X
Enter the word to search

View Акт ВРП

Ukraine
Supreme Judiciary Council
Друга Дисциплінарна палата
Рішення
Kyiv
21.09.2020
2671/2дп/15-20
Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Худика М.П., членів Блажівської О.Є., Грищука В.К., Прудивуса О.В., розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за скаргою Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця», поданою через адвоката Гончаренка Євгенія Сергійовича, стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Тетяни Олександрівни,

 

встановила:

 

Величко Тетяна Олександрівна Указом Президента України від 21 травня 2007 року № 434/2007 призначена на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва строком на п’ять років, Постановою Верховної Ради України від 17 травня 2012 року № 4735-VI обрана на посаду судді цього суду безстроково.

Згідно із характеристикою, наданою виконувачем обов’язків голови Святошинського районного суду міста Києва Скоріним А.В., Величко Т.О. вміє організувати свою роботу, постійно працює над підвищенням професійного рівня. Знає чинне законодавство і правильно застосовує його на практиці. Судові справи розглядає вчасно, під час здійснення правосуддя правильно та кваліфіковано застосовує норми матеріального та процесуального законодавства України. Велику увагу приділяє підвищенню професійних знань і ділової кваліфікації, вивченню нових законодавчих та нормативних актів. За своїми особистими якостями енергійна, ініціативна, дисциплінована, працездатна, вимоглива до себе та інших. За характером врівноважена та доброзичлива.

За даними офіційних вебсайтів Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, суддя Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. непогашених дисциплінарних стягнень не має.

До Вищої ради правосуддя 4 вересня 2018 року за вх. № 47/3/13-18 та 19 вересня 2018 року за вх. № 544/2/13-19 надійшли дисциплінарна скарга та доповнення до неї Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» (далі – ПрАТ «ФФ «Дарниця»), подані через адвоката Гончаренка Є.С., на неналежну поведінку судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. під час розгляду заяви генерального директора Публічного акціонерного товариства «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод» (далі – ПАТ «НВЦ «БХФЗ») про виправлення описки в ухвалі суду від 26 травня 2014 року про арешт майна в межах кримінального провадження (справа № 759/8801/14-к).

У скарзі та доповненнях до скарги зазначено, що ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. від 26 травня 2014 року задоволено клопотання старшого слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в місті Києві ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № _________ та накладено арешт на пакет акцій ПАТ «НВЦ «БХФЗ» у кількості 3100 штук, що становлять 29,95 % статутного капіталу зазначеного товариства і належали територіальній громаді міста Києва. Визначено строк дії ухвали – один місяць із дня її постановлення.

Як зазначав скаржник, у подальшому 20 березня 2015 року (через один рік після закінчення строку дії ухвали про арешт акцій) ПрАТ «ФФ «Дарниця» придбало право власності на спірний пакет акцій на підставі біржового контракту № 185321 на купівлю акцій ПАТ «НВЦ «БХФЗ», укладеного з Департаментом комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради, який діяв від імені територіальної громади міста Києва.

28 березня 2018 року (майже через чотири роки) генеральний директор ПАТ «НВЦ «БХФЗ» ОСОБА_2 подала до суду заяву про виправлення описки в ухвалі суду від 26 травня 2014 року.

Ухвалою судді Величко Т.О. від 29 березня 2018 року без повідомлення і виклику власника пакета акцій ПрАТ «ФФ «Дарниця» виправлено описку в резолютивній частині ухвали про арешт майна, а саме виключено частину щодо визначення строку дії ухвали – один місяць.

Як наголосив адвокат Гончаренко Є.С., вказана ухвала суду не містить мотивів, з яких суддя дійшла висновку, що в резолютивній частині ухвали допущена саме описка.

Вказана ухвала скасована судом апеляційної інстанції та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду заяви про виправлення описки суддею Величко Т.О. ухвалою від 22 серпня 2018 року повторно задоволено заяву про виправлення «механічної помилки» в частині строку дії ухвали.

Вказана ухвала в подальшому також була скасована судом апеляційної інстанції.

Крім того, автор скарги наголошує, що протягом 2014–2018 років в інших справах суддею Величко Т.О. неодноразово постановлялись ухвали про арешт майна із зазначенням строку дії таких ухвал – один місяць.

У зв’язку з викладеним адвокат Гончаренко Є.С. просив притягнути суддю Величко Т.О. до дисциплінарної відповідальності.

Ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 січня 2019 року № 167/2дп/15-19 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О.

Ухвалою Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 1 квітня 2019 року № 1016/2дп/15-19 зупинено розгляд дисциплінарної справи стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. у зв’язку з необхідністю отримання додаткової інформації.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого визначення члена Вищої ради правосуддя по справі від 7 травня 2019 року вказану дисциплінарну справу (у зв’язку із закінченням повноважень члена Вищої ради правосуддя Волковицької Н.О.) для розгляду передано члену Вищої ради правосуддя Артеменку І.А.

4 липня 2019 року за вх. № 425/5/13-19 до Вищої ради правосуддя від ПрАТ «ФФ «Дарниця» в особі адвоката Гончаренка Є.С. надійшли доповнення до дисциплінарної скарги, в яких автор вказує, що при постановленні ухвал про виправлення описки суддя Величко Т.О. не здійснила жодних дій щодо з’ясування статусу кримінального провадження № ________, в якому була постановлена ухвала про арешт акцій.

Як вказує адвокат Гончаренко С.Є., слідчим СВ Шевченківського УП ГУ НП в місті Києві ОСОБА_3 27 червня 2015 року винесено постанову про закриття вказаного кримінального провадження. Таким чином, як зазначив скаржник, ухвалами про виправлення описки слідчий суддя Величко Т.О. фактично відновила арешт, накладений на пакет акцій, майже через три роки після закриття кримінального провадження, чим неправомірно обмежила право власності ПрАТ «ФФ «Дарниця» на зазначені акції.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя своєчасно і належним чином повідомляла суддю Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. та автора скарги про дату та час засідання з використанням усіх можливих засобів, а саме шляхом надіслання письмових запрошень для участі у засіданні дисциплінарного органу на всі відомі адреси, які містяться в матеріалах дисциплінарної справи, та оприлюднення відповідних запрошень на засідання на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

Крім того, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вжила всіх можливих заходів із метою забезпечення дотримання процесуальних гарантій судді та права ефективно будувати свій захист. Зокрема, копії ухвали про відкриття дисциплінарної справи надсилалися на адресу суду, де працює суддя, та оприлюднені на офіційному вебсайті Вищої ради правосуддя.

Для участі у засіданні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 21 вересня 2020 року прибули суддя Величко Т.О., представник судді – адвокат Кравець Р.Ю. та представник скаржника ПрАТ «ФФ «Дарниця» – адвокат Левіцький Є.В.

Заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Артеменка І.А., врахувавши усні та письмові пояснення судді Величко Т.О., усні та письмові пояснення адвоката Кравця Р.Ю., пояснення адвоката Левіцького Є.В., вивчивши матеріали дисциплінарної справи, а також дослідивши копію матеріалів справи № 759/8801/17-к, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила таке.

Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. від 26 травня 2014 року задоволено клопотання старшого слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в місті Києві ОСОБА_1 про накладання арешту. У резолютивній частині ухвали зазначено: «Накласти арешт на цінні папери, а саме на пакет акцій ПАТ «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод» (код за ЄДРПОУ 23518596) у кількості 3100 штук, що становлять 29,95 % статутного капіталу Товариства і належать територіальній громаді м. Києва, та заборонити власнику вказаних корпоративних прав розпоряджатись таким, будь-яким чином використовувати їх. Строк дії ухвали – один місяць з дня постановлення ухвали».

28 березня 2018 року генеральний директор ПАТ «НВЦ «БХФЗ» ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про виправлення описки в резолютивній частині ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 26 травня 2014 року, зокрема про виключення з її резолютивної частини такого речення: «Строк дії ухвали – один місяць з дня постановлення ухвали», та про внесення до тексту резолютивної частини цієї ухвали речення: «Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва протягом п’яти днів з дня її проголошення».

Наступного дня (без повідомлення сторін) ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. від 29 березня 2018 року задоволено заяву генерального директора ПАТ «НВЦ «БХФЗ», в резолютивній частині ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 26 травня 2014 року виправлено описку шляхом виключення із тексту слів «Строк дії ухвали – один місяць з дня постановлення ухвали. Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді». Також до тексту резолютивної частини ухвали додано таке: «Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва протягом п’яти днів з дня її оголошення».

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 червня 2018 року частково задоволено апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_4 в інтересах ПрАТ «ФФ «Дарниця». Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 29 березня 2018 року скасовано. Постановлено нову ухвалу, якою призначено новий розгляд в суді першої інстанції заяви генерального директора ПАТ «НВЦ «БХФЗ» ОСОБА_2 про виправлення описки в судовому рішенні.

Колегія суддів апеляційного суду встановила, що рішення слідчого судді постановлено з істотним порушенням вимог Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), через які воно не може бути перевірено по суті і у будь-якому разі підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду. У матеріалах судового провадження відсутній журнал судового засідання, а міститься протокол судового засідання від 29 березня 2018 року, складений секретарем ОСОБА_5, хоча в оскаржуваній ухвалі зазначено, що вона постановлялась при секретарі ОСОБА_6. Крім того, колегія суддів вважає переконливими доводи апеляційної скарги про те, що скасування строку дії ухвали слідчого судді не є виправленням описки.

22 серпня 2018 року під час нового розгляду на порушення вимог частини третьої статті 415 КПК України слідчим суддею Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. постановлено ухвалу, якою прийнято фактично аналогічне скасованому рішення, зокрема вирішено «виправити допущену механічну помилку в резолютивній частині ухвали слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 26 травня 2014 року у справі № 759/8801/14-к, де абзац другий після слів: «Накласти арешт на цінні папери, а саме на пакет акцій ПАТ «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод» (код за ЄДРПОУ 23518596) у кількості 3100 штук, що становлять 29,95 % статутного капіталу Товариства і належать територіальній громаді міста Києва, та заборонити власнику вказаних корпоративних прав розпоряджатись таким, будь-яким чином використовувати їх», виключити абзац третій та п’ятий, вважати абзац третій «Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва протягом п’яти днів з часу проголошення».

Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 10 вересня 2018 року скасовано ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. від 22 серпня 2018 року та постановлено нову, якою відмовлено у задоволенні заяви генерального директора ПАТ «НВЦ «БХФЗ» ОСОБА_2 про виправлення описки.

В ухвалі апеляційного суду, з-поміж іншого, вказано: «…як вбачається зі змісту ухвали слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 22 серпня 2018 року, слідчий суддя оскаржуваною ухвалою вніс зміни в резолютивну частину цієї ухвали, тим самим змінив рішення, що є неприпустимим при вирішенні питання про виправлення описок. Зокрема, слідчий суддя фактично змінив строк дії ухвали слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 26 травня 2014 року, який був встановлений в один місяць, та вказав на протилежне прийнятому рішенню, що ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Апеляційного суду міста Києва протягом п’яти днів з часу проголошення (з часу проголошення зазначеної ухвали минуло вже більше чотирьох років). Між тим, рішення стосовно строку дії накладеного арешту на майно ніким не було оскаржено в апеляційному порядку, хоча тільки в такому порядку і могло бути виправлено допущене слідчим суддею 26 травня 2014 року порушення у визначенні строків дії арешту майна, а також порушення, яке полягає у тому, що слідчий суддя в резолютивній частині своєї ухвали вказав, що ухвала оскарженню не підлягає (мається на увазі ухвала про арешт майна) і заперечення на неї можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

Таким чином, викладені формулювання в резолютивній частині ухвали слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 26 травня 2014 року, які стосуються строків дії ухвали, а також того, що вона не підлягає оскарженню, не можуть бути визнані опискою в розумінні статті 379 КПК України, а є нічим іншим, як зміною рішення слідчого судді, яке в даному випадку допущене слідчим суддею Святошинського районного суду міста Києва в оскаржуваній ухвалі від 22 серпня 2018 року».

У поясненнях щодо скарги суддя Величко Т.О. наголосила, що при виготовленні ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 26 травня 2014 року судом було неправомірно та помилково застосовано пункт 7 частини першої статті 164 КПК України (помилково вказано строк дії ухвали суду, який не може перевищувати одного місяця із дня постановлення ухвали), що не відповідає вимогам глави 17 КПК України та порядку накладення і скасування таких заходів кримінального провадження, як арешт майна, який регулюється статями 170–174 КПК України. Також помилково вказано, що ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає, що суперечить вимогам статей 173, 309 КПК України.

Суддя зазначила, що кримінальне процесуальне законодавство не передбачає чітко вказаного строку дії арешту майна, а лише порядок звернення сторін кримінального провадження та зацікавлених осіб із клопотаннями про скасування такого арешту повністю чи частково (стаття 174 КПК України).

Наголосила, що не намагалася змінити зміст та суть рішення суду від 26 травня 2014 року. Ухвалою від 22 серпня 2018 року лише було усунуто неточності, що не вплинуло на суть рішення, «арешт майна як був накладений, так і залишився накладений». Вказала, що встановлення строку дії ухвали про арешт майна вимогами статті 173 КПК України не передбачено.

Після винесення ухвали суду від 22 серпня 2018 року про виправлення описки в ухвалі від 26 травня 2014 року про накладення арешту арешт продовжує діяти, оскільки КПК України передбачає лише одну підставу припинення дії арешту, передбачену статтею 174 КПК України у редакції станом на 26 травня 2014 року: підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження – судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому у застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано. Клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно. Прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації.

Суддя звертає увагу, що ухвалою слідчого судді від 22 серпня 2018 року про виправлення описки суд висновки суду не змінив, арешт продовжує діяти. Суд лише усунув неточності щодо строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження, які не вплинули на суть рішення суду та не мають наслідків.

Вважає, що у разі внесення виправлень в ухвалу слідчого судді від 26 травня 2014 року або невнесення виправлень в таку ухвалу слідчий суддя не міг змінити зміст та суть ухвали, оскільки підстави для припинення арешту передбачені лише статтею 174 КПК України, а тому, на переконання судді, ухвала від 22 серпня 2018 року ні в якому разі не змінила мету накладення арешту та не має юридичних наслідків для володільців цього майна або заінтересованих осіб.

Заінтересовані особи не зверталися до слідчого судді із клопотанням про зняття арешту з майна, який застосовано згідно з ухвалою слідчого судді від 26 травня 2014 року, а тому дія арешту триває до винесення ухвали слідчого судді у порядку статті 174 КПК України щодо його скасування.

У додаткових поясненнях, які надійшли до Вищої ради правосуддя 26 червня 2020 року за вх. № 2760/1/6-20, суддя Величко Т.О. просила врахувати, що текст ухвали від 26 травня 2014 року, який було змінено шляхом виправлення описки ухвалою слідчого судді від 22 серпня 2018 року, помилково був скопійований із шаблону ухвали суду про тимчасовий доступ до речей і документів, в якій відповідно до пункту 7 частини першої статті 164 КПК України встановлюється строк дії ухвали, що не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали.

Також зазначила, що після скасування судом апеляційної інстанції ухвали від 22 серпня 2018 року ПАТ «НВЦ «БХФЗ» звернулося до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу суду від 26 травня 2014 року та одночасно просило поновити пропущений строк на оскарження вказаної ухвали.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у задоволенні клопотання представника ПАТ «НВЦ «БХФЗ» про поновлення пропущеного строку на оскарження ухвали слідчого судді від 26 травня 2014 року відмовлено.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва (суддя Миколаєць І.Ю.) від 29 березня 2019 року задоволено клопотання представника ПАТ «НВЦ «БХФЗ» та скасовано обмеження дії арешту місячним строком.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року поновлено представнику ПрАТ «ФФ «Дарниця» строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді від 26 травня 2014 року. Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 26 травня 2014 року скасовано та призначено новий розгляд клопотання про накладання арешту.

Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 3 липня 2020 року відмовлено у накладанні арешту на майно.

Суддя наголосила, що ухвалою суду від 22 серпня 2018 року про виправлення описки суд висновки суду не змінив, арешт продовжував діяти та був скасований лише у 2019 році. Суддя звернула увагу, що нею були усунуті лише неточності щодо строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження, які не впливали на суть рішення суду.

У додаткових поясненнях, які надійшли до Вищої ради правосуддя 23 липня 2020 року за вх. № 2760/3/6-20, суддя Величко Т.О. зазначила, що представник ПАТ «НВЦ «БХФЗ», звертаючись до суду із заявою про виправлення описки в ухвалі суду від 26 травня 2014 року, не повідомив про обізнаність щодо припинення дії арешту, не повідомив суд, що між ПАТ «НВЦ «БХФЗ» та ПрАТ «ФФ «Дарниця» існує спір у господарському суді, у заяві не просив залучити ПрАТ «ФФ «Дарниця» як зацікавлену особу. Як наголосила суддя Величко Т.О., ПАТ «НВЦ «БХФЗ» ввів суд в оману, надавши неповну інформацію у справі, що, у свою чергу, вплинуло на прийняте нею рішення. Також суддя наголошує, що суду не було надано відомостей про закриття кримінального провадження. Крім того, як зазначила суддя, представник ПрАТ «ФФ «Дарниця» – адвокат ОСОБА_4 приховав від суду як першої, так і апеляційної інстанції інформацію про зміну підсудності кримінального провадження.

Також суддя Величко Т.О. просила звернути увагу, що апеляційним судом міста Києва не було встановлено грубого порушення нею норм права, яке призвело до незворотних наслідків, що завдало шкоду ПАТ «НВЦ «БХФЗ» або ПрАТ «ФФ «Дарниця», або іншим особам, в тому числі державі. Окрема ухвала стосовно неї не була винесена.

У поясненнях суддя Величко Т.О. просила суворо її не карати.

У засіданні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя 21 вересня 2020 року адвокат Левіцький Є.В. зазначив, що винесення суддею Величко Т.О. ухвали про виправлення описки мало для них юридичні наслідки, оскільки ПАТ «НВЦ «БХФЗ» у господарських процесах наголошує на тому, що ПрАТ «ФФ «Дарниця» придбало спірні акції у той момент, коли на них був накладений арешт, а тому, якщо господарський суд врахує такі обставини, ПрАТ «ФФ «Дарниця» буде протиправно позбавлено права власності на пакет акцій, що є неприпустимим.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, дослідивши копію матеріалів справи № 759/8801/14-к, врахувавши письмові пояснення судді від 7 листопада 2018 року, від 12 лютого 2019 року, від 26 червня та 23 липня 2020 року та пояснення, надані під час розгляду дисциплінарної справи, дійшла висновку про наявність у діях судді Величко Т.О. ознак дисциплінарного проступку з огляду на таке.

Описка – це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) граматична помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу (помилка у правописі, у розділових знаках тощо). Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер.

Відповідно до приписів статті 379 КПК України суд має право за власною ініціативою або за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

Проте, вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні, суд не вправі змінювати зміст судового рішення, а вправі лише усунути неточності щодо встановлених фактичних обставин справи, тобто дати події, номера і дати документа, найменування сторони, прізвища особи тощо. Отже, виправлення допущених у вироку чи ухвалі описок чи арифметичних помилок допускається, якщо при цьому не змінюється суть судових рішень.

Як вбачається із тексту ухвал від 29 березня та 22 серпня 2018 року, а також з наданих пояснень, суддя Величко Т.О. після надходження заяви ПАТ «НВЦ «БХФЗ» про виправлення описки встановила факт допущення нею помилки під час виготовлення тексту ухвали від 26 травня 2014 року. Так, вона звернула увагу на помилкове зазначення строку дії арешту, що суперечить приписам процесуального законодавства і фактично не відповідає прийнятому нею рішенню. З метою приведення вказаної ухвали у відповідність до норм КПК України суддя Величко Т.О. задовольнила заяву про виправлення описки.

Суддя не взяла до уваги, що КПК України передбачає можливість виправлення явних описок з метою прибрати неточності, які виникли під час виготовлення тексту рішення. Виправлення в ухвалі описок чи арифметичних помилок допускається, якщо при цьому не зачіпається суть судових рішень.

Таким чином, внесення змін у зміст резолютивної частини судового рішення не є виправленням описки, про що також було зазначено в ухвалі апеляційного суду.

Згідно із частиною третьою статті 145 КПК України висновки і мотиви, на підставі яких скасовані судові рішення, є обов’язковими для суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду від 29 березня 2018 року, вказав на переконливість доводів апеляційної скарги, що скасування строку дії ухвали не є виправленням описки. Проте суддя Величко Т.О. під час повторного розгляду такої заяви проігнорувала мотиви суду апеляційної інстанції та жодним чином не обґрунтувала, чому вона з ними не погоджується.

Ухвала суду від 29 березня 2018 року взагалі не містить мотивів, з яких суд дійшов висновку про допущену в ухвалі від 26 травня 2014 року описку.

Так, ухвала судді Величко Т.О. від 29 березня 2018 року викладена на одному аркуші, а її мотивувальна частина складається з п’яти абзаців, а саме:

«28.03.2018 року до Святошинського районного суду м. Києва надійшла заява генерального директора ПАТ «Науково-виробничий центр Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод» про виправлення описки в судовому рішенні.

26.05.2014 року слідчим суддею Святошинського районного суду міста Києва винесено ухвалу, якою накладено арешт на цінні папери, а саме на пакет акцій ПАТ «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод» (код за ЄДРПОУ 23518596) у кількості 3100 штук, що становлять 29,95 % статутного капіталу Товариства і належать територіальній громаді м. Києва, та заборонено власнику вказаних корпоративних прав розпоряджатись ними та будь-яким чином використовувати їх.

Згідно ч.1 ст. 379 КПК України суд має право за власною ініціативою або за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

З клопотання вбачається, що в резолютивній частині Ухвали допущені описки, які підлягають виправленню.

Керуючись ст. 379 КПК України, суд...».

Відкриваючи дисциплінарну справу стосовно судді Величко Т.О. з підстав можливої наявності у її діях ознак дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору), Друга Дисциплінарна палата виходила з того, що, постановляючи ухвалу про виправлення описки, суддя Величко Т.О. не спростувала жодного з доводів, на які посилався представник ПрАТ «ФФ «Дарниця».

Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя під час розгляду дисциплінарної справи не встановлено в діях судді Величко Т.О. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з огляду на таке.

Законодавством про дисциплінарну відповідальність суддів передбачено дисциплінарну відповідальність тільки за незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.

Суть спору виражається через предмет спору, що становить права та обов’язки сторін матеріальних правовідносин. Таким чином, аргументи сторін щодо суті спору – це наведені сторонами доводи щодо їхніх прав чи обов’язків у спірних матеріальних правовідносинах.

Розгляд питання щодо виправлення описки в ухвалі не стосується вирішення спору по суті, тому незазначення мотивів виправлення такої описки не становить складу вказаного дисциплінарного проступку.

Водночас варто зазначити таке.

Статтею 372 КПК України встановлені вимоги до ухвали, яка викладається окремим документом та складається із трьох частин: вступної, мотивувальної та резолютивної.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 372 КПК України мотивувальна частина повинна містити суть питання, що вирішується ухвалою; за чиєю ініціативою воно розглядається; встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 34–36, 40) судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, а, насамперед, є гарантією проти свавілля. Суддя зобов’язаний вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правомірність. Підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку міркувань, які привели суддю до ухваленого ним рішення. Виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення.

Право особи на справедливий судовий розгляд забезпечується і конкретизується, зокрема, через право на мотивоване судове рішення, що також роз’яснено в прецедентах Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ, Суд).

Вмотивованість – це вимога до суду наводити письмово у рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Право особи на справедливий судовий розгляд забезпечується і конкретизується, зокрема, через право на мотивоване судове рішення, що також відображається у прецедентах Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні ЄСПЛ у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (пункт 24) Суд наголошує, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

У рішенні у справі «Олександр Волков проти України» (пункт 143) Суд констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, сторони провадження повинні мати право очікувати застосування зазначених вище норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів. Аналогічна позиція міститься у рішенні у справі «Дія 97» проти України» (пункт 47).

У рішенні у справі «Бендерський проти України» (пункт 42) Суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи. Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

У рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) ЄСПЛ повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Незазначення мотивів відхилення доводів ПрАТ «ФФ «Дарниця» (яке є власником пакета акцій) щодо підстав відмови у задоволенні клопотання про виправлення описки в ухвалі суду про накладання арешту від 26 травня 2014 року може кваліфікуватися як дисциплінарний проступок згідно з пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод).

Також слід зауважити, що відповідно до частини другої статті 379 КПК України питання про внесення виправлень суд вирішує в судовому засіданні. Учасники судового провадження повідомляються про дату, час і місце засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень.

Суддя Величко Т.О., отримавши заяву про виправлення описки 28 березня 2018 року, призначила її до розгляду на 29 березня 2018 року, тобто на наступний день, при цьому матеріали справи № 759/8801/17-к взагалі не містять відомостей про повідомлення учасників судового провадження про розгляд вказаної заяви.

Крім того, розглядаючи вказане питання повторно (після скасування судом апеляційної інстанції першої ухвали) та постановляючи ухвалу від 22 серпня 2018 року, суддя також не зазначила обставин, з яких виходила в контексті вимог частини третьої статті 145 КПК України (висновки і мотиви, на підставі яких скасовані судові рішення є обов’язковими для суду першої інстанції).

Стаж роботи Величко Т.О. на посаді судді (більше 13 років), наявність у неї професійного досвіду свідчать про те, що суддя має бути обізнаною з вимогами чинного кримінального процесуального законодавства.

Як вже було зазначено, відповідно до частини першої статті 379 КПК України суд має право за власною ініціативою або за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

При цьому суддя Величко Т.О., задовольняючи заяву ПАТ «НВЦ «БХФЗ» про виправлення описки в ухвалі суду від 26 травня 2014 року, не взяла до уваги, що ПАТ «НВЦ «БХФЗ» не є учасником кримінального провадження, оскільки не набуло статусу підозрюваного, обвинуваченого чи третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, у порядку, передбаченому КПК України. Також ПАТ «НВЦ «БХФЗ» не є «іншою заінтересованою особою», оскільки не є ані власником пакета акцій, на який було накладено арешт, ані особою, яка належним чином обґрунтувала порушення свого суб’єктивного інтересу внаслідок закінчення строку дії ухвали про арешт майна майже через чотири роки з моменту її постановлення. Таким чином, ПАТ «НВЦ «БХФЗ» не було «тією особою», яка має право на звернення із заявою про виправлення описки в ухвалі суду, про що зазначав представник ПрАТ «ФФ «Дарниця» у запереченнях на заяву про виправлення описки. Проте суддя Величко Т.О. це проігнорувала та не надала зазначеному оцінки.

Посилання судді Величко Т.О. на надання/ненадання недостовірної інформації представниками ПрАТ «ФФ «Дарниця» та ПАТ «НВЦ «БХФЗ» не може виправдовувати дії судді під час прийняття та розгляду нею заяви про виправлення описки від особи, яка відповідно до вимог частини першої статті 379 КПК України не мала на це повноважень.

Щодо пояснень судді Величко Т.О., що при виготовленні ухвали суду від 26 травня 2014 року нею було неправомірно та помилково застосовано пункт 7 частини першої статті 164 КПК України, помилково вказано, що ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає, тому з метою приведення у відповідність до норм КПК України нею задоволено заяву про виправлення описки, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає за необхідне зазначити таке.

Як вбачається з інформації в Єдиному державному реєстрі судових рішень (а також зазначено у скарзі ПрАТ «ФФ «Дарниця», поданій через адвоката Гончаренка Є.С.), суддею Величко Т.О. протягом 2014–2018 років в інших справах неодноразово постановлялись ухвали про арешт майна із зазначенням строку дії таких ухвал – один місяць, зокрема ухвала від 7 квітня 2014 року у справі № 759/5474/14-к; ухвала від 12 травня 2014 року у справі № 759/7766/14-к; ухвала від 10 листопада 2014 року у справі № 759/18883/14-к; ухвала від 11 листопада 2014 року у справі № 759/18978/14-к; ухвала від 14 травня 2015 року у справі № 759/7390/15-к; ухвала від 1 жовтня 2015 року у справі № 759/15619/15-к; ухвала від 27 лютого 2017 року у справі № 759/3054/17; ухвала від 2 березня 2017 року у справі № 759/3301/17; ухвала від 3 березня 2017 року у справі № 759/3475/17; ухвала від 16 травня 2017 року у справі № 759/7251/17; ухвала від 16 травня 2017 року у справі № 759/7263/17; ухвала від 13 червня 2017 року у справі № 759/8881/17; ухвала від 7 лютого 2018 року у справі № 759/1671/18; ухвала від 3 квітня 2018 року у справі № 759/4608/18; ухвала від 18 квітня 2018 року у справі № 759/5694/18; ухвала від 23 квітня 2018 року у справі № 759/5640/18; ухвала від 23 квітня 2018 року у справі № 759/5846/18.

Отже, постановлення ухвал про накладання арешту із зазначенням строку дії ухвали – 1 місяць, із вказівкою «ухвала оскарженню не підлягає» є практикою судді Величко Т.О. Тому не зрозуміло, з яких саме підстав виходила суддя, виправляючи описку в ухвалі суду від 26 травня 2014 року.

Надані суддею пояснення не спростовують допущених нею порушень.

Крім того, слід зауважити, що, скасовуючи ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 29 березня 2018 року, апеляційний суд вказав, що скасування строку дії ухвали не є виправленням описки. Суддя Величко Т.О., повторно розглядаючи вказану заяву, дійшла висновку про наявність в ухвалі суду від 26 травня 2014 року механічної помилки, проте все одно змінила резолютивну частину ухвали.

Арешт, накладений на пакет акцій ухвалою суду 26 травня 2014 року, припинив свою дію (відповідно до резолютивної частини ухвали) 26 червня 2014 року. Проте, постановляючи ухвалу від 29 березня 2018 року (а у подальшому й від 22 серпня 2018 року), суддя Величко Т.О. фактично відновила арешт на пакет акцій. Суддею не було з’ясовано, чиї права можуть порушувати вказані ухвали, оскільки на сьогодні власником пакета акцій є ПрАТ «ФФ «Дарниця», яке придбало його 20 березня 2015 року.

Крім того, виправляючи описку в ухвалі через чотири роки з дня її постановлення, суддя Величко Т.О. не з’ясувала, чи здійснюється досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні та чи не закрите вказане кримінальне провадження.

Як було встановлено, ще 27 червня 2015 року слідчим СВ Шевченківського УП ГУ НП у місті Києві винесено постанову про закриття кримінального провадження № _______. Тобто, постановляючи ухвалу від 29 березня 2018 року про виправлення описки, суддя Величко Т.О. фактично відновила арешт пакета акцій (майже через три роки з моменту закриття кримінального провадження), чим неправомірно обмежила право власності ПрАТ «ФФ «Дарниця» на вказані акції.

Таким чином, посилання судді Величко Т.О. у поясненнях на те, що ухвала від 22 серпня 2018 року жодним чином не змінила мету накладення арешту та не має юридичних наслідків для володільців цього майна або заінтересованих осіб, спростовується зібраними під час підготовки дисциплінарної справи до розгляду доказами.

Також посилання судді Величко Т.О. на те, що заінтересовані особи не зверталися до слідчого судді із клопотанням про зняття арешту з майна, який вжито згідно з ухвалою слідчого судді від 26 травня 2014 року, а тому дія арешту продовжується до винесення ухвали слідчого судді у порядку статті 174 КПК України щодо його скасування, є безпідставним, оскільки, у зв’язку із припиненням дії ухвали про арешт майна і, відповідно, відсутності арешту пакета акцій у заінтересованих осіб не було підстав для звернення до слідчого судді із таким клопотанням.

Враховуючи, що ухвала про арешт майна припинила свою дію, вказаний пакет акцій було придбано ПрАТ «ФФ «Дарниця» 20 березня 2015 року, а тому, постановляючи ухвалу від 22 серпня 2018 року, якою поновлено арешт пакета акцій у кримінальному провадженні, яке закрито ще у 2015 році, суддя Величко Т.О. обмежила право власності ПрАТ «ФФ «Дарниця» на належні йому акції, що є неприпустимим.

Вказані дії судді призвели до порушення законних прав ПрАТ «ФФ «Дарниця» володіти та розпоряджатися своїм майном, тобто до ситуації, коли підприємству знадобилися, зокрема, додаткові зусилля для захисту порушених прав, що підтверджується переліком справ, які перебували у провадженні Господарського суду міста Києва:

№ 910/3233/18 за позовом ПАТ «НВЦ «БХФЗ» до ПрАТ «ФФ «Дарниця», Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київської міської ради про визнання недійсними біржових торгів з продажу акцій на аукціоні у процесі приватизації та біржового контракту № 185321 на купівлю-продаж акцій від 20 березня 2015 року та за зустрічним позовом ПрАТ «ФФ «Дарниця» до ПАТ «НВЦ «БХФЗ» про визнання права власності на акції;

№ 910/3242/18 за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 до ПрАТ «ФФ «Дарниця», Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Київська міська рада, ПАТ «НВЦ «БХФЗ», про визнання недійсними біржових торгів та біржового контракту;

№ 910/11310/18 за позовом ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 до ПрАТ «ФФ «Дарниця», Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів – ПАТ «НВЦ «БХФЗ», про визнання недійсними результатів біржових торгів та біржового контракту.

Як вбачається з рішень Господарського суду міста Києва у справах №№ 910/3233/18, 910/3242/18, позивачі обґрунтовували свої позовні вимоги тим, що судовими рішеннями було накладено арешт на пакет акцій та заборонено розпоряджатися цими акціями на час проведення оспорюваних торгів та укладання біржового контракту, що унеможливлювало відчуження цього майна.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

У пункті 2.1 Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 зазначено, що відповідно до Основного Закону України держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання; усі суб’єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій її території; обов’язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 55, частина п’ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід’ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

При цьому Конституційним Судом України взято до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав та свобод людини і громадянина, а обов’язкове виконання судових рішень – складовою права на справедливий судовий захист.

Під час розгляду дисциплінарної справи встановлено, що внесення виправлення в ухвалу суду, яка набрала законної сили (та яка припинила свою дію), здійснено суддею Величко Т.О. без законних на те підстав, чим порушено принцип правової (юридичної) визначеності, який відповідно до практики Європейського суду з прав людини є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та передбачає дотримання принципу «res judicata» – принципу остаточності рішень суду, згідно з яким жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язкового рішення суду лише з метою повторного слухання справи та постановлення нового рішення. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (рішення від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України», від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України»).

Принцип верховенства права, закріплений у статті 8 КПК України, перебуває у нерозривному зв’язку із принципами юридичної визначеності та законності.

Однією з гарантій забезпечення правової визначеності, елементом стабільності судового рішення та його законної сили є його незмінність. Суд, який ухвалив (постановив) рішення після його проголошення, не має права його змінити або скасувати, за винятком випадків, передбачених процесуальним законом. Встановлений ухвалою про арешт захід забезпечення кримінального провадження був виконаний та припинив свою дію через місяць, тобто 26 червня 2014 року.

Таким чином, внесення суддею Величко Т.О. виправлення у вказану ухвалу через 4 роки безумовно порушує принцип правової визначеності.

Крім того, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що, постановляючи ухвалу від 22 серпня 2018 року про виправлення описки в ухвалі про накладання арешту від 26 травня 2014 року, суддя Величко Т.О. була обізнана, що на момент розгляду заяви власником пакета акцій є ПрАТ «ФФ «Дарниця», тому не могла не розуміти, що внесення виправлення в резолютивну частину ухвали порушує права власності вказаного підприємства, оскільки поновлює арешт на пакет акцій.

Крім того, суддя Величко Т.О. у поясненнях неодноразово стверджувала, що виправлення описки не призвело до порушення прав будь-яких осіб¸ ухвала все рівно продовжувала свою дію, оскільки КПК України передбачає лише одну підставу припинення дії арешту, передбачену статтею 174 КПК України (в редакції станом на 26 травня 2014 року). Отже, не зрозуміло, чи була необхідність у внесенні виправлення у вказану ухвалу через чотири роки, якщо вона ні на що не впливала та не порушувала чиїсь права.

З огляду на зазначене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що постановлення суддею Величко Т.О. ухвал від 29 березня та 22 серпня 2018 року про внесення виправлень в ухвалу від 26 травня 2014 року про накладання арешту на пакет акцій ПАТ «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод» призвело до порушення статті 1 Протоколу (№ 1) до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права осіб мирно володіти та розпоряджатися своїм майном.

Статтею 1 Протоколу (№ 1) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Кваліфікуючи дії судді Величко Т.О., Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про наявність у її діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Також Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважує, що суддя Величко Т.О. має стаж роботи на посаді судді більше 13 років, тому не могла не розуміти, що вилучення з резолютивної частини ухвали про арешт майна вказівки про дію цього арешту змінить суть і зміст судового рішення, оскільки фактично поновить такий арешт.

Отже, на переконання Другої Дисциплінарної палати, вказані порушення допущено суддею умисно, що підтверджується також таким:

призначаючи вперше розгляд заяви про виправлення описки на 29 березня 2018 року (на наступний день після отримання заяви про виправлення описки), суддя на порушення вимог частини другої статті 379 КПК України не повідомила учасників судового провадження про розгляд такої заяви;

на порушення вимог частини першої статті 379 КПК України суддя не взяла до уваги, що ПАТ «НВЦ «БХФЗ» не є ні учасником кримінального провадження, ні іншою заінтересованою особою, яка має право на звернення з такою заявою;

суддя Величко Т.О. була обізнана, що на момент розгляду заяви про виправлення описки власником пакета акцій вже було ПрАТ «ФФ «Дарниця», яке надавало заперечення проти задоволення такої заяви, проте суддя жодним чином не врахувала та не надала жодної оцінки доводам ПрАТ «ФФ «Дарниця»;

на порушення вимог частини третьої статті 415 КПК України суддя Величко Т.О. не взяла до уваги висновки апеляційного суду, викладені в ухвалі від 13 червня 2018 року, а саме «…доводи апеляційної скарги про те, що скасування строку дії ухвали слідчого судді не є виправленням описки, переконливими і такими, що заслуговують на увагу»;

постановляючи ухвалу про виправлення описки вдруге 22 серпня 2018 року, суддя не з’ясувала статус кримінального провадження, в рамках якого був накладений арешт на пакет акцій.

Відповідно до частини першої статті 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Отже, арешт майна як засіб забезпечення кримінального провадження може бути вжито лише в рамках цього кримінального провадження.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що вказані дії судді Величко Т.О., допущені під час розгляду заяви про виправлення описки в ухвалі суду від 26 травня 2014 року, слід кваліфікувати як умисне допущення суддею дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме умисне порушення прав людини і основоположних свобод.

Вирішуючи питання про притягнення судді Величко Т.О. до дисциплінарної відповідальності, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя виходить із такого.

У Рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року
№ 15-рп/2004 визначено, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність.

У пункті 16 розділу II доповіді Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) від 4 квітня 2011 року № 512/2009, схваленої Комісією на 86-му пленарному засіданні 25–26 березня 2011 року «Верховенство права» (CDL-AD (2011) 003rev), вказано, що Rule of Law (верховенство права) є невід’ємною частиною будь-якого демократичного суспільства. У рамках цього поняття вимагається, щоб усі, хто наділений повноваженнями ухвалювати рішення, ставилися до кожного з виявом поваги, на основі рівності та розумності й відповідно до закону, і щоб кожен мав можливість оскаржити незаконність рішень у незалежному та безсторонньому суді, де кожен має бути забезпечений справедливими процедурами. Отже, предметом верховенства права є здійснення влади і стосунки між особою та державою. Пунктом 41 розділу IV визначено, що обов’язковими елементами верховенства права є, зокрема: законність, заборона свавілля та доступ до правосуддя, де законність – це принцип, який означає дотримання законів (пункт 42). Заборона свавілля полягає в тому, що деклараційні повноваження органами державної влади мають здійснюватися відповідно до принципу верховенства права, з яким є несумісне ухвалення несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень (пункт 52). Зазначено, що доступ до правосуддя полягає, зокрема, в тому, що роль судівництва є істотно важливою в державі, заснованій на верховенстві права. Судівництво є гарантом справедливості – основоположної цінності у державі, керованій правом. Справою першочергової ваги є те, щоб судівництво мало повноваження визначати, які закони є застосовними та ваговитими щодо конкретної справи, вирішувати питання факту і застосовувати закон до фактичних обставин згідно з відповідною – тобто достатньо прозорою і передбачуваною – методологією тлумачення (пункт 54).

Частиною другою статті 48 Закону України від 2 червня 2016 року
№ 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Пунктами 1, 2 частини сьомої статті 56 вказаного Закону визначено, що суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства, дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

У Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів (місто Лондон, 16 жовтня 2015 року) зазначено, зокрема, що метою судочинства є вирішення спорів, і, ухвалюючи рішення, суд виконує як «нормативну», так і «виховну» роль, надаючи громадянам відповідне керівництво, інформацію та гарантуючи дотримання закону і його практичне застосування. Тому судова влада повинна, насамперед, звітувати про роботу суддів, які розглядають передані їм судові справи, а особливо про винесені ними рішення та їх обґрунтування. Судові рішення повинні бути відкритими для вивчення та оскарження. Це можна назвати «підзвітністю судової влади», яка є дуже важливою. Відповідно до основоположного принципу судової незалежності система оскарження – це, в принципі, єдиний шлях, яким може бути скасовано чи змінено судове рішення після того, як його було винесено, і єдиний спосіб, у який судді відповідатимуть за свої рішення, за винятком того, коли вони діють недобросовісно (пункт 23 розділу 4).

У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

У Кодексі суддівської етики, затвердженому XI з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року, закріплено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Отже, особливості посади професійного судді полягають в уособленні державної влади шляхом здійснення правосуддя на засадах верховенства права, законності та справедливості, а статус судді передбачає найвищий рівень правової свідомості та професійної відповідальності перед суспільством.

У пункті 22 Висновку № 3 Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів.

За результатами розгляду дисциплінарної справи Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що суддя Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. під час розгляду заяви про виправлення описки в ухвалі про накладання арешту від 26 травня 2014 року у справі № 759/8801/14-к, постановляючи ухвали від 29 березня 2018 року – про виправлення описки та від 22 серпня 2018 року – про виправлення механічної помилки, допустила дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме умисне порушення прав людини і основоположних свобод.

Встановлені за результатами розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Величко Т.О. факти, зокрема допущення нею грубого та умисного порушення права власності ПрАТ «ФФ «Дарниця», гарантованого Конституцією України, а також Конвенцією, під час розгляду заяви про виправлення описки у справі № 759/8801/14-к, на переконання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, викликають обґрунтований сумнів в неупередженості цієї судді.

Вступаючи на посаду, суддя бере на себе зобов’язання об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.

Характер порушень, допущених суддею Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О., свідчить, зокрема, про умисність дій судді, які призвели до порушення прав людини і основоположних свобод, що спричинило істотні негативні наслідки.

З огляду на зазначене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що такі дії судді Величко Т.О. під час здійснення правосуддя суперечать завданням суду та принципам здійснення правосуддя.

На переконання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, дії судді Величко Т.О. під час розгляду заяви про виправлення описки в ухвалі суду від 26 травня 2014 року у справі № 759/8801/14-к призвели до порушення статті 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та пункту 1 статті 6 Конвенції, що є окремою підставою для встановлення факту вчинення суддею Величко Т.О. істотного дисциплінарного проступку в розумінні частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно із частиною дев’ятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнано, зокрема, допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Відповідно до частини восьмої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується, зокрема, у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Отже, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що вказані вище дії судді Величко Т.О. слід кваліфікувати як вчинення істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді.

Відповідно до частини одинадцятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у чинній редакції дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Отже, строк притягнення судді Величко Т.О. до дисциплінарної відповідальності не закінчився.

Згідно із частиною другою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності. Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується, в тому числі, у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Отже, беручи до уваги характер допущеного суддею Величко Т.О. дисциплінарного проступку, який є істотним, враховуючи наслідки таких дій судді (порушення законних прав ПрАТ «ФФ «Дарниця» володіти та розпоряджатися своїм майном, внаслідок чого підприємство було змушене докладати додаткових зусиль для захисту порушених прав), ступінь вини судді, врахувавши позитивну характеристику судді, відсутність непогашених дисциплінарних стягнень, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що ці обставини не можуть виправдати пом’якшення виду стягнення, що підлягає застосуванню до судді. Застосування більш м’якого виду дисциплінарного стягнення, ніж подання про звільнення судді з посади, не буде пропорційним характеру вчиненого проступку.

Відповідно до статті 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді.

Пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України передбачено, що підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Таким чином, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку про застосування до судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т.О. дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, керуючись статтею 126 Конституції України, статтями 49, 50, 56 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та пунктами 12.22–12.40 Регламенту Вищої ради правосуддя,

 

вирішила:

 

притягнути до дисциплінарної відповідальності суддю Святошинського районного суду міста Києва Величко Тетяну Олександрівну та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, що визначені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

 

 

Головуючий на засіданні

Другої Дисциплінарної палати

Вищої ради правосуддя                                                  М.П. Худик

 

 

Члени Другої Дисциплінарної
палати Вищої ради правосуддя                                      О.Є. Блажівська

 

                                                                                              

                                                                                               В.К. Грищук

 

                                                                                              

                                                                                               О.В. Прудивус