X
Введіть слово для пошуку

Акт ВРП

Україна
Вища рада правосуддя
Рішення
Київ
20.05.2021
1101/0/15-21
Про зміну рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 січня 2021 року № 1/2дп/15-21 про притягнення судді Святошинського районного суду міста Києва Миколаєць І.Ю. до дисциплінарної відповідальності

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу представника судді Святошинського районного суду міста Києва Миколаєць Іванни Юріївни – адвоката Кравця Ростислава Юрійовича на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 січня 2021 року № 1/2дп/15-21 про притягнення вказаної судді до дисциплінарної відповідальності,

 

встановила:

 

до Вищої ради правосуддя 21 січня 2021 року за вхідним номером К-446/0/7-21 надійшла скарга представника судді Святошинського районного суду міста Києва Миколаєць І.Ю. – адвоката Кравця Р.Ю. на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (далі – Друга Дисциплінарна палата, Дисциплінарна палата) від 11 січня 2021 року № 1/2дп/15-21 про притягнення вказаної судді до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 21 січня 2021 року доповідачем щодо вказаної скарги визначено члена Вищої ради правосуддя Іванову Л.Б.

Скарга представника судді Святошинського районного суду міста Києва Миколаєць І.Ю. – адвоката Кравця Р.Ю. на рішення Другої Дисциплінарної палати подана з дотриманням вимог та у строки, що визначені Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

2 лютого 2021 року за вхідним № К-446/1/7-21 на адресу Вищої ради правосуддя надійшли доповнення адвоката Кравця Р.Ю. до вказаної вище скарги.

Про засідання Вищої ради правосуддя, призначені на 23 лютого 2021 року та 20 травня 2021 року, до проєктів порядку денного яких включено питання про розгляд скарги на рішення Другої Дисциплінарної палати від 11 січня 2021 року № 1/2дп/15-21, суддю Святошинського районного суду міста Києва Миколаєць І.Ю., її представника – адвоката Кравця Р.Ю., Приватне акціонерне товариство «Фармацевтична фірма «Дарниця» (далі також – ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця») в особі його представника було повідомлено шляхом надіслання відповідних запрошень поштою, а також розміщення на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя оголошення про запрошення їх на засідання Вищої ради правосуддя. Роз’яснено учасникам можливість проведення засідання Вищої ради правосуддя в режимі відеоконференції із застосуванням власних технічних засобів та з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запропоновано подати відповідні клопотання.

З огляду на наявність клопотання представника судді Миколаєць І.Ю. – адвоката Кравця Р.Ю. про перенесення розгляду скарги з 23 лютого 2021 року на іншу дату у зв’язку з його зайнятістю у судовому провадженні та клопотання судді Миколаєць І.Ю. про відкладення засідання на іншу дату у зв’язку з її тимчасовою непрацездатністю Вища рада правосуддя ухвалила відкласти розгляд скарги.

18 травня 2021 року до Вищої ради правосуддя надійшло клопотання адвоката Кравця Р.Ю. із проханням перенести розгляд скарги з 20 травня 2021 року на іншу дату у зв’язку з його зайнятістю у судовому провадженні.

20 травня 2021 року о 09:19 на електронну адресу Вищої ради правосуддя надійшло клопотання адвоката Левіцького Є.В. – представника ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» про відкладення розгляду скарги.

 У засідання Вищої ради правосуддя 20 травня 2021 року з’явилися суддя Миколаєць І.Ю. та її представник – адвокат Святюк С.П.

Керуючись частиною п’ятою статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», згідно з якою неявка скаржника не перешкоджає розгляду дисциплінарної справи, Вища рада правосуддя прийняла рішення про розгляд дисциплінарної справи за відсутності скаржника, якого завчасно та належним чином повідомлено про розгляд дисциплінарної справи.

Суддя та її представник надали пояснення, якими підтримали доводи скарги та додатково обґрунтували викладену у ній позицію щодо необхідності скасування оскаржуваного рішення дисциплінарного органу та закриття дисциплінарного провадження.

Вища рада правосуддя, дослідивши подану скаргу, матеріали дисциплінарної справи, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Іванову Л.Б., суддю Миколаєць І.Ю. та її представника, встановила таке.

Миколаєць Іванна Юріївна Указом Президента України від 6 березня 2006 року № 199/2006 призначена на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва строком на п’ять років, Постановою Верховної Ради України від 17 лютого 2011 року № 3048-VI обрана суддею цього суду безстроково.

До Вищої ради правосуддя 24 квітня 2019 року за вхідним № 425/1/13-19 надійшла скарга Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця», подана адвокатом Гончаренком Є.С., на дії судді Святошинського районного суду міста Києва Миколаєць І.Ю. під час розгляду справи № 759/4637/19.

У скарзі ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» вказувало, що слідчий суддя Миколаєць І.Ю. 29 березня 2019 року постановила ухвалу, якою скасувала встановлений ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. від 26 травня 2014 року місячний строк обмеження дії арешту акцій ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», чим, на думку скаржника, фактично змінила цю ухвалу у порядку, не передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, що, як наслідок, свідчило про порушення принципу правової визначеності.

Скаржник зауважував, що слідчий суддя Миколаєць І.Ю., постановивши таку ухвалу, фактично через 5 років відновила арешт, строк дії якого закінчився через місяць з дня постановлення ухвали суду від 26 травня 2014 року, що обмежує право власності ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» на належні йому акції, оскільки заявник у вказаній вище справі – Публічне акціонерне товариство «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод» (далі також – ПАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ») використовує факт скасування строку дії ухвали слідчого судді про арешт акцій для визнання договору купівлі-продажу спірних акцій недійсним в порядку господарського судочинства.

Адвокат Гончаренко Є.С. також вказував, що у цій ухвалі слідчий суддя Миколаєць І.Ю. не зазначила жодних мотивів відхилення аргументів, які були наведені представниками ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» у запереченнях, в тому числі щодо неможливості зміни змісту ухвали слідчого судді про накладення арешту.

У поданій скарзі адвокат Гончаренко Є.С. зауважував, що ПАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ» не було ні учасником кримінального провадження (підозрюваним, обвинуваченим), ні власником або володільцем акцій, на які було накладено арешт, у зв’язку із чим взагалі не мало права звертатися до суду із клопотанням щодо скасування арешту майна, а у цьому випадку – із клопотанням про скасування арешту майна в частині обмеження його дії місячним строком.

У доповненнях до скарги, які надійшли на адресу Вищої ради правосуддя 21 травня 2019 року за вхідним № 425/3/13-19, адвокат Гончаренко Є.С. також вказував, що слідчий суддя Миколаєць І.Ю., постановивши вказану вище ухвалу, яка не передбачена кримінальним процесуальним законодавством, та зазначивши, що вона не підлягає апеляційному оскарженню, фактично створила перешкоди ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» у захисті його прав, зокрема у реалізації права на її оскарження, оскільки в подальшому судом апеляційної інстанції було відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

3 липня 2019 року за вхідним № 425/4/13-19 на адресу Вищої ради правосуддя надійшли доповнення до скарги, в яких адвокат Гончаренко Є.С., з-поміж іншого, зауважував, що під час розгляду клопотання у справі № 759/4637/19 суддя Миколаєць І.Ю. не вжила жодних заходів щодо з’ясування дійсних обставин кримінального провадження та його поточного статусу. Зокрема, 27 червня 2015 року слідчим винесено постанову про закриття кримінального провадження, у межах якого на підставі ухвали слідчого судді від 26 травня 2014 року було накладено арешт на акції ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця». Тобто слідчий суддя Миколаєць І.Ю. фактично через 4 роки після закриття кримінального провадження постановила ухвалу, якою поновила дію арешту пакета акцій.

За вказаних обставин скаржник просив притягнути суддю Миколаєць І.Ю. до дисциплінарної відповідальності з підстав вчинення нею дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «б», «г» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Ухвалою Другої Дисциплінарної палати від 21 вересня 2020 року № 2673/2дп/15-20 за скаргою та доповненнями до неї ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Миколаєць І.Ю. з підстав наявності у її діях ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Рішенням Другої Дисциплінарної палати від 11 січня 2021 року № 1/2дп/15-21 суддю Святошинського районного суду міста Києва Миколаєць І.Ю. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

Як убачається із вказаного рішення, ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. від 26 травня
2014 року (справа № 759/8801/14-к) накладено «арешт на цінні папери, а саме на пакет акцій ПАТ «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод» (код за ЄДРПОУ 23518596) у кількості 3100 штук, що становлять 29,95 % статутного капіталу Товариства і належать територіальній громаді м. Києва», та вирішено «заборонити власнику вказаних корпоративних прав розпоряджатись таким будь-яким чином використовувати їх. Строк дії ухвали – один місяць з дня постановлення ухвали».

20 березня 2015 року Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), який діяв від імені територіальної громади міста Києва, та ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», враховуючи відсутність обмежень щодо відчуження пакета акцій, уклали договір купівлі-продажу цього майна.

Ухвалою слідчого судді Величко Т.О. від 29 березня 2018 року задоволено заяву генерального директора ПАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ» ОСОБА1 про виправлення описки в ухвалі слідчого судді від 26 травня 2014 року та виключено з її резолютивної частини речення «Строк дії ухвали – один місяць з дня постановлення ухвали. Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді», доповнено резолютивну частину ухвали реченням «Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва протягом п’яти днів з дня її оголошення».

Зазначена ухвала слідчого судді Величко Т.О. від 29 березня 2018 року була скасована ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 червня
2018 року, апеляційний суд призначив новий розгляд заяви про виправлення описки у суді першої інстанції.

Ухвалою від 22 серпня 2018 року слідчий суддя Величко Т.О. задовольнила заяву ПАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ» про виправлення описки, виключивши з ухвали вказівку на місячний строк її дії та зазначивши в ухвалі про можливість її оскарження в апеляційному порядку.

Вказана ухвала слідчого судді від 22 серпня 2018 року була скасована ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 вересня 2018 року, який у задоволенні заяви про виправлення описки відмовив, при цьому зазначив, що «рішення стосовно строку дії накладеного арешту на майно ніким не було оскаржено в апеляційному порядку, хоча тільки в такому порядку і могло бути виправлено допущене слідчим суддею 26 травня 2014 року порушення у визначенні строків дії арешту майна, а також порушення, яке полягає у тому, що слідчий суддя в резолютивній частині своєї ухвали вказав, що ухвала оскарженню не підлягає (мається на увазі ухвала про арешт майна) і заперечення на неї можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді».

У подальшому ПАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ» через свого представника оскаржило ухвалу слідчого судді від 26 травня 2014 року в апеляційному порядку, при цьому просило ухвалу слідчого судді скасувати в частині визначення строку дії постановленого рішення та зазначення про те, що воно не підлягає оскарженню. В іншій частині апелянт просив залишити рішення суду без змін. В апеляційній скарзі порушувалося питання про поновлення пропущеного строку на оскарження вказаної ухвали.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ПАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ» про поновлення пропущеного строку на оскарження ухвали слідчого судді від 26 травня 2014 року. Ухвалою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ПАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ» на ухвалу суду апеляційної інстанції від 13 листопада 2018 року.

7 лютого 2019 року представник ПАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ» – адвокат Окунєв І.С. звернувся до слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва з клопотанням про скасування арешту в частині строку дії ухвали, яке в подальшому на підставі заяви відкликав та просив залишити без розгляду. Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва Нєзнамової І.М. від 27 лютого 2019 року таке клопотання повернуто заявнику без розгляду за його заявою.

12 березня 2019 року на адресу Святошинського районного суду міста Києва також надійшло клопотання ПАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ» про скасування арешту в частині строку дії (у порядку статті 174 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України)), подане адвокатом Макаревич К.В., яка просила скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді цього суду від 26 травня 2014 року у справі № 759/8801/14-к, в частині визначення строку дії ухвали – один місяць із дня постановлення такої ухвали.

Цього самого дня зазначене клопотання надійшло до провадження слідчого судді Миколаєць І.Ю. (справа № 759/4637/19).

Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва Миколаєць І.Ю. від 29 березня 2019 року, постановленою за результатами розгляду вказаного клопотання представника ПАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ», скасовано обмеження дії арешту місячним строком, який був застосований ухвалою слідчого судді цього суду 26 травня 2014 року.

Задовольняючи клопотання частково, слідчий суддя Миколаєць І.Ю. виходила з того, що «частиною 1 ст. 174 КПК України передбачена можливість скасування арешту майна повністю або частково за клопотанням власника або володільця арештованого майна за умови, зокрема, доведеності необґрунтованості накладення арешту стосовно майна, яке знаходиться у власності або у володінні. Слідчий суддя вважає, що як ПАТ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод», так і ПАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» можуть бути учасниками даного провадження, оскільки, як стало відомо, саме з приводу арештованого майна існують господарські спори між цими учасниками».

Поряд із цим в ухвалі слідчий суддя Миколаєць І.Ю. зазначила, що «ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва від 10.09.2018 р., апеляційна скарга ПАТ «ФК «Дарниця» задоволена. Ухвала слідчого судді від 22.08.2018 р. скасована з підстав внесення слідчим суддею змін у резолютивну частину ухвали, чим було змінено рішення, що є недопустимим при виправленні описок. Зазначено, що рішення стосовно строку дії накладеного арешту на майно ніким не було оскаржено, хоча саме в такому порядку може бути виправлене допущене слідчим суддею 26.05.2014 р. порушення у визначенні строків дії арешту майна. Таким правом, 12.03.2019 р. скористався ПАТ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод», подавши до слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва клопотання про часткове скасування арешту – в частині строку дії. Слідчий суддя, розглядаючи дане клопотання, виходить із правомірності (неправомірності) застосування арешту на дату його застосування, а можливість часткового його скасування – за нинішньою редакцією КПК України».

Крім того, слідчий суддя вказала, що «з ухвали про арешт майна неможливо дійти висновку, з яких мотивів був застосований арешт майна саме на один місяць у даному кримінальному провадженні; з тексту ухвал слідчого судді про виправлення описки можна дійти висновку про помилковість такого зазначення при постановленні ухвали про накладення арешту; законодавець чітко визначає позиції, які повинні бути зазначені в ухвалі про накладення арешту, де відсутня позиція про строк дії такої ухвали. Усе вище зазначене свідчить про необґрунтованість застосованого арешту майна в частині обмеження строком дії ухвали, а тому таке обмеження арешту підлягає скасуванню».

Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за скаргою адвоката Зубрицького О.В., який діяв в інтересах ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 29 березня 2019 року, оскільки вказана вище ухвала слідчого судді Миколаєць І.Ю. не підлягала оскарженню.

У подальшому ухвалою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27 травня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» на ухвалу суду апеляційної інстанції від 24 квітня 2019 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року представнику ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» – адвокату Левіцькому Є.В. поновлено строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. від 26 травня 2014 року.

Слід зауважити, що, як вбачається зі змісту вказаної ухвали, суд апеляційної інстанції погодився з доводами апеляційної скарги про те, що «оскільки  накладений оскаржуваною ухвалою на пакет акцій арешт припинився 26 червня 2014 року та був фактично відновлений Святошинським районним судом м. Києва 29 березня 2019 року, ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», яке придбало пакет акцій 20 березня 2015 року, не могла подати апеляційну скаргу на оскаржувану ухвалу раніше 29 березня 2019 року, адже до вказаної дати це судове рішення не створювало жодних правових наслідків та жодним чином не порушувало права ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» як власника нині арештованого пакета акцій».

Вказаною ухвалою апеляційного суду частково задоволено апеляційну скаргу представника ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», вирішено скасувати ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 26 травня 2014 року та постановити нову ухвалу, якою призначити у Святошинському районному суді міста Києва новий розгляд клопотання  старшого слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в місті Києві Шевченка В.В., погодженого старшим прокурором прокуратури Святошинського району міста Києва Шоп’яком В.Б., про накладення арешту на цінні папери, а саме на пакет акцій ПАТ «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод» (код за ЄДРПОУ 23518596) у кількості 3100 штук, що становлять 29,95 % статутного капіталу Товариства і належать територіальній громаді міста Києва.

Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва Сенька М.Ф. від 3 липня 2019 року (справа № 759/8801/14-к) з тих підстав, що кримінальне провадження № ____ від 24 травня 2014 року, у межах якого накладався відповідний арешт, закрито постановою слідчого СВ Шевченківського УП ГУ НП в місті Києві Гораш І.В. від 27 червня 2015 року, в задоволенні клопотання старшого слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в місті Києві Шевченка В.В. про накладення арешту на майно було відмовлено.

За результатами розгляду дисциплінарної справи, з урахуванням дослідження матеріалів судової справи та пояснень, наданих суддею Святошинського районного суду міста Києва Миколаєць І.Ю., Друга Дисциплінарна палата встановила таке.

Виходячи із системного тлумачення статті 174 КПК України, Дисциплінарна палата вважала, що під час досудового розслідування слідчий суддя має право скасувати саме арешт майна повністю або частково, а не ухвалу про накладення арешту, повноваження щодо скасування якої має лише суд апеляційної інстанції.

Водночас Друга Дисциплінарна палата у своєму рішенні зауважила, що після постановлення судом касаційної інстанції ухвали від 24 січня 2019 року про відмову у відкритті касаційного провадження ПАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ» вживало заходів щодо скасування арешту в частині строку дії ухвали, зокрема подало клопотання, яке було в подальшому задоволено слідчим суддею Миколаєць І.Ю.

Друга Дисциплінарна палата зазначила, що суддя Миколаєць І.Ю., на порушення вимог статті 174 КПК України, не взяла до уваги, що ПАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ» не було ані власником, ані володільцем пакета акцій, на які було накладено арешт, ані заінтересованою особою чи учасником кримінального провадження.

Як зауважив дисциплінарний орган, висновки слідчого судді в ухвалі щодо процесуального статусу ПАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ» суперечать приписам статті 174 КПК України, яка містить вичерпний перелік осіб, що мають право на звернення до суду з таким клопотанням. На думку дисциплінарного органу, суддя Миколаєць І.Ю. не з’ясувала мети звернення ПАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ», яке не було учасником кримінального провадження, з таким клопотанням до суду.

Крім того, Друга Дисциплінарна палата визнала безпідставними посилання судді Миколаєць І.Ю. на виконання нею рекомендацій, які містилися в ухвалі Апеляційного суду міста Києва від 10 вересня 2018 року, як таких, що давали змогу їй виправити під час постановлення ухвали суду від 29 березня 2019 року допущене слідчим суддею 26 травня 2014 року порушення, оскільки у цьому самому рішенні суд апеляційної інстанції вказав, що таке порушення могло бути виправлено тільки шляхом апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про накладення арешту в частині строку дії такої ухвали.

Зазначені обставини, з-поміж іншого, були покладені в основу заперечень ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця». Водночас, на переконання Дисциплінарної палати, суддя Миколаєць І.Ю. не надала жодної оцінки вказаним доводам. Зокрема, як зауважила Дисциплінарна палата в оскаржуваному рішенні, суддя Миколаєць І.Ю. під час розгляду клопотання не взяла до уваги доводів ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» щодо відсутності правових підстав для скасування ухвали про арешт майна в частині строку її дії, оскільки ПАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ» фактично просило скасувати не арешт акцій, а судове рішення (ухвалу) в частині строку його дії; неможливості скасування арешту, строк дії якого закінчився більше 4 років тому; відсутності у ПАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ» права на звернення із цим клопотанням; порушення принципу юридичної визначеності та права на справедливий розгляд.

Друга Дисциплінарна палата, аналізуючи вказані порушення через призму застосування Європейським судом з прав людини (далі – ЄСПЛ/Суд) у прецедентній практиці статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) у контексті дотримання судом принципів верховенства права, належного здійснення правосуддя, дійшла висновку, що, постановляючи ухвалу про скасування ухвали слідчого судді від 26 травня 2014 року в частині строку її дії у справі № 759/8801/14-к, суддя Миколаєць І.Ю. діяла не як «суд, встановлений законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, внаслідок чого було порушено право сторін на справедливий суд, гарантоване цією статтею.

В оскаржуваному рішенні Друга Дисциплінарна палата констатувала, що суддя Миколаєць І.Ю. не вчиняла жодних дій щодо з’ясування поточного статусу кримінального провадження № ____, яке, як встановлено дисциплінарним органом, було закрито на підставі постанови слідчого СВ Шевченківського УП ГУ НП в місті Києві Гораш І.В. від 27 червня 2015 року. Тобто, постановляючи ухвалу від 29 березня 2019 року, на думку дисциплінарного органу, суддя фактично відновила арешт, накладений на пакет акцій майже через 4 роки з моменту закриття кримінального провадження, чим неправомірно обмежила право власності ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» на вказані акції.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, зазначені дії судді Миколаєць І.Ю. призвели до порушення законних прав ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» володіти та розпоряджатися своїм майном, зокрема спричинили ситуацію, за якої підприємство змушено було докладати додаткових зусиль для захисту своїх порушених прав, про що свідчать судові справи, які перебували у провадженні Господарського суду міста Києва (№№ 910/3233/18, 910/3242/18,  910/11310/18), предметом спору в яких було визнання недійсними біржових торгів, біржового контракту.

Зокрема, як вказала Друга Дисциплінарна палата, зі змісту судових рішень у вказаних справах вбачалося, що позивачі обґрунтовували свої позовні вимоги тим, що накладення судовими рішеннями арешту на пакет акцій та заборона розпоряджатися цими акціями на час проведення оспорюваних торгів та укладання біржового контракту унеможливлювало відчуження цього майна. Водночас Друга Дисциплінарна палата вважала безпідставними посилання судді Миколаєць І.Ю. на рішення Північного апеляційного господарського суду від 25 серпня 2020 року у справі № 910/3233/18, яким було визнано недійсним результати біржових торгів та вказаний вище біржовий контракт, оскільки зазначене рішення не було ухвалено судом на момент постановлення суддею Миколаєць І.Ю. ухвали від 29 березня 2019 року.

Друга Дисциплінарна палата дійшла висновку, що суддя Миколаєць І.Ю., постановивши вказану ухвалу, скасувала саме ухвалу суду від 26 травня 2014 року в частині застосування строку дії арешту, а не сам арешт, що не передбачено вимогами КПК України, фактично внесла зміни до такої ухвали через 5 років, чого вона не могла не розуміти та чим безумовно порушила принцип правової (юридичної) визначеності, який за змістом практики ЄСПЛ є фундаментальним аспектом верховенства права та передбачає дотримання принципу остаточності рішень суду («res judicata»); не могла не розуміти, що, вносячи виправлення до резолютивної частини ухвали, порушує право власності вказаного підприємства, оскільки поновлює арешт на пакет акцій, що, на думку дисциплінарного органу, призвело до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у частині права особи мирно володіти та розпоряджатися своїм майном.

Друга Дисциплінарна палата також зауважила, що суддя Миколаєць І.Ю. на час постановлення ухвали мала стаж роботи на посаді судді більше 14 років, а тому не могла не усвідомлювати, що скасування ухвали в частині дії строку арешту не лише не належить до компетенції суду першої інстанції, але й змінить суть і зміст судового рішення, оскільки фактично поновить такий арешт.

Зазначені порушення, на переконання Другої Дисциплінарної палати, були вчинені суддею Миколаєць І.Ю. умисно, оскільки всупереч вимогам КПК України вона не взяла до уваги, що ПАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ» не мало права на звернення з таким клопотанням; не врахувала заперечення ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», яке було власником пакета акцій, та не надала їм належної оцінки; була обізнана, що Вищою радою правосуддя здійснювалося дисциплінарне провадження стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О., яка безпідставно двічі відновлювала чинність арешту пакета акцій; не з’ясувала статус кримінального провадження, в межах якого був накладений арешт на цей пакет акцій.

За вказаних обставин Друга Дисциплінарна палата дійшла висновку, що такі дії судді Миколаєць І.Ю. суперечать меті та завданням арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження та утворюють склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме умисне порушення прав людини і основоположних свобод.

Допущення суддею Миколаєць І.Ю. під час розгляду вказаного клопотання у справі № 759/4637/19 грубого та умисного порушення права власності ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», гарантованого Конституцією України, Конвенцією, на думку Другої Дисциплінарної палати, викликає обґрунтований сумнів у її неупередженості, а характер таких порушень свідчить про умисність дій судді, які призвели до порушення прав людини і основоположних свобод, що спричинило істотні негативні наслідки. Вказані дії судді Миколаєць І.Ю., на переконання Другої Дисциплінарної палати, суперечили завданням суду та принципам здійснення правосуддя.

Як наслідок, Друга Дисциплінарна палата констатувала у своєму рішенні, що дії судді Миколаєць І.Ю. призвели до порушення статті 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції, пункту 1 статті 6 Конвенції, що слід окремо кваліфікувати як істотний дисциплінарний проступок, що є несумісним зі статусом судді в розумінні пункту 1 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема як допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Крім того, Друга Дисциплінарна палата дійшла висновку, що строк притягнення судді Миколаєць І.Ю. до дисциплінарної відповідальності, встановлений статтею 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не закінчився.

У скарзі на рішення Другої Дисциплінарної палати представник судді Миколаєць І.Ю. – адвокат Кравець Р.Ю. зазначив, що суддя Миколаєць І.Ю.:

розглядала скасування арешту в частині, що узгоджується із практикою Верховного Суду України, керувалася під час постановлення ухвали виключно нормами КПК України про скасування арешту в частині підстав необґрунтованості арешту, а жодний процесуальний документ, в тому числі й постановлена нею ухвала, не свідчить про скасування ухвали слідчого судді про накладення арешту;

виходила з того, що приписи статті 174 КПК України не містять будь-яких спеціальних обмежень чи застережень щодо обсягу (як саме та в якому розмірі) часткового скасування арешту майна;

встановила обставини необґрунтованості накладення арешту, виправила допущену іншим слідчим суддею помилку з метою відновлення законності, а не з метою надання переваг будь-яким заінтересованим особам;

мала власні правову позицію та розуміння положень процесуального законодавства щодо можливості часткового скасування арешту в частині строків його накладення, що не може вважатись умисним порушенням норм права чи неналежним ставленням судді до службових обов’язків, про що свідчить дисциплінарна практика Вищої ради правосуддя;

допустила до участі у справі як ПАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ», так і ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», оскільки обидва товариства мали справедливі очікування щодо арештованого майна, спори щодо якого розглядалися в суді, та виходила з того, що право на подання клопотання в порядку статті 174 КПК України може мати не лише підозрюваний, обвинувачений, а й інші власники чи володільці майна, тобто й ті учасники кримінального провадження, прав, свобод чи інтересів яких стосується судове рішення;

вживала заходів щодо з’ясування поточного стану кримінального провадження, про що свідчать матеріали клопотання, з яких вбачається, що вона неодноразово витребовувала матеріали цього кримінального провадження, які не були надані на її вимогу. Крім того, обставини закриття вказаного провадження не повідомлялися судді представником ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», що свідчить про недобросовісність виконання ним прав та обов’язків учасника кримінального провадження.

Представник судді Миколаєць І.Ю. – адвокат Кравець Р.Ю. у скарзі зауважував, що постановлена суддею ухвала містила відповідні мотиви та висновки суду. Водночас Друга Дисциплінарна палата не встановила жодних реальних фактів обмеження права власності ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», а в силу приписів Господарського процесуального кодексу України постановлена слідчим суддею ухвала не могла мати преюдиційного значення у господарському провадженні.

У доповненнях до скарги представник судді Миколаєць І.Ю. – адвокат Кравець Р.Ю. додатково зауважив, що ухвала судді від 29 березня 2019 року жодним чином не вплинула на право власності ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», оскільки усі позови, які розглядалися Господарським судом міста Києва, були подані до її винесення, та ця ухвала не була врахована господарськими судами при вирішенні спорів. З-поміж іншого, представник судді зауважував, що наведені дисциплінарним органом мотиви в оскаржуваному рішенні також не вказують на наявність умислу судді Миколаєць І.Ю. на порушення норм права.

За таких обставин представник судді Миколаєць І.Ю. – адвокат Кравець Р.Ю. просить скасувати рішення Другої Дисциплінарної палати від 11 січня 2021 року № 1/2дп/15-21 та прийняти нове рішення, яким відмовити у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

За результатами аналізу змісту оскаржуваного рішення Другої Дисциплінарної палати, матеріалів дисциплінарної справи, матеріалів судової справи Вища рада правосуддя дійшла висновку, що доводи скарги та доповнення до неї представника судді Миколаєць І.Ю. – адвоката Кравця Р.Ю. є частково обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до статті 3 КПК України слідчий суддя здійснює судовий захист прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, забезпечує законність і обґрунтованість обмеження конституційних прав і свобод людини на досудових стадіях кримінального провадження.

За своєю правовою природою арешт майна як захід забезпечення кримінального провадження застосовується не лише для забезпечення досягнення дієвості цього провадження, але й з метою запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, якщо щодо нього існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що таке майно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації, за його рахунок можливо відшкодувати шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення, стягнути з юридичної особи отриману неправомірну вигоду, можливо здійснити конфіскацію.

При цьому особа, на майно якої накладено арешт, фактично позбавляється права розпорядження та користування ним, однак не втрачає права володіння таким майном. Безумовно, внаслідок накладення арешту на майно особа зазнає втручання з боку держави в особі її державних органів у її право на мирне володіння таким майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

З метою дотримання балансу прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, законодавцем у КПК України закладено два механізми захисту цих прав та інтересів, за яких особа може скасувати арешт, накладений на майно: шляхом апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про накладення арешту, в тому числі з підстав допущення слідчим суддею процесуальних порушень під час розгляду клопотання (частина перша статті 309, статті 407, 422 КПК України), та безпосереднє звернення до слідчого судді, суду з відповідним клопотанням про скасування арешту (стаття 174 КПК України).

Водночас приписами статті 174 КПК України визначено правові підстави для скасування арешту майна, межі здійснення слідчим суддею судового контролю, коло осіб, які мають право звертатися до суду з клопотанням у порядку, визначеному цією статтею.

Зокрема, правовими підставами для звернення особи з клопотанням про скасування арешту майна є відсутність цієї особи при розгляді питання про арешт майна (абзац перший частини першої статті 174 КПК України) та у випадку, якщо заявник доведе слідчому судді, що відпала потреба у подальшому застосуванні цього заходу або арешт накладено необґрунтовано (абзац другий частини першої статті 174 КПК України).

З клопотанням про скасування арешту за наявності вказаних правових підстав до слідчого судді може звернутись підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.

Таким чином, слідчий суддя, приймаючи до свого провадження клопотання, подане у порядку, визначеному статтею 174 КПК України, зобов’язаний встановити, чи є заявник особою, яка має право звертатися з таким клопотанням; з’ясувати обставини виклику слідчим суддею осіб для розгляду клопотання про накладення арешту; наявності / відсутності підстав для арешту майна та ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України; оцінити розумність та співмірність обмеження права власності з огляду на завдання кримінального провадження, наслідки арешту майна.

Варто зауважити, що представник ПАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ» – адвокат Макаревич К.В., звертаючись до суду із клопотанням «про скасування арешту в частині строку дії (в порядку статті 174 КПК України)», не обґрунтувала порушення суб’єктивного інтересу ПАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ», обмежилась лише формальною вказівкою на приписи частини першої статті 174 КПК України у частині набуття таким товариством статусу «іншого власника або володільця майна» та процитувала резолютивну частину ухвали слідчого судді від 26 травня 2014 року, з якої вбачалося, що пакет акцій, на який було накладено арешт, належав «територіальній громаді міста Києва».

При цьому представник ПАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ» не посилалася на будь-які докази, які б вказували на приналежність (на будь-яких умовах) вказаному товариству відповідного пакета акцій, як і не наводила доводів, що зазначене товариство уповноважено представляти інтереси, зокрема, у цьому конкретному випадку, територіальної громади міста Києва.

Слід зазначити, що вказані обставини не були враховані та не перевірялися слідчим суддею Миколаєць І.Ю. і безпосередньо під час розгляду цього клопотання.

Так, як  встановлено за результатами прослуховування технічного запису судового засідання від 26 березня 2019 року, суддю Миколаєць І.Ю. задовольнило посилання представника ПАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ» – адвоката  Окунєва І.С. виключно на те, що у відповідному кримінальному провадженні вказане товариство є потерпілою особою, при тому, що на запитання судді «Чи не закрито кримінальне провадження?», «Який статус кримінального провадження?» вказаний представник зауважив, що «це не впливає на вирішення даного клопотання».

До того ж, як вбачається з технічного запису судових засідань у справі, суддя неодноразово зауважувала під час засідань, що акції належать територіальній громаді міста Києва та на цьому безпосередньо наголошував сам представник ПАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ».

Крім викладеного, суддя однозначно не врахувала, що ПАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ» є емітентом акцій, що відповідно до приписів Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» не свідчить про набуття ним права власності на такі цінні папери та у цьому розумінні не надавало йому права звертатися до суду із клопотанням в порядку, визначеному статтею 174 КПК України.

За таких обставин доводи скарги представника судді в частині, що клопотання ПАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ» було прийнято судом до розгляду з тих підстав, що, зокрема, ПАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ», як і ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», мало справедливі очікування з приводу арештованого майна, не спростовують висновків Другої Дисциплінарної палати, що суддя Миколаєць І.Ю., приймаючи до провадження вказане клопотання, допустила порушення приписів статті 174 КПК України, оскільки вказані очікування реалізувалися юридичними особами саме у порядку господарського судочинства, водночас арешт на відповідне майно було накладено в рамках кримінального провадження, в якому, зокрема, ПАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ» не було ані підозрюваним, обвинуваченим у кримінальному провадженні, ані власником або володільцем акцій.

Щодо доводів скарги на рішення дисциплінарного органу про власну правову позицію судді Миколаєць І.Ю. та власне розуміння нею положень процесуального законодавства, зокрема приписів статті 174 КПК України, слід зауважити таке.

Надаючи пояснення щодо постановлення нею ухвали від 29 березня 2019 року, суддя Миколаєць І.Ю. наголосила, що, керуючись внутрішнім переконанням та власним тлумаченням законодавчих норм, фактично виправила помилку в частині невідповідності вимогам КПК України окреслення часовими рамками строку накладення арешту на майно як заходу забезпечення кримінального провадження. Як зазначили суддя та її представник, це було зроблено виключно з метою відновлення законності, а не з метою надання переваг будь-яким заінтересованим особам.

Разом із тим, на переконання Вищої ради правосуддя, вказані дії судді Миколаєць І.Ю. беззаперечно виходять за межі допустимого суддівського розсуду та свідчать про перевищення нею повноважень слідчого судді, встановлених КПК України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

У рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року ЄСПЛ навів, зокрема, тлумачення поняття «суд, встановлений законом», зазначивши, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У цій справі ЄСПЛ дійшов висновку, що, перевищивши свої повноваження, які були чітко викладені у процесуальному кодексі, суд касаційної інстанції не може вважатися «судом, встановленим законом» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції щодо оскаржуваного провадження. 

У Рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року
№ 15-рп/2004 визначено, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність.

У пункті 41 розділу IV доповіді Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) від 4 квітня 2011 року № 512/2009, схваленої Комісією на 86-му пленарному засіданні 25–26 березня 2011 року «Верховенство права» (CDL-AD (2011) 003rev) (далі – Доповідь), визначено, що обов’язковими елементами верховенства права є, зокрема, законність та заборона свавілля.

Так, принцип законності, по-перше, означає, що слід неухильно додержуватись приписів права. Ця вимога поширюється не лише на фізичних осіб, а й на органи, що їх наділено повноваженнями, публічні й приватні. Позаяк доконечна умова законності висувається до діяльності посадовців публічної влади, то вона також вимагає, щоб вони мали дозвіл на свої дії та діяли в межах наданих їм повноважень (пункт 42 розділу IV Доповіді).

Здійснення повноважень у свавільний спосіб уможливлює ухвалення істотно несправедливих, необґрунтованих, таких, що суперечать здоровому глуздові, або деспотичних рішень, що є несумісним із принципом правовладдя (пункт 52 розділу IV Доповіді).

Украй важливо, щоб судівництво мало повноваження визначати, які з нормативних актів є застосовними та дійсними (юридично значущими) в конкретній справі, розв’язувати питання факту та застосовувати приписи права до фактичних обставин за належною, себто достатньо прозорою й передбачуваною методологією тлумачення (пункт 54 розділу IV Доповіді).

Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування  правових норм, встановлюваних такими обмеженнями.

З рішення ЄСПЛ «Рябих проти Росії» вбачається, що принцип правової визначеності включає й дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності судового рішення. Остання засада означає, що жодна сторона не має права ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише заради повторного судового розгляду і ухвалення нового рішення у справі. Задля виправлення судових помилок мають використовуватись повноваження вищих судів щодо перегляду судових рішень. Перегляд же рішень у порядку нагляду не може розглядатись як замаскована апеляційна інстанція, а сама наявність двох точок зору на предмет спору ще не є підставою для повторного розгляду справи. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (пункт 52).

Такою винятковою обставиною, на думку ЄСПЛ, може визнаватися необхідність виправлення допущеної судом помилки, однак Суд зазначав, «що хоча необхідність виправлення судових помилок може у принципі бути правомірною вимогою, однак не слід задовольняти її довільним чином та, у будь-якому випадку, органи державної влади зобов’язані максимально дотримуватися необхідного справедливого балансу між інтересами особи та необхідністю забезпечення належного здійснення правосуддя» (рішення у справі «Магомедов та інші проти Росії», § 95).

Суд також постановляв, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться (рішення у справах «Дія 97» проти України, § 97, «Олександр Волков проти України», § 143).

Як ЄСПЛ, так і Конституційний Суд України у своїй практиці виходять з того, що усунення будь-якої нечіткості, недоліків «якості закону», його непередбачуваності та довільного тлумачення його приписів, судових помилок покладається на законодавця та суди апеляційної чи касаційної інстанції відповідно у порядку, визначеному законом.

У розумінні наведених норм слід зазначити таке.

Частиною третьою статті 26 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Приписи статті 174 КПК України, з-поміж іншого, визначають обсяг (межі) здійснення слідчим суддею судового контролю, згідно з якими, зокрема, арешт може бути скасований повністю чи частково.

Такі повноваження слідчого судді зумовлені завданнями кримінального провадження та обмежуються необхідністю дотримання ним загальних засад кримінального судочинства, в тому числі верховенства права.

Однак приписи статті 174 КПК України не містять чітко сформульованих положень, які б давали змогу слідчому судді з метою скасування арешту майна одночасно вирішувати питання, які виходять за межі його компетенції, зокрема щодо з’ясування наявності / відсутності правових підстав встановлення строку застосування цього арешту.

З-поміж іншого, потрібно зауважити, що, як стверджували суддя та її представник, встановлення такого строку не передбачено законодавством, тобто вирішення цього питання безумовно перебувало поза межами розсуду слідчого судді.

Як правильно встановила Друга Дисциплінарна палата, при тому, що доводи скарги представника судді не спростовують тверджень дисциплінарного органу, суддя Миколаєць І.Ю., будучи обізнаною, досліджуючи у судовому засіданні обставини щодо апеляційного перегляду ухвали слідчого судді від 26 травня 2014 року, не надала належної оцінки тому факту, що ПАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ», фактично використавши усі процесуальні можливості щодо оскарження вказаної вище ухвали, за відсутності визначених статтею 174 КПК України правових підстав вчиняло дії щодо подальшого оскарження цієї ухвали, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ явно свідчило про «прихований» її апеляційний перегляд.  

Крім того, хоча застосований суддею Миколаєць І.Ю. підхід до тлумачення норм процесуального законодавства й свідчить про наявність у судді власної правової позиції, однак не узгоджується із принципом верховенства права, оскільки, ухвалюючи таке рішення, суддя фактично розширила повноваження слідчого судді, надавши йому функції, властиві суду апеляційної інстанції, зокрема щодо виправлення судових помилок, що безумовно суперечить концепції справедливого суду, яка закладена у статті 6 Конвенції.

Зазначений підхід судді Миколаєць І.Ю. до тлумачення норм процесуального законодавства також не можна визнати звичайною суддівською помилкою, оскільки Дисциплінарною палатою правильно встановлено обставини вибіркового застосування нею правової позиції суду апеляційної інстанції, яка міститься в ухвалі Апеляційного суду міста Києва від 10 вересня 2018 року, а постановлена суддею ухвала не дає відповіді, чому судову помилку, яку допустив інший слідчий суддя, не може бути виправлено в апеляційному порядку.

За таких обставин слід погодитися з висновками Другої Дисциплінарної палати про те, що суддя Миколаєць І.Ю., постановивши ухвалу суду від 29 березня 2019 року, скасувала судове рішення (ухвалу) у частині, тобто діяла як суд апеляційної інстанції, чим порушила вимогу «суд, встановлений законом» у розумінні статті 6 Конвенції.

Встановлені Другою Дисциплінарною палатою обставини також свідчать, що дії судді Миколаєць І.Ю. не були спрямовані, як стверджує її представник, на «відновлення законності», оскільки на час розгляду клопотання власником пакета акцій, стосовно якого було відновлено дію арешту, було ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», про що суддя беззаперечно була обізнана.

Варто зауважити, що біржовий контракт, на підставі якого вказане товариство набуло право власності на цінні папери та права за ними, хоча й оспорювався у судовому порядку, однак не був визнаний недійсним станом на 29 березня 2019 року, про що свідчать судові справи, на які у своєму рішенні покликалася Друга Дисциплінарна палата.

За таких умов постановлення суддею ухвали про скасування арешту в частині строку дії ухвали слідчого судді від 26 травня 2014 року не сприяло дотриманню справедливого балансу між інтересами конкретної особи і необхідністю забезпечення належного здійснення правосуддя.

Разом із тим слід погодитися з доводами скарги представника судді Миколаєць І.Ю., що Друга Дисциплінарна палата не надала належної оцінки обставинам вжиття нею заходів перевірки поточного статусу кримінального провадження, у зв’язку із чим оскаржуване рішення у цій частині є необґрунтованим.

Зокрема, з копій матеріалів справи № 759/4637/19 вбачається, що вимоги про надання слідчому судді матеріалів кримінального провадження № ____ надсилались 14 та 26 березня 2019 року, однак так і не були виконані ані органом досудового розслідування, ані органом прокуратури.

До того ж, слід зауважити, що суддя Миколаєць І.Ю. двічі викликала старшого слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в місті Києві Шевченка В.В. та прокурора у судові засідання з розгляду клопотання (26 та 29 березня 2019 року), проте вони на слухання клопотання не з’являлися.

Обставини закриття кримінального провадження з’ясовувалися суддею Миколаєць І.Ю. також безпосередньо під час розгляду клопотання, що вбачається з технічного запису судових засідань, проте представник ПАТ НВЦ «Борщагівський ХФЗ» на запитання слідчого судді, зокрема, відповів, що йому невідомо про перебіг кримінального провадження.

Як встановлено Вищою радою правосуддя, представник ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», у свою чергу, станом на дату розгляду клопотання був поінформований про факт, що кримінальне провадження № ____ 10 червня 2014 року було передано за підслідністю до Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві, разом із тим з невідомих причин не повідомив суд про вказану обставину (доказ – долучена суддею Миколаєць І.Ю. як додаток до її пояснень копія відповідного листа Прокуратури міста Києва від 11 червня 2018 року № 04/2/2-р-18 з інформацією, наданою Київській місцевій прокуратурі № 10 та адвокату Левіцькому Є.В., представнику ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця»).

Водночас слід наголосити, що навіть за наведених умов суддя Миколаєць І.Ю. з огляду на свій значний досвід (більше 14 років) не могла не розуміти, що встановлений ухвалою слідчого судді від 26 травня 2014 року захід забезпечення кримінального провадження був виконаний та припинив свою дію через місяць, тобто 26 червня 2014 року. Таким чином, постановивши ухвалу від 29 березня 2019 року (майже через 4 роки 9 місяців), суддя фактично відновила його дію, чим порушила принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу  res judicata, тобто принципу остаточності судового рішення.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції регламентує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Слід констатувати, що відновлення арешту через такий значний проміжок часу суперечило меті та завданням цього заходу забезпечення кримінального провадження (в тому числі як заходу тимчасового обмеження прав особи), та безумовно могло становити втручання у право власності ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», яке було власником пакета акцій на час розгляду справи.

Отже, на переконання Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата з огляду на допущення суддею Миколаєць І.Ю. порушення вимог КПК України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції, пункту 1 статті 6 Конвенції дійшла обґрунтованого висновку, що нею вчинено дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод, зокрема права власності, права на «суд, встановлений законом» та на дотримання принципу остаточності судового рішення).

Водночас Вища рада правосуддя не погоджується з наведеними в оскаржуваному рішенні мотивами, з яких Друга Дисциплінарна палата дійшла висновку про доведеність умислу в діях судді Миколаєць І.Ю., їх спрямованість саме на умисне позбавлення ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» права власності на цінні папери, заподіяння негативних наслідків власнику майна і авторитету правосуддя, що, як наслідок, свідчить про вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, з огляду на таке.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» наявність умислу або грубої недбалості є обов’язковою ознакою цього складу дисциплінарного проступку, що, у свою чергу, є обов’язковою умовою притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. За відсутності вини притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є явно непропорційним та таким, що суперечить принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України).

Так, стверджуючи про умисність дій судді Миколаєць І.Ю., Друга Дисциплінарна палата зазначала, що вказана суддя не здійснювала заходів щодо з’ясування поточного стану кримінального провадження, що, як вже встановлено, спростовується технічним записом судових засідань та матеріалами справи № 759/4637/19, яким не було надано належної оцінки під час розгляду дисциплінарної справи.

З-поміж іншого, Друга Дисциплінарна палата, обґрунтовуючи умисність дій судді Миколаєць І.Ю. в оскаржуваному рішенні, покликалася на факт її обізнаності про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О., яка двічі безпідставно відновлювала чинність арешту майна ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця». Водночас такі висновки дисциплінарного органу суперечать принципу індивідуалізації дисциплінарної відповідальності, який формально закріплений у статті 61 Конституції України, згідно з яким суддя не може бути притягнутий до відповідальності без доведення його індивідуальної вини у вчиненні дисциплінарного проступку, а тому встановлення дисциплінарним органом фактів допущення іншим суддею порушень під час розгляду цієї самої справи чи в аналогічному випадку не може бути покладено в основу обґрунтування вини іншого судді.

До того ж, щодо розгляду клопотання суддею Миколаєць І.Ю. слід наголосити, що вона вживала заходів щодо виклику у судове засідання прокурора та слідчого, витребовування матеріалів відповідного кримінального провадження та з’ясування його стану.

Варто зауважити, що юридичною підставою кваліфікації діяння є його склад. Наслідки вчинення певних дій у кожному конкретному випадку мають бути встановлені і поставлені у вину суб’єктові дисциплінарного правопорушення, якщо між його діянням і наслідками існує причинний зв’язок. Настання описаних у законі наслідків є свідченням того, що вони виконують роль обставин, які надають проступку кваліфікованого виду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 11-638сап19).

Так, у своєму рішенні Друга Дисциплінарна палата наголошувала, що постановленням вказаної вище ухвали слідчий суддя порушила право власності ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», яке змушено було вживати заходів судового захисту такого права у судовому порядку, та покликалася на обставини, встановлені в рішеннях у справах №№ 910/3233/18, 910/3242/18, 910/11310/18, наявність спорів у порядку господарського судочинства.

Разом із тим жодне із вказаних судових рішень у господарських справах №№ 910/3233/18, 910/3242/18, 910/11310/18 не вказує на те, що позивачі обґрунтовували свої вимоги саме постановленням ухвали від 29 березня 2019 року, оскільки зі змісту судових рішень вбачається, що судами в порядку господарського судочинства надавалася оцінка обставинам накладення арешту ухвалою слідчого судді Величко Т.О. від 26 травня 2014 року, такі обставини визнавалися судами неспроможними, зокрема з тих підстав, що арешт припинив свою дію у 2014 році.

Окрім того, у матеріалах дисциплінарної справи відсутні будь-які докази, а Друга Дисциплінарна палата не навела в оскаржуваному рішенні належних мотивів, які б свідчили про те, що постановлена суддею Миколаєць І.Ю. ухвала від 29 березня 2019 року була фактично виконана органом досудового розслідування попри закриття кримінального провадження, що, як наслідок, спричинило настання інших похідних негативних наслідків у вигляді обмеження права ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» володіти та розпоряджатися своїм майном.

За таких обставин Вища рада правосуддя вважає, що характер допущених суддею Миколаєць І.Ю. істотних порушень норм процесуального права дає підстави для твердження, що такі дії судді виходять за межі простої суддівської помилки і є проявом грубої недбалості при здійсненні нею правосуддя, однак не свідчать про наявність у неї умислу на порушення цих норм.

Як передбачено пунктом 1 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який із таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

Водночас порушення,  допущені суддею Миколаєць І.Ю. під час розгляду клопотання у справі № 759/4637/19, не містять ознак істотного дисциплінарного проступку, натомість охоплюються складом дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

З огляду на викладені вище обставини Вища рада правосуддя вважає, що рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 січня 2021 року № 1/2дп/15-21 слід змінити.

Як передбачено пунктом 4 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення.

Відповідно до частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Із характеристики за підписом голови Святошинського районного суду міста Києва Ясельського А.М. вбачається, що Миколаєць І.Ю. працює на посаді судді Святошинського районного суду міста Києва з 23 березня 2006 року.

Миколаєць І.Ю. вміє організовувати свою роботу, велику увагу приділяє підвищенню професійної кваліфікації, вивченню новел законодавства. Користується повагою та авторитетом серед суддів і працівників апарату суду. За своїми особистими якостями енергійна, ініціативна, дисциплінована, вимоглива до себе та інших, дотримується високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

За час роботи на посаді судді до дисциплінарної відповідальності не притягувалася.

Отже, враховуючи позитивну характеристику судді Миколаєць І.Ю., а також те, що раніше вказана суддя не притягувалася до дисциплінарної відповідальності, беручи до уваги, що за наслідками розгляду скарги представника судді Миколаєць І.Ю. – адвоката Кравця Р.Ю. лише частково підтверджуються встановлені Другою Дисциплінарною палатою обставини, з огляду на відсутність у діях судді Миколаєць І.Ю. умислу, а вчинення нею дисциплінарного проступку внаслідок грубої недбалості, Вища рада правосуддя вважає, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців буде достатнім і пропорційним характеру вчиненого суддею дисциплінарного проступку і відповідатиме вимогам статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя

 

вирішила:

 

1) змінити рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 січня 2021 року № 1/2дп/15-21 про притягнення судді Святошинського районного суду міста Києва Миколаєць Іванни Юріївни до дисциплінарної відповідальності;

2) застосувати до судді дисциплінарне стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене у порядку та строки, що визначені Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

 

 

В. о. Голови
Вищої ради правосуддя                                                      О.В. Маловацький

 

Члени Вищої ради правосуддя                                          О.Є. Блажівська

                                                                                                  С.М. Болотін

                                                                                                  П.М. Гречківський

                                                                                                  В.І. Данішевська

                                                                                                  Л.Б. Іванова

                                                                                                  Н.С. Краснощокова

                                                                                                  В.В. Матвійчук

                                                                                                  І.Б. Плахтій

                                                                                                  О.В. Прудивус

                                                                                                  Т.С. Розваляєва

                                                                                                  В.В. Саліхов

                                                                                                  В.Г. Суховий

                                                                                                  Л.А. Швецова