Вища рада правосуддя, розглянувши клопотання Генерального прокурора Венедіктової Ірини Валентинівни про тимчасове, строком на два місяці, відсторонення судді, голови Окружного адміністративного суду міста Києва Вовка Павла Вячеславовича від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням його до кримінальної відповідальності,
встановила:
до Вищої ради правосуддя 25 серпня 2020 року (вх. № 8122/0/8-20) надійшло клопотання Генерального прокурора Венедіктової І.В. про тимчасове, строком на два місяці, відсторонення судді, голови Окружного адміністративного суду міста Києва Вовка П.В. від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням його до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 255, частиною третьою статті 27, частиною першою статті 109, частиною другою статті 369-2, частиною другою статті 344 Кримінального кодексу України (далі – КК України).
До клопотання долучено копії матеріалів, якими обґрунтовуються його доводи.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 25 серпня 2020 року доповідачем визначено члена Вищої ради правосуддя Говоруху В.І.
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вовк П.В., Генеральний прокурор повідомлені про дату, час і місце розгляду клопотання.
Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.
У засідання Вищої ради правосуддя прибули представники Офісу Генерального прокурора – начальник шостого відділу управління Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Козачина С.С. та прокурор цього відділу Макар О.І., які підтримали клопотання про тимчасове, строком на два місяці, відсторонення судді, голови Окружного адміністративного суду міста Києва Вовка П.В. від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності.
У засідання Вищої ради правосуддя прибули також суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вовк П.В. та його представники – адвокати Заєць А.В. та Просянюк О.В., які заперечили щодо задоволення клопотання Генерального прокурора, вважаючи його безпідставним та необґрунтованим. Підтримали подані до Вищої ради правосуддя заперечення та підтвердили наведенні у них обставини. Зокрема, заперечували наявність ризиків, зазначених у клопотанні Генерального прокурора, вказали, що до клопотання не долучено доказів на підтвердження факту вчинення суддею Вовком П.В. інкримінованих йому злочинів. Адвокати також вважають, що матеріали клопотання не містять доказів, які б свідчили про належне виконання органом досудового розслідування чи прокурором вимог, передбачених статями 135 – 136, 276 – 278, 481 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), щодо вручення Вовку П.В. повідомлення про підозру, у зв’язку з чим він у порядку, визначеному статтею 42 КПК України, не набув статусу підозрюваного.
Вища рада правосуддя, дослідивши клопотання та долучені до нього документи, заперечення, подані представниками судді – адвокатами Зайцем А.В. та Просянюк О.В., заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Говоруху В.І., представників Офісу Генерального прокурора – начальника шостого відділу управління Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Козачину С.С. та прокурора цього відділу Макара О.І., суддю Вовка П.В. та його представників – адвокатів Зайця А.В. та Просянюк О.В., дійшла висновку, що клопотання Генерального прокурора про тимчасове, строком на два місяці, відсторонення судді, голови Окружного адміністративного суду міста Києва Вовка П.В. від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням його до кримінальної відповідальності слід повернути без розгляду з огляду на таке.
Частиною п’ятою статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддя може бути тимчасово відсторонений від здійснення правосуддя на строк не більше двох місяців у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора або його заступника в порядку, встановленому законом. Рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя ухвалюється Вищою радою правосуддя.
Згідно із частинами другою, третьою статті 155-1 КПК України клопотання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності подається до Вищої ради правосуддя стосовно судді, який є підозрюваним, обвинувачуваним (підсудним), на будь-якій стадії кримінального провадження. Клопотання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності повинно відповідати вимогам частини другої статті 155 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 155 КПК України до клопотання також додаються: 1) копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання; 2) документи, які підтверджують надання підозрюваному, обвинуваченому копій клопотання та матеріалів, що обґрунтовують клопотання.
Зі змісту клопотання Генерального прокурора Венедіктової І.В. вбачається, що дії судді, голови Окружного адміністративного суду міста Києва Вовка П.В. кваліфіковані за частиною першою статті 255, частиною третьою статті 27, частиною першою статті 109, частиною другою статті 369-2, частиною другою статті 344 КК України – створення злочинної організації з метою вчинення тяжких злочинів, керівництво такою організацією та участь у злочинах, вчинюваних такою організацією, організація вчинення дій з метою захоплення державної влади, одержання неправомірної вигоди для себе та третіх осіб за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, незаконний вплив на Голову Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, вчинений з використанням свого службового становища.
Клопотання Генерального прокурора Венедіктової І.В. про тимчасове, строком на два місяці, відсторонення судді, голови Окружного адміністративного суду міста Києва Вовка П.В. від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням його до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень мотивовано, з-поміж іншого, тим, що подальше здійснення суддею Окружного адміністративного суду міста Києва Вовком П.В. правосуддя може призвести до настання негативних наслідків, а саме він матиме змогу вживати заходів щодо знищення чи спотворення документів, які можуть бути доказами вчинення кримінального правопорушення, що розслідується.
Зокрема, у клопотанні вказано, що, перебуваючи на посаді, Вовк П.В. матиме доступ до оригіналів матеріалів адміністративних судових справ, які може знищити чи спотворити як безпосередньо, так і шляхом здійснення впливу на колег та інших працівників, які перебувають з ним у службових відносинах чи у його підпорядкуванні, або протиправно перешкоджатиме кримінальному провадженню іншим чином.
Продовжуючи здійснювати правосуддя, Вовк П.В. матиме можливість:
впливати у будь-який спосіб на суддів Оружного адміністративного суду міста Києва, у тому числі на тих, яких буде допитано як свідків, оскільки їм відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження;
знову організувати за посередництва знайомих адвокатів формальне подання відповідних позовів до Окружного адміністративного суду міста Києва з метою отримання судових рішень, що створюватимуть штучні перешкоди у роботі ВККСУ та її членів;
організувати за посередництва знайомих адвокатів формальне подання відповідних позовів до Окружного адміністративного суду міста Києва з метою отримання судових рішень, що створюватимуть штучні перешкоди у роботі прокурорів групи прокурорів та слідчих у зв’язку із проведенням досудового слідства у кримінальному провадженні № _____________ від 21 червня 2020 року;
обґрунтовувати невиконання процесуальних обов’язків підозрюваного, неприбуття вчасно на виклики слідчого, прокурора та слідчого судді у кримінальному провадженні зайнятістю у судових засіданнях у зв’язку зі здійсненням правосуддя.
Крім того, на думку Генерального прокурора, наявність кримінального провадження за підозрою судді у вчиненні кримінальних правопорушень з огляду на норми Кодексу суддівської етики не узгоджується із встановленими цим Кодексом морально-етичними принципами, згідно з якими суддя повинен бути прикладом неухильного дотримання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.
Відповідно до вимог статті 155-1 КПК України клопотання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності подається до Вищої ради правосуддя тільки стосовно судді, який є підозрюваним, обвинуваченим.
Глава 22 КПК України регулює питання щодо порядку вручення письмового повідомлення про підозру, де законодавець, окрім термінів «здійснюється» та «складається», вживає також термін «вручається» в контексті повідомлення про підозру (частини перша і друга статті 278 КПК України).
Так, частиною першою статті 276 КПК України передбачені випадки, в яких повідомлення про підозру здійснюється обов’язково в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу. Частиною другою статті 276 КПК України встановлено, що у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа (особа, якій законом надано право здійснювати затримання) зобов’язані невідкладно повідомити підозрюваному про його права, передбачені статтею 42 цього Кодексу. Після повідомлення про права слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа зобов’язані також детально роз’яснити кожне із зазначених прав, якщо підозрюваний висловить прохання про це (частина третя статті 276 КПК України).
17 липня 2020 року заступник Генерального прокурора Любович А.О. в межах кримінального провадження № ___________________ від 25 лютого 2014 року склав повідомлення про підозру судді, голови Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 у вчиненні правопорушень, передбачених частиною першою статті 255, частиною третьою статті 27, частиною першою статті 109, частиною другою статті 369-2, частиною другою статті 344 КК України.
Згідно з матеріалами клопотання прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора вручення письмового повідомлення про підозру судді, голові Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 здійснено шляхом:
1) залишення письмового повідомлення про підозру в приміщенні Окружного адміністративного суду міста Києва;
2) надсилання поштового відправлення за відповідною адресою місця реєстрації та/або проживання.
У клопотанні, з-поміж іншого, зазначено, що повідомлення про підозру оголошено та вручено 17 липня 2020 року о 16:34 за місцем роботи підозрюваної особи ОСОБА_1 у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень, відповідно до статей 36, 135, 276 – 278 КПК України – представнику адміністрації за місцем роботи – керівнику апарату Окружного адміністративного суду міста Києва Миронюку Д.М., який відмовився від підпису та отримання примірника. У зв’язку з цим прокурором Козачиною С.С. копію примірника повідомлення про підозру ОСОБА_1 було залишено на видному місці.
Варто зазначити, що, як встановлено під час розгляду клопотання, особисто ОСОБА_1 викликів та повідомлень від органу досудового розслідування про необхідність участі 17 липня 2020 року у процесуальних діях, зокрема у врученні повідомлення про підозру чи допиті його як підозрюваного, не отримував. З 30 червня по 31 липня 2020 року суддя Вовк П.В. перебував у щорічній основній відпустці відповідно до наказу №___________ від 16 червня 2020 року зі змінами, внесеними згідно з наказом №___________ від 26 червня 2020 року.
Залишене у приміщенні суду повідомлення про підозру керівником апарату суду Миронюком Д.М., з наведенням у листі мотивів та обґрунтуванням неможливості вручення підозри, було повернуто до Офісу Генерального прокурора з метою належного вручення відповідно до вимог КПК України. Зокрема, було зазначено, що відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апарат суду не є адміністрацією за місцем роботи в розумінні норм КПК України.
Наведене в листі керівника апарату суду обґрунтування повернення органу досудового розслідування повідомлення про підозру не суперечить вимогам Закону і кореспондується з вимогами статті 155 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», де зазначено, що організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату.
Керівник апарату суду несе персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів та судового процесу, функціонування Єдиної судової інформаційної (автоматизованої) системи, інформує збори суддів про свою діяльність. Збори суддів можуть висловити недовіру керівнику апарату суду, що має наслідком звільнення його з посади.
Керівник апарату суду призначає на посаду та звільняє з посади працівників апарату суду, застосовує до них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення.
З аналізу пунктів 9, 12, 13, 14 Типового положення про апарат суду, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 8 лютого 2019 року № 131, вбачається, що керівнику апарату безпосередньо підпорядковані заступник (заступники) керівника апарату суду, керівники структурних підрозділів апарату суду, посадові особи, які виконують окремі функції в разі недоцільності утворення структурного підрозділу. Помічник голови суду, помічник заступника голови суду, помічник секретаря судової палати, помічник судді – члена Ради суддів України, помічник судді підзвітний керівнику апарату суду щодо дотримання Правил поведінки працівника суду, трудової дисципліни, правил техніки безпеки, охорони праці та з інших питань, визначених Положенням про помічника судді, затвердженим рішенням Ради суддів України.
Тобто керівник апарату суду та його заступник наділені адміністративними повноваженнями лише стосовно працівників апарату певного суду та з обмеженнями, передбаченими чинним законодавством.
Що стосується поняття «адміністрація підприємства (установи, організації)», то за суб’єктністю воно охоплює посадових осіб, які мають право приймати та організовувати виконання рішень, обов’язкових для інших працівників підприємства. Керівник апарату суду не наділений такими повноваженнями щодо суддів.
З інформаційного вебпорталу «Судова влада України» (https://adm.ki.court.gov.ua/sud2670/pro_sud/opening_hours/) вбачається, що в Окружному адміністративному суді міста Києва визначено такий графік роботи: понеділок – четвер з 8:00 до 17:00; п’ятниця з 8:00 до 15:45; обідня перерва з 12:00 до 12:45.
Наведена інформація підтверджує, що зазначена процесуальна дія відбувалась поза межами робочого часу Окружного адміністративного суду міста Києва.
