Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Біляївського районного суду Одеської області Горяєва Ігоря Миколайовича та скаргу представника судді – адвоката Косань Ольги Олександрівни на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 січня 2019 року № 181/3дп/15-19,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 31 січня 2019 року за вхідним № 492/0/6-19 (з доповненнями від 25 лютого 2019 року) та 22 лютого 2019 року за вхідним № К-1303/0/7-19 надійшли скарги судді Біляївського районного суду Одеської області Горяєва І.М. та представника судді – адвоката Косань О.О. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 січня 2019 року № 181/3дп/15-19 (далі – Дисциплінарна палата) про притягнення судді Горяєва І.М. до дисциплінарної відповідальності.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 31 січня 2019 року та протоколу передачі справи раніше визначеному члену Вищої ради правосуддя від 25 лютого 2019 року скарги передані на розгляд члену Вищої ради правосуддя Беляневичу В.Е.
У зв’язку із припиненням повноважень члена Вищої ради правосуддя Беляневича В.Е. скарги перерозподілено та відповідно до протоколу повторного автоматизованого визначення члена Вищої ради правосуддя по справі та протоколу передачі справи раніше визначеному члену Вищої ради правосуддя від 7 травня 2019 року доповідачем щодо вказаних скарг визначено члена Вищої ради правосуддя Іванову Л.Б.
Скарга судді Біляївського районного суду Одеської області Горяєва І.М. та скарга його представника – адвоката Косань О.О. подані з дотриманням вимог, визначених Законом України «Про Вищу раду правосуддя».
Суддя Горяєв І.М., його представник – адвокат Косань О.О., представник скаржника – адвокат Грекова Л.В. повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя. У засідання Вищої ради правосуддя прибув суддя Горяєв І.М., його представник – адвокат Щербань Д.М. та представник скаржника – адвокат Грекова Л.В., яка залишила засідання до початку розгляду скарг судді Горяєва І.М. та його представника.
Вища рада правосуддя, вивчивши подані скарги, дослідивши матеріали дисциплінарної справи стосовно судді Горяєва І.М., заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Іванову Л.Б., суддю Горяєва І.М., його представника, дійшла висновку, що рішення Дисциплінарної палати від 23 січня 2019 року № 181/3дп/15-19 підлягає зміні з огляду на таке.
До Вищої ради правосуддя 15 червня 2018 року за вхідним № 638/0/13-18 надійшла скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Сауспальм» (далі – ТОВ «Сауспальм»), подана адвокатом Грековою Л.В., на дії судді Біляївського районного суду Одеської області Горяєва І.М. під час здійснення правосуддя у справі № 496/2239/18.
Скаржник зазначав, що суддя Горяєв І.М. постановив незаконну ухвалу про забезпечення позову від 11 червня 2018 року у цій справі шляхом накладення арешту на нерухоме майно та передачі цього майна на зберігання приватному підприємству і такі заходи забезпечення позову були неспівмірними із заявленими позовними вимогами. Вказував, що такими діями суддя Горяєв І.М. фактично сприяв незаконному захопленню нерухомого майна. Скаржник також зазначав, що на порушення вимог частини сьомої статті 153 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) суддя Горяєв І.М. не вирішив питання зустрічного забезпечення позову. Крім того, стверджував, що ухвали про забезпечення позову та відкриття провадження у справі № 496/2239/18 від 11 червня 2018 року не були надіслані до Єдиного державного реєстру судових рішень.
Рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 січня 2019 року № 181/3дп/15-19 суддю Біляївського районного суду Одеської області Горяєва І.М. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
Зі змісту оскаржуваного рішення Дисциплінарної палати вбачається, що дисциплінарним органом за результатами розгляду дисциплінарної справи встановлено такі обставини.
6 червня 2018 року ОСОБА_1 через свого представника – адвоката ОСОБА_2 звернулась до Біляївського районного суду Одеської області з позовом до ТОВ «Сауспальм», третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ» (далі – ТОВ «Рубікон-ІІ»), про витребування на користь ТОВ «Рубікон-ІІ» у ТОВ «Сауспальм» нерухомого майна, а саме: будівлі комплексу дорожнього сервісу за адресою: АДРЕСА_1; земельної ділянки, розташованої за цією самою адресою, загальною площею 14,9577 га; зобов’язання ТОВ «Сауспальм» звільнити вказане нерухоме майно та земельну ділянку.
Справі було присвоєно номер 496/2239/18 (провадження № 2/496/1253/18) та передано на розгляд судді Горяєву І.М.
Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 1 грудня 2010 року між публічним акціонерним товариством «Банк Петрокоммерц-Україна» (далі – ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна») та ТОВ «Рубікон-ІІ» було укладено кредитний договір № 021-11-10, відповідно до умов якого ТОВ «Рубікон-ІІ» отримало у кредит грошові кошти в сумі 15 000 000 гривень. Для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «Рубікон-ІІ» було укладено договір іпотеки, за яким ТОВ «Рубікон-ІІ» передало ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» в іпотеку нерухоме майно (будівлю комплексу дорожнього сервісу за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 11 217,5 кв. м; земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 14,9577 га) загальною вартістю 50 000 000 гривень. Також між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки від 1 грудня 2010 року № 021-11-10/4, відповідно до якого ОСОБА_1 зобов’язалась відповідати за своєчасне виконання ТОВ «Рубікон-ІІ» боргових зобов’язань перед ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» за кредитним договором.
24 липня 2015 року між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Капітал» (далі – ТОВ «ФК «Централ Капітал») було укладено договір відступлення прав вимоги (договір цесії) за кредитним договором від 1 грудня 2010 року.
Постановою Правління Національного банку України від 17 березня 2016 року № 169 та рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17 березня 2016 року № 368 ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» віднесено до категорії неплатоспроможних та делеговано Фонду гарантування вкладів фізичних осіб повноваження тимчасового адміністратора банку.
За результатами перевірки правочинів (договорів), вчинених ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, на підставі наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації банку від 15 квітня 2016 року № 60 визнано нікчемним договір відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24 липня 2015 року, укладений між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «ФК «Централ Капітал».
Позивач вказував, що ТОВ «ФК «Централ Капітал» оскаржило наказ від 15 квітня 2016 року № 60 до суду. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року (далі – Постанова) у справі № 910/12294/16 постановлено нове рішення про відмову в задоволенні позову ТОВ «ФК «Централ Капітал» про визнання недійсним одностороннього правочину (наказ від 15 квітня 2016 року № 60) та визнання відсутнім права.
У пункті 70 Постанови зазначено, що правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу Банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України та частина третя статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього Закону перевірка правочинів Банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також наступають для сторін в силу вимог закону. Наказ Банку не є підставою для застосування таких наслідків, тому не може вважатись одностороннім правочином, адже він не є підставою для виникнення цивільних прав та обов’язків ані у Банку, ані у іншої сторони правочину, віднесеного наказом до нікчемних. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом Банку як суб’єкта господарювання, виданим керівником Банку в межах своїх повноважень. Таким чином, суд не оцінював доводів щодо нікчемності відповідних договорів по суті.
Обов’язок повернути все одержане за нікчемним договором (правочином) виникає в силу вимог закону, а не наказу чи повідомлення банку, тому позовна вимога про визнання недійсним наказу № 60 не підлягає задоволенню (пункт 76 Постанови).
Враховуючи наведені обставини, позивач зазначав, що ТОВ «ФК «Централ Капітал», розуміючи обов’язок повернення отриманого за нікчемним договором нерухомого майна, вчинило дії щодо подальшого відчуження такого майна, а саме 6 березня 2018 року уклало з ТОВ «Сауспальм» договори купівлі-продажу вказаних вище земельної ділянки та будівлі комплексу дорожнього сервісу, які належать ТОВ «Рубікон-ІІ».
Як встановлено Дисциплінарною палатою, ОСОБА_1 звернулась до Біляївського районного суду Одеської області як засновник ТОВ «Рубікон-ІІ».
Обґрунтовуючи порушення її прав та наявність підстав для звернення із позовом до суду, позивач вказувала, що ТОВ «ФК «Централ Капітал» не набуло прав іпотекодержателя за договором іпотеки, не мало права укладати договори купівлі-продажу, а тому спірне нерухоме майно та земельна ділянка незаконно вибули із володіння його власника – ТОВ «Рубікон-ІІ».
У зв’язку із незаконним вибуттям майна, яким забезпечено виконання зобов’язань за кредитним договором, а також відповідно до договору поруки тягар виконання зобов’язань за кредитним договором покладено і на позивача ОСОБА_1, що, на її думку, свідчить про виникнення правових підстав для звернення з позовом до суду.
Як свідчить зміст позовних вимог, ОСОБА_1 просила, зокрема, витребувати спірне майно на користь третьої особи – ТОВ «Рубікон-ІІ».
Разом із позовною заявою ОСОБА_1 адвокат позивача ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно (будівля комплексу дорожнього сервісу та земельна ділянка) та передачі вказаного нерухомого майна на зберігання приватному підприємству «Спрут» (далі – ПП «Спрут»). Як встановлено Дисциплінарною палатою, вказана заява не містила пропозиції щодо зустрічного забезпечення.
Заяву про забезпечення позову обґрунтовано тим, що відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ТОВ «Сауспальм» є власником спірного майна, має всі можливості вільно розпоряджатися цим майном з метою ухилення від виконання можливого рішення суду. Директор ТОВ «Сауспальм» неодноразово зазначав, що не має наміру проводити господарську діяльність, а планує отримати якомога більше коштів від продажу нерухомого майна. ТОВ «Сауспальм» є номінальним власником нерухомого майна (за нікчемними договорами купівлі-продажу), заблокувало та фактично зупинило діяльність ТОВ «Рубікон-ІІ», використовує його майно, споживає комунальні послуги, рахунки за які виставляються ТОВ «Рубікон-ІІ». Вказаними діями ТОВ «Сауспальм» спричиняє збитки ТОВ «Рубікон-ІІ». За наведених обставин позивач вважала за необхідне накласти арешт на спірне нерухоме майно та передати його на зберігання незалежній ліцензованій охоронній фірмі, яка забезпечить збереження нерухомого майна.
Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 11 червня 2018 року (суддя Горяєв І.М.) відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі № 496/2239/18. Клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору у вказаній справі задоволено.
Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 11 червня 2018 року задоволено заяву представника позивача – адвоката ОСОБА_2 про забезпечення позову та накладено арешт на нерухоме майно: будівлі комплексу дорожнього сервісу за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 11 217,5 кв. м, земельну ділянку (НОМЕР_1), що розташована за вказаною адресою, загальною площею 14,9577 гектара. Вказане нерухоме майно передано на зберігання ПП «Спрут».
Застосовуючи заходи забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами існує спір щодо витребування та зобов’язання ТОВ «Сауспальм» звільнити спірне нерухоме майно, ухвалою суду відкрито провадження у справі за цим позовом, також існує вірогідність, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач у справі є власником спірного нерухомого майна, має всі можливості вільно розпоряджатися спірним майном, тобто може в будь-який час укласти правочин та відчужити спірне майно третім особам, що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
За наведених обставин суд першої інстанції вважав за необхідне задовольнити заяву про забезпечення позову, накласти арешт на спірне майно та для забезпечення можливості реального виконання рішення суду передати спірне майно на зберігання незалежній ліцензованій охоронній фірмі, яка забезпечить охорону спірного майна до вирішення спору.
Дисциплінарною палатою встановлено, що 19 червня 2018 року ТОВ «Сауспальм» подало до суду клопотання про зустрічне забезпечення позову шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі 250 000 грн, яких, на думку відповідача, буде достатньо для покриття збитків відповідача у випадку відмови позивачу у задоволенні позову. У випадку неможливості внесення позивачем такої суми для усунення потенційних збитків відповідача, пов’язаних із забезпеченням позову, ТОВ «Сауспальм» просило змінити зберігача арештованого майна на законного орендаря – товариство з обмеженою відповідальністю «Парадайс релакс» (далі – ТОВ «Парадайс релакс»).
Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 22 червня 2018 року (суддя Горяєв І.М.) клопотання ТОВ «Сауспальм» про зустрічне забезпечення позову залишено без задоволення.
В ухвалі Біляївського районного суду Одеської області від 22 червня 2018 року зазначено, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено обставин, передбачених частиною третьою статті 154 ЦПК України, які б зобов’язували суд застосувати зустрічне забезпечення. За відсутності обставин, які є обов’язковою умовою застосування зустрічного забезпечення, застосування такого забезпечення є правом, а не обов’язком суду. Це питання віднесено на розсуд суду і застосовується у разі виникнення обґрунтованих сумнівів щодо можливості безперешкодного відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. Також у цій ухвалі суд зазначив, що важливе значення при вирішенні клопотання про зустрічне забезпечення має факт апеляційного оскарження відповідачем ухвали суду про забезпечення позову, оскільки скасування ухвали суду про забезпечення позову має наслідком ухвалення відповідного рішення за клопотанням про зустрічне забезпечення з огляду на те, що зустрічне забезпечення застосовується тільки в разі забезпечення позову. Оцінивши достатність доказів у сукупності, враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання з огляду на його передчасність.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 9 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «Сауспальм» задоволено частково. Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 11 червня 2018 року про забезпечення позову скасовано та ухвалено нове судове рішення про залишення без задоволення заяви представника ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2 про забезпечення позову.
Апеляційний суд зазначив, що, «виходячи із суті заявлених вимог і встановлених обставин, беручи до уваги, як саме позивач обґрунтувала порушення свого права і необхідність забезпечення поданого нею позову про витребування майна на користь ТОВ «Рубікон-II», у суду першої інстанції не було підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту і його передачі іншій юридичній особі. Зокрема, суд не врахував, що підприємство «Рубікон-II», в інтересах якого фактично і заявлено позов про витребування майна, безпосередньо не зверталось до суду з відповідним позовом до ТОВ «Сауспальм» та не вживало передбачених законом заходів, спрямованих на забезпечення позову. Суд не встановив, хто саме і на якій правовій підставі на час постановлення оскаржуваної ухвали користується спірним майном, яким чином заходи забезпечення позову можуть вплинути на права та законні інтереси цієї особи, на її господарську діяльність, та не обґрунтував неможливість або утруднення виконання рішення суду в контексті заявлених ОСОБА_1 вимог. Лише у разі вирішення вказаних питань, встановлення обставин, які мають значення для вирішення питання про забезпечення позову, надання оцінки, чи не вплине вжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту та передачі іншій юридичній особі, та обґрунтування неможливості або утруднення виконання судового рішення вважається, що заходи забезпечення позову судом вжиті відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства. Наведеного суд першої інстанції не дотримався. Тому ухвала суду першої інстанції не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про залишення заяви про забезпечення позову без задоволення».
20 грудня 2018 року ухвалою Біляївського районного суду Одеської області (суддя Горяєв І.М.) провадження у справі закрито. Роз’яснено ОСОБА_1, що спір, який виник між ТОВ «Рубікон-ІІ» та ТОВ «Сауспальм», належить до юрисдикції господарського суду.
Оцінюючи дії судді Горяєва І.М. у сукупності із встановленими обставинами справи, Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходила з того, що суддею Горяєвим І.М. не дотримано передбачених законодавством вимог для вжиття заходів забезпечення позову та не наведено мотивів прийняття аргументів позивача у частині передачі спірного майна на зберігання ПП «Спрут», не обґрунтовано необхідності втручання у господарську діяльність як власника, так і користувачів (орендарів) майна шляхом його передачі на зберігання іншій юридичній особі.
Згідно із позицією Дисциплінарної палати, вирішуючи питання про забезпечення позову, суддя Горяєв І.М. взяв до уваги лише інтереси позивача і, наклавши арешт на спірне майно та передавши його на зберігання ПП «Спрут», фактично вирішив спір по суті, причому спір не між позивачем та відповідачем, а між відповідачем і третьою особою.
За висновком Дисциплінарної палати застосовані суддею заходи забезпечення позову були очевидно неспівмірними і, більш того, не співвідносними із позовними вимогами, такі заходи забезпечення покладали на володільця майна надмірний та непропорційний тягар. Вказані дії судді не відповідали меті застосування правового інституту забезпечення позову та призвели до непропорційного втручання у право власності як основоположне право людини.
Дисциплінарна палата також дійшла висновку про порушення суддею Горяєвим І.М. принципу змагальності і про явно неоднакове ставлення судді до сторін у справі. Вказаний висновок ґрунтувався на тому, що, відстрочивши позивачеві сплату судового збору, розглянувши та задовольнивши заяву про забезпечення позову, яка формально не відповідала вимогам процесуального законодавства і не містила пропозицій щодо зустрічного забезпечення, суддя Горяєв І.М. водночас відмовив у задоволенні заяви відповідача ТОВ «Сауспальм» про зустрічне забезпечення позову, пославшись на її передчасність.
Врахувавши невмотивованість у відповідній частині ухваленого судового рішення, яке було скасовано судом апеляційної інстанції, явне порушення суддею засад змагальності сторін, беручи до уваги інші обставини, зокрема вжиття заходів забезпечення позову за позовними вимогами, які не підлягали розгляду в порядку цивільного судочинства, Дисциплінарна палата дійшла висновку, що вказані порушення не є простою суддівською помилкою, а допущені суддею умисно.
За наведених обставин Дисциплінарна палата кваліфікувала дії судді Горяєва І.М. як дисциплінарні проступки, передбачені підпунктом «б» (умисне незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору), підпунктом «г» (умисне порушення засади змагальності сторін) пункту 1 та пунктом 4 частини першої (умисне допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод (права на справедливий суд і права власності)) статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
З урахуванням встановлених під час розгляду дисциплінарної справи обставин Дисциплінарна палата дійшла висновку, що така поведінка судді Горяєва І.М. при виконанні професійних обов’язків викликає обґрунтовані сумніви у здатності судді безсторонньо виконувати свої функції, порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, а дії судді містять ознаки істотного дисциплінарного проступку, зокрема допущення суддею грубого порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду, та застосувала до судді дисциплінарне стягнення у виді внесення подання Вищій раді правосуддя про звільнення його з посади.
Не погоджуючись із рішенням Дисциплінарної палати, суддя Горяєв І.М. та його представник – адвокат Косань О.О. звернулися до Вищої ради правосуддя зі скаргами, в яких просили скасувати рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 січня 2019 року № 181/3дп/15-19 та закрити дисциплінарне провадження.
Суддя вважає, що його притягнуто до відповідальності фактично за ухвалення судового рішення, яке скасоване вищою інстанцією, без встановлення і доведення в його діях злого умислу або грубої недбалості, а члени Дисциплінарної палати, посилаючись на порушення суддею норм ЦПК України, вийшли за межі своїх повноважень, оскільки Дисциплінарна палата не є судовим органом апеляційної чи касаційної інстанції.
Також суддя вказував, що члени Дисциплінарної палати були необ’єктивними та упередженими під час розгляду дисциплінарної справи, оскільки в ухвалі про відкриття дисциплінарної справи вже висловили позицію Дисциплінарної палати (до якої вони входять) про наявність у діях судді дисциплінарного проступку.
Суддя не погодився з висновком Дисциплінарної палати про те, що заходи забезпечення позову застосовані суддею за позовними вимогами, які не підлягали розгляду в порядку цивільного судочинства, і він відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України мав підстави для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки при відкритті провадження у справі врахував факт звернення до суду за захистом цивільних прав фізичної особи, а спір стосувався нерухомого майна, яке перебуває на території Біляївського району. Вказує, що правильність його висновків при відкритті провадження у справі підтвердив суд апеляційної інстанції.
Також суддя Горяєв І.М. вважає безпідставним висновок Дисциплінарної палати про те, що ним не обґрунтовано підстави передачі майна на зберігання іншій юридичній особі. Суддя зазначив, що при розгляді вказаного питання всебічно, повно, об’єктивно та безпосередньо оцінив докази, надані позивачем, та мав підстави обґрунтовано вважати, що спірне майно в подальшому може бути відчужене. Крім цього, зазначає, що він взяв до уваги ухвалу апеляційного суду Одеської області від 31 травня 2018 року, якою вирішено повернути спірне майно його власнику – ТОВ«Рубікон-ІІ».
При цьому наголошує, що Дисциплінарна палата не врахувала, що зберігання майна не передбачає його вилучення, а накладення арешту на майно та передання його на зберігання не перешкоджає власнику і орендарю користуватись ним та здійснювати господарську діяльність.
Суддя Горяєв І.М. також не погоджується з висновком Дисциплінарної палати про порушення ним принципу змагальності та зазначає, що, вирішуючи клопотання про зустрічне забезпечення, він мав обґрунтовані сумніви щодо передачі скаржником спірного майна в оренду та, відповідно, щодо наявності збитків, факт заподіяння яких відповідачем не було доведено ні у суді першої інстанції, ні під час розгляду дисциплінарної справи. Вважає, що сама по собі відмова у задоволенні клопотання про зустрічне забезпечення не може вважатися неоднаковим ставленням до сторін у справі та умисним порушенням принципу змагальності у цивільному процесі.
У поданій скарзі суддя Горяєв І.М. також зауважує, що висновок Дисциплінарної палати про призначення дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади не мотивований, а у рішенні Дисциплінарної палати не наведені обставини можливості або неможливості призначення менш суворого дисциплінарного стягнення.
Вважає, що Дисциплінарна палата безпідставно кваліфікувала його дії як істотний дисциплінарний проступок, оскільки не було доведено умисного порушення ним норм процесуального права під час розгляду цивільної справи, як і неналежного ставлення до службових обов’язків.
Представник судді Горяєва І.М. – адвокат Косань О.О. у поданій скарзі вказує, що рішення про притягнення судді Біляївського районного суду Одеської області Горяєва І.М. до дисциплінарної відповідальності не вмотивоване, прийняте без повного та всебічного з’ясування усіх обставин справи, а обставини, які згідно з оскаржуваним рішенням вважаються встановленими, не підтверджені доказами. Висновки щодо наявності в діях судді Горяєва І.М. складу дисциплінарного проступку є передчасними, а застосоване дисциплінарне стягнення не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності.
Вказані доводи Косань О.О. обґрунтовує тим, що ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 11 червня 2018 року не заборонено відповідачу та іншим особам користуватися спірним майном та здійснювати господарську діяльність. Зазначає, що Дисциплінарна палата не досліджувала обставини фактичного виконання виконавцем цієї ухвали та наслідки її виконання. Косань О.О. підтримала доводи скарги судді Горяєва І.М. про те, що після застосування таких видів забезпечення позову власник не втрачає повноваження щодо такого майна, а лише тимчасово обмежується його право розпоряджатися цим майном.
Представник судді також зазначає, що в оскаржуваному рішенні не наведено жодного доказу та обґрунтування факту завдання ТОВ «Сауспальм» та орендарям збитків, втручання у їхню господарську діяльність, а твердження скаржника про спричинення йому матеріальної шкоди не підтверджено доказами та не наведено ні в клопотанні про зустрічне забезпечення, ні в дисциплінарній скарзі. Також Косань О.О. вважає необґрунтованим висновок Дисциплінарної палати про неспівмірність вжитих заходів забезпечення позову і покладення на власника (орендаря) надмірного тягаря, оскільки під час розгляду дисциплінарної справи не встановлено наявності негативних наслідків чи завдання будь-яких збитків власникам чи орендарям.
Крім цього, вважає, що Дисциплінарна палата не взяла до уваги доводи судді про обставини, які були ним враховані при вжитті заходів забезпечення позову, та наголошує, що у тексті ухвали про забезпечення позову стисло викладені мотиви її постановлення, що є свідченням того, що доводи сторони у справі аналізувалися і бралися до уваги в межах допустимого суддівського розсуду.
Косань О.О. також заперечує висновки Дисциплінарної палати про порушення суддею принципу змагальності під час розгляду питання про зустрічне забезпечення, зазначаючи, що станом на час розгляду судом заяви про забезпечення позову були відсутні підстави вважати, що існують обставини, за наявності яких законодавство встановлює обов’язок суду застосувати зустрічне забезпечення, а ТОВ «Сауспальм» не довело, які саме збитки завдано забезпеченням позову. Вказує, що Дисциплінарна палата не досліджувала клопотання про зустрічне забезпечення, не оцінювала його на предмет обґрунтованості та доведеності. Відповідно сам факт подання відповідачем клопотання про зустрічне забезпечення не є безумовною підставою для його задоволення.
На думку представника судді, Дисциплінарна палата при ухваленні рішення не наділена законом повноваженнями оцінювати законність судового рішення та перевіряти його правовий зміст.
Також представник судді зазначає про передчасність висновку Дисциплінарної палати, що на момент відкриття провадження у справі судді Горяєву І.М. було відомо про наявність обставин, які відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України мали бути підставою для відмови у відкритті провадження у справі.
Вважає невмотивованим застосоване Дисциплінарною палатою дисциплінарне стягнення, оскільки при його обранні було порушено принцип пропорційності, не враховано позитивну характеристику судді та відсутність у нього дисциплінарних стягнень у минулому, характер та наслідки допущеного порушення норм процесуального права.
Зазначає, що в оскаржуваному рішенні не наведено факти, які свідчать, що діями судді Горяєва І.М. завдано шкоди авторитету судової влади, викликають сумнів у його об’єктивності чи свідчать про несумлінне виконання ним своїх службових обов’язків.
Крім наведеного, Косань О.О. окремо стверджує про порушення таємниці нарадчої кімнати та вважає, що рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не може вважатися таким, що ухвалене у порядку, визначеному чинним законодавством України.
Додатково представник судді звертає увагу на вибірковий підхід дисциплінарних органів Вищої ради правосуддя до надання оцінки та кваліфікації дій суддів при вирішенні питання про вчинення істотного дисциплінарного проступку, на підтвердження чого посилається на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 грудня 2017 року № 4248/1дп/15-17, в якому, на її думку, за схожих обставин інакше кваліфіковані дії судді та зроблено протилежні висновки і відмовлено у відкритті дисциплінарної справи.
За таких обставин просить скасувати повністю рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 січня 2019 року № 181/3дп/15-19 та закрити дисциплінарне провадження.
Стосовно вказаних доводів скарг Вища рада правосуддя вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України (в редакції, чинній на дату постановлення ухвали про забезпечення позову) суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже, умовою застосування забезпечення позову є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може, зокрема, утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог у разі задоволення позовних вимог.
Пунктами 1, 7 частини першої, частинами другою, третьою статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Як роз’яснено в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів.
Як свідчить зміст ухвали суду про забезпечення позову, вказані вимоги при вирішенні питання про забезпечення позову суддею не були дотримані.
Зокрема, підставами для вжиття заходів забезпечення позову суд визначив наявність між сторонами спору щодо витребування майна та зобов’язання ТОВ «Сауспальм» звільнити нерухоме майно, відкриття судом провадження за цим позовом, існування вірогідності та ризиків, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Суд послався на те, що відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач є власником спірного майна та має усі можливості вільно розпоряджатися спірним майном, тобто може в будь-який час укласти правочин та відчужити це майно третім особам, що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Для забезпечення можливості реального виконання рішення суду, суд першої інстанції вважав за необхідне передати спірне майно на зберігання незалежній ліцензованій охоронній фірмі, яка забезпечить охорону спірного майна до вирішення спору.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 9 жовтня 2018 року скасовано ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 11 червня 2018 року про забезпечення позову та ухвалено нове судове рішення про залишення без задоволення заяви представника ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2 про забезпечення позову.
Апеляційний суд виходив із того, що з огляду на суть заявлених вимог і встановлених обставин, беручи до уваги, як саме позивач обґрунтувала порушення свого права і необхідність забезпечення поданого нею позову про витребування майна на користь ТОВ «Рубікон-II», у суду першої інстанції не було підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту і його передачі іншій юридичній особі.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд не врахував, що підприємство «Рубікон-II», в інтересах якого фактично і заявлено позов про витребування майна, безпосередньо не зверталось до суду з відповідним позовом до ТОВ «Сауспальм» та не вживало передбачених законом заходів, спрямованих на забезпечення позову, не встановив, хто саме і на якій правовій підставі на час постановлення оскаржуваної ухвали користується спірним майном, яким чином заходи забезпечення позову можуть вплинути на права та законні інтереси цієї особи, на її господарську діяльність, та не обґрунтував неможливість або утруднення виконання рішення суду в контексті заявлених ОСОБА_1 вимог. За висновками суду апеляційної інстанції лише у разі вирішення вказаних питань, встановлення обставин, які мають значення для вирішення питання про забезпечення позову, надання оцінки, чи не вплине вжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту та передачі іншій юридичній особі, та обґрунтування неможливості або утруднення виконання судового рішення, вважається, що заходи забезпечення позову судом вжиті відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини заходи щодо арешту (заборони відчуження) майна зазвичай пов’язані зі здійсненням контролю за використанням власності, що охоплюється сферою застосування абзацу другого статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 185 рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04).
Як правильно встановлено Дисциплінарною палатою, наклавши арешт на спірне майно та передавши його на зберігання ПП «Спрут», суддя фактично вирішив спір по суті, причому спір не між позивачем і відповідачем, а між відповідачем і третьою особою.
Вказаний висновок підтверджується тим, що ОСОБА_1 звернулась до Біляївського районного суду Одеської області як засновник ТОВ «Рубікон-ІІ», а зі змісту позовних вимог вбачається, що ОСОБА_1 просила витребувати спірне майно саме на користь третьої особи – ТОВ «Рубікон-ІІ».
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
За загальним правилом право на звернення до суду за захистом особа має у разі порушення, невизнання або оспорювання її власних прав, свобод чи інтересів (стаття 15, частина перша статті 16 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України). Обраний спосіб захисту цивільного права має забезпечувати захист порушеного чи оспорюваного права або інтересу.
Встановлені Дисциплінарною палатою обставини, зміст позовних вимог і підстави позову, поданого ОСОБА_1, свідчать, що обраний позивачем у цій справі спосіб захисту не призводить до відновлення її прав, а можливості звернення позивача до суду для відновлення права власності на нерухоме майно третьої особи процесуальний закон не передбачає.
Положеннями чинного законодавства не передбачено також право звернення учасника (засновника, акціонера, члена) юридичної особи до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів цієї особи поза відносинами представництва, окрім позовів про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою.
Крім цього, спірні відносини виникли між юридичними особами, зокрема ТОВ «Рубікон-ІІ» та ТОВ «Сауспальм», з приводу нерухомого майна, яке до звернення на нього стягнення належало ТОВ «Рубікон-ІІ» на праві власності, а тому спір про витребування такого майна підлягав розгляду за правилами господарського судочинства.
Отже, Дисциплінарна палата дійшла обґрунтованого висновку, що застосовані судом першої інстанції заходи забезпечення позову були неспівмірними і неспіввідносними із позовними вимогами.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право особи на справедливий суд.
У пункті 3 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Бендерський проти України», «Сокуренко і Стригун проти України») закріплене у статті 6 Конвенції право особи на справедливий судовий розгляд забезпечується, зокрема, і через право на мотивоване судове рішення, справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується.
Статтею 260 ЦПК України встановлено вимоги до змісту ухвали суду, що викладається окремим документом, згідно з якими така ухвала має містити мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.
Частиною п’ятою статті 153 ЦПК України передбачено, що про вжиття заходів забезпечення позову суд постановляє ухвалу, в якій зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, порядок виконання, розмір застави, якщо така призначена.
Відповідно до пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» ухвала про забезпечення позову має включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали.
Як свідчить зміст ухвали суду про забезпечення позову та правильно встановила Дисциплінарна палата, у мотивувальній частині ухвали не зазначено, із чого саме виходив суд першої інстанції, задовольняючи клопотання про забезпечення позову у частині передачі спірного майна на зберігання ПП «Спрут», та не наведено мотивів прийняття аргументів позивача щодо вказаного питання.
Крім цього, в ухвалі не зазначено, чим керувався суд, визначаючи співмірність застосованого ним виду забезпечення позову, зокрема в частині передачі майна на зберігання, заявленим позовним вимогам, не вказано, яким чином суд пересвідчився, що між сторонами дійсно існує спір, та не надано оцінки доводам заявника щодо забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності таких вимог.
З огляду на чіткі вимоги процесуального закону щодо наведення у судовому рішенні мотивів його прийняття зазначені порушення є очевидними та не мають характеру суддівської помилки, а пов`язані із неналежним ставленням судді до своїх обов’язків.
Доводи, викладені у скаргах судді та його представника, про неврахування Дисциплінарною палатою пояснень судді щодо обставин, які бралися ним до уваги при вирішенні питання про забезпечення позову, не спростовують висновку Дисциплінарної палати про відсутність відповідних мотивів в ухвалі про вжиття заходів забезпечення позову.
За таких обставин, взявши до уваги неналежність та непропорційність застосованих заходів забезпечення позову, незазначення належних, співвідносних з положеннями закону мотивів, з яких виходив суд, задовольняючи клопотання про забезпечення позову у частині передачі спірного майна на зберігання, Дисциплінарна палата дійшла правильного висновку про те, що дії судді Горяєва І.М. призвели до порушення основоположних прав людини – права власності в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і права на справедливий суд та утворюють дисциплінарні проступки, передбачені підпунктом «б» пункту 1 (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору) та пунктом 4 частини першої (допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод) статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Вища рада правосуддя вважає необґрунтованим висновок Дисциплінарної палати про вчинення суддею Горяєвим І.М. дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «г» (умисне порушення засади змагальності сторін) пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з таких підстав.
Вказаний висновок Дисциплінарної палати ґрунтується на тому, що суддя Горяєв І.М. задовольнив клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору у вказаній справі, не надав правової оцінки відсутності у заяві про забезпечення позову пропозицій щодо зустрічного забезпечення, водночас відмовив у задоволенні заяви відповідача ТОВ «Сауспальм» про зустрічне забезпечення позову, пославшись на її передчасність, що вказує на явно неоднакове ставлення судді до сторін у справі.
Згідно із частиною першою статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Частиною третьою статті 154 ЦПК України передбачено, що суд зобов’язаний застосовувати зустрічне забезпечення, зокрема якщо суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Як передбачено частиною п’ятою вказаної статті, розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв’язку із забезпеченням позову.
За змістом наведених норм процесуального законодавства однією з підстав застосування зустрічного забезпечення (в тому числі в обов’язковому порядку) є можливість спричинення збитків вжитими заходами забезпечення позову.
Таким чином, на відповідача покладається обов’язок довести суду необхідність вжиття заходів зустрічного забезпечення, тобто наявність обставин, з якими пов’язується можливість настання збитків, причинно-наслідковий зв’язок між такими збитками та забезпеченням позову, а також довести їх можливий розмір.
Залишаючи без задоволення клопотання ТОВ «Сауспальм» про зустрічне забезпечення, суд виходив із такого: 1) обставини, передбачені частиною третьою статті 154 ЦПК України, які б зобов’язували суд застосувати зустрічне забезпечення, відповідачем не доведено, а судом не встановлено; 2) відповідачем оскаржено в апеляційному порядку ухвалу суду про забезпечення позову, а тому клопотання про зустрічне забезпечення є передчасним.
Матеріали дисциплінарної справи свідчать, що Дисциплінарною палатою під час кваліфікації дій судді за підпунктом «г» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не досліджувалось подане ТОВ «Сауспальм» клопотання про зустрічне забезпечення та не надавалася оцінка діям судді під час розгляду підстав, якими заявник обґрунтовував необхідність застосування зустрічного забезпечення, зокрема щодо завдання можливих збитків відповідачеві та орендарю спірного майна, а в оскаржуваному рішенні Дисциплінарної палати неповно відображені та враховані мотиви, з яких виходив суд, відмовляючи у застосуванні зустрічного забезпечення.
Як передбачено статтею 159 ЦПК України, відповідач або інша особа, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, та подання відповідного позову про їх відшкодування.
Зокрема, рішенням Київського районного суду міста Одеси від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/6732/19 відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Парадайс Релакс» (орендар спірного нерухомого майна) до ОСОБА_1, треті особи: ТОВ «Сауспальм», ПП «Спрут», ТОВ «Рубікон-ІІ», про відшкодування збитків, спричинених заходами забезпечення позову. Рішення набрало законної сили та позивачем в апеляційному порядку не оскаржувалося.
З огляду на викладене, беручи до уваги наведені у скаргах доводи, суддя мав обґрунтовані підстави вважати, що відповідачем не доведена наявність обставин, передбачених частиною третьою статті 154 ЦПК України, які б зобов’язували суд застосувати зустрічне забезпечення.
За таких обставин відсутні підстави кваліфікувати дії судді Горяєва І.М. як дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «г» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме як умисне порушення засади змагальності сторін.
Враховуючи необґрунтованість висновку Дисциплінарної палати про порушення суддею засад змагальності сторін та беручи до уваги, що сама по собі невмотивованість у відповідній частині судового рішення не свідчить про умисність дій судді під час його постановлення, Вища рада правосуддя вважає помилковим висновок Дисциплінарної палати про те, що суддею Горяєвим І.М. зазначені порушення допущені умисно.
Посилання Дисциплінарної палати на те, що умисність дій судді підтверджується застосуванням заходів забезпечення позову за позовними вимогами, які не підлягали розгляду в порядку цивільного судочинства, Вища рада правосуддя вважає помилковими, оскільки критеріями розмежування судової юрисдикції є суб’єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Залишаючи без задоволення апеляційні скарги ТОВ «Сауспальм» та ТОВ «Парадайз Релакс» на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 11 червня 2018 року про відкриття провадження у справі, апеляційний суд у постанові від 9 жовтня 2018 року зазначив, що «позивач звернувся за захистом своїх цивільних прав, як фізична особа, а тому посилання на належність спірного майна юридичній особі і про існування між юридичними особами господарського спору не може бути предметом розгляду при вирішенні питання про відкриття провадження у справі, але має враховуватися при розгляді справи по суті заявлених вимог».
Вказана постанова апеляційного суду Одеської області була залишена без змін постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 травня 2020 року, який підтримав висновки судів попередніх інстанцій та виходив з того, що зі змісту заявлених позивачем вимог слідує, що між сторонами виник спір з приводу нерухомого майна, оскільки стосується витребування будівлі дорожнього сервісу та земельної ділянки, а також зобов’язання їх звільнити.
Вища рада правосуддя враховує доводи, викладені суддею Горяєвим І.М. та його представником у скаргах, та вважає, що вони не спростовують допущених суддею порушень, які свідчать про неналежне ставлення судді Горяєва І.М. до службових обов’язків. При цьому з урахуванням встановлених Вищою радою правосуддя та викладених вище обставин відсутні підстави для висновку, що такі порушення суддею Горяєвим І.М. допущено умисно.
За таких обставин дії судді Горяєва І.М під час постановлення ухвали про забезпечення позову у справі № 496/2239/18 слід кваліфікувати як дисциплінарні проступки, передбачені підпунктом «б» пункту 1 (внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору) та пунктом 4 частини першої (внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод (права власності і права на справедливий суд)) статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Як передбачено частиною дев’ятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.
Вища рада правосуддя дійшла висновку, що порушення, допущені суддею Горяєвим І.М. під час постановлення ухвали від 11 червня 2018 року про забезпечення позову у справі № 496/2239/18, за характером не містять ознак істотного дисциплінарного проступку, натомість охоплюються складом дисциплінарних проступків, визначених підпунктом «б» пункту 1 (внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору) та пунктом 4 частини першої (внаслідок грубої недбалості порушення допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод) статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
З огляду на викладені вище обставини Вища рада правосуддя вважає, що рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 січня 2019 року № 181/3дп/15-19 слід змінити.
Як передбачено пунктом 4 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення.
Відповідно до частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
Згідно з характеристикою за підписом голови Біляївського районного суду Одеської області за час роботи на посаді судді Горяєв І.М. зарекомендував себе позитивно, як кваліфікований фахівець у галузі права. До виконання службових обов’язків ставиться сумлінно і відповідально, постійно підвищує свій професійний рівень, користується повагою у колективі суду.
Вища кваліфікаційна комісія суддів України листом від 19 листопада 2018 року № 27-6997/18 (вх. № 9800/0/8-18 від 19 листопада 2018 року) повідомила Вищу раду правосуддя, що суддю Біляївського районного суду Одеської області Горяєва І.М. до дисциплінарної відповідальності Вищою кваліфікаційною комісією суддів України притягнуто не було.
Згідно з відомостями офіційного веб-сайту Вищої ради правосуддя суддя Біляївського районного суду Одеської області Горяєв І.М. до дисциплінарної відповідальності не притягувався.
Враховуючи позитивну характеристику судді Горяєва І.М., а також те, що раніше суддя не притягувався до дисциплінарної відповідальності, беручи до уваги обставини допущення порушень суддею Горяєвим І.М., недоведеність заподіяння збитків власнику спірного нерухомого майна (орендарю) та негативних наслідків для авторитету правосуддя в цілому, Вища рада правосуддя вважає, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя строком на три місяці – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов’язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації з питань застосування норм ЦПК України та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку і відповідає вимогам статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Доводи судді Горяєва І.М. про упередженість членів Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя під час розгляду дисциплінарної справи з тих підстав, що в ухвалі про відкриття дисциплінарної справи стосовно нього вже була висловлена позиція Дисциплінарної палати (до якої вони входять) про наявність в його діях дисциплінарного проступку, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Як передбачено частиною третьою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», дисциплінарне провадження включає попереднє вивчення матеріалів, що мають ознаки вчинення суддею дисциплінарного проступку, та прийняття рішення про відкриття дисциплінарної справи або відмову у її відкритті.
Підстави для відмови у відкритті провадження у справі визначені у статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» і під час проведення попередньої перевірки не встановлено обставин, які б свідчили про наявність підстав для відмови у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Горяєва І.М.
Відповідно до пункту 12.12 Регламенту Вищої ради правосуддя ухвала про відкриття дисциплінарної справи має містити стислий зміст обставин, з приводу яких проводилася перевірка, та які можуть бути підставою притягнення судді до дисциплінарної відповідальності згідно зі статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». На цьому етапі дисциплінарної процедури лише встановлюються обставини, що можуть свідчити про наявність ознак дисциплінарного проступку в діях судді, та здійснюється попередня кваліфікація таких дій, а ухвала про відкриття дисциплінарної справи не містить категоричних висновків стосовно наявності у діях судді ознак дисциплінарного проступку, що спростовує відповідні доводи судді, наведені у його скарзі.
Твердження представника судді – адвоката Косань О.О., викладені у її скарзі, про порушення під час ухвалення рішення Третьою Дисциплінарною палатою таємниці нарадчої кімнати також не підтвердилися під час розгляду скарги.
Як свідчить витяг із протоколу засідання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 23 січня 2019 року, до нарадчої кімнати для ухвалення рішення вийшли присутні на засіданні члени палати, окрім доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Мірошниченка А.М.
Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя
вирішила:
рішення Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 січня 2019 року № 181/3дп/15-19 про притягненні судді Біляївського районного суду Одеської області Горяєва Ігоря Миколайовича до дисциплінарної відповідальності змінити.
Застосувати до судді Біляївського районного суду Одеської області Горяєва Ігоря Миколайовича дисциплінарне стягнення у виді подання про тимчасове, строком на три місяці, відсторонення від здійснення правосуддя – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов’язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації з питань застосування норм Цивільного процесуального кодексу України та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Головуючий на засіданні
Вищої ради правосуддя О.В. Маловацький
Члени Вищої ради правосуддя І.А. Артеменко
О.Є. Блажівська
В.І. Говоруха
В.К. Грищук
В.І. Данішевська
Л.Б. Іванова
Н.С. Краснощокова
В.В. Матвійчук
О.В. Прудивус
Т.С. Розвалаяєва
В.В. Шапран
С.Б. Шелест
