Вища рада правосуддя розглянула проєкт Закону «Про Державний бюджет України на 2024 рік», реєстраційний № 10000 від 15 вересня 2023 року, внесений на розгляд Верховної Ради України Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.
За результатами розгляду зазначеного законопроєкту, керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 3, 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя
вирішила:
1. Затвердити консультативний висновок щодо проєкту Закону «Про Державний бюджет України на 2024 рік», реєстраційний № 10000 від 15 вересня 2023 року, внесеного на розгляд Верховної Ради України Кабінетом Міністрів України.
2. Надіслати консультативний висновок до Верховної Ради України.
Голова Вищої ради правосуддя Григорій УСИК
ЗАТВЕРДЖЕНО
Рішення Вищої ради правосуддя
25 вересня 2023 року № 908/0/15-23
КОНСУЛЬТАТИВНИЙ ВИСНОВОК
щодо законопроєкту № 10000
1. Проєкт Закону «Про Державний бюджет України на 2024 рік», реєстраційний № 10000 (далі – законопроєкт № 10000), внесений 15 вересня 2023 року на розгляд Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи Кабінетом Міністрів України.
2. Вища рада правосуддя зазначає, що фінансове забезпечення судів і суддів є невід’ємною складовою як незалежності окремого судді, так і незалежності усієї судової влади.
У проєкті Державного бюджету України на 2024 рік видатки на судову владу передбачено з урахуванням видатків на утримання Конституційного Суду України в обсязі 24 175,6 млн грн, у тому числі за загальним фондом – 20 536,4 млн грн, за спеціальним фондом – 3 639,1 млн гривень.
Відповідно до частини першої статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Частиною третьою статті 146 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що видатки на утримання судів визначаються з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Відповідні повноваження Вищої ради правосуддя передбачені частиною першою статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Вища рада правосуддя відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.
Усі проєкти законів, що стосуються статусу суддів, здійснення правосуддя, процесуальних законів, та загалом будь-які законопроєкти, що можуть мати вплив на судівництво, наприклад незалежність судової влади, або можуть обмежити гарантії доступу громадян (у тому числі самих суддів) до правосуддя, повинні розглядатися парламентом лише після отримання висновку судової ради. Ця консультативна функція повинна бути визнана усіма державами та підтверджена Радою Європи як рекомендація[1].
Важливим є те, щоб порядок прийняття Парламентом бюджету судової влади включав процедуру врахування точки зору судових установ.
Вища рада правосуддя як найвищий конституційний орган судової влади, проаналізувавши законопроєкт № 10000, надає свої пропозиції щодо внесення змін до нього та просить Парламент врахувати такі пропозиції для забезпечення незалежності та ефективного функціонування судової влади України.
2.1. При опрацюванні законопроєкту № 10000 Вищою радою правосуддя враховано інформацію головних розпорядників бюджетних коштів системи правосуддя: Верховний Суд, Вищий антикорупційний суд, Державна судова адміністрація України, Вищий суд з питань інтелектуальної власності.
Додатково свою думку надали Вища кваліфікаційна комісія суддів України та Національна школа суддів України.
3. Міжнародні стандарти
Фінансове забезпечення судів і суддів є невід’ємною складовою як незалежності окремого судді, так і незалежності усієї судової влади, на чому неодноразово наголошували міжнародні правові інституції:
в Основних принципах щодо незалежності правосуддя, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, зазначено, що кожна держава-член повинна надати відповідні засоби, які б давали змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції;
принцип ІІІ Рекомендації № R (94) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо незалежності, ефективності та ролі суддів визначає, що для створення відповідних умов праці, які дають можливість суддям ефективно працювати, необхідно, зокрема, щоб статус і винагорода суддів відповідали гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе. Також необхідно надавати в розпорядження суддів допоміжний персонал та відповідне обладнання, а також доручати виконувати несудові завдання іншим особам;
відповідно до пункту 6.1 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов’язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість.
Консультативна рада європейських суддів (далі також – КРЄС) у своїх висновках неодноразово звертала увагу Комітету Міністрів Ради Європи, що держави повинні переглянути існуючі процедури щодо фінансування та управління судами.
У Висновку № 1 (2001) зазначено, що рівень оплати праці судді повинен гарантуватися конкретними законодавчими положеннями, бути захищеним від зменшення, і має діяти положення про його підвищення відповідно до вартості життя;
у Висновку № 2 (2001) наголошено на необхідності забезпечення достатніх ресурсів для функціонування судів з тим, щоб уможливити їхнє функціонування згідно зі стандартами, викладеними у статті 6 Європейської конвенції з прав людини;
у Висновку № 10 (2007) також наголошено, що хоча фінансування судів є частиною державного бюджету, воно не повинно залежати від політичних процесів. Рішення про виділення бюджетних коштів судам повинні прийматися із суворим додержанням судової незалежності. Процес прийняття в Парламенті бюджету судівництва повинен включати процедуру врахування точки зору судової влади. Якщо судова рада не має повноважень з управління судовою системою, вона повинна принаймні мати можливість надавати висновок щодо виділення мінімального бюджету, необхідного для функціонування системи правосуддя, та роз’яснювати її потреби для обґрунтування розмірів фінансування;
у Висновку № 11 (2008) зазначено, що якість судових рішень безпосередньо залежить від обсягу фінансування судової системи. Суди не можуть ефективно функціонувати без адекватних людських та матеріальних ресурсів. Якщо таких ресурсів не вистачає, ефективна робота судової системи і досягнення високоякісного результату будуть неможливі;
у Висновку № 22 (2019) вчергове зауважено, що обов’язком держав-членів є забезпечення достатніх ресурсів, щоби суди були в змозі виконувати судову роботу високої якості в інтересах суспільства. Це передусім потребує виділення фінансових коштів на призначення достатньої кількості суддів. Однак судді не працюють у судах самотужки. Тому потребується достатнє фінансування, щоб найняти кваліфікований судовий персонал, у тому числі помічників суддів.
Одним із заходів Плану дій Ради Європи для України на 2023–2026 роки «Стійкість, відновлення та відбудова», затвердженого Комітетом Міністрів Ради Європи 14 грудня 2022 року, щодо підтримки системи правосуддя визначено, зокрема, підтримку функціонування й розвитку незалежної, ефективної та надійної системи правосуддя, включно з відновленням національної системи судів, подальшим зміцненням структурної незалежності судової влади, розширенням доступу до правосуддя та підвищенням ефективності правосуддя.
Підтримка також передбачатиме, з-поміж іншого, сприяння розробці рішень, що ґрунтуються на європейській практиці, в частині таких багаторічних питань, як фінансування судової системи та більш ефективний розподіл ресурсів судами, зменшення кількості нерозглянутих справ, робоче навантаження суддів, включно з методологією зважування справ, велика кількість вакансій у судовій системі, перевірка доброчесності, а також подальша цифровізація та заходи із протидії корупції.
23 червня 2022 року Європейська Рада узгодила надання Україні статусу кандидата на вступ до Європейського Союзу. Одночасно Україні висунуто низку вимог, які необхідно виконати на шляху до європейської інтеграції, з-поміж яких продовження судової реформи в Україні. Її реалізація, у свою чергу, неможлива без забезпечення державою гарантій незалежності судової влади, зокрема в частині фінансування.
4. Потреба у фінансовому забезпеченні судів, органів та установ системи правосуддя на 2024 рік
Листом Міністерства фінансів України від 7 серпня 2023 року № 04110-08-2/21527 головним розпорядникам коштів державного бюджету, зокрема системи правосуддя, доведено інструкції з підготовки бюджетних запитів і граничні показники видатків на 2024–2026 роки.
З метою формування пропозицій щодо належного забезпечення потреб судової влади у 2024 році Вища рада правосуддя звернулася до головних розпорядників бюджетних коштів системи правосуддя щодо проблемних питань їх фінансового забезпечення з огляду на граничні обсяги видатків на 2024 рік, доведені Міністерством фінансів України.
Результати опрацювання граничних показників видатків державного бюджету на 2024 рік та інформації головних розпорядників коштів державного бюджету системи правосуддя щодо проблемних питань їх фінансового забезпечення з огляду на граничні обсяги видатків на 2024 рік, доведені Міністерством фінансів України, засвідчили недостатність запропонованих обсягів їх фінансування у 2024 році.
Ураховуючи викладене, 24 серпня 2023 року Вища рада правосуддя рішенням № 853/0/15-23 ухвалила публічне звернення до Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України (рішення доступне за посиланням https://hcj.gov.ua/doc/doc/40860), у якому зазначила конкретні обсяги видатків, які необхідно збільшити з метою належного виконання судами, органами та установами системи правосуддя своїх повноважень у 2024 році, а також звернула увагу на основні проблемні питання фінансового забезпечення потреб судової гілки влади.
Згідно зі статтею 37 Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України до схвалення проєкту закону про Державний бюджет України подає цей проєкт закону Вищій раді правосуддя по статтях, пов’язаних із забезпеченням функціонування судів і діяльності суддів, органів та установ системи правосуддя. Інформація щодо врахування пропозицій Вищої ради правосуддя подається разом з проєктом закону про Державний бюджет України, схваленим Кабінетом Міністрів України (пункт 111 частини першої статті 38 Бюджетного кодексу України).
15 вересня 2023 року проєкт Закону «Про Державний бюджет України на 2024 рік» схвалено Кабінетом Міністрів України та зареєстровано у Верховній Раді України за № 10000.
Цей законопроєкт по статтях, пов’язаних із забезпеченням функціонування судів і діяльності суддів, органів та установ системи правосуддя, до його схвалення Кабінетом Міністрів України на опрацювання Вищої ради правосуддя не надходив.
З-поміж матеріалів, доданих до законопроєкту, міститься інформація щодо врахування пропозицій Вищої ради правосуддя до проєкту Закону про Державний бюджет України на 2024 рік по статтях, пов’язаних із забезпеченням функціонування судів і діяльності суддів, органів та установ системи правосуддя (далі – Інформація щодо врахування пропозицій Вищої ради правосуддя), згідно з якою загальний обсяг видатків, передбачений у проєкті Закону «Про Державний бюджет України на 2024 рік» по статтях, пов’язаних із забезпеченням функціонування судів і діяльності суддів, органів та установ системи правосуддя, становить 23,7 млрд гривень. Пропозиції Вищої ради правосуддя по цих статтях не враховано на загальну суму 16,1 млрд гривень.
Ураховуючи викладене, з метою формування обґрунтованих пропозицій щодо належного фінансового забезпечення потреб судової влади у 2024 році та зважаючи на збільшення видатків судів, органів та установ системи правосуддя, у проєкті Закону від 15 вересня 2023 року «Про Державний бюджет України на 2024 рік», реєстраційний № 10000, порівняно з доведеними граничними показниками видатків державного бюджету на 2024 рік, Вища рада правосуддя звернулася до головних розпорядників коштів державного бюджету системи правосуддя із проханням надати актуальну інформацію щодо стану забезпечення їх потреби в коштах державного бюджету на 2024 рік.
За результатами опрацювання інформації головних розпорядників бюджетних коштів системи правосуддя Вища рада правосуддя повідомляє таке.
4.1. Вища рада правосуддя
У бюджетному запиті на 2024 рік Вища рада правосуддя подавала пропозиції щодо загального обсягу її видатків у сумі 341 247,7 тис. грн, законопроєктом № 10000 передбачено загальний обсяг видатків Вищої ради правосуддя в розмірі 342 735,9 тис. гривень. Відповідно, Урядом враховано пропозиції Вищої ради правосуддя щодо збільшення загального обсягу видатків на 113 837,8 тис. гривень.
Разом із тим обсяг видатків, передбачений проєктом Закону «Про Державний бюджет на 2024 рік», не в повному обсязі відповідає потребі Вищої ради правосуддя на 2024 рік. Не враховано пропозиції Вищої ради правосуддя щодо збільшення поточних видатків у сумі 23 777,8 тис. гривень.
6 вересня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя», реєстраційний № 9483-2 від 25 липня 2023 року. У розділі ІІ «Прикінцеві положення» цього Закону визначено Кабінету Міністрів України у проєкті закону про Державний бюджет України на 2024 рік передбачити кошти, необхідні для забезпечення роботи служби дисциплінарних інспекторів.
Відновлення дисциплінарної функції Вищої ради правосуддя спричинить збільшення обсягу поточних витрат у 2024 році. Відповідно, для забезпечення належного виконання Вищою радою правосуддя своїх повноважень існує необхідність збільшення видатків загального фонду державного бюджету за бюджетною програмою 5981010 «Забезпечення засад функціонування незалежної судової влади» на загальну суму 23 777,8 тис. грн, з яких:
оплата комунальних послуг та енергоносіїв – 1973,0 тис. грн на оплату комунальних послуг у приміщенні, що буде орендоване для розміщення служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя;
видатки на оплату товарів – 4913,6 тис. грн на придбання моноблоків, багатофункціональних пристроїв і меблів для облаштування робочих місць для служби дисциплінарних інспекторів та працівників, які будуть здійснювати їх організаційне забезпечення, а також паперу, канцелярського приладдя, витратних матеріалів для комп’ютерної та оргтехніки тощо. Крім того, на виконання вимог Закону України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» планується придбання захищених носіїв особистих ключів для працівників Вищої ради правосуддя з метою забезпечення гарантованої підтримки доступу до єдиних державних реєстрів та підпису документів в автоматизованій системі «Д-3». Відповідні видатки забезпечені лише на 28,6 %;
видатки на оплату послуг – 2836,1 тис. грн на оплату поштових послуг, послуг з оренди нежитлових приміщень для розміщення служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя та належного виконання ними посадових обов’язків, послуг із поточного ремонту та технічного обслуговування комп’ютерної та оргтехніки, машин та обладнання (у тому числі заправлення картриджів) тощо, адже формування служби дисциплінарних інспекторів та розблокування дисциплінарної функції Вищої ради правосуддя призведе до збільшення кількості поштових відправлень, збільшення обсягів використання картриджів, необхідності облаштування ІТ-інфраструктури (створення комп’ютерної мережі, телефонії тощо) в орендованому для служби дисциплінарних інспекторів приміщенні, а також проведення ремонтних робіт у ньому. Видатки на оплату відповідних послуг забезпечені на 47,7 %;
видатки на виконання судових рішень – 14 055,1 тис. грн необхідно у разі прийняття за позовами членів Вищої ради правосуддя Василенка А.В. та Грищука В.К. до Вищої ради правосуддя рішення суду на користь позивачів.
4.2. Верховний Суд
Згідно з уточненим бюджетним запитом Верховного Суду на 2024–2026 роки, наданим на запит Вищої ради правосуддя, структура видатків бюджету Верховного Суду за бюджетною програмою 0551010 «Здійснення правосуддя Верховним Судом» у 2024 році (2 387 813,8 тис. грн) відображає його об’єктивні потреби, необхідні для ефективного виконання функцій. За рахунок коштів загального та спеціального фондів державного бюджету Верховного Суду на 2024 рік передбачено належне фінансування та створення необхідної матеріально-технічної бази Верховного Суду для досягнення цілі державної політики зазначеної бюджетної програми – забезпечення кожному права на справедливий суд, сталості та єдності судової практики в порядку і спосіб, що визначені процесуальним законодавством.
Верховний Суд в цілому зазначає, що аналіз проєкту бюджету в редакції станом на сьогодні свідчить, що проєкт відповідає запиту Верховного Суду, а також потребам Верховного Суду щодо здійснення правосуддя та іншої поточної діяльності.
Верховним Судом зазначено лише додаткову потребу у видатках загального фонду державного бюджету у розмірі 19 821,2 тис. грн, з яких:
на оплату праці – 18 820,4 тис. грн для забезпечення у разі прийняття Верховною Радою України проєкту Закону від 16 березня 2023 року «Про внесення змін до розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв’язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України», реєстраційний № 5456-д, виплати суддям Верховного Суду України як суддям Верховного Суду різниці між сумою суддівської винагороди, розрахованої на підставі пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», і сумою суддівської винагороди згідно зі статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (16 684,3 тис. грн) та працівникам апарату Верховного Суду України як працівникам Верховного Суду щомісячної премії у розмірі 20 % посадового окладу (2136,1 тис. грн);
на нарахування на оплату праці – 1 000,8 тис. грн для сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на суму додаткових коштів на оплату праці.
4.3. Вищий антикорупційний суд
Вищий антикорупційний суд зазначає, що у законопроєкті № 10000 враховано збільшення фонду оплати праці за бюджетними програмами Вищого антикорупційного суду, однак не враховано потребу суду на інші видатки у розмірі 27 700,7 тис. гривень.
З метою забезпечення належного функціонування Вищого антикорупційного суду у 2024 році необхідно збільшити видатки загального фонду державного бюджету суду на загальну суму 27 700,7 тис. грн (за бюджетною програмою 0851010 «Здійснення правосуддя Вищим антикорупційним судом» (далі – бюджетна програма 0851010) – на 16 054,3 тис. грн, за бюджетною програмою 0851020 «Здійснення правосуддя Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду» (далі – бюджетна програма 0851020) – на 11 646,4 тис. грн), з яких:
на оплату комунальних послуг та енергоносіїв – 488,1 тис. грн за бюджетною програмою 0851010;
на інші поточні видатки – 10 482,4 тис. грн (за бюджетною програмою 0851010 – 4128,2 тис. грн, за бюджетною програмою 0851020 – 6354,2 тис. гривень);
на видатки розвитку – 16 730,2 тис. грн (за бюджетною програмою 0851010 – 11 438,0 тис. грн, за бюджетною програмою 0851020 – 5292,2 тис. гривень).
4.4. Державна судова адміністрація України
Потреба Державної судової адміністрації України (далі також – ДСА України) як головного розпорядника бюджетних коштів у фінансових ресурсах на 2024 рік становить 36 042 020,5 тис. грн, тоді як законопроєктом № 10000 її видатки передбачено у розмірі 20 541 757,7 тис. грн, що на 3 201 234,2 тис. грн більше порівняно з граничними показниками видатків державного бюджету на 2024 рік, доведеними Міністерством фінансів України (збільшено видатки за загальним фондом державного бюджету на 2 219 158,5 тис. грн на оплату праці та нарахування на оплату праці та 532 075,7 тис. грн на видатки розвитку, а також за спеціальним фондом державного бюджету на 450 000,0 тис. гривень). Відповідно, рівень забезпечення потреби ДСА України на 2024 рік у законопроєкті № 10000 становить лише 57 %.
Дефіцит фінансових ресурсів ДСА України за бюджетними програмами 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя» і 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» на 2024 рік становить 15 500 262,8 тис. грн, з яких:
на оплату праці та нарахування на оплату праці – 7 441 363,2 тис. грн з метою забезпечення оплати праці працівників судів, органів та установ системи правосуддя. Фонд заробітної плати, передбачений законопроєктом № 10000, враховує норми, необхідні для запровадження системи оплати праці на основі класифікації посад державної служби, а його розрахунки здійснено з урахуванням фактичної чисельності працівників станом на 1 липня 2023 року, збільшеної на 10 %. При цьому ДСА України зауважує, що додатковий обсяг видатків за загальним та спеціальним фондами державного бюджету на оплату праці та нарахування на неї у 2024 році в сумі 2 669 158,5 тис. грн дасть змогу забезпечити середній рівень заробітної плати працівників апаратів апеляційних судів, окружних адміністративних судів, господарських судів, територіальних управлінь ДСА України у розмірі 21,1 тис. грн і працівників апаратів місцевих загальних судів у розмірі 17,5 тис. грн та передбачити резерв суддівської винагороди для новопризначених суддів у сумі 735 448,6 тис. гривень;
на оплату комунальних послуг та енергоносіїв – 11 740,3 тис. гривень. Загальний обсяг видатків на оплату комунальних послуг та енергоносіїв на 2024 рік становить 699 750,7 тис. грн (98,3 % від потреби) і передбачений виключно за рахунок планових надходжень спеціального фонду державного бюджету;
на інші видатки споживання – 3 976 948,5 тис. гривень. Потреба апеляційних і місцевих судів, органів та установ у системі ДСА України у фінансових ресурсах на 2024 рік за цим напрямом становить 5 162 485,4 тис. гривень. Забезпечення цієї потреби у законопроєкті № 10000 становить лише 1 185 536,9 тис. грн (23 %), що дає змогу профінансувати поточні видатки лише за основними напрямами, спрямованими на досягнення безперебійного здійснення судочинства.
При цьому незабезпеченими залишаються видатки на:
придбання канцелярського приладдя, бланків повісток, матеріалів для кабін зі спеціального захисного скла, меблів та інших предметів для облаштування приміщень судових установ, комп’ютерної та оргтехніки, мережевого обладнання, комплектувальних виробів і деталей для ремонту, витратних та інших матеріалів;
оплату послуг з охорони приміщень, зокрема з монтажу та встановлення охоронної, пожежної сигналізації;
відрядження;
оплату за навчання або підвищення кваліфікації тощо;
на видатки розвитку – 3 215 847,6 тис. грн (за кодами економічної класифікації видатків 3110 «Придбання обладнання і предметів довгострокового користування» – 863 429,5 тис. грн, 3120 «Капітальне будівництво (придбання)» – 330 211,5 тис. грн, 3130 «Капітальний ремонт» – 597 451,6 тис. грн та 3140 «Реконструкція та реставрація» – 1 424 755,0 тис. гривень).
Капітальні видатки для ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів не було передбачено протягом останніх двох років, при цьому законопроєктом № 10000 їй визначено капітальні видатки у сумі 532 075,7 тис. грн, які будуть спрямовані на розробку й впровадження модулів Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (232 075,7 тис. грн), решта – на капітальне будівництво (придбання), капітальний ремонт, реконструкцію та реставрацію приміщень судів.
Разом із тим належний рівень фінансування за цим напрямом видатків вкрай необхідний для стабільного функціонування та діяльності судів, органів та установ системи правосуддя, їх матеріально-технічного забезпечення (придбання серверного, комп’ютерного обладнання, оргтехніки, мережевого та комунікаційного обладнання, обладнання для аудіозапису, відеозапису та відеоконференцзв’язку, засобів інформатизації для створення комплексів технічного захисту інформації у судах тощо), забезпечення судів належними приміщеннями, а також відновлення зруйнованих та пошкоджених приміщень судів.
Це питання особливо гостро постало в умовах повномасштабної війни, адже низка приміщень судових установ зазнали пошкоджень різного ступеня, майно розкрадене. У судах на деокупованих територіях практично все комп’ютерне обладнання вкрадене та/або пошкоджене. Загалом в Україні внаслідок війни суди втратили понад 5,4 тис. одиниць комп’ютерної техніки. Існує також необхідність в оновленні наявного комп’ютерного обладнання та техніки;
на бюджетну програму 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» – 854 363,2 тис. грн для виконання рішень судів, які винесені на користь суддів та працівників апаратів судів. Потреба в зазначених коштах не забезпечена в повному обсязі з 2021 року. Видатки на 2024 рік за цим напрямом передбачені в обсязі лише 3000,0 тис. гривень.
4.5. Додатково Національна школа суддів України зазначила про зменшення видатків на 7 881,1 тис. грн при збільшенні видатків на утримання судової системи більш ніж на 3 млрд грн, зокрема, видатки на оплату праці становлять лише 56 862,0 тис. грн, що на 6 459,9 тис. грн менше, ніж у граничних показниках видатків державного бюджету на 2024 рік.
4.6. Вища кваліфікаційна комісія суддів України повідомила Вищу раду правосуддя про необхідність сприяння у вирішенні питання щодо збільшення видатків на 2024 рік за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» на 42 825,8 тис. грн, за КЕКВ 2120 «Нарахування на оплату праці» на 9 602,8 тис, грн, за КЕКВ 2240 «Оплата, послуг (крім комунальних)» на 15 000,0 тис. грн, за КЕКВ 3110 «Придбання обладнання і предметів довгострокового користування» на 7 171,2 тис. грн, за КЕКВ 3132 «Капітальний ремонт інших об’єктів» на 557,2 тис. гривень.
4.7. Вищий суд з питань інтелектуальної власності
Видатки державного бюджету на 2024 рік Вищого суду з питань інтелектуальної власності повністю розподілені за кодами економічної класифікації видатків 2110 «Оплата праці», 2120 «Нарахування на оплату праці» та 2240 «Оплата послуг (крім комунальних)» для організації роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності, який на цей час перебуває на етапі формування.
Для забезпечення повноцінної діяльності суду та належного рівня фінансування за бюджетними програмами 0951010 «Здійснення правосуддя Вищим судом з питань інтелектуальної власності» та 0951020 «Здійснення правосуддя Апеляційною палатою Вищого суду з питань інтелектуальної власності» обсяг додаткової потреби Вищого суду з питань інтелектуальної власності на 2024 рік становить 370 341,6 тис. грн, з яких:
на оплату праці – 199 040,3 тис. грн, для забезпечення виплати суддівської винагороди та оплати праці працівників апаратів Вищого суду з питань інтелектуальної власності та Апеляційної палати Вищого суду з питань інтелектуальної власності. Згідно з інформацією, наданою у бюджетному запиті Вищого суду з питань інтелектуальної власності на 2024–2026 роки, забезпечення додаткової потреби у видатках на оплату праці разом із доведеними показниками видатків на 2024 рік дадуть змогу забезпечити виплату суддівської винагороди 21 судді та заробітної плати 157 працівникам апарату суду першої інстанції, а також 9 суддям та 62 працівникам апарату суду апеляційної інстанції;
на оплату комунальних послуг та енергоносіїв – 360,3 тис. грн, з метою забезпечення оплати теплопостачання, водопостачання і водовідведення, електроенергії, природного газу, інших комунальних послуг та енергоносіїв, видатки на які взагалі не забезпечені для Вищого суду з питань інтелектуальної власності на 2024 рік;
на інші видатки споживання – 65 581,1 тис. грн, для придбання канцелярського приладдя та паперової продукції, меблів, господарського приладдя, охоронної сигналізації, вогнегасників, пально-мастильних матеріалів, виробів для обслуговування комп’ютерної та оргтехніки, оплати поштових послуг та послуг зв’язку, послуг з технічного обслуговування обладнання, техніки і транспортних засобів, поточного ремонту, страхування, експлуатаційних послуг з утримання приміщень тощо;
на видатки розвитку – 105 359,9 тис. грн, для придбання виробничого / невиробничого обладнання, меблів, транспортних засобів, кондиціонерів, комп’ютерної та оргтехніки, мережевого, телекомунікаційного, серверного та протипожежного обладнання, проведення капітальних ремонтних робіт у приміщеннях суду тощо з метою забезпечення необхідних умов для повноцінного запуску та ефективної роботи суду, а також забезпечення належних умов праці працівникам.
5. Проблемні питання фінансового забезпечення потреб судової гілки влади
В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України (частина перша статті 122 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
У проєкті Державного бюджету України на 2024 рік по статтях, пов’язаних із забезпеченням органів та установ системи правосуддя, загальний обсяг видатків передбачено в сумі 23,7 млрд гривень.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов’язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред’являється особі.
Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів. Важливим механізмом забезпечення такої гарантії є встановлений частиною першою статті 130 Конституції України обов’язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів шляхом окремого визначення у Державному бюджеті України видатків на утримання судів. Централізований порядок фінансування судових органів з Державного бюджету України в обсягах, які мають забезпечувати належні економічні умови для повного і незалежного здійснення правосуддя, фінансування потреб судів (витрати на розгляд судових справ, комунальні послуги, ремонт і охорону судових приміщень, придбання оргтехніки, поштові витрати тощо) має обмежити будь-який вплив на суд і спрямований на гарантування судової діяльності на основі принципів і приписів Конституції України.
Відсутність встановлених нормативів фінансування судів державою не може бути підставою для довільного визначення його обсягів органами законодавчої або виконавчої влади, оскільки необхідні витрати з Державного бюджету України на суди не можуть скорочуватися до рівня, який не забезпечує виконання вимог статті 130 Конституції України щодо фінансування судів.
Отже, видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя згідно із законом[2].
Згідно з Конституцією України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55). Тому стале забезпечення фінансування судів з метою створення належних умов для їх функціонування та діяльності суддів, а також органів дізнання, попереднього (досудового) слідства і прокуратури, робота яких тісно пов’язана з діяльністю судів, є однією з конституційних гарантій реалізації прав і свобод громадян, їх судового захисту[3].
Усвідомлюючи реалії сьогодення, в тому числі повномасштабне вторгнення російської федерації, враховуючи, що економіка України функціонує в умовах безпрецедентних безпекових викликів, Вища рада правосуддя з розумінням ставиться до складної фінансово-економічної ситуації в державі у зв’язку з веденням Україною національно-визвольної війни проти російської федерації, однак вважає за необхідне наголосити на проблемах фінансового забезпечення потреб судової гілки влади, належний рівень якого сприятиме забезпеченню кожному доступу до правосуддя, скороченню строків розгляду судових справ та збільшенню кількості розглянутих судових справ, що в сукупності мінімізує можливі порушення прав осіб, які звернулися до суду, та, відповідно, підвищить довіру до суду і авторитет правосуддя в суспільстві.
Протягом останніх років однією з головних проблем фінансового забезпечення потреб судової гілки влади, розв’язання якої є нагальним завданням держави як гаранта незалежного та справедливого суду, залишається забезпечення видатків на оплату праці працівників судової системи.
6. Суддівська винагорода
Згідно зі статтею 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Це означає, що інші закони, зокрема Закон про Державний бюджет України, не можуть регулювати питання суддівської винагороди.
Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 зазначив, що незалежність суддів є невід’ємною складовою їхнього статусу, та наголосив, що незалежність суддів забезпечується, зокрема, гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів[4].
Конституційний Суд України вважає, що обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.
Обмеження відповідних виплат є допустимим в умовах воєнного або надзвичайного стану. Однак таке обмеження має запроваджуватися пропорційно, зі встановленням чітких строків та відповідно до Конституції і законів України.
Таке обмеження може застосовуватися і до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв’язку із цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України[5].
Відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Базовий розмір посадового окладу судді відповідного суду становить певну кількість прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» встановлено, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. Відповідний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, щодо яких здійснюється розрахунок прожиткового мінімуму, є вичерпним.
Починаючи з 2021 року, законами України про Державний бюджет України на відповідний рік визначався окремий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлюється для визначення базового посадового окладу судді, – 2102 грн (дорівнює прожитковому мінімуму для працездатних осіб, установленому Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 1 січня 2020 року), тоді як прожитковий мінімум для працездатних осіб щороку зростав.
Такий підхід порушує конституційний статус суддів та не має необхідних законодавчих підстав.
Вища рада правосуддя під час бюджетних процесів на відповідні роки наголошувала на хибності підходу щодо визначення окремого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлюється для визначення посадового окладу судді, як такого, що суперечить статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум», та висловлювала прохання виключити із проєктів законів про Державний бюджет України на відповідний рік такі положення. На жаль, застереження Вищої ради правосуддя були проігноровані.
На звернення Міністерства фінансів України від 15 червня 2023 року № 08020-09-4/16351 стосовно пропозицій щодо пріоритетних завдань фінансового забезпечення судової влади та її незалежності на 2024–2026 роки, а також у публічному зверненні до Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України, ухваленому рішенням Вищої ради правосуддя від 24 серпня 2023 року № 853/0/15-23, Вища рада правосуддя також наголосила на неможливості продовження у 2024 році подібної практики держави щодо визначення окремого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Однак абзацом п’ятим статті 7 законопроєкту № 10000 вчергове пропонується встановити окремий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, а саме 2102 гривні. При цьому розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2024 року визначено в сумі 3028 гривень.
На думку Вищої ради правосуддя, така позиція є помилковою, оскільки продовження у 2024 році практики щодо визначення окремого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, суперечить чинному законодавству й призводить до порушення порядку та умов нарахування й виплати суддівської винагороди згідно з вимогами частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
У зв’язку із цим судді за захистом своїх порушених прав звертаються до суду, внаслідок чого сформовано судову практику із цього питання.
До прикладу, Верховний Суд у справах № 360/503/21, № 400/2031/21, № 120/19262/21-а зазначив, що Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». Судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, для якої прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» одночасно із встановленням на 1 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі для працездатних осіб у розмірі 2270 грн, був введений новий вид прожиткового мінімуму – «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102 гривні.
Суд констатував, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Заміна на підставі абзацу п’ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди – прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року (2270 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, – 2102 грн), була неправомірною.
Крім того, варто зазначити, що в Інформації щодо врахування пропозицій Вищої ради правосуддя вказано, що у проєкті Закону «Про державний бюджет України на 2024 рік» враховано видатки на виплату суддівської винагороди для фактичної чисельності суддів та 400 новопризначених суддів, що, на переконання Вищої ради правосуддя, є недостатнім, адже у 2023 році відновила функціонування в повноважному складі Вища кваліфікаційна комісія суддів України, одним із головних завдань якої на сьогодні є подолання кадрового дефіциту в судовій системі, зокрема в місцевих та апеляційних судах, кадрова ситуація в яких є кризовою (за даними обліку посад суддів, розміщеному на вебсайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, станом на 11 вересня 2023 року кількість вакантних посад суддів у місцевих судах становить 1403, в апеляційних судах – 687). Наповнення судів кадрами сприятиме підвищенню якості правосуддя і полегшить доступ громадян до правосуддя.
На сьогодні не завершено конкурс на зайняття посад суддів, оголошений Вищою кваліфікаційною комісією суддів України ще 5 серпня 2019 року. Крім того, 14 вересня 2023 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України оголосила конкурси на зайняття 560 вакантних посад суддів місцевих судів та 532 вакантних посад суддів апеляційних судів. Розблокування процесу добору суддів та прогнозоване заповнення у 2024 році вакантних посад суддів, беззаперечно, потребуватиме додаткових асигнувань державного бюджету на виплату суддівської винагороди, забезпечення яких має закладатися вже під час підготовки проєкту Закону про Державний бюджет України на 2024 рік.
Питання компенсації недоотриманої суддівської винагороди за період дії обмежень, встановлених Законом України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», ураховуючи Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020, впродовж останніх років також залишається невирішеним.
Забезпечення належної суддівської винагороди є важливим заходом з реалізації антикорупційної політики України та необхідним кроком для вступу України до Європейського Союзу та НАТО.
Належне матеріальне та соціальне забезпечення, яке має гарантувати здійснення справедливого, незалежного, безстороннього правосуддя, є однією з гарантій незалежності суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці (Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(ІІ)/2020).
Відповідно до європейських та міжнародних стандартів у сфері судочинства рівень винагороди, що виплачується суддям за виконання професійних обов’язків, повинен бути таким, щоб судді відчували себе захищеними від тиску при ухваленні рішень і в роботі загалом, щоб не було впливу на їхню незалежність та неупередженість.
Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R(94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухвалена на 518 засіданні заступників міністрів 13 жовтня 1994 року, передбачає, що «винагорода суддів повинна гарантуватися законом» та «відповідати гідності їхньої професії та тягареві відповідальності, який на них покладається» (Принципи I (2) (a) (ii) та III (1) (b)). Європейська Хартія містить важливе прагматичне та реалістичне визнання ролі адекватної винагороди суддів у захисті «від тиску з метою впливу на прийняття суддями рішень та в ширшому сенсі на їхню поведінку…», а також важливості гарантованої оплати лікарняних та адекватного пенсійного забезпечення (пункт 6). КРЄС повністю схвалює це положення Європейської Хартії.
7. Оплата праці працівників апаратів судів, органів та установ системи правосуддя
Проблемним питанням фінансового забезпечення судової гілки влади вже кілька років поспіль залишається рівень оплати праці працівників апаратів судів, органів і установ системи правосуддя.
Критичною впродовж останніх років залишається проблема забезпечення належного рівня оплати праці працівників апаратів місцевих та апеляційних судів, що не дає змоги не лише сформувати, а й утримувати висококваліфікований штат суду, спроможний організовувати та забезпечувати надання публічних послуг у сфері правосуддя на рівні, що задовольняє суспільні очікування.
Низький рівень оплати праці працівників апаратів місцевих та апеляційних судів призводить до втрати професійних спеціалістів, плинності кадрів та ускладнення заповнення вакантних посад, відповідно, до неукомплектованості штату апаратів судів. За інформацією ДСА України, з апаратів місцевих та апеляційних судів у 2021 році звільнилося 890 осіб, у 2022 році – 464 особи. Фактична чисельність працівників апаратів місцевих та апеляційних судів станом на 1 січня 2023 року становила 23 732 особи при штатній чисельності 27 802 одиниці.
Про існування зазначеної проблеми та критичну необхідність її розв’язання суди, органи та установи системи правосуддя заявляли неодноразово на різних рівнях влади.
Про масовий та системний характер невдоволення рівнем оплати праці працівників апаратів судів свідчить також набрання електронною петицією до Президента України № 22/189076-еп «Стосовно критичної ситуації з приводу відтоку кадрового потенціалу із судової системи через вкрай низький рівень оплати праці найнижчої ланки державних службовців апаратів загальних місцевих та апеляційних судів, а саме секретарів судових засідань та помічників суддів» необхідної для її розгляду кількості голосів (понад 25 тис. голосів).
Така тенденція зберігається вже кілька років поспіль, що призводить не лише до поступового відтоку кваліфікованих та досвідчених працівників із судової системи, а й до надмірного навантаження як суддів, так і працівників апаратів судів.
Народними депутатами України Демченком С.О., Костіним А.Є., Масловим Д.В., Ватрасом В.А., Бабієм Р.В. внесений на розгляд Верховної Ради України проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо врегулювання питання оплати праці працівників судів» від 16 листопада 2021 року, реєстраційний № 6311 (далі – законопроєкт № 6311).
Законопроєктом № 6311 передбачено внесення змін до Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» з метою вирішення питання щодо належної оплати праці працівників судів. Крім того, цей законопроєкт спрямований на розв’язання проблеми соціальної нерівності в оплаті праці вказаних працівників та запобігання корупційним ризикам, які можуть виникати при нарахуванні стимулюючих виплат.
Автори законопроєкту зазначають, що на сьогодні посадові оклади працівників органів судової влади є значно нижчими, ніж посадові оклади працівників інших гілок влади та приватного сектору, що спричинює масовий відтік кваліфікованих кадрів. Для здійснення мінімально конкурентного фінансового забезпечення працівникам нараховуються стимулюючі виплати, розмір яких подекуди є більшим, ніж посадовий оклад. Водночас право встановлювати стимулюючі виплати в межах економії фонду оплати праці належить до дискреційних повноважень керівників державної служби в судах, що, своєю чергою, спричинює непрозорі принципи здійснення оплати праці. Корупційні ризики, які виникають при цьому, ставлять працівників у нерівне становище в оплаті їхньої праці.
Вища рада правосуддя в межах повноважень, визначених пунктом 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», рішенням від 20 січня 2022 року № 62/0/15-22 затвердила консультативний висновок щодо законопроєкту № 6311, в якому зазначила, що Основними принципами щодо незалежності правосуддя, схваленими резолюціями Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року № 40/32 та № 40/146, проголошено, що кожна держава повинна надати судовим органам відповідні засоби, які давали б їм змогу виконувати свої функції належним чином.
У Висновку № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо судової ради на службі суспільства зазначається, що хоча фінансування судів є частиною державного бюджету, таке фінансування не повинно залежати від політичних процесів. Рішення про виділення бюджетних коштів судам повинні прийматися із суворим додержанням судової незалежності.
У Висновку Консультативної ради європейських суддів Ради Європи № 21 «Запобігання корупції серед суддів» зазначено, що компетентні органи повинні завжди забезпечувати судову владу адекватними коштами для достойного та належного виконання своєї місії. Адекватна заробітна плата, пенсії та інші соціальні виплати, контрольоване навантаження, належна робоча інфраструктура та безпека роботи як суддів, так і судових працівників є життєво важливими для легітимності та доброї репутації судової системи, а також є важливими гарантіями проти корупції в судових органах.
Конституційний Суд України неодноразово наголошував на необхідності забезпечення належних умов для функціонування судової системи (фінансування та матеріальне забезпечення) як гарантії незалежності судів, зокрема в рішеннях від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11р/2018.
Вища рада правосуддя неодноразово наголошувала, що систематичне недофінансування судової системи повинно розглядатися суспільством у цілому як неприпустиме втручання в конституційну роль судової влади, оскільки це підриває основи демократичного суспільства та принцип верховенства закону.
Успішне функціонування судів та судової системи в цілому неможливе без залучення та утримання кадрів, які здатні виконувати відповідальні та соціально значущі завдання, покладені на суди та судову гілку влади. Зрозуміло, що в умовах хронічного недофінансування судової системи та з огляду на неконкурентний, порівняно з іншими державними органами, розмір посадового окладу працівників системи судоустрою забезпечити гідну оплату праці цих спеціалістів неможливо, тому вказані питання вимагають якнайшвидшого вирішення на законодавчому рівні.
На сьогодні питання щодо оплати праці та соціальних гарантій працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України врегульовано нормами законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про державну службу».
Частиною першою статті 150 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 150 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до найнижчої за умовами оплати праці посади державної служби, установлюється в розмірі, встановленому законодавством про державну службу.
Водночас частина четверта статті 6 Закону України «Про державну службу» містить бланкетну норму, якою передбачено, що особливості правового регулювання державної служби в системі правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів.
Схема посадових окладів із визначенням коефіцієнтів для державних службовців судів, органів та установ системи правосуддя затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням ДСА України на підставі частини шостої статті 150 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно зі статтею 51 Закону України «Про державну службу» мінімальний розмір посадового окладу у державних органах, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення, не може бути менше двох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом.
Упродовж 2021–2023 років до Вищої ради правосуддя надходили численні звернення щодо неналежного фінансування діяльності місцевих та апеляційних судів, більшість з яких щодо низького рівня оплати праці працівників апаратів місцевих та апеляційних судів.
З огляду на необхідність здійснення постійного моніторингу ситуації з фінансуванням судової влади в Україні рішенням Комітету Верховної Ради України з питань правової політики від 3 лютого 2021 року (протокол № 46) утворено Робочу групу з питань забезпечення належного фінансування судової влади в Україні, членами якої є народні депутати України, представники Вищої ради правосуддя, Міністерства фінансів України, Ради суддів України, ДСА України, судді та інші експерти.
Результат співпраці втілений у зареєстрованому у Верховній Раді України законопроєкті № 6311, яким з метою реалізації принципу незалежності судової гілки влади передбачається внесення до спеціального Закону України «Про судоустрій і статус суддів» низки змін, що врегульовують особливості оплати праці працівників системи правосуддя та патронатних служб судів як окремої категорії службовців.
Вища рада правосуддя підтримала законопроєкт № 6311 як такий, що забезпечить прогнозований і стабільний розмір заробітної плати працівників, який не буде залежати від наявної економії фонду оплати праці та встановлення, в разі наявності, стимулюючих виплат.
Разом із тим розв’язання проблеми суддівського дефіциту шляхом проведення добору суддів у наступному році потребуватиме швидкого та якісного заповнення низки вакантних посад працівників апаратів судів з метою належного забезпечення здійснення правосуддя, зменшення наявного навантаження судової системи та прискорення розгляду судових справ для забезпечення права кожного на справедливий суд.
Крім того, на сьогодні у зв’язку з тимчасовою окупацією частини території України, а також веденням активних бойових дій деякі судові органи не працюють, територіальна підсудність судових справ низки судів змінена. Це зумовлює необхідність оголошення простою, призупинення трудових договорів з окремими працівниками апаратів судів тощо. Частина таких працівників судових органів змушена була залишити місця свого постійного проживання, а подекуди й виїхати з України.
8. 19 червня 2023 року Президентом України, Прем’єр-міністром України, Міністром фінансів України та Головою Національного банку України надіслано Директору-розпоряднику Міжнародного валютного фонду Лист про наміри № 15534/0/2-23. У додатку до цього Листа міститься Меморандум про економічну та фінансову політику, в якому констатовано, що Україна твердо налаштована впроваджувати програму структурних реформ, які створять основу для надійного післявоєнного зростання та відкриють шлях до вступу до Європейського Союзу.
Після війни Україні необхідно буде мати високі та стійкі темпи економічного зростання для відбудови економіки і відновлення рівня життя населення якомога швидше. Це потребуватиме безпрецедентних обсягів інвестицій, у тому числі постійної донорської підтримки, повернення мігрантів та відновлення людського капіталу. Державний сектор відіграватиме важливу роль у процесі відновлення, і Україна повністю визнає, що заходи щодо підвищення ефективності та прозорості управління державним сектором матимуть вирішальне значення для сприяння отриманню вкрай необхідного донорського фінансування. Україна визнає, що значна частина інвестицій має надходити з приватних джерел і що реформи та заходи, спрямовані на забезпечення верховенства права, функціонування незалежних та сильних антикорупційних інститутів і забезпечення рівних умов ведення бізнесу, матимуть вирішальне значення для залучення необхідних інвестицій, а також для заохочення повернення мігрантів.
З огляду на це варто наголосити, що працівники державного сектору, зокрема судової системи, мають стати основою для відбудови України в частині ефективного надання публічних послуг з метою забезпечення, у тому числі, швидкого та прогресивного відновлення економіки держави, що не є можливим без справедливого правосуддя. Забезпечення здійснення правосуддя залежить не лише від суддів, а й від працівників апаратів судів, органів та установ системи правосуддя, для яких необхідно створити належні умови, з-поміж яких забезпечення гідного та конкурентоспроможного рівня заробітної плати.
Ситуація з оплатою праці працівників судової гілки влади вже давно потребує зміни підходів до її визначення, необхідність чого в умовах війни тільки посилюється.
Одним зі способів розв’язання цієї проблеми могло б стати прийняття проєкту Закону «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо врегулювання питання оплати праці працівників судів» (реєстраційний № 6311 від 16 листопада 2021 року). Адже запропоновані цим законопроєктом зміни спрямовані на підвищення прозорості, передбачуваності та справедливості під час визначення розміру заробітної плати, який вже не залежатиме від наявної економії фонду оплати праці та встановлення стимулюючих виплат.
Однак Міністерство фінансів України не підтримало зазначений проєкт Закону (експертний висновок від 3 грудня 2021 року № 08020-03/2-3/37245). Водночас, зважаючи на критичну ситуацію щодо оплати праці працівників судової системи, Вища рада правосуддя неодноразово наголошувала Міністерству фінансів України на необхідності переглянути позицію щодо законопроєкту № 6311, однак не отримала належної реакції з його боку.
1 вересня 2023 року на черговому засіданні Кабінету Міністрів України було ухвалено протокольне рішення «Щодо запровадження системи оплати праці державних службовців на основі класифікації посад з 1 січня 2024 року», яким Національному агентству України з питань державної служби доручено здійснити заходи, у тому числі підготовку та подання на розгляд Уряду проєктів нормативно-правових актів, для запровадження з 1 січня 2024 року системи оплати праці державних службовців на основі класифікації посад.
Разом із тим Прикінцевими положеннями законопроєкту № 10000 пропонується встановити, що у 2024 році оплата праці державних службовців здійснюватиметься на основі класифікації посад, та визначено основні положення щодо умов оплати праці державних службовців і, відповідно, її складових тощо. При цьому визначено, що норми Закону України «Про державну службу» щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону.
У межах окресленого варто зазначити, що умови та порядок оплати праці державних службовців на основі класифікації посад, запропоновані Прикінцевими положеннями законопроєкту № 10000, кореспондуються з положеннями проєкту Закону від 23 листопада 2022 року «Про внесення змін до Закону України «Про державну службу» щодо впровадження єдиних підходів в оплаті праці державних службовців на основі класифікації посад», реєстраційний № 8222.
У консультативному висновку стосовно законопроєкту № 8222 Вища рада правосуддя в цілому підтримала законодавчу ініціативу щодо реформування системи оплати праці державних службовців, що полягає у зміні системи та підходів до регулювання оплати праці у сфері державної служби шляхом запровадження прозорої системи оплати праці державних службовців на основі класифікації посад державної служби, посилення ролі посадового окладу та припинення надмірних необґрунтованих виплат, запровадження дієвого механізму оптимізації граничної чисельності працівників державних органів, впровадження системи грейдів.
Проте Вища рада правосуддя звернула увагу законодавця, що деякі положення законопроєкту підлягають істотному доопрацюванню з метою усунення дискримінації в регулюванні системи оплати праці працівників органів та установ системи правосуддя, та наголосила на необхідності віднести Вищу раду правосуддя до вищих органів державної влади, юрисдикція яких поширюється на всю територію України.
Зазначене, зокрема, стосується запропонованих законопроєктом № 8222 змін до частини третьої статті 51 Закону України «Про державну службу» стосовно поділу державних органів за типами з метою встановлення розмірів посадових окладів. Запропоновані зміни не усувають вказану невідповідність та не відповідають конституційному статусу Вищої ради правосуддя.
Законопроєктом № 8222 Вищу раду правосуддя, яка є конституційним органом нарівні з іншими вищими органами законодавчої, виконавчої гілок влади та Верховним Судом, діяльність яких визначена Конституцією України, віднесено до другої групи (пункт 2 частини третьої статті 51 Закону України «Про державну службу» в редакції законопроєкту № 8222), яка є нижчою за групу, до якої віднесено органи, що мають статус, визначений Конституцією України.
Отже, Вищу раду правосуддя прирівняно до міністерств та інших державних органів, діяльність яких спрямовується та координується безпосередньо Кабінетом Міністрів України.
Статтею 5 Закону України «Про державну службу» визначено, що особливості правового регулювання державної служби в системі правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів.
Частиною п’ятою статті 150 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що розмір посадового окладу працівника секретаріату Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України, центрального органу управління Служби судової охорони, посада якого віднесена до найнижчої за умовами оплати праці посади державної служби, установлюється на рівні відповідного працівника апарату Верховного Суду, працівника територіального управління Державної судової адміністрації України, працівника територіального підрозділу Служби судової охорони – на рівні відповідного працівника апарату апеляційного суду.
Згідно із частиною першою цієї статті оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України, Служби судової охорони регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Запропонована редакція статті 51 Закону України «Про державну службу» в частині статусу Вищої ради правосуддя, яка є найвищим органом судової гілки влади, фактично дублює чинну норму цієї статті, якою на законодавчому рівні знівельовано правовий статус Вищої ради правосуддя. Як чинна редакція, так і запропоновані законопроєктом № 8222 зміни до цієї статті не відповідають правовому статусу Вищої ради правосуддя та обсягу її конституційних повноважень.
Вища рада правосуддя звертала увагу, що невіднесення ВРП, яка є найвищим органом суддівського врядування та носієм унікальних за напрямами регулювання повноважень, до першого типу державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, є неприйнятним зниженням статусу конституційного органу, що призведе до значного погіршення умов оплати праці її працівників порівняно з органами, покликаними, зокрема, забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України.
Ураховуючи викладене, а також що запропоновані законопроєктом № 8222 зміни матимуть вплив, зокрема, на систему правосуддя, Вища рада правосуддя звертала увагу законодавця на необхідність врахувати Комітетом пропозиції щодо віднесення Вищої ради правосуддя до першого типу державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, зазначених у пункті 1 частини третьої статті 51 Закону України «Про державну службу».
27 червня 2023 року головним Комітетом Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування (далі – Комітет) надано висновок про розгляд.
Згідно з проєктом Закону «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з метою встановлення розмірів посадових окладів у 2024 році державні органи в межах юрисдикції поділяються за типами. Зокрема, до державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, віднесено:
Апарат Верховної Ради України, Секретаріат Кабінету Міністрів України, постійно діючий допоміжний, допоміжні, консультативно-дорадчі органи, утворені Президентом України, Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим, міністерства, з якими обов’язковому погодженню підлягають проєкти актів Кабінету Міністрів України, за результатами розгляду яких оформлюється висновок, апарати (секретаріати) Ради національної безпеки і оборони України, Центральної виборчої комісії, Рахункової палати, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Конституційного Суду України, Верховного Суду, вищих спеціалізованих судів, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Офісу Генерального прокурора;
інші міністерства, державні органи із спеціальним статусом або діяльність яких спрямовується і координується безпосередньо Кабінетом Міністрів України, до повноважень яких належить формування державної політики в одній чи декількох сферах, центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв’язку, Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, Державна судова адміністрація України, центральний орган управління Служби судової охорони України;
інші державні органи, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, їх апарати та секретаріати, територіальні органи центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва та Севастополя.
Вища рада правосуддя вітає віднесення Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, вищих спеціалізованих судів до першого типу державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю Україну, що відповідає правовому статусу найвищих органів суддівського врядування та статусу спеціалізованих судів.
28 липня 2023 року цей законопроєкт прийнято за основу. За інформацією, розміщеною на вебсайті Національного агентства України з питань державної служби, наразі працює Робоча група з доопрацювання до другого читання законопроєкту щодо впровадження єдиних підходів в оплаті праці державних службовців на основі класифікації посад, упродовж п’яти засідань заплановано опрацювати 125 поправок, поданих до законопроєкту № 8222.
Відповідно, запропоновані Прикінцевими положеннями законопроєкту № 10000 умови та порядок оплати праці на державній службі першочергово пропонувалося врегулювати шляхом прийняття законопроєкту № 8222, який наразі перебуває на доопрацюванні та може в подальшому змінитися. Однак у зв’язку із сумнівною перспективою його прийняття у 2023 році та можливості впровадження в дію його положень з 2024 року (відповідно до частини третьої статті 27 Бюджетного кодексу України закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду, а після 15 липня року – не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим) запропоновано запровадження нових умов оплати праці державних службовців, визначених законопроєктом № 8222, у проєкті Закону про Державний бюджет України на наступний рік зі встановленням меж застосування Закону України «Про державну службу» порівняно із законопроєктом № 10000.
Вища рада правосуддя, погоджуючись із важливістю запровадження нової системи оплати праці державних службовців з метою посилення ролі обов’язкової складової заробітної плати та усунення зловживань при нарахуванні додаткових виплат і премій, задекларованої Урядом, вважає помилковим врегулювання відповідного питання шляхом закріплення умов оплати праці в законі про державний бюджет без внесення відповідних змін до Закону України «Про державну службу».
При цьому варто зауважити, що для запровадження нової системи оплати праці важливим на момент формування бюджету на наступний рік є існування чітких напрацювань щодо всіх істотних умов, від яких залежить розмір заробітної плати державних службовців. Натомість наразі відсутні належні нормативно-правові акти, якими з 1 січня 2024 року запроваджувалася б система оплати праці державних службовців на основі класифікації посад, та навіть остаточне бачення розмірів посадових окладів державних службовців на основі класифікації посад, що унеможливлює здійснення належного розрахунку органами державної влади фонду оплати праці для державних службовців.
Конституційний Суд України неодноразово зауважував, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007). Визнання законом про державний бюджет правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно закріплених у них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод. Законом про державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя в законодавстві і, як наслідок, скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін та доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008). У Рішенні Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
9. Забезпечення інших видатків споживання судів, органів та установ системи правосуддя на достатньому рівні, що дасть змогу забезпечити їх стабільну роботу в умовах воєнного стану
Забезпечення на належному рівні потребують видатки на оплату комунальних послуг та енергоносіїв з метою уникнення можливих заборгованостей з їх оплати та ризику припинення надання відповідних послуг, видатки на забезпечення судочинства (на закупівлю паперу, марок, конвертів, канцелярського та іншого приладдя, на поштові відправлення, на оплату послуг інтернет-зв’язку, утримання оргтехніки, інформаційних систем, винагороду присяжним тощо) для унеможливлення порушення прав громадян на доступ до правосуддя та створення гідних умов праці для працівників судової системи.
10. Забезпечення судів та органів судової влади належними приміщеннями
Облаштування приміщень судів, органів та установ системи правосуддя відповідно до вимог, визначених державою (Державні будівельні норми України В.2.2-26:2010 «Будинки та споруди. Суди»), з метою створення належних умов для здійснення судочинства є нагальною проблемою вже протягом тривалого часу. Особливо гостро це питання постало в умовах повномасштабної війни російської федерації проти України.
За інформацією ДСА України, з початку 2022 року і до 24 лютого 2022 року лише 148 судів (22 %) були забезпечені приміщеннями, які максимально наближені до вимог Державних будівельних норм України В.2.2-26:2010 «Будинки і споруди. Суди» за основними параметрами, решта судів (526 судів, або 78 %) потребували поліпшення умов розміщення.
У зв’язку зі збройною агресією рф, внаслідок постійних бомбардувань та обстрілів станом на 8 вересня 2023 року 122 приміщення 115 судових установ зазнали пошкоджень різного ступеня, а також розкрадання майна під час тимчасової окупації. 15 приміщень судових установ зруйновані повністю, 107 – частково пошкоджені (вибиті вікна, відсутнє електро-, тепло-, водопостачання, пошкоджено стелі, двері, зали судових засідань тощо).
Відповідний напрям фінансування судової влади потребуватиме значних капіталовкладень з метою забезпечення капітального будівництва, ремонту та реконструкції окремих приміщень судів, у тому числі приміщень, що перебувають в аварійному стані, пошкоджені чи повністю зруйновані внаслідок бойових дій, а також забезпечення судових установ технікою та обладнанням, необхідними для повноцінного їх функціонування.
На офіційному вебсайті ДСА України розміщена детальна інформація щодо зруйнованих / пошкоджених внаслідок збройної агресії рф приміщень судових установ окремо по областях України з виокремленням таких судових установ та фотознімками руйнувань (доступно за посиланням https://dsa.court.gov.ua/dsa/inshe/courts_buildings/).
На проблемі забезпечення належними приміщеннями наголошують також Вищий антикорупційний суд, хоча і не висловлює прохання збільшити видатки розвитку на ці потреби, та Вищий суд з питань інтелектуальної власності з метою забезпечення готовності його роботи після здійснення добору суддів та працівників апарату.
Крім того, у зв’язку з реорганізацією і розширенням повноважень, покладенням на Вищу раду правосуддя додаткових функцій штатна чисельність органу з вересня 2021 року становить 325 працівників. Штатна чисельність Вищої ради правосуддя порівняно зі штатною чисельністю Вищої ради юстиції збільшилась на 122 працівники.
Крім того, рішенням Вищої ради правосуддя від 7 лютого 2023 року № 26/0/15-23 було внесено зміни до структури секретаріату Вищої ради правосуддя та затверджено штатний розпис Вищої ради правосуддя на 2023 рік, передбачено утворення в секретаріаті Ради служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя на виконання вимог Закону України від 14 липня 2021 року № 1635-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» (штатна чисельність: 24 дисциплінарні інспектори, керівник служби дисциплінарних інспектор – заступник керівника секретаріату Вищої ради правосуддя, заступник керівника служби дисциплінарних інспекторів).
Станом на сьогодні ВРП розміщується в адміністративній будівлі за адресою: вул. Студентська, 12-А, м. Київ, загальною площею 4895,5 кв. метра. Площа приміщень для розміщення членів ВРП та працівників секретаріату становить 1847,4 кв. метра.
Наразі існує потреба в додатковій площі 2173,1 кв. м, оскільки Рахункова палата у своєму звіті, затвердженому рішенням від 26 березня 2019 року № 7-2, через недостатню площу адміністративної будівлі на вулиці Студентській, 12-А, звернула увагу Вищої ради правосуддя на порушення Державних санітарних правил і норм роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин ДСанПІН 3.3.2.007-98, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 10 грудня 1998 року № 7 (зокрема, санітарними нормами визначено площу для розміщення офісних працівників – 6,0 кв. м з розрахунку на 1 робоче місце, об’єм – не менше 20,0 куб. м), як таке, що негативно впливає на умови для виконання Вищою радою правосуддя всіх покладених на неї функцій якісно і вчасно.
Звертаємо увагу, що, починаючи з 2016 року, Вища рада правосуддя (Вища рада юстиції) постійно ініціювала питання щодо виділення додаткових приміщень для розміщення працівників Вищої ради правосуддя.
Протягом 2020–2023 років Вища рада правосуддя листами від 8 вересня 2020 року № 32983/0/9-20, від 11 лютого 2021 року № 4089/0/9-21, від 2 квітня 2021 року № 10985/0/9-21, від 1 грудня 2021 року № 28602/0/9-21 та від 25 січня 2023 року № 357/0/9-23 зверталася до Кабінету Міністрів України щодо потреби ВРП в додаткових приміщеннях для розміщення працівників, на підставі яких Кабінет Міністрів України надав відповідні доручення Фонду державного майна України, Київській міській державній адміністрації та Міністерству економіки України.
11. Принагідно варто зазначити, що частина видатків споживання та розвитку судів традиційно фінансується за рахунок судового збору, надходження від сплати якого віднесено до спеціального фонду державного бюджету, витрати якого проводяться виключно в межах і за рахунок фактичних надходжень спеціального фонду бюджету (стаття 23 Бюджетного кодексу України).
Таким чином, ураховуючи зовнішній вплив на обсяг надходжень спеціального фонду державного бюджету у вигляді судового збору, зокрема можливість зменшення протягом бюджетного періоду його розмірів за деякими позиціями чи розширення пільг зі сплати судового збору, а також що у зв’язку із запровадженням на території України воєнного стану ці надходження мають ще менш прогнозований характер, вважаємо, що з метою забезпечення належного функціонування органів судової влади фінансування захищених статей видатків (оплата праці, оплата комунальних послуг і енергоносіїв) для головних розпорядників коштів державного бюджету системи правосуддя необхідно передбачити в повному обсязі за рахунок загального фонду державного бюджету.
12. Загалом рівень фінансування судової гілки влади в Україні останніми роками є критичним, особливо в частині фінансування діяльності місцевих та апеляційних судів, жодний напрям діяльності яких не був забезпечений на належному рівні, що мало наслідком проблеми з виплатою суддівської винагороди, низький рівень оплати праці працівників апаратів місцевих та апеляційних судів, неналежне матеріально-технічне забезпечення, виникнення заборгованостей з оплати комунальних послуг та енергоносіїв, неможливість закупівлі необхідної техніки та обладнання, проведення ремонтних та будівельних робіт, впровадження, розширення можливостей електронного судочинства тощо.
Належне фінансування всіх органів системи правосуддя є передумовою їх ефективної діяльності з метою забезпечення своєчасного та якісного розгляду судових справ, формування доброчесного та професійного суддівського корпусу та апарату судових органів у кількості, яка дасть змогу задовольнити суспільний запит на справедливий суд.
На необхідності належним чином і в достатньому обсязі фінансувати потреби судів і суддів наголошується також у міжнародно-правових документах. Згідно з Основними принципами незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) на кожну державу – члена ООН покладається зобов’язання надавати відповідні засоби, які давали б змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції.
КРЄС у Висновку № 2 (2001) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо фінансування та управління судами у контексті ефективності судової влади та статті 6 Європейської конвенції з прав людини визнала, що фінансування судів тісно пов’язане з питанням незалежності суддів, оскільки воно визначає умови, у яких суди виконують свої функції[6].
Існує очевидний зв’язок між фінансуванням та управлінням судами, з одного боку, та принципами Європейської конвенції з прав людини, з іншого: доступ до правосуддя та право на справедливий суд не забезпечуються належним чином, якщо справа не розглядається упродовж розумного строку судом, у якого є необхідне фінансування та ресурси для ефективного виконання своїх обов’язків.
Усі загальні принципи і стандарти Ради Європи щодо фінансування та управління судами покладають на держави обов’язок забезпечити фінансові ресурси, які відповідали б потребам різноманітних судових систем.
КРЄС також погодилася, що, незважаючи на те, що фінансування судів є частиною державного бюджету, який вноситься у Парламент Міністерством фінансів, таке фінансування не повинно залежати від політичної нестабільності. Хоча рівень фінансування судів, який може собі дозволити держава, залежить від політичного рішення, необхідно також подбати, щоб у системі, яка ґрунтується на розподілі влади, ані органи виконавчої, ані органи законодавчої влади не могли чинити тиск на судову владу під час визначення бюджету. Рішення про виділення коштів для роботи судів повинні ухвалюватися із суворим додержанням судової незалежності.
З огляду на зазначене Вища рада правосуддя підтримує законопроєкт № 10000 з урахуванням висловлених зауважень та пропозицій.
[1] Висновок № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо судової ради на службі суспільства, пункт 87.
[2] Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 19, 42 Закону України «Про Державний бюджет України на 1999 рік» (справа про фінансування судів) від 24 червня 1999 року № 6-рп/1999.
[3] Абзац п’ятий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 32 Закону України «Про Державний бюджет України на 2000 рік» та статті 25 Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік» (справа про відшкодування шкоди державою) від 3 жовтня 2001 року № 12-рп/2001.
[4] Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу).
[5] Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев’ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
[6] Висновок № 2 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо фінансування та управління судами у контексті ефективності судової влади та статті 6 Європейської конвенції з прав людини.
