X
Введіть слово для пошуку

Створювати та застосовувати закони мають доброчесні, досвідчені люди з глибокими знаннями права, – член ВРП Віктор Грищук

12.01.2021
Видання: 
Юридическая практика

Про проблеми правового регулювання, першочергові потреби судової системи, роботу Вищої ради правосуддя (ВРП) в ексклюзивному інтерв’ю «Юридический практике» розповів Віктор Грищук, член ВРП, доктор юридичних наук, професор, академік Академії наук  вищої освіти, член-кореспондент Національної академії правових наук.

— З якими нагальними проблемами у забезпеченні доступу до правосуддя зіштовхнулася судова система у 2020 році?

— Значною мірою ускладнює роботу судів небувалий дефіцит кадрів. Нестача суддів збільшує навантаження, призводить до тривалого розгляду справ та погіршує доступ до правосуддя. Тому відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів – це першочергова потреба.

Вагомою проблемою є недофінансування, брак коштів на оплату праці працівників апаратів судів, на забезпечення діяльності судів. Будь-яка діяльність, реалізація будь-якого проекту чи реформи можлива лише за умови належного фінансового забезпечення. Кожна гілка влади у державі зобов’язана виконувати свої функціональні обов’язки. Законодавча і виконавча гілки влади повинні фінансово забезпечити роботу судової гілки влади, зберегти гарантії, передбачені законодавством. Зменшення розміру винагороди суддям означає зменшення фінансових гарантій, які є складовою гарантій незалежності суддів. Попри неодноразові звернення ВРП до уряду і до парламенту, проблема недофінансування не вирішена і в бюджеті на 2021 рік.

— Вважається, що запровадження електронного судочинства дещо скоротить бюджетні витрати на забезпечення діяльності судової гілки влади.

— Коли судова гілка влади повністю перейде на електронний документообіг, скоротяться певні  витрати на відправлення поштою паперових документів, оплату роботи задіяних працівників, скоротяться в часі всі інші процедури. Однак, це потребує певного часу і здійснення відповідних організаційно-правових заходів. Зокрема, для цього потрібно внести необхідні зміни в процесуальні кодекси та законодавчо закріпити відповідний порядок. ВРП в кінці року створила робочу групу з питань реформування процесуального законодавства та законодавства про судоустрій і статус суддів, яка має напрацювати пропозиції для Верховної ради щодо зміни нормативної бази для переходу на електронний документообіг в межах Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

— Жодна з гілок влади чи державних інституцій не зазнає такого реформаторського шквалу, як судова система. Як запобігти хаотичним змінам законодавства? Можливо, доцільно запровадити якісь бар’єри перед реєстрацією законопроектів?

— Перш за все, зазначу про небувалий, часто нічим не обґрунтований, психічний тиск на судову гілку влади за останні кілька років через засоби масової інформації. У цьому зв’язку, як досить яскраво видно, ВРП за останній рік різко збільшила свою присутність в інформаційному просторі, надаючи широкому загалу громадян правдиву інформацію з конкретних питань діяльності судової гілки влади, що позитивно впливає на формування її позитивного іміджу, сприяє забезпеченню гарантій діяльності суддів.

Тепер щодо законодавства. Головна проблема у тому, що у нашій державі, образно висловлюючись, закони готують всі, кому не лінь. І не важливо – є чи є у них відповідна фахова правова підготовка, здібності, досвід, чи немає. Часто ці люди не мають уявлення про право, правові цінності, принципи організації та функціонування правової держави, засади  правового регулювання. Це неприпустимо. Всі згідні з тим, наприклад, що хірургічні операції має здійснювати саме хірург, а не інший лікар, що саме така особа, маючи відповідну освіту та практичний досвід, може якісно виконати цю роботу. Чомусь щодо правотворчої діяльності такого загального розуміння немає. Тому і маємо те, що маємо – часто дуже не якісні закони, які не сприяють прогресивному суспільному розвитку, а навпаки гальмують його. Не можна також доручати підготовку проектів законів й тим органам, які мають виконувати закони тому, що в такому випадку завжди прослідковуються суб’єктивні відомчі підходи, які нерідко є несумісними з загальнодержавними інтересами, домінуючими правовими інтересами громадян. Готувати законопроекти на наукових засадах має окремий професійний орган. Потрібно створити Державну кодифікаційну (законопроектну) комісію України із знаних фахівців у різних галузях права з науковим ступенем не нижче доктора наук та вченим званням професора, кількість яких в Україні є достатньо великою. Розробляти та приймати закони, що регулюють суспільні відносини, мають досвідчені люди з глибокими знаннями права та практики його застосування, які розуміють глибину правової матерії, взаємозв’язки між матеріальним і процесуальним правом, між галузями права взагалі. Тоді нормативна база буде набагато якіснішою, відповідатиме Конституції, міжнародним актам, назрілим інтересам загальнонаціонального правового регулювання. Приклади зі світової історії держави і права доводять ефективність саме такого підходу. Досягти мети будь-якої діяльності, можливо лише за умови організації цієї діяльності на наукових засадах. Якщо буде присутній правовий волюнтаризм, то бажану мету прогресивного суспільного розвитку буде поховано.

Нинішній час можна назвати періодом правового волюнтаризму – правотворча діяльність має хаотичних характер, низка законопроектів і законів суперечать Конституції України, закони іноді порушують права та свободи громадян. За різними оцінками, більше половини рішень українських судів не виконуються, або їх виконання затягується. У підсумку права і свободи громадян повною мірою не захищені.

— Припустимо, розроблені фахівцями законопроекти будуть досконалими. Але чи ухвалить їх парламент, який функціонуватиме за старим правилами?

— Крім зміни підходів до підготовки законопроектів потрібно також забезпечити якісний склад законодавчого органу, унеможливити вплив олігархів та різних лоббіських груп. У США конгресмени мають відповідати багатьом цензам – у деяких штатах їх до 50. В Україні потрібно теж підвищити вимоги до тих, хто балотується у законодавчий орган. Крім того, доцільно зменшити кількість народних депутатів та розділити парламент на дві палати. Верхня палата має бути сформована виключно з юристів з тривалим стажем практичної роботи. Для ефективної роботи державного механізму важлива якість законодавства, неухильне виконання законів та конституційний контроль за діяльністю у правовому полі – він може бути як з боку Конституційного Суду України, так і з боку Венеційської комісії, Європейського суду з прав людини, інститутів громадянського суспільства.

— Які заходи є першочерговими для покращення роботи судів?

— Перш за все, необхідно забезпечити достатнє фінансування судової гілки влади про що я вже говорив. Крім того, потрібно терміново відновити роботу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС). Припинення законом №193-IX повноважень членів цього органу суддівського врядування значно ускладнило роботу судів, адже були заблоковані всі кадрові процедури. Потрібно було принаймні передбачити перехідний період для завершення розпочатих конкурсів. Наразі кожна третя посада суддів у судах першої та апеляційної інстанцій є вакантною, судді продовжують йти у відставку. Це негативно впливає на оперативність роботи, оскільки збільшується навантаження працюючих суддів і породжує скарги на тривалий розгляд справ, що свідчить про відсутність належного доступу громадян до правосуддя. Суддя зі свого боку не спроможний перевершити фізичні людські можливості. ВРП наголошує: потрібно негайно відновити роботу ВККС, завершити розпочаті конкурси і оголошувати нові конкурси на зайняття посад суддів.

Вкрай важливо також вирішити питання переводів суддів. Мало кого цікавлять проблеми сімей суддів, які працюють у одній місцевості, а родина мешкає у іншій. Діти майже не бачать одного з батьків, чи їх обох. Треба проаналізувати існуючу ситуацію і вирішити гуманітарні питання, чисто по людськи допомогти возз’єднатися сім’ям. Для цього є, наприклад, можливість здійснити зустрічні переводи суддів.

— На Вашу думку, потрібно спростити доступ до суддівської професії?

— Звісно, 15 етапів, які зараз має подолати кандидат на посаду судді, це занадто багато. Слід також навести лад з незалежним оцінюванням суддів «п’ятирічок» – зробити з чотирьох етапів два, залишивши тестування і співбесіду. Вкрай важливо також виробити та закріпити критерії, за якими Громадська рада доброчесності здійснюватиме оцінку доброчесності суддів та кандидатів у судді з тим, щоб максимально уникати суб’єктивних необґрунтованих висновків.

— Є ще не використані способи розвантаження судів?

— Потрібно також використовувати позасудові альтернативні форми вирішення спорів, такі як медіація. З давніх давен, ще з часів Київської Русі вони застосовувалися. В свій час ми відмовилися від використання церковних судів, від товариських судів. Хоча всі спірні питання, пов’язані з мораллю, з родинними стосунками колись розглядали церковні суди. Можна було б відновити товариські суди, які розглядали дрібні порушення, пов’язані з порушенням етичних та правових норм.

— Для виконання своїх функцій ВРП потребує додаткових повноважень?

— Судова система була б більш захищеною, якби Вища рада правосуддя мала право законодавчої ініціативи. Ми могли б пропонувати парламенту способи оперативного врегулювання проблем, з якими зіштовхуються суди. ВРП також повинна набути статус суб’єкта конституційного подання. Рада – це сторож всієї системи, однак вона не має права ні вносити законопроекти, ні звертатися до Конституційного Суду України.

— Які найпоширеніші причини притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності?

— Порушення застосування процесуального законодавства. Багато скарг на затягування розгляду справ. ВРП аналізує кожен випадок – це безпідставне затягування, чи у судді є, наприклад, більше 5000 справ на рік і йому, виходячи з наукових нормативів, треба працювати 29 годин на добу щоб їх розглянути. Ми зважаємо на критичну ситуацію, зумовлену відсутністю ВККС, дефіцитом кадрів та надмірним навантаженням. Якщо об’єктивні чинники не дозволили судді вкластися в строки, то за що його карати? Коли ж суддя затягував розгляд справи безпідставно, ми застосовуємо стягнення. ВРП також притягує до відповідальності за неналежне повідомлення сторін про розгляд справи, за недостатню вмотивованість судового рішення тощо. Буває, що скарги до ВРП використовують як засіб впливу на суддю з метою прискорення розгляду справи чи засіб помсти за прийняте законне рішення.

— Можливо, потрібно передбачити якийсь механізм фільтрації скарг?

— Юридичні особи подають скарги через адвоката і він несе відповідальність за правову сторону питання. А громадяни можуть подавати скарги особисто. Є так би мовити окремі «штатні писаки», які мають таке хобі – писати скарги. Близько 80% скарг не мають правового підґрунтя, їх подають для прискорення розгляду справи, впливу на суддю, з метою помсти за законне рішення. В таких випадках має місце зловживання громадянами суб’єктивним правом на звернення. В судовій справі є, як правило, кілька сторін. Судовим рішенням завжди буде хтось незадоволений. Вважаю, що фізичні особи теж мають подавати скарги через адвокатів, які можуть оцінити – є правові підстави скаржитися, чи їх немає. Тоді ВРП не буде завалена безпідставними скаргами.

— Члени ВРП завжди одностайно ухвалюють рішення?

— У нас нерідко бувають різні погляди, різні підходи. Інколи у нас розходяться думки щодо кваліфікації дисциплінарного проступку, виду дисциплінарного стягнення. Але у співставленні думок, у спорі, у змаганні аргументів народжується істина. В процесі обговорення (часто тривалого) приходимо до спільної позиції. ВРП фахово розглядає всі питання, приймаючи рішення спирається виключно на закон, враховуючи практику його застосування.

— Як Ви вважаєте питання довіри до судової гілки влади чисто використовується з метою маніпуляцій?

— Неправдива інформація підриває авторитет правосуддя. Нещодавно Центр Разумкова здійснив фахове дослідження і ми отримали фактичні дані, якими можна оперувати. Серед громадян, які мають нещодавній досвід спілкування з судами, переважає довіра до системи правосуддя: баланс довіри до судів в цілому є позитивним, тобто число опитаних, які довіряють судам є вищим, ніж число тих, хто не довіряє. Тоді як так звані представники громадянського суспільства стверджували, що судам довіряють від сили 5%. Тим, хто себе іменує представниками громадянського суспільства хочу сказати, що у нас іще не сформоване громадянське суспільство. Не побудована правова соціальна держава. Це конституційна мета, якої ми прагнемо і яку поступово втілюємо. Громадянське суспільство має притаманні йому якісні характеристики та відповідає певним критеріям. Наша держава і суспільство проходять етап становлення. У нас навіть часто охлократія переважає демократію. Розбудова громадянського суспільства ще далека до завершення. Виникає запитання: кого ж тоді представляють ці люди, чиї інтереси відстоюють? Вони що пришельці із майбутнього?

Вже тридцять років діяльність закордонних партнерів зводиться до одного – виділити гранти на агітацію і «розпилювати» ці кошти. Вже виросло нове покоління, всі ідеологічно підковані, мають європейський світогляд, ніхто не заперечує проти правової, соціальної, демократичної держави, розбудови громадянського суспільства. Як на мене, потрібно вже переходити від агітації та пропаганди демократичних цінностей до практичних конкретних кроків. І якщо наші закордонні партнери хочуть реально допомагати, то нехай, наприклад, профінансують будівництво у кожній області одного зразкового суду першої інстанції, одного суду апеляційної інстанції, установи пенітенціарної системи. Це було б набагато ефективніше, ніж спонсорувати так званих представників громадянського суспільства, які часто своїми необґрунтованими публікаціями підривають авторитет правосуддя, авторитет держави.

— Мабуть серед причин, які спонукають суддів іти у відставку є й умисна дискредитація судової влади?

— Саме так. Ми спостерігаємо нині безпрецедентний тиск на суддів. Це не лише безпідставні звинувачення у пресі, а й напади на суддів, заподіяння шкоди їх майну, зрив судових засідань, несанкціоновані пікетування. На моє переконання, має бути жорсткіша відповідальність за блокування суду, вторгнення в приміщення, погрози і напади на суддів. Це неприпустимі речі. Треба посилити відповідальність за посягання на правосуддя, розширити перелік карних дій, за які можна притягти до відповідальності і встановити суворіші санкції. Крім того, політикам і посадовцям слід утриматись від постійної безпідставної притики, декларування своїх бажань здійснити чергову судову реформу тощо. Недопустимо коли прем’єр-міністр, вступаючи на посаду, заявляє, що найголовнішим його завданням є реформування судової системи. Хіба це не порушення конституційного принципу розподілу влади? З яких це пір виконавча влада уповноважена реформувати судову гілку влади? Невже в уряду мало прямих завдань і кричущих невирішених проблем? Наприклад, робочі місця, українські дороги, утилізація сміття, охорона природи, зміцнення безпеки держави. Думаю, судді мріють про стабільну спокійну роботу без торпедувань п’ятою чи десятою реформою, безпідставних звинувачень, хочуть бути впевненими в непорушності гарантій їх професійної діяльності. Ніхто не заперечує, що, як і у інших державних органах, в судовій системі є певні недоліки, які слід виправляти наявними правовими засобами. Недопустимо в демократичній державі огульно звинувачувати всю судову гілку влади в надуманих «гріхах», малювати всю її чорною фарбою та піддавати «анафемі» і системному цькуванню. Переконаний, що абсолютна більшість українських суддів відповідають цивілізованим стандартам доброчесності. Окремих недоброчесних слід, без сумніву, виявляти та притягувати до відповідальності, застосовуючи правові засоби реагування. Це пряме завдання правоохоронних органів.

(Розмову вів Олесь ЄВТЄЄВ, «Юридическая практика»)