Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Сасевича О.М., членів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Кандзюби О.В., Круподері Д.О., Лук’янова Д.В., розглянувши висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Золотаря М.М. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Акціонерного товариства «Східно-Український Банк “Грант”», поданої через адвоката Здоровка Сергія Федоровича, стосовно судді Овідіопольського районного суду Одеської області Бочарова Андрія Івановича,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 6 січня 2026 року (вх. № 12/0/13-26) надійшла дисциплінарна скарга Акціонерного товариства «Східно-Український Банк “Грант”» (далі – АТ «Східно-Український Банк “Грант”»), подана через адвоката Здоровка С.Ф., стосовно судді Овідіопольського районного суду Одеської області Бочарова А.І.
Протоколом автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами Вищої ради правосуддя від 6 січня 2026 року вказану скаргу передано дисциплінарному інспектору Золотарю М.М. для проведення попередньої перевірки.
15 червня 2026 року дисциплінарний інспектор склав висновок за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги АТ «Східно-Український Банк “Грант”» і запропонував відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Овідіопольського районного суду Одеської області Бочарова А.І.
Стислий зміст дисциплінарної скарги
У дисциплінарній скарзі скаржник зазначає, що суддя Овідіопольського районного суду Одеської області Бочаров А.І. під час вирішення питання про відкриття провадження у цивільній справі № 509/6209/19 та ухвалення у цій справі рішення від 14 серпня 2024 року не дотримався вимог Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), зокрема встановлених статтею 19 цього Кодексу, та не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, чим умисно вчинив істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції. Скаржник стверджує, що такі дії судді призвели до того, що справу розглянуто судом, «не встановленим законом».
Скаржник убачає в діях судді ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VIII), та просить притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності.
Обставини, встановлені за результатами розгляду висновку дисциплінарного інспектора та долучених до нього матеріалів
Так, ухвалою від 26 листопада 2019 року суддя Бочаров А.І. відкрив провадження у цивільній справі № 509/6209/19 за позовом ОСОБА1 до АТ «Східно-Український Банк “Грант”» про усунення перешкод у розпорядженні нерухомим майном шляхом визнання припиненими права іпотеки за договором іпотеки від 25 серпня 2010 року (реєстр. № 4518) та договором № 1 від 22 липня 2011 року про зміну умов договору іпотеки (реєстр. № 4343).
Зазначені договори іпотеки забезпечували виконання зобов’язань Приватного підприємства «АЖИО-ПЛЮС» (далі – ПП «АЖИО-ПЛЮС») перед АТ «Східно-Український Банк “Грант”» за кредитним договором № 06/отд-21 від 19 серпня 2010 року з додатковими угодами до нього, у розмірі – 753 677,83 доларів США. Сторонами основного зобов’язання (кредитного договору) є виключно юридичні особи – АТ «Східно-Український Банк “Грант”» та ПП «АЖИО-ПЛЮС».
Ухвалою від 26 листопада 2019 року суддя Бочаров А.І. задовольнив заяву позивача про забезпечення позову та наклав арешт на таке нерухоме майно:
- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 517,7 кв.м, житловою площею 138,1 кв.м, 1-6 споруди, розташований за адресою: АДРЕСА1, який належить ОСОБА1;
- земельну ділянку площею 0,1500 га, цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА1, кадастровий № ____, яка належить ОСОБА1.
Ухвалою від 11 березня 2020 року суддя Бочаров А.І. задовольнив заяву позивача про забезпечення позову та вжив заходів забезпечення позову шляхом встановлення заборони державним реєстраторам будь-яких органів (місцевого самоврядування, виконавчих комітетів, місцевих державних адміністрацій, акредитованих підприємств, Міністерства юстиції України), а також нотаріусам та особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, які мають відповідні повноваження щодо реєстрації права власності, внесення будь-яких відомостей та/або змін з будь-яких питань до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно: будинок з господарськими будівлями (РПВН: ____) загальною площею 517,7 кв.м та земельну ділянку (кадастровий номер ____) площею 0,1500 га за адресою: АДРЕСА2; зупинив реалізацію нерухомого майна житлового будинку з господарськими будівлями площею 517,7 кв.м та земельної ділянки площею 0,1500 га, К/Н: ____, що знаходяться за адресою: АДРЕСА2, за номером лоту: 293314, початкова ціна 20 148 940,00 грн, організатор торгів: Державне підприємство «СЕТАМ» - до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Ухвалою від 27 квітня 2020 року суддя Бочаров А.І. задовольнив заяву позивача про забезпечення позову та вжив заходів забезпечення позову шляхом встановлення заборони, а саме:
- зупинити реалізацію нерухомого майна 1/3 частини житлового будинку з господарськими будівлями площею 517,7 кв.м та 1/3 частини земельної ділянки площею 0,15 га, КН: ____, за адресою: АДРЕСА1, за номером лоту: 416502, початкова ціна 6 958 740,00 грн, організатор торгів: Державне підприємство «СЕТАМ»;
- зупинити реалізацію нерухомого майна: 1/3 частини житлового будинку з господарськими будівлями площею 517,7 кв.м та 1/3 частини земельної ділянки площею 0,15 га (КН: ____), що розташовані за адресою: АДРЕСА1, за номером лоту: 416496, початкова ціна 6 958 740,00 грн, організатор торгів: Державне підприємство «СЕТАМ»;
- зупинити реалізацію нерухомого майна - 1/3 частини житлового будинку з господарськими будівлями, площею 517,7 кв.м та 1/3 частини земельної ділянки, площею 0,15 га, КН:____, за адресою: АДРЕСА1, за номером лоту 416479, початкова ціна 6 958 740,00 грн, організатор торгів Державне підприємство «СЕТАМ», до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Надалі до справи № 509/6209/19 суддею Бочаровим А.І. також залучалися позови та вимоги третіх осіб – ОСОБА2 та ПП «АЖИО-ПЛЮС» з аналогічним предметом спору.
Ухвалою від 14 серпня 2024 року суддя Бочаров А.І. закрив провадження у справі № 509/6209/19 за позовною вимогою ПП «АЖИО-ПЛЮС» до АТ «Східно-Український Банк “Грант”» про визнання припиненими всіх зобов’язань ПП «АЖИО-ПЛЮС» перед АТ «Східно-Український Банк “Грант”» за кредитним договором № 06/отд-21 від 19 серпня 2010 року та додатковими угодами до нього (№ 1 від 15 липня 2011 року, № 2 від 17 травня 2012 року) із роз’ясненням права на звернення до Господарського суду Одеської області у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України (далі – ГПК України).
Постановою Одеського апеляційного суду від 3 вересня 2020 року, залишеною без змін постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2022 року, апеляційну скаргу АТ «Східно-Український Банк “Грант”» задоволено. Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 27 квітня 2020 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА1 про вжиття заходів забезпечення позову.
14 серпня 2024 року суддя Бочаров А.І. ухвалив рішення у справі № 509/6209/19, яким позовні вимоги ОСОБА1 та ОСОБА2 задовольнив частково: визнав припиненою іпотеку за договором іпотеки від 25 серпня 2010 року (реєстр. № 4518) та договором № 1 про зміну умов до договору іпотеки від 22 липня 2011 року (реєстр. № 4343). В задоволенні решти вимог відмовив.
Не погодившись із цим рішенням суду, АТ «Східно-Український Банк “Грант”» подав апеляційну скаргу.
Постановою Одеського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року у справі № 509/6209/19 апеляційну скаргу АТ «Східно-Український Банк “Грант”» задоволено частково: рішення Овідіопольського районного суду від 14 серпня 2024 року в частині задоволення позовних вимог про визнання припиненою іпотеки за договором іпотеки від 25 серпня 2010 року скасовано; провадження у справі в цій частині вимог закрито. Роз’яснено, що розгляд справи належить до юрисдикції господарського суду.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, колегія суддів Одеського апеляційного суду в постанові від 18 листопада 2025 року прямо констатувала, що суд першої інстанції не встановив правову природу спірних правовідносин, не врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, у зв’язку з чим порушив норми цивільного процесуального законодавства щодо визначення предметної юрисдикції справи та розглянув у порядку цивільного судочинства справу, яка підлягала розгляду в порядку господарського судочинства.
Інформація про суддю
Бочаров Андрій Іванович Указом Президента України від 22 вересня 2005 року № 1308/2005 призначений на посаду судді Кілійського районного суду Одеської області у межах п’ятирічного строку. Указом Президента України від 30 жовтня 2008 року № 973/2008 переведений на посаду судді Овідіопольського районного суду Одеської області у межах п’ятирічного строку. Постановою Верховної Ради України від 17 листопада 2011 року № 4049-VI обраний на посаду судді цього суду безстроково.
Позиція судді щодо обставин, викладених у дисциплінарній скарзі
Під час попередньої перевірки дисциплінарної скарги дисциплінарний інспектор – доповідач 12 лютого 2026 року направив запит судді (№ 845/0/19-26), у якому запропонував судді надати пояснення щодо викладених у скарзі обставин.
Суддя Бочаров А.І. не скористався правом на надання пояснень щодо аргументів скаржника, викладених у зазначеній дисциплінарній скарзі.
Висновки Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя
Відповідно до частин першої та другої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Згідно з частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Пунктом 1 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII визначено, що суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
Підстави дисциплінарної відповідальності судді визначені статтею 106 Закону № 1402-VIII. Відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження у випадку незаконної відмови в доступі до правосуддя (у тому числі незаконної відмови в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або іншого істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.
Частиною другою статті 377 ЦПК України передбачено, що порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19–22 цього Кодексу, є обов’язковою підставою для скасування судового рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці, відносяться до юрисдикції господарських судів (пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України).
Вища рада правосуддя діє у межах повноважень, визначених у статті 131 Конституції України та статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», і не вправі оцінювати законність судового рішення та перевіряти його правовий зміст. Виключне право перевіряти законність та обґрунтованість судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Водночас оцінка органом, що здійснює дисциплінарне провадження, дотримання суддею вимог процесуального закону у частині визначення юрисдикції справи не є оцінкою законності судового рішення по суті, а є оцінкою поведінки та дій судді як учасника процесуальних правовідносин.
Встановлено, що ще до відкриття провадження у справі № 509/6209/19 у 2019 році існувала стала та одноманітна практика Великої Палати Верховного Суду щодо розмежування предметної юрисдикції у спорах, пов’язаних із правочинами, укладеними для забезпечення виконання основного зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи.
Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц (провадження № 14-40цс18) зазначено, що з дати набрання чинності Господарським процесуальним кодексом України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, якщо сторонами цього основного зобов’язання є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці. У цьому випадку суб’єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
Аналогічні правові висновки Велика Палата Верховного Суду підтвердила у постановах від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18), від 19 березня 2019 року у справі № 904/2526/18 (провадження № 12-272гс18), від 20 листопада 2019 року у справі № 910/9362/19 (провадження № 12-180гс19). В усіх цих постановах Велика Палата послідовно наголошувала: належність спору до господарської юрисдикції визначається сторонами основного зобов’язання, а не суб’єктним складом сторін забезпечувального правочину.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 910/9362/19 додатково звернула увагу на те, що положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України пов’язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, не з об’єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов’язанні з вимогами до боржника за основним зобов’язанням, а з тим, що сторонами основного зобов’язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці.
Указана правова позиція дістала підтвердження також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2023 року у справі № 201/8793/21-ц (провадження № 61-7797св23), в якій Верховний Суд послідовно вказав, що зміна однієї зі сторін забезпечувального зобов’язання, в тому числі внаслідок спадкування, не впливає на визначення юрисдикції відповідного спору, який підлягає розгляду в тому судочинстві, що і спір за основним зобов’язанням.
На зазначені правові висновки прямо послався Одеський апеляційний суд у постанові від 18 листопада 2025 року, ухваленій за результатами розгляду апеляційної скарги АТ «Східно-Український Банк “Грант”» у справі № 509/6209/19.
У справі № 509/6209/19 предмет позову стосується договору іпотеки від 25 серпня 2010 року, укладеного для забезпечення виконання зобов’язань ПП «АЖИО-ПЛЮС» перед АТ «Східно-Український Банк “Грант”» за кредитним договором № 06/отд-21 від 19 серпня 2010 року. Обидві сторони основного зобов’язання – юридичні особи. Таким чином, спір відповідає ознакам, за яких він підлягає розгляду виключно в порядку господарського судочинства, а зміна суб’єктного складу сторін забезпечувального правочину внаслідок спадкування не впливає на визначення юрисдикції такого спору.
Слід також зазначити, що проблема юрисдикційної належності цієї категорії справ була однозначно вирішена Великою Палатою Верховного Суду ще до відкриття провадження у справі суддею Бочаровим А.І. Висновки, відступ від яких не допускається без відповідного рішення Великої Палати, були загальновідомими та обов’язковими для застосування. Жодної об’єктивної підстави для ігнорування цих висновків при відкритті провадження суддею Бочаровим А.І. у 2019 році не встановлено.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2025 року у справі № 990SCGC/25/24 (провадження № 11-263сап24) сформульовано правовий висновок, відповідно до якого склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, у поєднанні з обов’язком, закріпленим пунктом 1 частини сьомої статті 56 цього Закону, утворюється у разі істотного порушення суддею норм процесуального права, що мало наслідком: 1) незаконну відмову в доступі до правосуддя; 2) унеможливлення реалізації учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; або 3) порушення правил щодо юрисдикції або складу суду. При цьому форма вини судді може полягати як в умислі, так і в недбалості, що підлягає окремому встановленню.
Зазначений висновок узгоджується із системним підходом Вищої ради правосуддя у дисциплінарних справах, у яких розглядалися випадки порушення суддею правил юрисдикції (підсудності). Зокрема, у рішенні Вищої ради правосуддя від 31 жовтня 2019 року № 2859/0/15-19 (про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2019 року № 965/3дп/15-19) Вища рада правосуддя послідовно виходила з того, що ухвалення суддею судового рішення за наявності очевидних і відомих суддівській спільноті висновків судів вищих інстанцій щодо застосування відповідних норм процесуального права свідчить про істотний характер процесуального порушення та виключає можливість його кваліфікації як добросовісної суддівської помилки.
Оцінюючи характер допущеного порушення, необхідно відмежувати його від добросовісної суддівської помилки. Добросовісна помилка передбачає, що суддя, діючи незалежно, безсторонньо та сумлінно, з належним ставленням до своїх обов’язків, правильно визначав і тлумачив закон, переконливо мотивував свої висновки, але припустився помилки, яка не була кричущою та очевидною. У цьому випадку до 2019 року вже сформувалася стала та однозначна позиція Великої Палати Верховного Суду про те, що при сумлінному виконанні суддею обов’язку враховувати висновки Верховного Суду, передбаченого частиною четвертою статті 263 ЦПК України, унеможливлює кваліфікацію дій судді Бочарова А.І. як добросовісної помилки.
Відкриття провадження у справі № 509/6209/19 та її розгляд по суті упродовж майже п’яти років з подальшим ухваленням рішення, яке суд апеляційної інстанції скасував виключно з підстав порушення правил юрисдикції (обов’язкова підстава для скасування відповідно до частини другої статті 377 ЦПК України), завдало банку реальних негативних наслідків: витрати на правову допомогу та участь у тривалому судовому процесі, що не відповідав вимогам закону щодо юрисдикції.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) передбачає, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав і обов’язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
Варто ще раз наголосити, що питання юрисдикції у спорах між юридичними особами або в корпоративних спорах чітко врегульоване законодавством.
Як уже зазначалося, відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Стаття 20 ЦПК України визначає, що не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Проте, коли до суду надійшла позовна заява ПП «АЖИО-ПЛЮС» (юридична особа) до АТ «Східно-Український Банк “Грант”», то суддя Бочаров А.І., ігноруючи імперативні норми процесуального закону щодо неможливості розгляду спору між юридичними особами судом загальної юрисдикції, 14 грудня 2023 року постановив ухвалу та допустив такий розгляд.
Прийняття суддею загальної юрисдикції справи, яка підсудна господарському суду, розцінюється як розгляд справи судом, який не є «встановленим законом» у розумінні статті 6 Конвенції.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить із того, що 14 серпня 2024 року суддя Бочаров А.І. постановив ухвалу про закриття провадження у справі в частині позовних вимог ПП «АЖИО-ПЛЮС» (юридична особа) до АТ «Східно-Український Банк “Грант”», що може свідчити про те, що він розумів (усвідомлював) справжній характер спірних правовідносин у справі № 509/6209/19.
Також не можна залишити поза увагою тривалий розгляд спору, у якому проглядається штучне подання позовів фізичними особами до юридичної особи з метою обходу правил господарського судочинства та виведення з-під обтяжень іпотечного майна.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Стала практика Верховного Суду чітко визначає, що «з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, якщо сторонами цього основного зобов’язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи».
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить з того, що у справі, розгляд якої здійснював суддя Бочаров А.І., щодо якого подана дисциплінарна скарга, спір виник щодо припинення зобов’язання фізичних осіб та ПП «АЖИО-ПЛЮС» перед АТ «Східно-Український Банк “Грант”» за договором іпотеки та договором про зміну умов до договору іпотеки, які забезпечують виконання основного зобов`язання, а саме зобов’язання за кредитним договором, укладеним між АТ «Східно-Український Банк «“Грант”» та ПП «АЖИО-ПЛЮС». Тобто сторонами основного зобов’язання є юридичні особи – АТ «Східно-Український Банк “Грант”» та ПП «АЖИО-ПЛЮС».
Як видно із встановлених обставин, спір, який розглядав суддя Бочаров А.І., ініційований у листопаді 2019 року, тобто мав розглядатися в порядку господарського судочинства.
З урахуванням того, що порядок розгляду заявленого позову законодавчо врегульований та підтверджений сталою судовою практикою (зокрема Верховного Суду, висновки якого мають враховуватися при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин), допущені порушення не можуть розцінюватися як випадковість або помилка. У сукупності дії судді Бочарова А.І. об’єктивно можуть свідчити про те, що створювався правовий механізм, який дозволяв вивести з-під обтяжень іпотечне майно судом, «не встановленим законом». За таких обставин боржники могли уникнути відповідальності, а кредитор, у свою чергу, не зміг би реалізувати своє законне право на звернення стягнення на предмет іпотеки, що фактично унеможливило б задоволення його кредиторських вимог.
Відтак у стороннього розсудливого спостерігача можуть виникнути обґрунтовані сумніви щодо дотримання суддею стандартів незалежності, безсторонності та доброчесності, а також щодо його здатності здійснювати правосуддя чесно й неупереджено.
Здійснюючи правосуддя, суддя повинен застосовувати закон так, щоб не порушувати довіру громадян до справедливого судового розгляду незалежним і неупередженим та «встановленим законом» судом.
Сукупність зазначених обставин дає підстави вважати, що суддя Бочаров А.І. мав усвідомлювати правові наслідки ухвалюваного рішення. Неврахування очевидної спрямованості таких справ ставить під сумнів дотримання ним принципів добросовісності, неупередженості та належного здійснення правосуддя.
Таким чином, відомості наведені у дисциплінарній скарзі та обставини, встановлені під час здійснення попередньої перевірки, у своїй сукупності та взаємозв’язку можуть свідчити про наявність у діях судді Овідіопольського районного суду Одеської області Бочарова А.І. під час розгляду справи № 509/6209/19 ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції.
Перевірка та дослідження наведених обставин будуть здійснюватися дисциплінарним інспектором під час підготовки дисциплінарної справи до розгляду.
Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктом 13.21 Регламенту Вищої ради правосуддя, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Овідіопольського районного суду Одеської області Бочарова Андрія Івановича за дисциплінарною скаргою Акціонерного товариства «Східно-Український Банк “Грант”», поданою через адвоката Здоровка Сергія Федоровича.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Третьої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя
