X
Введіть слово для пошуку

Акт ВРП

Україна
Вища рада правосуддя
Рішення
Київ
26.01.2021
116/0/15-21
Про відмову у звільненні Бачуна О.В. з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва

Вища рада правосуддя, розглянувши матеріали щодо наявності підстав для звільнення Бачуна Олега Володимировича з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва,

 

встановила:

 

до Вищої ради правосуддя 15 червня 2018 року надійшла копія постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 800/305/17 за позовом Бачуна О.В. до Вищої ради правосуддя, Верховної Ради України про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на посаді, якою, з-поміж іншого, вирішено передати на повторний розгляд Вищої ради правосуддя питання щодо наявності підстав для притягнення Бачуна О.В. до дисциплінарної відповідальності (вх. № 5184/0/8-18).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя доповідачем щодо вказаного матеріалу визначено Бенедисюка І.М.

У зв’язку із припиненням повноважень члена Вищої ради правосуддя Бенедисюка І.М. здійснено повторне автоматизоване визначення члена Вищої ради правосуддя у справі, доповідачем щодо вказаної справи визначено Говоруху В.І.

На виконання постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 травня 2018 року Вищою радою правосуддя здійснено перевірку наявності підстав для притягнення судді Бачуна О.В. до відповідальності, за результатами якої встановлено таке.

Бачун Олег Володимирович у червні 1990 року сесією Львівської обласної ради обраний суддею Личаківського районного суду міста Львова. Постановою Верховної Ради України від 6 квітня 2000 року№ 1617-ІІІ обраний суддею цього суду безстроково. Указом Президента України від 25 січня 2001 року № 52/2001 переведений на посаду судді Франківського районного суду міста Львова. Постановою Верховної Ради України від 22 березня 2001 року № 2335-ІІІ обраний суддею арбітражного (господарського) суду міста Києва. Постановою Верховної Ради України від 22 березня 2006 року № 3565-ІV обраний безстроково суддею окружного адміністративного суду міста Києва, Указом Президента України від 9 червня 2006 року № 501/2006 призначений головою цього суду.

17 травня 2010 року Вищою радою юстиції ухвалені рішення № 344/0/15-10 та № 345/0/15-10 (далі – Рішення № 344/0/15-10, Рішення № 345/0/15-10) про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення Бачуна О.В. з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва за порушення присяги.

21 травня 2010 року за вихідним № 17/0/12-10 до Верховної Ради України надіслано подання Вищої ради юстиції про звільнення судді Бачуна О.В. з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв’язку з порушенням присяги.

Постановою Верховної Ради України від 3 червня 2010 року № 2316-VI (далі – Постанова № 2316-VI ) Бачуна О.В. звільнено з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв’язку з порушенням присяги судді.

У травні 2010 року Бачун О.В. звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом про визнання незаконними та скасування Рішення № 344/0/15-10, Рішення № 345/0/15-10 та Постанови № 2316-VI. Вищий адміністративний суд України відмовив у задоволенні вказаного позову, про що 13 серпня 2010 року ухвалено рішення.

Не погодившись із таким рішенням Вищого адміністративного суду України, у лютому 2011 року Бачун О.В. подав до Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ, Суд) заяву проти України, в якій скаржився на порушення статей 6 та 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі – Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, посилаючись на те, що провадження стосовно його звільнення було несправедливим, суперечило принципу незалежного і безстороннього суду, а незаконне звільнення суттєво негативно вплинуло на його приватне життя.

З огляду на схожість заяви Бачуна О.В. з іншими заявами, поданими до Суду громадянами України, які раніше обіймали посади суддів у національних судах, усі ці заяви було об’єднано в одне провадження відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Європейського суду з прав людини.

19 січня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», у тому числі за заявою Бачуна О.В. № 9740/11, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача: пункт 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.

У квітні 2017 року Бачун О.В. звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 13 серпня 2010 року та просив прийняти нове рішення про задоволення позову.

Верховний Суд України постановою від 3 липня 2017 року частково задовольнив заяву Бачуна О.В., скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 13 серпня 2010 року та направив цю справу на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України. 

Під час нового розгляду справи Бачун О.В. підтримав заявлені раніше позовні вимоги, уточнивши їх, просив поновити його на посаді судді Окружного адміністративного суду міста Києва із 3 червня 2010 року. 

Здійснивши розгляд справи за позовом Бачуна В.О., Вищий адміністративний суд України 7 грудня 2017 року виніс постанову про часткове задоволення позовних вимог, визнав незаконними та скасував Рішення № 344/0/15-10, Рішення № 345/0/15-10. Визнав незаконною та скасував Постанову № 2316-VI у частині звільнення Бачуна О.В. з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв’язку з порушенням присяги судді. У задоволенні позовних про поновлення Бачуна О.В. на посаді судді Окружного адміністративного суду міста Києва відмовив.

Зокрема, Вищий адміністративний суд України, перевіривши обставини, на яких ґрунтувалося Рішення № 344/0/15-10, встановив відсутність підстав для однозначного висновку, що під час розгляду окремих справ та ухвалення судових рішень суддя Бачун О.В. діяв умисно, в інтересах окремих осіб чи проявив несумлінність, що підірвало авторитет суду, спричинило інші негативні наслідки, які виходять за межі звичайних процесуальних наслідків розгляду справи судом. 

Також Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що Вищою радою юстиції не доведено, що Рішення № 345/0/15-10, згідно з яким Бачун О.В. порушив присягу судді внаслідок недотримання морально-етичних засад та вчинення дій, що порочать звання судді, з огляду на здійснення за період з 30 грудня 2004 року по 8 жовтня 2009 року авіарейсів, в тому числі чартерних, вартість яких становила від _______ до _____ доларів США, відповідає критерію обґрунтованості, тобто ухвалено з урахуванням усіх обставин, які мають для цього значення. 

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Вища рада правосуддя та Бачун О.В. звернулися до Великої Палати Верховного Суду з апеляційними скаргами, які Постановою Великої Палати Верховного Суду від 31 травня 2018 року задоволено частково. Постанову Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано та прийнято в цій частині нову постанову, якою позов задоволено частково. Передано на повторний розгляд Вищої ради правосуддя вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення Бачуна О.В. до дисциплінарної відповідальності. 

Відповідно до абзацу дев’ятого частини першої статті 1 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» виконання рішення включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно зі статтею 10 вказаного Закону з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру.

Додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Статтею 13 Конвенції визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначаються Конституцією України, Законом України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі – Закон № 1798-VIII) та Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VIII).

Згідно зі статтею 1 Закону № 1798-VIII Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 131 Конституції України та статті 3 Закону № 1798-VIII до повноважень Вищої ради правосуддя належить, зокрема, внесення подання про призначення судді на посаду, ухвалення рішення про звільнення судді з посади.

Ураховуючи, що за результатами впровадження повномасштабної судової реформи та інституційних змін в Україні утворено Вищу раду правосуддя, яка відповідно до чинного законодавства може давати оцінку діям судді при здійсненні правосуддя й приймати у зв’язку із цим остаточні рішення, Велика Палата Верховного Суду визнала, що заходом індивідуального характеру та законним способом відновлення порушених прав позивача в цій справі буде повторний розгляд новоутвореним органом питання щодо наявності підстав для притягнення Бачуна О.В. до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до приписів частини першої статті 129¹ Конституції України судове рішення є обов’язковим для виконання.

Частиною третьою статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що у випадку скасування судом рішення Вищої ради правосуддя, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, Вища рада правосуддя розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно. Повторний розгляд справи здійснюється Вищою радою правосуддя у пленарному складі у порядку, визначеному статтею 49 цього Закону.

Суддю Бачуна О.В., його адвоката Пашинського М.М., Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації, ГО «Антирейдерський союз», Пилипенка В.П., голову Окружного адміністративного суду міста Києва Вовка П.В. повідомлено про розгляд питання щодо наявності підстав для притягнення Бачуна О.В. до дисциплінарної відповідальності шляхом надіслання відповідних запрошень поштою, а також розміщення на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя оголошення про запрошення їх на засідання Вищої ради правосуддя. Роз’яснено учасникам можливість проведення засідання Вищої ради правосуддя в режимі відеоконференції із застосуванням власних технічних засобів та з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запропоновано подати відповідні клопотання.

Розглянувши матеріали щодо наявності підстав для звільнення Бачуна О.В. з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва, письмові пояснення судді Бачуна О.В., заслухавши доповідача, суддю Бачуна О.В., його представника – адвоката Пашинського М.М., Вища рада правосуддя встановила таке.

 Дотримуючись принципу обов’язковості виконання судового рішення, Вища рада правосуддя здійснила перевірку наявності підстав для притягнення судді Бачуна О.В. до дисциплінарної відповідальності, під час якої встановлено таке. 

 До Вищої ради юстиції 30 вересня 2009 року надійшло звернення голови Громадської організації «Антирейдерський союз» Войтова О.І. щодо порушення норм чинного законодавства суддею Бачуном О.В. під час розгляду адміністративних справ, саме: 

 за позовом Особа-1 до Кабінету Міністрів України, Державної адміністрації залізничного транспорту України, треті особи: Міністерство транспорту та зв’язку України, Особа-2, про визнання протиправним та скасування розпорядження і наказу (№ 1/21); 

 за позовом Особа-3, Акціонерного комерційного банку «Правекс-банк» (далі – АКБ «Правекс-банк») до Національного банку України про визнання нечинними окремих положень постанови (№ 1/3);

 за позовом Спільного українсько-американського підприємства у формі ТОВ «Інтернешенл Телеком’юнікешен Компані» до Національної комісії з питань регулювання зв’язку України про визнання частково недійсним рішення (справа № 2а-7974/09/2670);

 за позовом ЗАТ «Студія «Європа Плюс Україна» до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, третя особа – ТзОВ «Телерадіокомпанія «Європа Плюс Київ», про скасування рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 19 грудня 2007 року № 1835 (№ 3/558);

 за позовом Особа-4 до державного реєстратора Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, третя особа – Київський університет туризму, економіки і права, про визнання рішення нечинним та зобов’язання вчинити дії (№ 1/50).

 За результатами перевірки, проведеної на підставі доручення Голови Вищої ради юстиції Ізовітової Л.П. від 30 вересня 2009 року № 490/0/4-09, член Вищої ради юстиції Медведчук В.В. 14 жовтня 2009 року звернувся до Вищої ради юстиції із пропозицією про внесення подання про звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва Бачуна О.В. за порушення присяги.

Зокрема, член Вищої ради юстиції Медведчук В.В. встановив, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2008 року (справа № 1/21), прийнятою у складі головуючого судді Бачуна О.В., суддів Кочана В.М., Цвіркуна Ю.І. задоволено позовні вимоги Особа-1 до Кабінету Міністрів України, Державної адміністрації залізничного транспорту України, треті особи: Міністерство транспорту та зв’язку України, Особа-2, про визнання протиправним та скасування розпорядження і наказу. 

Визнано протиправним та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2007 року № 1226 «Про звільнення Особа-1 з посади генерального директора Державної адміністрації залізничного транспорту України», визнано протиправним та скасовано наказ Державної адміністрації залізничного транспорту України від 26 грудня 2007 року, поновлено Особа-1 на посаді генерального директора Державної адміністрації залізничного транспорту України та стягнуто з Державної адміністрації залізничного транспорту України на користь Особа-1 14808,02 грн заробітної плати за час вимушеного прогулу. Постанову в частині поновлення на посаді, а також виплати місячної заробітної плати в розмірі 9352,50 грн звернуто до негайного виконання. 

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2009 року апеляційну скаргу Державної адміністрації залізничного транспорту України задоволено, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2008 року скасовано. Провадження у справі закрито. 

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що посада генерального директора Державної адміністрації залізничного транспорту України, яку обіймав позивач, не є публічною чи державною службою, а тому справа за позовом Особа-1 не належить до адміністративної юрисдикції, а підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 

На думку члена Вищої ради юстиції Медведчука В.В, суддя Бачун О.В. допустив порушення вимог статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній на час розгляду справи (далі – КАС України). 

Вища рада правосуддя, здійснивши перевірку дотримання суддею Бачуном О.В. норм процесуального законодавства під час розгляду вказаної справи, встановила порушення ним вимог статті 17 КАС України під час прийняття до провадження адміністративного позову Науменка П.П. та ухвалення відповідного рішення. 

 Однак, як встановлено під час перевірки, у період розгляду суддею Бачуном О.В. вказаної справи суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій по-різному визначали юрисдикцію справ за позовами осіб до суб’єктів владних повноважень про поновлення їх на посаді, яка не належала до публічної служби.

 Вказане свідчить, що суддя Бачун О.В. під час вирішення питання про відкриття провадження у зазначеній справі керувався відповідною практикою судів вищих інстанцій, що не може свідчити про вчинення ним дисциплінарного проступку у цій частині. 

Крім того, Вища рада правосуддя, діючи у межах повноважень, визначених статтею 131 Конституції України та статтею 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», не вправі оцінювати законність судового рішення та перевіряти його правовий зміст. Виключне право перевіряти законність та обґрунтованість судових рішень має відповідний суд згідно із процесуальним законодавством.

Скориставшись правом на апеляційне оскарження постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2008 року, Державна адміністрація залізничного транспорту України подала до Київського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої ухвалено рішення про скасування вказаної постанови та закриття провадження у справі у зв’язку з порушенням правил юрисдикції.

 Перевіряючи дотримання суддею Бачуном О.В. норм законодавства під час розгляду справи за позовом Особа-4 до державного реєстратора Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, третя особа – Київський університет туризму, економіки і права, про визнання рішення нечинним та зобов’язання вчинити дії, Вища рада правосуддя встановила, що за результатами розгляду вказаної справи суддя Бачун О.В. прийняв постанову від 17 березня 2008 року про відмову у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва (суддя Бачун О.В.), посилаючись на статтю 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», зазначив про відсутність у позивача підстав для звернення до державного реєстратора за вчиненням реєстраційних дій, а тому його позовні вимоги є безпідставними. 

Здійснивши апеляційний розгляд цієї справи, Київський апеляційний адміністративний суд встановив, що судом першої інстанції не враховано вимоги пункту 6.2.3.1 розділу 6 Статуту Київського університету туризму, економіки і права, згідно з яким виконавчим органом (саме він зобов’язаний звертатись до державного реєстратора) є ректорат, очолюваний ректором, який призначається зборами засновників. 

Вказане вплинуло на висновок члена Вищої ради юстиції Медведчука В.В. про те, що суддя Бачун О.В. всупереч вимогам частини четвертої статті 11 КАС України не вжив заходів щодо з’ясування всіх обставин справи, не надав належної оцінки внутрішнім актам Київського університету туризму, економіки і права, що призвело до порушення прав позивача на справедливий судовий розгляд, а також принципу законності, що підтверджується постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2008 року.

Водночас аналіз зазначених судових рішень свідчить про те, що суди першої та апеляційної інстанцій по-різному вирішили спір, зробивши різні висновки щодо застосування норм Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» та Статуту Київського університету туризму, економіки і права щодо посадової особи університету, яка повинна бути зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців як керівник.

Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2008 року (суддя Бачун О.В.) містить обґрунтування висновку суду щодо прийнятого рішення про відмову в задоволенні позову, оцінку доказів у справі, а скасування цього рішення не може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді. 

 Предметом перевірки члена Вищої ради юстиції Медведчука В.В. було також дотримання суддею Бачуном В.О. норм процесуального законодавства під час постановлення ухвали від 24 січня 2008 року у справі за адміністративним позов Особа-3, АКБ «Правекс-банк» до Національного банку України про визнання нечинними окремих положень постанови.

 Зокрема, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2008 року (суддя Бачун О.В.) зупинено дію пункту 2.21 Змін до Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України (далі – Правила), згідно з яким введено форму № 62 «Звіт про концепцію ризиків за пасивними операціями банку» до прийняття рішення у справі та набуття ним законної сили.

 Зазначена ухвала мотивована тим, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам АКБ «Правекс-Банк», оскільки використання оскаржуваного акта до з’ясування питання про дотримання вимог законодавства щодо банківської таємниці при його прийнятті може призвести до негативних наслідків для позивача як банківської установи, оскільки шляхом заповнення звітності може бути поширена інформація, що становить банківську таємницю. 

 Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 1 квітня 2009 року апеляційну скаргу представника Національного банку України задоволено, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2008 року скасовано, справу надіслано до суду першої інстанції. 

 Судом апеляційної інстанції встановлено, що при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд першої інстанції (суддя Бачун О.В.) неповно з’ясував обставини, які мають значення для справи. 

 Відповідно до пункту 1 Звіту про концентрацію ризиків за пасивними операціями банків форма № 625 розроблена з метою отримання інформації, необхідної для оцінки та контролю за концепцією ризиків у банках, що виникають під час здійснення ними пасивних операцій, а також з метою реалізації визначених законодавством України завдань Національного банку України щодо забезпечення наглядової діяльності та створення ефективного інструменту банківського нагляду. 

 Одержання вказаних даних звітності згідно з Правилами дає Національному банку України можливість отримати повну та точну інформацію про фінансове становище банку, дотримання ним обов’язкових економічних нормативів, здійснювати контроль за ризиками, пов’язаними з капіталом, ліквідністю, наданням кредитів, інвестиціями капіталу, а також за відсотковим та валютним ризиком, чим дає змогу Національному банку України належним чином захищати інтереси вкладників та кредиторів і забезпечити фінансову звітність. 

 Отже, зупинення дії оскаржуваного пункту 2.21 Змін до Правил фактично руйнує цілісний процес планування та проведення банківського нагляду Національного банку України, що, у свою чергу, може призвести до неможливості ефективного використання Національним банком України його конституційних функцій. 

 Оцінюючи дії судді Бачуна О.В. під час постановлення ухвали від 24 січня 2008 року про забезпечення позову, член Вищої ради юстиції Медведчук В.В. дійшов висновку, що обраний судом спосіб забезпечення позову був застосований за відсутності достатніх підстав, з наявністю яких відповідно до вимог статті 117 КАС України законодавець пов’язує можливість вжиття таких заходів. 

 Стосовно дотримання суддею Бачуном О.В. вимог законодавства під час постановлення ухвали від 16 липня 2009 року про вжиття заходів забезпечення позову Спільного українсько-американського підприємства у формі ТОВ «Інтернешенл Телеком’юнікешен Компані» до Національної комісії з питань регулювання зв’язку України про визнання частково недійсним рішення член Вищої ради юстиції Медведчук В.В. встановив таке.

У провадженні судді Бачуна О.В. перебувала справа за позовом Спільного українсько-американського підприємства у формі ТОВ «Інтернешенл Телеком’юнікешен Компані» до Національної комісії з питань регулювання зв’язку України про визнання частково недійсним рішення.

16 липня 2009 року Окружний адміністративний суд міста Києва (суддя Бачун О.В.) постановив ухвалу про зупинення дії пунктів 1.35, 1.36, 7.5 та 8.1 рішення Національної комісії з питань регулювання зв’язку України від 9 липня 2009 року № 1571 «Про видачу ліцензій на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій та користування радіочастотним ресурсом». 

Крім того, ухвалою судової колегії суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 серпня 2009 року, постановленою у складі судді Бачуна О.В. (головуючий), суддів Власенкової О.О., Пісоцької О.В., доповнено ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову від 16 липня 2009 року та зупинено дію виданих ТОВ «Інтернаціональні комунікації» на підставі пунктів 1.35, 1.36, 7.5 та 8.1 рішення Національної комісії з питань регулювання зв’язку України від 9 липня 2009 року ліцензій серії АВ № 466290, серії АВ № 466294, серії АВ № 466292, серії АВ № 466293 від 14 липня 2009 року. 

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2009 року ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня та 6 серпня 2009 року про вжиття заходів забезпечення позову скасовано. 

Підставою для скасування вказаних рішень стало те, що суд першої інстанції на порушення вимог частини першої статті 117 КАС України, розглядаючи клопотання позивача про забезпечення позову, не пересвідчився, зокрема, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, не з’ясував обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд мав брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів. Також, ухвалюючи судове рішення, суд не з’ясував, яким чином невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. 

За результатами перевірки відомостей, викладених у зверненні голови громадської організації «Антирейдерський союз» Войтова О.І., член Вищої ради юстиції Медведчук В.В. дійшов висновоку, що у судді Бачуна О.В. не було жодних підстав вважати, що рішення Національної комісії з питань регулювання зв’язку України від 9 липня 2009 року № 1571, дію якого зупинено ухвалою суду, мало очевидний протиправний характер. 

 Крім того, дії судді Бачуна О.В. під час постановлення ухвал від 16 липня 2009 року та від 6 серпня 2009 року були предметом перевірки члена Вищої ради юстиції Колесниченка В.М. на підставі звернення Національної комісії з питань регулювання зв’язку України, скерованого 9 листопада 2009 року до Вищої ради юстиції Головою Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя Ківаловим С.В.

 Член Вищої ради юстиції Колесниченко В.М. встановив, що судді Окружного адміністративного суду міста Києва, у тому числі Бачун О.В., під час розгляду справи 2а-7974/09/2670 грубо порушили вимоги чинного законодавства, а саме: незаконно застосували заходи забезпечення позову, перешкодили законній господарській діяльності ТОВ «Інтернаціональні комунікації», задовольнили позов особи, права якої порушені не були, дали неповну та упереджену оцінку обставинам справи. 

 Дії суддів призвели до настання негативних наслідків: перешкодили господарській діяльності ТОВ «Інтернаціональні комунікації»; поставили під сумнів надходження до Державного бюджету України у вигляді плати за видачу ліцензій майже 63 млн грн (або щомісячного надходження до Державного бюджету України суми у розмірі приблизно 335 тис. грн); порушили економічні інтереси держави. 

 Відповідно до статей 30, 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції», Регламенту Вищої ради юстиції член Вищої ради юстиції Колесниченко В.М. запропонував прийняти подання про звільнення, зокрема, Бачуна О.В. з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва. 

 Перевіряючи наявність підстав для притягнення судді Бачуна О.В. до дисциплінарної відповідальності за дії, вчинені під час постановлення ухвали від 24 січня 2008 року у справі за позовом Особа-3, АКБ «Правекс-банк» та ухвал від 16 липня 2009 року, від 6 серпня 2009 року у справі за позовом Спільного українсько-американського підприємства у формі ТОВ «Інтернешенл Телеком’юнікешен Компані», Вища рада правосуддя встановила таке. 

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 117, 118 КАС України (у редакції, чинній на час постановлення зазначених ухвал), які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.

Забезпечення адміністративного позову – це вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Крім того, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, спрямовані на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов’язані з відновленням прав, будуть значними.

Відповідно до постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 6 березня 2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень.

Як вбачається зі змісту ухвал Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2008 року та від 16 липня 2009 року, необхідність вжиття заходів забезпечення позову у справі № 2а-7974/09/2670 зумовлена, як встановлено судом, імовірним порушенням Національною комісією з питань регулювання зв’язку України порядку проведення конкурсу на отримання ліцензій на надання телекомунікаційних послуг, використання яких могло призвести до негативних наслідків для позивача.

Необхідність доповнення раніше постановленої ухвали про забезпечення позову виникла у зв’язку з доповненням позовних вимог про визнання недійсними виданих на підставі оскаржуваного рішення ліцензій, оскільки, як встановлено судом, за умови зупинення дії рішення про видачу ліцензій, дія самих ліцензій також має бути зупинена.

Під час розгляду заяви про забезпечення позову у справі № 1/3 суддя Бачун О.В. встановив наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам АКБ «Правекс-Банк», оскільки використання оскаржуваного акта до з’ясування питання про дотримання вимог законодавства щодо банківської таємниці при його прийнятті може призвести до негативних наслідків для позивача як банківської установи, оскільки шляхом заповнення звітності може бути поширена інформація, що становить банківську таємницю.

Скасовуючи ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2008 року, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову судом першої інстанції неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи.

З метою перевірки дотримання суддею Бачуном О.В. вимог процесуального законодавства під час постановлення ухвал про забезпечення позовів у зазначених справах член Вищої ради правосуддя Говоруха В.І. надіслав запит до Окружного адміністративного суду міста Києва з пропозицією надати копії адміністративних справ № 1/3 та № 2а-7974/09/2670.

Із листа виконувача обов’язків голови Окружного адміністративного суду міста Києва Келеберди В.І. від 9 вересня 2019 року № _________ вбачається, що на підставі Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 7 грудня 2017 року № 1087, матеріали адміністративних справ № 1/3 та № 2а-7974/09/2670 знищені у зв’язку із закінченням строків їх зберігання. Вказане підтверджується витягом з акта вилучення для знищення документів, не внесених до національного архівного фонду від 8 лютого 2016 року № __.

Відсутність матеріалів адміністративних справ № 1/3 та № 2а-7974/09/2670 виключає можливість проведення Вищою радою правосуддя повною мірою перевірки дотримання суддею Бачуном О.В. норм процесуального законодавства під час вирішення питання про забезпечення позовів у вказаних справах. Із змісту судових рішень (ухвал про забезпечення позову) неможливо встановити наявність підстав для притягнення судді Бачуна О.В. до дисциплінарної відповідальності.

Варто зазначити, що обставини, за яких суддя Бачун О.В. постановляв вказані ухвали, були оцінені Вищим адміністративним судом України, яким перевірялася законність рішень Вищої ради юстиції та встановлено відсутність доказів, які б підтверджували, що Бачун О.В. під час постановлення вказаних ухвал діяв умисно, в інтересах окремих осіб чи проявив несумлінність, що підірвало авторитет суду, спричинило інші негативні наслідки, які виходять за межі звичайних процесуальних наслідків розгляду справи судом.

Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про допущення суддею Бачуном О.В. суддівської помилки у застосуванні норм матеріального та/або процесуального права, що не може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді.

На розгляді Вищої ради юстиції перебувало також звернення народного депутата України Пилипенка В.П. від 23 березня 2010 року щодо вчинення суддею Окружного адміністративного суду міста Києва Бачуном О.В. дій, які порочать звання судді. 

За результатами перевірки, проведеної на підставі доручення Голови Вищої ради юстиції Колесниченка В.М. від 23 березня 2010 року № 51/0/4-10, член Вищої ради юстиції Портнов А.В. 13 травня 2010 року звернувся до Вищої ради юстиції із пропозицією про внесення подання про звільнення Бачуна О.В. з посади судді за порушення присяги. 

Вказане подання мотивовано тим, що, за інформацією Генерального прокурора України (лист від 30 квітня 2010 року № ________), яка підтверджується відповідними документами, суддя Бачун О.В. у період з 30 грудня 2004 року по 8 жовтня 2009 року в закордонних рейсах проходив прикордонний контроль у ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» – 62 рази та у ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» – 2 рази. 

Із вказаних 64 міжнародних авіарейсів 21 чартерний. 

Орієнтована вартість зазначених чартерних рейсів становить: Київ – Париж – Київ – від ____ до ____ доларів США, Київ – Абу-Дабі – Київ – від ____ до ____ доларів США, Київ – Самедан – Київ – від _____ до _____ доларів США, Київ – Цюріх – Київ – від _____ до _____ доларів США, Київ – Грац – Київ – від ______ до ______ доларів США, Київ – Пафос – Київ – від ______ до ______ доларів США, Київ – Відень – Київ – від _____ до _____ доларів США, Київ – Даламан – Київ – від _____ до _____ доларів США, Київ – Кальярі – Київ – від _____ до _____ доларів США (лист Державної авіаційної адміністрації України від 4 листопада 2009 року № _______).

При цьому кількість пасажирів, які перевозяться чартерними рейсами з бізнес-метою, не може перевищувати 15 осіб (лист Державної авіаційної адміністрації України від 27 жовтня 2009 року № ______).

За даними Державної податкової адміністрації України (лист № _______ від листопада 2009 року), Бачун О.В. отримав дохід у сумі: за 2001 рік – _____ грн, 2002 рік – _____ грн, 2003 рік – _____ грн, 2004 рік – ______ грн, 2005 рік – ______ грн, 2006 рік – _____ грн, 2007 рік – ______ грн, 2008 рік – ______ гривні. 

Як зазначено у листі Генеральної прокуратури України, за період з 30 грудня 2004 року по 8 жовтня 2009 року авіакомпаніями «VIPAVIA» (Латвія), «DOGAN HAVACILIK» (Туреччина), «JET AIR FLUG» (Німеччина), «AIR LAZUR» (Болгарія), «GRJSSMANN JET SERVICE» (Чехія) та «AVCON JET AG» (Австрія) виконані чартерні бізнес-рейси за напрямками: Київ – Париж – Київ, Київ – Абу-Дабі – Київ, Київ – Самедан (Швейцарія), Київ – Грац (Австрія) – Київ, Самедан – Київ, Київ – Пафос (Греція) – Київ, Київ – Відень – Київ, Київ – Даламан (Туреччина) – Київ, Київ – Кальярі (Італія) – Львів та інші. 

На всі вказані рейси Бачун О.В. проходив прикордонний контроль в ОКПП «Київ» та «Львів» Державної прикордонної служби України. 

На переконання члена Вищої ради юстиції Портнова А.В., дії судді Окружного адміністративного суду міста Києва Бачуна О.В. щодо використання чартерних літаків для перельотів за кордон на суму, що в десятки разів перевищує його річний дохід, можуть істотно підірвати довіру суспільства до звання судді, а також можуть викликати сумнів у його об’єктивності, непідкупності та незалежності, що свідчить про порушення ним присяги судді.

При цьому Вищий адміністративний суд України, дослідивши матеріали перевірки обставин, викладених у звернені народного депутата України Пилипенка В.П., які слугували підставою для ухвалення Вищою радою юстиції рішення № 345/0/15-10, встановив відсутність доказів, які б свідчили про недотримання суддею Бачуном О.В. морально-етичних засад та вчинення дій, що порочать звання судді.

Аналізуючи законодавство, яке регулювало питання дисциплінарної відповідальності судді та підстави звільнення з посади судді, у редакції, чинній на момент розгляду суддею Бачуном О.В. справ, Вища рада правосуддя зазначає таке.

Підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності були визначені частиною першою статті 31 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (далі – Закон № 2862-ХІІ), з-поміж яких – порушення законодавства при розгляді судових справ; порушення вимог, передбачених статтею 5 цього Закону; порушення обов’язків, вказаних у статті 6 цього Закону.

Крім того, відповідно до пункту 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України у редакції, чинній на час розгляду суддею Бачуном О.В. зазначених справ, та пункту 5 частини першої статті 15 Закону № 2862-ХІІ суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.

Частиною другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР (далі – Закон № 22/98-ВР) було визначено, що порушенням суддею присяги є, зокрема, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.

На сьогодні правове регулювання притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та підстав для звільнення судді з посади зазнало суттєвих змін.

Із прийняттям Закону № 1402-VІІІ значно збільшився перелік підстав дисциплінарної відповідальності, а така підстава для звільнення судді з посади за особливих обставин, як порушення присяги виключена з Конституції України. Натомість передбачено іншу – «вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісними зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді» (пункт 3 частини п’ятої статті 126 Конституції України).

У частині дев’ятій статті 109 Закону № 1402-VІІІ визначено перелік фактів, за яких дії судді можуть бути визнані істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, зокрема якщо суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, допущення суддею грубого порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду (пункти 1, 7 частини дев’ятої статті 109 вказаного Закону).

Вищий адміністративний суд України під час розгляду справи № 800/305/17 встановив відсутність у діях судді Бачуна О.В. порушення присяги судді. У цій частині постанова Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2017 року залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 31 травня 2018 року.

Частиною другою статті 13 Закону № 1402-VІІІ передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Обов’язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов’язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, – за її межами.

За своїм юридичним значенням судове рішення набуває преюдиційного характеру (частини четверта та п’ята статті 78 КАС України) та є обов’язковим для всіх суб’єктів правовідносин з урахуванням казуїстичної спрямованості конкретного судового рішення на конкретних осіб – учасників справи, їхніх правонаступників; органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб.

Таким чином, встановлені Вищим адміністративним судом України обставини під час перевірки законності рішень Вищої ради юстиції про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення Бачуна О.В. з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва за порушення присяги не підлягають оцінці та враховуються Вищою радою правосуддя при ухваленні рішення.

Оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено відсутність у діях судді Бачуна О.В. порушення присяги судді, відсутні підстави вважати, що ним допущено істотний дисциплінарний проступок, вчинення якого на сьогодні є підставою для звільнення судді.

Враховуючи принцип обов’язковості судового рішення, яким встановлено відсутність доказів, які б підтверджували, що Бачун О.В. під час ухвалення рішень діяв умисно, в інтересах окремих осіб чи проявив несумлінність, що підірвало авторитет суду, спричинило інші негативні наслідки, які виходять за межі звичайних процесуальних наслідків розгляду справи судом, а також відсутність доказів, які б свідчили про недотримання суддею Бачуном О.В. морально-етичних засад та вчинення дій, що порочать звання судді, здійснивши перевірку наявності підстав для притягнення судді Бачуна О.В. до дисциплінарної відповідальності, Вища рада правосуддя вважає, що підстави для звільнення Бачуна О.В. з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва відсутні.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя

 

вирішила:

 

відмовити у звільненні Бачуна Олега Володимировича з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва.

Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене у порядку та строки, що визначені Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

 

Голова Вищої ради правосуддя                            А.А. Овсієнко

 

Члени Вищої ради правосуддя                               І.А. Артеменко

                                                                                      О.Є. Блажівська

                                                                                      В.І. Говоруха

                                                                                      П.М. Гречківський

                                                                                      В.К. Грищук

                                                                                      Л.Б. Іванова

                                                                                      Н.С. Краснощокова

                                                                                      О.В. Маловацький

                                                                                      О.В. Прудивус

                                                                                      М.П. Худик

                                                                                     В.В. Шапран

                                                                                     Л.А. Швецова

                                                                                     С.Б. Шелест