Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Говорухи В.І., членів Гречківського П.М., Матвійчука В.В. та залученого із Другої Дисциплінарної палати члена Вищої ради правосуддя Саліхова В.В., заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Швецову Л.А., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» в особі адвоката Тимовського Володимира Сергійовича стосовно судді Господарського суду міста Києва Стасюка Сергія Васильовича,
встановила:
Стасюк Сергій Васильович Указом Президента України від 23 січня 2012 року № 29/2012 призначений на посаду судді Господарського суду міста Києва строком на п’ять років, Указом Президента України від 17 травня 2019 року № 269/2019 призначений на посаду судді безстроково.
До Вищої ради правосуддя надійшли 19 серпня 2020 року дисциплінарна скарга (єдиний унікальний № 70/25/13-20) та 13 листопада 2020 року доповнення до скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (далі – ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста») (єдиний унікальний № 70/31/13-20) в особі адвоката Тимовського В.С. щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Господарського суду міста Києва Стасюка С.В. за дії, вчинені під час розгляду справи № 910/5251/20.
Автор скарги просив притягнути суддю Стасюка С.В. до дисциплінарної відповідальності за істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.
Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 13 січня 2021 року № 27/3дп/15-21 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Господарського суду міста Києва Стасюка С.В. за вчинення дій, які можуть містити ознаки дисциплінарних проступків, наслідком чого може бути притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VІІІ) (умисне або внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод).
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя своєчасно і належним чином повідомила суддю та скаржників про дату та час її засідання, а саме шляхом надсилання письмових та електронних запрошень для участі у засіданні дисциплінарного органу на адреси, які містяться в матеріалах дисциплінарної справи, та оприлюднення відповідних запрошень на засідання на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.
Крім того, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вжила всіх можливих заходів із метою забезпечення судді Стасюку С.В. процесуальних гарантій та права ефективно будувати свій захист. Зокрема, копії ухвал про відкриття дисциплінарних справ надсилались на адресу суду, де працює суддя, та оприлюднені на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.
З метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та забезпечення реалізації прав учасників справи Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя запропонувала сторонам взяти участь у засіданнях Дисциплінарної палати в режимі відеоконференції.
Розгляд дисциплінарної справи призначено на 17 березня 2021 року.
16 березня 2021 року до Вищої ради правосуддя надійшло клопотання судді Стасюка С.В. про відкладення розгляду дисциплінарної справи, у зв’язку із погіршенням його самопочуття.
З урахуванням наведеного розгляд дисциплінарної справи відкладено.
Розгляд дисциплінарної справи призначено на 21 квітня 2021 року.
У засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 21 квітня 2021 року прибули представник судді Стасюка С.В. – адвокат Шкелебей О.В. та представник ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» – адвокат Цурка Н.О.
Розгляд дисциплінарної справи відкладено на 28 квітня 2021 року.
У засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 28 квітня 2021 року прибули представник судді Стасюка С.В. – адвокат Шкелебей О.В. та представник ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» – адвокат Цурка Н.О.
Заслухавши доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Швецову Л.А., представників сторін, вивчивши матеріали дисциплінарної справи, письмові пояснення судді та його представника, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила таке.
У скарзі адвокат Тимовський В.С. зазначає, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 10 червня 2020 року задоволено заяву Приватного акціонерного товариства «Білоцерківська теплоелектроцентраль» (далі – ПрАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль») про забезпечення позовних вимог шляхом заборони ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» здійснювати відчуження (продаж, міна, дарування тощо) майнових прав (прав вимоги) за договорами № 1048м-01-0б від 27 лютого 2006 року, № 25-04/04 від 29 квітня 2004 року, № 1060м-01-06 від 21 березня 2006 року, № 1290-09 від 26 лютого 2009 року, № 1517-14 від 8 серпня 2014 року, № 1065м-01-06 від 4 квітня 2006 року, № 1323-10 від 6 липня 2010 року, № 1325м-10 від 10 серпня 2010 року, № 1459м-13 від 11 квітня 2013 року, № 876м-01-04 від 15 липня 2004 року, № 1475-13 від 19 вересня 2013 року, № 1477-13 від 30 вересня 2013 року, № 1478-13 від 30 вересня 2013 року, № 1342-10 від 29 листопада 2010 року, № 1255м-08 від 29 липня 2008 року, № 1294м-09 від 16 лютого 2009 року. Заборонено особам, у тому числі ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», ТОВ «Кредитна установа «Інвестиційна», які придбали право вимоги за кредитними договорами, укладеними з АТ «Банк «Фінанси та кредит», вчиняти дії щодо здійснення прав, які виникли на підставі таких кредитних договорів.
Постановляючи вказану ухвалу, суддя Стасюк С.В. на порушення вимог статей 55, 124, 129 Конституції України, частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) не в повному обсязі дослідив подані сторонами докази та не надав їм належну оцінку, не з’ясував обставин справи, не розглянув повно та всебічно всі обставини справи у їх сукупності, а також не здійснив перевірку їх доказами.
Скаржник наголошує, що ухвалою Господарського суду Київської області від 14 травня 2020 року у справі № 911/2498/18 замінено кредитора ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» на нового кредитора – ТОВ «Кредитна установа «Інвестиційна» в межах вимог до боржника ПрАТ «Росава» у сумі 394055354 гривні, які не забезпечені заставою майна боржника (4 черга задоволення вимог кредиторів): за договорами № 1255м-08 від 29 липня 2008 року, № 1294м-09 від 16 лютого 2009 року. Постановляючи вказану ухвалу, суд встановив, що ТОВ «Кредитна установа «Інвестиційна» на підставі договору № 07/13/05/2020/2 про відступлення права вимоги набуло право вимоги до ПрАТ «Росава», що належало ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» та визнано ухвалою Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року у цій справі. Зазначені ухвали Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року та від 14 травня 2020 року у справі № 911/2498/18 набрали законної сили і є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами.
Тобто судом вже надано оцінку правомірності договору від 6 грудня 2019 року щодо відступлення права вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» за відповідними кредитними договорами та договору від 13 травня 2020 року № 07/13/05/2020/2 про відступлення права вимоги на користь ТОВ «Кредитна установа «Інвестиційна», а також встановлено відсутність ознак нікчемності таких правочинів і законності факту наявності у ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» права вимоги до ПрАТ «Росава» про його банкрутство.
Таким чином, на думку скаржника, постановляючи оскаржувану ухвалу, суддя Стасюк С.В. порушив статті 18, 235 ГПК України та принцип правової визначеності, оскільки поставив під сумнів законність судових рішень, що набрали законної сили, а також порушив презумпцію правомірності правочину, передбачену статтею 204 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).
Також скаржник зауважує, що суддя Стасюк С.В., розглядаючи заяву про забезпечення позову, не врахував доказів, наданих позивачем, не пересвідчився, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, не з’ясував обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам. При цьому суддя не вказав конкретно, які права заявника в цьому випадку порушуються оспорюваними правочинами та чому саме ефективний їх захист буде унеможливлений в разі невжиття відповідних заходів. Більш того, в цьому випадку позивач не є стороною спірних правочинів, учасником проведених торгів, учасником кредитних правовідносин та не довів, що у зв’язку із проведеними торгами та укладенням договору його майновий стан якось змінився.
Скаржник зазначає, що з аналогічними заявами про забезпечення позову зверталися пов’язані із ПрАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль» особи: ТОВ «Преміорі», ТОВ «Валса» та ПрАТ «Росава» (справи № 910/6941/20, № 910/6994/20, № 910/6998/20, № 910/6999/20), які, у свою чергу, є боржниками ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста».
Наведене, на думку автора скарги, свідчить про пов’язаність ТОВ «Преміорі», ПрАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль», ТОВ «Валса» та ПрАТ «Росава», які входять до однієї комерційної групи компаній «РОСАВА» та шляхом подання заяв про забезпечення позову до його пред’явлення та позовних заяв про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 13 травня 2020 року № 07/13/05/2020/2 намагаються уникнути відповідальності за невиконання кредитних зобов’язань перед ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста».
Суддя Стасюк С.В. не врахував такі доводи ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» та розглянув заяву позивача про забезпечення позову без виклику сторін, чим фактично обмежив відповідача у доступі до правосуддя. Оцінку незаконності та неправомірності ухвали від 10 червня 2020 року надав Північний апеляційний господарський суд у своїй постанові від 22 липня 2020 року.
Щодо розгляду та прийняття рішення за зустрічним позовом ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» до ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» про визнання права вимоги скаржник зазначив, що за результатами розгляду цієї заяви суддя Стасюк С.В. ухвалив рішення від 22 липня 2020 року про залишення зустрічної позовної заяви без розгляду, оскільки зустрічний позов є зловживанням процесуальними правами.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ТОВ «Інвестохіллс Веста» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, проте на порушення норм пунктів 17.10–17.12 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України та пункту 14 частини першої статті 255 ГПК України суддя Стасюк С.В. не зупинив розгляд справи та не передав матеріали до Північного апеляційного господарського суду, а продовжив розгляд справи, що підтверджується наявністю в Єдиному реєстрі судових рішень ухвал від 8 вересня 2020 року, 24 вересня 2020 року, 6 жовтня 2020 року. 20 жовтня 2020 року суддя Стасюк С.В. ухвалив рішення, яким позови ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» та ТОВ «Танк Транс» задовольнив повністю.
Наведене, на думку скаржника, свідчить, що суддя Стасюк С.В. на порушення норм процесуального права створив ситуацію, за якої має відбуватися продовження розгляду зустрічного позову ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» у справі № 910/5251/20, розгляд по суті якої уже відбувся.
Також скаржник зазначає про порушення суддею Стасюком С.В. вимог пунктів 2, 3 частини першої статті 42 ГПК України у зв’язку з тим, що 23 липня 2020 року за наявності клопотання про відкладення розгляду справи суддя постановив ухвалу, якою прийняв для спільного розгляду з первісним позовом позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, – ТОВ «Танк Транс» та залучив до участі у справі третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів – ТОВ «Кредитна установа «Інвестиційна».
Скаржник зазначив, що в ухвалі від 23 липня 2020 року про закриття підготовчого засідання суд зазначив, що у судовому засіданні представники сторін не заперечили проти закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті, тоді як представник ТОВ «ФК «Інвестохіллс» не брав участь у судовому засіданні. Тобто суддя Стасюк С.В. за відсутності представника ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» та відповідних заяв (клопотань), розглянув заявлені заяви та ухвалив процесуальні рішення.
У наданих на запит члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Швецової Л.А. поясненнях щодо суті дисциплінарної скарги суддя Стасюк С.В. зазначив, що розгляд заяви про забезпечення позову, поданої ПАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль», здійснювався відповідно до вимог ГПК України. Під час розгляду заяви про забезпечення позову судом було відхилено доводи ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», викладені у запереченнях на заяву про забезпечення позову, оскільки вони зводилися виключно до незгоди із заявленими позовними вимогами.
При ухваленні рішення про задоволення заяви про забезпечення позову суддя Стасюк С.В. врахував, що ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» наведено докази відступлення прав вимоги за кредитними договорами третім особам. Зокрема, з ухвали Господарського суду Київської області від 14 травня 2020 року у справі № 911/2498/18 вбачається, що ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» відступило ТОВ «Кредитна установа «Інвестиційна» права вимоги, які були придбані на оскаржуваному електронному аукціоні, у сумі 394055354 гривні – часткове відступлення ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» на користь ТОВ «Кредитна установа «Інвестиційна» прав вимоги за кредитними договорами, які набуті на підставі електронних торгів, що оспорюються, може бути підставою для обґрунтованого припущення щодо можливості продажу чи відчуження прав вимоги будь-яким іншим особам.
Невжиття заходів забезпечення позову могло б мати наслідком ускладнення ефективного захисту прав, оскільки ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» у разі задоволення позову у справі № 910/5251/20 буде вимушене ініціювати нові судові спори про визнання недійсними правочинів, укладених у зв’язку з відчуженням прав вимоги. При цьому заборона відчужувати майнові права та вчиняти дії щодо здійснення прав, які виникли на підставі кредитних договорів, могла б дати можливість уникнути до моменту вирішення спору у цій справі укладення низки правочинів щодо відступлення майнових прав; враховуючи наявність підстав, передбачених статтею 136 ГПК України, а також вимоги статті 137 ГПК України, були вжиті заходи забезпечення позову. Відсутні докази, що ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» зазнає збитків від вжитих заходів забезпечення позову, а також немає жодних підстав вважати, що воно могло зазнати збитків від забезпечення позову в майбутньому. Такі обставини встановлені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 8 липня 2020 року у справі № 910/5251/20, якою відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» про зустрічне забезпечення позову.
На думку судді Стасюка С.В., ухвала про забезпечення позову мотивована належним чином, мотиви прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті цього питання прямо в ній зазначені. ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» скористалося своїм правом на подання заперечень щодо заяви про забезпечення позову, скаржнику не чинилося жодних перешкод у здійсненні цього права. Будь-які зволікання з розглядом заяви про забезпечення позову та несвоєчасно вжиті заходи можуть бути неефективними.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суддя виходив із того, що наявний ризик відчуження ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» спірних майнових прав за кредитними договорами. Таке відчуження могло бути здійснене ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» у будь-який момент, отже, заходи забезпечення позову у справі № 910/5251/20 мали бути вжиті максимально оперативно.
Призначення заяви про забезпечення позову до розгляду у судовому засіданні з повідомленням сторін створило б умови (надало б час) для відчуження ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» спірних майнових прав за кредитними договорами, що, у свою чергу, знівелювало б заходи забезпечення позову у разі їх вжиття. Крім цього, суддя звернув увагу, що єдиною підставою для призначення до розгляду заяви про забезпечення позову з повідомленням (викликом сторін) є недостатність для її розгляду наданих заявником пояснень та доказів. Натомість, на переконання судді, ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» подало до суду заяву з вичерпними поясненнями щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, до якої додано достатні докази наявності такої необхідності.
У поясненнях судді Стасюка С.В. щодо неправомірності його дій під час розгляду зустрічного позову та залишення його без розгляду зазначено, що позовні вимоги про визнання права вимоги стягнення суми заборгованості за договором про мультивалютну кредитну лінію не можуть бути самостійним предметом спору, такі вимоги не призводять до поновлення порушених прав, не можуть самостійно розглядатися в окремій справі та підлягають розгляду лише під час розгляду спору про стягнення грошових коштів за договором про мультивалютну кредитну лінію.
Суддя Стасюк С.В. вказав, що, дослідивши зміст зустрічної позовної заяви на стадії подання позову, суд не позбавлений можливості надати оцінку доводам заявника та з урахуванням конкретних обставин справи, положень статті 43 ГПК України залишити зустрічну позовну заяву без розгляду.
Подання на розгляд суду першої інстанції зустрічної позовної заяви в межах справи № 910/5251/20 жодним чином не впливає на ефективність розгляду спору та не створює будь-яких процесуальних перешкод для вирішення спору по суті.
Відкриваючи дисциплінарну справу стосовно судді Стасюка С.В., Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходила з того, що під час попередньої перевірки в діях судді встановлено наявність ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ (умисне або внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод).
Надаючи правову кваліфікацію діям судді Стасюка С.В., Дисциплінарна палата критично оцінила пояснення судді, оскільки вони не спростовують вчинення ним під час вирішення питання про забезпечення позову та залишення зустрічної позовної заяви без розгляду у справі № 910/5251/20 дій, що охоплюються складом дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ.
Зокрема, Третьою Дисциплінарною палатою під час розгляду дисциплінарної справи встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 21 квітня 2020 року відкрито провадження у справі № 910/5251/20 за позовною заявою ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» до ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ТОВ «Фьост Файненшіал Нетворк Юкрейн» про визнання недійсними прилюдних торгів та договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10 червня 2020 року задоволено заяву ПрАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль» про забезпечення позовних вимог. Заборонено ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» здійснювати відчуження (продаж, міна, дарування тощо) майнових прав (прав вимоги) за кредитними договорами:
мультивалютної кредитної лінії № 1048м-01-0б від 27 лютого 2006 року,
мультивалютної кредитної лінії № 25-04/04 від 29 квітня 2004 року,
мультивалютної кредитної лінії № 1060м-01-06 від 21 березня 2006 року,
відновлювальної кредитної лінії № 1290-09 від 26 лютого 2009 року,
відновлювальної кредитної лінії № 1517-14 від 8 серпня 2014 року,
відновлювальної кредитної лінії № 1065м-01-06 від 4 квітня 2006 року,
відновлювальної кредитної лінії № 1323-10 від 6 липня 2010 року,
мультивалютної кредитної лінії № 1325м-10 від 10 серпня 2010 року,
мультивалютної кредитної лінії № 1459м-13 від 11 квітня 2013 року,
відновлювальної кредитної лінії № 876м-01-04 від 15 липня 2004 року,
відновлювальної кредитної лінії № 1475-13 від 19 вересня 2013 року,
відновлювальної кредитної лінії № 1477-13 від 30 вересня 2013 року,
відновлювальної кредитної лінії № 1478-13 від 30 вересня 2013 року,
відновлювальної кредитної лінії № 1342-10 від 29 листопада 2010 року,
мультивалютної кредитної лінії № 1255м-08 від 29 липня 2008 року,
мультивалютної кредитної лінії № 1294м-09 від 16 лютого 2009 року.
Заборонено особам, у тому числі ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», ТОВ «Кредитна установа «Інвестиційна», які придбали право вимоги за кредитними договорами, укладеними з АТ «Банк «Фінанси та кредит», вчиняти дії щодо здійснення прав, які виникли на підставі зазначених вище кредитних договорів.
Постановляючи ухвалу від 10 червня 2020 року, суд першої інстанції зазначив, що погоджується з доводами заявника про часткове відступлення ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» на користь ТОВ «Кредитна установа «Інвестиційна» прав вимоги за кредитними договорами, які набуті на підставі електронних торгів, що оспорюються, та може бути підставою для обґрунтованого припущення щодо можливості продажу чи відчуження прав вимоги будь-яким іншим особам.
На переконання суду, такий захід забезпечення, як заборона відчужувати майнові права та заборона вчиняти дії щодо здійснення прав, які виникли на підставі кредитних договорів, може допомогти до вирішення спору у цій справі уникнути низки правочинів щодо відступлення майнових прав, що у разі визнання позовних вимог законними та обґрунтованими і прийняття рішення про їх задоволення утруднить та затягне його виконання. На думку суду першої інстанції, вказані заходи є адекватними та забезпечать збалансованість інтересів сторін і можливість фактичного виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 липня 2020 року скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 10 червня 2020 року та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні заяви ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» про забезпечення позову.
Ухвалюючи вказану постанову, апеляційний господарський суд вважав непереконливими твердження позивача, що в подальшому (у разі задоволення позову) право вимоги за цими кредитними договорами може бути продано за вищою ціною, оскільки ці твердження ґрунтуються на припущеннях та суперечать встановленим фактичним обставинам справи.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що, враховуючи встановлені обставини справи, позивач не подав належних та допустимих доказів, які б могли свідчити, що невжиття обраних ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Крім того, під час попередньої перевірки встановлено, що у провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа № 911/445/19 за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» про стягнення з ПрАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль» 1453801011,90 гривні. Позов у цій справі обґрунтовано неналежним виконанням ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» своїх грошових зобов’язань, що передбачені договором про мультивалютну кредитну лінію № 1048м-01-06 від 27 лютого 2006 року.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 19 лютого 2019 року відкрито провадження та залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача – Державну організацію (установа, заклад) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб».
Ухвалою Господарського суду Київської області від 28 січня 2020 року у справі № 911/445/19 замінено позивача – ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» його правонаступником – ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» в частині позовних вимог на суму 1453801011,90 гривні, з яких 569871066 гривень простроченої заборгованості за кредитом, 677746474,96 гривні простроченої заборгованості за відсотками, 206183470,94 гривні пені за прострочення заборгованості за основним боргом та відсотками.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 8 травня 2020 року матеріали справи № 911/445/19 передано на розгляд Господарського суду Київської області у складі суду, у провадженні якого перебуває справа № 911/593/20 про банкрутство ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль».
Зокрема, ухвалою Господарського суду Київської області від 14 квітня 2020 року відкрито провадження у справі № 911/593/20 про банкрутство ПрАТ «Білоцерківська ТЕЦ».
14 квітня 2020 року Господарський суд Київської області опублікував на офіційному вебсайті Вищого господарського суду України оголошення № 64717 про відкриття провадження у справі про банкрутство ПрАТ «Білоцерківська ТЕЦ».
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24 червня 2020 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року, апеляційну скаргу ПрАТ «Білоцерківська ТЕЦ» задоволено, ухвалу Господарського суду Київської області від 14 квітня 2020 року у справі № 911/593/20 скасовано. Прийнято нове рішення, яким відмовлено у відкритті провадження у справі про банкрутство ПрАТ «Білоцерківська ТЕЦ».
Надаючи оцінку встановленим обставинам, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходила з такого.
Відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
Повноваження господарських судів визначає ГПК України, який також встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
За приписами частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно зі статтею 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Статтею 137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов’язку вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов’язання;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;
7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об’єкти інтелектуальної власності;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1–9 цієї частини.
Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Не допускається забезпечення позову у спорах, що виникають з корпоративних відносин, шляхом заборони:
1) проводити загальні збори акціонерів або учасників господарського товариства та приймати ними рішення, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, які прямо стосуються предмета спору;
2) емітенту, зберігачу, депозитарію надавати реєстр власників іменних цінних паперів, інформацію про акціонерів або учасників господарського товариства для проведення загальних зборів товариства;
3) участі (реєстрації для участі) або неучасті акціонерів або учасників у загальних зборах товариства, визначення правомочності загальних зборів акціонерів або учасників господарського товариства;
4) здійснювати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб покладені на них згідно із законодавством владні повноваження, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, вчиняти конкретні дії, що прямо стосуються предмета спору.
Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів Національного банку України, а також встановлення для Національного банку України, його посадових осіб заборони або обов’язку вчиняти певні дії.
Не допускається забезпечення позову у справах, відповідачем у яких є неплатоспроможний банк або Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, шляхом:
1) накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу;
2) заборони відповідачу, його посадовим особам вчиняти певні дії.
Майно або грошові суми клієнта неплатоспроможного банку, на які судом накладено арешт до дня віднесення банку до категорії неплатоспроможних, можуть бути передані приймаючому або перехідному банку чи спеціалізованій установі, утвореній Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, у встановленому законодавством про систему гарантування вкладів фізичних осіб порядку з письмовим повідомленням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб особи, в інтересах якої накладено арешт. При цьому передані майно або грошові суми залишаються обтяженими відповідно до ухвали суду про накладення арешту.
Суд, який вирішує спір про право власності на акції (частки, паї) товариства, права акціонера (учасника), реалізація яких залежить від відносної вартості акцій (розміру частки) в статутному капіталі товариства, може постановити ухвалу про забезпечення позову шляхом встановлення заборони на внесення змін до статуту цього товариства щодо розміру статутного капіталу.
Заходи забезпечення позову не повинні порушувати прав інших акціонерів (учасників) господарського товариства. Зокрема, крім випадків, передбачених частиною дев’ятою цієї статті, заборона вчиняти дії має стосуватися лише акцій або корпоративних прав, безпосередньо пов’язаних з предметом спору.
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
З огляду на положення статей 13, 74, 80 ГПК України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. Із цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу щодо забезпечення позову.
В ухвалі від 10 червня 2020 року суддя Стасюк С.В. зазначає, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
наявності зв’язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Однак у подальшому суддя Стасюк С.В. не надав оцінки відповідності заяви позивача про забезпечення позову наведеним суддею в ухвалі критеріям.
Зокрема, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, у цьому випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Виходячи з того, що предметом спору є немайнові вимоги, а саме визнання недійсними електронних торгів та договору відступлення прав вимоги, суд першої інстанції мав дослідити, чи може відсутність таких заходів істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (висновок Об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18).
Однак суддя Стасюк С.В. не врахував вказаних висновків Верховного Суду, пославшись лише на те, що невжиття обраних позивачем заходів забезпечення позову утруднить та затягне виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову, позивач вказує, що ефективний захист його прав у разі задоволення позову може відбутися виключно у разі, коли внаслідок встановлення недійсності договору відступлення прав вимоги незаконно продані права вимоги будуть повернуті до ліквідаційної маси неплатоспроможного банку для їх подальшого продажу з дотриманням вимог законодавства та за найвищою ціною для одержання якомога більшої суми коштів, що в подальшому будуть спрямовані на задоволення вимог кредиторів ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», зокрема, вимог позивача. У разі невжиття цих заходів забезпечення позову позивач змушений буде звертатись з окремими позовами про визнання недійсними вже нових договорів про відступлення прав вимоги, що належали банку.
Разом з тим зі змісту позовної заяви вбачається, що відкриті торги (аукціони) із продажу права вимоги за шістнадцятьма кредитними договорами, щодо яких вжито заходи забезпечення позову, неодноразово не відбулися у зв’язку з відсутністю учасників. Тому Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вирішив продавати право вимоги за цими кредитними договорами на електронних торгах (голландський аукціон) в межах пулу активів, за результатами яких проведено спірні електронні торги та укладено спірний договір з ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» як переможцем.
Укладений 6 грудня 2019 року договір між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» договір відступлення права вимоги не визнаний недійсним.
Суддя Стасюк С.В. в ухвалі від 10 червня 2020 року не мотивував співмірність обраного способу забезпечення позову із позовними вимогами, не надав належної оцінки доводам позивача щодо забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог щодо забезпечення позову. При цьому очевидно, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише в разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суддя Стасюк С.В. взяв до уваги лише інтереси позивача, не врахувавши, що, заборонивши ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» вчиняти відповідні дії, він фактично втрутився у право мирного володіння майном.
Водночас суддя Стасюк С.В. як підставу для задоволення заяви про забезпечення позову визначив обґрунтування заявником застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх незастосування може бути підставою для обґрунтованого припущення щодо можливості продажу чи відчуження прав вимоги будь-яким іншим особам.
Разом із тим суддею не наведено жодних мотивів, чому суд вважав обґрунтування заявника прийнятними і такими, що підлягають задоволенню, і заходи забезпечення позову такими, що відповідають таким критеріям: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
30 червня 2020 року до Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» до ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль», Державної організації (установа, заклад) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», ТОВ «Фьост Файненшіал Нетворк Юкрейн» про визнання за ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» права вимоги стягнення з ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» суми заборгованості за договором про мультивалютну кредитну лінію від 27 лютого 2006 року № 1048-01-06 станом на 1 грудня 2018 року у розмірі 1247617540,96 гривні, з яких 569871066 гривень простроченої заборгованості за кредитом та 677746474,96 гривні простроченої заборгованості за процентами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 6 липня 2020 року зустрічну позовну заяву ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» залишено без руху.
10 липня 2020 року до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання про усунення недоліків зустрічного позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22 липня 2020 року зустрічну позовну заяву ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» залишено без розгляду.
Постановляючи зазначену ухвалу, суддя Стасюк С.В. виходив із того, що наявність спору у справі № 911/445/19 про стягнення заборгованості за договором про мультивалютну кредитну лінію № 1048м-01-06 від 27 лютого 2006 року та подання зустрічного позову у межах справи № 910/5251/20 про визнання права на стягнення заборгованості за договором про мультивалютну кредитну лінію № 1048м-01-06 від 27 лютого 2006 року є зловживанням ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» процесуальними правами, що полягає у поданні завідомо безпідставного позову у спорі, який має очевидно штучний характер.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 22 липня 2020 року скасовано. Повернено справу до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
Постановляючи вказану ухвалу, апеляційний господарський суд вважав, що подання зустрічного позову не можна розцінювати як зловживання процесуальними правами, оскільки воно було наслідком звернення первісного позивача з позовом про визнання недійсними електронних торгів та мало на меті захист його невизнаних, на думку зустрічного позивача, прав у передбачений процесуальним законом спосіб. При цьому питання обґрунтованості заявлених вимог за зустрічним позовом, а також правильності обрання способу захисту мало вирішуватись судом першої інстанції при розгляді такого позову та у разі встановлення судом невідповідності обраного способу захисту або безпідставності вимог мати наслідком відмову у задоволенні таких вимог. Крім того, подання зустрічного позову не перешкоджало та не затягувало розгляд цієї справи.
Отже, оскільки самі лише припущення без дослідження всіх обставин справи в сукупності не можуть достеменно свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності цього позову, колегія суддів вважає необґрунтованим та передчасним висновок суду першої інстанції про визнання дій позивача за зустрічним позовом зловживанням процесуальними правами в розумінні статті 43 ГПК України.
Разом із тим під час розгляду апеляційним господарським судом апеляційної скарги ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22 липня 2020 року про залишення без розгляду зустрічної позовної заяви суддя Стасюк С.В. продовжує розгляд справи № 910/5251/20 за позовною заявою ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» до ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ТОВ «Фьост Файненшіал Нетворк Юкрейн» про визнання недійсними прилюдних торгів та договору та за позовною заявою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ТОВ «Танк Транс» до ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ТОВ «Фьост Файненшіал Нетворк Юкрейн» про визнання недійсними електронних торгів та їх результатів, що підтверджується матеріалами справи та наявними в Єдиному реєстрі судових рішень ухвалами від 8 вересня 2020 року, 24 вересня 2020 року, 6 жовтня 2020 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року позовні заяви ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» та ТОВ «Танк Транс» задоволено повністю. Визнано недійсними електронні торги та їх результати, а саме електронні торги з продажу пулу активів, що складаються з прав вимоги та інших майнових прав за кредитними договорами, що укладені суб’єктами господарювання та фізичними особами, частина яких знаходиться в заставі Національного банку України, та дебіторської заборгованості: активи АТ «Дельта Банк», ПАТ «КБ «Надра» та АТ «Банк «Фінанси та Кредит», номер лота #UKR-2019-05, що проведені 7 листопада 2019 року. Визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 6 грудня 2019 року, укладений між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста».
Суддя Стасюк С.В., залишаючи зустрічний позов без розгляду, не обґрунтував, у чому саме полягає штучність та безпідставність поданого ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» позову, та не дослідив обставин справи, що подання зустрічного позову дійсно мало на меті перешкоджання провадженню у цій справі або затягування її розгляду. Факт наявності у провадженні Господарського суду Київської області справи № 911/445/19, в межах якої розглядаються вимоги про стягнення з ПрАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» на користь ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» заборгованості за договором про мультивалютну кредитну лінію № 1048м-01-06 від 27 лютого 2006 року, не може свідчити про безпідставність та штучність зустрічного позову.
Вирішуючи питання про притягнення судді Стасюка С.В. до дисциплінарної відповідальності з урахуванням пояснень судді, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить із такого.
Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно із пунктами 2, 4 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується забороною відповідачу вчиняти певні дії та іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов’язання.
У пункті 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» зазначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Як убачається з ухвали суду про забезпечення позову, вказані вимоги при вирішенні питання про забезпечення позову суддею Стасюком С.В. дотримані не були.
Статтею 14 ГПК України визначено диспозитивність господарського судочинства, яка полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів для забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття таких заходів, враховуючи відповідність права чи законного інтересу, про захист яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачеві здійснювати певні дії.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, господарський суд повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов, з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам.
При цьому під час встановлення відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Однак при винесенні ухвали про забезпечення позову від 10 червня 2020 року у вказаній справі суддя Стасюк С.В. не надав оцінку тому, що позивач не навів доказів щодо можливого відчуження вказаного майна, не мотивував співмірність обраного способу забезпечення позову із позовними вимогами, не надав належної оцінки доводам позивача щодо забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог щодо забезпечення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суддя Стасюк С.В. взяв до уваги лише інтереси позивача, не врахувавши, що, заборонивши ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» вчиняти відповідні дії, він фактично втрутився у право мирного володіння майном.
Безпідставність вжиття суддею Стасюком С.В. заходів забезпечення позову також констатовано в постанові Північного апеляційного господарського суду від 22 липня 2020 року, а також зазначено, що заява про забезпечення позову в розумінні статті 136 ГПК України не була ефективним захистом порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
На думку Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, застосовані суддею Стасюком С.В. заходи забезпечення позову були очевидно неспівмірними та не відповідали меті застосування правового інституту забезпечення позову, що призвело до непропорційного втручання у право власності як основоположне право людини.
Поняття «основоположні права людини», яке використовується у законі в контексті встановлення підстав для дисциплінарної відповідальності суддів, повинно тлумачитися у розумінні, загальноприйнятому в механізмі захисту основоположних прав людини згідно із Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. У свою чергу, згідно з усталеним тлумаченням Конвенції під основоположними правами людини, що нею гарантуються, розуміються, у тому числі, і права юридичних осіб (пункт 98 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Совтрансавто-Холдинг проти України»).
Заходи щодо заборони вчиняти певні дії зазвичай пов’язані зі здійсненням контролю за використанням власності, що охоплюється сферою застосування абзацу другого статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 185 рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04).
Як встановлено Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя, дії судді Стасюка С.В. призвели до порушення права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Володіння ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» майном, стосовно якого було застосовано заходи забезпечення позову, підпадає під гарантії, встановлені цією статтею.
З огляду на викладене вчинене суддею Стасюком С.В. порушення не має характеру простої суддівської помилки, оскільки відсутній предмет того, в чому суддя міг би помилитися. Натомість дії судді свідчать про допущену ним очевидну недбалість.
Зокрема, відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 34–36, 40) судові рішення повинні, в принципі, бути обґрунтованими. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, а, насамперед, є гарантією проти свавілля. Суддя зобов’язаний вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правомірність. Підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку міркувань, які привели суддю до ухваленого ним рішення. Виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення.
Право особи на справедливий судовий розгляд забезпечується і конкретизується, зокрема, через право на мотивоване судове рішення, що також роз’яснено в прецедентах Європейського суду з прав людини.
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд інстанцією вищого рівня. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).
У рішенні у справі «Бендерський проти України» (пункт 42) Суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не гарантує захисту теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.
Вмотивованість – це вимога до суду наводити письмово у рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою для висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень і важливим аспектом права на справедливий суд. Судове рішення високої якості – це рішення, яке досягає правильного результату, наскільки це дозволяють надані судді матеріали, у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав і обов’язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 12 жовтня 1978 року № 7360/76 у справі «Лео Занд проти Австрії» зазначено, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», а й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції охоплює усю організаційну структуру судів включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (пункт 68).
Щодо тверджень судді Стасюка С.В. про відсутність негативних та несприятливих наслідків для скаржника під час застосування заходів забезпечення позову у справі № 910/5251/20 слід зазначити, що цей факт сам по собі не може бути підставою для звільнення від дисциплінарної відповідальності судді, оскільки йдеться про порушення прав людини і основоположних свобод (права власності) як таких.
Разом із тим представник скаржника – адвокат Цурка Н.О. на засіданні палати 28 квітня 2021 року наголосила, що висновки, викладені суддею в ухвалі Господарського суду міста Києва від 10 червня 2020 року про забезпечення позову, було застосовано як преюдицію в інших справах, в яких стороною було ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», та відмовлено у задоволенні позовів.
Оцінюючи дії судді Стасюка С.В., а саме: невмотивованість ухвалених судових рішень, які в подальшому були скасовані судом апеляційної інстанції; застосування заходів забезпечення позову, вжиття яких не допускається, дає підстави для висновку, що такий суд не може вважатися «судом, встановленим законом», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що вчинені суддею порушення не мають характеру простої суддівської помилки, оскільки в цьому випадку відсутній предмет помилки, натомість у діях судді вбачаються ознаки дисциплінарних проступків.
Таким чином, дії судді Стасюка С.В. щодо вжиття заходів забезпечення позову у справі № 910/5251/20 слід кваліфікувати як дисциплінарні проступки, передбачені підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ (внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків) та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ (допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод (права власності)).
Строк притягнення судді Стасюка С.В. до дисциплінарної відповідальності за вказаний дисциплінарний проступок відповідно до частини одинадцятої статті 109 Закону № 1402-VІІІ не закінчився.
Частиною другою статті 109 Закону № 1402-VІІІ, частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
Із характеристики, наданої в. о. голови Господарського суду міста Києва Босим В.П., вбачається, що за час роботи на посаді судді Стасюк С.В. зарекомендував себе як досвідчений, висококваліфікований фахівець, який має достатній рівень теоретичних знань чинного законодавства, вміє правильно застосовувати здобутий професійний досвід під час вирішення господарських спорів, має високі організаторські здібності, постійно працює над удосконаленням і поглибленням своїх професійних знань та навичок. Добросовісний, відповідальний, вимогливий до себе, з оточуючими та колегами доброзичливий, коректний, користується повагою та довірою у колективі, до дисциплінарної відповідальності не притягувався.
Врахувавши обставини, встановлені під час розгляду дисциплінарної справи, характер та наслідки дисциплінарного проступку судді, позитивну характеристику судді, допущення ним проступків внаслідок недбалості, а також те, що раніше суддя не притягувався до дисциплінарної відповідальності, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що у цьому конкретному випадку пропорційним і достатнім буде застосування до судді Господарського суду міста Києва Стасюка С.В. дисциплінарного стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.
На підставі викладеного, керуючись статтями 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
вирішила:
притягнути суддю Господарського суду міста Києва Стасюка Сергія Васильовича до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.
Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, що визначені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Головуючий на засіданні
Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя В.І. Говоруха
Члени Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя П.М. Гречківський
В.В. Матвійчук
Член Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя В.В. Саліхов
