Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу та доповнення до неї судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Тимура Рафаїловича на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 13 січня 2021 року № 21/3дп/15-21 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності,

 

встановила:

 

20 січня 2021 року до Вищої ради правосуддя за вхідним № 270/0/6-21 надійшла скарга судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Р. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (далі – Дисциплінарна палата) від 13 січня 2021 року № 21/3дп/15-21 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.  

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 20 січня 2021 року вказану скаргу передано на розгляд члену Вищої ради правосуддя Краснощоковій Н.С.

Скарга подана з дотриманням вимог та у строки, визначені Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

3 лютого 2021 року до Вищої ради правосуддя за вхідним № 270/1/6-21 надійшли доповнення до скарги судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Р. на рішення Дисциплінарної палати від 13 січня 2021 року № 21/3дп/15-21 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Суддю Хамзіна Т.Р., скаржника повідомлено про розгляд скарги на рішення Дисциплінарної палати 4 березня 2021 року шляхом надіслання відповідних запрошень поштою, а також розміщення на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя оголошення про запрошення їх на засідання Вищої ради правосуддя. Роз’яснено учасникам можливість проведення засідання Вищої ради правосуддя в режимі відеоконференції із застосуванням власних технічних засобів та з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запропоновано подати відповідні клопотання.

У засідання Вищої ради правосуддя 4 березня 2021 року прибув суддя Хамзін Т.Р. Представник ОСОБА1  – адвокат Вітюк В.В. взяв участь у засіданні Вищої ради правосуддя 4 березня 2021 року в режимі відеоконференції.  

Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу та доповнення до неї, матеріали дисциплінарного провадження, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя  Краснощокову Н.С., суддю Хамзіна Т.Р.,  представника ОСОБА1 – адвоката Вітюка В.В., встановила таке.

Хамзін Тимур Рафаїлович Указом Президента України від 29 вересня 2016 року № 425/2016 призначений суддею Куйбишевського районного суду Запорізької області строком на п’ять років, Указом Президента України від 11 квітня 2019 року № 128/2019 призначений на посаду судді Вищого антикорупційного суду.

6 липня 2020 року до Вищої ради правосуддя за вхідним № Б-3986/0/7-20 надійшла скарга адвоката Бужор А.Ю. в інтересах ОСОБА1 на дії судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Р., вчинені під час розгляду справи № 991/5309/20 (провадження № 1-кс/991/5467/20) про надання дозволу на обшук.

У скарзі адвокат Бужор А.Ю. зазначає, що слідчим суддею Вищого антикорупційного суду Хамзіним Т.Р. ухвалою від 30 червня 2020 року безпідставно надано дозвіл на проведення обшуку квартири, в якій проживає суддя Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА1. Єдиною підставою для проведення обшуку житла судді було обговорення факту надання неправомірної вигоди у квітні 2020 року ОСОБА2 та ОСОБА4. Інших доказів, які б доводили можливу причетність ОСОБА1 до вчинення кримінального правопорушення, не наведено.

Адвокат Бужор А.Ю. вважає, що ефективними слідчими діями в такому випадку є не обшук, а саме негласні слідчі дії. Тому за відсутності будь-яких доказів, що у житловому приміщенні особи можуть бути речі і документи, що стосуються можливого кримінального правопорушення, надання дозволу на обшук є тиском на суддю з метою можливого впливу на його діяльність.

На переконання скаржника, суддею Хамзіним Т.Р. порушено принцип презумпції невинуватості шляхом зазначення в ухвалі факту вчинення суддею ОСОБА1 злочину.

У зв’язку із незазначенням в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору та умисного або у зв’язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод, скаржник просив притягнути суддю Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Р. до дисциплінарної відповідальності.

Ухвалою Дисциплінарної палати від 19 серпня 2020 року № 2425/3дп/15-20 за скаргою адвоката Бужор А.Ю. в інтересах ОСОБА1 стосовно судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Р. відкрито дисциплінарну справу, оскільки в його діях вбачались ознаки дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «б» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття аргументів сторони щодо суті спору; умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).

Рішенням Дисциплінарної палати від 13 січня 2021 року № 21/3дп/15-21 притягнуто суддю Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Р. до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Підставою притягнення судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Р. до дисциплінарної відповідальності стали встановлені під час перевірки Дисциплінарною палатою обставини, які свідчать про вчинення вказаним суддею дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «б» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору; внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).

У поданій скарзі суддя Хамзін Т.Р. зазначив, що висновки Дисциплінарної палати, викладені у рішенні від 13 січня 2021 року, є помилковими, необґрунтованими, суперечать фактичним обставинам, здійснені без урахування висновків Верховного Суду.

Як вказав суддя Хамзін Т.Р., ухвала Вищого антикорупційного суду від 30 червня 2020 року про надання дозволу на проведення обшуку у квартирі, яка перебуває у володінні судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА1, є обґрунтованою, відповідає вимогам частини першої статті 235 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), містить необхідні відомості, аргументи та висновки. Зазначений в ухвалі перелік відшукуваних речей є визначеним та обмеженим. Заступником прокурора до клопотання додано докази на підтвердження зазначених в ньому доводів. 

З урахуванням стадії досудового розслідування, необхідності збереження таємниці досудового розслідування в ухвалі не було перелічено докази, на які посилалася сторона обвинувачення, подробиці обставин кримінального провадження.

Наведення більш детальної інформації щодо проведених заходів та їх результатів з огляду на дуже ранню стадію розслідування, необхідність виявлення суттєвих доказів було невиправданим.

Така позиція відповідає висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 червня 2018 року у справі № 11-386сап18, та рішенню Європейського Суду з прав людини у справі «Ратушна проти України».

Також у постанові від 14 червня 2018 року у справі № 11-386сап18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не погоджується із посиланнями Вищої ради правосуддя та її Першої Дисциплінарної палати про необхідність обґрунтування слідчим суддею максимального строку дії ухвали про обшук.

Згідно з частиною п’ятою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

За наведених обставин Дисциплінарною палатою під час ухвалення рішення, що оскаржується, взагалі не враховані висновки Великої Палати Верховного суду, викладені у постанові від 14 червня 2018 року у справі № 11-386сап18. Водночас такі висновки є обов’язковими для Вищої ради правосуддя.

На думку судді Хамзіна Т.Р., в цьому випадку втручання у право на повагу до свого житла відбулося без порушень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), а саме: відповідно до приписів КПК України; з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення є необхідним в інтересах національної та громадської безпеки; для захисту прав та свобод інших осіб; є пропорційним меті обшуку.

У доповненнях до скарги суддя Хамзін Т.Р. зазначив, що в резолютивній частині ухвали від 30 червня 2020 року відповідно до вимог частини другої статті 235 КПК України зазначено адресу житла, що перебуває у володінні ОСОБА1. Також зазначено, що квартира належить на праві власності трьом особам. Ці обставини встановлені на підставі наданих детективом документів: не лише декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, а й витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно.

Суддя Хамзін Т.Р. вказав, що деякі з висновків Дисциплінарної палати не мають жодного значення для вирішення питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Наприклад, для розгляду питання про надання дозволу на проведення обшуку жодного значення не має, чи є особа підозрюваним, чи ні.

Обшук проводиться, зокрема, з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення (частина перша статті 234 КПК України). Відповідно обшук може бути проведений у будь-яких осіб, стосовно яких наявні достатні дані про можливість перебування у них речей та предметів, що мають значення для кримінального провадження.

Також не має жодного значення для вирішення питання про надання дозволу на проведення обшуку та про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та обставина, що рішення судді ОСОБА1 від 22 квітня 2020 року у справі № ___ залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року.

Крім того, деякі висновки Дисциплінарної палати є помилковими, суперечать законодавству та практиці Верховного Суду.

Незважаючи на посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2018 року у справі №11-386сап18, висновки Дисциплінарної палати щодо необхідності відповідності ухвали про обшук загальним вимогам до судових рішень, суперечать цій постанові.

Так Дисциплінарною палатою зазначено, що ухвала про надання дозволу на обшук у квартирі № ___, розташованій за адресою: АДРЕСА1, яка належить на праві спільної власності, відповідно до статті 370 КПК України підлягала належному обґрунтуванню із наведенням мотивів, з яких суддя вважав доведеними обставини, передбачені частиною третьою статті 234 КПК України, у тому числі ті, які б давали достатні підстави вважати, що відшукувані речі, документи знаходяться саме в квартирі за місцем реєстрації судді ОСОБА1 (абз. 8 стор. 16).

Згідно зі статтею 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Вмотивованість рішення означає, що в ньому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Велика палата Верховного Суду з цього приводу у вказаній вище постанові вказує таке:

«За правовою позицією ВРП та її дисциплінарного органу ухвала слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбаченим ст. 370 КПК України, яка знаходиться в розділі IV «Судове провадження у першій інстанції». При цьому, відповідачем не враховано, що обшук і порядок його проведення регламентується ст. 234-236, які визначені в розділі III «Досудове розслідування» КПК України. Надання дозволу на обшук здійснюється під час досудового розслідування, яке є відмінним від стадії судового розгляду кримінального провадження.

Системний аналіз наведених норм КПК України дає підстави для висновку, що застосування до ухвал слідчого судді про надання дозволу на обшук положень, які регламентують загальні вимоги щодо судового рішення суду першої інстанції в кримінальному провадженні, можливо лише з врахуванням особливостей стадії досудового розслідування, яка є відмінною від судового розгляду...

... Велика Палата Верховного Суду не погоджується із посиланнями ВРП та її Першої Дисциплінарної палати про необхідність обґрунтування слідчим суддею максимального строку дії ухвали про обшук.

... Суд звертає увагу, що визначений суддею строк дії спірної ухвали не перевищує граничної норми, визначеної КПК України, а тому не може бути процесуальним порушенням, а тому не може свідчити про неналежне виконання суддею покладених на нього повноважень щодо здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні...

...Суд наголошує й на тому, що положеннями підп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону № 1402-VIII передбачено підставу для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за незазначення в судовому рішенні мотивів. При цьому в ухвалі слідчого судді ОСОБА_3 від 25 травня 2017 року про надання дозволу на проведення обшуку зазначені мотиви, мета його проведення, визначені за родовими ознаками предмети, що підлягають відшуканню, та місце проведення обшуку. Оцінка допустимості та належності такого мотивування до компетенції ВРП та її дисциплінарних органів не входить....

...Перша Дисциплінарна палата не врахували, що клопотання про обшук розглядається у суді в день його надходження (ч. 4 ст. 234 КПК України)...».

Згідно з частиною п’ятою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (частина шоста статті 13 цього ж Закону).

Суддя Хамзін Т.Р. зауважив, що, постановляючи ухвалу про надання дозволу на обшук, він врахував правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2018 року у справі № 11-386сап18.

На думку судді Хамзіна Т.Р., деякі висновки є оцінкою судового рішення, що суперечить повноваженням Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

Так, він як слідчий суддя розглянув клопотання заступника Генерального прокурора про надання дозволу на проведення обшуку. За наслідками розгляду клопотання та доданих до нього доказів дійшов висновку про часткове задоволення клопотання.

Дисциплінарна палата, дослідивши матеріали того ж клопотання та наданих доказів, дійшла іншого висновку про відсутність у клопотанні певних моментів, фактів, обставин, непідтвердження причетності особи до вчинених кримінальних правопорушень тощо. Тобто фактично про відсутність підстав для задоволення клопотання та проведення обшуку у квартирі за місцем проживання ОСОБА1, що є неприпустимим.

КПК України (стаття 94) закріплено принцип вільної оцінки доказів у кримінальному судочинстві, згідно якого слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Вказане означає, що суддя, розглядаючи справу, наділений певною свободою та повноваженнями щодо неупередженого встановлення та з’ясування обставин та власного розуміння фактів. Здійснюючи правосуддя, суддя має право на власне тлумачення доказів, однак таке тлумачення повинно бути добросовісним.

Тлумачення закону, оцінювання фактів і доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів ради Європи державам – членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки, ухвалених 17 листопада 2010 року). Обмеження суду в цьому свідчитиме про порушення статті 6 Конвенції.

Зокрема Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи №(94) 12, Принцип І (2) (а) (і) передбачає, що «рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза процедурами оскарження, передбаченими законом».

Також Консультативна рада суддів Європи у Висновку №11 (2008) зазначає, що принцип, відповідно до якого істинна оцінка якості кожного рішення повинна здійснюватися тільки через використання установленого законом права на оскарження судових рішень, є ключовим наслідком конституційної гарантії незалежності суддів, яка розглядається як одна з основних характеристик верховенства права в демократичному суспільстві.

У Рішенні Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року зазначено, що дисциплінарне провадження не повинне передбачати жодних оцінок судових рішень.

У Рішенні від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про Вищу раду юстиції» Конституційний Суд України зазначив, що давати оцінку процесуальним діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи можуть тільки суди апеляційної і касаційної інстанцій при перегляді судових рішень.

Проте Дисциплінарна палата в рішенні, що оскаржується, зазначає, наприклад, що орган досудового розслідування не зазначив про наявність переконливих доказів причетності ОСОБА1 до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 369 КК України та частиною четвертою статті 368 КК України, розслідування яких проводиться НАБУ. У клопотанні прокурора відсутні докази щодо необхідності проведення обшуку квартири № ___, розташованої за адресою: АДРЕСА1, яка належить на праві спільної власності ОСОБА1, ОСОБА5, ОСОБА6 та перебуває у фактичному володінні ОСОБА1 (абз. 3, 4 стор. 13).

Також зазначено, що слідчий суддя Хамзін Т.Р. не встановив, які обставини, викладені у клопотанні прокурора, давали вагомі підстави для проведення обшуку у квартирі судді ОСОБА1, а також не переконався, що саме обшук є виключною слідчою дією, яка може бути застосована у цьому випадку до особи, у якої планується проводитися обшук (абз. 1 стор. 15).

На думку Дисциплінарної палати висновки судді (зокрема про причетність ОСОБА1 до можливих кримінальних правопорушень (стор. 19)) не ґрунтуються на наданих матеріалах.

Як зазначає суддя Хамзін Т.Р., він надав певну оцінку і клопотанню, і доданим до нього доказам, в ухвалі зазначив про висновки, яких дійшов на підставі досліджених в судовому засіданні доказів та пояснень детектива. З наведених висновків та інших тверджень, наведених в рішенні Дисциплінарної палати, вбачається інша оцінка клопотання, доказів та висновки про неналежну оцінку суддею тих чи інших обставин. З урахуванням необхідності збереження таємниці досудового розслідування в ухвалі не були вказані певні докази, на підставі яких він дійшов висновку про можливість та необхідність проведення обшуку.

Суддя Хамзін Т.Р. вказав, що основним із доказів необхідності проведення обшуку є протокол огляду від 22 червня 2020 року. Предметом огляду був мобільний телефон, вилучений у підозрюваної ОСОБА2. У протоколі огляду зафіксоване листування між ОСОБА2 та ОСОБА3. Ці особи обговорювали обставини вирішення питання, а саме отримання в скорочені терміни судового рішення на користь ОСОБА2 в Окружному адміністративному суді міста Києва. Дійсно, ухвала про надання дозволу на обшук постановлена в закритому судовому засіданні без виклику особи, у якої планувалось провести обшук. Водночас, за твердженням детектива, інформація, яка містилась у протоколі, є таємницею досудового розслідування. Зазначений мобільний телефон містив інформацію щодо листування з інших питань, які також давали підстави для висновку про вчинення кримінальних правопорушень іншими особами. Відповідно, розголошення інформації, зокрема зазначення в ухвалі про доступ детективів до змісту мобільного телефону ОСОБА2, мало б негативні наслідки для досудового розслідування. Сам факт доступу до мобільного телефону був таємницею досудового розслідування, його розголошення було небажаним. Саме тому, як пояснив суддя Хамзін Т.Р., він не зазначив про ці обставини в ухвалі.

Суддя Хамзін Т.Р. зауважив про нерелевантність рішень Європейського суду з прав людини, якими обґрунтоване рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Так, Дисциплінарна палата послалась на рішення «Смирнов проти Росії», «Алексанян проти Росії» та «Німітц проти Німеччини».

У зазначених рішеннях суд дійшов висновку про наявність порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 6, а саме надання дозволу на відшукання необмеженого переліку речей і документів.

Водночас в рішенні «Смирнов проти Росії» ЄСПЛ зазначив таке: «Постанова про здійснення обшуку була складена в дуже широких виразах з неконкретизованим зазначенням на «будь-які предмети і документи, які представляють інтерес для розслідування по кримінальній справі», без будь-яких обмежень кола предметів та документів, що відшукуються. Ця постанова не містила будь-якої інформації про розслідування, що проводилося, мету обшуку або причини, які дали б підстави для висновку, що обшук в квартирі заявника допоможе відшукати докази якогось злочину». Інші рішення стосувались проведення обшуків у адвокатів, вилучення у них майна та відсутності обмеженого переліку відшукуваних речей. Водночас перелік документів та речей, зазначених в ухвалі від 30 червня 2020 року, не є необмеженим.

На думку судді Хамзіна Т.Р., Дисциплінарною палатою взагалі не враховано зміст протоколу огляду від 22 червня 2020 року або враховано його однобічно. Зокрема Дисциплінарна палата не погодилась з його твердженням про розгляд адміністративного позову ОСОБА2 у дуже короткий строк.

Строк розгляду справи з огляду на зупинення провадження тривалий. Проте протокол огляду містив листування з приводу узгодження питання із суддею за винагороду про позитивне вирішення справи в цілому, зокрема й про відновлення провадження у справі. Рішення у справі було ухвалене в дуже короткий строк після відновлення провадження.

Суддя Хамзін Т.Р. не погодився з висновками Дисциплінарної про наявність в його діях складів дисциплінарних проступків. Зазначив, що Дисциплінарна палата дійшла висновку про необхідність застосування до нього дисциплінарного стягнення, незважаючи на те, що допущена суддею недбалість не призвела до реальних негативних наслідків. Докази наявності таких наслідків під час дисциплінарного провадження не здобуті, інформація про реальні негативні наслідки, спричинені прийняттям ухвали від 30 червня 2020 року, в оскаржуваному рішенні не наведена.

Водночас наявність істотних негативних наслідків є обов’язковим елементом складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).

В оскаржуваному рішенні неодноразово зазначається про визнання суддею факту неналежного мотивування ухвали про надання дозволу на проведення обшуку. Зазначена обставина не відповідає дійсності. Суддя Хамзін Т.Р. вказав, що у своїх поясненнях та запереченнях зазначав, що в ухвалі не наводив перелік доказів та їх зміст з метою збереження таємниці досудового розслідування. Вважає, що ухвала мотивована достатнім чином з урахуванням стадії кримінального провадження та необхідності збереження таємниці досудового розслідування.

За наведених обставин суддя Хамзін Т.Р. вважає, що рішення Дисциплінарної палати від 13 січня 2021 року про притягнення його до дисциплінарної відповідальності підлягає скасуванню, а дисциплінарне провадження – закриттю.

Вища рада правосуддя встановила, що, як вбачається з оскаржуваного рішення, Дисциплінарною палатою під час розгляду дисциплінарної справи встановлено такі обставини.

30 червня 2020 року до Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання заступника Генерального прокурора – керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Н.І. про обшук у кримінальному провадженні № ____ від 3 червня 2020 року.

У вказаному клопотанні висловлено прохання надати дозвіл на проведення обшуку у квартирі, яка належить на праві спільної власності ОСОБА1, ОСОБА5, ОСОБА6 в рівних частках та перебуває у фактичному володінні судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА1.

Зазначено, що у межах цього кримінального провадження розслідуються, зокрема, обставини одержання службовими особами низки державних органів України неправомірної вигоди в особливо великому розмірі для себе за вчинення в інтересах осіб, що надали таку неправомірну вигоду, та в інтересах третіх осіб дій з використанням наданої їм влади та службового становища.

У клопотанні вказано, що під час досудового розслідування встановлено, що ОСОБА2 та ОСОБА4 обговорювали, що ними у квітні 2020 року надано неправомірну вигоду судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА1 за ухвалення на їхню користь рішення у справі № ____ за позовом ОСОБА2 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправними дій, скасування наказу від 26 березня 2015 року № 948-0, поновлення на посаді, зобов’язання вчинити дії.

На переконання органу досудового розслідування, відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, речові докази, майно, здобуте у результаті вчинення кримінального правопорушення, можуть знаходитись у квартирі за адресою: АДРЕСА1, в якій проживає ОСОБА1.

Під час обшуку за місцем проживання судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА1 планувалось відшукати документи, які містять відомості щодо комунікації між співучасниками злочинів, які розслідуються в межах цього кримінального провадження, а також між ними і третіми особами у період вчинення цих злочинів стосовно обставин їх вчинення, інші документи, що містять відомості щодо обставин вчинення зазначених злочинів, у паперовій формі у вигляді чорнових записів, блокнотів, щоденників, нотаток, інших рукописних записів або надрукованого тексту, а також у формі електронних документів, і технічних носіїв інформації, на яких можуть знаходитися такі електронні документи, у вигляді оптичних дисків, флешносіїв, жорстких дисків, sim-карток, засобів зв’язку та комп’ютерної техніки, зокрема мобільних телефонів, планшетів, ноутбуків, системних блоків комп’ютерів.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Р. від 30 червня 2020 року клопотання задоволено частково. Надано детективам Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України, що здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № ____ від 3 червня 2020 року, дозвіл на проведення обшуку квартири № ___, розташованої за адресою: АДРЕСА1, яка належить на праві спільної власності ОСОБА1, ОСОБА5, ОСОБА6 та перебуває у фактичному володінні ОСОБА1, з метою відшукання та вилучення документів, які містять відомості щодо комунікації між ОСОБА1, ОСОБА2, ОСОБА4, а також між ними і третіми особами у період із 1 квітня по 12 червня 2020 року стосовно обставин вчинення злочинів, що розслідуються у межах цього кримінального провадження, інших документів, що містять відомості щодо обставин вчинення зазначених злочинів, у паперовій формі у вигляді чорнових записів, блокнотів, щоденників, нотаток, інших рукописних записів або надрукованого тексту, а також у формі електронних документів і технічних носіїв інформації, на яких можуть знаходитись такі електронні документи, у вигляді оптичних дисків, флешносіїв, жорстких дисків, sim-карток, засобів зв’язку та комп’ютерної техніки, зокрема мобільних телефонів, планшетів, ноутбуків, системних блоків комп’ютерів.

Строк дії ухвали встановлено до 29 липня 2020 року.

Мотивуючи вказану ухвалу, слідчий суддя зазначив, що згідно з доводами, викладеними у клопотанні, та сукупністю документів, наданих на підтвердження цих доводів, наявні підстави вважати, що було вчинено вказане вище кримінальне правопорушення. Крім того, детективом було висловлено припущення щодо можливої причетності ОСОБА1 до можливих кримінальних правопорушень.

Враховуючи доводи детектива та докази, надані на обґрунтування клопотання, слідчий суддя вважає доведеним той факт, що речі і документи, про дозвіл на відшукання яких просить прокурор, потенційно можуть знаходитись у вказаній вище квартирі.

Доведеним слідчий суддя вважав і той факт, що відомості, які містяться у відшукуваних речах і документах, мають важливе значення для досудового розслідування та можуть бути використані як докази під час судового розгляду.

Відшукання зазначених детективом речей та документів має істотне значення для кримінального провадження, оскільки вказані матеріальні носії інформації дадуть змогу встановити факт вчинення кримінального правопорушення та осіб, які його вчинили.

Слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання про проведення обшуку є обґрунтованим, тому відсутні підстави для відмови у задоволенні клопотання в цілому. Проведення обшуку є необхідним, оскільки органом досудового розслідування доведено, що квартирою № ___ за адресою: АДРЕСА1, може користуватись ОСОБА1, там можуть перебувати зазначені у клопотанні документи та речі, які самі по собі в сукупності з іншими речами і документами кримінального провадження мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні. Відомості, що містяться у вказаних речах та документах, можуть бути використані як докази вчинення злочину.

У письмових поясненнях, наданих на пропозицію члена Дисциплінарної палати, суддя Хамзін Т.Р. зазначив, що під час розгляду клопотання ним було враховано: 1) можливість вчинення кримінального правопорушення, щодо якого здійснюється досудове розслідування, та його тяжкість; 2) значення відшукуваних документів для досудового розслідування та можливість їх використання як доказів; 3) можливість знаходження відшукуваних речей і документів у квартирі ОСОБА1; 4) неможливість отримання доказів іншим шляхом.

Перелік документів, дозвіл на відшукання яких надано, є великим. До нього включені не лише документи у паперовій формі, а й електронні документи та носії інформації, на яких такі документи можуть знаходитися, зокрема мобільні телефони.

Суддя Хамзін Т.Р. зазначив, що долучені до клопотання матеріали, досліджені у судовому засіданні, сформували впевненість про необхідність проведення обшуку та про пропорційність такого втручання у права ОСОБА1.

З огляду на час події – можливого кримінального правопорушення – квітень 2020 року у результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій у цьому випадку неможливо було отримати відомості, що могли бути як докази використані у кримінальному провадженні.

Крім того, суддя вказує, що в ухвалі він висловив лише припущення щодо можливої причетності ОСОБА1 до вчинення кримінального правопорушення. Жодних категоричних тверджень про вчинення ним злочину не висловив. Тому вважає, що принцип презумпції невинуватості не порушений.

Зазначає, що вмотивованість ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи повинна бути в межах, які не розкривають таємницю досудового розслідування, зокрема в ній повинні бути наведені аргументи, що переконали суддю у задоволенні чи відхиленні такого клопотання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2018 року у справі № 11-386сап18).

На переконання судді Хамзіна Т.Р., ухвала про надання дозволу на проведення обшуку у квартирі за місцем проживання судді ОСОБА1 відповідає вимогам кримінального процесуального закону, надання дозволу на проведення обшуку є пропорційним втручанням та не порушує прав особи. Тому скарга є необґрунтованою, а викладені у скарзі обставини не відповідають дійсності.

У письмових поясненнях, які надійшли до Вищої ради правосуддя від судді Хамзіна Т.Р. після відкриття дисциплінарної справи стосовно нього (вх. № 4410/0/6-20 від 24 вересня 2020 року), суддя зазначив, що на підтвердження доводів клопотання прокурором надано протокол огляду речей від 22 червня 2020 року. Предметом огляду цього протоколу є інформація з мобільного телефону Аррlе іРhоnе А2220, який належить ОСОБА2, а саме листування, зокрема, з абонентом «ІНФОРМАЦІЯ1» (ОСОБА4). За змістом цього листування ОСОБА2 та ОСОБА4 у квітні 2020 року обговорювали можливість позитивного вирішення в Окружному адміністративному суді міста Києва адміністративного позову ОСОБА2 до Державної фіскальної служби України з метою поновлення її на посаді. Перші повідомлення датовані 9 квітня 2020 року.

Повідомлення містять інформацію про готовність судді вирішити це питання в максимально короткий термін, про готовність ОСОБА2 сплатити судді винагороду за вирішення питання, про проведення перемовин із суддею, про наявність домовленості про позитивне рішення за винагороду, про необхідність вчинення певних процесуальних дій у справі та їх вчинення (подання заяви про поновлення провадження), про розмір винагороди (бюджету) за вирішення питання, про виплату винагороди; про точну дату отримання судового рішення та його підписання.

До клопотання наданий текст рішення Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя ОСОБА1) від 22 квітня 2020 року у справі № ____. Згідно із цим рішенням повністю задоволено адміністративний позов ОСОБА2 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу від 26 березня 2015 року № 948-0, поновлення на посаді, зобов’язання вчинити дії.

Суддя Хамзін Т.Р. вказав, що наявне листування, його зміст, приватність та захищеність, вирішення адміністративного позову у неправдоподібно короткі строки саме суддею ОСОБА1 дали йому безумовні підстави для висновку про можливе вчинення кримінального правопорушення та про можливу причетність цієї особи до обставин, які розслідуються у кримінальному провадженні.

Крім того, суддя повідомив, що згідно з декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданою ОСОБА1 за 2019 рік, його фактичним місцем проживання є квартира № ___ за адресою: АДРЕСА1. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ця квартира належить на праві спільної часткової власності ОСОБА1, ОСОБА5, ОСОБА6. Такі відомості разом з іншими обставинами, встановленими у судовому засіданні, стали підставою для висновку про можливість знаходження відшукуваних документів у місці проживання ОСОБА1, а саме у зазначеній квартирі.

Суддя Хамзін Т.Р. стверджує, що у клопотанні йшлося про надання дозволу на відшукання документів, які містять відомості щодо комунікації між співучасниками злочинів, які розслідуються в межах цього кримінального провадження, а також між ними і третіми особами у період вчинення цих злочинів стосовно обставин їх вчинення, інші документи, що містять відомості щодо обставин вчинення зазначених злочинів, у паперовій формі у вигляді чорнових записів, блокнотів, щоденників, нотаток, інших рукописних записів або надрукованого тексту, а також у формі електронних документів, і технічних носіїв інформації, на яких можуть знаходитися такі електронні документи, у вигляді оптичних дисків, флешносіїв, жорстких дисків, sim-карток, засобів зв’язку та комп’ютерної техніки, зокрема мобільних телефонів, планшетів, ноутбуків, системних блоків комп’ютерів.

Тобто органу досудового розслідування потрібні були будь-які документи щодо обставин кримінальних правопорушень як у паперовій формі (чорнові записи, блокноти тощо), так і в електронній формі на відповідних носіях інформації. Перелік документів був сформульований загально.

Тому, на переконання судді, за наслідками розгляду клопотання він суттєво обмежив цей перелік періодом із 1 квітня 2020 року по 12 червня 2020 року, тобто майже два місяці. Це період початку комунікації між ОСОБА4 та ОСОБА2 щодо вирішення питання про люстрацію та дата вчинення кримінального правопорушення, яке також є предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні № ____.

Перелік відшукуваних документів також обмежений (конкретизований) суб’єктами спілкування ОСОБА2, ОСОБА4, ОСОБА1. Оскільки існує вірогідність непрямого спілкування з приводу ухвалення рішення від 22 квітня 2020 року між цими особами (про що йдеться й у повідомленнях), надано дозвіл щодо відшукання документів із комунікації із третіми особами.

Тобто ухвала, постановлена за наслідками розгляду клопотання, не містила необмежений перелік відшукуваних документів.

У мотивувальній частині ухвали зазначено відомості про кримінальні правопорушення, що розслідуються у кримінальному провадженні № ____. У цьому випадку з урахуванням характеру та обставин можливих кримінальних правопорушень важко сформулювати більш точний перелік документів.

У резолютивній частині ухвали зазначено про надання дозволу на відшукання документів стосовно обставин вчинення злочинів, що розслідуються у межах цього кримінального провадження, які містять відомості щодо обставин вчинення зазначених злочинів.

На переконання судді Хамзіна Т.Р., єдиним та ефективним способом здобуття доказів у цьому кримінальному провадженні дійсно було проведення обшуку у квартирі за вказаною адресою. Оскільки існувала ймовірність того, що залишилося листування між ОСОБА1 та ОСОБА4 у відповідних месенджерах у мобільному телефоні, комп’ютері тощо, якісь чорнові записи або нотатки із цього приводу. Іншим шляхом здобути ці докази неможливо.

На думку судді, безперечно документи, що свідчать про відносини між ОСОБА1 та іншими особами, в паперовому або електронному виді з приводу зазначених обставин мають значення для встановлення обставин цього кримінального провадження, можуть бути доказами у цьому кримінальному провадженні.

Вирішуючи питання про притягнення або відмову у притягненні судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Р. до дисциплінарної відповідальності, Дисциплінарна палата виходила з такого.

Під час розгляду вказаної справи Дисциплінарною палатою встановлено, що 3 червня 2020 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань було зареєстровано кримінальне провадження № ____ за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 369 Кримінального кодексу України (далі – КК України), та ОСОБА2, ОСОБА7, ОСОБА8 повідомлено про підозру у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.

24 червня 2020 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань було зареєстровано кримінальне провадження № ____ за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України, а саме службові особи низки державних органів України одержали неправомірну вигоду в особливо великому розмірі для себе за вчинення в інтересах осіб, що надали таку неправомірну вигоду, та в інтересах третіх осіб дій з використанням наданої їм влади та службового становища. Повідомлення про підозру не було пред’явлено жодній особі.

25 червня 2020 року постановою прокурора четвертого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури І.Семака було об’єднано матеріали досудового розслідування у кримінальних провадженнях № ____ від 3 червня 2020 року та № ____ від 24 червня 2020 року в одне кримінальне провадження, якому присвоєно номер ____.

У клопотанні зазначено, що підставою для звернення заступника Генерального прокурора – керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Н.Холодницького до слідчого судді Вищого антикорупційного суду із клопотанням про проведення обшуку у квартирі ОСОБА1 слугували дані щодо наявності ознак вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 369 КК України, а також факти одержання службовими особами низки державних органів України неправомірної вигоди в особливо великому розмірі для себе за вчинення в інтересах осіб, що надали таку неправомірну вигоду, та в інтересах третіх осіб дій з використанням наданої їм влади та службового становища, тобто вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 368 КК України, у період із 1 червня 2020 року до 11 червня 2020 року, а також надання 12 червня 2020 року грошових коштів за вчинення дій в інтересах інших осіб.

На обґрунтування необхідності проведення обшуку у судді Окружного адміністративного суду ОСОБА1 до клопотання про проведення обшуку у кримінальному провадженні № ____ від 3 червня 2020 року було долучено: витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 30 червня 2020 року, щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2019 рік, інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна від 30 червня 2020 року, протокол огляду речей від 22 червня 2020 року, актовий запис про народження № __.

Також до вказаного клопотання прокурора було долучено копію рішення судді Окружного адміністративного суду ОСОБА1 від 22 квітня 2020 року у справі № ____ за позовом ОСОБА2 до Державної фіскальної служби України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору – Міністерство юстиції України, про визнання протиправним та скасування наказу від 26 березня 2015 року № 948-О, поновлення на посаді, зобов’язання вчинити дії.

Вказана копія рішення, роздрукована з Єдиного державного реєстру судових рішень 30 червня 2020 року, містить інформацію, що рішення надіслано судом до реєстру 22 квітня 2020 року.

Відповідно до пунктів 1, 2, 6, 8 частини першої статті 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, належать: верховенство права; законність; недоторканність житла чи іншого володіння особи; невтручання у приватне життя.

Частинами першою, другою статті 234 КПК України встановлено, що обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

За змістом наведеної норми закону слідча дія може бути санкціонована слідчим суддею виключно у разі наявності достатніх відомостей про те, що шляхом її реалізації буде досягнуто мети слідчої дії.

Згідно із частинами першою, другою статті 235 КПК України ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи з підстав, зазначених у клопотанні прокурора, слідчого, надає право проникнути до житла чи іншого володіння особи лише один раз.

Ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбаченим цим Кодексом, а також містити відомості про: 1) строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали; 2) прокурора, слідчого, який подав клопотання про обшук; 3) положення закону, на підставі якого постановляється ухвала; 4) житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, які мають бути піддані обшуку; 5) особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться; 6) речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.

Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється відповідно до закону і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Право на недоторканність житла є просторовим аспектом права на приватне життя, передбаченого статтею 8 Конвенції. Практика Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ, Суд) свідчить, що винесення постанови про дозвіл на обшук житла особи повинно супроводжуватись врахуванням принципу пропорційності між достатніми та обґрунтованими підставами для проведення такого обшуку і наслідками, до яких він призведе, а також наявності гарантій від порушень прав та основоположних свобод особи при проведенні такої процедури.

Дійсно, у своїй практиці ЄСПЛ допускає, що наведення більш детальної інформації в постанові про проведення обшуку щодо оперативно-розшукових заходів та їх результатів могло правильно вважатися невиправданим з огляду на ранню стадію розслідування та, зокрема, той факт, що деякі суттєві докази ще мали бути виявлені (рішення у справі «Ратушна проти України», § 80).

Однак, визначаючи, чи мало місце втручання у право заявника, яке гарантоване статтею 8 Конвенції, зокрема чи відповідало таке втручання критерію необхідності у демократичному суспільстві, ЄСПЛ також наголошував, що розпливчатість та надмірна узагальненість формулювань у постановах про дозвіл на обшук надають органу, який проводив обшук, нічим не обґрунтовану свободу розсуду при встановленні необхідного обсягу обшуку (рішення у справах «Смірнов проти Росії», § 47, «Алексанян проти Росії», § 216, «Німітц проти Німеччини», § 37).

Відповідно до частини п’ятої статті 234 КПК України на слідчого суддю покладено обов’язок перевірити наявність достатніх підстав вважати, що:

1) було вчинено кримінальне правопорушення;

2) відшукувані речі і документи мають значення для досудового розслідування;

3) відомості, які містяться у відшукуваних речах і документах, можуть бути доказами під час судового розгляду;

4) відшукувані речі, документи або особи знаходяться у зазначеному в клопотанні житлі чи іншому володінні особи;

5) за встановлених обставин обшук є найбільш доцільним та ефективним способом відшукання та вилучення речей і документів, які мають значення для досудового розслідування, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб, а також заходом, пропорційним втручанню в особисте і сімейне життя особи.

Дисциплінарною палатою встановлено, що як вбачається з наданого прокурором клопотання, Національним антикорупційним бюро України (далі – НАБУ) здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № ____ від 3 червня 2020 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 369 КК України, а також за фактами одержання неправомірної вигоди службовими особами низки державних органів України в особливо великому розмірі для себе за вчинення в інтересах осіб, що надали таку неправомірну вигоду, та в інтересах третіх осіб дій з використанням наданої їм влади та службового становища, тобто вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 368 КК України.

ОСОБА1 не мав будь-якого процесуального статусу у кримінальному провадженні № ____ від 3 червня 2020 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 369 КК України, а також за фактами одержання службовими особами низки державних органів України неправомірної вигоди в особливо великому розмірі для себе за вчинення в інтересах осіб, що надали таку неправомірну вигоду, та в інтересах третіх осіб дій з використанням наданої їм влади та службового становища, тобто вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 368 КК України.

Із наданої копії клопотання вбачається, що орган досудового розслідування не зазначив про наявність переконливих доказів причетності ОСОБА1 до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 369 КК України та частиною четвертою статті 368 КК України, розслідування яких проводиться НАБУ.

У клопотанні прокурора відсутні докази щодо необхідності проведення обшуку квартири № ___, розташованої за адресою: АДРЕСА1, яка належить на праві спільної власності ОСОБА1, ОСОБА5, ОСОБА6 та перебуває у фактичному володінні ОСОБА1.

У клопотанні про обшук відсутні будь-які посилання на зазначені обґрунтування необхідності проведення обшуку у ОСОБА1, а лише викладено припущення щодо причетності ОСОБА1 до протиправних дій, такі самі твердження виклав в ухвалі слідчий суддя без посилання на будь-які докази, які давали б підстави для проведення слідчої дії.

Ухвала слідчого судді за результатами розгляду вказаного клопотання також не містить даних про причетність ОСОБА1 до кримінального провадження № ____ від 3 червня 2020 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 369 КК України, а також за фактами одержання неправомірної вигоди службовими особами низки державних органів України в особливо великому розмірі для себе за вчинення в інтересах осіб, що надали таку неправомірну вигоду, та в інтересах третіх осіб дій з використанням наданої їм влади та службового становища, тобто вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 368 КК України, розслідування в якому проводиться НАБУ.

Не наведено підстав, з яких слідчий суддя Хамзін Т.Р. задовольнив заяву про проведення обшуку у квартирі № ___, розташованій за адресою: АДРЕСА1.

Відповідно до пунктів 5, 6 частини третьої статті 234 КПК України у разі необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором або прокурор звертається до слідчого судді з відповідним клопотанням, яке повинно містити відомості про житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, де планується проведення обшуку, та особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться.

Слідчий суддя Хамзін Т.Р. не встановив, кому належить майно, квартира, дозвіл на проведення обшуку в якій просив надати орган досудового розслідування, та особу, у фактичному володінні якої знаходиться квартира № ___, розташована за адресою: АДРЕСА1, взявши до уваги лише інформацію, зазначену у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік, та не пересвідчився щодо місця проживання ОСОБА1 на час постановлення ухвали.

Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 234 КПК України клопотання прокурора повинно містити індивідуальні або родові ознаки речей, документів, іншого майна або осіб, яких планується відшукати, а також їхній зв’язок із вчиненим кримінальним правопорушенням.

Ухвала слідчого судді Хамзіна Т.Р. не містить висновків щодо визначення  зазначених у клопотанні прокурора документів, а саме їхній зв’язок із вчиненням кримінальних правопорушень. 

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 234 КПК України клопотання прокурора повинно містити обґрунтування того, що доступ до речей, документів або відомостей, які можуть у них міститися, неможливо отримати органом досудового розслідування у добровільному порядку шляхом витребування речей, документів, відомостей відповідно до частини другої статті 93 цього Кодексу, або за допомогою інших слідчих дій, передбачених цим Кодексом, а доступ до осіб, яких планується відшукати, – за допомогою інших слідчих дій, передбачених цим Кодексом. Зазначена вимога не поширюється на випадки проведення обшуку з метою відшукання знаряддя кримінального правопорушення, предметів і документів, вилучених з обігу.

Слідчий суддя Хамзін Т.Р. не встановив, які обставини, викладені у клопотанні прокурора, давали вагомі підстави для проведення обшуку у квартирі судді ОСОБА1, а також не переконався, що саме обшук є виключною слідчою дією, яка може бути застосована у цьому випадку, до особи у якої планується проводитися обшук.

Разом із тим з резолютивної частини ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Р. від 30 червня 2020 року вбачається, що дозвіл на проведення обшуку надано «з метою відшукання та вилучення документів, які містять відомості щодо комунікації між ОСОБА1, ОСОБА2, ОСОБА4, а також між ними і третіми особами, у період із 1 квітня по 12 червня 2020 року стосовно обставин вчинення злочинів, що розслідуються у межах цього кримінального провадження, інших документів, що містять відомості щодо обставин вчинення зазначених злочинів, у паперовій формі у вигляді чорнових записів, блокнотів, щоденників, нотаток, інших рукописних записів або надрукованого тексту, а також у формі електронних документів і технічних носіїв інформації, на яких можуть знаходитись такі електронні документи, у вигляді оптичних дисків, флешносіїв, жорстких дисків, sim-карток, засобів зв’язку та комп’ютерної техніки, зокрема мобільних телефонів, планшетів, ноутбуків, системних блоків комп’ютерів».

Надання дозволу з метою відшукання та вилучення «інших» документів, що містять відомості щодо обставин вчинення зазначених злочинів, «інших» рукописних записів або надрукованого тексту кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Вказівка на «інші документи, що містять відомості щодо обставин вчинення зазначених злочинів, що розслідуються у межах цього кримінального провадження», з урахуванням того, що в межах кримінального провадження №  _____ розслідуються факти одержання неправомірної вигоди службовими особами низки державних органів України в особливо великому розмірі для себе, за вчинення в інтересах осіб, що надали таку неправомірну вигоду та в інтересах третіх осіб, дій з використанням наданої їм влади та службового становища, свідчить про невизначеність такого переліку, що може двозначно тлумачитися суб’єктом сприйняття такого рішення (як стороною провадження, так і стороннім спостерігачем).

Тобто слідчим суддею не наведено чіткого переліку речей або документів, які давали б змогу ідентифікувати предмет майбутнього обшуку, які саме речі, предмети, документи, знаряддя чи інше майно мають намір відшукати слідчі органи та який зв’язок відшукувані речі мають до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 368 КК України, частиною четвертою статті 369 КК України.

Резолютивна частина ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Р. містить абстрактне визначення речей, на вилучення яких суддею надавався дозвіл.

Чітке визначення переліку речей, для виявлення яких надається дозвіл на обшук, має істотне значення для забезпечення гарантій особи при проведенні обшуку.

Незазначення слідчим суддею в ухвалі переліку майна, для відшукання якого надається дозвіл на обшук, є істотним порушенням прав особи у кримінальному провадженні, оскільки може мати наслідком непропорційність дій осіб, яким надано дозвіл на проведення обшуку.

У рішенні ЄСПЛ від 7 липня 2007 року у справі «Смирнов проти Росії» вказано, що невизначене формулювання обсягу обшуку дало змогу органу влади на власний розсуд вирішувати, які матеріали підлягають вилученню, що призвело до вилучення, крім документів, які стосуються справи, особистих речей. ЄСПЛ зазначив, що відсутність вказівки на конкретну мету обшуку є порушенням статті 6 Конвенції.

Аналогічна позиція ЄСПЛ міститься в рішенні від 15 липня 2003 року у справі «Ернст та інші проти Бельгії», де вказано, що ордер на проведення обшуку не містив інформації щодо мети проведення обшуку та про предмети, які підлягали вилученню. Таким чином, слідчих було наділено широкими повноваженнями, обшуки не були пропорційними.

З огляду на наведене Вища рада правосуддя вважає, що Дисциплінарна палата дійшла правильного висновку, що суддею не дотримано принципу пропорційності, оскільки надані у клопотанні прокурора дані щодо обшуку у квартирі № ___ за адресою: АДРЕСА1, не можуть вважатися єдиними наявними на той час доказами, які б давали змогу припустити, що вказані у клопотанні речі знаходяться у зазначеному приміщенні і дозвіл на обшук був єдиним засобом для встановлення даних щодо причетності судді ОСОБА1 до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 368 КК України, частиною четвертою статті 369 КК України. 

Слідчим суддею Хамзіним Т.Р. не було перевірено, чи є проведення обшуку у квартирі за місцем реєстрації співмірним процесуальним заходом у цьому кримінальному провадженні.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні утримуватися від заяв та дій, що можуть підірвати незалежність судової влади.

З урахуванням наведеної норми вказаного Закону ухвала про надання дозволу на обшук у квартирі № ___, розташованій за адресою: АДРЕСА1, яка належить на праві спільної власності, відповідно до статті 370 КПК України підлягала належному обґрунтуванню із наведенням мотивів, з яких суддя вважав доведеними обставини, передбачені частиною третьою статті 234 КПК України, у тому числі ті, які б давали достатні підстави вважати, що відшукувані речі, документи знаходяться саме в квартирі за місцем реєстрації судді ОСОБА1.

Під час розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарною палатою встановлено, що слідчим суддею Хамзіним Т.Р. неналежно виконано покладені на нього статтею 2 КПК України повноваження щодо здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Дисциплінарна палата вважала, що зазначені порушення вчинені суддею Хамзіним Т.Р. внаслідок грубої недбалості. Обставин, що вказували б на умисність дій судді, під час розгляду дисциплінарної справи не встановлено.

Дисциплінарна палата зазначила, що не оцінює судове рішення, а дає оцінку діям судді Хамзіна Т.Р. Ніхто, крім суду вищої інстанції, не наділений законом повноваженнями встановлювати або оцінювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а також перевіряти законність та обґрунтованість судового рішення.

З огляду на викладене Дисциплінарна палата дійшла висновку про наявність у діях судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Р. складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).

Вища рада правосуддя вважає, що обґрунтованим є висновок Дисциплінарної палати про наявність у діях судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Р. складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод, оскільки дії судді Хамзіна Т.Р. призвели до непропорційного втручання у право на недоторканість житла як основоположне право людини.

Згідно зі статтею 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Вмотивованість рішення означає, що в ньому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Вмотивованість – це вимога суду наводити письмово у рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.

Як зазначено у Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, чітка вмотивованість та обґрунтування є основними вимогами до судових рішень та важливим елементом права на справедливий суд (пункт 3). Умотивованість повинна засвідчувати дотримання суддею принципів, сформульованих Європейським судом з прав людини (а саме поваги до права на захист та на справедливий суд).

Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 34–36, 40) судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, є, насамперед, гарантією проти свавілля. Суддя зобов’язаний вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правомірність. Підстави прийняття рішення мають бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку міркувань, які привели суддю до ухваленого ним рішення. Виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення.

Право особи на справедливий судовий розгляд при визначенні її цивільних прав і обов’язків забезпечується і конкретизується, зокрема, через право на мотивоване судове рішення, що також знайшло пояснення в прецедентах ЄСПЛ.

Обґрунтування судового рішення, його мотивування та аргументація – це ключовий критерій якості окремого судового рішення, за яким оцінюється ефективність діяльності всієї судової системи.

Так, у рішенні ЄСПЛ у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (пункт 24) Суд наголошує, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

У рішенні у справі «Бендерський проти України» (пункт 42) Суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи. Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

У пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Обов’язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з’ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.

Водночас оскільки на суд покладено обов’язок здійснювати правосуддя на засадах верховенства права, забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакціях від 7 липня 2010 року та 2 червня 2016 року), зазначений обов’язок суду полягає в закладенні у свої мотиви відповідної аргументації з дотриманням принципів верховенства права.

У рішенні у справі «Олександр Волков проти України» Суд констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 червня 2018 року у справі № 11-368сап18 зазначила, що системний аналіз наведених норм КПК України дає підстави для висновку, що застосування до ухвал слідчого судді про надання дозволу на обшук положень, які регламентують загальні вимоги щодо судового рішення суду першої інстанції в кримінальному провадженні, можливо лише з урахуванням особливостей стадії досудового розслідування, яка є відмінною від судового розгляду.

При цьому Велика Палата Верховного Суду наголосила, що вмотивованість ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи повинна бути в межах, які не розкривають таємницю досудового розслідування, зокрема в ній мають бути наведені аргументи, що переконали суддю у задоволенні чи відхиленні такого клопотання.

Дисциплінарна палата вважала, що зазначені принципи суддею Хамзіним Т.Р. дотримані не були.

Так, ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Р. від
30 червня 2020 року містить таке посилання: «Згідно з доводами, викладеними у клопотанні, та сукупністю документів, наданих на підтвердження цих доводів, наявні підстави вважати, що було вчинено вищевказане кримінальне правопорушення. Крім того, детективом було доведено факт можливої причетності ОСОБА1 до можливих кримінальних правопорушень».

Цей висновок не ґрунтується на наданих матеріалах, з огляду на таке.

Ухвала слідчого судді має містити посилання на конкретні матеріали кримінального провадження, дослідження яких дало слідчому судді підстави для надання дозволу на обшук за наявності достатніх підстав, визначених у частині п’ятій статті 234 КПК України.

Проте ухвала слідчого судді Хамзіна Т.Р. не містить висновків із посиланням на конкретні матеріали кримінального провадження та надані прокурором докази, з яких суддя вважав доведеними обставини, передбачені частиною п’ятою статті 234 КПК України, у тому числі ті, які б давали достатні підстави вважати, що відшукувані речі, документи знаходяться саме у квартирі за адресою: АДРЕСА1, яка належить на праві спільної власності ОСОБА1, ОСОБА5, ОСОБА6 в рівних частках та перебуває у фактичному володінні судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА1.

Посилання судді Хамзіна Т.Р. на те, що «наявне листування, його зміст, приватність та захищеність, вирішення адміністративного позову в неправдоподібно короткі строки та саме суддею ОСОБА1 дали йому безумовні підстави для висновку про можливе вчинення кримінального правопорушення та про можливу причетність цієї особи до обставин, які розслідуються у кримінальному провадженні», спростовуються таким.

Суддя Хамзін Т.Р. не звернув уваги, що провадження у справі № ___ за позовом ОСОБА2 до Державної фіскальної служби України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору – Міністерство юстиції України, про визнання протиправним та скасування наказу від 26 березня 2015 року № 948-О, поновлення на посаді, зобов’язання вчинити дії було відкрито суддею Окружного адміністративного суду ОСОБА13 квітня 2015 року.

Під час розгляду вказаної справи ухвалою Окружного адміністративного суду від 26 червня 2015 року було зупинено провадження у вказаній справі до вирішення Конституційним Судом України подань сорока семи народних депутатів України щодо конституційності положень частин третьої і шостої статті 1; частин першої, другої, третьої, четвертої і восьмої статті 3; пункту 2 частини п’ятої статті 5; пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади»; Верховного Суду України щодо конституційності пункту 6 частини першої, пункту 2 частини другої, пункту 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України «Про очищення влади»; Служби зовнішньої розвідки України щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини першої, пункту 3 частини другої статті 3, частини третьої статті 4, підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» у взаємозв’язку з положеннями частини другої статті 1 цього Закону, положень статті 19 Конституції України у взаємозв’язку з положеннями її статті 64 та зазначеними положеннями цього Закону.

У подальшому вказана ухвала була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2020 року адміністративний позов ОСОБА2 до Державної фіскальної служби України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору – Міністерство юстиції України, про визнання протиправним та скасування наказу від 26 березня 2015 року № 948-О, поновлення на посаді, зобов’язання вчинити дії задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України № 948-О від 26 березня 2015 року про звільнення ОСОБА2 з посади директора організаційно-розпорядчого департаменту Державної фіскальної служби України. Поновлено ОСОБА2 на посаді директора організаційно-розпорядчого департаменту Державної фіскальної служби України або на іншій рівнозначній посаді з 27 березня 2015 року.

Вказане рішення залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року та ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 листопада 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Отже, справа № ____ розглядалась по суті з 3 квітня 2015 року, 22 квітня 2020 року суддею ОСОБА1 постановлено остаточне рішення у вказаній справі. Тому Дисциплінарна палата вважала, що відсутні підстави для висновку, що вказаний адміністративний позов був розглянутий судом у дуже короткий строк.

Вища рада правосуддя не погоджується з таким висновком Дисциплінарної палати, оскільки, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА1 від 3 квітня 2015 року відкрито провадження у справі № ____; ухвалою суду від 26 червня 2015 року провадження у справі зупинено; ухвалою суду від 17 квітня 2020 року провадження у справі поновлено; рішення у справі ухвалено 22 квітня 2020 року, тобто через 5 днів після поновлення провадження у справі. 

Дисциплінарна палата зазначила, що до клопотання про обшук було додано протокол огляду речей з додатками роздруківки листування ОСОБА2 та інших осіб в додатку WhatsApp, при цьому прізвище «ОСОБА» не вказувалось, листування з ОСОБА1 не відбувалось, але, додаючи вказані докази до клопотання, орган досудового розслідування також не обґрунтував необхідності проведення обшуку у ОСОБА1 за інформацією, наявною у вказаних вище матеріалах.

Дисциплінарна палата зауважила, що є неприйнятними посилання судді Хамзіна Т.Р. у своїх поясненнях на необхідність збереження таємниці досудового розслідування, у зв’язку із чим він не зазначив докази, наведені стороною обвинувачення, та неналежно мотивував ухвалу про обшук.

З наданих матеріалів вбачається, що клопотання прокурора про обшук від 26 червня 2020 року, яке надійшло для розгляду слідчому судді Хамзіну Т.Р., не містить посилань на зазначення обґрунтованих підстав відповідно до кримінального процесуального законодавства щодо проведення обшуку у квартирі, яка належить на праві спільної власності ОСОБА1, ОСОБА5, ОСОБА6 в рівних частках та перебуває у фактичному володінні ОСОБА1. 

Дисциплінарна палата вважала, що ухвала судді Хамзіна Т.Р. не містить відомостей, які могли негативно вплинути на дотримання таємниці досудового розслідування та на подальший розгляд цього кримінального провадження, тому посилання судді Хамзіна Т.Р. на те, що ним не було обґрунтовано належним чином в ухвалі необхідність проведення обшуку саме з метою дотримання таємниці досудового розслідування, є безпідставним. 

Ухвала слідчого судді Хамзіна Т.Р. від 30 червня 2020 року відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» оприлюднена з виключенням інформації, яка за рішенням суду щодо розгляду справи у закритому судовому засіданні підлягає захисту від розголошення.

Таким чином, слідчий суддя Хамзін Т.Р., забезпечуючи таємницю досудового розслідування, порушив права особи, які повинні забезпечуватись на підставі статті 2 КПК України.

Слідчий суддя Хамзін Т.Р. під час розгляду клопотання прокурора про надання дозволу на обшук квартири № ___, розташованої за адресою: АДРЕСА1, взяв до уваги інформацію, викладену у декларації судді ОСОБА1за 2019 рік, тоді, як у клопотанні зазначено події вчинення злочину, які відбулись у період часу з 1 червня 2020 року по 11 червня 2020 року.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна квартира № 162, за адресою: місто Київ, проспект Героїв Сталінграда, будинок 6а, належить на праві приватної власності ОСОБА1 та членам його родини (ОСОБА5, ОСОБА6), частка власності кожного – 1/3.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 235 КПК України ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених цим Кодексом, а також містити відомості про житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, які мають бути піддані обшуку.

Ухвала слідчого судді Хамзіна Т.Р. про проведення обшуку не відповідає вимогам пункту 4 частини другої статті 235 КПК України.

Відповідно до частини другої статті 235 КПК України ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна містити відомості про строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали. При цьому необхідно враховувати, що наведена норма КПК України встановлює лише максимальний строк дії ухвали про обшук. Водночас визначений слідчим суддею строк має бути належним чином обґрунтований на підставі дослідження доводів клопотання та матеріалів кримінального провадження, що не було здійснено слідчим суддею.

В ухвалі слідчого судді Хамзіна Т.Р. не наведено мотивів, з яких суддя виходив, встановлюючи максимальний строк дії ухвали про обшук у квартирі, яка належить на праві спільної власності ОСОБА1, ОСОБА5, ОСОБА6, та не зазначено, які доводи клопотання і матеріали кримінального провадження підтверджували необхідність встановлення максимального строку дії ухвали.

З огляду на викладене Дисциплінарна палата дійшла висновку, що в діях судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Р. наявні ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору).

Вища рада правосуддя не погоджується з таким висновком Дисциплінарної палати з огляду на таке.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2018 року у справі № 11-386сап18, обшук і порядок його проведення регламентується статтями 234–236, які визначені в розділі ІІІ «Досудове розслідування» КПК України. Надання дозволу на обшук здійснюється під час досудового розслідування, яке є відмінним від стадії судового розгляду кримінального провадження.

Системний аналіз наведених норм КПК України дає підстави для висновку, що застосування до ухвал слідчого судді про надання дозволу на обшук положень, які регламентують загальні вимоги щодо судового рішення суду першої інстанції в кримінальному провадженні, можливо лише з урахуванням особливостей стадії досудового розслідування, яка є відмінною від судового розгляду.

При цьому нормами КПК України не передбачено обов’язку слідчого судді перелічувати всі обставини кримінального провадження і викладати в ухвалі про надання дозволу на обшук усі відомі і встановлені відомості.

Вмотивованість ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи повинна бути в межах, які не розкривають таємницю досудового розслідування, зокрема в ній повинні бути наведені аргументи, що переконали суддю у задоволенні чи відхиленні такого клопотання.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що положеннями підпункту «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»  передбачено підставу для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за незазначення в судовому рішенні мотивів.

При цьому в ухвалі судді Хамзіна Т.Р. від 30 червня 2020 року про надання дозволу на проведення обшуку зазначені мотиви, мета його проведення, визначені за родовими ознаками предмети, що підлягають відшуканню, та місце проведення обшуку. Оцінка допустимості та належності такого мотивування до компетенції дисциплінарних органів Вищої ради правосуддя не входить. Орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не вповноважений перевіряти законність судового рішення.

Щодо необхідності обґрунтування слідчим суддею максимального строку дії ухвали про обшук Велика Палата Верховного Суду зазначила таке.

Відповідно до частини другої статті 235 КПК України ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна містити відомості про строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали.

Як убачається з матеріалів дисциплінарної справи, в ухвалі від 30 червня 2020 року про надання дозволу на проведення обшуку квартири № ___, розташованої за адресою: АДРЕСА1, яка належить на праві спільної приватної ОСОБА1, ОСОБА5, ОСОБА6 та перебуває у фактичному володінні ОСОБА1, суддя Хамзін Т.Р. вказав строк її дії – до 29 липня 2020 року, тобто виконав вимоги частини другої статті 235 КПК України.

Визначений суддею строк дії вказаної ухвали не перевищує граничної норми, визначеної КПК України, а тому не може бути процесуальним порушенням, відповідно не може свідчити про неналежне виконання суддею покладених на нього повноважень щодо здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

З огляду на наведене Вища рада правосуддя вважає, що в діях судді Хамзіна Т.Р. відсутні ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Доводи скарги судді Хамзіна Т.Р. про те, що висновки Дисциплінарної палати є оцінкою судового рішення, що суперечить її повноваженням, не можуть бути взяті до уваги, оскільки під час розгляду дисциплінарної справи не надавалась оцінка законності чи обґрунтованості судового рішення від 30 червня 2020 року, а здійснювалась оцінка дій судді під час розгляду справи № 991/5309/20 (провадження № 1-кс/991/5467/20) про надання дозволу на обшук.

Необґрунтованими є доводи скарги про те, що Дисциплінарною палатою взагалі не враховано зміст протоколу огляду від 22 червня 2020 року або враховано його однобічно.

Так, на аркуші 21 оскаржуваного рішення Дисциплінарна палата зазначила, що «Крім цього, до клопотання про обшук було додано протокол огляду речей з додатками роздруківки листування ОСОБА2 та інших осіб в додатку WhatsApp, при цьому прізвище «ОСОБА» не вказувалось, листування з ОСОБА1 не відбувалось, але, додаючи вказані докази до клопотання, орган досудового розслідування також не обґрунтував необхідності проведення обшуку у ОСОБА1А за інформацією, наявною у вказаних вище матеріалах».

Враховуючи наведене, Вища рада правосуддя вважає, що Дисциплінарна палата дійшла обґрунтованого висновку про наявність в діях судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Р. складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).

Водночас Вища рада правосуддя вважає, що в діях судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Р. відсутні ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору).

Згідно із частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що Дисциплінарна палата під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Р., як передбачено частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», врахувала характер дисциплінарного проступку, який вчинено внаслідок грубої недбалості, позитивну характеристику судді, статистичні показники навантаження судді.

Надані суддею Хамзіним Т.Р. в засіданні Вищої ради правосуддя довідки про його навантаження не є підставою для скасування рішення Дисциплінарної палати.

За наведених обставин Вища рада правосуддя вважає, що застосування до судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Р. дисциплінарного стягнення у виді попередження є пропорційним вчиненому проступку.

Таким чином, за результатами розгляду скарги та доповнень до неї судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Т.Р. на рішення Дисциплінарної палати від 13 січня 2021 року № 21/3дп/15-21 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності Вища рада правосуддя дійшла висновку про залишення цього рішення без змін.

Пунктом 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя

вирішила:

 

залишити без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 13 січня 2021 року № 21/3дп/15-21 про притягнення судді Вищого антикорупційного суду Хамзіна Тимура Рафаїловича до дисциплінарної відповідальності.                                        

Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку, передбаченому статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

 

 

 Голова Вищої ради правосуддя                                                                      А.А. Овсієнко

 

Члени Вищої ради правосуддя

О.Є. Блажівська   В.К. Грищук   В.І. Данішевська   Л.Б. Іванова   Н.С. Краснощокова   О.В. Маловацький   В.В. Матвійчук   О.В. Прудивус   Т.С. Розваляєва   М.П. Худик   В.В. Шапран   С.Б. Шелест