Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Суворовського районного суду міста Одеси Лупенка Андрія Валерійовича на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 18 травня 2018 року № 1421/1дп/15-18,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 13 липня 2018 року надійшла скарга (вх. № 3616/0/6-18) судді Суворовського районного суду міста Одеси Лупенка А.В. на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 18 травня 2018 року № 1421/1дп/15-18 про притягнення судді Суворовського районного суду міста Одеси Лупенка А.В. до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 13 липня 2018 року доповідачем щодо вказаної скарги визначено члена Вищої ради правосуддя Бенедисюка І.М.

Скарга судді Суворовського районного суду міста Одеси Лупенка А.В. подана з дотриманням вимог та у строки, що визначені Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

За результатами проведеної перевірки член Вищої ради правосуддя Бенедисюк І.М. дійшов висновку, що скарга судді Суворовського районного суду міста Одеси Лупенка А.В. на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 18 травня 2018 року № 1421/1дп/15-18 не підлягає задоволенню (висновок від 14 січня 2019 року).

Суддя Суворовського районного суду міста Одеси Лупенко А.В., скаржник Вязанкіна О.О. повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги. Зазначена інформація оприлюднена на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.

У засідання Вищої ради правосуддя прибув суддя Суворовського районного суду міста Одеси Лупенко А.В.

Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу та матеріали дисциплінарного провадження, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Бенедисюка І.М., суддю Суворовського районного суду міста Одеси Лупенка А.В., дійшла висновку, що рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 18 травня 2018 року № 1421/1дп/15-18 слід змінити, застосувавши до судді Лупенка А.В. інший вид дисциплінарного стягнення, з огляду на таке.

14 грудня 2016 року до провадження слідчого судді Лупенка А.В. надійшло клопотання слідчого СВ Суворовського ВП у місті Одесі ГУ НП в Одеській області Особа_1 про надання дозволу на затримання підозрюваної Особа_2 з метою її приводу до суду для участі у розгляді клопотання про застосування стосовно неї запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Клопотання мотивовано тим, що Особа_2, діючи з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном шляхом обману, не маючи на меті виконання взятих на себе зобов’язань зі сприяння погашенню перед банком боргових зобов’язань потерпілого Особа_3, заволоділа його коштами у великому розмірі у сумі 21000 доларів США, що станом на час вчинення злочину за офіційним курсом Національного банку України становило 271962,9 гривні. Як зазначено у клопотанні, станом на дату його подання до Суворовського районного суду міста Одеси місцезнаходження Особа_2 не встановлено, оскільки остання переховується від органів досудового розслідування.

При цьому у клопотанні вказано, що 13 грудня 2016 року Особа_2 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 190 Кримінального кодексу України (далі – КК України).

На підтвердження відомостей про переховування Особа_2 від органів досудового розслідування слідчим до клопотання додано копії рапортів слідчого Суворовського ВП у місті Одесі ГУ НП в Одеській області Особа_4 про те, що вона неодноразово телефонувала Особа_2 за номером телефону НОМЕР у період із 16 травня по 20 травня 2016 року, а також 12 травня 2016 року для виклику останньої на допит у кримінальному провадженні, розпочатому за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України. Проте Особа_2 на телефонні дзвінки не відповідала. Також надано копію рапорту слідчого від 8 грудня 2016 року про відсутність Особа_2 за адресою:АДРЕСА, м. Одеса, вказаною нею у протоколі допиту свідка від 27 лютого 2015 року.

Крім цього, до клопотання додані відривні корінці повісток про виклик Особа_2 до Суворовського ВП у місті Одесі ГУ НП в Одеській області на 13, 14 та 15 червня 2016 року для допиту у вказаному кримінальному провадженні, надісланих згідно із копіями чеків 8 червня 2016 року на адреси в містах Одесі та Кривому Розі, без надання відомостей про вручення таких повісток.

Як докази повідомлення Особа_2 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення 13 грудня 2016 року слідчим надано до Суворовського районного суду міста Одеси копію супровідного листа слідчого СВ Суворовського ВП у місті Одесі ГУ НП в Одеській області Особа_1 від 13 грудня 2016 року, адресованого Особа_2, про надіслання на адресу в місті Кривому Розі повідомлення про підозру, а також копії чеків про надіслання 13 грудня 2016 року Особа_2 на адресу в місті Кривому Розі рекомендованого листа без опису вкладення та підтвердження його отримання адресатом.

Ухвалою слідчого судді Суворовського районного суду міста Одеси Лупенка А.В. від 14 грудня 2016 року у справі № 523/18417/16-к вказане клопотання слідчого задоволено, надано дозвіл на затримання та доставку до суду Особа_2, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України, для розгляду клопотання щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Суддя Лупенко А.В., мотивуючи ухвалу, зазначив, що в діях Особа_2 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України; під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), а саме: підозрювана переховується від органів досудового розслідування, перешкоджає кримінальному провадженню, може вчинити нове кримінальне правопорушення.

Відповідно до вказаної ухвали вина Особа_2 повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: протоколами допиту потерпілого, свідків, протоколом про зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, розписками Особа_2 про отримання коштів від потерпілого, листами акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль».

За результатом розгляду дисциплінарної справи Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла таких висновків:

у діях судді Лупенка А.В. під час здійснення правосуддя у справі № 523/18417/16-к наявні порушення статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) щодо права особи на свободу та особисту недоторканність, а також приписів статей 132, 189, 190 КПК України щодо загальних правил застосування судом заходів забезпечення кримінального провадження та порядку розгляду клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу;

слідчий суддя Лупенко А.В. під час постановлення ухвали про застосування до Особа_2 тимчасового запобіжного заходу у вигляді затримання з метою її приводу не надав оцінки ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України; не встановив, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти таким ризикам; крім цього, суддя не виконав передбаченого законом обов’язку перед наданням дозволу на затримання з метою приводу пересвідчитися, що особа дійсно переховується від органів досудового розслідування; мотивуючи надання дозволу на затримання з метою приводу, суддя обмежився лише переліком законодавчих підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи; не надав належної оцінки факту невиконання слідчим передбачених процесуальним законом дій щодо повідомлення особи про підозру;

надання суддею Лупенком А.В. відповідного дозволу на затримання особи, яка не є підозрюваною, обвинуваченою, суперечило вимогам закону;

суддею Лупенком А.В. при розгляді кримінальної справи № 523/18417/16-к порушено вимоги кримінального процесуального законодавства України та основоположні права людини внаслідок допущення ним грубої недбалості, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

З оскаржуваного рішення вбачається, що Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що поведінка судді Лупенка А.В. під час здійснення правосуддя у справі № 523/18417/16-к свідчить про наявність у його діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод в результаті грубої недбалості, що призвело до істотних негативних наслідків.

Водночас суддя Лупенко А.В. не погоджується з таким рішенням Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя та вважає його незаконним. У своїй скарзі суддя зазначає, що Дисциплінарна палата дійшла неправильного висновку про наявність у його діях під час розгляду справи № 523/18417/16-к порушень статті 5 Конвенції, а також приписів статей 132, 189, 190 КПК України щодо загальних правил застосування судом заходів забезпечення кримінального провадження та порядку розгляду клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу.

Зі скарги судді Лупенка А.В. вбачається, що ухвалою слідчого судді Суворовського районного суду міста Одеси Особа_5 від 28 липня 2017 року задоволено клопотання старшого слідчого СВ Суворовського ВП у місті Одесі ГУ НП в Одеській області майора Особа_1 від 27 липня 2017 року, погоджене прокурором Одеської міської прокуратури № 4 Особа_6, надано дозвіл на затримання Особа_2, ДАТА народження, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України, з метою її приводу для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Ухвалою слідчого судді Суворовського районного суду міста Одеси Особа_5 від 27 січня 2018 року задоволено клопотання начальника відділення СВ Суворовського ВП у місті Одесі ГУ НП в Одеській області Особа_1 від 27 січня 2018 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно Особа_2, підозрюваної у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України, обрано Особа_2, ДАТА народження, підозрюваній у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з подальшим утриманням в Одеському слідчому ізоляторі управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 лютого 2018 року апеляційну скаргу захисника соба_2 залишено без задоволення, а ухвалу слідчого судді Суворовського районного суду міста Одеси від 27 січня 2018 року – без змін.

Суддя Лупенко А.В. вважає, що встановлені у зазначених вище ухвалах Суворовського районного суду міста Одеси та апеляційного суду Одеської області обставини фактично спростовують висновки Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про порушення вимог статті 5 Конвенції, статей 132, 189, 190 КПК України.

Також суддя Лупенко А.В. зазначає, що наведені у скарзі Особа_2 обставини і доводи свідчать про фактичну незгоду з ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 14 грудня 2016 року про надання дозволу на затримання підозрюваної Особа_2 з метою її приводу до суду для участі у розгляді клопотання про застосування стосовно неї запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Суддя Лупенко А.В. просить рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 18 травня 2018 року № 1421/1дп/15-18 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності скасувати повністю та закрити дисциплінарне провадження.

Дослідивши матеріали дисциплінарної справи в контексті доводів скарги судді Лупенка А.В., Вища рада правосуддя дійшла висновку, що оскаржуване рішення Першої Дисциплінарної палати слід змінити з огляду на таке.

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності – стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276–279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Слідчим суддею Лупенком А.В. 14 грудня 2016 року надано дозвіл на затримання підозрюваної Особа_2 з метою її приводу до суду для участі у розгляді клопотання про застосування стосовно неї запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

З ухвали Суворовського районного суду міста Одеси від 14 грудня 2016 року у справі № 523/18417/16-к вбачається, що Особа_2 13 грудня 2016 року було повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України.

При цьому у матеріалах дисциплінарної справи наявні твердження Особа_2 про її необізнаність із повідомленням їй про підозру, які, на думку судді Лупенка А.В., спростовуються листом органів досудового розслідування та квитанціями про надіслання на адресу за місцем реєстрації Особа_2 повідомлення про підозру.

Статтею 278 КПК України встановлено, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення – у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Згідно зі статтею 111 КПК України повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цього Кодексу, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи.

Відповідно до статті 135 глави 11 розділу ІІ КПК України особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв’язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.

Згідно з приписами статті 136 КПК України підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом. Якщо особа попередньо повідомила слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд про адресу своєї електронної пошти, надіслана на таку адресу повістка про виклик вважається отриманою у випадку підтвердження її отримання особою відповідним листом електронної пошти.

Вища рада правосуддя вважає, що Перша Дисциплінарна палата дійшла обґрунтованого висновку, що у матеріалах кримінальної справи відсутні докази вжиття заходів для вручення Особа_2 повідомлення про підозру належним чином, оскільки надані слідчим квитанції про надіслання їй 13 грудня 2016 року (переддень розгляду слідчим суддею клопотання про затримання Особа_2) рекомендованого листа на адресу в місті Кривому Розі без надання доказів направлення саме повідомлення про підозру за відсутності відомостей про отримання такого повідомлення адресатом не можуть вважатися такими доказами. Водночас суддею Лупенком А.В. не було надано належної оцінки цьому факту.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що надання суддею Лупенком А.В. дозволу на затримання особи, яка не є підозрюваною, обвинуваченою, суперечило вимогам закону.

Проте Вища рада правосуддя не погоджується з таким висновком Дисциплінарної палати, оскільки вважає, що вирішення питання про наявність або відсутність статусу підозрюваного (обвинуваченого) не належить до компетенції Вищої ради правосуддя та її дисциплінарних органів. У той самий час суддею не здійснено належного контролю щодо можливості отримання Особа_2 підозри.

На думку судді Лупенка А.В., викладені в оскаржуваному рішенні Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя висновки про порушення ним статті 5 Конвенції, статей 132, 189, 190 КПК України спростовуються обставинами, встановленими слідчим суддею Суворовського районного суду міста Одеси Особа_6 (ухвали від 28 липня 2017 року та від 27 січня 2018 року) та апеляційним судом Одеської області (ухвала від 12 лютого 2018 року).

У скарзі на рішення Дисциплінарної палати суддя Лупенко А.В. зазначає, що суддею Особа_5 було встановлено, «що незважаючи на особу Особа_2, яка є раніше не судимою та зареєстрована в Україні, остання обґрунтовано підозрюється у скоєнні тяжкого злочину, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України, на протязі тривалого часу переховувалась від органів досудового розслідування та знаходилась у розшуку, не зареєстрована й не має постійного місця проживання в м. Одесі чи Одеській області, розлучена та протягом досудового розслідування неодноразово залишала територію України й згідно з роздруківкою бази даних ОВС є особою, яка перевіряється на причетність до інших аналогічних шахрайських дій органами досудового розслідування Київського та Малиновського районів м. Одеси, а відтак й у своїй сукупності свідчить про недостатню міцність соціальних зв’язків вказаної особи, її подальшу ймовірність переховування від органів досудового розслідування й суду, продовження злочинної діяльності та можливість перешкоджати кримінальному провадженню».

Такі доводи судді Лупенка А.В. Вища рада правосуддя не бере до уваги, оскільки згідно із чинним законодавством Вища рада правосуддя та її дисциплінарні органи, вирішуючи питання дисциплінарної відповідальності судді, не наділені законом повноваженнями встановлювати або оцінювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність або недостовірність доказів, перевіряти законність та обґрунтованість судових рішень.

Під час розгляду скарги та матеріалів дисциплінарного провадження Вища рада правосуддя перевіряє дотримання суддею вимог процесуального права при обранні запобіжного заходу, сумлінне ставлення судді до покладених на нього обов’язків, зокрема щодо об’єктивного розгляду справи.

Вища рада правосуддя вважає обґрунтованим висновок Першої Дисциплінарної палати, що суддею Лупенком А.В. під час розгляду кримінальної справи № 523/18417/16-к порушено вимоги кримінального процесуального законодавства України та основоположні права людини, проте Вища рада правосуддя не погоджується з висновком дисциплінарного органу, що таке порушення призвело до істотних негативних наслідків.

Слідчий суддя, вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі відповідно до статті 178 КПК України, вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення. У такий спосіб встановленню підлягає обґрунтованість підозри органу досудового розслідування про вчинення кримінального правопорушення підозрюваним, обвинуваченим.

Відповідно до статті 190 КПК України ухвала про дозвіл на затримання з метою приводу повинна містити, зокрема, посилання на обставини, які дають підстави для: обґрунтованої підозри про вчинення особою кримінального правопорушення; висновку про існування ризику, зазначеного у клопотанні про застосування запобіжного заходу; висновку щодо існування обставин, зазначених у пунктах 1 або 2 частини четвертої статті 189 цього Кодексу, для прийняття рішення про надання дозволу на затримання.

В ухвалі Суворовського районного суду міста Одеси від 14 грудня 2016 року у справі № 523/18417/16-к, мотивуючи надання дозволу на затримання з метою приводу, суддя Лупенко А.В. не дотримався вказаних вимог закону, а обмежився лише переліком законодавчих підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості стосовно конкретної особи. На сторінці 2 ухвали суддею зазначено лише, що «встановлена наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а саме, що підозрювана переховується від органів досудового розслідування, перешкоджає кримінальному провадженню, може вчинити нове кримінальне правопорушення». При цьому суддею Лупенком А.В. не надано оцінки факту, що слідчий не виконав належним чином передбачені процесуальним законом дії щодо повідомлення особи про підозру та надання належних доказів виклику особи з відповідними відмітками.

З огляду на викладене Вища рада правосуддя дійшла висновку стосовно наявності у діях судді Лупенка А.В. під час розгляду справи № 523/18417/16-к складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.

Водночас, як встановлено Вищою радою правосуддя, ухвала слідчого судді Лупенка А.В. від 14 грудня 2016 року у справі № 523/18417/16-к слідчими органами виконана не була. Під час засідання Вищої ради правосуддя суддя Лупенко А.В. повідомив, що невиконання ухвали слідчого судді пов’язане з великим навантаженням слідчих Суворовського ВП у місті Одесі ГУ НП в Одеській області. З огляду на викладене Вища рада правосуддя дійшла висновку, що будь-яких негативних наслідків, пов’язаних із виконанням ухвали від 14 грудня 2016 року, для підозрюваної Особа_2 не настало.

Відповідно до частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

При обранні виду дисциплінарного стягнення Вища рада правосуддя враховує позитивну характеристику судді Лупенка А.В., а також той факт, що до дисциплінарної відповідальності суддя не притягувався.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Пунктом 4 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення.

Відповідно до пункту 13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя за результатами розгляду скарги Вища рада правосуддя ухвалює рішення відповідно до частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

З огляду на викладене Вища рада правосуддя, керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя,

вирішила:

змінити рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 18 травня 2018 року № 1421/1дп/15-18 про притягнення судді Суворовського районного суду міста Одеси Лупенка Андрія Валерійовича до дисциплінарної відповідальності;

застосувати до судді Суворовського районного суду міста Одеси Лупенка Андрія Валерійовича дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене в порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя».