Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська Зосименко Світлани Георгіївни на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2019 року № 967/3дп/15-19,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 2 травня 2019 року (вх. № 2016/0/6-19) надійшла скарга судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська Зосименко С.Г. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (далі – Дисциплінарна палата) від 27 березня 2019 року № 967/3дп/15-19 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 2 травня 2019 року доповідачем щодо вказаної скарги визначено члена Вищої ради правосуддя Говоруху В.І.

Скаргу на рішення Дисциплінарної палати суддею Індустріального районного суду міста Дніпропетровська Зосименко С.Г. подано у строки, визначені Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

Член Вищої ради правосуддя Говоруха В.І. за результатами перевірки дійшов висновку про необґрунтованість скарги судді Зосименко С.Г. та відсутність підстав для скасування рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2019 року № 967/3дп/15-19.

Суддя Зосименко С.Г. та Трощій О.С. повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.

У засідання Вищої ради правосуддя прибула суддя Зосименко С.Г., яка підтримала свою скаргу на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2019 року № 967/3дп/15-19. Вказала, що під час постановлення ухвали від 22 серпня 2018 року вона мала правові підстави для задоволення клопотання про арешт майна та діяла в межах норм, визначених чинним кримінальним процесуальним законодавством. Просила скасувати рішення Дисциплінарної палати від 27 березня 2019 року № 967/3дп/15-19 та закрити дисциплінарну справу стосовно неї.

Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу та матеріали дисциплінарного провадження, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Говоруху В.І., суддю Зосименко С.Г., дійшла висновку, що скарга судді Зосименко С.Г. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2019 року № 967/3дп/15-19 не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Зосименко Світлану Георгіївну Указом Президента України від 14 грудня 2005 року № 1764/2005 призначено на посаду судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська строком на п’ять років, Постановою Верховної Ради України від 3 лютого 2011 року № 2990-VI обрано суддею Індустріального районного суду міста Дніпропетровська безстроково.

За результатами перевірки доводів, викладених у скарзі, та матеріалів дисциплінарної справи Вищою радою правосуддя встановлено таке.

До Вищої ради правосуддя 14 листопада 2018 року (вх. № 1243/0/13-18) надійшла скарга Трощія О.С. на дії судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська Зосименко С.Г. під час здійснення правосуддя у справі № 202/3965/18 (провадження № 1-кс/202/4702/2018).

Скаржник посилався на істотне порушення суддею Зосименко С.Г. норм процесуального права під час здійснення правосуддя у справі № 202/3965/18 (провадження № 1-кс/202/4702/2018), що призвело до порушення його прав у кримінальному процесі та позбавило можливості захищати себе в суді.

Ухвалою Дисциплінарної палати від 9 січня 2019 року № 34/3дп/15-19 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська Зосименко С.Г.

Рішенням Дисциплінарної палати від 27 березня 2019 року № 967/3дп/15-19 суддю Зосименко С.Г. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

Суддя Зосименко С.Г., не погодившись із таким рішенням, подала скаргу, в якій вказує, що Дисциплінарна палата під час розгляду дисциплінарної справи стосовно неї не скористалася процедурою підтвердження дисциплінарної скарги у встановленому законом порядку та не спростувала анонімність дисциплінарної скарги і притягнула суддю до дисциплінарної відповідальності, знехтувавши пунктом 12.26 Регламенту Вищої ради правосуддя про необхідність додаткової перевірки особи, яка подала дисциплінарну скаргу.

Вказує також на неправильність висновків Дисциплінарної палати про порушення права приватної власності та про порушення процесуальних прав під час розгляду клопотання слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі – СУ ГУ НП у Дніпропетровській області) про накладення арешту на врожай сільськогосподарських культур (соняшнику) без виклику власника врожаю.

Суддя Зосименко С.Г. зазначає, що у неї були всі підстави для розгляду клопотання про арешт майна без участі представника товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Трейд Лтд» (далі – ТОВ «Укр-Трейд Лтд»), яке не мало достатніх підстав для набуття права власності на зазначений врожай.

Крім того, автор скарги зазначає, що мотивування судових рішень, як вказують вищестоящі суди з посиланням на практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), не вимагає надання відповіді на кожний довід чи аргумент учасника судового процесу, а тому ухвала складена з дотриманням таємниці досудового розслідуання без розкриття в інтересах правосуддя слідчих версій, які відпрацьовує сторона обвинувачення. В ухвалі про накладення арешту слідчим суддею враховані розумність та співмірність обмеження права власності.

На думку судді Зосименко С.Г., оскаржуване рішення Дисциплінарної палати, по суті, вмотивоване виключно фактом скасування ухвали слідчого судді про арешт майна апеляційним судом, що, в свою чергу, не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді.

На підставі викладеного суддя Зосименко С.Г. просила «відмовити у притягненні її до дисциплінарної відповідальності, а дисциплінарне провадження припинити».

З оскаржуваного рішення вбачається, що за результатами розгляду матеріалів дисциплінарної справи Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено такі обставини.

СУ ГУ НП у Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № НОМЕР_1 від 6 червня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 197-1 Кримінального кодексу України (далі – КК України), за фактом самовільного зайняття земельної ділянки.

Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська Зосименко С.Г. від 22 серпня 2018 року у справі № 202/3965/18 (провадження № 1-кс/202/4702/2018) задоволено клопотання слідчого СУ ГУ НП в Дніпропетровській області про накладення арешту на майно. Вказаною ухвалою суду накладено арешт на врожай сільськогосподарських культур (соняшнику) на площі 185,6502 га, який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером ІНФОРМАЦІЯ_1 загальною площею 753,2 га, розташованій на території села Знаменівки Черкаської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, щодо якої відсутні відомості стосовно права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно; заборонено суб’єктам господарювання розпоряджатися «засіяним врожаєм» та використовувати його, в тому числі проводити будь-які польові роботи на цій земельній ділянці, здійснювати збір врожаю до скасування арешту майна.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 жовтня 2018 року ухвалу слідчого судді скасовано, клопотання слідчого СУ ГУ НП в Дніпропетровській області про накладення арешту повернуто прокурору для виконання вимог статті 171 Кримінального процесуального кодексу (далі – КПК України) протягом 72 годин з дня отримання ухвали.

Скасовуючи ухвалу слідчого судді, апеляційний суд виходив із того, що слідчий суддя неповною мірою дотримався вимог статей 98, 131, 170 КПК України, послався на необґрунтованість рішення суду. Суд апеляційної інстанції окремо зазначив, що слідчим у клопотанні не вказано, для встановлення яких саме обставин скоєння кримінального правопорушення мають значення зазначена земельна ділянка та врожай сільськогосподарської культури на ній, клопотання слідчого містить лише загальні формулювання підстав і мети арешту майна згідно з процесуальним законом, з яких не вбачається за можливе встановити, чи є предмет арешту об’єктом кримінально караних дій або майном, набутим кримінальним шляхом чи внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Ані слідчим, ані прокурором не наведено обґрунтування необхідності арешту майна.

За результатами розгляду дисциплінарної скарги стосовно судді Зосименко С.Г. Дисциплінарна палата дійшла таких висновків:

у діях судді Зосименко С.Г. стосовно розгляду клопотання по суті за відсутності повідомлення власника майна про розгляд клопотання наявний склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VІІІ) (істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків). При цьому такий склад є спеціальним стосовно складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 зазначеного Закону (допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод), тому допущені суддею порушення норм процесуального права відповідно до пункту 4 частини першої статті 106 цього Закону додаткової кваліфікації не потребують;

з огляду на обставини розгляду справи неповідомлення власника майна про розгляд мало істотне значення, оскільки позбавило його можливості навести аргументи на користь своєї позиції, які в подальшому стали підставою для скасування ухвали слідчого судді апеляційним судом;

допущене процесуальне порушення перебуває у причинному зв’язку з протиправним обмеженням права власності на арештоване майно як основоположного права людини в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція);

у діях судді Зосименко С.Г. наявний склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття аргументів сторін щодо суті спору);

з огляду на порушення суддею Зосименко С.Г., яка має тривалий досвід роботи на посаді судді, очевидних і зрозумілих за змістом вимог процесуального закону та численність допущених порушень Дисциплінарна палата зробила висновок, що допущене порушення не має характеру простої суддівської помилки, а є умисним;

очевидність допущених суддею Зосименко С.Г. порушень закону, їх множинність, факт вчинення цих порушень невдовзі після притягнення її до дисциплінарної відповідальності свідчать, що вчинені суддею Зосименко С.Г. дії становлять грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду, та утворюють істотний дисциплінарний проступок також за ознаками пункту 7 частини дев’ятої статті 109 Закону № 1402-VІІІ.

При цьому Дисциплінарною палатою взято до уваги пояснення судді Зосименко С.Г. Зокрема, суддя зазначила, що постановлена нею як слідчим суддею ухвала про накладення арешту, на її думку, жодним чином не порушила право власності ТОВ «Укр-Трейд Лтд» на належне йому майно.

Також суддя Зосименко С.Г. послалася на невстановлення власника майна, на яке слідчий просив накласти арешт, зазначаючи, що слідчий на обґрунтування свого клопотання посилався на лист заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 29 травня 2018 року № 10-4-0.221-4786/2-18, у якому було зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером ІНФОРМАЦІЯ_1 площею 753,2 га належить до земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населеного пункту, не надана у власність (користування), відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно відомості щодо права власності на вказану земельну ділянку відсутні. Зазначені документи були долучені до матеріалів клопотання та враховані слідчим суддею при постановленні ухвали від 22 серпня 2018 року про накладення арешту на майно.

Оскільки документи, що підтверджують право користування земельною ділянкою з кадастровим номером ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме державний акт на право користування землею серії Б № 020061 та договір № 6/2017/КЕВ від 20 липня 2017 року, який було укладено між начальником Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпра Прокудіним В.О. та директором ТОВ «Укр-Трейд Лтд» Трощієм О.С., було додано Трощієм О.С. до апеляційної скарги, у слідчого судді, на думку Зосименко С.Г., були відсутні можливості встановити таку інформацію при постановленні ухвали про накладення арешту на майно.

В усних поясненнях, наданих у засіданні Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, суддя Зосименко С.Г. зазначила мотиви, з яких вона вважала дії ТОВ «Укр-Трейд Лтд» протиправними, договір № 6/2017/КЕВ від 20 липня 2017 року – таким, що не створює правових наслідків, а арештований врожай соняшнику – таким, що не належить вказаній юридичній особі.

Вища рада правосуддя вважає обґрунтованим висновок Дисциплінарної палати, що доводи судді Зосименко С.Г., викладені в поясненнях, не спростовують допущення нею порушення норм КПК України під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, виходячи з такого.

Відповідно до пункту 7 частини другої статті 131 КПК України арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КПК України передбачено, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Згідно зі статтями 94, 132, 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням про арешт майна, оскільки згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб’єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Частиною першою статті 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

З клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням із прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову – також цивільний позивач. У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання. У клопотанні цивільного позивача у кримінальному провадженні про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третіх осіб для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, повинно бути зазначено: 1) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір позовних вимог; 2) докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди ( стаття 171 КПК України).

Згідно із частиною першою статті 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів дисциплінарної справи, земельна ділянка з кадастровим номером ІНФОРМАЦІЯ_1 площею 753,2 га, що розташована на території села Знаменівки Черкаської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, є державною власністю та перебуває у безстроковому користуванні Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпра на підставі державного акта на право користування землею серії Б № 020061.

20 липня 2017 року Квартирно-експлуатаційним відділом міста Дніпра укладено договір № 6/2017/КЕВ з ТОВ «Укр-Трейд Лтд», відповідно до умов якого право власності на сільськогосподарську продукцію, отриману в результаті надання послуг Квартирно-експлуатаційним відділом міста Дніпра, належить ТОВ «Укр-Трейд Лтд».

Дисциплінарною палатою встановлено, що СУ ГУ НП у Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 197-1 КК України, за фактом самовільного зайняття земельної ділянки та 31 липня 2018 року цю земельну ділянку, на якій знаходиться врожай сільськогосподарської культури (соняшнику), визнано відповідно до частини першої статті 98 КПК України речовим доказом у кримінальному провадженні.

Здійснюючи розгляд клопотання слідчого СУ ГУ НП у Дніпропетровській області про арешт майна, суддя Зосименко С.Г. не вчинила дій щодо перевірки відповідності цього клопотання вимогам статті 171 КПК України, у тому числі відображення в ньому документів, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном.

Вказане спричинило порушення суддею Зосименко С.Г. вимог частини першої статті 172 КПК України, якою передбачено, що клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів із дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності – також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

Зокрема, слідчим суддею Зосименко С.Г. розглянуто клопотання про арешт майна без участі власника цього майна.

Вища рада правосуддя погоджується з висновком Дисциплінарної палати, що такі дії судді Зосименко С.Г. свідчать про вчинення нею дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, а саме істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.

При цьому, як зазначено у рішенні Дисциплінарної палати, неповідомлення власника майна про розгляд мало істотне значення, оскільки не дало йому змоги навести аргументи на користь своєї позиції, які в подальшому стали підставою для скасування ухвали суду першої інстанції апеляційним судом, із чим погоджується і Вища рада правосуддя.

Необхідно також зазначити, що саме у зв’язку з тим, що суддею Зосименко С.Г. не вчинено дій для встановлення та виклику власника майна, що підлягало арешту, сталося протиправне обмеження права власності на це майно як основоположного права людини в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення від 22 вересня 1994 року у справі «Антріш проти Франції» (Hentrich v. France), Series А № 296-А, пункт 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пункти 49–62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у права осіб повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пункти 69, 73, Series A № 52).

З приводу посилань судді Зосименко С.Г. у скарзі на неправильність висновків Дисциплінарної палати про порушення права приватної власності та процесуальних прав розглядом клопотання слідчого про накладення арешту на майно без виклику власника врожаю, а також відсутність підстав для виклику ТОВ «Укр-Трейд Лтд» необхідно зазначити таке.

Відповідно до пункту 18 частини першої статті 3 КПК України слідчий суддя – суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу, – голова чи за його визначенням інший суддя відповідного апеляційного суду.

Отже, визначені нормами КПК України повноваження слідчого судді, спрямовані на здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, у поєднанні з метою застосування заходів забезпечення кримінального провадження покладають саме на слідчого суддю обов’язок встановлення, з’ясування та дослідження усіх обставин справи у кожному конкретному випадку, у тому числі і необхідності з’ясування власника майна, питання щодо арешту якого вирішується судом.

Таким чином, доводи судді у цій частині не знайшли свого підтвердження, а висновок Дисциплінарної палати, що накладений арешт, яким, зокрема, заборонено збір врожаю, був істотним втручанням у господарську діяльність відповідних суб’єктів господарювання та, відповідно, у їхнє право власності, є правильним.

Вказане свідчить про обґрунтованість висновку Дисциплінарної палати про наявність в діях судді Зосименко С.Г. дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, а саме допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод – права власності.

Щодо посилань судді Зосименко С.Г. на наявність практики ЄСПЛ, згідно з якою у судовому рішенні не вимагається надання відповіді на кожний довід чи аргумент учасника судового процесу, що виключає наявність в її діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, Вища рада правосуддя вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 372 КПК України ухвала, яка викладається окремим документом, складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням: суті питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається; встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Вмотивованість – це вимога до суду наводити письмово у рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру. Право особи на справедливий судовий розгляд забезпечується і конкретизується, зокрема, через право на вмотивоване судове рішення, що також знайшло пояснення в прецедентах ЄСПЛ.

ЄСПЛ у рішенні у справі «Олександр Волков проти України» (пункт 143) констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм.

У рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) ЄСПЛ повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. … Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Дисциплінарною палатою встановлено, що ухвала про арешт майна, постановлена слідчим суддею Зосименко С.Г., не дає жодної відповіді на питання, як заборона збирання врожаю на певній земельній ділянці може убезпечити речовий доказ у кримінальному провадженні від знищення чи переробки. Таким чином, вимогу про зазначення підстав застосування арешту майна суддею не виконано. Ухвала від 22 серпня 2018 року про арешт майна постановлена без дотримання вимог частини четвертої статті 370 КПК України, якою передбачено, що вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Таким чином, Вища рада правосуддя вважає правильним висновок Дисциплінарної палати про наявність в діях судді Зосименко С.Г. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статі 106 Закону № 1402-VІІІ, що не спростовується доводами, наведеними суддею у скарзі.

У скарзі суддя Зосименко С.Г. вказує також на те, що рішення Дисциплінарної палати вмотивоване виключно фактом скасування ухвали слідчого судді про арешт майна, що, у свою чергу, не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді. З цього приводу Вища рада правосуддя зазначає таке.

Згідно із частиною другою статті 106 Закону № 1402-VІІІ скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.

Ухвала слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 22 серпня 2018 року про арешт майна була предметом перегляду Дніпровським апеляційним судом та за наслідками розгляду апеляційної скарги ТОВ «Укр-Трейд Лтд» ухвалою суду від 10 жовтня 2018 року була скасована, оскільки постановлена з порушенням норм процесуального законодавства.

Дисциплінарна палата дійсно посилалася у своєму рішенні на встановлені апеляційним судом обставини, разом із тим висновки суду апеляційної інстанції Дисциплінарною палатою застосовувалися на підтвердження порушень суддею Зосименко С.Г. норм кримінального процесуального законодавства при постановленні ухвали про арешт майна, що доводить вчинення нею дисциплінарного проступку у розумінні статті 106 Закону № 1402-VІІІ. Дисциплінарна палата жодним чином не вдавалася до оцінки судового рішення.

Необхідно також зазначити, що скасування судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, за винятком випадків ухвалення такого рішення внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.

Дисциплінарною палатою було встановлено, і такі обставини підтвердилися під час розгляду Вищою радою правосуддя скарги судді Зосименко С.Г., що ухвала про арешт майна постановлена з умисним порушенням суддею норм кримінального процесуального законодавства, що спростовує доводи судді Зосименко С.Г. у цій частині.

Щодо посилань судді Зосименко С.Г. у скарзі на те, що Дисциплінарна палата під час розгляду дисциплінарної справи стосовно неї не скористалася процедурою підтвердження дисциплінарної скарги і не спростувала анонімність дисциплінарної скарги, встановлено таке.

Статтями 43–46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що за дисциплінарною скаргою може бути відкрито дисциплінарну справу, відмовлено у її відкритті або повернуто скаргу без розгляду за наявності передбачених цими нормами підстав.

Вивчення дисциплінарної скарги і перевірка її на відповідність вимогам закону та наявність підстав для залишення такої скарги без розгляду належить до повноважень члена Дисциплінарної палати під час попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (пункт 1 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Таким чином, перевірка наявності підпису скаржника та спростування або підтвердження його достовірності здійснюється членом Дисциплінарної палати під час проведення попередньої перевірки та не належить до компетенції Дисциплінарної палати після відкриття дисциплінарної справи стосовно судді.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що скарга вичерпує свою дію на стадії відкриття дисциплінарної справи.

На стадії ж розгляду та ухвалення рішення дисциплінарний орган Вищої ради правосуддя не обмежений зазначеними у скарзі доводами, маючи повноваження відкрити дисциплінарну справу за власною ініціативою, як передбачено частиною десятою статті 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», якщо в процесі її розгляду дійде висновку про наявність правових підстав для цього.

Право громадян, юридичних осіб, органів державної влади та місцевого самоврядування на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) передбачене законом з метою інформування Вищої ради правосуддя як органу, відповідального за формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, про відомі їм факти і обставини неналежної поведінки судді.

При цьому ініціатива зазначених осіб є не єдиним джерелом такої інформації, оскільки, як зазначалося вище, дисциплінарна справа може бути порушена і за власною ініціативою дисциплінарного органу.

Вимоги щодо зазначення у скарзі інформації, яка дозволяє ідентифікувати скаржника, та заборона розгляду анонімних скарг передбачені законом з метою дисциплінування осіб, які звертаються зі скаргами, забезпечення добросовісності звернень та можливості притягнення таких осіб до відповідальності за надання недостовірної або завідомо неправдивої інформації щодо дій судді.

Варто також наголосити, що підставою притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є не скарга на його дії, а факт допущення таким суддею порушення закону, яке містить склад дисциплінарного проступку.

Така позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 11-864сап18 та від 11 квітня 2019 року у справі № 11-121сап19.

Таким чином, доводи судді Зосименко С.Г. у частині відсутності у Дисциплінарної палати повноважень на розгляд дисциплінарної скарги, поданої анонімною особою, є безпідставними та необґрунтованими.

Як встановлено Вищою радою правосуддя, зібрані матеріали дисциплінарної справи Дисциплінарною палатою оцінені з достатньою повнотою і підтверджують вчинення суддею Зосименко С.Г. дисциплінарного проступку, а наведені суддею у скарзі доводи не спростовують висновків, зазначених у рішенні Дисциплінарної палати.

Вища рада правосуддя погоджується з висновками Дисциплінарної палати, що одночасно із позитивною характеристикою судді, слід врахувати, що порушення допущені нею умисно, є очевидними та множинними і вчинені невдовзі після притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї суворого стягнення. Також Третя Дисциплінарна палата обґрунтовано враховувала суб’єктивне ставлення судді Зосименко С.Г. до вчиненого.

Пунктом 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

З огляду на викладене Вища рада правосуддя дійшла висновку, що за результатами розгляду скарги судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська Зосименко С.Г. та на підставі пункту 5 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення Третьої Дисциплінарної палати від 27 березня 2019 року № 967/3дп/15-19 підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя

вирішила:

залишити без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2019 року № 967/3дп/15-19 про притягнення судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська Зосименко Світлани Георгіївни до дисциплінарної відповідальності.