Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Попікової О.В., члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Круподері Д.О., залученого члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бокової Ю.В., заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Лук’янова Д.В., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за дисциплінарною скаргою Берези Марти Володимирівни стосовно судді Люботинського міського суду Харківської області Малихіна Олексія Олексійовича,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 27 червня 2024 року (вх. № Б-36/33/7-24) надійшла дисциплінарна скарга Берези М.В. стосовно судді Люботинського міського суду Харківської області Малихіна О.О. під час розгляду справ №№ 630/185/22, 630/419/22, 630/590/22, 630/602/22, 630/934/23.
У дисциплінарній скарзі Береза М.В. повідомила, що Люботинський районний суд Харківської області у 2022–2023 роках розглянув 41 справу за позовом батька про визначення місця проживання дитини та/або позбавлення батьківських прав, 40 з яких розглянув суддя Малихін О.О. У Єдиному державному реєстрі судових рішень Береза М.В. виявила щонайменше п’ять рішень судді Малихіна О.О., з яких можна виснувати про випадки фіктивного визначення місця проживання дитини з батьком, зокрема у справах №№ 630/934/23, 630/602/22, 630/590/22, 630/185/22, 630/419/22. В обґрунтування дисциплінарної скарги скаржниця зазначила, що суддя Малихін О.О. ухвалював рішення лише на підставі заяви відповідачки про визнання позову (надходила невдовзі після відкриття провадження у справі), без перевірки фактичних обставин справи, на які посилався позивач, і без дотримання інтересів дитини. Лише у справах № 630/185/22 та № 630/419/22 є висновок органу опіки та піклування, натомість у справі № 630/934/23, у якій також є вимога про позбавлення батьківських прав, відсутня згадка про орган опіки та піклування і його висновок. Суддя Малихін О.О. розглянув зазначені справи в одному засіданні без участі позивача і відповідача, органу опіки та піклування (у справах, де орган був залучений) та дитини. У справах №№ 630/934/23, 630/602/22 та 630/590/22 органу опіки та піклування не було залучено до розгляду як третю особу, хоча його участь є обов’язковою в цій категорії справ відповідно до закону. До того ж суддя не мотивував у рішенні, чому він не виконав вимог законодавства щодо обов’язку залучити орган опіки та піклування.
Крім того, у дисциплінарній скарзі зазначено, що до розгляду відповідних справ не було залучено дитину, стосовно якої вирішувалося питання про визначення місця проживання. Ухвалення судових рішень стосовно дитини, яка є достатньо зрілою, без з’ясування її думки є серйозним порушенням прав дитини. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 27 червня 2024 року вказану дисциплінарну скаргу передано для проведення перевірки члену Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Лук’янову Д.В.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 2 жовтня 2024 року № 2881/3дп/15-24 за дисциплінарною скаргою Берези М.В. відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Люботинського міського суду Харківської області Малихіна О.О. з підстав наявності в його діях під час розгляду справ №№ 630/185/22, 630/419/22, 630/590/22, 630/602/22, 630/934/23 ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 1, пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме іншого істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
19 жовтня 2023 року набрав чинності Закон України від 6 вересня 2023 року № 3378-IX «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя», яким уведено в дію Закон України від 9 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів».
З набранням чинності вказаними законами України відновлено дисциплінарну функцію Вищої ради правосуддя.
Вища рада правосуддя рішенням від 19 жовтня 2023 року № 997/0/15-23 відновила з 1 листопада 2023 року розподіл між членами Вищої ради правосуддя скарг щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарних скарг), який згідно з рішенням Вищої ради правосуддя від 5 серпня 2021 року № 1809/0/15-21 було зупинено.
Згідно із частиною першою статті 48 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» після відкриття дисциплінарної справи дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя – доповідач, зокрема, здійснює підготовку справи до розгляду та готує висновок, який передає на розгляд Дисциплінарній палаті.
Пунктом 237 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що тимчасово, до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, повноваження дисциплінарного інспектора здійснює член Дисциплінарної палати (доповідач), визначений автоматизованою системою розподілу справ. Вища рада правосуддя рішенням від 10 грудня 2024 року № 3582/0/15-24 визначила 23 грудня 2024 року днем початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя.
Відповідно до пункту 239 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарні провадження, у яких на день початку роботи служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя Дисциплінарною палатою ухвалено рішення про відкриття дисциплінарної справи, завершуються Дисциплінарною палатою за участю члена Дисциплінарної палати (доповідача), визначеного відповідно до пункту 237 цього розділу. Такі дисциплінарні провадження не підлягають передачі дисциплінарним інспекторам Вищої ради правосуддя.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя своєчасно та належним чином повідомила суддю Малихіна О.О., скаржницю Березу М.В., про дату, час і місце розгляду дисциплінарної справи шляхом надіслання їм письмових повідомлень і розміщення відповідної інформації на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя. У засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя скаржниця не прибула. Суддя взяв участь у засіданні в режимі відеоконференції.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, заслухавши пояснення судді, доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Лук’янова Д.В., який запропонував відмовити у притягненні судді Малихіна О.О. до дисциплінарної відповідальності та припинити дисциплінарне провадження, дослідивши матеріали дисциплінарної справи із застосуванням стандарту доказування, визначеного положеннями частини шістнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (наявність чітких та переконливих доказів), дійшла висновку про відсутність підстав для притягнення судді Люботинського міського суду Харківської області Малихіна О.О. до дисциплінарної відповідальності з огляду на такі обставини, встановлені під час розгляду дисциплінарної справи.
Відомості стосовно судді Малихіна О.О.
Малихін Олексій Олексійович Указом Президента України від 20 жовтня 2008 року № 949/2008 призначений на посаду судді Люботинського міського суду Харківської області, Постановою Верховної Ради України від 5 вересня 2013 року № 450-VII обраний на посаду судді цього суду безстроково.
Згідно із характеристикою, наданою Люботинським міським судом Харківської області, «за період роботи на посаді судді Люботинського міського суду Харківської області Малихін Олексій Олексійович зарекомендував себе як висококваліфікований спеціаліст в галузі кримінального, цивільного та адміністративного права, здатний виконувати свої обов’язки відповідально та на належному професійному рівні, а також правильно розглянути судову справу будь-якої складності, проявляючи при цьому оперативність та принциповість. До своїх професійних обов’язків ставиться з почуттям високої відповідальності. Маючи вищу юридичну освіту, Малихін Олексій Олексійович достатньо володіє твердими правовими знаннями, знайомиться з новими нормативними матеріалами, постійно удосконалює свої знання діючого законодавства, проводить аналітичну роботу з діючими нормативними актами. Здатен підвищити свій фаховий рівень, що стосується кваліфікації, форм і методів удосконалення організації судочинства в межах спеціалізації та пропозиції щодо його вдосконалення. Систематично і послідовно підвищує свою професійну майстерність і ділову кваліфікацію, вивчає судову практику. Суддя Малихін Олексій Олексійович завжди дотримується норм професійної етики, підтримує високий рівень правової культури та поваги до учасників судового процесу. Колега та працівники суду відзначають його доброзичливість, готовність до співпраці, а також відповідальне ставлення до роботи. Має відмінну репутацію серед колег та працівників суду. Його авторитет підтверджується також високим рівнем довіри з боку громадськості та учасників процесів. Суддя Малихін Олексій Олексійович вирізняється такими рисами характеру, як пунктуальність, витримка, стресостійкість, уміння приймати зважені рішення в складних ситуаціях. Суддя демонструє здатність зберігати спокій і рівновагу навіть у випадках підвищеної емоційної напруги, що є важливим в умовах судової роботи. На посаді голови суду Малихін Олексій Олексійович забезпечує чітке та ефективне управління судом, організовує роботу суддів та працівників суду відповідно до вимог законодавства та стандартів правосуддя. Завдяки його зусиллям, діяльність суду стала більш ефективною, що підтверджується високими показниками розгляду справ у встановлені строки».
Відповідно до даних з офіційного вебсайту Вищої ради правосуддя суддя Люботинського міського суду Харківської області Малихін О.О. до дисциплінарної відповідальності не притягувався.
Фактичні обставини, встановлені під час розгляду дисциплінарної справи
Справа № 630/185/22
27 травня 2022 року до Люботинського міського суду Харківської області надійшла позовна заява ОСОБА1 до ОСОБА2, третя особа –орган опіки та піклування Люботинської міської ради Харківської області, про визначення місця проживання дитини з батьком.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 27 травня 2022 року справу передано на розгляд судді Малихіну О.О.
Ухвалою від 31 травня 2022 року відкрито провадження у справі. Проведення підготовчого засідання призначено на 15 червня 2022 року. Зобов’язано орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області надати висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дітей, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дітьми, брати участь у їх вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
У матеріалах справи наявні розписки ОСОБА1 від 7 червня 2022 року, ОСОБА2 від 3 червня 2022 року та представника органу опіки та піклування Люботинської міської ради Харківської області від 1 червня 2022 року про отримання повістки про виклик до суду на 15 червня 2022 року.
До Люботинського міського суду Харківської області 3 червня 2022 року надійшла заява відповідача ОСОБА2, у якій зазначено про визнання позовних вимог у повному обсязі, відсутність наміру подавати відзив на позовну заяву, висловлено прохання розглядати справу без її участі.
14 червня 2022 року до Люботинського міського суду Харківської області надійшов висновок виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області від 13 червня 2022 року № 03-36/980 про визначення місця проживання дитини. У висновку вказано, що, «враховуючи думку ОСОБА3 (дитини), орган опіки та піклування виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області вважає за доцільне та таке, що відповідає інтересам дитини, визначити місце проживання малолітньої ОСОБА3 разом з батьком ОСОБА1».
15 червня 2022 року до Люботинського міського суду Харківської області надійшов лист за підписом міського голови Лазуренка Л.І., у якому він просить цивільну справу № 630/185/22 розглядати без участі представника органу опіки та піклування за наявними у справі документами.
Цього самого дня від представника позивача – адвоката ОСОБА4, надійшла заява про розгляд справи № 630/185/22 без його участі та задоволення позовних вимог ОСОБА1 у повному обсязі.
15 червня 2022 року суддя Люботинського міського суду Харківської області Малихін О.О. ухвалив рішення, яким позов ОСОБА1 задоволено повністю. Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА3 з батьком ОСОБА1.
Рішення в апеляційному порядку не було оскаржено.
Справа № 630/419/22
7 жовтня 2022 року до Люботинського міського суду Харківської області надійшла позовна заява ОСОБА5 до ОСОБА6, третя особа – орган опіки та піклування Люботинської міської ради Харківської області, про визначення місця проживання дитини з батьком.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 7 жовтня 2022 року справу передано на розгляд судді Малихіну О.О.
Цього самого дня суддя Малихін О.О. зробив запит про реєстрацію місця проживання відповідача згідно зі статтею 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). Відповідь на вказаний запит отримано 20 жовтня 2022 року.
Ухвалою від 11 жовтня 2022 року відкрито провадження у справі. Проведення підготовчого засідання призначено на 3 листопада 2022 року. Зобов’язано орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області надати висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дітей, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дітьми, брати участь у їх вихованні, а також на підставі інших документів, що стосуються справи.
У матеріалах справи наявні розписки представника органу опіки та піклування Люботинської міської ради Харківської області від 18 жовтня 2022 року та позивача ОСОБА5 від 19 жовтня 2022 року про отримання повістки про виклик до суду на 3 листопада 2022 року.
До Люботинського міського суду Харківської області 2 листопада 2022 року надійшла заява ОСОБА5 про розгляд цивільної справи № 630/419/22 без його участі, підтримання позовних вимог повністю та прохання їх задовольнити.
Цього самого дня позивач подав заяву про долучення додаткових доказів.
До Люботинського міського суду Харківської області 3 листопада 2022 року надійшла заява відповідача ОСОБА6 про розгляд цивільної справи № 630/419/22 без її участі, визнання позовних вимог повністю та незаперечення проти задоволення позову, а також заява представника органу опіки та піклування виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області – начальника служби у справах дітей ОСОБА7, про розгляд справи без участі представника органу опіки та піклування.
Цього самого дня до Люботинського міського суду Харківської області надійшов висновок виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області від 3 листопада 2022 року № 03-36/2503 про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА8 з батьком ОСОБА5. У висновку зазначено, що орган опіки та піклування виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області вважає за доцільне задовольнити позовні вимоги позивача.
3 листопада 2022 року суддя Люботинського міського суду Харківської області Малихін О.О. ухвалив рішення, яким позов ОСОБА5 задоволено повністю. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА8 з батьком ОСОБА5.
Рішення в апеляційному порядку не було оскаржено.
Справа № 630/590/22
22 грудня 2022 року до Люботинського міського суду Харківської області надійшла позовна заява ОСОБА9 до ОСОБА10 про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини з батьком. Позивач у позовній заяві просив розглядати позов без його участі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 22 грудня 2022 року справу передано на розгляд судді Малихіну О.О.
Цього самого дня суддя Малихін О.О. зробив запит про реєстрацію місця проживання відповідача згідно зі статтею 187 ЦПК України. Відповідь на вказаний запит отримано 5 січня 2023 року.
Ухвалою від 26 грудня 2022 року відкрито провадження у справі. Проведення підготовчого засідання призначено на 9 січня 2023 року.
До Люботинського міського суду Харківської області 2 січня 2023 року надійшла заява позивача ОСОБА9, у якій він просив цивільну справу № 630/590/22 розглядати без його участі на підставі поданих доказів, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
2 січня 2023 року до Люботинського міського суду Харківської області надійшла заява відповідача ОСОБА10, у якій вона повідомила, що позовні вимоги визнає в повному обсязі, дитина проживає разом із позивачем та перебуває на його утриманні, вона проживає окремо з лютого 2022 року. Просила справу розглядати за її відсутності та задовольнити позов.
9 січня 2023 року суддя Люботинського міського суду Харківської області Малихін О.О. ухвалив рішення, яким позов ОСОБА9 задоволено повністю. Вирішено стягувати із ОСОБА10 на користь ОСОБА9 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА11 в розмірі 1/3 частини від усіх видів доходу, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи із 21 грудня 2022 року і до досягнення нею повноліття. Визначено місце проживання дитини ОСОБА11 з батьком ОСОБА9.
Рішення в апеляційному порядку не було оскаржено.
Справа № 630/602/22
23 грудня 2022 року до Люботинського міського суду Харківської області надійшла позовна заява ОСОБА12 до ОСОБА13 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 23 грудня 2022 року справу передано на розгляд судді Малихіну О.О.
Цього самого дня суддя Малихін О.О. зробив запит про реєстрацію місця проживання відповідача згідно зі статтею 187 ЦПК України. Відповідь на вказаний запит отримано 5 січня 2023 року.
Ухвалою від 26 грудня 2022 року відкрито провадження у справі. Проведення підготовчого засідання призначено на 9 січня 2023 року.
У матеріалах справи наявна розписка ОСОБА12 від 28 грудня 2022 року про отримання повістки про виклик до суду на 9 січня 2023 року.
До Люботинського міського суду Харківської області 5 січня 2023 року надійшла заява позивача ОСОБА12, у якій він просив цивільну справу № 630/602/22 розглядати без його участі, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.
У матеріалах справи наявна заява відповідача ОСОБА13 від 6 січня 2023 року, у якій вона просила розглядати справу без її участі; позовні вимоги та обставини, викладені в позові, визнала в повному обсязі та не заперечувала щодо їх задоволення; не заперечувала щодо того, щоб її син проживав разом із батьком.
9 січня 2023 року суддя Люботинського міського суду Харківської області Малихін О.О. ухвалив рішення, яким позов ОСОБА12 задоволено повністю. Розірвано шлюб між ОСОБА12 та ОСОБА13. Визначено місце проживання дитини ОСОБА14 з батьком ОСОБА12.
Рішення в апеляційному порядку не було оскаржено.
Справа № 630/934/23
1 вересня 2023 року до Люботинського міського суду Харківської області надійшла позовна заява ОСОБА15 до ОСОБА16 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів, визначення місця проживання дитини з батьком та позбавлення батьківських прав.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 1 вересня 2023 року справу передано на розгляд судді Малихіну О.О.
Ухвалою від 4 вересня 2023 року відкрито провадження у справі. Проведення підготовчого засідання призначено на 28 вересня 2023 року.
18 вересня 2023 року до Люботинського міського суду Харківської області надійшла заява позивача ОСОБА15, у якій він просив розглядати справу № 630/934/23 без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Цього самого дня до Люботинського міського суду Харківської області надійшла заява відповідача ОСОБА16, у якій вона зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі; просила справу розглядати без її участі, до суду її не викликати.
28 вересня 2023 року судове засідання було перенесено на 29 вересня 2023 року у зв’язку із зайнятістю судді Малихіна О.О. в іншому судовому засіданні.
29 вересня 2023 року суддя Люботинського міського суду Харківської області Малихін О.О. ухвалив рішення, яким позов ОСОБА15 задоволено повністю. Розірвано шлюб між ОСОБА15 і ОСОБА16. Визначено місце проживання дитини ОСОБА17 з батьком ОСОБА15. Позбавлено ОСОБА16 батьківських прав стосовно сина ОСОБА17. Вирішено стягувати із ОСОБА16 на користь ОСОБА15 аліменти на утримання сина ОСОБА17 в розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 1 вересня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
Рішення в апеляційному порядку не було оскаржено.
Оцінка дій судді
Кваліфікація діяння – це точна правова оцінка конкретного діяння, яка полягає у встановленні точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками, визначеними законом. Юридичною підставою кваліфікації діяння є його склад. Наслідки вчинення певних дій у кожному конкретному випадку мають бути встановлені й поставлені у вину суб’єктові дисциплінарного правопорушення, якщо між його діянням і наслідками існує причинний зв’язок. Настання описаних у законі наслідків є свідченням того, що вони виконують роль обставин, які надають проступку кваліфікованого виду.
Юридичною підставою кваліфікації діяння є його склад. Наслідки вчинення певних дій у кожному конкретному випадку мають бути встановлені і поставлені у вину суб’єктові дисциплінарного правопорушення, якщо між його діянням і наслідками існує причинний зв’язок. Настання описаних у законі наслідків є свідченням того, що вони виконують роль обставин, які надають проступку кваліфікованого виду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 11-638сап19).
Розгляд справи без з’ясування думки дитини
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (частина восьма статті 7 Сімейного кодексу України (далі – СК України)).
Згідно зі статтею 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
Пунктом другим частини першої статті 161 СК України визначено, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.
За змістом статті 31 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років.
Статтею 171 СК України встановлено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Із цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час судового розгляду. Водночас згода дитини на проживання з одним із батьків не є абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати й захищати права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією про права дитини та Декларацією прав дитини, прийнятою резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 20 листопада 1959 року.
Відповідно до статті 160 СК України, яка є спеціальною нормою під час вирішення судом питання щодо визначення місця проживання дитини, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Системний аналіз зазначених вище норм свідчить, що лише з досягненням десятирічного віку в дитини з’являється право на активну участь у вирішенні питання щодо визначення її місця проживання.
Із матеріалів справ убачається, що у справі № 630/185/22 вік дитини на день прийняття суддею рішення – 6 років 11 місяців, у справі № 630/419/22 – 2 роки 7 місяців, у справі № 630/602/22 – 9 років 4 місяці, у справі № 630/934/23 – 3 роки 7 місяців, у справі № 630/590/22 – 9 років 11 місяців.
Отже, на день прийняття суддею Малихіним О.О. рішень у справах діти не досягли десятирічного віку, а тому факт нез’ясування суддею в судовому засіданні згоди дитини на проживання з одним із батьків не свідчить, що суддя проігнорував вимоги законодавства, покликані забезпечити дотримання основоположних прав дітей, допустив очевидне і грубе порушення цих прав.
Варто зауважити, що озвучена у судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона через малолітній вік неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї (постанова Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21)).
Під час розгляду такої категорії справ суди повинні зважати і на різноманітні супутні чинники, які можуть мати вплив на висловлений дитиною інтерес, а тому думка дитини не є абсолютною та оцінюється в сукупності з іншими доказами.
Визначаючи місце проживання дитини, суд може врахувати її думку щодо проживання з одним із батьків, проте згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду (постанова Верховного Суду від 9 листопада 2020 року у справі № 487/7241/18 (провадження № 61-22623св19)).
Крім того, не є обґрунтованими доводи скаржника «про вибірковість судді» у вирішенні питання доцільності з’ясування думки дитини в судовому засіданні під час розгляду справ такої категорії. Аргументуючи допущення суддею таких дій, скаржник посилається на справу № 630/43/19, у якій суддя Малихін О.О. з’ясував думку дитини в судовому засіданні, водночас у цій справі вік дитини становив понад 10 років, що в розумінні статті 160 СК України не лише наділяло суд правом вчинити таку дію, а й вимагало досягнення спільної згоди батьків та самої дитини у вирішенні такого питання.
Отже, дії судді в частині здійснення розгляду справ без з’ясування думки дитини не характеризуються як такі, що містять склад дисциплінарного проступку.
Участь органу опіки та піклування
Під час вирішення питання про визначення місця проживання дитини участь органу опіки та піклування є обов’язковою. Позивач до заяви про визначення місця проживання дитини повинен надати висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з одним із батьків, характеристику з місця проживання, роботи, місця навчання дитини (гуртків), медичні довідки (суд обов’язково враховує стан здоров’я як батьків, так і дитини), довідки про доходи (інші документи, які підтверджують матеріальне становище заявника), акти обстеження житлово-побутових умов, документи, що підтверджують право власності на житло.
Для кваліфікації дій судді в аспекті дотримання зазначених вище вимог є доцільною конкретизація предмета спору в кожній справі та інформації щодо участі цього органу в розгляді справи.
У справах № 630/419/22, № 630/185/22 предметом спору було визнання місця проживання дитини, тобто участь органу опіки та піклування під час розгляду такої категорії справ є обов’язковою.
Із матеріалів справ убачається, що орган опіки та піклування був залучений до розгляду справи як третя особа, у матеріалах справ наявні висновки цього органу, у яких він не заперечував щодо задоволення позову, рекомендував визначити місце проживання дітей із батьком. Суд зазначені висновки врахував під час прийняття рішень у справах.
У справі № 630/185/22 з висновку про визначення місця проживання дитини, наданого службою у справах дітей виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області, вбачається, що орган опіки та піклування за результатами бесіди з дитиною встановив особисту прихильність доньки до батька, дитина підтвердила бажання проживати разом із ним. Ураховуючи думку дитини, орган опіки та піклування вважав за доцільне та таким, що відповідає інтересам дитини, визначити місце проживання малолітньої дитини з батьком. У справі № 630/419/22 із висновку про визначення місця проживання дитини, наданого службою у справах дітей виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області, вбачається, що, враховуючи вік малолітньої дитини, отримати пояснення щодо прихильності дитини до одного з батьків не було можливим.
У справах №№ 630/602/22, 630/934/23, 630/590/22 предметом спору було розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дитини. Позовних вимог про визначення місця проживання дитини не було заявлено.
За загальним правилом, за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про проживання дитини з матір’ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу, стягнення аліментів. Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз’яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
Матеріали справи не містять доказів наявності такого спору між сторонами. Отже, участь органу опіки та піклування під час розгляду цієї категорії справ не є обов’язковою (постанова Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18).
Розірвання шлюбу та визначене місце проживання дитини жодним чином не підтверджують факту виховання дитини самостійно одним із батьків, оскільки норми СК України чітко встановлюють, що сімейні права та обов’язки є такими, що тісно пов’язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (частина перша статті 14, частина перша статті 15 СК України).
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 822/2446/17, відповідно до якої розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з позивачем, що передбачає обов’язок батька щодо утримання та виховання дитини, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні (утриманні) дитини. Розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини жодним чином не підтверджує факту самостійного виховання дитини одним із батьків.
При дослідженні питання доцільності залучення органу опіки та піклування до участі у справі під час розгляду справ із зазначеним вище предметом спору варто зауважити, що висновок органу опіки та піклування не породжує певні правові наслідки для суб’єктів відповідних правовідносин і не має обов’язкового характеру, що є підставою для відмови в позові (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17 та Верховного Суду, викладена в постанові від 15 травня 2019 року в справі № 640/12186/17-ц).
Отже, дії судді в цій частині не характеризуються як такі, що містять склад дисциплінарного проступку.
Щодо розгляду справ за відсутності відповідача та повноти дослідження судом обставин у справах
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, зокрема, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Сторони користуються рівними процесуальними правами (частина перша статті 49 ЦПК України).
Присутність учасників справи в судовому засіданні є правом, а не обов’язком сторони, крім випадків, коли явка учасника визнана судом обов’язковою. Сторона справи може подати заяву про розгляд справи за її відсутності. Проте суд, за необхідності, може викликати її для особистих пояснень.
Із матеріалів справ №№ 630/185/22, 630/419/22, 630/590/22, 630/602/22, 630/934/23 вбачається, що відповідачі в судове засідання не з’явилися, подали до суду заяви про визнання позову та пред’явлених до них вимог у повному обсязі та проведення розгляду справи за їх відсутності. Процесуальна поведінка учасників свідчила про відсутність спору між сторонами.
Суд не визнавав явки відповідача обов’язковою, необхідності для виклику відповідачів у справах для надання особистих пояснень не вбачав.
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем з дотримання порядку, встановленого статтею 206 цього Кодексу.
Частинами першою, четвертою статті 206 ЦПК України, зокрема, передбачено, що відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Із судових рішень вбачається, що суд, ознайомившись із заявами відповідачів про визнання позову, дійшов висновку, що такі заяви не суперечили закону та достовірно відображали позицію відповідачів у справах, оскільки були подані ними особисто. Отже, на переконання суду, визнання відповідачами позовів не порушувало їхніх прав, свобод чи інтересів, тому суд вважав за можливе ухвалити рішення по суті заявлених вимог у підготовчому засіданні. Водночас у суду не виникло обґрунтованого сумніву як щодо достовірності обставин, визнаних стороною відповідача, так і щодо добровільності їх визнання.
З урахуванням викладеного дії суду в частині розгляду справ за відсутності відповідачів на стадії підготовчого провадження реалізовано в межах наданих дискреційних повноважень, такі дії не характеризуються як такі, що містять склад дисциплінарного проступку.
Частиною першою статті 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Пунктом 2 частини першої статті 164 СК України передбачено, що мати і батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини.
Водночас положеннями статті 150 СК України визначено обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини. Зокрема, батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов’язані забезпечити здобуття дитиною освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування щодо неї.
Відповідно до роз’яснень, викладених у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов’язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об’єктивного з’ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Згідно з пунктом 16 цієї постанови ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.
Отже, системний аналіз зазначених вище норм свідчить, що для задоволення позову позивач має надати належні та допустимі докази ухилення відповідача від участі у вихованні дитини, що давало б підстави для можливості застосування до нього такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав. Зокрема, матеріали справи мають містити докази, на підставі яких можна дійти безперечного висновку про те, що відповідач ухиляється від участі у вихованні дитини.
За приписами частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.
Проаналізувавши матеріали судових справ, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що під час здійснення судового розгляду суд встановив таке.
Справа № 630/419/22
«Малолітній син позивача ОСОБА5 фактично проживає за однією адресою з батьком, позивачем ОСОБА5, що підтверджується актом обстеження матеріально-побутових умов, який було видано 28 вересня 2022 року органом самоорганізації населення “Культурний”, та засвідчено відділом забезпечення діяльності виконкому та внутрішньої політики Люботинської міської ради Харківської області 29 вересня 2022 року. Натомість відповідач ОСОБА6 проживає окремо від дитини за іншою адресою: АДРЕСА1, що підтверджується копією довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 6342-7500872966 від 20 травня 2022 року.
За дорученням суду органом опіки та піклування Люботинської міської ради Харківської області подано суду висновок про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА8 з батьком ОСОБА5 за адресою його проживання: АДРЕСА2.
Такий висновок ґрунтується на підставі проведеної перевірки способу життя позивача ОСОБА5, за місцем проживання якого існують усі необхідні умови для забезпечення розвитку дитини і належного догляду за ним; і способу життя відповідача ОСОБА6.
З представлених позивачем документів вбачається, що він за місцем роботи характеризується позитивно, має постійний дохід та за станом здоров’я здатний здійснювати догляд за малолітньою дитиною та піклуватися про неї».
Ураховуючи викладене вище, суд визначив місце проживання малолітньої дитини разом із батьком ОСОБА5 за місцем його постійного проживання. Водночас суд у рішенні зазначив, що задоволення позову жодним чином не позбавляє ОСОБА6 права брати участь у вихованні дитини та спілкування з нею.
Справа № 630/590/22
«Наразі, дитина, ОСОБА11, ____ року, проживає разом з батьком, та перебуває на його утриманні, що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади щодо відомостей про особу, наданих з відомчої інформаційної системи ДМС № 2022/001967294 від 10 грудня 2022 року, що була сформована Державним підприємством “ДІЯ”».
З огляду на встановлені обставини, зокрема що донька сторін безперервно проживає з батьком, який створив для неї належні побутові умови, суд дійшов висновку, що в цьому випадку позивач забезпечить розвиток дитини в безпечному, спокійному і стійкому середовищі.
Суд зазначив, що сторони у справі дійшли згоди щодо місця проживання доньки, оскільки подали до суду відповідні заяви.
Справа № 630/185/22
«За дорученням суду органом опіки та піклування Люботинської міської ради Харківської області подано суду висновок про доцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА3, ____ року народження, з батьком ОСОБА1 за адресою його проживання: АДРЕСА3.
Такий висновок ґрунтується на підставі проведеної перевірки способу життя позивача ОСОБА1, який має у власності житло, в якому зареєстрована його донька, і здатен забезпечити розвиток доньки і належний догляд за нею, і способу життя відповідача ОСОБА2, а також проведеної з дитиною бесіди, в якій вона підтвердила своє бажання проживати з батьком. Тому, враховуючи вищевикладене, суд визначає місце проживання малолітньої дитини разом з батьком ОСОБА1 за місцем їх постійного проживання за адресою: АДРЕСА4».
Суд зазначив, що, задоволення позову жодним чином не позбавляє мати права брати участь у вихованні дитини та спілкування з нею.
Справа № 630/602/22
«На даний час сторони шлюбно-сімейні відносини не підтримують, проживають за різними адресами та спільного господарства не ведуть. Відносини між сторонами припинились та носять формальний характер через відсутність бажання перебувати у шлюбі. Примирятися вони не бажають, оскільки втратили почуття любові один до одного через різні погляди на сімейне життя і обов’язки, що призвело до взаємного відчуження. Намір сторін розірвати шлюб є остаточним та не суперечить їх інтересам».
За таких обставин суд вважав, що шлюб між сторонами необхідно розірвати, тому задовольнив позов у цій частині.
«Так, син сторін у справі ОСОБА14 на даний момент проживає разом із батьком ОСОБА12, а сторони ОСОБА12 та ОСОБА13 в свою чергу дійшли згоди щодо місця проживання свого сина, оскільки подали до суду відповідні заяви».
З огляду на встановлені обставини, зокрема що син сторін безперервно проживає з батьком, який створив для нього належні побутові та житлові умови, суд дійшов висновку, що в цьому випадку позивач забезпечить розвиток дитини у безпечному, спокійному і стійкому середовищі.
Справа № 630/934/23
«На даний час сторони шлюбно-сімейні відносини не підтримують, проживають за різними адресами та спільного господарства не ведуть. Відносини між сторонами остаточно припинились в липні 2023 року та носять формальний характер через відсутність бажання перебувати у шлюбі. Примирятися вони не бажають, оскільки втратили почуття любові один до одного через різні погляди на сімейне життя і обов’язки, що призвело до взаємного відчуження. Намір сторін розірвати шлюб є остаточним та не суперечить їх інтересам.
За таких обставин суд вважає, що шлюб між сторонами необхідно розірвати.
[...]
Наразі, дитина ОСОБА17, ____ р. н., проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА5, що підтверджується інформацією з Єдиного державного демографічного реєстру та Реєстру Люботинської територіальної громади, та перебуває на його повному утриманні, що визнала відповідач у своїй заяві.
[...]
На даний час відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання сина, а тому суд задовольняє позов в частині стягнення аліментів і стягує з відповідача аліменти на користь позивача на утримання сина в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. При визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, матеріальне становище позивача, та платника аліментів, яка є працездатною людиною та не має на утриманні інших дітей.
Також відповідно до ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Дитина сторін у справі ОСОБА17, ____ р. н., наразі проживає разом з батьком ОСОБА18, який є позивачем по даній справі.
Відповідач ОСОБА16 проживає окремо від позивача і сина, але також має право заявити свою вимогу про визначення місця проживання дитини разом з нею. Натомість вона добровільно заявила суду про визнання вимоги позивача про визначення місця проживання сина разом з батьком та визнала ті обставини, що дитина фактично проживає з батьком, який створив для неї необхідні умови.
[...]
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, передбачені статтею 166 СК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Позивач стверджує, що відповідач з липня 2023 року припинила піклуватися про сина та забезпечувати його потреби, коли почала проживати окремо від дитини, та заявила про намір виїхати за кордон, і залишила дитину на його утримання. Відповідачем ОСОБА16 такі обставини визнані у поданій суду заяві, тому слід вважати їх встановленими.
Отже відповідачем свідомо обрано такі життєві умови, за яких її участь у вихованні сина є мінімальною та недостатньою, що в свою чергу свідчить про її ухилення від виконання батьківських обов’язків в розумінні статті 164 СК України.
На підставі викладеного, та враховуючи вік дитини, в якому присутність матері є вкрай важливим, але вона знехтувала своїми батьківськими обов’язками по його вихованню, суд задовольняє вимогу позивача та визначає місце проживання дитини разом з ним».
Таким чином, із зазначених судом у мотивувальній частині рішень обставин, установлених під час розгляду справ, убачається, що суд, дослідивши докази у справі, розцінив поведінку відповідача (матері дитини) як свідоме ухилення від виховання дитини та від виконання її батьківських обов’язків. Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Велика Палата Верховного Суду під час перегляду рішень Вищої ради правосуддя щодо дисциплінарної відповідальності суддів неодноразово зазначала, що дисциплінарний орган повинен встановити, які дії здійснив суддя в царині своєї діяльності, якою є сфера правосуддя; як процесуальний закон приписує діяти чи не діяти судді; які рішення має вчинити суддя, а на які встановлені обмеження чи заборона; чи діяв суддя відповідно до закону та відомих нормативних положень, і якщо чинив усупереч, то через які причини, якими мотивами керувався.
Зазначення суддею в мотивувальних частинах судових рішень обґрунтування його прийняття не дає підстав для висновку, що суддя Люботинського міського суду Харківської області Малихін О.О. під час розгляду справ №№ 630/185/22, 630/419/22, 630/590/22, 630/602/22, 630/934/23 умисно або внаслідок недбалості діяв усупереч установленому процесуальним законом порядку, з порушенням процесуальних обмежень чи заборон тощо та допустив таку винну поведінку, яка є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Не може вважатися умисним порушенням норм права чи неналежним ставленням судді до службових обов’язків тлумачення закону та позиція судді щодо обґрунтування ухваленого ним судового рішення.
У висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій.
Під час розгляду дисциплінарної справи не встановлено чітких і переконливих доказів на підтвердження того, що, здійснюючи розгляд справ №№ 630/185/22, 630/419/22, 630/590/22, 630/602/22, 630/934/23 суддя вийшов за межі повноважень, наданих ЦПК України, та допустимого суддівського розсуду, що його поведінка була недобросовісною та свідчила про умисел чи недбалість судді.
Отже, дії судді в аспекті повноти дослідження судом обставин у справах не характеризуються як такі, що містять склад дисциплінарного проступку.
Щодо ухилення осіб від мобілізації
У дисциплінарній скарзі скаржниця зазначила, що ухвалені суддею Малихіним О.О. судові рішення у справах «мають ознаки штучного замовного характеру, спрямованого на створення умов для ймовірного ухилення військовозобов’язаних чоловіків-позивачів від мобілізації».
Частиною другою статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень, зокрема, статтею 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин) визначено, що мобілізація – комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту – на організацію і штати воєнного часу.
Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції, чинній до 18 травня 2024 року) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Водночас існує юридична прогалина на законодавчому рівні, яка не надає чіткого визначення, як необхідно розуміти поняття «особа, яка самостійно виховує дитину», оскільки на законодавчому рівні розкрито виключно поняття «одинока матір». Поняття «одинокий батько» не закріплено в положеннях законодавства, а тому в цьому випадку можливе застосування аналогії закону щодо поняття «одинока матір», тлумачення якого наведено в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».
Згідно з пунктом 9 цієї постанови Пленуму Верховного Суду України одинокою матір’ю є жінка, яка не перебуває у шлюбі й у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.
Тобто, для набуття статусу «одинока матір», «одинокий батько» необхідні два фактори: неперебування у шлюбі, а також виховання і утримання дитини самими матір’ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.
Розірвання шлюбу на підставі рішення суду та встановлення місця проживання дитини з батьком, що включає в себе його обов’язок щодо утримання та виховання дитини, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини та, відповідно, не підтверджують наявність у нього статусу «одинокий батько» (позиція Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладена в постанові від 18 червня 2018 року у справі № 822/2446/17).
Водночас у справах, під час розгляду яких дії судді є предметом дисциплінарного провадження, жодна резолютивна частина прийнятих судових рішень не містить конкретного визначення «у зв’язку із самостійним вихованням дитини батьком без участі матері», що надало б можливість позивачам-чоловікам набути статусу «одинокий батько» і, як наслідок, з урахуванням приписів статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції, чинній до 18 травня 2024 року) уникнути призову на військову службу під час мобілізації або звільнення вже мобілізованих чоловіків.
Отже, дії судді в цій частині не характеризуються як такі, що містять склад дисциплінарного проступку.
Щодо допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя (пункт 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)
Під час вирішення питань, пов’язаних із застосуванням до суддів заходів дисциплінарного впливу, необхідним є дотримання балансу між відповідальністю судді за свою діяльність, пов’язану зі здійсненням правосуддя, перед людиною, суспільством та державою і принципом незалежності судової влади.
Системний аналіз пункту 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» свідчить про те, що з об’єктивної сторони передбачений цією нормою дисциплінарний проступок є вчиненням суддею діяння, яке полягає у порушені правил суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.
Оцінюючи наявність складу такого дисциплінарного проступку судді, потрібно керуватися таким.
За змістом частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний: 1) справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; 2) дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів; 3) подавати декларацію доброчесності судді та декларацію родинних зв’язків судді; 4) виявляти повагу до учасників процесу; 5) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання; 6) виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, установлених законодавством у сфері запобігання корупції; 7) подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; 8) систематично розвивати професійні навички (уміння), підтримувати свою кваліфікацію на належному рівні, необхідному для виконання повноважень у суді, де він обіймає посаду; 9) звертатися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до Вищої ради правосуддя та до Генерального прокурора упродовж п’яти днів після того, як йому стало відомо про таке втручання; 10) підтверджувати законність джерела походження майна у зв’язку з проходженням кваліфікаційного оцінювання або в порядку дисциплінарного провадження щодо судді, якщо обставини, що можуть мати наслідком притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, викликають сумнів у законності джерела походження майна або доброчесності поведінки судді.
Отже, з наведеного вище переліку вбачається, що в законодавстві чітко виокремлено обов’язки судді, які стосуються професійної діяльності щодо належного відправлення правосуддя (пункти 1, 5), і зобов’язання щодо дотримання правил етики (пункти 2, 4) та доброчесності (пункти 3, 6, 7, 9, 10).
Положення пункту 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кореспондують не із зобов’язанням судді «розглядати і вирішувати судові справи», а з його обов’язком дотримуватися високих стандартів етичної поведінки, що пов’язано із його високим статусом (пункти 2, 4 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), про що свідчить буквальний зміст цієї норми: допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.
Таким чином, пункт 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» стосується поведінки судді, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя і складається з таких аспектів: питання моралі, чесності, непідкупності; відповідність способу життя судді його статусу; дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.
Охоплюючи етичні аспекти поведінки судді, цей дисциплінарний проступок не може тлумачитись як такий, що стосується питання оцінки правильності або неправильності застосування суддею норм матеріального і процесуального права під час здійснення правосуддя та ухвалення судових рішень (у тому числі через невиправдане розширення змісту «стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду») (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 13 червня 2024 року у справі № 990SCGC/2/24).
Системний аналіз суб’єктивних та об’єктивних ознак дисциплінарного проступку дає підстави визначити дисциплінарний проступок судді як винне, протиправне порушення професійних обов’язків або загальновизнаних морально-етичних вимог, які ставляться до судді, що призвело чи могло призвести до негативних наслідків. Об’єктивна сторона дисциплінарного проступку передбачає наявність умислу в діях судді, свідомого порушення ним встановлених законом вимог та настання / можливість настання негативних наслідків.
Отже, підставою дисциплінарної відповідальності судді може бути не будь-яка поведінка, що свідчить про недотримання суддею норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують довіру до суду, а лише та, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.
Проаналізувавши обставини, зазначені в дисциплінарній скарзі, а також встановлені під час дисциплінарного провадження, доцільно певною мірою погодитися з доводами скаржника, що дії судді під час розгляду справ можуть сформувати у стороннього спостерігача думку, що такі справи мали штучний характер і мали на меті не захист прав дітей, а ймовірне отримання батьками дітей права на відстрочку від мобілізації, водночас під час підготовки до розгляду не встановлено достатніх чітких і переконливих доказів, які підтверджували б обізнаність судді про таку мету, про позапроцесуальне спілкування судді зі сторонами, очевидну свавільність дій судді. Водночас в аспекті порушеного питання варто зауважити, що безпідставна відмова судді в задоволенні позову зумовлена сумнівом у можливому переслідувані позивачем іншої мети подання позову, не пов’язаної з інтересами дитини, ухилення від розгляду справи або умисне затягування розгляду справ такої категорії могли б свідчити про допущення суддею дій, що зумовили незаконну відмову позивачу в доступі до правосуддя та, як наслідок, свідчити про неналежне виконання суддею покладеного на нього обов’язку щодо здійснення правосуддя.
Важливим є дослідження систематичності прийняття суддею рішень, згідно з якими місце проживання дитини визначено з батьком.
З інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що суддя Люботинського міського суду Харківської області Малихін О.О. у період із 1 січня 2022 року до 2 жовтня 2024 року (день відкриття дисциплінарної справи) прийняв 31 рішення у справах, предметом спору в яких було позбавлення матері дитини батьківських прав, розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком, зокрема: №№ 630/52/22, 630/147/22, 630/190/22, 630//207/22, 630/208/22, 630/209/22, 630/237/22, 630/185/22, 630/245/22, 630/260/22, 630/264/22, 630/323/22, 630/330/22, 630/337/22, 630/341/22, 630/389/22, 630/412/22, 630/419/22, 630/471/22, 630/590/22, 630/602/22, 630/216/23, 630/218/23, 630/219/23, 630/369/23, 630/673/23, 630/833/23, 630/804/23, 630/833/23, 630/835/23, 630/934/23, 630/938/23, 630/1040/23, 630/1217/23, 630/1218/23, 630/1219/23, 630/1220/23, 630/1223/23, 630/1224/23, 630/1225/23, 630/1235/23, 630/652/23, 630/939/23, 630/1310/23, 630/1325/23, 630/1326/23, 630/1608/23, 630/11/24, 630/15/24, 630/42/24, 630/420/24, 630/423/24, 630/454/24, 630/488/24, 630/1216/24.
Водночас наявні випадки прийняття суддею в зазначений вище період рішень про відмову в задоволенні позову батька про позбавлення матері батьківських прав. Зокрема, у справі № 630/454/24 суд прийняв рішення, згідно з яким відмовлено в задоволенні позову про позбавлення матері батьківських прав, яке згодом Харківський апеляційний суд постановою від 5 лютого 2025 року скасував, позов задовольнив повністю та визначив місце проживання малолітньої дитини разом із батьком.
Кількість прийнятих суддею рішень (31 рішення) у взаємозв’язку з періодом, протягом якого їх прийнято (понад 2 роки 9 місяців), не свідчать про систематичне ухвалення суддею рішень, згідно з якими місце проживання дитини визначено разом із батьком.
Отже, дії судді в цій частині не характеризуються як такі, що свідчать про допущення суддею дій (бездіяльності), які порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.
Тривалість розгляду справ
Вища рада правосуддя рішенням від 24 листопада 2020 року № 3237/0/15-20 рекомендувала Державній судовій адміністрації України та Раді суддів України застосовувати показники середньої тривалості розгляду судових справ під час ухвалення рішень і здійснення заходів з питань організаційного забезпечення діяльності судів. Зокрема, відповідно до вказаних показників час, необхідний для розгляду місцевими загальними судами судових справ, становить у середньому: кримінальні провадження – 547 хв, досудового розслідування (слідчі судді) – 91 хв, адміністративного судочинства – 379 хв, цивільного судочинства – 287 хв, адміністративні правопорушення – 130 хв, окремі процесуальні питання – 99 хвилин.
Відповідно до базових показників роботи Люботинського міського суду Харківської області кількість справ і матеріалів, що надійшли на розгляд до суду у 2022 році, – 703, фактична кількість суддів – 3, правосуддя здійснювали 3 судді (середній показник кількості справ (матеріалів) у провадженні одного судді – щонайменше 234). Середня кількість днів, необхідна для розгляду справ одним повноважним суддею в Люботинському міському суді Харківської області, у 2023 році становила 420 днів, середній показник по Україні – 399 днів, у 2024 році – 212 днів, середній показник по Україні – 374 дні, за 9 місяців 2025 року 291 день, середній показник по Україні – 316 днів.
Зазначені статистичні показники у взаємозв’язку із показниками середньої тривалості розгляду судових справ, середньої кількості днів, необхідних для розгляду справ одним повноважним суддею, не свідчать про надмірний рівень судового навантаження на одного суддю в Люботинському міському суді Харківської області у 2022–2025 роках.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що під час розгляду справ, предмет позову в яких пов’язаний із правами дитини, судовий орган повинен діяти швидко для уникнення будь-яких невиправданих зволікань. Оперативний розгляд судових справ, у яких задіяні діти, має бути пріоритетом, щоб захистити їхні інтереси та сприяти оперативності судового процесу. Суди мають розглядати такі справи без зайвих затримок, надаючи пріоритет їх вирішенню.
Рішення у справах №№ 630/185/22, 630/419/22, 630/590/22, 630/602/22, 630/934/23 суддя Люботинського міського суду Харківської області Малихін О.О. прийняв у підготовчому судовому засіданні.
Відповідно до частини третьої статті 189 ЦПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
Справа № 630/185/22 перебувала у провадженні судді Малихіна О.О. 19 днів, № 630/419/22 – 27 днів, № 630/590/22 – 18 днів, № 630/602/22 – 17 днів, № 630/934/23 – 28 днів.
Ураховуючи, що розгляд справ, дії (бездіяльність) судді в яких є предметом дисциплінарного провадження, здійснено в підготовчому судовому засіданні, така тривалість судового розгляду свідчить про вжиття суддею заходів, спрямованих на дотримання строку, передбаченого статтею 189 ЦПК України.
Під час кваліфікації дій судді в аспекті спростування або підтвердження факту надання пріоритетності та прискореного розгляду справ, предметом спору в яких було визначення місця проживання дитини з батьком, важливим є дослідження тривалості перебування кожної справи у провадженні судді.
Зокрема, справа № 630/52/22 перебувала у провадженні судді 148 днів, справа № 630/147/22 – 14 днів, справа № 630/190/22 – 21 день, справа № 630/207/22 – 18 днів, справа № 630/208/22 – 18 днів, справа № 630/209/22 – 18 днів, справа № 630/237/22 – 70 днів, справа № 630/185/22 – 19 днів, справа № 630/245/22 – 1147 днів, справа № 630/260/22 – 14 днів, справа № 630/264/22 – 13 днів, справа № 630/323/22 – 30 днів, справа № 630/330/22 – 17 днів, справа № 630/337/22 – 17 днів, справа № 630/341/22 – 16 днів, справа № 630/389/22 – 80 днів, справа № 630/412/22 – 22 дні, справа № 630/419/22 – 27 днів, справа № 630/471/22 – 9 днів, справа № 630/590/22 – 18 днів, справа № 630/602/22 – 17 днів, справа № 630/216/23 – 91 день, справа № 630/218/23 – 55 днів, справа № 630/219/23 – 821 день, справа № 630/369/23 – 162 дні, справа № 630/673/23 – 57 днів, справа № 630/804/23 – 41 день, справа № 630/833/23 – 35 днів, справа № 630/835/23 – 35 днів, справа № 630/934/23 – 28 днів, справа № 630/938/23 – 32 дні, справа № 630/1040/23 – 54 дні, справа № 630/1217/23 – 34 дні, справа № 630/1218/23 – 34 дні, справа № 630/1219/23 – 34 дні, справа № 630/1220/23 – 34 дні, справа № 630/1223/23 – 34 дні, справа № 630/1224/23 – 34 дні, справа № 630/1225/23 – 34 дні, справа № 630/1235/23 – 32 дні, справа № 630/652/23 – 180 днів, справа № 630/939/23 – 314 днів, справа № 630/1310/23 – 84 дні, справа № 630/1325/23 – 41 день, справа № 630/1326/23 – 41 день, справа № 630/1608/23 – 56 днів, справа № 630/11/24 – 112 днів, справа № 630/15/24 – 45 днів, справа № 630/42/24 – 48 днів, справа № 630/420/24 – 115 днів, справа № 630/423/24 – 202 дні, справа № 630/454/24 – 109 днів, справа № 630/488/24 – 270 днів, справа № 630/1216/24 – 208 днів.
Отже, кількість справ і тривалість їх перебування у провадженні судді не свідчать про систематичне у стислі строки, без дотримання норм цивільного процесуального законодавства, вирішення суддею Малихіним О.О. справ щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей із батьком, що могло б свідчити про намагання судді сприяти відповідним особам (чоловікам призовного віку) уникнути мобілізації на підставі судових рішень про визначення місця проживання дітей саме з батьком.
Висновок
Відповідно до частини шістнадцятої статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності вважаються встановленими Дисциплінарною палатою (Вищою радою правосуддя) за результатами розгляду дисциплінарної справи, якщо докази, надані та отримані в межах дисциплінарного провадження, є чіткими та переконливими для підтвердження існування такої підстави.
Чіткими та переконливими є докази, які, на думку звичайної розсудливої людини, у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Водночас під час підготовки справи до розгляду не отримано / не здобуто чітких і переконливих доказів наявності обставин, що підтверджують існування підстав для притягнення судді Люботинського міського суду Харківської області Малихіна О.О. до дисциплінарної відповідальності.
Отже, за результатами розгляду дисциплінарної справи встановлено, що в діях судді Люботинського міського суду Харківської області Малихіна О.О. відсутні склади дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 1, пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
Згідно із частинами другою, шостою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.
Відповідно до частини шостої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», якщо Дисциплінарною палатою ухвалено рішення про відмову у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності, дисциплінарне провадження припиняється.
З огляду на викладене Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що у притягненні судді Люботинського міського суду Харківської області Малихіна О.О. необхідно відмовити, а дисциплінарне провадження припинити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
відмовити у притягненні судді Люботинського міського суду Харківської області Малихіна Олексія Олексійовича до дисциплінарної відповідальності.
Дисциплінарне провадження щодо судді Люботинського міського суду Харківської області Малихіна Олексія Олексійовича припинити.
Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Головуючий на засіданні
Третьої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя
Член Третьої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя
Член Першої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя
