Акт ВРП

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Попікової О.В., членів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Круподері Д.О., Лук’янова Д.В., розглянувши висновок доповідача – дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Плескача В.Ю. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги Борисенко Анни Іванівни стосовно судді Покровського міського суду Дніпропетровської області Томаша Вадима Івановича,

встановила:

І. ПРОЦЕДУРНІ ПИТАННЯ

1. 30 березня 2026 року до Вищої ради правосуддя надійшла дисциплінарна скарга Борисенко А.І. (вх. № Б-808/9/7-26) на дії судді Покровського міського суду Дніпропетровської області Томаша В.І.
2. 31 березня 2026 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. надіслав судді Томашу В.І. запит із пропозицією надати письмові пояснення щодо суті дисциплінарної скарги, а також звернувся до Покровського міського суду Дніпропетровської області із запитом щодо отримання характеристики судді, інформації про його тимчасову непрацездатність, про перебування у відпустці, про навантаження судді у період із 1 січня 2022 року до 31 березня 2026 року, а також витребував копії матеріалів судових справ №№ 184/1802/25, 184/1396/24, 171/1511/24, 171/1664/24, 171/1512/24, 184/1878/22, 184/301/23, 184/524/23, 184/428/23, 184/333/22, 184/1821/23, 171/1390/22, 184/1242/23, 171/1724/22, 184/1757/23, 171/2472/23, 184/2452/23, 211/3220/23, 171/2250/23, 171/1844/22, 184/127/24, 184/159/24, 184/2441/23, 180/1493/23, 184/1947/23, 171/499/24, 184/259/24, 171/135/24, 184/318/24, 184/1075/24, 184/1083/24, 184/1108/24, 184/827/24, 171/1274/24, 171/1264/24, 184/1172/24, 171/1263/24, 171/622/24, 171/1212/24, 184/882/24, 171/1663/24, 171/1661/24, 171/1662/24, 184/1145/24, 171/1780/24, 171/3057/23, 184/1535/24, 184/1582/24, 171/1293/22, 184/298/24, 184/2274/24, 184/2273/24, 184/2353/24, 184/2352/24, 184/2272/24, 171/1994/23, 184/2354/24, 171/2111/24, 184/793/24, 184/2158/24, 184/1295/24, 184/486/25, 184/485/25, 171/1821/24, 184/1007/25, 184/903/25, 184/1005/25, 184/904/25, 171/750/24, 184/1438/25, 184/1440/25, 171/1857/21, 184/1803/25, 184/2830/25. Відповідь на запит надійшла на адресу Вищої ради правосуддя 5 травня 2026 року. Суддя Томаш В.І. пояснень не надав.
3. 12 травня 2026 року та 25 травня 2026 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. звернувся до Державної прикордонної служби України із запитом щодо отримання інформації про перетин державного кордону та зафіксовані факти переміщення до або з тимчасово окупованої частини території України ОСОБА8, ОСОБА10, ОСОБА11 за період із 1 січня 2022 року до 12 травня 2026 року. Відповідь на ці запити надійшла 20 травня 2026 року та 26 травня 2026 року.
4. 12 травня 2026 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. звернувся до Покровсько-Тернівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі – РТЦК та СП) із запитом щодо отримання відомостей про факт звернення ОСОБА1, ОСОБА2, ОСОБА3, ОСОБА4 з рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області як підставою для отримання відстрочки від мобілізації. Відповідь на цей запит надійшла 12 червня 2026 року.
5. 12 травня 2026 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області із запитом щодо отримання інформації про надходження та надання/ненадання Покровському міському суду Дніпропетровської області інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) перелічених у цьому запиті осіб. Відповідь на цей запит не надійшла.
6. 14 травня 2026 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. звернувся до Виконавчого комітету Апостолівської міської ради, Виконавчого комітету Зеленодольської міської ради, Виконавчого комітету Грушівської сільської ради Дніпропетровської області, Марганецької міської ради Нікопольського району Дніпропетровської області та Виконавчого комітету Покровської міської ради Дніпропетровської області із запитами щодо отримання інформації про надходження та надання/ненадання Покровському міському суду Дніпропетровської області інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) перелічених у цих запитах осіб. Відповідь на ці запити надійшла 19, 20, 21 травня 2026 року. відповідно.
7. 28 травня 2026 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. звернувся до Державного підприємства «Інформаційні судові системи» із запитом щодо надання відомостей про справи в Покровському міському суді Дніпропетровської області (колишня назва – Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області) в окремих категоріях. Відповідь на цей запит надійшла 9 червня 2026 року.
8. 28 травня 2026 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. звернувся до Покровського міського суду Дніпропетровської області із запитом щодо витребування копії матеріалів судової справи № 171/1780/24. Відповідь на цей запит надійшла 9 червня 2026 року.
9. 28 травня 2026 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. звернувся до Дніпровського РТЦК та СП із запитом щодо отримання відомостей про факт звернення ОСОБА1, ОСОБА2, ОСОБА3, ОСОБА4 з рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області як підставою для отримання відстрочки від мобілізації. Відповідь на цей запит надійшла 4 червня 2026 року.
10. 29 травня 2026 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. звернувся до Марганецької міської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, Виконавчого комітету Апостолівської міської ради із запитами щодо отримання інформації про надходження та надання/ненадання Покровському міському суду Дніпропетровської області інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) перелічених у цих запитах осіб. Відповідь на ці запити надійшла 4 червня 2026 року, 12 червня 2026 року відповідно.
11. 2 червня 2026 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. звернувся до Нікопольського РТЦК та СП із запитом щодо отримання відомостей про факт звернення ОСОБА1, ОСОБА2, ОСОБА3, з рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області як підставою для отримання відстрочки від мобілізації. Відповідь на цей запит надійшла 12 червня 2026 року.
12. 12 червня 2026 року дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя Плескач В.Ю. звернувся до Генерального штабу Збройних Сил України із запитом щодо отримання відомостей про факт звернення ОСОБА1, ОСОБА2, ОСОБА3, ОСОБА4 з рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області як підставою для отримання відстрочки від мобілізації. Відповідь на цей запит не надійшла.

ІІ. СТИСЛИЙ ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ СКАРГИ І ВСТАНОВЛЕНІ ФАКТИ

13. Скаржниця зазначає, що з Єдиного державного реєстру судових рішень (далі – ЄДРСР) їй стало відомо, що у 2022-2025 роках у провадженні судді Покровського міського суду Дніпропетровської області Томаша В.І. перебували справи про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком з позбавленням матері батьківських прав або без такого. Вона вказує, що суддя ухвалив понад 74 рішення у цих справах з порушенням прав дітей на висловлення їх позиції, а також своїми рішеннями сприяв ухиленню від мобілізації особами, які є військовозобов’язаними та мали б бути залучені до оборони та захисту України.
14. Авторка скарги зазначає, що у деяких випадках суддя розглядав позовні заяви про позбавлення матері батьківських прав протягом надзвичайно короткого строку, а саме за 16-20 днів, при цьому, коли суддя розглядав аналогічні позовні заяви, але йшлося про позбавлення батька батьківських прав строк розгляду справи був значно більшим (наприклад у справі № 171/2705/23 – 184 дні, № 182/3908/23 – 226 днів).
15. Скаржниця повідомляє, що при ухваленні рішень суддя Томаш В.І. не надавав належну оцінку таким обставинам: 1) не відбирав пояснення у дітей при встановленні факту самостійного виховання та утримання дитини батьком; 2) ухвалював рішення без наявності доказів, окрім як акту про обстеження умов проживання; 3) розглядав справи цієї категорії у скорочені строки, через що не забезпечив участь учасників справи у судовому засіданні та право на подання відзиву (або заперечень); 4) розглядав справи про визначення місця проживання дитини за відсутності спору між батьками; 5) залишав дитину на вихованні батька, позбавляв матір батьківських прав лише з мотивів визнання позову матір’ю дитини; 6) залишав дитину на вихованні батька, розглядаючи при цьому справу з позовними вимогами про розірвання шлюбу; 7) не врахував ймовірну фіктивність вимог позивачів/заявників.
16. 28 серпня 2025 року Вища рада правосуддя ухвалила рішення про вжиття заходів, спрямованих на захист авторитету суду. У своєму рішенні Рада констатувала: «Будь-яке створення штучних підстав для судових спорів, вплив на суддів та працівників суду з метою отримання бажаного судового рішення та його використання для досягнення нелегітимних цілей прямо суперечить суті правосуддя та завдає шкоди його авторитету. А протиправне використання судів з метою ухилення від виконання конституційного обов’язку із захисту Вітчизни в умовах воєнного стану та боротьби українського народу за своє виживання не лише завдає катастрофічного удару по авторитету правосуддя і довірі суспільства до судів, але й несе реальну загрозу національній безпеці».
17. Скаржниця стверджує, що після суспільного розголосу та прийняття Вищою радою правосуддя зазначеного вище рішення суддя Томаш В.І. ухвалив лише 3 рішення, пов’язаних з вихованням дитини батьком. Авторка скарги вважає, що суттєве зменшення справ у цій категорії може підтверджувати їх штучний характер.
18. Також скаржниця звертає увагу на відсутність належної аргументації в рішеннях судді Томаша В.І.
19. Скаржниця зазначає, що дії судді Томаша В.І. становлять грубе порушення закону, що призвело до негативних наслідків у вигляді: 1) ухилення від мобілізації військовозобов’язаних осіб; 2) ймовірного виїзду за кордон потенційно військовозобов’язаних осіб; 3) порушення прав дитини на забезпечення її найкращих інтересів та збереження повноцінної сім’ї; 4) підриву авторитету та довіри до судової влади, оскільки такі дії судді сприймаються суспільством так, що військовозобов’язаний батько «домовився» у суді.
20. Автор скарги вказує про вчинення суддею дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 1, пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

ІІІ. ВИСНОВКИ ТРЕТЬОЇ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ ПАЛАТИ ВИЩОЇ РАДИ ПРАВОСУДДЯ

21. У цій дисциплінарній скарзі порушується питання належного відправлення правосуддя у справах про сімейні спори щодо позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини, розірвання шлюбу та залишення проживання дитини разом з одним із батьків, стягнення аліментів на утримання дитини та безспірне встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини одним із батьків.
22. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує, що на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц встановила, що основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв’язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини закріплено на рівні національного законодавства у таких нормах:

• статті 7 Сімейного кодексу України (далі – СК України), згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов’язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім’ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
• статтях 141, 150, 153, 155 СК України, які унормували, що мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов’язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
• пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).
• статті 18 цієї Конвенції, яка передбачає, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

23. Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) щодо застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).
24. Так, у рішенні у справі «Neulinger and Shuruk v. Switzerland» від 6 липня 2010 року (заява № 41615/07) ЄСПЛ, з покликанням на свою попередню практику виснував, що інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв’язки дитини з її сім’єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім’я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв’язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім’ю.
25. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров’ю та розвитку дитини.
26. У контексті розкриття поняття «найкращі інтереси дитини» незайвим буде зазначити, що його визначення як терміну міститься у статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» і означає дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров’я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
27. У 2023-2024 роках у провадження судді Томаша В.І. надійшла чимала кількість позовних заяв про позбавлення матері дитини/дітей батьківських прав. Це судові справи №№ 184/524/23, 184/301/23, 184/524/23, 184/1242/23, 184/259/24, 184/318/24, 184/1075/24, 184/1083/24, 184/1108/24, 184/827/24, 184/1172/24, 184/1535/24, 184/1582/24, 184/298/24. Судові справи цієї категорії (№№ 171/1390/22, 171/1724/22, 171/2472/23, 171/499/24, 171/135/24, 171/1274/24, 171/1264/24, 171/1263/24, 171/622/24, 171/1212/24, 171/1663/24, 171/1661/24, 171/1662/24, 171/1293/22, 171/1511/24, 171/1664/24, 171/1512/24, 171/1780/24) надійшли до Покровського міського суду Дніпропетровської області, як найбільш територіально наближеного до Апостолівського районного суду Дніпропетровської області, де, у зв’язку із закінченням повноважень у судді Семенової Н.М., судді Кодрян Л.І. було неможливим утворити склад суду. Судова справа № 180/1493/23 надійшла до Покровського міського суду Дніпропетровської області за підсудністю з Марганецького міського суду Дніпропетровської області.
28. У справах №№ 171/135/24, 184/1083/24 предмет позову стосувався позбавлення відповідачів (матерів) батьківських прав відносно 17-річної дитини; у справах №№ 171/1212/24, 171/1263/24 – 16-річної дитини; у справах №№ 184/259/24, 184/1108/24 – 15-річної дитини; у справах №№ 180/1493/23, 171/1661/24 12-річної дитини; у справі № 171/1662/24 – 11-річної дитини; у справах №№ 184/1242/23, 171/1263/24, 171/622/24 – 10-річної дитини; у справі № 171/1293/22 – 8-річної дитини; у справах №№ 184/298/24, 171/2472/23, 184/1242/23, 171/1780/24 – 7-річної дитини; у справах №№ 171/1390/22, 171/1264/24, 184/1582/24 – 6-річної дитини; у справах №№ 184/524/23, 184/827/24 – 4-річної дитини; у справах №№ 184/1535/24, 184/1172/24 – 3‑річної дитини; у справах №№ 171/1724/22, 171/499/24, 184/1075/24, 171/1663/24, 171/1511/24, 171/1512/24 – 2-річної дитини; у справах №№ 184/318/24, 171/1274/24, 171/1264/24 – 1-річної дитини; у справі № 171/1274/24 вік однієї із дітей сторін становив 7 місяців 25 днів, у справі № 171/1664/24 – 2 місяці 8 днів.
29. Прецедентна практика ЄСПЛ виходить з того, що з метою захисту найкращих інтересів дитини, вона повинна бути достатнім чином залучена до процесу прийняття рішень щодо її сімейного та приватного життя, зокрема їй має бути надане право висловлювати свою думку і бути почутою. Йдеться про рішення Високого Суду зокрема у справах «Sahin v. Germany» від 11 жовтня 2001 року (заява № 30943/96), «Sommerfeld v. Germany» від 8 липня 2003 року (заява № 31871/96), «M. and M. v. Croatia» від 3 грудня 2015 року (заява № 10161/13).
30. Це право гарантоване на рівні національного законодавства України і втілене у статті 171 СК України, яка передбачає, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
31. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що неповнолітні діти сторін у справах №№ 171/135/24, 184/1083/24, 171/1212/24, № 171/1263/24, 184/1108/24, 184/259/24 яким виповнилося повних 17, 16 та 15 років могли сформулювати і висловити власну думку щодо того, хто з батьків повинен про них піклуватися, проте суддя Томаш В.І. не надав їм можливості бути почутими. Діти сторін у справах №№ 171/1661/24, 171/1662/24, 184/1242/23, 171/1263/24, 171/622/24, 171/1293/22, 184/298/24, 171/2472/23, 184/1242/23, 171/1390/22, 171/1264/24, 184/1582/24, 171/1780/24 вік яких варіювався від 6 до 12 повних років, також не залучались до процесу прийняття рішень, пов’язаних з їх сімейним та особистим життям.
32. Що стосується дітей молодшого віку, то ЄСПЛ допускає, що в таких випадках національні органи влади в принципі можуть обґрунтовано уважати, що діти не здатні до розсудливості, необхідної для того, щоб бути почутими, як того вимагає стаття 12 Конвенції про права дитини (серед низки інших рішення ЄСПЛ у справі «Neves Caratão Pinto v. Portugal» від 13 жовтня 2021 року, заява № 28443/19, рішення у справі «Petrov and X v. Russia», від 23 жовтня 2018 року, заява № 23608/16). Водночас, як уважає Суд, щоб компенсувати відсутність слухання з дітьми, корисно отримати експертні висновки, які б викладали їхню думку в таких ситуаціях.
33. Окрім сторін спору, участь у розгляді справ №№ 184/524/23, 184/827/24, 184/1535/24, 184/1172/24, 171/1724/22, 171/499/24, 184/1075/24, 171/1663/24, 171/1512/24, 171/1511/24, 171/1664/24, 184/318/24, 171/1274/24, 171/1264/24 взяв орган опіки та піклування, як того вимагає СК України (стаття 19) та ЦПК України (стаття 56).
34. Відповідно до частини п’ятої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
35. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19 зазначав, що висновок владних органів містить дві складові: 1) відомості про факти, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного розгляду та вирішення справи; 2) рекомендацію конкретного органу про те, як необхідно з точки зору державного інтересу (захист прав та інтересів дітей) вирішити справу, тобто висновок про факти та право. Вказане дозволяє віднести висновки до засобів доказування (письмових доказів). Як й інші докази, вони не мають для суду наперед встановленої сили. У випадку неможливості надати висновок, який ґрунтується на обстеженні умов, орган опіки і піклування з метою захисту інтересів дитини має використати всі можливі варіанти одержання інформації і оцінки обставин, що склалися, і за можливістю надати висновок з посиланням на бесіди із родичами, знайомими, або з посиланням на інші документи та із вказівкою на те, що обстежити безпосередньо умови проживання неможливо.
36. Касаційний суд також вказав, що такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується із урахуванням досвіду у певній сфері, в межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень. Однак не вчинення таких захисних дій з боку владного органу у вигляді неподання висновку не може слугувати підставою для відмови або для зволікання у захисті з боку суду. Адже здійснення правосуддя, захист прав та інтересів дітей не може ставитися у залежність від можливості здійснення владними органами своїх повноважень. Тому у випадку ненадання висновку органом опіки та піклування, залученим до участі у справі, суд може надати додатковий строк відповідному органу, відклавши розгляд справи. Однак відмовити у винесенні рішення у справі чи зупинити провадження у справі через відсутність такого висновку суд не може.
37. У перелічених в пункті 33 цієї Ухвали судових справах органи опіки та піклування надали висновки про доцільність позбавлення відповідачів (матерів) батьківських прав з якими суддя Томаш В.І. безумовно погодився. Водночас, у справах №№ 184/1172/24, 171/1724/22, 171/499/24, 184/1075/24, 171/1663/24, 171/1512/24, 171/1511/24, 171/1664/24, 171/1780/24 висновки органу опіки та піклування не відповідали навіть найменшим вимогам щодо їх змісту, зокрема не містили відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, її батьків. Такі висновки здебільшого складалися з чотирьох абзаців, оформлених на одній сторінці аркушу паперу і містили загальні фрази зокрема про те, що «мати зарекомендувала себе, як безвідповідальна особа, яка не приділяє уваги належному вихованню своєї дитини» або «неодноразово з матір’ю проводилися бесіди щодо виховання та утримання дитини, але нажаль мати для себе не зробила належних висновків..» без конкретизації фактів, які стали підґрунтям для таких тверджень.
38. Так, 4 липня 2024 року, звертаючись до Апостолівського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою про позбавлення батьківських прав (судова справа № 171/1664/24), ОСОБА5 долучив висновок служби у справах дітей при виконавчому комітеті Апостолівської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА6 стосовно до малолітнього сина ОСОБА7, ____ року народження. Цей висновок був зареєстрований в службі 10 червня 2024 року за № 110, тобто через 18 днів після народження ОСОБА7.
39. У своєму висновку орган опіки та піклування зокрема зазначив:

«<…>

Мати ОСОБА6 народила сина ОСОБА7 і відразу прийняла рішення його покинути на батька, так як припинила спільне проживання ще народження сина Батько намагався пояснити їй, щоб вона не покидала сина, але ОСОБА6 має вже іншого чоловіка і вирішила покинути новонародженого сина батькові, так як її нинішній чоловік категорично проти дитини.

Мати впродовж місяця не здійснювала жодних заходів щодо повернення сина та налагодження з ним стосунків…<…>».

40. Встановлений у висновку органу опіки та піклування строк ухилення відповідача від виконання батьківських обов’язків відносно ОСОБА7 та момент складання цього висновку не узгоджуються між собою в часі і ця обставина, у першу чергу, піднімає обґрунтований сумнів у здатності уповноважених осіб органу опіки та піклування об’єктивно оцінити спірну ситуацію, яка виникла в сім’ї ІНФОРМАЦІЯ1. Під час перебування цієї справи у провадженні судді Томаша В.І. інших висновків орган опіки та піклування виконавчого комітету Апостолівської міської ради Дніпропетровської області щодо розв’язання спору не надавав.
41. Задовольняючи позовну вимогу про позбавлення ОСОБА6 батьківських прав, суддя Томаш В.І. не з’ясував, яким чином позбавлення немовля, яке в силу свого віку та розвитку має особливі потреби у харчуванні, фізичному догляді, гігієні, тощо – материнського піклування – відповідатиме його найкращим інтересам. Висновок суду ґрунтувався на тому, що «відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов’язків, проживає окремо, не піклується про його фізичний розвиток, не забезпечує харчуванням, медичним доглядом, лікуванням; не спілкується з дитиною взагалі; не виявляє інтересу до його внутрішнього світу; не створює належних умов для отримання повноцінного розвитку». Незайвим буде зазначити, що рішення у цій справі було ухвалено суддею Томашем В.І. впродовж 16 днів з дня надходження позовної заяви до Покровського міського суду Дніпропетровської області та відкриття провадження у справі.
42. Під час попередньої перевірки дисциплінарної скарги встановлено, що суддя Томаш В.І. систематично ухвалював рішення щодо позбавлення матерів батьківських прав в аномально короткі строки, а саме:

43. Відповідно до пунктів 8, 9, 10 частини другої статті 187 ЦПК України про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються строк для подання відповідачем відзиву на позов, строки для подання відповіді на відзив та заперечень, якщо справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження; строк надання пояснень третіми особами, яких було залучено при відкритті провадження у справі.
44. Згідно з частиною сьомою статті 178 ЦПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п’ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи – отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
45. Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що якщо ухвали про відкриття провадження у справах №№ 171/1511/24, 171/499/24, 171/1512/24 були вручені відповідачам в день їх постановлення, то строк на подання відзиву на позови закінчувався наступного після ухвалення рішення суду дня (у справі № 171/1511/24 – 12 липня 2024 року; у справі № 171/499/24 – 2 квітня 2024 року) або в день ухвалення рішення суду (у справі № 171/1512/24 – 12 липня 2024 року).
46. Тобто, суддя Томаш В.І., встановивши в судовому рішенні строк для вчинення відповідачем процесуальних дій, які кореспондують його процесуальним правам, передбаченим пунктами 2, 3 частини першої статті 43 ЦПК України, пунктом 3 частини другої статті 49 цього Кодексу, ухвалив рішення по суті спору до завершення цього строку.
47. Також фактором, який істотно впливав на скорочення строків розгляду справ цієї категорії, було подання відповідачами (матерями) заяв про визнання позовних вимог (судові справи №№ 171/1511/24, 171/1390/22, 171/2472/23, 171/499/24, 171/1263/24, 171/1780/24).
48. Відповідно до частин першої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач – визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
49. Право відповідача визнати позов на будь-якій стадії судового процесу також передбачено пунктом 1 частини другої статті 49 ЦПК України.
50. Обов’язок суду роз’яснити учасникам судового процесу наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій передбачено пунктом 3 частини п’ятої статті 12 ЦПК України.
51. Згідно з частиною четвертою статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
52. У частині другій статті 206 ЦПК України визначено, що до ухвалення судового рішення у зв’язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз’яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. Недотримання цієї норми є істотним порушенням вимог цивільного процесуального закону (рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 24 січня 2024 року № 180/3дп/15-24 Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Києво‑Святошинського районного суду Київської області Волчка А.Я.).
53. Також дисциплінарний орган Вищої ради правосуддя вже зазначав, що прийняття заяви відповідача про визнання позовних вимог без встановлення реальних у справі обставин, без вивчення питання, чи не суперечить таке визнання вимогам закону та чи не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, свідчить про недотримання суддею приписів частини четвертої статті 206 ЦПК України (рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 3 лютого 2025 року № 153/1дп/15-25 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Боярського О.О.»).
54. У рішеннях Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 25 березня 2026 року № 499/2дп/15-26 (розділ 5.2.3), від 25 березня 2026 року № 498/2дп/15 26 (розділ 5.2.3) містяться висновки про те, що ухвалення суддею рішення лише на підставі заяв відповідачів про визнання позову, без перевірки фактичних обставин справи, на які посилалися позивачі та за наявності ознак, які свідчать про штучність спору, є фактором, який додатково свідчить про допущення суддею дисциплінарного проступку.
55. Верховний Суд у постановах від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, від 22 серпня 2023 року у справі № 521/3657/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 130/2703/20, від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22 наголошував, що визнання позову відповідачем може бути підставою для задоволення позову лише за сукупності умов: визнання усіма учасниками справи обставин, що мають значення для вирішення спору та не підлягають доказуванню відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України; відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин; якщо таке визнання відповідачем позову не суперечить закону та/або не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. Суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставин справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.
56. Заяви відповідачів у справах, перелічених в пункті 47 цієї Ухвали, не містять викладу інформації про те, що їм відомі та зрозумілі наслідки вчинення такої процесуальної дії як визнання позову, однак суддя Томаш В.І. безумовно приймав визнання позову відповідачами, не виконуючи процесуальний обов’язок, встановлений частиною другою статті 206 ЦПК України.
57. У контексті аналізу цивільних справ про позбавлення батьківських прав незайвим буде приділити окрему увагу справі № 184/1242/23 за позовом ОСОБА8 до ОСОБА9, третя особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Покровської міської ради Дніпропетровської області. Відповідно до обставин, викладених у позовній заяві ОСОБА8, діти сторін проживали разом з матір’ю до повномасштабного вторгнення російської федерації. З дозволу батька діти з матір’ю виїхали до Федеративної Республіки Німеччина, місто Ехцель, де перебували на час звернення до суду з цим позовом. На початку травня 2023 року ОСОБА8 дізнався, що ОСОБА9 госпіталізована до психіатричного відділення клініки в м. Фрідберг. Діти поміщені в табір для біженців міста Ехцель.
58. Тому позивач уважав, що мати дітей не може виконувати батьківські обов’язки і стверджував, що він здатний забезпечити належні умови для виховання, проживання, фізичного та духовного розвитку дітей. Позивач також вказав, що є військовослужбовцем, проходить військову службу на посаді водія військової частини ____, має стабільний заробіток.
59. Покровський міський суд Дніпропетровської області (суддя Томаш В.І.) заочним рішенням від 14 грудня 2023 року у справі № 184/1242/23 позбавив ОСОБА9 батьківських прав відносно ОСОБА10, ОСОБА11 та стягнув з неї аліменти на утримання дітей.
60. Відповідно до відомостей, отриманих на мій запит від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, малолітні діти сторін справи № 184/1242/23 ОСОБА10 (____ року народження), ОСОБА11 (____ року народження) востаннє виїхали за межі України 26 червня 2022 року о 23:29 та 23:28 відповідно. Інформація про перетин зазначеними особами державного кордону України в напрямку «В’їзд» у листі Служби відсутня. Крім того, Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України не виявив у базі даних відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України ОСОБА8, ____ року народження, що збігається з прізвищем, ім’ям, датою народження позивача у справі № 184/1242/23, у період із 1 січня 2022 року до 25 травня 2026 року (станом на 15:00).
61. Це означає, що ймовірно звернення ОСОБА8 до суду з позовом про позбавлення ОСОБА9 батьківських прав переслідувало відмінну від вказаної у позові мету і позивач не мав наміру одноосібно виховувати дітей, оскільки після ухвалення рішення суду та набрання ним законної сили не вчинив дій, спрямованих на возз’єднання з ними.
62. Окрім справ про позбавлення батьківських прав, впродовж 2022-2024 років у провадження судді Томаша В.І. надійшли цивільні справи за позовами про визначення місця проживання дитини разом з батьком (судові справи №№ 184/1878/22, 184/333/22, 184/1757/23, 211/3220/23, 171/2250/23, 171/1844/22, 184/159/24, 184/1947/23, 184/1145/24, 171/3057/23, 171/1994/23, 184/793/24, 184/1295/24, 171/750/24, 171/1857/21); про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини разом з батьком (судові справи №№ 184/428/23, 184/1821/23, 184/2452/23); про визначення місця проживання дитини разом з батьком та встановлення факту перебування на самостійному вихованні та утриманні (судова справа № 171/2111/24).
63. Відповідно до частини другої статті 29 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
64. Статтею 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
65. Частиною першою статті 161 СК України визначено, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
66. Аналізуючи наведені вище норми Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 17 травня 2023 року у справі № 351/611/21 виснував, що у разі спору місце проживання малолітньої дитини (фізичної особи у віці до чотирнадцяти років) визначається органом опіки та піклування або судом, проте при вирішенні вказаного питання, що стосується дитини, яка досягла 14 років, то закон не передбачає можливості вирішення такого спору органом опіки та піклування або судом, оскільки в цьому випадку слід керуватися частиною третьою статті 160 СК України та положеннями частини другої статті 29 ЦК України.
67. На час звернення ОСОБА12 до суду з позовом до ОСОБА13, третя особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Покровської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини (судова справа № 184/2452/23) та розгляду справи, неповнолітній доньці сторін – ОСОБА14, ____ року народження, виповнилося повних 15 років.
68. У справі № 184/793/24 вік дитини сторін також становив 15 років, у справі № 184/1947/23 – 15 та 14 років, у справі № 171/1994/23 – 15 років.
69. Отже, в силу вимог статті 29 ЦК України, статей 160, 161 СК України діти сторін судових справ, перелічених в пунктах 67, 68 цієї Ухвали, могли вільно обирати собі місце проживання з кимось із батьків. Суд не міг визначати місце проживання дитини, яка досягла 14 років, за позовом когось із батьків, оскільки таке право вибору місця проживання надано законом самій дитині.
70. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у рішенні від 25 березня 2026 року № 499/2дп/15-26 «Про притягнення судді Шевченківського районного суду міста Полтави Шевської О.І. до дисциплінарної відповідальності», рішенні від 8 квітня 2026 року № 616/2дп/15-26 «Про притягнення судді Шевченківського районного суду міста Полтави Тімошенко Н.В.», рішенні від 25 березня 2026 року № 498/2дп/15-26 «Про притягнення судді Шевченківського районного суду міста Полтави Бугрія В.М. до дисциплінарної відповідальності» вже зазначала, що вирішення суддею спору щодо визначення місця проживання дітей, які досягли 14 років та у силу положень статті 160 СК України мають право самостійно визначати власне місце проживання, може додатково свідчити про відсутність реального спору між сторонами у справах.
71. При вирішенні спору щодо визначення місця проживання дитини, її інтереси мають першочергове значення і повинні переважати над рештою міркувань. Абзац 2 частини першої статті 161 СК України передбачає, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.
72. До «інших обставин, що мають істотне значення» колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 віднесла, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов’язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
73. Таким чином, ухваленню рішення про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір’ю/батьком має передувати всебічне дослідження сімейної ситуації та факторів емоційного, психологічного, матеріального, медичного характеру для пропорційної оцінки інтересів кожної особи, незмінно враховуючи, яке рішення може бути найкращим для дитини (рішення ЄСПЛ у справі «T.A. and Others v. The Republic of Moldova» від 28 лютого 2022 року, заява № 25450/20).
74. Вирішуючи питання про визначення місця проживання 5-річної дитини (справа № 184/428/23), 2-річної дитини (справа № 184/1821/23), дитини, якій виповнився 1 рік 8 місяців (справа № 184/159/24) разом з батьком, суддя Томаш В.І. ухвалив позитивне для батька дитини рішення на підставі висновку органу опіки та піклування та визнання відповідачем – матір’ю дитини – позовних вимог. Рішення суду в цих справах не містить найменшого натяку на те, що суддя Томаш В.І. намагався переконатись в тому, що вирішення спору в означений спосіб відповідатиме найкращому забезпеченню інтересів малолітніх дітей сторін. З огляду на ранній вік дітей, суддя міг дійти висновку про недоцільність їх заслуховування, однак це не звільняло його від обов’язку провести детальний аналіз стосунків між батьком та дитиною, можливий ризик для здоров’я і благополуччя дитини у разі її передання під опіку самого батька, і цьому сприяло право судді збирати докази, що стосуються предмету спору з власної ініціативи (частина друга статті 13 ЦПК України). З огляду на вік дітей сторін судових справ №№ 184/1757/23 (6 років), 211/3220/23 (7 років), 171/2250/23 (13 років), 184/1145/24 (8 та 6 років), 171/3057/23 (9 років), 171/2111/24 (12 років), 171/750/24 (12 років), 171/1857/21 (6 років) останні могли бути залучені до процесу прийняття рішення щодо їх сімейного життя, але не були заслухані судом.
75. 18 вересня 2025 року суддя Томаш В.І. ухвалив у справі № 171/1857/21 рішення про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА15, ____ року народження, разом з батьком – ОСОБА16. Попри те, що орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей Апостолівської міської ради взяв участь у справі як третя особа, висновку щодо розв’язання спору він не надав. Попри відсутність висновку, суд у своєму рішенні зазначив: «Третьою особою у справі є Служба у справах дітей Апостолівської міської ради, яка надала письмовий висновок, у якому вважає доцільним визначення місця проживання дитини разом із батьком, оскільки це відповідає найкращим інтересам дитини».
76. У справі № 171/1844/22 за позовом ОСОБА17 до ОСОБА18, третя особа служба у справах дітей Виконавчого комітету Зеленодольської міської ради про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА19 разом із батьком висновок органу опіки та піклування до суду не надходив, а в клопотанні від 11 серпня 2023 року міський голова Зеленодольської міської ради просив розглянути справу № 171/1844/22 без участі представника служби у справах дітей Зеленодольської міської ради. Заочним рішенням суду від 14 лютого 2024 року позов задоволено.
77. Також у 2023-2025 роках суддя Томаш В.І. здійснював розгляд цивільних справ за заявами про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини (судові справи №№ 184/882/24, 184/2830/25, 184/1396/24, 171/1821/24, 184/2830/25). Цивільні справи №№ 184/882/24, 184/1396/24 суддя Томаш В.І. розглянув за правилами окремого провадження, а в решті перелічених справ встановив факт, що має юридичне значення у порядку позовного провадження.
78. Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту перебування на постійному утриманні та вихованні від 1 травня 2024 року (судова справа № 184/882/24), ОСОБА20 вказав, що з 31 жовтня 2019 року самостійно виховує та утримує дітей ОСОБА21 (____ року народження), ОСОБА22 (____ року народження), тому що ОСОБА23 покинула заявника та дітей і переїхала жити до матері. У січні 2020 року шлюб між ОСОБА20 та ОСОБА23 було розірвано в судовому порядку, а в травні 2020 року суд видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА23 аліментів на утримання дітей. З 11 лютого 2024 року ОСОБА23 перебуває на військовій службі за контрактом. Заявник зазначив, що юридичне встановлення місця проживання дитини разом з батьком надасть можливість на отримання додаткових соціальних пільг. Відсутність документального підтвердження в рішеннях суду про проживання дітей разом з батьком та перебування їх на його самостійному та постійному утриманні і вихованні і ставить під загрозу залишення дітей без догляду у разі мобілізації заявника.
79. До заяви ОСОБА20 додав копію нотаріального посвідченого договору між ОСОБА20 та ОСОБА23 щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 29 вересня 2022 року. Відповідно до умов договору (пункт 1.3) місцем проживання дітей – ОСОБА21, ОСОБА22 – батьки визначили місце проживання батька за вказаною у договорі адресою. Відповідно до пункту 3.1.1 батько взяв на себе обов’язок піклуватися про здоров’я дітей, брати участь у вихованні дітей, забезпечити дітям достатній рівень освіти, не перешкоджати спілкуванню дітей з матір’ю. Мати зобов’язалася брати участь у вихованні та духовному розвитку дітей (пункт 3.2.1 Договору).
80. Заяву про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини (судова справа № 184/1757/23) ОСОБА1 обґрунтував тим, що донька – ОСОБА24, ____ року народження, знаходиться на його повному утриманні та вихованні. Заявник одноособово приймає всі необхідні рішення, які пов’язані з перебуванням, проживанням, навчанням і оздоровленням ОСОБА24. Мати дитини – ОСОБА25 – тривалий час знаходиться за кордоном і не бере жодної участі у вихованні та утриманні доньки. Заявник долучив копію рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 3 листопада 2023 року у справі № 184/1753/23 про розірвання шлюбу між ОСОБА1 та ОСОБА25, а також рішення цього суду від 21 грудня 2023 року у справі № 184/1757/23 про визначення місця проживання ОСОБА24 разом з батьком ОСОБА1 Рішенням від 5 листопада 2024 року суд задовольнив заяву.
81. ЄСПЛ вже зазначав, що можливість спілкування одного з батьків та дитини є основоположною частиною сімейного життя, навіть коли стосунки між батьками розірвані (рішення у справі «Baškys v. Lithuania» від 22 лютого 2023 року, заява № 47410/20).
82. Такий самий погляд на розвиток сімейних відносин закріплений у частині другій статті 141 СК України, якою унормовано, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п’ятою статті 157 цього Кодексу.
83. Твердження про виконання батьком батьківських обов’язків і абсолютне ухилення матері від їх виконання, які мали місце у заявах ОСОБА20 та ОСОБА1, неминуче містили елемент спору, і могли мати негативні для матері наслідки. Тому, встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини в умовах безспірного судового провадження, при зниженому стандарті доказування, що прямо передбачено частиною третьою статті 294 ЦПК України, могло призвести до необґрунтованого встановлення обставин без їх належної перевірки доказами, а тому створити ризик порушення прав та інтересів матері та суперечити принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.
84. Такий висновок узгоджується із правовою позицією, яку Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22. Палата зазначила, що доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов’язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов’язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов’язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
85. З огляду на викладене Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає, що поведінка судді Томаша В.І., можливо, не була спрямована на досягнення справедливого балансу між інтересами дитини та інтересами батьків, адже суддя проігнорував найкращі інтереси дітей сторін. Йдеться про судові справи про позбавлення батьківських прав (судові справи №№ 171/135/24, 184/1083/24, 171/1212/24, 171/1263/24, 184/1108/24, 184/1172/24, 171/1724/22, 171/499/24, 184/1075/24, 171/1663/24, 171/1512/24, 171/1511/24, 171/1664/24, 171/1511/24, 171/1512/24, 171/1390/22, 171/2472/23, 184/1242/23, 180/1493/23, 184/259/24, 171/1264/24, 171/622/24, 171/1661/24, 171/1662/24, 184/1582/24, 171/1293/22, 184/298/24, 171/1780/24), визначення місця проживання дитини (судові справи №№ 184/428/23, 184/1821/23, 184/159/24, 171/1857/21, 184/1757/23, 211/3220/23, 171/2250/23, 184/1145/24, 171/3057/23, 171/2111/24, 171/750/24, 171/1844/22), встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини (судові справи №№ 184/882/24, 184/1396/24). Судові процедури у цих справах не супроводжувалися гарантіями, співмірними з тяжкістю втручання і серйозністю інтересів, які були поставлені під загрозу, зокрема суд, можливо, не вжив заходів для отримання висновку органу опіки та піклування щодо доцільності визначення місця проживання дитини разом з батьком, не надав дитині можливість висловити власну думку щодо того, із ким з батьків вона хоче залишитись, не провів достатньо ретельного аналізу глибини стосунків між батьком та дитиною, можливого ризику для здоров’я і благополуччя дитини у разі її передання під опіку самого батька, допустив роз’єднання матері і дитини лише на підставі визнання матір’ю позову без роз’яснення наслідків вчинення таких процесуальних дій. Таким чином, судові процедури у цих справах могли не відповідати меті втручання в передбачене статтею 8 Конвенції право дитини на повагу до приватного та сімейного життя.
86. Також суддя Томаш В.І. ухвалив рішення про визначення місця проживання дітей, які в силу законодавчих приписів мали право самостійно визначити своє місце проживання з кимось із батьків (судові справи №№ 184/2452/23, 184/793/24, 184/1947/23, № 171/1994/23). Суддя Томаш В.І. фактично міг заперечити це право, і звести сімейні відносини до того, що дитина, по суті, була об’єктом, а не суб’єктом правовідносин. Судочинство у цих справах також могло становити пряме втручання держави в особі Покровського міського суду Дніпропетровської області та судді Томаша В.І. у гарантоване статтею 8 Конвенції право на повагу до приватного та сімейного життя дитини.
87. Окрему увагу слід звернути на судові справи за позовними заявами про стягнення аліментів, які надійшли до провадження судді Томаша В.І. у 2024‑2025 роках.
88. Так, 11 листопада 2024 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА26 про стягнення з ОСОБА27 на її користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА28, ОСОБА29 в розмірі 2/3 частини зі всіх видів доходів, починаючи з дати подання позову до досягнення дітьми повноліття (судова справа № 184/2274/24). В обґрунтування позовної заяви ОСОБА26 зокрема зазначила, що разом з дітьми проживає окремо від відповідача. Суд ухвалою від 15 листопада 2024 року відкрив провадження у справі, судове засідання призначив на 2 грудня 2024 року. У зв’язку із неявкою в судове засідання учасників справи, її розгляд було відкладено на 17 грудня 2024 року.
89. 28 листопада 2024 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА27 про розірвання шлюбу, укладеного з ОСОБА26, залишення проживання неповнолітніх дітей ОСОБА28, ОСОБА29 разом з батьком ОСОБА27, який з січня 2022 року самостійно виховує та утримує двох неповнолітніх дітей та стягнення з ОСОБА26 на користь ОСОБА27 аліментів на утримання неповнолітніх дітей в розмірі по 5000 грн. У позовній заяві ОСОБА27 зокрема вказав, що з початку 2022 року відповідач проживає окремо, матеріальної допомоги не надає. Суд ухвалою від 2 грудня 2024 року прийняв позов ОСОБА27 до розгляду та об’єднав цивільну справу за позовом ОСОБА26 з цивільною справою за зустрічним позовом ОСОБА27.
90. Відповідно до заяви ОСОБА26 від 16 грудня 2024 року остання позовні вимоги ОСОБА27 визнала та не заперечувала проти того, щоб спільні діти залишилися проживати разом з ОСОБА27 після розірвання шлюбу, оскільки він самостійно виховує та утримує дітей тривалий час, діти звикли до свого місця проживання і розуміє, що в їх віці нерозумно змінювати звичне їм місце проживання, вони мають з батьком емоційний зв’язок.
91. Таким чином, обставини, якими ОСОБА26 обґрунтувала свою позовну заяву, суперечили обставинам зустрічної позовної заяви ОСОБА27 щодо місця проживання їх неповнолітніх дітей, однак доказів, які б підтверджували ці обставини, суду не надавались. Тим не менш, рішенням суду від 17 грудня 2024 року зустрічний позов ОСОБА27 до ОСОБА26 було задоволено. Розгляд справи за зустрічним позовом ОСОБА27 тривав 15 днів.
92. Також 11 листопада 2024 року до Покровського міського суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА30 про стягнення з ОСОБА31 аліментів на утримання матері дитини у розмірі 5000 грн з моменту звернення до суду і до досягнення молодшою дитиною 6-річного віку (судова справа № 184/2273/24). Суд ухвалою від 14 листопада 2024 року відкрив провадження у справі. 27 листопада 2024 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА31 про розірвання шлюбу, укладеного з ОСОБА30, залишення проживання неповнолітніх дітей ОСОБА32, ОСОБА33 разом з батьком ОСОБА31, який з січня 2023 року самостійно виховує та утримує двох неповнолітніх дітей та стягнення з ОСОБА30 на користь ОСОБА31 аліментів на утримання неповнолітніх дітей в розмірі по 6000 грн. Суд ухвалою від 2 грудня 2024 року прийняв зустрічний позов до розгляду та об’єднав цивільну справу за позовом ОСОБА30 з цивільною справою за зустрічним позовом ОСОБА31.
93. 17 грудня 2024 року до суду надійшла заява ОСОБА30 у якій остання погодилася з вимогами ОСОБА31, не заперечила проти того факту, що ОСОБА31 тривалий час виховує та утримує спільних дітей самостійно, а вона не приймає участі в цьому. Рішенням суду від 17 грудня 2024 року зустрічний позов ОСОБА31 до ОСОБА30 було задоволено. Розгляд справи тривав 15 днів.
94. З аналогічними позовними вимогами до Покровського міського суду Дніпропетровської області звернулись ОСОБА34 (судова справа № 184/2353/24), ОСОБА35 (судова справа № 184/2272/24).
95. Стаття 84 СК України передбачає, що дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності; дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від батька дитини до досягнення дитиною 3 років, а якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, то дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка до досягнення дитиною 6 років.
96. Жодних доказів на підтвердження того, що діти сторін справ №№ 184/2273/24, 184/2353/24, 184/2272/24 мають вади фізичного або психічного розвитку, позивачі не надавали.
97. Аналогічно справі № 184/2273/24 суддя Томаш В.І. прийняв у справах № 184/2353/24 та № 184/2272/24 зустрічний позов про розірвання шлюбу, залишення проживання спільної дитини сторін разом з батьком після розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини.
98. Вивчення копії матеріалів судових справ №№ 184/2272/24, 184/2273/24, 184/2274/24, 184/2353/24 показало, що поведінка позивачів могла мати ознаки синхронності процесуальних кроків, наприклад, у жодній з наведених справ позивачі не додали доказів на підтвердження позовних вимог, 16 грудня 2024 року позивач у справі № 184/2274/24 і 17 грудня 2024 року позивачі у справах № 184/2272/24, 184/2273/24. 184/2353/24 звернулися до суду із заявами про розгляд справи без їх участі. Кожна заява містить твердження про те, що батько дитини самостійно її виховує та утримує тривалий час, про згоду з вимогами за зустрічним позовом і заперечення проти стягнення аліментів на користь позивача зустрічним позовом, яке сформульовано таким чином: «Єдине з чим я не погоджуюся, це стягнення з мене аліментів на утримання дітей, вважаю що чоловік повинен утримувати дітей, оскільки вони проживають разом з ним, він має роботу та самостійний дохід, в той час як я не маю засобів до існування». Отже, визнання зустрічного позову чи згода з ним могли знівелювати наявність спору про право, який нібито існував на момент надходження первісної позовної заяви.
99. ОСОБА26, ОСОБА30, ОСОБА34 та ОСОБА35 подавали до суду довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичним місцем їх проживання було місто Покров. В той самий час, жоден із відповідачів за первісним позовом (або жоден із позивачів за зустрічним позовом) не був зареєстрований і не проживав у межах територіальної юрисдикції Покровського міського суду Дніпропетровської області.
100. Частиною першою статті 28 ЦПК України передбачено, що позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
101. 20 листопада 2024 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА36 (зареєстрований у м. Харків), ОСОБА37 (проживав у м. Дніпро), 10 березня 2025 року – ОСОБА38 (зареєстрований в м. Мелітополь), 19 травня 2025 року – ОСОБА39 (зареєстрований у м. Дніпро), ОСОБА40 (проживав у с. Тарасівка, Києво-Святошинського району Київської області), 4 липня 2025 року – ОСОБА41 (проживав в м. Дніпро), ОСОБА42 (проживав в м. Дніпро), ОСОБА43 (проживав в місті Дніпро) про розірвання шлюбу, стягнення аліментів, залишення проживання дітей/дитини після розірвання шлюбу разом з батьком, який самостійно виховує та утримує дитину/дітей без участі їх матері (судові справи №№ 184/2352/24, 184/2354/24, 184/486/25, 184/485/25, 184/1007/25, 184/1005/25, 184/1438/25, 184/1440/25, 184/1803/25).
102. Відповідачі у наведених вище справах, а саме, ОСОБА44, ОСОБА45, ОСОБА46, ОСОБА47, ОСОБА48, ОСОБА49, ОСОБА50, ОСОБА51 були взяті на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичним місцем їх проживання було м. Покровськ.
103. Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
104. В жодній із судових справ, перелічених в пунктах 98, 101 цієї Ухвали формально не було порушено правило територіальної підсудності, однак ця обставина може пояснюватися тим, що статус внутрішньо переміщеної особи однієї із сторін міг використовуватися як підстава для визначення територіальної підсудності справи за позовом іншої із сторін Покровському міському суду Дніпропетровської області. У справах №№ 184/2272/24, 184/2273/24, 184/2274/24, 184/2353/24 цей статус використовувався позивачем для альтернативної підсудності, у справах №№ 184/2352/24, 184/2354/24, 184/486/25, 184/485/25, 184/1007/25, 184/1005/25, 184/1438/25, 184/1440/25, 184/1803/25 – для загальної підсудності.
105. Отже, однакова модель поведінки позивачів та відсутність реального спору про право за первісними позовами про стягнення аліментів у справах №№ 184/2272/24, 184/2273/24, 184/2274/24, 184/2353/24, потенційна можливість маніпуляції підсудністю через статус внутрішньо переміщеної особи у справах №№ 184/2352/24, 184/2354/24, 184/486/25, 184/485/25, 184/1007/25, 184/1005/25, 184/1438/25, 184/1440/25, 184/1803/25 можуть вказувати на «штучність» цих позовів.
106. Також у ході попередньої перевірки виявлено окремі можливі процесуальні порушення. Так, у матеріалах судових справ №№ 184/1802/25, 184/1396/24 , 184/1947/23, 184/1075/24, 184/882/24, 184/1535/24, 184/904/25, 184/2830/25, 184/903/25, 171/2472/23, 171/622/24, 171/1821/24, 171/1511/24, 171/1512/24, 171/499/24, 171/1274/24, 171/1661/24, 171/1263/24, 211/3220/23, 171/1293/22, 211/3220/23, 171/1293/22, 171/1264/24, 171/1212/24, 171/2111/24, 171/1663/24 відсутні відомості, які підтверджують, що перед ухваленням рішення про відкриття провадження у справі суддя Томаш В.І., на виконання вимог частини шостої статті 187 ЦПК України, звертався до органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) сторони по справі.
107. На запит дисциплінарного інспектора Виконавчий комітет Покровської міської ради Дніпропетровської області повідомив, що Покровський міський суд Дніпропетровської області не направляв на адресу виконавчого комітету Покровської міської ради Дніпропетровської області запити щодо зареєстрованого місця проживання щодо таких осіб: ОСОБА52, ОСОБА1, ОСОБА53, ОСОБА54, ОСОБА20, ОСОБА55, ОСОБА56, ОСОБА57, ОСОБА58. і Виконавчий комітет Покровської міської ради Дніпропетровської області не надавав відповіді про зареєстроване місце проживання на даних осіб.
108. Виконавчий комітет Зеленодольської міської ради у листі від 15 травня 2026 року № 1823/01-11 також поінформував, що запитів на ОСОБА59, ОСОБА60. не отримував. Останні запити від Покровського міського суду про зареєстроване місце проживання інших осіб були отримані з датою відправлення 15 листопада 2024 року (себто після ухвалення рішення суду у справах № 171/2472/23, 171/622/24).
109. Міський голова Апостолівської міської ради у листі від 12 червня 2026 року № 64/0/21-26 повідомив, що за даними відділу державної реєстрації виконавчого комітету Апостолівської міської ради, запитів від Покровського міського суду Дніпропетровської області щодо реєстрації місця проживання запитуваних громадян (себто ОСОБА61, судова справа № 171/1821/24; ОСОБА62, справа № 171/1511/24; ОСОБА63, справа № 171/1512/24; ОСОБА64, судова справа № 171/499/24; ОСОБА65, судова справа № 171/1274/24; ОСОБА66, судова справа № 171/1661/24; ОСОБА67, судова справа № 171/1263/24; ОСОБА68, судова справа № 211/3220/23; ОСОБА69, судова справа № 171/1293/22; ОСОБА70, судова справа № 171/1212/24; ОСОБА71, судова справа № 171/2111/24; ОСОБА72, судова справа № 171/1663/24)) у період із 2022 до 2024 року не надходило.
110. Отже, провадження у судових справах, перелічених в пунктах 106, 108 цієї Ухвали могло бути відкрите з порушення процесуального порядку, встановленого у статті 187 ЦПК України.
111. Крім того, суд рішенням від 10 жовтня 2025 року у справі № 184/1802/25 розірвав шлюб, зареєстрований між ОСОБА52 та ОСОБА52 17 листопада 2025 року ОСОБА52 звернувся до суду із заявою про постановлення додаткового рішення та/або роз’яснення судового рішення, в якій заявник просив залишити неповнолітню ОСОБА73, ____ року народження, проживати разом з батьком – ОСОБА52 за адресою: АДРЕСА1, який самостійно здійснює її виховання та утримання без участі матері. Вказана заява мотивована тим, що в мотивувальній та резолютивній частинах рішення суду не вирішено питання щодо місця проживання спільної дитини сторін, а також не надано оцінки поданому договору про участь у вихованні та утриманні дитини, укладеному 1 лютого 2024 року, який фіксує факт самостійного виховання та утримання батьком дитини.
112. 2 грудня 2025 року суддя Томаш В.І. ухвалив додаткове рішення, яким неповнолітню ОСОБА73 залишено проживати разом з батьком ОСОБА52, який самостійно здійснює її виховання без участі матері.
113. Згідно статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати – без повідомлення учасників справи.
114. Звертаючись до суду із позовною заявою, ОСОБА74 просила розірвати шлюб, укладений з ОСОБА52. Інших позовних вимог заява не містить, із заявою про збільшення позовних вимог ОСОБА74 до суду не зверталася. Питання про залишення ОСОБА73 проживати разом з батьком було порушено у заяві відповідача від 9 жовтня 2025 року.
115. Таким чином, суддя Томаш В.І. ухвалив додаткове рішення стосовно питання, яке за своє суттю не є і не може бути позовною вимогою, адже Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 вже зазначав, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір’ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз’яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
116. Що стосується претензій скаржниці до розгляду суддею Томашем В.І. цивільних справ №№ 184/1878/22, 184/301/23, 184/524/23, 184/333/22,184/127/24, 184/2441/23, 184/318/24, 184/827/24, 171/1274/24, 184/2158/24, 184/1295/24, 171/1821/24, то в ході попередньої перевірки дисциплінарної скарги не зафіксовано таких аномальних порушень вирішення перелічених справ, що б давали підстави для висновку про недобросовісність поведінки судді та піднімали спір про наявність підстав для дисциплінарної відповідальності останнього у зв’язку з розглядом цих справ.
117. Розглянувши висновок дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Плескача В.Ю. за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що наведені в дисциплінарній скарзі та встановлені фактичні обставини можуть свідчити про можливе втручання судді Томаша В.І. у здійснення права матерів та їх дітей на повагу до сімейного життя (пункт 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини) без легітимної мети (пункт 2 статті 8 Конвенції), що призвело до порушення цього конвенційного права, а тому в діях судді Покровського міського суду Дніпропетровської області Томаша В.І. наявні ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
118. Перевірка та дослідження наведених обставин будуть здійснюватися дисциплінарним інспектором під час підготовки дисциплінарної справи до розгляду.
119. Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктом 13.21 Регламенту Вищої ради правосуддя, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

ухвалила:

відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Покровського міського суду Дніпропетровської області Томаша Вадима Івановича.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий на засіданні

Третьої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя

Члени Третьої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя