X
Введіть слово для пошуку

Акт ВРП

Україна
Вища рада правосуддя
Рішення
Київ
02.02.2021
206/0/15-21
Про надання консультативного висновку щодо законопроєкту № 4505

Вища рада правосуддя розглянула проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких інших Законів України  щодо відсторонення від здійснення правосуддя суддів» від 16 грудня 2020 року, реєстраційний № 4505, внесений на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України Бабієм Р.В., Вельможним С.А., Дирдіним М.Є.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

За результатами розгляду вказаного законопроєкту, керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 3, 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя

 

вирішила:

 

1. Затвердити консультативний висновок щодо проєкту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких інших Законів України  щодо відсторонення від здійснення правосуддя суддів» від 16 грудня 2020 року, реєстраційний № 4505, внесеного на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України Бабієм Р.В., Вельможним С.А., Дирдіним М.Є.

2. Надіслати консультативний висновок до Верховної Ради України.

 

 

 

 

Голова Вищої ради правосуддя                                                  А.А. Овсієнко

 

 

 

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

Рішення Вищої ради правосуддя

 

2 лютого 2021 року 206/0/15-21

 

КОНСУЛЬТАТИВНИЙ ВИСНОВОК

щодо законопроєкту № 4505

 

1. Проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких інших Законів України щодо відсторонення від здійснення правосуддя суддів» від 16 грудня 2020 року, реєстраційний № 4505 (далі – законопроєкт № 4505), внесений на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України Бабієм Р.В., Вельможним С.А., Дирдіним М.Є.

Як зазначено у пояснювальній записці, метою прийняття законопроєкту є часткове вирішення питання кадрового дефіциту суддів в окремих судах та дестабілізації у здійсненні судочинства шляхом надання Вищій раді правосуддя повноважень завершити процедуру кваліфікаційного оцінювання суддів, у яких закінчився п’ятирічний строк повноважень.

Крім того, законопроєкт має на меті усунути прогалини у законодавстві та правову невизначеність у статусі суддів, щодо яких Вищою радою правосуддя прийнято рішення про відмову у задоволенні рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі також – ВККСУ) про звільнення з посади судді на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

Законопроєктом пропонується: надати право Вищій раді правосуддя вносити Президенту України подання про призначення на посаду судді суддів, у яких закінчився п’ятирічний строк повноважень, до суду, у якому вони здійснювали правосуддя, без відповідної рекомендації ВККСУ;  надати право Вищій раді правосуддя без рекомендації ВККСУ вирішувати питання переведення судді апеляційного суду із ліквідованого суду до проходження кваліфікаційного оцінювання; передбачити тимчасове відсторонення суддів, щодо яких наявне рішення про невідповідність займаній посаді, до дня ухвалення ВККСУ рішення про відповідність судді займаній посаді або до дня звільнення судді з посади; передбачити, що рішення Вищої ради правосуддя про відмову у задоволенні рекомендації ВККСУ про звільнення з посади судді на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України є підставою для проведення повторного оцінювання відповідності судді займаній посаді; визначити правовий статус суддів апеляційних судів, які відсторонені ВККСУ від здійснення правосуддя та після цього успішно пройшли кваліфікаційне оцінювання, тощо.

 

2. Вища рада правосуддя відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

Усі проєкти законів, що стосуються статусу суддів, здійснення правосуддя, процесуальних законів та загальніше будь-які законопроєкти, що можуть мати вплив на судівництво, наприклад незалежність судової влади, або можуть обмежити гарантії доступу громадян (у тому числі самих суддів) до правосуддя, повинні розглядатися парламентом лише після отримання висновку судової ради. Ця консультативна функція повинна бути визнана усіма державами та підтверджена Радою Європи як рекомендація[1].

При опрацюванні законопроєкту № 4505 Вища рада правосуддя врахувала позицію Верховного Суду та Національної школи суддів України.

 

3. Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно із частиною десятою статті 131 Конституції України відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.

Організація судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначаються Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VIII).

Відповідно до статті 92 Закону № 1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України є державним колегіальним органом суддівського врядування, який діє на постійній основі у системі правосуддя України. 

Згідно із частиною першою статті 93 Закону № 1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України, з-поміж іншого, веде облік даних про кількість посад суддів у судах, у тому числі вакантних; проводить добір кандидатів для призначення на посаду судді, у тому числі організовує проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймає кваліфікаційний іспит; вносить до Вищої ради правосуддя рекомендацію про призначення кандидата на посаду судді; вносить рекомендацію про переведення судді відповідно до цього Закону, крім переведення як дисциплінарної санкції; проводить кваліфікаційне оцінювання; здійснює інші повноваження, визначені законом.

