X
Enter the word to search

View Акт ВРП

Ukraine
Вища рада правосуддя
Рішення
Kyiv
30.06.2020
2014/0/15-20
Про надання консультативного висновку до законопроектів № 3500, № 3500-1, № 3500-2, № 3500-3

Вища рада правосуддя розглянула проекти законів України:

«Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за постановлення суддею (суддями) упередженого судового рішення» (реєстраційний № 3500 від 18 травня 2020 року), внесений на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України Монастирським Д.А., Медяником В.А., Неклюдовим В.М.;

«Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за постановлення суддею (суддями) неправосудного судового рішення судді» (реєстраційний № 3500-1 від 2 червня 2020 року), внесений на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України Новіковим М.М., Костіним А.Є., Дирдіним М.Є., Павлішем П.В., Мережком О.О., Задорожним А.В.;

«Про внесення змін до статті 375 Кримінального кодексу України» (реєстраційний № 3500-2 від 3 червня 2020 року), внесений на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України Демченком С.О., Мамкою Г.М.;

«Про внесення змін до статті 375 Кримінального кодексу України щодо умисного ухвалення завідомо незаконного або необґрунтованого рішення суду» (реєстраційний № 3500-3 від 4 червня 2020 року), внесений на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народним депутатом України Радіною А.О.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроектів із питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

За результатами розгляду вказаних законопроектів, керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 3, 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя

 

 

вирішила:

 

1. Затвердити консультативний висновок щодо проектів законів України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за постановлення суддею (суддями) упередженого судового рішення» (реєстраційний № 3500 від 18 травня 2020 року), внесеного на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України Монастирським Д.А., Медяником В.А., Неклюдовим В.М.; «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за постановлення суддею (суддями) неправосудного судового рішення судді» (реєстраційний № 3500-1 від 2 червня 2020 року), внесеного на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України Новіковим М.М., Костіним А.Є., Дирдіним М.Є., Павлішем П.В., Мережком О.О., Задорожним А.В.; «Про внесення змін до статті 375 Кримінального кодексу України» (реєстраційний № 3500-2 від 3 червня 2020 року), внесеного на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України Демченком С.О., Мамкою Г.М.; «Про внесення змін до статті 375 Кримінального кодексу України щодо умисного ухвалення завідомо незаконного або необґрунтованого рішення суду» (реєстраційний № 3500-3 від 4 червня 2020 року), внесеного на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народним депутатом України Радіною А.О.

2. Надіслати консультативний висновок до Верховної Ради України.

 

 

 

Заступник Голови Вищої ради правосуддя                          О.В. Маловацький

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                              ЗАТВЕРДЖЕНО

Рішення Вищої ради правосуддя

                                                            «30» червня 2020 року № 2014/0/15-20

 

 

    

КОНСУЛЬТАТИВНИЙ ВИСНОВОК

щодо законопроектів №№ 3500, 3500-1, 3500-2, 3500-3

 

1. Проект Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за постановлення суддею (суддями) упередженого судового рішення», реєстраційний № 3500 від 18 травня 2020 року (далі – законопроект № 3500), внесений на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України Монастирським Д.А., Медяником В.А., Неклюдовим В.М.

Як убачається з пояснювальної записки, законопроект № 3500 розроблено з метою вдосконалення правових норм щодо відповідальності за постановлення суддею (суддями) упередженого судового рішення (вироку, ухвали або постанови) та забезпечення дотримання принципу правової визначеності.

Законопроектом № 3500 запропоновано викласти в новій редакції статтю 375 Кримінального кодексу України (далі – КК України), оскільки на цей час на законодавчому рівні не надано визначення поняттю «неправосудне судове рішення», та передбачити у цій статті відповідальність за постановлення суддею (суддями) «упередженого судового рішення».

Крім того, на офіційному веб-сайті Верховної Ради України  зареєстровано альтернативні законопроекти до законопроекту № 3500, якими пропонуються зміни до статті 375 КК України, а саме:

1) проект Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за постановлення суддею (суддями) неправосудного судового рішення судді», реєстраційний № 3500-1 від 2 червня 2020 року, внесений на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України Новіковим М.М., Костіним А.Є., Дирдіним М.Є., Павлішем П.В., Мережком О.О., Задорожним А.В.;

2) проект Закону України «Про внесення змін до статті 375 Кримінального кодексу України», реєстраційний № 3500-2 від 3 червня 2020 року, внесений на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України Демченком С.О., Мамкою Г.М.;

 3) проект Закону України «Про внесення змін до статті 375 Кримінального кодексу України щодо умисного ухвалення завідомо незаконного або необґрунтованого рішення суду», реєстраційний № 3500-3 від 4 червня 2020 року, внесений на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народним депутатом України Радіною А.О.

Вища рада правосуддя відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроектів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

Усі проекти законів, що стосуються статусу суддів, здійснення правосуддя, процесуальних законів та загальніше будь-які законопроекти, що можуть мати вплив на судівництво, наприклад незалежність судової влади, або можуть обмежити гарантії доступу громадян (у тому числі самих суддів) до правосуддя, повинні розглядатися парламентом лише після отримання висновку судової ради. Ця консультативна функція повинна бути визнана усіма державами та підтверджена Радою Європи в якості рекомендації[1].

При опрацюванні законопроектів № 3550, № 3500-1, № 3500-2, № 3500-3 Вища рада правосуддя врахувала позицію Національної школи суддів України до законопроекту № 3500.

 

2. 11 червня 2020 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 7-р/2020 у справі за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України статті 375 Кримінального кодексу України (далі – КК України) від 5 квітня 2001 року № 2341-III. Цим рішенням Суд визнав неконституційною оспорювану статтю цього Кодексу.

Вирішуючи порушене у конституційному поданні питання, Конституційний Суд України виходив, зокрема, із того, що у статті 375 КК України не встановлено критеріїв, за якими можна визначити, який вирок, рішення, ухвала або постанова судді (суддів) є «неправосудними», а також не розкрито змісту сполучення слів «завідомо неправосудний», що може призвести до неоднозначного розуміння складу злочину, кваліфікацію якого здійснено за цією нормою.

У рішенні наголошується, що кримінальний закон (стаття 375 КК України) має відповідати вимогам юридичної визначеності, ясності, недвозначності та передбачності. Це є гарантією здійснення суддею правосуддя на засадах верховенства права та ефективної реалізації кожним конституційного права на судовий захист.

Встановлення кримінальної відповідальності за постановлення «завідомо неправосудного» судового рішення створює ризики та можливості для впливу на суддів. На думку Суду, конституційні приписи щодо незалежності суддів нівелюються внаслідок юридичної невизначеності статті 375 КК України.

З огляду на викладене Конституційний Суд України встановив, що стаття 375 КК України суперечить принципу верховенства права, а саме такому його елементу, як юридична визначеність, та не узгоджується із принципами незалежності суддів, обов’язковості судового рішення, а отже, суперечить частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 126, частині першій, пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України.

 

3. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод метою забезпечення незалежної судової влади є гарантування кожній особі основоположного права на розгляд справи справедливим судом.

Незалежність суду є головною умовою забезпечення верховенства права і в усіх національних законодавствах це положення формується як основоположний принцип судоустрою та судових проваджень. На міжнародному рівні принцип незалежності судової влади визнається як одна з найвагоміших рис демократії як такої.

Незалежність судової влади є гарантією ефективного захисту прав і свобод людини та громадянина, юридичних осіб, інтересів суспільства й держави.

В Основних принципах щодо незалежності правосуддя, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, зазначено, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов’язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її, а кожна держава-член повинна надавати відповідні засоби, які давали б змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції.

Відповідно до пункту 2 Монреальської універсальної декларації про незалежність правосуддя (1983 рік) судді як особи є вільними та зобов’язані приймати безсторонні рішення згідно із власною оцінкою фактів і знанням права, без будь-яких обмежень, впливів, спонук, примусів, загроз або втручання, прямих або непрямих, з будь-якого боку і з будь-яких причин.

Як зауважено у пункті 19 Рекомендації Rec (2000) 19 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя, прокурори повинні поважати незалежність і неупередженість суддів; вони ніколи не повинні ні ставити під сумнів судові рішення, ні перешкоджати їхньому виконанню, зберігаючи використання їхнього права на процедуру апеляції або на будь-яку іншу пояснювальну процедуру. Діяльність і поведінка прокурора та судді не повинні залишати сумнівів стосовно їхньої об’єктивності та неупередженості.

Щодо кримінальної відповідальності Консультативна рада європейських суддів вважає: і) судді повинні притягатися до кримінальної відповідальності за загальним правом за злочини, вчинені поза межами виконання суддівських обов’язків; іі) судді не повинні нести кримінальну відповідальність у разі ненавмисних правопорушень під час виконання ними своїх функцій[2].

Суддям і прокурорам має надаватися незалежність стосовно здійснюваних ними повноважень, а також судді і прокурори повинні бути та виглядати незалежними один від одного. У сприйнятті учасників процесу та суспільства загалом не може бути навіть натяку на потурання між суддями та прокурорами або щодо змішування їхніх повноважень (пункт 36 Висновку Консультативної ради європейських суддів  № 12 (2009)).

Недобросовісне виконання суддею своїх професійних обов’язків є підставою для застосування до нього заходів дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя».

У рішеннях про вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя Вища рада правосуддя неодноразово наголошувала, що притягнення судді до кримінальної відповідальності в механізмі стримувань та противаг у системі поділу влади в Україні є однією з форм контролю за діяльністю носіїв судової влади, завданням якої має бути досягнення балансу між засадами незалежності й недоторканності суддів та кримінальною відповідальністю в разі вчинення ними кримінально караного протиправного діяння.

На проблему використання прокурорами певних кримінальних правопорушень, зокрема «постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови» (стаття 375 КК України), як засобу тиску на суддів звернула увагу GRECO у Звіті за результатами четвертого раунду оцінювання України з питань запобігання корупції серед народних депутатів, суддів та прокурорів (пункт 114).

У вказаному Звіті GRECO рекомендувала Україні скасувати кримінальне правопорушення «постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови» (стаття 375 КК України) та/або, як мінімум, іншим чином забезпечити, що це та будь-яке інше положення про кримінальне правопорушення криміналізують виключно умисні порушення у сфері судочинства, а правоохоронні органи не зловживають такими нормами для неправомірного впливу та тиску на суддів (рекомендація XIII). У рішенні Комітету Міністрів Ради Європи від 23–25 вересня 2019 року стосовно процедури нагляду за виконанням Україною рішень Європейського суду з прав людини у групі справ «Олександр Волков проти України» висловлено стурбованість щодо можливої загрози судовій незалежності через зловживання прокурорами кримінальними розслідуваннями відповідно до статті 375 КК України, яка криміналізує винесення завідомо несправедливого рішення, а також закликано органи влади України розглянути заходи щодо усунення будь-якого потенційного надмірного впливу та тиску на суддів відповідно до рекомендацій Групи держав проти корупції (GRECO) стосовно цього питання.

У Висновку amicus curiae brief від 13 березня 2017 року № CDL-AD(2017)002 для Конституційного Суду Республіки Молдова щодо кримінальної відповідальності суддів Венеціанська комісія зазначила: «Для того, щоб не підривати суддівську незалежність, кримінальна відповідальність за виконання суддівських функцій повинна стосуватися більш серйозних випадків, а не ненавмисних недоліків. Якщо суддів будуть притягувати до кримінальної відповідальності за ненавмисні помилки під час виконання ними судових функцій, це може поставити під загрозу як їхню неупередженість, так і незалежність. Неупередженість суддів перебуватиме під ризиком, оскільки погроза санкціями може підсвідомо вплинути на їхні рішення. Кримінальна відповідальність за ненавмисні помилки зробить судову владу вразливою до втручання з боку виконавчої влади, а тому становить загрозу незалежності суддів» (пункт 38).

Конституційний Суд України у рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 вказав, що відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. При здійсненні правосуддя судді незалежні і підкоряються лише закону (частина перша статті 129 Конституції України). Виключно законами України визначаються судоустрій і судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий.

 

4. Наразі чинне законодавство України містить досить різну термінологію щодо судових рішень: «неправосудність», «незаконність», «необґрунтованість», які є різними за своєю змістовою сутністю і їх застосування спричиняє різні правові наслідки.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (стаття 263 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 236 Господарського процесуального кодексу України, стаття 242 Кодексу адміністративного судочинства України, стаття 370 Кримінального процесуального кодексу України). 

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 370 Кримінального процесуального кодексу України, стаття 263 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 236 Господарського процесуального кодексу України, стаття 242 Кодексу адміністративного судочинства України). 

Поняття неупередженості суду широко розкривається у практиці Європейського суду з прав людини (далі  – ЄСПЛ). Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. 

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить вимогу щодо неупередженості суду. ЄСПЛ виокремлює два критерії оцінки неупередженості суду (рішення у справі «Micаllеf v. Malta», § 93 ):

суб’єктивний – неупередженість відповідно до внутрішнього переконання судді, враховується поведінка конкретного судді у конкретній справі. Вважається, що суддя є неупередженим, якщо не доведено іншого (рішення у справі «Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium», § 94);

об’єктивний – неупередженість судді з точки зору стороннього спостерігача, забезпечення відповідних гарантій для виключення легітимних сумнівів стосовно його неупередженості. Об’єктивний тест стосується переважно ієрархічних та інших зв’язків між суддею та іншими особами у справі. Суд зазначає, що у кожному окремому випадку необхідно визначити, чи вказують характер та рівень стосунків у справі на відсутність неупередженості з боку суду (рішення у справі «Micallef v. Malta», §§ 97, 102). У зв’язку із цим навіть прояви неупередженості мають значення, іншими словами, «правосуддя має не тільки здійснюватись, а повинно також демонструватись». 

За відсутності однакового тлумачення термінів «неправосудність», «незаконність», «необґрунтованість» та ще й запропонованих суб’єктами законодавчої ініціативи  змінами до статті 375 Кодексу з використанням термінів «упереджене судове рішення», «завідомо неправильно застосовано норму матеріального права», «постановлено з грубим порушенням норм процесуального права», «умисне ухвалення завідомо незаконного або необґрунтованого вироку, рішення, ухвали, постанови або судового наказу» або «завідомо є невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи» тощо кожен суддя потенційно може очікувати повідомлення про підозру.

У законопроектах № 3500, № 3500-1, № 3500-3 змішуються поняття неупередженості, обґрунтованості та законності судового рішення, що не може бути підтримано.

Також звертаємо увагу на деякі статистичні дані.

За даними Офісу Генерального прокурора, впродовж 2019 року обліковано 10 310 злочинів, передбачених розділом XVIII «Особлива частина» КК України (злочини проти правосуддя)[3].

Зазначений показник варто порівняти із такими даними.

За фактом постановлення суддею завідомо неправосудного судового рішення у 2019 році порушено 408 кримінальних проваджень, із них 190 закрито, стосовно двох осіб обвинувальні акти направлено до суду.

За інформацією Верховного Суду, згідно із статистичними даними звіту форми № 5-ВС «Звіт про здійснення правосуддя Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду» у 2018 році за касаційними скаргами на судові рішення розглянуто одне кримінальне провадження про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 375 КК України, стосовно однієї особи. За результатами касаційного розгляду в задоволенні скарги відмовлено і судове рішення залишено без змін. Протягом 2019 року розглянуто три таких кримінальних провадження стосовно трьох осіб. За результатами касаційного розгляду в задоволенні скарг відмовлено і судові рішення залишено без зміни.

При цьому згідно зі статистичними даними Державної судової адміністрації  України за вироками, що набрали законної сили, винесеними щодо осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, передбачене статтею 375 КК України, у 2013 році засуджено одну особу, у 2014 та 2015 роках – по дві особи, у 2017 році – одну особу. У 2013 році місцеві загальні суди закрили провадження стосовно двох осіб, у 2014 році – стосовно однієї особи, у 2015 році – стосовно трьох осіб, у 2017 році – стосовно однієї особи. 

Згідно із наданою Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду інформацією (інформацію складено на підставі статистичних даних Державної судової адміністрації  України, форма статистичного звіту № 1-к «Звіт судів першої інстанції про розгляд матеріалів кримінального провадження» за 2018 та 2019 роки») на розгляді місцевих загальних судів у 2019 році перебувало 30 кримінальних проваджень за статтею 375 КК України  стосовно 32 осіб; за цей період місцевими загальними судами розглянуто 2 кримінальних провадження за статтею 375 КК України, з яких із ухваленням вироку – 1 справа, із поверненням прокурору – 2 справи.

За даними Державної судової адміністрації України щодо розгляду судами кримінальних справ за злочинами, передбаченими статтями 375, 376 КК України, у 2019 році такі справи судами апеляційної інстанції не переглядалися, за судовими рішеннями, що набрали законної сили, у 2019 році засуджено осіб не було. При цьому за статтею 375 цього Кодексу розглянуто 2 справи та за статтею 376 КК України  – одну справу стосовно однієї особи.

При цьому Конституційний Суд України в рішенні від 11 червня 2020 року № 7-р/2020 наголосив, що остаточне судове рішення не може бути переглянуто, крім встановлених процесуальними законами випадків його перегляду відповідним судом, що виключає можливість оцінювати таке рішення слідчим, прокурором при вчиненні ними дій, які мають наслідком притягнення судді до кримінальної відповідальності.

З огляду на зазначені вище міжнародні стандарти, за результатами аналізу застосування статті 375 КК України та з метою захисту незалежності суддів і авторитету правосуддя Вища рада правосуддя неодноразово наголошувала в щорічних доповідях за 2017–2019 роки про стан забезпечення незалежності в Україні на необхідності виключення статті 375 із КК України.

Враховуючи рішення Конституційного Суду України від 11 червня 2020 року № 7-р/2020, зазначений варіант є найбільш обґрунтованим з огляду на те, що склад злочину, передбаченого статтею 375 КК України, охоплюється, з одного боку, складом злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг[4], а з іншого – підставами дисциплінарної відповідальності суддів[5].

У зв’язку із цим виключення статті 375 із КК України дасть змогу одночасно забезпечити кілька окремих гарантій суддівської незалежності, зокрема: привести функціональний імунітет судді у відповідність до міжнародних стандартів, тобто забезпечити: а) повний імунітет від дій, вчинених суддею під час виконання своїх функціональних обов’язків[6]; б) притягнення судді до кримінальної відповідальності на загальних підставах за злочини, «які за будь-яких обставин кваліфікуються як кримінальне правопорушення (наприклад, отримання хабара)»[7]; в) гарантії неможливості перегляду судових рішень поза межами апеляційних процедур; г) чітко розмежувати підстави кримінальної та дисциплінарної відповідальності суддів.

 

З огляду на викладене, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 11 червня 2020 року № 7-р/2020 у справі за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України статті 375 Кримінального кодексу України, Вища рада правосуддя не підтримує законопроекти № 3500, № 3500-1, № 3500-3 та вважає законопроект № 3500-2, яким пропонується виключити статтю 375 з Кримінального кодексу України, таким, що має бути підтриманий.

 

 

[1] Висновок № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо судової ради на службі суспільства, пункт 87.

[2] Висновок № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, пункт 75.

[3] Відповідь Офісу Генерального прокурора від 31 січня 2020 року № 09/4-30 вих.-20 за підписом Першого заступника Генерального прокурора В.Каська.

[4]    Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341-111, розділ XVII.

[5]    Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, стаття 106.

[6] Висновок Венеціанської комісії щодо проекту Закону про внесення змін до Конституції України щодо недоторканності народних депутатів України та суддів від 19 червня 2015 року № С0І.-А0(2015)013, пункт 25.

[7]     Висновок № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, пункт 52; Рекомендація СМ/Rес (2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки, пункт 16; Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ, частина сьома статті 13.