Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Швецової Л.А., членів Говорухи В.І., Гречківського П.М., Матвійчука В.В., розглянувши висновок доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Іванової Л.Б. та додані до нього матеріали попередньої перевірки дисциплінарної скарги Новікової Світлани Олександрівни стосовно судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Лили Віталія Миколайовича,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 16 січня 2019 року за вхідним № Н-387/0/7-19 надійшла скарга Новікової С.О. стосовно дій судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Лили В.М. під час розгляду справ № 183/4962/18 та № 183/2430/18.
У скарзі Новікова С.О. зазначила, що слідчий суддя Лила В.М. допустив порушення вимог кримінального процесуального закону та вийшов за межі своїх повноважень під час постановлення ухвал від 17 вересня 2018 року у справі № 183/4962/18 та від 19 жовтня 2018 року у справі № 183/2430/18 про накладення арешту на належну їй земельну ділянку та посіви соняшнику на цій земельній ділянці. На думку скаржниці, слідчий суддя проігнорував невідповідність клопотань слідчого та прокурора вимогам Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), відсутність у клопотаннях обґрунтування, що ненакладення арешту на зазначене у клопотанні майно призведе до наслідків, передбачених статтею 170 КПК України, враховуючи, що з 20 липня 2018 року на земельну ділянку не було накладено арешт з будь-якими обмеженнями та заборонами, а також наявність обставин, які дають право накласти арешт саме на посіви соняшнику. Крім того, слідчий суддя проігнорував те, що огляд земельної ділянки, на яку слідчий просив накласти арешт, був проведений 20 липня 2018 року, а слідчий звернувся із клопотанням про арешт майна майже через два місяці. Незважаючи на скасування ухвали слідчого судді Лили В.М. від 17 вересня 2018 року судом апеляційної інстанції, слідчий суддя Лила В.М. вдруге виніс ідентичну ухвалу від 19 жовтня 2018 року. Як вказала скаржниця, внаслідок таких дій слідчого судді вона була позбавлена можливості зібрати та реалізувати врожай соняшнику, який за час оскарження ухвали від 19 жовтня 2018 року втратив усі корисні властивості та осипався, у зв’язку із чим їй заподіяно збитки.
Також Новікова С.О. у скарзі вказала, що слідчий суддя несвоєчасно надав копію ухвали від 17 вересня 2018 року для надсилання до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі – ЄДРСР, Реєстр), оскільки вона була оприлюднена лише 1 жовтня 2018 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 16 січня 2019 року скаргу передано члену Вищої ради правосуддя Малашенковій Т.М.
У зв’язку із закінченням повноважень члена Вищої ради правосуддя Малашенкової Т.М. скаргу перерозподілено та згідно із протоколом повторного автоматизованого визначення члена Вищої ради правосуддя по справі від 22 травня 2019 року розподілено члену Вищої ради правосуддя Івановій Л.Б.
Згідно зі статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.
Дисциплінарне провадження включає попереднє вивчення матеріалів, що мають ознаки вчинення суддею дисциплінарного проступку, та прийняття рішення про відкриття дисциплінарної справи або відмову у її відкритті; розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності (частина третя статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).
Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач), вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону; за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги – готує матеріали у строки, встановлені регламентом, з пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи.
Розглянувши висновок доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Іванової Л.Б. та додані до нього матеріали попередньої перевірки, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила таке.
12 вересня 2018 року до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшло клопотання слідчого слідчого відділу Новомосковського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області Донченко І.В., погоджене прокурором Новомосковської місцевої прокуратури Тихоновим М.С., в рамках кримінального провадження № ____ від 10 липня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 197-1 Кримінального кодексу України (далі – КК України) (самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику), про арешт майна.
Клопотання слідчого обґрунтоване тим, що Новомосковською місцевою прокуратурою під час проведення досудового розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесені до ЄРДР 19 квітня 2018 року за № ____ за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України, виявлено самовільне зайняття невідомою особою земельної ділянки сільськогосподарського призначення на території Василівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області площею 10,637 га за кадастровим номером ІНФОРМАЦІЯ1. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна № ____ право власності на земельну ділянку за кадастровим номером ІНФОРМАЦІЯ1 площею 10,637 га зареєстровано в Мар’янівській сільській раді Новомосковського району Дніпропетровської області 13 лютого 2018 року за ОСОБА1, підставою виникнення права власності зазначено розпорядження голови Новомосковської райдержадміністрації від 21 грудня 2005 року № ____. Водночас розпорядженням голови Новомосковської райдержадміністрації 21 грудня 2005 року № ____ «Про відведення в натурі (на місцевості) земельних ділянок в розмірі земельної частки (паю) та видачу державних актів на право власності на земельні ділянки на території Василівської сільської ради, колишнє АВОП «Самарське», земельна ділянка ОСОБА1 не передавалась. 20 липня 2018 року проведено огляд самовільно зайнятої земельної ділянки, під час якого встановлено, що на ній росте сільськогосподарська культура соняшник. Постановою слідчого від 23 липня 2018 року вказану земельну ділянку сільськогосподарського призначення, а також вирощені на ній посіви соняшнику визнано речовими доказами.
У клопотанні слідчий з метою забезпечення збереження речових доказів та недопущення пошкодження, псування, знищення посівів соняшнику, їх збирання та подальшого відчуження особами, що вчинили вказаний злочин та не встановлені органом досудового розслідування, на час здійснення досудового розслідування просив накласти арешт на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, кадастровий номер ІНФОРМАЦІЯ1, загальною площею 10,637 га, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, та посіви соняшнику на вказаній земельній ділянці шляхом заборони розпорядження та використання вказаного майна.
Відповідно до протоколу автоматичного визначення слідчого судді від 12 вересня 2018 року зазначене клопотання розподілено слідчому судді Лилі В.М. (справа № 183/4962/18, провадження № 1-кс/183/1195/18).
Ухвалою слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Лили В.М. від 17 вересня 2018 року клопотання слідчого задоволено, накладено арешт на земельну ділянку та посіви соняшнику на вказаній земельній ділянці.
Як зазначено в ухвалі, слідчий суддя, дослідивши клопотання та додані до нього копії документів, дійшов висновку про обґрунтованість клопотання та наявність достатніх підстав вважати, що відповідно до статті 170 КПК України накладення арешту на виявлене майно, яке визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, є необхідною умовою для забезпечення збереження речових доказів і у разі ненакладення арешту на вказане майно можуть бути втрачені сліди кримінального правопорушення, що може перешкодити кримінальному провадженню, оскільки лише у разі накладення арешту на майно, заборони його використання володільцем може бути виконане завдання щодо збереження слідів кримінального правопорушення та проведення відповідних експертиз.
Згідно з ухвалою від 17 вересня 2018 року слідчий та прокурор у судове засідання не з’явились, надали заяви про розгляд клопотання за їхньої відсутності.
Слід звернути увагу, що у матеріалах справи № 183/4962/18, копії яких надіслано Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області, відсутні відомості щодо повідомлення ОСОБА1 про розгляд клопотання слідчого. При цьому ухвала не містить обґрунтування необхідності розгляду питання про арешт майна за її відсутності.
У матеріалах вказаної справи відсутні відомості про направлення копії ухвали слідчого судді від 17 вересня 2018 року ОСОБА1.
25 вересня 2018 року представник ОСОБА1 – адвокат Доронкін І.І. оскаржив ухвалу слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Лили В.М. від 17 вересня 2018 року до Дніпровського апеляційного суду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 жовтня 2018 року апеляційну скаргу представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, – Доронкіна І.І., в інтересах ОСОБА1, задоволено частково. Ухвалу слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2018 року скасовано. Постановлено нову ухвалу, якою клопотання слідчого СВ Новомосковського ВП ГУ НП в Дніпропетровській області Донченко І.В., погоджене прокурором Тихоновим М.С., про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № ____ повернуто прокурору для усунення недоліків протягом 72 годин.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неналежне дотримання слідчим суддею вимог статті 173 КПК України. Так, апеляційний суд зазначив, що під час огляду земельної ділянки, на яку слідчий просив накласти арешт, проведеного 20 липня 2018 року, встановлено, що на ній росте сільськогосподарська культура соняшник. Водночас слідчий звернувся до слідчого судді із клопотанням про арешт майна майже через два місяці після проведення огляду. При цьому клопотання слідчого не містить відомостей, що протягом цього строку виникли обставини, які можуть призвести до приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення або відчуження вказаного майна. Крім того, у клопотанні слідчий не навів обґрунтування, що незастосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження призведе до наслідків, передбачених частиною другою статті 170 КПК України, враховуючи, що на вказану земельну ділянку з 20 липня 2018 року взагалі не накладався арешт з будь-якими обмеженнями або заборонами. Також апеляційний суд вказав, що провадження за вказаним фактом розпочато 19 липня 2018 року, однак клопотання слідчого не містить відомостей про заподіяння шкоди у цьому кримінальному провадженні, її розмір, кому саме її спричинено, у чому полягає шкода.
Як зазначив апеляційний суд, із тексту клопотання вбачається, що воно складається з викладення скороченого змісту фактичних обставин кримінального правопорушення (фабули), встановлених органом досудового розслідування, та формального посилання на положення статті 170 КПК України без належного обґрунтування співвідношення вказаних положень процесуального закону із фактичними обставинами кримінального провадження.
З огляду на встановлені обставини апеляційний суд дійшов висновку, що клопотання слідчого про арешт майна не відповідало вимогам статей 170, 171 КПК України, водночас слідчий суддя не звернув уваги на зазначене.
18 жовтня 2018 року до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшло клопотання прокурора Новомосковської місцевої прокуратури Тихонова М.С. в рамках кримінального провадження № ____ від 19 квітня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України, про арешт майна.
Клопотання прокурора обґрунтовано тим, що Новомосковською місцевою прокуратурою під час проведення досудового розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесені до ЄРДР 19 квітня 2018 року за № ____ за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України, встановлено, що невідомою особою оформлено право власності на земельні ділянки щляхом використання завідомо підробленого документа.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № ____ право власності на земельну ділянку за кадастровим номером ІНФОРМАЦІЯ1 площею 10,637 га зареєстровано в Мар’янівській сільській раді Новомосковського району Дніпропетровської області 13 лютого 2018 року за ОСОБА1, підставою виникнення права власності зазначено розпорядження голови Новомосковської райдержадміністрації від 21 грудня 2005 року № ____. Водночас розпорядженням голови Новомосковської райдержадміністрації 21 грудня 2005 року № ____ «Про відведення в натурі (на місцевості) земельних ділянок в розмірі земельної частки (паю) та видачу державних актів на право власності на земельні ділянки на території Василівської сільської ради, колишнє АВОП «Самарське», земельна ділянка ОСОБА1 не передавалась. 20 липня 2018 року проведено огляд самовільно зайнятої земельної ділянки, під час якого встановлено, що на ній росте сільськогосподарська культура соняшник. Постановою слідчого від 23 липня 2018 року вказану земельну ділянку сільськогосподарського призначення, а також посіви соняшника, вирощені на ній, визнано речовими доказами.
У клопотанні прокурор з метою забезпечення збереження речових доказів та недопущення пошкодження, псування, знищення посівів соняшника, їх збирання та подальшого відчуження особами, що вчинили вказаний злочин та на цей час не встановлені, на час здійснення досудового розслідування просив накласти арешт на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, кадастровий номер ІНФОРМАЦІЯ1, загальною площею 10,637 га, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, за межами населеного пункту, та посіви сільськогосподарської культури (соняшнику) на вказаній земельній ділянці шляхом заборони розпорядження та використання вказаного майна.
Відповідно до протоколу автоматичного визначення слідчого судді зазначене клопотання розподілено слідчому судді Лилі В.М. (справа № 183/2430/18 (провадження № 1-кс/183/1504/18).
Ухвалою слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2018 року клопотання прокурора задоволено, накладено арешт на речові докази: земельну ділянку сільськогосподарського призначення, кадастровий номер ІНФОРМАЦІЯ1 загальною площею 10,637 га, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, та посіви соняшнику на вказаній земельній ділянці.
Як вбачається з ухвали, слідчий суддя, дослідивши клопотання та додані до нього копії документів, дійшов висновку про обґрунтованість клопотання та наявність достатніх підстав вважати, що згідно зі статтею 170 КПК України накладення арешту на виявлене майно, яке визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, є необхідною умовою для забезпечення збереження речових доказів, і у разі ненакладення арешту на вказане майно можуть бути втрачені сліди кримінального правопорушення, що може перешкодити кримінальному провадженню, оскільки тільки у випадку накладення арешту на майно, заборони його використання володільцем може бути виконане завдання щодо збереження слідів кримінального правопорушення та проведення відповідних експертиз.
Згідно з ухвалою від 19 жовтня 2018 року, прокурор в судове засідання не з’явився, надав заяви про розгляд клопотання за його відсутності, підтримавши клопотання.
У матеріалах справи № 183/2430/18, копію яких було надіслано Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області, відсутні відомості щодо повідомлення ОСОБА1 про розгляд клопотання прокурора. Ухвала також не містить обґрунтування необхідності розгляду питання про арешт майна за її відсутності.
У матеріалах вказаної справи відсутні відомості про направлення копії ухвали слідчого судді від 19 жовтня 2018 року ОСОБА1.
Не погодившись з ухвалою слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Лили В.М. від 19 жовтня 2018 року, представник ОСОБА1 – адвокат Доронкін І.І. 1 листопада 2018 року оскаржив її до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2018 року апеляційну скаргу представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, – Доронкіна І.І., в інтересах ОСОБА1, задоволено частково. Ухвалу слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2018 року скасовано. Постановлено нову ухвалу, якою клопотання прокурора Новомосковської місцевої прокуратури Тихонова М.С. про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № _____ від 19 квітня 2018 року повернуто прокурору для усунення недоліків протягом 72 годин.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що з дня виявлення факту зайняття вказаної земельної ділянки з посівами соняшнику на ній і до дня звернення з клопотанням про арешт майна минув значний проміжок часу — 3 місяці. При цьому клопотання прокурора не містить відомостей, що протягом цього строку виникли обставини, які можуть призвести до приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення або відчуження вказаного майна.
Як вказав апеляційний суд, клопотання прокурора складається з викладення скороченого змісту фактичних обставин кримінального правопорушення, встановлених органом досудового розслідування та формального посилання на положення статті 170 КПК України без належного обґрунтування співвідношення вказаних положень процесуального закону з фактичними обставинами цього кримінального провадження, а долучена до клопотання постанова про визнання речовими доказами, містить виправлення, що є недопустимим та взагалі ставить під сумнів законність підстав для накладення арешту.
З огляду на встановлені обставини суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що клопотання прокурора не відповідає вимогам статей 170, 171 КПК України, водночас зазначені обставини залишилось поза увагою слідчого судді, що свідчить про неналежне дотримання ним вимог статті 173 КПК України.
За змістом положень пункту 18 частини першої статті 3 КПК України основним призначенням слідчого судді є здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Відповідно до пункту 7 частини другої статті 131 КПК арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
Згідно із частиною третьою статті 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Частиною першою статті 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 170 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів (пункт 1 частини другої статті 170 КПК України).
Згідно із частиною другою статті 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
При цьому частиною третьою статті 172 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його прокурору, цивільному позивачу та встановлює строк в сімдесят дві години або з урахуванням думки слідчого, прокурора чи цивільного позивача менший строк для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу.
Водночас із матеріалів попередньої перевірки вбачається, що слідчий суддя Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Лила В.М. не перевірив відповідність клопотань слідчого та прокурора про арешт майна вимогам статті 171 КПК України.
Як встановив апеляційний суд, клопотання слідчого та прокурора про арешт майна не відповідали вимогам КПК України та не містили відомостей про наявність обставин, які можуть призвести до приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження вказаного у клопотаннях майна.
Згідно із частиною першою статті 173 КПК України слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу (приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна, на яке накладається арешт).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 372 КПК України в мотивувальній частині ухвали зазначаються, зокрема, встановлені судом обставини із посиланням на докази, мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали.
З мотивувальної частини ухвал від 17 вересня та 19 жовтня 2018 року, постановлених слідчим суддею Лилою В.М., вбачається, що вони не відповідають загальним вимогам, встановленим статтею 372 КПК України, з урахуванням положень статей 170, 173 КПК України, якими визначено коло питань, що підлягають з’ясуванню слідчим суддею під час розгляду клопотання про накладення арешту на майно. Слідчим суддею Лилою В.М. не зазначено встановлених ним під час розгляду клопотань слідчого та прокурора обставин із посиланням на докази, не наведено мотивів, з яких він виходив при постановленні ухвал, зокрема щодо наявності ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу (приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна, на яке накладається арешт).
Зазначені ухвали не відповідають також спеціальним вимогам, встановленим частиною п’ятою статті 173 КПК України, зокрема у них не вказано порядок виконання ухвал та спосіб інформування заінтересованих осіб.
Відповідно до частини другої статті 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, зокрема, правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов’язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб (частина четверта статті 173 КПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 132 КПК України під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя зобов’язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні.
Водночас слідчий суддя Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Лила В.М., наклавши арешт на земельну ділянку та посіви сільськогосподарської культури на ній у період збирання врожаю, в ухвалах від 17 вересня та 19 жовтня 2018 року не навів жодних мотивів стосовно співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, враховуючи, що з’ясувати обставини щодо фактів здійснення посіву земельної ділянки можливо іншим, менш обтяжливим способом, зокрема шляхом її огляду, у тому числі із застосуванням фото- чи відеозапису.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», параграфи 29–30).
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення від 22 вересня 1994 року у справі «Антріш проти Франції», Series А № 296-А, пункт 42, та рішення від 10 травня 2007 року «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пункти 49–62). Будь-яке втручання державного органу у права осіб повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пункти 69, 73, Series A № 52).
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначає, що арешт посівів сільськогосподарської культури в період збирання врожаю є істотним втручанням у право власності суб’єкта господарювання, оскільки позбавляє власника врожаю можливості його зібрати та реалізувати.
З огляду на встановлені обставини Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що у діях судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Лили В.М. вбачаються ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, грубого порушення прав людини і основоположних свобод або іншого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 172 КПК України клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів із дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності – також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.
Згідно із частиною другою статті 172 КПК України клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
Разом із тим, як вбачається з матеріалів попередньої перевірки, клопотання слідчого та прокурора про арешт майна слідчим суддею Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Лилою В.М. всупереч вимогам частини першої статті 172 КПК України розглядались без повідомлення ОСОБА1, яка згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна була власником земельної ділянки, на яку слідчим суддею двічі було накладено арешт. При цьому ухвали слідчого судді не містять посилань на передбачені частиною другою статті 172 КПК України підстави розгляду клопотання без повідомлення власника майна та відповідних мотивів.
Частиною четвертою статті 172 КПК України визначено, що під час розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя має право за клопотанням учасників розгляду або за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про арешт майна.
Отже, вказаною нормою закону гарантовано особам, які беруть участь у судовому засіданні щодо розгляду клопотання, право ставити перед слідчим суддею питання щодо заслуховування свідків, дослідження будь-яких матеріалів, що мають значення для вирішення питання про арешт майна.
Неповідомлення ОСОБА1 про розгляд клопотань про арешт майна позбавило її можливості взяти участь у судовому засіданні, надати пояснення, заперечення, додаткові докази тощо, тобто реалізувати надані процесуальним законом права.
Крім того, відповідно до частини сьомої статті 173 КПК України копія ухвали негайно після її постановлення вручається слідчому, прокурору, а також присутнім під час оголошення ухвали: фізичній або юридичній особі, щодо майна якої вирішувалося питання про арешт, – при вирішенні питання про арешт майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
У разі відсутності таких осіб під час оголошення ухвали копія ухвали надсилається їм не пізніше наступного робочого дня після її постановлення.
Водночас матеріали справ № 183/4962/18 (провадження № 1-кс/183/1195/18 та № 183/2430/18 (провадження № 1-кс/183/1504/18) не містять відомостей про надсилання ОСОБА1 копій ухвал від 17 вересня та 19 жовтня 2018 року відповідно.
Отже, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що попереднім розглядом дисциплінарної скарги Новікової С.О. встановлено обставини, які можуть свідчити про наявність у діях судді Лили В.М. ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: умисного або внаслідок недбалості істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.
У дисциплінарній скарзі Новікова С.О. також вказала про несвоєчасне надання суддею Лилою В.М. копії ухвали від 17 вересня 2018 року для її надсилання до ЄДРСР.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав, зокрема, несвоєчасного надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень.
При цьому важливим елементом для встановлення Вищою радою правосуддя відомостей про ознаки дисциплінарного проступку є очевидна безпідставність несвоєчасного надання суддею копії судового рішення для її внесення до Реєстру.
Сам лише факт недотримання строку, встановленого законом для вчинення певної дії, не може автоматично свідчити про наявність підстави для дисциплінарної відповідальності судді.
Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № П/9901/137/18 (800/426/17), в якій, зокрема, зазначено, що «…для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов’язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов’язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи. Самі по собі строки поза зв’язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк».
Відповідно до частини другої статті 2 та частини третьої статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» в редакції, чинній на час прийняття ухвали від 17 вересня 2018 року, усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту.
Як вбачається з матеріалів попередньої перевірки, ухвалу слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2018 року у справі № 183/4962/18 було надіслано для оприлюднення до Єдиного державного реєстру судових рішень 26 вересня 2018 року.
З інформації, наданої Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області, вбачається, що у вересні 2018 року у провадженні судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Лили В.М. перебувало 243 справи та матеріали, з яких – 196 справ та матеріалів кримінального провадження, 1 справа адміністративного судочинства, 8 справ та матеріалів цивільного судочинства та 38 справ про адміністративні правопорушення. Протягом вказаного періоду суддею Лилою В.М. розглянуто 87 справ та матеріалів, з них – 57 справ та матеріалів кримінального судочинства, 1 справу адміністративного судочинства, 6 справ та матеріалів цивільного судочинства та 23 справи про адміністративні правопорушення.
З огляду на незначне порушення строку направлення копії ухвали слідчого судді від 17 вересня 2018 року до ЄДРСР (8 днів), а також враховуючи навантаження судді Лили В.М., Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя не вбачає у діях судді ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Інші доводи скарги також не свідчать про наявність у поведінці судді Лили В.М. ознак дисциплінарного проступку, передбаченого частиною першою статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Враховуючи викладене, оскільки наведені у дисциплінарній скарзі відомості можуть свідчити про наявність у діях судді ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Лили В.М.
Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Лили Віталія Миколайовича.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя Л.А. Швецова
Члени Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя В.І. Говоруха
П.М. Гречківський
В.В. Матвійчук
