View Акт ВРП

Вища рада правосуддя, розглянувши лист Верховної Ради України від 4 листопада 2021 року № 04-26/17-2021/340341, яким до Вищої ради правосуддя надіслано подання Вищої ради юстиції від 30 червня 2016 року № 64/0/12-16 про звільнення судді Печерського районного суду міста Києва Волкової Світлани Яківни з посади за порушення присяги,

встановила:

до Вищої ради правосуддя надійшов лист Верховної Ради України від 4 листопада 2021 року № 04-26/17-2021/340341 з поданням Вищої ради юстиції від 30 червня 2016 року № 64/0/12-16 про звільнення судді Печерського районного суду міста Києва Волкової С.Я. з посади за порушення присяги.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого визначення члена Вищої ради правосуддя від 23 січня 2023 року у справі № 8845/0/8-21 доповідачем із цього питання визначено члена Вищої ради правосуддя Сасевича О.М.

Заслухавши пояснення представників судді Волкової С.Я. – адвокатів Цвєткової К.В. та Клян А.Ф., за результатами попереднього розгляду питання Вища рада правосуддя встановила таке.

Волкова Світлана Яківна, ____ року народження, Указом Президента України від 5 червня 2000 року № 762/2000 призначена на посаду судді Старокиївського районного суду міста Києва строком на п’ять років. Указом Президента України від 23 жовтня 2001 року № 1004/2001 переведена на посаду новоутвореного Печерського районного суду міста Києва. Постановою Верховної Ради України від 8 липня 2005 року Волкову С.Я. обрано на посаду судді цього суду безстроково.

14 квітня 2016 року Вища рада юстиції, розглянувши дисциплінарну справу стосовно судді Печерського районного суду міста Києва Волкової С.Я., відкриту за рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 5 жовтня 2015 року № 2426/дп-15, ухвалила рішення про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення судді Печерського районного суду міста Києва Волкової С.Я. з посади за порушення присяги судді (№ 806/0/15-16).

Постановою Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1609-VIII Волкову С.Я. звільнено з посади судді Печерського районного суду міста Києва у зв’язку з порушенням присяги судді.

У травні 2016 року ОСОБА1 звернулася до Вищого адміністративного суду України з позовом до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення від 14 квітня 2016 року № 806/0/15-16 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА1 з посади судді Печерського районного суду міста Києва у зв’язку з порушенням присяги судді».

Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 3 квітня 2018 року у справі № 800/286/16 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА1 до Вищої ради правосуддя, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, – Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, про визнання незаконним та скасування рішення від 14 квітня 2016 року № 806/0/15-16 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА1 з посади судді Печерського районного суду міста Києва у зв’язку з порушенням присяги судді» відмовлено повністю.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 3 квітня 2018 року та відмовлено у відкритті апеляційного провадження у вказаній справі.

Суд касаційної інстанції, ухвалюючи судове рішення від 3 квітня 2018 року у справі № 800/286/16, вважав, що Вища рада юстиції дійшла обґрунтованого висновку про порушення суддею ОСОБА1 присяги та необхідність внесення подання про звільнення її з посади судді, оскільки під час розгляду клопотань про застосування запобіжних заходів щодо ОСОБА2 вона не встановила, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, а також чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушила вимоги пунктів 2, 3 частини першої статті 194 Кримінального процесуального кодексу України. Суд касаційної інстанції вказав, що Вища рада юстиції, приймаючи спірне рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення, оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, згідно з якими відповідач дійшов правомірного висновку про необхідність застосування до судді ОСОБА1 дисциплінарного стягнення у вигляді подання про звільнення її з посади.

Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року задоволено позов ОСОБА1 до Верховної Ради України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, – Вищої ради правосуддя, визнано протиправною та скасовано Постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1609-VIII «Про звільнення судді», якою звільнено ОСОБА1 з посади судді Печерського районного суду міста Києва у зв’язку з порушенням присяги судді.

Наказом голови Печерського районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року № 615-к/2019 скасовано наказ голови цього суду від 17 жовтня 2016 року № 607-к/2016, яким Волкову С.Я. було відраховано зі штату суду, та поновлено її на роботі із 18 жовтня 2016 року.

30 вересня 2016 року набрали чинності закони України від 2 червня 2016 року № 1401-VIIІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі – Закон № 1401-VIII) та № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VІІІ).

Однак характер наслідків, передбачених законом для подібних грубих порушень, які раніше кваліфікувались як порушення присяги судді, не змінився і після набрання чинності Законом № 1402-VІІІ, оскільки цим Законом не було пом’якшено або скасовано відповідальність за вчинені суддею Волковою С.Я. дії.

За змістом підпункту «а» пункту 1, пункту 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або внаслідок недбалості іншого істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності з підстав умисного або у зв’язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.

За змістом пунктів 1, 7 частини дев’ятої статті 109 Закону № 1402-VІІІ істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який із таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

Пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1401-VIII визначено, що з дня набрання чинності цим Законом призначення, припинення повноважень та звільнення суддів здійснюється відповідно до Конституції України з урахуванням внесених цим Законом змін.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 131 Конституції України рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя.

Абзацом другим пункту 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що суддя, щодо якого до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» Вищою радою юстиції внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи Верховною Радою України, звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Пунктом 1 частини восьмої статті 109 чинної редакції Закону № 1402-VІІІ встановлено, що підставою для внесення подання про звільнення судді з посади є вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Зазначена норма кореспондується з пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, яким передбачено, що підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні Вищої ради правосуддя.

Вища рада правосуддя зауважує, що саме в рішенні від 14 квітня 2016 року № 806/0/15-16 Вища рада юстиції встановила факти, які свідчать про порушення суддею Волковою С.Я. присяги, та притягнула суддю до відповідальності, вирішивши звернутись до уповноваженого органу з поданням про звільнення судді з посади.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з посади не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише приймається на його підставі, тому за своєю суттю таке рішення є кадровим (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі № 9901/187/19, від 25 червня 2020 року у справі № 9901/103/19, від 6 квітня 2023 року у справі № 990/86/22).

За таких обставин Вища рада правосуддя, розглянувши зазначене подання, вважає, що в цьому випадку не вирішується питання про притягнення судді Волкової С.Я. до дисциплінарної відповідальності, а реалізовуються повноваження щодо вирішення питання про звільнення судді на підставі рішення, прийнятого уповноваженим органом (Вищою радою юстиції), яке було переглянуто в судовому порядку та залишено без змін і яке підлягає реалізації. На переконання Вищої ради правосуддя, вказана процедура по суті є вирішенням кадрового питання, тому в такому випадку не підлягає застосуванню строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

З-поміж іншого, статтею 56 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» не встановлено строків для прийняття рішення Вищою радою правосуддя та не передбачено застосування строків під час розгляду подання відповідного органу про звільнення судді з посади.

Разом з тим 8 червня 2023 року до Вищої ради правосуддя надійшли пояснення представника судді Волкової С.Я. – адвоката Цвєткової К.В. щодо необхідності прийняття рішення про відмову в задоволенні подання Вищої ради юстиції від 30 червня 2016 року № 64/0/12-16 про звільнення судді Печерського районного суду міста Києва Волкової С.Я. з посади за порушення присяги.

Доводи, зазначені в поясненнях, обґрунтовано тим, що Вища рада правосуддя має перевірити наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, зокрема у зв’язку зі встановленням судом обставин, зазначених у виправдувальному вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 25 серпня 2020 року за результатами розгляду обвинувального акта у кримінальному провадженні № ____ щодо ОСОБА1, обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою, другою статті 375 Кримінального кодексу України (далі – КК України).

На думку судді Волкової С.Я., зазначені судом у виправдувальному вироку обставини, зокрема щодо відсутності у діях ОСОБА1 ознак, які свідчили б, що постановлена нею 19 вересня 2014 року ухвала, що слугувала підставою для притягнення судді Волкової С.Я. до дисциплінарної відповідальності, була завідомо неправосудною, є преюдиційними щодо наявності факту відсутності в діях Волкової С.Я. складу дисциплінарного проступку.

За результатами розгляду наданих пояснень Вища рада правосуддя вважає за необхідне зазначити таке.

Із аналізу рішення Вищої ради юстиції від 14 квітня 2016 року № 806/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Печерського районного суду міста Києва Волкової С.Я. з посади за порушення присяги судді вбачається, що під час розгляду дисциплінарної справи щодо Волкової С.Я. було досліджено обставини порушення суддею присяги, що полягали у свідомому вчиненні грубого порушення закону у вигляді скасування ухвали Печерського районного суду міста Києва від 29 липня 2014 року про продовження підозрюваному строку тримання під вартою у спосіб, не передбачений законом, оскільки застосування більш м’якого запобіжного заходу при відмові у продовженні строку тримання під вартою є можливим лише після закінчення строку дії попередньої ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Вища рада юстиції дійшла висновку, що, представляючи судову владу, суддя Волкова С.Я. вчинила дії, які порочать звання судді і викликають сумнів у її об’єктивності, неупередженості та незалежності, що є порушенням присяги як згідно із частиною другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у редакції, що діяла на момент вчинення суддею Волковою С.Я. відповідних дій, так і відповідно до частини другої статті 97 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», чинної на момент розгляду дисциплінарної справи Вищою радою юстиції.

Разом із тим під час розгляду обвинувального акта у кримінальному провадженні № ____ щодо ОСОБА1, обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою, другою статті 375 КК України, Шевченківський районний суд міста Києва досліджував обставини постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудної ухвали, що спричинило тяжкі наслідки або вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах. Після постановлення Волковою С.Я. ухвали від 19 вересня 2014 року підозрюваного було звільнено з-під варти в залі судового засідання, а 3 жовтня 2014 року з метою переховування від органів досудового розслідування та суду він зник із місця свого проживання, таким чином ухилившись від передбаченої законом кримінальної відповідальності.

25 серпня 2020 року Шевченківський районний суд міста Києва визнав ОСОБА1 невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою, другою статті 375 КК України, та виправдав її у зв’язку з відсутністю в її діяннях складу кримінальних правопорушень.

Постановляючи зазначений вирок, суд виходив з того, що прокурором не надано доказів того, що під час постановлення ухвали 19 вересня 2014 року ОСОБА1 умисно та грубо порушила норми процесуального права або ж керувалася відомостями, отриманими не в судовому засіданні або внаслідок будь-яких домовленостей. Крім того, суд вказав на відсутність доказів умисного створення ОСОБА1 умов для уникнення підозрюваним слідства, суду та кримінальної відповідальності.

Отже, дисциплінарна відповідальність за своєю юридичною природою істотно відрізняється від кримінальної за підставами, процедурою реалізації, колом суб’єктів, а також характером і наслідками стягнень.

Під час дисциплінарного провадження надається оцінка тільки тим фактам, які можуть свідчити про наявність або відсутність у поведінці судді складу дисциплінарного проступку та про ступінь його вини. Встановлені під час дисциплінарного провадження факти та обставини мають значення тільки для прийняття рішення у межах компетенції відповідного органу та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні адміністративних або кримінальних правопорушень.

Водночас кримінальна відповідальність – це особливий правовий інститут, у межах якого надається офіційна оцінка поведінки особи як кримінально караної на підставах, передбачених КК України. Зазначена відповідальність реалізується в обвинувальному вироку суду та включає визнання особи винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, призначення покарання тощо.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах констатувала, що дисциплінарна і кримінальна відповідальність належать до різних видів юридичної відповідальності, тому їх застосування з огляду на положення статті 4 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), частини першої статті 61 Конституції України не є взаємовиключним.

Кримінальна та дисциплінарна відповідальність є відокремленими правовими інститутами з різними підставами, порядком застосування, колом суб’єктів, характером стягнень, тому притягнення до дисциплінарної відповідальності та одночасне існування кримінального провадження не суперечать принципам справедливості й пропорційності та не є подвійним притягненням до відповідальності за одне й те саме порушення (постанови від 4 квітня 2019 року у справі № 11-945сап18, від 19 травня 2021 року у справі № 9901/997/18 (провадження № 11-291заі20)).

Гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Отже, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов’язків цивільного характеру (стандарти доказування в дисциплінарній процедурі та у кримінальному провадженні істотно відрізняються).

Саме така правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) та від 22 січня 2019 року у справі № 800/454/17 (П/9901/141/18).

Цілком можливо притягнути особу за вчинення одних і тих самих дій і до дисциплінарної, і до кримінальної або адміністративної відповідальності. Це не суперечить Основному Закону, який забороняє притягати двічі до юридичної відповідальності одного виду (частина перша статті 61 Конституції України). Питання про вину особи у вчиненні злочину (кримінального правопорушення), безумовно, може вирішити лише суд. Водночас виключні повноваження встановлювати відсутність або наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку надані дисциплінарному органу – Дисциплінарним палатам Вищої ради правосуддя (стаття 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Рішення будь-яких органів, у тому числі вирок суду, не можуть бути обов’язковими для дисциплінарного органу, який вправі і водночас зобов’язаний самостійно визначити наявність у діях особи складу дисциплінарного проступку. Тим більше, дисциплінарний орган не може бути обмежений у здійсненні своїх повноважень щодо дисциплінарного провадження через відсутність рішення компетентного органу в іншій процедурі, зокрема через відсутність вироку суду за фактами, які можуть бути одночасно підставами притягнення особи до кримінальної та дисциплінарної відповідальності. Так само рішення дисциплінарного органу не має жодного правового значення і для суду під час розгляду кримінального провадження чи справи про адміністративне правопорушення.

У рішенні від 13 вересня 2007 року у справі «Moullet v. France» (заява № 27521/04) ЄСПЛ також констатував, що результат кримінального провадження не мав вирішального значення для адміністративного провадження, оскільки, незважаючи на те, що кримінальне провадження було закрито, існувала законна можливість порушити справу проти заявника в дисциплінарних судах. Незалежно від рішення, ухваленого в кримінальному провадженні, відповідне адміністративне провадження, яке було досить незалежним як за способом його порушення, так і за процедурою, не було прямим наслідком кримінального провадження.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 травня 2022 року (провадження № 11-194сап21) зауважила, що оцінка дій судді на предмет допущення / недопущення ним грубого порушення закону здійснена виключно з метою встановлення наявності / відсутності вчинення суддею дисциплінарного проступку. Тому висновки в цій справі мають значення для цілей дисциплінарного провадження щодо судді та не можуть тлумачитись як висновки щодо законності та обґрунтованості ухвали слідчого судді в межах судового розгляду справи у кримінальному провадженні.

З огляду на наведене Вища рада правосуддя вважає, що реалізація зазначеної процедури на підставі рішення Вищої ради юстиції від 14 квітня 2016 року «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення Волкової С.Я. з посади судді Печерського районного суду міста Києва у зв’язку з порушенням присяги судді» за своєю сутністю є вирішенням кадрового питання, при цьому не вирішується питання про притягнення судді Волкової С.Я. до дисциплінарної відповідальності, не здійснюються перевірка підстав такого притягнення та надання їм оцінки, зокрема обставинам, зазначеним у виправдувальному вироку.

У такому випадку Вища рада правосуддя здійснює повноваження щодо вирішення питання про звільнення судді на підставі рішення, ухваленого уповноваженим органом (Вищою радою юстиції), яке було переглянуто в судовому порядку та залишено без змін та яке підлягає реалізації.

Отже, доводи наданих адвокатом Волкової С.Я. пояснень щодо преюдиційного значення вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 25 серпня 2020 року за результатами розгляду обвинувального акта у кримінальному провадженні № ____ щодо ОСОБА1 як підстави для прийняття рішення про відмову в задоволенні подання Вищої ради юстиції від 30 червня 2016 року № 64/0/12-16 про звільнення судді Печерського районного суду міста Києва Волкової С.Я. з посади за порушення присяги є необґрунтованими.

За таких обставин Вища рада правосуддя вбачає підстави для звільнення судді Волкової С.Я. з посади судді Печерського районного суду міста Києва відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Ураховуючи зазначене, керуючись пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, статтею 56 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтею 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада правосуддя

вирішила:

звільнити Волкову Світлану Яківну з посади судді Печерського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.