X
Введіть слово для пошуку

Акт ВРП

Україна
Вища рада правосуддя
Третя Дисциплінарна палата
Ухвала
Київ
24.06.2026
1278/3дп/15-26
Про відкриття дисциплінарної справи стосовно суддів Одеського апеляційного суду Кравця Ю.І., Драгомерецького М.М.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Сасевича О.М., членів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кандзюби О.В., Лук’янова Д.В., Попікової О.В., розглянувши висновок доповідача – дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Плескача В.Ю. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Варшанідзе Романа Автанділовича стосовно суддів Одеського апеляційного суду Кравця Юліана Івановича, Драгомерецького Миколи Миколайовича,

 

встановила:

 

І. ПРОЦЕДУРНІ ПИТАННЯ

  1. 11 травня 2026 року до Вищої ради правосуддя надійшла дисциплінарна скарга Варшанідзе Р.А. (вх. № В-3096/0/7-26) на дії суддів Одеського апеляційного суду Кравця Ю.І., Драгомерецького М.М.
  2. 12 травня 2026 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав суддям Одеського апеляційного суду Кравцю Ю.І., Драгомерецькому М.М. запит із пропозицією надати пояснення щодо змісту дисциплінарної скарги. Відповіді на цей запит надійшли 22 і 26 травня 2026 року.
  3. 12 травня 2026 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав запити щодо витребування копій матеріалів справ: 1) до Приморського районного суду міста Одеси (справи №№ 522/15032/25, 522/8241/23, 522/2417/23, 522/13436/23); 2) до Пересипського районного суду міста Одеси (справа № 523/19547/24); 3) до Хаджибейського районного суду міста Одеси (справи №№ 521/10799/22, 521/19953/24); 4) до Доброславського районного суду Одеської області (справа № 504/3874/24). Відповіді на ці запити надійшли 13, 15, 19, 21 травня 2026 року.
  4. 27 травня 2026 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав запит до Приморського районного суду міста Одеси щодо витребування копії матеріалів справи № 522/2446/23. Відповідь на цей запит надійшла 29 травня 2026 року.
  5. 28 травня 2026 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав суддям Одеського апеляційного суду Кравцю Ю.І., Драгомерецькому М.М. запити із пропозицією надати додаткові пояснення щодо змісту дисциплінарної скарги. Відповіді на ці запити надійшли 5 і 8 червня 2026 року.

ІІ. СТИСЛИЙ ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ СКАРГИ І ВСТАНОВЛЕНІ ФАКТИ

Зміст дисциплінарної скарги

  1. Скаржник зазначає, що є журналістом та головним редактором онлайн-медіа «Альтернатива.орг» (ідентифікатор медіа R040-01746), що діє в Одеській області.
  2. Під час моніторингу судових рішень, опублікованих у Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі –ЄДРСР) йому стало відомо, що у провадженні судді Одеського апеляційного суду Кравця Ю.І. перебували справи №№ 522/8241/23, 522/2417/23, 522/13436/23, 504/3874/24, 521/10799/22, 523/19547/24, 521/19953/24, 522/15032/25 за апеляційними скаргами на постанови судів першої інстанції про притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП).
  3. Так само у провадженні судді Одеського апеляційного суду Драгомерецького М.М. перебувала справа № 522/2446/23 за апеляційною скаргою на постанову суду першої інстанції про притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП.
  4. У зазначених справах судцями Одеського апеляційного суду Кравцем Ю.І., Драгомерецьким М.М. ухвалили постанови, якими виключили з резолютивної частини постанов судів першої інстанції вказівки про застосування адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
  5. Таким чином, установивши винуватість водіїв у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною першою статті 130 КУпАП, та піддавши адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 17000 гривень, судді Одеського апеляційного суду Кравець Ю.І., Драгомерецький М.М. виключили адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.
  6. Скаржник відзначає, що правопорушення, передбачене статтею 130 КУпАП, є грубим порушенням Правил дорожнього руху, є потенційно небезпечним для суспільства та становить реальну небезпеку для учасників дорожнього руху, загрожує їхньому життю та здоров’ю.
  7. Санкція частини першої статті 130 КУпАП передбачає безальтернативне адміністративне стягнення у виді накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб − накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тобто, позбавлення права керування транспортними засобами за керування у стані сп’яніння має обов’язково застосовуватися разом із накладенням штрафу на порушника.
  8. Водночас у зазначених вище постановах судді Одеського апеляційного суду Кравець Ю.І., Драгомерецький М.М. проігнорували пряму норму закону та кожен окремо одноособово вирішили, що таке адміністративне стягнення все ж може бути альтернативним, внаслідок чого порушники, яких притягнуто до адміністративної відповідальності, обмежилися лише штрафами.
  9. Скаржник вважає, що подібна практика є несумісною з принципами рівності всіх перед законом і судом, правової визначеності та передбачуваності судових рішень, а також підриває довіру до судової влади в цілому, оскільки фактично суддя поставив себе в позицію суб’єкта, який на власний розсуд визначає, кого саме слід позбавляти права керування транспортними засобами, а кого − ні, попри відсутність у законі будь-якої дискреції з цього питання.
  10. Ураховуючи, що судові рішення у справах, пов’язаних із керуванням транспортними засобами у стані сп’яніння, традиційно мають значний суспільний резонанс та перебувають у центрі підвищеної суспільної уваги, недостатньо обґрунтовані судові рішення, наслідком яких є фактичне уникнення окремими особами передбаченого законом адміністративне стягнення, неминуче негативно впливають на авторитет судової влади та рівень довіри суспільства до правосуддя.
  11. Особливе значення, на думку скаржника, має те, що саме суд апеляційної інстанції в системі судоустрою сприймається судами нижчого рівня як орієнтир правозастосування та джерело формування сталої практики. Відтак ухвалення апеляційним судом рішень, якими всупереч прямій нормі закону з резолютивних частин постанов суддів першої інстанції виключалось обов’язкове додаткове стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, об’єктивно створило передумови для поширення аналогічного підходу серед суддів місцевих судів.
  12. Показовим є те, що вже після постанов Одеського апеляційного суду під головуванням судді Кравця Ю.І. від 25 вересня 2023 року у справі №522/8241/23, від 9 жовтня 2023 року у справі №522/2417/23, а також постанови судді Драгомерецького М.М. від 17 жовтня 2023 року у справі №522/2446/23, суддя Київського районного суду міста Одеси Іванчук В.М. почав системно ухвалювати аналогічні постанови, якими особи визнавались винними у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП, однак фактично звільнялись від застосування обов’язкового додаткового адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
  13. Водночас першу з таких постанов суддя Іванчук В.М. ухвалив уже 10 січня 2024 року, тобто після формування відповідного правового підходу на рівні Одеського апеляційного суду.
  14. Важливо, на думку скаржника, і те, що Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 30 березня 2026 року № 535/1дп/15-26 відкрила щодо судді Іванчука В.М. дисциплінарне провадження саме у зв’язку із застосуванням такого підходу.
  15. Таким чином, скаржник вважає, що неправомірна практика суддів апеляційного суду не лише призвела до ухвалення рішень у конкретних справах з очевидним відступом від санкції статті 130 КУпАП, а й могла стати джерелом формування помилкової практики для судів першої інстанції. Це свідчить про підвищений ступінь суспільної небезпеки таких дій, оскільки рішення апеляційного суду сприймаються судами нижчого рівня як орієнтир правозастосування.

