X
Enter the word to search

View Акт ВРП

Ukraine
Вища рада правосуддя
Рішення
Kyiv
09.03.2017
475/0/15-17
Про надання консультативного висновку до проекту Закону України «Про антикорупційні суди» (реєстраційний № 6011)

Вищою радою правосуддя розглянуто проект Закону України «Про антикорупційні суди» (реєстраційний № 6011), внесений на розгляд Верховної Ради України народними депутатами України Соболєвим Є.В., Сироїд О.І., Крульком І.І., Найємом М.М., Лещенком С.А., Заліщук С.П.

Пунктом 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що Вища рада правосуддя надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроектів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів, узагальнює пропозиції судів, органів та установ системи правосуддя стосовно законодавства щодо їх статусу та функціонування, судоустрою і статусу суддів.

Під час підготовки висновку за запитом Вищої ради правосуддя отримано листи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України,  Державної судової адміністрації України, а також Ради суддів України, в яких висловлені зауваження органів системи правосуддя та суддівського самоврядування до законопроекту № 6011, а також позиції щодо недоцільності його прийняття. 

Вища рада правосуддя, розглянувши проект Закону України «Про антикорупційні суди» (реєстраційний № 6011), дійшла висновку про недоцільність прийняття зазначеного законопроекту як такого, що суперечить Конституції України, та не узгоджується із законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя», які є базовими імплементаційними законами до Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 3, 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя

 

вирішила:

 

1. Затвердити консультативний висновок щодо проекту Закону України «Про антикорупційні суди» (реєстраційний № 6011 від 1 лютого 2017 року), внесеного на розгляд Верховної Ради України народними депутатами України.

2. Надіслати консультативний висновок до Верховної Ради України.

 

 

Голова Вищої ради правосуддя                                                І.М. Бенедисюк

 

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

рішення Вищої ради правосуддя

від «9» березня 2017 р. № 475/0/15-17

 

КОНСУЛЬТАТИВНИЙ ВИСНОВОК

щодо проекту Закону України «Про антикорупційні суди»

(реєстраційний № 6011)

 

1. Проект Закону України «Про антикорупційні суди», реєстраційний № 6011 (далі – законопроект № 6011), внесений на розгляд Верховної Ради України народними депутатами України Соболєвим Є.В., Сироїд О.І., Крульком І.І., Найємом М.М., Лещенком С.А., Заліщук С.П.

У пояснювальній записці до законопроекту № 6011 зазначено, що метою його прийняття є визначення спеціальних вимог до суддів антикорупційних судів, а також особливостей організації антикорупційних судів.

Завданням законопроекту № 6011 є визначення вимог до організації антикорупційних судів, кандидатів на посади суддів антикорупційних судів, вимог добору та порядку призначення цих суддів.

Автори законопроекту № 6011 зазначають, що запропонована ним модель антикорупційних судів має діяти в межах та на засадах системи судоустрою України, визначеної Конституцією України та Законом України «Про судоустрій та статус суддів».

У цьому консультативному висновку узагальнено позиції Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України та Ради суддів України.

 

2. Відповідно до частини другої статті 125 Конституції України, з якою кореспондується частина друга статті 19 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що у системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди як суди першої інстанції з розгляду окремих категорій справ. Вищими спеціалізованими судами відповідно до цього Закону є Вищий суд з питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд. У складі вищого спеціалізованого суду можуть утворюватись судові палати (стаття 31).

У пункті 16 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що Вищий антикорупційний суд утворюється та проведення конкурсу на посади суддів у цьому суді має бути оголошено протягом дванадцяти місяців з дня набрання чинності законом, який визначає спеціальні вимоги до суддів цього суду.

Водночас законопроектом № 6011 передбачено створення системи антикорупційних судів, яка складається з Вищого антикорупційного суду та Антикорупційної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду України (стаття 2), яка згідно з частиною другою статті 5 законопроекту має адміністративну автономію в межах Верховного Суду та Касаційного кримінального суду Верховного Суду.

Таким чином, запропонована у законопроекті № 6011 модель системи антикорупційних судів не відповідає нормам Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суперечить засадам єдності судової системи України.

                  

3. У частині другій статті 1 законопроекту № 6011 зазначено, що закони України «Про судоустрій і статус суддів», «Про Вищу раду правосуддя» застосовуються у питаннях, що є предметом регулювання цього Закону, у частині, що не суперечить положенням цього Закону.

Проте у пункті 16 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закріплена правова норма, відповідно до якої законом про антикорупційний суд мають бути визначені спеціальні вимоги до суддів цього суду.

З прийняттям змін до Конституції України (щодо правосуддя), набранням чинності законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя» розпочався другий етап реформування системи судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів, яким запроваджено новий порядок організації і функціонування судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою забезпечення права кожного громадянина на справедливий суд.

Така редакція частини другої статті 1 законопроекту № 6011 нівелює правову модель судової реформи, запропоновану Президентом України та підтриману Верховною Радою України.

 

4. Відповідно до статті 3 законопроекту № 6011 передбачено створення у Вищому антикорупційному суді апеляційної палати, судді якої переглядатимуть в апеляційному порядку ухвали цього суду, що можуть бути оскаржені відповідно до процесуального закону, за винятком тих, якими було закінчено розгляд справи по суті. Поєднання в одному суді стадії розгляду справи та апеляційного перегляду ухвал суду (хоча б і тих, якими не завершується розгляд справи) порушує принцип інстанційності судоустрою, закріплений у статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Крім того, відповідно до статті 31 цього ж Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди як суди першої інстанції, а отже, ці суди не можуть здійснювати апеляційний перегляд власних судових рішень.

Водночас у Верховному Суді передбачено створення Антикорупційної палати у Касаційному кримінальну суді Верховного Суду для перегляду вироків та ухвал Вищого антикорупційного суду, якими було закінчено розгляд справи по суті.

Закладені в статті 7 законопроекту № 6011 норми щодо так званої адміністративної автономії Антикорупційної палати по суті являють собою створення та діяльність паралельного «верховного антикорупційного суду», що суперечить частині третій статті 125 Конституції України, відповідно до якої Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, та принципу єдності судової системи, встановленому у статті 3 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

 

5. Статтею 13 «Особливості дисциплінарного провадження щодо суддів антикорупційних судів» законопроекту № 6011 передбачено, що Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя відкриває дисциплінарну справу щодо судді антикорупційного суду лише після отримання згоди зборів суддів Вищого антикорупційного суду або зборів суддів Антикорупційної палати відповідно.

У розділі V «Прикінцеві  та  перехідні положення» законопроекту № 6011 пропонується, зокрема, внести зміни до частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», які полягають у необхідності отримання членом Вищої ради правосуддя згоди на відкриття дисциплінарної справи щодо судді Вищого антикорупційного суду від Голови цього суду, а щодо судді Антикорупційної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду – секретаря Антикорупційної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.

Також пропонується частину першу статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» доповнити пунктами 5, 6  (підстави для відмови у відкритті дисциплінарної справи) такого змісту: «5) збори суддів Вищого антикорупційного суду не надали згоди на відкриття дисциплінарної справи за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді Вищого антикорупційного суду; 6) збори суддів Антикорупційної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду не надали згоди на відкриття дисциплінарної справи за скаргою щодо судді Антикорупційної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду».

У такий спосіб законопроектом № 6011 намагаються обмежити конституційні повноваження Вищої ради правосуддя, залучивши до процедури дисциплінарного провадження органи суддівського самоврядування, а також наділити суддів антикорупційних судів особливим статусом, що є дискримінаційним стосовно суддів інших судів та суперечить Конституції України, законам України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя».

 

6. Щодо визначення порядку проведення добору та призначення суддів в антикорупційні суди законопроектом передбачається утворення конкурсної комісії (стаття 15), до складу якої входитимуть по три особи від Президента України, Верховної Ради України, Міністра юстиції України, зі строком повноважень на чотири роки з правом переобрання чи перепризначення.

Водночас закладена у законопроекті № 6011 ідея не відповідає ані Конституції України, в якій закріплений принцип розподілу влади, ані європейським вимогам та рекомендаціям, зокрема стосовно незалежності органу, який приймає рішення щодо добору та підвищення суддів по службі, від виконавчої та законодавчої влади.[1]

Орган, який уповноважений приймати рішення щодо обрання та кар’єри суддів, повинен бути незалежним від уряду та адміністративних органів. Для гарантії його незалежності мають бути запроваджені такі положення, як, наприклад, нагляд за тим, щоб його члени призначались судовою владою і щоб орган самостійно приймав рішення про власні правила процедури. Однак, якщо конституція, законодавство чи традиції дозволяють урядові брати участь у призначенні суддів, то необхідні гарантії того, щоб на такі процедури призначення не впливали інші мотиви, аніж ті, що пов’язані з викладеними вище об’єктивними критеріями.[2]

Стосовно кожного рішення, пов’язаного з добором, призначенням, просуванням по службі або закінченням перебування на посаді судді, закон передбачає втручання органа, незалежного від виконавчої й законодавчої влади, у якому не менш половини, що беруть участь у засіданні цього органу, є судді, обрані такими ж суддями у порядку, що гарантує саме широке представництво суддів.[3]

 

7. Відповідно до частин першої, другої статті 16 законопроекту Верховна Рада України обирає членів конкурсної комісії з числа осіб, запропонованих депутатськими фракціями (депутатськими групами). Для обрання Верховною Радою України члена конкурсної комісії Апарат Верховної Ради України оприлюднює інформацію на офіційному веб-сайті Верховної Ради України про початок прийому пропозицій депутатських фракцій (депутатських груп) щодо осіб для обрання членами конкурсної комісії.

Разом із тим згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» порядок роботи Верховної Ради України, її органів та посадових осіб, засади формування, організації діяльності та припинення діяльності депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України встановлюються Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України та Законом України «Про статус народного депутата України», законами про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України.

Водночас законопроектом не пропонується внесення жодних змін до Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», що саме по собі унеможливлює виконання вказаних положень.

 

8. Не  відповідає  основним  засадам  системи судоустрою і редакція  статті 30 «Особливості призначення на посаду судді» законопроекту № 6011, відповідно до якої Вища кваліфікаційна комісія суддів України затверджує результати конкурсу, встановлені конкурсною комісією, і вносить рекомендації Вищій раді правосуддя про призначення кандидата на посаду суддів або про переведення судді. Вища кваліфікаційна комісія суддів України не може відмовити у затвердженні результатів конкурсу, встановлених конкурсною комісією (частини перша, друга статті 30). У частинах третій та четвертій цієї статті зазначено, що Вища рада правосуддя на підставі рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ухвалює рішення про внесення Президентові України подання про призначення на посаду судді та про переведення судді, при цьому Вища рада правосуддя не може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, а також відмовити у схваленні рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо переведення судді. 

Проте частиною четвертою статті 37 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», який є спеціальним законом, передбачено, якщо за рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду проголосувало менше чотирнадцяти членів Вищої ради правосуддя, вважається, що Вищою радою правосуддя ухвалено рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

Вища рада правосуддя може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев’ятнадцятої статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані Вищою радою правосуддя в передбаченому законом порядку, якщо:

1) такі відомості не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

2) Вища кваліфікаційна комісія суддів України не дала належної оцінки таким відомостям у межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.

Таким чином, правовий аналіз запропонованої норми дає підстави зробити висновок, що наділення конкурсної комісії зазначеними повноваженнями є втручанням у діяльність Вищої ради правосуддя, яка є конституційним органом державної влади та суддівського врядування, і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яка є державним органом суддівського врядування.

 

9. Також  суперечливою  є  норма  законопроекту № 6011 щодо  проведення іспиту шляхом виконання лише анонімного письмового практичного завдання кандидатом на посаду судді антикорупційного суду з метою виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні антикорупційного законодавства України тощо, у той час як частиною другою статті 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що іспит проводиться шляхом складення анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання.

Відсутність у законопроекті № 6011 вимоги щодо складання кандидатами на посаду судді антикорупційного суду анонімного письмового тестування унеможливить повне, об’єктивне та всебічне виявлення рівня знань кандидата на посаду судді та встановлення його професійної компетентності, а також зумовить порушення єдиного підходу та рівних умов до проходження кваліфікаційного оцінювання кандидатами на посади суддів за спеціальною процедурою.

 

10. Також  законопроектом № 6011  (стаття 28)  до повноважень  конкурсної  комісії віднесено здійснення дослідження досьє кандидатів на посаду судді антикорупційного суду для перевірки їх на відповідність критеріям професійної етики та доброчесності. Для цього конкурсна комісія отримує повний та безпосередній доступ до досьє кандидатів на посади суддів антикорупційного суду.

Частиною восьмою статті 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено виключний перелік осіб, які мають повний та безпосередній доступ до суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді), а саме члени та уповноважені працівники секретаріатів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради правосуддя, а також уповноважені працівники Державної судової адміністрації України.

З огляду на викладене запропонована редакція статті 28 законопроекту суперечить статті 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

 

11. У статті 35 «Гарантії безпеки суддів антикорупційних судів» законопроекту  № 6011 для суддів Вищого антикорупційного суду та Антикорупційної палати передбачено надання цілодобової охорони (за потреби також членам сім’ї та/або особам, з якими вони мають спільний побут або родинні зв’язки), а також охорону житла судді, яку забезпечує Управління державної охорони України.

Відповідно до Закону України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» державна охорона здійснюється щодо: Верховної Ради України; Кабінету Міністрів України; Конституційного Суду України; Верховного Суду України (стаття 4).

У місцях постійного і тимчасового перебування забезпечується безпека: Президента України; Голови Верховної Ради України; Прем’єр-міністра України; Голови Конституційного Суду України; Голови Верховного Суду України; Першого заступника Голови Верховної Ради України; Першого віце-прем’єр-міністра України; Міністра закордонних справ України; Генерального прокурора (статті 5–6).

Державна охорона у разі наявності загрози життю чи здоров’ю може здійснюватися щодо народних депутатів України, членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України, суддів Конституційного Суду України та Верховного Суду України, Голови Національного банку України, Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Рішення про доцільність здійснення державної охорони щодо осіб, зазначених у частині третій цієї статті, приймає Президент України за поданням посадових осіб, уповноважених виступати від імені відповідних органів державної влади, або за поданням Начальника Управління державної охорони України (частини третя-четверта статті 7).

Таким чином, стаття 35 законопроекту № 6011 не узгоджується з нормами Закону України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб».

 

12. Пунктом 3 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» законопроекту передбачено, що протягом шести місяців з дня набрання чинності цим законом утворюються Вищий антикорупційний суд та Антикорупційна палата у складі, що визначені цим Законом. Водночас у пункті 16 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що Вищий антикорупційний суд утворюється та проведення конкурсу на посади суддів у цьому суді має бути оголошено протягом дванадцяти місяців з дня набрання чинності законом, який визначає спеціальні вимоги до суддів цього суду.

Таким чином, запропоновані у законопроекті № 6011 норми створюють колізію у законодавстві.

 

13. Відповідно до загальних вимог нормопроектної техніки проекти законів та нормативно-правових актів повинні раціонально, адекватно врегульовувати суспільні відносини, правові норми, які вони містять, повинні бути стислими, чіткими і недвозначними.

Законопроект № 6011 не відповідає вимогам нормопроектної техніки, оскільки запропоновані зміни є суперечливими та створюють правову колізію.

 

Виходячи з викладеного, Вища рада правосуддя не підтримує законопроект № 6011 та вважає його прийняття неможливим з огляду на те, що він суперечить нормам Конституції України, законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя».

 

 


[1] Пункт 46 Рекомендації СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки.

[2]Підпункт «с» пункту 2 Принципу I Рекомендації № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів» (ухвалена Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів 13.10.1994).

[3] Пункт 1.3 Європейської хартії про закон «Про статус суддів», а також пункт 13 Висновку  № 4 (2003) КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо належної підготовки та підвищення кваліфікації суддів на національному та європейському рівнях.