View Акт ВРП

Вища рада правосуддя розглянула проєкт Закону України «Про внесення змін до розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів з метою забезпечення здійснення правосуддя та усунення загрози припинення роботи апеляційних судів», реєстраційний № 6049, внесений 14 вересня 2021 року на розгляд Верховної Ради України народними депутатами України Масловим Д.В., Галайчуком В.С., Пушкаренком А.М., Тарасенком Т.П., Кінзбурською В.О., Горобцем О.С., Фроловим П.В., Лічман Г.В., Неклюдовим В.М., Вінтоняк О.В., Гришиною Ю.М., Бакумовим О.С., Кравчук Є.М., Мезенцевою М.С.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

За результатами розгляду вказаного законопроєкту, керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 3, 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя

 

вирішила:

 

1. Затвердити консультативний висновок щодо проєкту Закону України «Про внесення змін до розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів з метою забезпечення здійснення правосуддя та усунення загрози припинення роботи апеляційних судів», реєстраційний № 6049, внесеного 14 вересня 2021 року на розгляд Верховної Ради України народними депутатами України Масловим Д.В., Галайчуком В.С., Пушкаренком А.М., Тарасенком Т.П., Кінзбурською В.О., Горобцем О.С., Фроловим П.В., Лічман Г.В., Неклюдовим В.М., Вінтоняк О.В., Гришиною Ю.М., Бакумовим О.С., Кравчук Є.М., Мезенцевою М.С.

2. Надіслати консультативний висновок до Верховної Ради України.

 

 

В. о. Голови Вищої ради правосуддя                                                          Олексій МАЛОВАЦЬКИЙ

 

 

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

Рішення Вищої ради правосуддя

9 грудня 2021 року № 2310/0/15-21

 

КОНСУЛЬТАТИВНИЙ ВИСНОВОК

щодо законопроєкту № 6049

 

1. Проєкт Закону України «Про внесення змін до розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів з метою забезпечення здійснення правосуддя та усунення загрози припинення роботи апеляційних судів», реєстраційний № 6049 (далі – законопроєкт № 6049), внесений 14 вересня 2021 року на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України Масловим Д.В., Галайчуком В.С., Пушкаренком А.М., Тарасенком Т.П., Кінзбурською В.О., Горобцем О.С., Фроловим П.В., Лічман Г.В., Неклюдовим В.М., Вінтоняк О.В., Гришиною Ю.М., Бакумовим О.С., Кравчук Є.М., Мезенцевою М.С.

Як убачається з пояснювальної записки до законопроєкту № 6049, основною метою його прийняття є забезпечення здійснення правосуддя і усунення загрози припинення роботи апеляційних судів, яка може виникнути через надзвичайні обставини до моменту завершення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України конкурсних процедур на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, та забезпечення належного доступу громадян до правосуддя.

У зв’язку із цим проєктом Закону пропонується тимчасово, до дня завершення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України конкурсу на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошеного 9 серпня 2019 року, наділити Вищу раду правосуддя повноваженнями здійснювати відрядження суддів місцевого, апеляційного суду або Верховного Суду до апеляційного суду тієї самої спеціалізації строком на один рік.

 

2. Вища рада правосуддя відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

Усі проєкти законів, що стосуються статусу суддів, здійснення правосуддя, процесуальних законів, та загалом будь-які законопроєкти, що можуть мати вплив на судівництво, наприклад незалежність судової влади, або можуть обмежити гарантії доступу громадян (у тому числі самих суддів) до правосуддя, повинні розглядатися парламентом лише після отримання висновку судової ради. Ця консультативна функція повинна бути визнана усіма державами та підтверджена Радою Європи в якості рекомендації[1].

При опрацюванні законопроєкту № 6049 Вища рада правосуддя врахувала позицію Ради суддів України, Державної судової адміністрації України та Національної школи суддів України.

