X
Введіть слово для пошуку

Акт ВРП

Україна
Вища рада правосуддя
Третя Дисциплінарна палата
Ухвала
Київ
13.11.2019
2973/3дп/15-19
Про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Корольовського районного суду міста Житомира Шалоти К.В., суддів Житомирського апеляційного суду Павицької Т.М., Трояновської Г.С., Миніч Т.І.

Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Швецової Л.А., членів Говорухи В.І., Гречківського П.М., Іванової Л.Б.,  розглянувши висновок доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Матвійчука В.В. за результатами попередньої перевірки скарги Тимошенка Олександра Михайловича стосовно судді Корольовського районного суду міста Житомира Шалоти Костянтина Валерійовича, суддів Житомирського апеляційного суду Павицької Тетяни Миколаївни, Трояновської Галини Сергіївни, Миніч Тетяни Іванівни (за дії, вчинені на посадах суддів апеляційного суду Житомирської області),

 

встановила:

 

до Вищої ради правосуддя 14 серпня 2017 року за вхідним № Т-4995/0/7-17 надійшла дисциплінарна скарга Тимошенка О.М. від 10 серпня 2017 року щодо неправомірних, на його думку, дій судді Корольовського районного суду міста Житомира Шалоти К.В., суддів апеляційного суду Житомирської області Павицької Т.М., Трояновської Г.С., Миніч Т.І. під час здійснення правосуддя у справі № 296/4819/17 за скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2, заінтересовані особи: головний державний виконавець Корольовського відділу державної виконавчої служби міста Житомира ГТУЮ у Житомирській області ОСОБА_3, стягувач ОСОБА_3, про визнання дій неправомірними та визнання звіту протиправним.

1 червня 2018 року до Вищої ради правосуддя за вхідним № Т-680/4/7-18 надійшли уточнення Тимошенка О.М. до раніше поданої ним дисциплінарної скарги з викладеним у новій редакції п’ятого розділу скарги «Конкретні відомості про наявність у поведінці судді (суддів) ознак дисциплінарного проступку, який може бути підставою дисциплінарної відповідальності судді (суддів)».

Оскаржуючи дії судді Корольовського районного суду міста Житомира Шалоти К.В., Тимошенко О.М. зазначає:

про грубе порушення суддею його права бути обізнаним щодо питання, яке розглядається судом, що унеможливило реалізацію наданих йому процесуальних прав, а також свідчить про порушення засади рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки була надана перевага одній стороні перед іншою;

про залишення без уваги заяв про скасування заходів, вжитих ухвалою суду від 29 червня 2017 року;

про спробу приховати від нього інформацію про розгляд справи, зареєструвавши та присвоївши скарзі у порядку виконання судового рішення новий, відмінний від основної справи  (№296/6473/15-ц) реєстраційний номер (№296/4819/17);

про несвоєчасне внесення суддею  Шалотою К.В. копії ухвали суду від 29 червня 2017 року до Єдиного державного реєстру судових рішень;

про незаконність вказівки в ухвалах судів першої та апеляційної інстанції про неможливість їх перегляду судом вищої інстанції, що суперечить рішенню Конституційного Суду України щодо забезпечення апеляційного та касаційного оскарження. На думку скаржника, такі дії судді першої та суддів апеляційної інстанції свідчать про незаконну відмову в доступі до правосуддя.

Крім цього, висловлюючи незгоду з ухвалою суду від 29 червня 2017 року, Тимошенко О.М. вказує на її незаконність та постановлення з перевищенням суддею повноважень та без урахування роз’яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, згідно з якими під час розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд не вправі вживати заходів забезпечення скарги (аналогічно забезпеченню позову) шляхом зупинення виконавчого провадження, зупинення дії оскаржуваного рішення тощо, оскільки відповідно до практики Європейського суду з прав людини  щодо права на виконання рішення, яке ухвалив суд, це право є невід’ємною частиною «права на суд» (пункт 40 рішення від
19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції»).

Скаржник також стверджує про те, що:

на стадії розгляду скарги на дії державного виконавця процесуальне (та будь-яке інше) законодавство не передбачає право суду зупиняти реалізацію арештованого майна. У подальшому це підтверджено судом касаційної інстанції у цій справі. Вважає, що такими діями суддя Шалота К.В. допустив умисне (або у зв’язку з очевидною недбалістю) порушення прав людини. Таким правом у цьому випадку є його право на виконання судового рішення, оскільки зупинивши без законних підстав реалізацію арештованого майна у виконавчому провадженні, суддя тим самим порушив його право на належне виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Тимошенко О.М. також зазначає, що ухвала судді Шалоти К.В. не містить мотивів відхилення його аргументів, що також є підставою для дисциплінарної відповідальності;

суддя, оголосивши ухвалу суду про зупинення реалізації майна, відмовився продовжувати розгляд справи по суті з тих підстав, що час, відведений для розгляду, вичерпано. При цьому строк розгляду скарги на дії державного виконавця становить 10 днів. На думку скаржника, такі дії судді свідчать, що він мав на меті будь-яким шляхом лише зупинити торги, однак не мав на меті розглянути скаргу по суті, а вчиняв усі дії для затягування строку розгляду справи;

після того, як матеріали справи повернулися з апеляційного суду 28 липня 2017 року, суддя призначив скаргу до розгляду на 21 вересня 2017 року, тобто через 55 днів, що свідчить про безпідставне затягування суддею Шалотою К.В. розгляду справи протягом строку, встановленого законом, що є підставою для дисциплінарної відповідальності.

Оскаржуючи дії суддів апеляційного суду Житомирської області Павицької Т.М., Трояновської Г.С., Миніч Т.І., Тимошенко О.М. вказує, що вони не звернули уваги на численні порушення, допущені суддею
Шалотою В.К., а також не врахували  роз’яснення пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, практику ЄСПЛ та постановили незаконну ухвалу від 25 липня 2017 року, якою залишили без змін ухвалу судді Шалоти В.К. При цьому з метою «придати вигляду» законності ухвали апеляційний суд послався на норми, які не регулюють спірні правовідносини, зокрема на норми, які регулюють правовідносини позовного провадження. Тобто нормами, які передбачають забезпечення позову позивача, суд забезпечив скаргу відповідача.

На думку Тимошенка О.М., підставою для дисциплінарної відповідальності суддів апеляційного суду є також те, що, постановляючи ухвалу від 25 липня 2017 року, судді, зазначивши про відсутність права на касаційне оскарження, намагались незаконно відмовити в доступі до правосуддя та допустили порушення прав людини, а саме права на суд, зокрема права на належне виконання рішення суду, яке набрало законної сили (виходячи з вказаного рішення Європейського суду).

Скаржник звертає увагу та те, що суд касаційної інстанції фактично підтвердив викладене у скарзі на дії суддів, тобто вказав на грубі порушення закону при постановленні районним та апеляційним судами ухвал, а тому у скарзі на дії суддів висловлено прохання притягнути суддів Шалоту К.В., Павицьку Т.М., Трояновську Г.С., Миніч Т.І. до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з підстав, передбачених підпунктами «а», «б», «г», «ґ» пункту 1, пунктами 2, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до протоколів повторного автоматизованого визначення члена Вищої ради правосуддя від 8 липня 2019 року дисциплінарну скаргу з уточненнями передано для попередньої перевірки члену Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Матвійчуку В.В.

Згідно з вимогами статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у редакції, чинній до 7 листопада 2019 року, доповідачем – членом Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Матвійчуком В.В. проведено попередню перевірку дисциплінарної скарги, за результатами якої складено вмотивований висновок від 1 листопада 2019 року із викладенням фактів та обставин, що обґрунтовують надану у висновку пропозицію.

Розглянувши висновок доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Матвійчука В.В. та додані до нього матеріали, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Корольовського районного суду міста Житомира Шалоти К.В. та суддів Житомирського апеляційного суду Павицької Т.М., Трояновської Г.С., Миніч Т.І. з огляду на таке.

15 червня 2017 року представник боржника ОСОБА_1  – ОСОБА_2 у порядку статті 383 Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній станом до 15 грудня 2017 року (далі – ЦПК України), звернулась до Корольовського районного суду міста Житомира зі скаргою на дії державного виконавця Корольовського ВДВС міста Житомира ГТУЮ у Житомирській області та просила визнати неправомірними дії державного виконавця Корольовського ВДВС міста Житомира ГТУЮ у Житомирській області ОСОБА_3  щодо проведення оцінки майна та визнання протиправною оцінки майна відповідно до звіту про оцінку майна № ____ від ДАТА, згідно з яким вартість описаного й арештованого майна, а саме житлового будинку №___, що знаходиться АДРЕСА, становить 1 841 180 гривень.

Ухвалою суду (суддя – Шалота К.В.)  від 16 червня 2017 року прийнято до провадження скаргу представника боржника, залучено до розгляду скарги  як заінтересовану особу стягувача у виконавчому провадженні ОСОБА_4 та призначено скаргу до розгляду у судовому засіданні на 29 червня 2017 року. Ухвалено викликати у судове засідання особу, яка подала скаргу, заінтересованих осіб: Корольовський ВДВС міста Житомира ГТУЮ у Житомирській області ОСОБА_3, стягувача ОСОБА_4 21 червня 2017 року представник боржника звернулась до суду із клопотанням про зупинення реалізації майна, а саме: будинку №___, що знаходиться АДРЕСА, обґрунтовуючи його недопущенням порушення прав власника арештованого майна.

Ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира (суддя –Шалота К.В.) від 29 червня 2017 року зупинено реалізацію майна, а саме будинку №__  АДРЕСА, до набуття законної сили судовим рішенням за результатом розгляду скарги представника ОСОБА_1, заінтересовані особи: головний державний виконавець Корольовського відділу державної виконавчої служби міста Житомира ГТУЮ у Житомирській області, стягувач ОСОБА_4, про визнання дій неправомірними та визнання звіту з оцінки майна протиправним.

Задовольняючи клопотання про зупинення реалізації майна, суддя Шалота К.В., керуючись статтею 386 ЦПК України,  посилаючись на частину п’яту статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом, та пункт 2 розділу ХІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5, відповідно до якого підставою для зупинення електронних торгів (торгів за фіксованою ціною) в цілому або за окремим лотом є рішення суду щодо зупинення реалізації арештованого майна,  дійшов висновку, що розгляд скарги боржника на дії державного виконавця з приводу оскарження проведеної оцінки майна безпосередньо впливає на питання реалізації належного йому майна, а саме будинку №___ АДРЕСА, оскільки у разі можливого її задоволення та незупинення реалізації спірного майна можуть настати такі негативні наслідки, для усунення яких необхідно буде докласти значних зусиль.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_4 звернувся до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області (судді – Павицька Т.М., Трояновська Г.С., Миніч Т.І.) від 25 липня 2017 року  апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, ухвалу Корольовського районного суду міста Житомира від 29 червня 2017 року залишено без змін.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції, погодившись з висновками суду першої інстанції та додатково пославшись на статті 151, 152 ЦПК України, якими передбачено підстави  та види забезпечення позову, дійшла висновку, що зупинення реалізації арештованого майна є одним із спеціальних заходів забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що на стадії розгляду скарги на дії державного виконавця процесуальне (та будь-яке інше) законодавством не передбачено права суду зупинити реалізацію арештованого майна, суд вважав безпідставними, зазначивши, що суд може вжити заходи забезпечення скарги, а не тільки позову, оскільки виконання рішення суду є стадією цивільного процесу.

Не погоджуючись з ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 25 липня 2017 року, ОСОБА_4 звернувся до суду касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) від 25 жовтня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Скасовано ухвалу Корольовського районного суду міста Житомира від 29 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 25 липня 2017 року. У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 про зупинення реалізації майна, а саме: будинку № ___ АДРЕСА, відмовлено.

Під час перегляду ухвали Корольовського районного суду міста Житомира та ухвали апеляційного суду Житомирської області судом касаційної інстанції зазначено, що,  розглядаючи скаргу на дії державного виконавця у порядку, встановленому статтями 383, 386, 387 ЦПК України, суд не наділений повноваженнями вирішувати питання щодо вжиття заходів, так зване забезпечення скарги, шляхом зупинення реалізації майна, адже за приписами норм матеріального і процесуального права вирішення питання про зупинення вчинення виконавчих дій належить виключно до компетенції державного виконавця.

Колегія суддів ВССУ дійшла висновку, що у суду не було повноважень задовольняти клопотання представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 та зупиняти реалізацію майна, а саме: будинку № ___ АДРЕСА, до набуття законної сили судовим рішенням за результатом розгляду скарги ОСОБА_1, заінтересовані особи: головний державний виконавець Корольовського відділу державної виконавчої служби м. Житомира ГТУЮ у Житомирській області  ОСОБА_3, стягувач – ОСОБА_4, про визнання дій неправомірними та визнання звіту протиправним.

У письмових поясненнях, надісланих на пропозицію члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Матвійчука В.В., суддя Шалота К.В., відстоюючи свою позицію про правильність застосування ним положень частини п’ятої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 2 розділу 2 розділу ХІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5, під час задоволення клопотання ОСОБА_1 про зупинення реалізації майна, стверджує, що він жодним чином не зупиняв виконавче провадження або дію рішення державного виконавця, а зупинив реалізацію спірного майна до вирішення скарги, оскільки у разі можливого її задоволення та незупинення реалізації спірного майна, могли настати такі негативні наслідки, для усунення яких необхідно було б докласти значних зусиль, що призвело б до порушення права власності власника майна (боржника).

У письмових поясненнях, надісланих на пропозицію члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Матвійчука В.В., судді Житомирського апеляційного суду Павицька Т.М., Трояновська Г.С. та
Миніч Т.І. зазначили, що, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_4, колегія суддів виходила з того, що ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам закону, обставинам справи і законних підстав для її скасування не було. Вважають, що доводи скарги Тимошенка О.М. зводяться до непогодження з висновками суду, які викладені в ухваленому по суті судовому рішенні від 25 липня 2017 року.

Як встановлено попередньою перевіркою, ухвалу Корольовського районного суду міста Житомира від 26 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 25 липня 2017 року у справі
№ 296/4819/17 було переглянуто судом касаційної інстанції та скасовано як такі, що постановлені з порушенням принципу «верховенства права», проголошеного Конституцією України, та вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо вирішення справи «судом, встановленим законом», оскільки ухвалу про забезпечення скарги на дії державного виконавця прийнято судом поза межами його компетенції.

Дисциплінарний орган Вищої ради правосуддя не оцінює судове рішення з точки зору його законності й обґрунтованості, а вирішує питання про наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку, передбаченого статтею 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у діях суддів під час здійснення правосуддя у справі № 296/4819/17.

Так, відповідно до частини другої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.

Під час вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову у її відкритті за вказаними у дисциплінарній скарзі фактами необхідним є встановлення наявності чи відсутності обставин, які б свідчили, що відповідне рішення суддею ухвалено внаслідок умисного та/або грубого порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.

Під час попередньої перевірки дисциплінарної скарги Тимошенка О.М. встановлено обставини, які у сукупності можуть свідчити про наявність у діях суддів Шалоти К.В., Павицької Т.М., Трояновської Г.С., Миніч Т.І. під час розгляду справи № 296/4819/17 умисного або внаслідок грубої недбалості порушення норм права та/або неналежного ставлення до службових обов’язків, допустивши «забезпечення скарги» у спосіб, не передбачений процесуальним законом, чим де-факто зупинили виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Судовий захист неможливо повноцінно здійснити без обов’язковості виконання судових рішень.

Згідно зі статтею 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 30 січня
2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Згідно зі статтею 383 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини п’ятої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» у разі, якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в десятиденний строк із дня отримання відповідного повідомлення.

Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.

Приписами Закону України «Про виконавче провадження» та розділу VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» визначено засоби та порядок захисту прав учасників виконавчого провадження та осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, шляхом оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби в судовому порядку.

Втім, статтями 383–389 ЦПК України не передбачалося вжиття заходів забезпечення скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця.

Положення статей 151–152 ЦПК України, що регламентують забезпечення позову у справах позовного провадження, не підлягають застосовуванню при розгляді скарги у порядку, визначеному розділом VII ЦПК України.

Саме такий правовий висновок міститься у пункті 15 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6, згідно з яким при розгляді скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд не вправі вжити заходів забезпечення скарги (аналогічно забезпеченню позову) шляхом зупинення виконавчого провадження, зупинення дії оскаржуваного рішення тощо, оскільки зазначене не є повноваженнями суду, а є виключним повноваженням державного виконавця, яке може бути оскаржено до суду.

Аналіз вказаних положень закону свідчить, що на момент постановлення суддею Шалотою К.В. ухвали від 29 червня 2017 року ЦПК України не містив правової норми, яка надавала б суду повноваження вживати заходи забезпечення скарги на дії державного виконавця шляхом зупинення реалізації майна.

Колегія суддів апеляційного суду Житомирської області, залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, додатково та помилково послалася на норми статей 151–152 ЦПК України, застосування яких є неприпустимим під час розгляду скарги на дії державного виконавця.

Так, у листі ВССУ від 28 січня 2013 року №24-152/0/4-13 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення у цивільні справі» зазначено, що відповідно до статті 14 ЦПК судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів влади, посадових чи службових осіб і підлягають виконанню на всій території України, а їх невиконання є підставою для відповідальності, встановленої законом. Рішення суду є обов’язковим для виконання,  зупинення його виконання можливе лише в порядку, передбаченому законом (наприклад, шляхом скасування рішення, зупинення виконання касаційним судом за частиною першою статті 328 ЦПК), а не ухвалою про забезпечення позову.

Вказаний лист суду касаційної інстанції було адресовано всім головам апеляційних судів областей, міст Києва та Севастополя, апеляційного суду Автономної Республіки Крим, а отже, його зміст мав би бути відомий суддям апеляційного суду Житомирської області Павицькій Т.М., Трояновській Г.С., Миніч Т.І., які  безпідставно застосували аналогію закону під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_4 на ухвалу Корольовського районного суду міста Львова 29 червня 2017 року.

Щодо доводів дисциплінарної скарги Тимошенка О.М. у частині порушення суддею Шалотою К.В. строку розгляду скарги на дії державного виконавця, у письмових поясненнях суддя зазначив, що предметом судового розгляду 29 червня 2017 року було лише подане 21 червня 2017 року представником боржника Бігарь О.Ю. клопотання про зупинення реалізації майна, а не скарга на дії державного виконавця по суті.

Водночас, як встановлено під час попередньої перевірки, ухвалою Корольовського районного суду міста Києва від 16 червня 2017 року 
на 29 червня 2017 року призначено судовий розгляд саме скарги на дії державного виконавця, а не клопотання про зупинення реалізації майна, яке надійшло до суду 21 червня 2017 року – після призначення скарги до розгляду.

У письмових поясненнях суддя Шалота К.В. зазначає, що після розгляду 29 червня 2017 року у судовому засіданні клопотання про зупинення реалізації спірного майна було оголошено перерву до 6 липня 2017 року.

5 липня 2017 року у зв’язку із поданням ОСОБА_4 апеляційної скарги на ухвалу суду від 29 червня 2017 року матеріали справи були направлені до апеляційного суду Житомирської області для вирішення питання відкриття апеляційного провадження.

Після повернення 28 липня 2017 року матеріалів справи з апеляційного суду Житомирської області справа була призначена до судового розгляду на 21 вересня 2017 року, тобто з порушенням строку, встановленого статтею 386 ЦПК України для розгляду скарги.

Ухвалою ВССУ від 18 серпня 2017 року було відкрито касаційне провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця та витребувано з Корольовського районного суду міста Житомира матеріали цивільної справи.

Частиною першою статті 386 ЦПК України встановлено, що скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.

Зважаючи на десятиденний розгляд скарги на дії державного виконавця, у письмових поясненнях, надісланих до Вищої ради правосуддя, суддею Корольовського районного суду міста Житомира Шалотою К.В. не зазначено підстав, які йому перешкоджали розглянути скаргу по суті у призначений день – 29 червня 2017 року та при цьому не постановляти ухвали про зупинення реалізації майна, яка судом касаційної інстанції визнана такою, що постановлена з перевищенням передбачених законом процесуальних повноважень,  порушення принципу «верховенства права» та вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо вирішення справи  «судом, встановленим законом».

Під час попередньої перевірки дисциплінарної скарги Тимошенка О.М., з урахуванням пояснень судді Шалоти К.В., не встановлено об’єктивних та вагомих причин для відкладення розгляду скарги представника боржника ОСОБА_1 – ОСОБА_2, заінтересовані особи: головний державний виконавець Корольовського відділу державної виконавчої служби міста Житомира ГТУЮ у Житомирській області ОСОБА_3, стягувач ОСОБА_4, про визнання дій неправомірними та визнання звіту протиправним на 6 липня 2017 року.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження, зокрема за безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом.

Ухвалення суддею Шалотою К.В. судового рішення з перевищенням меж своїх процесуальних повноважень, як це встановлено судом касаційної інстанції,  стало наслідком тривалого розгляду скарги на дії державного виконавця під час виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

Під час попередньої перевірки встановлено, що лише 18 жовтня 2019 року ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира (суддя – Рожкова О.С.) провадження у справі № 296/4819/17 закрито за клопотанням стягувача ОСОБА_4 у зв’язку з виконанням рішення суду.

Частиною другою статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Пунктом 1 частини сьомої статті 56 вказаного Закону визначено, що суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід’ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Згідно із частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов’язкове виконання судових рішень – складовою права на справедливий судовий захист.

Попередньою перевіркою встановлено обставини, які можуть свідчити про наявність у діях судді Корольовського районного суду міста Житомира Шалоти К.В. ознак дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 2, 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду скарги протягом строку, встановленого законом; умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Також попередньою перевіркою встановлено обставини, які можуть свідчити про наявність у діях суддів Житомирського апеляційного суду Павицької Т.М., Трояновської Г.С., Миніч Т.І. ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Водночас під час попередньої перевірки дисциплінарної скарги не підтвердилися доводи Тимошенка О.М. про наявність у діях вказаних суддів ознак дисциплінарних проступків з підстав, передбачених підпунктами «а», «б», «г», «ґ» пункту 1, пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема про: неналежне його повідомлення про час та місце судового засідання, призначеного на 29 червня 2017 року; несвоєчасне надання суддею Шалотою К.В. копії ухвали суду від 29 червня 2017 року для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень;  присвоєння справі номера, відмінного від номера основної справи, з метою приховання інформації про розгляд справи у суді; нерозгляд суддею Шалотою К.В. його заяв про скасування заходів, вжитих ухвалою суду від 29 червня  2017 року; порушення права скаржника на апеляційний, касаційний перегляд судових рішень; неправомірність дій судді Шалоти К.В. під час направлення матеріалів справи № 296/4819/17 до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

 

ухвалила:

 

відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Корольовського районного суду міста Житомира Шалоти Костянтина Валерійовича та суддів Житомирського апеляційного суду Павицької Тетяни Миколаївни, Трояновської Галини Сергіївни, Миніч Тетяни Іванівни.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий на засіданні

Третьої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя                                          Л.А. Швецова                                                                                                 

 

Члени Третьої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя                                          В.І. Говоруха                           

                                                                                                  П.М. Гречківський                                              

                                                                                                  Л.Б. Іванова