Акт ВРП

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Маселка Р.А., членів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакова С.Ю., Мельника О.П., Спірідонової Т.В., розглянувши об’єднану дисциплінарну справу стосовно судді Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Мазуренка Вячеслава Вадимовича за дисциплінарною скаргою Черниш Поліни Юріївни та за власною ініціативою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя,

 

встановила:

 

до Вищої ради правосуддя 18 квітня 2023 року (вх. № Ч-1407/0/7-23) надійшла дисциплінарна скарга Черниш П.Ю. на дії судді Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Мазуренка В.В. під час здійснення правосуддя у справі № 213/1127/23 за заявою ОСОБА1, заінтересована особа – ОСОБА2, про встановлення факту проживання неповнолітньої дитини з батьком, її самостійного виховання батьком та перебування на його утриманні.

Процедура розгляду дисциплінарної справи

На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 28 листопада 2023 року дисциплінарну скаргу Черниш П.Ю. стосовно судді Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Мазуренка В.В. передано для проведення попередньої перевірки члену Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакову С.Ю., який відповідно до пункту 23⁷ розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (в редакції на час вчинення процесуальної дії, далі – Закон України «Про Вищу раду правосуддя») тимчасово здійснює повноваження дисциплінарного інспектора.

За результатами проведення попередньої перевірки дисциплінарної скарги член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлаков С.Ю. склав висновок від 27 червня 2024 року із пропозицією відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Мазуренка В.В., оскільки доводи дисциплінарної скарги зводяться до незгоди із судовим рішенням (пункт 4 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакова С.Ю. та долучені до нього матеріали, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя відхилила пропозицію доповідача.

Член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселко Р.А. вніс пропозицію відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Мазуренка В.В.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 24 липня 2024 року № 2290/2дп/15-24 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Мазуренка В.В. за підпунктом «а» пункту 1, пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, керуючись частиною десятою статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», ухвалою від 6 листопада 2024 року № 3234/2дп/15-24 за власною ініціативою відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Мазуренка В.В. та об’єднала її з дисциплінарною справою, відкритою стосовно вказаного судді ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 24 липня 2024 року № 2290/2дп/15-24 за скаргою Черниш П.Ю. Проведення підготовки об’єднаної дисциплінарної справи до розгляду доручила члену Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакову С.Ю. (https://hcj.gov.ua/doc/doc/48303).

Відкриваючи дисциплінарні справи, дисциплінарний орган виходив із того, що в діях зазначеного судді наявні ознаки складів дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме:

1) інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків;

2) допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду;

3) умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

За результатами підготовки до розгляду об’єднаної дисциплінарної справи стосовно судді Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Мазуренка В.В. доповідач – член Другої Дисциплінарної палати Бурлаков С.Ю. 17 червня 2026 року склав висновок про відмову у притягненні судді Мазуренка В.В. до дисциплінарної відповідальності та закриття дисциплінарного провадження. На думку доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Бурлакова С.Ю., суддя Мазуренко В.В. допустив добросовісну суддівську помилку, у його діях немає складу дисциплінарного проступку, а отже, відсутні підстави для його притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Представник судді Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Мазуренка В.В. – адвокат Пізняк В.І., подав заяву про відвід члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. від участі в розгляді цього питання порядку денного. Заяву про відвід вмотивовано таким. У 2020 році Громадська рада доброчесності, членом якої був Маселко Р.А., вважала грубим порушенням Вищої ради правосуддя внесення Президентові України подань про призначення на посади суддів, зокрема Мазуренка В.В., стосовно яких Громадська рада доброчесності склала негативні висновки, висловлювала позицію про необхідність звільнення таких суддів із посад, закликала Президента України залишати без розгляду подання Вищої ради правосуддя. Адвокат Пізняк В.І. також зазначив, що в засобах масової інформації він виявив статтю, у якій йшлося про недоброчесність члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А., а саме, що він із порушенням законодавства отримав адвокатське свідоцтво, оскільки не проживав у Закарпатській області на момент його отримання. Крім того, на переконання адвоката Пізняка В.І., Маселко Р.А. як член Вищої ради правосуддя, секретар Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя вийшов за межі наданих йому повноважень, оскільки здійснював заходи щодо оцінки та перевірки доказів у справі, робив відповідні запити, що є дискрецією апеляційних судів.

На думку адвоката Пізняка В.І., наведені обставини викликають сумнів у неупередженості члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 31 липня 2026 року № 1575/2дп/15-26 відмовила в задоволенні заяви представника судді Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Мазуренка В.В. – адвоката Пізняка В.І., про відвід члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А.

Про засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 12 серпня 2026 року, до проєкту порядку денного якого внесено питання про розгляд дисциплінарної справи стосовно судді Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Мазуренка В.В., відкритої за дисциплінарною скаргою Черниш П.Ю., суддю Мазуренка В.В., його представника – адвоката Пізняка В.І., та скаржницю Черниш П.Ю. повідомлено своєчасно й у належний спосіб, у порядку та строки, встановлені Законом України «Про Вищу раду правосуддя». Крім того, повідомлення про засідання дисциплінарного органу розміщено на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

У зв’язку із введенням в Україні воєнного стану та з метою забезпечення реалізації прав судді та скаржника, визначених пунктом 13.22 Регламенту Вищої ради правосуддя, судді та скаржнику запропоновано взяти участь у вказаних засіданняху режимі відеоконференції.

У засіданні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 12 серпня 2026 року суддя Мазуренко В.В., його представник – адвокат Пізняк В.І., взяли участь у режимі відеоконференції.

Скаржниця Черниш П.Ю. на засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя не з’явилася.

Відповідно до статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» неявка скаржника не перешкоджає розгляду дисциплінарної справи.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, дослідивши пояснення судді Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Мазуренка В.В., заслухавши адвоката Пізняка В.І., доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакова С.Ю., який запропонував відмовити у притягненні судді Мазуренка В.В. до дисциплінарної відповідальності та закрити дисциплінарне провадження, пропозицію члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А., який запропонував притягнути суддю Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Мазуренка В.В. до дисциплінарної відповідальності, застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади, дослідивши матеріали дисциплінарної справи, дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Мазуренка В.В. до дисциплінарної відповідальності з огляду на такі обставини, установлені під час розгляду дисциплінарної справи.

Стислий зміст обставин, викладених у дисциплінарній скарзі

У дисциплінарній скарзі Черниш П.Ю. зазначає, що Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 30 березня 2023 року у справі № 213/1127/23 (суддя Мазуренко В.В.) задовольнив заяву ОСОБА1 та встановив факт проживання неповнолітньої дитини ОСОБА3, ____ року народження, самостійного виховання дитини батьком та перебування на утриманні батька.

Вказане рішення скаржниця вважає незаконним і завідомо неправосудним.

Крім того, Черниш П.Ю. зазначає, що на вебпорталі «Судова влада України» є відомості, що ОСОБА1 чотири рази подавав визначену заяву (справи №№ 213/578/23, 213/728/23, 213/990/23, 213/1127/23). Перші три заяви повернуто заявнику. Цієї наполегливості заявника суддя Мазуренко В.В. не помітив.

Справу № 213/1127/23 розглянуто в рекордно швидкий строк, протягом семи днів. Будь-яких завчасних повідомлень скаржниці про розгляд справи суддя Мазуренко В.В. не робив, конверт із суду випадково виявила інша особа 14 квітня 2023 року, яка сфотографувала та надіслала скаржниці повістку та ухвалу про відкриття провадження у справі разом із заявою.

Скаржниця також наголошує, що будь-яких доказів у справі № 213/1127/23 не існує, а копія акта не є доказом по суті справи. Заяв про згоду із заявою ОСОБА1 та про розгляд справи без її присутності до суду не надсилала, суддя Мазуренко В.В. цих обставин не перевірив. Крім того, її дитина проживає разом із нею за кордоном.

На думку скаржниці, єдина мета таких дій ОСОБА1 ‒ намагання ухилитися від мобілізації шляхом втечі за кордон за купленим завідомо неправосудним судовим рішенням або шляхом введення в оману військкомату, що він як батько є нібито єдиним, хто утримує та виховує дитину.

Скаржниця зазначає, що ухвалення вказаного судового рішення мало б для неї негативні наслідки, зокрема: під час перетину державного кордону з дитиною гарантовано мала б проблеми і не змогла бу звичайному порядку ввезти дитину в Україну через те, що в реєстрі Держприкордонслужби вже містилася б інформація про судове рішення, відповідно до якого її дитина перебуває з батьком, а не з нею. Крім того, скаржниця втратила б право на аліменти.

Такі дії судді Мазуренка В.В., як ухвалення завідомо неправосудного рішення, на думку скаржниці, є результатом злочинної змови проти неї з корисливих мотивів, оскільки суд не може виступати місцем із виготовлення завідомо неправосудних рішень для полегшення ухилення від мобілізації та протиправного виїзду за кордон.

З огляду на викладені обставини скаржниця просить притягнути суддю Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Мазуренка В.В. до дисциплінарної відповідальності.

Узагальнені доводи, викладені в ухвалі Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 24 липня 2024 року № 2290/2дп/15-24 про відкриття дисциплінарної справи

Відкриваючи дисциплінарне провадження стосовно судді Мазуренка В.В., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла попереднього висновку про наявність достатніх даних, які можуть свідчити про допущення суддею порушень вимог процесуального законодавства під час розгляду справи № 213/1127/23.

Зокрема, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважила, що суддя розглянув справу без залучення органу опіки та піклування, участь якого за відповідних обставин є обов’язковою. Крім того, справу було розглянуто за відсутності заінтересованої особи – матері дитини, водночас суд врахував заяву про розгляд справи за її відсутності, що надійшла електронною поштою та не містила кваліфікованого електронного підпису (далі – КЕП).

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя установила, що матеріали справи не містили належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, покладених в основу заявлених вимог, а саме факту проживання дитини з батьком, самостійного виховання дитини ним та перебування дитини на його утриманні. Незважаючи на це, заяву було задоволено.

Зокрема, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважила щодо надзвичайно стислого строку розгляду справи, яку було вирішено по суті через шість днів після відкриття провадження, попри посилання судді на значне судове навантаження.

На думку Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, наведені обставини давали підстави погодитися з доводами дисциплінарної скарги, що ухвалене судове рішення могло створити умови для ймовірного ухилення військовозобов’язаного чоловіка від мобілізації, а також могло призвести до порушення прав і законних інтересів матері дитини і самої дитини.

Крім того, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя висловила занепокоєння щодо обставин автоматизованого розподілу низки аналогічних справ за заявами тієї самої особи, що могло свідчити про можливу маніпуляцію з автоматизованим розподілом справ між суддями. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважила, що за наявності таких обставин суддя був зобов’язаний вживати передбачених процесуальним законом заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами.

У сукупності наведені обставини дали підстави Другій Дисциплінарній палаті Вищої ради правосуддя дійти попереднього висновку про можливу наявність у діях судді ознак істотного порушення норм процесуального права, можливого порушення прав учасників судового процесу, а також поведінки, що може порочити звання судді та підривати авторитет правосуддя.

З огляду на викладене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя визнала наявними достатні підстави для відкриття дисциплінарної справи.

Узагальнені доводи, викладені в ухвалі Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 6 листопада 2024 року № 3234/2дп/15-24 про відкриття дисциплінарної справи за власною ініціативою

Під час перевірки дій судді Мазуренка В.В. під час розгляду справи № 213/1127/23 у Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя виникла необхідність встановити практику судді Мазуренка В.В. в аналогічних справах про встановлення фактів проживання неповнолітньої дитини з батьком, самостійного виховання дитини батьком та перебування на його утриманні.

У відповідь на запит члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Маселка Р.А. суд надав статистичну інформацію про розгляд суддею таких справ у 2022–2024 роках, а також копії матеріалів цих справ,аналіз яких свідчить таке.

Не дотримуючись вимог закону, а саме під час розгляду спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов’язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою, суддя Мазуренко В.В. під час розгляду справ №№ 213/462/23, 213/2376/22, № 213/464/23, 213/1128/23, 213/466/23 не залучив до участі у справах орган опіки та піклування.

Водночас суддя Мазуренко В.В. не звернув увагу, що заяви заінтересованих осіб у справах №№ 213/462/23, 213/2376/22, № 213/464/23, 213/1128/23, 213/466/23 про розгляд справ за їхньої відсутності, які також не заперечували щодо заявлених вимог, надійшли електронною поштою та не були підписані КЕП, а тому цих заяв суд не міг взяти до уваги.

Із копій матеріалів зазначених вище справ видно, що вони не містять жодних належних і допустимих доказів на підтвердження факту проживання неповнолітніх дітей із батьком, їх самостійного виховання батьком та перебування на утриманні батька.

Крім того, як видно з копії матеріалів справи № 212/2389/22, задовольняючи вимоги ОСОБА5, суддя Мазуренко В.В. послався на акт Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ярославська-9» (далі – ОСББ «Ярославська-9») від 12 жовтня 2022 року, складений і підписаний головою ОСББ «Ярославська-9» ОСОБА6.

Водночас Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважила, що згідно з відповіддю Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 10 жовтня 2024 року № 19-69952/18/24-Вих (вх. № 11972/0/8-24 від 11 жовтня 2024 року) на дату складання та підписання цього акта ОСОБА6, перебувала за кордоном. Наведені обставини ставлять під сумнів достовірність цього акта.

Проте, незважаючи на наведені обставини, суддя Мазуренко В.В. ухвалював рішення про задоволення заяв.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також звернула увагу на швидкий розгляд справ, який в середньому становив від 5 до 13 днів після відкриття провадження у справах. Зокрема, справу № 213/2376/22 розглянуто через 2 дні після відкриття провадження у справі, справи № 213/3340/22, № 213/2389/22 – протягом 1 дня. Лише справу № 213/1409/23 було розглянуто протягом 21 дня, а справу № 213/620/23 – протягом 28 днів.

Майже в усіх справах інтереси заявників представляли адвокати ОСОБА7 та ОСОБА8. Водночас ОСОБА8 є заінтересованою особою у справі № 213/2389/22.

Відповідно до абзацу п’ятого частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції станом на час ухвалення суддею Мазуренком В.В. рішень) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Установлені Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя обставини дають підстави для висновку, що ухвалення суддею Мазуренком В.В. вказаних вище рішень може свідчити про штучне створення умов для ймовірного ухилення військовозобов’язаних чоловіків (заявників у справах) від мобілізації.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважала, що такі дії судді Мазуренка В.В. могли призвести до порушення охоронюваних законом прав та інтересів матері та дитини.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя висловила занепокоєння ситуацією щодо автоматизованого розподілу справ № 213/136/23, № 213/225/23 за аналогічними заявами ОСОБА11, метою якого могла бути маніпуляція щодо автоматизованого розподілу справ між суддями.

Установлені обставини в сукупності можуть свідчити, що вказані справи були наслідком реалізації схеми зі штучного створення підстав для звернення до суду, які базувалися на сумнівних документах і, ймовірно, мали на меті надати можливість в умовах воєнного стану військовозобов’язаним заявникам виїхати за кордон без належних для цього підстав. Системний розгляд суддею цих справ за одним алгоритмом, у нетипово стислі строки, без належної перевірки наданих документів, з ігноруванням очевидних фактів неналежності окремих документів, без достатньої мотивації зроблених висновків та з істотними процесуальними порушеннями може свідчити, що суддя сприяв реалізації цієї схеми з використання правосуддя з нелегітимною метою.

Пояснення судді Мазуренка В.В. щодо доводів, викладених в об’єднаній дисциплінарній справі

У письмових поясненнях, наданих на пропозицію члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакова С.Ю., суддя Мазуренко В.В. зазначив, що в ухвалах про відкриття дисциплінарної справи (первісної та об’єднаної), вказано, що він не враховав статті 56 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), статті 19 Сімейного кодексу України (далі – СК України) та не залучив органу опіки та піклування, оскільки стаття 19 вказує на їх обов’язкову участь під час розгляду спору про визначення місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов’язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Суддя зауважив, що заяви про встановлення фактів було розглянуто в порядку окремого провадження, вони стосувались встановлення фактів проживання дитини з батьком, а не визначення місця проживання дитини. Спір у цих правовідносинах відсутній, цю категорію справ не визначено статтею 19 СК України, що містить вичерпний перелік справ, у яких участь органу опіки та піклування є обов’язковою.

Аналіз положень статті 19 СК України дає підстави для висновку, що вона стосується саме спірних правовідносин, оскільки всі види справ, які наведенов ній, містять спір про право.

Ця стаття містить вичерпний перелік спорів, у яких участь органу опіки та піклування є обов’язковою. Цей вичерпний перелік не містить справ про встановлення фактів проживання дитини з батьком.

