X
Enter the word to search

View Акт ВРП

Ukraine
Supreme Judiciary Council
Друга Дисциплінарна палата
Рішення
Kyiv
11.03.2020
726/2дп/15-20
Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Печерського районного суду міста Києва Писанця В.А.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Грищука В.К., членів Артеменка І.А., Блажівської О.Є., Прудивуса О.В., заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Худика М.П., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за скаргою Лаврентьєвої Олени Іванівни стосовно судді Печерського районного суду міста Києва Писанця Віталія Анатолійовича,

 

встановила:

 

8 лютого 2018 року до Вищої ради правосуддя надійшла скарга Лаврентьєвої О.І. на неналежну поведінку судді Печерського районного суду міста Києва Писанця В.А. під час розгляду клопотання про накладення арешту на тимчасово вилучене майно (справа № 757/72398/17-к).

Скаржник зазначав, що за результатами розгляду вказаного клопотання суддею Писанцем В.А. постановлено ухвалу від 1 грудня 2017 року, якою накладено арешт на майно, яке вилучено під час проведення обшуку у належному їй на праві власності будинку. При цьому вказала, що про розгляд вказаного питання ні її, ні її адвоката не повідомляли, а також не повідомляли  особу, яка згідно з ухвалою слідчого судді про обшук начебто проживає в будинку скаржника (ОСОБА-1). Зазначене, на переконання скаржника, свідчило про обмеження доступу до правосуддя, істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, а також порушення засад рівності перед законом, оскільки її поставлено в заздалегідь нерівні умови зі слідчим, який звернувся з клопотанням про накладення арешту на її майно, та  позбавлено можливості надати суду будь-які пояснення. Крім цього, у скарзі також зазначалось, що суддя Писанець В.А. всупереч вимогам частини сьомої статті 173 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) не надіслав їй та ОСОБА-1 копію вказаної ухвали, яку вона отримала лише після неодноразових звернень до слідчого судді.

Зі змісту скарги вбачається, що неповідомлення суддею Писанцем В.А. про розгляд клопотання та ненадіслання копії постановленої за результатами його розгляду ухвали, на думку скаржника, свідчило про наявність у поведінці судді й інших порушень, як от порушення права на отримання у суді інформації щодо результату розгляду клопотання, на ознайомлення із судовим рішенням та отримання його копії, порушення засад гласності і відкритості судового процесу, змагальності сторін та свободи в поданні суду доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, верховенства права, законності та поваги до людської гідності, що виразилося у нехтуванні та неповазі до права на вільне розпорядження коштами, порушення права на захист та права на оскарження процесуального рішення.

Скаржник зазначала, що згідно з ухвалою слідчого судді підставою для накладення арешту на майно (грошові кошти) стала необхідність збереження речових доказів, на які було накладено арешт постановою слідчого. Проте, на думку скаржника, правові підстави для можливості використання вказаного майна як доказу у кримінальному провадженні в ухвалі не наведено та такі підстави (з урахуванням фактичних обставин) у кримінальному провадженні відсутні. Зазначене, як вказано у скарзі, свідчило, що рішення слідчого судді ухвалено за відсутності належних доказів необхідності такого арешту, відсутності ризиків, передбачених пунктом 2 частини першої статті 170 КПК України, оскільки посилання в клопотанні на здобуття грошових коштів внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, без перевірки зауважень Лаврентьєвої О.І., доданих до протоколу обшуку, свідчило про відсутність в ухвалі мотивів прийняття аргументів слідчого та відхилення аргументів скаржника, що були викладені у зауваженнях до протоколу обшуку.  

Враховуючи викладене, скаржник просив притягнути суддю Печерського районного суду міста Києва Писанця В.А. до дисциплінарної відповідальності у зв’язку із наявністю в поведінці вказаного судді ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а» – «г» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 8 лютого 2018 року вказану скаргу передано члену Вищої ради правосуддя Мамонтовій І.Ю. У зв’язку із припиненням її повноважень згідно із протоколом повторного автоматизованого визначення члена Вищої ради правосуддя по справі від 8 травня 2019 року зазначену скаргу передано члену Вищої ради правосуддя Худику М.П. для проведення попередньої перевірки (єдиний унікальний номер справи Л-974/1/7-18).

Ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 16 вересня 2019 року № 2455/2дп/15-19 стосовно судді Писанця В.А. відкрито дисциплінарну справу за ознаками в його поведінці складу дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору).

Суддя Писанець В.А. та скаржник у засідання Другої Дисциплінарної палати не з’явилися. Суддя надіслав письмову заяву із проханням здійснити розгляд дисциплінарної справи за його відсутності.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, заслухавши доповідача, дослідивши матеріали дисциплінарної справи і письмові пояснення судді, в тому числі додаткові, дійшла висновку про наявність підстав для притягнення судді Писанця В.А. до дисциплінарної відповідальності з огляду на таке.

Писанець Віталій Анатолійович Указом Президента України від 5 серпня 1998 року № 846/98 призначений на посаду судді Свердловського міського суду Луганської області строком на п’ять років, Постановою Верховної Ради України від 18 вересня 2003 року № 1205-IV обраний на посаду судді Свердловського міського суду Луганської області безстроково, Указом Президента України від 21 квітня 2015 року № 226/2015 переведений на роботу на посаді судді Печерського районного суду міста Києва.

1 грудня 2017 року до Печерського районного суду міста Києва надійшло клопотання слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА-2 (далі – слідчий) про арешт майна (грошових коштів) у кримінальному провадженні № ______________ за підозрою ОСОБА-3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 27, частиною другою статті 370, частиною четвертою статті 369 Кримінального кодексу України.

Зі змісту клопотання вбачається, що із серпня 2017 року не встановлені досудовим розслідуванням особи спільно з ОСОБА-3, діючи умисно, за попередньою змовою між собою, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, з метою викриття першого заступника Голови Державної міграційної служби України ОСОБА-4 вчиняли активні дії зі створення штучних обставин і умов щодо провокування шляхом підбурювання її до одержання неправомірної вигоди у розмірі 30 000 доларів США за сприяння в отриманні громадянства України громадянином Ірану. При цьому у клопотанні описані час і місця зустрічей та телефонних розмов ОСОБА-3 та ОСОБА-4, а також час і місце затримання ОСОБА-3 (29 листопада 2017 року) після передачі ним ОСОБА-4 раніше обумовленої частини неправомірної вигоди за сприяння у виготовленні документів громадянину Ірану.

Крім цього, у клопотанні зазначалося, що 30 листопада 2017 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва (суддя Соколов О.М.) від 29 листопада 2017 року проведено обшук (із зазначенням адреси його проведення), під час якого виявлено та вилучено грошові кошти, які того самого дня (30 листопада 2017 року) постановою слідчого визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, та висунуто прохання до слідчого судді постановити ухвалу про арешт майна (грошових коштів).

Інших обставин у клопотанні зазначено не було.

При цьому до клопотання слідчого про арешт тимчасово вилученого майна (грошових коштів) були долучені такі матеріали: копія ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року, якою у вказаному кримінальному провадженні надавався дозвіл на обшук за місцем фактичного проживання ОСОБА-1 (ІНФОРМАЦІЯ-1), копія протоколу обшуку від 30 листопада 2017 року, проведеного за вказаною адресою, під час якого виявлено та вилучено у власника будинку Лаврентьєвої О.І. (скаржник), у тому числі, грошові кошти. При цьому зі змісту протоколу обшуку вбачається, що Лаврентьєва О.І. надавала документи, які підтверджують право власності на земельну ділянку та розташований на ній будинок, також висловила зауваження до протоколу обшуку, вказавши, що в її будинку ОСОБА-1 ніколи не проживала і вилучене під час обшуку майно належить особисто їй, а не ОСОБА-1.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва (суддя Писанець В.А.) від 1 грудня 2017 року вказане клопотання слідчого задоволено та накладено арешт на майно, вилучене під час обшуку, проведеного 30 листопада 2017 року за адресою: ІНФОРМАЦІЯ-1, а саме на грошові кошти в сумі 22632 (двадцять дві тисячі шістсот тридцять два) долари США (із зазначенням серійних номерів купюр та номіналів банкнот).

У мотивувальній частині вказаної ухвали відсутні будь-які встановлені слідчим суддею обставини із посиланням на відповідні докази, а також будь-які мотиви, з яких слідчий суддя виходив при постановленні ухвали, а лише частково відтворено зміст клопотання слідчого та наведено положення законодавства, яким врегульовано застосування до тимчасово вилученого майна такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт. Фактично мотивувальна частина зводиться лише до загальних фраз: «слідчим суддею встановлено, що в ході досудового розслідування виникла необхідність у накладенні арешту на грошові кошти, вилучені 30 листопада 2017 року під час проведення обшуку за адресою: ІНФОРМАЦІЯ-1… слідчий суддя, заслухавши пояснення слідчого, вивчивши клопотання та докази, якими воно обґрунтовано, дійшов до висновку про те, що зазначене в клопотанні слідчого майно, на яке він просить накласти арешт, з метою збереження речових доказів є доцільним, а отже, клопотання підлягає задоволенню».

Зазначене свідчить, що мотивувальна частина ухвали від 1 грудня 2017 року, постановленої слідчим суддею Писанцем В.А., не відповідає вимогам статті 372 КПК України щодо її змісту, оскільки у ній не наведено жодних встановлених слідчим суддею обставин із посиланням на відповідні докази, а також мотивів, з яких слідчий суддя виходив при постановленні ухвали про накладення арешту на майно. Задовольняючи клопотання про арешт майна, слідчий суддя всупереч вимогам пункту 2 частини другої статті 173 КПК України не обґрунтував можливості (необхідності) використання майна як доказу у кримінальному провадженні.

При цьому суддя Писанець В.А. в ухвалі хоч і послався на частину другу статті 172 КПК України, зокрема щодо необхідності розглядати питання про арешт майна за відсутності власника майна з метою забезпечення арешту майна, проте слід зазначити, що майно на час розгляду клопотання вже було вилучено. При цьому дозвіл на обшук надавався для відшукування речей і документів, які мають значення для досудового розслідування щодо взаємовідносин ОСОБА-3, ОСОБА-1 із громадянином Ірану ОСОБА-5 та ОСОБА-4 (документи, довіреності, чорнові записи, нотатки тощо, на яких містяться відомості щодо вчинення кримінального правопорушення, у якому здійснюється досудове розслідування).

З урахуванням вказаного, не оцінюючи фактичних обставин справи, слід зазначити, що арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів, з огляду на що арешт може бути накладений на майно будь-якої фізичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.

Проте в ухвалі слідчого судді Писанця В.А. відсутні жодні посилання, що вилучені у Лаврентьєвої О.І. речі (грошові кошти) були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі могли бути об’єктом кримінально протиправних дій чи набуті кримінально протиправним шляхом (частина перша статті 98 КПК України).

При цьому слід наголосити, що дозвіл на обшук надавався для вилучення речей і документів не у Лаврентьєвої О.І., а в ОСОБА-1, що з урахуванням вимог частини сьомої статті 236 КПК України, зокрема, що вилучені грошові кошти не входили до переліку, щодо якого прямо надавався дозвіл на відшукання (та не відносились до предметів, які вилучені законом з обігу), були тимчасово вилученим майном.

Отже, посилання слідчого судді в ухвалі на частину другу статті 172 КПК України щодо можливості (необхідності) розгляду клопотання за відсутності особи з метою забезпечення арешту майна у цій справі є необґрунтованим.

Як вбачається з копій матеріалів справи № 757/72398/17-к, розгляд слідчим суддею клопотання про накладення арешту на тимчасово вилучене майно відбувся за відсутності особи, щодо майна якої вирішувалося питання про арешт, оскільки її до суду не викликали та постановлену за результатами цього розгляду ухвалу вказаній особі не надсилали, хоча відповідно до вимог частини сьомої статті 173 КПК України копія такої ухвали мала бути їй надіслана наступного робочого дня після її постановлення. При цьому встановлено, що копію ухвали від 1 грудня 2017 року Лаврентьєва В.А. отримала 5 січня 2018 року на виконання її заяви про видачу копії судового рішення. Інші заяви Лаврентьєвої В.А. у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, у матеріалах справи за клопотаннями слідчого про арешт майна відсутні підтвердження виконання суддею Писанцем В.А. вимог частини сьомої статті 173 КПК України щодо надсилання особі, щодо майна якої вирішувалося питання про арешт, постановленої ухвали.

У письмових поясненнях суддя Писанець В.А. зазначив, що при прийнятті рішення про наявність підстав для арешту майна та розгляду клопотання слідчого за відсутності власника майна він врахував, що ухвалою слідчого судді від 29 листопада 2017 року у справі № 757/71652/17-к надавався дозвіл на обшук з метою відшукання грошових коштів, які мають доказове значення у кримінальному провадженні і підлягають подальшій конфіскації. Крім цього, суддя також врахував, що вилучені під час обшуку грошові кошти постановою слідчого визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, а арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.

Також суддя Писанець В.А. зазначив, що процесуальний закон надавав йому можливість розглянути клопотання без виклику володільця майна, проте суддя не навів конкретну норму процесуального права, що обґрунтовує таку позицію.  

Крім того, суддя Писанець В.А. зазначив, що статтею 174 КПК України надано право власнику майна заявити клопотання про скасування арешту майна, а статтею 309 КПК України – право на оскарження ухвали слідчого судді про накладення арешту на майно в апеляційному порядку, при цьому постановлена ним ухвала предметом апеляційного перегляду не була та набрала законної сили, а ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва (суддя Шапутько С.В.) від 29 грудня 2017 року у задоволенні клопотання Лаврентьєвої О.І. про скасування арешту майна відмовлено.  

Разом із тим суддя вважав за доцільне зазначити, що підставою для відмови слідчим суддею Шапутько С.В. у задоволенні клопотання Лаврентьєвої О.І. стало те, що під час його розгляду нею не було використано процесуального права щодо надання доказів у встановленому КПК України порядку, що не позбавляє права повторного звернення з аналогічним клопотанням.

Проте під час розгляду дисциплінарної справи встановлено, що підставою для відмови у задоволенні клопотання Лаврентьєвої О.І. про скасування арешту майна стало не лише недоведення, що арешт накладено необґрунтовано чи в його застосуванні відпала потреба, а також у зв’язку із недолученням до матеріалів клопотання ухвали слідчого судді Писанця В.І. від 1 грудня 2017 року про накладення арешту на вилучені грошові кошти або будь-яких інших доказів накладення такого арешту. При цьому в ухвалі слідчого судді Шапутько С.В. також зазначено, що в судовому засіданні вона запропонувала особі (Лаврентьєвій В.А.) та її представнику надати копію ухвали про накладення арешту на грошові кошти, проте вони такої ухвали не надали, проти оголошення перерви для долучення до матеріалів справи такої ухвали заперечували та категорично наполягали на вирішенні клопотання по суті саме в засіданні 29 грудня 2017 року.

З урахуванням зазначеного суддя Шапутько С.В. в ухвалі вказала, що недолучення до матеріалів клопотання про скасування арешту майна копії клопотання, на підставі якого накладався арешт на майно, та інших доказів накладення такого арешту позбавляє її можливості перевірити, чи накладався у кримінальному провадженні № ______________ арешт на вилучені 30 листопада 2017 року під час обшуку грошові кошти, та підставу накладення арешту, оскільки, не оцінивши ухвалу про накладення арешту, вона позбавлена можливості перевірити, чим слідчий та слідчий суддя обґрунтовували таку необхідність та з яких даних виходили (справа № 757/73785/17-к).

Також суддя Писанець В.А. у поясненнях зазначив, що, накладаючи арешт на майно, він врахував обставини можливого вчинення кримінального правопорушення, що розслідується у кримінальному провадженні за підозрою ОСОБА-3, а також що грошові кошти, на які накладено арешт, визнано речовим доказом у вказаному кримінальному провадженні та на них містяться ідентифікуючі ознаки, за якими можливо відслідкувати їх походження з метою виявлення ознак злочину, який розслідується.

Таким чином, суддя Писанець В.А. вважає, що, накладаючи арешт на майно, він діяв у спосіб та у межах законодавства і застосував захід забезпечення кримінального провадження із врахуванням засад розумності та співмірності.

Однак зазначене суддею не змінює встановлених під час розгляду дисциплінарної справи обставин, зокрема щодо невідповідності ухвали слідчого судді Писанця В.А. від 1 грудня 2017 року вимогам статті 372 КПК України, оскільки в мотивувальній частині не наведено жодних встановлених слідчим суддею обставин із посиланням на відповідні докази, а також мотивів, з яких слідчий суддя виходив при постановленні ухвали про накладення арешту на майно та можливості використання майна як доказу у кримінальному провадженні, що свідчить про наявність в поведінці судді складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору).

Відповідно до частини першої статті 172 КПК України клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів із дня його надходження до суду за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності – також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

Згідно із частиною другою статті 172 КПК України клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним із метою забезпечення арешту майна.

З урахуванням наведеного, а також того, що вилучені у Лаврентьєвої О.І. грошові кошти були тимчасово вилученим майном, про що детально зазначалося вище, слідчий суддя Писанець В.А. був зобов’язаний здійснити виклик власника майна у встановленому законом порядку і лише за цієї умови у випадку її неприбуття мав право розглянути клопотання за її відсутності.

Частиною третьою статті 642 КПК України передбачено, що третя  особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, має права та обов’язки, передбачені цим Кодексом для підозрюваного, обвинуваченого, в частині, що стосуються арешту майна. Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, повідомляється про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються арешту майна, та отримує їх копії у випадках та в порядку, встановлених цим Кодексом.

Отже, невиконання суддею Писанцем В.А. чітких та зрозумілих норм  процесуального закону призвело до унеможливлення реалізації Лаврентьєвою О.І. процесуальних прав під час розгляду клопотання про арешт її майна (грошових коштів) та свідчить про наявність у поведінці судді складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків).

Інші пояснення судді, зокрема щодо можливості розгляду клопотання про скасування арешту майна в порядку статті 174 КПК України, а також щодо можливості апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про арешт майна, не змінюють встановлених під час розгляду дисциплінарної справи  обставин щодо невмотивованості судового рішення та розгляду клопотання слідчого без виклику особи, стосовно майна якої вирішувалось питання щодо накладення арешту на майно, яка не була повідомлена про розгляд клопотання, та недотримання слідчим суддею вимог частини першої статті 172, частини сьомої статті 173 КПК України.

Крім зазначеного, слід також наголосити, що відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 34–36, 40) судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими. Якість судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Належне обґрунтування є імперативом, яким не можна нехтувати в інтересах швидкості розгляду. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, а, насамперед, є гарантією проти свавілля. Суддя зобов’язаний вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правомірність. Підстави прийняття рішення мають бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку міркувань, які привели суддю до ухваленого ним рішення. Обов’язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов’язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

У рішенні у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати  свої  дії, навівши  обґрунтування  своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»). 

Отже, абсолютна відсутність у судовому рішенні мотивування щодо вирішеного судом питання по суті заявленої вимоги не дає змоги стороні у справі чи іншій зацікавленій особі зрозуміти, що саме суд врахував, вирішуючи відповідне питання, та з урахуванням яких обставин дійшов відповідних висновків.

З огляду на викладене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що дії судді Писанця В.А. щодо розгляду клопотання про арешт тимчасово вилученого майна без повідомлення його власника, а також ненаведення мотивів, з яких суд виходив при постановленні ухвали по суті клопотання наявний склад дисциплінарних проступків, що передбачені підпунктами «а», «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору).

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддею Писанцем В.А. допущено проступки внаслідок недбалого ставлення до виконання службових обов’язків.

Частиною одинадцятою статті 109 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Зазначений строк стосовно вчинених суддею Писанцем В.А. проступків не закінчився.

Відповідно до характеристики, підписаної в.о. голови Печерського суду міста Києва Литвиновою І.В., за час роботи на посаді судді Печерського районного суду міста Києва Писанець В.А. зарекомендував себе як досвідчений та кваліфікований суддя. У професійній діяльності дотримується принципу верховенства закону. Належним чином виконує обов’язки щодо здійснення правосуддя, вживає всіх необхідних заходів із забезпечення повного, всебічного і об’єктивного розгляду справ. Фактів порушення суддею трудової дисципліни зафіксовано не було, суддя дотримується режиму роботи суду та правил внутрішнього трудового розпорядку, здійснює належний контроль за роботою секретаря судового засідання та помічника, вимагаючи від них сумлінного виконання службових обов’язків.

Рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 13 березня 2019 року № 741/2дп/15-19 суддю Писанця В.А. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано стягнення у виді суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 30 липня 2019 року № 1986/0/15-19 змінено рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя  від 13 березня 2019 року № 741/2дп/15-19, застосовано до судді Писанця В.А. дисциплінарне стягнення у виді догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.

Однак вказане рішення Вищої ради правосуддя від 30 липня 2019 року № 1986/0/15-19 згідно з даними веб-сайту «Судова влада України» оскаржено суддею до Верховного Суду та станом на час розгляду дисциплінарної справи не переглянуто вказаним судом.

Також під час розгляду дисциплінарної справи встановлено, що рішенням Вищої ради правосуддя від 5 березня 2019 року № 672/0/15-19 залишено без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 вересня 2018 року № 2927/3дп/15-18 про притягнення судді Печерського районного суду міста Києва Писанця В.А. до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді попередження. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 5 вересня 2019 року рішення Вищої ради правосуддя від 5 березня 2019 року № 672/0/15-19 залишено без змін.

Крім цього, під час розгляду дисциплінарної справи також встановлено, що рішенням Вищої ради правосуддя від 28 листопада 2019 року № 3243/0/15-19 залишено без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 22 лютого 2019 року № 537/1дп/15-19 про притягнення судді Писанця В.А. до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді попередження.

Однак вказані стягнення відповідно до пункту 1 частини першої статті 110 Закону № 1402-VIII є погашеними.

Частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Визначаючи вид стягнення, що має бути застосоване до судді Писанця В.А., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя враховує позитивну характеристику судді, допущення ним проступків внаслідок недбалості, а також того, що він мав істотне суддівське навантаження, та вважає пропорційним і достатнім застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді попередження.

Керуючись статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя

 

вирішила:

 

притягнути до дисциплінарної відповідальності суддю Печерського районного суду міста Києва Писанця Віталія Анатолійовича та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, що встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

 

Головуючий на засіданні

Другої Дисциплінарної палати                                             

Вищої ради правосуддя                                                     В.К. Грищук

                                                       

Члени Другої Дисциплінарної

палати Вищої ради правосуддя                                       І.А. Артеменко

 

 

                                                                                               О.Є. Блажівська 

       

 

                                                                                               О.В. Прудивус