Вища рада правосуддя, розглянувши у режимі відеоконференції скарги судді Господарського суду Харківської області Шарко Людмили Володимирівни, суддів Східного апеляційного господарського суду Медуниці Ольги Євгеніївни, Пелипенко Ніни Михайлівни, Гребенюк Наталії Володимирівни на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 18 січня 2021 року № 62/2дп/15-21 про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 26 січня 2021 року за вхідним № 357/0/6-21 надійшла скарга судді Господарського суду Харківської області Шарко Л.В. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (далі – Друга Дисциплінарна палата, Дисциплінарна палата) від 18 січня 2021 року № 62/2дп/15-21 про притягнення суддів Господарського суду Харківської області Шарко Л.В., Східного апеляційного господарського суду Медуниці О.Є., Пелипенко Н.М., Гребенюк Н.В. до дисциплінарної відповідальності.
27 січня 2021 року до Вищої ради правосуддя за вхідним № 408/0/6-21 надійшла скарга суддів Східного апеляційного господарського суду Медуниці О.Є., Пелипенко Н.М., Гребенюк Н.В. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 18 січня 2021 року № 62/2дп/15-21 про притягнення суддів Господарського суду Харківської області Шарко Л.В., Східного апеляційного господарського суду Медуниці О.Є., Пелипенко Н.М., Гребенюк Н.В. до дисциплінарної відповідальності
Відповідно до протоколу автоматизованого визначення члена Вищої ради правосуддя від 26 січня 2021 року № 357/0/6-21 та від 27 січня 2021 року № 408/0/6-21 доповідачем щодо вказаних скарг визначено члена Вищої ради правосуддя Швецову Л.А.
Скарги судді Господарського суду Харківської області Шарко Л.В. та суддів Східного апеляційного господарського суду Медуниці О.Є., Пелипенко Н.М., Гребенюк Н.В. подані з дотриманням вимог та у строки, що визначені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Дорошенка Ф.І., Мичку З.В., Чобалько О.Т., Прокопчук В.І., Волікову О.О., суддю Господарського суду Харківської області Шарко Л.В., суддів Східного апеляційного господарського суду Медуницю О.Є., Пелипенко Н.М., Гребенюк Н.В. повідомлено про розгляд скарги на рішення Дисциплінарної палати, призначений на 1 квітня 2021 року, шляхом надіслання відповідних запрошень поштою, а також розміщення на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя оголошення про запрошення їх на засідання Вищої ради правосуддя. Роз’яснено учасникам можливість проведення засідання Вищої ради правосуддя в режимі відеоконференції із застосуванням власних технічних засобів та з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запропоновано подати відповідні клопотання.
30 березня 2021 року (вх. № 1502/0/6-21) до Вищої ради правосуддя надійшло клопотання судді Шарко Л.В. про відкладення розгляду справи у зв’язку з призначенням на вказану дату розгляду судових справ.
30 березня 2021 року (вх. № 1443/0/6-21) до Вищої ради правосуддя надійшло клопотання суддів Медуниці О.Є., Пелипенко Н.М., Гребенюк Н.В. про відкладення розгляду справи у зв’язку із зайнятістю у судових процесах.
Дорошенка Ф.І., Мичку З.В., Чобалько О.Т., Прокопчук В.І., Волікову О.О., суддю Господарського суду Харківської області Шарко Л.В., суддів Східного апеляційного господарського суду Медуницю О.Є., Пелипенко Н.М., Гребенюк Н.В. повідомлено про розгляд скарги на рішення Дисциплінарної палати, призначений на 27 квітня 2021 року, шляхом надіслання відповідних запрошень поштою, а також розміщення на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя оголошення про запрошення їх на засідання Вищої ради правосуддя. Роз’яснено учасникам можливість проведення засідання Вищої ради правосуддя в режимі відеоконференції із застосуванням власних технічних засобів та з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запропоновано подати відповідні клопотання.
У засіданні Вищої ради правосуддя 27 квітня 2021 року в режимі відеоконференції взяли участь суддя Господарського суду Харківської області Шарко Л.В., судді Східного апеляційного господарського суду Медуниця О.Є., Пелипенко Н.М., Гребенюк Н.В.
Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу, дослідивши матеріали дисциплінарної справи стосовно суддів Господарського суду Харківської області Шарко Л.В., Східного апеляційного господарського суду Медуниці О.Є., Пелипенко Н.М., Гребенюк Н.В., заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Швецову Л.А., суддів, дійшла висновку, що рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 18 січня 2021 року № 62/2дп/15-21 підлягає залишенню без змін з огляду на таке.
Шарко (Буряк) Людмила Володимирівна Указом Президента України від 11 травня 2004 року № 514/2004 призначена на посаду судді господарського суду Харківської області строком на п’ять років, Постановою Верховної Ради України від 11 червня 2009 року № 1513-VI призначена на посаду судді господарського суду Харківської області безстроково.
Медуниця Ольга Євгеніївна Указом Президента України від 6 листопада 1997 року № 1245/97 призначена суддею арбітражного суду Луганської області строком на п’ять років, Постановою Верховної Ради України від 28 листопада 2002 року № 335-IV обрана на посаду судді господарського суду Луганської області безстроково, Постановою Верховної Ради України від 4 березня 2004 року № 1591-IV обрана на посаду судді Луганського апеляційного господарського суду, Указом Президента України від 5 січня 2011 року № 5/2011 переведена на роботу на посаду судді Харківського апеляційного господарського суду, Указом Президента України від 28 вересня 2018 року № 295/2018 переведена на роботу на посаді судді Східного апеляційного господарського суду.
Пелипенко Ніна Миколаївна Указом Президента України від 27 листопада 2001 року № 1151/2001 призначена на посаду судді господарського суду Харківської області строком на п’ять років, Постановою Верховної Ради України від 14 грудня 2006 року № 471-V обрана на посаду судді господарського суду Харківської області безстроково, Постановою Верховної Ради України від 4 листопада 2010 року № 2679-VI обрана на посаду судді Харківського апеляційного господарського суду, Указом Президента України від 28 вересня 2018 року № 295/2018 переведена на роботу на посаду судді Східного апеляційного господарського суду.
Гребенюк Наталія Володимирівна Указом Президента України від 14 грудня 2005 року № 1764/2005 призначена на посаду судді господарського суду Харківської області строком на п’ять років, Постановою Верховної Ради України від 4 листопада 2010 року № 2678-VI обрана на посаду судді господарського суду Харківської області безстроково, Постановою Верховної Ради України від 23 грудня 2010 року № 2871-VI обрана на посаду судді Харківського апеляційного господарського суду, рішенням Вищої ради правосуддя від 4 грудня 2018 року № 3703/0/15-18 переведена на роботу на посаді судді Східного апеляційного господарського суду.
11 жовтня 2017 року до Вищої ради правосуддя за вхідними №№ Д-6419/0/7-17, М-6425/0/7-17, Ч-6428/0/7-17, П-6429/0/7-17, В-6430/0/7-17 надійшли аналогічні за змістом скарги Дорошенка Ф.І., Мички З.В., Чобалько О.Т., Прокопчук В.І., Волікової О.О. на дії судді Господарського суду Харківської області Шарко Л.В. під час розгляду справи № 922/2279/17.
У дисциплінарних скаргах у частині доводів щодо порушення правил юрисдикції вказано, що суддя Шарко Л.В. незаконно та з необґрунтованих підстав, без належного фактичного та правового обґрунтування залучила ОСОБА1, ОСОБА2, ОСОБА3, ОСОБА4, ОСОБА5, ОСОБА6, ОСОБА1 до участі у справі, неправильно визначила їхній процесуальний статус – треті особи. Таким чином, на думку скаржників, суддею штучно створена можливість для розгляду справи саме за правилами господарського судочинства, тоді як справа підлягала розгляду у Дворічанському районному суді Харківської області (за місцезнаходженням земельних ділянок) за правилами цивільного судочинства, а отже, суддя свідомо грубо порушила правила щодо юрисдикції суду.
Ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 20 липня 2020 року № 2200/2дп/15-20 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Господарського суду Харківської області Шарко Л.В. у зв’язку з наявністю в її діях ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції суду).
Ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 жовтня 2020 року № 2933/2дп/15-20 відкрито дисциплінарну справу стосовно суддів Східного апеляційного господарського суду Медуниці О.Є., Пелипенко Н.М., Гребенюк Н.В. за ініціативою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя у зв’язку з наявністю в їхніх діях ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції суду), об’єднано її з дисциплінарною справою стосовно судді Господарського суду Харківської області Шарко Л.В., відкритою за скаргами ОСОБА2, ОСОБА3, ОСОБА5, ОСОБА6, ОСОБА1.
Рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 18 січня 2021 року № 62/2дп/15-21 притягнуто до дисциплінарної відповідальності суддю Господарського суду Харківської області Шарко Л.В. та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження. Притягнуто до дисциплінарної відповідальності суддю Східного апеляційного господарського суду Медуницю О.Є. та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження. Притягнуто до дисциплінарної відповідальності суддю Східного апеляційного господарського суду Пелипенко Н.М. та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження. Притягнуто до дисциплінарної відповідальності суддю Східного апеляційного господарського суду Гребенюк Н.В. та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження.
З оскаржуваного рішення вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «СП «Ягідне» (далі – позивач, ТОВ «СП «Ягідне») звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного сільськогосподарського підприємства «Рідкодуб» (далі – відповідач, ПСП «Рідкодуб»), в якій просило визнати недійсними договори оренди земельних ділянок, укладені між відповідачем та ОСОБА1, ОСОБА2, ОСОБА3, ОСОБА4, ОСОБА6, ОСОБА5.
Ухвалою Господарського суду Харківської області (суддя Шарко Л.В.) від 12 липня 2017 року відкрито провадження у справі, призначено її до розгляду по суті та залучено вказаних осіб до участі у справі як третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
4 вересня 2017 року треті особи звернулись до суду із клопотаннями про зміну їхнього процесуального статусу із третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на співвідповідачів, оскільки мають намір подати зустрічний позов.
Рішенням Господарського суду Харківської області (суддя Шарко Л.В.) від 6 вересня 2017 року позов ТОВ «СП «Ягідне» задоволено, визнано недійсною низку договорів (детальний перелік наведено в резолютивній частині рішення), укладених між відповідачем та третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (скаржниками).
У мотивувальній частині рішення, з-поміж іншого, зазначено, що спір у справі виник виключно між підприємствами позивача та відповідача, оскільки у зв’язку з укладенням оспорюваних договорів саме відповідач, а не фізичні особи (треті особи), звернувся до позивача з вимогою про звільнення земельних ділянок, які були орендовані позивачем у третіх осіб. Суд дійшов висновку, що залучення фізичних осіб (третіх осіб) до участі у справі як співвідповідачів є неможливим у силу вимог статей 1, 21 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) та постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», оскільки позивач у цій справі не заявляв клопотання про залучення вказаних осіб до участі у справі як співвідповідачів, а його представник у судовому засіданні заперечує проти задоволення відповідного клопотання.
Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Харківської області від 6 вересня 2017 року, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА2, ОСОБА3, ОСОБА5, ОСОБА6, ОСОБА1 зазначили, що у цій справі повинні мати процесуальний статус відповідачів, оскільки є сторонами оспорюваних договорів, а сама справа повинна розглядатись за правилами цивільного судочинства.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25 жовтня 2017 року (колегія у складі суддів Медуниці О.Є., Пелипенко Н.М., Гребенюк Н.В.) рішення Господарського суду Харківської області від 6 вересня 2017 року залишено без змін.
Вказана постанова в частині залишення без розгляду доводів скаржників про порушення правил щодо юрисдикції мотивована тим, що згідно з позовною заявою позов пред’явлено ТОВ СП «Ягідне» до ПСП «Рідкодуб», яке є стороною оспорюваних договорів оренди земельних ділянок, та, на думку позивача, порушує його законні права землекористувача як особа, що заявила (зареєструвала) своє право користування земельними ділянками, якими користується позивач. На думку суду апеляційної інстанції, склад сторін відповідає вимогам статті 1 ГПК України, а особа, до якої пред’явлено позов, є належним відповідачем у цій справі. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що скаржники також є сторонами оспорюваних договорів, однак не можуть бути залучені до участі у справі як відповідачі, оскільки в такому випадку склад сторін не буде відповідати вимогам статті 1 ГПК України.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 березня 2018 року рішення Господарського суду Харківської області від 6 вересня 2017 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25 жовтня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції мотивував свою постанову тим, що скаржники є сторонами спірного матеріального правовідношення, оскільки вони нарівні із ПСП «Рідкодуб» також є сторонами договорів, які позивач просив суд визнати недійсними згідно з поданим позовом. Суди попередніх інстанцій, залучивши їх до участі у справі як третіх осіб, без урахування приписів процесуального законодавства, чинного на час прийняття оскаржуваних у справі судових рішень, дійшли передчасного висновку, що склад сторін узгоджується з вимогами статті 1 ГПК України, тобто розглянули справу односторонньо, не з’ясували дійсних прав і обов’язків сторін стосовно предмета спору, не перевірили всіх обставин, що мають значення для справи.
У подальшому ухвалою Господарського суду Харківської області від 4 червня 2018 року у задоволенні клопотань скаржників про залучення їх до участі у справі як відповідачів відмовлено, закрито провадження у справі, роз’яснено ТОВ «СГ «Ягідне» його право на звернення із цим позовом до судів загальної юрисдикції згідно зі встановленою законом підсудністю.
Друга Дисциплінарна палата дійшла висновку, що розгляд справи № 922/2279/17 проведений вказаними суддями без належного з’ясування дійсних прав і обов’язків сторін стосовно предмета спору, які мали визначальне значення для справи. Розглянувши спір, підвідомчий судам загальної юрисдикції, суддя Шарко Л.В. не виконала вимог пункту 1 частини першої статті 62, пункту 1 частини першої статі 65, пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду. Зокрема, суддя Шарко Л.В. не відмовила у прийнятті позовної заяви на стадії вирішення питання про порушення провадження у справі, не вирішила питання про залучення належних відповідачів та не припинила провадження у справі, чим допустила порушення правил щодо юрисдикції суду.
Стосовно суддів Східного апеляційного господарського суду Медуниці О.Є., Пелипенко Н.М., Гребенюк Н.В. Дисциплінарна палата зазначила, що процесуальні порушення суду першої інстанції були проігноровані, доводи скаржників у відзиві на апеляційну скаргу належним чином не досліджені під час перегляду справи, а тому, розглянувши спір, підвідомчий судам загальної юрисдикції, не виконавши вимог пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України, судді Медуниця О.Є., Пелипенко Н.М., Гребенюк Н.В. також допустили порушення правил щодо юрисдикції суду.
Суддя Господарського суду Харківської області Шарко Л.В. у скарзі вказує, що, скасовуючи судові рішення, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходив із того, що суди попередніх інстанції не перевірили всіх обставин, що мають значення для справи, чим порушили вимоги статті 43 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, а не статті 12 ГПК України, як вказували скаржники, що, на їхню думку, призвело до прийняття господарським судом рішення у справі, розгляд якої не належить до повноважень (компетенції) господарського суду. У разі встановлення Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду порушення правил підвідомчості оскаржувані рішення були б скасовані, а провадження у справі закрито.
Судді Східного апеляційного господарського суду Медуниця О.Є., Пелипенко Н.М., Гребенюк Н.В. у скарзі зазначили, що відповідно до частини другої пункту 1.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 із подальшими змінами (в редакції, чинній станом на день розгляду справи) зміна первісного відповідача належним відповідачем допускається лише за згодою позивача, яка має бути викладена в його письмовій заяві чи зафіксована у протоколі судового засідання.
Отже, практика Вищого господарського суду України передбачала, що господарські суди під час вирішення питання в порядку статті 24 ГПК України мають орієнтуватися на диспозицію позивача та керуватися положеннями статті 1 ГПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи). Заміна / залучення відповідача має відбуватися тільки в тому разі, якщо склад сторін узгоджується зі статтею 1 ГПК України і якщо на те є згода позивача.
Зміна статусу третіх осіб шляхом залучення їх до участі у справі як відповідачів призвела б до невідповідності суб’єктного складу сторін у справі вимогам статті 1 ГПК України і, як наслідок, до зміни підвідомчості, тоді як позивач не надавав своєї згоди на залучення інших відповідачів.
Натомість ТОВ СП «Ягідне» (позивач) у суді першої та апеляційної інстанцій заперечувало проти залучення третіх осіб як відповідачів та наполягало на розгляді справи в господарському суді, про що зазначено в його позові та поясненнях.
З-поміж іншого, судді Медуниця О.Є., Пелипенко Н.М., Гребенюк Н.В. у скарзі вказують, що ними під час розгляду вказаної справи враховані положення пункту 2.28 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6, вимоги статті 24 ГПК України та роз’яснення постанов пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 та від 29 травня 2013 року № 11, оскільки в постанові пленуму від 17 травня 2011 року № 96 відображено загальне правило, що суди мають враховувати суб’єктний склад у спорі за участю фізичних осіб – пайщиків.
Законом передбачено право третіх осіб заявляти самостійні позовні вимоги стосовно предмета спору. Зокрема у статті 26 ГПК України, що діяв на час розгляду справи, зазначено, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до прийняття рішення господарським судом, подавши позов до однієї або двох сторін.
Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть усі обов’язки позивача.
На переконання суддів Медуниці О.Є., Пелипенко Н.М., Гребенюк Н.В., у цьому випадку відсутнє порушення прав третіх осіб, які бажали подати позовну заяву щодо предмета спору, оскільки їхній статус у справі жодним чином не перешкоджав реалізації ними законних прав. Також такі особи не були позбавлені права подати позовну заяву поза межами справи № 922/2279/17.
Крім того, намір подати зустрічну позовну заяву свідчить про бажання відповідних третіх осіб продовжувати розгляд справи у господарському суді, а не припиняти провадження у справі.
Судді Медуниця О.Є., Пелипенко Н.М., Гребенюк Н.В. пояснили, що обставини прийняття ними рішення не свідчать про наявність у їхніх діях прямого умислу та порушення норм процесуального права. Дії суддів були спрямовані на пошук правильного процесуального рішення у складній правовій ситуації.
Правильність висновків господарських судів підтверджується положеннями, зазначеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19, в якій наголошено, що договір оренди паїв не припиняється автоматично.
Із положень частини другої розділу IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» не вбачається, що переукладення договору є правом, а не обов’язком сторін. Ця норма має імперативний характер щодо продовження дії договору оренди.
Таким чином, правильною є правова позиція, стосовно того, що договір оренди паю не припиняється зі зміною статусу орендодавця. Сторони договору повинні переукласти договір оренди і вже потім вирішувати питання щодо необхідності його припинення в порядку, визначеному законом.
Як на правильний процесуальний підхід у справі № 922/2279/17 судді Східного апеляційного господарського суду Медуниця О.Є., Пелипенко Н.М., Гребенюк Н.В. посилаються на практику Верховного Суду у справі № 910/32742/15 від 30 травня 2018 року, в якій вирішувалось питання про необхідність залучення третіх осіб (фізичних осіб) як відповідачів.
Зокрема, у справі № 910/32742/15 апеляційний суд залучив до участі у справі як відповідача фізичну особу, що вже мала статус третьої особи, та припинив провадження. Однак Верховний Суд скасував рішення суду апеляційної інстанції, застосувавши положення пункту 1.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18, та вказав, що, «залучивши до участі у справі фізичну особу як іншого відповідача, суд апеляційної інстанції не врахував того, що, коли у розгляді справи господарським судом з’ясовано, що іншим (або належним) відповідачем у ній мала б бути особа, яка згідно з процесуальним законом не може бути учасником судового процесу в господарському суді, а позивач наполягає на розгляді відповідної справи саме господарським судом, суд не вправі ні залучати відповідну особу до участі у справі, ані припиняти провадження в ній, а повинен розглянути справу стосовно того відповідача, якому пред’явлено позовну вимогу, та прийняти рішення по суті справи (в тому числі про відмову в позові, якщо відповідач є неналежним)».
Зважаючи на викладене, судді Медуниця О.Є., Пелипенко Н.М., Гребенюк Н.В. вважають, що постанова від 25 жовтня 2017 року у справі № 9922/2279/17 прийнята з дотриманням вимог закону, усталеної судової практики та положень постанов пленуму Вищого господарського суду України, що регламентують та роз’яснюють порядок і спосіб застосування правових норм.
За таких обставин судді просять скасувати рішення Другої Дисциплінарної палати від 18 січня 2021 року № 62/2дп/15-21 у частині притягнення їх до дисциплінарної відповідальності та закрити дисциплінарне провадження.
Перевіривши доводи скарг суддів, рішення Другої Дисциплінарної палати та матеріали дисциплінарної справи, Вища рада правосуддя встановила такі обставини.
Предметом спору у справі № 922/2279/17 є вимога ТОВ «СП «Ягідне» до ПСП «Рідкодуб» про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, укладених між ПСП «Рідкодуб» та фізичними особами ОСОБА1, ОСОБА2, ОСОБА3, ОСОБА4, ОСОБА5, ОСОБА6, з підстав порушення права позивача на користування земельними ділянками.
Статтею 1 ГПК України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з позовом) передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до статті 21 ГПК України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з позовом) сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, – фізичні особи, яким пред’явлено позовну вимогу.
Таким чином, за змістом ГПК України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) позивачами в господарському процесі є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред’явлено позовну вимогу, та в окремих випадках – фізичні особи. При цьому правовідносини у вказаній справі до цього виключного переліку не належать.
Тобто сторони у господарському процесі – це суб’єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Сторонами у господарському процесі є учасники спірного матеріального правовідношення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем – особа, яка повинна виконати зобов’язання (боржник).
У пункті 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року № 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» зазначено, зокрема, що господарський спір підвідомчий господарському суду за таких умов:
участь у спорі суб’єкта господарювання;
наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;
наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;
відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
У пункті 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, зокрема, що якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов’язаних із визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК України. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках – прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
У разі коли учасниками оспорюваного правочину є декілька осіб, а позов поданий однією з них, господарський суд має вирішити питання про залучення до участі у справі як відповідачів усіх зазначених осіб (частина перша статті 24 ГПК) за умови, що склад сторін у справі узгоджуватиметься з вимогами статті 1 вказаного Кодексу.
У пункті 2.28 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» роз’яснено, що «у вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди судам слід з’ясовувати суб’єктний склад сторін таких договорів, маючи на увазі, що власники земельних паїв (фізичні особи), як правило, є сторонами у відповідних угодах та не можуть бути сторонами у судовому процесі в господарських судах».
Натомість відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) у редакції, чинній на час розгляду спору, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Зокрема, статтею 15 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Таким чином, критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб’єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Із системного аналізу наведених норм процесуального права вбачається, що земельні спори, сторонами в яких є юридичні особи та фізичні особи, які мають або мали на момент виникнення спірних правовідносин статус суб’єкта господарювання, розглядаються господарськими судами, а інші – за правилами цивільного судочинства. Слід зазначити, що скаржники у вказаній справі не мали статусу фізичних осіб – підприємців чи іншого статусу суб’єкта господарювання.
Статтями 23, 24 ГПК України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з позовом у цій справі) передбачено, що позов може бути подано кількома позивачами чи до кількох відповідачів. Кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно. Господарський суд за наявності достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.
Згідно зі статтею 27 ГПК України у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з позовом у цій справі, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення у господарському спорі може вплинути на їхні права або обов’язки щодо однієї зі сторін.
Таким чином, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права чи обов’язки щодо однієї зі сторін.
Отже, особа, яка бажає взяти участь у справі як третя особа без самостійних вимог, має перебувати з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін. Підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору – ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред’явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Причому предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги щодо предмета спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, ця особа повинна мати статус співучасника у справі, а не третьої особи.
Друга Дисциплінарна палата дійшла висновку, що позивач заявив вимогу про визнання недійсними договорів тільки до ПСП «Рідкодуб», тоді як сторонами цих спірних угод є також власники земельних ділянок – фізичні особи ОСОБА1, ОСОБА2, ОСОБА3, ОСОБА4, ОСОБА6 та ОСОБА5, які, у свою чергу, є сторонами спірних матеріальних правовідносин та вказаний позов безпосередньо стосується їхніх прав, а тому такі особи мали бути залучені до участі у справі як співвідповідачі нарівні з ПСП «Рідкодуб», що виключає можливість розгляду цього спору в порядку господарського судочинства з огляду на наведені вище вимоги процесуального законодавства. Отже, такий спір має розглядатися судами загальної юрисдикції за правилами ЦПК України згідно зі встановленою цим Кодексом підсудністю.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 62 ГПК України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду) суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо заява не підлягає розгляду в господарських судах України.
Вимогами пункту 1 частини першої статті 65 ГПК України (в редакції, чинній момент звернення позивача до суду) передбачено, що з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії з підготовки справи до розгляду, зокрема вирішує питання про залучення до участі у справі іншого відповідача та про виключення чи заміну неналежного відповідача.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України (в редакції, чинній момент звернення позивача до суду) господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Враховуючи викладене, Дисциплінарна палата правильно зазначила, що, розглянувши спір, підвідомчий судам загальної юрисдикції, суддя Шарко Л.В. не виконала вимог пункту 1 частини першої статті 62, пункту 1 частини першої статті 65, пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України в редакції, чинній на момент на звернення позивача до суду. Зокрема, суддя Шарко Л.В. не відмовила у прийнятті позовної заяви на стадії вирішення питання про порушення провадження у справі, не вирішила питання про залучення належних відповідачів та не припинила провадження у справі, чим допустила порушення правил щодо юрисдикції суду.
Частиною другою статті 99 ГПК України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду та розгляду справи в апеляційній інстанції) встановлено, що апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
За змістом частин першої та другої статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Вища рада правосуддя також погоджується з висновком Другої Дисциплінарної палати стосовно того, що апеляційним судом проігноровано процесуальні порушення суду першої інстанції, доводи скаржників у відзиві на апеляційну скаргу належним чином не досліджені судом апеляційної інстанції під час перегляду справи, а тому, розглянувши спір, підвідомчий судам загальної юрисдикції, не виконавши вимог пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України, судді Медуниця О.Є., Пелипенко Н.М., Гребенюк Н.В. також допустили порушення правил щодо юрисдикції суду.
Вказане підтверджується наданими під час розгляду дисциплінарного провадження поясненнями, відповідно до яких судді усвідомлювали неможливість розгляду вказаної справи в порядку господарського судочинства, оскільки, як зазначалось, визнавали, що зміна статусу скаржників із третіх осіб на співвідповідачів призвела б до зміни підвідомчості справи і неможливості її розгляду в порядку господарського судочинства.
Твердження суддів Медуниці О.Є., Пелипенко Н.М., Гребенюк Н.В., що практика Вищого господарського суду України передбачала, що господарські суди у вирішенні питання в порядку статті 24 ГПК України мають орієнтуватися на диспозицію позивача, а також що заміна / залучення відповідача має відбуватися тільки якщо склад сторін узгоджується зі статтею 1 ГПК України і якщо на те є згода позивача, з посиланням на пункт 1.3, частину другу постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 із подальшими змінами (в редакції, чинній станом на день розгляду справи), Вища рада правосуддя вважає некоректними з огляду на таке.
Диспозиція статті 24 ГПК України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду та розгляду справи в апеляційній інстанції) встановлювала, що господарський суд за наявності достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.
Однак відповідно до матеріалів справи 4 вересня 2017 року треті особи звернулись до суду із клопотанням про зміну їхнього процесуального статусу із третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на співвідповідачів, оскільки мали намір подавати зустрічний позов.
Відповідно до статті 26 ГПК України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду та розгляду справи в апеляційній інстанції) треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до прийняття рішення господарським судом, подавши позов до однієї або двох сторін. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу господарський суд виносить ухвалу. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть усі обов’язки позивача.
Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору – це ймовірні суб’єкти спірних матеріальних правовідносин, які вступають у чужий процес із метою захисту своїх суб’єктивних прав чи охоронюваних законом інтересів.
Під час розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа може вважати, що саме їй належить право на предмет спору. У контексті статті 26 ГПК України під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об’єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем. Третя особа може бути допущена до участі у справі лише у тому випадку, коли її самостійна вимога спрямована на предмет спору між позивачем і відповідачем. Вимога, спрямована на будь-що, що знаходиться поза цим предметом, не може бути розглянута як вимога третьої особи, а має бути здійснена через подання самостійного позову.
Самостійність вимог третьої особи полягає в тому, що вона вважає, ніби в матеріальних правовідносинах із відповідачем перебуває саме вона і саме її право порушено відповідачем. Тож третя особа із самостійними вимогами заперечує вимогу позивача і переслідує мету вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь. Тому третя особа із самостійними вимогами процесуально протиставляє себе не лише відповідачу, а й позивачу. На відміну від цього вимоги співпозивачів спрямовані на той самий предмет спору, але не суперечать одна одній, і взаємно не виключають одна одну.
У пункті 1.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз’яснено, що у процесі вирішення господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа може вважати, що саме їй належить право на предмет спору. З метою захисту свого права така особа може звернутися до господарського суду, який розглядає справу, із заявою про вступ у справу як третя особа з самостійною вимогою на предмет спору. Вступ цієї особи у справу можливий на будь-якій стадії провадження зі справи в місцевому господарському суді, але до прийняття ним рішення. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу виноситься ухвала.
Вступ у справу третьої особи, яка має самостійні вимоги на предмет спору, можливий тільки на підставі її позовної заяви, що повинна відповідати вимогам статей 54–57 ГПК України, а не за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду (стаття 26 ГПК України). Питання про прийняття такої заяви, відмову в її прийнятті або про її повернення вирішується на загальних підставах згідно зі статтями 61–63 ГПК України. Зокрема, дійшовши висновку про те, що у відповідній заяві не зазначено обставин, на яких ґрунтується вимога третьої особи, та/або доказів, що підтверджують ці обставини, суд повертає заяву на підставі пункту 3 частини першої статті 63 цього Кодексу. Якщо ж така третя особа звертається з позовом, вимоги за яким не є тотожними вимогам за первісним позовом (наприклад, про визнання недійсним договору, тоді як первісний позов стосується стягнення заборгованості за тим же договором), позов третьої особи може бути повернуто на підставі пункту 5 частини першої статті 63 ГПК України, оскільки третя особа може бути допущена до участі у справі лише тоді, коли її самостійна вимога стосується предмета спору між позивачем і відповідачем у справі.
Крім того, відповідно до узагальнення Верховного Суду України від 24 листопада 2008 року «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно більш повно з’ясовувати обставини справи, права та обов’язки сторін, перевіряти обґрунтованість їх доводів та заперечень, давати належну правову оцінку зібраним доказам та вирішувати спір відповідно до вимог закону.
При підготовці справи до судового розгляду за позовами про визнання правочину недійсним суди зобов’язані розглянути питання про залучення до процесу насамперед сторін правочину. Суди мають більше уваги звертати на процесуальне становище осіб, які повинні брати участь у справі, не допускати участі фактичних відповідачів у процесі як третіх осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач пред’явив позовну вимогу про визнання договорів недійсними фактично і до ОСОБА1, ОСОБА2, ОСОБА3, ОСОБА4, ОСОБА6, ОСОБА5 як безпосередніх підписантів і сторін договорів оренди земельних ділянок.
Разом із тим ухвалою Господарського суду Харківської області від 12 липня 2017 року ОСОБА1, ОСОБА2, ОСОБА3, ОСОБА4, ОСОБА6, ОСОБА5 залучено до участі у справі як третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
Абзацом третім пункту 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що у разі коли учасниками оспорюваного правочину є декілька осіб, а позов поданий однією з них, господарський суд має вирішити питання про залучення до участі у справі як відповідачів усіх зазначених осіб (частина перша статті 24 ГПК) за умови, що склад сторін у справі узгоджуватиметься з вимогами статті 1 цього Кодексу.
Таким чином, місцевий суд всупереч вимогам частини третьої статті 21 та статті 24 ГПК України не вирішив питання щодо наявності достатніх підстав для залучення ОСОБА1, ОСОБА2, ОСОБА3, ОСОБА4, ОСОБА6, ОСОБА5 до участі у справі як співвідповідачів. Не вчинив відповідних процесуальних дій і суд апеляційної інстанції.
У пункті 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення» зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з’ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Однак суди на порушення частини першої статті 43 ГПК України не встановили в судовому процесі всіх обставин справи всебічно, повно і об’єктивно в сукупності та з урахуванням об’єкта і предмета спору, а отже, дійшли передчасних висновків, у тому числі щодо підвідомчості цього спору господарському суду.
Вказане спростовує твердження суддів Медуниці О.Є., Пелипенко Н.М., Гребенюк Н.В. стосовно врахування ними положень пункту 2.28 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6, вимог статті 24 ГПК України та роз’яснення постанов пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 та від 29 травня 2013 року № 11.
Також при вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення мало місце.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 1 червня 2016 року у справі № 920/1771/14, яка розглянута Судовою палатою у господарських справах і Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України.
Посилання суддів на те, що в цьому випадку відсутнє порушення прав третіх осіб, які бажали подати позовну заяву щодо предмета спору, оскільки їхній статус у справі жодним чином не був перешкодою для реалізації ними своїх законних прав, не спростовують допущених ними порушень.
Стосовно посилань суддів Східного апеляційного господарського суду на правову позицію Верховного Суду у справі № 910/32742/15 від 30 травня 2018 року щодо залучення фізичних осіб у якості інших відповідачів слід зазначити, що цей аргумент не може бути врахований, оскільки у зазначеній справі інший предмет спору – «про припинення порушення прав інтелектуальної власності», на відміну від предмету спору у справі № 922/2279/17 «про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок», стороною у яких є, зокрема, фізичні особи.
Статтями 308, 310 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Таким чином, неповне встановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору у справі, входять до предмета доказування, а отже, підлягають обов’язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є порушенням вимог статті 43 ГПК України, що не дає суду касаційної інстанції можливості дійти висновку про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.
Передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, тому Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду скасував попередні рішення та передав справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення обставин і надання їм належної правової оцінки з урахуванням вказаних у постанові вказівок.
Враховуючи наведене, дослідивши матеріали дисциплінарної справи стосовно судді Господарського суду Харківської області Шарко Л.В. та суддів Східного апеляційного господарського суду Медуниці О.Є., Пелипенко Н.М., Гребенюк Н.В., Вища рада правосуддя погоджується з висновком Другої Дисциплінарної палати, що встановлені під час дисциплінарного провадження обставини свідчать про наявність у діях суддів Шарко Л.В., Медуниці О.Є., Пелипенко Н.М., Гребенюк Н.В. під час розгляду справи № 922/2279/17 складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме внаслідок грубої недбалості істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції суду. Пунктом 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року, передбачено, що жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.
Як встановлено Бангалорськими принципами поведінки суддів, схваленими резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року, об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що «правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться» (рішення у справах «Де Куббер проти Бельгії» від 26 жовтня 1984 року, пункт 26; «Білуха проти України» від 9 листопада 2006 року, пункт 53).
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Пунктом 1.5 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» (Лісабон, 10 липня 1998 року) встановлено, що суддя зобов’язаний підтримувати високий рівень компетентності, необхідний для вирішення справ у кожному конкретному випадку, оскільки від рішення судді залежать гарантії та права особи.
Враховуючи викладене, Вища рада правосуддя дійшла висновку про наявність достатніх підстав вважати, що судді Шарко Л.В., Медуниця О.Є., Пелипенко Н.М., Гребенюк Н.В. розглянули справу № 922/2279/17 без належного з’ясування дійсних прав і обов’язків сторін стосовно предмета спору, які мали визначальне значення для справи.
При цьому, визначаючи наявність чи відсутність вини як складової дисциплінарного проступку, Вища рада правосуддя виходить із відсутності доказів, що підтверджують наявність умислу в діях суддів Шарко Л.В., Медуниці О.Є., Пелипенко Н.М., Гребенюк Н.В. під час розгляду вказаної справи.
За таких обставин Вища рада правосуддя вважає, що Дисциплінарна палата правильно встановила наявність у діях суддів Шарко Л.В., Медуниці О.Є., Пелипенко Н.М., Гребенюк Н.В. складу дисциплінарного проступку, наслідком якого є притягнення до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених підпункту «а» пунктам 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме внаслідок грубої недбалості істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції суду.
Висновки Другої Дисциплінарної палати відповідають встановленим обставинам справи, дії суддів кваліфіковано правильно, при визначенні міри стягнення враховано позитивні характеристики суддів Шарко Л.В., Медуниці О.Є., Пелипенко Н.М., Гребенюк Н.В., а також те, що до дисциплінарної відповідальності вони не притягувалися.
Отже, наведене свідчить про обґрунтоване встановлення Другою Дисциплінарною палатою порушень у діях суддів, твердження їхніх скарг не спростовують встановлених обставин.
Вища рада правосуддя погоджується з Дисциплінарною палатою, що застосування до суддів дисциплінарного стягнення у виді попередження є співмірним вчиненому суддями Шарко Л.В., Медуницею О.Є., Пелипенко Н.М., Гребенюк Н.В. дисциплінарному проступку.
З огляду на викладене Вища рада правосуддя дійшла висновку, що за результатами розгляду скарг судді Господарського суду Харківської області Шарко Л.В. та суддів Східного апеляційного господарського суду Медуниці О.Є., Пелипенко Н.М., Гребенюк Н.В. рішення Другої Дисциплінарної палати від 18 січня 2021 року № 62/2дп/15-21 підлягає залишенню без змін на підставі пункту 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя
вирішила:
залишити без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 18 січня 2021 року № 62/2дп/15-21 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Господарського суду Харківської області Шарко Людмили Володимирівни, суддів Східного апеляційного господарського суду Медуниці Ольги Євгеніївни, Пелипенко Ніни Михайлівни, Гребенюк Наталії Володимирівни.
Головуючий на засіданні
Вищої ради правосуддя В.Г. Суховий
Члени Вищої ради правосуддя О.Є. Блажівська
С.М. Болотін
П.М. Гречківський
Н.С. Краснощокова
В.В. Матвійчук
І.Б. Плахтій
Т.С. Розваляєва
В.В. Саліхов
Л.А. Швецова
С.Б. Шелест
