Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Котелевець А.В., членів Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бондаренко Т.З., Махінчука В.М., Мороза М.В., Савʼюка М.І., розглянувши висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Волкової А.М. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Караченцева Ігоря Володимировтича стосовно судді Харківського окружного адміністративного суду Бадюкова Юрія Вячеславовича,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 6 травня 2026 року (вх. № К-1177/7/7-26) надійшла дисциплінарна скарга Караченцева І.В., в якій зазначено, що в діях судді Харківського окружного адміністративного суду Бадюкова Ю.В. наявні ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме суддя допустив істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя (постановлення ухвали від 1 квітня 2026 року у справі № 520/25282/24).
Скаржник вважає, що суддя не розглянув ОСОБА1 заяву у спосіб, передбачений статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України); не забезпечив повідомлення сторін і право бути почутим; навмисно не проконтролював виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року; не дотримався практики Верховного Суду у даній категорії справ.
За результатами попередньої перевірки дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач Волкова А.М. склала висновок із пропозицією дисциплінарну скаргу Караченцева І.В. стосовно судді Харківського окружного адміністративного суду Бадюкова Ю.В. залишити без розгляду та повернути скаржнику, оскільки скарга ґрунтується лише на доводах, що можуть бути перевірені виключно судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом (пункт 6 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).
Відповідно до пункту 9.8 Положення про службу дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, затвердженого Рішеннями Вищої ради правосуддя 19 грудня 2024 року № 3713/0/15-24 (зі змінами), встановлено, що Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, який не погоджується із пропозицією дисциплінарного інспектора – доповідача, що викладена в його висновку, може внести на розгляд Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя іншу пропозицію.
Враховуючи наведене, Член Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мороз М.В. не погодився з пропозицією дисциплінарного інспектора – доповідача Волкової А.М., що викладена в її висновку, та вніс на розгляд Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя іншу пропозицію про відмову у відкритті дисциплінарної справи, оскільки суть скарги зводиться до незгоди із судовим рішенням (пункт 4 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).
Крім цього, судді Бадюкову Ю.В. було запропоновано надати пояснення, щодо доводів наведених у дисциплінарній скарзі Караченцева І.В.
За результатами розгляду висновку дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Волкової А.М. та долучених до нього матеріалів, іншої пропозиції члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мороза М.В., пояснень судді Бадюкова Ю.В., Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила такі обставини.
3 листопада 2025 року ОСОБА1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із заявою в порядку статті 382 КАС України про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення щодо перерахунку та виплати йому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (справа № 520/25282/24).
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року заяву ОСОБА1 прийнято до розгляду. На виконання ухвали Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі – ГУ ПФУ в Харківській області) надало письмові пояснення, у яких зазначило, що здійснено перерахунок суддівської винагороди; нараховано грошові кошти (борг) за вказаний у заяві період.
Як вказав суддя, зазначені обставини та сума залишку боргу ОСОБА1 не заперечувались та підтверджуються його письмовими запереченнями.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду 26 листопада 2025 року задоволено заяву позивача та зобов’язано ГУ ПФУ в Харківській області подати протягом 90 днів звіт про виконання рішення суду в частині виплати заборгованості. Ця ухвала була доставлена до Електронного кабінету позивача в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (далі – ЄСІТС) 26 листопада 2025 року, та не оскаржувалась ним в апеляційному порядку.
Оскільки ГУ ПФУ в Харківській області в установлений 90-денний строк звіт не подало, а доказів виплати залишку боргу суду на надало, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 1 квітня 2026 року, за ініціативою суду, змінено спосіб виконання судового рішення: замість зобов’язання вчинити дії, ухвалено стягнути з ГУ ПФУ в Харківській області на користь ОСОБА1 заборгованість.
Твердження скаржника про те, що суддя не повідомив його про прийняту ухвалу від 1 квітня 2026 року, повністю спростовуються матеріалами справи. Вказана ухвала надіслана в автоматичному режимі та доставлена до Електронного кабінету ОСОБА1 в ЄСІТС 1 квітня 2026 року (згідно довідки про доставку).
Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 12 та 19 травня 2026 року ОСОБА1 було відмовлено в поновленні строку на апеляційне оскарження та відмовлено у відкритті апеляційного провадження саме через визнання причин пропуску строку (необізнаність) неповажними, оскільки факт належного вручення документа через Електронний суд підтверджено документально відповідно до ч. 5, 6 ст. 251 КАС України та Положення про ЄСІТС.
Щодо доводу скарги про «неправомірне зменшення заборгованості», суддею Бадюковим Ю.В. зазначено, що сума заборгованості була чітко визначена судом на підставі розрахунків самого ГУ ПФУ в Харківській області з урахуванням фактичних виплат позивачу. Позивач сам підтвердив отримання цих коштів у своїх запереченнях.
Таким чином, суд не зменшував суму боргу самовільно, а зафіксував реальний залишок невиплачених коштів, що повністю відповідає матеріалам справи.
Доводи ОСОБА1 про те, що суд не мав права змінювати спосіб виконання рішення за власною ініціативою в межах судового контролю без окремої заяви та судового засідання, є помилковими та необґрунтованими. Скаржник посилається на правові позиції Верховного Суду 2020–2023 років, які втратили актуальність у зв’язку зі зміною правового регулювання. Судом у цій справі було застосовано норми КАС України з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» № 4094-IX від 21 листопада 2024 року, який набрав чинності 19 грудня 2024 року та доповнив статтями 3811–3823 КАС України.
Відповідно до частини третьої статті 3823 КАС України у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб’єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 3821 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Оскільки закон наділяє суд правом ініціювати це питання самостійно в межах здійснення судового контролю, вказана процедура не потребує обов’язкового подання окремої заяви стягувачем, як і не вимагає винесення ухвали про відкриття окремого провадження з цього питання.
Згідно частини третьої статті 378 КАС України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Невиконання суб’єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб’єкта владних повноважень відповідних виплат.
Судове рішення по справі № 520/25282/24 набрало законної сили 22 травня 2025 року і на час вирішення питання про зміну способу виконання (1 квітня 2026 року) залишалося невиконаним, строк для подання звіту боржником проігноровано.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) закріплено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі № 520/25282/24 суд не здійснив вихід за межі заявлених вимог та не вирішив питання що не було предметом дослідження при розгляді справи, а лише конкретизував спосіб виконання рішення суду шляхом стягнення заборгованості, яка є нарахованою боржником та безспірною.
Крім цього, суддя Бадюков Ю.В. вказав, що постановляв подібні ухвали в інших справах (№№ 520/13291-24, 520/13394/24, 520/17980/24), які були предметом апеляційного оскарження та залишені без змін Другим апеляційним адміністративним судом.
Наведене вище свідчить, про хибність тверджень скаржника ОСОБА1 про можливість вирішення питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення під час розгляду заяви про встановлення судового контролю за статтями 381-1 – 382-3 КАС України виключно за заявою стягувача або державного виконавця, необхідність прийняття ухвали про відкриття провадження з питання зміни способу і порядку виконання судового рішення та проведення судового засідання.
Щодо посилань скаржника на неврахування суддею Бадюковим Ю.В. висновків Верховного Суду, то слід вказати, що ці висновки нерелевантні до цієї справи, оскільки здійснюють інше правове регулювання за нормами, чинними до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21 листопада 2024 року № 4094-IX.
Таким чином, підсумовуючи наведені обставини та пояснення судді Бадюкова Ю.В., Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя приходить до висновку, що наведені у дисциплінарній скарзі Караченцева І.В. обставини зводяться фактично до незгоди із судовим рішенням постановленим суддею у справі № 520/25282/24 та спробою в поза судовому порядку оскаржити рішення судді.
Статтями 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Особи, які привласнили функції суду, несуть відповідальність, установлену законом.
У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. Консультативна рада європейських суддів наголошує, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).
Жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону (пункт 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року).
Незгода скаржника з доводами та мотивами, що наведені в ухвалі Харківського окружного адміністративного суду від 1 квітня 2026 року, постановленою суддею Бадюковим Ю.В. за результатами розгляду справи № 520/25282/24 не може бути підставою для відкриття дисциплінарної справи стосовно вказаного судді.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у відкритті дисциплінарної справи має бути відмовлено, якщо суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням.
Керуючись статтею 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктом 9.8 Положення про службу дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя,
ухвалила:
відмовити у відкритті дисциплінарної справи за скаргою Караченцева Ігоря Володимировича стосовно судді Харківського окружного адміністративного суду Бадюкова Юрія Вячеславовича.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Першої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя
Члени Першої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя
Віталій МАХІНЧУК
Микола МОРОЗ
Максим САВ’ЮК
