X
Enter the word to search

View Акт ВРП

Ukraine
Вища рада правосуддя
Рішення
Kyiv
09.07.2020
2076/0/15-20
Про надання консультативного висновку до законопроєктів № 3556, № 3557

Вища рада правосуддя розглянула проєкти законів України «Про внесення змін до Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (щодо порядку зайняття суддями адміністративних посад)» від 28 травня 2020 року, реєстраційний № 3556, та «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (щодо порядку зайняття суддями адміністративних посад)» від 28 травня 2020 року, реєстраційний № 3557, внесені на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народним депутатом України Бакунцем П.А.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

Керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 3, 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя

 

вирішила:

 

1. Затвердити консультативний висновок щодо проєктів законів України «Про внесення змін до Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (щодо порядку зайняття суддями адміністративних посад)» від 28 травня 2020 року, реєстраційний № 3556, та «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (щодо порядку зайняття суддями адміністративних посад)» від 28 травня 2020 року, реєстраційний № 3557, внесених на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народним депутатом України Бакунцем П.А.

2. Надіслати консультативний висновок до Верховної Ради України.

 

 

 

Заступник Голови Вищої ради правосуддя                     О.В. Маловацький

 

 

 

                                                                      ЗАТВЕРДЖЕНО

        Рішення Вищої ради правосуддя

                                                                

                                                                 «9» липня 2020 року №  2076/0/15-20

 

 

 

КОНСУЛЬТАТИВНИЙ ВИСНОВОК

щодо законопроєктів  № 3556, № 3557

 

1. Проєкти законів України від 28 травня 2020 року «Про внесення змін до Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (щодо порядку зайняття суддями адміністративних посад)», реєстраційний № 3556 (далі – законопроєкт № 3556), та «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (щодо порядку зайняття суддями адміністративних посад)», реєстраційний № 3557 (далі – законопроєкт № 3557), внесені на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народним депутатом України Бакунцем П.А.

Як убачається з пояснювальних записок до законопроєктів № 3556, № 3557, вони мають на меті належне унормування питання зайняття суддями адміністративних посад та закріплення на законодавчому рівні альтернативного механізму визначення судді, що виконує адміністративні функції, який діятиме у разі неможливості застосування існуючого механізму та полягає в обранні суддів на такі посади зборами суддів. Ці законопроєкти  слід розглядати разом.

Необхідність прийняття законопроєктів обґрунтовано тим, що чинна редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не забезпечує достатніх законодавчих механізмів зайняття суддями адміністративних посад, а встановлює єдиний можливий варіант, тому такий законодавчий механізм вимагає оновлення та реформування. Наслідком неналежного законодавчого регулювання часто є неукомплектованість великої кількості адміністративних посад або, іншими словами, відсутність голови чи заступника голови суду в суді.

На думку ініціатора законопроєктів, такі обставини свідчать про недосконалість наявного єдиного законодавчого підходу до визначення судді, який здійснює адміністративні функції, та об’єктивну потребу в належному законодавчому регулюванні, при цьому без відмови від існуючої законодавчої моделі у вигляді обрання судді на адміністративну посаду зборами суддів, а лише шляхом доповнення її альтернативним механізмом.

Вища рада правосуддя відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

Усі проєкти законів, що стосуються статусу суддів, відправлення правосуддя, процесуальних законів, та загальніше будь-які законопроекти, що можуть мати вплив на судівництво, наприклад незалежність судової влади, або можуть обмежити гарантії доступу громадян (у тому числі самих суддів) до правосуддя, повинні розглядатися парламентом лише після отримання висновку судової ради. Ця консультативна функція повинна бути визнана усіма державами та підтверджена Радою Європи в якості рекомендації[1].

Розглянувши законопроєкти № 3556, № 3557 та врахувавши позицію Національної школи суддів України, Вища рада правосуддя зазначає таке.

 

2.  Статтею 1 Конституції України визначено, що Україна є правовою державою. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Основного Закону України).

Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні утримуватися від заяв та дій, що можуть підірвати незалежність судової влади. Для захисту професійних інтересів суддів та вирішення питань внутрішньої діяльності судів відповідно до цього Закону діє суддівське самоврядування. Згідно із частинами першою, другою статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України.

Важливою гарантією забезпечення внутрішньої незалежності суддів є запровадження з 2014 року принципу виборності всіх адміністративних посад у судах всіх рівнів. Зокрема, до початку судової реформи голови судів та заступники голів судів (крім Верховного Суду України) призначалися на посаду Вищою радою юстиції за поданням відповідної ради суддів. У 2014 році у зв’язку з надзвичайними подіями у країні повноваження щодо призначення суддів на адміністративні посади на певний час перебрала на себе Верховна Рада України. Проте, як зазначалося вище, Законом України «Про відновлення довіри до судової влади» повний обсяг повноважень щодо обрання голів судів та їхніх заступників було передано суддям відповідного суду, що унеможливило будь-який зовнішній вплив на цей процес. Нині голови судів та їхні заступники обираються на посади строком на три роки зборами суддів (у Верховному Суді – Пленумом Суду) шляхом таємного голосування більшістю від кількості суддів, які працюють у відповідному суді.

