апеляційним судом, у зв’язку із чим апеляційні провадження були відкриті одночасно і у Вищому антикорупційному суді, і в Київському апеляційному суді. Судді пояснили, що кожен із судів розглядав питання виключно в межах відповідних апеляційних скарг.

Щодо посилань представників Лукаш О.Л. на рішення Верховного Суду про відмову в передачі кримінального провадження до іншого суду судді зазначили, що не погоджуються із твердженням, що таким рішенням було остаточно визначено підсудність справи. На їхню думку згідно з усталеною практикою Вищого антикорупційного суду у застосуванні статті 34 КПК України жоден суд, у тому числі Верховний Суд, не визначає підсудності кримінального провадження, а лише вирішує питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі провадження до іншого суду.

Судді Калугіна І.О. та Михайленко Д.Г. також акцентували, що під час розгляду апеляційної скарги прокурор навів аргументи, які, вважають, беззаперечно свідчили про підсудність цього кримінального провадження антикорупційному суду. Крім того, вони послалися на практику Верховного Суду щодо тлумачення статті 34 КПК України, відповідно до якої передача кримінального провадження з Вищого антикорупційного суду до іншого суду може бути здійснена виключно Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду у складі п’яти суддів. На переконання суддів, такий порядок є гарантією незалежності та запобігає втручанню у діяльність антикорупційного суду шляхом безпідставної передачі проваджень до інших судів.

З огляду на це судді Калугіна І.О. та Михайленко Д.Г. зазначили, що сторона захисту не ініціювала перед Апеляційною палатою ВАКС питання щодо передачі провадження до іншого суду в передбаченому законом порядку.

Щодо скасування ухвали Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к судді Калугіна І.О. та Михайленко Д.Г. пояснили, що кримінальне провадження, у межах якого ОСОБА3 було повідомлено про підозру, зареєстроване ще у 2014 році. На їхнє переконання, відповідно до положень КПК України повідомлення про підозру у кримінальних провадженнях, зареєстрованих до 15 березня 2018 року, не підлягає оскарженню шляхом його скасування.

Підсумовуючи, судді Калугіна І.О. та Михайленко Д.Г. зауважили, що Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду скасувала очевидно незаконне судове рішення, а ініціювання дисциплінарного провадження пов’язують із незгодою сторони захисту з ухваленим судовим рішенням.

Суддя Семенников О.Ю. Вищій раді правосуддя пояснень не надав, участі в засіданні не брав.

7. Висновки Вищої ради правосуддя за результатами розгляду скарги представника Лукаш О.Л. – адвоката Іващенка Ю.І., на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 листопада 2025 року № 2412/3дп/15-25 про відмову у притягненні суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіної І.О., Семенникова О.Ю., Михайленка Д.Г. до дисциплінарної відповідальності та припинення дисциплінарного провадження

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 3, частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право:

1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження;

2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення;

5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

За результатами аналізу доводів скарги на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 листопада 2025 року № 2412/3дп/15-25, пояснень і заперечень суддів, стосовно яких здійснювалося дисциплінарне провадження, досліджених доказів, Вища рада правосуддя прийшла до висновку про наявність підстав для скасування повністю рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 листопада 2025 року № 2412/3дп/15-25 про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіної І.О., Семенникова О.Ю., Михайленка Д.Г. та ухвалення нового рішення про притягнення суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіної І.О., Семенникова О.Ю., Михайленка Д.Г. до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.

1. 1. Щодо наявності в поведінці суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіної І.О., Михайленка Д.Г. та Семенникова О.Ю. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

Із матеріалів дисциплінарної справи відомо, що Управління спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України здійснювало досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному 20 травня 2014 року до ЄРДР за № ____.

У межах вказаного кримінального провадження 28 травня 2015 року колишньому Міністру юстиції України ОСОБА3 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п’ятою статті 191, частиною другою статті 366 КК України.

17 жовтня 2019 року заступник Генерального прокурора – Головний військовий прокурор Чумак В.В. вручив ОСОБА3 повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри, відповідно до якої ОСОБА3 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п’ятою статті 191, частиною першою статті 366 КК України.

18 березня 2020 року адвокати ОСОБА2 та ОСОБА1, діючи в інтересах ОСОБА3, звернулися до Печерського районного суду міста Києва зі скаргою на повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 17 жовтня 2019 року (справа № 757/12540/20-к).

30 вересня 2020 року прокурор у кримінальному провадженні – прокурор четвертого відділу САП Малик О.І. скерувала до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду клопотання про направлення вказаної вище скарги адвокатів в інтересах ОСОБА3 до Вищого антикорупційного суду.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к це клопотання прокурора залишив без задоволення. Відмовляючи в задоволенні клопотання, Верховний Суд зазначив, що оскільки процесуальну дію – повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 17 жовтня 2019 року, вчинив не прокурор САП, то скарга захисників ОСОБА2 та ОСОБА1 в інтересах підозрюваної ОСОБА3 на повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 17 жовтня 2019 року у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п’ятою статті 191, частиною першою статті 366 КК України, не підсудна Вищому антикорупційному суду.

Слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва Волкова С.Я. ухвалою від 20 жовтня 2020 року скаргу захисників ОСОБА2 та ОСОБА1 в інтересах підозрюваної ОСОБА3 задовольнила, повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 17 жовтня 2019 року стосовно ОСОБА3 скасувала, зобов’язала компетентну (уповноважену) посадову особу Офісу Генерального прокурора у кримінальному провадженні № ____ від 20 травня 2014 року вчинити дії щодо виключення з ЄРДР відомостей у вказаному кримінальному провадженні про дату та час повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри ОСОБА3.

У резолютивній частині ухвали зазначено, що вона може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.

Не погодившись з указаною ухвалою, захисники ОСОБА2 та ОСОБА1 в інтересах ОСОБА3 подали до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу.

У зв’язку з відсутністю обґрунтування апеляційної скарги та позиції сторони захисту, з урахуванням того, що зміст резолютивної частини оскаржуваної ухвали ідентичний вимогам, викладеним у прохальній частині апеляційної скарги, Київський апеляційний суд 16 листопада 2020 року постановив ухвалу у справі № 757/12540/20-к, якою апеляційну скаргу захисників ОСОБА2 та ОСОБА1 в інтересах ОСОБА3 залишив без задоволення, оскаржувану ухвалу – без змін.

28 жовтня 2020 року прокурор САП Малик О.І. звернулася з апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к у кримінальному провадженні № ____ до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

12 січня 2021 року Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду як суд апеляційної інстанції розглянула апеляційну скаргу прокурора САП на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к у кримінальному провадженні № ____, у якій висловлено прохання скасувати оскаржувану ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року та постановити нову ухвалу, якою провадження за скаргою закрити та скаргу повернути особам, які її подали. За результатами такого розгляду колегія суддів частково задовольнила апеляційну скаргу прокурора, скасувала ухвалу слідчого судді та постановила нову ухвалу про закриття провадження за скаргою на повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 17 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні № ____ від 20 травня 2014 року.

В ухвалі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 січня 2021 року у справі № 757/12540/20-к також було зроблено висновок, що Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду уповноважена здійснювати розгляд апеляційної скарги прокурора САП на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року. Такий висновок ґрунтується на тому, що кримінальне провадження № ____ від 20 травня 2014 року з огляду на кримінальні правопорушення, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА3, віднесено до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду. Враховуючи це, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду з урахуванням пунктів 1, 2 абзацу першого пункту 20² розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, дійшла висновку, що саме в Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду підлягала розгляду подана апеляційна скарга прокурора САП.

Крім того, з ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 січня 2021 року у справі № 757/12540/20-к вбачається, що на дату її прийняття суддям Калугіній І.О., Михайленку Д.Г. та Семенникову О.Ю. було достеменно відомо, що Верховний Суд ухвалою від 12 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к залишив без задоволення клопотання прокурора четвертого відділу САП Малик О.І. щодо визначення підсудності Вищому антикорупційному суду скарги захисників ОСОБА3 – адвокатів ОСОБА2 та ОСОБА1, на повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри, а також про мотиви прийняття такої ухвали. Про обізнаність суддів Калугіної І.О., Михайленка Д.Г. та Семенникова О.Ю. із вказаними обставинами свідчать також письмові пояснення, які вони надали до Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

Зазначені пояснення також свідчать, що на дату розгляду скарги прокурора САП на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к суддям було відомо, що її перегляд в апеляційному порядку вже здійснив Київський апеляційний суд.

Вища рада правосуддя вважає за необхідне акцентувати, що, відмовляючи у задоволенні клопотання прокурора четвертого відділу САП Малик О.І. про передачу скарги адвокатів ОСОБА2 та ОСОБА1 в інтересах ОСОБА3 до Вищого антикорупційного суду, Верховний Суд в ухвалі від 12 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к зазначив таке:

відповідно до пункту 20², яким доповнено розділ XI «Перехідні положення» КПК України, згідно із Законом України від 18 вересня 2019 року № 100-IX «Про Вищий антикорупційний суд» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду», з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду», у кримінальних провадженнях, досудове розслідування яких здійснюється Національним антикорупційним бюро України або досудове розслідування яких здійснювалося Національним антикорупційним бюро України та закінчено прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, у разі якщо судовий розгляд у судах першої та апеляційної інстанцій не закінчено до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду», такі кримінальні провадження передаються до Вищого антикорупційного суду для розгляду в установленому КПК України порядку;

виходячи зі змісту цих положень закону, передачі до Вищого антикорупційного суду підлягають виключно кримінальні провадження, розгляд яких у судах першої та апеляційної інстанцій не закінчено, досудове розслідування яких здійснює НАБУ або досудове розслідування яких здійснювало НАБУ та закінчено прокурорами САП;

з наявних матеріалів провадження убачається, що повідомлення ОСОБА3 про зміну раніше повідомленої підозри від 17 жовтня 2019 року у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п’ятою статті 191, частиною першою статті 366 КК України, у кримінальному провадженні № ____ підписав заступник Генерального прокурора – Головний військовий прокурор Чумак В.В.;

оскільки вказану процесуальну дію вчинив не прокурор САП, то скарга захисників ОСОБА2 та ОСОБА1 в інтересах підозрюваної ОСОБА3 на повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 17 жовтня 2019 року у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п’ятою статті 191, частиною першою статті 366 КК України, не підсудна Вищому антикорупційному суду.

Отже, відмовляючи в задоволенні клопотання прокурора четвертого відділу САП Малик О.І. про передачу скарги адвокатів ОСОБА2 та ОСОБА1 в інтересах ОСОБА3 до Вищого антикорупційного суду, Верховний Суд в ухвалі від 12 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к з урахуванням положень пункту 20² розділу XI «Перехідні положення» КПК України дійшов висновку, що ця скарга не підсудна Вищому антикорупційному суду.

Однак, переглядаючи ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к, судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіна І.О., Михайленко Д.Г. та Семенников О.Ю. не лише проігнорували висновок Верховного Суду про непідсудність скарги захисників ОСОБА2 та ОСОБА1 в інтересах ОСОБА3 Вищому антикорупційному суду, а й зробили протилежний висновок про підсудність такої скарги Вищому антикорупційному суду. Водночас розгляд скарги слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва фактично пояснили необхідністю дотримання вказаним судом принципу юридичної визначеності, викликаною постановленою Верховним Судом 12 жовтня 2020 року ухвалою у справі № 757/12540/20-к.

Розглядаючи питання, до підсудності якого суду за наведених вище обставин належить розгляд скарги на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к, Вища рада правосуддя зазначає таке.

Критерії підсудності, визначені абзацом першим пункту 20² розділу XI «Перехідні положення» КПК України, однаково поширюються на Вищий антикорупційний суд як суд першої інстанції, апеляційної інстанції та на його слідчих суддів. Отже висновок Верховного Суду про непідсудність Вищому антикорупційному суду скарги захисників ОСОБА2 та ОСОБА1 в інтересах підозрюваної ОСОБА3 на повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри з огляду на те, що відповідну процесуальну дію вчинив не прокурор САП, є релевантним і такою ж мірою стосується підсудності цього питання Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду, оскільки вона визначається тими ж критеріями, встановленими абзацом першим пункту 20² розділу XI «Перехідні положення» КПК України.

Крім того, Вища рада правосуддя зазначає, що згідно з пунктом 20 частини першої статті 3 КПК України суд апеляційної інстанції – відповідний апеляційний суд, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться суд першої інстанції, що ухвалив оскаржуване судове рішення, а також Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду – стосовно судових рішень Вищого антикорупційного суду, ухвалених як судом першої інстанції, а також стосовно судових рішень інших судів першої інстанції, ухвалених до початку роботи Вищого антикорупційного суду в кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених цим Кодексом до підсудності Вищого антикорупційного суду.

Відповідно до рішення зборів суддів Вищого антикорупційного суду № 6 від 7 травня 2019 року днем початку роботи Вищого антикорупційного суду визначено 5 вересня 2019 року. Своєю чергою оскаржена до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ухвала слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Волкової С.Я. у справі № 757/12540/20-к була постановлена 20 жовтня 2020 року, тобто через понад рік після початку роботи Вищого антикорупційного суду.

З урахуванням наведених положень кримінального процесуального закону Вища рада правосуддя вважає, що оскільки у вказаному кримінальному провадженні Верховний Суд ухвалою від 12 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к відмовив у задоволенні клопотання прокурора четвертого відділу САП Малик О.І. про передачу скарги адвокатів ОСОБА2 та ОСОБА1 в інтересах ОСОБА3 до Вищого антикорупційного суду у зв’язку з її непідсудністю Вищому антикорупційному суду; цю скаргу розглядав слідчий суддя місцевого суду загальної юрисдикції, який постановив за результатами її розгляду ухвалу після початку роботи Вищого антикорупційного суду, отже, переглядати її в апеляційному порядку має відповідний апеляційний суд загальної юрисдикції, у межах територіальної юрисдикції якого розташований суд першої інстанції. Зважаючи на обставини цієї справи, ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к у кримінальному провадженні № ____ в апеляційному порядку мав переглядати Київський апеляційний суд. Своєю чергою судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіна І.О., Михайленко Д.Г. та Семенников О.Ю. здійснили апеляційний перегляд ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к у кримінальному провадженні № ____ із порушенням правил підсудності.

Ураховуючи наведене, Вища рада правосуддя не погоджується з рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, що за конкретних обставин указаної справи розгляд скарги на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к належав до підсудності Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

Надаючи оцінку діям суддів Калугіної І.О., Михайленка Д.Г. та Семенникова О.Ю. щодо наявності в їхніх діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада правосуддя зазначає таке.

Суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження за умисну або внаслідок недбалості незаконну відмову в доступі до правосуддя (у тому числі незаконну відмову в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2025 року у справі № 990SCGC/25/24 (провадження № 11-263сап24) вказано, що норми підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначають три самостійних склади дисциплінарного проступку:

1) істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є незаконна відмова в доступі до правосуддя;

2) істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є унеможливлення реалізації учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків;

3) істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

Істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є порушення правил щодо юрисдикції або складу суду, як самостійний склад дисциплінарного проступку, визначений підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з об’єктивної сторони полягає в істотному порушенні суддею норм процесуального права, наслідком якого може бути: порушення правил виключної підсудності справ; порушення правил територіальної юрисдикції; розгляд судом спору, який підлягав розгляду судом іншої юрисдикції; порушення правил об’єднання позовів; зміна територіальної юрисдикції; розгляд справи у позапроцесуальний спосіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2024 року у справі № 990SCGC/10/24).

Отже, перегляд суддями Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіною І.О., Михайленком Д.Г. та Семенниковим О.Ю. ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к, скарга на яку за наведених вище обставин не була підсудна Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду, відповідає ознакам об’єктивної сторони дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме істотному порушенню суддею норм процесуального права, наслідком якого є порушення правил щодо юрисдикції суду.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 5 червня 2025 року у справі № 990SCGC/1/25 зазначила, що поняття «істотне порушення норм процесуального права» для кваліфікації дисциплінарного проступку є оцінним, оскільки не має формально визначених у законі ознак для його відмежування від інших (неістотних) порушень норм процесуального права. Поза сумнівом, істотне порушення повинно стосуватися тих вимог процесуального закону, які є вагомими для забезпечення правосуддя. Процесуальні норми, які встановлюють такі вимоги, не складні в застосуванні, тому їх порушення є очевидним. Керуючись такими ознаками істотного порушення, його синонімом є грубе порушення. Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що для кваліфікації дисциплінарного проступку істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя має бути умисним або вчиненим унаслідок недбалості.

Надаючи оцінку, чи мали дії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіної І.О., Михайленка Д.Г. та Семенникова О.Ю. характер саме «істотного порушення норм процесуального права», Вища рада правосуддя зазначає, що відповідно до частини першої статті 129¹ Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Згідно із частинами першою, другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Обов’язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства, крім інших, є: забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення; обов’язковість судового рішення.

Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к в апеляційному порядку вже було переглянуто Київським апеляційним судом, який ухвалою від 16 листопада 2020 року залишив без задоволення апеляційну скаргу захисників ОСОБА3, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Волкової С.Я. від 20 жовтня 2020 року залишив без змін, і ця обставина була відома колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, однак вони на неї не звернули уваги, чим допустили порушення принципу остаточності судового рішення.

Принцип остаточності судового рішення нерозривно пов’язаний із принципом правової визначеності як складової частини верховенства права.

ЄСПЛ у рішенні від 24 липня 2003 року у справі «Рябих проти Росії» (заява № 42600/05; § 52) наголосив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип res judicata, відповідно до якого жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язкового рішення суду лише з метою повторного розгляду справи.

Аналогічну правову позицію неодноразово висловлював і Верховний Суд, зазначаючи, що принцип правової визначеності означає стабільність правового становища особи після ухвалення остаточного судового рішення та недопустимість повторного розгляду тотожного питання поза межами процесуальних процедур, прямо визначених законом.

Матеріали дисциплінарної справи підтверджують, що на день постановлення ухвали Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду від 12 січня 2021 року вже існувало чинне рішення Київського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року щодо тієї самої ухвали слідчого судді.

Отже, повторний апеляційний перегляд суддями Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіною І.О., Михайленком Д.Г. та Семенниковим О.Ю. ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к, яка вже була переглянута Київським апеляційним судом, фактично призвів до виникнення двох різних та протилежних за змістом рішень судів апеляційної інстанції в межах одного кримінального провадження.

Суть допущеного порушення полягає у створенні ситуації юридичної невизначеності, за якої одночасно існували два чинні рішення апеляційних судів щодо одного й того самого предмета судового контролю. Такі дії об’єктивно поставили під сумнів остаточність судового рішення та принцип правової визначеності, який є фундаментальною складовою частиною верховенства права.

Стосовно вагомості для забезпечення правосуддя дотримання вимог процесуального закону щодо підсудності Вища рада правосуддя наголошує, що відповідно до статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства (стаття 5 цього Закону). Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону (стаття 7 вказаного Закону). Відповідно до статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, що включає обов’язок суду створити такі умови, за яких кожному гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов’язків.

Аналогічні гарантії визначено пунктом 1 статті 6 Конвенції, яким встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя. Такий висновок міститься у постанові Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 24 червня 2024 року у справі № 554/7669/21.

ЄСПЛ у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року навів, зокрема, тлумачення поняття «суд, встановлений законом», зазначивши, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У цій справі ЄСПЛ дійшов висновку, що, перевищивши свої повноваження, які були чітко викладені у Господарському процесуальному кодексі, Верховний Суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції щодо оскаржуваного провадження.

Згідно з позицією ЄСПЛ у країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства (рішення у справі «Коем та інші проти Бельгії»). У цьому рішенні ЄСПЛ дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом «встановленим законом».

За висновком ЄСПЛ у справі «Занд проти Австрії», термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції означає «усю організаційну структуру судів, охоплюючи не лише питання, що належать до юрисдикції певних категорій судів, а й створення окремих судів та визначення їхньої місцевої юрисдикції», юрисдикція суду має визначатись лише законом. «Суд» у розумінні сталої практики ЄСПЛ є юрисдикційним органом, який вирішує питання, віднесені до його компетенції, на підставі норм права у відповідності до встановленої процедури (рішення у справі «Белілос проти Швейцарії»).

З огляду на практику ЄСПЛ критерію «суд, встановлений законом» у розумінні Конвенції відповідає, зокрема, суд, визначений з дотриманням передбачених законом вимог, якими встановлюються юрисдикція (предметна і суб’єктна, територіальна, інстанційна) і склад суду, який діє відповідно до встановленого процесуального порядку, а також згідно із повноваженнями та у спосіб, що визначені законом. Зазначене цілком відповідає також нормам чинного законодавства України.

Таким чином, дотримання судом вимог процесуального закону щодо підсудності є не просто процедурною вимогою, а інституційною гарантією забезпечення права на справедливий суд, а отже, є вагомим для забезпечення правосуддя.

Щодо складності застосування норм процесуального законодавства, які визначають підсудність Вищого антикорупційного суду, передбачену КПК України як суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції та слідчих суддів, Вища рада правосуддя зазначає таке.

Предметна підсудність Вищого антикорупційного суду визначена статтею 33¹ КПК України. Відповідно до частини першої цієї статті Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних кримінальних правопорушень, передбачених у примітці статті 45 Кримінального кодексу України, статтями 206², 209, 211, 366², 366³ Кримінального кодексу України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1–3 частини п’ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України.

Відповідно до абзацу першого пункту 20² розділу XI «Перехідні положення» КПК України підсудність Вищого антикорупційного суду, передбачена цим Кодексом як суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції та слідчих суддів, поширюється на кримінальні провадження, відомості за якими про кримінальне правопорушення внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань:

1) з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду»;

2) до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду», якщо досудове розслідування здійснюється або здійснювалося Національним антикорупційним бюро України та закінчено прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Відповідно до положень пункту 20 частини першої статті 3 КПК України Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду є судом апеляційної інстанції стосовно судових рішень Вищого антикорупційного суду, ухвалених як судом першої інстанції, а також стосовно судових рішень інших судів першої інстанції, ухвалених до початку роботи Вищого антикорупційного суду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених цим Кодексом до підсудності Вищого антикорупційного суду.

Згідно з матеріалами дисциплінарного провадження відомості про кримінальне провадження за № ____ було внесено до ЄРДР 20 травня 2014 року, а слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва ухвалу від 20 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к постановив після початку роботи Вищого антикорупційного суду.

Зміст ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 січня 2021 року у справі № 757/12540/20-к та письмові пояснення суддів Калугіної І.О., Михайленка Д.Г., Семенникова О.Ю. свідчать, що вони були обізнані із зазначеними обставинами та розуміли, що під час визначення підсудності справи Вищому антикорупційному суду необхідно враховувати положення абзацу першого пункту 20² розділу XI «Перехідні положення» КПК України.

Положення цієї норми є зрозумілим, не є складним у розумінні та застосуванні, а викладені в ній правила щодо визначення підсудності справ є єдиними для Вищого антикорупційного суду як суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції та його слідчих суддів. Крім того, Верховний Суд ухвалою від 12 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к відмовив у задоволенні клопотання прокурора четвертого відділу САП Малик О.І. про передачу скарги адвокатів ОСОБА2 та ОСОБА1 в інтересах ОСОБА3 до Вищого антикорупційного суду у зв’язку з її непідсудністю Вищому антикорупційному суду, обґрунтувавши тим, що ОСОБА3 про зміну раніше повідомленої підозри від 17 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні за № ____ повідомив не прокурор САП, а тому відсутні визначені абзацом першим пункту 20² розділу XI «Перехідні положення» КПК України підстави стверджувати, що скарга захисників ОСОБА3 підсудна Вищому антикорупційному суду.

Однак, незважаючи на зрозумілість положень абзацу першого пункту 20² розділу XI «Перехідні положення» КПК України, знаючи, що питання підсудності за тими самими правилами і з тих самих фактичних обставин розглядав Верховний Суд, а також про зроблені ним висновки, судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіна І.О., Михайленко Д.Г. та Семенников О.Ю. дійшли протилежного висновку. Зокрема, у порушення положень абзацу першого пункту 20² розділу XI «Перехідні положення» КПК України та всупереч висновкам Верховного Суду про непідсудність Вищому антикорупційному суду скарги адвокатів ОСОБА2 та ОСОБА1 в інтересах ОСОБА3, виснували, що ця скарга була підсудна саме Вищому антикорупційному суду, а отже, ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к у кримінальному провадженні № ____ в апеляційному порядку мала переглядати Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду.

Не є складним для розуміння та застосування також і положення пункту 20 частини першої статті 3 КПК України, які не визначають Апеляційну палату Вищого антикорупційного суду як суд апеляційної інстанції, уповноважений переглядати судові рішення інших судів першої інстанції, ухвалені після початку роботи Вищого антикорупційного суду.

Таким чином, Вища рада правосуддя вважає, що норми КПК України щодо визначення підсудності, зокрема Вищому антикорупційному суду, є чіткими та зрозумілими, не є складними в застосуванні, тому допущене суддями Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіною І.О., Михайленком Д.Г. та Семенниковим О.Ю. порушення правил підсудності є очевидним. За таких обставин Вища рада правосуддя доходить висновку, що такі дії суддів мають характер саме «істотного порушення норм процесуального права».

Із суб’єктивної сторони склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», включає вину у формі умислу або недбалості.

На переконання Вищої ради правосуддя, наведені вище обставини також свідчать про умисність дій суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіної І.О., Михайленка Д.Г. та Семенникова О.Ю., оскільки вони усвідомлювали, що здійснювали перегляд ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к з порушенням вимог пункту 20 частини першої статті 3, абзацу першого пункту 20² розділу XI «Перехідні положення» КПК України та бажали діяти саме в такий спосіб.

Зазначених вище вимог закону Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не врахувала та дійшла до помилкового висновку про відсутність складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду).

З урахуванням викладеного Вища рада правосуддя дійшла висновку, що поведінка суддів Калугіної І.О., Михайленка Д.Г., Семенникова О.Ю. містить склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», – незаконну відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

1. 2. Щодо наявності в діях суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіної І.О., Михайленка Д.Г., Семенникова О.Ю. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «г» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

Відповідно до підпункту «г» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження за умисне або внаслідок недбалості порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Вища рада правосуддя зазначає, що рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості є одними із засад судочинства, визначених статтею 129 Конституції України.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак. Суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов’язків, визначених процесуальним законом.

Принципи змагальності та рівності перед законом і судом як одні із фундаментальних принципів судочинства закріплені в усіх процесуальних кодексах України, зокрема в КПК України.

Відповідно до статті 10 КПК України не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, громадянства, освіти, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками. У випадках і порядку, передбачених цим Кодексом, певні категорії осіб (неповнолітні, іноземці, особи з розумовими і фізичними вадами тощо) під час кримінального провадження користуються додатковими гарантіями.

Частинами першою, другою статті 22 КПК України визначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

З матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що 28 жовтня 2020 року прокурор САП подав до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к у кримінальному провадженні № ____.

3 листопада 2020 року захисник ОСОБА3 – адвокат ОСОБА2, подала до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду заяву про повернення апеляційної скарги прокурору у справі № 757/12540/20-к. Зазначена обставина свідчить, що ОСОБА3 та її захиснику було відомо про перебування на розгляді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційної скарги прокурора САП на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к.

Матеріали дисциплінарної справи також свідчать, що 12 січня 2021 року розгляд Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду апеляційної скарги прокурора САП здійснювався за участю представників ОСОБА3 – адвокатів ОСОБА2 та ОСОБА1, які в судовому засіданні заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а ухвалу слідчого судді – без змін.

Додатково адвокат ОСОБА2 у судовому засіданні заявила клопотання про повернення апеляційної скарги прокурору, оскільки згідно з позицією Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 12 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к, скарга не підсудна Вищому антикорупційному суду, а отже, апеляційну скаргу повинен був подавати прокурор до Київського апеляційного суду.

З огляду на наведене під час розгляду Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду апеляційної скарги прокурора САП захисники ОСОБА3 – адвокати ОСОБА2 та ОСОБА1, мали можливість обстоювати їхні правові позиції та реалізовувати інші процесуальні права, передбачені КПК України.

За результатами розгляду скарги представника Лукаш О.Л. – адвоката Іващенка Ю.І., на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 листопада 2025 року № 2412/3дп/15-25 Вища рада правосуддя не встановила обставин і не здобула доказів умисного або внаслідок недбалості порушення суддями Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіною І.О., Михайленком Д.Г. та Семенниковим О.Ю. засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості під час перегляду в апеляційному порядку ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к.

З урахуванням наведеного Вища рада правосуддя дійшла висновку, що в діях суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіної І.О., Михайленка Д.Г. та Семенникова О.Ю. під час перегляду в апеляційному порядку ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к відсутній склад дисциплінарного проступку, передбачений підпунктом «г» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

1. 3. Щодо наявності в діях суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіної І.О., Михайленка Д.Г., Семенникова О.Ю. складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

Згідно із частиною шостою та пунктом 2 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя повинен додержуватися присяги та зобов’язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Стандарти етики суддів викладено в Кодексі суддівської етики, затвердженому ХІ черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року (у редакції, чинній під час подій, що стали предметом дисциплінарного провадження). Цей документ має обов’язкову для суддів силу, оскільки на нього є посилання у статті 58 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої питання етики суддів визначаються Кодексом суддівської етики, що затверджується з’їздом суддів України за пропозицією Ради суддів України.

У Кодексі суддівської етики встановлено, що суддя як носій судової влади повинен бути прикладом неухильного дотримання принципу верховенства права і вимог закону, присяги судді. Суддя має усвідомлювати постійну увагу суспільства та демонструвати високі стандарти поведінки з метою зміцнення довіри до судової влади та утвердження авторитету правосуддя. Суддя має уникати конфлікту інтересів, проявляти стійкість до будь-якого тиску або втручання у діяльність, пов’язану зі здійсненням правосуддя, та бути незалежним у процесі прийняття рішень. Суддя не може використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах третіх осіб. Суддя не повинен допускати поведінки, що створює враження про недотримання ним етичних стандартів судді. Незалежність судді під час здійснення правосуддя є передумовою забезпечення принципу верховенства права та невід’ємною складовою справедливого суду. Суддя не має допускати позапроцесуальних взаємовідносин з учасниками судового процесу у справі, що перебуває у його / її провадженні. Суддя має уникати поведінки, що може викликати сумнів чи створити враження про наявність у судді прихильності чи упередженого ставлення до учасників справи чи їх представників. Суддя заявляє самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законом.

Авторитет судової влади має викликати в суспільства довіру до здійснення правосуддя.

Рішення, вчинки кожного судді впливають на формування суспільної думки про всю судову систему, на рівень довіри громадян до судів загалом. Кожен суддя має бути відповідальним, усіляко запобігати порушенням закону, із честю і гідністю нести високе звання судді.

У Бангалорських принципах поведінки суддів зазначено, що об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

Підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності згідно з пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

Правовий аналіз змісту цього пункту свідчить, що з об’єктивної сторони передбачений цією нормою дисциплінарний проступок є вчиненням суддею діяння, яке полягає в порушенні правил суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.

Положення пункту 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кореспондують не зобов’язанням судді «розглядати і вирішувати судові справи», а його обов’язкам дотримуватися високих стандартів етичної поведінки, що пов’язано з його високим статусом (пункти 2, 4 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), на що вказує зміст цієї норми.

Пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено підстави притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, а саме допущення поведінки суддею, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

Отже, з огляду на етичні аспекти поведінки судді цей дисциплінарний проступок не можна тлумачити як такий, що стосується питання оцінки правильності або неправильності застосування суддею норм матеріального і процесуального права під час здійснення правосуддя та ухвалення судових рішень (зокрема через невиправдане розширення змісту «стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду»).

Позасудова поведінка судді, яка може містити ознаки дисциплінарного проступку згідно з пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», полягає у вчиненні діянь, які мають ознаки інших правопорушень та/або демонстративного порушення норм суспільного співжиття чи загальноприйнятих правил поведінки.

Про наявність у поведінці судді складу вказаного дисциплінарного проступку можуть свідчити: дії чи бездіяльність судді, що демонструють відверте нехтування нормами моралі і права, неповагу до інших громадян та суспільства в цілому, недобросовісне використання власного соціального статусу і зумовлених посадою можливостей; дії, які викликають негативний суспільний відгук, компрометують весь суддівський корпус, здатні поставити під сумнів незалежність, неупередженість, об’єктивність правосуддя та підірвати довіру до суду як інституції, покликаної стояти на варті законності і справедливості.

Отже, суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за відповідним пунктом лише за вчинення «етичного проступку», зокрема під час виконання функцій судді зі здійснення правосуддя. У такому разі діяння судді повинні оцінюватися виключно крізь призму моральних та етичних принципів і якостей особи судді, який від імені України уповноважений владою здійснювати правосуддя, та не повинні пов’язуватися із застосуванням суддею норм матеріального та процесуального права під час ухвалення судових рішень.

За відсутності обставин, які свідчать, що дії судді під час виконання функцій правосуддя не порочать звання судді й підривають авторитет правосуддя, а становлять лише порушення (істотне порушення) норм процесуального права, такі дії судді не можна кваліфікувати за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Саме таку позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 січня 2025 року у справі № 990SCGC/7/24.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2025 року (справа № 990SCGC/27/24) виснувала, що кваліфікація Вищою радою правосуддя дій судді за сукупністю дисциплінарних проступків здійснюється в разі вчинення суддею двох або більше проступків, передбачених різними пунктами частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Тобто суддя має вчинити два та більше дисциплінарних проступків, кожен з яких містить окремий склад правопорушення.

Усі проступки кваліфікуються за різними пунктами частини першої вказаної статті, що передусім означає, що сукупність утворюють дисциплінарні проступки, які мають різні ознаки об’єктивної та суб’єктивної сторін.

Вирішуючи питання щодо кваліфікації дій судді за статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», необхідно враховувати зміст дій (їх зовнішній прояв), які складають об’єктивну сторону конкретного дисциплінарного проступку.

Крім того, ідеальна сукупність дисциплінарних проступків можлива лише в разі, якщо діяння особи не охоплюється повністю одним із конкуруючих складів дисциплінарних правопорушень (наприклад, за правилами кваліфікації частини і цілого, загальної і спеціальної норм).

Порушення цього правила призводитиме до надмірної кваліфікації, що матиме наслідком необґрунтоване подвійне притягнення особи до дисциплінарної відповідальності.

За результатами розгляду скарги представника Лукаш О.Л. – адвоката Іващенка Ю.І., на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 листопада 2025 року № 2412/3дп/15-25 Вища рада правосуддя не встановила обставин, які свідчили б про допущення суддями Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіною І.О., Михайленком Д.Г. та Семенниковим О.Ю. етичних порушень під час перегляду в апеляційному порядку ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к.

Установлене Вищою радою правосуддя порушення суддями Калугіною І.О., Михайленком Д.Г. та Семенниковим О.Ю. правил щодо юрисдикції суду пов’язано із застосуванням норм процесуального права під час здійснення правосуддя, а тому не може бути кваліфіковано як етичний проступок.

З урахуванням наведеного Вища рада правосуддя дійшла висновку, що в діях суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіної І.О., Михайленка Д.Г. та Семенникова О.Ю. під час перегляду в апеляційному порядку ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року у справі № 757/12540/20-к відсутній склад дисциплінарного проступку, передбачений пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

8. Дисциплінарне стягнення
   1. Щодо строку застосування дисциплінарного стягнення

Згідно із частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Відповідно до частин другої, третьої статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (у редакції, яка діяла на день подання дисциплінарної скарги) дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя. Дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення матеріалів, що мають ознаки вчинення суддею дисциплінарного проступку, та прийняття рішення про відкриття дисциплінарної справи або відмову у її відкритті; 2) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

Статтею 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (у чинній редакції) передбачено, що дисциплінарне провадження розпочинається після отримання Вищою радою правосуддя скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або за ініціативою Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

Днем початку здійснення дисциплінарного провадження є день отримання Вищою радою правосуддя відповідної дисциплінарної скарги або день ухвалення Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя рішення про відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою чи день отримання Вищою радою правосуддя відповідного звернення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Системний аналіз зазначеної вище норми свідчить, що дисциплінарне провадження щодо судді розпочинається з дня настання певних обставин, зокрема отримання скарги щодо дисциплінарного проступку судді.

Тлумачення частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у взаємозв’язку зі статтею 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дає підстави для висновку, що термін «час здійснення відповідного дисциплінарного провадження» – це період, який розпочинається з дня отримання органом, уповноваженим здійснювати дисциплінарне провадження щодо суддів дисциплінарної скарги та закінчується в день ухвалення остаточного рішення у відповідному дисциплінарному провадженні.

З матеріалів дисциплінарного провадження вбачається, що дисциплінарні скарги Лукаш О.Л. на дії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіної І.О., Семенникова О.Ю. та Михайленка Д.Г. (вчинені 12 січня 2021 року) надійшли до Вищої ради правосуддя 22 та 25 січня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 990SCGC/11/24 констатувала, що норму, закріплену в частині одинадцятій статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», варто розуміти так, що трирічний строк притягнення до дисциплінарної відповідальності судді обчислюється з дати вчинення дисциплінарного проступку по дату накладення дисциплінарного стягнення (включно) з урахуванням того, що час тимчасової непрацездатності, перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження до такого трирічного строку не враховується.

Отже, строк здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіної І.О., Семенникова О.Ю. та Михайленка Д.Г. не враховується до визначеного частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» трирічного строку притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, строк застосування дисциплінарного стягнення до суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіної І.О., Семенникова О.Ю. та Михайленка Д.Г., установлений частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не сплинув.

1. 2. Обґрунтування виду дисциплінарного стягнення

Частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

1. 1. 1. Характеристика судді Калугіної І.О.

Згідно із характеристикою, наданою Головою Вищого антикорупційного суду В. Михайленко, відповідно до Указу Президента України від 11 квітня 2019 року № 129/2019 Калугіна Інна Олегівна призначена на посаду судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду та приступила до виконання обов’язків 23 квітня 2019 року.

Калугіна І.О. склала присягу судді 6 квітня 2011 року.

За час роботи на посаді судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду зарекомендувала себе як висококваліфікований і досвідчений юрист, сумлінно виконує свої функціональні обов’язки, демонструючи високу відповідальність, принциповість і наполегливість у роботі.

Калугіна І.О. вирізняється професійною компетентністю, ініціативністю, здатністю оперативно приймати виважені рішення та ефективно контролювати їх реалізацію. Вміє аналізувати інформацію, визначати ключові аспекти справ, раціонально планує робочий час для забезпечення своєчасного розгляду справ і матеріалів.

Суддя Калугіна І.О. дотримується високих стандартів суддівської етики та загальнолюдської моралі. У спілкуванні тактовна, доброзичлива, має високий рівень культури поведінки, її професійна діяльність викликає повагу з боку колег і працівників апарату суду, завжди коректна й стримана, підтримує ділові стосунки, користується заслуженим авторитетом і повагою.

Суддя постійно працює над підвищенням свого професійного рівня, поглиблює знання законодавства та практики його застосування, бере активну участь у семінарах, круглих столах та інших заходах із підвищення кваліфікації. За період роботи не допускала вчинків, що шкодять репутації судді.

За даними з офіційного вебсайту Вищої ради правосуддя, суддя Калугіна І.О. до дисциплінарної відповідальності не притягувалася.

1. 1. 2. Характеристика судді Семенникова О.Ю.

Згідно із характеристикою, наданою Головою Вищого антикорупційного суду В. Михайленко, відповідно до Указу Президента України від 11 квітня 2019 року № 129/2019 Семенников Олександр Юрійович призначений на посаду судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду та приступив до виконання обов’язків 23 квітня 2019 року.

Семенников О.Ю. склав присягу судді 19 грудня 2012 року.

Рішенням зборів суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 18 травня 2022 року № 2 Семенникова О.Ю. обрано Головою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду із 24 травня 2022 року.

Семенников О.Ю. у діяльності на посаді Голови Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду зарекомендував себе як відповідальний і сумлінний керівник із високим рівнем фахової підготовки та розвиненим почуттям відповідальності. У роботі проявляє принциповість, наполегливість, дотримується високих стандартів виконавчої дисципліни.

Виконуючи службові обов’язки, проявив себе як висококваліфікований і досвідчений юрист. Вирізняється оперативністю у прийнятті рішень, здатністю ефективно планувати робочий час і забезпечувати належну організацію розгляду справ і матеріалів.

У спілкуванні з колегами та працівниками апарату суду Семенников О.Ю. виявляє тактовність, доброзичливість, володіє високою культурою поведінки. Завжди зберігає стриманість і коректність навіть у критичних ситуаціях. Користується авторитетом і повагою серед суддів.

Має організаторські здібності, бере активну участь у громадському житті колективу суду. Дотримується норм суддівської етики та загальнолюдської моралі.

Семенников О.Ю. приділяє велику увагу підвищенню власного професійного рівня, постійно вдосконалює знання законодавства, поглиблює практичні навички як за допомогою самоосвіти, так і участі у профільних семінарах, круглих столах.

За час роботи не допускав вчинків, що шкодять честі судді чи репутації суду.

За даними з офіційного вебсайту Вищої ради правосуддя суддя Семенников О.Ю. до дисциплінарної відповідальності не притягувався.

1. 1. 3. Характеристика судді Михайленка Д.Г.

Згідно із характеристикою, наданою Головою Вищого антикорупційного суду В. Михайленко, відповідно до Указу Президента України від 11 квітня 2019 року № 129/2019 Михайленко Дмитро Григорович призначений на посаду судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду та приступив до виконання обов’язків 23 квітня 2019 року.

Михайленко Д.Г. присягу судді склав 11 квітня 2019 року.

За час роботи на посаді судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Михайленко Д.Г. зарекомендував себе як кваліфікований та досвідчений правник. Вирізняється високим рівнем професійної підготовки, відповідальністю, ініціативністю та здатністю оперативно приймати обґрунтовані рішення. Ефективно планує робочий час, забезпечує своєчасний розгляд судових справ і матеріалів.

Демонструє врівноваженість, принциповість, наполегливість, зразкову сумлінність і професійність у виконанні суддівських обов’язків. Здатний упроваджувати та підтримувати інновації у сфері правосуддя. Дотримується внутрішнього розпорядку роботи суду та службової дисципліни.

Суддя Михайленко Д.Г. дотримується високих стандартів суддівської етики, загальнолюдських моральних принципів, користується заслуженою повагою серед колег. Постійно працює над підвищенням рівня професійної компетентності, вдосконалює знання законодавства та судової практики як за допомогою самоосвіти, так і активної участі в семінарах, круглих столах та інших формах фахової взаємодії.

Під час роботи не допускав вчинків, які підривають авторитет суддівської професії чи порочать звання судді.

За даними з офіційного вебсайту Вищої ради правосуддя, суддя Михайленко Д.Г. до дисциплінарної відповідальності не притягувався.

1. 1. 4. Висновок щодо виду дисциплінарного стягнення

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Необхідність урахування принципу пропорційності при обранні виду дисциплінарного стягнення відповідає принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України).

Принцип пропорційності є одним із елементів верховенства права, який означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ для того, щоб втручання було виправданим, воно має бути «встановленим законом», переслідувати одну або більше легітимних цілей та бути «необхідним в демократичному суспільстві», тобто пропорційним переслідуваній меті.

Відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку необхідно вирішувати питання пропорційності з урахуванням обставин справи, оскільки в одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому – те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

У пункті 74 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про принципи й правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості зазначено, що шкала дисциплінарних санкцій стосовно судді має відповідати принципу пропорційності.

Будь-яке дисциплінарне стягнення, що накладається на суддю, має бути пропорційним (Висновок № 27 (2024) Консультативної ради європейських суддів про дисциплінарну відповідальність суддів).

З огляду на закріплені в законі особливості статусу Вищої ради правосуддя як колегіального, незалежного конституційного органу державної влади та суддівського врядування, а також на ті завдання, які покладено на нього в силу такого статусу, обрання виду і характеру стягнення за результатами дисциплінарного провадження щодо судді, в тому числі вирішення питання щодо його пропорційності, належить до виключної компетенції цього органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 11-638сап19).

Визначаючи вид стягнення, що має бути застосоване до суддів Калугіної І.О., Михайленка Д.Г., Семенникова О.Ю., Вища рада правосуддя враховує позитивні характеристики суддів, а також, що раніше судді не притягувалися до дисциплінарної відповідальності та не мають непогашених дисциплінарних стягнень.

З огляду на встановлені обставини Вища рада правосуддя вважає, що пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку, передбаченому підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та таким, що відповідає вимогам статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» буде застосування до суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіної І.О., Михайленка Д.Г. та Семенникова О.Ю. дисциплінарного стягнення у виді попередження.

На підставі викладеного, керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 106, 109, 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 49, 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя

вирішила:

скасувати рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 листопада 2025 року № 2412/3дп/15-25 про відмову у притягненні суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіної Інни Олегівни, Семенникова Олександра Юрійовича, Михайленка Дмитра Григоровича до дисциплінарної відповідальності.

Ухвалити нове рішення.

Притягнути суддю Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Калугіну Інну Олегівну до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Притягнути суддю Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Семенникова Олександра Юрійовича до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Притягнути суддю Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Михайленка Дмитра Григоровича до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку, передбаченому статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

В.о. Голови Вищої ради правосуддя

Члени Вищої ради правосуддя 

 На підставі пункту 10.6 Регламенту Вищої ради правосуддя рішення виготовив член Вищої ради правосуддя Бурлаков С.Ю.