Позиція судді Кравця Ю.І.

  1. Відповідно до вимог статей 23, 33 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень. Адміністративне стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність.
  2. Ураховуючи вищенаведене та вирішуючи питання щодо законності, справедливості та пропорційності застосування до вказаних вище громадян адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, апеляційний суд виходив із фактичних обставин кожної справи та даних про особу правопорушників.
  3. Так, апеляційний суд вказував на те, що санкція частини першої статті 130 КУпАП не передбачає застосування альтернативного стягнення, оскільки цієї нормою закону передбачено одночасне накладення штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами.
  4. Водночас в кожній конкретній справі суддею належним чином мотивовано, чому саме до даного громадянина України може бути не застосовано адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
  5. Так, апеляційний суд вважав, що у справах відносно ОСОБА1, ОСОБА2, ОСОБА3 позбавлення цих військовослужбовців права керування транспортними засобами, з урахуванням того, що виконання ними службових обов’язків по захисту Держави пов’язані із використанням ними посвідчення водія, не відповідає принципу розумності, а його застосування зашкодить інтересам суспільства, адже знизить обороноздатність нашої Держави, про що вказано в мотивувальних частинах постанов суду.
  6. Європейський суд з прав людини (далі − ЄСПЛ) поширює стандарти, які встановлює Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (справа «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року), ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер КУпАП.
  7. ЄСПЛ у рішенні «Шмауцер проти Австрії» від 23 жовтня 1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення ЄСПЛ у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998 року).
  8. Таким чином за своєю сутністю адміністративна відповідальність має певну схожість із кримінальною, є формою забезпечення одного із заходів примусу (стягнення), як різновид юридичної (правової) відповідальності, як ефективний засіб запобігання правопорушенням та забезпечення правопорядку, як певний стан суспільних відносин, що виникає внаслідок порушення законодавства.
  9. Суддя звертає увагу, що навіть у Кримінальному кодексі України (далі − КК України), а саме у статті 69 КК України, передбачено можливість призначення покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, або можливість суду перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, за вчинене кримінальне правопорушення.
  10. Водночас КУпАП прийнято ще в радянські часи, та весь апеляційний розгляд справ про адміністративні правопорушення зводиться до положень однієї статті 294 КУпАП, що, вочевидь, не відповідає принципам судочинства в демократичному суспільстві.
  11. При розгляді вказаних вище справ та незастосуванні до вказаних військовослужбовців такого виду адміністративного стягнення як позбавлення права керування транспортними засобами, апеляційний суд виходив з того, що наявність посвідчення водія у цих громадян України має суттєве значення для забезпечення оборони під час збройної агресії російської федерації проти України та, навпаки, у разі застосування додаткового стягнення, ефективність оборони Держави була б знижена, про що зазначено в мотивувальних частинах постанов.
  12. Окремо суддя інформує, що постанови містять мотивування щодо винятковості застосованого підходу, зокрема з урахуванням проходження особами військової служби та необхідності забезпечення обороноздатності держави в умовах воєнного стану. Отже, такі рішення не можуть розцінюватися як формування загального правила чи орієнтиру для місцевих судів, як про це вказує скаржник, а є наслідком оцінки конкретних обставин у межах здійснення суддею дискреційних повноважень.
  13. Щодо справи стосовно ОСОБА3 суддя повідомляє, що ОСОБА3 є офіцером ГУР МО України. Під час його зупинки працівниками поліції та перевірки документів і службового автомобіля, яка тривала майже годину, він поводився адекватно й не мав ознак сп’яніння. Водночас поліцейський запропонував пройти огляд на стан сп’яніння в медичному закладі, на що ОСОБА3 погодився. Лише після того, як поліцейський повідомив, що службовий автомобіль разом з амуніцією та зброєю необхідно залишити на дорозі, він відмовився. За таких обставин застосування додаткового стягнення стосовно офіцера ГУР МО України суддя вважав надмірним та несправедливим.
  14. Щодо непозбавлення ОСОБА4 права керування транспортними засобами у справі № 522/8241/23 суддя відзначає, що в судовому засіданні апеляційного суду сторона захисту надала документи, які підтверджують перебування на піклуванні ОСОБА4 трьох самотніх, немічних людей, яким він допомагав як під час окупації, так і після звільнення міста Херсона українськими військовими в той час, коли будь-які інші особи відмовились від цього.
  15. Окрім того, апеляційний суд врахував конкретні обставини вчинення правопорушення, а саме те, що ОСОБА4 рухався на транспортному засобі між населеними пунктами польовими дорогами, отже, не був загрозою для інших учасників руху, усвідомив небезпеку своїх дій та розкаявся. Автомобіль необхідний ОСОБА4 для транспортування самотньої людини із хворобою серця до міста Києва з метою забезпечення належної медичної допомоги, оскільки місто Херсон постійно піддається обстрілам та лікарні не можуть забезпечити вчасне надання допомоги.
  16. Усі ці дані про особу ОСОБА4, який є волонтером та допомагає військовим, зокрема в обороні Держави, а також самотнім мирним жителям, які залишились без піклування, у цьому конкретному випадку були такими, що дали апеляційному суду підстави зробити висновок, що застосування додаткового стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами поставить під загрозу життя трьох самотніх, немічних людей, які перебувають на його піклуванні.
  17. Щодо справ №№ 521/10799/22 (відносно ОСОБА5), 523/19547/24 (відносно ОСОБА6), 521/19953/24 (відносно ОСОБА7), 522/15032/25 (відносно ОСОБА8) суддя повідомляє таке.
  18. У всіх вказаних справах апеляційний суд встановив , що ці особи не отримували посвідчення водія. Таким чином, вони підлягали адміністративній відповідальності як інші особи, тому на ОСОБА5, ОСОБА6, ОСОБА7, ОСОБА8 було накладено адміністративне стягнення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП, у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
  19. Водночас у скарзі Варшанідзе Р.А. ототожнює адміністративне стягнення із призначенням покарання за наслідками розгляду кримінального провадження. Так, ОСОБА13 зазначає, що в ухвалі від 12 жовтня 2023 року, під час апеляційного перегляду вироку Татарбунарського районного суду Одеської області від 24 травня 2023 року у справі № 515/1855/21, Одеський апеляційний суд у складі головуючого судді Кравця Ю.І., суддів Журавльова О.Г., Артеменка І.А. зазначив про можливість призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.
  20. Однак частиною третьою статті 2861 КК України, за якою був засуджений ОСОБА14 (справа № 515/1855/21), передбачена кримінальна відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, якщо вони спричинили смерть потерпілого.
  21. Тобто, кримінальній відповідальності підлягає не водій, у розумінні п.п. 1.10 Постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 «Про Правила дорожнього руху», а будь-яка особа, яка керує транспортним засобом.
  22. Отже, посилання ОСОБА13 на висновки, зроблені в межах кримінального провадження, як на обґрунтування нібито неправильного застосування норм КУпАП є безпідставними, оскільки ґрунтуюється на ототожненні різних видів юридичної відповідальності та різних правових підходів до визначення суб’єкта правопорушенняю. Зокрема, у межах адміністративного законодавства використовується поняття «водій» у розумінні п. 1.10 ПДР (особа, яка має відповідне посвідчення), тоді як у кримінальному законі застосовується ширше поняття «особа, яка керує транспортним засобом», що унеможливлює врахування висновків кримінального провадження у справах про адміністративні правопорушення та свідчить про очевидну необґрунтованість доводів скарги.
  23. У додаткових поясненнях, що надійшли до Вищої ради правосуддя 8 червня 2026 року, суддя Кравець Ю.І. щодо справи № 522/2417/23 повідомляє, що йому не було відомо про те, що ОСОБА1 раніше притягувався до відповідальності за статтею 130 КУпАП у справах №№ 522/2446/23, 753/827/16-п. За позицією судді, обов’язок належного оформлення протоколу про адміністративне правопорушення та збирання доказів покладено на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП. Суддя не має права у своїй постанові за підсумками розгляду справи вказувати на ті ознаки правопорушення, в скоєнні яких особу не обвинувачують в протоколі, тобто які не зазначено в протоколі про адміністративне правопорушення, адже в цьому разі він виходить за межі своєї компетенції, стаючи на сторону обвинувачення, що свідчитиме про упередженість та є неприпустимим.
  24. Суддя вважає, що розглядаючи матеріали про адміністративні правопорушення, які направлені до суду з метою притягнення винної особи до адміністративної відповідальності та які орган, що їх направив, визнав достатніми для досягнення поставленої мети, суд не може вийти за межі обвинувачення або уточнити в судовому рішенні фабулу правопорушення або усунути певні розбіжності чи неточності, які містилися в протоколі про адміністративне правопорушення, оскільки в такому випадку суд перебиратиме на себе функції сторони обвинувачення, чим порушить принцип рівності сторін і вимоги змагальності процесу. За таких обставин особа буде позбавлена можливості захищатися від висунутого проти неї обвинувачення перед незалежним судом. Навпаки, вона буде змушена захищатися від обвинувачення, яке, по суті, суд підтримує.
  25. Даних про вчинення ОСОБА1 аналогічного правопорушення протягом року, матеріали справи не містили, оскільки, окрім протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 091977 від 8 січня 2023 року патрульна поліція надала до суду: направлення від 8 січня 2023 року на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. У разі притягнення ОСОБА1 протягом року до адміністративної відповідальності за вчинення аналогічного правопорушення, його дії орган поліції мав кваліфікувати за частиною другою або третьою статті 130 КУпАП.
  26. Окрім того, суддя вважає за необхідне окремо звернути увагу на інформацію з відкритих джерел про те, що ОСОБА1 у межах провадження за статтею 130 КУпАП виступив викривачем незаконних дій судді місцевого суду, що не можна не врахувати під час розгляду справи.
  27. Щодо справи № 522/8241/23 в частині того, якими доказами підтверджено перебування на піклуванні ОСОБА4 трьох самотніх, немічних людей, суддя Кравець Ю.І. повідомляє, що в матеріалах справи міститься довідка КНП «Музиківська амбулаторія сімейного лікаря» від 29 червня 2023 року про те, що ОСОБА11 зверталася за невідкладною медичною допомогою 9 квітня 2023 року о 19 год. 45 хв. у зв’язку з гіпертонічним кризом.
  28. Вказані обставини узгоджуються із поясненнями ОСОБА4, які він надавав не тільки суду, а й під відеозапис працівникам патрульної поліції про те, що він керував транспортним засобом 9 квітня 2023 року з метою доставлення хворої людини до лікарні, та в разі його затримання просив працівників поліції поїхати за ОСОБА11 та доставити її до лікарні. Водночас працівники поліції відмовились від цього, оскільки після звільнення міста Херсона та Херсонської області від окупантів частина доріг була знищена, а частина − замінована.
  29. На а.с. 70-71 містяться довіреність та виписка з медичної карти ОСОБА12, з яких вбачається, що вона довіряє ОСОБА4 вчиняти дії від її імені. Згідно з актом від 1 липня 2023 року (а.с. 72), складеного мешканцями міста Херсон, жителі будинку № 14 по вулиці Дорофєєва в місті Херсон (підтопленому у зв’язку з підривом окупантами дамби Каховської ГЕС) підтверджують, що ОСОБА4 з початку 2023 року опікується самотньою жінкою ОСОБА12, забезпечує її ліками та продуктами харчування.
  30. Також захист ОСОБА4 надав фотографії та документи, які свідчать про те, що він допомагає також багатодітній родині ОСОБА9 (а.с. 99-103) та хворій літній людині – ОСОБА10, ___ року народження (а.с. 104-109).
  31. Незважаючи на те, що ОСОБА4 усвідомлював наслідки вчиненого та відповідальність, яку він має нести, він особисто з’являвся в судові засідання апеляційного суду, надавав пояснення, з яких можливо було побачити, що ОСОБА4 ставить цінності та життя інших людей вище за власне благо, бажаючи бути корисним державі, суспільству, громаді під час воєнного стану.
  32. Підсумовуючи викладене, суддя зазначає, що у справі № 522/8241/23 перебування на піклуванні ОСОБА4 трьох самотніх та немічних осіб було підтверджено сукупністю належних і допустимих доказів, зокрема, медичними документами щодо стану здоров’я ОСОБА11 та ОСОБА10, довідкою про виклик ОСОБА4 екстреної медичної допомоги для ОСОБА11, довіреністю та медичною документацією щодо ОСОБА12, а також актом мешканців будинку, яким підтверджено його постійне піклування про неї та забезпечення необхідними ліками і продуктами. Додатково суду були надані документи та фотоматеріали, які свідчили про систематичне надання ОСОБА4 допомоги іншим особам, що потребували стороннього догляду. Зазначені докази в сукупності дали підстави апеляційному суду дійти висновку, що допомога таким особам не мала випадкового чи епізодичного характеру, а була сталою та фактично необхідною для забезпечення їхніх життєвих потреб.

Позиція судді Драгомерецького М.М.

  1. Суддя Драгомерецького М.М. покликається на таке ж юридичне обґрунтування своїх дій, як і суддя Кравець Ю.І.
  2. Також суддя інформує, що, вирішуючи питання щодо законності, справедливості та пропорційності застосування до ОСОБА1 адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами у справі № 522/2446/23, керувався тим, що той є військовослужбовцем та на момент вчинення правопорушення перебував на посаді водія-майстра ремонтного взводу.
  3. Тому, враховуючи дію в Україні воєнного стану, апеляційній суд вважав, що накладення адміністративного стягнення у вигляді позбавлення керування транспортним засобом строком на 1 рік на ОСОБА1, саме в цьому випадку не повною мірою буде відповідати інтересам держави, оскільки таке адміністративне стягнення, незважаючи на те, що воно передбачено санкцією статті закону, є надмірним та не відповідає принципу розумності, а його застосування не слугуватиме досягненню мети забезпечення справедливого балансу між інтересами суспільства та особи, яка наразі перебуває на військовій службі та виконує завдання щодо оборони та захисту держави.
  4. Апеляційний суд вважав, що встановлені у справі обставини щодо особи правопорушника та дії в Україні воєнного стану в своїй сукупності дають суду підстави дійти висновку про те, що виконання ОСОБА1 своїх задач військовослужбовця, очевидно, буде раціональнішим та кориснішим для виконання завдань у Збройних Силах України.
  5. Отже, вирішуючи питання щодо законності, справедливості та пропорційності застосування до вищезазначеного громадянина адміністративного стягнення, передбаченого санкцією частиною першою статті 130 КУпАП, суддя виходив із фактичних обставин справи та даних про особу правопорушника, що в достатній мірі наведено в мотивувальній частині постанови Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року у справі № 522/2446/23.
  6. Також суддя вважає, що ухвалення постанови Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року у справі № 522/2446/23 не завдало жодної шкоди, як про це вказує ОСОБА13, а, навпаки, відповідає суспільним інтересах з урахуванням потреб оборони держави та є корисним для виконання завдань у Збройних Силах України.
  7. У додаткових поясненнях, що надійшли до Вищої ради правосуддя 5 червня 2026 року, суддя Драгомерецький М.М. повідомляє, що йому не було відомо про наявність справи № 753/827/16-п, у якій ОСОБА1 раніше притягався до відповідальності за статтею 130 КУпАП, оскільки матеріали справи № 522/2446/23, яка перебувала у провадженні в судді, не містили жодних відомостей про неї. Цю обставину суддя не перевіряв, оскільки суд не наділений повноваженнями самостійно збирати, витребовувати чи відшукувати докази в справах про адміністративне правопорушення. Здійснення судом таких дій суперечило б принципам неупередженості та незалежності суду, оскільки фактично означало б виконання судом функцій органу, уповноваженого на складання протоколу та доведення вини особи.

ІІІ. ВИСНОВКИ ТРЕТЬОЇ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ ПАЛАТИ ВИЩОЇ РАДИ ПРАВОСУДДЯ

Загальні принципи

  1. Відповідно до статті 1 КУпАП завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством.
  2. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в пунктах 27 і 29 рішення від 16 липня 2025 року № 1503/3дп/15-25 зазначила, що адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких встановлена статтею 130 КУпАП, пов’язані з особливо високими ризиками для життя, здоров’я і майна як правопорушника, так і інших осіб. Позаяк перебування водія у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння може суттєво впливати на адекватність сприйняття ним обстановки на дорозі, вселяти відчуття самовпевненості та загалом сприяти більш зухвалій поведінці під час керування транспортним засобом. Внаслідок встановлення державою адміністративної відповідальності за керування водієм транспортним засобом у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння сторонній спостерігач і суспільство загалом будуть очікувати від суддів, що розглядають судові справи цієї категорії, розгляду питань про притягнення правопорушників до відповідальності на таких засадах, які будуть утверджувати належні стандарти захисту їх інтересів (як вже зазначалося – охорона їх життя, здоров’я і майна).
  3. Вища рада правосуддя в рішенні від 23 січня 2025 року № 113/0/15‒25 відзначила необхідність дотримання суддею принципу законності у справах про адміністративні правопорушення і кваліфікувала як дисциплінарний проступок немотивоване належним чином застосування суддею нечинного на час розгляду справи закону.
  4. Зокрема, Вища рада правосуддя в цьому рішенні зазначила, що з урахуванням положень статті 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення. За таких обставин під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суд зобов’язаний врахувати особливості дії норм КУпАП у часі та застосувати правове регулювання, яке існувало на час розгляду відповідних справ.
  5. За позицією Вищої ради правосуддя, яка наведена в зазначеному рішенні, дискреційні повноваження, які використовує суддя під час прийняття рішення, не звільняють суддю від обов’язку мотивувати підстави його прийняття, а навпаки, ще більше зобов’язують після ретельної оцінки обставин справи, доказів та доводів сторін обґрунтувати їх прийняття та/або відхилення судом та мотивувати відповідні висновки суду, щоб прийняте рішення не сприймалось як свавільне.
  6. Вища рада правосуддя зазначила, що відсутність належних мотивів та обґрунтування застосування судом в судовій справі, щодо якої було подано дисциплінарну скаргу, приписів статті КУпАП, яка станом на день ухвалення відповідних судових рішень не підлягала застосуванню у справах про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 130 КУпАП, безпосередньо впливає на якість судового рішення як процесуального документа, на можливість сприйняття його як сторонами, так і суспільством у цілому як результату правильного застосування юридичних норм, справедливого процесу та належної оцінки фактів, а також сприйняття його як такого, що може бути ефективно виконаним.
  7. Вища рада правосуддя вказала, що здійснюючи правосуддя, суддя безумовно має право на власне тлумачення закону, у тому числі й таке, що відрізняється від загальноприйнятого розуміння. Однак таке тлумачення повинно бути добросовісним, а також відображеним у судовому рішенні, ухваленому за наслідком розгляду справи, оскільки виключно шляхом викладення доводів щодо можливості застосування чи незастосування норми закону можна зрозуміти мотиви судді та яким чином він дійшов відповідних висновків.
  8. Крім цього, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 травня 2025 року у справі № 990SCGC/6/25 зазначила, що в розумінні правил статті 8 КУпАП кожна особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем скоєння правопорушення. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення. За таких обставин під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суд зобов’язаний застосовувати особливості дії норм КУпАП у часі та застосувати правове регулювання, яке існувало на час розгляду відповідних справ.
  9. Ненаведення суддею обґрунтування відхилення від принципу законності і неухильного дотримання вимог закону, а зокрема, наприклад, застосування під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП, норми цього Кодексу, яка застосуванню не підлягає, виходячи висновків Великої Палати Верховного Суду у вказаній постанові, може утворювати склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок грубої недбалості <…> інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).
  10. Істотними негативними наслідками від такого роду порушення є, зокрема:

1) уникнення правопорушником відповідальності, яку він безспірно мав понести у зв’язку з доведенням учинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП;

2) невиконання завдань КУпАП щодо виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Це формує у громадян відчуття безкарності та стимулює продовження вчинення правопорушень;

3) у державний бюджет не було сплачено штраф на загальну суму 17 000 грн, які держава мала використати для виконання своїх функцій, зокрема соціальних;

4) у зв’язку з недотриманням суддею під час розгляду справ прямих вимог КУпАП нівелюються зусилля законодавця, які з запровадженням відповідних правил були спрямовані на унеможливлення уникнення покарань. Це ще більше посилює поширення в суспільстві думки, що завдяки суддям навіть пряма заборона не перешкоджає легкому уникненню покарання за керування транспортним засобом у стані сп’яніння. А отже, такі дії судді підривають авторитет правосуддя та не сприяють довірі громадян до суду.

  1. За правовою позицією, наведеною в рішеннях Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 листопада 2025 року № 2415/3дп/15-25, Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 9 червня 2025 року № 1221/1дп/15-25, санкція частини першої статті 130 КУпАП передбачає накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Наведений розмір стягнення є одним із найбільших, що передбачені КУпАП. Очевидно, таке стягнення свідчить про підвищену суспільну небезпеку діяння, визначеного частиною першою статті 130 КУпАП, а тому законодавець установив, що виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як правопорушником, так і іншими особами, неможливе в інший спосіб, незалежно від наявності чи відсутності обставин, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення.
  2. Тобто санкція частини першої статті 130 КУпАП безальтернативно у виді основного стягнення встановлює штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
  3. Як зазначила Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в цьому рішенні, безпідставне звільнення від покарання (чи його частини, як у межах досліджуваних обставин) має наслідком невиконання завдань КУпАП щодо виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Досягненню завдань КУпАП щодо виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, сприяє виключно покарання у повному обсязі, яке передбачає також і позбавлення спеціального права.

Релевантні обставини справ №№ 522/8241/23, 522/13436/23, 504/3874/24, 521/10799/22, 523/19547/24, 521/19953/24, 522/15032/25 (суддя Кравець Ю.І.)

  1. Приморський районний суд міста Одеси постановою від 5 липня 2023 року у справі № 522/8241/23 визнав ОСОБА4 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, і наклав на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень на користь держави України, та позбавив його права керування транспортними засобами на строк один рік.
  2. Одеський апеляційний суд постановою від 25 вересня 2023 року[1] змінив вказану постанову і вирішив виключити з резолютивної частини постанови вказівку про застосування до ОСОБА4, адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. В постанові апеляційного суду вказано:

«Частина 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Враховуючи вище наведене та вирішуючи питання щодо законності, справедливості та пропорційності застосування до ОСОБА4 адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами в даній справі, апеляційний суд зазначає наступне.

Апеляційний суд враховує, що санкція ч.1 ст.130 КУпАП не передбачає застосування альтернативного стягнення, оскільки вказаною нормою закону передбачає одночасне накладення штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що в даній справі, позбавлення ОСОБА4 права керування транспортними засобами, з урахуванням конкретних обставин справи та особи правопорушника, який відповідно до долучених до справи документів раніше до адміністративної відповідальності не притягувався, на його піклуванні перебувають троє немічних людей, яким він допомагав як під час окупації так і після звільнення м. Херсон українськими військовими, є волонтером та допомагає військовим, за що був нагороджений грамотою за надання вагомої допомоги 1-го гаубичного самохідно‑артилерійського дивізіону в/ч ___, оскільки таке стягнення, незважаючи на те, що воно передбачено санкцією статті закону, є надмірним та не відповідає принципу розумності, а його застосування не слугуватиме досягненню мети забезпечення справедливого балансу між інтересами суспільства та особи, яка на теперішній час допомагає військовослужбовцям в обороні держави, а також мирним жителям, які залишились без піклування.

Також, апеляційний суд враховує, що автомобіль необхідний ОСОБА4 для транспортування людини із хворобою серця до м. Києва для забезпечення належної медичної допомоги, оскільки м. Херсон постійно піддається обстрілам та лікарні не завжди можуть забезпечити завчасне надання допомоги.

Окрім того, апеляційний суд враховує конкретні обставини вчинення правопорушення, а саме те, що ОСОБА4 рухався на транспортному засобі між населеними пунктами по польовим дорогам, отже не був загрозою для інших учасників руху, усвідомив небезпечність його дій та розкаявся. Також, апеляційний суд враховує відсутність шкідливих наслідків правопорушення.

Апеляційний суд вважає, що вказані обставини, в своїй сукупності, дають суду підстави дійти висновку про те, що можливість керування ОСОБА4 транспортним засобом, вочевидь буде більш раціональним та кориснішим для суспільства в умовах військового стану. В даному випадку, на думку апеляційного суду, накладення на правопорушника адміністративного стягнення у виді штрафу, є достатнім для критичного усвідомлення останнім протиправності свого вчинку, в достатній мірі слугуватиме його вихованню, а також запобігатиме вчиненню ним нових правопорушень у сфері дорожнього руху.

За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що оскаржувана постанова суду першої інстанції підлягає зміні в частині застосування стягнення, шляхом виключення з резолютивної частини постанови рішення суду про позбавлення ОСОБА4 права керування транспортними засобами на 1 рік.»

  1. Приморський районний суд міста Одеси постановою від 19 червня 2024 року у справі № 522/13436/23 визнав ОСОБА2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, і наклав на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень на користь держави України, та позбавив його права керування транспортними засобами на строк один рік.
  2. Одеський апеляційний суд постановою від 19 серпня 2024 року[2] змінив вказану постанову і вирішив виключити з резолютивної частини постанови вказівку про застосування до ОСОБА2, адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. В постанові апеляційного суду вказано:

«Апеляційний суд враховує, що санкція ч.1 ст.130 КУпАП не передбачає застосування альтернативного стягнення, оскільки вказаною нормою закону передбачає одночасне накладення штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що в даній справі, позбавлення ОСОБА2 права керування транспортними засобами, з урахуванням конкретних обставин справи та особи правопорушника, який відповідно до долучених до справи документів є військовослужбовцем та перебуває на посаді викладача кафедри ракетно-артилерійського озброєння факультету підготовки спеціалістів ракетно-артилерійського озброєння Військової академії (м. Одеса), використовує службовий та власний автотранспорт для вчасного прибуття на заняття, переміщення навчально-матеріальної бази для якісного проведення занять, слід вважати не в повній мірі відповідаючим інтересам держави, оскільки таке стягнення, незважаючи на те, що воно передбачено санкцією статті закону, є надмірним та не відповідає принципу розумності, а його застосування не слугуватиме досягненню мети забезпечення справедливого балансу між інтересами суспільства та особи, яка на теперішній час перебуває на військовій службі та боронить державу. Також суд враховує відсутність шкідливих наслідків правопорушення.

Апеляційний суд вважає, що вказані обставини, в своїй сукупності, дають суду підстави дійти висновку про те, що виконання ОСОБА2 функцій викладача кафедри ракетно-артилерійського озброєння, який згідно довідки від 17.08.2024 року, перебуває на посаді викладача кафедри ракетно‑артилерійського озброєння факультету підготовки спеціалістів ракетно-артилерійського озброєння Військової академії (м. Одеса) та проводить заняття з курсантами та мобілізованими офіцерами по будові та експлуатації зразків ракетно-артилерійського озброєння, має багаторічний досвід в ЗСУ, вочевидь буде більш раціональним та кориснішим для виконання завдань в Збройних Силах України. В даному випадку, на думку апеляційного суду, накладення на правопорушника адміністративного стягнення у виді штрафу, є достатнім для критичного усвідомлення останнім протиправності свого вчинку, в достатній мірі слугуватиме його вихованню, а також запобігатиме вчиненню ним нових правопорушень у сфері дорожнього руху.

За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що оскаржена постанова суду першої інстанції підлягає зміні в частині застосування стягнення, шляхом виключення з резолютивної частини постанови рішення суду про позбавлення ОСОБА2 права керування транспортними засобами на 1 (один) рік.»

  1. Доброславський районний суд Одеської області (стара назва суду – Комінтернівський районний суд Одеської області) постановою від 25 листопада 2024 року у справі № 504/3874/24 визнав ОСОБА3 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, і наклав на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень на користь держави України, та позбавив його права керування транспортними засобами на строк один рік.
  2. Одеський апеляційний суд постановою від 22 вересня 2025 року[3] змінив вказану постанову і вирішив виключити з резолютивної частини постанови вказівку про застосування до ОСОБА3, адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. В постанові апеляційного суду вказано:

«Апеляційний суд враховує, що санкція ч.1 ст.130 КУпАП не передбачає застосування альтернативного стягнення, оскільки вказаною нормою закону передбачає одночасне накладення штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що в даній справі, позбавлення ОСОБА3 права керування транспортними засобами, з урахуванням конкретних обставин справи та особи правопорушника, який відповідно до долучених до справи документів є військовослужбовцем офіцером ГУР Збройних Сил України та допущений до керування автомобільною технікою загального та спеціального призначення, за функціональними обов’язками щоденно здійснює переміщення військової техніки автомобільними дорогами України, має закріплений за ним автомобільний транспорт, слід вважати не в повній мірі відповідаючим інтересам держави, оскільки таке стягнення, незважаючи на те, що воно передбачено санкцією статті закону, є надмірним та не відповідає принципу розумності, а його застосування не слугуватиме досягненню мети забезпечення справедливого балансу між інтересами суспільства та особи, яка на теперішній час перебуває на військовій службі та боронить державу. Також суд враховує відсутність шкідливих наслідків правопорушення.

Апеляційний суд вважає, що вказані обставини, в своїй сукупності, дають суду підстави дійти висновку про те, що виконання ОСОБА3 функцій водія, який має багаторічний досвід в ЗСУ, вочевидь буде більш раціональним та кориснішим для виконання завдань в Збройних Силах України. В даному випадку, на думку апеляційного суду, накладення на правопорушника адміністративного стягнення у виді штрафу, є достатнім для критичного усвідомлення останнім протиправності свого вчинку, в достатній мірі слугуватиме його вихованню, а також запобігатиме вчиненню ним нових правопорушень у сфері дорожнього руху.

Крім того, апеляційний суд враховує, що у ОСОБА3, були відсутні ознаки сп’яніння, а також ту обставину, що останній відмовився від проходження огляду лише після того, як поліцейський повідомив, що автомобіль необхідно буде залишити на місці зупинки. ОСОБА3 пояснив, що не може залишити автомобіль, оскільки в ньому знаходиться зброя та військове обладнання.

За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що оскаржена постанова суду першої інстанції підлягає зміні в частині застосування стягнення, шляхом виключення з резолютивної частини постанови рішення суду про позбавлення ОСОБА3 права керування транспортними засобами на 1 (один) рік.»

  1. Хаджибейський районний суд міста Одеси постановою від 10 листопада 2022 року у справі № 521/10799/22 визнав ОСОБА5 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, і наклав на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень на користь держави України, та позбавив його права керування транспортними засобами на строк один рік.
  2. Одеський апеляційний суд постановою від 28 червня 2023 року[4] змінив вказану постанову і вирішив виключити з резолютивної частини постанови вказівку про застосування до ОСОБА5, адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. В постанові апеляційного суду вказано:

«Натомість, дії ОСОБА5 правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 130 КУпАП, як відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння.

Разом з тим, накладаючи на ОСОБА5 адміністративне стягнення, суд першої інстанції не врахував, що він не отримував посвідчення водія, тому на ОСОБА5 слід накласти адміністративне стягнення, відповідно до санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, як на іншу особу, лише у виді штрафу.

Досліджені докази послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності їхнього розуміння обставин, з приводу яких вони отримані, добровільності та істинності позиції, оскільки вони достатньо вагомі (переконливі), чіткі (точні), узгоджені між собою (без суперечностей), а тому достовірні і відповідають критеріям якості доказів, встановленим п.150 рішення ЄСПЛ в справі «Нечипорук і Йонкало проти України» та п.57 рішення ЄСПЛ в справі «Яременко проти України» в частині дати ДТП, відмови від проходження освідування на стан сп`яніння.

В дотримання вимог ст.. 33 КУпАП суд накладає стягнення за адміністративне правопорушення у межах, установлених КУпАП та іншими законами України.

Відповідно до ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

У відповідності до п. 4 ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право змінити постанову.

Отже, за результатами апеляційного розгляду апеляційний суд вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає зміні з підстав, викладених вище, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.»

  1. Пересипський районний суд міста Одеси постановою від 10 січня 2025 року у справі № 523/19547/24 визнав ОСОБА6 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, і наклав на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень на користь держави України, та позбавив його права керування транспортними засобами на строк один рік.
  2. Одеський апеляційний суд постановою від 10 лютого 2025 року[5] змінив вказану постанову і вирішив виключити з резолютивної частини постанови вказівку про застосування до ОСОБА6, адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. В постанові апеляційного суду вказано:

«Відповідно до санкції ч.1 ст. 130 КУпАП за вчинення вказаного адміністративного правопорушення передбачено покарання у вигляді накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА6 на час інкримінованих подій був особою, яка не мала посвідчення водія на право керування транспортним засобом, але керувала транспортним засобом, в стані алкогольного сп’яніння, чим порушив п.2.9а ПДР України, відповідно до якого водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що при обранні виду адміністративного стягнення відносно ОСОБА6, суд першої інстанції не врахував обставин справи та дані про особу правопорушника, який станом на день події правопорушення не мав посвідчення водія.

За наведених обставин, оскаржена постанова підлягає зміні в частині накладення адміністративного стягнення.»

  1. Хаджибейський районний суд міста Одеси постановою від 28 січня 2025 року у справі № 521/19953/24 визнав ОСОБА7 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, і наклав на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень на користь держави України, та позбавив його права керування транспортними засобами на строк один рік.
  2. Одеський апеляційний суд постановою від 24 лютого 2025 року[6] змінив вказану постанову і вирішив виключити з резолютивної частини постанови вказівку про застосування до ОСОБА7, адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. В постанові апеляційного суду вказано:

«Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що апелянт не є суб’єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки на момент зупинки працівниками поліції, йому не видавалось водійське посвідчення, судом встановлено таке.

Згідно довідки ВАП УПП в Одеській області від 28.11.2024 ОСОБА7 ___ року народження, станом на 28.11.2024 року посвідчення водія не отримував (а.с. 3).

Відповідно до санкції ч.1 ст. 130 КУпАП за вчинення вказаного адміністративного правопорушення передбачено покарання у вигляді накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА7 на час інкримінованих подій був особою, яка не мала посвідчення водія на право керування транспортним засобом, але керувала транспортним засобом, від проходження огляду на стан сп’яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР України, відповідно до якого водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що при обранні виду адміністративного стягнення відносно ОСОБА7, суд першої інстанції не врахував обставин справи та дані про особу правопорушника, який станом на день події правопорушення не мав посвідчення водія.

За наведених обставин, оскаржена постанова підлягає зміні в частині накладення адміністративного стягнення.»

  1. Приморський районний суд міста Одеси постановою від 4 серпня 2025 року у справі № 522/15032/25 визнав ОСОБА8 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, і наклав на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень на користь держави України, та позбавив його права керування транспортними засобами на строк один рік.
  2. Одеський апеляційний суд постановою від 8 вересня 2025 року[7] змінив вказану постанову і вирішив виключити з резолютивної частини постанови вказівку про застосування до ОСОБА8, адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. В постанові апеляційного суду вказано:

«Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА8 на час інкримінованих подій був особою, яка не мала посвідчення водія на право керування транспортним засобом, але керувала транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з роту. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки за допомогою газоаналізатора Драгер 7510 та у лікаря нарколога у медичному закладі КНП «ООМЦПЗ» відмовився, що зафіксовано на ПВР 471010, чим порушив п. 2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 130 КУпАП.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що при обранні виду адміністративного стягнення відносно ОСОБА8, суд першої інстанції не врахував обставин справи та дані про особу правопорушника, який станом на день події правопорушення не мав посвідчення водія.

За наведених обставин, оскаржена постанова підлягає зміні в частині накладення адміністративного стягнення.»

Релевантні обставини справ № 522/2417/23 (суддя Кравець Ю.І.) та № 522/2446/23 (суддя Драгомерецький М.М.)

  1. Приморський районний суд міста Одеси постановою від 28 березня 2023 року у справі № 522/2417/23 визнав ОСОБА1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, і наклав на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень на користь держави України, та позбавив його права керування транспортними засобами на строк один рік.
  2. Одеський апеляційний суд постановою від 9 жовтня 2023 року (суддя Кравець Ю.І.)[8] змінив вказану постанову і вирішив виключити з резолютивної частини постанови вказівку про застосування до ОСОБА1, адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. В постанові апеляційного суду вказано:

«Відповідно до постанови суду, 07.01.2023 року о 23:56 год. в м. Одеса вул. Катерининська, 69, водій ОСОБА1 керував транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп’яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп’яніння у встановленому законом порядку відмовився.

<…..>

Апеляційний суд враховує, що санкція ч.1 ст.130 КУпАП не передбачає застосування альтернативного стягнення, оскільки вказаною нормою закону передбачає одночасне накладення штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що в даній справі, позбавлення ОСОБА1 права керування транспортними засобами, з урахуванням конкретних обставин справи та особи правопорушника, який відповідно до долучених до справи документів є військовослужбовцем та перебуває на посаді водія-майстер, слід вважати не в повній мірі відповідаючим інтересам держави, оскільки таке стягнення, незважаючи на те, що воно передбачено санкцією статті закону, є надмірним та не відповідає принципу розумності, а його застосування не слугуватиме досягненню мети забезпечення справедливого балансу між інтересами суспільства та особи, яка на теперішній час перебуває на військовій службі та боронить державу. Також суд враховує відсутність шкідливих наслідків правопорушення.

Апеляційний суд вважає, що вказані обставини, в своїй сукупності, дають суду підстави дійти висновку про те, що виконання ОСОБА1 функцій механіка-водія, який має багаторічний досвід в ЗСУ, вочевидь буде більш раціональним та кориснішим для виконання завдань в Збройних Силах України. В даному випадку, на думку апеляційного суду, накладення на правопорушника адміністративного стягнення у виді штрафу, є достатнім для критичного усвідомлення останнім протиправності свого вчинку, в достатній мірі слугуватиме його вихованню, а також запобігатиме вчиненню ним нових правопорушень у сфері дорожнього руху.

За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що оскаржена постанова суду першої інстанції підлягає зміні в частині застосування стягнення, шляхом виключення з резолютивної частини постанови рішення суду про позбавлення ОСОБА1 права керування транспортними засобами на 1 (один) рік.»

  1. Приморський районний суд міста Одеси постановою від 20 червня 2023 року у справі № 522/2446/23 визнав ОСОБА1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, і наклав на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень на користь держави України, та позбавив його права керування транспортними засобами на строк один рік.
  2. Одеський апеляційний суд постановою від 17 жовтня 2023 року (суддя Драгомерецький М.М.)[9] змінив вказану постанову і вирішив виключити з резолютивної частини постанови вказівку про застосування до ОСОБА1, адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. В постанові апеляційного суду вказано:

«Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №361768 від 07.01.2023, ОСОБА1 07 січня 2023 року о 23.07 год. за адресою: м. Одеса, пл. Привокзальна, №2, керував транспортним засобом «Seat Cordoba», н/з ___, з явними ознаками алкогольного сп’яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови. Від проходження медичного огляду на визначення стану сп’яніння, у встановленому законом порядку, відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.с. 3).

<…..>

Санкція ч. 1 ст. 30 КУпАП не передбачає застосування альтернативного стягнення, оскільки вказаною нормою закону передбачає одночасне накладення штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що в даній справі, позбавлення ОСОБА1 права керування транспортними засобами, з урахуванням конкретних обставин справи та особи правопорушника, який відповідно до долучених до справи документів є військовослужбовцем та на момент вчинення правопорушення перебув на посаді водій-майстер ремонтного взводу, слід вважати не в повній мірі буде відповідати інтересам держави, оскільки таке стягнення, незважаючи на те, що воно передбачено санкцією статті закону, є надмірним та не відповідає принципу розумності, а його застосування не слугуватиме досягненню мети забезпечення справедливого балансу між інтересами суспільства та особи, яка на теперішній час перебуває на військовій службі та боронить державу.

Крім того, апеляційним судом беруться до уваги постанова Приморського районного суду м. Одеси від 28 березня 2023 року та постанова Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року (справа №522/2417/23), згідно яких ОСОБА1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн, без позбавлення права керування транспортними засобами.

Встановлено, що правопорушення вчинені однією особою ОСОБА1 через незначний часовий проміжок (декілька годин), що дозволяє дійти висновку про схожість спірних правовідносин. Тому, враховуючи встановлені обставини, щодо особи правопорушника та дії в Україні воєнного стану, апеляційній суд вважає, що накладення адміністративного стягнення у вигляді позбавлення керування транспортним засобом строком на 1 рік, в даному випадку не відповідатиме принципу справедливості, порушуватиме раціональний підхід до призначення покарання та буде надмірним тягарем для особи, яка виконує завдання щодо оборони та захисту держави.

Апеляційний суд вважає, що вказані обставини, в своїй сукупності, дають суду підстави дійти висновку про те, що виконання ОСОБА1 своїх задач військовослужбовця, вочевидь буде більш раціональним та кориснішим для виконання завдань в Збройних Силах України. В даному випадку, на думку апеляційного суду, накладення на правопорушника адміністративного стягнення у виді штрафу, є достатнім для критичного усвідомлення останнім протиправності свого вчинку, в достатній мірі слугуватиме його вихованню, а також запобігатиме вчиненню ним нових правопорушень у сфері дорожнього руху.

За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає зміні в частині застосування стягнення, шляхом виключення з резолютивної частини постанови рішення суду про позбавлення ОСОБА1 права керування транспортними засобами на 1 (один) рік.»

Висновки

  1. Суддя Кравець Ю.І. щодо дій у справах №№ 522/8241/23 (правопорушник – ОСОБА4), 522/13436/23 (правопорушник − ОСОБА2), 504/3874/24 (правопорушник − ОСОБА3), які полягають у призначенні адміністративного стягнення за статтею 130 КУпАП без позбавлення права керування транспортним засобом, посилається на виключні обставини у цих справах, які обумовлювали ухвалені ним рішення. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що оцінка цих обставин виходить за межі предмету попередньої перевірки дисциплінарної скарги і підлягає оцінці дисциплінарним органом Вищої ради правосуддя в межах відкритої дисциплінарної справи.
  2. Щодо дій. у справах №№ 521/10799/22, 523/19547/24, 521/19953/24, 522/15032/25 то суддя Кравець Ю.І. пояснює непризначення адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом тим, що водії не мали цього права взагалі.
  3. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що наведена інтерпретація статті 130 КУпАП суддею Кравцем Ю.І. піднімає істотний спір щодо її відповідності чіткому та зрозумілому змісту, суті цієї норми.
  4. Наслідком застосування до особи адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом є не лише те, що водій позбавляється існуючого права, але також те, що особа обмежується на майбутнє в можливості отримати це право на строк дії такого стягнення.
  5. Відповідно до абзацу третього пункту 23 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993 року № 340, у разі коли за отриманням або обміном посвідчення водія звертається особа, позбавлена в установленому порядку права на керування транспортними засобами, після оформлення посвідчення водія працівник територіального сервісного центру МВС або уповноваженого суб’єкта повідомляє поліцейським про необхідність внесення ними відповідної інформації до Єдиного державного реєстру МВС або викликає поліцейських для його вилучення, про що ними складається відповідний акт. У такому разі оформлене посвідчення водія вважається виданим, але особа його не отримує.
  6. Таким чином, у випадку призначення адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом особі, яка такого права не має на момент вчинення правопорушення, вона також позбавляється можливості отримати посвідчення водія протягом строку погашення цього стягнення.
  7. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що інтерпретація закону суддею Кравцем Ю.І. фактично може передбачає можливість набуття особою, яка не має права керування транспортним засобом, такого право в будь-який час після допущення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП, що може не відповідати характеру цього правопорушення, яке пов’язане із підвищеною небезпекою для суспільства та інших осіб, про що зазначалося раніше.
  8. Щодо справ №№ 522/2417/23, 522/2446/23, які розглядалися суддями Кравцем Ю.І. та Драгомерецьким М.М. відповідно, то хронологія подій в цій частині була такою:
  1. Дарницький районний суд міста Києва постановою від 15 лютого 2016 року у справі № 753/827/16-п ОСОБА1 притягнув адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП;
  2. 7 січня 2023 року о 23:07 ОСОБА1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене статтею 130 КУпАП (справа № 522/2446/23);
  3. 7 січня 2023 року о 23:56 ОСОБА1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене статтею 130 КУпАП (справа № 522/2417/23);
  4. Приморський районний судміста Одеси постановою від 28 березня 2023 року у справі № 522/2417/23 ОСОБА1 притягнув до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП по епізоду від 7 січня 2023 року о 23:56;
  5. Приморський районний суд міста Одеси постановою від 12 липня 2023 року у справі № 522/2446/23 ОСОБА1 притягнув до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП по епізоду від 7 січня 2023 року о 23:07;
  6. Одеський апеляційний суд постановою від 9 жовтня 2023 року у справі № 522/2417/23 (суддя Кравець Ю.І.) скасував постанову Приморського районного суду міста Одеси в частині щодо застосування до ОСОБА1 адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. Ця постанова оприлюднена в ЄДРСР 6 листопада 2023 року;
  7. Одеський апеляційний суд постановою від 17 жовтня 2023 року у справі № 522/2446/23 (суддя Драгомерецький М.М.) скасував постанову Приморського районного суду міста Одеси в частині щодо застосування до ОСОБА1 адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. Ця постанова надіслана до ЄДРСР для оприлюднення 9 листопада 2023 року. У цій постанові міститься згадка про справу № 522/2417/23 і вказано про попереднє притягнення ОСОБА1 до відповідальності як обставину, яка обумовлює пом’якшення виду стягнення у справі № 522/2446/23.
  1. Таким чином, в результаті спільних дій суддів Кравця Ю.І. та Драгомерецького М.М. правопорушника ОСОБА1, який допустив два епізоди правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП, не було позбавлено права керування транспортними засобами в жодній зі справ.
  2. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що пояснення судді Драгомерецького М.М. в цій частині є дещо суперечливими, адже він зазначав, що не обізнаний про факт того, що ОСОБА1 і раніше притягався за статтею 130 КУпАП у справі № 753/827/16-п, оскільки, за його позицією, суд не має права перевіряти та збирати інформацію такого роду за власною ініціативою, якщо вона не відображена органом поліції в матеріалі. Водночас у тексті постанови у справі № 522/2446/23 суддя посилається на справу № 522/2417/23, хоча матеріали про адміністративне правопорушення у справі № 522/2446/23 так само не містили згадки і про цю справу.
  3. Суддя Кравець Ю.І. у додаткових поясненнях повідомив про те, що йому відомо, що ОСОБА1 у межах провадження за статтею 130 КУпАП виступив викривачем незаконних дій судді місцевого суду, що не може бути не враховано під час розгляду справи. Значимість і вплив цієї обставини на ухвалене суддею рішення потребують додаткового з’ясування.
  4. Розглянувши висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Плескача В.Ю. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що наведені у скарзі та встановлені фактичні обставини можуть свідчити про наявність у діях суддів Одеського апеляційного суду Кравця Ю.І., Драгомерецького М.М. ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок грубої недбалості <…> грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).
  5. Перевірка та дослідження наведених обставин будуть здійснюватися дисциплінарним інспектором під час підготовки дисциплінарної справи до розгляду.
  6. Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктом 13.21 Регламенту Вищої ради правосуддя, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

 

ухвалила:

 

відкрити дисциплінарну справу стосовно суддів Одеського апеляційного суду Кравця Юліана Івановича, Драгомерецького Миколи Миколайовича.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий на засіданні

Третьої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя                                                                                                                                                                                      Олександр САСЕВИЧ

 

Члени Третьої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя                                                                                                                                                                                        Олег КАНДЗЮБА

 

 

                                                                                                                                                                                                                                  Дмитро ЛУК’ЯНОВ

 

 

                                                                                                                                                                                                                                  Ольга ПОПІКОВА

Ознака до документа: 
Результати розгляду питань щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності