X
Введіть слово для пошуку

Акт ВРП

Україна
Вища рада правосуддя
Рішення
Київ
18.05.2021
1058/0/15-21
Про зміну рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 травня 2020 року № 1472/1дп/15-20 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Сердюка В.В.

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Сердюка Валентина Васильовича на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 травня 2020 року № 1472/1дп/15-20,

 

встановила:

 

до Вищої ради правосуддя 29 травня 2020 року за вхідним № 2610/0/6-20 надійшла скарга судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Сердюка В.В. від 29 травня 2020 року на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 травня 2020 року № 1472/1дп/15-20 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 29 травня 2020 року вказану скаргу передано для проведення попередньої перевірки члену Вищої ради правосуддя Гречківському П.М.

Крім того, 4 червня 2020 року за вхідним № 2610/1/6-20 до Вищої ради правосуддя надійшли додаткові пояснення судді Сердюка В.В. до скарги від 29 травня 2020 року на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 травня 2020 року № 1472/1дп/15-20. У цих поясненнях конкретизовано деякі твердження, наведені у скарзі на рішення Дисциплінарної палати.

Скарга судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Сердюка В.В. подана з дотриманням вимог та строків, встановлених Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

Суддю Сердюка В.В., його представника – адвоката Фролову О.Г., Куйбіду Р.О., його представника Маселка Р.А. повідомлено про дату, час і місце засідання Вищої ради правосуддя, призначеного на 30 червня 2020 року, в установленому законом порядку, у тому числі шляхом оприлюднення відповідної інформації на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

З метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та забезпечення реалізації прав учасників дисциплінарної справи скаржнику, судді та їхнім представникам запропоновано взяти участь у засіданні в режимі відеоконференції та подати відповідні клопотання.

30 червня 2020 року суддя Сердюк В.В. особисто приніс до Вищої ради правосуддя клопотання (вхідний № 2610/3/6-20) про відкладення розгляду його скарги на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 травня 2020 року про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у зв’язку з тим, що він безпосередньо спілкувався з помічником судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, в якої підтверджено позитивний тест на COVID-19, з метою проходження ним тесту на COVID-19 та через можливу самоізоляцію, а також недопущення зараження інших людей.

На засіданні Вищої ради правосуддя 30 червня 2020 року питання про розгляд скарги судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Сердюка В.В. на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 травня 2020 року № 1472/1дп/15-20 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності не було включено до порядку денного у зв’язку з відсутністю необхідної кількості членів Вищої ради правосуддя для його розгляду.

Суддю Сердюка В.В., його представника – адвоката Фролову О.Г., Куйбіду Р.О., його представника Маселка Р.А. повідомлено про дати, час і місце засідань Вищої ради правосуддя, призначених на 29 вересня, 10 листопада, 1 грудня 2020 року, 19 січня, 2 березня, 23 березня, 13 квітня 2021 року в установленому законом порядку, у тому числі шляхом оприлюднення відповідної інформації на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

На вказаних засіданнях Вищої ради правосуддя питання про розгляд скарги судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Сердюка В.В. на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 травня 2020 року № 1472/1дп/15-20 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності не було включено до порядку денного чи було відкладено у зв’язку з відсутністю необхідної кількості членів Вищої ради правосуддя для розгляду цього питання чи заяви представника скаржника у дисциплінарній справі – адвоката Маселка Р.А. про відвід члена Вищої ради правосуддя Худика М.П. під час розгляду цього питання або для розгляду заяви члена Вищої ради правосуддя Сухового В.Г. про самовідвід від розгляду цього питання.

Суддю Сердюка В.В., його представника – адвоката Фролову О.Г., Куйбіду Р.О., його представника Маселка Р.А. повідомлено про дату, час і місце засідання Вищої ради правосуддя, призначеного на 18 травня 2021 року, в установленому законом порядку, у тому числі шляхом оприлюднення відповідної інформації на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

З метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та забезпечення реалізації прав учасників дисциплінарної справи скаржнику, судді та їхнім представникам запропоновано взяти участь у засіданні в режимі відеоконференції та подати відповідні клопотання.

У засідання Вищої ради правосуддя 18 травня 2021 року прибули суддя Сердюк В.В., його представник – адвокат Святюк С.П.

Куйбіда Р.О. брав участь у засіданні в режимі відеоконференції.

Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу та матеріали дисциплінарної справи, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Гречківського П.М., суддю Сердюка В.В., його представника – адвоката Святюка С.П., Куйбіду Р.О., дійшла висновку, що рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 травня 2020 року № 1472/1дп/15-20 про притягнення судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Сердюка В.В. до дисциплінарної відповідальності підлягає зміні з огляду на таке.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення Дисциплінарної палати та матеріалів дисциплінарної справи, до Вищої ради правосуддя 28 листопада 2019 року за вхідним № К-6460/1/7-19 надійшла скарга Куйбіди Р.О. стосовно судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Сердюка В.В.

У скарзі Куйбіда Р.О. зазначив про вчинення суддею Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Сердюком В.В. дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який полягає у допущенні поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, а саме у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), наслідком чого стало притягнення ОСОБА1 до адміністративної відповідальності, а також у наданні суддею ОСОБА1 недостовірних показань під час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності з метою уникнення відповідальності та залученні до цього інших осіб.

Рішенням Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 травня 2020 року № 1472/1дп/15-20 суддю Сердюка В.В. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади судді.

З оскаржуваного рішення вбачається, що Дисциплінарна палата дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Сердюка В.В. до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.

Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 17 травня 2019 року ОСОБА1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 10 200 грн із позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік (справа № 753/5666/19).

Постанову суду першої інстанції оскаржено захисником судді ОСОБА1 – адвокатом Фроловою О.Г. в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 липня 2019 року апеляційну скаргу адвоката Фролової О.Г. в інтересах ОСОБА1 залишено без задоволення, постанову Дарницького районного суду міста Києва від 17 травня 2019 року, якою ОСОБА1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення, – без змін.

У вказаній постанові апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про визнання доведеним факту вчинення ОСОБА1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, та наголосив на недостовірності показань ОСОБА1, наданих у суді першої інстанції, про те, що він не керував зазначеним вище автомобілем.

Сердюк Валентин Васильович Указом Президента України від 7 травня 2019 року № 195/2019 призначений на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Того самого дня Сердюк В.В. склав присягу судді. Наказом Голови Верховного Суду від 20 травня 2019 року № 922-к Сердюк В.В. зарахований до штату Верховного Суду у Касаційний цивільний суд із 20 травня 2019 року.

До цього часу Сердюк В.В. не обіймав посаду судді, про що свідчать матеріали його досьє, яке розміщене у вільному доступі на офіційному вебсайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (https://drive.google.com/drive/folders/1YuwSuVNux6ofcNXLKQvJxV_PE9wWdf).

На момент вчинення адміністративного правопорушення Сердюк В.В. не мав статусу судді, а отже, його дії 2 березня 2019 року не охоплюються складом дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

До повноважень дисциплінарних органів Вищої ради правосуддя не належить надання оцінки діям та поведінці особи, яка не мала статусу судді. Притягнення ОСОБА1 до адміністративної відповідальності у зв’язку із вчиненням адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, у період, коли він набув статус судді, не є самостійною ознакою дисциплінарного проступку судді відповідно до частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Як вбачається з постанови Дарницького районного суду міста Києва від 17 травня 2019 року, судом встановлено, що 2 березня 2019 року о 23:40 ОСОБА1, рухаючись вулицею Світлою, 1 у місті Києві, здійснював керування транспортним засобом «Тойота Венза» з ознаками алкогольного сп’яніння. Від проходження огляду на стан сп’яніння у встановленому законом порядку на порушення вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху відмовився у присутності двох свідків.

Визнаючи ОСОБА1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, Дарницький районний суд міста Києва дослідив такі докази: протокол про адміністративне правопорушення, пояснення ОСОБА1, пояснення свідків ОСОБА2 (свідок 1), ОСОБА3 (свідок 2), ОСОБА4 (свідок 3), ОСОБА5 (свідок 4), ОСОБА6 (свідок 5), ОСОБА7 (свідок 6), ОСОБА8 (свідок 7), відеозапис з бодікамери працівника поліції.

У постанові Дарницького районного суду міста Києва від 17 травня 2019 року зазначено, що в судовому засіданні ОСОБА1 не заперечував факт відмови від проходження огляду на стан сп’яніння, проте категорично заперечував керування транспортним засобом. Пояснив, що 2 березня 2019 року знайомий ОСОБА2 (свідок 1) підвіз його до АЗС «БРСМ» на вулиці Світлій у місті Києві, про що вони домовились заздалегідь близько 23 години. Припаркувавши на території АЗС автомобіль «Тойота Венза», ОСОБА1 (свідок 1) попрямував до станції метро «Бориспільська», а він (ОСОБА1) зайшов до приміщення АЗС та придбав омивач скла, який поклав до автомобіля. У цей час до нього підійшли працівники поліції та звинуватили в керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, на що він повідомив, що хоч і вживав алкоголь, проте транспортним засобом не керував, правил дорожнього руху не порушував, автомобіль залишив на освітленій частині АЗС, оскільки вказана АЗС є найближчою до його дому, автомобіль не застрахований КАСКО. Від пропозиції працівників поліції пройти огляд відмовився, тому що автомобілем не керував і мав намір дійти додому пішки.

Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що версія ОСОБА1 про те, що він не керував транспортним засобом і тому не повинен був проходити відповідний огляд на стан алкогольного сп’яніння, є неспроможною.

Суд зазначив, що свідок ОСОБА4 (свідок 3) як під час оформлення адміністративного матеріалу, так і під час судового розгляду надавав детальні показання та наполягав, що саме ОСОБА1 керував автомобілем марки «Тойота Венза» з ознаками алкогольного сп’яніння за відсутності будь-яких осіб у салоні автомобіля. Аналогічні за змістом пояснення щодо керування особою, яка мала ознаки сп’яніння, транспортним засобом марки «Тойота Венза», які було долучено до матеріалів справи під час оформлення протоколу про адміністративне правопорушення, надав і свідок ОСОБА8 (свідок 7). Такі пояснення свідків ОСОБА4 (свідок 3) та ОСОБА8 (свідок 7) у повному обсязі підтверджені показаннями працівника поліції ОСОБА5 (свідок 4), допитаної як свідка.

Суд дійшов висновку, що зазначені показання свідків щодо обставин правопорушення та поведінки ОСОБА1 є логічними, послідовними та такими, що в цілому повністю підтверджуються даними відеозапису з нагрудної камери, диск з яким долучено до матеріалів справи. Будь-яких обставин, які свідчили б про наявність у вказаних свідків підстав обмовляти ОСОБА1, у судовому засіданні встановлено не було.

Суд зазначив, що посилання ОСОБА1 на те, що він не керував  автомобілем, а був лише пасажиром, спростовується даними відеозапису з бодікамери працівника поліції. Як вбачається з відеозапису, ОСОБА1 спочатку стверджував, що йшов від метро додому (фрагмент відео 1 хв 06.49), потім вказував, що працівники поліції побачили його, коли він не їхав (фрагмент відео 1 хв 08.01), далі що прийшов, поставив автомобіль і пішов додому (фрагмент відео 1 хв 13.50), потім – що його чекало таксі (фрагмент відео 2 хв 08.15). Далі під час розмови з поліцейським вказав, що він «же нормально» поставив автомобіль (фрагмент відео 3 хв 06.36), потім що погано себе почував та поставив автомобіль (фрагмент відео 3 хв 07.41), далі що заїхав на заправку взяти хот-дог (фрагмент відео 4 хв 00.18), про що повторно вказав вже після того, як купив хот-дог (фрагмент відео хв 00.26). Тільки в суді він повідомив про свідків, які начебто підтверджують його невинуватість.

За встановлених обставин суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, підтверджена в повному обсязі належними та допустимими доказами, а невизнання ним своєї вини є обраною позицією захисту з метою уникнення відповідальності за вчинене.

З копій матеріалів справи про адміністративне правопорушення № 753/5666/19 вбачається, що ОСОБА1 безпосередньо брав участь у розгляді вказаної справи та надавав суду пояснення, які надалі і підтримувались його захисником – адвокатом Фроловою О.Г.

Як зазначено в оскаржуваному рішенні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 травня 2020 року № 1472/1дп/15-20, безпосередню участь судді ОСОБА1 у розгляді вказаної вище справи підтверджує і представник судді ОСОБА1 – адвокат Фролова О.Г., зазначивши у письмових поясненнях, що під час розгляду справи № 753/5666/19 ОСОБА1 був присутній у судових засіданнях Дарницького районного суду міста Києва 5 квітня 2019 року та 8 травня 2019 року.

Отже, на час розгляду вказаної справи судом ОСОБА1 відповідно до положень статті 57 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» набув повноважень судді.

За результатами апеляційного розгляду справи постановою Київського апеляційного суду від 22 липня 2019 року апеляційну скаргу адвоката Фролової О.Г. в інтересах ОСОБА1 залишено без задоволення, а постанову Дарницького районного суду міста Києва від 17 травня 2019 року – без змін.

Як вбачається із вказаної постанови, апеляційний суд, погоджуючись із висновком суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, наголосив на недостовірності показань ОСОБА1, що він не керував зазначеним вище автомобілем. На підтвердження наведеного суд апеляційної інстанції, окрім іншого, послався на відеозапис з бодікамери працівника поліції, зазначивши, що цей відеозапис вказує на недостовірність показань ОСОБА1 та спростовує показання свідків ОСОБА2 (свідок 1) і ОСОБА3 (свідок 2), про яких на відео ОСОБА1 взагалі не згадує та повідомляє поліцейському зовсім інші обставини того, як він потрапив на автозаправну станцію.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій на підставі належних та допустимих доказів установлено факт надання ОСОБА1 недостовірних показань суду, про що зазначено в судових рішеннях, які набрали законної сили.

Дослідивши матеріали дисциплінарної справи, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що пояснення судді Сердюка В.В. та його представника не спростовують встановленого судами першої та апеляційної інстанцій факту надання недостовірних показань під час розгляду його справи судом.

Дисциплінарною палатою встановлено, що наведені у поясненнях судді Сердюка В.В. та його представника твердження, що під час інциденту 2–3 березня 2019 року Сердюк В.В. не керував зазначеним вище автомобілем, були предметом дослідження та оцінки у судах першої та апеляційної інстанцій. Оцінюючи вказані доводи, суди дійшли висновку про недостовірність показань ОСОБА1, спростувавши їх наведеними у рішеннях доказами.

Крім того, Дисциплінарною палатою досліджені копії матеріалів справи № 753/5666/19, відеозапис з бодікамери працівника поліції, технічний запис судових засідань у цій справі. Підстави ставити під сумнів об’єктивність висновків судів першої та апеляційної інстанцій у вказаній справі відсутні. Такі висновки ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному з’ясуванні судом усіх обставин справи, дослідженні доказів у їх сукупності, пояснень судді ОСОБА1 та його представника – адвоката Фролової О.Г.

Як вбачається з оскаржуваного рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 травня 2020 року № 1472/1дп/15-20, Дисциплінарна палата дослідила вимоги законодавства України щодо обов’язкового дотримання суддею правил суддівської етики, положення Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року, Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів та дійшла висновку, що національні і міжнародні акти встановлюють високі стандарти етичної поведінки судді; статус судді покладає на особу додатковий тягар відповідальності за поведінку не лише при виконанні посадових обов’язків, а й в особистому житті, у тому числі й поведінку в минулому. А тому попри те, що адміністративне правопорушення вчинене незадовго до призначення Сердюка В.В. на посаду судді Верховного Суду, така подія викликала негативний суспільний розголос та спричинила підрив довіри не лише до найвищого суду у системі судоустрою України, але й авторитету правосуддя загалом.

Не оцінюючи поведінку Сердюка В.В. до його призначення на посаду судді Верховного Суду, Перша Дисциплінарна палата дійшла висновку, що поведінка судді під час розгляду його справи судом не відповідала високим стандартам етичної поведінки судді.

Надання особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, недостовірних показань не сприяє виконанню завдань судочинства, а якщо такою особою є суддя найвищого судового органу у системі правосуддя, така поведінка підриває авторитет правосуддя.

Будь-яка особа, яка вчинила правопорушення, має бути готовою нести справедливу відповідальність за таке правопорушення. У разі коли такою особою є суддя, тягар відповідальності є посиленим.

Надання суддею Верховного Суду в суді недостовірної інформації, яка не відповідала фактичним обставинам справи, з метою уникнення відповідальності за свої дії свідчить про порушення високих стандартів етичної поведінки судді та не може бути виправдане правом на захист особи.

Так, відповідно до частини першої статті 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

При цьому зі змісту цієї статті не випливає, що особа, яка надає показання або пояснення щодо себе, має «право на неправду». Якби особа, яка притягається до відповідальності, мала право давати завідомо неправдиві показання або пояснення, суди були б зобов’язані роз’яснювати їм це право та сприяти їм в його здійсненні, що суперечить завданням правосуддя. У статті 63 Конституції України йдеться не про «право на неправду», а про право особи відмовитися давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Як вбачається з копій матеріалів справи № 753/5666/19, зокрема протоколу про адміністративне правопорушення № 171325, ОСОБА1 роз’яснено зміст статті 63 Конституції України щодо можливості відмовитися давати показання або пояснення щодо себе.

ОСОБА1 не скористався правом на відмову від надання пояснень стосовно себе та надавав пояснення як при складенні протоколу, так і в суді – особисто та через адвоката Фролову О.Г.

З копій матеріалів справи № 753/5666/19 та письмових пояснень представника судді ОСОБА1 – адвоката Фролової О.Г. убачається, що ОСОБА1 брав участь у судових засіданнях 5 квітня та 8 травня 2019 року. 5 квітня 2019 року ОСОБА1 особисто надав суду показання, в яких виклав власну версію подій, що відбулися 2–3 березня 2019 року, яку надалі і підтримувала захисник судді ОСОБА1 – адвокат Фролова О.Г.

Копії матеріалів справи № 753/5666/19 не містять документів, у яких суддя ОСОБА1 відмовився від поданих ним раніше пояснень (заперечень) у справі або повідомив суд, що позиція адвоката Фролової О.Г. суперечила його волі.

Окрім того, Дисциплінарна палата зауважила, що у письмових поясненнях, надісланих до Вищої ради правосуддя, суддя Сердюк В.В. також підтримав надані ним у суді пояснення та зазначив, що під час інциденту 2–3 березня 2019 року не керував вказаним вище автомобілем, що, у свою чергу, свідчить про обізнаність та спільність позиції судді Сердюка В.В. та його захисника Фролової О.Г.

Надання суду неправдивих показань та підтримання їх у подальшому свідчать про умисність дій судді Сердюка В.В., оскільки такі дії спрямовані на уникнення відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення.

Суддя Сердюк В.В., обіймаючи посаду судді Верховного Суду, який є найвищим судом у системі судоустрою, не міг не усвідомлювати, що така його поведінка істотно підриває авторитет правосуддя та суспільну довіру до суду, оскільки відображається на головних елементах здатності судді виконувати довірену йому як судді роботу щодо здійснення правосуддя, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді.

Вчинок, який стосовно інших може розцінюватися як незначний проступок, скоєний суддею, набуває широкого розголосу та підриває його авторитет і ставить під сумнів чесність цього судді і судової системи загалом.

Враховуючи викладене, Дисциплінарна палата, оцінивши встановлені під час розгляду дисциплінарної справи обставини, дійшла висновку про наявність у діях судді Сердюка В.В. складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що згідно з пунктом 1 частини дев’ятої статті 109 цього Закону має ознаки істотного.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, беручи до уваги характер допущеного суддею Сердюком В.В. дисциплінарного проступку, який визнала істотним, його наслідки, що призвели до підриву авторитету правосуддя та негативно вплинули на ступінь довіри суспільства до судової влади в цілому, врахувавши особу судді, у тому числі відомості, наведені у його характеристиці, ступінь його вини, відсутність у нього дисциплінарних стягнень, дійшла висновку, що застосування до судді Сердюка В.В. дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення його з посади є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку і відповідає вимогам статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Не погоджуючись із зазначеним рішенням Першої Дисциплінарної палати, у скарзі від 29 травня 2020 року суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Сердюк В.В. наводить такі доводи і аргументи:

1) Дисциплінарною палатою не враховано, що на момент вчинення адміністративного правопорушення та надання пояснень у суді Сердюк В.В. не обіймав посади судді та не мав статусу судді;

2) Дисциплінарною палатою не враховано рішення Вищої ради правосуддя від 29 серпня 2019 року № 2289/0/15-19 про визнання відсутності порушень Сердюком В.В. вимог щодо несумісності та ухвалу члена Першої Дисциплінарної палати від 30 серпня 2019 року № 5582/0/18-19 про залишення без розгляду та повернення дисциплінарних скарг ОСОБА9  та ОСОБА10  на дії Сердюка В.В.;

3) не дотримано принципу пропорційності при обранні виду дисциплінарного стягнення, не враховано відсутність негативних наслідків, які випливали б із факту притягнення його до адміністративної відповідальності.

Суддя Сердюк В.В. у скарзі наголосив, що особливий порядок призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень судді визначено основними принципами, що забезпечують незалежність судді. Зауважив, що законодавчі норми, які регулюють діяльність судді, у тому числі і норми законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя», поширюються на нього з 20 травня 2019 року – з дня зарахування його до штату Верховного Суду у Касаційний цивільний суд. Водночас на момент складення протоколу про адміністративне правопорушення від 3 березня 2020 року на нього не поширювалась дія положень статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема частин шостої, сьомої щодо додержання присяги судді та дотримання правил суддівської етики, які є обов’язком судді.

Крім того, зазначив Сердюк В.В., відповідно до ухвали члена Першої Дисциплінарної палати від 30 серпня 2019 року № 5582/0/18-19 скарги ОСОБА9 та ОСОБА10, в яких викладені мотиви, аналогічні мотивам скарги Куйбіди Р.О., залишені без розгляду та повернені. Підставою для їх повернення слугувало те, що особа, стосовно якої подані скарги (Сердюк В.В.), на момент вчинення адміністративного правопорушення не мала статусу судді, а отже, діяння Сердюка В.В. не охоплюються складом дисциплінарного проступку судді в розумінні закону.

У скарзі Сердюк В.В. наголосив, що набув статус судді 20 травня 2019 року з огляду на таке: призначення на посаду судді, складання присяги судді, зарахування до штату Верховного Суду як судді, що беззаперечно підтверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 29 серпня 2019 року № 2289/0/15-19 про визнання відсутності порушень Сердюком В.В. вимог щодо несумісності.

Суддя Сердюк В.В. вказав, що лише на першому судовому засіданні суду першої інстанції – 5 квітня 2019 року він, користуючись гарантованим конституційним правом на захист, надав пояснення по суті протоколу і подій 2–3 березня 2019 року. На жодному із засідань апеляційного суду він присутній не був та пояснень не давав. З огляду на це вважає, що рішення Першої Дисциплінарної палати ґрунтується на помилковому сприйнятті та оцінці фактичних обставин дисциплінарної справи, оскільки на час складення протоколу про адміністративне правопорушення 3 березня 2019 року та на час надання пояснень у суді 5 квітня 2019 року він не мав статусу судді та не підлягав притягненню до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку як суддя.

Вищою радою правосуддя встановлено, що питання часу набуття Сердюком В.В. статусу судді детально досліджено Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя.

Зокрема, у рішенні Дисциплінарної палати наведено дату призначення його на посаду судді, прийняття присяги та зроблено висновок, що на момент вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА1 не мав статусу судді, а отже, його діяння, що мали місце 2–3 березня 2019 року, не охоплюються складом дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Таким чином, доводи Сердюка В.В. про відсутність у нього статусу судді на час складення протоколу про адміністративне правопорушення та надання пояснень на одному судовому засіданні не спростовують висновків Дисциплінарної палати про вчинення ним дисциплінарного проступку, який полягає у наданні суду неправдивих показань та підтримання їх у подальшому особисто та через адвоката Фролову О.Г.

Як зазначено вище, копії матеріалів справи № 753/5666/19 не містять документів, у яких суддя ОСОБА1 відмовився від поданих ним раніше пояснень (заперечень) у справі або повідомив суд, що позиція адвоката Фролової О.Г. суперечила його волі.

Крім того, у письмових поясненнях суддя Сердюк В.В. також підтримав надані ним у суді пояснення та зазначив, що під час інциденту 2–3 березня 2019 року не керував вказаним вище автомобілем, що, у свою чергу, свідчить про обізнаність та спільну позицію судді Сердюка В.В. та його захисника Фролової О.Г.

Твердження Сердюка В.В. щодо повернення без розгляду скарг ОСОБА9 та ОСОБА10 були предметом розгляду Першої Дисциплінарної палати, що відображено у тексті рішення віл 22 травня 2020 року № 1472/1дп/15-20. Так, Дисциплінарна палата зауважила, що повернення скарги без розгляду не створює перешкод для повторного звернення з аналогічною скаргою до Вищої ради правосуддя з дотриманням вимог, передбачених статтею 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

А отже, цей довід судді Сердюка В.В. Вищою радою правосуддя не береться до уваги.

Крім того, суддя Сердюк В.В. наголосив на вимогах частини восьмої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо того, який дисциплінарний проступок може бути визнаний істотним, та критеріях під час обрання виду дисциплінарного стягнення, які визначені частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя». Також навів положення Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів та Резолюції Європейської асоціації суддів стосовно ситуації в Україні в сфері адміністративної відповідальності та зауважив, що Першою Дисциплінарною палатою не враховано, що ні зі скарги, яка надійшла до Вищої ради правосуддя, ні з обставин, що були предметом оцінки у дисциплінарній справі, не вбачається жодних негативних наслідків факту його притягнення до адміністративної відповідальності. Суддя Сердюк В.В. звернув увагу, що у справі № 753/5666/19 не встановлено, що виявлено будь-які негативні наслідки адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, у вчиненні якого його визнано винним.

Щодо критичної оцінки судами його показань та показань свідка ОСОБА2 Сердюк В.В. зазначив, що відхилення судами показань свідка (як і будь-якого іншого доказу) не свідчить автоматично про «підроблений, оманливий, неправдивий характер» такого доказу. Зауважив, що суди першої та апеляційної інстанцій не звертались до правоохоронних органів з приводу завідомо неправдивих показань свідків.

Окремо у скарзі суддя Сердюк В.В. вказав, що у справі № 753/5666/19 ОСОБА1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП, яка передбачає «відповідальність за найменш значущий характер правопорушення за цією статтею, на відміну від інших частин статті, які характеризуються повторністю вчинення правопорушення». Крім того, його притягнуто до відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп’яніння, а не за встановлення цього факту, а судом в основу постанови фактично було покладено лише показання свідків, залучених патрульною поліцією.

Разом із тим, як вбачається з рішення Першої Дисциплінарної палати від 22 травня 2020 року № 1472/1дп/15-20, дії Сердюка В.В., які оцінені Палатою як істотний дисциплінарний проступок, пов’язані не із фактом притягнення його до адміністративної відповідальності, а з його діями, направленими на уникнення такої відповідальності, – надання недостовірних показань під час розгляду його справи судом до набуття ним статусу судді та підтримання обраної версії і після набуття статусу судді у встановленому законом порядку особисто чи через адвоката.

Суддя наполягає, що його дії щодо надання доказів та пояснень у суді першої інстанції спрямовані на реалізацію гарантованого Конституцією України права на захист у суді. На думку судді Сердюка В.В., надані ним пояснення не є недостовірними, а є такими, яких виявилось недостатньо для прийняття судом рішення на його користь.

Вища рада правосуддя вважає, що наведене твердження судді жодним чином не спростовує факту вчинення ним дисциплінарного проступку, оскільки, як зазначено вище, надання суддею Верховного Суду в суді інформації, яка не відповідала фактичним обставинам справи, з метою уникнення відповідальності за свої дії свідчить про порушення високих стандартів етичної поведінки судді та не може виправдовуватись правом на захист особи.

Суддя Сердюк В.В. стверджує, що Першою Дисциплінарною палатою не дотримано принципу пропорційності під час застосування до нього найсуворішого дисциплінарного стягнення. Наведене, на думку судді, випливає з позиції Дисциплінарних палат та Вищої ради правосуддя в інших справах за схожих обставин.

Як приклад суддя навів рішення Вищої ради правосуддя від 27 грудня 2018 року № 4051/0/15-18, рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 вересня 2018 року № 2909/1дп/15-18, рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 січня 2018 року № 183/1дп/15-18, рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 10 квітня 2019 року № 1107/3дп/15-19, рішення Вищої ради правосуддя від 30 січня 2020 року № 248/0/15-20.

Під час вивчення вказаних рішень Вищою радою правосуддя встановлено, що у них вирішувалось питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів у зв’язку із вчиненням адміністративних правопорушень. І хоча судді притягувались до дисциплінарної відповідальності також за пунктом 3 частини першої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», проте їхні дії у цих випадках не були аналогічними діям, які вчинив суддя Сердюк В.В. Крім того, дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя розглядають кожну дисциплінарну справу окремо, з урахуванням тих обставин та фактів, які були встановлені під час їх розгляду.

У додаткових поясненнях до скарги суддя Сердюк В.В. зазначив, що частина друга статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає критерії, які обирає дисциплінарний орган при визначенні виду дисциплінарного стягнення стосовно судді: 1) характер дисциплінарного проступку; 2) його наслідки; 3) особа судді; 4) ступінь його вини; 5) наявність інших дисциплінарних стягнень; 6) інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Суддя вказав, що «жоден із наведених критеріїв Першою Дисциплінарною палатою не конкретизовано та не обґрунтовано, що спонукає до висновку про поверхневість дослідження обставин дисциплінарної справи» та «тенденційність прийнятого рішення в частині обрання можливого виду дисциплінарного стягнення».

З оскаржуваного рішення Першої Дисциплінарної палати вбачається, що при його прийнятті враховано характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особу судді та ступінь його вини, відсутність інших дисциплінарних стягнень, наведено детальний виклад всіх обставин, які були вивчені та оцінені Дисциплінарною палатою, мотиви прийнятого рішення.

Твердження судді про «тенденційність» прийнятого рішення в частині обрання виду дисциплінарного стягнення не береться до уваги, оскільки нічим не обґрунтовано.

Прохальна частина скарги судді Сердюка В.В. складається із двох пунктів:

1) скасувати повністю рішення Першої Дисциплінарної палати від 22 травня 2020 року про притягнення Сердюка Валентина Васильовича до дисциплінарної відповідальності;

2) за умови врахування Вищою радою правосуддя принципу пропорційності при визначенні виду дисциплінарного стягнення, застосованого у рішенні Першої Дисциплінарної палати від 22 травня 2020 року, змінити вид дисциплінарного стягнення на менш суворий.

Відповідно до частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право:

1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження;

2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення;

5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

З огляду на наведені вимоги чинного законодавства варта уваги обставина, що суддя звертається до Вищої ради правосуддя із проханням прийняти рішення (складається із двох пунктів), які не можуть бути прийняті одночасно, оскільки рішення, які за законом може прийняти Вища рада правосуддя за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, є альтернативними.

24 червня 2020 року за вхідним № 2610/2/6-20 до Вищої ради правосуддя надійшло клопотання судді Сердюка В.В., до якого долучені (на додаток до скарги від 29 травня 2019 року) такі документи: науковий висновок д. ю. н., професора ОСОБА11, науково-правовий висновок д. ю. н., професора ОСОБА12, науково-правовий висновок д. ю. н., доцента ОСОБА13, копія ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 19 червня 2020 року у справі № 753/9408/20, копія квитанції про сплату штрафу, копія квитанції про сплату судового збору, копії листків непрацездатності.

Вищою радою правосуддя встановлено, що надіслані суддею Сердюком В.В. науковий та науково-правові висновки висвітлюють думки авторів цих висновків щодо окремих аспектів, які, з-поміж інших, мають місце при вирішенні питання про притягнення судді Сердюка В.В. до дисциплінарної відповідальності.

Крім того, суддя Сердюк В.В. долучив копію ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 19 червня 2020 року у справі № 753/9408/20, копію квитанції про сплату штрафу, копію квитанції про сплату судового збору, копії листків непрацездатності.

Разом із тим у супровідному листі до цих документів (суддя Сердюк В.В. назвав його «клопотання») не зазначено, які саме обставини чи факти спростовують або підтверджують наведені документи.

24 липня 2020 року (вхідний № 2610/4/6-20) суддя Сердюк В.В. подав клопотання про долучення до матеріалів його скарги таких матеріалів: копія ухвали Печерського районного суду міста Києва від 30 червня 2020 року, копії повісток про виклик до суду на 5 квітня та 8 травня 2019 року у справі про адміністративне правопорушення, копія клопотання про розгляд справи без участі ОСОБА1 17 травня 2019 року, копії журналів судових засідань Київського апеляційного суду від 24 червня та 22 липня 2019 року.

Вказані матеріали були долучені до матеріалів перевірки за скаргою Сердюка В.В. на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 травня 2020 року № 1472/1дп/15-20.

Крім того, 8 жовтня 2020 року (вхідний № 2610/5/6-20) до Вищої ради правосуддя надійшло клопотання судді Сердюка В.В. про долучення до матеріалів за його скаргою листа начальника Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Києві щодо виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 30 червня 2020 року.

29 жовтня 2020 року (вхідний № 2610/6/6-20) надійшло клопотання судді Сердюка В.В. про долучення до матеріалів за його скаргою повідомлення слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Києві про початок досудового розслідування стосовно працівників поліції, які склали протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА1.

Вказані клопотання були долучені до матеріалів перевірки за скаргою Сердюка В.В. на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 травня 2020 року № 1472/1дп/15-20.

Відповідно до пункту 2 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Згідно зі статтями 1, 3 розділу I Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року, суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

З метою зміцнення довіри суспільства до судової влади судді мають усвідомлювати значущість своєї місії в утвердженні верховенства права і забезпеченні захисту прав людини та основоположних свобод. Постійна увага з боку суспільства за діями представників судової влади, бажання громадян мати у державі справедливе правосуддя для отримання належного захисту своїх прав покладає на суддю обов’язок бути не лише представником влади, який неухильно дотримується Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а й людиною з високими стандартами поведінки (коментар до Кодексу суддівської етики, затверджений рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1).

У пункті 29 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що судді повинні гідно поводити себе у своєму приватному житті.

Стосовно правил поведінки судді Консультативна рада європейських суддів вважає, що кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов’язків та в особистому житті (пункт 50 Висновку Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи № 3 (2002)).

Вища рада правосуддя вважає, що Сердюк В.В. як представник судової влади, який має відповідний фаховий рівень, повинен добросовісно користуватися своїми правами. Водночас суддя обмежений у способі захисту своїх справ, оскільки він зобов’язаний поводитися етично та бути взірцем для інших громадян.

Вища рада правосуддя наголошує, що доводи судді Сердюка В.В. не спростовують обставин відвертого ігнорування ним правил етичної поведінки, оскільки надання суду неправдивих показань та підтримання їх надалі особисто та через адвоката Фролову О.Г. свідчить про недотримання суддею норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти окремі обмеження і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.

Бездоганна поведінка суддів означає уникнення порушень норм етики та недопущення створення враження їх порушення не лише під час виконання професійних обов’язків, а й в особистому житті.

Високі стандарти поведінки полягають у тому, що суддя як на роботі, так і поза її межами, в повсякденному житті, має демонструвати таку поведінку, щоб оточуючі люди бачили в ньому еталон порядності і справедливості – високоморальну, чесну, стриману, врівноважену людину. При цьому суддя має не лише подавати особистий приклад, а й пропагувати етичну поведінку серед оточуючих (коментар до Кодексу суддівської етики, затверджений рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1).

Кваліфікуючи дії судді Сердюка В.В., Дисциплінарна палата дійшла висновку про вчинення цим суддею істотного дисциплінарного проступку.

Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади. Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені Вищою радою правосуддя (її відповідним органом).

У пункті 18 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, визначено, що судді можуть бути тимчасово усунені від посади або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов’язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають.

Вищою радою правосуддя враховано доводи, викладені суддею Сердюком В.В. у скарзі і поясненнях до неї та надані на засіданні Вищої ради правосуддя суддею та його представником, проте встановлено, що вони не спростовують допущених суддею порушень. Суддею Сердюком В.В. дійсно допущено дії, які охоплюються складом дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 цього Закону.

При цьому з урахуванням викладених вище обставин Вища рада правосуддя дійшла висновку, що такі дії судді Сердюка В.В. не можна вважати істотним дисциплінарним проступком у розумінні пункту 1 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно із частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Відповідно до частини четвертої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі вчинення суддею проступку, передбаченого, зокрема, пунктом 3 частини першої статті 106 цього Закону, до нього не застосовують дисциплінарні стягнення, визначені пунктами 1–3 частини першої цієї статті (попередження, догана та сувора догана).

З урахуванням зазначених вимог, відповідно до пункту 4 частини першої статті 109 вказаного Закону до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов’язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Пунктом 4 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення.

Враховуючи наведене, за результатами розгляду скарги судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Сердюка В.В. Вища рада правосуддя дійшла висновку, що саме дисциплінарне стягнення у виді подання про тимчасове, строком на шість місяців, відсторонення від здійснення правосуддя – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов’язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації з питань суддівської етики та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді є пропорційним та достатнім за наведених обставин і таким, що має бути застосовано до судді Сердюка В.В.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя

 

вирішила:

 

змінити рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 травня 2020 року № 1472/1дп/15-20 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Сердюка Валентина Васильовича.

Застосувати до судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Сердюка Валентина Васильовича дисциплінарне стягнення у виді подання про тимчасове, строком на шість місяців, відсторонення від здійснення правосуддя – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов’язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації з питань суддівської етики та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку, передбаченому статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

 

Головуючий на засіданні

Вищої ради правосуддя                                           В.К. Грищук

 

Члени Вищої ради правосуддя                                О.Є. Блажівська

                                                                                       С.М. Болотін

                                                                                       В.І. Говоруха

                                                                                       П.М. Гречківський

                                                                                       Л.Б. Іванова

                                                                                       В.В. Матвійчук

                                                                                       І.Б. Плахтій

                                                                                       О.В. Прудивус

                                                                                       В.В. Саліхов

                                                                                       Л.А. Швецова