Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Швецової Л.А., членів Говорухи В.І., Гречківського П.М., Матвійчука В.В., розглянувши висновок доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Іванової Л.Б. та додані до нього матеріали попередньої перевірки дисциплінарних скарг адвоката Криворучко Лариси Сергіївни стосовно судді Печерського районного суду міста Києва Литвинової Ірини Валеріївни,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 11 та 16 березня 2021 року за вхідними №№ К-1540/0/7-21, К-1540/1/7-21 надійшли скарги адвоката Криворучко Л.С. на дії слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Литвинової І.В. під час розгляду клопотання про накладення арешту на майно у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № ____ від 23 травня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 343 Кримінального кодексу України (далі – КК України) (єдиний унікальний номер судової справи 757/21529/20-к).
У скаргах адвокат Криворучко Л.С. зазначає, що розгляд слідчим суддею клопотання про накладення арешту на транспортний засіб здійснено за її відсутності, без належного повідомлення її та Ради адвокатів Київської області про розгляд клопотання, що є порушенням гарантії адвокатської діяльності, зокрема Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», оскільки у вилученому транспортному засобі знаходились адвокатські досьє адвокатів ОСОБА1, ОСОБА2, які містять адвокатську таємницю.
Скаржник вважає, що слідчим суддею не здійснено повного, всебічного та об’єктивного дослідження клопотання, оскільки суддя розглядала клопотання, яке містило 160 сторінок, протягом 25 хвилин. Скаржник вважає, що дослідження таких матеріалів вимагало більш тривалого часу.
Крім того, у скаргах вказано, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя не дотрималася розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, не врахувала наслідків арешту майна для власника майна, при цьому органом досудового розслідування не доведено наявність ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), а також з урахуванням положень статті 170 КПК України не обґрунтовано доцільності вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження.
Скаржник повідомляє, що вказана ухвала слідчого судді була скасована судом апеляційної інстанції, та наводить мотиви її скасування апеляційним судом.
Допущення суддею порушень під час розгляду клопотань органу досудового розслідування про арешт майна має системний характер, що підтверджується прийняттям дисциплінарним органом Вищої ради правосуддя рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, ухвали про відкриття дисциплінарної справи.
Також у скаргах зазначено про недотримання слідчим суддею строку надсилання електронної копії ухвали від 27 травня 2020 року про накладення арешту на майно до Єдиного державного реєстру судових рішень.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 11 березня 2021 року та протоколу передачі справи раніше визначеному члену Вищої ради правосуддя від 29 березня 2021 року зазначені скарги розподілено члену Вищої ради правосуддя Івановій Л.Б.
Статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.
Дисциплінарне провадження включає: попереднє вивчення матеріалів, що мають ознаки вчинення суддею дисциплінарного проступку, та прийняття рішення про відкриття дисциплінарної справи або відмову у її відкритті; розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності (частина третя статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).
Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач): вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону; за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги – готує матеріали у строки, встановлені регламентом, з пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи.
Розглянувши висновок доповідача – члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Іванової Л.Б. та додані до нього матеріали попередньої перевірки, Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Печерського районного суду міста Києва Литвинової І.В. з огляду на таке.
Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № ____ від 23 травня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 343 КК України.
Органом досудового розслідування адвокат ОСОБА2 підозрюється в тому, що 23 травня 2020 року за адресою: ІНФОРМАЦІЯ-3, в паркінгу житлового комплексу «Даймонд Хілл» вона здійснила втручання в діяльність працівників правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ними службових обов’язків.
25 травня 2020 року прокурор першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях щодо організованої злочинності Офісу Генерального прокурора Усенко С.А. звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно, виявлене та вилучене під час проведення огляду 23 травня 2020 року за адресою: ІНФОРМАЦІЯ-3, у підземному паркінгу житлового комплексу «Даймонд Хілл», а саме на транспортний засіб марки «Lexus LS 460», д. н. з. ІНФОРМАЦІЯ1, ІНФОРМАЦІЯ-4, який згідно з реєстраційною карткою транспортного засобу належить ОСОБА2, із забороною відчуження, розпорядження та користування вказаним транспортним засобом.
Клопотання про накладення арешту орган досудового розслідування обґрунтовував таким.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 23 травня 2020 року за адресою: ІНФОРМАЦІЯ-3, в паркінгу житлового комплексу «Даймонд Хілл» адвокат ОСОБА2 з метою перешкоджання виконанню працівниками правоохоронного органу службових обов’язків при транспортуванні ними вилученого під час обшуку автомобіля умисно заблокувала власним автомобілем виїзд із паркінгу, чим здійснила втручання у їхню діяльність.
З урахуванням встановлених під час досудового розслідування обставин вказаний автомобіль, за висновком органу досудового розслідування, є знаряддям здійснення особою втручання у діяльність працівника правоохоронного органу, оскільки під час вчинення органом досудового розслідування процесуальної дії ОСОБА2 помістила його на шляху слідування евакуатора із вилученим під час обшуку іншим транспортним засобом. Таким чином, вказаний транспортний засіб має ознаки речового доказу у справі та оскільки слідчим вилучено вказаний автомобіль, такий транспортний засіб є тимчасово вилученим.
Постановою старшого слідчого в ОВС ГСУ НП України від 25 травня 2020 року вилучений під час проведення огляду місця події 23 травня 2020 року за адресою: ІНФОРМАЦІЯ-3, автомобіль марки «Lexus LS 460», д. н. з. ІНФОРМАЦІЯ1, визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № ____ від 23 травня 2020 року.
На підставі Звіту про автоматичне визначення слідчого судді від 27 травня 2020 року вказане клопотання передано для розгляду слідчому судді Печерського районного суду міста Києва Литвиновій І.В.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Литвинової І.В. від 27 травня 2020 року клопотання про арешт майна задоволено. Накладено арешт на тимчасово вилучене майно, виявлене та вилучене під час проведення огляду 23 травня 2020 року за адресою: ІНФОРМАЦІЯ-3, у підземному паркінгу житлового комплексу «Даймонд Хілл», а саме на транспортний засіб марки «Lexus LS 460», д. н. з. ІНФОРМАЦІЯ1, ІНФОРМАЦІЯ-4, який згідно з реєстраційною карткою транспортного засобу належить ОСОБА2, із забороною відчуження, розпорядження та користування вказаним транспортним засобом.
Слідчий суддя дійшла висновку про наявність підстав для накладення арешту на вилучений транспортний засіб, оскільки таке майно відповідає критеріям речового доказу у кримінальному провадженні та на цій стадії досудового розслідування є тимчасово вилученим майном, має відношення до кримінального провадження, а отже, може бути використане як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні вказаного майна до встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення. Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання його зникненню, що може перешкодити кримінальному провадженню, і таке обмеження права власності є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 27 травня 2020 року скасовано та постановлено нову ухвалу про відмову в задоволенні клопотання.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з пунктом 1 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
Частиною другою статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.
Отже, у цьому випадку підлягає встановленню, внаслідок чого слідчим суддею Литвиновою І.В. постановлено ухвалу від 27 травня 2020 року – умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.
Статтею 3 КПК України передбачено, що саме до повноважень слідчого судді належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
У статті 7 КПК України зазначено, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, належать: верховенство права, законність, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості тощо.
Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Як убачається з матеріалів дисциплінарного провадження, скасовуючи ухвалу слідчого судді Литвинової І.В., апеляційний суд вказав, що слідчий суддя дійшов помилкового висновку про наявність достатніх підстав для накладення арешту на транспортний вказаний засіб, не дотримався вказаної норми закону, оскільки не перевірив мету та правові підстави для накладення арешту на майно.
Як зазначив апеляційний суд, клопотання не містять даних про те, що автомобіль марки «Lexus LS 460», д. н. з. ІНФОРМАЦІЯ1, був знаряддям вчинення кримінального правопорушення або об’єктом кримінально протиправних дій, зберіг на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, або був набутий кримінально протиправним шляхом, а тому законних підстав для накладення арешту на автомобіль немає. Обставини, на які послався слідчий суддя при накладенні арешту на майно, зокрема, що вказаний автомобіль має відношення до кримінального провадження, і таким чином може бути використаний як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, не підтверджуються матеріалами справи. Посилання прокурора у клопотанні на те, що ОСОБА2 умисно заблокувала автомобілем марки «Lexus LS 460», д. н. з. ІНФОРМАЦІЯ1, виїзд із паркінгу з метою перешкодити руху евакуатора, на якому знаходився транспортний засіб марки «Mercedes-Вenz S 450», д. н. з. ІНФОРМАЦІЯ2, не є достатньою підставою для накладення арешту, оскільки сам по собі факт користування автомобілем не може бути використаний як доказ обставин, що встановлюються під час цього кримінального провадження.
Згідно із частиною третьою статті 170 КПК України арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.
Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об’єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Органом досудового розслідування у клопотанні про накладення арешту на майно зазначено, що арешт на вказаний автомобіль необхідно накласти з метою збереження речових доказів, за наявності обставин, які підтверджують, що незастосування заборони розпорядження майном призведе до зникнення, втрати, перетворення чи передачі цього майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.
Однак, як вказав апеляційний суд, прокурором не доведено існування правових підстав для накладення арешту на майно, передбачених частиною другою статті 170 КПК України, про які вказано у його клопотанні, оскільки ним не надано доказів, що автомобіль марки «Lexus LS 460», д. н. з. ІНФОРМАЦІЯ1, який згідно з реєстраційною карткою транспортного засобу належить ОСОБА2, відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, у зв’язку із чим винесена старшим слідчим в ОВС ГСУ НП України Охотником А.А. постанова від 25 травня 2020 року про визнання вказаного автомобіля речовим доказом є формальною.
Крім того, апеляційний суд вказав, що огляд та вилучення автомобіля, власником якого є ОСОБА2, здійснені із грубим порушенням вимог КПК України.
Відповідно до частини другої статті 237 КПК України огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.
Зокрема, автомобіль марки «Lexus LS 460», д. н. з. ІНФОРМАЦІЯ1, знаходився у підземному паркінгу житлового комплексу «Даймонд Хілл» за адресою: ІНФОРМАЦІЯ-3, що відповідно до частини другої статті 233 КПК України належить до іншого володіння особи.
Відповідно до частини першої статті 233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.
Як визначено частиною третьою статті 233 КПК України, слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов’язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу.
Апеляційний суд встановив, що до матеріалів справи не було долучено ні заяви власника паркінгу житлового комплексу «Даймонд Хілл», що знаходиться за адресою: ІНФОРМАЦІЯ-3, з дозволом на проникнення до нього працівників поліції, ні ухвали слідчого судді, постановленої в порядку частини третьої статті 233 КПК України, що свідчить про явну недопустимість доказів, долучених до клопотання прокурора.
Крім цього, як вказав суд апеляційної інстанції, слідчий суддя не звернув уваги на порушення гарантій адвокатської діяльності, визначених статтею 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», відповідно до пункту 3 частини першої якої проведення стосовно адвоката оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій, що можуть проводитися виключно з дозволу суду, здійснюється на підставі судового рішення, ухваленого за клопотанням Генерального прокурора, його заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, області, міста Києва та міста Севастополя.
Крім цього, в пункті 6 частини першої вказаної статті зазначено, що життя, здоров’я, честь і гідність адвоката та членів його сім’ї, їх майно перебуває під охороною держави, посягання на них мають наслідком відповідальність, передбачену законом, а абзацом другим частини другої статті 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що під час проведення обшуку чи огляду житла, іншого володіння адвоката, приміщень, де він здійснює адвокатську діяльність, тимчасового доступу до речей і документів адвоката має бути присутній представник ради адвокатів регіону.
З огляду на вказане апеляційний суд вважав, що правові підстави, з яких прокурор просить накласти арешт на майно, є такими, що не співвідносяться з матеріалами справи, а тому слідчий суддя необґрунтовано наклав арешт на майно, без обґрунтування мети та правових підстав, як це передбачено частиною другою статті 171 КПК України. З урахуванням зазначеного, а саме того, що за матеріалами клопотання неможливо чітко встановити, що існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що майно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна, апеляційний суд вважав, що у цьому кримінальному провадженні прокурор не довів необхідності накладення арешту на вказане майно, що відповідно до частини першої статті 173 КПК України мало стати підставою для відмови у задоволенні клопотання.
У письмових поясненнях суддя Литвинова І.В. вказує, що розгляд судового провадження за клопотанням відбувся у день його надходження засобами поштового зв’язку. Судове рішення після суті клопотання про накладення арешту проголошено слідчим суддею після виходу з нарадчої кімнати 27 травня 2020 року, копії ухвали під розписку вручено прокурору Калініну Є.В., у тому числі для надсилання власнику майна, до чого його зобов’язано вказаним судовим рішенням.
Як повідомляє суддя Литвинова І.В., суд був позбавлений можливості надіслати судову повістку власнику за адресами, вказаними у профілі Єдиного реєстру адвокатів України, як і копію ухвали слідчого судді від 27 травня 2020 року, з подальшим отриманням належного підтвердження про вручення, через неналежне фінансування суду та відсутність коштів внаслідок припинення державного фінансування на надсилання поштової кореспонденції, що пов’язано з дефіцитом поточних видатків на забезпечення здійснення судочинства та констатовано листом Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві від 2 червня 2020 року № 1-1247/20 і роз’яснено у публікації на вебсайті суду від 4 червня 2020 року.
Суддя Литвинова І.В. зазначає, що відсутність письмової згоди (заявки) щодо надсилання sms-повідомлення ОСОБА2, як і електронної адреси, з якої можливо було б отримати належне підтвердження про її отримання особою відповідним листом електронної пошти, згідно із частиною другою статті 136 КПК України унеможливлює використання такого засобу повідомлення. Окрім того, у суду відсутні технічні можливості телефонувати із стаціонарного міського телефону на мобільний.
У письмових поясненнях суддя Литвинова І.В. також просить врахувати значне щоденне навантаження, що повсякчас є причиною понаднормової роботи у суді, зокрема продовження розгляду справ після закінчення робочого часу або виходу на роботу у вихідні дні, що зумовлено необхідністю дотриманням строків, вставлених процесуальним законодавством, а також неумисне допущення порушень, визнання нею недоліків, допущених під час розгляду справи. Зазначила, що докладає зусиль, щоб складні умови роботи жодним чином не мали впливу на процес розгляду справ, а в разі неможливості його виключити повністю намагається мінімізувати такий вплив, не допускаючи порушення законних прав учасників судового розгляду.
Як вказує суддя Литвинова І.В., рішенням зборів суддів суду її включено до колегії суддів з розгляду судових справ у порядку цивільного та адміністративного судочинства, вона є слідчим суддею і бере участь у колегіальному розгляді кримінальних проваджень під головуванням суддів кримінальної колегії суду.
Суддя наголошує на відсутності умисного порушення норм права, стверджує, що її дії як судді не мали незворотних негативних наслідків і не були результатом умислу, вона має позитивну характеристику за весь час роботи на посаді судді. Визнає та просить врахувати, що ненавмисно допущені порушення процесуального закону, які в подальшому були констатовані судом апеляційної інстанції, нею проаналізовані та взяті до уваги під час подальшої організації своєї роботи.
На думку судді, залучення власника майна до розгляду в суді клопотання надало б можливість встановити обставини, про які в подальшому було зазначено під час апеляційного оскарження.
Наведені факти можуть свідчити про наявність у діях судді Литвинової І.В. ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якого суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження за умисну або внаслідок недбалості незаконну відмову в доступі до правосуддя (у тому числі незаконну відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.
Щодо доводів автора скарг про порушення судом строку надіслання електронної копії ухвали до Єдиного державного реєстру судових рішень необхідно зазначити таке.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими і підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Пунктом 1 розділу X «Відповідальність за надсилання до Реєстру інформаційних ресурсів» Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 19 квітня 2018 року № 1200/0/15-18, встановлено, що обов’язок щодо своєчасного надсилання електронних примірників судового рішення та окремої думки судді для їх внесення до Реєстру шляхом формування та підписання відповідного електронного примірника в автоматизованій системі документообігу суду покладається на суддю (суддю-доповідача), який ухвалив таке рішення.
Ключовим елементом для встановлення Вищою радою правосуддя відомостей про ознаки дисциплінарного проступку є очевидна безпідставність недотримання строків вчинення судом процесуальної дії. Сам лише факт недотримання строку, встановленого законом, не може автоматично вказувати на наявність підстави для дисциплінарної відповідальності судді.
Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № П/9901/137/18 (800/426/17), в якій, зокрема, зазначено, що «для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов’язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов’язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи. Самі по собі строки поза зв’язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк».
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала про накладення арешту прийнята слідчим суддею 27 травня 2020 року, електронна копія надіслана до Реєстру 29 травня 2020 року, що підтвердила суддя Литвинова І.В. у письмових поясненнях.
Водночас рішенням Вищої ради правосуддя від 24 листопада 2020 року № 3237/0/15-20 рекомендовано Державній судовій адміністрації України та Раді суддів України застосовувати показники середньої тривалості розгляду судових справ при ухваленні рішень та здійсненні заходів з питань організаційного забезпечення діяльності судів. Зокрема, відповідно до вказаних показників середній час, необхідний для розгляду місцевими загальними судами судових справ, становить: кримінальні провадження – 547 хв, досудового розслідування (слідчі судді) – 91 хв, адміністративного судочинства – 379 хв, цивільного судочинства – 287 хв, адміністративні правопорушення – 130 хв, окремі процесуальні питання – 99 хвилин.
Крім того, у письмових поясненнях суддя Литвинова І.В. вказує, що штатним розписом Печерського районного суду міста Києва передбачено 36 посад суддів, на цей час повноваження здійснює 21 суддя, протягом 2020 року здійснювали – 20 суддів, поточне навантаження суддів Печерського районного суду міста Києва з розгляду судових справ та матеріалів у 2020 році становило 73 663 справи усіх категорій (з них 60 267 справ надійшло протягом 2020 року), що в середньому становить 3 600 судових справ одному судді за вказаний період.
З урахуванням встановлених показників рівня судового навантаження суддів, кількості справ, що надійшли до провадження судді, а також наявності справ, що вже перебували у провадженні судді, вбачається, що суддя Литвинова І.В. мала надмірний рівень судового навантаження, що вплинуло на строк надсилання електронної копії ухвали до Реєстру, при цьому порушення строку надсилання на один день не може свідчити про наявність істотних негативних наслідків.
Враховуючи викладене, Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не встановлено обставин, які давали б підстави для висновку, що суддя Литвинова І.В. допустила дії, які слід кваліфікувати згідно з пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» – несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень.
Керуючись статтею 46 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя
ухвалила:
відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Печерського районного суду міста Києва Литвинової Ірини Валеріївни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий на засіданні
Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя
Л.А. Швецова
Члени Третьої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя
В.І. Говоруха
П.М. Гречківський
В.В. Матвійчук
