View Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши скаргу судді Полтавського районного суду Полтавської області Путрі Олени Григорівни на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 4 квітня 2018 року № 1004/3дп/15-18 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності,

встановила:

до Вищої ради правосуддя 3 травня 2018 року (вх. 2153/0/6-18) надійшла скарга судді Полтавського районного суду Полтавської області Путрі О.Г. на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (далі – Дисциплінарна палата) від 4 квітня 2018 року № 1004/3дп/15-18 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради правосуддя від 3 травня 2018 року доповідачем щодо вказаної скарги визначено члена Вищої ради правосуддя Беляневича В.Е.

Скарга судді Полтавського районного суду Полтавської області Путрі О.Г. подана з дотриманням вимог, визначених Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

У скарзі суддя Путря О.Г. висловила незгоду із рішенням Дисциплінарної палати, вважає, що Дисциплінарна палата здійснила «ревізію» постановлених нею ухвал і на власний розсуд неправильно їх розтлумачила та викривила їхній зміст. Суддя вважає, що сукупність судових рішень у справі за позовом ОСОБА_1 спростовує висновок Дисциплінарної палати про перешкоджання суддею доступу до правосуддя, а будь-яких негативних наслідків для скаржника не настало. Крім того, як зазначила суддя Путря О.Г., у рішенні про притягнення її до дисциплінарної відповідальності не наведені докази того, що її дії мали ознаки грубої недбалості та неналежного ставлення до виконання службових обов’язків. З огляду на це суддя просить скасувати рішення Дисциплінарної палати від 4 квітня 2018 року № 1004/3дп/15-18 та закрити дисциплінарне провадження.

За результатами перевірки скарги член Вищої ради правосуддя Беляневич В.Е. дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення Дисциплінарної палати від 4 квітня 2018 року № 1004/3дп/15-18 про притягнення судді Путрі О.Г. до дисциплінарної відповідальності.

Суддя Путря О.Г., скаржник ОСОБА_1 повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги судді. Зазначену інформацію оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя.

У засідання Вищої ради правосуддя суддя Путря О.Г. не з’явилась, попередньо на адресу Вищої ради правосуддя суддя надіслала заяву, в якій просила провести розгляд скарги на рішення Дисциплінарної палати від 4 квітня 2018 року № 1004/3дп/15-18 без її участі та зазначила, що скаргу підтримує в повному обсязі.

Вища рада правосуддя, вивчивши скаргу та матеріали дисциплінарної справи, заслухавши доповідача – члена Вищої ради правосуддя Беляневича В.Е., дійшла висновку, що скарга судді на рішення Дисциплінарної палати від 4 квітня 2018 року № 1004/3дп/15-18 підлягає задоволенню з огляду на таке.

Указом Президента України від 12 січня 2004 року № 32/2004 Путрю О.Г. призначено на посаду судді Полтавського районного суду Полтавської області строком на п’ять років, Постановою Верховної Ради України від 4 березня 2010 року № 1943-VІ – обрано на посаду судді цього суду безстроково.

Ухвалою Дисциплінарної палати від 21 березня 2018 року № 856/3дп/15-18 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Полтавського районного суду Полтавської області Путрі О.Г.

Рішенням Дисциплінарної палати від 4 квітня 2018 року № 1004/3дп/15-18 суддю Путрю О.Г. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження.

За результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата дійшла висновку про вчинення суддею Полтавського районного суду Полтавської області Путрею О.Г. дисциплінарного проступку, який полягав у позбавленні позивача доступу до правосуддя з підстав, не передбачених законом.

Дисциплінарна палата дійшла висновку, що з огляду на порушення суддею Путрею О.Г. вимог процесуального закону, які тривалий час тлумачаться в усталеній судовій практиці однозначно, допущене порушення не має характеру простої суддівської помилки, а містить ознаки неналежного ставлення до службових обов’язків.

З матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що 1 лютого 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Полтавського районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення плати за усним договором доручення в розмірі 3884963,38 гривні.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконання усного договору доручення щодо оформлення спадкових прав після смерті чоловіка ОСОБА_2 позивачем ОСОБА_1 було надано відповідачу ОСОБА_2 певний обсяг послуг шляхом вчинення низки юридично значимих дій, за що відповідач повинен був сплатити позивачу грошові кошти відповідно до звичайних цін на такі послуги. Позивач зазначила, що вартість спадщини, яка перейшла до відповідача ОСОБА_2 після смерті її чоловіка становить 97124083,18 гривні, з яких спірною була ½ частка цієї спадщини. Позивач, посилаючись на Звіт про незалежну оцінку вартості надання юридичних послуг з представництва у суді загальної юрисдикції у майновому спорі ТОВ «Бюро оцінок», вважає, що відповідач повинна сплатити 8 % за надану відповідачу послугу з представництва у спадкових правовідносинах щодо спірної частки спадщини, що становить 3884963,38 гривні.

Ухвалою судді Полтавського районного суду Полтавської області Путрі О.Г. від 17 лютого 2016 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків протягом п’яти днів з дня отримання позивачем ухвали.

В ухвалі вказано, що позов не відповідає вимогам статті 119 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), у ньому не зазначено обставин, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, та доказів на їх підтвердження, а саме:

доказів на підтвердження укладення 27 липня 2013 року договору доручення в усній формі;

істотних умов цивільно-правової угоди, прав та обов’язків сторін угоди та докази в підтвердження, що сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов, оскільки договір доручення є консенсуальним;

чітко визначених юридичних дій в дорученні, які мав вчиняти повірений ОСОБА_1 (стаття 1003 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України));

підстав та обставин укладення договору доручення в усній формі відповідно до вимог закону (пункт 3 частина перша статті 208 ЦК України);

щодо існування спору між сторонами, тобто коли позивач зверталася до відповідача з вимогою сплатити борг за договором доручення у визначений сторонами строк, а відповідач відмовилась його сплатити, та доказів на підтвердження вказаного.

Крім того, в ухвалі зазначено, що відповідно до повідомлення адресно-довідкового бюро УДМС у Полтавській області (вх. № 4053) місце проживання відповідача ОСОБА_2, 7 листопада 1950 року народження, на території Полтавської області ніколи зареєстровано не було. Таким чином, позивачем не зазначено дійсного місця проживання (перебування) відповідача, що не дає можливості суду відкрити провадження у справі та належним чином повідомити відповідача і викликати його до суду, оскільки відповідач є громадянкою Російської Федерації і в позовній заяві вказана її адреса проживання в селі Горбанівці Полтавського району Полтавської області.

На виконання вимог ухвали суду від 17 лютого 2016 року про залишення позовної заяви без руху позивачем 25 лютого 2016 року подано заяву із обґрунтуванням позовних вимог.

29 лютого 2016 року ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області (суддя Путря О.Г.) позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивач не бажає усувати недоліки позову та вказує, що обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, мають бути з’ясовані вже після відкриття провадження у справі, а докази будуть надані безпосередньо в судовому засіданні.

Не погодившись з ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 29 лютого 2016 року, ОСОБА_1 10 березня 2016 року звернулась зі скаргою до суду апеляційної інстанції та, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, зазначила, що суд безпідставно відмовив їй у доступі до правосуддя, просила скасувати ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 30 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 29 лютого 2016 року скасовано, матеріали справи направлено до того самого суду для вирішення питання про відкриття провадження.

Апеляційний суд зазначив, що, подаючи позов, ОСОБА_1 виклала обставини, якими обґрунтувала свої вимоги. Вказівка в ухвалі суду, що оскаржується, на те, що позивач не зазначила істотних умов цивільно-правової угоди, на стадії відкриття провадження є передчасною, оскільки може бути досліджена в ході судового розгляду справи по суті та відповідним чином оцінена судом, як і зміст довіреності, укладеної сторонами 27 березня 2013 року. Посилання суду на незазначення обставин щодо звернення до відповідача з вимогою сплатити борг за договором доручення суперечать положенням статті 1002 ЦК України та не потребують досудового вирішення спору. Таким чином, районний суд, повернувши позовну заяву, дійшов помилкового висновку та фактично позбавив особу права на справедливий судовий розгляд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

22 квітня 2016 року ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області (суддя Путря О.Г.) відкрито провадження у цивільній справі, запропоновано відповідачу надати заперечення на позовну заяву.

5 травня 2016 року ОСОБА_1 подала заяву про відвід судді, за результатами розгляду якої ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 30 травня 2016 року у її задоволенні відмовлено.

30 травня 2016 року суддею Путрею О.Г. подано заяву про самовідвід у справі та ухвалою суду від 30 травня 2016 року зазначену заяву задоволено.

31 травня 2016 року вказану справу передано на повторний авторозподіл та перерозподілено іншому судді.

6 липня 2016 року від представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 до Полтавського районного суду Полтавської області надійшов відзив на позовну заяву у справі № 545/679/16-ц.

Крім того, ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 6 липня 2016 року, яка була залишена без змін судом апеляційної інстанції, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на акції, майно, що належить ОСОБА_2, на суму 3810823,00 гривні.

24 жовтня 2016 року ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 залишено без розгляду у зв’язку із повторною неявкою позивача в судове засідання.

Крім того, 30 березня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулась до голови Полтавського районного суду Полтавської області із заявою на дії судді Путрі О.Г. під час розгляду її позовної заяви у справі № 545/679/16-ц.

Зокрема, заявник зазначила: «З ухвали про повернення позову від 29 лютого 2016 року вбачається очевидне надання переваги інтересам відповідача за ознакою її громадянства Росії. В таких намаганнях судді стати на захист фінансових інтересів заможної громадянки РФ суддя здійснення правосуддя називає «судовими тяжбами». Така діяльність судді та висловлювання її власних міркувань, але іменем України є загрозливим для національної безпеки. Тому голова суду має повідомити Службу безпеки України про даний факт з прикладенням документального підтвердження». Також, ОСОБА_1 у заяві порушила питання про надання їй інформації про дату надходження до суду відповіді на запит стосовно зареєстрованого місця проживання (перебування) фізичної особи – відповідача від 4 лютого 2016 року у справі № 545/679/16-ц та просила виявити осіб, винних у несвоєчасному вчиненні відповідних дій, та вирішити питання про притягнення їх до відповідальності. На підставі заяви ОСОБА_1 проведено службове розслідування.

4 травня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі – ВККСУ) зі скаргою на дії судді Путрі О.Г. під час розгляду справи № 545/679/16-ц. 3 та 15 червня 2016 року до ВККСУ від ОСОБА_1 надійшли доповнення до скарги на неналежну поведінку судді Путрі О.Г.

На думку Дисциплінарної палати, суддею Путрею О.Г. допущені порушення, які призвели до відмови позивачу у доступі до правосуддя з підстав, не передбачених законом. Характер допущених порушень вимог положень процесуального законодавства, які за своїм змістом є достатньо чіткими і усталена практика застосування яких існує тривалий час, свідчить про те, що такі порушення є наслідком допущеної суддею грубої недбалості і явно виходять за межі звичайної суддівської помилки.

Враховуючи зазначене, Дисциплінарна палата дійшла висновку, що суддею Путрею О.Г. вчинено дисциплінарний проступок, наслідком якого є притягнення до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд».

Такий проступок відповідає проступку, передбаченому на цей час підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» – незаконна відмова в доступі до правосуддя (незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви). Таким чином, із набранням чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII відповідальність за дії, вчинені суддею Путрею О.Г., пом’якшена чи скасована не була.

Визначаючи вид стягнення, застосованого до судді Путрі О.Г., Дисциплінарна палата врахувала позитивну характеристику судді та те, що раніше до дисциплінарної відповідальності вона не притягувалася, а також очевидний характер порушень, допущених суддею Путрею О.Г., і що такі порушення допущені внаслідок неналежного ставлення до службових обов’язків.

З огляду на наведене Дисциплінарна палата вважає пропорційним і достатнім застосування до судді Путрі О.Г. дисциплінарного стягнення у виді попередження.

Під час перевірки доводів скарги судді Путрі О.Г. на рішення Дисциплінарної палати від 4 квітня 2018 року № 1004/3дп/15-18 Вища рада правосуддя вважає, що рішення Дисциплінарної палати підлягає скасуванню з таких підстав.

У скарзі на рішення Дисциплінарної палати суддя Путря О.Г. вказує, що висновок про те, що нею було позбавлено позивача доступу до суду з підстав, не передбачених законом, не відповідає дійсності.

Суддя вважає, що Дисциплінарна палата безпідставно дійшла висновку про те, що в ухвалах від 17 та 29 лютого 2016 року містилася вимога про надання позивачем письмових доказів, оскільки зазначене спростовується текстом ухвал із наведенням вимог статті 119 ЦПК України без додаткового тлумачення. Суддя зазначила, що Дисциплінарна палата здійснила «ревізію» постановлених нею ухвал і на власний розсуд піддала їх неправильному тлумаченню та викривила їхній зміст, а скарга ОСОБА_1 фактично зводиться до незгоди з прийнятим суддею рішенням.

У рішенні Дисциплінарної палати зазначено, що висунута судом позивачеві вимога підтвердити факт звернення до відповідача документально, а також вимога надати певні документи, як умова надання доступу до правосуддя, не ґрунтується на вимогах закону, є явно несправедливою та, з урахуванням викладених обставин конкретної справи, важковиконуваною для позивача, якщо взагалі здійсненною. Виходячи з усталеного розуміння справедливості судового розгляду як складової права на справедливий суд, суд не має права наперед, до початку дослідження доказів, формувати і, тим більше, висловлювати думку про доцільність чи недоцільність позову, відхилення чи прийняття тих чи інших позовних вимог.

Проте такі висновки Дисциплінарної палати не випливають зі змісту ухвал від 17 та 29 лютого 2016 року.

Перевіркою встановлено, що в ухвалі судді Полтавського районного суду Полтавської області Путрі О.Г. від 17 лютого 2016 року, якою позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, з посиланням на норми статті 119 ЦПК України (в редакції, що діяла на час розгляду справи) вказано про незазначення обставин, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, та доказів, що їх підтверджують.

Крім того, в цій ухвалі суддя, вказуючи на обставини, які позивач не зазначив в позовній заяві, послалася на норми цивільного законодавства.

В ухвалі судді Полтавського районного суду Полтавської області Путрі О.Г. від 29 лютого 2016 року про повернення позовної заяви ОСОБА_1 вказано, що питання про надання доказів в ухвалі про залишення заяви без руху не порушувалось, а пропонувалось зазначити обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, та докази, що підтверджують кожну обставину, проте такі вимоги виконані не були.

При цьому факт скасування судом апеляційної інстанції ухвали судді місцевого суду не може бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності судді. Водночас позивач скористалась своїм правом на апеляційне оскарження, помилка судді місцевого суду, якщо вона мала місце, була виправлена судом апеляційної інстанції. З ухвали апеляційного суду Полтавської області вбачається, що суд апеляційної інстанції не погодився з оцінкою суду першої інстанції стосовно змісту позовної заяви та його відповідності вимогам статті 119 ЦПК України, що не може бути підставою дисциплінарної відповідальності судді.

Як вказано у Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій.

Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).

Також у рішенні Дисциплінарної палати зазначено, що згідно із законодавством, що діяло на час вчинення суддею відповідних дій, доступ до суду не може бути обумовлений дотриманням позивачем певного досудового порядку вирішення спору, зокрема, наявністю формального звернення до відповідача. Можливість досудового врегулювання спорів суб’єктами правовідносин може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов’язком особи, яка потребує такого захисту. Таким чином, досудове врегулювання спору – право, а не обов’язок особи, яка користується ним добровільно, виходячи із власних інтересів.

Стосовно таких висновків Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя звертає увагу, що суддею Путрею О.Г. під час постановлення ухвал від 17 та 29 лютого 2016 року питання щодо досудового вирішення спору взагалі не порушувалося. Перелік обставин, про які, на думку суду, позивач не вказав на обґрунтування своїх позовних вимог, не містить вимоги щодо досудового врегулювання спору.

Суддя Путря О.Г. у скарзі також повідомила, що у зв’язку із поданням позивачем ОСОБА_1 скарги, яка долучена до заяви про відвід судді, суддя Путря О.Г. була вимушена заявити самовідвід. На думку судді, про тиск на неї з боку ОСОБА_1 також свідчить подана нею голові Полтавського районного суду Полтавської області скарга, в якій вимагалось повідомити Службу безпеки України про спричинення суддею Путрею О.Г. загрози національній безпеці, оскільки, на думку скаржника, суддею надається перевага громадянам Російської Федерації під час розгляду справи.

Стосовно таких доводів судді слід зазначити, що відповідно до частини четвертої статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не допускається зловживання правом звернення до органу, уповноваженого здійснювати дисциплінарне провадження, у тому числі ініціювання питання відповідальності судді без достатніх підстав, використання такого права як засобу тиску на суддю у зв’язку зі здійсненням ним правосуддя. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у відкритті дисциплінарної справи має бути відмовлено, якщо очевидною метою подання скарги є спонукання судді до ухвалення певного судового рішення.

Частиною третьою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Під час перевірки скарги судді Путрі О.Г. на рішення Дисциплінарної палати від 4 квітня 2018 року № 1004/3дп/15-18 встановлено, що позивач ОСОБА_1 зверталась зі скаргами на дії судді Путрі О.Г. до ВККСУ та до голови Полтавського районного суду Полтавської області. Зокрема, у скарзі на дії судді до голови суду позивачем ОСОБА_1 порушено питання про загрозу національній безпеці, спричинену суддею Путрею О.Г., у вигляді надання переваги при розгляді справи громадянці Російської Федерації, тому голова суду має повідомити про це Службу безпеки України. Зі змісту скарги, поданої позивачем ОСОБА_1 голові суду, вбачаються ознаки тиску на суддю з метою прийняття нею необхідного рішення.

До заяви про відвід судді Путрі О.Г. від 5 травня 2016 року додано копію дисциплінарної скарги ОСОБА_1 з відміткою від 4 травня 2016 року, що підтверджує її отримання секретаріатом ВККСУ.

Обставини звернень ОСОБА_1 до голови суду і ВККСУ та відповідні документи дають підстави для обґрунтованого висновку про тиск на суддю Путрю О.Г. з метою усунення її від здійснення правосуддя у справі № 545/679/16-ц шляхом прийняття рішення стосовно відводу судді. Наслідком цього стало задоволення заяви судді про самовідвід.

Дисциплінарна палата не надала оцінки доводам судді Путрі О.Г. про тиск на неї, викладеним у поясненнях від 31 березня 2018 року.

Водночас з огляду на порушення, які згідно з ухвалою суду апеляційної інстанції допущені суддею Полтавського районного суду Полтавської області Путрею О.Г. під час розгляду справи № 545/679/16-ц (провадження № 2/545/396/16) за позовом ОСОБА_1, Вища рада правосуддя вважає, що вони не є такими, що свідчать про наявність ознак дисциплінарного проступку, а в матеріалах дисциплінарної справи відсутні встановлені факти, які б свідчили про неналежне ставлення судді до службових обов’язків чи навмисне порушення нею закону під час розгляду та прийняття судового рішення.

Згідно з пунктом 13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя за результатами розгляду скарги Вища рада правосуддя ухвалює рішення відповідно до частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Відповідно до пункту 1 частини десятої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження.

З огляду на викладене Вища рада правосуддя, керуючись статтею 131 Конституції України, статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктами 13.9–13.11 Регламенту Вищої ради правосуддя,

вирішила:

рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 4 квітня 2018 року № 1004/3дп/15-18 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Полтавського районного суду Полтавської області Путрі Ольги Григорівни скасувати та закрити дисциплінарне провадження.