Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Вищого антикорупційного суду Маслова Віктора Васильовича на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності,

 

встановила:

 

до Вищої ради правосуддя 22 квітня 2026 року (вх. № 3671/1/8-26) надійшла копія постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 квітня 2026 року № 990SCGC/41/25, якою скасовано рішення Вищої ради правосуддя від 16 вересня 2025 року № 1947/0/15-25 «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25 про притягнення судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В. до дисциплінарної відповідальності».

На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 24 квітня 2026 року доповідачем за вказаним матеріалом визначено члена Вищої ради правосуддя Попікову О.В.

Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у випадку скасування судом рішення Вищої ради правосуддя, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, Вища рада правосуддя розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно. Повторний розгляд справи здійснюється Вищою радою правосуддя у пленарному складі у порядку, визначеному статтею 49 цього Закону.

Стислий зміст дисциплінарної скарги. Підстави для відкриття дисциплінарної справи

До Вищої ради правосуддя 5 серпня 2024 року (вх. № Н-693/1/7-24) надійшла дисциплінарна скарга адвоката Ножовнік О.І. щодо дисциплінарного проступку судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В. за результатами розгляду клопотання прокурора про продовження строку дії обов’язків, покладених на підозрюваного ОСОБА1, у кримінальному провадженні № _____ (справа № 991/5814/24).

Обґрунтовуючи дисциплінарну скаргу, Ножовнік О.І. зазначила, що прокурор Шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Дроботова Є.В. звернулася до Вищого антикорупційного суду із клопотанням про продовження підозрюваному ОСОБА1 строку дії обов’язків, покладених на нього у зв’язку із застосуванням запобіжного заходу у виді застави у кримінальному провадженні №____-, внесеному 3 серпня 2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

У клопотанні прокурор Дроботова Є.В. просила продовжити на два місяці строк дії обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), покладених на підозрюваного ОСОБА1, а саме: прибувати до детектива, прокурора, слідчого судді або суду за кожним їхнім викликом та вимогою; не відлучатися за межі території України без дозволу слідчого (детектива), прокурора або суду; повідомляти детектива, прокурора або суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; здати на зберігання органам Державної міграційної служби України свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в’їзд в Україну; утримуватися від спілкування зі свідками ОСОБА4, ОСОБА6, ОСОБА7, а також з будь-якими іншими особами щодо обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру, крім своїх захисників, слідчих, детективів, прокурорів, слідчого судді, суду.

Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Маслов В.В. ухвалою від 11 липня 2024 року задовольнив клопотання прокурора Дроботової Є.В. Підозрюваному ОСОБА1 продовжено до 11 вересня 2024 року строк дії обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 КПК України.

Скаржниця вважала, що, постановляючи вказану ухвалу, слідчий суддя Маслов В.В. вийшов за межі наданих йому законом повноважень, оскільки, поклавши на ОСОБА1 неконкретизований процесуальний обов’язок, установив для підозрюваного заборону на спілкування з необмеженим та конкретно не визначеним колом осіб, чим унеможливив належну реалізацію права підозрюваного на захист.

Адвокат ОСОБА2 зазначала, що слідчий суддя має право обмежити спілкування підозрюваного з будь-якою особою, але при цьому він зобов’язаний був конкретно визначити таку особу. Законом не передбачено можливості заборони підозрюваному спілкуватися з будь-якими особами загалом.

Усупереч вимогам закону, суддя Маслов В.В. визначив не особу (осіб), з якою (з якими) підозрюваному заборонено спілкуватися, а предмет забороненого спілкування (щодо обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру), поширивши цей предмет спілкування на необмежене та невизначене коло осіб.

На переконання скаржниці, встановивши таку заборону, слідчий суддя Маслов В.В. безпідставно обмежив ОСОБА1 у конституційних правах і свободах, створив передумови для свавільного застосування до нього заходів процесуального примусу та штучні підстави настання для нього негативних правових наслідків за порушення такого протиправного обов’язку.

Адвокат ОСОБА2 вважала, що вказані обмеження порушують право підозрюваного на захист, оскільки він не має права звертатися до відповідних міжнародних судових установ чи міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, зокрема до Європейського суду з прав людини, та мати з ними комунікацію (спілкування) щодо своєї скарги, яка стосуватиметься обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру. Оскільки зазначені міжнародні судові установи та організації, звернення до яких є конституційним правом кожного (стаття 55 Конституції України), не є судом у розумінні вітчизняного законодавства, підозрюваний також не зможе звертатися до будь-яких органів державної влади або їх посадових осіб за захистом своїх прав.

Крім того, скаржниця зазначала, що ОСОБА1 не зможе за потреби обрати нового захисника (захисників), адже новим адвокатам (до того як вони підпишуть угоду про надання правничої допомоги) необхідно буде пояснити суть повідомленої ОСОБА1 підозри.

Забезпечення права на захист як основна засада кримінального провадження передбачає, що підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає в наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені КПК України. Участь у кримінальному провадженні захисника підозрюваного, обвинуваченого, представника потерпілого, представника третьої особи не звужує процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, третьої особи (частини перша, четверта статті 20 КПК України).

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 16 грудня 2024 року № 3646/1дп/15-24 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В. з підстав наявності в його діях ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду).

За результатами розгляду дисциплінарної справи Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя рішенням від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25 притягнула суддю Маслова В.В. до дисциплінарної відповідальності за вчинення ним дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків), та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Фактичні обставини, встановлені під час здійснення дисциплінарного провадження

Детективи Національного антикорупційного бюро України здійснювали досудове розслідування у кримінальному провадженні № ____, внесеному 3 серпня 2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за підозрою ОСОБА1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 369 Кримінального кодексу України (пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище, або вчинені організованою групою осіб чи її учасником).

Вищий антикорупційний суд ухвалою від 24 листопада 2023 року (справа № 991/10280/23) застосував до підозрюваного ОСОБА1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням застави в розмірі 100 000 000 грн та покладенням на нього обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 КПК України, а саме: прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю; не відлучатися з міста Києва та Бориспільського району Київської області без дозволу слідчого (детектива), прокурора або суду; повідомляти детектива, прокурора або суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; здати на зберігання органам Державної міграційної служби свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в’їзд в Україну; утримуватися від спілкування з підозрюваною ОСОБА3, свідками ОСОБА4, ОСОБА5, ОСОБА6, ОСОБА7 та іншими свідками у кримінальному провадженні, визначеними слідчим (детективом) чи прокурором; носити електронний засіб контролю.

24 листопада 2023 року підозрюваного ОСОБА1 звільнено з-під варти у зв’язку із внесенням застави. З моменту звільнення з-під варти ОСОБА1 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави. Строк дії обов’язків, покладених слідчим суддею на ОСОБА1., становить два місяці з моменту звільнення з-під варти у зв’язку із внесенням застави.

Строк дії зазначених обов’язків, покладених на ОСОБА1, неодноразово було продовжено, востаннє – 14 травня 2024 року.

5 липня 2024 року до провадження слідчого судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В. надійшло клопотання прокурора Шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Дроботової Є.В. про продовження строку дії обов’язків, покладених на підозрюваного ОСОБА1 у кримінальному провадженні № ____, внесеному 3 серпня 2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Розглянувши вказане клопотання, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Маслов В.В. постановив ухвалу від 11 липня 2024 року, якою задовольнив клопотання прокурора Дроботової Є.В. Підозрюваному ОСОБА1 продовжено до 11 вересня 2024 року включно строк дії обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 КПК України, а саме: прибувати до детектива, прокурора, слідчого судді або суду за кожним їхнім викликом та вимогою; не відлучатися за межі України без дозволу слідчого (детектива), прокурора або суду; повідомляти детектива, прокурора або суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; здати на зберігання органам Державної міграційної служби України свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в’їзд в Україну; утримуватися від спілкування зі свідками ОСОБА4, ОСОБА6, ОСОБА7, а також з будь-якими іншими особами з приводу обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру, крім своїх захисників, слідчих, детективів, прокурорів, слідчого судді, суду.

Не погодившись із ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В. від 11 липня 2024 року у справі № 991/5814/24, адвокат підозрюваного ОСОБА1 – ОСОБА2 – подала апеляційну скаргу.

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду ухвалою від 18 липня 2024 року відмовила у відкритті апеляційного провадження, оскільки відповідно до вимог частини четвертої статті 399 КПК України апеляційна скарга адвоката ОСОБА2 в інтересах підозрюваного ОСОБА1 подана на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В. від 11 липня 2024 року, а отже не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Стислий зміст оскаржуваного рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

Ухвалюючи рішення про притягнення судді Маслова В.В. до дисциплінарної відповідальності, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя керувалася тим, що хоча частина п’ята статті 194 КПК України надає слідчому судді право покласти на підозрюваного обов’язок утримуватися від спілкування з певними особами, пункт 4 цієї норми передбачає необхідність чіткого визначення в ухвалі конкретних осіб, з якими підозрюваному заборонено спілкуватися.

Суддя Маслов В.В. в ухвалі від 11 липня 2024 року поклав на підозрюваного ОСОБА1 обов’язок «утримуватися від спілкування [...] з будь-якими іншими особами щодо обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру, окрім своїх захисників, слідчих, детективів, прокурорів, слідчого судді, суду», тобто фактично заборонив йому спілкування з невизначеним і необмеженим колом осіб.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважила, що, покладаючи на підозрюваного ОСОБА1 неконкретизований процесуальний обов’язок, суддя Маслов В.В. вийшов за межі принципу свободи суддівського розсуду, згідно з яким суд наділено повноваженнями (правами та обов’язками) обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, керуючись цілями та принципами права, загальними засадами судочинства, враховуючи конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість і достатність обраного покарання тощо. Зазначене, своєю чергою, унеможливлює належну реалізацію підозрюваним права на захист.

Ураховуючи наведене, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що, забороняючи підозрюваному ОСОБА1 спілкуватися з необмеженим і конкретно не визначеним колом осіб, суддя Маслов В.В. унаслідок недбалості допустив істотне порушення норм процесуального права, а саме не дотримався приписів частини п’ятої статті 194 КПК України, що полягає в невиконанні вимог закону в частині обов’язкового визначення особи (осіб), з якою (якими) підозрюваний не має права спілкуватися, що вплинуло на реалізацію права підозрюваного ОСОБА1 на захист.

Стислий зміст скарги судді Маслова В.В. на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя

Суддя Маслов В.В. не погодився із висновками Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя та в поданій ним скарзі виклав доводи на спростування цих висновків.

Щодо неврахування Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя національних та міжнародних стандартів у галузі судочинства, які вимагають надати судді імунітет від будь-якої відповідальності за тлумачення та застосування закону, а також за ухвалене ним судове рішення

Суддя Маслов В.В. зазначив, що 11 липня 2024 року постановив ухвалу, якою продовжив підозрюваному ОСОБА1 строк дії обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 КПК України. В ухвалі наведено норми права та викладено мотиви рішення, зокрема щодо оцінки доводів сторін, обґрунтованості підозри, наявності ризиків, потреб досудового розслідування та пропорційності втручання у права особи.

Суддя вказав, що добросовісно виконав вимоги статей 194, 199 та 372 КПК України щодо порядку розгляду клопотання та змісту ухвали.

Водночас суддя послався на міжнародні стандарти незалежності суддів, відповідно до яких суддя, який добросовісно здійснює суддівський розсуд, повинен бути захищений від відповідальності за зміст судового рішення, тлумачення та застосування закону, а дисциплінарна відповідальність не може ґрунтуватися на незгоді із судовим рішенням, крім випадків умислу або грубої недбалості.

Суддя також зауважив, що аналогічні гарантії закріплено у статті 126 Конституції України та статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які виключають можливість притягнення судді до відповідальності за ухвалене судове рішення, крім випадків вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

На думку судді, наведені положення національних і міжнародних стандартів гарантують судді імунітет від притягнення до дисциплінарної відповідальності за добросовісне тлумачення та застосування норм закону, однак Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не врахувала цих стандартів.

Щодо неврахування Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя попередньої протилежної практики дисциплінарних органів під час перевірки аналогічних дисциплінарних скарг, поданих Копистирою С.М. та його захисником – адвокатом Ножовнік О.І.

Суддя Маслов В.В. зазначив, що раніше Третя та Друга Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя вже відмовляли у відкритті дисциплінарних справ за аналогічними дисциплінарними скаргами ОСОБА2 та ОСОБА1, мотивуючи це тим, що скарги зводяться до незгоди із судовими рішеннями.

Вказані скарги містили ті самі доводи, що й дисциплінарна скарга, яка стала підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, зокрема щодо заборони спілкування з невизначеним колом осіб та впливу цього на право на захист, і фактично стосувалися однакових ухвал із однаковим змістом процесуальних обов’язків.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наведеного не врахувала, формально вказавши на нетотожність обставин через різні строки покладення обов’язків на підозрюваного, та не надала мотивів відступу від попередньої практики, хоча вимога узгодженості практики випливає, зокрема, з позиції Верховного Суду.

Щодо виходу Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя під час ухвалення оскаржуваного рішення за межі компетенції дисциплінарного органу

Суддя Маслов В.В. зауважив, що Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя фактично надала оцінку законності судового рішення, хоча така оцінка відповідно до процесуального закону належить виключно судам апеляційної та касаційної інстанцій. Натомість дисциплінарний орган не наділений повноваженнями здійснювати позапроцесуальну перевірку змісту судових рішень або підміняти собою функції судового перегляду.

Водночас КПК України встановлює чіткий процесуальний механізм перевірки законності ухвал слідчого судді, який передбачає подання стороною захисту заперечень на відповідні ухвали під час судового розгляду, їх обов’язкову оцінку судом першої інстанції, а також можливість подальшого апеляційного та касаційного перегляду судових рішень у встановленому законом порядку.

Щодо відповідності постановленої слідчим суддею ухвали сталій судовій практиці

Суддя Маслов В.В. наголосив, що формулювання процесуального обов’язку, застосоване в ухвалі від 11 липня 2024 року щодо ОСОБА1, відповідає сталій судовій практиці. Зауважив, що виявив у Єдиному державному реєстрі судових рішень понад 500 аналогічних ухвал слідчих суддів різних інстанцій, зокрема Вищого антикорупційного суду, Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

Суддя акцентував, що відповідна практика є усталеною, а рішень судів апеляційної чи касаційної інстанції, які визнавали б помилковими або протиправними ухвали слідчих суддів у зв’язку із застосуванням відповідного формулювання процесуального обов’язку або встановлювали порушення права на захист чи інших засад кримінального провадження через таке формулювання, не виявлено. Посилання на такі рішення також відсутні як у дисциплінарній скарзі, так і в оскаржуваному рішенні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

Натомість Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вказаного не врахувала та, погодившись із доводами дисциплінарної скарги, фактично поставила під сумнів сотні аналогічних судових рішень і сформувала альтернативний підхід до правозастосування, відмінний від наявної судової практики, що виходить за межі її повноважень.

Щодо неврахування Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя доводів про відповідність ухвали від 11 липня 2024 року положенням процесуального законодавства

Суддя Маслов В.В. стверджував, що частина п’ята статті 194 КПК України є «уповноважуючою» нормою, яка надає слідчому судді дискрецію покласти на підозрюваного ті чи інші процесуальні обов’язки, а також визначити формулювання таких обов’язків. Натомість висновки Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про те, що ця норма зобов’язує слідчого суддю визначити прізвище та ім’я особи, щодо якої встановлюється заборона спілкування, суперечать не лише буквальному змісту такої норми (про необхідність зазначення прізвища та ім’я особи у змісті статті взагалі не йдеться), а й не враховують правової природи зазначеної норми.

Суддя пояснив, що застосоване формулювання процесуального обов’язку було необхідним для забезпечення ефективності кримінального провадження та мінімізації встановлених ризиків: переховування, незаконного впливу на свідків та перешкоджання розслідуванню.

З огляду на встановлені обставини справи, зокрема підозру в тяжкому корупційному злочині, наявність ризиків і значні майнові ресурси підозрюваного, суддя дійшов висновку про можливість використання ним зв’язків у державних органах, у тому числі у виконавчій та судовій гілках влади, а також впливу на підприємства будівельного сектору, що посилювало ризики впливу на свідків і органи правосуддя.

Керуючись наведеним, встановлена заборона спілкування була, на думку судді, конкретизована, передбачувана та спрямована на нейтралізацію ризиків, із визначенням кола осіб і предмета спілкування.

Щодо висновків Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про порушення права на захист Копистири С.М.

Суддя Маслов В.В. зазначив, що Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не обґрунтувала, у чому саме полягало порушення права підозрюваного на захист та які конкретні процесуальні можливості було реально обмежено постановленою ухвалою, а також не встановила, які негативні наслідки це мало для реалізації прав підозрюваного.

Суддя вказав, що оцінка дотримання права на захист мала здійснюватися з урахуванням усього кримінального провадження та можливості сторони захисту компенсувати можливі процесуальні обмеження, чого дисциплінарний орган не зробив.

Суддя стверджував, що встановлена заборона спілкування не обмежувала процесуальних прав підозрюваного: давати пояснення, подавати докази, брати участь у провадженні та користуватися правовою допомогою, а також фактично не вплинула на ефективність захисту, який здійснювали кілька професійних адвокатів.

Суддя також наголосив, що КПК України не містить вимог до розкриття суті підозри під час залучення захисника, а тому твердження про ускладнення права на захист або залучення адвокатів, на його думку, є необґрунтованими.

Крім того, суддя зазначив, що постановлена ним ухвала не обмежувала прав підозрюваного на звернення до органів державної влади, міжнародних інстанцій, Європейського суду з прав людини, а тому, відповідно, доводи дисциплінарної скарги є хибними.

Водночас суддя зауважив, що зміст права на захист у кримінальному провадженні не охоплює права звернення до дисциплінарних органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або медів, а отже твердження про порушення цього права в цій частині є безпідставними.

Щодо посилань Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя на нерелевантну практику слідчого судді

Суддя вказав, що висновок Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про те, що суддя вчинив дисциплінарний проступок унаслідок недбалості, ґрунтувався на порівнянні його ухвали з іншими його судовими рішеннями, у яких, на думку дисциплінарного органу, застосовувався інший підхід до формулювання процесуального обов’язку щодо заборони спілкування. Однак судові рішення, на які посилалася Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, не є релевантними.

Наведені в оскаржуваному рішенні ухвали було постановлено за інших фактичних обставин і на підставі інших клопотань прокурора, які містили інші вимоги щодо формулювання відповідного обов’язку. У тих випадках суд діяв у межах принципу диспозитивності та вирішував питання в межах заявленого прокурором клопотання.

Натомість у справі ОСОБА1 прокурор просив продовжити вже визначений обов’язок у конкретному формулюванні, і саме в цих межах слідчий суддя ухвалив рішення, яке, за його твердженням, є послідовним і не містить відступів від судової практики.

Суддя наголосив, що Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не врахувала відмінності обставин справ, а тому помилково використала наведені ухвали як підставу для висновку про непослідовність практики.

Крім того, суддя зауважив, що дисциплінарний орган самостійно відшукав та використав судові рішення, яких не надали йому для ознайомлення, не долучили до матеріалів дисциплінарної справи та щодо яких він був позбавлений можливості висловити заперечення, що, на його переконання, порушує принцип змагальності дисциплінарного провадження.

З огляду на викладене суддя Маслов В.В. просив скасувати повністю рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та закрити дисциплінарне провадження.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 16 вересня 2025 року № 1947/0/15-25 залишено без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25 про притягнення судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В. до дисциплінарної відповідальності.

Вища рада правосуддя встановила, що зібрані матеріали дисциплінарної справи було оцінено з достатньою повнотою, вони підтверджують вчинення суддею Масловим В.В. дисциплінарного проступку, а наведені суддею у скарзі доводи не спростовують висновків, зазначених в оскаржуваному рішенні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, і не дають підстав для його скасування.

Вища рада правосуддя дійшла висновку, що дисциплінарне стягнення у виді попередження застосовано до судді з урахуванням принципу пропорційності, співмірності та відповідає вчиненому суддею дисциплінарному проступку.

Не погодившись із рішенням Вищої ради правосуддя від 16 вересня 2025 року № 1947/0/15-25, суддя Маслов В.В. звернувся до Великої Палати Верховного Суду із відповідною скаргою.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 2 квітня 2026 року № 990SCGC/41/25 скасовано рішення Вищої ради правосуддя від 16 вересня 2025 року № 1947/0/15-25 «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25 про притягнення судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В. до дисциплінарної відповідальності».

Скасовуючи оскаржуване рішення Вищої ради правосуддя, Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що це рішення не можна вважати вмотивованим, а тому воно підлягає скасуванню на підставі пункту 4 частини першої статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Велика Палата Верховного Суду зазначила в постанові, що не може погодитися з висновками Вищої ради правосуддя, наданими щодо застосування норми частини п’ятої статті 194 КПК України, оскільки висновки щодо правомірності чи неправомірності судового рішення, зокрема ухвали від 11 липня 2024 року, може бути зроблено виключно у процесуальному порядку, а не дисциплінарним органом. Такі висновки виходять за межі повноважень дисциплінарного органу під час здійснення дисциплінарного провадження щодо судді, оскільки є власною оцінкою Вищої ради правосуддя.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду врахувала, що Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду, переглядаючи в апеляційному порядку ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В. від 24 листопада 2023 року щодо застосування до ОСОБА1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в ухвалі від 17 січня 2024 року, зокрема, розглядаючи доводи сторони захисту щодо незаконності формулювання слідчим суддею обов’язку утриматися від спілкування в частині з «іншими свідками у кримінальному провадженні, визначеними слідчим (детективом) чи прокурором» [невизначеним колом осіб], вважала їх безпідставними, оскільки можливість покладення обов’язку утримуватися від спілкування з будь-якою особою передбачена статтею 194 КПК України. Ці судові рішення прийнято в межах того самого кримінального провадження, у якому постановлено й ухвалу від 11 липня 2024 року, яка є предметом дисциплінарного провадження щодо судді Маслова В.В., та щодо тієї самої особи підозрюваного.

Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на неоднаковий підхід дисциплінарного органу у схожих обставинах. У дисциплінарних скаргах адвоката ОСОБА2 від 30 січня 2024 року та ОСОБА1 від 6 лютого 2025 року оскаржувалися аналогічні дії судді Маслова В.В. щодо покладення на підозрюваного неконкретизованого обов’язку утримуватися від спілкування з невизначеним колом осіб. За результатами попередньої перевірки цих дисциплінарних скарг дисциплінарні органи дійшли висновку, що їх доводи фактично зводяться до незгоди із судовим рішенням, і відмовили у відкритті дисциплінарних справ.

Водночас за дисциплінарною скаргою адвоката ОСОБА2 від 5 серпня 2024 року, яка також стосувалася неконкретизації кола осіб, щодо яких підозрюваному встановлено заборону на спілкування, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя притягнула суддю Маслова В.В. до дисциплінарної відповідальності, а Вища рада правосуддя залишила це рішення без змін.

Узагальнюючи наведене, Велика Палата Верховного Суду констатувала неоднаковість підходів дисциплінарного органу до оцінки наявності ознак дисциплінарного проступку у схожих обставинах і передчасність висновків Вищої ради правосуддя.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під час нового розгляду Вища рада правосуддя має надати оцінку також рішенням про відмову у відкритті дисциплінарних справ за дисциплінарними скаргами ОСОБА1 та адвоката ОСОБА2, щоб уникнути сумнівів щодо вибірковості підходу дисциплінарного органу.

Висновки Вищої ради правосуддя

Перевіривши доводи скарги судді Маслова В.В. та матеріали дисциплінарної справи, а також урахувавши висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 квітня 2026 року № 990SCGC/41/25, Вища рада правосуддя вважає, що рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25 «Про притягнення судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В. до дисциплінарної відповідальності» необхідно залишити без змін з огляду на таке.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 30 КПК України у кримінальному провадженні правосуддя здійснюється лише судом за правилами, передбаченими цим Кодексом.

Встановлення підозрюваному заборони на спілкування з іншими особами має бути належним та необхідним заходом для забезпечення легітимної мети – виконання завдань кримінального провадження, зокрема щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК України).

Частиною п’ятою статті 194 КПК України передбачено, якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий суддя, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов’язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов’язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, зокрема утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом.

Отже, частина п’ята статті 194 КПК України уповноважує слідчого суддю, суд разом із обранням запобіжного заходу (до прикладу, особисте зобов’язання, домашній арешт, застава), покласти на підозрюваного або обвинуваченого додаткові процесуальні обов’язки, один із яких – обмеження спілкування з певними особами.

Покладаючи на підозрюваного або обвинуваченого обов’язок утримуватися від спілкування з будь-якою особою або спілкуватися з нею із дотриманням певних умов, слідчий суддя, суд мають конкретно визначити, з ким саме заборонено спілкуватися та/або за яких умов таке спілкування допускається.

Тобто формулювання «утримуватися від спілкування з будь-якою особою» не означає, що особі можуть заборонити контакти з невизначеним колом людей. Навпаки – закон прямо вимагає, щоб особа була «визначена слідчим суддею, судом».

Наприклад, суд може заборонити спілкування зі свідком, потерпілим, іншим підозрюваним, експертом у справі тощо. Метою такого обмеження є запобігання тиску на свідків, узгодженню показань, знищенню доказів, іншому незаконному впливу на перебіг кримінального провадження.

Така заборона має бути чіткою і зрозумілою, в ухвалі має бути конкретно визначено прізвище, ім’я, по батькові особи та/або її інші ідентифікаційні ознаки (статус у кримінальному провадженні, місце роботи, посада тощо), які дозволяють однозначно визначити коло осіб, щодо яких встановлено обмеження. Використання в ухвалі формулювань, до прикладу «утримуватися від спілкування з будь-якими іншими особами», без їх конкретизації зумовлюють правову невизначеність та унеможливлюють реалізацію підозрюваним/обвинуваченим деяких прав.

Пунктом 18 частини першої статті 3 КПК України встановлено, що до повноважень слідчого судді належить здійснення у порядку, передбаченому КПК України, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Зазначена норма зумовлює специфічний характер кримінально-процесуальної функції слідчого судді, яка полягає в забезпеченні законності та обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини у кримінальному провадженні.

Отже, під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку дії обов’язків, покладених на ОСОБА1, слідчий суддя Маслов В.В. мав діяти як гарант дотримання прав і свобод підозрюваного та забезпечити, щоб встановлені процесуальні обмеження відповідали вимогам закону, були чіткими, визначеними та не створювали надмірного втручання в реалізацію права на захист.

Однак, усупереч наведеним вимогам, суддя Маслов В.В. в ухвалі від 11 липня 2024 року поклав на підозрюваного ОСОБА1 обов’язок «утримуватися від спілкування [...] з будь-якими іншими особами щодо обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру, окрім своїх захисників, слідчих, детективів, прокурорів, слідчого судді, суду», фактично встановивши заборону на спілкування з невизначеним та необмеженим колом осіб.

Таке формулювання не містить визначення осіб, з якими підозрюваному заборонено спілкуватися, не визначає чітких меж установленого обмеження та не забезпечує передбачуваності змісту покладеного процесуального обов’язку.

Унаслідок цього встановлена заборона не відповідала імперативним вимогам частини п’ятої статті 194 КПК України, якою передбачено обов’язок слідчого судді, суду конкретно визначити особу (осіб), з якими підозрюваний або обвинувачений має утримуватися від спілкування, або встановити чіткі та зрозумілі умови такого спілкування.

Право підозрюваного на захист є однією з фундаментальних гарантій кримінального провадження, закріплених у Конституції України, міжнародних стандартах у сфері прав людини та кримінальному процесуальному законодавстві України.

Статтею 59 Конституції України передбачено право кожного на професійну правничу допомогу. Водночас зазначена норма гарантує кожному свободу у виборі захисника своїх прав, що передбачає реальну можливість особи безперешкодно звертатися за правовою допомогою, комунікувати із захисником та формувати правову позицію у справі.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд та право на захист. Відповідно до пункту «b» частини третьої цієї статті кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту, а згідно з пунктом «с» – право захищати себе особисто або користуватися юридичною допомогою захисника, обраного на власний розсуд.

У частині першій статті 20 КПК України визначено, що підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке включає можливість:

надавати усні та письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення;

збирати і подавати докази;

брати особисту участь у кримінальному провадженні;

користуватися правовою допомогою захисника;

реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

Отже, зміст права на захист охоплює не лише право особи на надання пояснень та користування правничою допомогою, а й активну процесуальну можливість сторони захисту самостійно формувати доказову базу, збирати та подавати докази, необхідні для спростування підозри чи обґрунтування власної правової позиції.

Відповідно до статті 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження у порядку, передбаченому цим Кодексом. Водночас сторона захисту не позбавлена права самостійно збирати докази та подавати їх слідчому, прокурору або суду.

Згідно із частиною третьою статті 93 КПК України сторона захисту здійснює збирання доказів, зокрема шляхом:

витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових і фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок;

ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій;

здійснення інших дій, здатних забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.

Частиною першою статті 242 КПК України встановлено, що експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту, якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.

Згідно із положеннями статті 243 КПК України сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, а також ініціювати залучення експерта через слідчого суддю у встановленому законом порядку.

Крім того, відповідно до частини другої статті 71 КПК України спеціаліст може бути залучений сторонами кримінального провадження для надання безпосередньої технічної допомоги, а також для надання довідок, висновків та інших документів у випадках, передбачених законом.

Зокрема, спеціаліст має право:

надавати висновки з питань, що належать до сфери його знань;

надавати довідки з питань, що потребують спеціальних знань;

надавати висновки та довідки щодо ідентифікації особи, зброї, боєприпасів, вибухових речовин, наркотичних засобів та інших об’єктів, визначених законом.

Отже, КПК України прямо передбачає активну роль сторони захисту та підозрюваного зокрема у формуванні доказової бази, у тому числі шляхом:

витребування та отримання документів, відомостей, висновків експертів, актів перевірок та інших матеріалів;

самостійного залучення експертів і спеціалістів;

отримання консультацій, довідок та висновків, необхідних для формування правової позиції та реалізації права на захист.

Реалізація наведених процесуальних прав особисто підозрюваним є неможливою без належної комунікації з іншими особами щодо обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру.

Зокрема, ефективна реалізація права на захист передбачає можливість підозрюваного вільно спілкуватися з адвокатами, з якими він має намір укласти договір про надання правничої допомоги, оскільки ухвалення рішення щодо залучення захисника потребує попереднього обговорення обставин кримінального провадження, змісту повідомленої підозри, можливої правової позиції та стратегії захисту. До моменту укладення договору про надання правничої допомоги такі особи формально не набувають статусу захисника у відповідному кримінальному провадженні, а отже, встановлена суддею заборона створювала правову невизначеність щодо допустимості такого спілкування.

Крім того, реалізація права на збирання та подання доказів безпосередньо пов’язана з необхідністю комунікації підозрюваного з експертами, спеціалістами, представниками органів державної влади, підприємств, установ, організацій, а також іншими особами, які можуть володіти інформацією, документами чи спеціальними знаннями, необхідними для формування доказової бази сторони захисту.

Саме шляхом такого спілкування підозрюваний може ініціювати отримання документів, консультацій, висновків експертів і спеціалістів, необхідних для реалізації права на захист, підготовки правової позиції та подання належних і допустимих доказів у кримінальному провадженні.

За таких обставин встановлений слідчим суддею Масловим В.В. неконкретизований обов’язок «утримуватися від спілкування з будь-якими іншими особами щодо обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру» фактично створював для підозрюваного ризик настання негативних процесуальних наслідків за будь-яку комунікацію, пов’язану з реалізацією права на захист, та об’єктивно унеможливлював повноцінне здійснення ним права на захист, гарантованого Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та КПК України.

Допущене суддею Масловим В.В. порушення вимог частини п’ятої статті 194 КПК України є істотним порушенням норм процесуального права, оскільки воно стосувалося застосування процесуального обмеження конституційних прав підозрюваного всупереч чітким та імперативним вимогам кримінального процесуального закону.

Норма частини п’ятої статті 194 КПК України є зрозумілою, чіткою та не допускає її множинного тлумачення. Норма прямо передбачає, що слідчий суддя або суд можуть покласти на підозрюваного обов’язок утримуватися від спілкування саме з особою, визначеною слідчим суддею або судом, або встановити конкретні умови такого спілкування.

Слідчий суддя, суд не мають дискреційних повноважень визначати заборону на спілкування з невизначеним чи необмеженим колом осіб або формулювати такий процесуальний обов’язок у спосіб, який не дозволяє чітко встановити межі відповідного обмеження.

Отже, вимога щодо конкретизації осіб, з якими підозрюваному заборонено спілкуватися, не є приписом, який наділяє слідчого суддю, суд дискреційними повноваженнями, а є імперативним приписом процесуального закону.

Незважаючи на це, суддя Маслов В.В. поклав на підозрюваного ОСОБА1 обов’язок «утримуватися від спілкування [...] з будь-якими іншими особами щодо обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру», тобто фактично сформулював заборону, яка не містила визначення конкретних осіб та поширювалася на невизначене коло суб’єктів.

Істотність цього порушення полягає також у тому, що воно було допущене під час здійснення слідчим суддею функції судового контролю за дотриманням прав і свобод особи у кримінальному провадженні. Саме на слідчого суддю покладено обов’язок забезпечити законність, обґрунтованість і пропорційність обмеження прав підозрюваного, тоді як у вказаному випадку процесуальне обмеження було сформульоване всупереч чітким вимогам кримінального процесуального закону.

Крім того, зазначене порушення не мало формального характеру, оскільки його наслідком стало унеможливлення належної реалізації підозрюваним права на захист.

З огляду на викладене Вища рада правосуддя погоджується з висновками Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про наявність у діях судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме – іншого істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.

Оскільки дії судді Маслова В.В. не містять ознак умислу, Вища рада правосуддя вважає правильним висновок Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про те, що дисциплінарний проступок суддя вчинив унаслідок недбалості.

Ураховуючи встановлені під час розгляду дисциплінарної справи обставини та наявні в матеріалах справи чіткі й переконливі докази, доводи, наведені суддею Масловим В.В. у скарзі на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, не спростовують правильності вказаних висновків.

Щодо доводів скарги про неврахування Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя національних і міжнародних стандартів у галузі судочинства, які вимагають надати судді імунітет від будь-якої відповідальності за тлумачення та застосування закону, а також за ухвалене ним судове рішення

Конституція та закони України передбачають можливість притягнення судді до юридичної відповідальності за ухвалене ним судове рішення.

Згідно з частиною четвертою статті 126 Конституції України суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Аналогічну за змістом норму містить і частина перша статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до вказаних нормативно-правових положень суддя підлягає кримінальній або дисциплінарній відповідальності за ухвалене ним судове рішення, якщо під час його ухвалення він вчинив злочин або дисциплінарний проступок.

Підстави дисциплінарної відповідальності судді визначено статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», серед яких виокремлено підстави, які безпосередньо пов’язані з ухваленням суддею судового рішення. Частиною першою статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» установлено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з таких підстав: 1) умисне або внаслідок недбалості: а) незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду; б) незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; [...] 4) умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Частиною другою статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.

Міжнародно-правові документи в галузі судочинства, встановлюючи імунітет судді за ухвалене ним судове рішення, також передбачають можливість притягнення його до юридичної відповідальності, якщо під час ухвалення судового рішення суддя допустив відповідні порушення. У Висновку № 27 (2024) Консультативної ради європейських суддів (далі – КРЄС) про дисциплінарну відповідальність суддів від 6 грудня 2024 року наголошено, що легітимне здійснення суддею своїх прав не повинно бути підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності; рішення судді, включаючи тлумачення закону, оцінку фактів або зважування доказів та/або відступ від усталеної судової практики, не повинно призводити до дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злого умислу, умисного невиконання обов’язків або серйозного проступку (пункт 28). Рекомендацією CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки (ухвалена Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року) передбачено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 додатка до вказаної Рекомендації). Жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону (пункт 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року).

Вища рада правосуддя акцентує, що такої самої позиції під час розгляду скарг на рішення Вищої ради правосуддя щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності дотримується Велика Палата Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 січня 2025 року (справа № 990SCGC/17/24) наголосила, що для цілей дисциплінарного провадження підлягають врахуванню також висновки, сформовані у Декларації щодо принципів незалежності судової влади, а саме що жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, крім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону (пункт 65).

Аналіз наведених положень вказує на помилковість тверджень судді Маслова В.В. щодо наявності в судді імунітету від будь-якої відповідальності за тлумачення та застосування закону, а також за ухвалене ним рішення, оскільки всі вони містять винятки, за яких така відповідальність для судді настає (вчинення злочину або дисциплінарного проступку, злочинного наміру або грубої недбалості, у разі грубої недбалості чи умисного порушення закону).

Вища рада правосуддя керується тим, що згідно із чинним законодавством України та міжнародно-правовими документами в галузі судочинства вирішення питання про дисциплінарну відповідальність судді за ухвалене ним судове рішення залежить від того, чи було при цьому суддею допущено ті порушення, які за законом утворюють склад дисциплінарного проступку.

Отже, відсутні підстави вважати, що Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не врахувала зазначених вище положень національного та міжнародного законодавства.

Розглядаючи дисциплінарну справу стосовно судді Маслова В.В., Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя з’ясовувала, чи допустив суддя Маслов В.В. під час постановлення ухвали від 11 липня 2024 року (справа № 991/5814/24) дисциплінарний проступок і який характер має допущене ним порушення закону.

Щодо доводів скарги про неврахування Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя попередньої протилежної практики дисциплінарних органів під час перевірки аналогічних дисциплінарних скарг, поданих Копистирою С.М. та його захисником – адвокатом Ножовнік О.І.

Вища рада правосуддя встановила, що Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя надала оцінку доводам судді Маслова В.В. у частині преюдиційності ухвали Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 28 лютого 2024 року № 580/3дп/15-24 про відмову у відкритті дисциплінарної справи за дисциплінарною скаргою адвоката Ножовнік О.І. щодо дій судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В. та ухвали Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 березня 2025 року № 642/2дп/15-25 про відмову у відкритті дисциплінарної справи за дисциплінарною скаргою Копистири С.М. стосовно дій судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя правильно з’ясувала, що обставини скарг, щодо яких Дисциплінарними палатами Вищої ради правосуддя постановлено зазначені вище ухвали, не є тотожними, стосуються різних строків покладення обов’язків на підозрюваного ОСОБА1.

Вища рада правосуддя встановила, що, крім адвоката Ножовнік О.І., дисциплінарних скарг на дії судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В., зумовлених постановленням ухвали від 11 липня 2024 року про продовження строку дії обов’язків, покладених на ОСОБА1, жодна особа до Вищої ради правосуддя не подавала. Станом на день розгляду Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя дисциплінарної скарги адвоката Ножовнік О.І. від 5 серпня 2024 року (вх. № Н‑693/1/7-24) факти неналежної поведінки судді, про які повідомлено в зазначеній дисциплінарній скарзі, не були предметом перевірки та розгляду Дисциплінарними палатами Вищої ради правосуддя.

Станом на день постановлення Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя ухвали від 16 грудня 2024 року № 3646/1дп/15-24 про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В. за дисциплінарною скаргою адвоката Ножовнік О.І. від 5 серпня 2024 року (вх. № Н‑693/1/7-24) інші дисциплінарні органи не ухвалювали рішень щодо відмови у відкритті дисциплінарної справи за дисциплінарними скаргами на дії судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В., обумовлені постановленням ухвали від 11 липня 2024 року про продовження строку дії обов’язків, покладених на ОСОБА1.

Рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи за дисциплінарною скаргою Копистири С.М. від 6 лютого 2025 року (вх. № К-85/0/7-25) стосовно дій судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалила 26 березня 2025 року (ухвала № 642/2дп/15-25), тобто вже під час розгляду Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя дисциплінарної справи, яку було відкрито за дисциплінарною скаргою адвоката Ножовнік О.І. від 5 серпня 2024 року (вх. № Н‑693/1/7-24). При цьому дії судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В., пов’язані з постановленням ним ухвали від 11 липня 2024 року (справа № 991/5814/24), не були предметом вказаної дисциплінарної скарги ОСОБА1.

Вища рада правосуддя встановила, що скарги адвоката Ножовнік О.І. від 30 січня 2024 року (вх. № Н-693/0/7-24) та від 5 серпня 2024 року (вх. № Н‑693/1/7-24) щодо дій судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В. стосувалися різних судових рішень (ухвали від 18 січня 2024 року та від 11 липня 2024 року), ухвалених суддею Масловим В.В. за різними клопотаннями прокурора, за різних фактичних і юридичних обставин, на різних стадіях кримінального провадження. Суддя Маслов В.В. ухвалу від 18 січня 2024 року (справа № 991/315/24) постановив під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № ___, а ухвалу від 11 липня 2024 року (справа № 991/5814/24) – після завершення досудового розслідування в цьому кримінальному провадженні та відкриття стороною обвинувачення матеріалів досудового розслідування стороні захисту.

Отже, безпідставними є твердження судді Маслова В.В. про існування «попередньої протилежної практики Дисциплінарних палат», неврахування її Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя під час розгляду цієї дисциплінарної справи, а також ненаведення обґрунтованих мотивів щодо цього в рішенні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

З огляду на викладене висновки Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя в цій частині є правомірними та обґрунтованими.

Щодо доводів скарги про вихід Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя під час ухвалення оскаржуваного рішення за межі компетенції дисциплінарного органу

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України, частини першої статті 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства.

Вища рада правосуддя діє в межах повноважень, визначених у статті 131 Конституції України та статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», і не вправі оцінювати законність судового рішення та перевіряти його правовий зміст. Виключне право перевіряти законність та обґрунтованість судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.

Дисциплінарне провадження щодо судді має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку судових рішень суддів, які можуть піддаватися критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не вчиняла дій, спрямованих на оцінку ухвали від 11 липня 2024 року у справі № 991/5814/24. Зміст оскаржуваного рішення свідчить, що предметом оцінки були дії судді під час здійснення ним повноважень слідчого судді та дотримання ним вимог процесуального закону при вирішенні питання про покладення процесуальних обов’язків на підозрюваного.

Зокрема, слідчий суддя Маслов В.В. постановив зазначену ухвалу за результатами розгляду клопотання прокурора про продовження строку дії покладених на підозрюваного обов’язків. При цьому Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не здійснювала перевірки доказів, покладених в основу відповідної ухвали, не оцінювала наявність чи відсутність ризиків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством, не вирішувала питання про обґрунтованість підозри, а також не надавала оцінки доцільності продовження строку дії обов’язків підозрюваного.

Натомість предметом дослідження дисциплінарного органу було виключно питання дотримання суддею вимог процесуального закону під час формулювання покладеного на підозрюваного процесуального обов’язку та впливу такого формулювання на реалізацію гарантованих КПК України процесуальних прав підозрюваного.

Щодо доводів про відповідність постановленої слідчим суддею ухвали сталій судовій практиці

Згідно із частинами другою, восьмою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

Рішення Дисциплінарної палати викладається у письмовій формі, підписується членами Дисциплінарної палати, які брали участь у його ухваленні. Рішення у дисциплінарній справі повинно містити: прізвище, ім’я, по батькові судді, його посаду; встановлені у дисциплінарній справі обставини з посиланням на докази; мотиви, з яких ухвалено рішення; суть рішення за результатами розгляду із зазначенням виду дисциплінарного стягнення в разі його застосування; порядок і строк оскарження рішення, в тому числі дозвіл скаржнику на оскарження рішення, якщо його надано.

З рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25 убачається, що воно відповідає зазначеним приписам чинного законодавства.

Відсутність у рішенні дисциплінарного органу оцінки аргументів, що наведені суддею Масловим В.В., не може слугувати достатньою підставою для скасування такого рішення.

Окрім того, Вища рада правосуддя критично оцінює доводи судді Маслова В.В. про наявність певної сталої судової практики при формулюванні обов’язку, передбаченого пунктом 4 частини п’ятої статті 194 КПК України, та вважає за необхідне зауважити таке.

Згідно із частиною першою статті 9 КПК України під час кримінального провадження слідчий суддя зобов’язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Норма пункту 4 частини п’ятої статті 194 КПК України чітко та однозначно передбачає, що слідчий суддя, застосовуючи відповідний запобіжний захід, зобов’язує підозрюваного, обвинуваченого виконувати один або кілька обов’язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, зокрема «утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом».

Посилання на сталу судову практику не нівелює дотримання суддею принципів верховенства права та законності та не звільняє суддю від дисциплінарної відповідальності, якщо є відхід від норм, які є чіткими та очевидними.

Щодо доводів про неврахування Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя доводів про відповідність ухвали від 11 липня 2024 року положенням процесуального законодавства

Положення пункту 4 частини п’ятої статті 194 КПК України є чіткими та однозначними для розуміння їхнього змісту. Законодавче формулювання «утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом» зобов’язує суд, слідчого суддю визначити особу, з якою підозрюваний має утриматись від спілкування. Як зазначила Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у своєму рішенні від 23 червня 2025 року, обов’язок суду, слідчого судді визначити осіб, з якими підозрюваний має утримуватись від спілкування, зумовлений процесуальними потребами кримінального провадження і спрямований на досягнення легітимної мети: забезпечити виконання завдань кримінального провадження з дотриманням належної правової процедури до підозрюваних та обвинувачених, не допустити застосування до них необґрунтованого процесуального примусу. Визначення осіб, від спілкування з якими підозрюваний чи обвинувачений має утримуватись, робить заборону на спілкування чіткою та зрозумілою для осіб, до яких вона застосовується. Визначеність такої заборони забезпечує належне її виконання особою, до якої вона застосована, а в разі її порушення створює підстави для зміни такій особі запобіжного заходу на більш суворий, зміну або покладення на неї додаткових обов’язків. Водночас установлення підозрюваному суцільної заборони на спілкування («з будь-якими іншими особами») є покладенням на нього неконкретизованого за змістом процесуального обов’язку, що прямо суперечить приписам пункту 4 частини п’ятої статті 194 КПК України та створює передумови для порушення прав і свобод підозрюваного.

За встановлених у дисциплінарному провадженні обставин доводи судді Маслова В.В. не можуть змінити правильності висновків Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя щодо порушення ним приписів пункту 4 частини п’ятої статті 194 КПК України та вчинення ним дисциплінарного проступку.

Суддя Маслов В.В. доводить, що встановлений ним ОСОБА1 обов’язок був покладений на підозрюваного в межах наданих йому повноважень обмежувати спілкування з «будь-якою особою», був достатньо конкретизований та викладений доступною мовою. Тим самим слідчий суддя забезпечив передбачуваність застосованого обмеження прав підозрюваного. Таке формулювання надавало чітку можливість для підозрюваного відокремити правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

При цьому суддя Маслов В.В. не пояснив, за якими критеріями обмеження спілкування «з будь-якою особою» може бути визнано «конкретизованим обов’язком», який забезпечує «передбачуваність застосованого обмеження прав підозрюваного» і надає «чітку можливість для підозрюваного відокремити правомірну поведінку від протиправної». Вказані доводи судді Маслова В.В. підтверджують правильність позиції Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, яка виключила помилку в покладенні ним на підозрюваного неконкретизованого процесуального обов’язку і встановила наявність у такому його рішенні дисциплінарного проступку.

Щодо доводів про необґрунтованість висновків Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про порушення права на захист Копистири С.М.

Доводи судді Маслова В.В. в цій частині спростовуються змістом рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25, у якому таке обґрунтування наведено.

У рішенні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 червня 2025 року зазначено, що обмеження спілкування підозрюваного з невизначеним та необмеженим колом осіб унеможливлює належну реалізацію підозрюваним права на захист, що не узгоджується з легітимною метою, закріпленою статтею 2 КПК України. Таке обмеження порушує приписи: статті 59 Конституції України, якою передбачено, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав; статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд; статті 20 КПК України, згідно з якою підозрюваний має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені КПК України.

Забороняючи підозрюваному ОСОБА1 спілкуватися з необмеженим та конкретно не визначеним колом осіб, суддя Маслов В.В. допустив істотне порушення норм процесуального права, а саме не дотримав приписів частини п’ятої статті 194 КПК України, що полягає в невиконанні вимог закону в частині обов’язкового визначення особи (осіб), з якою (якими) підозрюваний не має права спілкуватися, що вплинуло на реалізацію права підозрюваного ОСОБА1 на захист.

Таким чином, дисциплінарний орган не лише констатував порушення суддею Масловим В.В. права підозрюваного на захист, а й визначив складові такого права з посиланням на конкретні положення Конституції та законів України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У скарзі суддя Маслов В.В. зазначив, що встановлений ним обов’язок жодним чином не позначився на реальній можливості реалізації підозрюваним його процесуальних прав, оскільки такий обов’язок «передбачав виключно заборону спілкування з визначеними колом осіб, з приводу обставин, викладених у повідомленні про підозру».

Вища рада правосуддя вважає такий аргумент скаржника надуманим з огляду на те, що «будь-які особи», з якими підозрюваному було заборонено спілкуватися, не можуть визнаватися «визначеним колом осіб». Насправді ухвалою від 11 липня 2025 року суддя Маслов В.В. встановив «визначене коло осіб», з якими підозрюваному було дозволено спілкуватися з приводу обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру, – це захисники підозрюваного, слідчі, детективи, прокурори, слідчий суддя, суд. Натомість усупереч положенням пункту 4 частини п’ятої статті 194 КПК України, в ухвалі не визначено конкретного переліку осіб, з якими підозрюваний має утримуватись від спілкування.

Крім того, безпідставними є доводи судді Маслова В.В. про те, що залучені підозрюваним ОСОБА1 захисники здійснювали активний його захист, а залучення нового (додаткового) захисника не вимагає роз’яснення підозрюваним адвокату перед укладенням з ним договору про надання правової допомоги суті повідомлення про підозру.

Таке трактування права підозрюваного на використання правової допомоги захисника, вибраного на власний розсуд, не ґрунтується на законі та не відповідає змісту вказаного права. Неможливість через встановлену слідчим суддею заборону повідомити адвокату, якого підозрюваний бажає залучити до свого захисту як захисника, про обставини повідомленої йому підозри може унеможливити залучення підозрюваним такого адвоката до свого захисту або призвести до залучення адвоката, який в силу своєї спеціалізації, відсутності відповідного досвіду тощо не зможе забезпечити ефективний захист.

Суддя Маслов В.В. у скарзі зазначив, що передбачене кримінальним процесуальним законодавством право підозрюваного на захист не можна тлумачити настільки широко, щоб охопити ним права особи на звернення зі скаргою на дії судді, на звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та до медіа.

З огляду на це необхідно зазначити, що частиною шостою статті 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. У частині п’ятій статті 55 Конституції України закріплено право кожного на використання всіх національних засобів юридичного захисту.

Згідно із частиною третьою статті 55 Конституції України кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» встановлено, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини на постійній основі здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції. Метою діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є, зокрема: захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України; додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина органами державної влади, їх посадовими і службовими особами; запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню. Вказаним Законом передбачено, що кожен може без обмежень і перешкод звернутися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у порядку, передбаченому чинним законодавством (статті 1, 3, 21).

Отже, звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за захистом своїх прав є конституційним правом підозрюваного.

Частиною першою статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» установлено, що право на звернення із скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката.

Відповідно до Закону України «Про Вищу раду правосуддя» розгляд дисциплінарної справи здійснюється Дисциплінарною палатою за участю скаржника, який як учасник дисциплінарної справи має право подавати докази, надавати пояснення, заявляти клопотання про виклик свідків, ставити запитання учасникам дисциплінарної справи, висловлювати заперечення, заявляти інші клопотання або відводи, ознайомлюватись з матеріалами справи (статті 42, 47, 49, 51).

Під час розгляду дисциплінарної справи, відкритої за скаргою адвоката ОСОБА2 від 5 серпня 2024 року (вх. № Н-693/1/7-24), з’ясовано, що підозрюваний ОСОБА1 звернувся до Вищої ради правосуддя з дисциплінарною скаргою на дії судді Маслова В.В., пов’язані з ухваленням ним судових рішень від 24 листопада 2023 року у справі № 991/10280/23, від 7 грудня 2023 року у справі № 991/10500/23 та від 18 січня 2024 року у справі № 991/315/24, після того, як Вищий антикорупційний суд змінив застосоване суддею Масловим В.В. формулювання обов’язку підозрюваному ОСОБА1 щодо обмеження спілкування, виключивши з нього заборону на спілкування «з будь-якими іншими особами» та чітко визначивши осіб, з якими підозрюваний мав утримуватись від спілкування.

Щодо доводів про посилання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя на нерелевантну практику слідчого судді

Обґрунтовуючи скаргу в цій частині, суддя Маслов В.В. зауважив, що в основу оскаржуваного рішення Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя поклала його судові рішення, взяті з Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема: ухвалу від 13 вересня 2024 року у справі № 991/8886/24, від 7 жовтня 2024 року у справі № 991/11547/24, від 12 лютого 2025 року у справі № 991/1198/25, і констатувала, що, «постановляючи ухвали про застосування запобіжного заходу з покладенням одного або кількох обов’язків, зокрема визначених пунктом 4 частини п’ятої статті 194 КПК України, суддя Маслов В.В. застосовував різні підходи до формулювання відповідного обов’язку».

Зі слів судді Маслова В.В., зазначені ухвали є нерелевантними цьому випадку, адже вони ґрунтувалися на інших вимогах клопотань та фактичних обставинах кримінальних проваджень. Оскільки у клопотанні щодо ОСОБА1 сторона обвинувачення порушувала питання про покладення на підозрюваного саме такого обов’язку, про який ішлося вище, суддя його розглянув та задовольнив.

У зв’язку з цим необхідно зазначити, що клопотання прокурорів та фактичні обставини кримінальних проваджень не можуть змінити положень закону і бути підставою для покладення суддею на підозрюваного іншого обов’язку, ніж той, який передбачено законом.

Крім того, як зауважив суддя Маслов В.В., зазначені ухвали Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя самостійно відшукала та використала для обґрунтування його вини.

Відповідно до частини шістнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» підстава для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності вважається встановленою Дисциплінарною палатою (Вищою радою правосуддя) за результатами розгляду дисциплінарної справи, якщо докази, надані та отримані в межах дисциплінарного провадження, є чіткими та переконливими для підтвердження існування такої підстави. Чіткими та переконливими є докази, які з точки зору звичайної розсудливої людини у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з частиною одинадцятою статті 31 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» член Вищої ради правосуддя, дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя, уповноважена особа секретаріату Вищої ради правосуддя мають безпосередній доступ до автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та банків даних, держателем (адміністратором) яких є державні органи або органи місцевого самоврядування, користуються державними, у тому числі урядовими, засобами зв’язку і комунікацій, мережами спеціального зв’язку та іншими технічними засобами. Обробка такої інформації здійснюється членами Вищої ради правосуддя, дисциплінарними інспекторами Вищої ради правосуддя та уповноваженими особами секретаріату Вищої ради правосуддя із дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних та забезпеченням таємниці, що охороняється законом. У процесі здійснення дисциплінарного провадження члени Вищої ради правосуддя, які входять до складу Дисциплінарних палат, не обмежені у користуванні доступними інформаційними ресурсами, зокрема Єдиним державним реєстром судових рішень, задля забезпечення повноти, обʼєктивності та всебічності розгляду дисциплінарних справ.

Щодо тверджень судді Маслова В.В. про нерелевантність судових рішень для обґрунтування мотивів притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, то їх потрібно оцінити критично, оскільки зміст зазначених ухвал ілюструє різний підхід судді Маслова В.В. до формулювання обов’язку, визначеного пунктом 4 частини п’ятої статті 194 КПК України, що і констатувала Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя.

В одних випадках застосоване суддею Масловим В.В. формулювання зазначеного обов’язку надавало чітку можливість для підозрюваного відокремити правомірну поведінку від протиправної та передбачити юридичні наслідки своєї поведінки, в інших – унеможливлювало такі відокремлення та передбачення, створювало передумови для безпідставного настання для підозрюваного негативних правових наслідків.

Щодо мотивів, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 квітня 2026 року № 990SCGC/41/25 необхідно зазначити таке.

Скасовуючи рішення Вищої ради правосуддя від 16 вересня 2025 року № 1947/0/15-25 «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25 про притягнення судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В. до дисциплінарної відповідальності» Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що:

Вища рада правосуддя фактично надала власне тлумачення частини п’ятої статті 194 КПК України та зробила висновки щодо правомірності або неправомірності ухвали слідчого судді від 11 липня 2024 року, хоча такі питання можуть вирішуватися виключно в межах процесуального перегляду судового рішення, а не під час дисциплінарного провадження щодо судді;

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду в ухвалі від 17 січня 2024 року, постановленій у тому самому кримінальному провадженні щодо того самого підозрюваного, визнала безпідставними доводи сторони захисту про незаконність покладення на підозрюваного обов’язку утримуватися від спілкування з «іншими свідками у кримінальному провадженні, визначеними слідчим (детективом) чи прокурором», зазначивши, що стаття 194 КПК України допускає можливість встановлення обов’язку утримуватися від спілкування з будь-якою особою.

за результатами розгляду скарг адвоката ОСОБА2 від 30 січня 2024 року та ОСОБА1 від 6 лютого 2025 року дисциплінарні органи дійшли висновку, що наведені у них доводи фактично зводяться до незгоди із судовим рішенням, та відмовили у відкритті дисциплінарних справ. Водночас за скаргою адвоката ОСОБА2 від 5 серпня 2024 року, яка стосувалася аналогічних обставин щодо неконкретизованого кола осіб, з якими підозрюваному було заборонено спілкуватися, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя притягнула суддю Маслова В.В. до дисциплінарної відповідальності, а Вища рада правосуддя залишила це рішення без змін.

При цьому у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду не надавала оцінку висновкам, викладеним в оскаржуваному рішенні Вищої ради правосуддя щодо наявності у діях судді Маслова В.В. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пунктом 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

З огляду на викладене під час повторного розгляду дисциплінарної справи Вища рада правосуддя надала оцінку обставинам дисциплінарної справи з урахуванням мотивів, викладених у постанові від 2 квітня 2026 року у справі № 990SCGC/41/25.

При цьому додатково необхідно наголосити, що в межах цього дисциплінарного провадження не надавалася оцінка ухвалі від 11 липня 2024 року у справі № 991/5814/24. Предметом оцінки були дії судді під час здійснення ним повноважень слідчого судді та дотримання ним вимог процесуального закону при вирішенні питання про покладення процесуальних обов’язків на підозрюваного.

Зокрема, слідчий суддя Маслов В.В. постановив зазначену ухвалу за результатами розгляду клопотання прокурора про продовження строку дії покладених на підозрюваного обов’язків. При цьому під час здійснення дисциплінарного провадження не перевірялися докази, покладені в основу відповідної ухвали, не оцінювалися наявність чи відсутність ризиків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством, не вирішувалося питання про обґрунтованість підозри, а також не надавалася оцінка доцільності продовження строку дії обов’язків підозрюваного.

Натомість предметом дослідження дисциплінарного органу було виключно питання дотримання суддею вимог процесуального закону під час формулювання покладеного на підозрюваного процесуального обов’язку та впливу такого формулювання на реалізацію гарантованих КПК України процесуальних прав підозрюваного.

Щодо посилання Великої Палати Верховного Суду на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 17 січня 2024 року слід врахувати, що предметом оцінки апеляційного суду було покладення на підозрюваного обов’язку утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні, визначеними слідчим (детективом) чи прокурором. Отже, відповідні висновки були зроблені стосовно обмеження, поширеного на процесуально визначену категорію осіб – свідків у конкретному кримінальному провадженні.

Щодо обставин, пов’язаних з ухваленням дисциплінарними палатами Вищої ради правосуддя рішень про відмову у відкритті дисциплінарних справ за скаргами адвоката ОСОБА2 від 30 січня 2024 року та ОСОБА1 від 6 лютого 2025 року, необхідно зазначити, що зазначені рішення ухвалювалися на стадії попередньої перевірки дисциплінарних скарг та стосувалися виключно питання наявності підстав для відкриття дисциплінарної справи, тоді як оскаржуване рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя було ухвалене за результатами розгляду дисциплінарної справи по суті після дослідження матеріалів дисциплінарного провадження.

Висновки про відмову у відкритті дисциплінарних справ у зв’язку з тим, що доводи дисциплінарної скарги, на думку дисциплінарного органу, зводяться до незгоди із судовим рішенням, не виключають можливості іншої правової оцінки в межах іншого дисциплінарного провадження за іншою скаргою та за іншого обсягу встановлених обставин.

Дисциплінарний орган оцінює кожну дисциплінарну справу з урахуванням її конкретних обставин, стадії розгляду та сукупності встановлених фактів, що передбачає комплексний підхід до оцінки матеріалів провадження.

Висновки щодо виду дисциплінарного стягнення, застосованого Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя щодо судді Маслова В.В.

Відповідно до частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Ураховуючи, що раніше суддя не притягувався до дисциплінарної відповідальності, позитивну характеристику судді, неумисний характер допущеного порушення, фактичні обставини дисциплінарної справи, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла обґрунтованого висновку, що застосування до судді Вищого антикорупційного суду Маслова В.В. дисциплінарного стягнення у виді попередження є пропорційним і достатнім.

Вища рада правосуддя встановила, що зібрані матеріали дисциплінарної справи оцінені з достатньою повнотою та підтверджують вчинення суддею Масловим В.В. дисциплінарного проступку, а наведені суддею у скарзі доводи не спростовують висновків, зазначених у рішенні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, і не дають підстав для його скасування.

Пунктом 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

З огляду на викладене, керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 14.1–14.13 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя

 

вирішила:

 

відмовити в задоволенні скарги судді Вищого антикорупційного суду Маслова Віктора Васильовича про скасування рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25 про притягнення судді Вищого антикорупційного суду Маслова Віктора Васильовича до дисциплінарної відповідальності. Рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 червня 2025 року № 1325/1дп/15-25 залишити без змін.

Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку, передбаченому статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

 

 

Голова Вищої ради правосуддя

Члени Вищої ради правосуддя