Суддя зазначає, що у справах про встановлення фактів, щодо розгляду яких відкрито дисциплінарну справу, інтереси дітей забезпечували безпосередньо їх батьки, спір між якими був відсутній, категорію таких справ у статті 19 СК України не зазначено, тому орган опіки та піклування не було залучено.

Суддя також зауважує, що не є тотожними спір про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, коли фактично вирішується питання про те, з ким із батьків у майбутньому буде проживати дитина (коли між батьками існує спір і необхідна участь органу опіки), та встановлення факту проживання дитини з батьком, де фактично спір відсутній і встановлюється, з ким на сьогодні вже проживає дитина, та не визначаються обов’язки для проживання дитини з одним із батьків на майбутнє.

Суддя Мазуренко В.В. вважає помилковим, що йому поставлено у провину незалучення як заінтересованої особи органу опіки та піклування.

11 вересня 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 201/5972/22 – про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком. Правову позицію Велика Палата Верховного Суду, як зазначає суддя Мазуренко В.В., висловила більше ніж через рік після розгляду ним справ, зазначених в ухвалі Вищої ради правосуддя від 6 листопада 2024 року, тобто на той час не було сформовано позицію, що такі справи містять спір і повинні розглядатися в позовному провадженні, необхідно залучати орган опіки та піклування, оскільки вбачається спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні. У постанові не зазначено, що суди під час розгляду цієї справи допустили порушення щодо незалучення органу опіки та піклування як заінтересованої особи під час розгляду справ в окремому провадженні, та не вказано, що їх потрібно було залучати в окремому провадженні.

Щодо розгляду справ за відсутності сторін, зокрема заінтересованих осіб, і прийняття заяв суддя зазначив таке

Заяви від заінтересованих осіб у справах №№ 213/462/23, 213/2376/22, 213/464/23, 213/1128/23, 213/466/23, передані судді канцелярією суду, у порушення встановлених норм не містили відміток про те, що вони не підписані КЕП, до них не було долучено акти про відсутність КЕП.

Суддя повідомив, що із цього приводу в Інгулецькому районному суді міста Кривого Рогу Дніпропетровської області було проведено дисциплінарне провадження, за результатами якого встановлено порушення в діях працівників суду, а саме ознаки дисциплінарного проступку – порушення порядку реєстрації вхідної електронної пошти в період із 5 квітня 2021 року до 30 жовтня 2023 року – непроставляння відмітки щодо відсутності КЕП на низці вхідних документів електронної пошти (щодо справ, указаних в ухвалі Вищої ради правосуддя від 6 листопада 2024 року).

Суддя також зазначив, що з приводу порушення порядку реєстрації вхідної електронної пошти та непроставляння відміток про відсутність КЕП було проведено наради, питання обговорено, канцелярія суду вказані відмітки проставляє, перевіряє наявність КЕП. Суддя зробив висновки, більше приділяє уваги зазначеним питанням, уважно досліджує наявність КЕП.

Суддя Мазуренко В.В. зауважив, що відсутні підстави вважати, що заяви у справах №№ 213/462/23, 213/2376/22, 213/464/23, 213/1128/23, 213/466/23 подали незаінтересовані особи. Розгляд справ відбувався відкрито, інформацію щодо розгляду справ було висвітлено на вебпорталі судової влади України, сторони викликали до суду, копії документів, процесуальних документів надсилали сторонам. Судові рішення надіслано до реєстру судових рішень.

Щодо розгляду справ за відсутності сторін суддя зазначив, що це не заборонено ЦПК України, розгляд справ було здійснено за наявності заяв про розгляд справ за відсутності сторін.

Щодо належності та допустимості доказів суддя Мазуренко В.В. повідомив таке.

Суддя Мазуренко В.В. стверджував, що рішення ухвалював на підставі наявних у справах доказів, будь-яких клопотань про витребування доказів, про долучення доказів не було.

Матеріали справи № 213/2389/22 не містили на момент ухвалення рішення інформації про перебування голови ОСББ «Ярославська-9» ОСОБА6 за кордоном, суду ця інформація не була відома і не могла бути відома станом на момент ухвалення рішення, тому суд й не перевіряв, акт прийнятий і не ставив під сумнів.

Оцінивши наявні в матеріалах справ докази (зокрема акти, підписані сусідами) загалом разом із заявами батьків, які підтверджували зазначені факти, суд ухвалив відповідні рішення, які в подальшому не були оскаржені в апеляційному порядку.

Суддя зауважив, що на момент розгляду вказаних справ не було сформовано судову практику, практика судів вищих інстанцій щодо розгляду таких справ, зокрема щодо кола заінтересованих осіб, яких має бути залучено, щодо порядку здійснення цивільного судочинства (в окремому чи позовному провадженні).

Велика Палата Верховного Суду 11 вересня 2024 року висловила свою правову позицію щодо вказаної категорії справ в рішенні у справі № 201/5972/22, вказала про необхідність їх розгляду в позовному провадженні, оскільки наявний спір про право. Тобто, як наголошує суддя, на момент розгляду ним вказаних справ була відсутня правова позиція Великої Палати Верховного Суду. Такі справи розглядались в окремому провадженні, як такі, що не містять спору. Крім того, суддя Мазуренко В.В. зазначив, що до вказаної правової позиції Великої Палати Верховного Суду є окрема думка щодо можливості розгляду таких справ в окремому провадженні. Сам факт винесення цього питання на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як зауважує суддя, свідчить про наявність виключної правової проблеми, системних помилок і неоднозначної практики розгляду подібних справ судами як першої, так і апеляційної інстанцій.

У поясненнях суддя Мазуренко В.В. вказав, що в його провадженні перебувало близько 40 справ про встановлення фактів проживання дитини з батьком. Після того, як почала формуватися судова практика у справах щодо встановлення факту проживання дитини з батьком, зокрема в судах апеляційної інстанції, він ухвалював рішення про відмову у відкритті провадження, залишив без розгляду заяви, також залучав заінтересованих осіб. На що Вища рада правосуддя не звернула увага.

У поясненнях суддя також повідомив, що в період розгляду судових справ, що стали підставою для відкриття дисциплінарної справи стосовно нього, так і повсякчас він мав надмірне навантаження, поєднане з бойовими діями на території України, постійними повітряними тривогами, обстрілами, відключеннями світла, що впливало як на роботу суду в цілому, так і на суддю.

Суддя стверджує, що, незважаючи на навантаження, він завжди намагався всі справи розглядати, не порушуючи прав сторін, строків розгляду, призначати розгляд спав у короткі терміни, особливо якщо справи стосуються інтересів дітей.

Щодо строків розгляду справ

Суддя зазначив, що справи, які стали предметом дисциплінарного провадження, було розглянуто в порядку окремого провадження в умовах воєнного стану, вони стосувалися прав і законних інтересів дітей.

Згідно з поясненнями судді під час розгляду таких справ він враховував положення Конвенції про права дитини та принцип пріоритетності найкращих інтересів дитини. Водночас строків розгляду справ, передбачених ЦПК України, не порушував.

Суддя вказав, що з огляду на характер справ, відсутність клопотань про відкладення розгляду, а також зазначену заявниками необхідність забезпечення безпеки дітей під час воєнного стану, такі справи призначали до розгляду у стислі строки, та вони були пріоритетними. На його думку, саме собою призначення справ до розгляду в короткі строки не свідчить про порушення процесуального закону, оскільки ЦПК України передбачає окремі категорії справ, що підлягають невідкладному розгляду.

Суддя також пояснив, що оперативний розгляд окремих справ був обумовлений конкретними обставинами, наведеними у заявах, зокрема необхідністю допиту свідка до його виїзду за кордон, хворобою учасника справи або його вибуттям на тривале лікування.

Крім того, суддя не погодився з порівнянням строків розгляду всіх справ про встановлення фактів без урахування їх особливостей. За його словами, окремі категорії таких справ потребують витребування додаткових доказів або участі юридичних осіб, інших заінтересованих осіб, що об’єктивно впливає на тривалість розгляду.

Суддя також зауважив, що наведена статистика не враховує справ, переданих йому від інших суддів або з інших судів, у зв’язку із чим загальні строки їх розгляду обчислювалися з моменту надходження справи до суду, а не з часу її передачі безпосередньо йому.

Щодо справ про встановлення факту проживання дитини з батьком суддя пояснив, що на час їх розгляду усталена судова практика із цього питання була відсутня. За його словами, він дотримувався послідовного підходу, призначаючи такі справи до розгляду у стислі строки та ухвалюючи рішення за відсутності підстав для відкладення. Після формування більш сталої судової практики він почав залучати додаткових заінтересованих осіб, а також у відповідних випадках відмовляв у відкритті провадження або залишав заяви без розгляду.

Щодо доводів Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про штучне створення умов для ймовірного ухилення військовозобов’язаних чоловіків від мобілізації

Суддя зазначив, що саме собою звернення особи до суду не може бути розцінено як зловживання правом чи свідчити про намір ухилитися від мобілізації, оскільки право на судовий захист гарантує Конституція України. За його словами, у поданих заявах не було зазначено про ухилення від призову, натомість заявники посилалися на необхідність забезпечення безпеки дитини та вивезення її в безпечне місце в умовах війни.

Суддя наголосив, що припущення, що учасники справ є «ухилянтами» або діють із протиправною метою, суперечило б принципу безсторонності суду. На його переконання, під час розгляду справ були відсутні підстави вважати, що заяви подано з неправомірною метою. Він також звернув увагу, що ні постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, ні окрема думка до неї не містять висновків, що заяви щодо встановлення факту проживання дитини з батьком подаються з метою ухилення від мобілізації.

Щодо наслідків, зазначених в ухвалі Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про відкриття дисциплінарної справи. Порушення охоронюваних законом прав та інтересів матері та дитини.

Щодо висновків про порушення прав матерів і дітей суддя зазначив, що розгляд усіх справ був відкритим, сторони було повідомлено належним чином, інформацію про справи оприлюднено на вебпортал судової влади України, а рішення було внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень. Водночас жодних скарг від учасників справ не надходило, а рішення не були оскаржені в апеляційному порядку, хоча з моменту їх ухвалення минуло понад півтора року, а в окремих випадках – понад два роки.

Суддя також зазначив, що в ухвалі про відкриття дисциплінарної справи не конкретизовано, у чому саме полягає порушення прав матерів і дітей, а також відсутні звернення таких осіб із відповідними скаргами.

Зокрема, суддя наголосив, що рішення про встановлення факту проживання дитини з батьком саме собою не є безумовною підставою для надання відстрочки від мобілізації чи для перетину державного кордону.

На думку судді, наведені в ухвалі про відкриття дисциплінарної справи висновки фактично стосуються оцінки правильності прийнятих рішень, що належить до компетенції судів вищих інстанцій. Він також звернув увагу, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду щодо цієї категорії справ був сформульований лише 11 вересня 2024 року, тобто вже після розгляду ним відповідних справ, що свідчить про існування неоднозначної судової практики та складності правозастосування.

Щодо авторозподілу судових справ

Щодо справи № 213/225/23 суддя пояснив, що не мав інформації про попередні звернення заявника з аналогічними вимогами. Текст заяви таких відомостей не містив, відповідних повідомлень від канцелярії суду не надходило, а доступу до матеріалів справ інших суддів він не мав. Причини відкликання попередніх заяв йому також не були відомі. Так само він вважав відсутніми підстави для застосування наслідків зловживання процесуальними правами, передбачених статтею 44 ЦПК України.

Стосовно автоматизованого розподілу справ № 213/462/23 та № 213/464/23 суддя зазначив, що причини неучасті інших суддів у розподілі було відображено у відповідних протоколах. Пояснив також, що протягом значного періоду (2022–2023 роки) правосуддя в суді фактично здійснювали лише два судді, що об’єктивно впливало на результати автоматизованого розподілу справ.

Щодо участі у справах представників адвокатів ОСОБА7 та ОСОБА8.

Щодо участі адвокатів ОСОБА7 та ОСОБА8 суддя зазначив, що не впливає на вибір сторонами своїх представників, а всі справи було розподілено йому автоматизованою системою. За його словами, участь одних і тих самих адвокатів у справах цього суду не викликала підозр з огляду на його територіальну віддаленість та обмежене коло представників, які регулярно беруть участь у розгляді справ. Стосовно участі ОСОБА8 як заінтересованої особи суддя вказав, що процесуальне законодавство не передбачало підстав для відмови у відкритті провадження чи самовідводу за таких обставин.

Обставини, встановлені під час розгляду об’єднаної дисциплінарної справи

Упродовж липня 2022 року – квітня 2023 року суддя Мазуренко В.В. розглянув низку справ окремого провадження за заявами батьків про встановлення факту проживання неповнолітніх дітей з ними, перебування дітей на утриманні, а в частині справ – також самостійного виховання дітей батьками. Зокрема, суддя розглянув такі справи.

1. Справа № 213/2389/22 (розгляд тривав із 13 до 14 жовтня 2022 року)

12 жовтня 2022 року до Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла заява ОСОБА5, заінтересована особа – ОСОБА8 про встановлення факту місця проживання дитини з батьком та перебування на його утриманні.

Інтереси заявника ОСОБА5 представляла адвокат ОСОБА7.

Ухвалою Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 жовтня 2022 року відкрито провадження у вказаній справі та призначено судове засідання на 9:00 14.10.2022.

У матеріалах справи відсутня інформація про направлення цієї ухвали учасникам провадження. Відповідно до даних програми Д-3 ухвалу про відкриття провадження підписано кваліфікованим електронним підписом судді 21 жовтня 2022 року.Водночас суддя 21 жовтня 2022 року вносив корективи в цю ухвалу. У матеріалах справи міститься саме ухвала про відкриття провадження, сформована у програмі Д-3 зі штрих-кодом № 447*14144774*1*1. Іншої ухвали про відкриття провадження, зокрема виготовленої поза системою Д-3 або підписаної раніше, у матеріалах справи немає. Отже, виникають сумніви чи на момент проведення судового засідання 14 жовтня 2022 року взагалі була підписана ухвала про відкриття провадження у справі.

14 жовтня 2022 року до суду надійшла заява ОСОБА8, в якій вона не заперечувала щодо вимог ОСОБА5 та просила розглядати справу за її відсутності. Така заява зареєстрована у суді об 11:44, тоді як відповідно до протоколу судове засідання відбувалось з 9:00 до 9:15. Тобто на момент засідання такої заяви у суді не було і суддя не міг посилатись на цю заяву у судовому рішенні.

Справу розглянуто за одне засідання без участі заявника, заінтересованої особи та без залучення органу опіки і піклування.

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 14 жовтня 2022 року заявлені вимоги задовольнив. Установлено факт проживання неповнолітньої ОСОБА9, ____ року народження, з батьком ОСОБА5, ____ року народження, перебування дитини на його утриманні.

Задовольняючи вимоги ОСОБА5, суд посилався на акт ОСББ «Ярославська-9» від 12 жовтня 2022 року, відповідно до якого станом на жовтень 2022 року за адресою: АДРЕСА1, мешкають заявник ОСОБА5, його син ОСОБА10, ____ року народження, та неповнолітня ОСОБА9, ____ року народження. Заявник повністю займається вихованням та утриманням дітей. Це був єдиний доказ у справі, а факт виховання та утримання дітей батьком підтверджувався одним реченням у цьому акті, яке не містить жодних деталей і доказів.

21 лютого 2023 року до Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла заява представника заявника – ОСОБА7, про ухвалення додаткового рішення, оскільки в резолютивній частині рішення не вказано, що батько самостійно виховує неповнолітню доньку.

За результатами автоматизованого розподілу заяву передано до провадження судді Мазуренка В.В.

Згідно із протоколом передачі справи раніше визначеному складу суду від 21 лютого 2023 року заяву розподілено судді Мазуренку В.В. о 16:04. Водночас матеріали справи містять телефонограму, складену 21 лютого 2023 року об 11:50, якою ОСОБА5 та ОСОБА8 повідомлено про дату та час судового засідання. Тобто зазначений час телефонограми на 4 години випереджає час автоматизованого розподілу заяви.

22 лютого 2023 року ухвалено додаткове рішення у справі № 213/2389/22. Установлено факт, що ОСОБА5, ____ року народження, самостійно виховує неповнолітню дочку ОСОБА9, ____ року народження. Додаткове рішення у справі № 213/2389/22 в апеляційному порядку також не було оскаржено.

Вказану справу розглянуто протягом одного дня. Звертає також увагу, що акт ОСББ «Ярославська-9» від 12 жовтня 2022 року складено та підписано від імені голови ОСББ «Ярославська-9» ОСОБА6. Водночас згідно з відповіддю Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 10 жовтня 2024 року № 19-69952/18/24-Вих (вх. № 11972/0/8-24 від 11 жовтня 2024 року) на час складання та підписання цього акта ОСОБА6 перебувала за кордоном. Наведені обставини ставлять під сумнів достовірність цього акта.

Відповідно до листа Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 7 червня 2025 року № 130/4/411 ОСОБА5 подав рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 жовтня 2022 року у справі № 213/2389/22 для підтвердження свого права на отримання відстрочки від мобілізації.

2. Справа № 213/1375/22 (розгляд тривав із 11 липня до 18 липня 2022 року)

5 липня 2022 року до Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла заява ОСОБА12, заінтересована особа – ОСОБА13, про встановлення факту проживання неповнолітніх дітей з батьком та перебування дітей на його утриманні.

Інтереси заявника ОСОБА12 представляла адвокат ОСОБА7.

11 липня 2022 року відкрито провадження у справі.

У матеріалах справи відсутня інформація про направлення цієї ухвали учасникам провадження.

До матеріалів заяви ОСОБА12 додано заяву заінтересованої особи ОСОБА13 від 5 липня 2022 року, у якій вона не заперечувала щодо вимог ОСОБА12 та просила розглядати справу за її відсутності.

15 липня 2022 року в програмі Д-3 суду сформовані повістки про повідомлення заявника ОСОБА12, представника заявника адвоката – ОСОБА7, заінтересовану особу – ОСОБА13 про розгляд вказаної справи 18 липня 2022 року. Однак, в матеріалах справи інформація про відправлення цих повісток та їх одержання відсутня.

Справу розглянуто за одне засідання без участі заявника, заінтересованої особи та без залучення органу опіки і піклування.

У матеріалах справи є заява представника заявника ОСОБА12 – адвоката ОСОБА7 з проханням цивільну справу за заявою ОСОБА12 розглянути без його участі та долучити до справи витяг з реєстру територіальної громади стосовно ОСОБА12 та ОСОБА13, яка надійшла до суду 18 липня 2022 року об 14:38, тоді як відповідно до протоколу судове засідання відбувалося з 14:00 до 14:15.

Важливо відзначити, що з протоколу судового засідання від 18.07.2022, наявного у справі № 213/1376/22 випливає, що у цей самий день та час, тобто 18.07.2022 з 14:00 до 14:15, суддя Мазуренко В.В. при секретарі Гусаровій О.С. проводив судове засідання у справі за аналогічною заявою у справі № 213/1376/22.

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 18 липня 2022 року заявлені вимоги задовольнив. Установлено факт проживання неповнолітніх дітей: ОСОБА14, ____ року народження, та ОСОБА15, ____ року народження, з батьком ОСОБА12, ____ року народження, та перебування дітей на його утриманні.

Задовольняючи вимоги ОСОБА12, суд посилався на акт ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» дільниця № 3 від 9 червня 2022 року, відповідно до якого ОСОБА12 разом із малолітніми дітьми проживали за адресою: АДРЕСА2, діти перебувають на його утриманні. Мати дітей у квартирі не мешкала.

Водночас з матеріалів справи випливає, що заявник, мати та діти були зареєстровані за адресою АДРЕСА3, що не належить до територіальної підсудності Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу. Отже, суддя Мазуренко В.В. ухвалив рішення з порушенням територіальної підсудності.

ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» листом від 10.02.2025 повідомило, що його працівники не перевіряли фактичного проживання осіб та не підтверджували факти, зазначені у подібних актах, а лише засвідчували підписи мешканців, які їх підписували.

17 січня 2025 року заявник виїхав з України.

3. Справа № 213/1376/22 (розгляд тривав з 11 липня до 18 липня 2022 року)

5 липня 2022 року до Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла заява ОСОБА16, заінтересована особа – ОСОБА17, про встановлення факту проживання неповнолітніх дітей із батьком та перебування дітей на його утриманні.

Інтереси заявника ОСОБА16 представляла адвокат ОСОБА7.

На момент подачі заяви одній дитині виповнилося 4 роки, іншій – 8 місяців.

11 липня 2022 року у вказаній справі відкрито провадження.

У матеріалах справи відсутня інформація про направлення цієї ухвали учасникам провадження.

До матеріалів заяви ОСОБА16 додано заяву заінтересованої особи – ОСОБА17, від 5 липня 2022 року, у якій вона не заперечувала щодо вимог ОСОБА16 та просила розглядати справу за її відсутності.

15 липня 2022 року в програмі Д-3 суду сформовані повістки про повідомлення заявника ОСОБА16, представника заявника адвокат – ОСОБА7, заінтересовану особу – ОСОБА17 про розгляд вказаної справи 18 липня 2022 року. Однак, в матеріалах справи інформація про відправлення цих повісток та їх одержання відсутня.

Справу розглянуто за одне засідання без участі заявника, заінтересованої особи та без залучення органу опіки і піклування.

У матеріалах справи є заява представника заявника ОСОБА16 – адвоката ОСОБА7 з проханням цивільну справу за заявою ОСОБА16 розглянути без його участі та долучити до справи витяг з реєстру територіальної громади стосовно ОСОБА16 та ОСОБА17, яка надійшла до суду 18 липня 2022 року о 14:39, тоді як відповідно до протоколу судове засідання відбувалося з 14:00 до 14:15.

Важливо відзначити, що з протоколу судового засідання від 18.07.2022, наявного у справі № 213/1375/22 випливає, що у цей самий день та час, тобто 18.07.2022 з 14:00 до 14:15, суддя Мазуренко В.В. при секретарі Гусаровій О.С. проводив судове засідання у справі за аналогічною заявою у справі № 213/1375/22.

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 18 липня 2022 року заявлені вимоги задовольнив. Установлено факт проживання неповнолітніх дітей ОСОБА18, ____ року народження, та ОСОБА19, ____ року народження, з батьком ОСОБА16, ____ року народження, та перебування дітей на його утриманні.

Задовольняючи вимоги ОСОБА16, суд посилався на акт ОСББ «ІНГУЛЕЦЬ-10» від 9 червня 2022 року, відповідно до якого ОСОБА16 разом із дітьми проживає за адресою: АДРЕСА4, діти перебувають на його утриманні. Мати дітей у квартирі не мешкала.

З матеріалів справи випливає, що заявник був зареєстрований за адресою: АДРЕСА5, що не належить до територіальної підсудності Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу. Отже, суддя Мазуренко В.В., ухвалив рішення з порушенням територіальної підсудності.

Також слід відзначити, що у акті проживання дітей зазначена адреса: АДРЕСА4. Ту саму квартиру зазначено в актах щодо проживання інших сімей у справах № 213/1916/22, № 213/225/23. 4 листопада 2025 року заявник виїхав з України.

4. Справа № 213/2376/22 (розгляд тривав із 18 до 20 жовтня 2022 року)

12 жовтня 2022 року до Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла заява ОСОБА20, заінтересована особа – ОСОБА21, про встановлення факту проживання дитини з батьком та перебування на його утриманні.

Інтереси заявника ОСОБА20 представляла адвокат ОСОБА8.

До матеріалів заяви ОСОБА20 додано заяву про прискорення розгляду справи в суді після відкриття провадження у справі та допит заінтересованої особи за відсутності заявника та його представника.

18 жовтня 2022 року відкрито провадження у справі.

У матеріалах справи відсутня інформація про направлення цієї ухвали учасникам провадження.

20 жовтня 2022 року до суду з електронної пошти ОСОБА22(____) надійшла заява заінтересованої особи ОСОБА21, у якій вона не заперечувала щодо задоволення вимог ОСОБА20 та просила розглядати справу за її відсутності. Вказану заяву не було підписано КЕП.

Справу розглянуто за одне засідання без участі заявника, заінтересованої особи та без залучення органу опіки і піклування.

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 20 жовтня 2022 року заявлені вимоги задовольнив. Установлено факт проживання неповнолітньої ОСОБА23, ____ року народження, з батьком ОСОБА20, ____ року народження, та пербування дитини на його утриманні.

Задовольняючи вимоги ОСОБА20, суд, зокрема, посилався на акт вуличного комітету № 25 від 11 жовтня 2022 року, відповідно до якого ОСОБА20 разом із дочкою ОСОБА23 проживає за адресою: АДРЕСА6, дочка мешкає з батьком із 18 серпня 2020 року. ОСОБА20 займається вихованням та утриманням дочки.

З електронних даних справи вбачається, що судову повістку ОСОБА21 створено 20 жовтня 2022 року о 12:12:56, тобто після засідання, яке тривало з 10:00 до 10:15. Телефонограму від 18 жовтня 2022 року щодо адвоката оформлено на 22 жовтня 2022 року, хоча рішення ухвалено 20 жовтня 2022 року. Не підписану КЕП заяву матері зареєстровано о 12:16 після проголошення рішення, однак у рішенні суд посилається на цю заяву.

За даними Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, наданими члену Вищої ради правосуддя Маселку Р.А. 9 червня 2025 року (вх. № 5998/0/8-25), ОСОБА20 отримав відстрочку від призову на військову службу. Для підтвердження права на відстрочку він надав рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 жовтня 2022 року.

5. Справа № 213/3340/22 (розгляд тривав із 21 до 22 грудня 2022 року)

20 грудня 2022 року до Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла заява ОСОБА24, заінтересована особа – ОСОБА25, про встановлення факту проживання та виховання неповнолітньої дитини батьком та перебування дитини на його утриманні.

Інтереси заявника ОСОБА24 представляла адвокат ОСОБА7.

21 грудня 2022 року відкрито провадження у вказаній справі.

Дата створення ухвали про відкриття 21.12.2022 о 14:41:24. Телефонограма про повідомлення адвоката ОСОБА7, що о 11:30 22 грудня 2022 року відбудеться розгляд цивільної справи за заявою ОСОБА24 передана о 12:55, тобто ще до відкриття провадження.

У матеріалах справи відсутня інформація про направлення цієї ухвали учасникам провадження.

22 грудня 2022 року до суду надійшла заява заінтересованої особи ОСОБА25, у якій вона не заперечувала щодо вимог ОСОБА24 та просила розглядати справу за її відсутності. Вказану заяву не було підписано КЕП

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 22 грудня 2022 року заявлені вимоги задовольнив. Установлено факт проживання малолітнього ОСОБА26, ____ року народження, з батьком ОСОБА24, ____ року народження, та перебування дитини на його утриманні.

Задовольняючи вимоги ОСОБА24, суд, зокрема, посилався на акт ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» дільниця № 3 від 8 грудня 2022 року, відповідно до якого ОСОБА24 дійсно мешкає за адресою: АДРЕСА7 разом із сином ОСОБА26, ____ року народження. ОСОБА24 сам виховує сина та утримує його. Мати вихованням і утриманням сина не займається, з ними не мешкає.

З матеріалів справи випливає, що заявник був зареєстрований за адресою: АДРЕСА8, що не належить до територіальної підсудності Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу. Отже, суддя Мазуренко В.В., ухвалив рішення з порушенням територіальної підсудності.

6. Справа № 213/1840/22 (розгляд тривав із 26 серпня до 8 вересня 2022 року)

22 серпня 2022 року до Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла заява ОСОБА27, заінтересована особа – ОСОБА28, про встановлення факту місця проживання дитини з батьком та перебування на його утриманні.

26 серпня 2022 року відкрито провадження у справі.

У матеріалах справи відсутня інформація про направлення цієї ухвали учасникам провадження.

Інтереси заявника ОСОБА27 представляла адвокат ОСОБА7.

8 вересня 2022 року до суду надійшла заява заінтересованої особи ОСОБА28, у якій вона не заперечувала щодо вимог ОСОБА27 та просила розглянути справу за її відсутності. Однак така заява зареєстрована у суді об 16:28, тоді як відповідно до протоколу судове засідання відбувалося із 9:55 до 10:05. Тобто на момент засідання такої заяви у суді не було і суддя не міг посилатись на цю заяву у судовому рішенні.

Важливо відзначити, що з протоколів судових засідань від 08.09.2022, наявних у справах № 213/1916/22 та № 213/1920/22 випливає, що у цей самий день з 09:50 до 10:05 та з 9:45 до 10:15, суддя Мазуренко В.В. при секретарі Гусаровій О.С. проводив судові засідання у справах за аналогічними заявами у справах № 213/1916/22 та № 213/1920/22.

31 серпня 2022 року в програмі Д-3 суду сформовані повістки про повідомлення заявника ОСОБА27, заінтересовану особу – ОСОБА28 про розгляд вказаної справи 8 вересня 2022 року. Однак, в матеріалах справи інформація про відправлення цих повісток та їх одержання відсутня.

Справу розглянуто за одне засідання без участі заявника, заінтересованої особи та без залучення органу опіки і піклування.

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 8 вересня 2022 року заявлені вимоги задовольнив. Установлено факт проживання неповнолітньої ОСОБА29, ____ року народження з батьком ОСОБА27, ____ року народження, та перебування дитини на його утриманні.

Задовольняючи вимоги ОСОБА27, суд посилався на акт голови вуличного комітету № 4 від 21 липня 2022 року, складений за участю мешканців будинків АДРЕСА9, відповідно до якого ОСОБА27 зареєстрований і мешкає разом із неповнолітньою донькою ОСОБА29 за адресою: АДРЕСА10. Дитина перебуває на його утриманні. Мати вихованням дівчинки не займається, з ними не мешкає.

За даними Державної прикордонної служби України (далі – ДПСУ) 20 жовтня 2022 року заявник виїхав з України разом із дочкою, а наступного дня з України виїхала мати.

7. Справа № 213/1916/22 (розгляд тривав із 30 серпня до 8 вересня 2022 року)

29 серпня 2022 року до Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла заява ОСОБА30, заінтересована особа – ОСОБА31, про встановлення факту місця проживання дітей із батьком та перебування дітей на його утриманні.

30 серпня 2022 року відкрито провадження у вказаній справі.

У матеріалах справи відсутня інформація про направлення цієї ухвали учасникам провадження.

Інтереси заявника ОСОБА30 представляла адвокат ОСОБА7

8 вересня 2022 року до суду надійшла заява заінтересованої особи ОСОБА31, в якій вона не заперечувала щодо вимог ОСОБА30 та просила розглянути справу за її відсутності.

Однак така заява зареєстрована у суді о 16:53, тоді як відповідно до протоколу судове засідання відбувалося із 9:50 до 10:05. Тобто на момент засідання такої заяви у суді не було і суддя не міг посилатись на цю заяву у судовому рішенні.

Важливо відзначити, що з протоколів судових засідань від 08.09.2022, наявних у справах № 213/1840/22 та № 213/1920/22 випливає, що у цей самий день з 9:55 до 10:05 та з 9:45 до 10:15, суддя Мазуренко В.В. при секретарі Гусаровій О.С. проводив судові засідання у справах за аналогічними заявами у справах № 213/1840/22 та № 213/1920/22.

31 серпня 2022 року в програмі Д-3 суду сформовані повістки про повідомлення заявника ОСОБА30, заінтересовану особу – ОСОБА31 про розгляд вказаної справи 8 вересня 2022 року. Однак, в матеріалах справи інформація про відправлення цих повісток та їх одержання відсутня.

Справу розглянуто за одне засідання без участі заявника, заінтересованої особи та без залучення органу опіки і піклування.

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 8 вересня 2022 року заявлені вимоги задовольнив. Установлено факт проживання неповнолітніх дітей: ОСОБА32, ____ року народження та ОСОБА33, ____ року народження, з батьком ОСОБА30, ____ року народження, та перебування дітей на його утриманні.

Задовольняючи вимоги ОСОБА30, суд посилався на акт ОСББ «ІНГУЛЕЦЬ-10» від 28 липня 2022 року, відповідно до якого ОСОБА30 разом із малолітніми дітьми проживав за адресою: АДРЕСА11, діти перебувають на його утриманні. Мати дітей з ними не проживає, участі в утриманні та вихованні не бере.

Водночас під час дисциплінарного провадження встановлено, що заявник був зареєстрований за адресою: АДРЕСА12 у Саксаганському районі міста Кривого Рогу, що не належить до територіальної підсудності Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу. Отже, суддя Мазуренко В.В. ухвалив рішення з порушенням правил територіальної підсудності.

Акт у цій справі стосувався квартири № __ у будинку АДРЕСА11, яка також фігурує у справах № 213/1376/22 та № 213/225/23. 18 грудня 2022 року заявник виїхав з України і, за наданими відомостями, не повертався.

8. Справа № 213/1920/22 (розгляд тривав із 30 серпня до 8 вересня 2022 року)

29 серпня 2022 року до Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла заява ОСОБА34, заінтересована особа – ОСОБА35, про встановлення факту місця проживання дитини з батьком та перебування на його утриманні.

30 серпня 2022 року відкрито провадження у справі.

У матеріалах справи відсутня інформація про направлення цієї ухвали учасникам провадження.

Інтереси заявника ОСОБА34 представляла адвокат ОСОБА7.

8 вересня 2022 року до суду надійшла заява заінтересованої особи ОСОБА35, у якій вона не заперечувала щодо вимог ОСОБА34 та просила розглянути справу за її відсутності. Однак така заява зареєстрована у суді о 16:34, тоді як відповідно до протоколу судове засідання відбувалося із 9:45 до 10:15. Тобто на момент засідання такої заяви у суді не було і суддя не міг посилатись на цю заяву у судовому рішенні.

Важливо відзначити, що з протоколів судових засідань від 08.09.2022, наявних у справах № 213/1840/22 та № 213/1916/22 випливає, що у цей самий день з 9:55 до 10:05 та з 9:50 до 10:05, суддя Мазуренко В.В. при секретарі Гусаровій О.С. проводив судові засідання у справах за аналогічними заявами у справах № 213/1840/22 та № 213/1916/22.

31 серпня 2022 року в програмі Д-3 суду сформовані повістки про повідомлення заявника ОСОБА34, заінтересовану особу – ОСОБА35 про розгляд вказаної справи 8 вересня 2022 року. Однак, в матеріалах справи інформація про відправлення цих повісток та їх одержання відсутня.

Справу розглянуто за одне засідання без участі заявника, заінтересованої особи та без залучення органу опіки і піклування.

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 8 вересня 2022 року заявлені вимоги задовольнив. Установлено факт проживання малолітнього ОСОБА36, ____ року народження, з батьком ОСОБА34, ____ року народження, та перебування дитини на його утриманні.

Задовольняючи вимоги ОСОБА34, суд, зокрема, посилався на акт ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» дільниця № 3 від 28 липня 2022 року, відповідно до якого ОСОБА34 зареєстрований і мешкає разом із неповнолітнім сином ОСОБА36 за адресою: АДРЕСА13. Дитина перебуває на його утриманні. Мати вихованням і утриманням сина не займається, з ними не мешкає.

9. Справа № 213/1409/23 (розгляд тривав із 12 квітня до 3 травня 2023 року)

7 квітня 2023 року до Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла заява ОСОБА37 заінтересована особа – ОСОБА38, про встановлення факту проживання неповнолітніх дітей із батьком, їх самостійного виховання батьком та перебування на його утриманні.

Інтереси заявника ОСОБА37 представляла адвокат ОСОБА7.

12 квітня 2023 року відкрито провадження у справі.

У матеріалах справи відсутня інформація про направлення цієї ухвали учасникам провадження.

13 квітня 2023 року до суду надійшла заява заінтересованої особи ОСОБА38, у якій вона не заперечувала щодо вимог ОСОБА37, просила розглядати справу за її відсутності.

17 квітня 2023 року розгляд справи було відкладено до 3 травня 2023 року у зв’язку з неявкою заінтересованої особи.

2 травня 2023 року до суду надійшла заява адвоката ОСОБА7 із проханням долучити до матеріалів справи нотаріально завірену заяву заінтересованої особи ОСОБА38 про надання згоди ОСОБА37 на самостійне виховання їхніх дітей та заяви сторін про розгляд справи за їхньої відсутності.

26 квітня 2023 року в програмі Д-3 суду сформовані повістки про повідомлення заявника ОСОБА37, заінтересовану особу – ОСОБА38 про розгляд вказаної справи 3 травня 2023 року. Однак, в матеріалах справи інформація про відправлення цих повісток та їх одержання відсутня.

Інгулецький районний суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 3 травня 2023 року задовольнив заяву ОСОБА37, заінтересована особа – ОСОБА38, про встановлення факту проживання неповнолітніх дітей із батьком, самостійного виховання дітей батьком та перебування на його утриманні. Установлено факт проживання неповнолітніх дітей: ОСОБА39, ____ року народження, та ОСОБА40, ____ року народження, разом з їхнім батьком – ОСОБА37, ____ року народження, самостійного виховання дітей батьком та перебування на утриманні батька.

Задовольняючи вимоги ОСОБА37, суд, зокрема, посилався на акт Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ярославська 9» від 13 квітня 2023 року, відповідно до якого ОСОБА37 мешкає за адресою: АДРЕСА14 разом із дітьми: ОСОБА39, ____ року народження, ОСОБА40, ____ року народження. Вихованням дітей займається батько.

Водночас, як убачається з копії матеріалів справи, вказаний акт, який датовано 13 квітня 2023 року, подано до суду 12 квітня 2023 року.

На дату акта мати та двоє дітей перебували за кордоном і повернулися лише 30 квітня 2023 року. Акт підписано від імені голови ОСББ ОСОБА6, яка також перебувала за межами України. 9 червня 2023 року заявник виїхав з України та не повертався.

Крім того, заявник був зареєстрований за адресою: АДРЕСА15 у Довгинцівському районі міста Кривого Рогу, що не належить до територіальної підсудності Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу. Отже, рішення від 3 травня 2023 року ухвалено з порушенням правил територіальної підсудності.

10. Справа № 213/225/23 (розгляд тривав із 17 до 25 січня 2023 року)

16 січня 2023 року до Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла заява ОСОБА11, заінтересована особа – ОСОБА42, про встановлення факту проживання неповнолітньої дитини з батьком, самостійного виховання дитини батьком та перебування на його утриманні.

На момент подання заяви дитині виповнився 1 рік 10 місяців.

Справі було присвоєно № 213/136/23, за результатами автоматизованого розподілу справи передано до провадження судді Попова В.В.

10 січня 2023 року представник заявника надав письмову заяву про повернення заяви з додатками без розгляду.

Суддя Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Попова В.В. ухвалою від 10 січня 2023 року заяву ОСОБА11 про встановлення факту проживання неповнолітньої дитини з батьком, самостійного виховання дитини батьком та перебування на його утриманні повернув заявнику.

16 січня 2023 року ОСОБА11 повторно звернувся до суду з аналогічною заявою.

Справі присвоєно № 213/225/23 та передано до провадження судді Мазуренка В.В.

До матеріалів заяви ОСОБА11 додано заяву заінтересованої особи – ОСОБА42, від 30 грудня 2022 року, у якій вона не заперечувала щодо вимог ОСОБА11 та просила розглянути справу за її відсутності.

17 січня 2023 року відкрито провадження у цій справі.

У матеріалах справи відсутня інформація про направлення цієї ухвали учасникам провадження.

Інтереси заявника ОСОБА11 представляли адвокат ОСОБА7 та ОСОБА8.

19 січня 2023 року в програмі Д-3 суду сформовані повістки про повідомлення заявника ОСОБА11, заінтересовану особу – ОСОБА42 про розгляд вказаної справи 25 січня 2023 року. Однак, в матеріалах справи інформація про відправлення цих повісток та їх одержання відсутня.

Справу розглянуто за одне засідання без участі заявника, заінтересованої особи та без залучення органу опіки і піклування.

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 25 січня 2023 року заявлені вимоги задовольнив. Установлено факт проживання малолітнього ОСОБА41, ____ року народження, з батьком ОСОБА11, ____ року народження, та перебування дитини на його утриманні.

Задовольняючи вимоги ОСОБА11, суд, зокрема, посилався на акт ОСББ від 14 грудня 2022 року, відповідно до якого ОСОБА11 разом із сином ОСОБА41, ____ року народження, проживає за адресою: АДРЕСА16, батько займається вихованням і утриманням дитини. Мати дитини ОСОБА42 разом із дитиною не мешкає, не бере участі в її вихованні.

До надходження цієї заяви ОСОБА11 подав тотожну заяву у справі № 213/136/23, розподіленій судді Попову В.В.; 10 січня 2023 року представник відкликав її, а 16 січня 2023 року подав повторно. Нова справа надійшла в провадження судді Мазуренку В.В.

З матеріалів справи випливає, що заявник був зареєстрований у м.Суми, що не належить до територіальної підсудності Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу. Отже, суддя Мазуренко В.В., ухвалив рішення з порушенням територіальної підсудності.

Повторне подання тотожної заяви після її відкликання, зміна судді внаслідок нового розподілу, реєстрація заявника в іншому місті, повторення адреси з інших справ були сукупністю ознак, на які суд мав відреагувати відповідно до статті 44 ЦПК України та шляхом ретельної перевірки підсудності і доказів.

11. Справа № 213/462/23 (розгляд тривав із 8 до 16 лютого 2023 року)

3 лютого 2023 року до Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла заява ОСОБА43, заінтересована особа – ОСОБА44 про встановлення факту місця проживання дитини з батьком та перебування на його утриманні.

Вказану справу передано до провадження судді Мазуренка В.В.

В автоматизованому розподілі справи брав участь один суддя.

8 лютого 2023 року відкрито провадження у справі. У матеріалах справи відсутня інформація про направлення цієї ухвали учасникам провадження.

13 лютого 2023 року до суду з електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ1 (____) надійшла заява заінтересованої особи ОСОБА44, у якій вона не заперечувала щодо задоволення вимог ОСОБА43, просила розглядати справу за її відсутності. Вказану заяву не було підписано КЕП.

10 лютого 2023 року в програмі Д-3 суду сформовані повістки про повідомлення заявника ОСОБА43, заінтересовану особу – ОСОБА44 про розгляд вказаної справи 16 лютого 2023 року. Однак, в матеріалах справи інформація про відправлення цих повісток та їх одержання відсутня.

Справу розглянуто за одне засідання без участі заявника, заінтересованої особи та без залучення органу опіки і піклування.

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 16 лютого 2023 року задовольнив заяву ОСОБА43, заінтересована особа – ОСОБА44, про встановлення факту проживання неповнолітньої дитини з батьком, її самостійного виховання та перебування на його утриманні. Установлено факт проживання малолітнього ОСОБА45, ____ року народження, з батьком ОСОБА43, ____ року народження, самостійного виховання дитини батьком і перебування дитини на його утриманні.

Задовольняючи вимоги ОСОБА43, суд, зокрема, посилався на акт вуличного комітету № 2, підписаний мешканцями будинку № 39 на вулиці Морської піхоти в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, від 18 січня 2023 року, відповідно до якого ОСОБА43 дійсно мешкає за адресою: АДРЕСА17, разом із сином ОСОБА45, ____ року народження. ОСОБА43 сам виховує сина та утримує його, мати вихованням і утриманням сина не займається, з ними не мешкає.

В акті про місце проживання ОСОБА43 від 18 січня 2023 року адреси сусідів записано як «АДРЕСА18», тоді як у рішенні Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 лютого 2023 року зазначено будинок __; паспортні реквізити свідків мають ознаки механічного дублювання. Заяви від імені батька й матері надійшли з електронних адрес без КЕП, зв’язок адрес із відповідними особами не перевірено.

З матеріалів справи випливає, що заявник був зареєстрований за адресою: АДРЕСА19, що не належить до територіальної підсудності Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу. Отже, суддя Мазуренко В.В., ухвалив рішення з порушенням територіальної підсудності.

18 травня 2023 року батько, мати та дитина перетнули кордон одночасно; заявник надалі в Україну не повертався.

12. Справа № 213/464/23 (розгляд тривав із 8 до 16 лютого 2023 року)

3 лютого 2023 року до Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла заява ОСОБА46, заінтересована особа – ОСОБА47 про встановлення факту місця проживання дитини з батьком та перебування на його утриманні.

Вказану справу передано до провадження судді Мазуренка В.В.

В автоматизованому розподілі справи брав участь один суддя.

8 лютого 2023 року відкрито провадження у вказаній справі. У матеріалах справи відсутня інформація про направлення цієї ухвали учасникам провадження.

13 лютого 2023 року до суду з електронної пошти ОСОБА48 (____) надійшла заява заінтересованої особи ОСОБА47, у якій вона не заперечувала щодо задоволення вимог ОСОБА46, просила розглядати справу за її відсутності. Вказану заяву не було підписано КЕП.

10 лютого 2023 року в програмі Д-3 суду сформовані повістки про повідомлення заявника ОСОБА46, заінтересовану особу – ОСОБА47 про розгляд вказаної справи 16 лютого 2023 року. Однак, в матеріалах справи інформація про відправлення цих повісток та їх одержання відсутня.

Справу розглянуто за одне засідання без участі заявника, заінтересованої особи та без залучення органу опіки і піклування.

Розгляд відбувався з 09:05 до 09:20. Важливо відзначити, що з протоколу судового засідання від 16.02.2023, наявного у справі № 213/466/23 випливає, що у цей самий день з 09:00 до 09:10, суддя Мазуренко В.В. при секретарі Гусаровій О.С. проводив судове засідання у справі за аналогічною заявою у справі № 213/466/23.

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 16 лютого 2023 року задовольнив заяву ОСОБА46, заінтересована особа – ОСОБА47, про встановлення факту, що має юридичне значення. Встановлено факт проживання неповнолітнього ОСОБА48, ____ року народження, разом із батьком – ОСОБА46, ____ року народження, та перебування неповнолітнього ОСОБА48 на утриманні батька – ОСОБА46.

Задовольняючи вимоги ОСОБА46, суд, зокрема, посилався на акт ОСББ «Станкова-21» від 26 січня 2023 року, ОСОБА46 дійсно мешкає за адресою: АДРЕСА20 разом із сином ОСОБА48, ____ року народження. ОСОБА46 сам виховує сина та утримує його, мати вихованням і утриманням сина не займається, з ними не мешкає.

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням у справі від 12 жовтня 2011 року № 2-1263/11 шлюб між ОСОБА47 та ОСОБА46 розірвав. У рішенні про розірвання шлюбу зазначено, що син проживає з матір’ю. За даними ДПСУ мати виїхала з України 22 лютого 2022 року, а дитина в’їхала в Україну лише 4 березня 2023 року. Отже, на дату складання акта 26 січня 2023 року, і на дату ухвалення рішення – 16 лютого 2023 року, дитина перебувала за межами України, що об’єктивно спростовує твердження акта про її проживання з батьком у Кривому Розі.

З матеріалів дисциплінарної справи також видно, що 8 липня 2025 року ОСОБА46 виїхав з України. За наявними у матеріалах відомостями, заявник отримав відстрочку від призову на військову службу.

13. Справа № 213/466/23 (розгляд тривав із 8 до 16 лютого 2023 року)

3 лютого 2023 року до Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла заява ОСОБА49, заінтересована особа – ОСОБА50, про встановлення факту проживання неповнолітньої дитини з батьком, самостійного виховання дитини батьком та перебування на його утриманні.

Вказану справу передано до провадження судді Мазуренка В.В.

В автоматизованому розподілі справи брав участь один суддя.

8 лютого 2023 року відкрито провадження у вказаній справі.

У матеріалах справи відсутня інформація про направлення цієї ухвали учасникам провадження.

13 лютого 2023 року до суду з електронної пошти ОСОБА51 (____) надійшла заява заінтересованої особи ОСОБА50, у якій вона не заперечувала щодо задоволення вимог ОСОБА49, просила розглядати справу за її відсутності. Вказану заяву не було підписано КЕП.

10 лютого 2023 року в програмі Д-3 суду сформовані повістки про повідомлення заявника ОСОБА49, заінтересовану особу – ОСОБА50 про розгляд вказаної справи 16 лютого 2023 року. Однак, в матеріалах справи інформація про відправлення цих повісток та їх одержання відсутня.

Справу розглянуто за одне засідання без участі заявника, заінтересованої особи та без залучення органу опіки та піклування.

Розгляд відбувався з 09:00 до 09:10. Важливо відзначити, що з протоколу судового засідання від 16.02.2023, наявного у справі № 213/464/23 випливає, що у цей самий день з 09:05 до 09:20, суддя Мазуренко В.В. при секретарі Гусаровій О.С. проводив судове засідання у справі за аналогічною заявою у справі № 213/464/23.

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 16 лютого 2023 року заяву ОСОБА49 задовольнив. Установлено факт проживання неповнолітньої ОСОБА52, ____ року народження, з батьком ОСОБА49, ____ року народження, самостійного виховання дитини батьком, перебування дитини на його утриманні.

Задовольняючи вимоги ОСОБА49, суд, зокрема, посилався на акт ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» дільниця № 3 від 3 січня 2023 року, відповідно до якого ОСОБА49 дійсно мешкає за адресою: АДРЕСА21 разом із донькою ОСОБА52, ____ року народження. ОСОБА49 сам виховує доньку та утримує її, мати вихованням і утриманням доньки не займається, з ними не мешкає.

З матеріалів справи випливає, що заявник був зареєстрований за адресою: АДРЕСА22 у Довгинцівському районі міста Кривого Рогу, що не належить до територіальної підсудності Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу. Отже, суддя Мазуренко В.В. ухвалив рішення з порушенням правил територіальної підсудності.

ДПСУ повідомила, що мати й дочка виїхали з України 8 жовтня 2022 року до дат складання акта 3 січня 2023 року, і ухвалення рішення – 16 лютого 2023 року, не поверталися. 21 жовтня 2023 року заявник виїхав з України та, за наданими відомостями, не повертався.

14. Справа № 213/1127/23 (розгляд тривав із 24 до 30 березня 2023 року)

Згідно з відомостями офіційного вебпорталу «Судова влада України» та Єдиного державного реєстру судових рішень 10 лютого 2023 року ОСОБА1 звернувся до Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області із заявою про встановлення факту проживання неповнолітньої дитини з батьком, самостійного виховання дитини батьком та перебування на його утриманні, заінтересована особа – ОСОБА2.

Справі присвоєно № 213/578/23, передано на розгляд судді Попову В.В.

13 лютого 2023 року від представника заявника – адвоката ОСОБА8, надійшла заява про повернення матеріалів.

Суддя Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Попов В.В. ухвалою від 14 лютого 2023 року заяву ОСОБА1 про встановлення факту проживання неповнолітньої дитини з батьком, самостійного виховання дитини батьком та перебування на його утриманні повернув заявнику.

20 лютого 2023 року ОСОБА1 удруге звернувся до Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області із заявою про встановлення факту проживання неповнолітньої дитини з батьком, самостійного виховання дитини батьком та перебування на його утриманні, заінтересована особа – ОСОБА2.

Справі присвоєно № 213/728/23, передано на розгляд судді Попову В.В.

21 лютого 2023 року від представника заявника – адвоката ОСОБА8, надійшла заява про повернення матеріалів.

Суддя Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Попов В.В. ухвалою від 22 лютого 2023 року заяву ОСОБА1 про встановлення факту проживання неповнолітньої дитини з батьком, самостійного виховання дитини батьком і перебування на його утриманні повернув заявнику.

7 березня 2023 року ОСОБА1 утретє звернувся до Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області із заявою про встановлення факту проживання неповнолітньої дитини з батьком, самостійного виховання дитини батьком та перебування на його утриманні, заінтересована особа – ОСОБА2.

Справі присвоєно № 213/990/23 та передано на розгляд судді Попову В.В.

13 березня 2023 року від представника заявника – адвоката ОСОБА7, надійшла заява про повернення матеріалів.

Суддя Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Попов В.В. ухвалою від 13 березня 2023 року заяву ОСОБА1 про встановлення факту проживання неповнолітньої дитини з батьком, самостійного виховання дитини батьком та перебування на його утриманні повернув заявнику.

20 березня 2023 року ОСОБА1 учетверте звернувся до Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області із заявою про встановлення факту проживання неповнолітньої дитини з батьком, самостійного виховання дитини батьком і перебування на його утриманні, заінтересована особа – ОСОБА2.

Справі присвоєно № 213/1127/23, передано на розгляд судді Мазуренку В.В.

Суддя Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Мазуренко В.В. ухвалою від 24 березня 2023 року прийняв заяву ОСОБА1 до розгляду, відкрив провадження у справі, призначив судове засідання на 30 березня 2023 року.

У матеріалах справи відсутня інформація про направлення цієї ухвали учасникам провадження.

27 березня 2023 року в програмі Д-3 суду сформовані повістки про повідомлення заявника ОСОБА1, заінтересовану особу – ОСОБА2 про розгляд вказаної справи 30 березня 2023 року. Однак, в матеріалах справи інформація про відправлення цих повісток та їх одержання відсутня.

29 березня 2023 року на електронну пошту суду надійшла заява заінтересованої особи у справі – ОСОБА2, у якій викладено прохання розглядати справу за її відсутності, також зазначено, що щодо задоволення вимог заявника не заперечує. Вказана заява надійшла від «ОСОБА4, ____», та КЕП не підписана.

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 30 березня 2023 року заяву ОСОБА1, заінтересована особа – ОСОБА2, про встановлення факту проживання неповнолітньої дитини з батьком, самостійного виховання дитини батьком та перебування на його утриманні задовольнив. Установлено факт проживання неповнолітньої дитини – ОСОБА3, ____ року народження, з батьком – ОСОБА1, ____ року народження, самостійного виховання дитини батьком та перебування на утриманні батька.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт, про встановлення якого просить заявник, знайшов своє підтвердження, його встановлення має для заявника юридичне значення, зокрема для того, щоб вивезти дитину із країни, де ведуться активні бойові дії, з метою облаштування її життя та розвитку у безпечних умовах.

У рішенні зазначено, що згідно з актом ОСББ «Ярославська 9»» від 2 лютого 2023 року ОСОБА1, ____ року народження, мешкає за адресою: АДРЕСА23, разом із сином ОСОБА3, ____ року народження. ОСОБА2, ____ року народження, разом із сином і чоловіком не мешкає, участі у вихованні дитини не бере.

У рішенні також указано, що встановлення цього факту необхідно заявнику у зв’язку з тим, що він має намір вивезти дитину із країни, де ведуться активні бойові дії, з метою облаштувати її життя та розвиток у безпечних умовах.

ОСОБА2 подала апеляційну скаргу на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 березня 2023 року. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що надана заявником копія акта про фактичне проживання осіб не є належним доказом по суті вимог. Крім того, ОСОБА2 повідомила, що дитина ОСОБА3 на цей час проживає разом із нею за кордоном, на підтвердження надала копії закордонних паспортів і посвідки на проживання.

Дніпровського апеляційний суд постановою від 14 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА2 задовольнив частково. Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 березня 2023 року скасовано. Заяву ОСОБА1, заінтересована особа – ОСОБА2, про встановлення факту проживання неповнолітньої дитини із батьком, самостійного виховання дитини батьком та перебування на його утриманні, залишено без розгляду.

Дніпровський апеляційний суд виходив із того, що, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА1 просив встановити факт того, що його син ОСОБА3, ____ року народження, проживає разом із ним та перебуває на самостійному вихованні й утриманні батька. Водночас матір дитини – ОСОБА2, щодо таких вимог заявника заперечує та надає докази, які спростовують твердження заявника щодо проживання їхньої дитини разом із батьком.

Крім того, встановлення зазначених вище фактів може вплинути на права та інтереси матері дитини. Своєю чергою, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, а отже, у цьому разі існує спір про право, який підлягає вирішенню виключно в позовному провадженні.

На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув, у зв’язку із чим дійшов помилкового висновку про задоволення заяви ОСОБА1.

15. Справа № 213/620/23 (розгляд тривав із 9 березня до 6 квітня 2023 року)

14 лютого 2023 року до Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла заява ОСОБА53, заінтересована особа – ОСОБА54, про встановлення факту місця проживання неповнолітньої дитини з батьком та перебування на його утриманні.

Інтереси заявника ОСОБА53 представляла адвокат ОСОБА8.

9 березня 2023 року відкрито провадження у вказаній справі. Розгляд справи призначено на 21 березня 2023 року.

У матеріалах справи відсутня інформація про направлення цієї ухвали учасникам провадження.

21 березня судове засідання не відбулося. Розгляд справи відкладено до 6 квітня 2023 року.

21 березня 2023 року в програмі Д-3 суду сформовані повістки про повідомлення заявника ОСОБА53, заінтересовану особу – ОСОБА54 про розгляд вказаної справи 6 квітня 2023 року. Однак, в матеріалах справи інформація про відправлення цих повісток та їх одержання відсутня.

6 квітня 2023 року до суду надійшла заява заінтересованої особи ОСОБА54, у якій вона не заперечувала щодо вимог ОСОБА53, просила розглядати справу за її відсутності. Також надійшла заява представника заявника. Заяви матері та представника про розгляд справи без їхньої участі зареєстровано 6 квітня 2023 року о 10:07:12 та 10:37:53 відповідно, тоді як засідання відбулося о 09:15. Тобто рішення ухвалене до їх надходження проте суд у рішенні посилається на ці заяви. Окрім того електронну заяву матері не було скріплено КЕП.

Справу розглянуто за одне засідання без участі заявника, заінтересованої особи та без залучення органу опіки і піклування.

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 6 квітня 2023 року заяву ОСОБА53 задовольнив. Установлено факт проживання неповнолітнього ОСОБА55, ____ року народження, з батьком – ОСОБА53, ____ року народження, та перебування на утриманні батька.

Задовольняючи вимоги ОСОБА53, суд, зокрема, посилався на акт ОСББ «Інгулець-Сонячна15» від 24 січня 2023 року, відповідно до якого ОСОБА53 дійсно мешкає за адресою: АДРЕСА24, із квітня 2022 року разом із сином ОСОБА55, ____ року народження.

Водночас, як видно з матеріалів справи, ОСОБА53 зареєстрований за адресою: АДРЕСА25. Отже, рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 6 квітня 2023 року, ухвалене суддею Мазуренко В.В. з порушенням територіальної підсудності.

16. Справа № 213/1128/23 (розгляд тривав із 24 до 29 березня 2023 року)

20 березня 2023 року до Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла заява ОСОБА56, заінтересована особа: ОСОБА57, про встановлення факту проживання неповнолітніх дітей із батьком, їх самостійного виховання батьком та перебування на його утриманні.

Інтереси заявника ОСОБА56 представляла адвокат ОСОБА7.

24 березня 2023 року відкрито провадження у вказаній справі.

У матеріалах справи відсутня інформація про направлення цієї ухвали учасникам провадження.

29 березня 2023 року до суду з електронної пошти ОСОБА57 (____) надійшла заява заінтересованої особи – ОСОБА57, у якій вона не заперечувала щодо задоволення вимог ОСОБА56 та просила розглядати справу за її відсутності. Вказану заяву не було підписано КЕП.

Заяву представника зареєстровано 29 березня 2023 року о 10:29, тоді як засідання у справі відбулося о 08:40, але суд у рішенні на неї посилається.

27 березня 2023 року в програмі Д-3 суду сформовані повістки про повідомлення заявника ОСОБА56, заінтересовану особу – ОСОБА57 про розгляд вказаної справи 6 квітня 2023 року. Однак, в матеріалах справи інформація про відправлення цих повісток та їх одержання відсутня.

Справу розглянуто за одне засідання без участі заявника, заінтересованої особи та без залучення органу опіки і піклування.

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 29 березня 2023 року заяву ОСОБА56 задовольнив. Установлено факт проживання неповнолітніх дітей: доньки – ОСОБА58, ____ року народження, та сина – ОСОБА59, ____ року народження, разом із батьком – ОСОБА56, ____ року народження, самостійного виховання дітей батьком та перебування на утриманні батька.

Задовольняючи вимоги ОСОБА56, суд посилався на акт установлення фактичного проживання від 12 березня 2023 року, засвідчений головою правління ОСББ «Каткова-71», відповідно до якого ОСОБА56 дійсно мешкає за адресою: АДРЕСА26 разом із дітьми: донькою – ОСОБА58, ____ року народження, та сином – ОСОБА59, ____ року народження. ОСОБА56 сам виховує дітей і утримує їх, мати вихованням і утриманням дітей не займається та з ними не мешкає.

За даними ДПСУ діти виїхали з матір’ю 8 лютого 2023 року та повернулися 3 червня 2023 року, тому 12 березня – у день складання акта – перебували за кордоном.

20 червня 2023 року заявник виїхав з України та не повертався.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя також встановила, що до Вищої ради правосуддя 2 грудня 2025 року надійшов лист Криворізького районного управління поліції ГУ НП в Дніпропетровській області (вих. № 395715-2025 від 2 грудня 2025 року), в якому висловлено прохання надати матеріали судових справ №№ 213/464/23, 213/466/23, 213/1127/23, 213/1128/23, 213/1409/23, 213/2389/22, 213/1376/22, 213/1916/22, 213/225/23 (що перебувають на розгляді Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя в межах дисциплінарної справи).

Зі змісту вказано листа стало відомо, що проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженню за № ____ від 22 жовтня 2025 року, за заявою судді Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Мазуренка В.В. за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 384 Кримінального кодексу України.

Суддею Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Мазуренком В.В., надано копію заяви, яка стала підставою для відкриття кримінального провадження № ____. У своїй заяві до Державного бюро розслідувань суддя Мазуренко В.В. зазначив, що підроблені (недостовірні) докази надані заявниками під час звернення до суду ввели суд в оману.

На запит члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакова С.Ю. від 3 грудня 2025 року Криворізьке РУП ВП №7 ГУ НП в Дніпропетровській області повідомило, що на цей час досудове розслідування у кримінальному провадженні за № ____ від 22 жовтня 2025 року триває.

Вища рада правосуддя 21 серпня 2025 року ухвалила рішення № 1775/0/15-25 про звернення до Генеральної прокуратури України з метою вжиття заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя за результатами розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Мазуренка В.В., де предметом розгляду Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя були судові справи, у яких рішення ухвалювалися на підставі завідомо недостовірних або підроблених документів (доказів).

На запит члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Бурлакова С.Ю. від 11 грудня 2025 року Офіс Генерального прокурора (лист від 19 грудня 2025 року вх. 13782/0/8-25) повідомив, що слідчі дії Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора здійснюють досудове розслідування в об’єднаному кримінальному провадженні № ____ від 4 вересня 2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 114-1, частини першої статті 366 КК України, під час якого, зокрема, досліджуються обставини, викладені у рішенні Вищої ради правосуддя від 21 серпня 2025 року № 1775/0/15-25.

Досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні триває, сторона обвинувачення вживає вичерпних заходів щодо забезпечення всебічного, повного та неупередженого розслідування, встановлення всіх осіб, причетних до вчинення зазначених кримінальних правопорушень, та притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Висновки Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя за результатами розгляду дисциплінарної справи

Підстави дисциплінарної відповідальності судді

Частиною четвертою статті 126 Конституції України встановлено, що суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Аналогічне положення містить частина перша статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Підставою дисциплінарної відповідальності судді є допущення ним поведінки, яка пунктами 1–19 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначена як дисциплінарний проступок.

Дисциплінарний проступок судді – це винне, протиправне порушення професійних обов’язків або загальновизнаних морально-етичних вимог, які ставляться до судді, що призвело чи могло призвести до негативних наслідків.

Вирішуючи під час дисциплінарного провадження питання щодо кваліфікації поведінки судді за частиною першою статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», необхідно, зокрема, визначити ті дії та / або бездіяльність, які становлять об’єктивну сторону конкретного дисциплінарного проступку.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що кваліфікація діяння – це правова оцінка конкретного вчинку, яка полягає у встановленні відповідності між ознаками вчиненого діяння та визначеними законом ознаками правопорушення.

Юридичною підставою кваліфікації діяння є його склад. Склад дисциплінарного проступку судді – це сукупність передбачених законом об’єктивних і суб’єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення та є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Наслідки вчинення певних дій у кожному конкретному випадку повинні бути встановлені та можуть бути поставлені у вину суб’єктові дисциплінарного проступку, якщо між його діянням і наслідками є причинний зв’язок. Настання описаних у законі наслідків є свідченням того, що вони виконують роль обставин, які надають проступку кваліфікованого виду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі № 990SСGС/12/24, від 20 лютого 2025 року у справі № 990SСGС/25/24).

Пунктом 1 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» установлено, що суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Узагальнені дані щодо розгляду суддею справ, які є предметом дослідження

Під час розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Мазуренка В.В. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що суддею Мазуренком В.В. у порядку окремого провадження розглянуто 16 справ №№ 213/2389/22, 213/1375/22, 213/1376/22, 213/2376/22, 213/3340/22, 213/1840/22, 213/1916/22, 213/1920/22, 213/1409/23, 213/225/23, 213/462/23, 213/464/23, 213/466/23, 213/1127/23, 213/620/23, 213/1128/23 про встановлення фактів проживання дітей із батьком та перебування їх на його утриманні, а у частині справ – також самостійного виховання дітей батьком.

15 судових рішень, ухвалених суддею Мазуренком В.В. у вказаних судових справах не було оскаржено в апеляційному порядку. Усі заяви суд розглянув у першому судовому засіданні, окрім справ №№ 213/1409/23,213/620/23 (два судові засідання).

У 16 судових справах заявник – батько дитини / дітей, а заінтересована особа – мати дитини / дітей.

Усі рішення були ухвалені на користь заявників.

15 із 16 судових справ розглянуто без участі заявників і матерів, а органи опіки та піклування не залучалися у жодному з випадків. У жодній зі справ немає підтвердження направлення учасникам ухвали про відкриття провадження. У дванадцяти справах немає доказів направлення повісток; у решті матеріали містять повернуті поштові відправлення або телефонограми, які самі собою не підтверджують вручення й завчасної обізнаності адресата.

У 9 судових справах до матеріалів справи прийнято електронні заяви від імені матерів без кваліфікованого електронного підпису.

У дев’яти справах – №№ 213/1375/22, 213/1376/22, 213/1840/22, 213/1916/22, 213/1920/22, 213/2389/22, 213/2376/22, 213/620/23, 213/1128/23 – заяви матері або представника про розгляд справи без їхньої участі були зареєстровані після часу проведення або призначення судового засідання. У низці з цих справ судові рішення прямо посилаються на заяви, яких на момент розгляду ще не було в матеріалах справи.

Ухвалюючи рішення суду, суддя Мазуренко В.В. вирішальне значення переважно надавав одному акту про фактичне проживання, складеному мешканцями будинку, представниками вуличного комітету, ОСББ або за участю працівників ТОВ «Сітісервіс-КР». Такі акти містили не лише відомості про перебування осіб за адресою, а й категоричні висновки про невиконання матерями обов’язків з виховання та утримання.Водночас у відповідь на запит члена ВРП ТОВ «Сітісервіс-КР» повідомило, що не встановлювало осіб, які складали акти, не перевіряло фактичного проживання та не підтверджувало достовірності викладених мешканцями обставин.

У справах № 213/1376/22, № 213/1916/22 та № 213/225/23 акти щодо трьох різних сімей містять ту саму адресу – ІНФОРМАЦІЯ2. У справі № 213/1409/23 акт датовано пізніше, ніж його подано до суду.

У справах № 213/1127/23, № 213/1409/23 та № 213/2389/22 акти підписано від імені ОСОБА6, яка на відповідні дати перебувала за кордоном, що може свідчити про підробку підпису цієї особи.

Щодо особливостей здійснення окремого провадження

Згідно із частиною першою статті 293 глави 1 «Загальні положення» розділу IV «Окреме провадження» ЦПК України окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до пункту п’ятого частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Статтею 294 ЦПК України регламентовано загальний порядок розгляду справ окремого провадження. Зокрема, встановлено, що під час розгляду справ окремого провадження суд зобов’язаний роз’яснити учасникам справи їхні права та обов’язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного та об’єктивного з’ясування обставин справи. З метою з’ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.

Згідно із частиною третьою статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом із додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Частиною другою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, – залишає заяву без розгляду.

Заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання (стаття 316 ЦПК України).

Зміст заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, визначено статтею 318 ЦПК України. Зокрема, у заяві повинно бути зазначено:

1) який факт заявник просить встановити та з якою метою;

2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;

3) докази, що підтверджують факт.

До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини (частина друга статті 318 ЦПК України).

Згідно з вимогами статті 319 ЦПК України в рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Щодо застосування сімейного законодавства

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України та частини першої статті 5 Сімейного кодексу України (далі – СК України) сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 157 СК України закріплює, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п’ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні та має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, із ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Виняток із загального правила про спільне вирішення батьками питань щодо виховання дитини, про який зазначено в частині п’ятій статті 157 СК України, стосується порядку вирішення одним із батьків питання щодо тимчасового виїзду за межі України дитини, місце проживання якої за рішенням суду або за висновком органу опіки та піклування визначено з одним із батьків.

Отже, на переконання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, відповідно до статті 157 СК України обов’язок брати участь у вихованні дитини має кожен із батьків, незалежно від того, з ким проживає дитина, а укладений між батьками договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків може визначати, зокрема, порядок участі батьків у вихованні дитини, а не усунення / самоусунення будь-кого з батьків від виховання дитини. Якщо один із батьків проживає окремо від дитини, він повинен здійснювати батьківські права та виконувати обов’язки, зокрема щодо виховання дитини, незалежно від свого бажання, навіть якщо другий із батьків здатен і бажає здійснювати їх самостійно / одноосібно.

Зазначений висновок повністю узгоджується з іншими положеннями законодавства у сфері сімейних відносин.

Відповідно до статті 7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Жінка та чоловік мають рівні права та обов’язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім’ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім’ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Статтею 9 СК України визначено, що відносини, зокрема між батьками дитини, може бути врегульовано за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 14 СК України сімейні права та обов’язки є такими, що тісно пов’язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі чи перекладені на іншу особу. Якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов’язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право та зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п’ятою статті 157 цього Кодексу. Стаття 18 Конвенції про права дитини закріплює принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов’язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (стаття 155 СК України).

У разі ухилення батька та/або матері від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини вони можуть бути позбавлені батьківських прав за рішенням суду та у такому разі звільняються від обов’язків щодо виховання дитини (статті 160, 166 СК України).

Отже, сімейне законодавство України ґрунтується на невідчужуваності сімейних прав і обов’язків, рівності прав та обов’язків батьків щодо дитини незалежно від їх перебування у шлюбі, неможливості відмови від виконання батьківських обов’язків щодо виховання та утримання дитини (за власним бажанням чи за домовленістю з другим із батьків). Водночас із настанням певних юридичних фактів обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися, що підтверджується відповідними актами цивільного стану щодо батька чи матері (свідоцтво про смерть) чи рішеннями суду (про позбавлення особи батьківських прав, визнання її недієздатною, померлою, безвісно відсутньою). За наявності таких обставин такий факт вбачається із зазначених документів і, зазвичай, додаткового встановлення не потребує.

За наведеного правового регулювання доведення факту самостійного / одноосібного виховання та утримання дитини одним із батьків (якщо другий із батьків не помер, не позбавлений батьківських прав, не визнаний недієздатним, померлим чи безвісно відсутнім) стосується перегляду обсягу рівних прав та обов’язків другого з батьків, може спричинити настання для нього негативних правових наслідків у зв’язку з невиконанням батьківських обов’язків, отже, стосується спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини чи щодо виконання відповідного батьківського обов’язку. Встановлення такого факту стосовно матері, безумовно, впливає на права та інтереси її дитини, зокрема щодо належного батьківського виховання, адже йдеться про усунення матері від виховання дитини, тому на переконання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, очевидно є свідченням наявності спору про право між батьками дитини, отже, встановлення такого факту не може здійснюватися в порядку окремого провадження.

Згідно зі сталою практикою Верховного Суду у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме: 1) згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; 2) чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; 3) встановлення факту не пов’язується з наступним вирішенням спору про право (див. постанову Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18).

Якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, суд повинен відмовити у відкритті провадження у справі; якщо спір про право буде виявлено під час розгляду справи – залишити заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).

Водночас Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не виключає, що факт самостійного / одноосібного виховання та утримання дитини одним із батьків може бути «безспірним» і доводитися за правилами окремого провадження, зокрема у випадках, якщо один із батьків набув (відповідає) статусу одинокої матері чи одинокого батька і встановлення такого факту не вплине на обсяг батьківської правосуб’єктності іншого з батьків. Проте матеріали наведених вище судових справ не свідчать про наявність подібних обставин.

Під час розгляду дисциплінарної справи Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що суддя Мазуренко В.В. у зазначених судових справах не побачив спору про право із заяв про встановлення факту самостійного / одноосібного виховання дитини батьком та, відповідно, підстав для відмови у відкритті провадження чи залишення заяв без розгляду. У зв’язку із цим суддя Мазуренко В.В. розглянув указані заяви та встановив факт самостійного виховання та утримання дитини батьком в порядку окремого провадження. Водночас суддя Мазуренко В.В. не залучив до розгляду цих справ орган опіки та піклування та не отримав / не витребував від нього відповідного висновку, а також не заслухав думки дитини з питань, що стосувалися її особисто та питань її сім’ї.

Беручи до уваги, що на момент розгляду суддею Мазуренком В.В. указаних судових справ була відсутня стала судова практика щодо виду провадження, у якому суд мав розглядати заяви про встановлення факту щодо самостійного виховання та утримання дитини одним із батьків, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не розглядає цю обставину як таку, що становить об’єктивну сторону дисциплінарного проступку судді. Водночас Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що у будь-якому разі, враховуючи приписи статті 19 СК України та принцип дотримання якнайкращих інтересів дитини (відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини), розгляд заяв про встановлення зазначеного факту у наведених справах суд мав здійснювати за участю органів опіки та піклування з урахуванням складених ними письмових висновків щодо спірних правовідносин на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються зазначеного питання.

Крім того, враховуючи положення статті 12 Конвенції про права дитини, статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей, статті 171 СК України, під час розгляду заяв суд мав заслухати думку дітей, які досягли того віку, рівня зрілості та розуміння, які необхідні для висловлення власної думки, з питань щодо участі батьків у їхньому вихованні

Верховний Суд у постанові від 25 березня 2019 року у справі № 165/2240/16-ц констатував існування широкого консенсусу, зокрема в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їхніх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.Водночас під час вирішення питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Згідно з пунктом 2 статті 3 Конвенції про права дитини держави-учасниці зобов’язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Реалізація таких заходів залежить від належного виконання відповідними державними органами своїх обов’язків і виконання наданих повноважень.

Досліджуючи матеріали зазначених судових справ, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що під час розгляду заяв про встановлення факту, що має юридичне значення, за правилами окремого провадження суддя Мазуренко В.В. не вживав заходів щодо всебічного, повного та об’єктивного з’ясування обставин справи, не витребовував із цією метою жодних доказів, як передбачено статтею 294 ЦПК України, а також частиною другою статті 13 ЦПК України, враховуючи необхідність захисту інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб.

Ухвалені суддею Мазуренком В.В. рішення про встановлення факту самостійного / одноосібного виховання та утримання дитини батьком, ураховуючи наведені положення сімейного законодавства України, не містять належного мотивування з посиланням на відповідні докази в частині неможливості / нездатності виконання матір’ю, яка не позбавлена батьківських прав, не визнана недієздатною, померлою чи безвісно відсутньою, своїх батьківських обов’язків щодо дитини з об’єктивних поважних причин, наявності законного права передати свій обов’язок із виховання дитини батьку чи відмовитись від його виконання, а також що встановлення такого факту в судовому порядку «відповідатиме законним правам та інтересам заявника, а також малолітньої дитини», як зазначав суддя Мазуренко В.В.

На обґрунтування ухвалених рішень суддя навів подані заявниками докази, які підтверджували факти проживання з ними дітей, особисту участь заявників у забезпеченні матеріальних і духовних потреб дітей, здійснення піклування про них тощо, проте не навів доказів, які свідчили про реальну неможливість матерів цих дітей брати участь у їхньому вихованні та здійснення виховання дітей виключно батьком одноосібно.

Суддя Мазуренко В.В. фактично врахував відсутність заперечень матерів дітей, які виступали заінтересованими особами у справах, щодо задоволення заяв батьків цих дітей про встановлення факту, що вони самостійно / одноосібно утримують і виховують спільних дітей. У всіх рішеннях суду зазначено, що заінтересована особа визнала вимоги заяви та не заперечує проти встановлення факту, що має юридичне значення, і за таких обставин згідно з частиною першою статті 82 ЦПК України, обставини справи не підлягають додатковому доказуванню, оскільки суд не має обґрунтованого сумніву щодо їх достовірності чи добровільності визнання.

Однак такий підхід очевидно суперечить чіткому та зрозумілому процесуальному законодавству.

Частина перша статті 82 ЦПК України встановлює, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до частини третьої статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Виключення дії засади змагальності зумовлене самою природою окремого провадження як непозовного виду судочинства.

У справах окремого провадження немає сторін із протилежними інтересами та рівними правами щодо доведення суду обґрунтованості своїх вимог і заперечень проти них, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею відповідних процесуальних дій, а збирання доказів не є обов’язком суду. Натомість учасниками справ окремого провадження є заявник, який просить підтвердити наявність або відсутність безспірного юридичного факту, та заінтересовані особи, яких, зазвичай, визначає заявник, і суд з метою з’ясування обставин справи наділений правом за власною ініціативою витребувати необхідні докази.

Отже, встановлення обставин у справах окремого провадження відбувається не внаслідок змагання учасників у поданні суду доказів на підтвердження своїх вимог і заперечень, а внаслідок активної діяльності самого суду, на який згідно із частиною четвертою статті 294 ЦПК України прямо покладено обов’язок вживати заходів для всебічного, повного та об’єктивного з’ясування обставин справи.

Звільнення від доказування у зв’язку з визнанням обставин (стаття 82 ЦПК України) є інститутом, похідним від засади змагальності. Доказова сила визнання обставин учасниками справи ґрунтується на презумпції протилежних інтересів учасників – сторін судового спору, а також на розумному припущенні, що жоден учасник добровільно не визнаватиме неіснуючих або недостовірних обставин на шкоду власним інтересам. З огляду на зазначене вказаний інститут звільнення від доказування через визнання обставин учасниками справи не може застосовуватися в окремому провадженні в такий самий спосіб, як у позовному.

Незастосування під час розгляду справ у порядку окремого провадження положень щодо меж судового розгляду (стаття 13 ЦПК України) додатково підтверджує наведений висновок. У позовному провадженні суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, тобто зв’язаний визначеним предметом судового розгляду та наданими суду доказами. Під час розгляду справ за правилами окремого провадження цей принцип за задумом законодавця не діє: суд не обмежений позицією учасників справи та обсягом поданих ними доказів і повинен з’ясувати всі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, навіть якщо учасники на них не посилалися або узгоджено їх замовчують. Тому ані узгоджена позиція заявника й заінтересованої особи щодо підтвердження існування відповідних обставин, ані визначений ними обсяг доказів не звільняли суд від обов’язку самостійно й повно встановити дійсні обставини справи.

На думку Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, у справах, які суддя Мазуренко В.В. розглядав у порядку окремого провадження, інтереси заявника (одного з батьків) і заінтересованої особи (другого з батьків) очевидно не були протилежними, вони повністю збігалися: обидва учасники справи прагнули встановлення того самого факту. За таких умов визнання заінтересованою особою відповідних обставин не гарантувало їхньої достовірності, на чому ґрунтується частина перша статті 82 ЦПК України, лише свідчило про узгоджену поведінку учасників справи, спрямовану на досягнення спільного для них результату. Саме тому визнання обставин заінтересованою особою само собою не могло слугувати підставою вважати відповідні обставини встановленими та звільненими від доказування.

Водночас навіть за буквального застосування частини першої статті 82 ЦПК України звільнення від доказування певних обставин у зв’язку з їх визнанням учасниками можливе лише у разі, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. З огляду на невідчужуваність батьківських прав та обов’язків, неправозгідність відмови від дитини, сумнів у достовірності визнаних учасниками обставин у судді об’єктивно мав виникнути, що вимагало їх перевірки судом, якого законодавець наділив відповідними процесуальними повноваженнями.

Отже, і з цієї підстави застосування суддею Мазуренко В.В. положення частини першої статті 82 ЦПК України щодо звільнення від доказування було необґрунтованим.

Незалежно від наведеного, звільнення від доказування обставин у зв’язку з їх визнанням учасниками у будь-якому разі не звільняло суд від виконання обов’язків, покладених на нього статтею 294 та частиною другою статті 13 ЦПК України, щодо вжиття заходів для всебічного, повного та об’єктивного з’ясування обставин справи, зокрема з метою захисту інтересів дітей. Позиція судді Мазуренко В.В., за якої визнання обставин заінтересованою особою розцінювалося як таке, що робить їх встановлення непотрібним, суперечить наведеним нормам процесуального закону.

Водночас в жодній судовій справі матір дітей як заінтересована особа не була присутня в судовому засідання щодо розгляду заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, не надала суду відповідних пояснень щодо своєї участі у вихованні дитини, наявності / відсутності об’єктивних обставин, що унеможливлюють виконання нею такого невідчужуваного обов’язку щодо дитини, а також не підтвердила, що повною мірою усвідомлює наслідки своїх процесуальних дій.

Фактично суд у складі судді Мазуренка В.В., який відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України зобов’язаний роз’яснити учасникам справи їхні права та обов’язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного та об’єктивного з’ясування обставин справи, самоусунувся від виконання покладених на нього обов’язків і здійснення наданих законом повноважень у справах, які безпосередньо стосувалися дітей і вимагали активної участі суду для забезпечення їхніх прав та інтересів, оскільки матеріали цих судових справ вказували, що узгоджена поведінка батьків у судовому процесі не відповідає нормам сімейного законодавства, найкращим інтересам дітей, які, за загальним правилом, мають право на рівну участь батьків у їхньому вихованні, отримання піклування від обох своїх батьків за відсутності виключних передбачених законом обставин, які змінюють обсяг батьківських прав чи обов’язків або припиняють їх.

Відповідно до положень статті 152 СК України держава повинна забезпечити дитині право на належне батьківське виховання, а дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов’язків щодо неї, зокрема шляхом звернення за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій, а також безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років. Водночас згідно зі статтею 7 цього Кодексу дитині має бути забезпечено можливість здійснення її законних прав.

Стаття 6 «Порядок прийняття рішення» Європейської конвенції про здійснення прав дітей встановлює, що під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган: a) визначає, чи має він достатньо інформації для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і в разі необхідності одержує додаткову інформацію, зокрема від суб’єктів батьківської відповідальності; b) якщо внутрішнім законодавством дитина визнається такою, що має достатній рівень розуміння: упевнюється в тому, що дитина отримала всю відповідну інформацію; у відповідних випадках консультує особисто дитину (у разі необхідності – приватно) сам або через інших осіб чи інші органи в зрозумілий дитині спосіб, якщо це явно не суперечить найвищим інтересам дитини; надає можливість дитині висловлювати її думки; c) приділяє належну увагу думкам, висловленим дитиною.

Проте, на думку Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, під час розгляду зазначених судових справ суддя Мазуренко В.В. наведених нормативних приписів не виконав, зокрема, з метою забезпечення дотримання прав дітей і захисту їхніх інтересів перед ухваленням рішень, що їх стосувалися, не вживав необхідних заходів щодо всебічного, повного та об’єктивного з’ясування всіх обставин справи, витребування додаткової інформації, виклику свідків, забезпечення участі в розгляді заяв органів опіки та піклування, а також дітей з метою реалізації належного їм права висловити свою думку стосовно участі матері в їхньому утриманні та вихованні. Згідно з матеріалами судових справ майже половина дітей досягли такого віку, що мали достатній рівень розуміння та могли висловити свою думку (відповідно до позиції Верховного Суду).

На порушення вказаних вимог закону під час розгляду зазначених вище справ суддя Мазуренко В.В. не залучив до участі у справах орган опіки та піклування.

Щодо грубих процесуальних порушень

Окремо Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя звертає увагу на системне недотримання суддею вимог статті 316 ЦПК України. Під час дисциплінарного провадження встановлено, що у 9 із 16 справ заявники були зареєстровані поза межами територіальної юрисдикції Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу, а саме у справах №№ 213/1375/22, 213/1376/22, 213/1916/22, 213/3340/22, 213/225/23, 213/462/23, 213/466/23, 213/620/23, 213/1409/23.

Матеріали справ також містять процесуальні документи, відповідно до яких суддя Мазуренко В.В. у той самий час проводив окремі судові засідання у різних справах. Так, 18 липня 2022 року у справах №№ 213/1375/22 та 213/1376/22 засідання за протоколами тривали одночасно з 14:00 до 14:15. 8 вересня 2022 року час розгляду трьох справ накладався: у справі № 213/1840/22 – з 09:55 до 10:05, у справі № 213/1916/22 – з 09:50 до 10:05, у справі № 213/1920/22 – з 09:45 до 10:15. 16 лютого 2023 року засідання у справі № 213/466/23 тривало з 09:00 до 09:10, а у справі № 213/464/23 – з 09:05 до 09:20.

Отже, у семи справах протоколи фіксують проведення окремих судових засідань у часові проміжки, які повністю або частково збігаються. Один суддя за участю того самого секретаря фізично не міг одночасно проводити два, а 8 вересня 2022 року – три самостійні судові засідання, у кожному з яких окремо здійснювати повноцінний судовий розгляд. Така невідповідність не може бути пояснена лише технічною неточністю у часі, оскільки вона повторюється у різні дати та в аналогічній категорії справ. Вона ставить під обґрунтований сумнів достовірність процесуального оформлення цих розглядів та є одним із найвагоміших індикаторів їх формального, а не реального характеру.

Справи було розглянуто за відсутності сторін, зокрема заінтересованих осіб. Лише справу № 213/3340/22 було розглянуто за участю представника заявника – адвоката ОСОБА7, та свідка ОСОБА60.

Водночас, суддя Мазуренко В.В. не звернув уваги, що заяви заінтересованих осіб у справах №№ 213/462/23, 213/2376/22, № 213/464/23, 213/1128/23, 213/466/23 про розгляд справ за їх відсутності, які також не заперечували щодо заявлених вимог, надійшли електронною поштою та не були підписані КЕП. Тому ці заяви суд не міг взяти до уваги.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша – третя статті 89 ЦПК України).

Із копії матеріалів вказаних вище справ убачається, що вони переважно базуються на єдиному доказі - актах сусідів про проживання, виховання та утримання заявником дитини, підписи яких засвідчені посадовими особами ОСББ або вуличних комітетів.

Крім того, як убачається з копії матеріалів справи № 213/2389/22, задовольняючи вимоги ОСОБА5, суддя Мазуренко В.В. посилався на акт ОСББ «Ярославська-9» від 12 жовтня 2022 року, який склала та підписала голова ОСББ ОСОБА6. Водночас згідно з відповіддю Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 10 жовтня 2024 року № 19-69952/18/24-Вих (вх. № 11972/0/8-24 від 11 жовтня 2024 року) на час складання та підписання цього акта ОСОБА6 перебувала за кордоном. Наведені обставини ставлять під сумнів достовірність цього акта.

Якби суддя виконав свій обов’язок, передбачений ст. 294 ЦПК України вживати заходів щодо всебічного, повного і об’єктивного з’ясування обставин справи та вжив будь-яких дій для перевірки обставин, викладених у акті, наприклад поставив питання про виклик цієї особи, то ця обставина була б з’ясована та акт втратив доказову силу. Проте суддя цього не зробив і цей акт став єдиною підставою. Незважаючи на наведені обставини, суддя Мазуренко В.В. ухвалив рішення про задоволення заяви.

Звертає на себе увагу також аномально швидкий розгляд більшості справ. 14 із 16 справ були вирішені не пізніше ніж через 13 днів після відкриття провадження; справи № 213/2389/22 та № 213/3340/22 – протягом одного дня, справа № 213/2376/22 – протягом двох днів, справа № 213/1128/23 – протягом п’яти днів, справа № 213/1127/23 – протягом шести днів. Лише справи № 213/1409/23 та № 213/620/23 розглядалися відповідно 21 і 28 днів.

Майже в усіх справах інтереси заявників представляли адвокати ОСОБА7 та ОСОБА8. При цьому ОСОБА8 є заінтересованою особою у справі № 213/2389/22. Палата також установила, що ці адвокати є пов’язаними між собою - ОСОБА7 є матір’ю ОСОБА8.

Відповідно до абзацу п’ятого частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції станом на час ухвалення суддею Мазуренком В.В. рішень) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Щодо наслідків ухвалених рішень

Установлені під час дисциплінарного провадження відомості свідчать, що після ухвалення рішень за межі України виїжджали заявники 9 із 16 справ: №№ 213/1375/22, 213/1376/22, 213/1840/22, 213/1916/22, 213/462/23, 213/464/23, 213/466/23, 213/1128/23, 213/1409/23. У низці випадків заявники після такого виїзду, за наданими відомостями, в Україну не повернулися. Сам по собі подальший виїзд заявника не доводить використання конкретного судового рішення під час перетину державного кордону, однак у сукупності з предметом заяв, часом їх подання та характером установлених судом фактів ці обставини підтверджують реальність тих наслідків, для настання яких відповідні рішення могли бути використані.

Крім того, матеріали дисциплінарної справи містять відомості про отримання заявниками відстрочки від призову на військову службу у трьох справах – №№ 213/2389/22, 213/2376/22 та 213/464/23. У справі № 213/2376/22 прямо встановлено, що заявник для підтвердження права на відстрочку надав рішення від 20 жовтня 2022 року; у справі № 213/2389/22 рішення від 14 жовтня 2022 року було подано до ТЦК та СП для підтвердження права на отримання відстрочки. Отже, висновок про можливість використання таких судових рішень для вирішення питань мобілізації має не абстрактний, а фактично підтверджений характер.

Щодо ознак маніпуляції автоматизованим розподілом справ

Палата також звертає увагу на обставини подання аналогічних заяв ОСОБА11 у справах № 213/136/23, № 213/225/23, метою якого може бути маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.

Маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями є правопорушенням, яке безпосередньо впливає на забезпечення права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв’язку із цим законодавець визначив механізми, які повинні запобігати будь-яким проявам маніпуляції автоматизованим розподілом справ між суддями. Одним із таких механізмів є протидія проявам зловживання учасниками своїми матеріальними та процесуальними правами.

У пояснювальній записці до проєкту Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 23 березня 2017 року № 6232, яким впроваджувався вказаний механізм, зазначено, що метою такого механізму є ефективне запобігання «позовам – клонам» та іншим проявам недобросовісного користування учасниками судового процесу своїми процесуальними правами.

Із запровадженням вказаних механізмів зловживання процесуальними правами має тягнути практичні негативні наслідки, такі як повернення відповідної заяви без розгляду, процесуальні обмеження, застосування заходів процесуального примусу, дисциплінарна відповідальність адвоката, прокурора тощо.

Застосування до учасників процесу негативних наслідків є обов’язком судді, який, серед іншого, є гарантом поведінки учасників в дусі закону.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.

Частиною четвертою статті 44 ЦПК України визначено, що суд зобов’язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У разі зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Зазначена норма встановлює доволі чіткі приписи, якими повинен керуватися суддя, і повноваження суду, які визначені вказаною нормою, не відносяться до дискреційних повноважень судді.

Якщо маніпуляції автоматизованим розподілом справ між суддями мали місце і про це було відомо судді, суддя повинен був відреагувати на них відповідно до вимог частини четвертої статті 44 ЦПК України.

Крім того, пунктом 3 частини другої статті 44 ЦПК України визначено, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Оцінюючи встановлені обставини не ізольовано, а у взаємозв’язку, Друга Дисциплінарна палата враховує сукупність повторюваних порушень та аномалій: 15 із 16 справ розглянуто без участі заявників і матерів; орган опіки та піклування не залучався у жодній справі; у жодній справі немає підтвердження направлення учасникам ухвали про відкриття провадження, а у 12 справах – доказів направлення повісток; у 9 справах прийнято електронні заяви від імені матерів без КЕП; у 9 справах заяви про розгляд справи без участі відповідних осіб зареєстровані після часу проведення або призначення засідання; у 7 справах протоколи фіксують накладення часу окремих судових засідань; у 9 справах не перевірено очевидні сумніви щодо територіальної підсудності; 14 із 16 справ вирішено не пізніше ніж через 13 днів після відкриття провадження, зокрема дві – протягом одного дня та одну – протягом двох днів.

Не менш істотними є грубі недоліки доказування та процесуального оформлення. Рішення переважно ґрунтувалися на одному акті про проживання, виховання та утримання дитини, який підписувався сусідами і не містив будь-якої деталізації; у трьох справах щодо різних сімей в актах зазначено одну й ту саму квартиру; у п’яти справах №№ 213/464/23, 213/466/23, 213/1127/23, 213/1128/23, 213/1409/23 діти на дату складання актів перебували за кордоном; у справах №№ 213/2389/22, 213/1127/23, 213/1409/23 акти підписано від імені особи, яка на відповідні дати перебувала за межами України; у справі № 213/1409/23 акт подано до суду раніше дати, якою він датований; у справі № 213/2389/22 ухвалу про відкриття провадження підписано вже після дати судового засідання, а заява заінтересованої особи надійшла після його завершення. Окремо встановлено неодноразове повторне подання тотожних заяв після їх повернення з наступним потраплянням справ до іншого судді.

Кожне з наведених порушень окремо могло б потребувати оцінки з урахуванням конкретних обставин. Однак їх кількість, повторюваність, взаємне поєднання та очевидність часових і фактичних суперечностей свідчать про якісно інший характер поведінки. Порушення судді були настільки грубими, а обставини розгляду настільки об’єктивно сумнівними, що з позиції розсудливої та поінформованої особи такі провадження не могли сприйматися як реальне здійснення правосуддя. У своїй сукупності встановлені факти свідчать, що у досліджених справах судова процедура значною мірою набула формального, імітаційного характеру: істотні обставини фактично не перевірялися, реальна позиція учасників не з’ясовувалася, а процесуальні документи в окремих випадках фіксували події, які за часовими даними не могли відбуватися у зазначений спосіб. Тобто правосуддя у його змістовному розумінні – як реальний, сумлінний та неупереджений судовий розгляд із дотриманням базових процесуальних гарантій – фактично не відбувалося. Об’єктивно судова процедура була використана для створення необхідного заявникам юридичного результату, який міг бути використаний з недобросовісною метою, зокрема для вирішення питань виїзду за кордон та відстрочки від мобілізації. Така повторювана процесуальна поведінка порочить звання судді та істотно підриває авторитет правосуддя і суспільну довіру до суду.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить із того, що дисциплінарна відповідальність не може бути формою перегляду судового рішення або покаранням за дискусійне тлумачення права. Пункт 66 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 та пункт 28 Висновку № 27 (2024) КРЄС допускають відповідальність за оцінку права і доказів лише у випадках злого умислу, умисного невиконання обов’язку або серйозного проступку. У §§ 104–107 рішення у справі «Ovcharenko and Kolos v. Ukraine» Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) вимагає відмежовувати добросовісну правову помилку від серйозного й очевидного порушення закону, свавілля, істотного викривлення фактів або рішення без правової основи та окремо досліджувати психічне ставлення судді до порушення.

У цій справі підставою відповідальності є не сам результат розгляду і не подальше формування Великою Палатою Верховного Суду правового висновку у справі № 201/5972/22. Підставою є повторюване невиконання очевидних на час подій процесуальних обов’язків: перевірити належне повідомлення учасника; установити авторство й процесуальну дійсність електронної заяви; дослідити оригінал і достовірність вирішального письмового доказу; реагувати на часові та адресні суперечності; забезпечити реальне залучення осіб, чиї батьківські права оцінювалися.

Частини четверта, п’ята статті 12 ЦПК України покладають на суд обов’язок, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, роз’яснювати учасникам їхні права, сприяти їх реалізації та запобігати зловживанню процесуальними правами. За частиною другою статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються з додержанням загальних правил цивільного судочинства, а суд має право за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Отже, посилання на диспозитивність не усувало активної ролі суду, притаманної окремому провадженню.

За статтями 128, 130 і 223 ЦПК України розгляд за відсутності учасника можливий лише після перевірки належного повідомлення або за наявності процесуально дійсної заяви цієї особи. Повернення поштового відправлення, створення повістки після засідання, телефонограма з іншою датою та електронний лист без підтвердженого авторства не є взаємозамінними доказами вручення. Реєстрація заяви після завершення засідання не може ретроактивно легалізувати вже проведений розгляд.

Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» пов’язує оригінал електронного документа з обов’язковими реквізитами, зокрема електронним підписом автора.

Відповідно до статей 76, 77, 80, 89 та 95 ЦПК України суд має оцінити належність, допустимість і достовірність кожного доказу, достатність та взаємний зв’язок доказів у сукупності; копія письмового доказу не може сприйматися формально, якщо її зміст або відповідність оригіналу викликає сумнів. Акт мешканців міг підтверджувати їхнє спостереження за перебуванням особи у певному місці, але сам собою не доводив систематичне невиконання матір’ю невідчужуваних батьківських обов’язків, матеріальне утримання, психологічний зв’язок і найкращі інтереси дитини.

Довід судді про порушення працівниками апарату реєстрації кореспонденції та оформлення викликів враховано. Службові перевірки дійсно пояснюють окремі недоліки реєстрації кореспонденції та оформлення викликів. Однак головуючий перед початком розгляду зобов’язаний перевірити, чи вручено повістку, чи існує в матеріалах підписана заява про розгляд за відсутності, які докази фактично надійшли до суду і чи можуть вони бути використані. Працівник апарату не ухвалює рішення і не визначає, чи є доказ допустимим та достатнім.

Значне навантаження також є релевантною обставиною, але не виправдовує повторюваного ігнорування базових гарантій. Справи призначалися й вирішувалися переважно в короткі строки; отже, суд мав можливість відкласти розгляд для перевірки повідомлення, витребування оригіналу акта, залучення органу опіки або з’ясування позиції матері. Навантаження не пояснює посилання на документ, зареєстрований після засідання, акт, датований після його подання, чи телефонограму, створену до розподілу заяви.

Неоскарження більшості рішень не підтверджує відсутності порушення. Якщо учасника належно не повідомили або його позицію замінили непідписаним електронним листом, саме така вада може пояснювати відсутність своєчасного оскарження. Скасування рішення у справі № 213/1127/23 також не є самостійною підставою відповідальності, а лише одним із наслідків конкретного порушення.

З урахуванням наведеного Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що під час розгляду зазначених судових справ суддя Мазуренко В.В. допустив істотні порушення норм процесуального права, а також норм, які гарантують права дитини, закріплені Конституцією та законами України, Конвенцією про права дитини та Європейською конвенцією про здійснення прав дітей.

У кожній із досліджених справ рішення суду безпосередньо впливало на обсяг особистих немайнових прав дітей, їхній правовий статус і характер сімейних правовідносин.

Суддя Мазуренко В.В. не виконав покладених на нього процесуальних обов’язків, які стосувалися забезпечення захисту прав та інтересів малолітніх та неповнолітніх осіб: вжити заходів для всебічного, повного й об’єктивного з’ясування обставин справи та за власною ініціативою витребувати необхідні докази (стаття 294, частина друга статті 13 ЦПК України); залучити орган опіки та піклування (стаття 19 СК України); заслухати думку дитини, здатної її висловити (стаття 171 СК України, стаття 12 Конвенції про права дитини). Такий характер порушень, на переконання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, свідчить не про добросовісну суддівську помилку чи допустимий суддівський розсуд, а про послідовне нехтування однозначними процесуальними приписами в категорії справ, які безпосередньо стосувалися прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх дітей і вимагали від суду підвищеної уваги. За таких обставин допущені порушення виходять за межі спірного правозастосування й утворюють підстави дисциплінарної відповідальності.

Наведені порушення, які допускав суддя Мазуренко В.В., мали не поодинокий, а системний характер, оскільки були допущені ним послідовно в усіх досліджених справах, що стосувалися прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб, які потребують посиленого захисту держави.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 2 липня 2026 року справа № 990SCGC/11/26 виснувала, що ухвалення судового рішення на підставі мотивів, не релевантних для предмета доказування у справі, є ознакою відсутності добросовісного і сумлінного підходу судді до виконання своїх обов’язків. Стороннє спостерігання за таким правосуддям не може формувати переконання, що відповідне рішення ухвалене за умови належного і професійного виконання суддею своєї функції (https://reyestr.court.gov.ua/Review/138502309)

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2026 року у справі № 990SCGC/16/25 висловлені правові позиції щодо поширення етичних норм на процесуальну діяльність судді.

Перевіряючи, чи можуть бути поширені вимоги щодо дотримання правил суддівської етики і високих стандартів правосуддя на професійну діяльність суддів та в яких випадках суддя може нести дисциплінарну відповідальність за такі порушення, Вища рада правосуддя у своєму рішенні від 27 лютого 2025 року № 357/0/15-25 врахувала висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 9 червня 2022 року (провадження № 11-84сап21).

Велика Палата Верховного Суду в цій постанові зазначила, що встановлення дисциплінарним органом поведінки судді у професійній діяльності всупереч процесуальним правилам застосування відповідних норм, що мало наслідком використання методу вирішення спору, який не викликав суспільної довіри та у своїй основі суперечив тій поведінці, яка очікувалася від судді як представника відповідної професії, є таким порушенням стандартів професійної поведінки судді, яке може бути підставою для дисциплінарної відповідальності відповідно до рекомендацій КРЄС.

Такого правового висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з огляду таке.

Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою. Об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

Отже, дотримання суддею високих стандартів поведінки охоплює як дії судді в особистому житті, так іпід час ухвалення ним процесуальних рішень у його професійній діяльності. Саме такого підходу дотримується КРЄС, надаючи свої висновки щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості. Так, відповідно до пункту 8 Висновку КРЄС № 3 (2002) етичні аспекти поведінки суддів треба проаналізувати з кількох причин. Методи, які використовуються для вирішення спорів, повинні завжди викликати довіру. Повноваження, що надані суддям, тісно пов’язані з цінностями правосуддя, справедливості та свободи. Стандарти поведінки, що застосовуються до суддів, випливають із цих цінностей і є передумовами довіри до здійснення правосуддя. Повноваження, надані суддям, регулюються не тільки внутрішнім правом, яке є волевиявленням нації, але й принципами міжнародного права та правосуддя, що визнаються сучасними демократичними суспільствами (пункт 12 Висновку КРЄС № 3 (2002)).

КРЄС вважає, що є некоректною кореляція випадків порушення належних професійних стандартів з неналежною поведінкою судді, що потенційно може призвести до дисциплінарних санкцій. Професійні стандарти європейських суддів визначені КРЄС у пункті 49 Висновку № 3 (2002). До таких стандартів КРЄС відносить: обов’язок суддів приймати рішення з урахуванням усіх особливостей застосування відповідних юридичних норм та забезпечувати високий рівень професійної компетентності; наявність у суддів високого рівня професійної обізнаності та виконання ними своїх обов’язків ретельно.

Щоб виправдати дисциплінарне провадження, порушення має бути серйозним та кричущим; тобто підставою для розслідування не може бути просте недотримання професійних стандартів, викладених у правилах поведінки. Це не означає, що порушення професійних стандартів, визначених у цьому Висновку КРЄС, не заслуговує належної оцінки, особливо якщо судді інкримінується порушення правил поведінки, достатнє для обґрунтування дисциплінарних санкцій. Сутність дисциплінарного розгляду полягає у притягненні до відповідальності за поведінку, що у своїй основі суперечить тій, яка очікується від представника професії, котрому було пред’явлено обвинувачення щодо недотримання певних правил (пункти 60, 61, 63 Висновку КРЄС № 3 (2002)).

Згідно з пунктом 50 Висновку № 3 (2002) КРЄС кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно під час виконання посадових обов’язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов’язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування усіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.

Як зазначено у Висновку № 11 (2008) КРЄС щодо якості судових рішень, щоб бути якісним, судове рішення повинно сприйматися сторонами та суспільством у цілому як таке, що стало результатом коректного застосування юридичних правил, справедливого процесу та правильної оцінки фактів, а також як таке, що може бути ефективно реалізованим. Лише в такому разі сторони будуть переконані, що їхню справу було розглянуто й вирішено справедливо, а суспільство сприйме ухвалене рішення як чинник відновлення суспільної гармонії (пункт 31).

Згідно з пунктом 2 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII суддя зобовʼязаний дотримуватися правил суддівської етики, зокрема виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Поведінка судді під час здійснення правосуддя має відповідати правилам Кодексу суддівської етики, затвердженому XI зʼїздом суддів України 22 лютого 2013 року (далі – Кодекс суддівської етики) (чинного, на день ухвалення Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя рішення за результатами розгляду дисциплінарної справи), якими визначено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною (статті 1, 3 Кодексу суддівської етики).

Згідно з коментарем до статті 1 Коментаря до Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1, дотримання високих стандартів поведінки означає, що суддя повинен добровільно і свідомо відстоювати доброчесність та незалежність судової влади, що, у свою чергу, зумовлює обов’язок сумлінно, чесно і кваліфіковано виконувати призначення носія судової влади. Добросовісне виконання кожним суддею професійних обов’язків і демонстрація високих стандартів поведінки є запорукою формування у суспільстві упевненості у впровадженні у життя принципу верховенства права судовою владою і, навпаки, порушення нівелює довіру громадськості до суду та завдає шкоди правопорядку у цілому.

Пункт 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі – Закон № 1402-VIII) охоплює поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя. Кодекс суддівської етики, затверджений XI черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року, чинний на час подій, вимагав від судді бути прикладом неухильного додержання закону та старанно й неупереджено виконувати обов’язки. Бангалорські принципи поведінки суддів, схвалені Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23 (показник 6) пов’язують компетентність і старанність із підтриманням суспільної довіри. Порушення етичної норми саме собою не утворює дисциплінарного проступку; тут етична оцінка спирається на конкретну повторювану процесуальну поведінку.

Кваліфікуючи встановлену поведінку судді за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, Друга Дисциплінарна палата виходить із того, що саме по собі неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, навіть якщо воно є істотним, не є достатньою підставою для такої кваліфікації. У постанові від 13 червня 2024 року у справі № 990SCGC/2/24 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що для застосування пункту 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII дисциплінарний орган має встановити та належно мотивувати обставини, які свідчать, що поведінка судді виходить за межі суто процесуальної помилки та становить порушення норм суддівської етики і стандартів поведінки, здатне об’єктивно підірвати суспільну довіру до суду.

У цій дисциплінарній справі такі додаткові обставини встановлені. Предметом оцінки є не одиничне судове рішення і не спірне тлумачення складного питання права, а повторювана модель професійної поведінки судді у шістнадцяти однотипних справах про що докладно описано вище.

Наведена сукупність обставин не є просто сумою окремих процесуальних порушень. Вона характеризує сам спосіб виконання суддею професійної функції. Суддя систематично не забезпечував мінімальної перевірки фактичних передумов розгляду, належного повідомлення осіб, достовірності вирішальних доказів та реальності процесуальної позиції учасників, водночас ухвалюючи в усіх досліджених справах рішення на користь заявників. За таких обставин у розсудливої, законослухняної та поінформованої особи об’єктивно виникає враження, що судова процедура мала формальний характер і не забезпечувала реального, сумлінного та неупередженого дослідження обставин, від яких залежали права дітей і батьків. Саме ця якісна характеристика професійної поведінки судді, а не правильність чи неправильність правового висновку в конкретній справі, становить етичний компонент дисциплінарного проступку.

Такий підхід узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2026 року у справі № 990SCGC/16/25. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду визнала обґрунтованою кваліфікацію за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII у випадку, коли спосіб процесуальної діяльності судді створює у стороннього спостерігача враження ігнорування судом основних правил судочинства, не відповідає високим стандартам поведінки судді та підриває довіру суспільства до судової влади. При цьому для такого складу проступку не є обов’язковим настання конкретних негативних наслідків для учасників відповідного судового провадження.

Отже, об’єктивна сторона встановленого у цій справі дисциплінарного проступку за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII полягає не у факті допущення суддею окремих процесуальних помилок як таких, а у повторюваній професійній поведінці, яка через системне нехтування базовими процесуальними гарантіями, формальний характер розгляду та невиконання особистих обов’язків судді щодо перевірки матеріалів справи суперечить стандартам сумлінності, старанності та неупередженості, які забезпечують суспільну довіру до суду. За своїм характером, масштабом та повторюваністю така поведінка об’єктивно підриває авторитет правосуддя.

У цьому рішенні встановлені грубі порушення норм процесуального та матеріального права враховуються як фактичні прояви способу професійної поведінки судді та в їх системній сукупності формують самостійний етичний аспект, необхідний для кваліфікації за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII. З огляду на предмет установленого проступку Друга Дисциплінарна палата не надає цим самим діянням додаткової самостійної кваліфікації за підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII

Підстава для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності вважається встановленою Дисциплінарною палатою (Вищою радою правосуддя) за результатами розгляду дисциплінарної справи, якщо докази, надані та отримані в межах дисциплінарного провадження, є чіткими та переконливими для підтвердження існування такої підстави.

Чіткими та переконливими є докази, які з погляду звичайної розсудливої людини у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (частина шістнадцята статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Чіткими та переконливими є докази, які з точки зору звичайної розсудливої людини у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (частина шістнадцята статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що у дисциплінарній справі зібрані чіткі та переконливі докази, які свідчать про наявність у діях судді Мазуренка В.В. складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, саме в аспекті допущення поведінки, що підриває авторитет правосуддя через недотримання норм суддівської етики та стандартів професійної поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду. Цей висновок не ґрунтується на приписуванні судді причетності до підроблення доказів, домовленості із заявниками чи умисної участі у будь-якій схемі – таких обставин у межах дисциплінарного провадження не встановлено. Дисциплінарно значущою є встановлена власна поведінка судді під час здійснення правосуддя та її об’єктивний вплив на довіру до суду.

Умисної участі судді Мазуренка В.В. у створенні недостовірних доказів або організації недобросовісного використання судових процедур Друга Дисциплінарна палата не встановила. Водночас форма вини щодо встановленого дисциплінарного проступку – груба недбалість.

Висновок про грубу недбалість зумовлений не помилкою у вирішенні складного чи дискусійного питання права, а характером особистих процесуальних обов’язків судді та повторюваністю їх невиконання. Саме суддя проводив судові засідання, повинен був перед початком розгляду перевірити належне повідомлення учасників і наявність процесуально дійсних заяв, оцінити докази на предмет належності, допустимості та достовірності, реагувати на очевидні часові й адресні суперечності та забезпечити реальність судового розгляду. Значна частина встановлених невідповідностей випливала безпосередньо з матеріалів справ і часових міток документів та могла бути виявлена за звичайної професійної уважності. Повторення однорідних порушень у шістнадцяти справах виключає їх оцінку як випадкового одиничного недогляду та свідчить про істотне відхилення від того рівня старанності, який обґрунтовано очікується від судді. За таких обставин суддя повинен був і міг усвідомлювати, що такий спосіб здійснення судочинства не відповідає базовим процесуальним гарантіям та здатний завдати істотної шкоди суспільній довірі до суду.

Щодо строку дисциплінарного стягнення

Частиною одинадцятою статті 109 Закону № 1402-VIII визначено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Застосовуючи цю норму, Вища рада правосуддя неодноразово зауважувала, що трирічний строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності обчислюється з дня вчинення дисциплінарного проступку до дня накладення дисциплінарного стягнення (включно) і що дні тимчасової непрацездатності, перебування судді у відпустці чи здійснення дисциплінарного провадження щодо судді до зазначеного трирічного строку не враховуються.

Наразі частиною другою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що дисциплінарне провадження розпочинається після отримання Вищою радою правосуддя скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або за ініціативою Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом. Днем початку здійснення дисциплінарного провадження є день отримання Вищою радою правосуддя відповідної дисциплінарної скарги або день ухвалення Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя рішення про відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою чи день отримання Вищою радою правосуддя відповідного звернення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Відповідно до частини третьої статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарне провадження включає: 1) попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи; 2) підготовку дисциплінарної справи до розгляду, розгляд дисциплінарної справи та ухвалення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності; 3) розгляд скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

Події, які слугували підставою для відкриття дисциплінарної справи, відбувалися із липня 2022 року до квітня 2023 року.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою від 24 липня 2024 року № 2290/2дп/15-24 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Мазуренка В.В.

Таким чином, строк здійснення дисциплінарного провадження щодо судді Мазуренка В.В. із 24 липня 2024 року не враховується до трирічного строку притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Отже, трирічний строк притягнення судді Мазуренка В.В. до дисциплінарної відповідальності не закінчився.

Щодо обставин, які підлягають врахуванню під час обрання виду дисциплінарного стягнення

Частиною першою статті 109 Закону № 1402-VIII визначено, що до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді:

1) попередження;

2) догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця;

3) суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців;

4) подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов’язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді;

5) подання про переведення судді до суду нижчого рівня;

6) подання про звільнення судді з посади.

Відповідно до частини другої статті 109 Закону № 1402-VIII під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Аналогічні положення щодо обрання виду дисциплінарного стягнення містить частина п’ята статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Законодавчі приписи щодо необхідності врахування принципу пропорційності під час обрання виду дисциплінарного стягнення відповідають конституційному принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України),

а також статті 8 Конвенції та практиці її застосування ЄСПЛ.

Застосування принципу пропорційності під час визначення дисциплінарного стягнення вимагає зіставлення характеру дисциплінарного проступку, його наслідків, даних, які характеризують особу судді, ступінь його вини тощо, з видом дисциплінарного стягнення, необхідного (без невиправданого тиску) для забезпечення досягнення цілей дисциплінарної відповідальності суддів, серед яких підтримання суспільної довіри до суду, утвердження невідворотності відповідальності суддів за грубе порушення закону чи поведінку, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків як суддею, до якого застосовується дисциплінарне стягнення, так і іншими суддями.

Згідно з пунктом 1 частини дев’ятої статті 109 Закону № 1402-VIII істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, факт допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону № 1402-VIII підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Згідно з приписами пункту 1 частини восьмої статті 109 Закону № 1402-VIII дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

З урахуванням установлених під час розгляду дисциплінарної справи обставин Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що дії судді Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Мазуренка В.В. містять склад істотного дисциплінарного проступку.

Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

За даними офіційних вебсайтів Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, суддя Мазуренка В.В. до дисциплінарної відповідальності не притягувався.

Мазуренко В’ячеслав Вадимович Указом Президента України від 23 травня 2013 року № 302/2013 призначений на посаду судді Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області строком на п’ять років, Указом Президента України від 16 грудня 2021 року № 664/2021 призначений на посаду судді цього суду безстроково.

Відповідно до характеристики, наданої виконувачем обов’язків голови Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області В. Поповим, Мазуренко В.В. за період роботи суддею Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області зарекомендував себе кваліфікованим юристом, грамотним, добросовісним, працьовитим, вимогливим працівником. До виконання службових обов’язків ставиться сумлінно та відповідально.

Велику увагу приділяє підвищенню професійних знань і ділової кваліфікації, вивченню нових законодавчих та нормативних актів. Розглядає складні кримінальні провадження, різної категорії цивільні та адміністративні справи. Приділяє достатню увагу підвищенню власної кваліфікації, постійно займається самоосвітою, проходить навчання в Національній школі суддів України.

У колективі Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області користується повагою та авторитетом. За характером врівноважений і доброзичливий.

Випадків порушення присяги та вчинків, несумісних із почесним званням судді, не було. За своїми морально-діловими якостями відповідає займаній посаді.

З огляду на характер грубого порушення, яке допустив суддя Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Мазуренко В.В., ураховуючи його позитивну характеристику, відсутність іншого дисциплінарного стягнення, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді внесення Вищій раді правосуддя подання про звільнення його з посади є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку та відповідає вимогам статті 109 Закону № 1402-VIII, статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

На підставі викладеного, керуючись статтею 126 Конституції України, статтями 49, 50, пунктом 23⁷ розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

 

вирішила:

 

притягнути суддю Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Мазуренка В’ячеслава Вадимовича до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

Рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку і строки, встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

 

Головуючий на засіданні

Другої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя

 

Члени Другої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя