Акт ВРП

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Маселка Р.А., членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакова С.Ю., Ковбій О.В., Мельника О.П., Спірідонової Т.В., заслухавши дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Пилипенка С.М., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за власною ініціативою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя стосовно судді Полтавського окружного адміністративного суду Бойка Сергія Сергійовича,

 

встановила:

 

І. Вступ

1.1. У дисциплінарній справі постало питання щодо оцінки дій судді Бойка Сергія Сергійовича (далі – суддя Бойко С.С.) у такому аспекті.

1.2. Суддя ОСОБА2 у межах цивільної справи № 554/3225/24 за позовом ОСОБА1 (далі – ОСОБА1) до ОСОБА2 про розірвання шлюбу, яка розглядалася суддею Октябрського (нині – Шевченківського) районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В., подав до суду зустрічний позов про визначення місця проживання дитини.

У зустрічному позові ОСОБА2 посилався на те, що що у нього від шлюбу із ОСОБА1 є син ОСОБА3 (далі – ОСОБА3), який у цей час мешкає із ним. ОСОБА2 самостійно його утримує та виховує. Мати сина разом з ними не проживає. ОСОБА1 має посвідку на проживання в Німеччині, з початку введення в Україні військового стану фактично мешкає у Німеччині та збирається залишатися за кордоном для постійного проживання. Син не бажає проживати із матір’ю та переїжджати для постійного проживання у Німеччину. ОСОБА3 звик до певного місця проживання разом з батьком, школи, яка знаходиться поруч із місцем проживання, обстановку та режиму дня. Сторони не дійшли згоди щодо місця проживання сина.

Для всебічного та максимального захисту прав та інтересів неповнолітнього сина ОСОБА2 вважав за необхідне визначити місце проживання сина ОСОБА3 із ним для самостійного утримання і виховання дитини за місцем його постійного проживання, що дозволить йому як батьку повністю забезпечити захист та реалізацію передбачених законом прав малолітнього сина щодо утримання, виховання, навчання, розвитку особистості, відпочинку, пересування, лікування та оздоровлення.

Суддя Тімошенко Н.В. ухвалила рішення від 9 квітня 2024 року у справі № 554/3225/24 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118484134 ), яким, зокрема зустрічний позов ОСОБА2 до ОСОБА1, третя особа: служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради, про визначення місця проживання дитини задовольнила. Визначила місце проживання малолітнього ОСОБА3, ____ року народження, із батьком ОСОБА2 для самостійного утримання і виховання дитини за місцем його постійного проживання.

Розгляд справи тривав у максимально скорочені строки (11 календарних днів), що є нетиповим для діяльності Октябрського (нині Шевченківського) районного суду міста Полтави, який має високий рівень судового навантаження.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, оцінюючи поведінку судді Тімошенко Н.В. під час розгляду справи № 554/3225/24, установила, що розгляд справи № 554/3225/24 проведений з численними порушеннями норм міжнародного законодавства у сфері захисту прав дітей, Сімейного кодексу України (далі – СК України), Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), а також без урахування усталених позицій Верховного Суду та Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), зокрема за відсутності спору між батьками та за наявності інших ознак, які свідчать про штучність спору.

Надалі, після набрання законної сили рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 9 квітня 2024 року у справі № 554/3225/24 суддя ОСОБА2 неодноразово виїжджав із України, використовуючи наведене рішення, та в’їжджав в Україну. Із України суддя ОСОБА2 завжди виїжджав лише разом із сином, а, згодом, повертався разом із сином та колишньою дружиною. При виїзді ОСОБА1 перетинала державний кордон України приблизно у той самий час, що і суддя, але пішим порядком чи іншим транспортом.

У деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, Бойка С.С. за 2023, 2024 та 2025 роки зазначено, що ОСОБА1 продовжила проживати разом із суддею та сином навіть після розірвання шлюбу.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, відкриваючи дисциплінарну справу за власною ініціативою стосовно судді Бойка С.С., дійшла висновку, що метою подання суддею ОСОБА2 зустрічного позову міг бути не захист інтересів дитини, а саме отримання судового рішення про задоволення позову про визначення місця проживання дитини разом із батьком для використання такого рішення як підстави для виїзду за межі України усупереч встановленій забороні.

Дисциплінарна палата попередньо кваліфікувала такі дії судді Бойка С.С. за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу).

1.3. З метою перевірки обставин, необхідних для розгляду об’єднаної дисциплінарної справи стосовно судді Тімошенко Н.В., член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселко Р.А. у порядку статті 31 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» надіслав судді Полтавського окружного адміністративного суду Бойку С.С. електронний запит від 6 жовтня 2025 року № 7960/0/19-25, у якому, серед іншого, просив повідомити:

1) чи використовував суддя рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 9 квітня 2024 року у справі № 554/3225/24 для виїзду за кордон?

2) Чи після 9 квітня 2024 року колишня дружина судді виїжджала за кордон разом з ним та дитиною?

Надаючи відповідь на цей запит, суддя Бойко С.С. надіслав до Вищої ради правосуддя звернення (вх. № 3807/0/6-25 від 13 жовтня 2025 року), у якому повідомив, що після 9 квітня 2024 року його колишня дружина – ОСОБА1 не виїжджала за кордон разом із ним та їхнім сином.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, відкриваючи дисциплінарну справу за власною ініціативою стосовно судді Бойка С.С., установила, що суддя Бойко С.С. систематично виїжджав та в’їжджав в Україну разом із сином та колишньою дружиною.

Дисциплінарна палата виснувала, що це може свідчити про надання суддею Бойком С.С. неправдивої інформації на запит члена Вищої ради правосуддя.

Такі дії судді Бойка С.С. Дисциплінарна палата попередньо кваліфікувала за пунктом 13 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (ненадання інформації або надання завідомо недостовірної інформації на законну вимогу члена Вищої ради правосуддя, у тому числі недодержання встановлених законом строків надання інформації).

1.4. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, зважаючи на зміст обставин, викладених в ухвалі від 25 березня 2026 року № 497/2дп/15-26, мала відповісти на такі ключові питання:

1) чи можна кваліфікувати дії судді Бойка С.С. як допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду (пункт 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)?

2) Чи можна кваліфікувати дії судді Бойка С.С. як ненадання інформації або надання завідомо недостовірної інформації на законну вимогу члена Вищої ради правосуддя, у тому числі недодержання встановлених законом строків надання інформації (пункт 13 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)?

3) Якщо будуть встановлені підстави для притягнення судді Бойка С.С. до дисциплінарної відповідальності, то який вид дисциплінарного стягнення необхідно застосувати до нього з огляду на приписи частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»?

1.5. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що у діях судді Бойка С.С.:

1) наявний склад дисциплінарного проступку, передбачений пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у аспекті допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду;

2) наявний склад дисциплінарного проступку, передбачений пунктом 13 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у аспекті ненадання інформації та надання завідомо недостовірної інформації на законну вимогу члена Вищої ради правосуддя.

Суддя Бойко С.С. підлягає дисциплінарній відповідальності та до нього належить застосувати дисциплінарне стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

ІІ. Рух дисциплінарної справи

2.1. 21 березня 2025 року до Вищої ради правосуддя надійшла дисциплінарна скарга (вх. № Б-52/6/7-25) Берези Марти Володимирівни на дії судді Октябрського (нині Шевченківського) районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В. під час здійснення правосуддя у справах № 554/1901/22, 554/4100/22, № 554/7255/22.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами від 21 березня 2025 року дисциплінарна скарга передана дисциплінарному інспектору Пилипенку С.М. для проведення попередньої перевірки.

2.2. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 14 травня 2025 року № 1020/2дп/15-25 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Октябрського (нині Шевченківського) районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В.

2.3. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 10 вересня 2025 року № 1881/2дп/15-25 (https://hcj.gov.ua/doc/doc/54427), зокрема відкрила за власною ініціативою дисциплінарну справу стосовно судді Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В. та об’єднала її з дисциплінарною справою, відкритою стосовно вказаної судді ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 травня 2025 року № 1020/2дп/15-25 за скаргою Берези М.В. Проведення підготовки до розгляду об’єднаної дисциплінарної справи стосовно судді Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В. доручила дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя Пилипенку С.М.

Серед іншого, підставою для відкриття дисциплінарної справи за власною ініціативою слугували обставини, що свідчили про ознаки неналежної поведінки судді Тімошенко Н.В. під час здійснення правосуддя у справі № 554/3225/24 за позовом ОСОБА1 до ОСОБА2 про розірвання шлюбу та за зустрічним позовом ОСОБА2 до ОСОБА1, третя особа: служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради, про визначення місця проживання дитини.

2.4. Під час засідання Дисциплінарної палати 25 березня 2026 року член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселко Р.А. відповідно до частини десятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» ініціював питання про відкриття дисциплінарної справи за власною ініціативою Дисциплінарної палати стосовно судді Полтавського окружного адміністративного суду Бойка С.С.

2.5. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 25 березня 2026 року № 497/2дп/15-26 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Полтавського окружного адміністративного суду Бойка С.С. за власною ініціативою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя. Проведення підготовки до розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Полтавського окружного адміністративного суду Бойка С.С. доручила дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя Пилипенку С.М.

Підставою для відкриття дисциплінарної справи слугували обставини, які свідчили про наявність у діях судді Бойка С.С. ознак дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 3, 13 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

2.6. 3 квітня 2026 року суддя Бойко С.С. подав заяву про відвід дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Пилипенка С.М. від розгляду дисциплінарної справи стосовно нього. Суддя зазначив, що до призначення на посаду дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Пилипенко С.М. працював помічником судді Полтавського окружного адміністративного суду та неодноразово надавав судді Бойку С.С. допомогу у підготовці і організації розгляду судових справ, які перебували у його провадженні. Крім того, дружина Пилипенка С.М. тривалий час працювала на посаді секретаря судового засідання в Полтавському окружному адміністративному суді.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 8 квітня 2026 року № 620/2дп/15-26 відмовила у задоволенні заяви судді Полтавського окружного адміністративного суду Бойка С.С. про відвід дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Пилипенка С.М. від розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Полтавського окружного адміністративного суду Бойка С.С., відкритої за власною ініціативою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (https://hcj.gov.ua/doc/doc/58220).

2.7. 3 квітня 2026 року представник судді Бойка С.С. – адвокат Кожевніков С.О. подав заяву про відвід дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Пилипенка С.М. від розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Полтавського окружного адміністративного суду Бойка С.С. Адвокат зазначив, що він тривалий час працював разом з дружиною Пилипенка С.М. у Полтавському окружному адміністративному суді, особисто знайомий з Пилипенком С.М., який до призначення на посаду дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя працював помічником судді цього суду, та має із родиною Пилипенків дружні стосунки.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 8 квітня 2026 року № 621/2дп/15-26 відмовила у задоволенні заяви представника судді Полтавського окружного адміністративного суду Бойка С.С. – адвоката Кожевнікова С.О. про відвід дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Пилипенка С.М. від розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Полтавського окружного адміністративного суду Бойка С.С., відкритої за власною ініціативою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (https://hcj.gov.ua/doc/doc/58221).

2.8. 14 квітня 2026 року до Вищої ради правосуддя через підсистему «Електронний суд» надійшла заява представника судді Бойка С.С. – адвоката Кожевнікова С.О. про надання йому для ознайомлення матеріалів дисциплінарної справи, відкритої стосовно судді Полтавського окружного адміністративного суду Бойка С.С.

Керівник служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя – заступник керівника секретаріату Вищої ради правосуддя Кузик Т.М. листом від 22 квітня 2026 року № 7682/0/9-26 повідомив адвоката Кожевнікова С.О. про можливість ознайомлення із матеріалами дисциплінарної справи у електронній формі за відповідним посиланням.

21 квітня 2026 року до Вищої ради правосуддя через підсистему «Електронний суд» надійшла заява судді Бойка С.С. про надання йому та його представнику – адвокату Кожевнікову С.О. матеріалів дисциплінарної справи, відкритої стосовно судді Полтавського окружного адміністративного суду Бойка С.С.

Керівник служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя – заступник керівника секретаріату Вищої ради правосуддя Кузик Т.М. листом від 23 квітня 2026 року № 7757/0/9-26 повідомив суддю Бойка С.С. про можливість ознайомлення із матеріалами дисциплінарної справи у електронній формі за відповідним посиланням.

2.9. 28 травня 2026 року дисциплінарний інспектор Пилипенко С.М. підготував висновок із пропозицією про притягнення судді Полтавського окружного адміністративного суду Бойка С.С. та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців. На виконання статті 48 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» висновок надісланий судді Бойку С.С. та його представнику – адвокату Кожевнікову С.О.

2.10. 5 червня 2026 року до Вищої ради правосуддя надійшли заяви Бойка С.С. та його представника – адвоката Кожевнікова С.О. про ознайомлення із матеріалами справи.

Керівник служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя – заступник керівника секретаріату Вищої ради правосуддя Кузик Т.М. листами від 11 червня 2026 року № 11319/0/9-26, № 11319/0/9-26 повідомив суддю Бойка С.С. та його представника – адвоката Кожевнікова С.О. про можливість ознайомлення із матеріалами дисциплінарної справи у електронній формі за відповідним посиланням.

2.11. 19 червня 2026 року до Вищої ради правосуддя надійшло клопотання Бойка С.С. про закритий розгляд дисциплінарної справи.

2.12. 22 червня 2026 року до Вищої ради правосуддя надійшло клопотання Бойка С.С. про зупинення розгляду дисциплінарної справи до розгляду Першою Дисциплінарної палатою Вищої ради правосуддя дисциплінарної справи, порушеної відносно судді Шевченківського районного суду міста Полтави Гольник Л.В.

2.13. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя своєчасно й у належний спосіб повідомила суддю Бойка С.С. та його представника – адвоката Кожевнікова С.О. – про дату та час засідань 24 червня 2026 року, 8 липня 2026 року шляхом надіслання письмового повідомлення засобами електронного поштового зв’язку та розміщення відповідної інформації на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

Крім того, у зв’язку із введенням в Україні правового режиму воєнного стану, з метою забезпечення реалізації прав судді, визначених пунктом 13.22 Регламенту Вищої ради правосуддя, судді запропоновано взяти участь у засіданні в режимі відеоконференції.

2.14. 24 червня 2026 року суддя Бойко С.С. не з’явився у засідання Дисциплінарної палати. Адвокат Кожевніков С.О. подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку із неможливістю судді Бойка С.С. взяти участь у засіданні через сімейні обставини. Засідання Дисциплінарної палати 24 червня 2026 року відкладено до 8 липня 2026 року.

У засіданні Дисциплінарної палати 24 червня 2026 року розглянуто заяву судді Бойка С.С. про відвід члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. від участі в розгляді цієї дисциплінарної справи.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 24 червня 2026 року № 1284/2дп/15-26 відмовила в задоволенні заяви судді Полтавського окружного адміністративного суду Бойка С.С. про відвід члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. від участі в розгляді дисциплінарної справи стосовно судді Полтавського окружного адміністративного суду Бойка С.С., відкритої за власною ініціативою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (https://hcj.gov.ua/doc/doc/59829).

2.15. 6 липня 2026 року до Вищої ради правосуддя надійшла заява адвоката Кожевнікова С.О. про відвід члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. від участі в розгляді дисциплінарної справи.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 8 липня 2026 року № 1406/2дп/15-26 відмовила в задоволенні заяви адвоката Кожевнікова С.О. про відвід члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. від участі в розгляді дисциплінарної справи стосовно судді Полтавського окружного адміністративного суду Бойка С.С., відкритої за власною ініціативою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

2.16. У засіданні Дисциплінарної палати 8 липня 2026 року взяли участь суддя Бойко С.С. та його представник – адвокат Кожевніков С.О. (у режимі відеоконференції), які надали пояснення щодо обставин дисциплінарної справи.

2.17. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя відхилила пропозицію доповідача – дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Пилипенка С.М. про притягнення судді Полтавського окружного адміністративного суду Бойка С.С. до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

2.18. Член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Ковбій О.В. у засіданні 8 липня 2026 року внесла на розгляд Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя пропозицію про притягнення судді Полтавського окружного адміністративного суду Бойка С.С. до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

2.19. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, заслухавши дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя – доповідача Пилипенка С.М., дослідивши матеріали дисциплінарної справи, дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Полтавського окружного адміністративного суду Бойка С.С. до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.

ІІІ. Стислий зміст пояснень судді Бойка С.С.

3.1. 8 квітня 2026 року до Вищої ради правосуддя надійшли пояснення судді Бойка С.С.

3.2. Суддя Бойко С.С. не погодився із висновками, викладеними в ухвалі Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 25 березня 2026 року № 497/2дп/15-26, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам, ґрунтуються на припущеннях та свавільному трактуванні членом Вищої ради правосуддя Р. Маселком нормативно-правових актів України та отриманої інформації у рамках об'єднаної дисциплінарної справи стосовно судді Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В.

3.3. Щодо надання інформації на запит члена Вищої ради правосуддя Р. Маселка від 6 жовтня 2025 року № 7960/0/19-25 суддя Бойко С.С. пояснив таке.

Запитувана інформація надавалась суддею Бойком С.С. у межах обставин об'єднаної дисциплінарної справи стосовно судді Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В., а не відносно нього, та стосувалась провадження у справі № 554/3225/24: відкриття провадження у справі, розгляду справи та законності і обґрунтованості рішення.

Надана інформація на поставлені питання надавалась з огляду на законність і обґрунтованість рішення.

3.4. Питання про використання рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 9 квітня 2024 року у справі № 554/3225/24 для виїзду за кордон суддею усвідомлювалось як його намір у квітні 2024 року отримати таке рішення суду для використання для виїзду за кордон або спільний з колишньою дружиною ОСОБА1 перетин державного кордону України з метою спільного відпочинку. Суддя стверджує, що таких думок і намірів під час вирішення спору у суді та після набрання рішенням про розлучення законної сили у нього не було. Крім того, суддя був переконаний, що ОСОБА1 не визнає його зустрічний позов, а розгляд справи триватиме не менше, ніж 3 – 6 місяців (з урахуванням апеляційного розгляду).

3.5. Згодом, зміни у сім'ї та обставини, які склалися після розлучення, спонукали ОСОБА2 у інтересах сина ОСОБА3 виїзджати за кордон до Німеччини для вирішення його нагальних питань як неповнолітнього. Оскільки син та колишня дружина ОСОБА1 зареєстровані з 2022 року і по теперішній час у Німеччині у місті Брауншвейг як особи, що потребують захисту від російської агресії в Україні, такими питаннями станом на 2024 рік були:

- повідомлення компетентних органів Німеччини у місті Брауншвейг про зміни, що відбулися у складі сім'ї;

- закріплення банківського рахунку сина за ОСОБА2 як за батьком (законним представником);

- повернення колишньою дружиною ОСОБА2 усіх необхідних документів на нерухомість, яка є його власністю та спільною власністю родини, для продажу та/або добровільного поділу майна, а також грошових коштів.

- передачу ОСОБА2 медичних, освітніх та реєстраційних документів на сина ОСОБА3, які з 2022 року частково знаходились на зберіганні у Німеччині.

Майже усі зазначені вище документи та грошові кошти родини у період з березня до квітня 2022 року передані ОСОБА1 на зберігання, яка на той час разом із сином проживали у Німеччині, оскільки з березня 2022 року по листопад 2022 року Бойко С.С. добровільно вступив до лав територіальної оборони міста Полтави.

3.6. На питання «Чи після 09.04.2024 Ваша колишня дружина виїжджала за кордон разом з Вами та дитиною» інформація надавалась у розумінні спільного з колишньою дружиною ОСОБА1 перетину державного кордону для виїзду за межі України як сім'єю з метою відпочинку. Тому, відповідь надана про те, що спільно із ОСОБА2 і сином ОСОБА3 колишня дружина ОСОБА1 не виїзджала у розумінні спільного одночасного перетину державного кордону.

Майже усі виїзди ОСОБА2 за кордон під час супроводу сина пов'язані із датами виїзду за кордон ОСОБА1, оскільки вирішення питань обумовлена необхідністю присутності в усіх компетентних органах, установах і державних органах обох батьків.

За таких обставин, планування більшості поїздок ОСОБА2 та його сина за кордон відбувалось виключно з урахуванням планів ОСОБА1 на перебування у Німеччині.

3.7. Суддя Бойко С.С. не заперечував факти виїзду та перебування за кордоном 15 травня 2024 року, з 12 до 23 червня 2024 року, з 21 до 27 жовтня 2024 року, з 13 до 24 квітня 2025 року, з 8 до 13 червня 2025 року, з 16 до 19 червня 2025 року, разом із сином ОСОБА3, пояснив причини цих поїздок.

Мета перебування за кордоном ОСОБА2 та його колишньої дружини ОСОБА1 співпадала тільки у частині вирішення інтересів неповнолітнього сина ОСОБА3 та інколи користування транспортом для заощадження коштів.

В іншій частині, ОСОБА1 вирішувала, наскільки йому відомо, свої фінансові питання, питання майбутнього працевлаштування та пошуку житла.

3.8. Бойко С.С. вважає, що перетин державного кордону для супроводу неповнолітнього сина ОСОБА3 з метою вирішення його інтересів у Німеччині повністю узгоджуються із чинним законодавством України.

Короткотривалі виїзди Бойка С.С. за кордон мали місце виключно під час відпустки із письмовим повідомлення голови Полтавського окружного адміністративного суду про намір виїзду за кордон. На думку судді, його дії ніяким чином не вплинули і не могли вплинути на безперебійну роботу суду.

3.9. ОСОБА2 мотивує спільне разом із колишньою дружиною звернення до компетентних органів і установ Німеччини необхідністю сповіщення про зміни у статусі сім'ї після набрання законної сили рішенням суду про розлучення.

3.10. У колишньої дружини та сина ОСОБА3 з початку 2022 року наявні посвідки осіб, що потребують захисту від російської агресії у Німеччині, відомості про які дійсно не знайшли відображення у щорічній декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що є технічною помилкою.

Термін дії зазначених посвідок продовжувався щорічно і вони дійсні до 2027 року.

У деклараціях відображено в повному обсязі інформацію про рахунки в банківській установі, яка розташована на території Німеччини, та розмір отриманої ними допомоги, на підставі зазначених вище посвідок, що свідчить про відсутність у Бойка С.С. наміру приховати вказану інформацію.

3.11. Бойко С.С. повідомив, що шлюб між ОСОБА2 та ОСОБА1 розірвано не вперше.

Уперше шлюб розірваний за ініціативою колишньої дружини ОСОБА1 з аналогічних оставин (розірваний у 2007 році рішенням Київського районного суду міста Полтави). За рішенням суду місце проживання малолітнього сина ОСОБА4 визначено на користь матері ОСОБА1.

Після розлучення мати ОСОБА1 забрала сина і мешкала окремо від ОСОБА2 деякий час. Приблизно через місяць малолітній восьмирічний син самостійно прийшов жити зі мною, а в подальшому і мати повернулася до сина додому.

Бойко С.С. навів обставини, які спонукали ОСОБА2 наполягати на повторному розлученні у 2024 році та розгляді справи у суді про визначення місця проживання неповнолітнього сина ОСОБА3 саме із ним, а не з матір'ю.

3.12. Бойко С.С. звернув увагу, що після розірвання шлюбу у 2024 році між ним та ОСОБА1 триває процес добровільного поділу майна, що перебуває у спільній сумісній власності, яке зазначено у щорічних деклараціях.

3.13. В ухвалі від 25 березня 2026 року № 497/2дп/15-26 зазначено, що у щорічних деклараціях Бойка С.С. за 2023, 2024 та 2025 роки вказано, що ОСОБА1 продовжила проживати разом зі ним та сином навіть після розірвання шлюбу.

Шлюб розірваний у 2024 році, а тому декларація за 2023 рік немає ніякого відношення до справи.

Із січня до червня 2024 року включно, а з червня по грудень цього року періодично, ОСОБА1 проживала за адресою і у домоволодінні, які зазначені у декларації, а це більше, ніж 180 днів, і є спільною сумісною власністю.

ОСОБА1 зареєстрована за адресою, зазначеною у деклараціях.

З 2024 року по теперішній час вчиняються дії як ОСОБА2, так і ОСОБА1, спрямовані на поділ майна у добровільному порядку.

Обидва будинка, що зазначені у деклараціях за номерами 13 та 17, знаходяться майже поруч, а тому у 2025 році син мав систематичні побачення із матір'ю, а матір відвідувала і сина і своє домоволодіння, оскільки є його власником.

Особисті речі/майно ОСОБА1 зберігала у домоволодінні, де ОСОБА2 проживає із сином.

Бойко С.С. акцентував увагу, що він як доброчесна людина зобов'язаний за таких оставин бути обізнаним про майновий стан ОСОБА1 та зазначати у декларації відомі йому відомості про її майновий стан.

Декларація подається не для визначення або встановлення місця проживання декларанта та членів його сім'ї, а для декларування майнового та фінансового стану осіб, які є членами сім'ї або вважаються членами сім'ї декларанта.

У цьому випадку інформація, яка зазначена та надана членом Вищої ради правосуддя Романом Маселком членам Палати викривлена і тлумачиться на свій розсуд.

3.14. Бойко С.С. повідомив, що у матеріалах дисциплінарного провадження не встановлено і не доведено завдання шкоди (загрози заподіяння шкоди) органам судової влади, авторитету правосуддя або будь-кому іншому.

Ураховуючи викладене, Бойко С.С. вважає, що у його діях відсутнє порушення критеріїв доброчесності та суддівської етики.

3.15. 22 червня 2026 року до Вищої ради правосуддя надійшли пояснення судді Бойка С.С. та його представника – адвоката Кожевнікова С.О. щодо висновку дисциплінарного інспектора.

3.16. Суддя та його представник наголосили, що викладена у висновку інформація про продовження його спільного проживання із ОСОБА1 однією сім’єю не відповідає дійсності, оскільки метою подання декларації є звітування про доходи, видатки, майно та фінансові зобов'язання за минулий рік, а не про сімейний стан.

Зазначили, що шлюб розірваний у 2024 році, а, отже, декларація за 2023 рік немає ніякого відношення до справи.

У 2024 році із січня і до червня включно, а з червня по грудень періодично, ОСОБА1 проживала за адресою і у домоволодінні які зазначені у декларації, а це більше ніж 180 днів.

ОСОБА1 зареєстрована у державних реєстрах за адресою, зазначеною у деклараціях про доходи, видатки, майно та фінансові зобов'язання.

Отже, суддя вважає, що зобов'язаний бути обізнаним про майновий стан колишньої дружини та зазначати його у декларації.

Починаючи з 2024 року по теперішній час, ОСОБА2 та ОСОБА1 вчиняють дії спрямовані на поділ майна у добровільному порядку. На цей час триває процес добровільного поділу майна, що перебуває у спільній сумісній власності, яке зазначено у щорічних деклараціях.

Обидва будинка, зазначені у деклараціях за номерами 13 та 17, знаходяться майже поруч, а тому у 2025 році син мав систематичні побачення із матір'ю, а матір відвідувала сина і своє домоволодіння, оскільки особисті і не тільки речі/майно зберігала у домоволодінні, де ОСОБА2 проживає із сином.

Декларація подається не для визначення або встановлення місця проживання декларанта та членів його сім'ї, а для декларування майнового та фінансового стану осіб які є членами сім'ї або вважаються членами сім'ї декларанта.

3.17. Висновок дисциплінарного інспектора містить нічим не обґрунтовані припущення стосовно того, що «метою подання суддею ОСОБА2 зустрічного позову міг бути не захист інтересів дитини, а саме отримання судового рішення про задоволення позову…. для використання такого рішення як підстави для виїзду за межі України усупереч встановленій забороні», оскільки матеріали дисциплінарної справи не містять жодних доказів на підтвердження вказаних тверджень.

3.18. Запит члена Вищої ради правосуддя Р. Маселка від 6 жовтня 2025 року за вих. №7960/0/19-25 стосувався інформації щодо особистого життя Бойка С.С. та його сина, а також колишньої дружини.

З огляду на це, Бойко С.С. надав інформацію у тому об'ємі та редакції, який вважав за необхідне.

3.19. Звернули увагу, що член Вищої ради правосуддя Р. Маселко достеменно знав з 25 червня 2025 року (тобто ще за три місяці до надіслання запиту) із листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України № 19/136748-25-Вх/15363 від 23 червня 2025 року інформацію, що періоди і дати перетину державного кордону Бойком С.С., його сином та колишньою дружиною приблизно співпадають, проте з цього приводу в першому запиті про надання інформації пояснень не вимагав, наявні розбіжності уточнити не забажав, причини та обставини, які мене спонукали діяти саме у такий спосіб не з'ясовував.

3.20. Наголосили на тому, що надана дисциплінарним інспектором С. Пилипенком та членом Вищої ради правосуддя Р. Маселко інформація не відповідає дійсності (абзац 2 останньої сторінки ухвали), оскільки в ухвалі зазначено, що ОСОБА1 з квітня 2022 року по червень 2025 року постійно перетинала державний кордон України разом із ОСОБА2 та ОСОБА3.

Однак, це не відповідає дійсності та змісту листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України.

3.21. Висновок дисциплінарного інспектора про відсутність спору щодо місця проживання дитини є хибним, оскільки на момент розгляду справи у суді мати дитини, звертаючись до суду із позовом, наполягала на визначенні місця проживання сина із нею у Німеччині на майбутнє.

У зв’язку із негараздами у сім’ї, зустрічний позов ОСОБА2 готувався заздалегідь, а безпосередньо перед поданням перероблявся, відповідно могли бути арифметичні та технічні помилки, які кожна сторона або суд мають право уточнити або виправити під час розгляду справи.

3.22. Після розлучення та визначення місця проживання дитини з батьком, обов'язки та права ОСОБА2 стали більш визначеними. Як батько, він отримав офіційний юридичний статус для прийняття ключових рішень без обов’язкової згоди матері.

3.23. Зазначили, що сам факт наявності рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про притягнення судді Шевченківського районного суду міста Полтави до дисциплінарної відповідальності за порушення процесуальних строків не свідчить про формальність /незаконність рішення суду про розірвання шлюбу, укладеного між ОСОБА1 та ОСОБА2 та визначення місця проживання дитини з батьком.

Встановлення під час розгляду дисциплінарної справи нібито порушення процесуальних строків суддею Тімошенко Н.В. також не може свідчити про відсутність між подружжям ІНФОРМАЦІЯ1 спору щодо умов розлучення та визначення місця проживання неповнолітнього сина ОСОБА3.

Рішення суду у справі № 554/3225/24 ніким не оскаржено та не скасовано, а тому відповідно до вимог Конституції України є обов’язковим до виконання.

3.24. Підготовка матеріалів дисциплінарної справи проводилась Р. Маселком упереджено, оскільки останній перебуває у дружніх стосунках із ОСОБА6, відносно ОСОБА6 суддя Бойко С.С. приймав участь у колегіальному розгляді справи № 816/334/16. У цій справі колегія суддів ухвалила рішення, яким відмовила у задоволенні позову ОСОБА6 до Октябрського районного суду міста Полтави в особі голови Октябрського районного суду міста Полтави Струкова О.М. про визнання неправомірним та скасування наказу.

Суддя вважає, що має місце особиста помста ОСОБА6 саме за допомогою Маселка Р.

3.25. Дисциплінарний інспектор не надав оцінки доводам судді про критичне погіршення стану здоров’я у матері та рідної сестри колишньої дружини Бойка С.С.; спадковість по лінії батьків та лікування близьких родичів колишньої дружини у психіатричних закладах; самогубство її рідного брата; звернення та консультації колишньої дружини ОСОБА1 до психіатра-психолога для надання допомоги; добровільний поділ майна між колишнім подружжям

3.26. Висновок базується на припущеннях дисциплінарного інспектора, оскільки останнім не взято до уваги реальний стан, що склався у родині судді та не надано оцінку жодному з доводів, викладених у поясненнях.

3.27. Також суддя та представник звернули увагу про безпідставність доводів, викладених у висновку, про висвітлення в засобах масової інформації поведінки Бойка С.С., яка, на думку інспектора, може заохотити інших осіб ініціювати штучні судові процеси з метою ухилення від мобілізації або безперешкодного виїзду за кордон, оскільки єдина стаття, яка висвітлює факт отримання рішення суду про визначення місця проживання дитини опублікована 17 квітня 2026 року, тобто після порушення дисциплінарної справи та присвячена притягненню до дисциплінарної відповідальності судді Тімошенко Н.В.

3.28. Підсумовуючи зазначене, суддя повідомив, що подав зустрічний позов відповідно до вимог ЦПК України, а інформація, яка зазначена у ньому, на момент подання позову відповідала його освідченості відносно обставин проживання колишньої дружини.

Суддя зауважив, що запит надісланий членом ВРП Р. Маселком був не коректним, нагадував питання для тестування знань вимог ЦПК України та стосувався не інформації відносно Бойка С.С. та обставин розлучення, а виключно дисциплінарної справи № 616/2дп/15-26 відносно судді Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В.

Інформація надана Бойком С.С. на запит члена Вищої ради правосуддя є конфіденційною, стосується особистого життя судді та його близьких, а тому надана у тому об'ємі, який він вважав за необхідне.

Звинувачення на адресу Бойка С.С. ґрунтуються на припущеннях, належних і допустимих доказів у висновку не наведено.

IV. Обставини, установлені Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя під час розгляду дисциплінарної справи

Дослідивши матеріали дисциплінарної справи, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя установила такі обставини.

4.1. Відомості про суддю

Указом Президента України від 7 липня 2008 року № 622/2008 Бойко С.С. призначений на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суду строком на п’ять років, постановою Верховної Ради України від 20 червня 2013 року № 348-VII обраний на посаду судді цього суду безстроково.

4.2. Щодо справи № 554/3225/24

29 березня 2024 року до Октябрського районного суду міста Полтави надійшла позовна заява ОСОБА1 до ОСОБА2 про розірвання шлюбу.

Первісний позов у цій справі зареєстрований у суді 29 березня 2024 року за вх. № 17951 о 7:46 та розподілений на суддю Тімошенко Н.В. о 8:25. У той час як відповідно до квитанції про сплату судового збору № 1688-9522-7480-4156, яка є додатком до позовної заяви, оплата проведена 29 березня 2024 року о 9:13, тобто після розподілу справи на суддю.

Шевченківський районний суд міста Полтави листом від 24 жовтня 2025 року повідомив, що під час реєстрації справи квитанції про сплату судового збору не було. Ймовірно, таку квитанцію надано безпосередньо до офісу судді Тімошенко Н.В. та підшито секретарем судового засідання до матеріалів справи. Секретар судового засідання Рябченко В.В., яка працювала із суддею Тімошенко Н.В., зі спливом часу не пам’ятає від кого і коли отримувала квитанцію.

Із копії журналу відвідувачів Октябрського районного суду міста Полтави за 29 березня 2024 року встановлено, що о 10 год 12 хв зафіксовано реєстрацію у суді представника позивача ОСОБА1 – ОСОБА5.

Матеріали справи не містять доказів звернення судді до органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача.

Суддя Тімошенко Н.В. ухвалою від 29 березня 2024 року відкрила провадження у справі, вирішила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначила судове засідання на 2 квітня 2024 року о 13 год 00 хв. Роз’яснила відповідачам їх право на подання до суду відзиву на позовну заяву, який за формою та змістом має відповідати вимогам статті 178 ЦПК України, і всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову протягом 15 (п'ятнадцяти) днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, а позивачу – копію відзиву та доданих до нього документів (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118004510).

Ухвала про відкриття провадження у справі № 554/3225/24 створена 29 березня 2024 року о 12:59 і підписана кваліфікованим електронним підписом судді о 18:25.

У матеріалах справи містяться довідки про доставку електронного документа «Ухвала» від 29 березня 2024 року у справі № 554/3225/24 з прикріпленими документами до електронного кабінету:

- ОСОБА2 (документ доставлено 29 березня 2024 року о 20:55);

- служби у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради (документ доставлений 4 квітня 2024 року);

- ОСОБА5 (документ доставлений 4 квітня 2024 року).

Водночас відповідно до розписки відповідача ОСОБА2 він 29 березня 2024 року особисто отримав копію ухвали про відкриття провадження від 29 березня 2024 року.

Зустрічна позовна заява ОСОБА2 до ОСОБА1 про визначення місця проживання дитини зареєстрована 29 березня 2024 року у суді за вх. № 18149 о 14:23.

У зустрічному позові ОСОБА2 посилався на те, що у нього від шлюбу із ОСОБА1 є син ОСОБА3 (далі – ОСОБА3), який у цей час мешкає із ним. ОСОБА2 самостійно його утримує та виховує. Мати сина разом з ними не проживає. ОСОБА1 має посвідку на проживання в Німеччині, з початку введення в Україні військового стану фактично мешкає у Німеччині та збирається залишатися за кордоном для постійного проживання. Син не бажає проживати з матір’ю та переїжджати для постійного проживання у Німеччину. ОСОБА3 звик до певного місця проживання разом з батьком, школи, яка знаходиться поруч із місцем проживання, обстановку та режиму дня. Сторони не дійшли згоди щодо місця проживання сина.

Для всебічного та максимального захисту прав та інтересів неповнолітнього сина ОСОБА2 вважав за необхідне визначити місце проживання сина ОСОБА3 із ним для самостійного утримання і виховання дитини за місцем його постійного проживання, що дозволить йому як батьку повністю забезпечити захист та реалізацію передбачених законом прав малолітнього сина, що до утримання, виховання, навчання, розвитку особистості, відпочинку, пересування, лікування та оздоровлення.

У матеріалах справи міститься заява ОСОБА2 про проведення підготовчого судового засідання за його відсутності. Просив прийняти зустрічну позовну заяву до розгляду.

2 квітня 2024 року до суду надійшла заява ОСОБА3 (дитина), у якій він повідомив, що бажає залишитися проживати після розлучення його батьків із батьком ОСОБА2. Проживати у Німеччині із матір’ю не мав бажання.

У цей же день від ОСОБА5 (представник ОСОБА1) надійшла заява про проведення підготовчого судового засідання за її відсутності. Не заперечувала щодо прийняття зустрічної позовної заяви до розгляду.

У судове засідання, що призначене на 2 квітня 2024 року, учасники справи не з’явилися, фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами не здійснювалося про що свідчить відповідна довідка, складена секретарем судового засідання. Судове засідання відкладено на 9 квітня 2024 року.

Суддя Тімошенко Н.В. ухвалою від 2 квітня 2024 року зустрічну позовну заяву ОСОБА2 до ОСОБА1, третя особа: служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради, про визначення місця проживання дитини прийняла до спільного розгляду з первісною позовною заявою та об'єднала в одне провадження з первісним позовом (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118122133).

У матеріалах справи містяться довідки про доставку електронного документа «Ухвала» від 2 квітня 2024 року у справі № 554/3225/24 з прикріпленими документами до електронного кабінету:

- ОСОБА2 (документ доставлено 4 квітня 2024 року);

- служби у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради (документ доставлений 4 квітня 2024 року);

- ОСОБА5 (документ доставлений 4 квітня 2024 року).

У матеріалах справи містяться довідки про доставку електронного документа «Судова повістка про виклик до суду» до електронного кабінету:

- ОСОБА2 (документ доставлено 4 квітня 2024 року);

- служби у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради (документ доставлений 4 квітня 2024 року);

- ОСОБА5 (документ доставлений 4 квітня 2024 року).

У матеріалах справи міститься заява ОСОБА1 та її представника ОСОБА5 від 2 квітня 2024 року, у якій вона визнає зустрічний позов у повному обсязі.

9 квітня 2024 року суддя Тімошенко Н.В. провела судове засідання за участю ОСОБА1, її представника ОСОБА5, ОСОБА2. Судове засідання тривало з 12:00 до 12:07 (з урахуванням часу перебування судді у нарадчій кімнаті з 12:04 до 12:07).

Суддя Тімошенко Н.В. ухвалила рішення від 9 квітня 2024 року, яким позов ОСОБА1 до ОСОБА2 про розірвання шлюбу задовольнила (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118484134).

Шлюб, зареєстрований 9 грудня 2011 року Октябрським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції Полтавської області, актовий запис № 350, між ОСОБА2 та ОСОБА1 (дошлюбне прізвище – «ОСОБА1») розірвала.

Зустрічний позов ОСОБА2 до ОСОБА1, третя особа: служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради, про визначення місця проживання дитини задовольнила.

Визначила місце проживання малолітнього ОСОБА3, ____ року народження, з батьком ОСОБА2 для самостійного утримання і виховання дитини за місцем його постійного проживання.

Сторони не оскаржували рішення в апеляційному порядку, тому таке рішення набрало законної сили 10 травня 2024 року.

Розгляд справи тривав з 29 березня до 9 квітня 2024 року, тобто 11 календарних днів.

Також встановлено, що безпосередньо перед подачею позову, що розглядала суддя Тімошенко Н.В., а саме 27 березня 2024 року та 28 березня 2024 року до Шевченківського районного суду міста Полтави ОСОБА1 подала до ОСОБА2 чотири позови про розірвання шлюбу, які розподілені на суддю Материнко М.О. (справи № 554/3147/24, № 554/3148/24, № 554/3184/24, № 554/3215/24). П'ятий позов подано за підписом представника позивача ОСОБА1 – ОСОБА5 29 березня 2024 року і розподілено на суддю Тімошенко Н.В. (справа № 554/3225/24). Після цього подача позовів припинилась, а усі попередні позови були повернуті без розгляду на підставі заяви представника позивача ОСОБА1 – ОСОБА5 про повернення позовної заяви.

Другій дисциплінарній палаті були надані оригінали цих справ. На підставі оригіналів матеріалів виявлено, що усі ці позовні заяви у цих справах є ідентичними за змістом і складаються з двох аркушів. Лише на одній позовній заяві є оригінальний підпис позивачки ОСОБА1 (справа № 554/3148/24). У трьох інших справах позовні заяви є ксерокопіями її підпису. При цьому у справах є ухвали про повернення, однак жодних доказів, що матеріали справи повертались позивачці немає. Тому у дисциплінарної палати немає підстав вважати, що у справі залишились копії матеріалів чи певна частина матеріалів була повернута. Тобто у матеріалах справи є оригінали документів у повному складі, як вони були подані до суду.

В усіх позовних заявах вказувалось про наявність додатків: судовий збір, свідоцтво про шлюб, копія свідоцтва про народження сина, копія паспортів, копія ідентифікаційного номеру, копія позовної заяви з доданими матеріалами. Однак у жодній справі таких додатків не виявлено. Це свідчить, що усі позовні заяви подавалися без додатків, але працівники апарату суду не складали відповідні акти про відсутність додатків, які вказані у позовній заяві.

Звертає увагу і той факт, що ці справи не передавались до канцелярії суду понад 2 роки і були надані судом лише на повторний запит члена Другої дисциплінарної палати.

Таким чином дисциплінарна палата відзначає, що подача цих позовів супроводжувалась сукупністю обставин, які є нетиповими, суперечать звичайним правилам діловодства в судах та містять ознаки зловживання процесуальними правами, маніпуляції автоматизованим розподілом справ між суддями та штучності спору.

4.3. Щодо рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 8 квітня 2026 року № 616/2дп/15-26

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя рішенням від 8 квітня 2026 року № 616/2дп/15-26 притягнула суддю Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В. до дисциплінарної відповідальності та застосувала до неї дисциплінарне стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, оцінюючи поведінку судді Тімошенко Н.В. під час розгляду справи № 554/3225/24, встановила, що розгляд справи проведений з численними порушеннями норм міжнародного законодавства у сфері захисту прав дітей, СК України, ЦПК України, а також без урахування усталених позицій Верховного Суду та ЄСПЛ, за наявності ознак, які свідчать про штучність спору, зокрема:

1) суддя ухвалила рішення у справі через 11 календарних днів після відкриття провадження, ще до завершення строку, встановленого для відповідача, для подання відзиву на позовну заяву. Суддя Тімошенко Н.В. залучила орган опіки та піклування, однак розглянула справу за 11 календарних днів, не забезпечивши органу опіки та піклування достатнього строку для виконання своїх повноважень щодо складення письмового висновку. У зв’язку з чим обов’язковий для такої категорії справ висновок органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітньої дитини у справі відсутній;

2) суддя врахувала думку дитини виключно із письмової заяви, яка міститься у матеріалах справи. Дитина у судове засідання не викликалася та її думка не заслуховувалася суддею безпосередньо. Письмова заява дитини передавалася через батьків, що може створити сумніви чи дійсно волевиявлення дитини у цій ситуації відповідало її волі;

3) суддя провела судове засідання, яке тривало з 12:00 до 12:07 (з урахуванням часу перебування судді у нарадчій кімнаті з 12:04 до 12:07), тобто фактично 4 хвилини;

4) суддя розглянула справу, обставини у якій потребували ретельного дослідження та оцінки, у нетипово стислі строки, при цьому не навела обґрунтованих пояснень, чим викликана така пріоритетність розгляду та швидке ухвалення рішення, чим істотно така справа відрізняється від попередніх розглянутих нею справ відповідної категорії.

4.4. Щодо виїздів ОСОБА2 за межі України

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, дослідивши лист Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 23 червня 2025 року № 19/136748-25-Вх/15363, установила таке.

За період з 1 березня 2022 року до 25 січня 2023 року ОСОБА2 2 рази виїжджав за межі України:

- 1 грудня 2022 року виїхав з України, 2 грудня 2022 року повернувся на територію України;

- 14 січня 2023 року виїхав з України, 25 січня 2023 року повернувся на територію України.

У період з 25 січня 2023 року до 15 травня 2024 року ОСОБА2 не виїжджав за межі України.

Водночас після набрання законної сили рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 9 квітня 2024 року у справі № 554/3225/24 (10 травня 2024 року) ОСОБА2 6 разів виїжджав за межі України.

Так, 14 травня 2024 року ОСОБА1 перетнула державний кордон на виїзд з України у пункті пропуску Краківець на автомобілі (____) о 23:18:26.

15 травня 2024 року ОСОБА2 та ОСОБА3 перетинають державний кордон на виїзд з Україні у пункті пропуску Шегині на автомобілі (____) о 1:12:05 тобто через 1 год. 54 хв. після перетину кордону ОСОБА1.

Того ж дня ОСОБА2 (о 12:27:26) разом із ОСОБА1 (о 12:27:36) та ОСОБА3 (о 12:27:47) в’їжджають до України через пункт пропуску Краківець на одному автомобілі (____).

12 червня 2024 року ОСОБА1 перетнула державний кордон на виїзд з України в пункті пропуску Шегині у пішому порядку о 10:07:19. У цей же день ОСОБА2 (об 11:06:27) та ОСОБА3 (об 11:06:53) перетинають державний кордон на виїзд з України в пункті пропуску Шегині на автомобілі (____).

23 червня 2024 року ОСОБА2 (о 10:43:42) разом із ОСОБА1 (о 10:43:57) та ОСОБА3 (о 10:43:50) в’їжджають до України через пункт пропуску Грушів на одному автомобілі (____).

21 жовтня 2024 року ОСОБА2 (о 10:03:09) та ОСОБА3 (о 10:06:04) перетинають державний кордон на виїзд з України в пункті пропуску Шегині на автомобілі (____). Того ж дня ОСОБА1 (о 10:24:09) перетинає державний кордон на виїзд з України в пункті пропуску Шегині у пішому порядку.

27 жовтня 2024 року ОСОБА2 (об 11:57:13) разом із ОСОБА3 (об 11:57:20) в’їжджають до України через пункт пропуску Грушів на автомобілі (____). Майже одночасно з ними (об 11:58:48) ОСОБА1 в’їжджає до України через пункт пропуску Грушів на автомобілі (____).

Крім того, ОСОБА2 разом зі своїм сином ОСОБА3 виїжджав за кордон з 13 до 24 квітня та з 8 до 13 червня 2025 року.

16 червня 2025 року ОСОБА1 (о 20:19:37) перетнула державний кордон на виїзд з України в пункту пропуску Шегині у пішому порядку. Того самого дня ОСОБА2 (о 20:31:51) разом із ОСОБА3 (о 20:47:30) перетнули державний кордон на виїзд з України через пункт пропуску Шегині на автомобілі (____).

19 червня 2025 року ОСОБА2 (о 09:07:10) разом із ОСОБА1 (о 09:07:26) та ОСОБА7 (09:07:33) в’їжджають до України через пункт пропуску Краківець на одному автомобілі (____).

За змістом листа 7 прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби України від 9 квітня 2026 року № 02.3/8790-26-Вих та доданих до нього документів ОСОБА2 надавав рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 9 квітня 2024 року у справі № 554/3225/24 для проходження прикордонного контролю в усіх 6 випадках.

Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України листом від 31 березня 2026 року № 31/11039-7110-2026 надав інформацію щодо власників транспортних засобів, які зареєстровані за такими номерними знаками ____, ____.

Автомобіль AUDI Q7 4134, 2012 року випуску, номерний знак ____, належить ОСОБА2 з 4 травня 2024 року.

Автомобіль SKODA SUPERB, 2017 року випуску, номерний знак ____, належить ОСОБА1 з 22 лютого 2024 року.

Полтавський окружний адміністративний суд листом від 7 квітня 2026 року № 01-07/5381/26 надав інформацію щодо відпусток судді Бойка С.С. за період з 1 січня 2024 року до 31 березня 2026 року. За змістом цієї інформації у періоди перебування за кордоном суддя Бойко С.С. перебував у відпустках.

У 2024 та 2025 роках суддя Бойко С.С. повідомляв перед виїздом до іноземної держави голову суду та РСО шляхом подання відповідних письмових заяв (мета виїздів – у приватних справах) із зазначенням запланованих дат виїзду, а саме:

- 15 травня 2024 року;

- з 12 до 30 червня 2024 року (зі співбесіди, проведеної після завершення цього періоду, стало відомо, що фактично поїздка відбулася з 12 до 23 червня 2024 року);

- з 20 жовтня до 7 листопада 2024 року (зі співбесіди, проведеної після завершення цього періоду, стало відомо, що фактично поїздка відбулася з 21 жовтня до 27 жовтня 2024 року);

- з 13 до 26 квітня 2025 року (зі співбесіди, проведеної після завершення цього періоду, стало відомо, що фактично поїздка відбулася з 13 до 24 квітня 2025 року);

- з 7 до 21 червня 2025 року (зі співбесіди, проведеної після завершення цього періоду, стало відомо, що фактично поїздка відбулася з 8 до 13 червня 2025 року, з 16 до 19 червня 2025 року);

- з 18 до 28 листопада 2025 року (зі співбесіди, проведеної після завершення цього періоду, стало відомо, що фактично запланована поїздка не відбулася).

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя додатково на стадії підготовки справи до розгляду дослідила лист Адміністрації Державної прикордонної служби України від 1 квітня 2026 року № 02.3/27233-26-Вих, зі змісту якого установила, що Бойко С.С. виїжджав за межі України 3 січня 2026 року та повернувся до України 9 січня 2026 року.

4.5. Щодо зазначення Бойком С.С. у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2024, 2025 роки відомостей щодо ОСОБА1 та ОСОБА3.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя установила, що суддя Бойко С.С. зазначав у розділі 2.2 декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2024, 2025 роки відомості про ОСОБА1 (зв’язок із суб’єктом декларування «особи, які спільно проживають та не перебувають у шлюбі») та ОСОБА3 (син).

Бойко С.С. надав копії листів від 5 лютого 2024 року, від 14 січня 2025 року, зміст яких свідчить, що строк перебування ОСОБА3 та ОСОБА1 у Німеччині автоматично продовжувався кожен рік (до 4 березня 2025 року, до 4 березня 2026 року).

Вищенаведені декларації містять відомості про зареєстроване місце проживання ОСОБА3 та ОСОБА1 у місті Полтаві.

4.6. Щодо надання відповіді на запит члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. від 6 жовтня 2025 року № 7960/0/19-25

З метою перевірки обставин, необхідних для розгляду об’єднаної дисциплінарної справи стосовно судді Тімошенко Н.В., член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселко Р.А. у порядку статті 31 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» надіслав судді Полтавського окружного адміністративного суду Бойку С.С. електронний запит від 6 жовтня 2025 року № 7960/0/19-25, у якому, серед іншого, просив повідомити:

1) чи використовував суддя рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 9 квітня 2024 року у справі № 554/3225/24 для виїзду за кордон?

2) Чи після 9 квітня 2024 року колишня дружина судді виїжджала за кордон разом з ним та дитиною?

Надаючи відповідь на цей запит, суддя Бойко С.С. надіслав до Вищої ради правосуддя звернення (вх. № 3807/0/6-25 від 13 жовтня 2025 року), у якому повідомив, що після 9 квітня 2024 року його колишня дружина – ОСОБА1, не виїжджала за кордон разом із ним та їхнім сином.

На питання про використання рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 9 квітня 2024 року у справі № 554/3225/24 для виїзду за кордон ОСОБА2 не надав жодної відповіді.

Бойко С.С. не повідомляв про незрозумілість питань у запиті та не просив більш детально роз’яснити зміст питань з огляду на їх складність.

V. Висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя за результатами розгляду дисциплінарної справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить із такого.

5.1. Щодо наявності у діях судді Бойка С.С. складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

5.1.1. Загальні принципи

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 80-81 постанови від 12 вересня 2024 року у справі № 990SCGC/12/24 (провадження № 11-138сап24) виснувала, що аналіз суб’єктивних та об’єктивних ознак дисциплінарного правопорушення дає підстави визначити дисциплінарний проступок судді як винне, протиправне порушення професійних обов’язків або загальновизнаних морально-етичних вимог, які ставляться до судді, що призвело чи могло призвести до негативних наслідків, а об’єктивна сторона дисциплінарного проступку передбачає наявність умислу в діях судді, свідомого порушення ним встановлених законом вимог та настання/можливість настання негативних наслідків.

Кваліфікація діяння – це точна правова оцінка конкретного діяння, яка полягає у встановленні точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками, визначеними законом. Юридичною підставою кваліфікації діяння є його склад. Наслідки вчинення певних дій у кожному конкретному випадку мають бути встановлені й поставлені у вину суб`єктові дисциплінарного правопорушення, якщо між його діянням і наслідками існує причинний зв’язок. Настання описаних у законі наслідків є свідченням того, що вони виконують роль обставин, які надають проступку кваліфікованого виду.

Суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження за допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу (пункт 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 червня 2024 року в справі № 990SCGC/2/24 зазначила, що правовий аналіз змісту пункту 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» свідчить про те, що з об'єктивної сторони передбачений цією нормою дисциплінарний проступок є вчиненням суддею діяння, яке полягає у порушенні правил суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.

Підставою дисциплінарної відповідальності судді може бути не будь-яка поведінка, яка свідчить про недотримання суддею норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а лише та, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя. Саме така поведінка становить об’єктивну сторону зазначеного дисциплінарного проступку.

Суб’єктивна сторона дисциплінарного проступку, пов’язаного з порушенням суддею правил суддівської етики, передбачає наявність умислу в поведінці судді, свідоме порушення ним установлених законом та морально-етичними нормами вимог, а також настання (об’єктивну можливість настання) негативних наслідків.

Суддя повинен додержуватися присяги (частина шоста статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

З набранням чинності Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII текст присяги судді визначено у статті 57 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за змістом якої особа, призначена на посаду судді, складає присягу судді такого змісту:

«Я, (ім’я та прізвище), вступаючи на посаду судді, урочисто присягаю Українському народові об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя».

Суддя зобов’язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів (пункт 2 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Питання етики суддів визначаються Кодексом суддівської етики, що затверджується з’їздом суддів України за пропозицією Ради суддів України (стаття 58 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У преамбулі до Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року (у редакції, що була чинною до 18 вересня 2024 року) (далі – КСЕ), вказано, що, усвідомлюючи значимість своєї місії, з метою зміцнення та підтримки довіри суспільства до судової влади судді України вважають, що зобов’язані демонструвати і пропагувати високі стандарти поведінки, у зв’язку з чим добровільно беруть на себе більш істотні обмеження, пов’язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці.

Зміст КСЕ свідчить про те, що в ньому окреслені стандарти поведінки судді як під час здійснення правосуддя (розділ ІІ), так і визначено, якою має бути його позасудова поведінка (розділ ІІІ) (пункт 140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі № 990SCGC/2/24).

Статтями 1, 3, 4, 19 КСЕ (у редакції, що була чинною до 18 вересня 2024 року) визначено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

Порушення правил етичної поведінки, встановлених цим Кодексом, не можуть самі по собі застосовуватися як підстави для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності та визначати ступінь їх вини.

Суддя повинен враховувати, що сімейні, соціальні взаємовідносини чи будь-які інші стосунки та втручання з боку органів державної влади не мають впливати на поведінку судді чи ухвалення судових рішень.

18 вересня 2024 року З’їзд суддів України вніс зміни до КСЕ.

Статтями 1, 3, 4 КСЕ (у редакції, що є чинною з 18 вересня 2024 року) визначено, що суддя як носій судової влади повинен бути прикладом неухильного дотримання принципу верховенства права і вимог закону, присяги судді. Суддя має усвідомлювати постійну увагу суспільства та демонструвати високі стандарти поведінки з метою зміцнення довіри до судової влади та утвердження авторитету правосуддя.

Суддя має докладати зусиль, щоб на думку звичайної розсудливої людини (законослухняної людини, яка, будучи достатньою мірою поінформованою про факти та процеси, що відбуваються, об'єктивно сприймає інформацію та обставини зі сторони) його поведінка відповідала високому статусу посади та не викликала обґрунтованих сумнівів у його доброчесності. Суддя не повинен допускати поведінки, що створює враження про недотримання ним етичних стандартів судді.

Порушення правил етичної поведінки, встановлених цим Кодексом, не можуть самі по собі застосовуватися як підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Рада суддів України у коментарі до КСЕ, затвердженому рішенням Ради суддів України від 2 березня 2026 року № 14, наголосила, високі стандарти поведінки полягають у тому, що суддя як на роботі, так і поза її межами, у повсякденному житті, має демонструвати таку поведінку, щоб оточуючі люди бачили в ньому еталон порядності і справедливості – високоморальну, чесну, стриману, врівноважену людину. При цьому суддя має не лише подавати особистий приклад, а і пропагувати етичну поведінку серед оточуючих, вимагати етичної поведінки від інших.

У статті 1 КСЕ йдеться не лише про обов’язок судді дотримуватися закону, а й про вимогу видимості такого дотримання, яка закріплена конструкцією «бути прикладом неухильного дотримання вимог закону». «Бути прикладом» – означає не лише особисте дотримання вимог закону, а й створення відповідного враження у стороннього спостерігача. Водночас щодо змісту та значення вимоги неухильного дотримання закону, що її закріплено у коментованому положенні Кодексу, слід зазначити таке.

Водночас очевидно, що суддя повинен бути прикладом не лише для юристів, але і для інших людей. Це пов’язано з тим, що суддя як представник державної влади асоціюється з державою, і порушення закону та етичних правил, допущені суддею, можуть у свідомості громадян створювати відчуття недовіри до органів держави загалом. Відповідне правило частини першої коментованої статті пов’язано з положенням, про яке йдеться в її другій частині, що передбачає обов’язок судді усвідомлювати постійну увагу суспільства та демонструвати високі стандарти поведінки.

Це положення акцентує увагу на соціальній ролі судді, що підпадає під постійне спостереження суспільства. Воно проявляється, зокрема через прозорість судової діяльності: суддя як особа, яка ухвалює доленосні рішення, знаходиться під пильною увагою суспільства, яке оцінює не лише результати його діяльності, а й поведінку. Важливим аспектом цієї норми Кодексу є вказівка на постійність уваги суспільства, що стосується не лише періоду, коли суддя виконує професійні обов’язки (про що йдеться в розділі ІІ цього Кодексу), але й позасудової поведінки судді (про що йдеться в розділі ІІІ цього Кодексу). Суспільна увага вимагає від судді постійного аналізу своїх дій на відповідність етичним та правовим стандартам. Вчинення суддею правопорушень, недоброчесних, аморальних вчинків, навіть поза здійсненням ним професійних обов’язків, – можуть негативно впливати на авторитет правосуддя. Це випливає, зокрема, зі здатності судді демонструвати особисто дотримання цінностей, які він покликаний захищати (детальніше про це йдеться в коментарі до преамбули Кодексу).

Бангалорськими принципами поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схваленими Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, передбачено, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві.

Суддя виявляє та підтримує високі стандарти поведінки суддів з метою укріплення суспільної довіри до судових органів, що має першочергове значення для підтримки незалежності судових органів (пункт 1.6).

Суддя демонструє поведінку, бездоганну навіть з точки зору стороннього спостерігача. Спосіб дій та поведінка судді мають підтримувати впевненість суспільства в чесності та непідкупності судових органів. Недостатньо просто чинити правосуддя, потрібно робити це відкрито для суспільства (пункти 3.1, 3.2).

Дотримання етичних норм, демонстрація дотримання етичних норм є невід’ємною частиною діяльності суддів. Суддя дотримується етичних норм, не допускаючи прояву некоректної поведінки при здійсненні будь-якої діяльності, що пов’язана з його посадою.

Постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти на себе ряд обмежень, і незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади (пункт 4.2).

У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів.

Відповідно до пункту 8 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, повноваження, що надані суддям, тісно пов’язані із цінностями правосуддя, справедливості та свободи. Стандарти поведінки, які застосовуються до суддів, випливають із цих цінностей і є передумовами довіри до здійснення правосуддя.

На національному рівні «авторитет правосуддя» розуміється як сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак, які характеризують діяльність з відправлення правосуддя, таких як справедливість провадження, незалежність правосуддя, безсторонність, публічність, моральність, та які мають вселяти повагу до суду у громадськості в демократичному суспільстві. Під авторитетом судової влади потрібно розуміти як визнання за судовою владою видатних досягнень, здібностей, особливого становища та статусу в державі, так і значення її впливу на довіру осіб до неї. Схожою термінологією наділено і поняття «авторитет судді», який виступає як представник судової влади та є зовнішнім втіленням і подальшою демонстрацією її авторитету.

У пунктах 128-130 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Моріс проти Франції» від 23 квітня 2015 року (заява № 29369/10) при характеристиці авторитету правосуддя зазначено, що питання стосовно функціонування судової системи, а саме інституції, яка є необхідною для демократичного суспільства, відносяться до сфери суспільного інтересу. У зв’язку з цим, слід брати до уваги особливу роль судової влади в суспільстві. Як гарант правосуддя, основоположної цінності в державі, яка керується законом, судова влада повинна користуватися довірою суспільства для успішного виконання своїх обов’язків. Тому може виникнути необхідність захистити таку довіру від нападів, які завдають серйозної шкоди і які по суті є необґрунтованими, особливо зважаючи на той факт, що на суддях, які піддаються критиці, лежить обов’язок проявляти обачність, яка заважає їм відповісти (див. Prager and Oberschlick v. Austria, 26 April 1995, § 34; Karpetas v. Greece, № 6086/10, § 68, 30 October 2012; та Di Giovanni v. Italy, № 51160/06, § 71, 9 July 2013).

Вираз «авторитет судової влади» включає в себе, зокрема, поняття того, що суди є, і здебільшого сприймаються суспільством як належний майданчик для вирішення правових спорів та встановлення винуватості чи невинуватості особи у кримінальному обвинуваченні, а також ідею, що суспільство в цілому поважає суди і впевнене в їх можливості виконувати зазначені функції (див. Worm v. Austria, 29 August 1997, § 40, та Prager and Oberschlick, згадане вище).

Йдеться про впевненість, яку повинні викликати суди в демократичному суспільстві не тільки у обвинувачених в кримінальних справах (див. Kyprianou, згадане вище, § 172), але також у громадськості в цілому (див. Kudeshkina v. Russia, № 29492/05, § 86, 26 February 2009, та Di Giovanni, згадане вище).

Тлумачення поняття «порочить звання судді» в національному законодавстві також відсутнє, що надає можливість для його варіативної інтерпретації, адже такою, що порочить звання судді, може визнаватися як поведінка під час виконання професійних обов’язків, так й позасудова поведінка. Тому питання, чи дійсно поведінка, яку допустив суддя, порочить звання судді, необхідно вирішувати з урахуванням принципу індивідуалізації дисциплінарної відповідальності у контексті оцінки всіх обставин, які пов’язані з зазначеною поведінкою та які мають значення для вирішення дисциплінарної справи, що узгоджуватиметься з конституційним принципом незалежності судді.

5.1.2. Оцінка фактів

1. Об’єктивна сторона дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», передбачає наявність: 1) діяння, яке полягає у порушенні правил суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; 2) наслідків (таке діяння порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя); 3) причинно-наслідкового зв’язку між діянням та наслідками.

Отже, першочергово у аспекті встановлення наявності/відсутності у діях судді Бойка С.С. складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», необхідно відповісти на питання: чи порушив Бойко С.С. правила суддівської етики та стандарти поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду? Якщо порушив, то які саме?

2. Відповідаючи на це питання необхідно взяти до уваги, що поведінка судді у контексті дотримання ним правил суддівської етики може оцінюватися у двох вимірах: поведінка під час здійснення правосуддя, тобто дії судді під час розгляду конкретної судової справи; позасудова поведінка, тобто дії судді поза межами виконання професійних обов’язків, у повсякденному, приватному житті.

3. У цій дисциплінарній справі оцінка дій судді Бойка С.С. пов’язана із дотриманням ним правил суддівської етики у позасудовій поведінці у світлі використання приватно-правового інструментарію (подання у справі № 554/3225/24 зустрічного позову про визначення місця проживання дитини) усупереч його меті та призначенню (за відсутності спору щодо визначення місця проживання) задля створення штучних правових підстав для виїзду за межі України, незважаючи на те, що судді в умовах воєнного стану мають право перетинати державний кордон України лише в цілях службових відряджень.

4. У пункті 27 Висновку № 3 КРЄС зазначено, що у позасудовій поведінці судді не повинні бути ізольовані від суспільства, у якому вони живуть, оскільки судова система може тільки тоді функціонувати належним чином, коли судді не втрачають відчуття реальності. Більше того, судді, будучи громадянами, мають основоположні права та свободи, які захищені, зокрема, Європейською конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод (зокрема, право на приватне життя тощо). Таким чином, вони повинні загалом вільно займатися позапрофесійною діяльністю на свій розсуд.

Суддя, як і будь-який інший громадянин, має право на судовий захист, яке гарантоване Конституцією України та реалізується у порядку визначеному процесуальним законом.

Цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства (стаття 1 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

Частинами першою та другою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов’язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Пункт 11 частини третьої статті 2 ЦПК України визначає, що однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про визначення місця проживання дитини не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для обходу встановленої в умовах воєнного стану заборони для військовозобов’язаних чоловіків заборони для виїзду за кордон.

Тобто, звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має використовуватися саме з метою забезпечення якнайкращих інтересів дитини, а не задля створення штучних передумов для виїзду за межі України в умовах воєнного стану усупереч встановленій забороні.

5. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя установила, що у справі № 554/3225/24 ОСОБА2 мав процесуальний статус відповідача за первісним позовом про розірвання шлюбу та позивача за зустрічним позовом.

Дуже показовим виглядає час та спосіб подання зустрічного позову ОСОБА2.

Зустрічна позовна заява ОСОБА2 до ОСОБА1 про визначення місця проживання дитини зареєстрована 29 березня 2024 року у суді за вх. № 18149 о 14:23.

Первісний позов у цій справі зареєстрований у суді 29 березня 2024 року за вх. № 17951 о 7:46 та розподілений на суддю Тімошенко Н.В. о 8:25.

При цьому ухвала про відкриття провадження у справі № 554/3225/24 створена 29 березня 2024 року о 12:59 і підписана кваліфікованим електронним підписом судді о 18:25.

У матеріалах справи № 554/3225/24 міститься довідка про доставку електронного документа «Ухвала» від 29 березня 2024 року у справі № 554/3225/24 з прикріпленими документами до електронного кабінету ОСОБА2 (документ доставлено 29 березня 2024 року о 20:55:21).

Також, у матеріалах справи міститься розписка ОСОБА2 про отримання 29 березня 2024 року (конкретний час не вказаний) копії ухвали суду від 29 березня 2024 року.

Тобто, зустрічна позовна заява ОСОБА2 зареєстрована у суді ще до моменту підписання суддею ухвали про відкриття провадження та її отримання ОСОБА2, та майже через 7 годин після реєстрації первісного позову у суді.

При цьому Бойко С.С. у відповіді на запит члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. зазначав, що про відкриття провадження у справі № 554/3225/24 ОСОБА2 стало відомо від ОСОБА1 або її представника.

Під час засідання дисциплінарної палати суддя підтвердив, що отримав ухвалу про відкриття справи під час подачі зустрічного позову, однак не надав відповіді як ОСОБА2 зміг отримати цю ухвалу ще до її виготовлення. Палата також враховує, що відповідно до наявного у матеріалах справи журналу відвідувачів Октябрського районного суду м.Полтава № 2/3-11.4 ОСОБА2 29.03.2024 суд не відвідував.

Указані обставини свідчать, що ОСОБА2 був обізнаний про подання первісного позову до суду ще до моменту відкриття провадження у справі та подав зустрічний позов і отримав ухвалу про відкриття провадження у спосіб, який викликає сумнів у його відповідності правилам документообігу суду.

Також суддя на окремі письмові запити та на питання членів палати не зміг пояснити чому його дружина подала 5 однакових позовів про розірвання шлюбу та припинила їх подачу лише після того, як останній позов потрапив до судді Тімошенко Н.В. Дисциплінарна палата вважає непереконливими пояснення судді щодо відсутності у нього інформації щодо причин таких дій його колишньої дружини ОСОБА1 та неможливості отримання від неї будь-яких пояснень з цього приводу. Адже обставини справи свідчать, що ОСОБА1 спільно проживає з ОСОБА2, спільно їздить з ним за кордон, повністю підтримувала його процесуальні дії у суді. Це спростовує твердження судді, що колишня дружина повністю відмовляється взаємодіяти з ним та повідомити причини її процесуальної поведінки.

6. Аналіз змісту зустрічної позовної заяви дає підстави вважати, що ОСОБА2 визначив метою звернення до суду із позовом про визначення місця проживання дитини – захист інтересів дитини та забезпечення реалізації його прав як батька. Зокрема суддя посилався на те, що його син ОСОБА3 не хотів виїжджати за кордон разом із матір’ю.

Водночас ОСОБА2 стверджував, що на момент звернення до суду із зустрічним позовом його син ОСОБА3 проживав разом із ним.

Мати дитини ОСОБА1 (колишня дружина ОСОБА2) визнавала позов про визначення місця проживання дитини разом із ОСОБА2.

Також, мати дитини ОСОБА1 не ініціювала судовий розгляд з метою визначення місця проживання дитини разом із нею, а у первісній позовній заяві зазначала, що син проживає із ОСОБА2, який самостійно займається його вихованням та матеріальним забезпеченням. При цьому не висловлювала наміру забрати дитину до Німеччини для постійного проживання.

Тобто, можна стверджувати, що спір між ОСОБА2 та ОСОБА1 щодо місця проживання дитини був відсутній, а права ОСОБА2 не були порушені.

Відсутність спору підтверджується не лише подальшим визнанням зустрічного позову. Уже у первісній позовній заяві ОСОБА1 зазначила, що син проживає з батьком, який самостійно займається його вихованням та утриманням, і не заявила вимоги про проживання дитини з нею. Отже, документально зафіксованої незгоди між батьками не існувало від початку провадження.

На час звернення до суду ОСОБА3 досяг тринадцятирічного віку. За частиною другою статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини, тоді як стаття 161 СК України передбачає судове вирішення лише за умови, що батьки, які проживають окремо, не дійшли згоди. У цій справі батько, мати і дитина висловили узгоджену позицію щодо проживання дитини з батьком.

7. Неможливо проігнорувати висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої правосуддя у рішенні від 8 квітня 2026 року № 616/2дп/15-26 щодо оцінки дій судді Тімошенко Н.В. під час здійснення правосуддя у справі № 554/3225/24.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, оцінюючи поведінку судді Тімошенко Н.В. під час розгляду справи № 554/3225/24, установила, що розгляд справи № 554/3225/24 проведений з численними порушеннями норм міжнародного законодавства у сфері захисту прав дітей, СК України, ЦПК України, а також без урахування усталених позицій Верховного Суду та ЄСПЛ, за наявності ознак, які свідчать про штучність спору, зокрема:

1) суддя ухвалила рішення у справі через 11 календарних днів після відкриття провадження, ще до завершення строку, встановленого для відповідача, для подання відзиву на позовну заяву. Суддя Тімошенко Н.В. залучила орган опіки та піклування, однак розглянула справу за 11 календарних днів, не забезпечивши органу опіки та піклування достатнього строку для виконання своїх повноважень щодо складення письмового висновку;

2) суддя врахувала думку дитини виключно із письмової заяви, яка міститься у матеріалах справи. Дитина у судове засідання не викликалася та її думка не заслуховувалася суддею безпосередньо. Письмова заява дитини передавалася через батьків, що може створити сумніви чи дійсно волевиявлення дитини у цій ситуації відповідало її волі;

3) суддя провела судове засідання, яке тривало з 12:00 до 12:07 (з урахуванням часу перебування судді у нарадчій кімнаті з 12:04 до 12:07), тобто фактично 4 хвилини;

4) суддя розглянула справу, обставини у якій потребували ретельного дослідження та оцінки, у нетипово стислі строки, при цьому не навела обгрунтованих пояснень, чим викликана така пріоритетність розгляду та швидке ухвалення рішення, чим істотно така справа відрізняється від попередніх розглянутих нею справ відповідної категорії.

Тобто, висновки Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі стосовно судді Тімошенко Н.В. лише додатково підтверджують штучність спору у справі № 554/3225/24.

Важливо зазначити, що у межах цієї дисциплінарної справи не оцінюються дії судді Тімошенко Н.В., однак обставини, що установлені Дисциплінарною палатою, мають істотне значення для встановлення мети та мотивів поведінки судді Бойка С.С.

8. У зустрічному позові ОСОБА2 стверджував, що його дружина – ОСОБА1, має посвідку на проживання в Німеччині з початку введення в країні військового стану, фактично мешкає у Німеччині та збирається залишатися за кордоном для постійного проживання.

ОСОБА2 надав копії листів від 5 лютого 2024 року, від 14 січня 2025 року, зміст яких свідчить, що строк перебування ОСОБА3 та ОСОБА1. у Німеччині автоматично продовжувався кожен рік (до 4 березня 2025 року, до 4 березня 2026 року).

Сам факт наявності копій цих листів, відкритих рахунків у Федеративній Республіці Німеччина не є достатнім доказом постійного проживання колишньої дружини у Німеччині. Суддя не надав доказів фактичного проживання ОСОБА1 у Федеративній Республіці Німеччина.

Водночас декларації Бойка С.С. за 2024, 2025 роки містять відомості про зареєстроване місце проживання ОСОБА1 у місті Полтаві.

Аналіз листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 23 червня 2025 року № 19/136748-25-Вх/15363 свідчить, що ОСОБА1 у період з 8 квітня 2022 року до 19 червня 2025 року 10 разів виїздила за межі України. Більшість поїздок мали нетривалий характер (найбільший строк перебування за кордоном з 9 квітня 2022 року до 6 липня 2022 року).

У період з 25 січня 2023 року до 14 травня 2024 року ОСОБА1 не виїжджала за межі України.

Наведені відомості не лише не підтверджують, а прямо спростовують ключову передумову зустрічного позову про фактичне проживання ОСОБА1. у Німеччині. У поясненнях 2026 року суддя додатково стверджував, що мати нібито наполягала на майбутньому проживанні сина з нею у Німеччині, однак така позиція відсутня в її первісному позові та суперечить повному визнанню нею зустрічного позову. Більше того, сам ОСОБА2 визнав, що із січня до червня 2024 року ОСОБА1 проживала за адресою та у домоволодінні, зазначених у декларації. Отже, версія про реальну загрозу переміщення дитини для постійного проживання до Німеччини є внутрішньо суперечливою та документально не підтвердженою.

9. Аналіз декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2024, 2025 роки свідчить, що суддя ОСОБА2 зазначав у розділі 2.2 таких декларацій відомості про ОСОБА1 (зв’язок із суб’єктом декларування «особи, які спільно проживають та не перебувають у шлюбі») та ОСОБА3 (син).

Тобто, після набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу ОСОБА2 продовжує декларувати ОСОБА1 як особу, яка спільно проживає разом з ним та не перебуває у шлюбі.

Суддя пояснив, що із січня до червня 2024 року включно, а з червня по грудень цього року періодично, ОСОБА1 проживала за адресою і у домоволодінні, які зазначені у декларації та є спільною сумісною власністю, а це більше, ніж 180 днів.

ОСОБА1 зареєстрована за адресою, зазначеною у деклараціях.

З 2024 року по теперішній час вчиняються дії як ОСОБА2, так і ОСОБА1, спрямовані на поділ майна у добровільному порядку.

Обидва будинка, що зазначені у деклараціях за номерами 13 та 17, знаходяться майже поруч, а тому у 2025 році син мав систематичні побачення із матір’ю, а матір відвідувала і сина і своє домоволодіння, оскільки є його власником. Особисті речі/майно зберігала у домоволодінні, де ОСОБА2 проживає із сином.

Такі пояснення Бойка С.С. оцінюються критично, оскільки у розумінні положень Закону України «Про запобігання корупції» членами сім’ї є:

а) особа, яка перебуває у шлюбі із суб’єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону, та діти зазначеного суб’єкта до досягнення ними повноліття - незалежно від спільного проживання із суб’єктом;

б) будь-які особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки із суб’єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі (стаття 1 Закону України «Про запобігання корупції»).

У цілях розділу VII з урахуванням положень статті 1 цього Закону членами сім’ї суб’єкта декларування, які не є його подружжям або неповнолітніми дітьми станом на останній день звітного періоду, вважаються особи, які спільно проживали із суб’єктом декларування станом на останній день звітного періоду (за умови спільного проживання із суб’єктом декларування впродовж 30 календарних днів, що передували останньому дню звітного періоду) або сукупно протягом не менше 183 днів протягом року, що передує року подання декларації (примітка до статті 46 Закону України «Про запобігання корупції»).

Національне агентство з питань запобігання корупції надало роз’яснення, за змістом якого усі інші особи, за відсутності хоча б однієї із вказаних вище ознак, для цілей декларування не вважаються членами сім’ї суб’єкта декларування.

Тобто, у цілях декларування членом сім’ї суб’єкта декларування є саме особа, яка спільно проживає, пов’язана спільним побутом, має взаємні права та обов’язки із суб’єктом, а не особа, яка періодично проживає разом з ним.

Факт перебування майна у режимі спільної сумісної власності, реєстрації колишньої дружини у житлі не створює обов’язку для суб’єкта декларування декларувати таку особу як члена сім’ї.

Обов’язок зазначення відомостей про іншого співвласника майна передбачає необхідність внесення відомостей про таку особу до розділу 3 декларації «Об’єкти нерухомості».

Розділ 2 декларації передбачений для декларування саме членів сім’ї суб’єкта декларування.

Посилання судді на факт добровільного поділу майна не спростовує наведених вище відомостей. Поділ майна подружжя може здійснюватися як під час перебування у шлюбі, так і після його розірвання.

У контексті продовження спільного проживання ОСОБА2 разом із ОСОБА1 необхідно також звернути увагу на пояснення судді про те, що колишня дружина особисті речі/майно зберігала у домоволодінні, де ОСОБА2 проживає із сином.

10. Про відсутність реального спору у справі № 554/3225/24 та ініціювання спору про визначення місця проживання дитини усупереч меті та призначенню цього інституту (забезпечення якнайкращих інтересів дитини) свідчить і поведінка судді ОСОБА2 після набрання законної сили рішення суду у цій справі.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя установила, що після набрання законної сили рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 9 квітня 2024 року у справі № 554/3225/24 (10 травня 2024 року) ОСОБА2 6 разів перебував за межами України, з них 4 рази – разом із колишньою дружиною ОСОБА1.

Наведені обставини дають підстави для висновку, що суддя Бойко С.С. систематично виїжджав та в’їжджав в Україну разом із сином та колишньою дружиною. При цьому з України суддя завжди виїжджав лише разом із сином, а повертались втрьох з колишньою дружиною. При виїзді з України дружина перетинала кордон практично у той самий час, що і суддя, але пішим порядком чи іншим транспортом. При цьому у трьох випадках Бойко С.С. повертався до України разом із сином та колишньою дружиною на транспортному засобі AUDI Q7 4134, 2012 року випуску, номерний знак ____, який належить саме ОСОБА2. У четвертому випадку колишня дружина виїздила у тому самому пункті прикордонного контролю, що і Бойко С.С. та ОСОБА3, у майже той самий час, проте на власному транспорті. Це може свідчити, що суддя штучно створював видимість виїзду лише із сином, тоді як фактично виїзд відбувався усією сім’єю.

Окрім того Бойко С.С. виїжджав за межі України 3 січня 2026 року та повернувся до України 9 січня 2026 року.

11. Таким чином, установлені обставини дають підстави для висновку, що спір у справі № 554/3225/24 щодо визначення місця проживання дитини між ОСОБА2 та ОСОБА1 був відсутній та мав характер імітаційного. Поданню позовної заяви передувала подача 4 аналогічних позовів за обставин, які свідчили про намагання маніпулювання автоматизованим розподілом справ та потрапляння позову до відповідного судді, який влаштовував учасників спору. Будь-яких пояснень таким діям члена сім’ї суддя не надав. Зустрічний позов ОСОБА2 подав у день реєстрації первісного позову у суді, ще до моменту фактичного підписання ухвали про відкриття провадження. Дитина на момент пред’явлення зустрічного позову проживала разом із ОСОБА2, мати визнавала зустрічний позов, що ставить під сумнів доцільність визначення місця проживання дитини саме судом. Про штучність спору свідчить і швидкість розгляду цивільної справи, грубий характер допущених процесуальних порушень. Необхідно також врахувати і подальшу поведінку судді Бойка С.С., який продовжував декларувати ОСОБА1 (колишню дружину) як особу, з якою він спільно проживає; регулярно виїздив за межі України разом із нею та сином, приховуючи цей факт від членів Вищої ради правосуддя.

12. Важливо взяти до уваги мету та мотиви поведінки судді Бойка С.С.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, дослідивши лист Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 23 червня 2025 року № 19/136748-25-Вх/15363, установила таке.

За період з 1 березня 2022 року до 25 січня 2023 року ОСОБА2 2 рази виїжджав за межі України:

- 1 грудня 2022 року виїхав з України, 2 грудня 2022 року повернувся на територію України;

- 14 січня 2023 року виїхав з України, 25 січня 2023 року повернувся на територію України.

Ключовим моментом на який варто звернути увагу є те, що 28 січня 2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 року № 69 «Про внесення змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України», за змістом якої у разі введення в Україні воєнного стану судді мають право перетинати державний кордон на підставі відповідних рішень про службові відрядження.

У виняткових випадках пропуск через державний кордон жінки та/або чоловіка, який є одиноким батьком, з числа зазначених у цьому пункті осіб, які мають дитину/дітей віком до 18 років (включно), під час їх виїзду за межі України з метою відвідування таких дітей, які перебувають за межами України, або для супроводження таких дітей для виїзду за межі України здійснюється уповноваженими особами Держприкордонслужби за наявності відповідних підтвердних документів.

Тобто, з 28 січня 2023 року судді могли перетинати державний кордон України на підставі відповідних рішень про службові відрядження. Винятки становили ті судді, які є одиноким батьком, мають дитину/дітей віком до 18 років (включно), під час їх виїзду за межі України з метою відвідування таких дітей, які перебувають за межами України, або для супроводження таких дітей для виїзду за межі України.

Зазначені зміни прийняті на виконання Указу Президента України від 23 січня 2023 року № 27/2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 січня 2023 року «Про деякі питання щодо перетину державного кордону України в умовах воєнного стану».

У цьому контексті необхідно зробити акцент на причині таких змін, які якнайкраще висвітлені у зверненні Президента України «..Підписав сьогодні кілька важливих указів. Є принципове рішення РНБО щодо виїзду чиновників за кордон. Це стосується всіх посадових осіб центральної влади, різних інших рівнів місцевої влади. Це стосується правоохоронців, народних обранців, прокурорів та всіх тих, хто має працювати на державу й у державі. Хочуть відпочивати зараз – будуть відпочивати поза межами державної служби. За кордон їздити на відпочинок чи з якоюсь іншою недержавною метою посадовцям більше не вдасться…» (https://www.president.gov.ua/news/yizditi-za-kordon-iz-nederzhavnoyu-met...).

Тобто, наведені вище зміни є реакцією на скандали щодо відпочинку українських посадовців та їхніх заступників на закордонних курортах у той час, як в країні тривали бойові дії. Виїзд став можливий виключно у службове відрядження за рішенням керівництва, що значно обмежило привілеї чиновників порівняно з іншими громадянами.

Лише після набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 6 травня 2026 року № 587 «Деякі питання перетинання державного кордону громадянами України» (9 травня 2026 року) зазначена норма поширюється лише на суддів Верховного Суду.

У період з 25 січня 2023 року до 15 травня 2024 року ОСОБА2 не виїжджав за межі України.

Тобто, після набрання чинності змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України (28 січня 2023 року), яка дозволяла суддям перетин державного кордону виключно на підставі відповідних рішень про службові відрядження, суддя ОСОБА2 припинив поїздки за кордон.

10 травня 2024 року набрало законної сили рішення Октябрського районного суду міста Полтави у справі № 554/3225/24.

Після набрання законної сили рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 9 квітня 2024 року у справі № 554/3225/24 ОСОБА2 6 разів перебував за межами України.

За змістом листа 7 прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби України від 9 квітня 2026 року № 02.3/8790-26-Вих та доданих до нього документів ОСОБА2 надавав рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 9 квітня 2024 року у справі № 554/3225/24 для проходження прикордонного контролю в усіх 6 випадках.

Тобто, після набрання законної сили рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 9 квітня 2024 року у справі № 554/3225/24 кількість поїздок ОСОБА2 за кордон істотно зросла. При цьому суддя ОСОБА2 в усіх випадках у якості єдиної підстави для перетину державного кордону України використовував саме рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 9 квітня 2024 року у справі № 554/3225/24.

13. Викликають обґрунтовані сумніви і дійсні мотиви виїздів за кордон протягом 2024-2025 років, про які зазначає суддя Бойко С.С.

Зокрема суддя повідомив, що зміни у сім'ї та обставини, які склалися після розлучення, спонукали ОСОБА2 у інтересах сина ОСОБА3 виїжджати за кордон до Німеччини для вирішення його нагальних питань як неповнолітнього.

Такими питаннями станом на 2024 рік були:

- повідомлення компетентних органів Німеччини у місті Брауншвейг про зміни, що відбулися у складі сім'ї;

- закріплення банківського рахунку сина за ОСОБА2 як за батьком (законним представником);

- повернення колишньою дружиною ОСОБА2 усіх необхідних документів на нерухомість, яка є його власністю та спільною власністю родини, для продажу та/або добровільного поділу майна, а також грошових коштів.

- передачу ОСОБА2 медичних, освітніх та реєстраційних документів на сина ОСОБА3, які з 2022 року частково знаходились на зберіганні у Німеччині.

Бойко С.С. надав копії листів від 5 лютого 2024 року, від 14 січня 2025 року, зміст яких свідчить, що строк перебування ОСОБА3 та ОСОБА1. у Німеччині автоматично продовжувався кожен рік (до 4 березня 2025 року, до 4 березня 2026 року).

Також, Бойко С.С. надав копії листів (німецькою мовою, без перекладу), які не містять дати складання, зміст яких ймовірно свідчить, що це банківські документи на ім’я ОСОБА3 та ОСОБА1.

Суддя посилається на те, що для вирішення усіх наведених вище питань необхідна була його обов’язкова участь в усіх компетентних органах, установах і державних органах.

При цьому суддя не надає жодного документа, який б свідчив про його особисту участь у вирішенні цих питань, зокрема те, що він як законний представник сина звертався до компетентних органів Федеративної Республіки Німеччини, банківських установ тощо.

Також, суддя не мотивує чому ці питання не могли бути вирішені без його участі, зокрема за посередництва його колишньої дружини ОСОБА1.

Варто наголосити, що у більшості випадків разом із Бойком С.С. та сином ОСОБА3 виїжджала матір дитини ОСОБА1, що викликає обґрунтоване запитання чому саме матір дитини не могла самостійно вирішити ці питання за відсутності Бойка С.С.

Бойко С.С. не надав доказів, що наведені ним дії потребували обов’язкової присутності обох батьків та не могли бути вирішені одним із батьків, зокрема його колишньою дружиною, яка мала право на проживання на території Федеративної Республіки Німеччини.

14. Висновок про дійсну мету звернення ОСОБА2 до суду ґрунтується не на одному факті та не на припущенні, а на сукупності взаємопов’язаних обставин, кожна з яких підтверджена первинними документами і посилює доказове значення інших.

На момент подання зустрічного позову спору щодо місця проживання дитини не існувало: дитина вже проживала з батьком; мати зазначила це у первісному позові, не заявила конкуруючої вимоги та повністю визнала зустрічний позов; дитина також висловила бажання залишитися з батьком.

Час і сталість подальшого використання рішення підтверджують такий висновок: рішення набрало законної сили 10 травня 2024 року, уже 15 травня 2024 року було подано під час першого перетину кордону, а надалі подавалося під час кожного із шести встановлених перетинів.

Альтернативна версія про необхідність захисту дитини спростовується змістом процесуальних документів матері, відомостями про її перетин кордону, власним визнанням судді про її проживання у Полтаві в першій половині 2024 року та відсутністю доказів особистого звернення судді до установ Німеччини. Відсутність таких доказів не використовується як самостійна презумпція вини, однак у поєднанні з наведеними позитивно встановленими суперечностями позбавляє запропоноване суддею пояснення переконливості.

Найбільш послідовним поясненням установленої сукупності фактів є те, що дійсною метою зустрічного позову було не вирішення спору та не зміна становища дитини, а отримання судового рішення, що було юридичною підставою для виїзду за кордон.

15. Підсумовуючи викладене, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає за необхідне зауважити, що самі по собі факти звернення до суду із позовом про визначення місця проживання дитини, використання судового рішення про визначення місця проживання дитини для виїзду за кордон є реалізацією суб’єктивного права особи та не суперечать чинному законодавству.

Водночас звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має використовуватися саме з метою забезпечення якнайкращих інтересів дитини, а не задля створення штучних передумов для виїзду за межі України в умовах воєнного стану усупереч встановленій забороні.

Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про визначення місця проживання дитини не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для обходу встановленої в умовах воєнного стану заборони для військовозобов’язаних чоловіків заборони для виїзду за кордон.

Із 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено правовий режим воєнного стану, який зумовлений військовою агресією російської федерації.

У зв’язку з цим запроваджено ряд тимчасових обмежень конституційних прав і свобод військовозобов’язаних громадян України, зокрема і обмеження виїзду за межі України шляхом внесення відповідних змін до Правил перетинання державного кордону України громадянами України.

Наведена обставина призвела до збільшення кількості звернень до суду із позовами про визначення місця проживання дитини/позбавлення батьківських прав, та, як наслідок, масового ухвалення окремими судами із грубими порушеннями сімейного та цивільного процесуального законодавства судових рішень, які надавали право виїзду за кордон.

Журналістське розслідування NGL.Media виявило, що з 2022 року істотно зросла кількість спорів про визначення місця проживання дітей, рішення у яких у більшості випадків ухвалювалися на користь чоловіків. Журналісти припускали зростання кількості спорів із запровадженням мобілізаційних заходів та можливість чоловіків виїхати за кордон (https://ngl.media/2024/01/09/tato-na-chas-voyennogo-stanu/).

Ці події набули широкого суспільного розголосу та категоричного несхвалення з боку суспільства, яке не може толерувати таку поведінку в умовах повномасштабної війни із державою-агресором.

Вища рада правосуддя як орган, покликаний забезпечувати формування доброчесного та компетентного суддівського корпусу, не може залишатися осторонь від цих суспільних процесів.

До прикладу, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя рішенням від 8 квітня 2026 року № 616/2дп/15-26 притягнула суддю Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В. до дисциплінарної відповідальності та застосувала до неї дисциплінарне стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

Серед іншого, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, оцінюючи поведінку судді Тімошенко Н.В., установила, що під час розгляду справи № 554/3225/24 (стосувалася, зокрема і зустрічного позову ОСОБА2 про визначення місця проживання дитини), установила, що розгляд справи № 554/3225/24 проведений з численними порушеннями норм міжнародного законодавства у сфері захисту прав дітей, СК України, ЦПК України, а також без урахування усталених позицій Верховного Суду та ЄСПЛ, за наявності ознак, які свідчать про штучність спору.

Проте, палата вкотре наголошує, що у цій справі не досліджуються дії судді Тімошенко Н.В., а робиться акцент саме на мотивах та спрямованості поведінки судді Бойка С.С.

ОСОБА2 у справі № 554/3225/24 мав процесуальний статус учасника справи, який з огляду на значний професійний досвід усвідомлював призначення та роль суду, мету звернення до суду, а також те, що звернення до суду із штучними підставами, за відсутності спору, є недопустимою формою процесуальної поведінки.

ОСОБА2, маючи значний професійний досвід на посаді судді, розумів, що після змін до Правил перетинання державного кордону України єдиною правовою підставою (окрім рішення про службове відрядження) для перетину державного кордону України суддею може слугувати рішення суду про визначення місця проживання дитини разом із ним.

Кричущого характеру порушенням додає той факт, що надалі суддя ОСОБА2 з метою узаконення свого задуму ініціював судовий розгляд щодо визначення місця проживання дитини, розуміючи, що зазначене питання не потребувало втручання суду та ухвалення судового рішення з огляду на відсутність спору між батьками.

Тобто, суддя ОСОБА2 використав приватно-правовий інструментарій (ініціював питання про визначення місця проживання дитини у справі № 554/3225/24) усупереч його меті та призначенню, попри те, що спір щодо визначення місця проживання дитини між ОСОБА2 та ОСОБА1 був відсутній та мав характер імітаційного. Дитина на момент пред’явлення зустрічного позову проживала разом із ОСОБА2, мати визнавала зустрічний позов, що ставить під сумнів доцільність визначення місця проживання дитини саме судом. Про штучність спору свідчить і швидкість розгляду цивільної справи, грубий характер допущених процесуальних порушень. Необхідно також врахувати і подальшу поведінку судді Бойка С.С., який продовжував декларувати ОСОБА1 (колишню дружину) як особу, яка спільно з ним проживає; регулярно виїздив за межі України разом із нею та сином.

Ці обставини необхідно оцінювати у сукупності та взаємозв’язку.

Отже, дійсною метою та мотивом звернення ОСОБА2 до суду із зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини слугувало не захист якнайкращих інтересів дитини, а саме, отримання судового рішення, яке б дозволяло йому безперешкодно виїжджати за межі України, незважаючи на наявність обмежень такого виїзду для суддів в умовах воєнного стану.

Така поведінка судді, на думку звичайної розсудливої людини, в умовах воєнного стану очевидно буде сприйнята як недобросовісна та такою, що не відповідає найвищим стандартам суддівської етики.

Додатково підтверджує зазначену версію те, що за період з 1 березня 2022 року до 25 січня 2023 року ОСОБА2 2 рази виїжджав за межі України.

У період з 25 січня 2023 року до 15 травня 2024 року ОСОБА2 не виїжджав за межі України.

Тобто, після набрання чинності змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України (28 січня 2023 року), яка дозволяла суддям перетин державного кордону на підставі відповідних рішень про службові відрядження, суддя ОСОБА2 припинив поїздки за кордон.

Суддя систематично відновив поїздки за кордон лише після набрання законної сили рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 9 квітня 2024 року у справі № 554/3225/24.

У період з 15 травня 2024 року до 19 червня 2025 року ОСОБА2 6 разів перебував за межами України.

Тобто, після набрання законної сили рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 9 квітня 2024 року у справі № 554/3225/24 кількість поїздок ОСОБА2 за кордон істотно зросла. При цьому суддя ОСОБА2 в усіх випадках у якості єдиної підстави для перетину державного кордону України використовував саме рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 9 квітня 2024 року у справі № 554/3225/24.

Важливо також зазначити, що зміни до Правил перетинання державного кордону України громадянами України були ініційовані у зв’язку із суспільним резонансом закордонних поїздок представників держави. Метою таких змін було забезпечення соціальної справедливості щодо таких поїздок та уникнення формування у суспільства уявлення, що окремі представники держави мають привілеї щодо виїзду за кордон.

Загальновідомим фактом є те, що суддя як носій судової влади, як особа, яка покликана захищати правовладдя, бере на себе більш істотні обмеження, аніж пересічний громадянин.

Тому, суддя має не лише захищати правовладдя та застосовувати закон, а й бути взірцем правомірної поведінки, на якого рівняються пересічні громадяни.

В умовах воєнного стану військовозобов’язані громадяни України обмежені у праві виїзду за межі України та мають очікування, що цієї вимоги будуть дотримуватися й інші громадяни, тим паче судді як представники влади.

Використання Бойком С.С. як носієм судової влади в умовах воєнного стану приватно-правових конструкцій усупереч їхньому призначенню, тобто, не з метою захисту порушеного права, а задля досягнення необґрунтованих переваг за допомогою отриманого судового рішення (створення передумов для виїзду з межі України всупереч наявності такого обмеження для суддів) є недопустимою.

Такі дії є несумісними із принципом добросовісної поведінки судді, суперечить завданням цивільного судочинства, що передбачені статтею 1 ЦПК України, та приписам статті 44 ЦПК України, яка передбачає обов’язок учасника справи діяти добросовісно.

Суспільство в умовах воєнного стану не може толерувати такі дії представника судової влади, тобто, особи, яка покликана захищати правовладдя, а натомість своєю поведінкою показує приклад як можна маніпулювати правом, використовувати його не для захисту права, а задля задоволення особистих інтересів.

Отже, суддя Бойко С.С. допустив порушення статей 1, 3 КСЕ (у редакції, що була чинною до 18 вересня 2024 року), статей 1, 3 (у редакції, що була чинною після 18 вересня 2024 року), які приписують судді бути прикладом неухильного дотримання принципу верховенства права і вимог закону, присяги судді. Суддя має усвідомлювати постійну увагу суспільства та демонструвати високі стандарти поведінки з метою зміцнення довіри до судової влади та утвердження авторитету правосуддя. Суддя має докладати зусиль, щоб на думку звичайної розсудливої людини (законослухняної людини, яка, будучи достатньою мірою поінформованою про факти та процеси, що відбуваються, об'єктивно сприймає інформацію та обставини зі сторони) його поведінка відповідала високому статусу посади та не викликала обґрунтованих сумнівів у його доброчесності. Суддя не повинен допускати поведінки, що створює враження про недотримання ним етичних стандартів судді.

Таким чином, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ствердно відповідає на питання щодо порушення Бойком С.С. правил суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Така поведінка судді Бойка С.С. порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, оскільки створює у суспільстві відчуття соціальної несправедливості, негативного іміджу судової влади, зокрема те, що судді, які покликані захищати право, використовують його з недобросовісною метою – уникнення застосування до них відповідних обмежень щодо виїзду за кордон.

Поведінка судді Бойка С.С. як носія судової влади сигналізує іншим громадянам про допустимість ініціювання штучних судових процесів з метою створення підстав не тільки для уникнення мобілізації, а й безперешкодного виїзду за кордон в умовах воєнного стану.

Громадяни орієнтуються на суддів як на взірець законослухняної та етичної поведінки, тому наведена поведінка Бойка С.С. фактично може заохотити інших осіб діяти у такий самий спосіб.

В умовах воєнного стану така поведінка судді заподіює шкоду авторитету правосуддя та підриває довіру до судової влади.

Зазначена поведінка судді Бойка С.С. була висвітлена у регіональному інтернет-виданні «Полтавщина» (https://poltava.to/news/85969/).

Поширення відомостей про таку поведінку дискредитує судову систему в очах суспільства, оскільки схильність до вказаної поведінки визначається насамперед як наслідок наявності внутрішнього дозволу та толерування, підриває довіру до судової системи.

Отже, своїми діями Бойко С.С. завдав шкоди авторитету правосуддя, демонструючи зневагу до правових і моральних норм українського суспільства, яке протидіє агресії російської федерації.

5.1.3. Висновок

Таким чином, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що у діях судді Бойка С.С. наявний склад дисциплінарного проступку, передбачений пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у аспекті допущення поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

5.2 Щодо наявності у діях судді Бойка С.С. складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 13 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

5.2.1. Загальні принципи

Суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження за ненадання інформації або надання завідомо недостовірної інформації на законну вимогу члена Вищої ради правосуддя, у тому числі недодержання встановлених законом строків надання інформації (пункт 13 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Об’єктивна сторона цього дисциплінарного проступку передбачає наявність таких самостійних діянь: 1) ненадання інформації на законну вимогу члена Вищої ради правосуддя; 2) надання завідомо недостовірної інформації на законну вимогу члена Вищої ради правосуддя; 3) недодержання встановлених законом строків надання інформації на законну вимогу члена Вищої ради правосуддя.

Для встановлення об’єктивної сторони дисциплінарного проступку необхідна наявність 2 умов: 1) отримання суддею законної вимоги вимогу члена Вищої ради правосуддя; 2) ненадання інформації/ надання завідомо недостовірної інформації/ недодержання встановлених законом строків надання інформації на законну вимогу члена Вищої ради правосуддя.

Суб’єктивна сторона цього дисциплінарного проступку передбачає умисну форму вини у випадку надання завідомо недостовірної інформації на законну вимогу члена Вищої ради правосуддя, а у двох інших випадках – як умисел, так і недбалість.

Частини перша, друга, третя, десята статті 31 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя, її органи, член Вищої ради правосуддя та дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя для здійснення своїх повноважень мають право витребовувати та одержувати на їх запит необхідну інформацію та документи (у тому числі з обмеженим доступом) від:

1) суддів, судів, органів суддівського самоврядування, інших органів та установ у системі правосуддя;

2) органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб;

3) юридичних осіб.

Право робити запити від імені Вищої ради правосуддя має Голова Вищої ради правосуддя або його заступник. Дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя має право робити запити у справі, в якій він є доповідачем. Член Вищої ради правосуддя має право робити запити у справі, в розгляді якої він бере участь.

Особа, яка отримала запит Вищої ради правосуддя, її органу, члена Вищої ради правосуддя або дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя зобов’язана протягом десяти календарних днів з дня його отримання надати необхідну інформацію та/або відповідні документи (їх копії).

Невиконання законних вимог Вищої ради правосуддя, її органів, члена Вищої ради правосуддя або дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя щодо надання інформації або документів, або надання завідомо неправдивої інформації на їх запит, у тому числі недодержання встановлених законом строків, мають наслідком відповідальність, встановлену законом.

5.2.2. Оцінка фактів

1. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя установила, що суддя Бойко С.С. отримав електронний запит члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. від 6 жовтня 2025 року № 7960/0/19-25.

Отже, у силу приписів статті 31 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у Бойка С.С. як судді виник обов’язок надати достовірну інформацію або ж повідомити про неможливість її надання.

2. У запиті Маселко Р.А. серед іншого, просив повідомити:

1) чи використовував суддя рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 9 квітня 2024 року у справі № 554/3225/24 для виїзду за кордон?

2) Чи після 9 квітня 2024 року колишня дружина судді виїжджала за кордон разом з ним та дитиною?

Тобто, член Вищої ради правосуддя Маселко Р.А. у межах виконання власних повноважень сформулював чіткий перелік питань, які вважав за необхідне задати.

3. Надаючи відповідь на цей запит, суддя Бойко С.С. надіслав до Вищої ради правосуддя звернення (вх. № 3807/0/6-25 від 13 жовтня 2025 року), у якому повідомив, що після 9 квітня 2024 року його колишня дружина – ОСОБА1, не виїжджала за кордон разом із ним та їхнім сином.

Бойко С.С. надав відповідь на запит, яку вважав за необхідне.

Повідомлена Бойком С.С. інформація не відповідає дійсності, оскільки встановлено, що щонайменше 12 червня 2024 року, 21 жовтня 2024 року, 16 червня 2025 року ОСОБА1 перетинала державний кордон України у напрямку виїзду у тих самих пунктах прикордонного контролю, що і ОСОБА2 та ОСОБА3, у майже той самий час. Існувала лише одна відмінність у способі виїзду – ОСОБА2 та ОСОБА3 виїздили автомобілем, а ОСОБА1 у пішому порядку. Це може свідчити, що суддя штучно створював видимість виїзду лише із сином, тоді як фактично виїзд відбувався усією сім’єю з невеликим проміжком часу.

Саме це і може пояснювати різницю у часі реєстрації перетинання державного кордону. Одночасного перетинання державного кордону апріорі не може існувати, оскільки перетин державного кордону здійснюється у порядку черговості. При цьому така черговість залежить від способу перетину (легковим автомобільним транспортом, пасажирським транспортом, залізничним транспортом, пішим тощо).

Суддя Бойко С.С. не надав обґрунтованих пояснень яким чином ОСОБА1 доїхала до пункту прикордонного контролю та чому три рази відбулися такі співпадіння.

При цьому у трьох випадках ОСОБА2 повертався до України разом із сином та колишньою дружиною на транспортному засобі AUDI Q7 4134, 2012 року випуску, номерний знак ____, який належить саме ОСОБА2. У четвертому випадку колишня дружина виїздила у тому самому пункті прикордонного контролю, що і ОСОБА2 та ОСОБА3, у майже той самий час, проте на власному транспорті.

Тому, наведені обставини дають підстави вважати, що ОСОБА2 виїздив за межі України у вказані дати разом із ОСОБА1 та ОСОБА3. Його пояснення не спростовують встановлених обставин.

Зважаючи на встановлені обставини, Бойко С.С., надаючи відповідь на законну вимогу члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. від 6 жовтня 2025 року № 7960/0/19-25, усвідомлював, що повідомлена інформація є недостовірною, оскільки не відповідає дійсності.

Отже, суддя Бойко С.С. усупереч вимогам статті 31 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» надав завідомо недостовірну інформацію на законну вимогу члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. (запит від 6 жовтня 2025 року № 7960/0/19-25).

Запит щодо того чи використовував суддя рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 9 квітня 2024 року у справі № 554/3225/24 для виїзду за кордон був залишений суддею без відповіді. При цьому матеріали справи безсумнівно свідчать, що суддя використовував це рішення для виїзду за кордон і знав про таке використання, однак не надав жодної інформації у відповідь на це питання, що свідчить про ненадання відповіді на законну вимогу члена Вищої ради правосуддя.

Посилання судді на те, що він неправильно усвідомлював зміст запитань відхиляються, оскільки у зверненні Бойко С.С. не повідомляв про незрозумілість питань та не просив більш детально роз’яснити зміст питань з огляду на їх складність, що дає підстави вважати, що Бойко С.С. правильно зрозумів їх зміст. Необхідно зважити, що питання не містили прохання повідомити мету поїздок (відпочинок, термінові потреби тощо).

Доводи Бойка С.С. про те, що він надавав інформацію щодо обставин відкриття провадження у справі, розгляду справи та законності і обґрунтованості прийнятого судом рішення оцінюються критично, оскільки зміст питань у запиті, які стали підставою для відкриття цієї дисциплінарної справи, не стосувалися законності та обґрунтованості рішення суду, натомість містили прохання підтвердити чи спростувати факт:

- використання рішення суду з метою виїзду за кордон;

- поїздок за кордон із колишньою дружиною та дитиною після 9 квітня 2024 року.

 

5.2.3. Висновок

Таким чином, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що у діях судді Бойка С.С. наявний склад дисциплінарного проступку, передбачений пунктом 13 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у аспекті ненадання інформації та надання завідомо недостовірної інформації на законну вимогу члена Вищої ради правосуддя.

5.3. Висновок щодо наявності/відсутності у діях суддів Бойка С.С. дисциплінарних проступків

Підстава для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності вважається встановленою Дисциплінарною палатою (Вищою радою правосуддя) за результатами розгляду дисциплінарної справи, якщо докази, надані та отримані в межах дисциплінарного провадження, є чіткими та переконливими для підтвердження існування такої підстави.

Чіткими та переконливими є докази, які з точки зору звичайної розсудливої людини у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (частина шістнадцята статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що у дисциплінарній справі зібрані чіткі та переконливі докази, які свідчать про наявність у діях судді Бойка С.С. складів дисциплінарний проступків, передбачених:

1) пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у аспекті допущення поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду;

2) пунктом 13 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у аспекті ненадання інформації та надання завідомо недостовірної інформації на законну вимогу члена Вищої ради правосуддя.

 

VI. Дисциплінарне стягнення

6.1. Щодо строку дисциплінарного стягнення

1. Частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Застосовуючи цю норму, Вища рада правосуддя неодноразово зауважувала, що трирічний строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності обчислюється з дня вчинення дисциплінарного проступку до дня накладення дисциплінарного стягнення (включно) і що дні тимчасової непрацездатності, перебування судді у відпустці чи здійснення дисциплінарного провадження щодо судді до зазначеного трирічного строку не враховуються.

Наразі частиною другою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що дисциплінарне провадження розпочинається після отримання Вищою радою правосуддя скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або за ініціативою Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом. Днем початку здійснення дисциплінарного провадження є день отримання Вищою радою правосуддя відповідної дисциплінарної скарги або день ухвалення Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя рішення про відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою чи день отримання Вищою радою правосуддя відповідного звернення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Відповідно до частини третьої статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарне провадження включає: 1) попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи; 2) підготовку дисциплінарної справи до розгляду, розгляд дисциплінарної справи та ухвалення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності; 3) розгляд скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

2. Події, які слугували підставою для відкриття дисциплінарної справи, відбувалися із квітня 2024 року до червня 2025 року.

3. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 25 березня 2026 року № 497/2дп/15-26 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Полтавського окружного адміністративного суду Бойка С.С. за власною ініціативою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

Таким чином, строк здійснення дисциплінарного провадження щодо судді Бойка С.С. із 25 березня 2026 року не враховується до такого трирічного строку притягнення до дисциплінарної відповідальності.

4. Таким чином, трирічний строк притягнення судді Бойка С.С. до дисциплінарної відповідальності не закінчився.

6.2. Обґрунтування виду дисциплінарного стягнення

Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності (частина друга статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частина п’ята статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

6.2.1. Форми вини судді

За результатами підготовки справи до розгляду Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що поведінка судді Бойка С.С. має умисний характер.

Суддя Бойко С.С. має 17 років стажу на посаді судді.

Отже, суддя Бойко С.С. має значний суддівський досвід, що свідчить про наявність у нього відповідного рівня професійної компетентності та обізнаність із правилами суддівської етики.

За таких обставин, суддя Бойко С.С. не міг не усвідомлювати, що його позасудова поведінка не узгоджується із завданням цивільного судочинства, спрямована не на захист порушеного права, а на штучне створення правових підстав задля можливості перетину державного кордону України в умовах воєнного стану усупереч існуючим обмеженням для суддів.

Незважаючи на те, що склад дисциплінарного проступку, передбачений пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не вимагає обов’язкової наявності мети та мотиву, однак вони мають ключове значення у світлі розуміння поведінки судді Бойка С.С. у цій справі.

Метою та мотивом звернення ОСОБА2 до суду із зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини слугувало не захист якнайкращих інтересів дитини, а саме, отримання судового рішення, яке б дозволяло йому безперешкодно виїжджати за межі України, незважаючи на наявність обмежень такого виїзду для суддів в умовах воєнного стану.

Бойко С.С., надаючи відповідь на законну вимогу члена Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. від 6 жовтня 2025 року № 7960/0/19-25, усвідомлював, що повідомлена інформація є недостовірною, оскільки не відповідає дійсності, а питання щодо використання судового рішення при перетині кордону залишене без будь-якої відповіді. Тобто, суддя у цьому випадку діяв умисно.

6.2.2. Інформація щодо притягнення судді до дисциплінарної відповідальності

За результатами дослідження відомостей із суддівського досьє, встановлено, що суддя Бойко С.С. має більше 17 років досвіду роботи на посаді судді, за період діяльності ефективно здійснював правосуддя, має низький рівень скасованих та змінених судових рішень, періодично проходить підвищення кваліфікації в Національній школі суддів України.

Згідно з наявними в суддівському досьє та оприлюдненими на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя відомостями суддя Бойко С.С. до дисциплінарної відповідальності не притягувався.

6.2.3. Характеристика судді

Голова Полтавського окружного адміністративного суду Удовіченко С.О. надав характеристику судді Бойку С.С., яка погоджена рішенням зборів суддів Полтавського окружного адміністративного суду від 6 квітня 2026 року № 5.

За оцінкою колег суддя Бойко С.С. у професійній діяльності демонструє належний рівень компетентності, практичних навичок та досвіду здійснення правосуддя. У роботі дотримується принципів законності, неупередженості та об’єктивності

У межах виконання посадових обов’язків характеризується як суддя, який забезпечує розгляд справ відповідно до вимог процесуального законодавства, із орієнтацією на правильне та однакове застосування норм права.

За спостереженнями колег суддя належним чином організовує робочий процес, забезпечує своєчасний розгляд справ та процесуальних матеріалів.

За період роботи з 2008 по 2025 рік суддею ухвалено 20 243 рішень, що становить близько 10 % від загальної кількості рішень, ухвалених судом (214 938) та є одним із найвищих показників серед суддів суду.

Статистичні показники свідчать про стабільне навантаження та належний рівень ефективності здійснення правосуддя.

Суддя систематично, зі встановленою законодавством періодичністю, підтримує та підвищує професійний рівень, проходить підготовку в Національній школі суддів України (остання – у лютому 2026 року), бере участь у заходах суддівського самоврядування (зборах суддів).

Володіє державною мовою на високому рівні, дотримується вимог процесуального законодавства та правил ведення судового діловодства.

Своєчасно подає декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також декларації доброчесності та родинних зв’язків судді (за останніми доступними даними).

Відомості про порушення вимог статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відсутні.

До дисциплінарної відповідальності не притягувався.

За оцінкою колег Бойко С.С. у професійній діяльності дотримується правил суддівської етики, забезпечує належний рівень поведінки, що відповідає статусу судді.

У спілкуванні з учасниками судового процесу суддя виявляє повагу, дотримується коректності, стриманості та тактовності. Скарги чи інші звернення громадян з цього питання за період роботи судді до суду не надходили.

У комунікації з колегами завжди ввічливий, стриманий, коректний. У колективі має авторитет та повагу, з усіма підтримує рівні, доброзичливі, конструктивні робочі стосунки. Конфліктних ситуацій не створював і не підтримував.

6.2.4. Висновок щодо виду стягнення

Частина перша статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає шість видів дисциплінарних стягнень: 1) попередження; 2) догана - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця; 3) сувора догана – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців; 4) подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов’язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; 5) подання про переведення судді до суду нижчого рівня; 6) подання про звільнення судді з посади.

Дисциплінарні стягнення, визначені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, не застосовуються у разі вчинення суддею проступків, визначених пунктами 3, 10-12, 14, 15 частини першої статті 106 цього Закону. Дисциплінарне стягнення, визначене пунктом 4 частини першої цієї статті, може застосовуватися до судді виключно у разі вчинення проступків, визначених пунктами 1, 2, 4 та 5 частини першої статті 106 цього Закону (частина четверта статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів, зокрема суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду (частина восьма, пункт 1 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, ураховуючи пункт 1 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», вважає, що дії судді Бойка С.С. становлять істотний дисциплінарний проступок у розумінні пункту 1 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: допущення суддею поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Закон приписує, що у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку до нього належить застосувати виключно один вид дисциплінарного стягнення – подання про звільнення судді з посади.

Попри це, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає за необхідне зазначити таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України).

Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (стаття 9 Конституції України).

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Принцип пропорційності є одним із елементів правовладдя, який означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини для того, щоб втручання було виправданим, воно має бути «встановленим законом», переслідувати одну або більше легітимних цілей та бути «необхідним в демократичному суспільстві», тобто пропорційним переслідуваній меті.

Відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку необхідно вирішувати питання пропорційності з урахуванням обставин справи, оскільки в одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

Як зазначено у Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про принципи й правила, що регулюють професійну поведінку суддів, зокрема етичні норми, несумісну з посадою поведінку та неупередженість (пункт 74), шкала дисциплінарних санкцій стосовно судді має відповідати принципу пропорційності.

У пунктах 40-42 Висновку № 27 (2024) КРЄС повторює, що дисциплінарні санкції повинні бути чітко визначені в законі, легкодоступні та перераховані у вичерпному переліку. При прийнятті рішення слід керуватися принципом пропорційності. Він вимагає дотримання балансу між серйозністю правопорушення та його наслідками, з одного боку, і якістю та розміром санкції, з іншого. Звільнення судді повинно застосовуватися лише як крайній захід у винятково серйозних випадках. Переведення та/або переміщення (навіть на тимчасовій основі) судді або пониження у посаді може бути виправданим лише у випадках серйозного суддівського проступку. КРЄС виступає проти зменшення заробітної плати як дисциплінарного стягнення, оскільки судді повинні отримувати однакову винагороду за подібну роботу.

Усі пом'якшувальні та обтяжуючі обставини конкретної справи мають бути враховані для того, щоб чітко визначити відповідальність судді з урахуванням конкретних обставин, за яких було вчинено дисциплінарний проступок.

У всіх випадках при оцінці адекватності санкції необхідно враховувати потенційний «охолоджуючий ефект», який певна санкція може мати на окремого суддю та на інших суддів.

З огляду на закріплені в законі особливості статусу Вищої ради правосуддя як колегіального, незалежного конституційного органу державної влади та суддівського врядування, а також на ті завдання, які покладено на нього в силу такого статусу, обрання виду і характеру стягнення за результатами дисциплінарного провадження щодо судді, в тому числі вирішення питання щодо його пропорційності, належить до виключної компетенції цього органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 11-638сап19).

Положеннями пункту 5.1 статті 5 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, на яку, зокрема, посилався ЄСПЛ у рішенні у справі «Олександр Волков проти України», встановлено, що шкала санкцій, яка може застосовуватися до суддів, визначається в законі та повинна відповідати принципу пропорційності.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину. Категорія справедливості передбачає, що покарання має бути співмірним із тяжкістю злочину. Справедливе застосування норм права – це насамперед недискримінаційний підхід і неупередженість. Це означає не лише відповідність між передбаченим законом складом злочину та межами покарання, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні з тяжкістю й обставинами вчиненого діяння та особою правопорушника.

До критеріїв для застосування найсуворішого дисциплінарного стягнення щодо судді у вигляді подання про звільнення його з посади можна віднести, зокрема, такі обставини:

а) систематичність неправомірних дій судді;

б) наявність у судді непогашених дисциплінарних стягнень;

в) суспільний резонанс справи, що проявився у негативній реакції громадянського суспільства на дії судді;

г) наявність умислу судді на вчинення дисциплінарного проступку, що свідчить про зухвалість його дій;

д) настання негативних наслідків, які перебувають у прямому причинному зв’язку з діянням судді.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя установила, що дисциплінарні проступки вчинені суддею Бойком С.С. умисно.

Суддя ОСОБА2 після отримання позитивного для себе судового рішення неодноразово (6 разів) виїздив за межі України, використовуючи вказане рішення у якості єдиної підстави для виїзду.

За результатами перевірки інформації з джерел масової інформації виявлено, що поведінка судді Бойка С.С. була висвітлена у регіональному інтернет-виданні «Полтавщина» (https://poltava.to/news/85969/), стала предметом обговорення користувачів цього сайту.

Поведінка судді мала наслідки у вигляді негативного впливу на авторитет судової влади.

Разом з тим дії судді не призвели до настання інших негативних наслідків, зокрема й до порушення функціонування Полтавського окружного адміністративного суду. Суддя здійснював поїздки у період відпусток, що не вплинуло на ефективність його роботи.

Суддя Бойко С.С. має позитивну характеристику від голови Полтавського окружного адміністративного суду, погоджену рішенням зборів суддів цього суду.

Суддя Бойко С.С. за весь період перебування на посаді судді не мав дисциплінарних стягнень.

Бойко С.С. з початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України вступив до лав територіальної оборони про що свідчить копія контракту № 175 добровольця територіальної оборони; має грамоту від Полтавської районної військової адміністрації за зразкове виконання службових обов’язків, патріотизм, відданість Україні та її народу та з нагоди відзначення Дня українського добровольця.

Згідно із копіями довідок від 3 травня 2023 року, 1 серпня 2023 року Бойко С.С. витрачав особисті кошти для закупівлі військової амуніції члену добровольчого батальйону та для себе особисто. Інша копія довідки від 23 жовтня 2022 року підтверджує факт здійснення Бойком С.С. благодійних внесків на користь благодійної організації «Благодійний фонд добровольчого формування № 2 Полтавської міської громади».

Отже, Бойко С.С. з початку повномасштабного вторгнення російської федерації займається волонтерською діяльністю.

Подання про звільнення судді з посади є найбільш суворим дисциплінарним стягненням та застосовується у виняткових випадках, коли збереження за особою почесного звання судді є неможливим з огляду на надзвичайно ганебну поведінку, яка є несумісною із статусом судді.

З огляду на встановлені вище факти, застосування до Бойка С.С. дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади є надмірно суворим, а тому не відповідатиме легітимній меті та не буде пропорційним переслідуваній меті.

Застосування дисциплінарного стягнення, передбаченого пунктом 5 частини першої статті 109 зазначеного Закону, є неможливим, оскільки суддя Бойко С.С. є суддею суду першої інстанції.

Застосування дисциплінарного стягнення, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає недоцільним, оскільки воно передбачає тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя. Це зумовить необхідність проведення повторного автоматизованого розподілу справ, які перебувають у провадженні судді Бойка С.С. та призведе до збільшення строків розгляду справ, а в окремих випадках – до необхідності їх повторного розгляду з початку.

З інформації, що наявна на офіційному веб-сайті Ради суддів України, встановлено, що за 2025 рік (https://rsu.gov.ua/oas-2025_4-maps) до Полтавського окружного адміністративного суду надійшло 27 991 справ та матеріалів; час на розгляд за нормативами – 199 488 год; чисельність суддів Полтавського окружного адміністративного суду відповідно до рішень ВРП становила 21; чисельність суддів з повноваженнями станом на 31 грудня 2025 року – 15; чисельність суддів за нормативами – 122.

З інформації, що наявна на офіційному веб-сайті Ради суддів України, встановлено, що за І квартал 2026 року (https://rsu.gov.ua/oas-2026_1-maps) до Полтавського окружного адміністративного суду надійшло 6230 справ та матеріалів; час на розгляд за нормативами – 43 197 год; чисельність суддів Полтавського окружного адміністративного суду відповідно до рішень ВРП становила 21; чисельність суддів з повноваженнями станом на 31 грудня 2025 року – 14; чисельність суддів за нормативами – 105.

Наведені показники свідчать про високу інтенсивність надходження справ та матеріалів до Полтавського окружного адміністративного суду.

Визначаючи вид дисциплінарного стягнення, що має бути застосований до судді Бойка С.С. за вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 3, 13 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, беручи до уваги наведені вище фактори, вважає пропорційним і достатнім застосування до судді Бойка С.С. дисциплінарного стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

На підставі викладеного, керуючись статтями 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

 

вирішила:

 

притягнути суддю Полтавського окружного адміністративного суду Бойка Сергія Сергійовича до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

Рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, установлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

 

 

Головуючий на засіданні

Другої Дисциплінарної палати Вищої

ради правосуддя

 

Члени Другої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя