Акт ВРП

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Маселка Р.А., членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакова С.Ю., Ковбій О.В., Мельника О.П. та Спірідонової Т.В., розглянувши висновок доповідача – дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Остапенко Т.А. за результатами підготовки до розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Іршавського районного суду Закарпатської області Даруди Ірини Анатоліївни,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 6 січня 2025 року (вх. № М-124/0/7-25) надійшла дисциплінарна скарга Микити М.Ф. стосовно судді Іршавського районного суду Закарпатської області Даруди І.А.

ПРОЦЕДУРА

1. Ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 березня 2026 року № 380/2дп/15-26 відкрито дисциплінарну справу у зв’язку з тим, що в діях судді Іршавського районного суду Закарпатської області Даруди І.А. під час здійснення правосуддя у справі № 301/16/24 можуть вбачатися ознаки складу дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «д» пункту 1, пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (порушення правил щодо відводу (самовідводу); допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу; інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).
2. Ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 6 травня 2026 року № 855/2дп/15-26 за власною ініціативою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Іршавського районного суду Закарпатської області Даруди І.А. за ознаками дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору), та об’єднано її з дисциплінарною справою, відкритою за скаргою Микити М.Ф.
3. За результатами підготовки об’єднаної дисциплінарної справи до розгляду дисциплінарним інспектором Вищої ради правосуддя Остапенко Т.А. підготовлено висновок від 25 травня 2026 року, який призначено до розгляду на засіданні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.
4. Відповідно до частини десятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», якщо в процесі розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата дійде висновку про наявність ознак дисциплінарного проступку в діяннях інших суддів або про наявність ознак іншого дисциплінарного проступку в діяннях судді, щодо якого розглядається справа, Дисциплінарна палата може ухвалити рішення про відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою.

Член Другої Дисциплінарної палати Маселко Р.А. запропонував відкрити дисциплінарну справу за власною ініціативою з огляду на таке.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ СВІДЧАТЬ ПРО НАЯВНІСТЬ ОЗНАК ІНШОГО ДИСЦИПЛІНАРНОГО ПРОСТУПКУ В ДІЯННЯХ СУДДІ

5. Під час розгляду дисциплінарної справи з метою всебічного дослідження всіх обставин та встановлення можливої системності дій судді проаналізовано інші справи щодо визнання права власності на спадкове майно зі схожими обставинами, які розглядала суддя Іршавського районного суду Закарпатської області Даруда І.А.

Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя досліджено судові справи №№ 301/1029/24, 301/2231/23, 301/2265/23, 301/2728/24, 301/273/25, 301/2735/23, 301/4611/23, 301/764/24.

Спільним для цих справ є те, що їх предметом є визнання права власності в порядку спадкування на земельні ділянки після осіб, які померли в окремих випадках за 10–25 років до звернення з позовом. Підставою позову в усіх справах зазначалися втрата оригіналів правовстановлюючих документів та усна відмова нотаріусів в оформленні права на спадщину.

Аналіз матеріалів цих справ може свідчити про численні грубі порушення під час їх розгляду, наявність ознак порушень, які є не окремими випадковими помилками, а можуть свідчити про повторювану модель розгляду однотипних спорів.

Ігнорування очевидних матеріально-правових суперечностей

6. У справі № 301/1029/24 позивачка стверджувала, що її прабабуся померла 14 січня 1997 року, тобто за 27 років до подання позову. Водночас право власності в порядку спадкування визнано на підставі державного акта, виданого на ім’я померлої 7 листопада 2001 року, тобто майже через п’ять років після її смерті. Очевидна хронологічна суперечність, за якої правовстановлюючий документ формально виданий на ім’я особи після її смерті, була відтворена в судовому рішенні без жодної оцінки та мотивування.
7. У низці справ позивачі, які є онуками спадкодавців, обґрунтовували позовні вимоги посиланням на статтю 1266 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), яка передбачає спадкування за правом представлення. Відповідно до частини першої цієї статті внуки (правнуки) спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (бабі, дідові), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Отже, застосування цієї норми потребує встановлення родинного ланцюга, через який онук може заявляти про власні права, а також відсутності інших живих спадкоємців.

Натомість у матеріалах справ як відповідачі зазначені живі батьки позивачів або інші близькі родичі, які потенційно могли бути спадкоємцями відповідної черги.

Зокрема, у справі № 301/2265/23 позивач (онук спадкодавця) заявив про спадкування за правом представлення, тоді як відповідачкою у справі є його жива мати ОСОБА1. У справі № 301/273/25 онука спадкодавця ОСОБА2 подала позов до своєї живої матері ОСОБА3. У справі № 301/4611/23 онук спадкодавця ОСОБА4 подав позов до свого живого батька ОСОБА5. У справі № 301/764/24 онука спадкодавця ОСОБА6 посилалася на статтю 1266 ЦК України, тоді як відповідачкою є її жива мати ОСОБА7. У справі № 301/2728/24 серед відповідачів зазначені особи ОСОБА8 та ОСОБА9, яких у позові подано як таких, що не бажають приймати спадщину.

У текстах позовних заяв окремо зазначалося, що відповідні живі родичі не бажають приймати спадкове майно. При цьому в кожному позові використано один і той самий шаблонний абзац, у якому позивач стверджує за відповідача, що той, «...усвідомлюючи значення своїх дій, відмовляється від прийняття спадщини і не бажає її приймати в частині спадкування вищезазначених земельних ділянок». В усіх проаналізованих справах відповідачі подавали до суду ідентичні шаблонні заяви про повне визнання позову та згоду на розгляд справи без їхньої участі.

8. Відповідно до частини першої статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Право представлення не може механічно замінювати встановлену законом процедуру відмови від прийняття спадщини чи її неприйняття живим спадкоємцем відповідної черги, а судове рішення не може підміняти нотаріальну процедуру оформлення спадкових прав.

За таких обставин суд мав особливо ретельно перевірити, чи існують інші спадкоємці, які могли реалізувати право на спадкування, чи не підміняється судовим рішенням процедура прийняття спадщини або відмови від неї, а також навести мотиви застосування спадкування за правом представлення за наявності живих спадкоємців попередньої ланки. Натомість у рішеннях судді Даруди І.А. таке мотивування відсутнє.

9. Крім того, в окремих справах суддею механічно застосовано норми чинного ЦК України до спадщини, яка відкрилася до набрання ним чинності. Так, у справі № 301/2231/23 ідеться про смерть діда позивачів у 2002 році та смерть баби у 2008 році. Відповідно до пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила книги шостої цього Кодексу застосовуються до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким зі спадкоємців до набрання ним чинності.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз’яснено, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року, у разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема Цивільний кодекс Української РСР 1963 року. Оскільки позивачі стверджували про фактичне прийняття спадщини, яка відкрилася у 2002 році, суд мав розмежувати застосовне законодавство щодо кожної зі спадщин та навести відповідні мотиви, чого в рішенні зроблено не було.

Прийняття як доведених обставин, які є очевидно нереалістичними

10. У справі № 301/1029/24 позивачка народилася ____ року, а її прабабуся померла ____ року, тобто на момент відкриття спадщини позивачці щойно виповнилося чотири роки. Попри це в позовній заяві від її імені зазначено: «я фактично постійно проживала разом з нею... вступила в управління та володіння спадковим майном, зокрема обробляла земельну ділянку, збирала урожай». Це твердження відтворено в судовому рішенні як установлену обставину: суд визнав, що чотирирічна дитина фактично вступила в управління спадковим майном, обробляла земельну ділянку та збирала урожай, а тому фактично прийняла спадщину. Така обставина вочевидь потребувала критичної оцінки, однак була сприйнята судом без будь-якої перевірки (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118372529).
11. Шаблонна фраза про те, що позивачі «постійно проживали разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини» і фактично вступили в управління майном, використовувалася у досліджуваних справах для обходу необхідності дотримання порядку та строків прийняття спадщини.
12. Окрім того, детальний аналіз документів (свідоцтв про народження, шлюб, смерть, витягів з реєстрів), якими позивачі підтверджували родинні зв’язки зі спадкодавцями, виявляє численні розбіжності в іменах та розриви в родинних ланцюгах.

Наприклад, у справі № 301/2728/24 у позові стверджується, що мати позивачки ОСОБА8 є донькою померлої ОСОБА10, тоді як у витягу з реєстру про її народження у графі «Відомості про матір» зазначена інша особа – ОСОБА11. У звичайній ситуації нотаріус, імовірно, вимагав би усунення таких розбіжностей або попереднього судового встановлення факту родинних відносин, проте в досліджуваних рішеннях ці обставини не отримали жодної оцінки.

Використання довідок органів місцевого самоврядування, достовірність яких викликає обґрунтовані сумніви

13. У матеріалах справ виявлено ознаки використання документів місцевих рад, достовірність або належність яких потребувала додаткової перевірки. За умови ведення одного журналу вихідної кореспонденції та одного індексу номери вихідних документів протягом календарного року мають зростати послідовно. Проте у справах, у яких фігурують довідки центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Зарічанської сільської ради, виявлено порушення такої хронології: довідка, датована 18 січня 2023 року, має реєстраційний номер 314/10-39, тоді як довідка, датована 24 травня 2023 року, – менший реєстраційний номер 249/10-39.
14. У справі № 301/2231/23 у тексті позовної заяви стверджується, що факт спільного проживання підтверджується довідками виконавчого комітету Кам’янської сільської ради від 30 березня 2023 року № 428 та № 429. Водночас на самих довідках, які долучені до матеріалів справи як докази, графи дати та вихідного номера порожні: на документах наявні підписи секретаря та печатки, але немає жодного реєстраційного номера чи дати видачі.

Процесуальні аномалії, пов’язані з поданням позовів та розподілом справ

15. Аналіз строків подання позовів і сплати судового збору свідчить про повторювану процесуальну аномалію. У семи з восьми справ ( № 301/1029/24, 301/2231/23, 301/2265/23, 301/2728/24, 301/273/25, 301/2735/23, 301/764/24) позовні заяви подавалися до суду без квитанції про сплату судового збору. Після розподілу справи на суддю Даруду І.А. квитанції долучалися наступного дня або через кілька днів окремою заявою про долучення документів.

16. Крім того, як убачається зі звіту про автоматизований розподіл у справі № 301/4611/23, зі складу розподілу було виключено всіх суддів, окрім судді Даруди І.А. та судді Золотара М.М.

(https://court.gov.ua/log_documents/8582065/705).

17. У справі № 301/764/24 також виявлено ознаки можливого маніпулювання автоматизованим розподілом справ. Позивачка тричі зверталася до Іршавського районного суду Закарпатської області з аналогічними позовами про визнання права власності на спадкове майно. Ухвалами від 22 лютого 2024 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/117269481) та від 23 лютого 2024 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/117257093) позовні заяви, розподілені іншим суддям, залишені без руху, а в подальшому визнані неподаними та повернуті позивачці ухвалами від 7 березня 2024 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/117485807) та від 13 березня 2024 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/117616481).

Водночас за аналогічним позовом, розподіленим на суддю Даруду І.А., провадження відкрито 6 березня 2024 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/117454506).

Повторюваність подання позовів без первинного підтвердження сплати судового збору з подальшим оперативним долученням квитанцій після розподілу справи на суддю Даруду І.А. може свідчити про узгоджений шаблон дій та потребує перевірки, зокрема в контексті можливого маніпулювання автоматизованим розподілом справ.

Неналежне повідомлення учасників справи та ознаки формального характеру судового розгляду

18. У жодній із восьми справ не встановлено належних доказів (поштового чека, реєстру чи конверта) направлення судових повісток позивачам. У справах, у яких повістки відповідачам формально надсилалися ( № 301/1029/24, 301/2231/23, 301/2265/23, 301/2728/24, 301/273/25), жоден із відповідачів їх фактично не отримав – поштові відправлення поверталися до суду з відмітками «адресат відсутній», «за закінченням терміну зберігання» тощо.

У трьох справах (№№ 301/2735/23, 301/4611/23, 301/764/24) докази направлення повісток відповідачам узагалі відсутні – у матеріалах справ містяться лише виписані секретарем бланки повісток, які нікуди не надсилалися.

Водночас у матеріалах справ містилися однотипні заяви відповідачів про повне визнання позову та розгляд справи без їхньої участі. Сукупність наведених обставин може свідчити про формальний характер судового розгляду, неналежну перевірку дійсного волевиявлення сторін та централізоване або шаблонне підготування процесуальних документів від імені учасників справ, які офіційно про дату та час судового розгляду належним чином повідомлені не були.

19. Очевидне порушення порядку відмови від спадщини

Відповідно до частини першої статті 1273 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або у сільських населених пунктах – уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Законодавцем чітко визначено, що відмова від спадщини здійснюється шляхом подання відповідної заяви нотаріусу чи органу місцевого самоврядування. Суд не є тим органом, куди можна подати таку заяву. Водночас в усіх матеріалах проаналізованих справ відсутні докази такого звернення.

У справах відсутні будь-які докази того, що позивачі зверталися до нотаріуса для відкриття спадкової справи, оформлення спадщини та отримали відмову нотаріуса у такому оформленні. Також відсутні докази, що відповідачі у встановленому Цивільним кодексом України порядку звернулися з відповідною заявою про відмову від спадщини.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не заперечує право суду дати власну оцінку доказам, які наявні у справі, та зробити власні висновки у зв’язку з відсутністю доказів на підтвердження обставин, що є предметом доказування у справі. Водночас якщо оцінка та висновки суду стосуються істотних та важливих обставин справи, то така оцінка та висновки суду мають бути мотивованими. Належна вмотивованість рішення є необхідною і для усунення будь-яких сумнівів у зовнішнього спостерігача в об’єктивності та неупередженості судді.

ПРАВОВЕ ОБҐРУНТУВАННЯ

20. Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Аналогічні роз’яснення містить постанова Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі».
21. Відповідно до пунктів 1, 2 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства, а також дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.
22. Статтями 1, 3 Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року, встановлено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою укріплення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду; суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною.
23. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються (рішення у справі «Гарсія Руїс проти Іспанії» (García Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). У рішенні у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) Європейський суд з прав людини наголосив на обов’язку судів аналізувати ключові доводи сторін та надавати на них відповідь. У рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58) Суд зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті, а також що лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, пункт 30).
24. Відповідно до пункту 63 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки, ухваленої 17 листопада 2010 року, судді повинні вмотивовувати свої рішення та проголошувати їх зрозумілою мовою. Водночас згідно з пунктом 66 цієї Рекомендації тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості.
25. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень наголошено, що виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але насамперед є гарантією проти свавілля (пункт 36). Згідно з Висновком № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів щодо принципів та правил професійної поведінки суддів довіра суспільства до судової влади є запорукою ефективності системи правосуддя, а поведінка суддів має зміцнювати цю довіру.
26. Бангалорські принципи поведінки суддів, схвалені Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, визначають, що чесність і непідкупність є необхідними умовами належного виконання суддею своїх обов’язків: поведінка судді має бути бездоганною навіть на погляд стороннього спостерігача (пункт 3.1), а спосіб дій та поведінка судді мають підтримувати впевненість суспільства в чесності та непідкупності судових органів (пункт 3.2); компетентність і старанність є необхідними передумовами виконання суддею своїх обов’язків (показник 6).
27. Наведені в цій ухвалі обставини в їх сукупності можуть свідчити про ознаки істотного порушення суддею норм процесуального права, неналежного мотивування судових рішень, ігнорування очевидних суперечностей у доказах, а також про поведінку, яка підриває авторитет правосуддя та суспільну довіру до суду. Системність, повторюваність та однотипність виявлених порушень не дають підстав розглядати їх лише як звичайну суддівську помилку чи як результат тлумачення закону або оцінювання доказів у розумінні пункту 66 Рекомендації CM/Rec (2010) 12, а можуть указувати щонайменше на грубу недбалість судді.

ВИСНОВКИ

28. Проаналізовані справи свідчать, що суддя Іршавського районного суду Закарпатської області Даруда І.А. системно розглядала однотипні спадкові спори за повторюваною моделлю: позови подавалися без сплати судового збору та супроводжувалися шаблонними заявами відповідачів про повне визнання позову, провадження відкривалися та справи розглядалися у стислі строки без належного повідомлення учасників, а рішення ухвалювалися без оцінки очевидних суперечностей у доказах та без мотивування застосування норм матеріального права.

Внаслідок таких дій судді позивачі отримали право власності на земельні ділянки за фактичних обставин, які з погляду звичайної розсудливої людини викликають обґрунтований сумнів.

Згідно зі статтею 1277 ЦК України вказані земельні ділянки могли бути визнані відмерлою спадщиною та перейти у власність територіальних громад, що породжує додаткові підстави для проведення перевірки в цій частині.

Отже, під час здійснення дисциплінарного провадження виявлено факти, які містять ознаки вчинення суддею Іршавського районного суду Закарпатської області Дарудою І.А. інших дисциплінарних проступків під час розгляду судових справ №№ 301/1029/24, 301/2231/23, 301/2265/23, 301/2728/24, 301/273/25, 301/2735/23, 301/4611/23, 301/764/24.

29. Такі дії судді з погляду звичайної розсудливої людини можуть свідчити про наявність у її діях ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «б» пункту 1 (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору), пунктом 3 (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду) та пунктом 4 (умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків) частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
30. З огляду на викладене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

ухвалила:

відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Іршавського районного суду Закарпатської області Даруди Ірини Анатоліївни за власною ініціативою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

Проведення підготовки дисциплінарної справи до розгляду доручити дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя Остапенко Тетяні Анатоліївні.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий на засіданні

Другої Дисциплінарної палати Вищої

ради правосуддя

Члени Другої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя