X
Enter the word to search

View Акт ВРП

Ukraine
Вища рада правосуддя
Рішення
Kyiv
20.04.2021
883/0/15-21
Про надання консультативного висновку щодо законопроєкту № 5304

Вища рада правосуддя розглянула проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» щодо збільшення видатків на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами» від 25 березня 2021 року, реєстраційний № 5304, внесений на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України Демченком С.О., Костіним А.Є., Масловим Д.В., Ватрасом В.А., Павлішем П.В., Бабієм Р.В., Божиком В.І., Фрісом І.П.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

За результатами розгляду вказаного законопроєкту, керуючись статтею 131 Конституції України, статтями 3, 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя

 

вирішила:

 

1. Затвердити консультативний висновок щодо проєкту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» щодо збільшення видатків на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами» від 25 березня 2021 року, реєстраційний № 5304, внесеного на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України Демченком С.О., Костіним А.Є., Масловим Д.В., Ватрасом В.А., Павлішем П.В., Бабієм Р.В., Божиком В.І., Фрісом І.П.

2. Надіслати консультативний висновок до Верховної Ради України.

 

 

 

В. о. Голови Вищої ради правосуддя                              О.В. Маловацький

ЗАТВЕРДЖЕНО

Рішення Вищої ради правосуддя

20 квітня 2021 року № 883/0/15-21

 

 

КОНСУЛЬТАТИВНИЙ ВИСНОВОК

щодо законопроєкту № 5304

 

1. Проєкт Закону України від 25 березня 2021 року «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» щодо збільшення видатків на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами», реєстраційний № 5304 (далі – законопроєкт № 5304), внесений на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України Демченком С.О., Костіним А.Є., Масловим Д.В., Ватрасом В.А., Павлішем П.В., Бабієм Р.В., Божиком В.І., Фрісом І.П.

Згідно з пояснювальною запискою законопроєкт № 5304 розроблено з метою врегулювання питання оплати праці працівників апаратів судів та створення належних умов для функціонування судів, гарантованих Конституцією України, забезпечення конституційних прав працівників апаратів місцевих та апеляційних судів на оплату праці шляхом приведення обсягу видатків на виплату заробітної плати працівникам судів у відповідність до мінімального рівня видатків на виплату заробітних плат для зазначених працівників з урахуванням обов’язкових мінімальних виплат, встановлених Законом України «Про державну службу», а також шляхом часткового забезпечення поточних витрат.

Законопроєктом № 5304 пропонується внести зміни до додатків 3, 7 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» в частині збільшення видатків за КПКВК 0501020 «Здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ правосуддя» на 600 000,0 тис. гривень.

2. Вища рада правосуддя відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

Усі проєкти законів, що стосуються статусу суддів, здійснення правосуддя, процесуальних законів, та загальніше будь-які законопроєкти, що можуть мати вплив на судівництво, наприклад незалежність судової влади, або можуть обмежити гарантії доступу громадян (у тому числі самих суддів) до правосуддя, повинні розглядатися парламентом лише після отримання висновку судової ради. Ця консультативна функція повинна бути визнана усіма державами та підтверджена Радою Європи як рекомендація[1].

Розглянувши законопроєкт № 5304, врахувавши позицію Державної судової адміністрації України, Верховного Суду, Ради суддів України та Національної школи суддів України, Вища рада правосуддя зазначає таке.

3. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. У разі виникнення колізії між нормами Конституції України та будь-яких інших нормативно-правових актів мають застосовуватися саме норми Конституції.

Принцип верховенства Конституції України поширюється на всю територію України. Конституційний Суд України наголошує, що неухильне додержання органами державної влади та органами місцевого самоврядування Конституції та законів України є запорукою стабільності, підтримання громадського миру, злагоди в державі[2].

Верховенство конституційних норм поширюється на всі сфери державної діяльності, в тому числі і на законотворчий процес. Верховна Рада України, приймаючи закони, не має права допускати невідповідностей щодо будь-яких положень, прямо закріплених у Конституції України[3].

Найважливішим конституційним принципом є розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, кожна з яких діє незалежно, самостійно, у взаємодії з іншими гілками влади на засадах взаємних стримувань і противаг. Водночас влада в Україні є єдиною[4].

Принцип розподілу гілок влади означає розподіл функцій між державними органами відповідно до вимог праці, закріплення певної самостійності кожного органу влади при здійсненні своїх повноважень та наділення кожного органу можливістю протиставляти свою думку рішенню іншого органу, контролюючи цим повною мірою його дії.

Водночас важливою складовою принципу поділу влади є не лише гарантування незалежності окремих гілок державної влади, а й забезпечення взаємодії між ними.

Попри те, що принцип поділу влади як такий є гарантією незалежності суду, незважаючи на суддівську незалежність, важливість якої так часто обговорюється, необхідно зазначити, що ніяка влада, у тому числі судова, не може бути повністю незалежною від будь-яких впливів, зокрема соціальних та культурних, що існують всередині суспільства, в якому вона працює.

Керівні принципи верховенства права вимагають існування гарантій незалежності судової системи. Це включає справжню рівновагу між повноваженнями законодавчої, виконавчої та судової влади – рівновагу, яка здатна забезпечити незалежний статус суддівства.

Прикладом може бути поширене в конституційному законодавстві переважної більшості сучасних держав положення про незалежність судової влади. Як відомо, таке положення міститься і в Конституції України. Зокрема, згідно зі статтею 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-якій спосіб забороняється. Незалежність судової влади є передумовою довіри до неї, авторитету судових органів і успішного здійснення правосуддя, головною умовою забезпечення верховенства права, ефективного захисту прав і свобод людини та громадянина, юридичних осіб, інтересів суспільства й держави.

 

3.1. Необхідно наголосити, що Вища рада правосуддя з метою забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя готує у співпраці з органами суддівського самоврядування, іншими органами та установами системи правосуддя, громадськими об’єднаннями і оприлюднює щорічну доповідь про стан забезпечення незалежності суддів в Україні.

Щорічна доповідь про стан забезпечення незалежності суддів в Україні є індикатором поточного рівня розвитку судової системи у відповідному напрямі та інструментом, що дає змогу звернути увагу на актуальні проблеми і здобутки у сфері суддівської незалежності. Важливою функцією щорічної доповіді є моніторинг виявлених проблем та внесення пропозицій щодо шляхів їх вирішення.

Про необхідність належного забезпечення суддів матеріальними ресурсами зазначалося у Щорічній доповіді про стан забезпечення незалежності суддів в Україні за 2019 рік, затвердженій рішенням Вищої ради правосуддя від 9 квітня 2020 року № 933/0/15-20.

На початку 2019 року Вища рада правосуддя надала Кабінету Міністрів України пріоритетні завдання із фінансового забезпечення судової влади та її незалежності на середньостроковий період для врахування під час складання та схвалення Бюджетної декларації на 2020−2022 роки, а також при визначенні граничних показників видатків державного бюджету головним розпорядникам коштів державного бюджету системи правосуддя з метою дотримання вимог статті 130 Основного Закону України щодо забезпечення державою фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів.

Проте результати опрацювання бюджетних призначень на 2020 рік Верховного Суду, Державної судової адміністрації України, Вищого антикорупційного суду засвідчили недостатність визначених обсягів видатків для головних розпорядників бюджетних коштів системи правосуддя.

Зокрема, обсяги видатків споживання в частині заробітної плати не забезпечують суддівської винагороди суддів судів, що мають бути ліквідовані (Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів); суддівської винагороди 1146 суддів, які мають бути призначені протягом 2020 року, оплату праці 28153 працівників апаратів апеляційних та місцевих судів, оплату праці 11658 працівників Служби судової охорони[5].

Незалежність суддів вимагає й економічної незалежності, яка повинна бути передбачена законодавством. Зокрема, статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. З метою забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів у Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Недотримання вимог статті 130 Конституції України, статті 135, пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» створює суттєві ризики щодо належного виконання державою функцій зі здійснення правосуддя та зумовлює перешкоди для належного захисту прав і свобод людини, а в разі їх порушення – справедливого їх відновлення в розумні строки.

 

3.2. Конституційний Суд України неодноразово висловлював думку про те, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм.

При цьому правова позиція Конституційного Суду України, послідовно висловлена, зокрема, у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, полягає в тому, що конституційний принцип незалежності суддів означає, у тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Слід зазначити, що вказані правові позиції Конституційного Суду України поширюються як на забезпечення незалежності суддів, так і на незалежність судів у цілому, адже саме незалежність суддів є конституційним принципом організації та функціонування судів. Будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі щодо неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права громадян на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить статті 55 Конституції України.

 

3.3. На необхідності фінансового забезпечення судів і суддів як невід’ємній складовій незалежності як окремого судді, так і всієї судової влади, неодноразово наголошували Міжнародні правові інституції, зазначаючи, зокрема, що кожна держава повинна надати відповідні засоби, які б давали змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції[6].

Cлід звернути увагу на специфічні потреби судової влади для виконання покладених на неї завдань та збереження своєї незалежності, оскільки жодна з країн не може ігнорувати свою загальну фінансову спроможність при визначенні рівня послуг, який вона може підтримувати. Зокрема, Консультативна рада європейських суддів погодилася, що важливим є те, щоб порядок прийняття Парламентом бюджету судової влади включав процедуру врахування точки зору судових установ. Судова влада та суди як одна з необхідних гілок влади країни мають високий пріоритет щодо виділення ресурсів[7].

Систематичне недофінансування судової системи повинно розглядатися суспільством у цілому як неприпустиме втручання в конституційну роль судової влади, оскільки це підриває основи демократичного суспільства та принцип верховенства закону.

Вважається, що відповідно до конституційних положень у кінцевому рахунку рішення про фінансування системи правосуддя та оплати праці суддів повинне підпадати під відповідальність законодавчого органу. Однак цей процес завжди має відповідати європейським стандартам. Консультативна рада європейських суддів прийняла рекомендації про фінансування судової влади. Судова система має пояснити свої потреби в парламент, і, якщо це доречно, Міністерству юстиції. У випадку серйозного економічного спаду судді, як і всі інші члени суспільства, повинні жити відповідно до економічного становища суспільства, якому вони служать. Тим не менш, хронічне недофінансування системи правосуддя повинно розглядатися суспільством у цілому як неприпустиме, тому що таке хронічне недофінансування підриває основи демократичного суспільства та верховенства закону[8].

 

4. Реформування інституту державного управління відповідно до європейських стандартів та створення в Україні професійної, політично нейтральної та ефективної державної служби включає запровадження нової системи оплати праці, яка повною мірою має виконувати стимулюючу, соціальну, регулюючу, вимірювально-розподільчу, а не тільки відтворювальну функції заробітної плати.

Наразі формування суддівського корпусу та контроль за його діяльністю забезпечують Вища рада правосуддя, Вища кваліфікаційна комісія суддів України і Національна школа суддів України. Функції адміністрування судочинства здійснюються державним органом, що виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, якому підпорядковані розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня (апарати судів). На сьогодні функції судового адміністрування забезпечується Державною судовою адміністрацією України (далі також – ДСА України), її територіальними управліннями та апаратами судів. Слід зазначити, що оскільки на сьогодні відсутній повноважний склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, вона не здійснює повноваження із формування суддівського корпусу та контролю за його діяльністю, що негативно позначається на функціонуванні судової влади та призводить до витрачання грошових коштів в умовах тотального недофінансування. Згідно із Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік» бюджетне фінансування Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на 2021 рік становить 168936,7 тис гривень.

Крім того, у зв’язку з відсутністю повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Національна школа суддів України наразі має незначне навантаження в частині забезпечення підготовки висококваліфікованих кадрів для системи правосуддя.

