Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Бродівського районного суду Львівської області Бородійчук Ольги Ігорівни на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 5 квітня 2019 року № 1055/1дп/15-19,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 7 травня 2019 року (вх. № 2057/0/6-19) надійшла скарга судді Бродівського районного суду Львівської області Бородійчук О.І. на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (далі – Дисциплінарна палата) від 5 квітня 2019 року № 1055/1дп/15-19 про притягнення судді Бродівського районного суду Львівської області Бородійчук О.І. до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді попередження.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 7 травня 2019 року доповідачем щодо вказаної скарги визначено члена Вищої ради правосуддя Артеменка І.А.

Скарга на рішення Дисциплінарної палати від 5 квітня 2019 року № 1055/1дп/15-19 подана з дотриманням вимог та у строки, визначені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Суддя Бородійчук О.І., Управління Служби безпеки України у Львівській області повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя. У засідання Вищої ради правосуддя прибула суддя Бородійчук О.І., представник вказаного управління не прибув.

Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу, дослідивши матеріали дисциплінарної справи стосовно судді Бородійчук О.І., заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Артеменка І.А., суддю Бородійчук О.І., яка повністю підтримала скаргу, дійшла висновку, що рішення Дисциплінарної палати від 5 квітня 2019 року № 1055/1дп/15-19 підлягає скасуванню із закриттям провадження у дисциплінарній справі з огляду на таке.

До Вищої ради правосуддя 27 березня 2018 року надійшла скарга Управління Служби безпеки України у Львівській області (вх. № 359/0/13-18) на дії судді Бродівського районного суду Львівської області Бородійчук О.І. під час здійснення правосуддя, а саме щодо порушення нею норм права під час розгляду справи № 439/1401/17.

Автор скарги зазначив, що істотне порушення суддею Бородійчук О.І. норм процесуального права під час здійснення правосуддя у справі № 439/1401/17 призвело до порушення прав ОСОБА_1, неможливості виконання судових рішень, які набрали законної сили.

Враховуючи викладене, скаржник просив Вищу раду правосуддя притягнути суддю Бродівського районного суду Львівської області Бородійчук О.І. до дисциплінарної відповідальності.

Рішенням Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 5 квітня 2019 року № 1055/1дп/15-19 суддю Бродівського районного суду Львівської області Бородійчук О.І. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Підставою для притягнення судді Бородійчук О.І. до дисциплінарної відповідальності стало істотне порушення суддею норм Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду 7 листопада 2017 року заяви представника позивача про забезпечення позову (цивільна справа № 439/1401/17) шляхом заборони державному підприємству «СЕТАМ» (далі – ДП «СЕТАМ») вчиняти будь-які дії, спрямовані на проведення електронних торгів із реалізації об’єктів нерухомості, що фактично призвело до відтермінування виконання судових рішень, які набрали законної сили, та спричинило негативні наслідки для ОСОБА_1 стосовно його сподівань на повернення боржником суми заборгованості та процентів за договором позики, що свідчить про наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

У скарзі суддя Бродівського районного суду Львівської області Бородійчук О.І. зазначила, що 2 листопада 2017 року до Бродівського районного суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Європа-Броди» (далі – ТзОВ «Готель «Європа-Броди») про поділ майна, що є об’єктом спільної сумісної власності, та визнання недійсним іпотечного договору. Зі змісту позову вбачалося, що позивач просила визнати за нею право власності на ½ частину готельного комплексу із вбудованими приміщеннями громадського харчування, який розташований на вулиці АДРЕСА_1, визнати недійсними договори іпотеки.

Справі присвоєно № 439/1401/17.

Цього самого дня судом отримано і заяву представника позивача про забезпечення позову, яка була мотивована тим, що предметом позову є вимога про поділ майна (готельного комплексу), що є об’єктом спільної сумісної власності, шляхом визнання за позивачем права власності на частину такого майна, оскільки позивачу стало відомо про те, що спірне майно як предмет іпотеки виставлено на прилюдні торги. На підтвердження цього стороною позивача надано суду витяг із веб-сайту, з якого вбачалося, що 8 листопада 2017 року ДП «СЕТАМ» буде проводити прилюдні торги з реалізації готельного комплексу, покупцями зареєстровано шість осіб.

Суддя вказала, що зазначена позовна заява та заява про забезпечення позову були передані у її провадження 7 листопада 2017 року. При цьому наголосила, що висновок Дисциплінарної палати про те, що справа надійшла в її провадження 2 листопада 2017 року є неправильним, оскільки надалі у рішенні Дисциплінарної палати зазначено, що саме 7 листопада 2017 року її визначено як суддю для розгляду цієї справи.

Цього самого дня, 7 листопада 2017 року, вона постановила ухвалу про відкриття провадження у справі № 439/1401/17 та ухвалу про забезпечення позову.

Ухвалою про забезпечення позову вимоги заявника задоволено: заборонено ДП «СЕТАМ» вчиняти будь-які дії, спрямовані на проведення електронних торгів, у тому числі дій щодо складання та підписання протоколу електронних торгів щодо реалізації предмета іпотеки (готельного комплексу із вбудованими приміщеннями громадського харчування та земельної ділянки із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)), та заборонено відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області складати та затверджувати акт про реалізацію предмета іпотеки.

Суддя зазначила, що під час постановлення ухвали про забезпечення позову вона керувалася вимогами, встановленими статтею 151, частиною третьою статті 152, частиною першою статті 153 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), а також роз’ясненнями, наведеними у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» (пункт 4 постанови).

Звернула увагу, що в ухвалі про забезпечення позову відсутній висновок суду про зупинення виконання судових рішень, натомість заборонено вчиняти дії, спрямовані на проведення електронних торгів щодо реалізації конкретно визначеного нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, з огляду на те, що на розгляді в суді перебувала позовна заява про поділ майна, а саме шляхом визнання права власності на ½ частину готельного комплексу з вбудованими приміщеннями громадського харчування. І таке рішення суду у разі задоволення позову буде для позивача правовстановлюючим документом і підставою для виникнення цивільних прав і обов’язків.

Суддя наголосила, що висновок Дисциплінарної палати про те, що «сам факт проведення прилюдних торгів можливий тільки на виконання судових рішень, що набрали законної сили» є неправильним і вона з таким висновком не погоджується, оскільки прилюдні торги можуть відбуватися також на виконання інших виконавчих документів, а саме виконавчих написів нотаріуса, постанов державних чи приватних виконавців, постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами, та ін. (стаття 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Крім того, вважає, що Дисциплінарна палата по різному формулює свій висновок: що нею «зупинено виконання судових рішень» і що нею «відтерміновано виконання судових рішень», які набрали законної сили (с. 12, абзаци другий, п’ятий рішення Дисциплінарної палати).

Суддя звернула увагу на те, що на виконання ухвали суду про забезпечення позову прилюдні торги 8 листопада 2017 року дійсно не відбулися, проте у подальшому такі торги все ж призначалися, а тому вважає, що ухвалене нею рішення про забезпечення позову не мало жодних негативних наслідків.

Щодо зауваження Дисциплінарної палати про скасування ухвали про забезпечення позову апеляційним судом, суддя пояснила таке.

Зі змісту постанови апеляційного суду Львівської області від 1 лютого 2018 року вбачається, що копії відповідних судових рішень (які набрали законної сили) були надані у розпорядження саме суду апеляційної інстанції. Тобто, зазначила суддя, на час постановлення ухвали про забезпечення позову матеріали справи, які були в її розпорядженні, суттєво відрізнялися від тих матеріалів, які були в розпорядженні апеляційного суду.

Таким чином, вказала суддя, під час постановлення ухвали про забезпечення позову у справі № 439/1401/17 у неї не виникло жодних сумнівів у правильності такого рішення.

Суддя стверджує, що виконала вимоги чинного законодавства, а тому не погоджується з тим, що під час ухвалення судового рішення про забезпечення позову нею була допущена недбалість.

Із рішення від 5 квітня 2019 року № 1055/1дп/15-19 вбачається, що Першою Дисциплінарною палатою за результатами розгляду дисциплінарної справи встановлено такі обставини.

Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 1 квітня 2013 року (справа № 465/2229/13-ц) позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено і стягнуто з ОСОБА_3 на його користь заборгованість з урахуванням 12 % річних у сумі 244 350 доларів США та 71 400 Євро, а також 29 185 грн інфляційних втрат, 62 540 грн – 3 % річних від простроченої суми.

Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 20 червня 2014 року (справа 465/2795/14-ц) позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та стягнено з ОСОБА_3 на його користь 24 600 доларів США і 7200 Євро процентів за договором позики та 251 гривню понесених витрат на оплату судового збору.

Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 17 червня 2015 року (справа № 462/3914/15-ц) позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та стягнено з ОСОБА_3 на його користь 24 600 доларів США і 7200 Євро процентів за договором позики та 251 гривню понесених витрат на оплату судового збору.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 2 липня 2013 року видано виконавчі листи на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 4 червня 2013 року про солідарне стягнення з ПрАТ «Олеський завод мінеральних вод», ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» заборгованості та витрат, пов’язаних із вирішенням спору третейським судом.

У подальшому постановою відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 6 грудня 2016 року на виконання рішень судів щодо стягнення заборгованості здійснено опис готельного комплексу та земельну ділянку, накладено на них арешт і передано на реалізацію до ДП «СЕТАМ».

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від22 травня 2017 року (справа № 813/516/17) відмовлено у задоволенні адміністративного позову ТзОВ «Готель «Європа-Броди» до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, третя особа – ОСОБА_1, про визнання протиправними дій, скасування постанови, зобов’язання вчинити дії.

Також Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що 28 квітня 2017 року до Бродівського районного суду Львівської області надійшла позовна заява ТзОВ «Готель «Європа-Броди» до ОСОБА_3, ПрАТ «Олеський завод мінеральних вод», треті особи: Франківський відділ державної виконавчої служби міста Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області, відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, про звільнення майна з-під арешту та звернення стягнення на предмет іпотеки разом із заявою про забезпечення позову (№ 439/531/17).

Ухвалами Бродівського районного суду Львівської області від 4 травня 2017 року (суддя Петейчук Б.М.) відкрито провадження у вказаній справі та задоволено заяву про забезпечення позову шляхом заборони ДП «СЕТАМ» вчиняти будь-які дії, спрямовані на проведення електронних торгів.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 3 жовтня 2017 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 (який є стягувачем у виконавчих провадженнях за трьома рішеннями судів, що набрали законної сили) та скасовано ухвалу суду першої інстанції від 4 травня 2017 року про задоволення заяви про забезпечення позову, постановлено нову ухвалу, якою у задоволенні вказаної заяви відмовлено.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу Бродівського районного суду Львівської області від 4 травня 2017 року про забезпечення позову, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вказаної заяви, оскільки із позовної заяви вбачалось, що позивач просив звільнити два об’єкти нерухомості з-під арешту, що був накладений під час виконання трьох судових рішень, які набрали законної сили, де стягувачем у виконавчих провадженнях був ОСОБА_1, що підтверджувалося додатками до позовної заяви, зокрема постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26 березня 2013 року та постановою про опис та арешт майна боржника від 6 грудня 2016 року.

Також Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено, що 1 листопада 2017 року матеріали справи № 439/531/17 з апеляційного суду Львівської області було повернуто до Бродівського районного суду Львівської області.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 1 листопада 2017 року визначено суддю Бородійчук О.І. для продовження розгляду цивільної справи № 439/531/17 з огляду на те, що у раніше визначеного судді Петейчука Б.М. закінчився термін повноважень.

Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 2 жовтня 2018 року відмовлено у задоволенні позову ТзОВ «Готель «Європа-Броди (справа № 439/531/17).

Крім того, 2 листопада 2017 року до Бродівського районного суду Львівської області надійшла справа № 439/1401/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ТзОВ «Готель «Європа-Броди» про поділ майна, що є об’єктом спільної сумісної власності, та визнання недійсним іпотечного договору.

Цього дня, 2 листопада 2017 року, автоматизований розподіл цивільної справи № 439/1401/17 не відбувся через відсутність потрібної кількості суддів. Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 7 листопада 2017 року для розгляду цивільної справи № 439/1401/17 визначено суддю Бородійчук О.І.

Ухвалою Бродівського районного суду Львівської області від 7 листопада 2017 року відкрито провадження у цивільній справі № 439/1401/17 та призначено розгляд цієї справи на 22 листопада 2017 року.

Цього самого дня суддею Бородійчук О.І. постановлено ухвалу про забезпечення позову у вказаній справі. В ухвалі зазначено, що 2 листопада 2017 року представник позивача – ОСОБА_5 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив заборонити ДП «СЕТАМ» проводити торги щодо реалізації предмета іпотеки – готельного комплексу із вбудованими приміщеннями громадського харчування та земельної ділянки із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), які знаходяться на вулиці АДРЕСА_1, вказавши, що «…предметом позову у даній справі є, зокрема, вимога про поділ майна, яке є об’єктом спільної сумісної власності, шляхом визнання за позивачем права власності на частину такого майна, а саме готельного комплексу з вбудованими приміщеннями громадського харчування».

Заява про забезпечення позову була мотивована тим, що, як стало відомо заявнику, відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області спірне нерухоме майно (готельний комплекс) як предмет іпотеки виставлений на прилюдні торги з реалізації майна відповідача як боржника (предмет іпотеки). Ці прилюдні торги призначені на 8 листопада 2017 року за участю організатора – ДП «СЕТАМ» в особі Львівської філії. На цей час зареєстровано 6 покупців. На підтвердження цього заявником додано витяг з веб-сайту «Система електронних торгів арештованого майна» щодо реалізації готельного комплексу.

Висновок про необхідність забезпечення позову в ухвалі від 7 листопада 2017 року суддя Бородійчук О.І. обґрунтувала тим, що у разі задоволення позову у цій справі і визнання за позивачем права власності на частину спірного приміщення (готельного комплексу) таке рішення суду буде для позивача правовстановлюючим документом і підставою для виникнення цивільних прав і обов’язків у розумінні частини п’ятої статті 11 Цивільного кодексу України, а відтак незабезпечення позову у цій справі може призвести до того, що результат грошових та трудових затрат позивача, спрямований на здійснення покращення такого майна, стане безпідставним надбанням кредиторів відповідача.

Вказаною ухвалою суддя Бородійчук О.І. заборонила ДП «СЕТАМ» вчиняти будь-які дії, спрямовані на проведення електронних торгів, в тому числі дії щодо складання та підписання протоколу електронних торгів щодо реалізації предмета іпотеки (готельного комплексу із вбудованими приміщеннями громадського харчування та земельної ділянки із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)). Також цим рішенням заборонено відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області складати та затверджувати акт про реалізацію предмета іпотеки.

Постановою апеляційного суду Львівської області від 1 лютого 2018 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 (особи, яка не брала участі у розгляді справи, однак вважала, що оскаржуваною ухвалою суду порушено його права та інтереси), скасовано ухвалу судді Бродівського районного суду Львівської області Бородійчук О.І. від 7 листопада 2017 року та постановлено нову, якою у задоволенні заяви ОСОБА_5 про забезпечення позову відмовлено.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції від 7 листопада 2017 року про забезпечення позову у справі № 439/1401/17, апеляційний суд Львівської області дійшов висновку, що предметом спору у цій справі є поділ майна, що є об’єктом спільної сумісної власності, а не визнання права власності на це майно, тому вжиті судом заходи забезпечення позову у виді заборони ДП «СЕТАМ» вчиняти будь-які дії, спрямовані на проведення електронних торгів з реалізації такого, не відповідають положенням пункту 5 частини першої статті 152 ЦПК України. Крім того, такі заходи зупиняють виконання судових рішень у зведеному виконавчому провадженні № ___________, що є неприпустимим.

Також Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено, що ухвалою Бродівського районного суду Львівської області від 23 січня 2018 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про залучення його до участі у справі № 439/1401/17 як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки він не надав суду доказів на підтвердження того, що рішення у цій справі може вплинути на його права та обов’язки.

ОСОБА_1 повторно звернувся до суду із аналогічною заявою.

Ухвалою Бродівського районного суду Львівської області від 6 березня 2018 року ОСОБА_1 залучено до участі у справі № 439/1401/17 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 28 березня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Львівської області від 5 листопада 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

У рішенні про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначила, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Право особи на справедливий судовий розгляд при вирішенні питання щодо її прав і обов’язків забезпечується і конкретизується, зокрема, через право на мотивоване судове рішення, що також роз’яснено у прецедентах Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ).

Статтею 126 Конституції України визначено, що правосуддя здійснюють судді.

Статтею 2 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон) передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною другою статті 48 вказаного Закону визначено, що суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права.

Пунктами 1, 2 частини сьомої статті 56 цього Закону встановлено, що суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства, дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час постановлення ухвали про забезпечення позову) завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частинами першою, третьою статті 151 ЦПК України (у редакції, чинній на час постановлення ухвали про забезпечення позову) визначено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Пунктом 5 частини першої статті 152 ЦПК України ( у редакції, чинній на час постановлення ухвали про забезпечення позову) встановлено, що позов забезпечується, зокрема, зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» (далі – постанова Пленуму) вказано, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів.

У пункті 2 вказаної постанови Пленуму зазначено, що суди, вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, повинні виходити з того, що наведений у частині першій статті 152 ЦПК України перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, установлених частиною четвертою зазначеної статті. Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час прийняття ухвали від 7 листопада 2017 року, далі – Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 56 Закону № 1404-VIII передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника або про опис та арешт майна боржника.

Статтею 61 Закону № 1404-VIII констатовано, що реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.

Наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1301/29431, затверджено Порядок реалізації арештованого майна (далі – Порядок) та уповноважено ДП «СЕТАМ» на здійснення заходів із супроводження програмного та технічного забезпечення центральної бази даних системи електронних торгів, збереження та захисту даних, що містяться у ній, обслуговування цієї системи, забезпечення її постійної роботи та доступу користувачів до неї, публікації повідомлень про безоплатне передання нереалізованого конфіскованого майна, забезпечення збереження майна і виконання інших функцій, передбачених цим Порядком.

Згідно із зазначеним Порядком реалізація майна здійснюється шляхом проведення організатором електронних торгів. Електронні торги розпочинаються у визначений в інформаційному повідомленні про електронні торги день.

Оцінюючи та кваліфікуючи дії судді Бородійчук О.І. під час здійснення правосуддя у цивільній справі № 439/1401/17 у контексті встановлених обставин та з урахуванням наданих суддею усних та письмових пояснень, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначила, що факт проведення прилюдних торгів можливий тільки на виконання судових рішень, що набрали законної сили, а тому не можуть братися до уваги пояснення судді, що станом на 7 листопада 2017 року їй не було відомо про те, що прилюдні торги 8 листопада 2017 року мали відбутися на виконання судових рішень, які набрали законної сили.

Такі пояснення судді, зазначила Перша Дисциплінарна палата, суперечать Порядку, відповідно до якого підставою для зупинення електронних торгів (торгів за фіксованою ціною) в цілому або за окремим лотом є: рішення суду щодо зупинення реалізації арештованого майна; зупинення вчинення виконавчих дій у випадках, визначених Законом України «Про виконавче провадження»; відкладення проведення виконавчих дій; наявність технічних підстав, що унеможливлюють роботу Системи, виключно на період відновлення її працездатності (пункт 2 розділу ХІ Порядку).

Враховуючи викладене, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що дії судді Бродівського районного суду Львівської області Бородійчук О.І. щодо забезпечення позову шляхом заборони проведення електронних торгів, що фактично відтермінували виконання судових рішень (які набрали законної сили), суперечать вимогам статті 14 ЦПК України, відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. При цьому також зазначила, що вказані дії судді спричинили негативні наслідки для ОСОБА_1 стосовно його сподівань на повернення боржником суми заборгованості та процентів за договором позики.

Також Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зазначила, що статтею 6 Конвенції гарантовано право на справедливий суд. Виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення у справі «Hornsby v.Greece», пункт 40). Час, що минув до моменту виконання рішення суду, повинен враховуватися при визначенні тривалості судового розгляду для цілей статті 6 Конвенції (рішення у справах «Papachelas v. Greece», «Skubenko v. Ukraine», пункт 38).

У пункті 43 рішення ЄСПЛ «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» зазначено, що триваюче невиконання (неповернення) значної частини боргу за рішенням суду, винесеним на користь заявника, є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

За таких обставин Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважала, що заборонення ДП «СЕТАМ» вчиняти будь-які дії, спрямовані на проведення електронних торгів (з реалізації майна, арешт на яке накладено з метою забезпечення виконання судових рішень у справах № 465/2229/13-ц, № 465/2795/14-ц, № 462/3914/15-ц), є відтермінуванням виконання судових рішень.

Дисциплінарна палата також зазначила про відсутність доказів, які б свідчили, що допущені суддею порушення є умисними. Водночас характер допущених порушень, на думку Дисциплінарної палати, свідчить про недбалість судді.

Враховуючи викладене, Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що дії судді Бродівського районного суду Львівської області Бородійчук О.І. містять ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме внаслідок недбалості істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків. Зокрема, постановлення суддею Бородійчук О.І. ухвали про забезпечення позову шляхом заборони ДП «СЕТАМ» вчиняти будь-які дії, спрямовані на проведення електронних торгів, не відповідають вимогам статті 14 ЦПК України щодо обов’язковості судових рішень та спричинило негативні наслідки для ОСОБА_1 стосовно його сподівання на повернення боржником суми заборгованості та процентів за договором позики.

На засіданні Вищої ради правосуддя під час розгляду скарги судді Бородійчук О.І. на рішення Першої Дисциплінарної палати від 5 квітня 2019 року № 1055/1дп/15-19 суддя підтримала надані нею письмові пояснення. Крім того, зауважила, що позивач, звертаючись із заявою про забезпечення позову, повідомила, що із відповідачем вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах, а тому їй належить 50% спірного готельного комплексу. З огляду на те, що на наступний день були призначені прилюдні торги з продажу цього майна, просила задовольнити заяву про забезпечення позову. На підтвердження зазначеного було надано витяг із сайту ДП «СЕТАМ» щодо призначення прилюдних торгів з реалізації вказаного готельного комплексу на 8 листопада 2017 року.

Суддя Бородійчук О.І. наголосила, що жодної інформації щодо наявності інших судових рішень стосовно вказаного майна в неї не було, а тому вважає, що іншого рішення вона прийняти не могла. При цьому звернула увагу, що, зупиняючи прилюдні торги, вона не зупинила виконання судових рішень.

Також суддя пояснила, що інші справи стосовно цього готельного комплексу (зокрема справа № 439/531/17, яка надійшла в її провадження після скасування ухвали про забезпечення позову) нею по суті не розглядалися, оскільки на виконання вимог процесуального закону першочергово мала бути розглянута саме заява про забезпечення позову. При цьому, зазначила суддя, вона впевнилася, що позовна заява також надійшла до суду.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, першочерговим питанням було збереження спірного майна, право власності на половину якого могло бути в подальшому визнано за позивачем. При цьому, як наголосила суддя, інформації про виконавче провадження не було, про виконання судових рішень також згадувань не було.

Крім того, як зазначила суддя, позов до суду був поданий про поділ майна шляхом визнання права власності. При цьому інші особи (права яких могли бути порушені) ніде зазначені не були, ці обставини стали відомі значно пізніше. Враховуючи усе наведене, їй необхідно було терміново розглянути заяву, оскільки, якби майно було реалізоване, то виникла б проблема щодо його повернення.

Надані суддею Бородійчук О.І. пояснення Вища рада правосуддя оцінила та врахувала під час розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати.

Щодо доводів судді Бородійчук О.І. про те, що вона не знала, що прилюдні торги мали відбутися на виконання судових рішень, а також про відсутність інформації щодо інтересів інших осіб, Вища рада правосуддя вважає за необхідне зазначити таке.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 вказав, що виконання судового рішення є невід’ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Виконавче провадження – це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України «Про виконавче провадження», спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами.

Виконавче провадження є заключною стадією судового процесу. За кожним рішенням, яке набрало законної сили або допущено судом до негайного виконання, за заявою особи, на користь якої постановлено рішення, видається виконавчий лист. Зазначеним законом визначено умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню, у разі їх невиконання боржником (боржниками) у добровільному порядку. Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

При цьому примусовому виконанню підлягають не всі судові рішення у цивільних справах, а, як правило, рішення, якими задоволені позовні вимоги про присудження майна, грошових коштів, відібрання дитини, виселення тощо. Також примусовому виконанню підлягають і ухвали суду про забезпечення позову, одним із видів якого є арешт майна. Крім того, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення державний виконавець вправі накласти арешт на майно та кошти боржника.

Частиною першою статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі відповідних виконавчих документів, та встановлено перелік таких виконавчих документів, серед яких, зокрема, зазначено виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації (частина перша статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»).

Частиною першою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що реалізація арештованого майна здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.

Аукціони з продажу арештованого майна в Україні відбуваються за допомогою системи електронних торгів арештованим майном (СЕТАМ), діяльність якої регулюється Порядком.

Відповідно до пункту 1 розділу 1 Порядку проведення електронних торгів (торгів за фіксованою ціною) – вчинення Оператором заходів щодо реалізації арештованого майна, які полягають у відображенні процедури проведення електронних торгів (торгів за фіксованою ціною) і виконанні інших функцій, передбачених цим Порядком. Пунктом 2 цього розділу визначено, що реалізація майна здійснюється шляхом проведення електронних торгів або торгів за фіксованою ціною.

Вища рада правосуддя відзначає, що аналіз наведених норм дає підстави вважати, що за допомогою системи електронних торгів здійснюється реалізація майна, арешт на яке накладено саме з метою забезпечення виконання судових рішень. Отже, посилання судді Бородійчук О.І. на те, що вона не знала, що електронні торги мали відбутися на виконання судових рішень, не можуть братися до уваги.

Враховуючи наведене та те, що примусовому виконанню підлягають, зокрема, судові рішення щодо задоволення майнових вимог, Вища рада правосуддя вважає, що під час постановлення ухвали про забезпечення позову суддя Бородійчук О.І. повинна була з’ясувати дані про особу відповідача ОСОБА_3 та на виконання яких саме судових рішень була призначена реалізація майна на електронних торгах, обсяг позовних вимог в контексті відповідності виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, а також пересвідчитись, чи не зачіпаються при цьому інтереси інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів.

Таким чином, Вища рада правосуддя погоджується з висновком Дисциплінарної палати про недбалість судді під час постановлення ухвали про забезпечення позову, оскільки такі її дії спричинили негативні наслідки для ОСОБА_1 – особи, на користь якої відповідними судовими рішеннями з ОСОБА_3 було стягнуто суми заборгованості та процентів за договором позики.

Водночас Вища рада правосуддя відзначає, що з огляду на строк, встановлений частиною третьою статті 153 ЦПК України (в редакції, чинній на день постановлення ухвали про забезпечення позову), суддя Бородійчук О.І. під час розгляду клопотання діяла, врахувавши день призначення прилюдних торгів із реалізації спірного майна, інтереси позивача (яка в разі задоволення позову могла стати власником ½ готельного комплексу), а також утруднення витребування вказаного майна від нових власників в разі його реалізації з прилюдних торгів.

Наведене свідчить про намагання судді Бородійчук О.І. вирішити вказане клопотання на підставі вимог, встановлених законодавством, та відсутність умислу в діях судді на порушення прав ОСОБА_1.

Частиною першою статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено підстави, згідно з якими суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» вид дисциплінарного стягнення визначається на основі принципу пропорційності, зокрема, враховуються характер дисциплінарного проступку судді, його наслідки, дані, що характеризують особу судді, ступінь його вини, наявність непогашених дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Метою дисциплінарного провадження є виявлення у поведінці судді дисциплінарних проступків та притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а не захист прав чи інтересів окремої особи.

Отже, наведені суддею Бородійчук О.І. у скарзі до Вищої ради правосуддя аргументи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення Першої Дисциплінарної палати від 5 квітня 2019 року № 1055/1дп/15-19, оскільки не спростовують зазначених у цьому рішенні висновків про допущені суддею порушення.

Водночас Вища рада правосуддя не погоджується з висновком Першої Дисциплінарної палати, що дії судді під час розгляду клопотання про забезпечення позову у справі № 439/1401/17, які свідчать про допущення нею внаслідок недбалості істотного порушення норм Цивільного процесуального кодексу України (що фактично призвело до відтермінування виконання судових рішень, які набрали законної сили, та спричинило негативні наслідки для ОСОБА_1 стосовно його сподівань на повернення боржником суми заборгованості та процентів за договором позики) та містять склад дисциплінарного проступку, є безумовною підставою для притягнення судді Бородійчук О.І. до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з огляду на таке.

Під дисциплінарним проступком судді слід розуміти винне, протиправне порушення службових обов’язків, що виражається в обмеженні або порушенні законних прав та інтересів осіб, які беруть участь у судочинстві, або перешкоджанні в доступі до правосуддя, порушенні суддівських обмежень, і так само загальновизнаних моральних вимог.

У пункті 83 Висновку ОБСЄ/БДІПЛ щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 30 червня 2017 року № JUD-UKR/298/2017 вказано, що, у принципі, суддя не повинен нести відповідальність за дії, вчинені внаслідок звичайної недбалості, оскільки це може негативно позначитись на його/її суддівській незалежності. Відтак слід обмежити перелік підстав для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності умисними діями або діями внаслідок грубої (очевидної) недбалості.

Європейська комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія) і Директорат з прав людини Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи вважають, що дія чи бездіяльність судді можуть бути підставою для дисциплінарної відповідальності, якщо вони вчинені умисно або з грубою необережністю (пункт 19 Спільного висновку щодо проекту Закону «Про дисциплінарну відповідальність суддів Республіки Молдова»), а дисциплінарне провадження, як правило, має порушуватися в разі грубої і неприпустимої професійної поведінки судді (пункт 35 цього Спільного висновку).

Відповідно до пункту 63 Висновку № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів «Судова влада на службі суспільства» суддя, який нехтує розглядом справ через ледарство або який є абсолютно некомпетентний при їх вирішенні, повинен притягуватися до дисциплінарної відповідальності.

У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейський суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено: для того, щоб виправдати дисциплінарне провадження, порушення має бути серйозним та кричущим.

У пункті 5 Резолюції Європейської асоціації суддів стосовно ситуації в Україні в сфері дисциплінарної відповідальності суддів (Тронхейм, 27 вересня 2007 року) вказано, що відповідна дисциплінарна справа щодо судді може бути відкрита тільки у випадках, коли мала місце не гідна звання судді поведінка і її наслідки є такими серйозними і жахливими, що потребують накладання дисциплінарних стягнень.

Враховуючи викладене, Вища рада правосуддя дійшла висновку, що суддя, в діях якого наявний склад дисциплінарного проступку, може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності виключно за умови, що він вчинив такий проступок умисно або через грубу недбалість та вказаний проступок спричинив серйозні наслідки. Водночас суддя не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за наявності в його діях звичайної недбалості або добросовісної помилки, що не спричинило настання серйозних наслідків.

Визначаючи наявність чи відсутність вини як складової дисциплінарного проступку, Вища рада правосуддя виходить з відсутності доказів, що підтверджують наявність умислу в діях судді Бородійчук О.І. під час розгляду вказаної справи.

За результатами розгляду дисциплінарної справи Вища рада правосуддя не вбачає підстав для висновку про те, що допущені суддею Бородійчук О.І. порушення були серйозними та кричущими і виправдовують дисциплінарне провадження, а наслідки порушень є такими серйозними і жахливими, що потребують накладення на суддю дисциплінарного стягнення.

Відповідно до пункту 1 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності та закрити дисциплінарне провадження.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя, Вища рада правосуддя

вирішила:

рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 5 квітня 2019 року № 1055/1дп/15-19 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Бродівського районного суду Львівської області Бородійчук Ольги Ігорівни скасувати повністю та закрити дисциплінарне провадження.