X
Введіть слово для пошуку

Акт ВРП

Україна
Вища рада правосуддя
Рішення
Київ
04.03.2021
574/0/15-21
Про скасування повністю рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 16 листопада 2020 року № 3109/2дп/15-20 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Вищого антикорупційного суду Михайленко В.В.» та закриття дисциплінарного провадження

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Вищого антикорупційного суду Михайленко Віри Володимирівни на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 16 листопада 2020 року № 3109/2дп/15-20 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності,

 

встановила:

 

до Вищої ради правосуддя 24 листопада 2020 року (вх. № 5383/0/6-20) надійшла скарга судді Вищого антикорупційного суду Михайленко В.В. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (далі – Друга Дисциплінарна палата) від 16 листопада 2020 року № 3109/2дп/15-20 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді попередження.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 24 листопада 2020 року доповідачем щодо вказаної скарги визначено члена Вищої ради правосуддя Овсієнка А.А.

Скарга судді Михайленко В.В. на рішення Другої Дисциплінарної палати від 16 листопада 2020 року подана з дотриманням вимог та у строки, визначені Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

Суддю Михайленко В.В., її представника – адвоката Ковалевську К.М., адвоката Степанова Є.В. належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

У засідання Вищої ради правосуддя прибули суддя Михайленко В.В., її представник – адвокат Ковалевська К.М., які підтримали доводи скарги та надали додаткові обґрунтування про необхідність скасування рішення дисциплінарного органу стосовно неї та закриття дисциплінарного провадження.

У засідання Вищої ради правосуддя також прибув адвокат Степанов Є.В., який заперечив проти доводів скарги судді, вважав рішення Другої Дисциплінарної палати законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін.

 Вища рада правосуддя, дослідивши подану скаргу, матеріали дисциплінарної справи, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Овсієнка А.А., суддю Михайленко В.В., її представника – адвоката Ковалевську К.М., встановила таке.

Михайленко Віра Володимирівна Указом Президента України від 11 квітня 2019 року № 128/2019 призначена на посаду судді Вищого антикорупційного суду.

До Вищої ради правосуддя 17 вересня 2020 року надійшла дисциплінарна скарга адвоката Степанова Є.В. на дії судді Вищого антикорупційного суду Михайленко В.В. під час здійснення правосуддя у кримінальному провадженні № _____________________ за клопотанням детектива Національного антикорупційного бюро України (далі – НАБУ) Мішури М.В. про здійснення спеціального досудового розслідування стосовно ОСОБА_1, який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 27, частиною четвертою статті 369 Кримінального кодексу України (далі – КК України).

Як зазначено у скарзі, здійснюючи правосуддя під час розгляду
2 вересня 2020 року вказаного клопотання, слідчий суддя Михайленко В.В. істотно порушила норми процесуального права, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, засади рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також допустила грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Так, ухвалою слідчого судді Михайленко В.В. від 2 вересня 2020 року задоволено клопотання детектива НАБУ Мішури М.В. про здійснення спеціального досудового розслідування та надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № _________________, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР) 28 липня 2020 року стосовно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 27, частиною четвертою статті 369 КК України.

Скаржник наголошує, що порушення визначеного законом процесуального порядку здійснення повідомлення про підозру ОСОБА_1 обумовило ненабуття ним відповідного процесуального статусу підозрюваного у кримінальному провадженні № __________________ від 28 липня 2020 року, а тому подальше проведення спеціального досудового розслідування в межах такого кримінального провадження є порушенням права підозрюваного на захист.

Зокрема, органом досудового розслідування не було вжито заходів, передбачених для вручення повідомлення про підозру у спосіб, визначений Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК України), оскільки і детективу НАБУ Мішурі М.В., і слідчому судді Михайленко В.В. було відомо, що ОСОБА_1 із 2014 року постійно проживає за кордоном, відповідно до інформації з баз даних Державної прикордонної служби України 1 лютого 2018 року він остаточно виїхав з України та відтоді та територію України не повертався.

Тому з огляду на особливий процесуальний статус ОСОБА_1 як особи, яка постійно проживає за межами території України, здійснення йому повідомлення про підозру шляхом надсилання фотографій такого повідомлення невідомому абоненту на WhatsApp, вручення цього процесуального документа дорослому члену сім’ї, надсилання засобами поштового зв’язку за останнім зареєстрованим місцем проживання в Україні не відповідає вимогам КПК України і є неналежним.

З урахуванням таких обставин у дисциплінарній скарзі висловлено прохання притягнути суддю Вищого антикорупційного суду Михайленко В.В. до дисциплінарної відповідальності.

Ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 5 жовтня 2020 року № 2773/2дп/15-20 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Вищого антикорупційного суду Михайленко В.В. у зв’язку із встановленням обставин, які можуть свідчити про наявність у її діях ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VІІІ).

Рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 16 листопада 2020 року № 3109/2дп/15-20 суддю Вищого антикорупційного суду Михайленко В.В. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Під час розгляду дисциплінарної справи Другою Дисциплінарною палатою встановлено, що 1 вересня 2020 року до Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання детектива НАБУ Мішури М.В., погоджене прокурором четвертого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Семаком І.А., про здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № _________________, внесеному до ЄРДР 28 липня 2020 року, яке автоматизованою системою документообігу суду розподілене для розгляду слідчому судді Михайленко В.В.

2 вересня 2020 року слідчий суддя Михайленко В.В. розглянула зазначене клопотання та постановила ухвалу, якою клопотання детектива НАБУ Мішури М.В. про здійснення спеціального досудового розслідування задоволено; надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно ОСОБА_1; постановлено внести до ЄРДР відомості про здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 не пізніше 24 годин після постановлення цієї ухвали.

В ухвалі слідчий суддя зазначила, що, зважаючи на правила статей 42, 135 КПК України, дотримання прав особи, яка тимчасово не проживає за місцем реєстрації або переховується від органів досудового розслідування, полягає не в обов’язку інших осіб, якими отримано процесуальний документ, призначений для неї, повідомити про надходження процесуального документа, а в тому, що про наявність цих процесуальних документів особа може дізнатися не тільки від правоохоронних органів чи суду, а й з інших доступних для неї джерел.

Слідчий суддя Михайленко В.В. дійшла висновку, що набуття процесуального статусу підозрюваного пов’язується не із самим фактом обізнаності особи про наявне щодо неї досудове розслідування, а з діями, які відповідно до кримінального процесуального закону має вчинити детектив, прокурор. У цьому випадку вжитих представниками сторони обвинувачення заходів, на її думку, достатньо для того, щоб приписи закону стосовно належного повідомлення особі про підозру вважалися такими, що виконані з достатньою ретельністю.

У рішенні Другої Дисциплінарної палати від 16 листопада 2020 року зазначено, що матеріали дисциплінарної справи вказують на неналежне встановлення та мотивовану оцінку слідчим суддею Михайленко В.В. частини вимог, які повинен встановити слідчий суддя під час розгляду клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування у справі № 991/7316/20 та прийняття рішення про його задоволення.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що на порушення вимог статті 297-2 КПК України ні детектив, ні прокурор не надали достатніх і належних доказів наведених вище обставин у кримінальному провадженні № ___________________, на які орган досудового розслідування посилався у клопотанні, а слідчий суддя Михайленко В.В., не дотримуючись вимог статей 297-2 та 297-4 КПК України, належним чином не оцінила ці докази з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття мотивованого рішення у справі № 991/7316/20.

Так, слідчим суддею Михайленко В.В. не було надано належно мотивовану правову оцінку вимогам до клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування, передбаченим частиною другою статті 297-2 КПК України.

З огляду на наведене вище рішення слідчого судді Михайленко В.В. за результатами розгляду клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування у справі № 991/7316/20 є неналежно мотивованим, а аргументи сторони захисту необґрунтовано відхилені.

За наслідками розгляду дисциплінарної справи Друга Дисциплінарна палата дійшла висновку, що суддею Вищого антикорупційного суду Михайленко В.В. під час розгляду справи № 991/7316/20 допущено дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ (умисне або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору), що є підставою для дисциплінарної відповідальності судді.

При цьому Дисциплінарна палата вважала, що допущене порушення не мало характеру простої суддівської помилки, а вказує на неналежне ставлення судді до своїх службових обов’язків, а отже, вчинене внаслідок недбалості. Водночас під час розгляду дисциплінарної справи не встановлено доказів умисності вчинення суддею вказаного вище проступку.

У скарзі до Вищої ради правосуддя суддя Михайленко В.В., не погоджуючись із рішенням Другої Дисциплінарної палати від 16 листопада 2020 року, вважаючи його незаконним, необґрунтованим та безпідставним, просить рішення скасувати з огляду на те, що:

дисциплінарний орган, розглядаючи дисциплінарну справу стосовно неї, фактично перевірив правовий зміст судового рішення (ухвали від 2 вересня 2020 року) на предмет наявності або відсутності у ньому порушень матеріального та процесуального законодавства, але аж ніяк не питання наявності чи відсутності у її діях ознак дисциплінарного проступку;

Друга Дисциплінарна палата дійшла помилкових висновків про наявність у її діях ознак дисциплінарного проступку, оскільки постановлена нею ухвала належним чином обґрунтована та мотивована, викладені у ній висновки відповідають судовій практиці з розгляду слідчими суддями клопотань про застосування спеціального досудового розслідування і не суперечать висновкам інших слідчих суддів та суду апеляційної інстанції у кримінальному провадженні № _________________.      

 На підставі викладеного суддя Михайленко В.В. просить скасувати рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 16 листопада 2020 року та відмовити у притягненні її до дисциплінарної відповідальності.

Вивчивши та перевіривши доводи скарги, матеріали дисциплінарного провадження та рішення Другої Дисциплінарної палати від 16 листопада 2020 року, Вища рада правосуддя вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Статтею 126 Конституції України передбачено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється.

Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (стаття 129 Конституції України).   

Виключно законами України визначаються судоустрій та судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції та прийняття у них судових рішень належать до сфери правосуддя і здійснюються відповідно до процесуального законодавства України.

Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий (Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року у справі № 6-рп/2001).

У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (далі – КРЄС) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено: є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. КРЄС наголошує, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Дисциплінарне провадження щодо судді має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку судових рішень суддів, які можуть піддаватися критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону. Той факт, що рішення судді може бути переглянуто, змінено чи відмінено апеляційною інстанцією, не може бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Орган, що здійснює дисциплінарне провадження стосовно судді, не уповноважений перевіряти законність судового рішення, при цьому зобов’язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення у частині допущення свавілля, недбалості чи інших порушень, які мають наслідком відповідальність судді, визначену законом.

Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).

У пункті 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року, вказано, що жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.

Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і мотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно із частиною третьою статті 297-4 КПК України за наслідками розгляду клопотання слідчий суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає мотиви задоволення або відмови у задоволенні клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування.

Слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення (частина перша статті 94 КПК України).

Переконання судді повинно бути мотивованим (обґрунтованим), відповідати здоровому глузду та виражати неупередженість судді. Оцінка доказів проводиться судом за внутрішнім переконанням відповідно до об’єктивно встановлених у справі обставин в їхній сукупності.

Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою.

Об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

Слідчий суддя під час розгляду клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування зобов’язаний врахувати та перевірити, зокрема:

правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність
(пункт 2 частини другої статті 297-2 КПК України);

виклад обставин, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на обставини (пункт 3 частини другої статті 297-2 КПК України);

відомості щодо оголошення особи у міждержавний та/або міжнародний розшук (пункт 4 частини другої статті 297-2 КПК України);

обставини, що підозрюваний переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності (пункт 5 частини другої статті 297-2 КПК України).

Як убачається з ухвали від 2 вересня 2020 року у справі № 991/7316/20, слідчим суддею Михайленко В.В. за результатами розгляду клопотання з відповідним обґрунтуванням було встановлено, що:

КПК України передбачає здійснення спеціального досудового розслідування щодо злочину, передбаченого статтею 369 КК України (частина друга статті 297-1 КПК України), а отже, в цьому кримінальному провадженні застосування спеціального досудового розслідування є законодавчо обумовленим;

орган досудового розслідування вжив усіх можливих заходів для вручення ОСОБА_1 повідомлення про підозру від 1 липня 2020 року у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень, чим виконав вимоги частини першої статті 278, частини другої статті 135 КПК України. При цьому слідчий суддя зазначила, що набуття процесуального статусу підозрюваного пов’язується не із самим фактом обізнаності особи про наявне щодо неї досудове розслідування, а з діями, які відповідно до кримінального процесуального закону має вчинити детектив, прокурор. У цьому випадку слідчий суддя вважала, що вжитих представниками сторони обвинувачення заходів достатньо для того, щоб приписи закону стосовно належного повідомлення особі про підозру вважалися такими, що виконані з достатньою ретельністю;

описана у клопотанні фабула у сукупності з наданими прокурором поясненнями та представленими матеріалами кримінального провадження дає слідчому судді можливість дійти висновку про наявність ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 369 КК України, та про причетність до його вчинення ОСОБА_1, а отримані під час досудового розслідування відомості з достатньою вірогідністю свідчать про те, що ОСОБА_1 міг брати участь у ньому за описаних у клопотанні обставин. Також зауважено, що на цьому етапі провадження слідчий суддя не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення. Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих відомостей повинен визначити лише, чи є зв’язок особи із кримінальним правопорушенням вірогідним та достатнім для висновку про те, що саме вона могла вчинити кримінальне правопорушення;

досліджені слідчим суддею обставини у сукупності дають підстави для висновку, що ОСОБА_1, будучи обізнаним про наявність кримінального провадження, в якому йому повідомлено про підозру у вчиненні тяжкого злочину, умисно переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності;

слідчий суддя вважала доведеним факт оголошення ОСОБА_1 в міжнародний розшук, оскільки, як вбачається із матеріалів клопотання, органом досудового розслідування виконані всі передбачені законом дії, спрямовані на оголошення підозрюваного у розшук.

У рішенні Другої Дисциплінарної палати про притягнення судді Михайленко В.В. до дисциплінарної відповідальності зазначено, що:

дисциплінарний орган звертає увагу на відсутність з боку слідчого судді належної мотивованої правової оцінки питання застосованої кримінально-правової кваліфікації у кримінальному провадженні № __________________ та вбачає відсутність обґрунтування між фактичними обставинами кримінального правопорушення та застосованою кримінально-правовою кваліфікацією за статтею 369 КК України;

слідчий суддя Михайленко В.В. не звернула уваги та не надала належної правової оцінки тому, що органом досудового розслідування фактично не були вжиті заходи, передбачені для вручення повідомлення про підозру у спосіб, визначений КПК України, і матеріали клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування не містять доказів, які б свідчили про належне виконання органом досудового розслідування вимог, передбачених статтями 135, 136, 276–278 КПК України;

докази отримання органом досудового розслідування матеріалів підтвердження здійснення запиту до Генерального секретаріату Інтерполу або в Національне центральне бюро Інтерполу відповідної країни в матеріалах клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № __________________ відсутні.

З урахуванням таких обставин, встановлених під час здійснення дисциплінарного провадження, Друга Дисциплінарна палата дійшла висновку, що рішення слідчого судді Михайленко В.В. у справі № 991/7316/20 є неналежно мотивованим, а аргументи сторони захисту необґрунтовано відхилені.

Друга Дисциплінарна палата вважала, що слідчий суддя Михайленко В.В. неналежним чином оцінила надані органом досудового розслідування докази наявності передбачених процесуальним законом підстав для прийняття рішення про здійснення спеціального досудового розслідування, зокрема достовірність даних про належне повідомлення ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, факти оголошення його у міжнародний розшук, переховування від органів слідства та суду.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) вимога щодо вмотивованості судового рішення є важливим елементом права на справедливий суд, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наприклад, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01, параграф 89) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються, для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

В іншому рішенні, зокрема у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, параграф 58), зазначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Водночас, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). І хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, пункт 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Про важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у низці інших рішень ЄСПЛ.

Так, у пункті 25 рішення у справі «Проніна проти України» (№ 63566/00), пункті 13 рішення у справі «Петриченко проти України» (№ 2586/07) та пункті 280 рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04) була висловлена позиція, згідно з якою Суд зобов’язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов’язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.

Крім того, у пункті 42 рішення у справі «Бендерський проти України» (заява № 22750/02) вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Втім, межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи.

Таким чином, на основі аналізу прецедентної практики ЄСПЛ можна дійти висновку про такі критерії мотивованості судового рішення: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.

Зі змісту ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду Михайленко В.В. від 2 вересня 2020 року вбачається, що вказане судове рішення містить мотиви задоволення клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування, а також підстави ухвалення саме такого судового рішення.

З-поміж іншого, у вказаній вище ухвалі слідчим суддею Михайленко В.В. наведено мотиви відхилення заперечень сторони захисту щодо: порушення встановленого КПК України порядку повідомлення про підозру особі, стосовно якої вирішувалось питання здійснення спеціального досудового розслідування, недотримання вимог КПК України щодо оголошення цієї особи в міжнародний чи міждержавний розшук, недоведеності факту переховування особи від органів досудового розслідування та суду, необґрунтованості інших доводів клопотання.

Відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.

За змістом вказаної вище норми така підстава дисциплінарної відповідальності судді може мати місце лише у випадку відсутності мотивів (тобто обставин, за яких суддя дійшов відповідних висновків) неприйняття / прийняття аргументів сторін щодо суті спору.

Встановлений Другою Дисциплінарною палатою факт недотримання слідчим суддею Михайленко В.В. вимог статей 297-2, 297-4 КПК України при розгляді клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування, зокрема стосовно належного повідомлення ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, і, відповідно, дотримання вимог статей 135, 136, 276–278 КПК України та факт оголошення його у міжнародний розшук у передбачений кримінально-процесуальним законодавством спосіб не дають підстав для кваліфікації дій судді Михайленко В.В. за підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

За наведених обставин у діях судді Михайленко В.В. відсутній склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Водночас під час розгляду скарги судді Михайленко М.М. на рішення Другої Дисциплінарної палати від 16 листопада 2020 року Вищою радою правосуддя встановлено таке.

За результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги адвоката Степанова Є.В. на дії судді Вищого антикорупційного суду Михайленко В.В. член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Грищук В.К. запропонував відкрити дисциплінарну справу, оскільки встановлені ним обставини можуть свідчити про наявність у її діях ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «г» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ.

Другою Дисциплінарною палатою дисциплінарну справу стосовно судді Вищого антикорупційного суду Михайленко В.В. відкрито у зв’язку із встановленням обставин, які можуть свідчити про наявність у її діях ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, а саме умисне або внаслідок недбалості інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, а також умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків (ухвала Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 5 жовтня 2020 року № 2773/2дп/15-20).

Зазначена дисциплінарна справа вперше була призначена до розгляду на 2 листопада 2020 року, згодом на 16 листопада 2020 року.

Згідно із частиною десятою статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та пунктом 12.31 Регламенту Вищої ради правосуддя, якщо в процесі розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата дійде висновку про наявність ознак іншого дисциплінарного проступку в діяннях судді, стосовно якого розглядається справа, Дисциплінарна палата може ухвалити рішення про відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою. У такому разі Дисциплінарна палата приймає ухвалу про об’єднання справ та доручає підготовку цієї справи до розгляду члену Ради, який раніше визначений доповідачем у скарзі.

Рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 16 листопада 2020 року № 3109/2дп/15-20 суддю Вищого антикорупційного суду Михайленко В.В. притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Дії судді Михайленко В.В. Другою Дисциплінарною палатою кваліфіковано як дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, як внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.

Водночас Друга Дисциплінарна палата дійшла висновку про відсутність у діях судді Михайленко В.В. складів дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ.

При цьому, як убачається з матеріалів дисциплінарної справи стосовно судді Михайленко В.В., рішення про відкриття дисциплінарної справи за власною ініціативою у зв’язку з наявністю в діях судді ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, та про об’єднання справ Другою Дисциплінарною палатою не ухвалювалось.

Вища рада правосуддя вважає, що дисциплінарним органом не дотримано вимог частини десятої статті 49 Закону України «Про вищу раду правосуддя» та пункту 12.31 Регламенту Вищої ради правосуддя.

Крім того, частиною восьмою статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що учасники дисциплінарної справи

(суддя, скаржник, їхні представники) мають право подавати докази, надавати пояснення, висловлювати заперечення, ознайомлюватись із матеріалами справи тощо.

Слід зазначити, що кваліфікуючи дії судді як внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору, без постановлення за власною ініціативою ухвали про відкриття дисциплінарної справи за ознаками саме такого дисциплінарного проступку в діях судді, дисциплінарний орган не забезпечив можливості судді Михайленко В.В. повною мірою реалізувати свої права стосовно надання пояснень та доказів на обґрунтування своєї позиції під час розгляду дисциплінарної справи щодо можливої наявності у її діях дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ.

Таким чином, встановивши за наслідками розгляду дисциплінарної справи відсутність у діях судді Михайленко В.В. складів дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, за якими було відкрито дисциплінарну справу, та застосувавши натомість окрему кваліфікацію дій судді за підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, щодо якого не вирішувалось питання про відкриття дисциплінарної справи, дисциплінарний орган дійшов непереконливих висновків щодо підстав дисциплінарної відповідальності судді.

При цьому, виходячи із системного та комплексного тлумачення норм статей 49–51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя при розгляді скарги судді Михайленко В.В. на рішення Дисциплінарної палати про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, з огляду на характер та зміст доводів судді щодо відсутності в її діях складу будь-якого дисциплінарного проступку, позбавлена можливості самостійно вийти за межі скарги та кваліфікувати дії судді як дисциплінарний проступок, склад якого не було встановлено дисциплінарним органом при розгляді дисциплінарної справи.

З огляду на викладене Вища рада правосуддя за результатами розгляду скарги судді Вищого антикорупційного суду Михайленко В.В. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 16 листопада 2020 року № 3109/2дп/15-20 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності дійшла висновку про необхідність скасування повністю вказаного рішення та закриття дисциплінарного провадження.

Відповідно до пункту 1 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя

 

вирішила:

 

скасувати повністю рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 16 листопада 2020 року № 3109/2дп/15-20 про притягнення судді Вищого антикорупційного суду Михайленко Віри Володимирівни до дисциплінарної відповідальності та закрити дисциплінарне провадження.

           

Голова Вищої ради правосуддя                                                                   А.А. Овсієнко

 

Члени Вищої ради правосуддя

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І.А. Артеменко

 

В.І. Говоруха

 

П.М. Гречківський

 

В.І. Данішевська

 

Л.Б. Іванова

 

Н.С. Краснощокова

 

О.В. Маловацький

 

В.В. Матвійчук

 

Т.С. Розваляєва

 

В.В. Шапран

 

С.Б. Шелест

 

Л.А. Швецова