X
Введіть слово для пошуку

Усе по доброчесному?

01.06.2021
Видання: 
Юридическая практика
Номер видання: 
№ 21-22 (1222-1223)
Автор: 
ГОНЧАР ІРИНА

Подальше вдосконалення нормативного регулювання діяльності судової влади, згідно зі стратегією розвитку правосуддя, окрім відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС), передбачає перезапуск іншого органу суддівського врядування — Вищої ради правосуддя (ВРП). Відповідний проєкт закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» (проєкт № 5068) Президент України подав 15 лютого 2021 року. 19 травня проєкт підтримав парламент у першому читанні. Цьому передувало оприлюднення Спільного термінового висновку, підготовленого експертами Європейської комісії за демократію через право (Венеційська комісія) і Генерального директорату прав людини та верховенства права Ради Європи. Принаймні, на цей висновок як на аргумент для підтримки законопроєкту посилався міністр юстиції України, виступаючи на засіданні профільного комітету парламенту.

Таким чином, пропонується вдосконалити суддівське врядування та запровадити прозорі конкурсні процедури для осіб, які мають намір працювати у ВРП. Це нібито покращить функціональну й інституційну спроможність цього конституційного органу.

Основні пропозиції

Ідея проєкту № 5068 не нова, її озвучували раніше. Наприклад, у Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» № 193­IX від 16 жовтня 2019 року. Хоча Конституційний Суд України рішенням № 4­р/2020 від 11 березня 2020 року визнав неконституційними, зокрема, положення про участь іноземних експертів у перевірці доброчесності членів ВРП, яка є конституційним органом.

Подібні пропозиції повторено в проєкті № 5068. Попри те що до самої ідеї створювати Етичну раду на принципах парної чисельності та рівного представництва (три кандидати від Ради суддів України і три від міжнародних експертів) є певні зауваження, математично вона може призвести до ситуацій, коли рішення просто блокуватимуться.

Проте ухвалення рішення — це наступний етап. Спочатку треба сформувати склад ради. Може статися так, що від України не буде кого призначати.

Так, за вимогами частини 2 статті 91, якою пропонується доповнити Закон України «Про вищу раду правосуддя», членами Етичної ради зможуть бути особи, які мають бездоганну ділову репутацію, високі професійні та моральні якості, суспільний авторитет, відповідають критеріям професійної етики та доброчесності, мають досвід роботи, зокрема в інших країнах, щонайменше десять років зі здійснення процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення в суді чи здійснення судочинства у справах, пов’язаних із корупцією.

Теоретично це може бути прокурор або суддя зі стажем роботи саме у справах, пов’язаних із корупцією. Але чи є такі судді, які працюють в Україні в зазначеній сфері? Наразі немає. За такими вимогами це може бути прокурор. Проте відповідно до частини 3 цієї самої статті Рада суддів України зможе добрати до складу Етичної ради три особи з числа суддів або суддів у відставці. Чи хтось підпадає під такий критерій? З приводу цього формулювання є великі сумніви.

Крім того, сама вимога бути або на стороні обвинувачення, або суддею в кримінальних справах певною мірою передбачає обвинувальний ухил роботи Етичної ради. Чому не запрошують до її складу правозахисників, адвокатів, науковців — моральних авторитетів нації?

Сумнівна допомога

Ще одна ідея проєкту № 5068 — запровадження інституту дисциплінарних інспекторів. За надання їм дуже широких повноважень щодо кар’єри суддів до них не висуваються вимоги бути суддями чи суддями у відставці, не передбачається ротація та перевірка на доброчесність Етичною радою чи в будь­який інший спосіб.

Натомість члени ВРП, яких хочуть перевірити, не будуть ухвалювати рішення в дисциплінарній справі судді, а лише матимуть функції органу оскарження, апеляційної палати, квазісуду.

Попри те що розвантажити членів ВРП від технічних аспектів дисциплінарного провадження цілком доцільно, однак спосіб, у який це запропоновано зробити, не видається найкращою ідеєю.

Колапс неминучий?

Власне, незалежно від того, як будуть ухвалюватися рішення і хто матиме вирішальний голос, сама ідея перевіряти на доброчесність чинних членів ВРП створює ризики припинення функціонування й цього органу.

Оскільки ні в цьому документі, ні в інших не наведено визначення та чітких критеріїв доброчесності, фактично кожен член Етичної ради буде вкладати в нього щось своє, суб’єктивно сприймаючи ті чи інші факти. Таким чином, недоброчесним потенційно може бути визнано кожного члена ВРП, крім Голови Верховного Суду, адже особа, яка входить до ВРП за посадою, не проходить такої перевірки.

Згідно з перехідними положеннями проєкту № 5068 щодо чинних членів ВРП висновок Етичної ради означатиме відсторонення від посади та зупинення повноважень з одночасним переданням суб’єкту призначення для вирішення питання про звільнення. Для суддів це буде нічим іншим, як кінцем кар’єри. Адже навіть якщо прямо не записано, що висновок про недоброчесність члена ВРП впливає на суддівську кар’єру, логічно спрогнозувати, що й робота суддею буде недоступна для такої людини. Як мінімум тому, що всі сторони будуть подавати заяви про відводи, не говорячи вже про ризик дисциплінарного провадження.

