Акт ВРП

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Маселка Р.А., членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакова С.Ю., Ковбій О.В., Мельника О.П. та Спірідонової Т.В., розглянувши висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Ільницького О.В. за результатами попередньої перевірки дисциплінарних скарг Карповича Андрія Петровича, адвоката Криворучко Лариси Сергіївни, яка діє в інтересах Карповича Андрія Петровича, стосовно суддів Верховного Суду Стефанів Надії Степанівни, Бущенка Аркадія Петровича, Яновської Олександри Григорівни, суддів Полтавського апеляційного суду Корсун Оксани Миколаївни, Захожая Олександра Івановича, Нізельковської Ліліани Валентинівни, Дряниці Юрія Володимировича,

встановила:

До Вищої ради правосуддя 15 жовтня 2024 року за вхідним № К-11/1/7-24 та 21 квітня 2025 року за вхідним № К-61/9/7-25 надійшли дисциплінарні скарги Карповича Андрія Петровича, стосовно рішень і дій суддів Верховного Суду Стефанів Надії Степанівни, Бущенка Аркадія Петровича, Яновської Олександри Григорівни щодо наявності у їхніх діях складів дисциплінарних проступків у зв’язку із розглядом та вирішенням клопотання про направлення справи за територіальною підсудністю справи за матеріалами кримінального провадження № ____ від 16 серпня 2023 року (справа № 636/2121/24), що призвело до прийняття незаконної постанови 07 жовтня 2024 року.

Надалі до Вищої ради правосуддя 21 квітня 2025 року за вхідним № К-61/8/7-25, 05 травня 2025 року за вхідним № К-320/6/7-25, 29 травня 2025 року за вхідним № К-320/10/7-25, 15 липня 2025 року за вхідним № К-61/18/7-25 та 15 вересня 2025 року за вхідним № К-320/25/7-25 надійшли дисциплінарні скарги Карповича Андрія Петровича і адвоката Криворучко Лариси Сергіївни, яка діє в інтересах Карповича Андрія Петровича, стосовно рішень і дій суддів Полтавського апеляційного суду Корсун Оксани Миколаївни, Захожая Олександра Івановича, Нізельковської Ліліани Валентинівни щодо наявності у них складів дисциплінарних проступків під час розгляду апеляційної скарги з доповненнями прокурора Зубка О.О. на ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 10 грудня 2024 року у кримінальному провадженні № ____ від 16 серпня 2023 року (справа № 636/2121/24).

15 травня 2025 року за вхідним № К-320/7/7-25 надійшла дисциплінарна скарга адвоката Криворучко Лариси Сергіївни, яка діє в інтересах Карповича Андрія Петровича, стосовно рішень і дій Голови Полтавського апеляційного суду Дряниці Юрія Володимировича щодо наявності у його діях складів дисциплінарних проступків у зв’язку із незабезпеченням доступу учасника до матеріалів справи через підсистему «Електронний суд» Єдиної судово-інформаційної телекомунікаційної системи (далі – ЄСІТС) під час розгляду матеріалів кримінального провадження № ____ від 16 серпня 2023 року (справа № 636/2121/24).

17 липня 2025 року за вхідним № К-61/19/7-25 надійшла дисциплінарна скарга Карповича Андрія Петровича, стосовно рішень і дій суддів Верховного Суду Стефанів Надії Степанівни щодо наявності інформації про здійснення нею та членами її сім’ї витрат, які перевищують їхні доходи, непідтвердження законності джерел походження майна і, у зв’язку із цим, зазначення суддею в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, завідомо неправдивих відомостей.

Стислий зміст дисциплінарних скарг

1. У дисциплінарних скаргах за вхідними №№ К-11/1/7-24 та К-61/9/7-25 скаржник зазначив, що судді Верховного Суду Стефанів Н.С., Бущенко А.П., Яновська О.Г. під час розгляду та вирішення клопотання ОСОБА1 про направлення справи за територіальною підсудністю справи за матеріалами кримінального провадження № ____ від 16 серпня 2023 року за обвинуваченням ОСОБА2 та ОСОБА1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 114² Кримінального кодексу України (далі – КК України) (справа № 636/2121/24): порушили право обвинуваченого ОСОБА1 на захист, не забезпечивши обов’язкову участь захисника під час розгляду питання; прийняли незаконну постанову, відмовивши у задоволенні клопотання, що зумовило розгляд справи неналежним судом за ознакою територіальної підсудності.

У зв’язку з викладеним, скаржник просить притягнути суддів Верховного Суду Стефанів Н.С., Бущенка А.П., Яновську О.Г. до дисциплінарної відповідальності, оскільки вважає, що у поведінці суддів наявні ознаки дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «ґ» пункту 1, пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

2. У дисциплінарних скаргах за вхідними №№ К-61/8/7-25, К-320/6/7-25, К‑320/10/7-25, К-61/18/7-25, К-320/25/7-25 скаржники зазначили, що під час розгляду колегією суддів Полтавського апеляційного суду у складі Корсун О.М., Захожая О.І., Нізельковської Л.В. апеляційної скарги з доповненнями прокурора Зубка О.О. на ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 10 грудня 2024 року про повернення обвинувального акта у кримінальному провадженні № ____ від 16 серпня 2023 року за обвинуваченням ОСОБА2 та ОСОБА1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 114² КК України (справа № 636/2121/24): головуюча суддя Корсун О.М. не забезпечила додержання норм про своєчасне виготовлення та надіслання електронних примірників процесуальних рішень у справі (ухвал від 17 та 26 лютого 2025 року) до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі – ЄДРСР) та персонального кабінету ОСОБА1 у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС, що свідчить про втручання в роботу автоматизованої системи діловодства суду та прийняття рішень зворотною датою у часі; несвоєчасне внесення головуючою суддею Корсун О.М. службової записки та, відповідно, проведення заміни первинного учасника колегії суддів після відсторонення судді Томилка В.П. на підставі рішення дисциплінарного органу (з 24 березня до 03 квітня 2025 року у справі не проводився повторний перерозподіл), що зумовлює неповноважність складу суду; натомість судді Корсун О.М., Захожая О.І., Нізельковської Л.В., які поінформовані про вказані порушення при формуванні колегії, не заявили самовідводи та здійснили розгляд справи у неповноважному складі.

У зв’язку з викладеним, скаржники просять притягнути суддів Полтавського апеляційного суду Корсун О.М., Захожая О.І., Нізельковської Л.В. до дисциплінарної відповідальності, оскільки вважають, що у поведінці судді наявні ознаки дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «б», «г», «д» пункту 1, пунктами 2, 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

3. У дисциплінарній скарзі за вхідним № К-320/7/7-25 скаржник зазначив, що голова Полтавського апеляційного суду Дряниця Ю.В. неспроможний контролювати ефективність діяльності апарату суду, сприяє порушенню працівниками апарату суду вимог законодавства та використовує власну посаду в приватних інтересах для покривання порушень закону працівниками апарату, оскільки не забезпечив відповідно до законодавства України розгляд та вирішення заяв ОСОБА1 про переведення усіх без винятку паперових матеріалів справи № 636/2121/24 в електронну форму та приєднання їх до електронної судової справи, надання можливості учаснику ознайомитися в персональному кабінеті підсистеми «Електронний суд» ЄСІТС.

У зв’язку з викладеним, скаржник просить притягнути Голову Полтавського апеляційного суду Дряницю Ю.В. до дисциплінарної відповідальності, оскільки вважає, що у поведінці судді наявні ознаки дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «г» пункту 1, пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

4. У дисциплінарній скарзі за вхідним № К-61/19/7-25 скаржник зазначив, що з оприлюдненого журналістського розслідування «Схеми» йому стало відомо про факти, які вказують на те, що суддя Верховного Суду Стефанів Н.С. фактично володіє майном, яке не відповідає рівню задекларованих нею та членами її сім’ї доходів, відповідно не може пояснити законність джерел його походження. Пояснення судді містять суперечності та спростовуються зібраними журналістами доказами. А з метою приховування джерел походження, які можуть мати незаконний характер, суддя Стефанів Н.С. навмисно порушувала правила декларування особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, вказуючи завідомо неправдиві відомості.

У зв’язку з викладеним, скаржник просить притягнути суддю Верховного Суду Стефанів Н.С. до дисциплінарної відповідальності, оскільки вважає, що у поведінці судді наявні ознаки дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 10, 12 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Обставини, встановлені за результатами розгляду висновку дисциплінарного інспектора та долучених до нього матеріалів

Відомості про суддів

5. Стефанів Надія Степанівна Постановою Верховної Ради України від 1 червня 2000 року № 1779-III обрана на посаду судді Калуського районного суду Івано-Франківської області (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1779-14). Указом Президента України від 19 грудня 2001 року № 1237/2001 призначена на посаду судді Апеляційного суду Івано-Франківської області (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1237/2001). Указом Президента України від 10 листопада 2017 року № 357/2017 призначена на посаду судді Верховного Суду (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/357/2017).
6. Бущенко Аркадій Петрович Указом Президента України від 10 листопада 2017 року № 357/2017 призначений на посаду судді Верховного Суду у Касаційний кримінальний суд (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/357/2017).
7. Яновська Олександра Григорівна Указом Президента України від 10 листопада 2017 року № 357/2017 призначена на посаду судді Верховного Суду у Касаційний кримінальний суд (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/357/2017).
8. Корсун Оксана Миколаївна Указом Президента України від 4 листопада 2004 року № 1367/2004 призначена на посаду судді Пирятинського районного суду Полтавської області строком на п’ять років (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1367/2004). Постановою Верховної Ради України від 9 вересня 2010 року № 2512-VI обрана на цю саму посаду безстроково (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2512-17). Постановою Верховної Ради України від 6 жовтня 2011 року № 3832-VI обрана на посаду судді Апеляційного суду Полтавської області (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3832-17). Указом Президента України від 28 вересня 2018 року № 297/2018 переведена на посаду судді Полтавського апеляційного суду (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/297/2018).
9. Захожай Олександр Іванович Постановою Верховної Ради України від 7 лютого 2002 року № 3060-III обраний на посаду судді Апеляційного суду Полтавської області (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3060-14). Указом Президента України від 28 вересня 2018 року № 297/2018 переведений на посаду судді Полтавського апеляційного суду (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/297/2018t).
10. Нізельковська Ліліана Валентинівна Указом Президента України від 4 листопада 2004 року № 1367/2004 призначена на посаду судді Октябрського районного суду міста Полтави строком на п’ять років (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1367/2004). Постановою Верховної Ради України від 20 травня 2010 року № 2280-VI обрана на цю саму посаду безстроково (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2280-17). Постановою Верховної Ради України від 19 травня 2011 року № 3397-VI обрана на посаду судді Апеляційного суду Полтавської області (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3397-17). Указом Президента України від 28 вересня 2018 року № 297/2018 переведена на посаду судді Полтавського апеляційного суду (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/297/2018).
11. Дряниця Юрій Володимирович Указом Президента України від 5 серпня 1998 року № 846/98 переведений з посади судді Полтавського районного суду Полтавської області на посаду судді Полтавського обласного суду (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/846/98). Постановою Верховної Ради України від 19 лютого 2004 року № 1524-IV обраний на посаду судді Апеляційного суду Полтавської області (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1524-15). Указом Президента України від 28 вересня 2018 року № 297/2018 переведений на посаду судді Полтавського апеляційного суду (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/297/2018).

Відомості про обставини розгляду справи в межах доводів скарг

12. У провадження Чугуївського районного суду Харківської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № ____, внесеному 16 серпня 2023 року до ЄРДР, за обвинуваченням ОСОБА2 та ОСОБА1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 114² КК України.
13. 24 вересня 2024 року обвинувачений ОСОБА1 звернувся через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до Верховного Суду з клопотанням про направлення матеріалів кримінального провадження з Чугуївського міського суду Харківської області до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
14. На підставі клопотань учасників, задоволених ухвалою Верховного Суду від 4 жовтня 2024 року, у засіданні, яке було проведено у режимі відеоконференції 7 жовтня 2024 року за участю прокурора та обвинуваченого ОСОБА1, колегія суддів у складі Стефанів Н.С., Бущенка А.П., Яновської О.Г. залишила без задоволення клопотання, оскільки за ознакою об’єктивної сторони складу правопорушення – село Бугаївка Чугуївського району Харківської області - з приводу обстрілу якого за поширеною інформацією обвинувачених і здійснюється розгляд провадження знаходиться в межах юрисдикції Чугуївського районного суду Харківської області, а доводи щодо правильності кваліфікації дій обвинуваченого за елементом складу «тяжкі наслідки» підлягають розгляду під час судового провадження по суті (ухвала Верховного Суду від 7 жовтня 2024 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/122220936)).
15. Ухвалою Чугуївського районного суду Харківської області від 10 грудня 2024 року задоволено клопотання захисника ОСОБА3 про повернення обвинувального акта прокурору, повернуто обвинувальний акт у кримінальному провадженні № ____, яке внесене 16 серпня 2023 року до ЄРДР, за обвинуваченням ОСОБА2 та ОСОБА1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 1142 КК України прокурору Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону для усунення недоліків (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123803980).
16. Вказана ухвала була оскаржена прокурором до Харківського апеляційного суду. Однак у зв’язку із неможливістю сформувати повноважний склад суду, за поданням Харківського апеляційного суду, ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2025 року матеріали провадження (справа № 636/2121/24) щодо ОСОБА2 та ОСОБА1, обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 114-2 КК України, за апеляційною скаргою начальника другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону Зубка О.О. на ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 10 грудня 2024 року про повернення обвинувального акта направлені із Харківського апеляційного суду до Полтавського апеляційного суду для розгляду по суті (https://reyestr.court.gov.ua/Review/124904760).
17. 13 лютого 2025 року матеріали справи надійшли до Полтавського апеляційного суду та передані у провадження судовій колегії у складі головуючої судді Корсун О.М., суддів – Захожая О.І., Томилка В.П.
18. Ухвалою від 17 лютого 2025 року суддя-доповідач Корсун О.М. відкрила апеляційне провадження (https://reyestr.court.gov.ua/Review/126207461).

Відповідно до відкритої інформації ЄДРСР ухвала надіслана судом 28 березня 2025 року, зареєстрована 31 березня 2025 року та забезпечено надання загального доступу 1 квітня 2025 року. Це відповідає надісланомускаржниками протоколу перевірки підписання електронного примірника ухвали 28 березня 2025 року та надіслання до електронних кабінетів обвинуваченого ОСОБА1 та його захисника ОСОБА3 31 березня 2025 року.

19. Ухвалою від 26 лютого 2025 року суддя-доповідач Корсун О.М. постановила закінчити підготовку та призначити апеляційний розгляд за апеляційною скаргою прокурора Зубка О.О. на ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 10 грудня 2024 року про повернення обвинувального акта щодо ОСОБА2 та ОСОБА1 на 13 годину 10 хвилин 03 квітня 2025 року у приміщенні Полтавського апеляційного суду (https://reyestr.court.gov.ua/Review/126207462).

Відповідно до відкритої інформації ЄДРСР ухвала надіслана судом 28 березня 2025 року, зареєстрована 31 березня 2025 року та забезпечено надання загального доступу 1 квітня 2025 року. Це відповідає надісланому скаржниками протоколу перевірки підписання електронного примірника ухвали 28 березня 2025 року та надіслання до електронних кабінетів обвинуваченого ОСОБА1 та його захисника ОСОБА3 31 березня 2025 року.

20. У зв’язку із надходженням 24 березня 2025 року до Полтавського апеляційного суду копії рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя № 572/3дп/15-25 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Полтавського апеляційного суду Томилка В.П.» на підставі службової записки головуючої судді від 3 квітня 2025 року, за розпорядженням керівника апарату Полтавського апеляційного суду від 3 квітня 2025 року № 342 було здійснено повторний автоматизований розподіл провадження в результаті якого суддя Томилко В.П. як учасник колегії був замінений на суддю Нізельковську Л.В.
21. 3 квітня 2025 року у зв’язку із заявленими клопотаннями про ознайомлення з матеріалами справи, судове засідання було перенесено на 16 квітня 2025 року.
22. Ухвалою від 16 квітня 2025 року за участі обвинувачених та їх захисників у режимі відеоконференції, колегія суддів Полтавського апеляційного суду задовольнила апеляційну скаргу прокурора Зубка О.О. та скасувала ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 10 грудня 2024 року про повернення обвинувального акта і призначила новий розгляд у суді першої інстанції.

Підставою для цього вважала недоведеність посилань місцевого суду на невідповідність обвинувального акта приписам пункту 5 частини другої статті 291 КПК України, а також передчасність і вихід за межі процесуальних повноважень суду на стадії підготовчого провадження щодо доведеності пред’явлених обвинувачень (https://reyestr.court.gov.ua/Review/126737757).

Відповідно до відкритої інформації ЄДРСР ухвала надіслана судом та зареєстрована 21 квітня 2025 року, забезпечено надання загального доступу 23 квітня 2025 року.

23. ОСОБА1 звернувся зі скаргами 17 квітня 2025 року до Полтавського апеляційного суду та територіального управління Державної судової адміністрації у Полтавській області з приводу дисциплінарних проступків працівників апарату, які в порушення вимог законодавства та його заяв від 10 та 17 лютого 2025 року не надали йому доступу до усіх матеріалів судової справи в електронному вигляді через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС.
24. За наслідками проведеного службового розслідування фактів порушень з боку працівників апарату суду не виявлено, оскільки учасникам головуючою суддею наголошувалося на праві ознайомитися з матеріалами справи, які надійшли до суду, зважаючи на змішану форму ведення справи (відповідно до вимог пункту 4 розділу Х Інструкції з діловодства в місцевих і апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 серпня 2019 року № 814 у редакції наказу Державної судової адміністрації України від 17 жовтня 2023 року № 485), усі документи, які надходили, реєструвалися та опрацьовувалися і надавалися для ознайомлення в електронному вигляді через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС.

Отже, робоча група дійшла висновку, що усі дії працівників з реєстрації, обробки та надання доступу до матеріалів справи здійснювалися відповідно до вимог чинного законодавства, порушень, які могли б свідчити про неналежне виконання посадових обов’язків чи дисциплінарний проступок з боку працівників апарату суду не виявлено (лист Полтавського апеляційного суду від 13 травня 2025 року вихідний № 4.11-05/ЕП-512/25).

Щодо декларування майна суддею Стефанів Н.С.

25. 30 травня 2025 року на інформаційному сайті «Радіо Свобода» була опублікована стаття «Суддя Верховного суду живе в квартирі племінниці-громадянки РФ, яка не мала офіційних доходів на її придбання – «Схеми» (https://www.radiosvoboda.org/a/news-skhemy-suddya-stefaniv-kvartyra-hrom... ). У статті вказано, що суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Надія Стефанів мешкає в квартирі площею 205 квадратних метрів розташована в житловому комплексі бізнес-класу «ІНФОРМАЦІЯ1» в центрі столиці, власницею якої є громадянка російської федерації, племінниця судді ОСОБА4. Втім, ані вона, ані її родина, відповідно до отриманих журналістами даних пенсійного фонду рф про їхні доходи, не мали достатніх офіційних коштів для придбання цього майна.

«Схеми» звернулися до судді Стефанів Н.С. за розʼясненнями, але вона відмовилася від коментарів. З питаннями про походження в її родичів коштів на нерухомість в Україні суддя порадила звернутися до них самих.

У розмові зі «Схемами» власниця обʼєктів нерухомості в Києві та Івано-Франківську громадянка рф ОСОБА4 заперечила придбання цього майна.

26. Відповідно до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яку суддя Верховного Суду Стефанів Н.С. подала за 2024 звітний рік (https://public.nazk.gov.ua/documents/ff0d6e4c-4da6-4b6b-bbd5-9ca5f2d7f249) пункт 3 розділу 3 «Об’єкти нерухомості» містить відомості про право користування на умовах позички з 1 лютого 2020 року квартири в місті Києві площею 205,2 кв.м., яка належить іноземній громадянці ОСОБА4 вартістю 1 844 000 грн.

Аналогічні відомості про цей об’єкт містяться у декларації за звітний період – 2023 рік (https://public.nazk.gov.ua/documents/ed4cd4ae-fd48-4a4f-946a-8507b5ea830c).

27. Відповідно до наданих суддею Стефанів Н.С. пояснень вона дійсно на підставі письмового Договору позички, укладеного 1 лютого 2020 року між ОСОБА4 безоплатно користувалась частиною квартири № __, що знаходиться АДРЕСА1 з метою проживання. Договір укладений строком на три роки.
28. Згідно з листом Національного агентства з питань запобігання корупції вих. № 40-11/81061-25 від 2 жовтня 2025 року (який надійшов на адресу Вищої ради правосуддя 6 жовтня 2025 року вх. № 10382/0/8-25) НАЗК провело повну перевірку декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2020 рік, поданої суддею Верховного Суду Стефанів Н.С., за результатами якої складено довідку від 29 жовтня 2021 року № 733/21, відповідно до висновків якої ознак правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 172⁶ Кодексу України про адміністративні правопорушення, статей 366², 368⁵ КК України, необґрунтованості активів та наявності конфліктів інтересів не встановлено.

Водночас, ці висновки належать до перевірки лише декларації за 2020 рік і не спростовують обставин, виявлених у межах цього дисциплінарного провадження щодо інших звітних періодів, повна перевірка яких НАЗК не проводилася.

Станом на 2 жовтня 2025 року повні перевірки декларацій за інші звітні періоди, подані Стефанів Н.С., НАЗК не проводилися.

29. Стосовно фактів щодо можливого порушення антикорупційного законодавства Стефанів Н.С. були предметом розгляду НАЗК у зв’язку із надходженням зокрема, листа Громадської організації «Антикоруційний фронт Лариси Криворучко» від 10 серпня 2025 року.

Зазначений попередній розгляд стосувався виключно перевірки декларації за 2020 рік і не охоплював обставин набуття та користування нерухомим майном, виявлених за результатами подальшого дослідження матеріалів журналістського розслідування та даних державних реєстрів, які стали відомі Вищій раді правосуддя в межах цього дисциплінарного провадження.

30. У письмових поясненнях, які надійшли на адресу Вищої ради правосуддя 18 вересня 2025 року (вх. № 3563/0/6-25) суддя Верховного Суду Стефанів Н.С. щодо її майнового стану та декларування пояснила, що за час перебування на посаді судді, виконуючи положення законодавства щодо декларування своїх доходів та витрат, суддя офіційно подавала декларації, як письмові, так і електронні, в яких завжди зазначала достовірні відомості щодо належного майна та коштів, зокрема, після переїзду в місто Київ на підставі укладених договорів позички користувалась кількома квартирами, які знаходяться за адресами, в тому числі, актуальна адреса по вулиці АДРЕСА1.

На думку судді, скарга, як і матеріали журналістського розслідування ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені доказами, а також надані пояснення судді, які НАЗК враховувала при висновках щодо проведення перевірки відповідних звернень з цього самого питання, прийнявши рішення про відсутність підстав для відповідальності за будь-які порушення.

Обставини, установлені під час попередньої перевірки скарги.

31. Під час дисциплінарного провадження установлено, що відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно громадянка рф ОСОБА4 є власником квартир за адресами: (1) АДРЕСА2; (2) АДРЕСА3; (3) АДРЕСА1.
32. Скарга щодо судді Стефанів Н.С. стосувалася інформації з журналістського розслідування про те, що суддя Стефанів Н.С. та члени її сім’ї фактично володіють майном, яке не відповідає рівню їхніх задекларованих доходів. Зокрема, йшлося про те, що племінниця судді – громадянка рф ОСОБА4, не мала достатніх офіційних доходів для придбання вказаної нерухомості.

Скаржники стверджують, що офіційні доходи ОСОБА4 повністю виключають можливість такого придбання. З 2008 по 2016 рік (рік купівлі київської квартири) її офіційний дохід у рф склав лише близько 1,6 млн рублів (що на той час дорівнювало трохи більше 600 тисяч гривень). Чоловік ОСОБА4 працює на «Сибірському хімічному комбінаті», і його зарплата у 2020 році становила близько 120 тис. рублів (40 тис. грн). Мати ОСОБА4 (рідна сестра судді) з 1998 по 2006 рік взагалі отримувала допомогу по безробіттю в рф, а згодом працювала в музичній школі. Тобто сукупний дохід цієї російської родини об’єктивно не дозволяв купувати коштовну нерухомість в Україні.

Також зазначається, що у 2018 році ОСОБА4 в рф придбала власне житло в кредит площею 60 кв. м. з оформленням іпотеки.

Це свідчить про незначні доходи сім’ї ОСОБА4 та обґрунтовані сумніви у можливості придбання коштовної нерухомості в Україні.

33. У деклараціях судді Стефанів Н.С. вартість цієї київської квартири визначена у розмірі 1 844 000 гривень. Однак, за даними профільних сайтів з продажу нерухомості, ринкова вартість житла такої площі та класу на момент купівлі становила понад 5 мільйонів гривень – тобто майже втричі більше.
34. Суддя Стефанів Н.С. публічно пояснювала походження коштів тим, що її сестра (ОСОБА5) продавала майно в росії, оскільки нібито планувала переїхати жити в Україну, але ці плани обірвалися через її трагічну смерть. Проте фактичні дати ставлять під сумнів цю версію: рідна сестра судді померла 7 січня 2016 року. Натомість київська квартира на 205 кв. м була придбана 7 червня 2016 року – тобто через пів року після смерті сестри. З точки зору звичайної розсудливої людини це свідчить про те, що нерухомість не могла купуватися для переїзду сестри.
35. Під час попередньої перевірки скарги не встановлено, щоб ОСОБА4 користувалась чи отримувала будь-яку вигоду від придбання цих квартир. Востаннє в Україні ОСОБА4 була у 2018 році. Водночас встановлено зв'язок усіх трьох квартир безпосередньо із суддею Стефанів Н.С. або ж з її дочкою.

Так, у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2024 рік, суддя Стефанів Н.С. зазначила, що користується квартирою у м. Київ на безоплатній основі на підставі договору позички, починаючи з 1 лютого 2020 року, вказавши власником саме ОСОБА4.

У квартирі у м. Івано-Франківськ, яку ОСОБА4 придбала у віці 23 роки, проживає рідна донька судді Стефанів Н.С. – ОСОБА6.

36. Також установлено обставини, які можуть свідчити про безпосередню участь судді Стефанів Н.С. у придбанні цього нерухомого майна.

Щодо квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА3 установлено, що суддя особисто підписувала договір, на підставі якого виникло право власності. Щодо квартири в м. Києві, де проживала суддя, було встановлено, що суддя мала довіреність на розпорядження цим майном, і саме на підставі цієї довіреності (в порядку передоручення) майно набувалося на ім’я іншої особи.

37. З точки зору звичайної розсудливої людини вчинення дій, направлених на придбання майна від імені іншої особи, з подальшим отриманням його у безоплатне користування та за відсутності у юридичного власника доходу, може свідчити про приховування реального власника.
38. Дисциплінарна палата звертає увагу і на дії судді, які свідчать про можливе намагання уникнути надання достовірної інформації щодо обставин та мети придбання цих квартир.
39. 2 квітня 2026 року член ВРП Маселко Р.А. надіслав судді запит щодо обставин набуття вказаної нерухомості та чи мала суддя відношення до придбання вказаних квартир. Зокрема, у запиті судді поставлено запитання, чи вчиняла вона будь-які дії від імені ОСОБА4 щодо квартири № __ у житловому будинку АДРЕСА1. У письмовій відповіді від 18 травня 2026 року суддя Стефанів Н.С. повідомила, що за даними суддівського досьє, з яким вона ознайомилась у травні поточного року, ОСОБА4 у 2016 році надала їй довіреність на розпорядження вказаним майном, проте довіреність не була нею реалізована.

Таким чином Стефанів Н.С. прямо і чітко заявила, що «не реалізовувала» довіреність на її ім’я. Більше того, з її відповіді можна зрозуміти, що дізналась про цю довіреність вона лише після ознайомлення зі своїм суддівським досьє у травні цього року.

40. Водночас витяг з Єдиного реєстру довіреностей від 21 квітня 2026 року № 57765992 та копія договору від 7 червня 2016 року купівлі-продажу квартири повністю спростовують твердження судді про те, що вона не реалізовувала цю довіреність.

У вказаному витязі зазначено, що 17 березня 2016 року ОСОБА4 видала довіреність на ім’я Стефанів Н.С.

6 червня 2016 року суддя Стефанів Н.С. на підставі цієї довіреності видала довіреність у порядку передоручення на іншу особу, а саме на ОСОБА7 (реєстровий номер довіреності № ___).

Передоручення мало прямий майновий наслідок, оскільки 7 червня 2016 року, тобто наступного дня після оформлення передоручення, на підставі цієї довіреності було придбано квартиру. Згідно з копією договору купівлі-продажу квартири покупцем нерухомості виступила ОСОБА4 в особі представника ОСОБА7.

41. Отже, повідомлена суддею інформація про те, що довіреність нею не реалізовувалася, не відповідає дійсності і суддя не могла цього не знати.
42. Також судді було поставлено питання щодо джерел походження у ОСОБА4 коштів для придбання цього майна. У відповіді на запит від 2 квітня 2026 року суддя Стефанів Н.С. лише послалась на її попереднє пояснення, де вона стверджувала, що висновки журналістів є нічим не підтвердженим припущенням та в загальному проінформувала, що джерелами доходів є заощадження ОСОБА4 та її чоловіка. Жодних додаткових пояснень щодо джерел походження коштів суддя не надала.

Щодо суддів Корсун О.М., Захожая О.І., Нізельковської Л.В.

43. Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 червня 2025 року № 1267/3дп/15-25 відмовлено у відкритті дисциплінарної справи за дисциплінарною скаргою адвоката Криворучко Л.С., яка діє в інтересах Карповича А.П. (вх. № К-320/4/7-25 від 23 квітня 2025 року), стосовно суддів Полтавського апеляційного суду Корсун О.М., Захожая О.І., Нізельковської Л.В., оскільки за висновком дисциплінарного інспектора – доповідача суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням – ухвалою від 16 квітня 2025 року у справі № 636/2121/24, не містячи відомостей про неправомірну поведінку колегії суддів, відомостей про порушення норм матеріального чи процесуального права (пункт 4 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).
44. Відповідно до довідки Начальника відділу забезпечення діяльності судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду від 19 вересня 2025 року вих. № 4.4.-27/12/25 в період з 13 лютого до 16 квітня 2025 року було призначено до розгляду 196 судових справ (крім клопотань щодо НСРД), в яких головуючим суддею була суддя Корсун О.М., з них 83 – кримінальних провадження, 672 – з перегляду ухвал слідчих суддів, 48 – у справах про адміністративні правопорушення, 3 подання про визначення підсудності, а загальна кількість справ, у яких вона брала участь як головуюча суддя та член колегії за цей період становила 533.

Нею розглянуто 17 проваджень на вироки суду, 18 на ухвали, 11 у справах про адміністративні правопорушення, 68 подань про проведення НСРД, 3 клопотання про визначення підсудності та 34 провадження про оскарження ухвал слідчих суддів.

45. У письмових поясненнях, які надійшли на адресу Вищої ради правосуддя 18 вересня 2025 року (вх. № 3563/1/6-25) суддя Верховного Суду Стефанів Н.С., 18 вересня 2025 року (вх. № 3561/0/6-25) суддя Верховного Суду Яновська О.Г., 19 та 22 вересня 2025 року (вх. №№ 3566/0/6-25 та 3589/0/6-25) суддя Верховного Суду Бущенко А.П. щодо розгляду і вирішення клопотання обвинуваченого ОСОБА1 ухвалою від 7 жовтня 2024 року у справі № 636/2121/24 надали схожі пояснення, у яких виклали обставини надходження та ходу розгляду клопотання, що відповідають об’єктивно встановленим відомостям, зокрема, в частині належного повідомлення учасників та забезпечення їхньої участі у режимі відеоконференції, забезпечення права обвинуваченого на захист шляхом розгляду його додаткових пояснень. Заперечила проти доводів про незабезпечення обов’язкової участі захисника, оскільки такі не ґрунтуються на прямих вимогах закону, а також позиції обвинуваченого під час розгляду цього процесуального питання; процедура передбачена статтею 34 КПК України щодо направлення кримінального провадження з одного суду до іншого, не є судовим провадженням, в якому розглядається кримінальне обвинувачення по суті, а отже з системного застосування законодавства не підлягає забезпеченню з боку суду обов’язкова участь захисника.
46. У письмових поясненнях, які надійшли на адресу Вищої ради правосуддя 17 та 22 вересня 2025 року (вх. № 3549/0/6-25) та 19 і 23 вересня 2025 року (вх. №) суддя Полтавського апеляційного суду Корсун О.М. пояснила:
    • обставини щодо детальної хронологічної послідовності розгляду справи № 636/2121/24, що відповідають об’єктивно встановленим відомостям та змісту судових рішень, відзначивши створення судом умов щодо реалізації процесуальних прав обвинуваченими та їхніми захисниками щодо повідомлення про розгляд та про доведення своєї правової позиції;
    • звернула увагу на хід засідання 3 квітня 2025 року, у якому було оголошено перерву через заміну захисника обвинуваченого ОСОБА2, а також щодо ознайомлення ОСОБА1 та ОСОБА3 з матеріалами справи, які існували у змішаній формі, доповненням апеляційної скарги апелянтом-прокурором;
    • 16 квітня 2025 року до суду надійшли додаткові заперечення обвинувачених та їх захисників, а сам розгляд постійно зривався через технічні проблеми у зв’язку з участю ОСОБА1 в засіданні у режимі відеоконференції; судом враховано і забезпечено подання учасниками власних міркувань, які враховані та відображені в ухвалі від 16 квітня 2025 року;
    • технічне забезпечення відправлення процесуальних ухвал від 17 та 26 лютого 2025 року до ЄДРСР лише 28 березня 2025 року через надмірне судове навантаження та брак суддівських кадрів у суді (здійснюється розгляд термінових справ практично з трьох областей кількістю суддів, що втричі менше нормативної розрахункової 6 замість 22, не враховуючи участь у інших заходах, що впливало на фактичну кількість суддів), а також проблеми роботи апарату не призвело до негативних наслідків для прав та інтересів учасників, не створювало їм жодних перешкод;
    • звернула увагу на персональне навантаження, яке істотно перевищує по усіх показниках у період з 13 лютого до 16 квітня 2025 року навіть середнє навантаження у суді: кількість розглянутих кримінальних проваджень Корсун О.М. 72 на противагу середнє значення суддів суду – 32,7; кількість кримінальних проваджень та проваджень у справах про адміністративне правопорушення, які надійшли 79 на противагу 30,9 та клопотань щодо негласних слідчих (розшукових) дій – 68 на противагу 61,8. Таким чином, Корсун О.М. як головуючим суддею було постановлено 162 судових рішення по суті, що виключає визначення умисності чи недбалості у ставленні до порушення процесуальних строків. Дослідивши вказані обсяги навантаження та рекомендовані норми середньої тривалості розгляду судових справ суддя Корсун О.М. вказує, що за період 44 робочих днів нею розглянуте навантаження, що дорівнює 73,8 робочих днів та свідчить про інтенсивність розгляду проваджень і матеріалів. При цьому, жодне із рішень, прийнятих у цей період, не було скасоване у касаційному порядку, що свідчить про якість виконання професійних обов’язків.

Висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

47. Згідно з частинами першою, другою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Розуміння змісту права на справедливий суд згідно з частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) передбачає справедливий і публічний розгляд справи кожної особи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо її прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти неї кримінального обвинувачення.

Відповідно частина перша статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розкриває право на справедливий суд в Україні як гарантію кожному захисту його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Пунктом 1 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддя зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

48. Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (справа «Дія 97 проти України», заява № 19164/04, пункт 47, рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року, справа «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11, пункт 143, рішення ЄСПЛ від 09 січня 2013 року).
49. Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, КПК України та інших законів України (частини перша, друга статті 1 КПК України).

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Базовим елементом процедури є визначені у частині першій статті 7 КПК України засади кримінального провадження, які розкриваються через приписи процесуальних гарантій, недодержання яких через умисел або внаслідок недбалості може свідчити про дисциплінарний проступок з боку судді та є, відповідно, нормативною та фактичною підставами дисциплінарної відповідальності суддів.

Щодо оцінки доводів дисциплінарних скарг вх. №№ К-11/1/7-24 та К-61/9/7-25 стосовно суддів Верховного Суду Стефанів Н.С., Бущенко А.П., Яновська О.Г.

50. Стаття 59 Конституції України визначає право кожного на професійну правничу допомогу, додатково наголошуючи на таких складових гарантіях цього права як безоплатність її надання у випадках, передбачених законом, а також свободі вибору захисника своїх прав.

Однією із загальних засад здійснення кримінального провадження, відповідно до пункту 13 частини першої статті 7 КПК України є забезпечення права на захист.

Згідно з частиною першою статті 20 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

Відповідно до пункту 3 (с) статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або – за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника – одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя.

Право обвинуваченого/засудженого на захист не є абсолютним, про що неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях.

У справі «Круасан проти Німеччини» ЄСПЛ відзначив, що уникнення пауз або перерв відповідає інтересам правосуддя і цілком може виправдати призначення адвоката всупереч побажанням обвинуваченого (25 вересня 1992 року, заява № 13611/88, пункт 28). У цьому ж рішенні Суд наголошує, що стаття 6 пункт 3 (с) Конвенції визнає право будь-якого обвинуваченого на допомогу захисника на свій вибір. Проте, незважаючи на значення довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, не слід надавати цьому праву абсолютний характер. Воно неминуче піддається певним обмеженням в питанні безоплатної юридичної допомоги, коли судам належить право вирішувати, чи вимагають інтереси правосуддя надання обвинуваченому захисника, призначеного безкоштовно.

Одночасно з цим, у справі «Загородній проти України» від 24 листопада 2011 року (заява № 27004/06) Суд зазначає, що особа, проти якої висунуті кримінальні обвинувачення, яка не бажає захищатись особисто, повинна бути в змозі скористатись юридичною допомогою за власним вибором (рішення від 16 квітня 2009 року у справі «Ханжевачкі проти Хорватії», заява № 17182/07, пункт 21, з подальшими посиланнями). Проте це право також не може вважатись абсолютним і таким чином, національні суди можуть не прийняти вибір особи, коли існують відповідні та достатні підстави вважати, що того вимагають інтереси правосуддя (пункт 52).

51. Згідно з частиною першою статті 52 КПК України, в контексті гарантій права на захист, участь захисника є обов’язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів.
52. Водночас, згідно з усталеною судовою практикою Верховного Суду, яка відображена у наданих поясненнях суддів, вирішення питання в порядку статті 34 КПК України про направлення кримінального провадження з одного суду в інший, за системним тлумаченням приписів Кодексу не відноситься до кримінального провадження з поширенням відповідних гарантій, оскільки не вирішує питання кримінального провадження по суті, а стосується організаційно-процесуальної діяльності щодо забезпечення розгляду справи, спираючись на розсуд суду щодо забезпечення належності передачі справи, якщо справа не може бути розглянута судом, до якого вона первинно надійшла з нормативних або фактичних підстав.
53. В контексті наведеного, скарги щодо порядку та результатів розгляду Верховним Судом клопотання обвинуваченого ОСОБА1 про незаконність вирішення його клопотання про передачу провадження за територіальною підсудністю ґрунтуються на його суб’єктивному тлумаченні відповідних норм і ставлять в межах дисциплінарної процедури перед дисциплінарним органом питання оцінки реалізації Верховним Судом своїх повноважень, які він реалізовував в межах допустимої судової дискреції.
54. Верховний Суд, який є найвищим судом у системі судоустрою України згідно з частиною третьою статті 125 Конституції України, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Водночас, місце вищої судової інстанції у апараті держави, порядок формування її складу і гарантії подальшої діяльності при здійсненні правосуддя, згідно із загальновизнаною практикою є такими, що дозволяють вищим судам з високим ступенем авторитетності здійснювати тлумачення і визначення застосування норм законодавства в рамках національної правової системи, особливо що стосується процесуальних механізмів здійснення правосуддя.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), оцінюючи звернення осіб з приводу ймовірнісних помилок у правозастосуванні вищими судовими інстанціями України, відмовлявся у предметному дослідженні чи належним чином застосовувались відповідні норми національним судом, оскільки такі, на його думку, є більш компетентними тлумачити норми національного процесуального законодавства (пункт 37 Рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року (заяви №№ 17160/06, 35548/06)), погоджуючись, навіть, у виняткових випадках з обґрунтованим виходом вищими судовими інстанціями за межі повноважень та ухваленням рішення, яке не було чітко визначене законом (пункт 27 Рішення у справі «Сокуренко та Стригун проти України» від 20 липня 2006 року (заяви №№ 29458/04, 29465/04, Рішення у справі «Хуліо Воу Жиберт та Ель Хогар і ля Мода проти Іспанії» від 13 травня 2003 р. (заява № 14929/02)).

Однак в цих випадках, обов’язковому дотриманню підлягає застосування процесуальних повноважень вищими судовими інстанціями з позицій передбачуваності (прогнозованості) з точки зору учасників справи (пункт 41 Рішення у справі «Мушта проти України» від 18 листопада 2010 року (заява № 8863/06), пункт 26 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року (заява № 23436/03)).

55. Дослідження змісту ухвали Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року вказує на те, що такий стандарт був забезпечений, оскільки рішення ґрунтувалося на чинному нормативно-правовому регулюванні та відповідало встановленій практиці, містило відомості про проведену оцінку судом касаційної інстанції практики застосування законодавства з питань направлення кримінального провадження з одного суду до іншого, відповідало загальному порядку використання дискреційних повноважень Верховного Суду в частині вирішення таких питань.
56. З огляду на викладене, не вдаючись до оцінки судового рішення Верховного Суду у справі № 636/2121/24, з його змісту вбачається, що воно містить виклад фактичних мотивів, із яких виходив суд при їх постановленні, із посиланням на відповідні норми закону, а тлумачення суддями фактів та положень закону не виходить за межі допустимого суддівського розсуду і перебуває в межах судової дискреції та відповідає усталеній практиці організації розгляду відповідних процесуальних питань. Зважаючи на предмет вирішення питання ухвалою, у ній вказані мотиви з врахуванням доводів сторін, які містялися у відповідних письмових заявах сторін.

Таким чином, ухвала відповідає загальному стандарту вмотивованості судового рішення, що виключає підставність кваліфікації дій колегії суддів за відповідними підпунктами пункту 1 та пункту 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

57. В процесі попередньої перевірки не встановлено, що під час розгляду справи суд відійшов від нормативно визначених гарантій права на захист чи рівності, обмеживши реалізацію процесуальних прав чи створюючи перешкоди для виконання обвинуваченим ОСОБА1 своїх процесуальних обов’язків, оскільки йому було надано право належним чином представити свою позицію в межах процесуальних можливостей.
58. Наведені як доводи скарги припущення про порушення, допущені Верховним Судом у зв’язку із незабезпеченням права на захист через незалучення захисника, а також порушення права на справедливий суд в контексті того, що протиправність відмови про передачу справи зумовила розгляд кримінального провадження неналежним складом суду ґрунтуються на суб’єктивному уявлення скаржника про істинність його правової позиції, що відповідає його особистим інтересам. Аргументи скарг зводяться до заперечення законності та обґрунтованості ухвали Верховного Суду, оцінка якої виходить за межі компетенції дисциплінарного органу щодо перегляду остаточного рішення в рамках системи судочинства.
59. Судова практика, як і практика діяльності Вищої ради правосуддя звертає увагу на те, що виключно законами України визначаються судоустрій і судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій та апеляційній інстанціях, в касаційному і наглядовому порядку та ухвалення в них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України.

Відповідно до статті 131 Конституції України, Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя є дисциплінарним органом, який перевіряє наявність складу дисциплінарного проступку, передбаченого статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а не органом, що здійснює судочинство, тому вона не наділена повноваженнями оцінювати законність судового рішення, перевіряти його правовий зміст. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних чи касаційних процедур (пункт 95 постанови Великої Палати Верховного Суду 13 червня 2024 року у справі № 990SCGC/2/24).

Дисциплінарне провадження не повинне передбачати жодних оцінок судових рішень, оскільки такі рішення підлягають апеляційному перегляду, а також повинні існувати фільтри для розгляду безпідставних по суті скарг (пункт 7.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року у справі № 1-304/2019 (7155/19)).

Орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не вповноважений перевіряти законність судового рішення, а зобов’язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі № 11-132сап21).

У Висновках № 3 (2002), № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. Консультативна рада європейських суддів наголошує, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону (пункт 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року).

Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендації СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).

Дисциплінарне провадження щодо судді має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку судових рішень суддів, які можуть піддаватися критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону.

Частиною четвертою статті 126 Конституції України серед гарантій незалежності суддів визначається, що суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Притягнення до дисциплінарної відповідальності у зв’язку з винесенням судового рішення має розглядатися як винятковий захід і підлягати обмежувальному тлумаченню з урахуванням принципу незалежності суддів (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ющишин проти Польщі», заява № 35599/20, від 6 жовтня 2022 року, пункт 276).

60. Так само не встановлено умисного або внаслідок грубої недбалості порушення прав людини і основоположних свобод або інших грубих порушень, що призвели до істотних негативних наслідків. Додатково слід звернути увагу, що кваліфікація одних і тих же рішень та дій суддів за підпунктами пункту 1 в частині порушень судового процесу та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є суперечливою з позицій змісту дисциплінарної скарги, подвійного інкримінування відповідних порушень та не відповідає наявності усіх конститутивних ознак складів відповідних проступків.

Скарги не містять інших відомостей та фактичних даних, поза межами проаналізованих, стосовно суддів Верховного Суду Стефанів Н.С., Бущенка А.П., Яновської О.Г. про те, що в основі констатованих, на думку скаржника, порушень лежать суттєві процедурні помилки чи недоліки, які б ставили під серйозний сумнів результати провадження, зумовлюють істотне порушення, яке стосується тих вимог процесуального закону, які є вагомими для забезпечення правосуддя.

Щодо оцінки доводів дисциплінарних скарг вх. №№ К-61/8/7-25, К-320/6/7-25, К-320/10/7-25, К-61/18/7-25, К-320/25/7-25 стосовно суддів Полтавського апеляційного суду Корсун О.М., Захожая О.І., Нізельковської Л.В.

61. Досліджуючи зміст скарг стосовно поведінки суддів колегії Полтавського апеляційного суду у справі № 636/2121/24 скаржники відомостями про інкриміновані проступки вважають порушення строків виготовлення та надіслання процесуальних ухвал від 17 та 26 лютого 2025 року, а також несвоєчасну заміну складу колегії після відсторонення судді Томилка В.П., що вплинуло, на їхню думку, на рівність учасників та повноважність колегії.
62. Відповідно до статті 398 КПК України апеляційна скарга, що надійшла до суду апеляційної інстанції, не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу. Отримавши апеляційну скаргу на вирок чи ухвалу суду першої інстанції, суддя-доповідач протягом трьох днів перевіряє її на відповідність вимогам статті 396 цього Кодексу і за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.

Після цього, суддя-доповідач протягом десяти днів після відкриття апеляційного провадження за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції: 1) надсилає копії ухвали про відкриття апеляційного провадження учасникам судового провадження разом з копіями апеляційних скарг, інформацією про їхні права та обов’язки і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на апеляційну скаргу; 2) пропонує учасникам судового провадження подати нові докази, на які вони посилаються, або витребовує їх за клопотанням особи, яка подала апеляційну скаргу; 3) вирішує інші клопотання, в тому числі щодо обрання, зміни або скасування запобіжного заходу; 3-1) вирішує клопотання щодо проведення судового засідання у режимі відеоконференції; 4) вирішує інші питання, необхідні для апеляційного розгляду.

Усі судові рішення судді-доповідача під час підготовки до апеляційного розгляду викладаються у формі ухвали. Копії ухвал надсилаються учасникам судового провадження.

Після закінчення підготовки до апеляційного розгляду суддя-доповідач постановляє ухвалу про закінчення підготовки та призначення апеляційного розгляду (частина перша-третя статті 401 КПК України).

63. Слід відзначити, що головуюча суддя Корсун О.М. дотримала встановлений порядок розгляду.

Водночас, у системному застосуванні частини шостої статті 371 та частини восьмої статті 376 КПК України суддею не забезпечено своєчасного виготовлення та надіслання як до ЄДРСР, так і учасникам справи процесуальних ухвал про відкриття провадження, а також про закінчення підготовки до розгляду, всупереч приписам про те, що усі судові рішення викладаються письмово у паперовій та електронній формах, а копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 2 та частиною третьою статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім випадків, визначених цим Законом; суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту.

Аналогічно пункт 1 розділу ІІ Положення про ЄДРСР, затвердженого рішення Вищої ради правосуддя від 19 квітня 2018 № 1200/0/15-18 визначає, що електронний примірник судового рішення або окремої думки судді виготовляється судом в АСДС у день ухвалення судового рішення або виготовлення його повного тексту в паперовій формі, підписується КЕП судді, який ухвалив таке судове рішення, а в разі колегіального розгляду – КЕП усіх суддів, що входять до складу колегії, та зберігається у стані, що унеможливлює його подальше коригування.

64. Згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду дисциплінарний проступок судді – це винне, протиправне порушення професійних обов’язків або загальновизнаних морально-етичних вимог, які ставляться до судді, що призвело чи могло призвести до негативних наслідків. Об’єктивна сторона дисциплінарного проступку передбачає наявність умислу в діях судді, свідомого порушення ним встановлених законом вимог та настання/можливість настання негативних наслідків (пункти 80-81 Постанови від 12 вересня 2024 року у справі № 990SCGC/12/24).

У зв’язку з цим слід зауважити, що важливим елементом для встановлення відомостей про ознаки дисциплінарного проступку є очевидна безпідставність недотримання строків розгляду справи (заяви, скарги). Сам лише факт недотримання строку розгляду справи (заяви, скарги), встановленого законом, не може автоматично вказувати на наявність підстав для дисциплінарної відповідальності судді.

Самі по собі строки поза зв’язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.

Обов’язковою умовою для встановлення у діях судді ознак вказаного дисциплінарного проступку є встановлення обставин, які свідчать, що таке мало місце у зв’язку із безпідставним невчиненням суддею дій, спрямованих на забезпечення розгляду справи протягом строку, встановленого законом або умисним вчиненням дій, що мали наслідком затягування строків розгляду справи.

65. Повертаючись до кваліфікації діянь як безпідставного затягування чи невжиття заходів щодо розгляду справи, слід зазначити, що критеріями оцінки належності поведінки судді у цьому аспекті можуть слугувати: своєчасність призначення справи до розгляду; величина інтервалів між судовими засіданнями; обґрунтованість відкладення розгляду справи чи оголошення перерв у судовому засіданні; повнота підготовки справ до розгляду; повнота вжитих суддею заходів щодо усунення обставин, які унеможливлюють розгляд справи чи спричиняють його затягування; належність та дієвість контролю з боку судді за виконанням службових обов’язків працівниками суду, у тому числі щодо формування та надіслання судових повісток / кореспонденції, за своєчасністю виконання запитів суду іншими органами тощо (пункт 102 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2024 року у справі № 990SCGC/20/24).
66. Водночас, показники діяльності судді стосуються не лише кількісних, але і якісних характеристик діяльності судді. Забезпечення сторонам у справі можливості бути присутніми в судовому засіданні та висловити свої міркування щодо предмета спору, забезпечення ретельного дослідження доводів сторін з метою ухвалення справедливого судового рішення, як того вимагає Конвенція та національне законодавство, унеможливлює скорочення часу розгляду судових справ з метою збільшення обсягу розглянутих справ.

Так, у пункті 26 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейський суддів (надалі – КРЄС) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про якість судових рішень зазначено, що ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення судового слухання та іншими факторами щодо якості, пов’язаними з правом на справедливий суд, яке гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну злагоду та правову визначеність, то, попри очевидну необхідність враховувати строки розгляду справ, слід також зважати й на інші фактори. КРЄС вважає доречним звернутися до Висновку № 6(2004), у якому підкреслюється, що «якість» судочинства не можна ототожнювати з простою «продуктивністю». Якісний підхід повинен також брати до уваги здатність судової системи відповідати вимогам, які до неї висуваються, з урахуванням загальних цілей системи, серед яких швидкість судової процедури є лише одним з елементів.

67. У випадку недотримання нормативних строків розгляду справи, встановлення дисциплінарного проступку за його ознаками, сформульованими актами «м’якого права» та судовою практикою вимагає оцінку поведінки на предмет решти критеріїв, які б свідчили про її суспільну шкідливість, зокрема, забезпечення розумності строку як універсального конституційного (пункт 7 частини другої статті 129 Конституції України) та кримінально-процесуального принципу (засади) судочинства (пункт 21 частини третьої статті 7 КПК України).

У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

А пункт 6.5 елементом застосування критерію «Компетентність та старанність» визначає вимогу до судді виконувати всі свої обов’язки, включаючи винесення відкладених рішень, розумно, справедливо та з достатньою швидкістю.

У пункті 26 Висновку № 3(2002) Консультативної ради європейських суддів (далі – КРЄС) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що судді повинні виконувати свої функції зі старанністю та розумною швидкістю.

У пункті 62 Рекомендації CM/Rec(2010)12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки зазначено, що судді повинні розглядати кожну справу з належною ретельністю та впродовж розумного строку.

68. Відповідно до частини першої статті 28 КПК України розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

А частина третя цієї самої статті критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження визначає 1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо; 2) поведінка учасників кримінального провадження; 3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

Аналогічно, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (рішення у справах «Федіна проти України» від 2 вересня 2010 року, «Смірнова проти України» від 8 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 2 листопада 2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 05 лютого 2004 року). У рішеннях у справах «Бараона проти Португалії» (1987 рік), «Хосце проти Нідерландів» (1998 рік), «Бухгольц проти Німеччини» (1981 рік), «Бочан проти України» (2007 рік) Європейський суд окремо відзначає, що при оцінці розумних строків розгляду справ врахуванню підлягає перевантаження судової системи.

У Висновку № 2(2001) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про фінансування та управління судами в контексті ефективності судової влади та статті 6 Конвенції КРЄС вказувала, що існує очевидний зв’язок між фінансуванням та управлінням судами, з одного боку, та принципами Конвенції – з другого: доступ до правосуддя та право на справедливий суд не забезпечуються належним чином, якщо справа не розглядається впродовж розумного строку судом, у якого є необхідне фінансування та ресурси для ефективного виконання своїх обов’язків.

Відповідно до пункту 1.6 Європейської хартії про статус суддів 1998 року на державу покладається обов’язок забезпечувати суддів всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань і, зокрема, для розгляду справ у межах розумного періоду часу.

У Спільному висновку Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії) щодо законопроєкту «Про судоустрій та статус суддів в Україні» від 16 березня 2010 року CDL-AD(2010)003 було зауважено, що в усіх випадках, коли ЄСПЛ розглядав твердження про те, що провадження не відбулося впродовж розумного строку в розумінні статті 6 Конвенції, цей орган неодмінно наголошував, що Конвенція зобов’язує держави «організувати свої судові системи в такий спосіб, щоб суди могли дотримуватись усіх вимог, включно із зобов’язанням розглядати справи впродовж розумного строку» (наприклад, рішення у справі «Зюссманн проти Німеччини» від 16 вересня 1996 року, пункт 55).

Здійснення суддями правосуддя в умовах надмірного навантаження призводить до логічних і очікуваних наслідків щодо недотримання вимог процесуального закону в частині строків розгляду судових справ.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 жовтня 2019 року в справі № 11-638сап19 наголосила, що під час кваліфікації дій судді як безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви Вища рада правосуддя та її дисциплінарний орган мають проаналізувати доводи судді про те, що з урахуванням кількості справ, які перебувають у його провадженні, навіть за найменших витрат робочого часу (одна година на кожну справу), він об’єктивно не мав можливості дотриматися цих строків.

Отже, крім оцінки суб’єктивних факторів, необхідним є й з’ясування об’єктивних обставин здійснення правосуддя суддею під час перебування справи у його провадженні.

69. Наведені у пунктах 39 та 42 цього Висновку статистичні показники діяльності головуючої судді Корсун О.М. свідчать про те, що суддя об’єктивно була неспроможна забезпечити своєчасність виконання усіх процесуальних обов’язків, оскільки виконувала істотно вище навантаження за розрахункове, та навіть, а ніж середнє по судовій установі, а тому вважати, що строки не додержані нею безпідставно, через умисел або ж службову недбалість немає достатніх підстав, що не спростовано і змістом скарг, які радше будуються на припущеннях на основі констатації об’єктивного недодержання строків.
70. Додатково слід відзначити, що з 24 лютого 2022 року на всій території України діє режим воєнного стану, оголошений на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, який неодноразово продовжується і наразі триває. Отже обов’язковому врахуванню підлягають і складнощі, зумовлені безпековою ситуацією в місці територіальної дислокації суду – місто Полтава, яке знаходиться під регулярними ракетними обстрілами та атаками безпілотних літальних апаратів, оголошенням у зв’язку з чим повітряних тривог. Ці факти є загальновідомими і негативно впливають на якість та строки справляння правосуддя, з врахуванням рекомендацій визначених рішенням Ради суддів України у рішенні від 5 серпня 2022 року № 23.
71. Тож, хоча і мало місце недотримання строків щодо розгляду цієї справи, однак існували об’єктивні чинники, які перешкоджали дотриманню законодавчо визначених строків розгляду (навантаження, введення воєнного стану, негативна безпекова ситуація в місті), а отже це свідчить про відсутність ознак безпідставності недодержання строків та виключає елемент об’єктивної сторони складу проступку у формі бездіяльності, оскільки відсутність можливості вчинити відповідну дію у особи впливає на можливість відповідної кваліфікації.
72. Підставами інкримінування відмови у доступі до правосуддя з боку суддів Корсун О.М., Захожая О.І., Нізельковської Л.В., істотного порушення ними норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, невмотивованості рішень, порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості, перешкоджання в реалізації прав інших учасників судового процесу (підпункти «а», «б», «г» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») скаржники вважають саме проаналізовані порушення строків.

Однак такі висновки не відповідають необхідності встановлення ознак і елементів складу відповідного проступку як у частині об’єктивної сторони щодо створення перешкод у реалізації права на судовий захист або ж істотності вчиненого порушення суддею, яке повинне стосуватися тих вимог процесуального закону, які є вагомими для забезпечення правосуддя і які не викликають складності у їх застосуванні, тобто його синонімом є грубе порушення, так і констатації суб’єктивної сторони в частині умислу або грубої недбалості з боку судді до вчиненого порушення (пункти 5.11-5.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2025 року у справі № 990SCGC/25/24 (провадження № 11-263сап24)), пункти 5.10-5.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2025 року у справі № 990SCGC/1/25 (провадження № 11-24сап25)).

73. Аналогічним чином, на підставі власних припущень щодо несвоєчасності здійснення повторного автоматизованого розподілу, скаржники вважаючи, що це призвело до неповноважності колегії суддів, а також стало, на їхню думку, підставою для встановлення складу проступку у діях як головуючої судді Корсун О.М., так і решти членів колегії.
74. Відповідно до частини першої статті 319 КПК України судовий розгляд у кримінальному провадженні повинен бути проведений в одному складі суддів. У разі якщо суддя позбавлений можливості брати участь у судовому засіданні, він має бути замінений іншим суддею, який визначається у порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу. Після заміни судді судовий розгляд розпочинається спочатку, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті та статтею 320 цього Кодексу.

Частина третя статті 35 КПК України встановлює, що визначення судді (запасного судді, слідчого судді), а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретного провадження здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою під час реєстрації відповідних матеріалів, скарги, клопотання, заяви чи іншого процесуального документа за принципом випадковості та в хронологічному порядку з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, заборони брати участь у перевірці вироків та ухвал для судді, який брав участь в ухваленні вироку або ухвали, про перевірку яких порушується питання (крім перегляду за нововиявленими обставинами), перебування суддів у відпустці, відсутності у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, відрядженням, а також інших передбачених законом випадків, через які суддя не може здійснювати правосуддя або брати участь у розгляді судових справ. Після визначення судді (запасного судді, слідчого судді) або судді-доповідача для конкретного судового провадження не допускається внесення змін до реєстраційних даних щодо цього провадження, а також видалення цих даних з Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, крім випадків, установлених законом.

Пункт 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 11 листопада 2024 року № 39, із змінами та погодженим наказом Державної судової адміністрації України від 29 листопада 2024 року № 529 (далі – Положення про АСДС) винятково у разі, коли суддя (судді) у передбачених законом випадках не може (не можуть) продовжувати розгляд справи, невирішені судові справи передаються для повторного автоматизованого розподілу за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду (особи, яка виконує його обов’язки), що додається до матеріалів справи.

Електронний примірник такого розпорядження вноситься до автоматизованої системи не пізніше наступного робочого дня, що настає після його підписання.

Попередньою перевіркою встановлено, що відомості про відсторонення судді – учасника колегії Томилка В.П. стали відомі у Полтавському апеляційному суді 25 березня 2025 року, в той час як повторний автоматизований розподіл відбувся 3 квітня 2025 року. Водночас, законодавство не регулює строку проведення відповідної заміни. А зважаючи на те, що ухвалою від 26 лютого 2025 року розгляд апеляційної скарги був призначений на 3 квітня 2025 року і судом у складі колегії, до складу якої входив відсторонений суддя Томилко В.П. не вчинялися жодні процесуальні дії, вважати вказану часову невідповідність елементом об’єктивної сторони будь-якого проступку у сфері здійснення судочинства немає нормативних і фактичних підстав.

75. Статті 75, 76 КПК України визначають нормативні підстави, що виключають участь судді у кримінальному провадженні, а отже є підставами для обґрунтування відводу, в тому числі, за пунктом 5 частини першої статті 75 – у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 цього самого Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.

Як убачається із визначених підстав для відводу (самовідводу), їх можна поділити на безумовні (чітко визначені законом) та оціночні (вимагають та допускають здійснення відповідної оцінки). Оціночними є обставини, які можуть свідчити про особисту, пряму чи побічну зацікавленість у результаті справи, інші обставини, що викликають сумнів у неупередженості відповідних осіб.

Факт особистої заінтересованості в результаті справи повинен ґрунтуватися на доказах. Ця підстава застосовується лише у випадку доведеності, що відповідна посадова особа органу досудового розслідування чи прокуратури прямо чи опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи. Для визначення упередженості потрібні докази, які свідчили б про наявність заінтересованості в результатах розгляду справи.

76. Безсторонність та незалежність суду неодноразово на національному рівні (статті 1, 7, 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 75, 76 КПК України) та за міжнародними стандартами підкреслено як гарантія права на справедливий судовий розгляд (наприклад, у рішеннях Європейського суду з прав людини (діл – ЄСПЛ) у справах «Денісов проти України» від 25 вересня 2018 року [ВП], заява № 76639/11, «Мікаллеф проти Мальти» від 15 жовтня 2009 року [ВП], заява № 17056/06 та інші).

Неодноразово розглядаючи питання забезпечення об’єктивності та неупередженості у процесуальній діяльності, Європейський суд з прав людини сформулював правові позиції, які є релевантними і до спірних правовідносин. Зокрема, у рішенні від 9 листопада 2006 року в справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02), з посиланням на свою усталену практику вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинна визначатися за суб’єктивним та об’єктивним критеріями. Відповідно до суб’єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (пункт 49). Стосовно суб’єктивного критерію особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (пункт 50). При вирішенні питання, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об’єктивно обґрунтованими (пункт 52).

Стаття 81 КПК України, крім цього регламентує порядок вирішення заяви про відвід, порушення якого становить склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

77. Згідно зі статтею 15 Кодексу суддівської етики, затвердженого XI черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством, у разі наявності упередженості щодо одного з учасників процесу, а також у випадку, якщо судді з його власних джерел стали відомі докази чи факти, які можуть вплинути на результат розгляду справи. Суддя не повинен зловживати правом на самовідвід. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у разі неможливості ухвалення ним об’єктивного рішення у справі.

Зловживання правом на самовідвід означає недобросовісне використання суддею незначного приводу для того, щоб уникнути розгляду справи. За змістом коментованої статті заявлення суддею самовідводу є допустимим лише у разі неможливості ухвалення суддею об’єктивного рішення у справі.

Водночас, вимоги щодо безсторонності суду спрямовані на вирішення сумніву заявника, а не створення зручності для організації роботи суду чи суддівської колегії, або взагалі при наявності бажання самоусунутися від розгляду кримінального провадження.

Самовідвід суддів, якщо він не спричинений об’єктивними та непереборними обставинами, які суттєво впливають на оцінку ситуації щодо учасників кримінального провадження, є таким, що може бути спрямований на уникнення відповідальності суддями за ухвалені ними судові рішення та може ускладнити розгляд справи або призвести до суттєвого і безпідставного затягування її розгляду (рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 червня 2020 року № 1918/2дп/15-20).

78. Отож, системне застосування наведених нормативних положень та встановлених обставин справи свідчать про те, що у скаргах не наведені підстави вважати, що суддями були вчинені будь-які дисциплінарні проступки шляхом не заявлення самовідводів від розгляду справи з підстав визначеного порядку повторного автоматизованого розподілу, оскільки не існувало нормативних передумов для цього.
79. Окрім цього, порушення строків розгляду справ є спеціальним складом дисциплінарного проступку, який виокремлений з решти порушень процесу за об’єктивною стороною і з урахуванням наслідків для учасників справи. Отже, у зв’язку із цим не можна зробити висновок про порушення прав скаржників на справедливий судовий розгляд, що могли б поставити під серйозний сумнів законність діяльності суду саме з цих підстав, які наведені у дисциплінарних скаргах в частині досліджених і проаналізованих доводів, могли б бути додатково кваліфіковані поза межами пункту 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
80. Так само, згідно з пунктами 1, 3, 5 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, забезпечення обвинуваченому права на захист.

На цих же засадах наголошується у пунктах 3, 13, 15 частини першої статті 3 КПК України.

81. Основним аспектом права на справедливий судовий розгляд у кримінальному провадженні, включаючи елементи такого провадження, що відноситься до процедури, має бути змагальним і що між обвинуваченням та захистом має бути рівність сторін. Право на змагальний судовий процес у кримінальній справі означає, що і обвинувачення, і захист повинні мати можливість ознайомитись із матеріалами і прокоментувати зауваження та докази, подані іншою стороною (Брандштеттер проти Австрії, 28 серпня 1991 року, пункти 66-67) (пункт 77 рішення Європейського Суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справі «Леас проти Естонії» від 6 березня 2012 року (заява № 59577/08)).

ЄСПЛ визначає, що принцип рівності сторін – один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду – передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (див., серед інших рішень та mutatis mutandis, «Кресс проти Франції», [ВП], № 39594/98, пункт 72; «Ф.С.Б. проти Італії», рішення від 28 серпня 1991 року, пункт 33; «Т. проти Італії», рішення від 12 жовтня 1992 року, пункт 26; та «Кайя проти Австрії», № 54698/00, пункт 28, від 8 червня 2006 року) (пункт 26 рішення у справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року (заява № 7460/03)).

82. В цій частині дослідження процесуальної поведінки суддів Полтавського апеляційного суду свідчить про створення рівних умов для сторін щодо надання їм можливостей реалізувати власні процесуальні права у визначений законом спосіб, однак фактична реалізація залежить від самої сторони, завданням же суду є необхідність забезпечити їй рівні умови здійснення процесуальних прав і виконання обов’язків, а не ставати на позиції підтримки одного з учасників.

Недодержання строків оприлюднення судових рішень жодним чином не вплинуло на надані процесуальні можливості обвинуваченим ОСОБА1 та ОСОБА2 і їхнім представникам доводити свою правову позицію, реалізовувати права на участь у розгляді, поданні доказів та доведенні їхньої переконливості перед судом.

83. Не знайшли свого підтвердження у процесі проведення попередньої перевірки зауваження щодо порушення засад вмотивованості рішень суду у справі № 636/2121/24 в частині повного складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме, щодо «незазначення мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору», оскільки за встановленого порядку розгляду рішення суду містили подані учасникам провадження доводи, їхню оцінку для прийняття законного і вмотивованого рішення.
84. Щодо кваліфікації дій суддів Полтавського апеляційного суду за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», вважаємо, що в даному випадку застосованими попередні міркування, наведені в цьому Висновку.
85. А також врахуванню підлягають положення рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 червня 2025 року № 1267/3дп/15-25, яким відмовлено у відкритті дисциплінарної справи за дисциплінарною скаргою адвоката Криворучко Л.С., яка діє в інтересах Карповича А.П. (вх. № К-320/4/7-25 від 23 квітня 2025 року), стосовно суддів Полтавського апеляційного суду Корсун О.М., Захожая О.І., Нізельковської Л.В. за пунктом 4 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя». Оскільки на підставі принципів юридичної відповідальності та належного врядування, які є застосовуваними в цьому аспекті і до дисциплінарного провадження, не допускається повторне вирішення і переоцінка остаточного рішення щодо фактів неналежної поведінки судді, які вже були предметом перевірки та розгляду і щодо них відмовлено у відкритті дисциплінарної справи або ухвалено рішення у дисциплінарній справі (пункт 1 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Щодо оцінки доводів дисциплінарної скарги вх. № К-320/7/7-25 стосовно Голови Полтавського апеляційного суду Дряниці Ю.В.

86. Згідно зі статтею 52 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.

87. Елементом правового статусу є обов’язки, які суддя зобов’язаний виконувати належним чином, визначені у частині сьомій статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», серед яких пункт 1 частини сьомої визначає, що суддя зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
88. Конституцією України незалежність як складова конституційного статусу особи та її професійної діяльності визначена лише стосовно суддів і забезпечується, в тому числі, особливим порядком притягнення їх до дисциплінарної відповідальності (підпункт 1.1 пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004; абзац другий, третій підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абзацу другого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013).
89. Дисциплінарна відповідальність суддів за своєю сутністю є внутрішньо-судовим видом юридичною відповідальності, до якої притягується суддя в установленому порядку в межах дисциплінарного провадження в разі неналежного виконання професійних обов’язків або порушення норм спеціального законодавства та внутрішньо-етичних регламентованих вимог, у результаті чого до судді застосовується дисциплінарне стягнення як до суб’єкта дисциплінарного проступку.
90. Розділ VI Закону України «Про судоустрій і статус суддів» «Дисциплінарна відповідальність судді» містить основні відмінності правового регулювання питання дисциплінарної відповідальності суддів, а Закон України «Про Вищу раду правосуддя» регламентує порядок здійснення Вищою радою правосуддя власних повноважень, у тому числі в частині забезпечення здійснення дисциплінарним органом дисциплінарного провадження щодо судді (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів (статті 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Повноваження Вищої ради правосуддя визначені статтею 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», де з-поміж іншого, Вища рада правосуддя діє як дисциплінарний орган, компетенція якого розповсюджується на розгляд дисциплінарних скарг/справ, притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (за наявності підстав) тощо.

91. За наведених обставин вимоги скаржника, що порушені ним у дисциплінарній скарзі питання не відносяться до питань дисциплінарного провадження стосовно судді і відповідно не охоплюються компетенцією Вищої ради правосуддя, оскільки в частині доводів скарги щодо неналежної організації Дряницею Ю.В. як головою суду процесу діяльності апарату суду слід відзначити, що голова місцевого суду згідно з частинами першою та другою статті 24 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами; визначає адміністративні повноваження заступника голови місцевого суду; контролює ефективність діяльності апарату суду, погоджує призначення на посаду керівника апарату суду, заступника керівника апарату суду, а також вносить подання про застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства; видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв’язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ; повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України та Державну судову адміністрацію України, а також через веб-портал судової влади про вакантні посади суддів у суді у триденний строк з дня їх утворення; забезпечує виконання рішень зборів суддів місцевого суду; організовує ведення в суді судової статистики та інформаційно-аналітичне забезпечення суддів з метою підвищення якості судочинства; сприяє виконанню вимог щодо підвищення кваліфікації суддів місцевого суду; вносить на розгляд зборів суду пропозиції щодо кількості та персонального складу слідчих суддів; здійснює інші повноваження, визначені законом. Крім того видає накази і розпорядження з питань, що належать до його адміністративних повноважень.
92. Суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав визначених статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Тобто дисциплінарний проступок судді має мати ознаки відповідного проступку та бути вчиненим під час здійснення правосуддя суддею або ж стосуватися використання його професійного статусу судді, а не виконання ним адміністративно-господарських чи організаційно-розпорядчих функцій.
93. Більше того, за частиною першою статті 155 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату. Обов’язки і повноваження керівника апарату суду визначені Типовим положенням про апарат суду, затвердженого Наказом Державної судової адміністрації України від 8 лютого 2019 року № 131, яким (але не виключно) є забезпечення організації роботи структурних підрозділів суду, працівників апарату суду, їх взаємодію у виконанні завдань, покладених на апарат суду; організація діловодства в суді.
94. Згідно з частинами першою, третьою статті 35 КПК України у суді функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система та/або її окремі підсистеми (модулі).

Матеріали кримінального провадження, скарги, заяви, клопотання та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, у порядку їх надходження підлягають обов’язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі та/або її окремих підсистемах (модулях), яка здійснюється працівниками апарату відповідного суду в день надходження таких матеріалів.

Згідно з пунктами 1, 2 розділу ІІ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України 20 серпня 2019 року № 814 (у редакції наказу Державної судової адміністрації України від 17 жовтня 2023 року № 485) (далі – Інструкція) канцелярія щоденно протягом робочого часу суду забезпечує прийняття та реєстрацію документів, що подаються до відповідного суду в паперовій формі, а також в електронній формі, якщо вони надійшли в порядку, визначеному процесуальним законодавством, Положенням про порядок функціонування окремих підсистем ЄСІТС.

Організація діловодства в суді покладається на канцелярію. Загальне керівництво канцелярією в суді здійснює керівник апарату суду (пункт 9 розділу І Інструкції).

95. Згідно з пунктом 37 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженим рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 до Електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (далі – АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до Електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя (далі – автоматизована система діловодства). Документи, які один з учасників справи надіслав до суду, іншого органу чи установи у системі правосуддя з використанням Електронного суду, в передбачених законодавством випадках автоматично надсилаються до Електронних кабінетів інших учасників справи чи їхніх повірених після реєстрації цих документів в АСДС або автоматизованих системах діловодства.
96. Водночас, слід відзначити, що в межах адміністративних повноважень головою суду було забезпечено розгляд звернення щодо забезпечення організації здійснення ознайомлення з матеріалами кримінального провадження у електронній формі через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС (пункт 32 цього Висновку), однак слід звернути увагу, що відповідно до абзацу 21 пункту 1 розділу VII Інструкції, зважаючи на те, що матеріали кримінального провадження формувалися та зберігалися у змішаній (паперовій та електронній) формі, їхнє формування здійснювалося у відповідних формах (паперовій та/або електронній), що впливало на виконання відповідного клопотання особи за відсутності обов’язку переведення документів з паперової форми у електронну форму.
97. Натомість, обвинуваченому і його захисниці з боку головуючої судді у засіданні 3 квітня 2025 року наголошувалося на можливості реалізувати своє право на повне ознайомлення з матеріалами справи, які містяться у паперовій формі, протягом строку оголошеної перерви між засіданнями, однак таке, за матеріалами справи, ними не було реалізоване.
98. Тому дисциплінарна скарга в цій частині не містить а ні відомостей про ознаки дисциплінарного проступку, а ні фактичних даних, які б їх доводили, у розумінні статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з боку судді Дряниці Ю.В.

Щодо оцінки доводів дисциплінарної скарги в частині кваліфікації за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

99. Кваліфікація діяння – це точна правова оцінка конкретного діяння, яка полягає у встановленні точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками, визначеними законом. Юридичною підставою кваліфікації діяння є його склад. Наслідки вчинення певних дій у кожному конкретному випадку мають бути встановлені й поставлені у вину суб’єктові дисциплінарного правопорушення, якщо між його діянням і наслідками існує причинний зв’язок. Настання описаних у законі наслідків є свідченням того, що вони виконують роль обставин, які надають проступку кваліфікованого виду (пункт 82 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі № 990SCGC/12/24).
100. У кожній зі своїх скарг скаржники кваліфікують ті чи інші дії суддів за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
101. За змістом переліку обов’язків судді, наведених у частині сьомій статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», законодавець чітко виокремлює обов’язки судді, які стосуються професійної діяльності щодо належного відправлення правосуддя (пункти 1, 5), та зобов’язання щодо дотримання правил етики (пункти 2, 4) та доброчесності (пункти 3, 6, 7, 9, 10). Порушення цих обов’язків фактично містить предикатність для кваліфікації того чи іншого складу дисциплінарного проступку.
102. Особа, призначена на посаду судді, складаючи присягу судді, присягає Українському народові, зокрема, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя (стаття 57 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У контексті продовження і розвитку відповідних положень, нова редакція Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням XX чергового з’їзду суддів України від 18 вересня 2024 року, у статтях 1, 3 також визначає, що суддя як носій судової влади повинен бути прикладом неухильного дотримання принципу верховенства права і вимог закону, присяги судді. Суддя має усвідомлювати постійну увагу суспільства та демонструвати високі стандарти поведінки з метою зміцнення довіри до судової влади та утвердження авторитету правосуддя.

У ситуаціях, коли незалежність та авторитет судової влади під загрозою, судді мають право виступати на їх захист як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Суддя має докладати зусиль, щоб на думку звичайної розсудливої людини (законослухняної людини, яка, будучи достатньою мірою поінформованою про факти та процеси, що відбуваються, об’єктивно сприймає інформацію та обставини зі сторони) його поведінка відповідала високому статусу посади та не викликала обґрунтованих сумнівів у його доброчесності.

Суддя не повинен допускати поведінки, що створює враження про недотримання ним етичних стандартів судді.

У пункті 29 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів (надалі – КРЄС) зазначено, що судді повинні гідно поводити себе у своєму приватному житті.

Щодо правил поведінки судді, КРЄС вважає, що кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов’язків та в особистому житті (пункт 50 Висновку КРЄС).

Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, дотримання етичних норм, демонстрація дотримання етичних норм є невід’ємною частиною діяльності суддів.

За показником третім визначено, що чесність та непідкупність є необхідними умовами для належного виконання суддею своїх обов’язків. Суддя демонструє поведінку, бездоганну навіть з точки зору стороннього спостерігача. Спосіб дій та поведінка судді мають підтримувати впевненість суспільства в чесності та непідкупності судових органів. Недостатньо просто чинити правосуддя, потрібно робити це відкрито для суспільства.

Постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти низку обмежень, і хоч пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.

Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції від 25 грудня 2008 року № 1165 (1998) вказала, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6).

Отже, посада судді покладає на нього додаткові обмеження та обов’язки, які водночас є етичними стандартами, що формують модель поведінки, яку суддя повинен ставити за мету і якої повинен дотримуватися. Зокрема, запорукою утвердження довіри до суду має бути законослухняна і добропорядна поведінка суддів у повсякденному житті.

Під суддівською етикою треба розуміти певну систему базових принципів регламентації поведінки суддів у судовому засіданні, в суді та позасудової поведінки, які побудовані з урахуванням особливостей професійної діяльності судді та створені для підтримки суддівських стандартів, діють об’єктивно і незалежно з метою збільшення значущості існуючих правових норм та правил поведінки для суддів. З метою зміцнення довіри суспільства до судової влади судді мають усвідомлювати значущість своєї місії в утвердженні верховенства права і забезпеченні захисту прав людини та основоположних свобод. Постійна увага з боку суспільства за діями представників судової влади, бажання громадян мати у державі справедливе правосуддя для отримання належного захисту своїх прав покладає на суддю обов’язок бути не лише представником влади, який неухильно дотримується Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а й людиною з високими стандартами поведінки.

Високі стандарти поведінки полягають у тому, що суддя як на роботі, так і поза її межами, в повсякденному житті, має демонструвати таку поведінку, щоб учасники процесу та оточуючі люди бачили в ньому еталон порядності і справедливості – високоморальну, чесну, стриману, врівноважену людину. При цьому суддя має не лише подавати особистий приклад, але й пропагувати етичну поведінку серед учасників процесу та оточуючих, вимагати етичної поведінки від інших.

Зміст Кодексу суддівської етики свідчить про те, що в ньому окреслені стандарти поведінки судді як під час здійснення правосуддя (розділ ІІ), так і визначено, якою має бути його позасудова поведінка (розділ ІІІ) (пункт 140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі № 990SCGC/2/24).

103. Таким чином, пункт 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» стосується поведінки судді, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя і складається з таких аспектів: - питання моралі, чесності, непідкупності; - відповідність способу життя судді його статусу; - дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; - прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.
104. Таким чином, дисциплінарні скарги Карповича А.П. та Криворучко Л.С. не містять а ні відомостей про ознаки дисциплінарного проступку, а ні фактичних даних, які б їх доводили у частині, що стосується кваліфікації за пунктом 3 частини першої статі 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» під час розгляду кримінальної справи.

Щодо описаних у скаргах та встановлених в ході попередньої перевірки фактів поведінки судді як таких, що охоплюються пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», слід відзначити, що Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що на відміну від кваліфікації за пунктом 1 частини першої, положення пункту 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кореспондують не із зобов’язанням судді «розглядати і вирішувати судові справи», а його обов’язками дотримуватися високих стандартів етичної поведінки, що пов’язано із його високим статусом (пункти 2, 4 частини сьомої статті 56 цього ж Закону), про що вказує буквальний зміст цієї норми.

Таким чином, пункт 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» стосується поведінки судді, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя і складається з таких аспектів: питання моралі, чесності, непідкупності; відповідність способу життя судді його статусу; дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу. Отже, охоплюючи етичні аспекти поведінки судді, цей дисциплінарний проступок не може тлумачитись як такий, що стосується питання оцінки правильності або неправильності застосування суддею норм матеріального і процесуального права під час здійснення правосуддя та ухвалення судових рішень (у тому числі через невиправдане розширення змісту «стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду»).

Про наявність у поведінці судді складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можуть свідчити дії чи бездіяльність судді, що демонструють відверте нехтування нормами моралі і права, неповагу до інших громадян та суспільства в цілому, недобросовісне використання власного соціального статусу і зумовлених посадою можливостей, поведінка, що викликає негативний суспільний резонанс, компрометує весь суддівський корпус, здатна поставити під сумнів незалежність, неупередженість, об`єктивність правосуддя і підірвати довіру до суду як інституції, покликаної стояти на варті законності і справедливості.

Тобто суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» лише за вчинення «етичного проступку», зокрема, під час виконання функцій судді зі здійснення правосуддя. У такому разі діяння судді повинні оцінюватися виключно через призму моральних та етичних принципів і якостей особи судді, який від імені України уповноважений владою здійснювати правосуддя, та не повинні пов’язуватися із застосуванням суддею норм матеріального та процесуального права під час ухвалення судових рішень.

За відсутності обставин, які свідчать, що дії судді під час виконання функцій правосуддя порочать звання судді й підривають авторитет правосуддя, а становлять лише порушення (істотне порушення) норм процесуального права, такі дії судді не можуть кваліфікуватись за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (пункти 137, 142-143, 145-147 постанови від 13 червня 2024 року у справі № 990SCGC/2/24 (провадження № 11-14сап24)).

105. Статус судді в процедурі дисциплінарного провадження ґрунтується на основоположних конституційних нормах правопорядку, серед яких слід відзначити верховенство права в частині першочергового забезпечення прав, свобод та інтересів особи, яка притягується до відповідальності (статті 3, 8 Конституції України) та недопустимість бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (частина перша статті 61 Конституції України).

При конкуренції загальної та спеціальної норм одна з них (загальна) охоплює визначене коло діянь, а інша (спеціальна) – частину цього кола, тобто різновиди діянь, передбачених загальною нормою. Співставлення загальних та спеціальних норм показує, що загальна норма ширша за об’ємом, тобто охоплює більше коло діянь, ніж спеціальна, але остання містить більше ознак, за рахунок яких вона і виділяється з загальної.

Тому, існування конструкції окремого складу дисциплінарного проступку судді щодо виконання обов’язків у сфері забезпечення доброчесності чи інших професійних обов’язків, визначених законодавством, виключає за правилами недопустимості подвійного інкримінування, а також загальними принципами подолання конкуренції норм (lex speciale derogat generale – спеціальний закон виключає [у даній справі] дію загального; judicis est pronuntiando sequi regulam, exceptione non probata – якщо підстави для винятку не доведені, то суддя зобов’язаний слідувати правилу) виключає можливість одночасного відкриття справи додатково за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за одне й теж діяння, описане у скарзі.

106. Щодо решти суддів та обставин Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що відповідно до пунктів 2, 3, 6 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо дисциплінарна скарга не містить відомостей та про ознаки дисциплінарного проступку судді та посилання на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку судді, дисциплінарна скарга ґрунтується лише на доводах, що можуть бути перевірені виключно судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.. В цьому випадку дисциплінарний інспектор передає скаргу на розгляд Дисциплінарної палати для ухвалення рішення (пункт 3 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).
107. Розглянувши висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Ільницького О.В. за результатами попередньої перевірки дисциплінарних скарг Карповича А.П., адвоката Криворучко Л.С., яка діє в інтересах Карповича А.П. (вхідні № К-11/1/7-24 від 15 жовтня 2024 року, № К-61/9/7-25 від 21 квітня 2025 року, № К-61/8/7-25 від 21 квітня 2025 року, № К-320/6/7-25 від 5 травня 2025 року, № К-320/10/7-25 від 29 травня 2025 року, № К-61/18/7-25 від 15 липня 2025 року, № К-320/25/7-25 від 15 вересня 2025 року, № К-320/7/7-25 від 15 травня 2025 року) у частині стосовно суддів Верховного Суду Бущенка А.П., Яновської О.Г., суддів Полтавського апеляційного суду Корсун О.М., Захожая О.І., Нізельковської Л.В., Дряниці Ю.В., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що ці скарги не містять відомостей та про ознаки дисциплінарного проступку судді та посилання на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку суддів, а частина доводів дисциплінарних скарг зводяться до заперечення законності і обґрунтованості ухвалених суддею процесуальних рішення під час розгляду справи, що можуть бути перевірені виключно судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Також не містять відомостей та про ознаки дисциплінарного проступку судді та посилання на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку суддів в частині судді Стефанів Н.С. щодо участі її в розгляді справи № 636/2121/24, про які повідомили скаржники.

З огляду на зазначене, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарних скарг Карповича А.П., адвоката Криворучко Л.С., яка діє в інтересах Карповича А.П. (вхідні № К-11/1/7-24 від 15 жовтня 2024 року, № К-61/9/7-25 від 21 квітня 2025 року, № К-61/8/7-25 від 21 квітня 2025 року, № К-320/6/7-25 від 5 травня 2025 року, № К-320/10/7-25 від 29 травня 2025 року, № К-61/18/7-25 від 15 липня 2025 року, № К-320/25/7-25 від 15 вересня 2025 року, № К-320/7/7-25 від 15 травня 2025 року) у частині стосовно суддів Верховного Суду Стефанів Н.С., Бущенка А.П., Яновської О.Г., суддів Полтавського апеляційного суду Корсун О.М., Захожая О.І., Нізельковської Л.В., Дряниці Ю.В..

Щодо наявності підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Верховного Суду Стефанів Н.С. за дисциплінарною скаргою вх. № К-61/19/7-25

108. В частині оцінки доводів дисциплінарної скарги Карповича А.П. (вхідний № К-61/19/7-25 від 17 липня 2025 року) стосовно судді Верховного Суду Стефанів Н.С., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що у поведінці судді Стефанів Н.С. можуть вбачатися ознаки дисциплінарних проступків, визначених пунктами 3, 10, 12 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
109. Пункти 7 та 10 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначають елементом правового статусу судді обов’язок подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також підтверджувати законність джерела походження майна у зв’язку з проходженням кваліфікаційного оцінювання або в порядку дисциплінарного провадження щодо судді, якщо обставини, що можуть мати наслідком притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, викликають сумнів у законності джерела походження майна або доброчесності поведінки судді.
110. У системному взаємозв’язку, слід звернути увагу, що доброчесність судді, як один із трьох критеріїв кваліфікаційного оцінювання за частиною другою статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в контексті пункту 12 частини першої статті 106 цього ж Закону означає насамперед дотримання визначених законодавством правил і норм у сфері декларування доходів, майна та майнових прав, а також виключення корупційних дій і практик у цій сфері.

Вказана вимога знаходить своє відображення і у загальних стандартах професійної суддівської етики, визначаючи чесність та непідкупність судді необхідною умовою для належного виконання суддею своїх обов’язків, про що визначено у цитованих нормах Бангалорських принципів та у Кодексі суддівської етики, в приписах статей 1 та 20 (суддя повинен бути обізнаним про свої майнові інтереси та вживати розумних заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові інтереси членів своєї сім’ї).

111. Враховуючи автономність дисциплінарного провадження, зокрема в питаннях оцінки та встановлення ознак дисциплінарного проступку, дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя можуть враховувати, та використовувати інформацію та документи, надані спеціально уповноваженими суб’єктами у сфері протидії корупції (приписи, протоколи, постанови, довідки тощо), так і відомості, отримані ними самостійно – під час реалізації дисциплінарних повноважень у дисциплінарному провадженні (у тому числі дані з відкритих джерел). Суддя зі свого боку зобов’язаний надати дисциплінарним органам Вищої ради правосуддя вичерпні пояснення і документи, які спростовують підозру в допущенні ним недоброчесної поведінки. Ухилення судді від виконання цього обов’язку або подання необґрунтованих, недостовірних або недостатніх підтверджень власної майнової доброчесності слід тлумачити не на користь судді.
112. Аналогічно, ЄСПЛ у пунктах 352-353 рішення «Джоджай проти Албанії» від 9 лютого 2021 року (заява № 15227/19) вказав на те, що для цілей «цивільно-правової» частини пункту 1 статті 6 Конвенції те, що тягар доведення перейшов на заявницю під час процедури перевірки після того, як НКК надала доступ до попередніх висновків, отриманих у результаті завершення розслідування та доказів у матеріалах справи, саме собою не було свавільним (див. рішення у справі «Гогітідзе та інші проти Грузії», № 36862/05, пункт 122, 12 травня 2015 року в контексті провадження про конфіскацію майна; з відповідними змінами справу «Грейсон і Барнхем проти Сполученого Королівства», № 19955/05 і 15085/06, пункти 37-49, 23 вересня 2008 року, в контексті постанови про конфіскацію в справах про торгівлю наркотиками).

Отож, усунення будь-яких сумнівів щодо законності джерел походження майна суддею під час здійснення щодо судді дисциплінарного провадження у зв’язку із врахуванням стандартів доказування – за допомогою чітких та переконливих доказів – є обов’язком судді.

113. У контексті нормативно визначених процесуальних стандартів, кожен суддя повинен поводити себе таким чином у будь-яких умовах, які з точки зору звичайної розсудливої людини не викликатимуть сумнівів у його загальній та професійній етичності, а тим більше допускатимуть припущення щодо наявності обставин, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
114. Застосовуючи наведені нормативні положення та стандарти доказування до встановлених у цьому Висновку обставин, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує таку сукупність фактичних даних: суддя Стефанів Н.С. з 1 лютого 2020 року безоплатно користується квартирою в місті Києві площею 205,2 кв. м, власником якої зазначено іноземну громадянку ОСОБА4, яка за повідомленою інформацією не мала офіційних доходів, достатніх для придбання такого майна; об’єктивними даними державних реєстрів спростовано пояснення судді про її непричетність до набуття цього майна, оскільки 6 червня 2016 року суддя особисто на підставі довіреності, виданої їй ОСОБА4, видала довіреність у порядку передоручення, на підставі якої наступного дня квартиру було придбано від імені ОСОБА4; суддя також надала Вищій раді правосуддя інформацію, що згодом була спростована об’єктивними даними реєстрів, і не надала вичерпних пояснень щодо джерел походження майна на запит члена Вищої ради правосуддя.
115. Оцінюючи цю сукупність фактичних даних, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також враховує функціональні аспекти контролю над майном та обставини, які можуть обумовлювати ту чи іншу поведінку через призму детермінант вольового процесу (потреб, інтересів та мотивів).

Потреба – стан, який виражає необхідність у чомусь, виступає рушійною силою відповідної активності (наприклад, потреба в житлі, фінансовій стабільності). Варто відзначити, що потреби самі по собі не є прямою причиною вчинення конкретного правочину, але вони є фундаментальною передумовою для виникнення інтересів.

Інтерес відрізняється від потреби тим, що він не є самим благом, а свідчить про бажання його досягти. Він нерозривно пов’язаний з потребами, але відрізняється від них тим, що фокусується на конкретному предметі або способі задоволення потреби, надаючи йому особливої значущості. Якщо потреба є першопричиною, то інтерес вже є безпосередньою передумовою формування волі. Наприклад, якщо особа має потребу в житлі, то інтересом буде бажання придбати конкретну нерухомість.

Мотив є найбільш важливою детермінантою, оскільки він є свідомим спонуканням до задоволення потреб та інтересів. Мотив – це той спонукаючий фактор, що безпосередньо призводить до вчинення конкретних дій. На відміну від потреби, яка є станом нестачі чогось, і інтересу, що є вибірковою спрямованістю, мотив - це опредметнена потреба, тобто потреба, яка знайшла свій об’єкт задоволення і є усвідомленою причиною дії. Мотив відповідає на запитання «навіщо?» або «заради чого?».

116. З точки зору звичайної розсудливої людини обставини набуття прав на квартири можуть свідчити про наявність у Стефанів Н.С. ознак усіх трьох елементів, які притаманні саме власнику, незалежно від того на кого було юридично оформлено право власності.
117. Національне антикорупційне законодавство України висуває суворі вимоги до публічних службовців, зокрема до суддів Верховного Суду. Відповідно до статті 46 Закону України «Про запобігання корупції», обов’язок декларування охоплює всі об’єкти нерухомості, які перебувають у користуванні суб’єкта декларування, незалежно від форми правочину. Оформлення майна на близьких родичів (так зване «номінальне володіння») є однією з найпоширеніших практик приховування незаконного збагачення, для протидії якій законодавець запровадив інститут моніторингу способу життя (стаття 51-3 Закону «Про запобігання корупції»).

Обов’язок судді підтвердити легальність походження не лише власного майна, а й майна, яким він безоплатно користується, безпосередньо випливає з принципу доброчесності. Стаття 3 кодексу суддівської етики наголошує, що суддя має докладати всіх зусиль для того, щоб його поведінка була бездоганною, а будь-які сумніви у його фінансовій чесності мають вирішуватися на користь суспільного інтересу та прозорості.

118. Міжнародні стандарти у сфері судочинства визначають фінансову прозорість та доброчесність суддів як ключовий елемент незалежності судової влади. Бангалорські принципи поведінки суддів встановлюють, що суддя повинен уникати будь-яких дій, які можуть створити враження стороннього спостерігача про наявність конфлікту інтересів або фінансової залежності. Показник чесності та непідкупності вимагає від судді вести спосіб життя, який відповідає його офіційним доходам.

Висновок № 3 Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) визначає, що суспільство має право вимагати від суддів дотримання жорстких етичних правил. Судді добровільно обмежують свої права на приватність у фінансовій сфері в обмін на високий статус та державні гарантії незалежності. Будь-яке ухилення від декларування або надання недостовірних відомостей розцінюється як тяжке етичне порушення, що несумісне з продовженням суддівської кар’єри.

Практика Європейського суду з прав людини містить чіткі орієнтири щодо допустимості суворих заходів фінансового контролю стосовно суддів. Ключовим у цьому контексті є рішення ЄСПЛ у справі «Джеджай проти Албанії» (Xhoxhaj v. Albania, заява № 15227/19, рішення від 9 лютого 2021 року).

У цій справі Суд визнав, що перекладення тягаря доказування на суддю у справах про відповідність її активів легальним доходам не порушує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд). Якщо державні органи продемонстрували наявність істотного розриву між офіційними доходами судді (та її родини) та вартістю майна, яким вона користується, обов’язок довести законність походження коштів переходить до самого судді. Нездатність надати переконливі докази є пропорційною та достатньою підставою для звільнення з посади.

Також у рішенні «Денисов проти України» (Denisov v. Ukraine, заява № 76639/11, рішення від 25 вересня 2018 року) ЄСПЛ підкреслив, що дисциплінарні процедури, спрямовані на перевірку етичної поведінки та доброчесності суддів, мають на меті захист публічного інтересу та відновлення довіри до судової влади, що є критично важливим для збереження верховенства права в демократичному суспільстві.

У справі «Джоджай проти Албанії» ЄСПЛ окремо наголосив, що труднощі судді з обґрунтуванням законності джерел частково спричинені її власним нерозкриттям відповідного активу в момент набуття; ця обставина прямо співвідноситься з установленим у цьому Висновку фактом непослідовних і спростованих об’єктивними даними пояснень судді Стефанів Н.С. щодо її участі в набутті майна.

119. У справах щодо доброчесності суддів виходить з того, що правове значення має не лише наявність розбіжностей між отриманими та задекларованими відомостями, а й те, наскільки чіткою, логічною та послідовною є позиція судді при спростуванні таких розбіжностей; від судді як носія високого статусу очікується сумлінність у розкритті даних та надання переконливих пояснень.

Необхідність суворого фінансового контролю та реагування на ознаки недоброчесності суддів послідовно підкреслюють і міжнародні інституції, що відстежують доброчесність суддівського корпусу. Зокрема, Група держав проти корупції (GRECO) у рекомендаціях за результатами оцінювання України неодноразово наголошувала на важливості ефективної перевірки декларацій суддів та невідворотності реагування на необґрунтовані статки, а Венеційська комісія у своїх висновках щодо судової реформи в Україні визнавала перевірку доброчесності та майнового стану суддів сумісною з принципом незалежності судової влади за умови дотримання належної процедури. Наведене підтверджує, що оцінка майнової доброчесності судді на стадії вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи відповідає як національним, так і міжнародним стандартам та спрямована на захист публічного інтересу й довіри до суду.

120. Встановлена сукупність обставин на стадії вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи свідчить про наявність у діях судді ознак дисциплінарних проступків, передбачених пунктом 10 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею недоброчесної поведінки, у тому числі здійснення суддею або членами його сім’ї витрат, що перевищують доходи такого судді та доходи членів його сім’ї; встановлення невідповідності рівня життя судді задекларованим доходам), пунктом 12 цієї ж частини (визнання суддею в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, завідомо неправдивих відомостей або умисне незазначення відомостей), а також пунктом 3 оскільки такі дії у сукупності іншими обставинами можуть свідчити про допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.
121. З огляду на зазначене, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Верховного Суду Стефанів Н.С. за ознаками вказаних дисциплінарних проступків (пункт 3, 10, 12 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та повернення без розгляду скарг вхідні № К-11/1/7-24 від 15 жовтня 2024 року, № К-61/9/7-25 від 21 квітня 2025 року, № К-61/8/7-25 від 21 квітня 2025 року, № К-320/6/7-25 від 5 травня 2025 року, № К-320/10/7-25 від 29 травня 2025 року, № К-61/18/7-25 від 15 липня 2025 року, № К-320/25/7-25 від 15 вересня 2025 року, № К-320/7/7-25 від 15 травня 2025 року.
122. Наявність або відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності буде встановлено за результатами розгляду дисциплінарної справи щодо судді на підставі оцінки доказів, наданих та отриманих в межах дисциплінарного провадження.

Керуючись статтею 44, 46, 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктом 13.13 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя,

ухвалила:

1) відкрити дисциплінарну справу за скаргою Карповича Андрія Петровича (вх. № К-61/19/7-25 від 17 липня 2025 року) стосовно судді Верховного Суду Стефанів Надії Степанівни.

2) скарги Карповича Андрія Петровича, адвоката Криворучко Лариси Сергіївни, яка діє в інтересах Карповича Андрія Петровича (вхідні № К-11/1/7-24 від 15 жовтня 2024 року, № К-61/9/7-25 від 21 квітня 2025 року, № К-61/8/7-25 від 21 квітня 2025 року, № К-320/6/7-25 від 5 травня 2025 року, № К-320/10/7-25 від 29 травня 2025 року, № К-61/18/7-25 від 15 липня 2025 року, № К-320/25/7-25 від 15 вересня 2025 року, № К-320/7/7-25 від 15 травня 2025 року), у частині стосовно суддів Верховного Суду Стефанів Надії Степанівни, Бущенка Аркадія Петровича, Яновської Олександри Григорівни, суддів Полтавського апеляційного суду Корсун Оксани Миколаївни, Захожая Олександра Івановича, Нізельковської Ліліани Валентинівни, Дряниці Юрія Володимировича залишити без розгляду та повернути скаржникам.

Головуючий на засіданні

Другої Дисциплінарної палати Вищої

ради правосуддя

Члени Другої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя