Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу адвоката Безпалюк Наталії Володимирівни в інтересах судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Волчка Андрія Ярославовича на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 липня 2018 року № 2247/3дп/15-18 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 24 грудня 2019 року за вхідним № 572/0/10-19 надійшла копія постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 11-4сап19, якою скасовано рішення Вищої ради правосуддя від 29 листопада 2018 року № 3653/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 липня 2018 року № 2247/Здп/15-18 про притягнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Волчка А.Я. до дисциплінарної відповідальності».
Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у випадку скасування судом рішення Вищої ради правосуддя, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, Вища рада правосуддя розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно. Повторний розгляд справи здійснюється Вищою радою правосуддя у пленарному складі у порядку, визначеному статтею 49 цього Закону.
Протоколом автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 28 грудня 2019 року № 13743/0/8-19 скаргу передано на розгляд члену Вищої ради правосуддя Краснощоковій Н.С.
Скарга адвоката Безпалюк Н.В. в інтересах судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Волчка А.Я. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 липня 2018 року № 2247/3дп/15-18 подана з дотриманням вимог, визначених Законом України «Про Вищу раду правосуддя».
Волчко А.Я., адвокат Безпалюк Н.В., адвокат Ткачук О.В., адвокат Тараненко А.І., публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі – ПАТ «Укрсоцбанк») повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.
У засідання Вищої ради правосуддя скаржники не прибули, про причини неявки не повідомили, клопотань про відкладення розгляду скарги не надсилали.
У засідання Вищої ради правосуддя Волчко А.Я. не з’явився, надав заяву про розгляд справи без його участі у зв’язку з неможливістю прибути на засідання за сімейними обставинами.
У засідання Вищої ради правосуддя з’явився представник Волчка А.Я. – адвокат Кравець Р.Ю., який підтримав скаргу адвоката Безпалюк Н.В. в інтересах судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Волчка А.Я., просив скасувати рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 липня 2018 року № 2247/3дп/15-18.
Вищою радою правосуддя встановлено таке.
Указом Президента України від 19 серпня 1997 року № 856/97 «Про призначення суддів» Волчка А.Я. призначено на посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області строком на п’ять років. Постановою Верховної Ради України від 28 листопада 2002 року № 334-ІV «Про обрання суддів» Волчка А.Я. обрано на посаду судді цього самого суду безстроково.
2 лютого 2018 року до ВРП із Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі – ВККСУ) надійшли скарги ПАТ «Укрсоцбанк», подані через адвокатів Тараненка А.І. та Ткачука О. В., на дії судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Волчка А.Я., у яких зазначалося про істотне порушення суддею норм процесуального права під час здійснення правосуддя у справі № 369/10754/15-ц та постановлення ухвали суду від 5 жовтня 2015 року про забезпечення позову, що призвело до порушення права ПАТ «Укрсоцбанк» розпоряджатися належним йому нерухомим майном. У зв’язку із цим у скаргах порушувалось питання про притягнення судді Волчка А.Я. до дисциплінарної відповідальності.
Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 28 лютого 2018 року № 650/3дп/15-18 відкрита дисциплінарна справа стосовно судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Волчка А.Я.
Рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 липня 2018 року № 2247/3дп/15-18 притягнуто суддів Києво-Святошинського районного суду Київської області Волчка А.Я. та Усатова Д.Д. до дисциплінарної відповідальності та застосовано до них дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади судді. Відмовлено у притягненні суддів апеляційного суду Дніпропетровської області Лаченкової О.В., Городничої В.С., Варенко О.П., суддів апеляційного суду Київської області Іванової І.В., Гуля В.В. до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне провадження щодо вказаних суддів припинено. Закрито дисциплінарну справу в частині, що стосується судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська Мороза В.П.
6 серпня 2018 року адвокат Безпалюк Н.В. в інтересах судді Києво- Святошинського районного суду Київської області Волчка А.Я. звернулася до ВРП зі скаргою на рішення Третьої Дисциплінарної палати від 11 липня 2018 року № 2247/3ДП/15-18 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
За результатами розгляду скарги представника судді Волчка А.Я.– адвоката Безпалюк Н.В. ВРП прийняла рішення від 29 листопада 2018 року № 3653/0/15-18 про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати від 11 липня 2018 року № 2247/3дп/15-18 про притягнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Волчка А.Я. до дисциплінарної відповідальності.
Не погоджуючись з рішенням Вищої ради правосуддя від 29 листопада 2018 року № 3653/0/15-18, Волчко А.Я. звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 18 грудня 2018 року № 3948/0/15-18 звільнено Волчка А.Я. з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 11-4сап19 скасовано рішення Вищої ради правосуддя від 29 листопада 2018 року № 3653/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 липня 2018 року № 2247/Здп/15-18 про притягнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Волчка А.Я. до дисциплінарної відповідальності».
Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання.
Частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у чинній редакції передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Обов’язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
З рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 липня 2018 року № 2247/3дп/15-18 вбачається, що Дисциплінарною палатою під час розгляду дисциплінарної справи встановлено таке.
2 жовтня 2015 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «Проект-А» (далі–ТОВ «Проект-А») про стягнення заборгованості в сумі 15 млн гривень. Разом із позовною заявою ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 2 жовтня 2015 року справі присвоєно № 369/10754/15-ц (провадження № 2/369/4714/15) та передано на розгляд судді Волчку А.Я.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 5 жовтня 2015 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 19 листопада 2015 року.
Цього самого дня суддя Волчко А.Я. виніс ухвалу про задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, якою наклав арешт на будівлю адміністративно-побутового комплексу (літера «С») площею 18 405 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, і начебто належить ТОВ «Проект-А». Цією ухвалою суддя заборонив органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, зокрема Державній реєстраційній службі України, Департаменту державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України, реєстраційній службі Головного управління юстиції у місті Києві та іншим органам, які виконують функції реєстрації, вчиняти будь-які дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, а також будь-які дії (в тому числі правочини) щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку, будь-якого обтяження тощо) щодо вказаної будівлі та визначив, що ухвала підлягала негайному виконанню.
8 жовтня 2015 року ПАТ «Укрсоцбанк» як особа, яку не було залучено до участі у розгляді справи, проте вирішено питання про її права та обов’язки, подала апеляційну скаргу на ухвалу про забезпечення позову від 5 жовтня 2015 року.
Апеляційний суд Київської області ухвалою від 21 грудня 2015 року задовольнив частково апеляційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк»: скасував ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 5 жовтня 2015 року та передав справу на новий судовий розгляд.
Апеляційний суд виходив із того, що на час постановлення оскаржуваної ухвали від 5 жовтня 2015 року будівля адміністративно-побутового комплексу (літера «С») площею 18 405 кв. м, розташована в м. Києві на АДРЕСА_1, перебувала у власності ПАТ «Укрсоцбанк», а не ТОВ «Проект-А», що підтверджується записом від 1 квітня 2013 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію цього майна.
При новому розгляді справи № 369/10754/15-ц суддя Волчко А.Я. ухвалою від 26 лютого 2016 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову з мотивів, викладених в ухвалі апеляційного суду Київської області від 21 грудня 2015 року, із зазначенням того, що про власника нерухомого майна, на яке накладався арешт суду, «не було і не могло бути відомо суду».
У подальшому суддя Волчко А. Я. ухвалою від 5 квітня 2016 року позов ОСОБА_1 залишив без розгляду у зв’язку з повторною неявкою позивача до суду без поважних причин.
Оцінюючи дії судді Волчка А.Я., Третя Дисциплінарна палата ВРП керувалася тим, що:
на момент вирішення питання про відкриття провадження у справі № 369/10754/15-ц інформація про зареєстроване місце проживання відповідача–фізичної особи ОСОБА_2 в порядку, визначеному частиною третьою статті 122 Цивільного процесуального кодексу України (далі–ЦПК України), отримана не була, хоч відповідний запит міститься в матеріалах справи. Також не з’ясовувалося питання про наявність у ОСОБА_2 статусу фізичної особи–підприємця. У матеріалах справи немає доказів відправлення запиту про зареєстроване місце проживання відповідача, відповідь на запит до суду не надходила. Отже, суддя Волчко А.Я. відкрив провадження у справі за відсутності інформації з відділу адресно-довідкової роботи Головного управління Державної міграційної служби України у місті Києві (далі–ГУ ДМС України у м. Києві) про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача;
мотивувальна частина ухвали про забезпечення позову від 5 жовтня 2015 року свідчить, що суддя не навів жодної підстави, чому саме невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити виконання рішення суду неможливим у цій справі;
ухвала судді про забезпечення позову мотивована наявністю прийнятого до судового розгляду позову про стягнення з особа_2, ТОВ «Проект-А» грошових коштів у сумі 15 млн грн на підставі договору позики та договору поруки (реквізитів указаних договорів в ухвалі не зазначено). Однак жодних доказів на підтвердження реальності виникнення грошового зобов’язання на зазначену суму (квитанція, розписка, платіжне доручення тощо) позивачем не надано, хоч у позовній заяві зроблено посилання на наявність розписки;
на момент винесення ухвали від 5 жовтня 2015 року про забезпечення позову, зокрема шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, суддя Волчко А.Я. знав про наявність перевірки у ВККСУ щодо цього спірного об’єкта (рішення від 7 липня 2016 року № 1366/дп-16), а отже, знав про наявність рішення господарського суду міста Києва від 10 вересня 2012 року та про належність права власності на спірний об’єкт нерухомого майна саме ПАТ «Укрсоцбанк»;
суддя Волчко А.Я. неодноразово відмовляв у вжитті заходів забезпечення позову, зокрема: з мотивів неподання доказів про намір власника нерухомого майна його відчужити (ухвала від 2 листопада 2015 року у справі № 369/11871/15-ц; ухвала від 4 лютого 2014 року у справі № 369/187/14-ц); з мотивів нездійснення судом розгляду цивільної справи по суті щодо наявності заборгованості перед позивачем на момент розгляду заяви (ухвала від 5 травня 2015 року у справі № 369/4668/15- ц); з мотивів неспівмірності видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами (ухвала від 1 вересня 2016 року у справі № 369/5462/16-ц); з мотивів ненадання доказів, які підтверджують вартість майна (ухвала від 6 лютого 2014 року у справі № 2-2894/12). Також суддя Волчко А.Я. неодноразово частково задовольняв заяви про забезпечення позову з мотивів необхідності забезпечення співмірності відповідних заходів із заявленими позовними вимогами (ухвала від 10 листопада 2017 року у справі № 369/12124/17; ухвала від 12 жовтня 2017 року у справі № 369/11061/17).
Таким чином, у рішенні Дисциплінарна палата дійшла висновку, що поведінка судді Волчка А.Я. під час здійснення правосуддя у справі № 369/10754/15-ц свідчить про наявність у його діях:
дисциплінарного проступку, передбаченого на час вчинення відповідних дій підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», що відповідає проступку, визначеному підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору);
дисциплінарного проступку, передбаченого на час вчинення відповідних дій пунктом 4 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», а саме: допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод, що відповідає проступку, визначеному пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Дисциплінарна палата також дійшла висновку, що на момент постановлення ухвали від 5 жовтня 2015 року про забезпечення позову, зокрема шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, суддя Волчко А.Я. знав про наявність перевірки у ВККСУ щодо цього спірного об'єкта (рішення від 7 липня 2016 року № 1366/дп-16), а отже, знав про наявність рішення господарського суду міста Києва від 10 вересня 2012 року та про належність саме ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на спірний об’єкт нерухомого майна; накладення арешту на майно ПАТ «Укрсоцбанк» суддею Волчком А.Я. було складовою частиною узгоджених дій судді та позивача, спрямованих на досягнення єдиної мети–порушення права власності ПАТ «Укрсоцбанк» і створення умов для неправомірного стягнення коштів за оренду приміщень в офісному центрі на користь ТОВ «Проект-А»; допущені суддею порушення не були наслідком звичайної суддівської помилки, а були вчинені системно та умисно.
Така поведінка судді Волчка А.Я. під час здійснення правосуддя у справі № 369/10754/15-ц свідчить про те, що його дії у своїй сукупності утворюють порушення присяги в розумінні пункту 1 частини другої статті 97 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі–Закон № 2453-VI) у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі– Закон № 192-VIII) (суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя).
Відповідні дії також охоплюються поняттям істотного дисциплінарного проступку в розумінні пункту 7 частини дев’ятої статті 109 Закону № 1402-VIII (грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду).
Ураховуючи зазначене, Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що суддя необ’єктивно та несправедливо, всупереч присязі судді, вчинив дії, спрямовані на порушення основоположного права людини – права власності на майно особливо великої вартості, при цьому діям судді лише надано форму правосуддя. Взявши до уваги негативні наслідки, спричинені діями судді не лише власнику майна, а й авторитету правосуддя в цілому, Третя Дисциплінарна палата ВРП вказала, що, незважаючи на позитивну характеристику судді Волчка А.Я., застосування дисциплінарного стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення його з посади є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку та відповідає вимогам статті 109 Закону № 1402-VIII.
У скарзі на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 липня 2018 року № 2247/Здп/15-18 представник судді Волчка А.Я. – адвокат Безпалюк Н.В. не погоджується з рішенням Дисциплінарної палати з таких підстав.
Дисциплінарна палата дійшла помилкового висновку щодо узгоджених дій судді та позивача стосовно розгляду справи № 369/10754/15-ц, оскільки вказану справу саме відповідно до результатів розподілу автоматизованою системою документообігу суду було передано на розгляд судді Волчку А.Я.
Після надходження матеріалів суддею Волчком А.Я. був здійснений запит до відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в місті Києві щодо відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача ОСОБА_2. Проте у рішенні Дисциплінарної палати констатовано протилежні факти, а саме, що такий запит мав місце та що його взагалі не було.
Дисциплінарна палата дійшла помилкового висновку про порушення суддею процесуального закону з огляду на відкриття провадження у справі за відсутності в матеріалах справи відповіді на зазначений запит суду, оскільки суддею Волчко А.Я. було дотримано вимоги щодо встановленого статтею 122 ЦПК України триденного строку з дня надходження позовної заяви до суду для відкриття провадження у справі. Крім того, до позовної заяви була долучена копія паспорта відповідача, де стояла відмітка, що ОСОБА_2 зареєстрований АДРЕСА_2.
У скарзі представник судді також вказує, що питання оцінки відповідності та співмірності способу забезпечення позову, який просив застосувати заявник, позовним вимогам вирішувалось суддею за власним переконанням, як це передбачено частиною першою статті 212 ЦПК України (в редакції, чинній на той час), з огляду на значну суму позову – 15 000 000 грн, вимоги законодавства щодо негайного вирішення такого роду клопотання та неможливість відмови у забезпеченні позову лише з формальних міркувань про ненадання доказів вартості майна, що могло б призвести до серйозних збитків позивача.
Представник судді Волчка А.Я., серед іншого, вказує, що зазначена в рішенні Дисциплінарної палати справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ПрАТ «Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн» про стягнення заборгованості не пов’язана із ухвалою про забезпечення позову, постановленою суддею 5 жовтня 2015 року. Суддею Волчком А.Я. 18 лютого 2013 року було задоволено заяву ОСОБА_3 та накладено арешт на майно в цій справі, що стало в подальшому підставою для звернення ПАТ «Укрсоцбанк» до ВККСУ із дисциплінарною скаргою.
Адвокат зазначила, що суддя Волчко А.Я. з огляду на завантаженість в суді не міг пам’ятати таких фактів більше ніж 9 місяців, при цьому лише 7 липня 2016 року ВККСУ винесла рішення, де було встановлено невідповідність дій судді Волчка А.Я. вимогам законодавства під час задоволення заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову.
Крім того, суддею було враховано, що відповідно до наявних у справі копій витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29 вересня 2015 року № 48031 та від 5 жовтня 2015 року № 56054 будівля адміністративно-побутового комплексу площею 18 405,00 кв. м, що розташована АДРЕСА_1, (літера «С»), на яку слід було накласти обтяження, належить на праві власності саме відповідачу ТОВ «Проект-А» (код ЄДРПОУ 38335197), що спір з огляду на наявні в матеріалах справи копії договорів позики та поруки є реальним та що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити виконання рішення суду неможливим.
Також в оскаржуваному рішенні Дисциплінарна палата дійшла неправильного висновку, що станом на час постановлення ухвали про забезпечення позову право власності на обтяжений об’єкт було зареєстровано саме за ПАТ «Укрсоцбанк», оскільки таких достовірних доказів ні матеріали дисциплінарної справи, ні матеріали цивільної справи № 369/10754/15-ц не містять.
Згідно зі статтею 19 Конституції України та статтею 10 ЦПК України (в редакції, чинній на той час) суддя був обмежений у можливості з власної ініціативи витребовувати інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та перевіряти на достовірність будь-які докази, в тому числі й через сервіс Міністерства юстиції України (http://rrpdoc.infoiTniust.ua), на який посилається Дисциплінарна палата в оскаржуваному рішенні.
Подальша подача ПАТ «Укрсоцбанк» разом з апеляційною скаргою інформаційної довідки № 382755511 від 29 травня 2015 року, в якій містились відомості про реєстрацію права власності саме за ПАТ «Укрсоцбанк», не може вважатись актуальним підтвердженням того, що на момент розгляду заяви про забезпечення позову 5 жовтня 2018 року обтяжуване майно було у власності саме ПАТ «Укрсоцбанк», оскільки на момент розгляду питання інформаційній довідці ПАТ «Укрсоцбанк» було більше 4 місяців.
Крім того, в оскаржуваному рішенні Дисциплінарна палата наводить перелік протилежних за змістом ухвал про відмову у забезпеченні позову, які були постановлені суддею Волчком А.Я., зокрема зазначено про постановлення ухвал від 2 листопада 2015 року у справі № 369/11871/15-ц та від 4 лютого 2014 у справі № 369/187/14-ц, від 5 травня 2015 року у справі № 369/4668/15-ц, від 1 вересня 2016 року у справі № 369/5462/16-ц, від 6 лютого 2014 року у справі № 2-2894/12, від 10 листопада 2017 року у справі № 369/12124/17, від 12 жовтня 2017 року у справі № 369/11061/17.
Проте зазначені ухвали не вказують на відступ судді Волчка А.Я. у цивільній справі № 369/10754/15-ц від практики розгляду заяв про забезпечення позову, оскільки вони були прийняті за інших фактичних обставин справи, ніж це було зроблено під час розгляду заяви ОСОБА_1.
Крім того, Дисциплінарна палата в оскаржуваному рішенні дійшла помилкового висновку, що під час постановлення ухвали про вжиття заходів забезпечення позову суду не було надано доказів на підтвердження реальності виникнення грошового зобов’язання на суму 15 000 000 грн (квитанція, розписка, платіжне доручення тощо), оскільки в матеріалах справи був наявний договір позики, викладений у письмовій формі.
Посилання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя в оскаржуваному рішенні на те, що висновок про належність ТОВ «Проект-А» майна, на яке накладено арешт, мотивовано посиланням на наявну в матеріалах справи незасвідчену копію витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 29 вересня 2015 року і в матеріалах справи на а.с. 24 наявна ще одна незасвідчена копія витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, начебто сформованого 5 жовтня 2015 року, яка відрізняється за формою від копії витягу від 29 вересня 2015 року, скаржник вважає помилковими.
Так, станом на 5 жовтня 2015 року законом не вимагалось надання до суду засвідчених копій письмових доказів, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. З урахуванням положень частини другої статті 64 ЦПК України (у редакції, чинній на той час) та частини другої статті 19 Конституції України без клопотання осіб, які беруть участь у справі, суддя не мав права вимагати подання їх оригіналів, тим більше з огляду на строк вирішення питання про забезпечення позову без можливості виклику сторін у судове засідання.
Наявність у матеріалах справи ще однієї копії витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 5 жовтня 2015 року, не спростовувала, а лише підтверджувала інформацію, зазначену у витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 вересня 2015 року, про те, що власником будівлі адміністративно-побутового комплексу (літера С) площею 18 405 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, є саме відповідач ТОВ «Проект-A».
На підставі викладеного представник судді у скарзі просила скасувати рішення Дисциплінарної палати у частині, що стосується притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Волчка А.Я., та закрити дисциплінарне провадження.
Перевіривши доводи скарги, матеріали дисциплінарної справи, врахувавши висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 жовтня у справі № 11-4ап19, Вища рада правосуддя вважає, що рішення Дисциплінарної палати підлягає зміні з огляду на таке.
Під час розгляду дисциплінарної справи Третя Дисциплінарна палата ВРП установила, що на момент вирішення питання про відкриття провадження у справі № 369/10754/15-ц інформація про зареєстроване місце проживання відповідача–фізичної особи ОСОБА_2 в порядку, визначеному частиною третьою статті 122 ЦПК України, отримана не була, хоч відповідний запит міститься в матеріалах справи. Також не з’ясовувалося питання про наявність у ОСОБА_2 статусу фізичної особи–підприємця. У матеріалах справи немає доказів відправлення запиту про зареєстроване місце проживання відповідача, відповідь на запит до суду не надходила. Суддя Волчко А.Я. відкрив провадження у справі за відсутності інформації з відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України у м. Києві про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача.
Відповідно до частини третьої статті 122 ЦПК України (далі–у редакції, чинній на час винесення ухвали від 5 жовтня 2015 року) у разі, якщо відповідачем у позовній заяві, поданій і оформленій у порядку, встановленому цим Кодексом, вказана фізична особа, що не є суб’єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом трьох днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду. Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд повертає позовну заяву на підставі пункту 4 частини третьої статті 121 цього Кодексу. У разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик відповідача у справі здійснюється через оголошення у пресі.
Згідно із частиною четвертою статті 122 ЦПК України питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі суддя вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків, та не пізніше наступного дня після отримання судом у порядку, передбаченому частиною третьою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.
Третя Дисциплінарна палата дійшла висновку про порушення суддею Волчком А.Я. норм процесуального права на стадії відкриття провадження у справі.
Проте з аналізу наведених норм ЦПК України у відповідній редакції вбачається відсутність у них імперативної заборони вирішувати питання про відкриття провадження у справі до отримання відповіді на запит суду про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи–відповідача.
При цьому до матеріалів позовної заяви була долучена копія паспорта відповідача, у якому містилася відмітка про те, що ОСОБА_2 зареєстрований АДРЕСА_2.
Суд надсилав запит до ГУ ДМС України у м. Києві, проте відповідь до суду на цей запит не надійшла.
Водночас з матеріалів дисциплінарної справи судді Волчка А.Я. не вбачається, що в інших справах він вирішував питання про відкриття провадження лише після надходження відповіді на запит суду, що свідчить про звичайні дії судді при вирішенні питання про відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1.
При цьому ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 5 жовтня 2015 про відкриття провадження у справі № 369/10754/15-ц залишена без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 21 грудня 2015 року, оскільки позов було подано у зв’язку зі стягненням заборгованості за договором позики з ОСОБА_2, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, що за підсудністю належить до Києво-Святошинського районного суду Київської області. Вказана ухвала апеляційного суду набрала законної сили.
Наведені обставини в їх сукупності, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, свідчать про помилковість висновку Третьої Дисциплінарної палати про порушення суддею Волчком А.Я. норм процесуального права на стадії відкриття провадження у справі № 369/10754/15-ц, з яким нерозривно пов’язаний і висновок про наявність умислу в діях судді на порушення норм ЦПК України та підриву суспільної довіри до суду.
Третя Дисциплінарна палата також установила, що разом із позовною заявою ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову.
Відповідно до частини першої статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно із частиною другою цієї статті заява про забезпечення позову, подана до подання позовної заяви, розглядається судом не пізніше двох днів з дня її подання. У разі обґрунтованої вимоги заявника заява про забезпечення позову, подана до подання позовної заяви, розглядається лише за його участю без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову.
Частинами першою та третьою статті 151 ЦПК України визначено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову, передбачені цим Кодексом. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Пунктами 1 та 2 частини першої статті 152 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
На підставі частини третьої статті 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Таким чином, забезпечення позову допускається, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду шляхом, зокрема, накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, та/або забороною вчиняти пeвнi дії. При цьому види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У скарзі представник судді також вказала, що негайно після відкриття провадження у справі відповідно до вимог статті 153 ЦПК України (в редакції, чинній на той час) суддею Волчком А.Я. була постановлена ухвала про забезпечення позову. Суддя врахував всі необхідні обставини відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» (далі – постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9) та пересвідчився, що спір з огляду на наявні в матеріалах справи копії договорів позики та поруки є реальним та що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити виконання рішення суду неможливим, оскільки відповідач як власник спірного майна має можливість відчужити його іншим особам, внаслідок чого рішення суду (у разі задоволення вимог позивача) втратить своє призначення захисту прав та інтересів особи, яка звернулась до суду.
Частиною п’ятою статті 153 ЦПК України в редакції, чинній на час постановлення ухвали суддею Волчком А.Я., передбачено, що про вжиття заходів забезпечення позову суд постановляє ухвалу, в якій зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, порядок виконання, розмір застави, якщо така призначена.
У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 вказано, що ухвала про забезпечення позову постановляється в порядку, визначеному статтею 209 ЦПК України, і повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали.
Вмотивованість–це вимога до суду наводити письмово у рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою висновку суду. Це також пояснення суду, чому він ухвалив саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише в разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. Мотиви, з яких суд дійшов висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, та їх співмірність заявленим вимогам, повинні бути викладені в ухвалі суду про забезпечення позову.
З матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що 5 жовтня 2015 року Києво-Святошинський районний суд Київської області під головуванням судді Волчка А.Я. постановив ухвалу про задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, якою наклав арешт на будівлю адміністративно-побутового комплексу (літера «С») площею 18 405 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, і належить ТОВ «Проект-А», а також заборонив органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, зокрема Державній реєстраційній службі України, Департаменту державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України, реєстраційній службі Головного управління юстиції у місті Києві та іншим органам, які виконують функції реєстрації, вчиняти будь-які дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, а також будь-які дії (в тому числі правочини) щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку, будь-якого обтяження тощо) щодо вказаної будівлі й визначив, що ухвала підлягала негайному виконанню.
У пункті 3 Висновку № 11 (2008) КРЄС щодо якості судових рішень зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
ЄСПЛ у пункті 58 рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та здійснити перегляд у вищій інстанції.
Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області під головуванням судді Волчка А.Я. від 5 жовтня 2015 року про забезпечення позову мотивована тим, що з огляду на співмірність обраного позивачем способу забезпечення його позову із заявленими ним вимогами, відсутність підстав вважати, що вжиті заходи будуть перешкоджати господарській діяльності ТОВ «Проект-А» або будуть порушувати права інших осіб, а також з огляду на те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи унеможливити в подальшому виконання рішення суду в разі задоволення вимог ОСОБА_1, які він обґрунтовує наявними у матеріалах справи договорами позики та поруки, суд вважає за необхідне задовольнити заяву ОСОБА_1 та забезпечити його позов.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що апеляційний суд Київської області ухвалою від 21 грудня 2015 року скасував вказану ухвалу Києво-Святошинського районного суду від грудня 2015 року про забезпечення позову.
Апеляційний суд Київської області в ухвалі від 21 грудня 2015 року зазначив, що господарський суд міста Києва рішенням від 10 вересня 2012 року у справі № 5011-66/7999-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2012 року та постановою Вищого господарського суду України від 26 лютого 2013 року, задовольнив у повному обсязі позов ПАТ «Укрсоцбанк» та прийняв рішення про звернення стягнення на нерухоме майно в рахунок погашення заборгованості ПАТ «Спільне підприємство «Ен Ес Ай Констракшн» перед банком за кредитним договором. 1 квітня 2013 року право власності на нерухоме майно було зареєстровано за ПАТ «Укрсоцбанк» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тобто на час постановлення оскаржуваної ухвали суду про забезпечення позову будівля адміністративно-побутового комплексу (літера «С») площею 18 405 кв. м, що розташована АДРЕСА_1, перебувала у власності ПАТ «Укрсоцбанк», а не у власності ТОВ «Проект-А». Однак суд першої інстанції, вживаючи заходи забезпечення позову, вказаних обставин не з’ясував та помилково визначив належність спірного майна ТОВ «Проект-А». Крім того, на порушення вимог частини третьої статті 152 ЦПК України суд першої інстанції належним чином не пересвідчився у співмірності вжитих заходів забезпечення позову і заявлених позивачем вимог, а саме співмірності вартості майна, на яке накладено арешт, розміру позовних вимог.
Третя Дисциплінарна палата дійшла висновків, що: суддя Волчко А.Я. не навів жодної підстави, чому саме невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити виконання рішення суду неможливим у цій справі; жодних доказів на підтвердження реальності виникнення грошового зобов’язання на суму 15 млн грн (квитанція, розписка, платіжне доручення тощо) позивач не надав, хоч у позовній заяві зроблено посилання на наявність розписки; суддя Волчко А. Я. неодноразово відмовляв у вжитті заходів забезпечення позову, зокрема: з мотивів неподання доказів про намір власника нерухомого майна його відчужити (ухвала від 2 листопада 2015 року у справі № 369/11871/15-ц; ухвала від 4 лютого 2014 року у справі № 369/187/14-ц); з мотивів нездійснення судом розгляду цивільної справи по суті щодо наявності заборгованості перед позивачем на момент розгляду заяви (ухвала від 5 травня 2015 року у справі № 369/4668/15-ц); з мотивів неспівмірності видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами (ухвала від 1 вересня 2016 року у справі № 369/5462/16-ц); з мотивів ненадання доказів, які підтверджують вартість майна (ухвала від 6 лютого 2014 року у справі № 2-2894/12); суддя Волчко А.Я. неодноразово частково задовольняв заяви про забезпечення позову з мотивів необхідності забезпечення співмірності відповідних заходів із заявленими позовними вимогами (ухвала від 10 листопада 2017 року у справі № 369/12124/17; ухвала від 12 жовтня 2017 року у справі № 369/11061/17).
Третя Дисциплінарна палата також дійшла висновку, що на момент постановлення ухвали від 5 жовтня 2015 року про забезпечення позову, зокрема шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, суддя Волчко А.Я. знав про наявність перевірки у ВККС щодо цього спірного об'єкта (рішення від 7 липня 2016 року № 1366/дп-16), а отже, знав про наявність рішення господарського суду міста Києва від 10 вересня 2012 року та про належність саме ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на спірний об’єкт нерухомого майна; накладення арешту на майно ПАТ «Укрсоцбанк» суддею Волчком А.Я. було складовою частиною узгоджених дій судді та позивача, спрямованих на досягнення єдиної мети–порушення права власності ПАТ «Укрсоцбанк» і створення умов для неправомірного стягнення коштів за оренду приміщень в офісному центрі на користь ТОВ «Проект-А»; допущені суддею порушення не були наслідком звичайної суддівської помилки, а були вчинені системно та умисно.
Отже, приймаючи оскаржуване рішення від 11 липня 2018 року № 2247/3дп/15-18, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходила із доведеності умислу судді Волчка А.Я. при постановленні ухвали від 5 жовтня 2015 року про забезпечення позову щодо умисного порушення права власності ПАТ «Укрсоцбанк» на майно для неправомірного стягнення коштів за оренду приміщень в офісному центрі на користь ТОВ «Проект-А».
Однак висновок Третьої Дисциплінарної палати про доведеність матеріалами дисциплінарної справи саме умисного характеру дій судді Волчка А.Я. при постановленні ухвали від 5 жовтня 2015 року про забезпечення позову щодо умисного порушення права власності ПАТ «Укрсоцбанк» на об’єкт нерухомого майна є помилковим.
Так, з матеріалів дисциплінарної справи не вбачається, що на момент постановлення вказаної ухвали про забезпечення позову судді Волчку А.Я. було відомо, що будівля адміністративно-побутового комплексу (літера «С») площею 18 405 кв. м, що розташована АДРЕСА_1, перебувала у власності ПАТ «Укрсоцбанк», оскільки суддя був обмежений у можливості з власної ініціативи витребовувати інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та перевіряти достовірність доказів, наданих разом із позовною заявою та заявою про забезпечення позову, які свідчили про реєстрацію права власності на об’єкт нерухомого майна саме за ТОВ «Проект-А».
Щодо висновків Дисциплінарної палати про відмінність висновку судді Волчка А.Я. при вирішенні питання щодо вжиття заходів забезпечення позову у справі № 369/10754/15-ц від практики цього самого судді при вирішенні питань щодо вжиття заходів забезпечення позову в інших справах необхідно зазначити таке:
в ухвалах від 2 листопада 2015 року у справі № 369/11871/15-ц та від 4 лютого 2014 року у справі № 369/187/14-ц основними мотивами відмови у забезпеченні позову зазначено те, що заявники не надали доказів того, що майно належить на праві власності відповідачу, а в останньому випадку, що за відповідачем у справі зареєстроване будь-яке рухоме та нерухоме майно;
в ухвалі від 5 травня 2015 року у справі № 369/4668/15-ц суддя Волчко А.Я. зазначив, що позивач просив забезпечити його позов шляхом накладення арешту на майно, що відповідно до наявних у справі матеріалів належить ПП «Бастіон». Метою заявника в подальшому було стягнення на свою користь боргу з одного із співзасновників вказаного підприємства за рахунок цього майна. При цьому суд зазначив, що законодавством не передбачена відповідальність підприємства за невиконання зобов’язань його засновників Також із матеріалів справи вбачалося, що внаслідок такого забезпечення позову буде порушено права іншого співзасновника цього підприємства, який не брав участі у справі;
в ухвалі від 1 вересня 2016 року у справі № 369/5462/16-ц основним мотивом відмови у забезпеченні позову зазначено, що вказаний у заяві представника позивача спосіб забезпечення позову, а саме шляхом прискорення розгляду справи по суті, не передбачений статтею 152 ЦПК України;
ухвалу від 6 лютого 2014 року у справі № 2-2894/12, якою відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову, мотивовано тим, що заявником не було надано доказів, які підтверджують, що за відповідачем зареєстровано будь- яке рухоме чи нерухоме майно, на яке необхідно накласти арешт, а також не обґрунтовано необхідності застосування обраного способу забезпечення позову;
ухвала від 10 листопада 2017 року у справі № 369/12124/17 про часткове задоволення заяви про забезпечення позову обґрунтована суддею Волчком А.Я. тим, що позивачка мала намір стягнути з відповідача 131 тис. 900 грн та просила накласти арешт на об’єкт незавершеного будівництва загальною площею 285,9 кв. м та дві земельні ділянки, а також заборонити вчиняти будь-які дії щодо поліпшення та/або ремонту вказаного об’єкта незавершеного будівництва, що, на думку судді Волчка А. Я., було неспівмірним із заявленими вимогами, оскільки достатньо було обтяжити лише один із заявлених об’єктів;
ухвалою від 12 жовтня 2017 року у справі № 369/11061/17 заяву про забезпечення позову було задоволено повністю з посиланням на існування обставин, що вказують на можливість вчинення відповідачем дій щодо відчуження спірного майна на користь третіх осіб.
Отже, обставини та матеріали, надані заявниками у вказаних справах, відрізнялись від обставин справи № 369/10754/15-ц, відтак необґрунтованими є посилання на те, що, постановляючи ухвалу від 5 жовтня 2015 року про забезпечення позову, суддя Волчко А.Я. відступив від своєї практики та умисно прийняв вказане рішення з метою порушення права власності ПАТ «Укрсоцбанк» на нерухоме майно.
Крім того, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначила про врахування наслідків, спричинених діями судді, не лише стосовно власника майна, а й для авторитету правосуддя в цілому.
Водночас у вказаному рішенні не наведено, які саме негативні наслідки настали для ПАТ «Укрсоцбанк», а також не обґрунтовано та не підтверджено відповідними доказами негативних наслідків, які б свідчили про підрив авторитету правосуддя в цілому, у зв’язку з постановленням відповідної ухвали про забезпечення позову судом під головуванням судді Волчка А.Я.
Із матеріалів справи вбачається, що суддя Волчко А.Я. ухвалою від 26 лютого 2016 року відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, ухвалою від 5 квітня 2016 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ТОВ «Проект-А» про стягнення заборгованості залишив без розгляду.
При цьому з матеріалів дисциплінарної справи не вбачається, що ПАТ «Укрсоцбанк» зверталося із заявою про відшкодування збитків у порядку, передбаченому частиною першою статті 155 ЦПК України, якою встановлено, що у разі скасування заходів забезпечення позову, набрання законної сили рішенням про відмову у задоволенні позову чи ухвалою про закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду, особа, щодо якої вжито заходи забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову.
Кваліфікуючи дії судді Волчка А.Я. та застосовуючи до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади судді, Дисциплінарна палата виходила із вчинення суддею Волчком А.Я. дій, які у своїй сукупності призводять до порушення присяги, а також охоплюються поняттям істотного дисциплінарного проступку.
Згідно з пунктом 1 частини восьмої статті 109 Закону № 1402-VIII дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду (частина дев’ята статті 109 Закону № 1402-VIII).
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону № 1402-VIII суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади. Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП (її відповідним органом).
У пункті 18 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року визначено, що судді можуть бути тимчасово усунені від посади або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов’язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають.
Аналізуючи зміст оскаржуваного рішення Дисциплінарної палати, доводи скарги адвоката Безпалюк Н.В. та враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, не встановлено, що характер допущених суддею Волчком А.Я. процесуальних порушень має ознаки умисного порушення прав людини і основоположних свобод, який за своєю тяжкістю відповідав би порушенню присяги судді. З матеріалів справи не вбачається, що суддею Волчком А.Я. саме умисно при постановленні ухвали від 5 жовтня 2015 року про забезпечення позову було порушено норми процесуального права, а також те, що накладення арешту на майно ПАТ «Укрсоцбанк» суддею Волчком А.Я. було складовою частиною узгоджених дій судді та позивача. Вказані порушення допущені суддею внаслідок недбалості.
Водночас, перевіряючи доводи скарги щодо необґрунтованості висновків Дисциплінарної палати щодо вжиття ним заходів забезпечення позову, які є явно неспівмірними із заявленими позовними вимогами, ненаведення мотивів щодо співмірності позовних вимог вартості об’єкта нерухомого майна, Вища рада правосуддя вважає, що такі доводи підлягають відхиленню, оскільки Дисциплінарною палатою наведено мотиви, з яких вона дійшла зазначених висновків, а Велика Палата Верховного Суду погодилась, що Третя Дисциплінарна палата дійшла правильного висновку про те, що суддя Волчко А.Я. при прийнятті ухвали про забезпечення позову порушив норми процесуального права, а саме: не з’ясував співмірності позовних вимог та вартості об’єкта нерухомого майна, співмірності позовних вимог і характеру вжитих заходів забезпечення позову, а також не навів підстав, чому саме невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити виконання рішення суду неможливим у цій справі.
Перевіривши доводи скарги на рішення Дисциплінарної палати, дослідивши матеріали дисциплінарної справи, Вища рада правосуддя дійшла висновку, що Дисциплінарна палата правильно встановила наявність достатніх підстав вважати, що дії судді містять ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого на час вчинення відповідних дій підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192- VIII № Про забезпечення права на справедливий суд», що відповідає проступку, визначеному підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», – внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Враховуючи, що право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції, незазначення належних, співвідносних із положеннями процесуального закону мотивів, з яких виходив суд, нез’ясування суддею Волчком А.Я. співмірності позовних вимог та вартості об’єкта нерухомого майна, співмірності позовних вимог і характеру вжитих заходів забезпечення позову, а також ненаведення підстав, чому саме невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити виконання рішення суду неможливим у цій справі – накладення арешту на нерухоме майно та установлення заборони відповідним органам вчиняти будь-які дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, а також будь-які дії (в тому числі правочини) щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження та інші) щодо цього майна, задовольняючи клопотання про забезпечення позову, призвело до порушення основоположного права на справедливий суд, а отже, утворює дисциплінарний проступок, передбачений на час вчинення відповідних дій пунктом 4 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», що відповідає проступку, який визначений пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.
На підставі частини другої статті 109 Закону № 1402-VIII під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
Згідно з характеристикою, підписаною головою Києво-Святошинського районного суду Київської області Волчком А.Я., за період роботи у Києво-Святошинському районному суді Київської області Волчко А.Я. зарекомендував себе як досвідчений фахівець. Вміло використовує свої знання у практичній діяльності, сумлінно ставиться до роботи, забезпечує якісний розгляд справ. Дисциплінарних стягнень не має.
Відповідно до даних офіційного веб-сайту Вищої ради правосуддя суддя Волчко А.Я. до дисциплінарної відповідальності не притягувався.
За повідомленням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (вх. № 2730/0/8-18 від 28 березня 2018 року), суддя Волчко А.Я. до дисциплінарної відповідальності не притягувався.
З огляду на викладене та беручи до уваги те, що суддя Волчко А.Я. має стаж роботи понад 20 років, позитивно характеризується, за період роботи суддею до дисциплінарної відповідальності не притягувався, а також враховуючи інформацію щодо показників його роботи, яка надана головою Києво-Святошинського районного суду Київської області та міститься в матеріалах дисциплінарної справи, Вища рада правосуддя дійшла висновку про невідповідність оскаржуваного рішення Третьої Дисциплінарної палати критеріям обґрунтованості та пропорційності.
Посилання представника судді Волчка А.Я. – адвоката Кравця Р.Ю. в засіданні Вищої ради правосуддя на те, що на момент проведення повторного розгляду дисциплінарної справи строки притягнення судді до відповідальності минули, що виключає можливість притягнення судді до відповідальності, підлягають відхиленню. Після скасування Великою Палатою Верховного Суду рішення Вищої ради правосуддя, яким було залишено без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 липня 2018 року № 2247/3дп/15-18 про притягнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Волчка А.Я. до дисциплінарної відповідальності, Вища рада правосуддя розглядає цю скаргу адвоката Безпалюк Н.В. в інтересах судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Волчка А.Я. повторно відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя». Станом на дату ухвалення Дисциплінарною палатою зазначеного рішення про притягнення судді Волчка А.Я. до дисциплінарної відповідальності за дії, вчинені 5 жовтня 2015 року, строки, визначені частиною четвертою статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній станом на 5 жовтня 2015 року (не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці), не минули.
Пунктом 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право змінити рішення Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення.
Дотримуючись принципу обов’язковості виконання судового рішення, беручи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, здійснивши перевірку скарги адвоката Безпалюк Н.В. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 липня 2018 року № 2247/3дп/15-18, Вища рада правосуддя дійшла висновку, що застосування до судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Волчка А.Я. дисциплінарного стягнення у виді догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця є пропорційним вчиненим проступкам.
Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя
вирішила:
1) змінити рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 липня 2018 року № 2247/3дп/15-18 про притягнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Волчка Андрія Ярославовича до дисциплінарної відповідальності;
2) застосувати до судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Волчка Андрія Ярославовича дисциплінарне стягнення у виді догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.
Головуючий на засіданні
Вищої ради правосуддя Л.Б. Іванова
Члени Вищої ради правосуддя О.Є. Блажівська
В.І. Говоруха
П.М. Гречківський
В.І. Данішевська
Н.С. Краснощокова
О.В. Маловацький
В.В. Матвійчук
О.В. Прудивус
М.П. Худик
В.В. Шапран
