Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Грищука В.К., членів Артеменка І.А., Блажівської О.Є., розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Худика М.П. за результатами попередньої перевірки дисциплінарних скарг Куришко Лілії Анатоліївни, адвоката Стасюка Богдана Федоровича стосовно судді окружного адміністративного суду міста Києва Качура Ігоря Анатолійовича,
встановила:
25 жовтня, 18 листопада 2019 року до Вищої ради правосуддя надійшли скарги Куришко Л.А. та адвоката Стасюка Б.Ф. на дії судді окружного адміністративного суду міста Києва Качура І.А. під час розгляду справи № 826/25910/15.
У скаргах вказано, що суддя безпідставно затягував розгляд зазначеної справи та 8 червня 2016 року постановив ухвалу про зупинення провадження за відсутності визначених статтею 156 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) правових підстав. При цьому суддя безпідставно не розглядав подані ОСОБА_1 та адвокатом Стасюком Б.Ф. клопотання про поновлення провадження у справі, не постановив жодного процесуального рішення, пов’язаного з їх розглядом, та лише 18 жовтня 2019 року постановив ухвалу, якою поновив провадження у справі, однак на порушення вимог статті 237 КАС України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів») розпочав розгляд справи спочатку і запропонував відповідачу подати відзив на позовну заяву. Окрім цього, у скарзі Куришко Л.А. зазначено, що суддя Качур І.А. є упередженим під час вирішення справи. Вказані обставини, на думку скаржників, свідчать про наявність підстав для притягнення судді Качура І.А. до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу справи, протоколу передачі справи раніше визначеному члену Вищої ради правосуддя від 25 жовтня та 19 листопада 2019 року вказані скарги за єдиними унікальними номерами К-5872/0/7-19, С-6315/0/7-19 передано члену Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Худику М.П. для проведення попередньої перевірки.
Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначаються Конституцією України, законами України «Про Вищу раду правосуддя» та «Про судоустрій і статус суддів».
Статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.
Згідно з частиною першою статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач), вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та, зокрема, наявність підстав щодо залишення її без розгляду та повернення скаржнику.
За результатами попередньої перевірки дисциплінарних скарг Куришко Л.А. та адвоката Стасюка Б.Ф. на дії судді окружного адміністративного суду міста Києва Качура І.А. член Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Худик М.П. склав висновок із викладенням фактів та обставин, що підтверджують надану у ньому пропозицію.
Розглянувши висновок доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Худика М.П., дисциплінарні скарги, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для залишення дисциплінарних скарг Куришко Л.А. та адвоката Стасюка Б.Ф. без розгляду та їх повернення скаржникам з огляду на таке.
Під час попередньої перевірки дисциплінарних скарг встановлено, що у провадженні окружного адміністративного суду міста Києва перебуває справа № 826/25910/15 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України (далі – ДФС України) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити дії.
Ухвалою судді окружного адміністративного суду міста Києва Качура І.А. від 30 листопада 2015 року відкрито провадження у вказаній справі та призначено її до розгляду колегіальним складом суду на 9 грудня 2015 року.
9 грудня 2015 року судом оголошено перерву у розгляді справи до 20 січня 2016 року.
20 січня 2016 року, заслухавши думки сторін, суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.
25 травня 2016 року суд постановив ухвалу, якою вийшов з письмового провадження та перейшов до розгляду справи у судовому засіданні із викликом сторін на 8 червня 2016 року.
8 червня 2016 року судом постановлено ухвалу про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону на підставі частини п’ятої статті 9 КАС України.
Відповідно до частини п’ятої статті 9 КАС України (у редакції, чинній станом на 8 червня 2016 року) у разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.
Зокрема, суд в ухвалі вказав, що ОСОБА_1 оскаржувала наказ ДФС України від 26 жовтня 2015 року № НОМЕР_1 про її звільнення з посади ІНФОРМАЦІЯ_1 з підстав неврахування відповідачем при його прийнятті вимог Конституції України та суперечності приписів Закону України «Про очищення влади» закріпленим у ній принципам. За цих обставин суд, дослідивши зміст позовної заяви, додаткових пояснень, з метою досягнення однозначної визначеності у питанні про те, чи відповідають у контексті доводів позивача окремі положення Закону України «Про очищення влади» положенням Конституції України, вважав за необхідне звернутися до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень вказаного Закону.
Того самого дня судом постановлено ухвалу, якою на підставі пункту 4 частини другої статті 156 КАС України (у редакції, чинній на момент її постановлення) зупинено провадження у справі № 826/25910/15 до вирішення Верховним Судом України питання щодо внесення подання до Конституційного Суду України.
Ухвалою окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2019 року відновлено провадження у вказаній справі та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Автори скарг зазначають, що суд, зупиняючи провадження у справі з підстав наявності інших причин для зупинення за відсутності обґрунтованого клопотання сторони або третьої особи, порушив вимоги статті 156 КАС України. При цьому скаржники стверджують, що після набрання чинності 30 вересня 2016 року змінами до Конституції України відпала необхідність з’ясування питання конституційності окремих положень Закону України «Про очищення влади», оскільки відповідно до статті 151-1 Конституції України вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційність) закону України здійснюється за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України. Разом із тим, на думку скаржників, суддя Качур І.А. листом Верховного Суду України від 11 квітня 2018 року був повідомлений про результати розгляду ухвали від 8 червня 2016 року, однак не вжив заходів щодо поновлення провадження у справі та не розглянув поданих неодноразово клопотань про поновлення провадження у справі.
Відповідно до положень частини четвертої статті 156 КАС України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали від 8 червня 2016 року) ухвала суду про зупинення провадження у справі може бути оскаржена в апеляційному порядку. Аналогічні положення містить частина четверта статті 236 КАС України у чинній редакції.
За приписами статті 204 КАС України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали від 8 червня 2016 року), яка кореспондується з приписами статті 320 КАС України у чинній редакції, визначено, що неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, є предметом перевірки апеляційного адміністративного суду, який у разі наявності вказаних підстав може скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Отже, доводи дисциплінарних скарг, що стосуються з’ясування наявності в суду першої інстанції визначених законом правових підстав для зупинення провадження у справі та ігнорування судом клопотань щодо його поновлення, що, на думку скаржників, негативно вплинуло на строки розгляду справи, можуть бути перевірені виключно судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Крім того, адвокат Стасюк Б.Ф. у своїй скарзі вказує, що суддя Качур І.А. безпідставно після поновлення провадження у справі розпочав розгляд справи спочатку, що суперечить вимогам статті 237 КАС України у чинній редакції.
При цьому сторони та інші особи, які беруть участь у справі, відповідно до частини другої статті 296 КАС України у чинній редакції наділені правом на обґрунтування вимог апеляційної скарги вказати не лише у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі, а й у чому полягає неправильність застосування судом норм права як під час розгляду справи по суті, так і щодо вирішення питання про відкриття провадження. Відповідно до статті 317 КАС України у чинній редакції неправильне застосування судом норм процесуального права, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
За цих обставин доводи скарги стосовно неправильного, на думку скаржників, застосування судом положень статті 237 КАС України, відповідних вимог підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України можуть бути перевірені судом апеляційної інстанції у порядку, визначеному законом.
Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя, які здійснюють дисциплінарні провадження щодо суддів, не наділені законом повноваженнями встановлювати або оцінювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, а також перевіряти законність та обґрунтованість судових рішень. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Дисциплінарна відповідальність суддів не повинна поширюватися на зміст їхніх рішень.
Дисциплінарне провадження щодо суддів має здійснюватися з урахуванням конституційного принципу незалежності здійснення судочинства та не може бути спрямоване на оцінку судових рішень, які мають переглядатися лише відповідним судом у встановленому процесуальним законом порядку.
Крім того, згідно із пунктами 3–4 частини другої статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарна скарга повинна містити конкретні відомості про наявність у поведінці судді ознак дисциплінарного проступку, який відповідно до частини першої статті 106 цього Закону може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді, та посилання на фактичні дані (свідчення, докази), що підтверджують зазначені скаржником відомості.
Скаржники вказують, що суддею безпідставно затягується розгляд адміністративної справи № 826/25910/15.
Разом із тим частиною четвертою статті 122 КАС України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали від 30 листопада 2015 року) визначалося, що адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця із дня відкриття провадження у справі. Справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби розглядаються та вирішуються протягом розумного строку, але не більше двадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Наразі строки розгляду адміністративної справи визначені статтею 193 КАС України, за змістом якої суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження – не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку.
Відповідно до пункту 11 частини першої статті 4 КАС України розумний строк – найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.
Однак за змістом приписів частини десятої статті 103 КАС України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали від 8 червня 2016 року), що кореспондують приписам частини десятої статті 120 КАС України у чинній редакції, визначено, що зупинення провадження в адміністративній справі зупиняє перебіг усіх процесуальних строків у цій адміністративній справі, перебіг процесуальних строків продовжується з дня поновлення провадження.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці керується тим, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи та враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке перебуває на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (рішення «Бараона проти Португалії» 1987 рік; «Хосце проти Нідерландів», 1998 рік; «Бухкольц проти Німеччини», 1981 рік; «Бочан проти України», 2007 рік).
Поряд із цим для визначення бездіяльності протиправною недостатньо самого лише факту несвоєчасного виконання обов’язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов’язковому виконанню відповідно до закону, були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також настання негативних наслідків для прав та інтересів особи. Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № П/9901/137/18 (800/426/17).
Як вбачається з матеріалів, доданих до дисциплінарних скарг, розгляд справи № 826/25910/15 з 30 листопада 2015 року до його зупинення (8 червня 2016 року) тривав понад 6 місяців, однак вказані матеріали не містять будь-яких конкретних відомостей з посиланням на фактичні дані (докази), які свідчать про безпідставність затягування суддею Качуром І.А. розгляду справи, що є обов’язковою ознакою дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на момент постановлення цих ухвал), що кореспондує аналогічним приписам частини другої статі 106 нині чинної редакції цього Закону, а саме безпідставного затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом.
Надання оцінки безпідставності затягування розгляду справи у період з 8 червня 2016 року до 18 жовтня 2019 року нерозривно пов’язане із з’ясуванням наявності у суду першої інстанції правових підстав, визначених законом для зупинення провадження, що не належить до повноважень Вищої ради правосуддя, її дисциплінарних органів та є виключним повноваженням суду апеляційної інстанції.
Щодо доводів Куришко Л.А. про упередженість судді Качура І.А. слід зазначити, що у разі якщо поведінка судді викликає сумнів у його неупередженості, скаржник відповідно до вимог КАС України має право заявити відвід судді. Проте ОСОБА_1 цього не зробила, що вказує на надуманість доводів скарги у цій частині.
Відповідно до пунктів 2, 3, 6 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо вона не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді та/або посилання на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку судді, а також ґрунтується лише на доводах, що можуть бути перевірені виключно судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.
З огляду на зазначене дисциплінарні скарги Куришко Л.А., адвоката Стасюка Б.Ф. стосовно судді окружного адміністративного суду міста Києва Качура І.А. слід залишити без розгляду та повернути скаржникам як такі, що не містять відомостей із посиланням на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку судді, а також ґрунтуються лише на доводах, що можуть бути перевірені виключно судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.
На підставі викладеного Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, керуючись статтями 106–108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 43, 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»,
ухвалила:
дисциплінарні скарги Куришко Лілії Анатоліївни, адвоката Стасюка Богдана Федоровича стосовно судді окружного адміністративного суду міста Києва Качура Ігоря Анатолійовича залишити без розгляду та повернути скаржникам.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Другої Дисциплінарної палати
Вищої ради правосуддя В.К. Грищук
Члени Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя І.А. Артеменко
О.Є. Блажівська