 За даними ДСА України, загальна потреба ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів у бюджетних призначеннях для досягнення результативних показників роботи судової системи відповідно до міжнародних стандартів на 2020 рік становила 24 368,2 млн гривень.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» Державній судовій адміністрації України як головному розпоряднику бюджетних коштів було передбачено бюджетні призначення у сумі 14622,1 млн гривень, у тому числі із загального фонду державного бюджету 11622,1 млн гривень та 3000,0 млн гривень із спеціального фонду, що лише на 509,8 млн гривень, або на 3,6 %, більше, ніж передбачено Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» при запланованому рівні інфляції 6 %.

Змінами до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» ДСА України за бюджетною програмою «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя» збільшено бюджетні призначення на 1077,6 млн гривень. На жаль, це не вирішило питань дефіциту видатків споживання на здійснення судочинства.

Рівень задоволення потреби у фінансових ресурсах на 2021 рік становить 38,4 % (найменше за період із 2017 року, у 2017 році цей показник становив 79,1 %, у 2018 році – 77,9 %, у 2019 році – 69,5 %, у 2020 році – 64,4 %).

 

4.1. Слід зазначити, що на виконання статті 33 Бюджетного кодексу України Вища рада правосуддя надсилала до Кабінету Міністрів України пріоритетні завдання фінансового забезпечення судової влади та її незалежності на середньостроковий період 2021–2023 років. Зокрема, під час бюджетного процесу та опрацювання проєкту Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» Вища рада правосуддя інформувала Прем’єр-міністра України, Міністерство фінансів України, комітети Верховної Ради України з питань правової політики та з питань бюджету про критичну нестачу фінансового забезпечення діяльності місцевих та апеляційних судів на 2021 рік і наголошувала на необхідності збільшення доведених граничних обсягів видатків загального фонду за бюджетною програмою «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя».

Однак обсяги видатків за вказаною бюджетною програмою визначені Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» лише в розмірі 15 653 162,4 тис. грн, що, за інформацією ДСА України, становить 38,4 % від її потреби у фінансових ресурсах як головного розпорядника бюджетних коштів.

Парламент при прийнятті Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не врахував пропозиції Вищої ради правосуддя щодо необхідності збільшення видатків за бюджетною програмою «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя». При цьому кошти на видатки розвитку взагалі не були передбачені в Законі України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

У додатку 7 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» визначено розподіл видатків державного бюджету у системі ДСА України.

Згідно з підпунктами 14, 15 пункту 9 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19, Голова Державної судової адміністрації України приймає рішення щодо розподілу бюджетних коштів, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, та приймає за погодженням із Вищою радою правосуддя рішення про перерозподіл бюджетних видатків між судами, крім Верховного Суду.

Поряд із дефіцитом та нерівномірним розподілом коштів річного фонду оплати праці, на часткове вирішення якого спрямований запропонований перерозподіл, існує проблема нерівномірного розподілу коштів за помісячними розписами асигнувань державного бюджету, що унеможливлює здійснення виплати суддівських винагород у належному обсязі і спричиняє виникнення в судах кредиторських заборгованостей за відповідними виплатами.

Проте при складанні розпису Державного бюджету України на 2021 рік Міністерством фінансів України самостійно змінено розподіл асигнувань загального та спеціального фондів державного бюджету, а саме в межах виділених бюджетних асигнувань за рахунок бюджетних видатків державного бюджету за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» збільшено бюджетні видатки за КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода» (змінено обсяги суддівської винагороди та фонду оплати праці працівників апаратів судів на 459,8 млн гривень).

 

4.2. За інформацією, наданою ДСА України, суди та територіальні управління ДСА України надали розрахунки річного фонду суддівських винагород та обов’язкових виплат працівникам апаратів судів місцевих загальних судів із затвердженими бюджетними асигнуваннями, за результатами порівняння яких ДСА України виявлено надлишок / дефіцит видатків на оплату праці.

Оскільки розподіл граничних обсягів видатків на оплату праці був здійснений під час формування додатка 7 до проєкту Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у серпні 2020 року, виникла невідповідність передбачених кошторисних призначень судів на оплату праці бюджетним асигнуванням на кінець 2020 року, не враховано кадрові та інші зміни, які відбулися впродовж другого півріччя 2020 року.

Крім того, у зв’язку з пандемією коронавірусу SARS-CоV-2 виникла необхідність у виділенні судам як органам державної влади, робота яких не може бути припинена, додаткових коштів в обсязі 154,9 млн грн на придбання засобів захисту та дезінфекції, які на сьогодні неможливо закупити через істотний дефіцит видатків.

На необхідності виділення фінансування органами державної влади, зокрема Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України, для придбання захисних масок, антисептиків, засобів дезінфекції приміщень для забезпечення безпеки працівників судів і доступу до правосуддя в умовах пандемії COVID-19, наголосило Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини[9].

У контексті наведеного доречно наголосити, що недофінансування судової гілки влади, нехтування її фінансовими потребами, а також неврахування мінімальної потреби видатків споживання та видатків розвитку для місцевих та апеляційних судів Міністерством фінансів України призводить до дисбалансу рівноваги між існуючими гілками влади, що може мати негативний вплив на можливість здійснення правосуддя та зменшить довіру до державної влади загалом.

4.3. Під час бюджетного процесу та опрацювання проєкту Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» Вища рада правосуддя інформувала Прем’єр-міністра України, Міністерство фінансів України, комітети Верховної Ради України з питань правової політики та з питань бюджету про критичну недостатність фінансового забезпечення діяльності місцевих та апеляційних судів на 2021 рік і наголошувала на необхідності збільшення доведених граничних обсягів видатків загального фонду за бюджетною програмою «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя».

Неодноразові звернення Вищої ради правосуддя до Прем’єр-міністра України та Міністра фінансів України з проханням ініціювати внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» щодо повного забезпечення мінімальної потреби видатків споживання для місцевих та апеляційних судів не були враховані.

Водночас, за інформацією ДСА України, уточнений бюджетний запит за КПКВК 0501020 «Здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ правосуддя» на 2021 рік становив 40 754 607, 30 гривні.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» ДСА України як головному розпоряднику бюджетних коштів затверджені бюджетні призначення за бюджетною програмою 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя» у сумі 13 150 162,4 тис. грн за загальним фондом державного бюджету та 2 500 000,0 тис. грн за спеціальним фондом, що, як зазначалося, становить 38,4 % від потреби у фінансових ресурсах.

З аналізу структури видатків вбачається, що питома вага у загальному обсязі – це видатки на оплату праці з нарахуваннями 94,7 %, або 14 млрд 823,0 млн гривень.

На початку 2021 року на оплату праці з нарахуваннями передбачено для:

 судів – 12 720,8 млн грн, або 85,8 %;

 Служби судової охорони – 1 559,8 млн грн, або 10,5 %;

 Вищої кваліфікаційної комісії суддів України – 161,6 млн грн, або 1,1 %;

 Національної школи суддів України – 113,2 млн грн, або 0,8 %;

 Державної судової адміністрації України і її територіальних управлінь – 267,6 млн грн, або 1,8 %.

З огляду на зазначене, враховуючи, що з 2017 року по цей час спостерігається динаміка зниження фінансування судової системи, звертаємо увагу законодавця на необхідність врахування при прийнятті Закону України «Про бюджет України на 2022 рік» запропонованого бюджетного запиту ДСА України в повному обсязі з метою уникнення повторення критичної фінансової ситуації в судовій системі та її дисбалансу, яка спостерігається сьогодні.

4.4. Міністерство фінансів України у листах щодо розгляду питань забезпечення потреби ДСА України в додаткових коштах на 2020 та 2021 роки в частині здійснення видатків на судову систему неодноразово наголошувало на необхідності здійснення ДСА України справедливого розподілу наявного ресурсу між судами та установами в системі ДСА України, а також затвердження нормативів фінансового забезпечення судів та установ, які дали змогу забезпечити такий справедливий розподіл, а також могли бути використані ДСА України та Міністерством фінансів України для планування обсягу видатків на судову владу з урахуванням прогнозних макропоказників розвитку економіки та фінансових можливостей бюджету.

Зауважуємо, що Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» від 15 грудня 2020 року № 1081-ІХ пункт 41 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено абзацом четвертим, згідно з яким перерозподіл видатків, що здійснюється відповідно до абзацу другого цього пункту та призводить до зміни обсягів видатків судів, погоджується ДСА України з Вищою радою правосуддя.

Ці зміни набрали чинності з 1 січня 2021 року, тому протягом 2020 року ДСА України самостійно, без погодження з Вищою радою правосуддя, здійснювала перерозподіл бюджетних асигнувань між розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня у системі ДСА України як без розроблених та затверджених нормативів фінансового та матеріально-технічного забезпечення судів, так і без порядку здійснення відповідного перерозподілу, який би передбачав чіткі правила та принципи цього процесу.

Пунктом 41 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України встановлено, що перерозподіл видатків між розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня у системі Державної судової адміністрації України у межах загального обсягу бюджетних призначень за відповідною бюджетною програмою окремо за загальним та спеціальним фондами державного бюджету здійснюється Державною судовою адміністрацією України. Перерозподіл видатків, що здійснюється відповідно до абзацу другого цього пункту та призводить до зміни обсягів видатків судів, погоджується Державною судовою адміністрацією України з Вищою радою правосуддя.

ДСА України звернулася із пропозиціями щодо перерозподілу бюджетних асигнувань у розрізі судів у сумі 79 087,2 тис. грн (КЕКВ 2111 «Заробітна плата» – 68 496,0 тис. грн, КЕКВ 2120 «Нарахування на оплату праці» – 10 591,2 тис. грн), що акумульовані ДСА України за рахунок зменшення бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та територіальних управлінь ДСА України. Зазначені кошти пропонується розподілити між територіальними управліннями ДСА України (щодо місцевих загальних судів) та судами, у яких на сьогодні найменший рівень забезпечення обов’язкових виплат працівникам апаратів судів.

За інформацією ДСА України, згідно з реєстром змін № 67 від 19 березня 2021 року розподілу показників зведених кошторисів (за винятком надання кредитів з державного бюджету) на 2021 рік, затвердженим т. в. о. Голови Державної судової адміністрації України, зменшено бюджетні асигнування за загальним фондом державного бюджету за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» та КЕКВ 2120 «Нарахування на оплату праці» територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в обсязі 30 287,2 тис. грн, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України – 30 500,0 тис. грн, Національній школі суддів України – 18 300,0 тис. гривень.

 

4.5. 13 квітня 2021 року Вища рада правосуддя ухвалила рішення про погодження перерозподілу бюджетних видатків між судами, відповідно до якого ДСА України повинна надати показники грошового, кадрового та матеріально-технічного забезпечення до 18 травня 2021 року. Зазначене, на думку Вищої ради правосуддя, сприятиме виробленню справедливих та однакових підходів до розподілення матеріально-технічних ресурсів між судами.

Водночас звертаємо увагу, що на цей час відсутні нормативи фінансового забезпечення судів та установ, які б дали змогу забезпечити справедливий перерозподіл та є необхідними для планування обсягу видатків на судову владу, відсутній чіткий управлінський взаємозв’язок між ДСА України та його територіальними управліннями, що потребує негайного врегулювання, в тому числі на законодавчому рівні.

З метою забезпечення рівномірного розподілу бюджетних коштів для виплати обов’язкових складових заробітної плати працівникам апаратів судів Вища рада правосуддя на засіданні 25 березня 2021 року ухвалила рішення № 718/0/15-21 «Про погодження перерозподілу бюджетних видатків між судами», згідно з яким погодила перерозподіл бюджетних видатків державного бюджету за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» та КЕКВ 2120 «Нарахування на оплату праці» між територіальними управліннями Державної судової адміністрації України (щодо місцевих загальних судів) та судами за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та територіальних управлінь Державної судової адміністрації України.

Крім того, 13 квітня 2021 року з метою забезпечення більш рівномірного розподілу бюджетних коштів для виплати заробітної плати працівникам апаратів судів Вища рада правосуддя погодила перерозподіл бюджетних видатків державного бюджету за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» та КЕКВ 2120 «Нарахування на оплату праці» в розрізі судів згідно з додатком до листа т. в. о. Голови Державної судової адміністрації України від 9 квітня 2021 року № 11-7312/21.

5. Загалом ситуація щодо фінансування діяльності місцевих та апеляційних судів у 2021 році є критичною. Станом на сьогодні тільки у 2021 році від судів України надійшло 184 (27 %) звернення про критичне недофінансування. Такі звернення надходять як до Вищої ради правосуддя, так і до Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України, Ради суддів України, ДСА України, Міністерства фінансів України та Президента України. У них наголошується на неналежному фінансуванні в частині оплати праці працівників апаратів судів, а також в частині інших видатків споживання для здійснення правосуддя, з-поміж яких видатки на поштові відправлення, придбання паперу, утримання приміщень, оргтехніки, інформаційних систем, винагорода присяжним тощо.

Наголошуємо, що складовою принципу верховенства права є право на звернення до суду, передбачене статтею 55 Конституції України та гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд).

Крім того, статтею 64 Конституції України передбачено, що права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Отже, право на справедливий суд також не може бути обмежене.

Припинення здійснення правосуддя судами через відсутність коштів для матеріально-технічного забезпечення обмежить доступ до правосуддя тисячам громадян, унеможливить притягнення до відповідальності, призведе до безпідставного тримання осіб під вартою.

Вища рада правосуддя підтримує запропоновані законопроєктом № 5304 заходи, оскільки вони є вкрай необхідними і нагальними, при цьому зауважує, що продовжуватиме в межах повноважень вживати заходів для вирішення проблем фінансового забезпечення діяльності судової гілки влади, оскільки дотримання принципів справедливості та конкурентоспроможності, а також забезпечення головних соціальних потреб та якості життя працівників апаратів судів та органів судової влади є вкрай важливим для неупередженого, об’єктивного і незалежного здійснення правосуддя.

Однак зазначаємо, що вказаний крок не вирішує системно в межах бюджетного року проблеми щодо тотального недофінансування судової влади. Ігнорування такого важливого аспекту є однією з причин неякісного судового адміністрування, що у подальшому лише погіршуватиме ситуацію.

Принцип правової визначеності відіграє надважливе значення у формуванні та функціонуванні системи права демократичної держави та покликаний гарантувати ефективну дію принципу верховенства права. Він виявляє себе як на етапі правотворчості, так і на етапі правозастосування.

 

З огляду на викладене Вища рада правосуддя підтримує законопроєкт № 5304.

 

 


[1] Висновок № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо судової ради на службі суспільства, пункт 87.

[2] Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2014 року № 3-рп/2014.

[3] Рішення Конституційного Суду України від 23 грудня 1997 року № 7-зп/1997.

[4] Конституція України , статті 6, 75, 85, 87, 94, 106, 115, 119, 124.

[5] Щорічна доповідь про стан забезпечення незалежності суддів в Україні за 2019 рік, пункт 6.2 частини А.

[6] Основні принципи щодо незалежності правосуддя, схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року.

[7] Висновок № 2 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо фінансування та управління судами у контексті ефективності судової влади та статті 6 Європейської конвенції з прав людини від 23 листопада 2001 року, пункт 10.

[8] Висновок № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів (CCJE) «Позиція судової влади та її відносини з іншими гілками державної влади в умовах сучасної демократії», пункт 51.

 

[9] Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини, Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 1 серпня 2020 – 31 січня 2021, пункт 121.