Забезпечення незалежності суддів включає в себе, зокрема, належне унормування питань судового адміністрування. Якісне законодавче регулювання питання зайняття суддями адміністративних посад прямо впливає на якість організації роботи суду, створення належних умов для здійснення судочинства та утверджує авторитет судової влади в суспільстві.

3. Законопроєктами № 3556, № 3557 передбачається, що голова місцевого суду, його заступник, голова апеляційного суду, його заступники, голова вищого спеціалізованого суду, його заступники, які не обрані на ці посади зборами суддів протягом більш як трьох місяців з моменту утворення відповідної вакантної посади, призначатимуться рішенням Вищої ради правосуддя строком на три роки, але не більш як на строк повноваження судді. На думку суб’єкта законодавчої ініціативи, чинні норми законів України свідчать про недосконалість наявного єдиного законодавчого підходу до визначення судді, який здійснює адміністративні функції, та об’єктивну потребу у належному законодавчому регулюванні, при цьому без відмови відмовляючись від існуючої законодавчої моделі у вигляді обрання судді на адміністративну посаду зборами суддів, а лише шляхом доповнення її  альтернативним механізмом.

Вища рада правосуддя в цілому підтримує ідею встановлення законодавчого механізму для вирішення питання обрання судових адміністраторів у судах, де зборами суддів такі рішення не приймаються протягом тривалого часу, проте закон не може містити альтернативності. Водночас відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обрання суддів на адміністративні посади в судах віднесено до завдань суддівського самоврядування.

У Рекомендації № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухваленій Комітетом Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року, передбачено принцип права на об’єднання, згідно з якого судді повинні бути вільними у створенні об’єднань, які самостійно або спільно з іншим органом оберігають незалежність суддів та захищають їхні інтереси.[2]

Для захисту професійних інтересів суддів та вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування, що дає суддям можливість самостійно колективно вирішувати зазначенні питання.

Суддівське самоврядування  є однією з гарантій забезпечення незалежності суддів. Діяльність органів суддівського самоврядування має сприяти створенню належних організаційних та інших умов для забезпечення нормальної діяльності судів і суддів, утверджувати незалежність суду, забезпечувати захист суддів від втручання в їхню діяльність, а також підвищувати рівень роботи з кадрами у системі судів. Судді володіють свободою організовувати асоціації суддів та інші організації і вступати до них для захисту своїх інтересів, вдосконалення професійної підготовки та збереження своєї судової незалежності. Про роль і місце суддівських організацій йдеться як у міжнародних, так і національних нормативно-правових актах.

Зокрема, згідно з Основними принципами Організації Об’єднаних Націй щодо незалежності суддівства, підтвердженими Загальною Асамблеєю ООН у листопаді 1985 року, судді, як й інші громадяни, користуються свободою слова, віросповідання, асоціацій і зборів, однак, користуючись цими правами, вони повинні поводити себе таким чином, щоб забезпечити повагу до своєї посади, зберегти безсторонність і незалежність судових органів.

До питань внутрішньої діяльності судів належать питання організаційного забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та їхніх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов’язані зі здійсненням правосуддя.

Відповідно до статті 127 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівське самоврядування в Україні здійснюється через збори суддів місцевого суду, апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду, Пленум Верховного Суду, Раду суддів України, з’їзд суддів України.

Питаннями незалежності суддів в Україні опікуються не лише органи судової влади,  й структури суддівського самоврядування, що створюються і діють у нашій державі відповідно до усталених міжнародних стандартів у цій сфері.

Необхідною складовою держави, що керується верховенством права, є наявність органу, незалежного від законодавчої та виконавчої влади, який відповідає за питання кар’єри суддів. Метою діяльності такого органу є гарантування як незалежності судової влади в цілому, так і незалежності кожного окремого судді зокрема. Слід констатувати, що в Україні подібну інституцію в особі Вищої ради правосуддя фактично було створено лише на початку 2017 року.

Враховуючи викладене, Вища рада правосуддя з метою уникнення неоднозначності та невизначеності положень законодавства вважає за доцільне визначити механізм обрання суддів на адміністративні посади шляхом подання зборами суддів, задля дотримання інституту збалансування, не менше двох кандидатів, з яких Вища рада правосуддя своїм рішенням обирає та призначає голову місцевого суду, його заступника, голову апеляційного суду, його заступників, голову вищого спеціалізованого суду, його заступників на підставі критеріїв, які повинні бути визначені на законодавчому рівні з метою дотримання принципів об’єктивності та прозорості.

Таким чином, законопроєкти № 3556, № 3557 потребують доопрацювання з урахуванням викладеного.

Відповідно до загальних вимог нормотворчої техніки проєкти законів та нормативно-правових актів мають раціонально, адекватно врегульовувати суспільні відносини; правові норми, які вони містять, повинні бути стислими, чіткими і недвозначними та узгоджуватися із принципами і нормами Конституції України, а також у цілому відповідати вимогам нормотворчої техніки.

 

З огляду на викладене Вища рада правосуддя підтримає законопроєкти № 3556, № 3557 у разі їх доопрацювання.

 

 

 

 

 

[1] Висновок № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо судової ради на службі суспільства, пункт 87.

[2] Рекомендація № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухвалена Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів від 13 жовтня 1994 року, принцип IV.