Разом із тим 16 жовтня 2019 року Верховна Рада України прийняла Закон України  № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» (далі – Закон № 193-ІX),  пунктами 2, 3 розділу ІІ якого визначено, що з дня набрання чинності цим Законом повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України  припиняються.

Законодавець, припиняючи повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, не передбачив перехідного періоду, що мало наслідком призупинення багатьох кадрових процесів у системі судоустрою. Така ситуація спричиняє затягування розгляду справ, порушення прав громадян на доступ до правосуддя, що також підриває авторитет судової влади в Україні.

11 березня 2020 року Конституційний Суд України Рішенням № 4-р/2020 визнав окремі положення Закону № 193-ІХ неконституційними. Зокрема, частину першу статті 94 (щодо порядку призначення членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Рекомендовано Верховній Раді України невідкладно привести у відповідність до цього Рішення положення Закону № 1402-VIII зі змінами, внесеними Законом № 193-IX, та Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» зі змінами, внесеними Законом № 193-IX.

Необхідно зазначити, що у пункті 25 Висновку Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційська комісія) № 969/2019 щодо змін до законодавчих актів, які регулюють статус Верховного Суду та органів суддівського врядування, наголошено, що розпуск Вищої кваліфікаційної комісії суддів України призводить до повної зупинки процедури призначення на посади в судах першої та другої інстанцій, у яких необхідно терміново заповнити понад 2000 вакансій, оскільки деякі із цих судів взагалі не працюють через відсутність суддів, та на необхідності запровадження «перехідного положення» до заміни членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, оскільки «Закон № 193 шкідливо втручається у критичний момент процесу реформи».

Нестача суддів, що здійснюють правосуддя, та дефіцит кадрів у судах є основними проблемами судової влади та держави в цілому, які потребують пріоритетного вирішення.

Наразі у Верховній Раді України на розгляді перебуває проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» від 29 січня 2021 року, реєстраційний № 3711-д, який доопрацьований у Комітеті Верховної Ради України з питань правової політики відповідно до Постанови Верховної Ради України від 5 листопада 2020 року № 984-IX «Про направлення на повторне перше читання проекту Закону України про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності Верховного Суду та органів суддівського врядування». Метою законопроєкту є приведення положень законодавства України у відповідність із рішеннями Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 та від 11 березня 2020 року № 4-р/2020, а також відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, вдосконалення процедури її формування та діяльності. Законопроєкт № 3711-д очікує розгляду Верховною Радою України.

Отже, формування Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та виконання нею повноважень у повному обсязі розпочнуться тільки після прийняття відповідних законодавчих змін, що потребуватиме значного часу.

Разом із тим відповідно до частини першої статті 128 Конституції  України призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 131 Конституції України в Україні діє Вища рада правосуддя, яка вносить подання про призначення судді на посаду.

 Крім того, згідно з пунктом 9 частини першої статті 131 Конституції України Вища рада правосуддя здійснює інші повноваження, визначені цією Конституцією та законами України.

Саме на Вищу раду правосуддя відповідно до статті 1 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ  «Про Вищу раду правосуддя» покладено обов’язок щодо формування в Україні якісного суддівського корпусу із професійних кадрів високого рівня кваліфікації з урахуванням їхніх особистих та моральних якостей, необхідних для здійснення правосуддя.

Одне з першочергових завдань, яке має бути вирішене законодавцем, – забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд у розумні строки шляхом зменшення кадрового дефіциту та, як наслідок, надмірного навантаження у місцевих та апеляційних судах.

Згідно з підпунктом 1 пункту 2 розділу ІІ Закону України від 4 червня 2020 року № 679-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» Вища рада правосуддя у період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ухвалює без рекомендації чи подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України рішення про відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації та про дострокове закінчення відрядження судді.

Тому заслуговують на підтримку й положення законопроєкту  № 4505, спрямовані на вирішення питання подолання кадрової кризи у судовій системі шляхом внесення відповідних законодавчих змін щодо надання права Вищій раді правосуддя вносити Президенту України подання про призначення на посаду судді суддів, у яких закінчився п’ятирічний строк повноважень, до суду, у якому вони здійснювали правосуддя, без відповідної рекомендації ВККСУ;  вирішувати питання переведення судді апеляційного суду із ліквідованого суду до проходження кваліфікаційного оцінювання без рекомендації ВККСУ.

Також можуть бути підтримані положення законопроєкту, якими передбачено тимчасове відсторонення суддів, щодо яких наявне рішення про невідповідність судді займаній посаді, до дня ухвалення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України рішення про відповідність судді займаній посаді або до дня звільнення судді з посади без ухвалення Вищою радою правосуддя окремого рішення.

Наведене аналогічне положенням статті 62 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», відповідно до яких із дня ухвалення Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя рішення про застосування дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади суддя вважається тимчасово відстороненим від здійснення правосуддя без ухвалення Вищою радою правосуддя окремого рішення.

 

4. Разом із тим окремі положення законопроєкту потребують доопрацювання з метою уникнення  труднощів у їх застосуванні та дотримання принципу правової визначеності.

Як зазначено в пунктах 44, 47 доповіді «Верховенство права», схваленої Європейською комісією «За демократію через право» (Венеційська комісія) на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25–26 березня 2011 року), принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Він є істотно важливим також і для плідності бізнесової діяльності, з тим щоб генерувати розвиток та економічний поступ. Аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону (the law) легко доступним. Вона також зобов’язана дотримуватись законів (the laws), які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю. Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед – до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку. Парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права [людини] внаслідок ухвалення нечітких законів. Цим досягається істотно важливий юридичний захист особи супроти держави та її органів і посадових осіб.

Правомірне очікування виникає у тому випадку, коли внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади або з огляду на усталену практику в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше.

 

4.1. Так, змінами до частини п’ятої статті 88 Закону № 1402-VIII в редакції законопроєкту № 4505 пропонується передбачити, що рішення Вищої ради правосуддя про відмову у задоволенні рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про звільнення з посади судді на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та відсутність рішення колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про відповідність судді займаній посаді є підставою для проведення повторного оцінювання відповідності судді займаній посаді. Повторне оцінювання проводиться з етапу, визнаного незадовільним при попередньому оцінюванні.

Ситуація щодо наслідків прийняття Вищою радою правосуддя рішення про відмову у задоволенні рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про звільнення з посади судді на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України дійсно потребує законодавчого врегулювання.

Водночас запропонована норма викликає застереження, зважаючи, що підставами проведення кваліфікаційного оцінювання, передбаченими статтею 83 Закону № 1402-VIII, є: заява судді (кандидата на посаду судді) про проведення кваліфікаційного оцінювання, у тому числі для участі у конкурсі, а також рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом.

Тому у разі внесення змін до частини п’ятої статті 88 Закону № 1402-VIII потребуватиме належного законодавчого врегулювання процедура проведення кваліфікаційного оцінювання, а саме у разі ухвалення Вищою радою правосуддя рішення про відмову у задоволенні рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про звільнення з посади судді на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та відсутності рішення колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про відповідність судді займаній посаді.

 

4.2. Щодо запропонованих змін до статті 135 Закону № 1402-VIII, відповідно до яких базовий розмір посадового окладу судді, який тимчасово відсторонений від здійснення правосуддя, становить п’ять прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, зазначається таке.  

Автори законопроєкту наголошують на  відсутності  підстав вести мову про порушення суддівської незалежності, оскільки оплата праці суддів повинна відповідати їхній професії та виконуваним обов’язкам, рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов’язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення, адже відсторонений суддя не здійснює правосуддя (тобто не виконує обов’язків та не ухвалює рішення).

Разом із тим необхідно звернути увагу на рекомендації, викладені у висновку Консультативної ради європейських суддів щодо оцінювання діяльності суддів, якості правосуддя і поваги до незалежності судової влади № 17 (2014), відповідно до яких КРЄС підтримує позицію Рекомендації Комітету міністрів (2010) 12, що «системи, які визначають розмір винагороди судді залежно від їхньої роботи, мають бути скасовані, оскільки вони можуть ускладнити забезпечення незалежності суддів».

Гарантії незалежності суддів є невід’ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом (абзац п’ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013).

У рішенні № 11-р/2018 від 4 грудня 2018 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» Конституційний Суд України, спираючись на статтю 130 Основного Закону України, вказав, що зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Таким чином, запропонована законопроєктом зміна до статті 135 Закону № 1402-VIII фактично повертає норму закону, яка визнана неконституційною.

 

4.3. Законопроєкт також передбачає доповнення пункту 17 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII положенням про те, що судді, повноваження яких припинилися у зв’язку із закінченням строку, на який їх було призначено, призначаються на посаду судді до суду, в якому здійснювали правосуддя. Вища рада правосуддя з урахуванням частини дев’ятнадцятої статті 79 цього Закону вносить Президенту України подання про призначення на посаду судді суддів, призначених на посаду строком на п’ять років до набрання чинності цим Законом, без рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

У пункті 4 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» законопроєкту № 4505 передбачено, що Вища рада правосуддя без рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному Регламентом Вищої ради правосуддя, вирішує питання переведення суддів апеляційних судів, рішення про ліквідації яких прийнято на момент набрання чинності цим законом, до новостворених апеляційних судів відповідної юрисдикції.

Водночас з метою дотримання принципу правової визначеності ці положення потребують уточнення в частині часових меж, наприклад уточнення, що ці норми діють до початку діяльності ВККСУ.

 

4.4. Крім того, варто зазначити, що відповідно до загальних рекомендацій нормопроєктувальної техніки у прикінцевих положеннях законопроєкту зазначається, зокрема, термін набрання чинності законом,  визначається перелік законодавчих актів, до яких вносяться зміни або які втрачають чинність у зв’язку з прийняттям законопроєкту. Перехідні положення законопроєкту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов’язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроєкту. Перехідні положення не можуть міститися в законопроєктах про внесення змін до інших законів чи про визнання законів такими, що втратили чинність.

Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні  положення» законопроєкту № 4505 вносяться зміни до частини другої статті 62 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», тотожні зі змінами, які вносяться самим законопроєктом, але не зазначається, що ці норми тимчасові, що не відповідає правилам нормопроєктування.

 

4.5. Щодо запропонованої норми розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» законопроєкту № 4505, відповідно до якої  Вища рада правосуддя без рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному Регламентом Вищої ради правосуддя, вирішує питання відрядження судді Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (крім суддів, щодо яких дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя прийняла рішення про звільнення з посади судді) на підставі заяви судді до апеляційного суду тієї самої спеціалізації для здійснення правосуддя на два роки, але не довше моменту заповнення вакансії в апеляційному суді у порядку, визначеному законом, варто звернути увагу, що вона видається передчасною з огляду на таке.

Так, дійсно на законодавчому рівні потребує вирішення питання 9 суддів Верховного Суду України та 48 суддів вищих спеціалізованих судів України, які з 5 грудня 2017 року не здійснюють правосуддя.

18 лютого 2020 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 2-р/2020 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ. Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладно привести положення законодавства України у відповідність до цього Рішення.

Розглядаючи питання припинення діяльності Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів та їх ліквідації, а також участі суддів цих судів у конкурсі для призначення суддів Верховного Суду, Конституційний Суд України розглянув питання, які стосувалися суддів Верховного Суду України, і визнав ці положення неконституційними. Зокрема, у цьому Рішенні зазначається про неконституційність «ліквідації» Верховного Суду України та права участі суддів Верховного Суду України в конкурсі до Верховного Суду, оскільки, на думку Конституційного Суду України, відбулось «перейменування закріпленого в Конституції України органу» і судді Верховного Суду України мали бути переведені до Верховного Суду, бо «немає відмінності між юридичним статусом суддів Верховного Суду України та судді Верховного Суду». Конституційний Суд України одночасно підтвердив необхідність проходження суддями Верховного Суду України кваліфікаційного оцінювання за спеціальною процедурою та критеріями.

У ситуації, яка склалася, особливо в умовах нестачі суддів у судах, потребує вирішення на законодавчому рівні не питання тимчасового працевлаштування суддів вищих спеціалізованих судів України, а питання офіційного призначення їх на посади в порядку, передбаченому Конституцією України та Законом № 1402-VIII.

Крім того, необхідно враховувати, що відповідно до частини першої статті 55 Закону № 1402-VIII суддя у зв’язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, виявленням надмірного рівня судового навантаження у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв’язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами, за рішенням Вищої ради правосуддя, ухваленим на підставі подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, може бути, за його згодою, відряджений до іншого суду того самого рівня і спеціалізації для здійснення правосуддя.

 

Основним елементом принципу верховенства права, передбаченого статтею 8 Конституції України, є принцип правової визначеності, відповідно до якого юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування та не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці. На це неодноразово звертав увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011.

Європейський суд з прав людини також неодноразово наголошував, що закони мають відповідати встановленому Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод стандарту, який вимагає достатньо чіткого формулювання правових норм у тексті нормативно-правових актів, та  переслідувати легітимну мету.

 

З огляду на викладене Вища рада правосуддя підтримує законопроєкт № 4505 за умови його доопрацювання.

 


[1] Висновок № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо судової ради на службі суспільства, пункт 87.