X
Введіть слово для пошуку

Акт ВРП

Україна
Вища рада правосуддя
Друга Дисциплінарна палата
Рішення
Київ
01.03.2021
496/2дп/15-21
Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Октябрського районного суду міста Полтави Андрієнко Г.В.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Худика М.П., членів Блажівської О.Є., Грищука В.К., Прудивуса О.В., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за скаргами Кулія Валерія Микитовича, Прокуратури Полтавської області стосовно судді Октябрського районного суду міста Полтави Андрієнко Ганни В’ячеславівни,

 

встановила:

 

Андрієнко Ганна В’ячеславівна Указом Президента України від 30 березня 2000 року № 551/2000 призначена на посаду судді Октябрського районного суду міста Полтави строком на п’ять років, Постановою Верховної Ради України від 7 квітня 2005 року № 2534-VII обрана на посаду судді Октябрського районного суду міста Полтави безстроково.

Згідно із характеристикою, наданою головою Октябрського районного суду міста Полтави Струковим О.М., Андрієнко Г.В. як суддя усвідомлює свої обов’язки та відповідальність за дотримання законності під час здійснення правосуддя, самоорганізована, спроможна до висновків, адекватно сприймає критику. Постійно працює над підвищенням свого професійного рівня, слідкує за змінами в нормативно-правовій базі, у прийнятті рішень самостійна. За характером врівноважена, стримана, ввічлива, тактовна, в колективі користується повагою та авторитетом. Займаній посаді відповідає.

За даними офіційних вебсайтів Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, суддя Октябрського районного суду міста Полтави Андрієнко Г.В. непогашених дисциплінарних стягнень не має.

До Вищої ради правосуддя надійшли 18 лютого 2019 року за вх. № К-1207/0/7-19 – дисциплінарна скарга Кулія В.М., 31 жовтня 2019 року за  вх. № К-1207/2/7-19 – доповнення до скарги. Також 26 березня 2019 року за вх. № 391/0/13-19 надійшла дисциплінарна скарга Прокуратури Полтавської області в особі в. о. прокурора Полтавської області Глушка А.М. на неналежну поведінку судді Октябрського районного суду міста Полтави Андрієнко Г.В. під час розгляду справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аукціонний центр плюс» (далі – ТОВ «Аукціонний центр плюс») до ОСОБА1 про спонукання до виконання умов договору про надання юридичних послуг (справа № 554/10688/16-ц).

Автори скарг зазначали, що під час розгляду вказаної справи суддя Андрієнко Г.В. незаконно постановила ухвали: від 23 лютого 2017 року – про затвердження мирової угоди, від 19 січня 2018 року – про виправлення описки, від 26 лютого 2018 року – про роз’яснення ухвали про затвердження мирової угоди.

Дії судді, як наголошували скаржники, під час постановлення вказаних ухвал свідчать про вчинення дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «г» пункту 1, пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; допущення суддею поведінки, що підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях чесності, непідкупності, які забезпечують суспільну довіру до суду; умисне допущення суддею, який брав участь у справі, грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).

Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 18 лютого та від 26 березня 2019 року вказані скарги передано для проведення попередньої перевірки члену Вищої ради правосуддя Нежурі В.А.

Протоколами повторного автоматизованого визначення члена Вищої ради правосуддя від 27 травня 2019 року (у зв’язку із закінченням повноважень члена Вищої ради правосуддя Нежури В.А.) вказані скарги передано для проведення попередньої перевірки члену Вищої ради правосуддя Василенку А.В.

Протоколами повторного автоматизованого визначення члена Вищої ради правосуддя від 14 серпня 2019 року (у зв’язку із закінченням повноважень члена Вищої ради правосуддя Василенка А.В.) вказані скарги передано для проведення попередньої перевірки члену Вищої ради правосуддя Артеменку І.А.

Ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від  17 лютого 2020 року № 483/2дп/15-20 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Октябрського районного суду міста Полтави Андрієнко Г.В.

Суддя, скаржники повідомлені про розгляд дисциплінарної справи шляхом надіслання відповідних запрошень, а також розміщення на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя оголошення про засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

З метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та забезпечення реалізації прав учасників справи Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя запропонувала сторонам взяти участь у засіданні Дисциплінарної палати в режимі відеоконференції.

Крім того, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вжила всіх можливих заходів із метою забезпечення дотримання процесуальних гарантій судді та права ефективно будувати свій захист. Зокрема, копії ухвали про відкриття дисциплінарної справи надсилалися на адресу суду, де працює суддя, та оприлюднені на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

Для участі у засіданні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 1 березня 2021року прибули суддя Андрієнко Г.В., її представник – адвокат Івченко Н.В. Скаржник Кулій В.М. у засідання не з’явився, причини неявки не повідомив. Від Полтавської обласної прокуратури надійшла заява з проханням розглядати дисциплінарну справу без участі представника прокуратури.

Заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Артеменка І.А., врахувавши усні та письмові пояснення судді Андрієнко Г.В., адвоката Івченко Н.В., вивчивши матеріали дисциплінарної справи, а також дослідивши копію матеріалів справи № 554/10688/16-ц в частині розгляду справи суддею Андрієнко Г.В., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила таке.

У провадженні судді Октябрського районного суду міста Полтави Андрієнко Г.В. перебувала цивільна справа за позовом ТОВ «Аукціонний центр плюс» до ОСОБА1 про спонукання до виконання умов, передбачених договором про надання юридичних послуг.

Ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 22 грудня 2016 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду на 31 січня 2017 року.

31 січня 2017 року до суду надійшла заява ТОВ «Аукціонний центр плюс» про визнання мирової угоди.

Ухвалою судді Андрієнко Г.В від 23 лютого 2017 року визнано та затверджено мирову угоду, укладену між сторонами у справі за позовом ТОВ «Аукціонний центр плюс» в особі директора ОСОБА2 та ОСОБА1.

Згідно з мировою угодою за ТОВ «Аукціонний центр плюс» визнається право власності на нерухоме майно, а саме:

комплекс будівель та споруд: адміністративна будівля, літ. А-1-2, площею 1493,7 кв. м; профілакторій, літ. Б-1-2, площею 850,7 кв. м; дефектоскопія, літ. В-1, площею 213,8 кв. м; трубний цех, літ. Г-1-3, площею 609,8 кв. м; цех РНТ, літ. Д-1, площею 742,9 кв. м; склад кисневих балонів, літ. Е-1, площею 27,1 кв. м; цех ПВО, літ. Ж-1, площею 259,2 кв. м; електроцех, літ. З-1, площею 648,5 кв. м; ПРЦ, літ. И-1, площею 1126,8 кв. м; турбінний цех, літ. К-1, площею 920,2 кв. м; насосна, літ. Л-1, площею 56,6 кв. м; «столярка», літ. М-1, площею 193,3 кв. м; «будинок связистів», літ. Н-1, площею 213,8 кв. м; ангар, літ. О-1, площею 195,7 кв. м; ангар, літ. П-1 площею 135,2 кв. м; ангар, літ. Р-1, площею 462,3 кв. м; навіс, літ. С, площею 86,3 кв. м; котельня, літ. Т-2, площею 184,9 кв. м; навіс, літ. Щ, площею 43,7 кв. м; центральний склад, літ. Ш-1-2, площею 1022,5 кв. м; насосна, літ. Я-1, площею 6,2 кв. м; прохідна, літ. Ф-1, площею 23,7 кв. м; склад, літ. Ц-1, площею 1258,8 кв. м; незакінчене будівництво, літ. Ю, площею 54,6 кв. м; погріб, літ. Ч-1, площею 70,9 кв. м; зварювальний цех, літ. Х-1, площею 621,6 кв. м; склад, літ. Ь-1, площею 4,8 кв. м; № 1 – огорожа з/б; № 4 – огорожа цегляна; № 1-11 – ворота металеві; № 12-22 – крани; № 26, 27 – «з/д колія», що знаходяться за адресою: ______________ _____________, розташовані на земельній ділянці за кадастровим номером 5310136400:13:002:0058;

______________ загальною площею 67 кв. м за адресою: __________, _________________;

______________ загальною площею 65,6 кв. м за адресою: __________, _________________;

______________ загальною площею 36,6 кв. м за адресою: __________, _________________.

Крім того, відповідно до угоди ТОВ «Аукціонний центр плюс» відмовляється від будь-яких претензій до ОСОБА1 у зв’язку з невиконанням нею умов договору про надання юридичних послуг; права та обов’язки за договором про надання послуг, укладеним між ТОВ «Аукціонний центр плюс» та ОСОБА1 16 травня 2016 року, припиняються.

Провадження у справі закрито. Вказано, що право власності на зазначене нерухоме майно підлягає державній реєстрації.

У подальшому ухвалою судді Андрієнко Г.В. від 19 січня 2018 року виправлено в ухвалі Октябрського районного суду міста Полтави від 23 лютого 2017 року описку щодо площі нерухомого майна, а саме збільшено загальну площу комплексу будівель та споруд з 11527,6 кв. м до 12230, 6 кв. метра.

 Ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави (суддя Андрієнко Г.В.) від 26 лютого 2018 року задоволено заяву ТОВ «Аукціонний центр плюс» про роз’яснення ухвали суду.

Роз’яснено, що у зв’язку з визнанням за ТОВ «Аукціонний центр плюс» права власності на нерухоме майно – ________________________ за адресою: ______________________________________________________________, органи державної реєстрації, приватні та державні нотаріуси, інші акредитовані особи повинні внести відмітки про припинення (скасування та погашення) записів про обтяження, арешти нерухомого майна шляхом внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо таких об’єктів нерухомого майна:

«номер запису про обтяження 24253125; вид обтяження: арешт нерухомого майна; дата державної реєстрації обтяжень в Єдиному реєстрі заборон 04.01.2011; підстава виникнення обтяження: постанова слідчого, б/н, 31.12.2010, слідчий відділ ПМ ДПА у Полтавській області, код ЄДРПОУ 01292186, слідчий Бредун О.В.; об’єкт обтяження: ________________________________________ _________________________________;

номер запису про обтяження 24253192; вид обтяження: арешт нерухомого майна; дата державної реєстрації обтяжень в Єдиному реєстрі заборон 04.01.2011; підстава виникнення обтяження: постанова слідчого, б/н, 31.12.2010, слідчий відділ ПМ ДПА у Полтавській області, код ЄДРПОУ 01292186, слідчий Бредун О.В.; об’єкт обтяження: ________________________________________ _________________________________

номер запису про обтяження 24253041; вид обтяження: арешт нерухомого майна; дата державної реєстрації обтяжень в Єдиному реєстрі заборон 04.01.2011; підстава виникнення обтяження: постанова слідчого, б/н, 31.12.2010, слідчий відділ ПМ ДПА у Полтавській області, код ЄДРПОУ 01292186, слідчий Бредун О.В.; об’єкт обтяження: ________________________________________ _________________________________;

номер запису про обтяження 24252976; вид обтяження: арешт нерухомого майна; дата державної реєстрації обтяжень в Єдиному реєстрі заборон 18.07.2006; підстава виникнення обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, ____________; Відділ примусового виконання рішень ДВС Полтавської області, держ. виконавець Величко О.В.; об’єкт обтяження: ________________________________________ _________________________________;

номер запису про обтяження 24253108; вид обтяження: арешт нерухомого майна; дата державної реєстрації обтяжень в Єдиному реєстрі заборон 18.07.2006; підстава виникнення обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, ____________; Відділ примусового виконання рішень ДВС Полтавської області, держ. виконавець Величко О.В.; об’єкт обтяження: ________________________________________ _________________________________;

номер запису про обтяження 24253181; вид обтяження: арешт нерухомого майна; дата державної реєстрації обтяжень в Єдиному реєстрі заборон 18.07.2006; підстава виникнення обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, ____________; Відділ примусового виконання рішень ДВС Полтавської області, держ. виконавець Величко О.В.; об’єкт обтяження: ________________________________________ _________________________________.

Не погоджуючись із такими ухвалами, Прокуратура Полтавської області, Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, до якої приєдналось ПАТ «БК «Букрос», подали апеляційні скарги.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 5 грудня 2018 року ухвали Октябрського районного суду міста Полтави від 23 лютого 2017 року, 19 січня 2018 року та 26 лютого 2018 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Скасовуючи ухвали суду від 23 лютого 2017 року, 19 січня 2018 року, 26 лютого 2018 року, апеляційний суд зазначив:

затверджуючи мирову угоду, суд вийшов за межі предмета позову;

підставою звернення до суду ТОВ «Аукціонний центр плюс» стало невиконання умов договору про надання послуг від 16 травня 2016 року щодо надання юридичних послуг, однак оскаржуваною ухвалою було визнано право власності на нерухоме майно та вирішено питання щодо його державної реєстрації;

визнавши право власності на нерухоме майно шляхом затвердження мирової угоди, районний суд порушив процедуру, передбачену для реєстрації права власності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не звернувши увагу на те, що згідно з укладеним 24 квітня 2016 року договором купівлі-продажу з ПАТ «Веселка» позивач набув право на майнові права, а не на об’єкти нерухомості;

згідно з пунктом 1.5 вказаного договору права покупця на отримання у власність об’єктів нерухомості виникають після державної реєстрації права власності на них за покупцем;

товариство жодним доказом не підтвердило збільшення площі приміщень, а районним судом ця обставина не була перевірена. Таким чином, суд першої інстанції необґрунтовано збільшив площу об’єктів нерухомості;

ухвала від 26 лютого 2018 року, якою роз’яснено рішення шляхом зобов’язання органів державної реєстрації, нотаріусів, інших акредитованих осіб внести відмітки до записів про обтяження нерухомого майна, суперечить приписам статей 13, 271 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), оскільки стосується питань, які не заявлялись позивачем ні в позовній заяві, ні під час розгляду справи судом першої інстанції. Більш того, зобов’язавши зазначені органи вчиняти певні дії щодо реєстрації майна, право власності на яке визнано за позивачем, районний суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не залучались до розгляду справи, шляхом роз’яснення постановленої ухвали про затвердження мирової угоди, також вийшовши за межі заявлених позовних вимог;

суд не звернув увагу на те, що обтяження у вигляді арешту нерухомого майна згідно з державною реєстрацією обтяжень в Єдиному реєстрі заборон, вчинені 4 січня 2011 року на підставі арешту слідчого Бредун О.В., мають вирішуватись на підставі положень статей 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України).

У скарзі Кулій В.М. зазначав, що суддею Андрієнко Г.В. вирішено питання про право власності на нерухоме майно, проте не залучено до участі у справі власника майна – Відкрите акціонерне товариство «Бурова компанія «Букрос» (далі – ВАТ «БК «Букрос»), наслідком чого стала реєстрація належного підприємству майна за іншими особами.

У скарзі Прокуратура Полтавської області вказувала, що на підставі ухвал судді Андрієнко Г.В. ТОВ «Аукціонний центр плюс» провів реєстрацію права власності на нерухоме майно: комплекс будівель та споруд загальною площею 12230,6 кв. м за адресою: ___________________________, та на три квартири, а саме: № ___ площею 67 кв. м, № ___ площею 65,6 кв. м та № ___ площею 36,6 кв. м за адресою: _______________________________________________. У подальшому зазначене нерухоме майно було перепродано на підставі договорів купівлі-продажу та до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено записи про право власності інших юридичних осіб. Фактично ухваленими рішеннями суддя Андрієнко Г.В. безпідставно позбавила права власності ВАТ «БК «Букрос» на цілісний майновий комплекс та три квартири всупереч волі власника цього майна та органу управління майном, чим унеможливила погашення кредиторських вимог державних органів, фізичних та юридичних осіб, що свідчить про істотні негативні наслідки прийнятих суддею неправосудних рішень.

Такими діями, спрямованими на відчуження нерухомого майна ВАТ «БК Букрос» на користь третіх осіб, суддя Андрієнко Г.В. також порушила інтереси держави, інтереси кредиторів у справі № 18/257 про банкрутство, зокрема в особі державних органів і установ.

У поясненнях на скарги, які суддя Андрієнко Г.В. надала до відкриття дисциплінарної справи, а також надані її представником – адвокатом Івченко Н.В. після відкриття дисциплінарної справи, зазначено таке.

22 грудня 2016 року до провадження судді Андрієнко Г.В. надійшла позовна заява ТОВ «Аукціонний центр плюс» до ОСОБА1 про спонукання до виконання умов договору. У позовній заяві зазначалося, що згідно з договором про надання послуг від 16 травня 2016 року, укладеним між ТОВ «Аукціонний центр плюс» та фізичною особою ОСОБА1, ОСОБА1 зобов’язалася надати послуги, що полягали в упорядкуванні, оформленні та реєстрації права власності на нерухоме майно, найменування та опис якого міститься в додатку до договору. Умови договору не були виконані, оскільки відповідачем не були здійснені дії з реєстрації майна, придбаного ТОВ «Аукціонний центр плюс», тому позивач звернувся до суду із вимогами про спонукання до виконання зобов’язань.

31 січня 2017 року від ТОВ «Аукціонний центр плюс» та ОСОБА1 до суду надійшла заява про визнання мирової угоди, відповідно до якої за ТОВ «Аукціонний центр плюс» визнається право власності на нерухоме майно, а саме: квартири №№ ___, ___, ___, розташовані за адресою: _________________, _____________, та нежитлові приміщення, розташовані за адресою: _________, ________________.

До мирової угоди був наданий пакет документів на підтвердження правомірності вимог щодо можливості укладення мирової угоди, у тому числі копії:

договору купівлі-продажу майнових прав від 24 квітня 2016 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Веселка» (далі – ПАТ «Веселка») та ТОВ «Аукціонний центр плюс», згідно з яким ТОВ «Аукціонний центр плюс» придбав майнові права на об’єкти нерухомості, зокрема це квартири № ___, ___, ___, розташовані за адресою: ______________________________ _______, та нежитлові приміщення, розташовані за адресою: ______________ ____________;

специфікації до договору купівлі-продажу майнових прав від 24 квітня 2016 року;

акта прийому-передачі майнових прав на об’єкти нерухомості;

технічного паспорта на виробничі будівлі по вулиці _________ у місті ________, інвентаризаційна справа № 28557;

протоколів проведення аукціону з реалізації нерухомого майна, що є власністю ВАТ «БК «Букрос», зокрема квартир № ___, ___, ___, що розташовані за адресю: ____________________________________, та нежитлових приміщень, розташованих за адресою: __________________________;

договорів (біржових контрактів) купівлі-продажу майна ВАТ «БК «Букрос» на аукціоні, зокрема квартир № ___, ___, ___, що розташовані за адресою: ____________________________________, та нежитлових приміщень, розташованих за адресою: __________________________;

актів прийому-передачі майна ВАТ «БК «Букрос».

Суддя зазначила, що, розглянувши мирову угоду та надані документи, дійшла висновку, що її можливо затвердити в наданому вигляді, угодою не буде порушено прав та охоронюваних законом інтересів будь-яких осіб.

Ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 23 лютого 2017 року вказана мирова угода між сторонами була затверджена на умовах, запропонованих сторонами.

Стосовно затвердження мирової угоди суддя пояснила таке.

Із матеріалів справи вбачалося, що 12 липня 2013 року проведено чотири аукціони з продажу нерухомого майна ВАТ «БК «Букрос», переможцем яких стало ПАТ «Веселка».

16 липня 2013 року між ВАТ «БК «Букрос» та ПАТ «Веселка» укладено чотири договори (біржові контракти) купівлі-продажу майна ВАТ «БК «Букрос» на аукціоні. Як зазначено в договорах (розділ 1 договору), метою договору є оформлення результатів продажу майна ВАТ «БК «Букрос» на аукціоні, що відбувся 12 липня 2013 року. Ціна продажу була визначена згідно із протоколами проведення аукціону з продажу майна від 12 липня 2013 року. На виконання договорів 16 липня 2013 року підписано акти прийому-передачі майна ВАТ «БК «Букрос» ПАТ «Веселка», а саме квартир №№ ___, ___, ___, розташованих за адресою: _______________________________________________, та нежитлових приміщень, розташованих за адресою: ___________________________________.

Суддя зазначила, що через неплатоспроможність ВАТ «БК «Букрос» та відсутність коштів сторонами не було досягнуто угоди стосовно нотаріального посвідчення договору.

Отже, як наголосила суддя, складанням та підписанням 16 липня 2013 року актів прийому-передачі майна за договорами купівлі-продажу від 16 липня 2013 року ВАТ «БК «Букрос» вчинило дії, що свідчать про прийняття правочинів до виконання шляхом схвалення особою, якою їх укладено.

Стосовно купівлі-продажу майнових прав суддя просила звернути увагу на таке.

Згідно зі статтею 190 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) майном вважається не лише окрема річ чи сукупність речей, а також майнові права. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами і пов’язані з конкретною річчю, майном.

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об’єкта цивільних прав. Майнове право – обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Таким чином, майнове право, яке є предметом договору купівлі-продажу майнових прав, – це обумовлене право набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.

Придбані за договором купівлі-продажу майнових прав від 24 квітня 2016 року ТОВ «Аукціонний центр плюс» майнові права на нерухоме майно засвідчують його правомочність отримати право власності на таке нерухоме майно в майбутньому.

Договір купівлі-продажу майнових прав від 24 квітня 2016 року, укладений між ПАТ «Веселка» та ТОВ «Аукціонний центр плюс», за всіма ознаками відповідає дійсності правочину та вчинений продавцем за наявності прав на таке відчуження.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказані норми визначають об’єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов’язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб’єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Разом із тим особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб’єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України. Згідно з пунктом 1 частини другої цієї статті одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (частина друга статті 16 ЦК України).

Враховуючи викладене, як зазначила суддя, при затвердженні мирової угоди вона дійшла висновку, що вимога про визнання права власності на нерухоме майно за договором купівлі-продажу майнових прав є належним способом судового захисту, передбаченим статтею 16 ЦК України.

Як вказала суддя, при затвердженні умов мирової угоди вона вважала, що сторони мають право на укладення такої угоди, оскільки ПАТ «Веселка» сплачені кошти за квартири №№ ___, ___, ___, розташовані по вулиці ______ ___________________________________________, та нежитлові приміщення, розташовані за адресою: ___________________________, у матеріалах справи відсутні відомості про те, що аукціони з реалізації нерухомого майна визнані недійсними.

Стосовно постановлення ухвали від 19 січня 2018 року про виправлення описки в ухвалі від 23 лютого 2017 року про затвердження мирової угоди суддя зазначила таке.

16 січня 2018 року ТОВ «Аукціонний центр плюс» звернулося до суду із заявою про виправлення описки в ухвалі від 23 лютого 2017 року, посилаючись на дані технічного паспорта на приміщення за адресою: __________, ________________.

Зі слів судді, нею було встановлено, що під час звернення до суду позивач зазначив площі придбаних приміщень згідно з технічним паспортом («Характеристика будинку, господарських будівельних споруд») без врахування поверховості та внутрішніх обмірів приміщень.

Суддя зазначила, що під час постановлення 23 лютого 2017 року ухвали суду про затвердження мирової угоди недостатньо ретельно перевірила площі приміщень відповідно до технічного паспорта, внаслідок чого допустила описку.

В ухвалі суду про виправлення описки від 19 січня 2018 року площі приміщень зазначені відповідно до технічного паспорта, виготовленого ПП «Інвентаризатор».

Площі приміщень, які було виправлено як описку, були відображені: у договорі купівлі-продажу майнових прав від 24 квітня 2016 року, у специфікації, акті прийому передачі-майнових прав на об’єкти нерухомості; у технічному паспорті на виробничі будівлі по вулиці ____________________; у протоколі проведення аукціону з реалізації нерухомого майна, що є власністю ВАТ «БК «Букрос», від 12 липня 2013 року; у договорі (біржовому контракті) купівлі-продажу майна ВАТ «БК «Букрос» від 16 липня 2013 року; в акті прийому-передачі майна ВАТ «БК «Букрос» від 16 липня 2013 року.

Щодо постановлення ухвали від 26 лютого 2018 року про роз’яснення ухвали від 23 лютого 2017 року про затвердження мирової угоди суддя зазначила таке.

21 лютого 2018 року до суду надійшла заява директора ТОВ «Аукціонний центр плюс» ОСОБА2 про роз’яснення ухвали суду про затвердження мирової угоди.

Заявник зазначив, що при реєстрації прав власності на квартири з’ясувалося, що право власності на придбане майно до цього часу зареєстроване за попереднім власником, а також що це майно перебуває під арештом, що не дає новому власнику можливості користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Як наголосила суддя Андрієнко Г.В., під час розгляду цієї заяви вона керувалася постановою Господарського суду Полтавської області від 4 грудня 2012 року у справі № 18/257, відповідно до якої: ВАТ «БК «Букрос» визнано банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру; скасовано арешт (якщо він накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи будь-які інші обмеження щодо розпорядження майном). У постанові вказано, що накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається.

Зазначила, що з огляду на такі обставини дійшла висновку, що на дату придбання ТОВ «Аукціонний центр плюс» майна арешт, накладений на майно попереднього власника, визнаного банкрутом, чи будь-які інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника, в тому числі арешти, накладені на квартири, придбані на аукціоні, повинні бути скасованими.

З листа Київського відділу державної виконавчої служби міста Полтави від 20 лютого 2017 року № 4/3055, наявного в матеріалах справи № 554/10688/16-ц, вбачається, що на момент проведення торгів, укладення договорів купівлі-продажу майна ВАТ «БК «Букрос» арешти або будь-які інші обтяження майна вказаного підприємства відсутні.                           

Таким чином, на переконання судді, наявність арештів, накладених на майно попереднього власника, порушує права ТОВ «Аукціонний центр плюс». Наголосила, що роз’яснення судового рішення не змінювало змісту судового рішення.

Також суддя просила врахувати, що в ухвалі суду від 26 лютого  2018 року про роз’яснення судового рішення не зобов’язувала реєстраційні органи знімати арешт та не скасовувала арешти, накладені іншими органами, а лише роз’яснила, що органи державної реєстрації повинні внести відмітки про припинення записів про обтяження арештів спірних квартир.

Ухвала від 26 лютого 2018 року має роз’яснювальний характер, а не зобов’язальний, оскільки не містить обов’язку реєстраційних органів щодо її виконання. Крім того, ця ухвала стосувалася лише майна, що було предметом договору про надання послуг з упорядкування та реєстрації права власності, укладеного ТОВ «Аукціонний центр плюс» з ОСОБА1.

На думку судді, ухвала від 26 лютого 2018 року жодним чином не могла порушити права будь-яких третіх осіб, в тому числі держави, ВАТ «БК «Букрос», кредиторів ВАТ «БК «Букрос», оскільки ВАТ «БК «Букрос» за майно були сплачені кошти, які використані на погашення заборгованості перед працівниками з виплати заробітної плати у 2013 році. Тобто продаж майна було вчинено з метою виконання вимог законодавства про банкрутство для погашення (виплати) наявної заборгованості.

 Щодо твердження скаржника Кулія В.М. про незалучення до участі у справі ВАТ «БК «Букрос» суддя зазначила таке.

Відповідно до статті 33 ЦПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) залучення співвідповідача та заміна неналежного відповідача можливі лише за клопотанням позивача. Таких клопотань позивачем заявлено не було, а суд не вправі самостійно визначатися з колом відповідачів у справі. Таке право належить лише позивачу.

Щодо третіх осіб суддя зазначила, що відповідно до статті 34 ЦПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред’явивши позов до однієї чи обох сторін. Статтею 35 цього Кодексу визначалося, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі у справі за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідних клопотань, заяв до суду не надходило, а тому ВАТ «БК «Букрос» не було залучене до участі у справі.

Окрім того, як наголосила суддя, права ВАТ «БК «Букрос» не могли бути порушені, оскільки майно вибуло з володіння товариства з його ініціативи та волі, що підтверджувалось відповідними договорами купівлі-продажу, актами прийому-передачі майна та відповідними протоколами проведення аукціону.

Також суддя просила врахувати, що жодних умисних або внаслідок недбалості дій нею допущено не було, а її добросовісна суддівська помилка була виправлена судом апеляційної інстанції.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, дослідивши копію матеріалів справи № 554/10688/16-ц (в частині розгляду справи суддею Андрієнко Г.В.), врахувавши письмові пояснення судді, дійшла висновку про наявність у діях судді Андрієнко Г.В. ознак дисциплінарного проступку з огляду на таке.

Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до положень статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частин першої та другої статті 175 ЦПК України (в редакції, чинній на час затвердження мирової угоди) мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов’язків сторін та предмета позову. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи.

За змістом вказаної статті мирова угода – це складена сторонами з урахуванням інтересів усіх заінтересованих осіб, що беруть участь у справі, угода, яка визнається судом лише після встановлення законності й обґрунтованості її умов, а також з’ясування думки усіх заінтересованих осіб щодо можливості її визнання. Метою такої угоди є врегулювання спору між сторонами, а її умови можуть стосуватися лише прав та обов’язків сторін та предмета спору, тобто матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Не може визнаватися судом мирова угода, умови якої не пов’язані зі спірними правовідносинами.

При цьому суд зобов’язаний перевірити, чи не суперечить мирова угода законодавству, а також чи не порушує вона прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Як вбачається з позовної заяви, 16 травня 2016 року між ТОВ «Аукціонний центр плюс» та ОСОБА1 був укладений договір про надання юридичних послуг, відповідно до якого ОСОБА1 зобов’язалась надати послуги, що полягали в упорядкуванні, оформленні та реєстрації права власності на нерухоме майно, а саме на комплекс будівель та споруд за адресою: ______________________, ____, та на квартири №№ ___, ___, ___ за адресою: ________________________.

Внаслідок невиконання умов договору з боку ОСОБА1 ТОВ «Аукціонний центр плюс» звернулося до суду з позовом про спонукання у виконанні умов договору шляхом вчинення відповідних дій.

Під час судового розгляду справи сторони уклали між собою мирову угоду, яка була затверджена ухвалою судді Андрієнко Г.В. від 23 лютого 2017 року шляхом визнання за ТОВ «Аукціонний центр плюс» права власності на нерухоме майно, а саме на комплекс будівель та споруд за адресою: ____________________________, та на квартири №№ ___, ___, ___ за адресою: ____________________________.

Проте Друга Дисциплінарна палата зауважує, що предметом розгляду справи було вирішення питання правомірності зобов’язання виконання умов договору на надання юридичних послуг, тобто спір між сторонами стосувався виключно з’ясування питань виконання чи невиконання умов договору про надання юридичних послуг, а не вирішення спору щодо нерухомого майна, визнання права власності на нього. Таким чином, затверджуючи мирову угоду між сторонами та визнаючи за позивачем право власності на нерухоме майно, суддя Андрієнко Г.В. вийшла за межі заявлених позовних вимог.

Відповідно до статті 11 ЦПК України (в редакції, чинній на час затвердження мирової угоди) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, суддею Андрієнко Г.В. проігноровано вимоги статті 175 ЦПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та не взято до уваги, що умови мирової угоди, укладеної між ТОВ «Аукціонний центр плюс» і ОСОБА1, суперечать закону, оскільки не пов’язані зі спірними правовідносинами.

З копії матеріалів справи вбачається, що на підтвердження наявності у ТОВ «Аукціонний центр плюс» прав на вказане нерухоме майно позивачем надано такі документи: копії протоколів від 12 липня 2013 року проведення філією 17 Приватного підприємства «Нива-В.Ш.» аукціону з реалізації нерухомого майна, що є власністю ПАТ «БК «Букрос», відповідно до яких переможцем аукціону визнано ПАТ «Веселка»; копії біржових контрактів від 16 липня 2013 року, укладених між представником ВАТ «БК «Букрос» та ПАТ «Веселка»; копія договору купівлі-продажу майнових прав на зазначене нерухоме майно від 24 квітня 2016 року з додатком до договору, укладеного між ПАТ «Веселка» та ТОВ «Аукціонний центр плюс»; копії актів прийому-передачі майна ВАТ «БК «Букрос» ПАТ «Веселка».

Як вбачається з пункту 2.3 біржових контрактів від 16 липня 2013 року, «право власності на нерухоме майно переходить до Покупця після державної реєстрації права власності на нього за Покупцем».

Таким чином, визнаючи за ТОВ «Аукціонний центр плюс» права власності на нерухоме майно, суддя Андрієнко Г.В. грубо порушила права ВАТ «БК «Букрос», за яким було зареєстровано спірне майно та яке не було залучено до участі у справі.

Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (рішення у справі «Белеш та інші проти Чеської Республіки»). Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його «цивільних прав та обов’язків».

Застосовуючи положення вказаної статті, Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що Конвенція вимагає від держав-сторін вживати необхідних заходів для забезпечення ефективного здійснення прав, гарантованих статтею 6 (рішення у справі «Dilipak and Karakaya v. Turkey»). Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання (рішення у справі «Schmidt v. Latvia»). Поза всяким сумнівом, право на справедливий судовий розгляд буде тим більше порушено, якщо особа взагалі не була залучена до судового розгляду, в результаті якого було вирішене питання про її права.

Крім того, визнаючи право власності на нерухоме майно шляхом затвердження мирової угоди, суддя Андрієнко Г.В. порушила процедуру, передбачену для реєстрації права власності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не взяла до уваги, що згідно з укладеним 24 квітня 2016 року з ПАТ «Веселка» договором купівлі-продажу позивач набув право на майнові права, а не на об’єкти нерухомості.

У розділі 1 договору купівлі-продажу «Тлумачення термінів» у пункті 1.5 зазначено: «Майнові права – права Покупця на отримання у власність об’єктів нерухомості після державної реєстрації права власності на них за Покупцем» (а. с. 35, том 1).

Суддя Андрієнко Г.В. посилалась на те, що 16 липня 2013 року між ВАТ «БК «Букрос» та ПАТ «Веселка» було укладено договори купівлі-продажу квартир №№ ___, ___, ___ в будинку __________________________________ та нежитлового приміщення (адміністративна будівля) за адресою: ______________________________, проте внаслідок неплатоспроможності ВАТ «БК «Букрос» та відсутності коштів для нотаріального посвідчення сторонами не було досягнуто угоди щодо нотаріального посвідчення договору. Але, як зазначила суддя, складанням та підписанням 16 липня 2013 року актів прийому-передачі майна ВАТ «БК «Букрос» вчинило дії, що свідчать про прийняття правочинів до виконання шляхом схвалення таких правочинів особою, якою їх було укладено.

При цьому суддя послалась на статтю 220 ЦК України, відповідно до якої у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Проте слід звернути увагу, що ПАТ «Веселка» з таким позовом до суду не зверталось, на день затвердження суддею мирової угоди право власності на вказані об’єкти було зареєстровано за ВАТ «БК «Букрос».

Що стосується ухвали суду від 19 січня 2018 року про виправлення описки, Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено таке.

З копії матеріалів справи (а. с. 177, том 1) вбачається, що 16 січня 2018 року ТОВ «Аукціонний центр плюс» звернулося до суду із заявою про виправлення описки в ухвалі суду від 23 лютого 2017 року, посилаючись на те, що в описовій та резолютивній частинах ухвали судом неправильно зазначено площу приміщень.

При цьому жодного документа на підтвердження доводів, викладених у заяві, позивач не надав.

19 січня 2018 року без виклику осіб суддя Андрієнко Г.В. постановила ухвалу, якою в ухвалі Октябрського суду міста Полтави від 23 лютого 2017 року виправлено допущену описку щодо площі нерухомого майна та зазначено: комплекс будівель та споруд, який складається з адміністративної будівлі, літ. А-1-2, площею 2328,4 кв. м; профілакторій, літ. Б-1-2, площею 1314,0 кв. м; дефектоскопія, літ. В-1, площею 267,0 кв. м; трубний цех, літ. Г-1-3 площею 787,4 кв. м; цех РНТ, літ. Д-1, площею 743,6 кв. м; склад кисневих балонів, літ. Е-1, площею 15,4 кв. м; цех ПВО, літ. Ж-1, площею 229,6 кв. м; електроцех, літ. З-1, площею 750,9 кв. м; ПРЦ, літ. И-1, площею 1136,0 кв. м; турбінний цех, літ. К-1, площею 941,9 кв. м; насосна, літ. Л-1, площею 47,0 кв. м; «столярка», літ. М-1, площею 166,3 кв. м; «будинок связистів», літ. Н-1, площею 182,2 кв. м; ангар, літ. О-1, площею. 127,5 кв. м; ангар, літ. П-1, площею 126,0 кв. м; ангар, літ. Р-1, площею 459,7 кв. м; навіс, літ. С, площею 86,3 кв. м; котельня, літ. Т-2, площею 223,9 кв. м; навіс, літ. Щ, площею 43,7 кв. м; центральний склад, літ. Ш-1-2, площею 788,1 кв. м; насосна, літ. Я-1, площею 5,1 кв. м; прохідна, літ. Ф-1, площею 17,3 кв. м; склад, літ. Ц-1, площею 726,2 кв. м; незакінчене будівництво, літ. Ю, площею 54,6 кв. м; погріб, літ. Ч-1, площею 52,2 кв. м; зварювальний цех, літ. Х-1, площею 607,9 кв. м; склад, літ. Ь-1, площею 2,4 кв. м; № 1 – огорожа з/б; № 4 – огорожа цегляна; № 1-11 – ворота металеві; № 12-22 – крани; № 26, 27 – «з/д колія», що знаходяться за адресою: __________________________, розташовані на земельній ділянці за кадастровим номером 5310136400:13:002:0058.

Внаслідок виправлення описки загальна площа комплексу будівель та споруд збільшилася з 11527,6 кв. м до 12230,6 кв. м.

Ухвала про виправлення описки складається з одного абзацу: «До суду із заявою про виправлення описки в ухвалі суду від 23.02.2017 р. по справі № 554/10688/16-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аукціонний центр плюс» до ОСОБА1 про спонукання у виконанні умов договору, звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Аукціонний центр плюс». Посилається на те, що ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 23.02.2017 р. визнано та затверджено мирову угоду, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аукціонний центр плюс» та ОСОБА1, якою визнано право власності на нерухоме майно. В описовій та резолютивній частинах ухвали суду від 23.02.2017 р. не вірно вказано площу приміщень, що перешкоджає сторонам належним чином реалізувати свої права. Допущена описка підлягає виправленню. Керуючись ст. 269 ЦПК України, суд...».

Описка – це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) граматична помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу (помилка у правописі, у розділових знаках тощо). Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер.

Проте ТОВ «Аукціонний центр плюс» до заяви не додано жодного доказу на підтвердження своїх вимог, а судом першої інстанції вказана обставини перевірена не була. З чого саме виходив суд, зазначаючи про допущення описки в ухвалі суду з тексту ухвали від 19 січня 2018 року взагалі не зрозуміло.

У поясненнях суддя Андрієнко Г.В. зазначала, що позивач звернувся із заявою про виправлення описки, посилаючись на дані технічного паспорта на приміщення за адресою: _________________________. Проте зі змісту заяви про виправлення описки (а. с. 177–178, том 1) вбачається, що позивачем взагалі не зазначено обставин, які би свідчили про допущення суддею описки в ухвалі, ним лише подана заява про виправлення описки.

У поясненнях суддя також зазначила: «Враховуючи викладене, в ухвалі про виправлення описки від 19.01.2018 року було зазначено фактичні площі придбаних приміщень згідно з Експлікаціями за внутрішніми обмірами з урахуванням всіх площ приміщень будинків з урахуванням площ приміщень їх поверхів. Такі площі приміщень були зазначені і в протоколі проведення аукціону з продажу нерухомого майна, що є власністю ВАТ «Бурова компанія «Букрос» № 171053-5».

Слід зауважити, що таке обґрунтування міститься лише в поясненнях судді, проте відсутнє в ухвалі про виправлення описки.

Що стосується ухвали суду від 26 лютого 2018 року про роз’яснення ухвали суду від 23 лютого 2017 року, Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено таке.

З копії матеріалів справи вбачається, що 21 лютого 2018 року ТОВ «Аукціонний центр плюс» звернулося до суду із заявою про роз’яснення ухвали Октябрського суду міста Полтави від 23 лютого 2017 року, якою визнано мирову угоду між ТОВ «Аукціонний центр плюс» та ОСОБА1 (а. с. 182, том 1).

Обґрунтовуючи таку заяву, позивач зазначив: «… встановлено, що на придбане заявником майно до цього часу наявна реєстрація права власності за попереднім власником, а також арешти, які заважають заявнику володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. При цьому в ухвалі Октябрського районного суду м. Полтави не зазначено про відомості про право власності попередніх власників та арешти (заборони), які до цього часу перебувають у державних реєстрах, що ускладнює використання заявником свого майна», «… просимо роз’яснити ухвалу суду від 23.02.2017р. з урахуванням наведених заявником (позивачем) фактів».

Ухвалою судді Андрієнко Г.В. від 26 лютого 2018 року заяву задоволено. Роз’яснено, що у зв’язку з визнанням за ТОВ «Аукціонний центр плюс» права власності на нерухоме майно – квартири №№ ___, ___, ___ за адресою: ______________________________________________________________, органи державної реєстрації, приватні та державні нотаріуси, інші акредитовані особи повинні внести відмітки про припинення (скасування та погашення) записів про обтяження, арешти нерухомого майна шляхом внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо таких об’єктів нерухомого майна:

«номер запису про обтяження 24253125; вид обтяження: арешт нерухомого майна; дата державної реєстрації обтяжень в Єдиному реєстрі заборон 04.01.2011; підстава виникнення обтяження: постанова слідчого, б/н, 31.12.2010, слідчий відділ ПМ ДПА у Полтавській області, код ЄДРПОУ 01292186, слідчий Бредун О.В.; об’єкт обтяження: _________________________________________ __________________________________;

номер запису про обтяження 24253192; вид обтяження: арешт нерухомого майна; дата державної реєстрації обтяжень в Єдиному реєстрі заборон 04.01.2011; підстава виникнення обтяження: постанова слідчого, б/н, 31.12.2010, слідчий відділ ПМ ДПА у Полтавській області, код ЄДРПОУ 01292186, слідчий Бредун О.В.; об’єкт обтяження: _________________________________________ __________________________________;

номер запису про обтяження 24253041; вид обтяження: арешт нерухомого майна; дата державної реєстрації обтяжень в Єдиному реєстрі заборон 04.01.2011; підстава виникнення обтяження: постанова слідчого, б/н, 31.12.2010, слідчий відділ ПМ ДПА у Полтавській області, код ЄДРПОУ 01292186, слідчий Бредун О.В.; об’єкт обтяження: _________________________________________ __________________________________;

номер запису про обтяження 24252976; вид обтяження: арешт нерухомого майна; дата державної реєстрації обтяжень в Єдиному реєстрі заборон 18.07.2006; підстава виникнення обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, _____________; Відділ примусового виконання рішень ДВС Полтавської області, держ. виконавець Величко О.В.; об’єкт обтяження: ________________________________________ __________________________________;

номер запису про обтяження 24253108; вид обтяження: арешт нерухомого майна; дата державної реєстрації обтяжень в Єдиному реєстрі заборон 18.07.2006; підстава виникнення обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, _____________; Відділ примусового виконання рішень ДВС Полтавської області, держ. виконавець Величко О.В.; об’єкт обтяження: ________________________________________ __________________________________;

номер запису про обтяження 24253181; вид обтяження: арешт нерухомого майна; дата державної реєстрації обтяжень в Єдиному реєстрі заборон 18.07.2006; підстава виникнення обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, _____________; Відділ примусового виконання рішень ДВС Полтавської області, держ. виконавець Величко О.В.; об’єкт обтяження: ________________________________________ __________________________________».

Відповідно до вимог статті 271 ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз’яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення.

Тобто зі змісту статті 271 ЦПК України вбачається, що незрозумілим є рішення суду, в якому припускається декілька варіантів тлумачення.

Тлумачення статті 271 ЦПК України дає змогу стверджувати, що підставою для роз’яснення рішення суду є утруднення чи неможливість його виконання. Роз’яснення рішення – це більш повний, чіткий, ясний, зрозумілий виклад рішення, як правило, його резолютивної частини, розуміння та сприйняття яких викликає труднощі. Якщо фактично ставиться питання про зміну рішення або внесення в нього нових даних, у тому числі й роз’яснення мотивів ухваленого рішення, суд відмовляє в роз’ясненні рішення.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що роз’яснення рішення суду, а не ухвали, можливе тоді, коли воно не містить недоліків, що можуть бути усунені лише ухваленням додаткового рішення, а є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. Зазначене питання розглядається судом, що ухвалив рішення, і в ухвалі суд викладає більш повно та ясно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Проте, як вбачається з ухвали суду від 26 лютого 2018 року, суддею Андрієнко Г.В. роз’яснено ухвалу про затвердження мирової угоди шляхом зобов’язання органів державної реєстрації, нотаріусів, інших акредитованих осіб внести відмітки до записів про обтяження нерухомого майна, що суперечить приписам статей 13, 271 ЦПК України, оскільки такі вимоги не були заявлені ТОВ «Аукціонний центр плюс» ні в позовній заяві, ні під час розгляду справи.

Постановляючи вказану ухвалу, суд вийшов за межі заявлених позовних вимог, вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

Крім того, судом не взято до уваги, що обтяження у вигляді арешту нерухомого майна були накладені постановою слідчого ОВС СВ ПМ ДПА у Полтавській області в рамках кримінального провадження (а. с. 86, том 1), тому питання щодо скасування таких арештів підлягало вирішенню на підставі положення статті 174 КПК України.

Водночас Відділ примусового виконання рішень також не був учасником справи № 554/10688/16-ц, проте суддею Андрієнко Г.В. визначено обов’язок відділу щодо припинення обтяжень нерухомого майна.

У поясненнях на скарги суддя Андрієнко Г.В. зазначила, що, задовольняючи заяву про роз’яснення ухвали суду, вона врахувала постанову Господарського суду Полтавської області від 4 грудня 2012 року, якою ВАТ «БК «Букрос» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та скасовано арешт на майно боржника, визнаного банкрутом. З огляду на такі обставини, як зазначила суддя, вона вважала, що на дату придбання ТОВ «Аукціонний центр плюс» майна арешт, накладений на майно попереднього власника, визнаного банкрутом, чи будь-які інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника, в тому числі накладення арешту на придбані на аукціоні квартири, повинні бути скасовані.

Так, в ухвалі зазначено: «Отже на дату придбання Позивачем майна арешт, накладений на майно попереднього власника, визнаного банкрутом, чи які інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника, в т.ч. обтяження за реєстраційними номерами 24253041, 24252976, 24253108, 24253125, 24253192, 24253181 повинні були скасовані до дати укладення договору купівлі-продажу або до 12 липня 2013 року. Встановити причину невиконання Постанови Господарського суду Полтавської області від 04.12.2012р. у справі № 18/257 в частині скасування наявних арештів чи інших обмежень щодо розпорядження майном боржника неможливо».

Проте слід зауважити, що постановою Вищого господарського суду України від 19 березня 2013 року постанову Господарського суду Полтавської області від 4 грудня 2012 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21 січня 2013 року було скасовано, справу направлено на новий розгляд.

Тому посилання судді Андрієнко Г.В. в ухвалі суду від 26 лютого 2018 року на постанову Господарського суду Полтавської області від 4 грудня 2012 року (яка була скасована за 5 років до винесення ухвали) є безпідставним.

Щодо посилання судді Андрієнко Г.В. на те, що ухвала суду від 26 лютого 2018 року має роз’яснювальний, а не зобов’язальний характер, оскільки не містить обов’язку до її виконанню для реєстраційних органів, слід зазначити таке.

Однією із засад судочинства відповідно до статті 129 Конституції України є обов’язковість судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Обов’язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Частинами першою та другою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Крім того, статтею 382 Кримінального кодексу України передбачена кримінальна відповідальність за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню.

Таким чином, посилання судді Андрієнко Г.В. на те, що ухвала, яка постановлена іменем України, не має зобов’язального характеру, враховуючи її стаж роботи на посаді судді, є взагалі дивним.

Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» від  19 березня 1997 року констатував, що …право на звернення до суду було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави дозволяла, щоб остаточне судове рішення, яке має обов’язкову силу, невиконувалося на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процедурні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, – і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов’язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства»). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

Таким чином, встановлені під час розгляду дисциплінарної справи обставини, на переконання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, вказують, що суддя Андрієнко Г.В. у справі № 354/10688/16-ц не мала на меті забезпечити виконання завдань цивільного судочинства з дотриманням основоположних його засад, зокрема верховенства права, змагальності сторін, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дії судді свідчать про формальний характер судового розгляду, що не забезпечило об’єктивного вирішення справи та прийняття справедливого рішення.

Вирішуючи питання про притягнення судді Андрієнко Г.В. до дисциплінарної відповідальності, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить із такого.

Право кожного на справедливий розгляд справи незалежним і безстороннім судом закріплено у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Положення пункту 1 статті 6 вказаної Конвенції передбачають, що суд має бути безстороннім. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що «правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться» (рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії» від 26 жовтня 1984 року, пункт 26, рішення у справі «Білуха проти України» від 9 листопада 2006 року, пункт 53).

Тобто суддя має забезпечити відсутність будь-яких сумнівів у його необ’єктивності.

У рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 визначено, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність.

У пункті 16 розділу II доповіді Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) від 4 квітня 2011 року № 512/2009, схваленої Комісією на 86-му пленарному засіданні 25–26 березня 2011 року «Верховенство права» (CDL-AD (2011) 003rev), вказано, що Rule of Law (верховенство права) є невід’ємною частиною будь-якого демократичного суспільства. У рамках цього поняття вимагається, щоб усі, хто наділений повноваженнями ухвалювати рішення, ставилися до кожного з виявом поваги, на основі рівності та розумності й відповідно до закону, і щоб кожен мав можливість оскаржити незаконність рішень у незалежному та безсторонньому суді, де кожен має бути забезпечений справедливими процедурами. Отже, предметом верховенства права є здійснення влади і стосунки між особою та державою. Пунктом 41 розділу IV визначено, що обов’язковими елементами верховенства права є, зокрема: законність, заборона свавілля та доступ до правосуддя, де законність – це принцип, який означає дотримання законів (пункт 42). Заборона свавілля полягає в тому, що деклараційні повноваження органами державної влади мають здійснюватися відповідно до принципу верховенства права, з яким є несумісне ухвалення несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень (пункт 52). Відзначено, що доступ до правосуддя полягає, зокрема, в тому, що роль судівництва є істотно важливою в державі, заснованій на верховенстві права. Судівництво є гарантом справедливості – основоположної цінності у державі, керованій правом. Справою першочергової ваги є те, щоб судівництво мало повноваження визначати, які закони є застосовними та ваговитими щодо конкретної справи, вирішувати питання факту і застосовувати закон до фактичних обставин згідно з відповідною – тобто достатньо прозорою і передбачуваною – методологією тлумачення (пункт 54).

Частиною другою статті 48 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Пунктами 1, 2 частини сьомої статті 56 вказаного Закону визначено, що суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства, дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

У пункті 1 Принципу VI Рекомендації № К (94)12, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 13 жовтня 1994 року на 518 засіданні заступників міністрів «Незалежність, дієвість та роль суддів», зазначено, що коли мають місце дисциплінарні порушення, повинно бути вжито всіх необхідних заходів, за умови, що вони не впливають на незалежність правосуддя. Дисциплінарний проступок судді повинен підлягати розслідуванню та покаранню, і недопустимо, щоб уповноважений орган не вчиняв відповідних дій на основі будь-яких інших критеріїв, окрім чинного законодавства.

Комітет Міністрів Ради Європи виключає відповідальність за зміст судових рішень, але водночас встановлює кілька винятків, коли суддя може нести дисциплінарну відповідальність за суддівські помилки, пов’язані зі змістом судових рішень, а саме: тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злого умислу або грубої недбалості.

У Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів (місто Лондон, 16 жовтня 2015 року), зокрема, зазначено, що метою судочинства є вирішення спорів і, ухвалюючи рішення, суд виконує як «нормативну», так і «виховну» роль, надаючи громадянам відповідне керівництво, інформацію та гарантуючи дотримання закону і його практичне застосування. Тому судова влада повинна, насамперед, звітувати про роботу суддів, які розглядають передані їм судові справи, а особливо про винесені ними рішення та їх обґрунтування. Судові рішення повинні бути відкритими для вивчення та оскарження. Це можна назвати «підзвітністю судової влади», яка є дуже важливою. Відповідно до основоположного принципу судової незалежності система оскарження – це, в принципі, єдиний шлях, яким може бути скасовано чи змінено судове рішення після того, як його було винесено, і єдиний спосіб, у який судді відповідатимуть за свої рішення, за винятком того, коли вони діють недобросовісно (пункт 23 розділу 4).

У Кодексі суддівської етики, затвердженому XI з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року, закріплено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Отже, особливості посади професійного судді полягають в уособленні державної влади шляхом здійснення правосуддя на засадах верховенства права, законності та справедливості, а статус судді передбачає найвищий рівень правової свідомості та професійної відповідальності перед суспільством.

У пункті 22 Висновку № 3 Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не оцінює зміст судових рішень, постановлених суддею Андрієнко Г.В., а надає оцінку діям судді під час розгляду заяв: про затвердження мирової угоди, про виправлення описки, про роз’яснення ухвали суду.

Затверджуючи мирову угоду, суддя Андрієнко Г.В. вийшла за межі предмета позову; визнала право власності на нерухоме майно шляхом затвердження мирової угоди, чим порушила процедуру реєстрації права власності, передбачену Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»; не звернула увагу на те, що згідно з укладеним 24 квітня 2016 року з ПАТ «Веселка» договором купівлі-продажу позивач набув право на майнові права, а не на об’єкти нерухомості; необґрунтовано збільшила площу об’єктів нерухомості; зобов’язала органи державної реєстрації, нотаріусів, інших акредитованих осіб внести відмітки до записів про обтяження нерухомого майна, порушила приписи статей 13, 271 ЦПК України, оскільки такі питання не порушувались позивачем ні в позовній заяві, ні під час розгляду справи судом першої інстанції; не звернула увагу на те, що обтяження у вигляді арешту нерухомого майна вчинено на підставі арешту, накладеного слідчим, а тому питання щодо скасування арешту мають вирішуватись на підставі положень статті 174 КПК України.

Вирішуючи питання про права та обов’язки осіб, які не залучались до участі у справі, виходячи за межі заявлених позовних вимог, суддя Андрієнко Г.В. зобов’язала органи державної реєстрації, приватних та державних нотаріусів, інших акредитованих осіб внести відмітки про припинення (скасування та погашення) записів про обтяження, арешти нерухомого майна шляхом внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наслідком чого стала реєстрація майна, належного підприємству ВАТ «БК «Букрос», за іншими особами.

З огляду на зазначене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що, ухвалюючи судові рішення під час розгляду цивільної справи № 554/10688/16-ц, суддя Октябрського районного суду міста Полтави Андрієнко Г.В. допустила поведінку, що підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, чим вчинила дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно із частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Оцінивши дії судді Андрієнко Г.В. у цій справі в сукупності, зокрема характер, чисельність та системність допущених нею істотних порушень норм процесуального закону, врахувавши характеристику судді, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про тимчасове, строком на шість місяців, відсторонення від здійснення правосуддя – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов’язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсів підвищення кваліфікації на тему «Цивільне процесуальне законодавство» та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному судді є пропорційним вчиненим нею правопорушенням.

З огляду на викладене, керуючись статтями 106, 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 12.22–12.39 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

 

вирішила:

 

притягнути суддю Октябрського районного суду міста Полтави Андрієнко Ганну В’ячеславівну до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про тимчасове, строком на шість місяців, відсторонення від здійснення правосуддя – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов’язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації на тему «Цивільне процесуальне законодавство» та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному судді.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, що визначені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

 

 

Головуючий на засіданні

Другої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя                                                     М.П. Худик

 

Члени Другої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя                                                   О.Є. Блажівська

 

                                                                                              

                                                                                               В.К. Грищук

 

 

                                                                                               О.В. Прудивус