Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Шапрана В.В., членів Краснощокової Н.С., Маловацького О.В., Розваляєвої Т.С., заслухавши доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Шелест С.Б., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за скаргою адвоката Листопада Олександра Васильовича, поданою в інтересах Родійчук Дар’ї Володимирівни, стосовно судді Ленінського районного суду міста Полтави Крючко Наталії Іванівни,
установила:
Крючко (Літошина) Наталія Іванівна Указом Президента України від 11 листопада 2003 року № 1286/2003 призначена на посаду судді Ленінського районного суду міста Полтави строком на п’ять років, Постановою Верховної Ради України від 11 червня 2009 року № 1513-VI обрана на посаду судді Ленінського районного суду міста Полтави безстроково.
Ухвалою Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 квітня 2020 року № 1057/1дп/15-20 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Ленінського районного суду міста Полтави Крючко Н.І. за скаргою адвоката Листопада О.В., поданою в інтересах Родійчук Д.В. (вхідний № Л-1537/0/7-20).
Підставою для відкриття дисциплінарної справи стали дії судді Крючко Н.І., що можуть свідчити про вчинення нею дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (умисна або внаслідок недбалості незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).
Під час підготовки дисциплінарної справи до розгляду встановлено, що у дисциплінарній скарзі прізвище скаржника, в інтересах якого подано таку скаргу, вказано «Родійчук», водночас із матеріалів справи № 553/2568/18 вбачається, що прізвище скаржника «Родінчук».
З матеріалів дисциплінарної справи та копій матеріалів справи № 553/2568/18 вбачається, що дисциплінарна скарга подана саме в інтересах Родінчук Д.В.
Розгляд справи призначено на 19 червня 2020 року.
Судді та скаржник були повідомлені про розгляд дисциплінарної справи шляхом надіслання відповідних запрошень поштою, а також шляхом розміщення на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя оголошення про запрошення їх на засідання Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.
11 березня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до якої з 12 березня 2020 року по 3 квітня 2020 року на всій території України встановлено карантин, термін дії якого продовжено постановами Кабінету Міністрів України до 22 червня 2020 року.
З метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та забезпечення реалізації прав учасників дисциплінарної справи скаржнику та судді запропоновано взяти участь у засіданні в режимі відеоконференції та подати відповідні клопотання.
12 червня 2020 року суддя Крючко Н.І. подала клопотання про проведення засідання у режимі відеоконференції.
У засіданні 19 червня 2020 року суддя Крючко Н.І. взяла участь у режимі відеоконференції, скаржник та представник скаржника у засідання не прибули.
Згідно із частиною п’ятою статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» неявка скаржника не перешкоджає розгляду дисциплінарної справи.
Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя прийнято рішення про розгляд дисциплінарної справи за відсутності скаржника, якого завчасно та належним чином повідомлено про розгляд дисциплінарної справи.
Суддя Крючко Н.І. скористалася наданим їй правом ефективно будувати свій захист і надала до Вищої ради правосуддя як до, так і після відкриття дисциплінарної справи, письмові пояснення щодо викладених у дисциплінарній скарзі обставин.
Заслухавши доповідача – члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Шелест С.Б., суддю Крючко Н.І., дослідивши матеріали дисциплінарної справи, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила такі обставини.
У листопаді 2018 року до Ленінського районного суду міста Полтави надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – Третя полтавська державна нотаріальна контора, про встановлення факту прийняття спадщини, визнання договору купівлі-продажу таким, що відбувся, та визнання права власності.
Позивач просила визнати за ОСОБА_3 факт прийняття спадщини після смерті її батька ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ; визнати дійсним договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3. Просила визнати за нею право власності на домоволодіння з господарськими будівлями, розташоване за адресою: АДРЕСА, до якого входять: житловий будинок, літ. А-1, загальною площею 62,1 кв. м, житловою площею 34,6 кв. м: сіни 1-1 площею 10,3 кв. м, 1-2 кімнати площею 12,4 кв. м; 1-3 кімнати площею 12,2 кв. м; 1-4 площею 10,4 кв. м; 1-5 кухня площею 5,8 кв. м; 1-6 сіни площею 5,8 кв. м; сарай «Б» площею 31 кв. м; сарай «Г» площею 10 кв. м; сарай «Д» площею 2,6 кв. м; вбиральня «В» площею 2,3 кв. м та земельну ділянку площею 0,0545 га (кадастровий номер ІНФОРМАЦІЯ) за адресою: АДРЕСА.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ помер ОСОБА_4, який був власником будинку АДРЕСА та земельної ділянки площею 0,0545 га за цією самою адресою. У цьому будинку разом із покійним по день його смерті проживали його донька ОСОБА_3 та онук ОСОБА_2 Вказала, що в установлений законом строк ОСОБА_3 звернулася до нотаріальної контори із заявою про намір прийняти спадщину. 25 жовтня 2013 року Третьою полтавською державною нотаріальною конторою за заявою спадкоємиці за законом ОСОБА_3 заведено спадкову справу № 116/2013. Отже, встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини є підставою для визнання за ОСОБА_3 права власності на спадкове майно.
Крім того, позивач вказала, що 19 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, від імені якої на підставі довіреності діяв її представник ОСОБА_5, було укладено попередній договір про те, що ОСОБА_3 має намір продати ОСОБА_1 зазначений житловий будинок з господарськими будівлями, а ОСОБА_1 має намір придбати цей будинок не пізніше 1 червня 2018 року. Вказувала, що за умовами попереднього договору ОСОБА_1 повинна була сплатити ОСОБА_3 як передоплату кошти в сумі 200 000 грн до підписання попереднього договору. Факт передачі та отримання зазначеної суми коштів підтверджується підписанням сторонами попереднього договору. Згідно з розписками від 12 квітня 2018 року ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_1 200 000 грн, а син ОСОБА_3 – ОСОБА_2 підтвердив, що отримав від ОСОБА_1 8 тисяч доларів США.
19 квітня 2018 року ОСОБА_3 померла, а тому договір купівлі-продажу не було оформлено нотаріально.
Також позивач зазначила, що син померлої надав розписку про те, що він не має претензій і залишив будинок, передавши від нього ключі, фактично підтвердивши той факт, що договір купівлі-продажу між ОСОБА_1 та його покійною матір’ю ОСОБА_3 відбувся.
Ухвалою від 11 грудня 2018 року суддя Крючко Н.І. відкрила провадження у справі, розпочала підготовче провадження та призначила підготовче судове засідання на 21 січня 2019 року.
21 січня та 11 лютого 2019 року судові засідання не відбулися у зв’язку з неявкою сторін.
Ухвалою від 15 лютого 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 6 березня 2019 року.
6 та 20 березня 2019 року судові засідання не відбулися у зв’язку з неявкою сторін.
12 квітня 2019 року позивач ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_2 та представник третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, в судове засідання не з’явились, про причини неявки суд не повідомили, про день та час слухання справи були повідомлені належним чином.
Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат ОСОБА_6 в судове засідання не з’явилась, надала на адресу суду заяву, в якій просила проводити слухання справи за її відсутності та зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_5 у судове засідання не з’явився, надав на адресу суду заяву, в якій просив проводити судовий розгляд справи за його відсутності, зазначив, що позовні вимоги визнає у повному обсязі.
Рішенням судді Ленінського районного суду міста Полтави Крючко Н.І. від 12 квітня 2019 року у справі № 553/2568/18 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Третя полтавська державна нотаріальна контора, про встановлення факту прийняття спадщини, визнання договору купівлі-продажу таким, що відбувся, та визнання права власності.
Визнано за ОСОБА_3 факт прийняття спадщини після померлого її батька – ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ.
Визнано договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 дійсним.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння з господарськими будівлями, розташоване за адресою: АДРЕСА, до якого входять: житловий будинок літ. А-1 загальною площею 62,1 кв. м, житловою площею 34,6 кв. м: сіни 1-1 площею 10,3 кв. м, 1-2 кімнати площею 12,4 кв. м; 1-3 кімнати площею 12,2 кв. м; 1-4 площею 10,4 кв. м; 1-5 кухня площею 5,8 кв. м; 1-6 сіни площею 5,8 кв. м, сарай «Б» площею 31 кв. м; сарай «Г» площею 10 кв. м; сарай «Д» площею 2,6 кв. м; вбиральня «В» площею 2,3 кв. м та земельну ділянку площею 0,0545 га (кадастровий номер ІНФОРМАЦІЯ) у АДРЕСА.
25 липня 2019 року ОСОБА_7 (особа, яка не брала участі у справі, але вважає, що вказаним рішенням суду порушено її права) подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 12 квітня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 задоволено. Рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 12 квітня 2019 року скасовано. Постановлено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – Третя полтавська державна нотаріальна контора, про встановлення факту прийняття спадщини, визнання договору купівлі-продажу таким, що відбувся, та визнання права власності відмовлено.
Згідно із зазначеною постановою перевіркою обґрунтованості доводів апеляційної скарги щодо наявності в апелянта прав на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент винесення рішення судом першої інстанції ОСОБА_7 була єдиним спадкоємцем майна покійної матері ОСОБА_3 і у встановлені законом строки прийняла спадщину, тобто набула майнових прав на спадкове майно. Тому оскаржуване рішення суду стосується її прав та інтересів, оскільки до участі у розгляді цієї справи вона не залучалась.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що, враховуючи обставини справи та положення частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), частини другої статті 315 ЦПК України, вимоги позивача про встановлення факту прийняття ОСОБА_3 спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ ОСОБА_4 є безпідставними, оскільки, по-перше, цей факт не стосується позивача та її прав, а тому вона не може бути заявником із зазначеного питання (стаття 4 ЦПК України). По-друге, вказане не потребує визнання, оскільки ОСОБА_3 у передбаченому порядку прийняла спадщину після смерті батька і цей факт не заперечується іншими особами, а тому не потребує повторного визнання.
У постанові Полтавського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року зазначено, що висновки суду першої інстанції про поширення на укладений попередній договір положень статті 655 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) (договір купівлі-продажу) не ґрунтуються на положеннях закону, а тому є незаконними. Сторони договору на момент укладання попереднього договору виявили волю лише на закріплення намірів у майбутньому вчинити дії щодо купівлі-продажу житлового будинку, належного ОСОБА_3. У зв’язку зі смертю останньої укладення основного договору не відбулося, а тому про остаточне волевиявлення ОСОБА_3 щодо продажу належного їй нерухомого майна ствержувати неможливо. За відсутності вказаних обставин у суду першої інстанції були відсутні підстави на визнання основного договору (який взагалі не укладався) дійсним, виходячи лише з положень попереднього договору, який на момент розгляду справи втратив силу.
Висновки суду першої інстанції про визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно є безпідставними та необґрунтованими. ЦК України передбачено випадки набуття права власності за рішенням суду лише в окремих випадках (статті 344, 376, 392), в інших випадках право власності набувається особами у порядку, визначеному законом. Враховуючи положення статті 334 ЦК України, визнання судом договору дійсним є достатньою підставою для виникнення в особи права власності і додаткових дій не потребує. Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції вказані обставини не врахував та безпідставно погодився з доводами позовної заяви, незважаючи на те, що вони не відповідають положенням закону.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні вказаних вимог.
При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуваним рішенням суду апелянта фактично позбавлено права на належне їй спадкове майно та не надано можливості останній захищати свої права у передбачений законом спосіб.
Дисциплінарна скарга ґрунтується на тому, що суддя Крючко Н.І. під час розгляду справи № 553/2568/18 порушила основні засади цивільного права, що призвело до позбавлення ОСОБА_7 права на належне їй спадкове майно.
У наданих письмових поясненнях суддя Крючко Н.І. зазначила, що рішення у справі № 553/2568/18 ухвалено на підставі наявних у справі доказів, наданих сторонами. Будь-якої інформації та доказів щодо наявності у померлої ОСОБА_3, окрім сина ОСОБА_2, доньки ОСОБА_7 сторонами суду надано не було, що позбавило суд можливості з’ясувати ці обставини та вирішити їх у правовому полі, зокрема визначити коло спадкоємців та обсяг спадкової маси.
Суддя зазначила, що дізналася про вказані обставини лише після скасування рішення судом апеляційної інстанції. Зауважує, що розгляд цивільних справ здійснюється нею на засадах змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, що вказує на покладення безпосередньо на сторони обов’язку доказування обставин, які мають значення для справи.
Суддя вказує, що суд позбавлений можливості збирати докази у цивільних справах. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, із власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених ЦПК України.
Доводи дисциплінарної скарги суддя вважає такими, що мають суб’єктивний, надуманий характер та не відповідають фактичним обставинам справи.
У письмових поясненнях, наданих до Вищої ради правосуддя після відкриття дисциплінарної справи, суддя Крючко Н.І., окрім доводів, наведених вище, зазначає, що подана дисциплінарна скарга, з огляду на її зміст та додані документи, не відповідає вимогам Закону України «Про судоустрій і статус суддів». У скарзі лише констатовано прийняття суддею незаконного рішення у зв’язку з його скасуванням апеляційною інстанцією. Будь-яких обґрунтувань, посилань на фактичні обставини, докази чи показання свідків, які б підтверджували зазначені у скарзі обставини, не зазначено та до матеріалів скарги не додано.
Суддя стверджує, що Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя під час вирішення питання про відкриття дисциплінарного провадження виходила виключно з висновків та доводів суду апеляційної інстанції, викладених у постанові від 15 жовтня 2019 року, без їх належної перевірки та надання їм оцінки.
Суддя пояснює, що справу було розглянуто без особистої участі сторін на підставі їхніх заяв та наявних матеріалів справи відповідно до частини третьої статті 211 ЦПК України, яка визначає, що учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності; якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів. Заяви про здійснення судового розгляду за їхньої відсутності подані до суду всіма учасниками справи, що відповідає вимогам процесуального закону.
Розгляд судом справ за відсутності сторін на підставі наявних у суді матеріалів, передбачений частиною третьою статті 211 ЦПК України, є формальним, а не безпосереднім порядком судового розгляду, який законодавчо закріплений.
Суддя стверджує, що позовні вимоги ОСОБА_1 містили низку пов’язаних між собою вимог, а саме: визнання за ОСОБА_3 факту прийняття спадщини після її померлого батька ОСОБА_4; визнання договору купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 дійсним; визнання за ОСОБА_1 права власності на вказане домоволодіння з господарськими будівлями та земельну ділянку.
Тільки перша позовна вимога була вимогою з приводу вирішення судом прав на спадкове майно, тобто спадкової трансмісії, відповідно до якої суд мав дотриматися рекомендації Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, які в повному обсязі і були виконані судом щодо встановлення обсягу спадкового майна та кола спадкоємців щодо нього після смерті ОСОБА_4.
Суддя зазначає, що в матеріалах цивільної справи міститься повідомлення Третьої полтавської державної нотаріальної контори від 12 лютого 2014 року, відповідно до якого 25 жовтня 2013 року цією установою відкрито спадкову справу № 116/2013 на підставі заяви про прийняття спадщини за законом від імені дочки померлого – ОСОБА_3. Інших заяв у спадковій справі немає. Свідоцтво про право на спадщину не видавалось. Таким чином, суд виконав усі вказані рекомендації Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у частині розгляду по суті вказаної позовної вимоги щодо спадкового майна.
Інша позовна вимога стосувалася саме визнання нікчемного правочину дійсним, а тому висновки як апеляційного суду, так і дисциплінарного органу, щодо невиконання рекомендацій, наданих судом вищої ланки, є не повною мірою доречними, оскільки в цій частині суд мав керуватися, в першу чергу, відповідними роз’ясненнями саме з приводу визнання правочинів дійсними, що і було зроблено суддею. Вирішення судом питань щодо спадкування в цьому конкретному випадку мало другорядне факультативне значення, що, у свою чергу, і стало підставою для невитребування судом інформації з нотаріальної контори щодо наявності інших спадкоємців після смерті ОСОБА_3, враховуючи, що у розпорядженні суду перебували інші докази щодо можливості вирішення по суті цієї позовної вимоги.
Суддя зазначає, що зміст листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» в розрізі забезпечення принципів диспозитивності та змагальності і реалізації їх судом відповідно до ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року є дещо морально застарілим.
Пояснює, що загальне правило щодо розподілу функцій сторін та суду у доказовій діяльності випливає із системного тлумачення положень ЦПК України. Зокрема, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина друга статті 12 ЦПК України). Натомість роль суду зводиться до керування ходом судового процесу, роз’яснення у разі необхідності учасникам судового процесу їхніх процесуальних прав та обов’язків, наслідків вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України (пункти 1, 3, 4 частини п’ятої статті 12 ЦПК України).
Суддя зазначає, що будь-яких належних і достатніх доказів, які б вказували на обґрунтовані сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи процесуальних прав або виконанні обов’язків та свідчили, відповідно, про порушення прав, свобод чи інтересів інших осіб, в силу визнання відповідачем ОСОБА_2, який є сином померлої ОСОБА_3, цього позову та фактичних обставин на час прийняття рішення матеріали справи не містили та суду не були відомі. Будь-яких сумнівів у достовірності і дійсності обставин попереднього договору та добросовісності здійснення сторонами своїх процесуальних прав або виконання обов’язків щодо надання суду доказів не виникало.
Також суддя Крючко Н.І. у наданих поясненнях проаналізувала постанову Полтавського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року, якою скасовано ухвалене нею рішення, і висловила незгоду з висновками суду апеляційної інстанції.
На думку судді Крючко Н.І., апеляційний суд у постанові від 15 жовтня 2019 року не надав належної оцінки фактичним обставинам справи, які мали істотне значення для більш правильного і чіткого викладення правових висновків щодо підстав скасування судового рішення та надання фактам, встановленим судом першої інстанції, належної юридичної оцінки.
Суддя Крючко Н.І. вважає, що рішення апеляційної інстанції у цій справі не може вважатися остаточним у розумінні практики Європейського суду з прав людини, оскільки не було предметом перевірки суду касаційної інстанції, а тому висновки апеляційного суду не можуть бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Матеріали дисциплінарного провадження, як і сама дисциплінарна скарга, не містять фактичних даних, які б прямо чи опосередковано вказували на недбалість або умисне порушення суддею закону під час вирішення цієї справи.
Також суддя стверджує, що з боку адвокатів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 здійснюється тиск на неї з метою перешкодити виконанню повноважень щодо розгляду інших справ, які перебувають у її провадженні, з метою дискредитації судової влади, підриву авторитету правосуддя.
У засіданні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя суддя Крючко Н.І. підтримала доводи, наведені у письмових поясненнях, а також зазначила, що допущені нею порушення могли бути наслідком суддівської помилки.
Надаючи правову кваліфікацію діям судді Ленінського районного суду міста Полтави Крючко Н.І., Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків.
Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» при розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати, зокрема, коло спадкоємців, які прийняли спадщину. Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. У випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов’язаний витребувати такі докази. У разі якщо особи, які беруть участь у справі, не заявляють клопотання про витребування доказів, зокрема, копій документів із спадкової справи, обов’язком суду є роз’яснення наслідків невчинення такої процесуальної дії.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що на суд покладено обов’язок об’єктивно, неупереджено, повно і всебічно з’ясувати обставини справи та ухвалити справедливе рішення у справі з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів осіб, запобігаючи при цьому зловживанню учасниками судового процесу своїми правами. Водночас розгляд справ, які стосуються спадкового майна, обумовлює необхідність з’ясування судом додаткових обставин, зокрема щодо кола спадкоємців, які прийняли спадщину, що є необхідним для встановлення фактичних обставин справи у спорі про визнання права власності на спадкове майно.
Як убачається з матеріалів справи, встановивши, що у справі № 553/2568/18 спір між сторонами виник стосовно визнання права власності на спадкове майно, суддя Крючко Н.І. не перевірила наявності прав на таке майно в інших осіб та не вчинила жодних дій щодо з’ясування вказаних обставин.
Зокрема, суддею Крючко Н.І. було встановлено, що ОСОБА_3 прийняла спадщину за померлим ІНФОРМАЦІЯ ОСОБА_4. Водночас, вирішуючи питання щодо спадкового майна, суддя не дослідила обставини спадкування майна ОСОБА_3, яка померла у квітні 2018 року, зокрема щодо наявності інших осіб, крім сина померлої, які можуть претендувати на спадкове майно.
Задовольняючи позовну вимогу ОСОБА_1 щодо встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_3 після померлого ІНФОРМАЦІЯ ОСОБА_4, суддя Крючко Н.І. не дослідила питання про обрання позивачем належного способу захисту, а саме не з’ясувала, в чому полягало порушення прав ОСОБА_1. Водночас зазначений факт не потребував визнання, оскільки ОСОБА_3 у встановленому порядку прийняла спадщину після смерті батька.
Разом із цим задоволення суддею безпідставної позовної вимоги стало підґрунтям для подальшого вирішення питання про договір купівлі-продажу та визнання права власності на майно.
Як зазначено вище, суддя Крючко Н.І. визнала право власності на житловий будинок та земельну ділянку за третьою особою (ОСОБА_1) на підставі попереднього договору, укладеного в інтересах ОСОБА_3 представником ОСОБА_5 у день її смерті.
Статтею 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобов’язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Згідно з умовами попереднього договору, укладеного 19 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, від імені якої на підставі довіреності діяв її представник ОСОБА_5, основний договір мав бути укладений не пізніше 1 червня 2018 року.
Проте у зв’язку зі смертю ОСОБА_3 того самого дня основний договір укладено не було.
Суддя Крючко Н.І. встановила, що фактично договір купівлі-продажу між сторонами відбувся, оскільки сторони виконали істотні умови цього правочину та вчинили ряд послідовних дій з метою його фактичного укладення.
Відповідно до статті 635 ЦК України суть попереднього договору полягає в тому, що його сторони зобов’язуються в майбутньому укласти основний договір. При цьому попередній договір визначає умови, на яких сторони зобов’язуються в певний строк укласти основний договір, тобто за попереднім договором виникає лише двостороннє зобов’язання сторін укласти основний договір у майбутньому, оскільки укладенням попереднього договору лише обумовлюються наступні дії його сторін, а не відбувається фактичне вибуття із власності продавця предмета продажу, а покупець не набуває права власності на це майно.
Попередній договір не може вважатися самостійною підставою для переходу права власності на майно.
Така правова позиція є усталеною в судовій практиці, висвітлена Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постановах від 22 травня 2019 року у справі № 344/8030/16-ц, від 27 березня 2020 року у справі № 359/4992/17.
Визнання суддею Крючко Н.І. за позивачем права власності на спірне нерухоме майно на підставі попереднього договору, який було припинено, порушує вимоги статті 635 ЦК України, є безпідставним та необґрунтованим.
Наведені суддею Крючко Н.І. пояснення щодо змісту постанови Полтавського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року, якою скасовано ухвалене нею рішення, Першою Дисциплінарною палатою не беруться до уваги з огляду на таке.
Статтею 129-1 Конституції України закріплено принцип обов’язковості судових рішень.
Вища рада правосуддя діє в межах повноважень, визначених статтею 131 Конституції України та статтею 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», і не наділена повноваженнями оцінювати судове рішення та надавати судову оцінку його змісту. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя відхиляє доводи судді Крючко Н.І. про те, що підставою для притягнення її до дисциплінарної відповідальності є факт скасування судом апеляційної інстанції ухваленого нею рішення.
Частиною другою статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.
У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій, для того щоб виправдати дисциплінарне провадження, порушення має бути серйозним та кричущим. Консультативна рада європейських суддів наголошує, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя під час розгляду дисциплінарної справи дотримується усталеної позиції, що дисциплінарне провадження щодо судді має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності суддівської діяльності, відповідно до якого дисциплінарне провадження не може бути спрямоване на оцінку законності рішень суддів, які можуть піддаватися критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону.
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не оцінює зміст рішення суду від 12 квітня 2019 року на предмет його законності, а лише надає оцінку діям судді Крючко Н.І. під час розгляду справи № 553/2568/18.
Під час дисциплінарного провадження надається оцінка тільки фактам, які можуть свідчити про наявність або відсутність в поведінці судді складу дисциплінарного проступку та ступінь вини судді.
Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує надані суддею Крючко Н.І. пояснення та вважає, що вони не спростовують допущених суддею та наведених вище порушень. Такі порушення свідчать про недбале ставлення судді Крючко Н.І. до службових обов’язків, що виявилось у поверхневому дослідженні обставин справи, ненаданні належної оцінки наявним у ній доказам, порушенні норм процесуального та матеріального права, що, у свою чергу, призвело до істотних негативних наслідків – фактичного позбавлення спадкоємця ОСОБА_7 спадкового майна. Вказане свідчить про формальний характер розгляду справи, що унеможливило забезпечення об’єктивного вирішення справи та прийняття справедливого рішення.
При цьому матеріали дисциплінарної справи не дають підстав для висновку, що такі дії суддею Крючко Н.І. допущено умисно, проте характер зазначених порушень вказує, що вони виходять за межі простої суддівської помилки, адже, враховуючи предмет спору і фактичні обставини справи, суддя Крючко Н.І. мала врахувати, що таке рішення суду впливало на права спадкоємців, коло яких суд, вирішуючи долю спадкового майна, не установлював. Такі дії не можуть виправдовуватись посиланням судді Крючко Н.І. на принцип змагальності у цивільному судочинстві, адже спадкоємець ОСОБА_7 не була залучена до участі у справі, а отже, не могла реалізувати свої процесуальні права та обов’язки, як це передбачено процесуальним законом. Таким чином, посилання судді Крючко Н.І. на ту обставину, що суд позбавлений можливості збирати докази у цивільних справах, а учасники провадження не скористалися своїми процесуальними правами та не подали відповідних клопотань, не узгоджуються з вимогами статей 2, 263, 264, 293, 315 ЦПК України та не відповідають засадам справедливого розгляду справи.
Під час ухвалення рішення саме на суд покладається обов’язок повно і всебічно з’ясувати обставини справи.
З огляду на викладене Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що розгляд суддею Крючко Н.І. справи № 553/2568/18 без належного встановлення всіх обставин справи, зокрема кола спадкоємців у спорі щодо визнання прав на спадкове майно, та без дослідження питання щодо обрання позивачем належного способу захисту прав, порушення норм процесуального та матеріального права призвело до ухвалення рішення, яким було вирішено питання про права та обов’язки осіб, не залучених до участі у справі, а саме ОСОБА_7, та, як наслідок, до позбавлення спадкоємця її прав на спадкове майно.
Ураховуючи викладене, допущені суддею Крючко Н.І. порушення перебувають у причинному зв’язку із позбавленням ОСОБА_7 права власності на належне їй спадкове майно як основоположного права людини в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
Недотримання суддею вимог статті 264 ЦПК України є істотним порушенням норм процесуального права, а порушення вимог статті 635 ЦК України фактично унеможливило реалізацію спадкоємцем ОСОБА_7 її права отримати належне їй спадкове майно.
Як встановлено апеляційним судом, ОСОБА_7 була єдиною, хто подав заяву про прийняття спадщини за померлою ОСОБА_3.
Зокрема, на підставі рішення судді Крючко Н.І. від 12 квітня 2019 року у справі № 553/2568/18 право власності на предмет спадкування 27 травня 2019 року зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1, яка у подальшому 12 липня 2019 року продала його ОСОБА_10.
Згідно з відомостями офіційного веб-порталу «Судова влада України» та Єдиного державного реєстру судових рішень на розгляді в Ленінському районному суді міста Полтави перебуває справа № 553/2956/19 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_10, ОСОБА_1, треті особи – приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_11, Третя полтавська державна нотаріальна контора, Перша полтавська державна нотаріальна контора, про витребування майна, скасування запису про реєстрацію нерухомого майна та внесення запису про реєстрацію нерухомого майна.
Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікованим Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР) закріплено право кожної фізичної або юридичної особи на мирне володіння своїм майном.
Частинами четвертою, п’ятою статті 41 Конституції України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Підсумовуючи викладене, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що допущені суддею порушення вчинені через грубу недбалість у ставленні до виконання процесуальних обов’язків, що призвело до порушення прав та основоположних свобод ОСОБА_7 у контексті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Ухвалюючи рішення у справі, суддя Крючко Н.І. мала усвідомлювати, що таке рішення може вплинути на права, свободи чи інтереси інших осіб.
З огляду на предмет спору у цій справі, обраний позивачем спосіб захисту своїх прав, характер відносин між сторонами, з урахуванням застосованих суддею Крючко Н.І. під час вирішення справи положень закону Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддею під час розгляду справи № 553/2568/18 допущено грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
Ураховуючи невиконання суддею Крючко Н.І. вимог законодавства щодо вирішення питання про наявність обставин (фактів), якими обґрунтовано позовні вимоги, доказів на їх підтвердження, інших даних, які мають значення для вирішення справи, не встановлено, які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин відповідно до вимог статті 264 ЦПК України, а також з огляду на настання для ОСОБА_7 істотних негативних наслідків у виді безпідставного позбавлення її права власності на спадкове майно та виникнення у неї необхідності докладати додаткових зусиль для відновлення своїх порушених прав Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність у діях судді Крючко Н.І. під час розгляду справи № 553/2568/18 складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод, а також грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
Водночас Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя за результатами розгляду справи не вбачає підстав для кваліфікації дій судді згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки допущені суддею порушення норм процесуального права охоплюються пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Стосовно доводів судді Крючко Н.І. щодо невідповідності дисциплінарної скарги вимогам Закону України «Про судоустрій і статус суддів» слід зазначити, що підставою притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є не скарга на його дії, а факт допущення таким суддею порушення закону, яке містить склад дисциплінарного проступку. У разі встановлення таких обставин дисциплінарним органом під час розгляду дисциплінарної справи сама по собі скарга та наведені у ній мотиви вже не мають правового значення для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 11-864сап18 та від 7 травня 2020 року у справі № 11-59сап20.
Щодо викладених суддею Крючко Н.І. обставин стосовно неналежної, на її думку, поведінки скаржника ОСОБА_7 та її представника слід зазначити, що вони ґрунтуються на власних суб’єктивних припущеннях судді.
Водночас твердження судді про неналежну поведінку адвоката ОСОБА_9 та його дружини адвоката ОСОБА_8 під час розгляду інших справ під головуванням судді Крючко Н.І. не можуть бути оцінені під час розгляду цієї дисциплінарної справи і не свідчать про можливий зв’язок чи вплив на розгляд суддею Крючко Н.І. справи № 553/2568/18.
Вирішуючи питання про притягнення судді Ленінського районного суду міста Полтави Крючко Н.І. до дисциплінарної відповідальності, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить із такого.
Частиною одинадцятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
З урахуванням наведеного строк притягнення судді Крючко Н.І. до дисциплінарної відповідальності не закінчився.
Частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
Стаж роботи Крючко Н.І. на посаді судді становить понад 16 років.
Відповідно до характеристики за підписом голови Ленінського районного суду міста Полтави Новака Ю.Д. суддя Крючко Н.І. має професійні уміння і навички. Стосовно оперативності виконання роботи та її обсягу у характеристиці зазначено, що суддя Крючко Н.І. намагається дотримуватися термінів виконання. Суддя Крючко Н.І. намагається організовувати свою роботу, не позбавлена творчого підходу до справи, швидко сприймає нові завдання і ситуації, виявляє впливові фактори та суть справи, має достатню виконавчу дисципліну, у прийнятті рішень, як правило, самостійна, здатна аналізувати і прогнозувати події. Уміє зберігати професійну таємницю та конфіденційну інформацію, що стала їй відома під час виконання обов’язків. Судді Крючко Н.І. властива гнучкість у використанні стилів спілкування і поведінки. У критичних ситуаціях поводиться стримано. Суддя Крючко Н.І. переконливо викладає свої думки, вільно володіє державною мовою, документи оформлює відповідно до вимог закону, працює над підвищенням рівня професійних знань, умінь, навичок.
Згідно з листом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 19 травня 2020 року та відомостями офіційного веб-сайту Вищої ради правосуддя суддя Крючко Н.І. до дисциплінарної відповідальності не притягувалася.
З огляду на зазначене та обставини, що підлягають врахуванню відповідно до статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», враховуючи позитивну характеристику судді Крючко Н.І., а також те, що раніше до дисциплінарної відповідальності суддя не притягувалася, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що за результатами розгляду дисциплінарної справи слід притягнути до дисциплінарної відповідальності суддю Ленінського районного суду міста Полтави Крючко Н.І. за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців, яке є пропорційним вчиненому нею порушенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктами 12.22, 12.23, 12.36–12.39 Регламенту Вищої ради правосуддя, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
притягнути суддю Ленінського районного суду міста Полтави Крючко Наталію Іванівну до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.
Рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Головуючий на засіданні
Першої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя В.В. Шапран
Члени Першої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя Н.С. Краснощокова
О.В. Маловацький
Т.С. Розваляєва