У зв’язку з відсутністю повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та зупинкою розгляду питань, пов’язаних із добором та призначенням суддів, ситуація з кадровим забезпеченням судів стає все більш критичною. Так, середній рівень укомплектованості судів у 2020 році становив лише 74 відсотки, а 618 судів були заповнені щонайменше наполовину від граничної кількості суддів, і ця нестача має тенденцію до збільшення з огляду на велику кількість відставок та закінчення повноважень діючих суддів[2].

При цьому у жодному суді апеляційної інстанції штатні посади суддів не заповнені на 100 %. Сьогодні найбільш кричуща кадрова нестача утворилась у Харківському апеляційному суді, де із 60 посад граничної чисельності штатних посад суддів 46 посад вакантні, що становить 77 % від загальної штатної чисельності. У Рівненському апеляційному суді та Першому апеляційному адміністративному суді така нестача становить 65 % та 61 % відповідно[3].

Вища рада правосуддя неодноразово наголошувала на необхідності системного, виваженого та комплексного підходу до судової реформи. Неприпустимо, щоб через зміни законодавства зупинялась робота органів суддівського врядування, відповідальних за формування суддівського корпусу, адже у підсумку такі дії призводять до обмеження доступу до правосуддя[4].

За таких умов переведення суддів до судів, які не можуть повноцінно працювати, шляхом відрядження за рішенням Вищої ради правосуддя без відповідного подання неповноважної Вищої кваліфікаційної комісії судів України на підставі ухваленого Верховною Радою України 4 червня 2020 року Закону України № 679-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» є об’єктивно необхідним заходом реагування на ситуацію, що склалась, який продемонстрував свою ефективність.

Разом з тим наголошуємо, що всі законодавчі зміни, спрямовані на врегулювання питань суддівської кар’єри, мають відповідати Конституції України, принципам верховенства права та правовій визначеності як його складовій, незалежності суддів, недискримінації при вирішенні питань суддівської кар’єри та міжнародним стандартам з огляду на таке.

 

3. Законопроєктом № 6049 пропонується розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі також – Закон № 1402-VІІІ) доповнити новим пунктом 30-1, відповідно до якого тимчасово, до дня завершення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (далі також – ВККСУ) конкурсу на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошеного 9 серпня 2019 року, відрядження суддів до апеляційних судів за правилами, встановленими цим пунктом, здійснює Вища рада правосуддя (абзац перший нового пункту 30-1).

Відповідно до абзацу другого нового пункту 30-1 підставами такого відрядження суддів місцевого, апеляційного суду або Верховного Суду до апеляційного суду тієї самої спеціалізації є неможливість здійснення правосуддя у відповідному апеляційному суді, загроза припинення роботи апеляційного суду у зв’язку з надзвичайними обставинами. У цих випадках суддя відповідного суду за рішенням Вищої ради правосуддя може, за його згодою, бути відряджений для здійснення правосуддя до відповідного апеляційного суду на строк до одного року.

За рішенням Вищої ради правосуддя зазначене тимчасове переведення може бути достроково закінчено або його строк продовжено, але не більше ніж на один рік (загальний строк такого відрядження не може перевищувати два роки). Суддя, який відряджений до апеляційного суду тієї самої спеціалізації, здійснює правосуддя та отримує суддівську винагороду в суді, до якого його відряджено (абзаци п’ятий – шостий, дев’ятий нового пункту 30-1).

Також розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» пропонується доповнити новим пунктом 30-2, відповідно до якого у випадку неповноважності Вищої ради правосуддя у зв’язку з відсутністю достатньої кількості її членів тимчасові повноваження щодо відрядження суддів здійснюватиме Рада суддів України.

 

3.1. Питання переведення суддів врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», рішенням Вищої ради правосуддя від 24 січня 2017 року № 54/0/15-17 «Про затвердження Порядку відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення)» (зі змінами).

Згідно із частиною третьою статті 127 Конституції України на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.

Частиною другою статті 128 Конституції України встановлено, що призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

Відповідно до частини третьої статті 81 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» на посаду судді відповідного апеляційного суду може бути призначена особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді та за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 цього Закону.

Частина перша статті 28 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначає додаткові вимоги до судді апеляційного суду. Суддею апеляційної інстанції відповідно до цієї частини може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді.

Частиною першою статті 83 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться з метою визначення здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Таким чином, суддею апеляційного суду відповідної спеціалізації згідно із законом може бути особа, яка відповідає зазначеним вище критеріям та підтвердила свою здатність здійснювати правосуддя як суддя апеляційної інстанції відповідної спеціалізації.

Крім того, судді Верховного Суду підтвердили здатність здійснювати правосуддя саме у Верховному Суді, як і судді місцевого суду – у місцевому суді.

Інстанційна система судоустрою та процес переходу судді з однієї інстанції до іншої шляхом дотримання відповідних кваліфікаційних процедур має особливе значення, оскільки підвищує якість судочинства, що дає змогу суддям вищої інстанції з більшим досвідом, авторитетом і компетентністю виправляти можливі помилки суддів нижчої інстанції, про що також зазначає Рада суддів України у своїй позиції щодо законопроєкту № 6049.

Згідно із частинами першою – третьою статті 82 Закону № 1402-VІІІ суддя може бути переведений, у тому числі тимчасово шляхом відрядження, на посаду судді до іншого суду Вищою радою правосуддя в порядку, передбаченому законом.

Переведення судді на посаду судді до іншого суду здійснюється на підставі та в межах рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, внесеної за результатами конкурсу на заміщення вакантної посади судді, проведеного в порядку, визначеному статтею 79 цього Закону.

Переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня може здійснюватися без конкурсу тільки у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Особливості відрядження суддів як тимчасового переведення за певних умов врегульовано частиною першою статті 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої суддя може бути, за його згодою, відряджений до іншого суду того самого рівня і спеціалізації для здійснення правосуддя.

Підставами такого відрядження за рішенням Вищої ради правосуддя, ухваленим на підставі подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, згідно із частиною першою цієї статті, зокрема, є неможливість здійснення правосуддя у відповідному суді, виявлення надмірного рівня судового навантаження у відповідному суді, припинення роботи суду у зв’язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами.

Законодавчими актами з питань судоустрою і статусу суддів передбачені певні критерії, відповідно до яких переведення судді шляхом відрядження можливе як виключний захід, у разі якщо існує об’єктивна загроза здійсненню правосуддя та/або надмірне навантаження, і лише за згодою суддів та в межах судів того самого або нижчого рівня та тієї самої спеціалізації.

З огляду на викладене відрядження суддів місцевих судів до суду апеляційної інстанції, який є судом вищого рівня, що запроваджується законопроєктом № 6049, не узгоджується з наведеними вище нормами закону.

Частиною сьомою статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Вирішення проблем кадрової кризи у системі судоустрою може здійснюватися, у тому числі, й законодавчим шляхом, але напрям вирішення питання має обиратися такий, який найкраще за своєю формою та рівнем відповідатиме потребі в розв’язанні наявної проблеми, та має забезпечувати досягнення максимально ефективного результату з урахуванням мінімальних втрат для прав учасників процесу[5]. Сама лише заміна одного діючого судді на іншого діючого суддю в умовах загального кадрового голоду, характерного для судів усіх ланок, навряд чи в довгостроковій перспективі усуне відповідну проблему та може призвести до необґрунтованого законодавчого звуження підстав доступу до професії судді, а також не вирішить проблему надмірного навантаження діючих суддів.

Переведення судді місцевого суду шляхом відрядження на посаду до суду апеляційної інстанції, який є судом вищого рівня, за правилами цього законопроєкту суперечитиме вимогам Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема частині першій статті 28, частині першій статті 55, частині третій статті 81, частині першій статті 83, оскільки вимагає проходження відповідних конкурсних процедур та порушуватиме принцип єдності у формуванні суддівської кар’єри, відповідно до якого підвищення судді у посаді має ґрунтуватися на об’єктивній оцінці чесності кандидата та незалежності його рішень, професійної компетенції, досвіду, гуманності та підпорядкованості лише закону, і в цій частині не може бути підтримане Вищою радою правосуддя.

 

3.2. Рішення про переведення судді шляхом відрядження ухвалює Вища рада правосуддя на підставі відповідного подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (частина перша статті 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Як зазначалося, внаслідок припинення повноважень ВККСУ вирішення питань суддівської кар’єри, в тому числі переведення суддів, було зупинено.

У зв’язку із цим Верховна Рада України прийняла Закон України від 4 червня 2020 року № 679-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» (далі – Закон № 679-ІХ).

Пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 679-ІХ було запроваджено перехідну норму, згідно з якою Вища рада правосуддя у період відсутності повноважного складу ВККСУ наділялася повноваженнями ухвалювати рішення про відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації та про дострокове закінчення такого відрядження без рекомендації чи подання ВККСУ.

Водночас частиною третьою статті 82 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня може здійснюватися за рішенням Вищої ради правосуддя без конкурсу тільки у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Прийняття Закону № 679-ІХ було спрямовано на подолання кадрового дефіциту суддів в окремих судах та дестабілізації у здійсненні судочинства, ця законодавча ініціатива була підтримана Вищою радою правосуддя.

У консультативному висновку до законопроєкту № 2823 (зараз Закон № 679-ІХ) Вища рада правосуддя наголошувала, що в ситуації, яка склалася із кадровим наповненням судів, відрядження судді є об’єктивною необхідністю. Саме шляхом відрядження судді як тимчасового переведення можливо досягти кількох цілей, зокрема забезпечення доступу до правосуддя, врегулювання навантаження у судах, підвищення авторитету правосуддя, підтримки кваліфікації судді. Проте запроваджений Законом № 679-ІХ механізм відрядження судді може розглядатися виключно як тимчасовий захід для подолання гострого кадрового дефіциту, який не в змозі вирішити проблему відсутності ВККСУ, без якої неможливо подолати кадрову кризу в системі правосуддя[6].

Вища рада правосуддя, керуючись нормами Закону № 679-ІХ, вживає всіх заходів для кадрового забезпечення судів та часткового заповнення таких вакансій.

Протягом 2020 року та січня – листопада 2021 року Вищою радою правосуддя прийняті рішення про початок процедури відрядження суддів (як тимчасового переведення) до 129 судів. До Вищої ради правосуддя надійшла згода на відрядження від 199 суддів.

Загалом у 2020 році та впродовж одинадцяти місяців 2021 року Вищою радою правосуддя прийняті рішення про відрядження 62 суддів до 41 судів із надмірним рівнем судового навантаження та до 3 судів, які припинили свою роботу. Крім того, 20 суддям у 2020 році було продовжено строк відрядження на 1 рік.

Однак повністю укомплектувати кадрами вказані суди шляхом відрядження суддів немає змоги, адже в судах, з яких судді виявили бажання бути переведеними, також не вистачає кадрів.

Із набранням 5 серпня 2021 року чинності Законом України від 13 липня 2021 року № 1629-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» запущена процедура відновлення роботи ВККСУ, зокрема 17 вересня 2021 року призначений перший склад Конкурсної комісії, що обиратиме членів ВККСУ.

Таким чином, вирішення питань суддівської кар’єри та добору суддів на наявні вакансії може бути повністю розблоковане тільки після завершення формування нового складу ВККСУ. Адже зупинення саме цього органу відповідно до Закону України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» призвело до гострого кадрового дефіциту в системі судоустрою, який може бути системно подоланий тільки з початком його повноцінної роботи.

 

3.3. Переведення суддів Верховного Суду до суду апеляційної інстанції тієї самої спеціалізації, що передбачено абзацом другим нового пункту 30-1 Закону № 1402-VІІІ у редакції законопроєкту № 6049, тобто судової інстанції нижчого рівня, є також неоднозначним способом заповнення вакансій у судах апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Конституційно визначений статус Верховного Суду зумовлює наявність відповідних функцій та повноважень. Згідно із частиною першою, пунктами 1, 6 частини другої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом; здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, – як суд першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом; забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно, Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України має велике навантаження і відповідальність як суд касаційної інстанції, який ухвалює остаточні рішення у судових справах, забезпечує сталість та єдність судової практики.

Згідно із чинними нормами законодавства України з питань судоустрою і статусу суддів переведення судді до суду нижчого рівня є одним із видів дисциплінарного стягнення щодо судді (пункт 5 частини першої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Авторами законопроєкту не наведено обґрунтування, що відрядженням суддів Верховного Суду до суду апеляційної інстанції в умовах, що склались, не буде ускладнена робота Верховного Суду.

За таких умов переведення суддів Верховного Суду шляхом відрядження до судів апеляційної інстанції відповідної спеціалізації, навіть за їхньої згоди, є достатньо виваженим способом подолання кадрового дефіциту в судах апеляційної інстанції та може розглядатися як виключний тимчасовий захід, спрямований на підсилення судів апеляційної інстанції відповідної спеціалізації та гарантування доступу до правосуддя в умовах кадрової кризи, якщо відповідні судді Верховного Суду виявили таке бажання.

У разі виявлення суддями Верховного Суду бажання бути тимчасово переведеними до судів апеляційної інстанції вважаємо за доцільне доповнити чинні законодавчі акти відповідними положеннями, якими спростити процедуру такого переведення.

Разом із цим звертаємо увагу на доцільність запровадження законодавчих положень щодо врегулювання питання суддівської кар’єри та спрощеної процедури переведення до судів апеляційної інстанції відповідної спеціалізації тих суддів, які пройшли всі етапи конкурсного відбору до Верховного Суду та за результатами конкурсних процедур підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у Верховному Суді, але за рейтингом не були визнані переможцями конкурсу, оскільки кваліфікація таких суддів, безумовно, є достатньою для здійснення правосуддя в судах апеляційної інстанції.

Окрім цього, відповідно до підпункту 4 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 679-ІХ Вища рада правосуддя у період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ухвалює без рекомендації чи подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України рішення про внесення Президенту України подання про призначення судді у відставці до суду тієї самої спеціалізації та не вищого рівня (крім Верховного Суду) на підставі заяви такого судді, якщо до набрання чинності цим Законом такий суддя пройшов кваліфікаційне оцінювання в порядку, передбаченому законом.

Вища рада правосуддя наголошує на тому, що законодавцю необхідно на законодавчому рівні визначити процедуру такого призначення судді у відставці до суду тієї самої спеціалізації та не вищого рівня (крім Верховного Суду) на підставі заяви такого судді, якщо такий суддя пройшов кваліфікаційне оцінювання в порядку, передбаченому законом.

 

3.4. Автори законопроєкту № 6049 фактично пропонують запровадити ще один тимчасовий захід та окремий механізм стосовно переведення шляхом відрядження суддів місцевих, апеляційних судів та Верховного Суду до апеляційних судів за правилами законопроєкту № 6049 та продовжити повноваження Вищої ради правосуддя приймати без подання ВККСУ рішення про такі відрядження на строк до дня завершення новоутвореним складом ВККСУ конкурсу на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошеного 9 серпня 2019 року.

Вища рада правосуддя підтримує запропоноване законопроєктом продовження строку призначення суддів у межах переведення за спрощеною процедурою без відповідного подання ВККСУ й після утворення повноважного складу ВККСУ та завершення ним конкурсних процедур, оскільки, зважаючи на велике навантаження цього органу одразу після його утворення, такі процедури можуть затягнутися на невизначений час.

Водночас авторами законопроєкту № 6049 не надається обґрунтування, чому змінюються критерії щодо запровадження можливості відрядження суддів без проходження кваліфікаційних процедур саме до суду апеляційної інстанції, адже на сьогодні кадрова криза стосується судів усіх рівнів, і в пояснювальній записці не зазначено, яким чином запровадження нових тимчасових заходів сприятиме вирішенню загальної кадрової кризи в системі правосуддя.

 

3.5. Абзацом дев’ятим нового пункту 30-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ в редакції законопроєкту № 6049 передбачається, що судді у разі їх переведення отримуватимуть суддівську винагороду в суді, до якого їх відряджено.

Згідно з пунктами 7, 8 частини п’ятої статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» незалежність судді забезпечується, зокрема, окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом, а також належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

Частиною сьомою вказаної статті цього Закону встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Конституційний Суд України наголошує, що матеріальне забезпечення судді є не особистим привілеєм судді, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя[7].

Конституційний Суд України у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 висловив правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів.

Такими гарантіями є, зокрема, надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення. Конституційний принцип незалежності суддів означає, у тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Зауважуємо, що враховуючи встановлену частиною другою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» різницю в розмірі базового посадового окладу суддів різних інстанцій, відрядження до апеляційного суду судді місцевого суду потребуватиме додаткових видатків з державного бюджету, а суддів Верховного Суду – призведе до необґрунтованого зниження рівня суддівської винагороди.

 

3.6. Також цим законопроєктом запроваджується норма згідно з якою передбачено, що якщо Вища рада правосуддя є неповноважною у зв’язку з відсутністю достатньої кількості її членів, визначених статтею 92 Конституції України, тимчасові повноваження Вищої ради правосуддя щодо відрядження судді місцевого, апеляційного суду або Верховного Суду до апеляційного суду тієї самої спеціалізації здійснює Рада суддів України (новий пункт 30-2 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ в редакції законопроєкту № 6049).

Відповідно до статті 131 Конституції України та Закону України «Про Вищу раду правосуддя» в Україні діє Вища рада правосуддя, до повноважень якої, зокрема, віднесено ухвалення рішення про переведення судді з одного суду до іншого.

Отже, переведення судді є конституційним повноваженням та прерогативою Вищої ради правосуддя як колегіального, незалежного конституційного органу державної влади та суддівського врядування та не може покладатися на Раду суддів України, яка є органом суддівського самоврядування і з цього питання владними повноваженнями не наділена.

 

4. Одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею[8].

Також згідно з основними вимогами законодавчої техніки норми законопроєкту мають узгоджуватися із чинними законами та не суперечити їм. Перехідні положення законопроєкту застосовуються у разі, якщо потрібно врегулювати відносини, пов’язані з переходом від наявного правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися із прийняттям нового закону.

Водночас перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони закріплені в законі, також включаються до перехідних положень законопроєкту[9].

Разом з тим положення вказаного законопроєкту містять виключно норми тимчасового та локального характеру та запроваджуються шляхом внесення змін до прикінцевих та перехідних положень законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя» без узгодження із чинними нормами, що врегульовують означені правовідносини, що не повною мірою відповідає зазначеним вище принципам.

Зважаючи на той факт, що наразі триває процес формування нового складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, та враховуючи загальні вимоги нормотворчості, вбачається за доцільне унормування порушених законопроєктом питань шляхом внесення змін до чинних норм законодавчих актів, що врегульовують питання відрядження суддів у їх системному зв’язку, з урахуванням викладених зауважень та застережень Вищої ради правосуддя.

 

З огляду на вказане Вища рада правосуддя вважає, що заходи, запропоновані законопроєктом № 6049, можуть бути підтримані з урахуванням викладених вище зауважень та застережень.