Крім того, до матеріалів клопотання про тимчасове відсторонення судді приєднано протоколи огляду відомостей ЦП «Аркан» від 15 та 27 липня 2020 року щодо перетину кордону України суддею Окружного адміністративного суду міста Києва Вовком П.В.
Із вказаних протоколів вбачається, що з 14 по 25 липня 2020 року суддя Вовк П.В. перебував за межами території України. Зазначене підтверджується, у тому числі, Державною прикордонною службою України у листі від 31 липня 2020 року № ____________.
Також, як видно із матеріалів клопотання, повідомлення про підозру Вовку П.В. було надіслано поштою з рекомендованим повідомленням, що підтверджується описом вкладення, фіскальним чеком та рекомендованим повідомленням.
Відповідно до опису вкладення ОСОБА_1 повідомлення про підозру було направлено на адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1. При цьому, як встановлено під час розгляду клопотання, дійсне місце проживання та реєстрації судді безпосередньо перед направленням повідомлення про підозру поштою не перевірялось. Разом з тим згідно з копією паспорта з 7 лютого 2020 року місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за іншою адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.
Таким чином, у матеріалах клопотання відсутні фактичні дані, які свідчать про отримання будь-якою особою, в тому числі ОСОБА_1, такого повідомлення, надісланого поштовим зв’язком. При цьому з наявних на сайті УДППЗ «Укрпошта» відомостей (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html) вбачається, що такий лист не вручений ОСОБА_1 навіть на дату розгляду цього клопотання.
Вища рада правосуддя зауважує, що за змістом частини першої статті 42 КПК України підозрюваним є, зокрема, особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення – у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень (частина перша статті 278 КПК України).
Відповідно до частини третьої статті 111 КПК України повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цього Кодексу, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи.
Зокрема, особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв’язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім’ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи (частини перша, друга статті 135 КПК України).
Однак матеріали клопотання не містять доказів, які б свідчили про належне виконання органом досудового розслідування чи прокурором вимог, передбачених статями 135 – 136 , 276 – 278 КПК України, щодо вручення судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 повідомлення про підозру, у зв’язку з чим він у порядку, визначеному статтею 42 КПК України, не набув статусу підозрюваного як у кримінальному провадженні № _____________________ від 25 лютого 2014 року, так і у кримінальному провадженні № ____________________ від 21 червня 2019 року.
За наявності допущених органами досудового слідства порушень КПК України, які наведені вище, висновок Вищої ради правосуддя щодо процесуального статусу Вовка П.В. в межах розгляду клопотання від 14 серпня 2020 року не спростовується і тим фактом, що 20 серпня 2020 року суддя Вовк П.В. та його адвокат Заєць А.В. отримали клопотання про тимчасове відсторонення судді у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності, а в додатках до клопотання було долучено повідомлення про підозру судді Вовка П.В.
Таким чином, органом досудового розслідування фактично не були вжиті заходи, передбачені для вручення повідомлення про підозру у спосіб, визначений КПК України. Тим більше, питання стосується особи, яка є суддею і стосовно якої діє виключний порядок, що обумовлений особливим статусом суддів і є гарантією їхньої незалежності.
Суддя належить до категорії осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження згідно зі статтею 480 КПК України. Однією зі складових особливого порядку кримінального провадження щодо судді є процедура здійснення повідомлення про підозру судді.
У демократичних правових державах загальновизнаним є доктринальне положення щодо незалежності суддів, яка забезпечується їхніми недоторканністю та імунітетом. Це доктринальне положення міститься також у низці міжнародних правових актів.
Тому ускладнення кримінально-процесуальної форми здійснення підозри суддям є додатковою гарантією їхньої незалежності.
Основними принципами щодо незалежності правосуддя, що були прийняті Генеральною Асамблеєю ООН у листопаді 1985 року, передбачено, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов’язані поважати незалежність судових органів і дотримуватися її.
Висновок № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів від 1 січня 2001 року містить положення, що незалежність судової влади є головною умовою забезпечення верховенства права та основоположною гарантією справедливого судового розгляду. На суддів «покладається обов’язок приймати остаточне рішення з питань життя та смерті, свободи, прав, обов’язків та власності громадян» (як це передбачено у вступі до Основних принципів ООН, що відображені в Пекінській декларації, а також у статтях 5 та 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція)). Незалежність судів є прерогативою чи привілеєм, що надається не на користь власних інтересів суддів, а на користь забезпечення верховенства закону та в інтересах тих осіб, що покладають надію на правосуддя. Незалежність використовується як гарантія неупередженості. Зрозуміло, що це впливає майже на всі аспекти кар’єри судді: від його підготовки до призначення, підвищення на посаді чи вжиття дисциплінарних заходів.
Приймаючи Рекомендацію CM/Rec (2010) 12 державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки, Комітет Міністрів Ради Європи наголошував, що незалежність судової влади забезпечує кожній особі право на справедливий суд і тому є не привілеєм суддів, а гарантією поваги до прав людини та основоположних свобод, що дає змогу кожній особі відчувати довіру до судової системи.
Стаття 126 Конституції України декларує, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Як убачається з Рішення Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 1 грудня 2004 року № 1-1/2004, незалежність суддів є невід’ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом.
Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судову владу реалізують судді, які є носіями судової влади й перебувають під особливим захистом держави, яка гарантує їхню самостійність, незалежність і недоторканність, що обумовлено здійсненням ними особливих повноважень, в яких реалізується функція здійснення правосуддя. Зокрема, згідно з пунктами 1, 2 частини п’ятої статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» незалежність судді забезпечується особливим порядком його притягнення до відповідальності, недоторканністю та імунітетом судді.
З огляду на зазначені конституційні положення, законодавство щодо судоустрою, міжнародні правові акти, практику застосування статті 6 Конвенції у рішеннях Європейського суду з прав людини, чинний КПК України встановлює й спеціальний, особливий порядок здійснення кримінального провадження щодо судді (глава 37). Одним із елементів цього порядку є здійснення повідомлення судді про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, що забезпечує реалізацію конституційного принципу незалежності суддів і створює додаткові гарантії виконання ними своєї професійної функції – здійснення правосуддя.
Припис пункту 3 частини першої статті 481 КПК України є додатковою гарантією незалежності суддів, їхньої професійної діяльності, оскільки забезпечує ефективне виконання ними службових функцій шляхом установлення особливого порядку кримінального переслідування.
Такий порядок передбачає запровадження додаткових заходів захисту від можливого використання незаконних методів, спрямованих на перешкоджання професійній діяльності суддів, тиску на них, у зв’язку зі здійсненням правосуддя та реалізацією функції судового контролю.
Закріплюючи таку гарантію для вказаних вище категорій осіб, законодавець встановив норму-виняток, бо саме зазначені особи мають бути опорою суспільства, і закон мусить передбачити щодо них істотні додаткові гарантії.
Системний аналіз положень КПК України дає підстави для висновку, що у випадках, коли законодавець вважає за необхідне встановити посилені гарантії захисту прав спеціальних суб’єктів у межах кримінального провадження, такі гарантії закріплюються у відповідних правових нормах, які передбачають спеціальний порядок, в тому числі повідомлення судді про підозру, і додатково забезпечують незалежність судової гілки влади в цілому та суддів зокрема. Така гарантія не може розглядатися як особистий привілей, а навпаки, має публічно-правове призначення та слугує засобом захисту від необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності, політичної репресії, примусового усунення від виконання посадових або професійних обов’язків суддів як носіїв судової влади.
Варто зауважити, що право знати та розуміти, в чому особа підозрюється (обвинувачується), є одним зі складових елементів визначеного у статті 6 Конвенції права на справедливий суд.
Так, в пункті 3 статті 6 Конвенції вказано на необхідність особливо ретельно повідомляти «обвинувачення» зацікавленій особі. Обвинувальний акт відіграє вирішальну роль у кримінальному переслідуванні: починаючи від його пред’явлення особі, проти якої порушено кримінальну справу і яка є офіційно повідомленою про юридичну і фактичну базу сформульованих проти неї обвинувачень (Камазінскі проти Австрії, § 79; Пеліс’є і Сассі проти Франції [ВП], § 51).
Також стаття 6 Конвенції визнає за обвинуваченим право бути поінформованим не лише про «причину» обвинувачення, тобто про висунені проти нього матеріальні факти, на яких ґрунтується обвинувачення, а й про «характер» обвинувачення, тобто про юридичну кваліфікацію цих фактів (Маточча проти Італії, § 59; Пенєв проти Болгарії, §§ 33 і 42). Обов’язок повідомити обвинуваченого про зміст пред’явленого обвинувачення повністю покладається на сторону обвинувачення, і він не може бути дотриманий у пасивний спосіб, шляхом створення інформації без повідомлення про неї стороні захисту (Маточча проти Італії, § 65).
Письмове повідомлення про підозру не може набути в процесуальному аспекті якості дійсності, реальності тільки внаслідок створення, складання та погодження його певними уповноваженими суб’єктами кримінального процесу. Сам факт складання письмового тексту повідомлення про підозру без його безпосереднього вручення відповідною особою не може бути розцінений як виконання нею усього комплексу дій, передбачених поняттям «здійснити повідомлення про підозру».
Порушення процесуального порядку повідомлення особі про підозру має наслідком ненабуття такою особою процесуального статусу підозрюваного.
Необхідно зважати, що повідомлення про підозру – один із найважливіших етапів стадії досудового розслідування, що становить систему процесуальних дій та рішень слідчого або прокурора, спрямованих на формування законної і обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка стала підозрюваним, можливості захищатись усіма дозволеними законом засобами і способами.
Цим актом у кримінальному провадженні вперше формулюється та обґрунтовується підозра конкретної особи у вчиненні кримінального правопорушення. Викладена у письмовому повідомленні підозра є підґрунтям для виникнення системи кримінально-процесуальних відносин та реалізації засади змагальності у кримінальному провадженні, і у такий спосіб з’являються можливості для підозрюваного впливати на наступне формулювання обвинувачення.
Від законності зазначеної процесуальної дії залежить правомірність набуття особою статусу підозрюваного і вчинення всіх подальших слідчих дій за її участю у відповідному статусі, а також наявність правових підстав для пред’явлення особі обвинувачення згідно з обвинувальним актом.
Порушення визначеного законом процесуального порядку здійснення повідомлення про підозру судді, що обумовило ненабуття такою особою процесуального статусу підозрюваного, та подальше проведення досудового розслідування в межах такого кримінального провадження є порушенням права на захист.
Частиною другою статті 63 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що клопотання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності подається до Вищої ради правосуддя стосовно судді, який є підозрюваним, обвинувачуваним (підсудним), на будь-якій стадії кримінального провадження.
Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» клопотання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності, подане без дотримання визначених законом вимог, повертається Вищою радою правосуддя Генеральному прокурору або його заступнику.
Враховуючи, що вказане клопотання подано без дотримання визначених законом вимог, зокрема стосується особи, яка не набула статусу підозрюваного, Вища рада правосуддя дійшла висновку про повернення без розгляду клопотання про тимчасове відсторонення судді, голови Окружного адміністративного суду міста Києва Вовка П.В. від здійснення правосуддя Генеральному прокурору Венедіктовій І.В.
З огляду на викладене інші доводи клопотання та відповідність його вимогам частини другої статті 155 КПК України Вища рада правосуддя не розглядає і не надає їм оцінку.
Вища рада правосуддя, керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 155–155-1 Кримінального процесуального кодексу України, статтею 63 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 18.5, 19.3–19.18 Регламенту Вищої ради правосуддя,
ухвалила:
клопотання про тимчасове відсторонення судді Окружного адміністративного суду міста Києва Вовка Павла Вячеславовича від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням його до кримінальної відповідальності повернути без розгляду Генеральному прокурору Венедіктовій Ірині Валентинівні.
Голова Вищої ради правосуддя А.А. Овсієнко
Члени Вищої ради правосуддя І.А. Артеменко
О.Є. Блажівська
В.І. Говоруха
П.М. Гречківський
Л.Б. Іванова
Н.С. Краснощокова
О.В. Маловацький
В.В. Матвійчук
Т.С. Розваляєва
М.П. Худик
В.В. Шапран
Л.А. Швецова
С.Б. Шелест