Право Етичної ради скерувати подання про звільнення не підкріплено обов’язком його розглянути, а тому суб’єкт призначення може зволікати з ухваленням рішення з об’єктивних чи суб’єктивних причин. Наприклад, через недоцільності скликання й організації з’їзду заради вирішення одного питання в умовах пандемії. Або штучно створити умови невизначеності статусу члена ВРП. З одного боку, він не матиме повноважень і не отримуватиме грошової винагороди, з іншого — збереження за ним статусу члена ВРП унеможливить виконання іншої оплачуваної роботи, що поставить людину в умови, коли вона точно вимушена буде порушити закон.

Крім того, є ризик, що член ВРП, визнаний недоброчесним, тривалий час не буде звільнений суб’єктом призначення (наприклад, через неможливість або нераціональність проведення з’їзду в умовах пандемії).

Також законодавець упустив момент, що суб’єкт призначення може не підтримати подання про звільнення члена ВРП, і тоді складеться ситуація, за якої він не зможе ні продовжити працювати, ні бути звільненим. Зрештою, оскільки Етична рада не матиме ні статусу державного органу, ні прав юридичної особи, оскаржити її рішення буде неможливо.

За таких ввідних цілком імовірно, що члени ВРП скористаються своїм правом на відставку просто тому, що не захочуть проходити чергову перевірку. Таким чином ще один орган суддівського врядування припинить свою роботу на невизначений строк. Чи з’являться охочі обійняти їхні посади? Питання риторичне. Більш цікавими є інші питання: чи буде спроможна нова ВРП відстоювати незалежність судової влади та як скоро після першого рішення, яке не буде відповідати очікуванням громадськості, знову буде порушено питання про перевірку ВРП ще однією «суперетичною» радою?

Що лишиться? З урахуванням того, що в умовах, коли буде ризик припинення роботи ВРП, правом на відставку скористаються також судді, які таке право вже мають, і штат суддів скоротиться ще вдвічі, до двох­трьох тисяч осіб. ВККС та ВРП не працюватимуть, натомість лишаться дисциплінарні інспектори, чиї рішення не можна буде оскаржити. Це забезпечить вплив на суддів, які залишаться в системі.

Імовірно, навіть справи розглядатимуться, проте про незалежність судової влади вже не варто буде навіть згадувати.

 


КОМЕНТАР

Не остаточний висновок

Павло ГРЕЧКІВСЬКИЙ, член Вищої ради правосуддя

Вища рада правосуддя уже озвучила свою позицію щодо законопроєкту № 5068, не буду її повторювати.

Водночас пропоную звернути увагу на тези, які розійшлися широкою хвилею, щодо підтримки цього проєкту Венеційською комісією. Зокрема, положень щодо участі міжнародних експертів у Етичній раді та надання їм вирішального голосу під час затвердження висновку про доброчесність. Саме ця теза викликає найбільше дискусій, адже йдеться про зміну позицій порівняно з висновком, який ця поважна інституція надавала менш ніж два роки тому, аналізуючи Закон № 193­IX, більш відомий як законопроєкт № 1008. І той висновок було покладено, зокрема, в основу рішення Конституційного Суду України, який вказав на ризики для національного суверенітету, коли склад конституційного органу будуть ревізувати іноземці.

Попри те що новий терміновий висновок сприйняли як підтримку законопроєкту № 5068, не можна не звернути увагу на той факт, що йдеться не про висновок Венеційської комісії в класичному розумінні, а про «терміновий висновок», щось на кшталт проєкту. Саме тому, що він має статус «термінового», його текст, підготовлений трьома експертами, оприлюднено одразу на підставі положень статті 14 Статуту Венеційської комісії.

Тепер, відповідно до приписів цієї самої статті, оприлюднений висновок має бути представлено на найближчому після опублікування засіданні. Тобто схвалити висновок щодо проєкту № 5068 Венеційська комісія зможе не раніше від липня поточного року. Ба більше, вона не має жодних зобов’язань щодо затвердження саме цього висновку, саме в такому вигляді, в якому його оприлюднено. Навпаки, комісія може: взяти до уваги терміновий висновок; схвалити його; ухвалити звичайний висновок, який базується на терміновому, або відкласти розгляд висновку до наступного засідання. Себто до восені.

Таким чином, ухвалений під гаслами підтримки Венеційською комісією в першому читанні проєкт № 5068 насправді підтримали лише кілька експертів (два чи три члени комісії, які займалися його підготовкою). Водночас ухвалення рішень Венеційською комісією відбувається простою більшістю голосів на засіданні. Нагадаю, що до Комісії на правах членів входять представники від 62 країн світу.

Зважаючи, що проєкт № 5068 покликаний виправити помилки поспішного нормотворення 2019 року, було б логічним уже дочекатися засідання та остаточного рішення Венеційської комісії, щоб бути упевненим, що цей проєкт відповідає її попереднім рекомендаціям та рішенню Конституційного Суду України.

Юридична практика