X
Enter the word to search

View Акт ВРП

Ukraine
Вища рада правосуддя
Рішення
Kyiv
11.02.2020
384/0/15-20
Про надання консультативного висновку до законопроекту № 2712

Вища рада правосуддя розглянула проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо забезпечення функціонування судової влади в Україні відповідно до міжнародних стандартів судочинства)» (реєстраційний № 2712 від 2 січня 2020 року), внесений на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народним депутатом України Бужанським М.А.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроектів із питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 3, 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя

 

вирішила:

 

1. Затвердити консультативний висновок щодо проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо забезпечення функціонування судової влади в Україні відповідно до міжнародних стандартів судочинства)»  (реєстраційний № 2712 від 2 січня 2020 року), внесеного на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народним депутатом України Бужанським М.А.

2. Надіслати консультативний висновок до Верховної Ради України.

 

 

Голова Вищої ради правосуддя                                                       А.А. Овсієнко

 

 

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

Рішення Вищої ради правосуддя

11 лютого 2020 року № 384/0/15-20

 

КОНСУЛЬТАТИВНИЙ ВИСНОВОК

щодо законопроекту № 2712

 

1. Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо забезпечення функціонування судової влади в Україні відповідно до міжнародних стандартів судочинства)» від 2 січня 2020 року, реєстраційний № 2712 (далі – законопроект № 2712), внесено на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народним депутатом України Бужанським М.А.

Як зазначено у пояснювальній записці, Європейською комісією за демократію через право (Венеційська комісія) 9 грудня 2019 року на 121-му пленарному засіданні прийнято висновок № 969/2019 (CDL (2019) 027) щодо змін до правових рамок, які регулюють діяльність верховного суду і органів суддівського врядування, яким надано оцінку проекту Закону України № 1008 «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який було прийнято Верховною Радою України 16 жовтня 2019 року (Закон № 193-IX).

Метою прийняття законопроекту є приведення у відповідність до висновку Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційської комісії) від 9 грудня 2019 року № 969/2019» (CDL (2019) 027) норм законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя» (зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IХ) та деяких інших законів.

Як зазначено у пояснювальній записці до законопроекту № 2712, пропонується виключити положення, яке встановлює максимальну кількість суддів Верховного Суду та встановити, що визначення такої кількості здійснюватиметься виходячи із рівня судового навантаження та обсягу фінансування Верховного Суду; змінити склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, закріпивши, що більшість у її складі складатимуть судді, призначені з’їздом суддів України, та із забезпеченням при цьому представництва судів різних інстанцій; змінити склад конкурсної комісії для проведення конкурсу на зайняття посади члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а також Комісії з питань доброчесності та етики, сформувавши їх за участю кваліфікованих національних експертів, а не представників іноземних держав; уніфікувати розмір винагороди для всіх членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради правосуддя; відновити гарантії фінансової незалежності суддів Верховного Суду у вигляді підвищеного розміру посадового окладу на рівні 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб; удосконалити порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів, підвищивши строки для здійснення окремих процесуальних дій, а також встановивши мінімальні гарантії для безпосередньої участі суддів у процедурі дисциплінарного провадження; позбавити суддів статусу суб’єктів, щодо яких здійснюються процедури очищення влади, а також виключити можливість звільнення суддів за несумісність у зв’язку із застосуванням щодо них люстраційних заборон;  скасувати процедуру проведення відбору суддів у Верховному Суді.

 

2. Вища рада правосуддя відповідно до пункту 15 частини першої   статті 3 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі – Закон № 1798-VIII) надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроектів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

Усі проекти законів, що стосуються статусу суддів, відправлення правосуддя, процесуальних законів та загальніше будь-які законопроекти, що можуть мати вплив на судівництво, наприклад незалежність судової влади, або можуть обмежити гарантії доступу громадян (у тому числі самих суддів) до правосуддя, повинні розглядатися парламентом лише після отримання висновку судової ради. Ця консультативна функція повинна бути визнана усіма державами та підтверджена Радою Європи в якості рекомендації[1].

Вища рада правосуддя, розглянувши запропоновані законопроектом № 2712 зміни, дійшла висновку про доцільність його прийняття з огляду на таке.

 

3. Вища рада правосуддя на виконання вимог пункту 15 частини першої статті 3 Закону № 1798-VIII рішенням від 5 вересня 2019 року № 2356/0/15-19 «Про надання консультативного висновку до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності органів суддівського самоврядування» висловлювала свої застереження щодо змін до законодавства, які полягали, у тому числі, в такому.

Законом № 193-ІХ внесено зміни до частини першої статті 37 Закону України  від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VIII) та норму цієї частини статті викладено в такій редакції: «До складу Верховного Суду входять судді у кількості не більше ста». Відповідно до пункту 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 193-ІХ кількість посад у кожному із касаційних судів у складі Верховного Суду визначається з урахуванням вимог цього Закону щодо палат, які обов’язково створюються в касаційному суді, порядку формування Великої Палати Верховного Суду та з урахуванням інших визначених законом вимог.

Незмінність суддів та безпека їх перебування на посаді є найважливішим елементом незалежності суддів. Судді повинні призначатися на постійній основі до виходу на пенсію. Зокрема, необхідно уникати будь-якого зв’язку між судовою посадою та виборчим терміном Президента та Парламенту. Не існує нічого більш небезпечного для незалежності суддів, ніж створення враження в суддів та широкої громадськості, що новообрані політичні органи держави матимуть повноваження вирішувати, чи залишати суддів на їх посадах, чи ні.

У пунктах 32–35 висновку Венеційської комісії щодо змін до законодавчих актів, які регулюють статус Верховного Суду та органів суддівського врядування (CDL (2019) 027), вказано, що після запровадження конституційної реформи 2016 року Верховний Суд наблизився до максимальної кількості суддів – 200, зараз – 193 судді, які беруть участь у розгляді справ, після двох конкурсних відборів, завершених колишньою Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у 2017 році та нещодавно – у травні 2019 року. Тому зміни означають, що майже 100 суддів втратять посади суддів Верховного Суду.

Щодо переведення основним принципом є те, що суддів неможливо переводити без їхньої згоди. Цей загальний принцип відображений у Рекомендації Комітету Міністрів (2010)12, пункт 52: «Суддя не може отримати нове призначення або бути переведеним на іншу судову посаду без його згоди на це, крім випадків, коли щодо нього вживаються дисциплінарні санкції або здійснюється реформування в організації судової системи».

Венеційська комісія послідовно постановляла, що переведення проти волі судді може бути дозволеним лише у виняткових випадках. Незмінюваність суддів також гарантується статтею 126 Конституції України, яка дозволяє переведення судді до іншого суду лише у разі реорганізації або ліквідації суду, в якому суддя обіймає посаду. Винятком може бути лише «реформа організації судової системи». Судді можуть бути переведені проти їхньої волі після реорганізації їхнього суду. Отже, питання полягає в тому, чи можливо внесені до Закону № 193 зміни і додаткові проекти законів, які готуються, тлумачити як «реформу організації», що є концепцією, яку необхідно тлумачити вузько. Зрозуміло, що ні реорганізація в суді, ні звичайне зменшення кількості суддів не охоплюються цим винятком, який повинен тлумачитися вузько.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Так, суддя обіймає посаду безстроково.  Згідно із частиною шостою статті 126 Конституції України підставами для звільнення судді є: 1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров’я; 2) порушення суддею вимог щодо несумісності; 3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; 4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням; 5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду; 6) порушення обов’язку підтвердити законність джерела походження майна.

Пункт 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 193-ІХ передбачає, що новостворена Вища кваліфікаційна комісія суддів України  буде відбирати суддів Верховного Суду з його касаційних судів (палат), які залишатимуться у Верховному Суді, «за критеріями професійної компетентності, етики та доброчесності». Проте Закон № 193-ІХ не передбачає жодних критеріїв або процедур для такого відбору, оскільки «порядок проведення відбору суддів до касаційних судів у складі Верховного Суду затверджується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України за погодженням із Вищою радою правосуддя».

Пунктом 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 193-ІХ встановлено, що «судді Верховного Суду, які не пройшли процедуру відбору, передбачену пунктом 5 цього розділу, можуть бути переведені до відповідних апеляційних судів з урахуванням рейтингу, сформованого за результатами відбору». Це означає, що судді, які мають рейтинг нижчий, ніж у 100 суддів з найкращим рейтингом, будуть або переведені до апеляційних судів, що фактично означатиме пониження в посаді, або судді з найнижчим рейтингом можуть бути навіть звільнені, оскільки зазначений пункт 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 193-ІХ передбачає лише те, що судді з нижчим рейтингом «можуть» бути переведені до апеляційних судів. Зменшення кількості суддів Верховного Суду викликає низку питань, в тому числі щодо критеріїв та процедури оцінювання суддів, які беруть участь у розгляді справи, переведення суддів з нижчими рейтингами до апеляційних судів проти їхньої волі та звільнення суддів.

Тому частина перша статті 37 Закону № 1402-VІІІ у її взаємозв’язку з пунктами 4–7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 193-ІХ є такою, що передбачає звільнення суддів Верховного Суду з підстав, не визначених Конституцією України.

Отже, запропоновані законопроектом № 2712 пропозиції спрямовані на скасування скорочення кількості суддів Верховного Суду, що відповідає положенням висновку Венеційської комісії та міжнародним стандартам у сфері судочинства.

З огляду на викладене законопроект у цій частині відповідає рекомендації пункту 85 Висновку Венеційської комісії щодо змін до законодавчих актів, які регулюють статус Верховного Суду та органів суддівського врядування (CDL (2019) 027).

 

4. Підпунктом 15 пункту 1 розділу І Закону № 193-ІХ внесено зміни до пункту 3 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якими зменшено базовий розмір посадового окладу судді Верховного Суду із 75 до 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

В Основних принципах щодо незалежності правосуддя, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, зазначено, що незалежність судових органів  гарантується  державою і закріплюється в конституції або законах країни.  Усі  державні та інші установи зобов’язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її, а кожна держава-член повинна надавати відповідні засоби, які давали б змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції[2].                                                                                                                  

У Висновку № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо судової ради на службі суспільства зазначається, що хоча фінансування судів є частиною державного бюджету, таке фінансування не повинно залежати від політичних процесів. Рішення про виділення бюджетних коштів судам повинні прийматися із суворим додержанням судової незалежності. Процес прийняття в Парламенті бюджету судівництва повинен включати процедуру врахування точки зору судової влади. Якщо судова рада не має повноважень з управління судовою системою, вона повинна принаймні мати можливість надавати висновок щодо виділення мінімального бюджету, необхідного для функціонування системи правосуддя, та роз’яснювати її потреби для обґрунтування розмірів фінансування[3].

Конституційний Суд України неодноразово висловлював думку щодо неприпустимості обмеження конституційних прав громадян на достатній життєвий рівень і сформулював правову позицію, визначивши, що законодавець може лише розширювати, а не звужувати зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення. Такого висновку Конституційний Суд України дійшов, ухвалюючи, зокрема, рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 11 жовтня  2005 року  № 8-рп/2005, від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007,  від 22 травня 2018 року № 5-р/2018.

Відповідно до Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов’язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1).

Частина третя статті 22 Конституції України визначає, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Зменшення базового розміру посадового окладу судді Верховного Суду не відповідає практиці Конституційного Суду України.

Таким чином, пропозиція законопроекту № 2712 спрямована на відновлення встановленого законодавством рівня суддівської винагороди та відповідає міжнародним стандартам і Конституції України.

Законопроект в цій частині відповідає пунктам 75–78 Висновку Венеційської комісії щодо змін до законодавчих актів, які регулюють статус Верховного Суду та органів суддівського врядування (CDL (2019) 027)

 

5. Щодо пропозицій законопроекту № 2712 із формування складів Комісії з питань доброчесності та етики та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України зазначається таке.

У пункті 24 Висновку Венеційської комісії щодо змін до законодавчих актів, які регулюють статус Верховного Суду та органів суддівського врядування (CDL (2019) 027), вказано, що «…склад Конкурсної комісії, здається, буде засновуватися на попередніх висновках Венеційської комісії, особливо стосовно участі міжнародних експертів. У своєму висновку щодо антикорупційного суду в Україні Комісія вказала, що «тимчасово міжнародним організаціям та фінансуючим організаціям (донорам), які активно надають підтримку антикорупційним програмам в Україні, повинна бути надана вирішальна роль в органі, який є компетентним щодо відбору до спеціалізованих антикорупційних судів…». Важливо зазначити, що такі органи повинні бути створені на перехідний період до досягнення запланованих результатів. Постійне існування такої системи може порушити питання конституційного суверенітету».

Cтаттею 1 Конституції України закріплено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Статтею 5 Основного Закону встановлено, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Відповідно до статті 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Проте положення закону передбачають формування  складу Вищої ради правосуддя та наділення владними повноваженнями осіб, які не є громадянами України.

При цьому направити своїх представників для участі у Комісії можуть не всі громадські організації або громадські спілки, а лише міжнародні та іноземні організації, з якими Україна співпрацює у сфері запобігання та протидії корупції відповідно до міжнародних договорів України (пункт 2 частини другої статті 28-1 Закону № 1798-VIIІ), що не відповідає вимогам частини п’ятої статті 36 Конституції України, якою визначено, що всі об’єднання громадян рівні перед законом. Обов’язкова вимога щодо надання пропозицій від зазначених організацій міжнародним експертам (пункт 2 частини другої статті 28-1 Закону № 1798-VIIІ) автоматично ставить в залежність кандидатів від міжнародних та іноземних організацій.

Порядок обрання членів Вищої ради правосуддя до складу Комісії та затвердження осіб із числа міжнародних експертів визначається регламентом Вищої ради правосуддя (частина третя статті 28-1 Закону № 1798-VIIІ), а не законом, як того вимагає пункт 14  частини першої статті 92 Конституції України. У пункті 2 частини другої статті 28-1 Закону № 1798-VIIІ відсутнє чітке визначення вимог щодо трьох осіб із числа міжнародних експертів, кандидатури яких можуть бути запропоновані до складу Комісії з питань доброчесності та етики, що є порушенням статті 8 Конституції України.

Аналогічні застереження стосуються і статті 951 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», положення якої передбачають участь у складі конкурсної комісії для проведення конкурсу на зайняття посади члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України осіб із числа міжнародних експертів, запропонованих міжнародними та іноземними організаціями, з якими Україна співпрацює у сфері запобігання та протидії корупції відповідно до міжнародних договорів України.

З огляду на зазначене формування Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Комісії з питань доброчесності та етики за участю кваліфікованих національних експертів, а не представників іноземних держав відповідає висновкам Венеційської комісії щодо змін до законодавчих актів, які регулюють статус Верховного Суду та органів суддівського врядування (CDL (2019) 027) (пункти 23–25) та міжнародним стандартам у сфері судочинства.

 

6. Вища рада правосуддя також погоджується з пропозицією законопроекту, що склад та порядок формування такого органу має враховувати дві складові: 1) більшість членів такого органу повинні бути суддями; 2) судді – члени цього органу мають бути обрані іншими суддями.

Наведене відповідає  пунктам 18, 19 Висновку Венеційської комісії щодо змін до законодавчих актів, які регулюють статус Верховного Суду та органів суддівського врядування (CDL (2019) 027), відповідно до яких «значна частина Закону № 193-ІХ присвячена регулюванню діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (змінено статті 92–98 Закону про судоустрій і статус суддів), який, зокрема, запроваджує нову процедуру формування Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Закон № 193-ІХ наближає Вищу кваліфікаційну комісію суддів України  до Вищої ради правосуддя, підпорядковуючи першу другій. Стаття 94 Закону про судоустрій і статус суддів визначає, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України складається з 12 членів, призначених на чотири роки Вищою радою правосуддя на основі результатів конкурсного відбору. Це дещо роз’яснює позицію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України по відношенню до Вищої ради правосуддя і воно варте схвалення. Вища кваліфікаційна комісія суддів України визначена у статті 92 Закону про судоустрій і статус суддів як «державний колегіальний орган суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України».

Було б краще, якщо б ця стаття чітко визначала позицію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України відносно Вищої ради правосуддя, особливо те, що вона підпорядковується Вищій раді правосуддя».

 

7. Вища рада правосуддя також підтримує запропоновані законопроектом № 2712 зміни щодо порядку дисциплінарних процедур, строків дисциплінарного провадження.

Венеційська комісія зауважила, що нові скорочені строки дисциплінарного провадження не видаються реалістичними. Ці скорочені терміни можуть легко призвести до необґрунтованих рішень через брак часу в суддів, а також для належної підготовки Вищої ради правосуддя (пункт 68).

Відсутність у судді можливості ретельно підготуватися до власного захисту через невиправдано стислий строк робить його вразливим, що означає порушення частини першої статті 126 Конституції України та позбавляє суддю у дисциплінарній процедурі права на ефективний засіб юридичного захисту.

Як вбачається з положень Закону № 1798-VIIІ, дисциплінарне провадження включає певні етапи:  попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги; відкриття дисциплінарної справи; розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

При цьому кожен етап є логічним та послідовним. Вивчення матеріалів на кожному з етапів  гарантує глибоке дослідження обставин справи з метою їх неупередженої та об’єктивної оцінки. Такі дії спрямовані на дотримання принципів незалежності, недопущення необґрунтованого впливу та втручання у здійснення суддями правосуддя.

Значне скорочення строків суперечить визначеній Законом № 1798-VIIІ процедурі перебігу дисциплінарного провадження та суттєво обмежує гарантовані законодавством права суддів на захист під час дисциплінарного провадження.

Таким чином, пропозиції законопроекту, спрямовані на оптимізацію дисциплінарних процедур, у тому числі щодо часу для надання пояснень суддям та прокурорам, можливості продовжити строк здійснення дисциплінарного провадження та відкласти засідання Дисциплінарної палати у разі неможливості судді з поважних причин взяти в ньому участь, збільшення строку для подання скарги на рішення Дисциплінарної палати,  є такими, що спрямовані на  забезпечення принципів суддівської  незалежності.

Наведене відповідає висновкам Венеційської комісії щодо змін до законодавчих актів, які регулюють статус Верховного Суду та органів суддівського врядування (CDL (2019) 027) (пункти 63–67).

 

8. У Висновку № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо судової ради на службі суспільства зазначено, що судова рада також зобов’язана уникати будь-якого зовнішнього тиску політичного, ідеологічного чи культурного характеру, гарантувати необмежену свободу суддів вирішувати справи безсторонньо, відповідно до їхнього сумління та тлумачення фактів відповідно до чинних правових норм.

Тому Вища рада правосуддя підтримує пропозицію законопроекту № 2712 внести зміни до статті 34 Закону № 1798-VIIІ, якими Вищій раді правосуддя надається право вирішувати, в якому випадку рішення ухвалюються в нарадчій кімнаті, оскільки принцип роботи колегіального органу передбачає прийняття єдиного рішення за результатами спільного аналізу та обговорення саме в нарадчій кімнаті з метою недопущення  будь-якого стороннього впливу на думку членів органу.

Відкрите голосування та обговорення питань на засіданнях Вищої ради правосуддя становить загрозу гарантії незалежності членів Вищої ради правосуддя та може призвести до переслідування членів Вищої ради правосуддя за прийняті ними рішення.

Вища рада правосуддя як орган державної влади й суддівського врядування, діяльність якого спрямована на забезпечення (в тому числі) незалежності судової влади, з огляду на особливий суб’єктний склад відповідних кримінально-процесуальних правовідносин перебирає на себе функції слідчого судді (вирішуючи питання, у тому числі, про відсторонення судді з посади, надання згоди на затримання судді, взяття його під арешт тощо) та стає структурою, до повноважень якої належить недопущення безпідставного застосування заходів процесуального примусу. Таємниця нарадчої кімнати є гарантією принципу незалежності членів Ради, підпорядкування їх лише закону та забезпечення необхідних умов для ухвалення колегіальним органом рішення.

 

9. Щодо змін до Закону України «Про очищення влади» варто зазначити таке.

 Венеційська комісія у пункті 36 свого проміжного висновку щодо Закону України від 16 грудня 2014 року № 788/2014 «Про очищення влади»  зазначила, що, хоча кожна демократична держава має право вимагати мінімальну лояльність від своїх службовців і може звільнити їх з посад або утримуватися від їх прийому на роботу з причини їх фактичної або недавньої поведінки, застосування люстраційних заходів через довгий час після початку процесу демократизації в країні несе ризик виникнення сумнівів щодо їх фактичних цілей. Необхідно обґрунтувати, чому певна особа, яка не становить загрозу для демократії протягом тривалого часу, може раптово стати такою загрозою, що робить необхідним заборонити займати державні посади.

В Остаточному висновку Венеційської комісії щодо Закону України «Про очищення влади» від 19–20 червня 2015 року зазначено, що «люстраційні заходи мають тимчасовий характер, а об’єктивна необхідність обмежувати особисті права має послаблюватися з плином часу» (пункт 70).

Згідно з пунктом 13 вказаного висновку Венеційської комісії процес очищення повинен ґрунтуватися на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1).

Окрім цього, у Проміжному висновку щодо Закону України «Про очищення влади» від 12–13 грудня 2014 року Венеційська комісія вказала, що той факт, що цей Закон виключає фактор часу в цілому, незалежно від тяжкості минулої поведінки, вступає в конфлікт із принципом «індивідуальної відповідальності», на якому має бути заснована люстрація (стаття 1.2).

Таку позицію Вища рада правосуддя неодноразово висловлювала у своїх рішеннях в частині застосування Закону України «Про очищення влади» щодо суддів.

 

10. Також у пункті 85 висновку Венеційської комісії щодо змін до законодавчих актів, які регулюють статус Верховного Суду та органів суддівського врядування (CDL (2019) 027),  надано рекомендацію, що основним напрямом реформи повинні бути суди першої та другої інстанцій. Повинні якнайшвидше бути призначені нові судді, які пройшли процедуру повторного оцінювання для того, щоб заповнити велику кількість вакансій. Робота, яку провела Вища рада правосуддя до цього часу, повинна стати основою для цих термінових призначень.

З огляду на зазначені рекомендації Вища рада правосуддя вважає обґрунтованими запропоновані законопроектом № 2712 зміни  до пункту 2 розділу II  Закону України № 193-IX, відповідно до яких  Вища кваліфікаційна комісія суддів України протягом двох місяців з дня формування її нового складу завершує процедуру добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеного рішенням Комісії від 3 квітня 2017 року № 28/зп-17, якщо зазначена процедура не була завершена Вищою радою правосуддя відповідно до пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо забезпечення функціонування судової влади в Україні відповідно до міжнародних стандартів судочинства)».

 

Відповідно до загальних вимог нормотворчої техніки проекти законів та нормативно-правових актів мають раціонально, адекватно врегульовувати суспільні відносини; правові норми, які вони містять, повинні бути стислими, чіткими і недвозначними. Законопроект № 2712 узгоджений із принципами і нормами Конституції України та в цілому відповідає вимогам нормотворчої техніки.

 

З огляду на викладене Вища рада правосуддя підтримує законопроект № 2712.

 

 


[1] Висновок № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи

щодо судової ради на службі суспільства, пункт 87.

[2] Основні принципи щодо незалежності правосуддя, схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року.

[3] Висновок № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо судової ради на службі суспільства, пункт 73.